Рефератна тему:Микола Карпович Садовський
(1856-1933)
Життя та творчість
Виконала:ПоблоцькаЮлія
10-Бклас
2000 рік
Микола Карпович Садовський(Тобілевич) народився 13 грудня 1856 року в селі Костуватомуна Херсонщині. Дитинство і юність провів на селі серед чарівної природи, друживіз селянськими дітьми, на власні очі бачив сирітські злидні, стражданнянаймитів і наймичок, жорстоке свавілля куркулів-павуків. Про панську кривду інародну правду Микола Карпович розповів своїми неперевершеними сценічнимиобразами. Він чудово знав українські обряди, звичаї, народні ігри, хороводи,пісні, танці, рано почав захоплюватися усною поетичною творчістю і театральнимивиставами, які влаштовували його старший брат Іван Карпенко-Карий і МаркоКропивницький спочатку в Бобринці, а потім у Єлисаветграді.
Освіту МиколаКарпович здобув у Єлисаветградському реальному училищи, але курсу навчання незакінчив: 1877 року пішов добровольцем на російсько-турецьку війну. За відвагуі хоробрість, виявлені в боях за Шипку, був нагороджений Георгіївським хрестом.Після війни ще два роки перебував на військовій службі у Бендерах, де приофіцерському зібранні існував аматорський драматичний гурток, у якому вінвиступав як актор. Тут і відбулася його зустріч з майбутньою окрасоюукраїнської сцени Марією Заньковецькою. Разом з нею Микола Карпович гравпровідні ролі й мав успіх у глядачів: уже тоді їм обоїм пророкували великусценічну кар”єру в професіональному театрі.
1881 року МиколаКарпович залишив військову службу і поїхав у Кременчук до свого учителя ітворчого наставника М. Кропивницького, який працював тоді в трупі Ашкаренка. Там дебютував у ролі Миколи з “НаталкиПолтавки”.
Його бурлака влатаній сірій сорочці чарував людською красою і гідністю, життєрадіснимгумором, натхненним співом з яскравими народними інтонаціями. Хвацько збита набік шапка, пластичність тіла, легкість ірухливість – усе випливало з душевного стану героя.
“Микола Карповичнадзвичайно легко, граціозно танцював, — писав В. Василько. – Його танок,викликаний почуттями і переживаннями героя, ніколи не був вставним номером, аорганічно вплітався в дію. Міміка, жест відігравали у ньому першорядну роль.Актор використовував тут всі пластичні засоби. Кожен його танок мав свійемоціональний тонус і своєрідний психологічний малюнок, був драматичнимепізодом з певним початком, розвитком і кінцем”.
Літнього сезону 1888року М. Садовський разом з М. Заньковецькою заснували власну трупу, яка проіснквала десять років. Тут відбулося його становлення ізростання як актора, режисера і організатора театральної справи на Україні.
Репертуар цьоготеатру розширювався за рахунок російської та зарубіжної класики. А щоб обійтизаборону царської цензури грати на українській сцені твори, перекладені з іншихмов, Микола Карпович вдавався до незначної переробки п"єс.Так, відома драма О. Писемського “Гірка доля”, наприклад, була показана підназвою “Никандр Безщасний”, де Садовський виступив у головній ролі.
1898 року трупа М.Садовського злилася з “Товариством російсько-малоросійських артистів під орудоюП. К. Саксаганського”, а 1900 року до них на трисезони приєдналася і трупа М. Саксаганського. Слідвідзначити, що це було сузір”я талантів, справжніх перлів самоцвітів сценічногомистецтва.
Діяльність об”єднаної групи корифеїв українськоготеатру розпочалася виставою “Глитай, або ж Павук” 4 липня 1900 року в Полтаві імала тріумфальний резонанс. У репертуарі налічувалось близько 60 різних жанрамивистав, що відповідали високим ідейним і художнім вимогам. Новим надбаннямтеатру була вистава гостросатиричної комедії І.Карпенка-Карого “Хазяїн”. Прем”єра її відбулася 10січня 1901 року в Києві і виклмкала захопленняширокого кола глядачів. Пузиря виконував сам автор, економів – Феногена і Ліхтаренка – Саксаганський і Садовський, Золотницького– Кропивницький.
Пізніше, 1906 року, разом з Марією ЗаньковецькоюМикола Садовський здійснив давню мрію українського громадянства про організаціюв Києві першого стаціонарного українського професіонального театру. Працюватицей театр почав 15 вересня 1906 року в Полтаві, потім виїхав на гастролі врізні міста і лише навесні 1907 року переїхав в Київ у приміщення Троїцькогонародного дому (тепер Театр оперети) для постійної праці.
Діяльність українського стаціанарного театру Миколи Садовського в Києві має великеісторичне значення. Тут свято зберігалися і по-новаторському розвивалися реалістичні принципи акторської ірежисерської майстерності; неабиякого значення надавалося художньому імузичному оформленню вистав. З цією метою було запрошено до співробітництвавидатних художників і музикантів.
Поряд з українською драматургієютрупа Садовського ставила й російську класику: “Ревізора”, “Одруження” Гоголя;“Тепленьке місце” Островського; “Сватання”, “Ведмідь” А. Чехова; “Від неї всіскверни” Л. Толстого, а також “Мазепу” Словацького,
“Моральність пані Дульської” Т. Запольської,“Загибель “Надії” Г. Гейєрмана та інші.
Видатний український митець МиколаСадовський – великий артист героїко-романтичного і трагедійного плану,талановитий представник реалістичної школи М. Кропивницького. Від природи вінбув щедро наділений внутрішніми і зовнішніми акторськими даними: могутняздатність перевтілення, пристрасний темперамент, швидке збудження, велична,рідкісної краси струнка постава, виразне обличчя, багата міміка, променистіочі, що передають відразу цілу гамму переживань, задушевний і зворушливийголос, музикальність, пластичність тіла, простота сценічної поведінки.
Садовський ретельно готував кожнуроль. Він цілком “знищував” себе і свою особистість, заглиблювався у внутрішнійсвіт і психологію дійової особи, надавав яскравих, узагальнених характернихрис, властивих тільки даному персонажу. Все було продумане і відшліфоване: іміміка, і жест, і слово.
Творчий діапазон М. Садовського відзначався надзвичайно широкою палітрою виконуванихролей: драматичних – Гнат, Тарас, Панас (“Безталанна”, “Бондарівна”,“Бурлака”), Дмитро, подорожній (“Не судилося”, “Зимовий вечір”), Никандр(“Никандр Безщасний”); комедійних та характерних – Карась (“Запорожець за Дунаєм”),виборний (“Наталка Полтавка”), Мартин Боруля, Пузир, Барильченко(“Хазяїн”,“Суєта”), городничий (“Ревізор”), Смирнов (“Ведмідь”), Вишневський (“Тепленькемісце”).
Але вершиною акторської майстерностіМиколи Карповича були героїко-драматичні і трагедійні образи: Назар Стодоля,Богдан Хмельницький, Сава Чалий, Тарас Бульба, командор (“Камінний господар”Лесі Українки), воєвода (“Мазепа” Ю. Словацького та інші.
Ціла низка талановитих сценічнихобразів, створених Миколою Садовським, гідно репрезентує зразки високоїтеатральної культури, є прикладом вірного служіння своєму народу і об”єктомуважного вивчення нинішніми молодими діячами мистецтва.