Зміст
Вступ
Географічне положення
Геологічна будова
Гідрогеологічна будова
Геоморфологічна будова
Геоморфологічна характеристики зсувів
Інженерно-геологічні умови
Техногенні чинники зсувів
Висновок
Література
Вступ
З 01.09.11 по 02.10.11 я проходив виробничу практику дублером техніка-гідрогеолога на підприємстві Причорномор ДРГП у групі моніторингу ГС. Ознайомившись зі структурою підприємства, я брав участь в камеральних роботах по заповненню конвертаціонних таблиць по динаміці зсувних процесів в Одеський області. Також в ході своєї практики,самостійно займався вивченням зсувних процесів ерозійних долин Південно-Молдавської височини з ціллю поповнення інформаційної бази ОНУ ім.Мечникова та визначення природи зсувних процесів (техногенні та природні чинники).
Географічне положення
Дана територія знаходиться в південно-західній частині Одеської області і охоплює територію Тарутинського району, а в геоморфологічному відношенні Південно-Молдавську височину.
Досліджувана територія розташована в зоні переважно помірно-континентального клімату з недостатнім зволоженням, короткою м'якою зимою і тривалим спекотним літом.
Середньорічна температура повітря позитивна, така, що збільшується з півночі на південь від 8,7 до 10,6, на крайньому південному заході досягає 11,1о.
Найбільш низькі середньомісячні температури бувають в січні: від - 1,5 на південному заході до - 5,6 на півночі. Температура зимового періоду нестійка, бувають часті відлиги.
Середня температура повітря в липні коливається від 21оС на північному заході до 23,3оС на південному сході. Абсолютні максимуми температури досягають 38-41оС.
Річні суми опадів збільшуються по мірі віддалення від берега та зростання висоти місцевості. Найменша кількість опадів випадає на південному сході - 420 мм/рік. До північного сходу кількість опадів збільшується до 560 мм /рік. У південно-західній частині Одеської області опадів випадає 500-510мм /рік. Середня річна швидкість вітру 3,5 - 4,5 м/сек, на узбережжі збільшується до 4-6 м/сек.
Середньорічна величина абсолютної вологості повітря складає 7,8 мб. Відносна вологість коливається від 86-89% до 62-53%. Величина випаровування близька до кількості опадів і коливається будовою і рельєфом є гідрогеологічні умови, тобто обводненність порід. в межах 390-530 мм/рік.
Середні позначки висот тут коливаються близько 200м.
Геологічна будова
Когильницька лесова ерозійно-денудаційна рівнина знаходиться на границі Преддобруджинсьеого прогину і схилу Південно-Украйнськой монокліналі, який є частиною південно-західної околиці Східноєвропейської платформи.
Добруджи представляє собою блок, при піднятий по відношенню до суміжних блоків по нарушенню розриву. Фундамент складен дорифейськими кристалічними породами. Каменовугільні відклади представлені вапняками, доломітами, метаморфізованими пісчаниками, глинистими породами. Пермські відклади розповсюджені в Преддобруджинському прогині, представлені осадово-ефузійними, гіпсоандритовими і карбонатно-теригеннимии породами. Степова область південних відрогів Молдавської височини представляє задністровську частину південно-західного схилу Українського кристалічного щита, яку виділяють іменують Бесарабською плитою. Ця плита поступово переходить у Причорноморську низовину. Південно-Українська моноклиналь представляє собою комплекс карбонатно-теригенних порід,які в Прут-Дністровському междуріччі представлені пісчаники, глинами, іноді вапняками та мергелями.
З корених порід розвитку сучасних ландшафтів беруть початки неогену сарматського, меотичного, та понтичного ярусів. Літологічний склад сарматських відкладів достатньо однорідний,тут переважають пісчано-глинисті породи, які чергуються з ракушечними вапняками. Значна роль у геологічній будові сучасної поверхні належить до відкладень понтичного ярусу.
Південні схили Південно-Молдавською височини мають нахил до Причорноморської низовини і характеризуються підвищеним і розчленованим річними долинами, і долиноподібними балками. Кристалічний фундамент, занурюючись в південно-західному напрямі, залягає в межах району на глибинах 1500 м. Осадова товща складена породами палеозою (Pz), мезозою (Mz) і кайнозою (Kz). Ярус (N1s) сармата середній під'ярус (N1s2) представлені рідкими прошарками осідань мілководого морського басейну: вапняками, глинами і пісками, сірими що щільними перешаровуються з мергелістими і оолітом світло-сірими глинами. Меотичий ярус (N1m) відкладення поширені прошарками і розмиті в долинах річок і лиманів. Представлені відкладення вапняно-глинистою морською фацією, в основному, глинами з прошарками пісків і вапняків. Глини зеленувато-сірі, сірі, темно-сірі, жирні, грудкуваті, ділянками карбонатізірованниє. Понтичний ярус (N1p) Відкладення залягають суцільним покривом на вододільних просторах і розмиті в долинах річок і лиманів.
Суберальні пліоценові відкладення поширені повсюдно в межах вододільного плато. Залягають на понтичних вапняках на глибинах 2 - 30 м. Відкладення глинами червоно-бурими, сірувато-бурими карбонатізованнимі. Плейстоценові (четвертинні) (Р) утворення повсюдно покривають територію і представлені елювіальними,еолово-делювіальними, делювіальними відкладеннями.
Гідрогеологічні умови
У гідрогеологічному відношенні район розташований в межах південної частини Причорноморського артезіанського басейну. Для басейну характерне чергування по розрізу водоносних горизонтів і екрануючих шарів (водотривів). різка зміна мінералізації води. Водоносні горизонти, що мають практичне значення, приурочені до верхньої частини геологічного розрізу, що відноситься до зони активного водообміну. Водоносні горизонти прісні, що містять, і слабосолонуваті води, сформувалися в плейстоцен-неогеновій товщі. Підземні води в більш древніх відкладеннях залягають на значних глибинах, відрізняються високою мінералізацією. Водоносний горизонт у верхнє-ніжнє плейстоценових елювіальних і еолово-делювіальних відкладеннях розвинений в межах вододільного плато і його схилів. Породами, що водомістять, є лесовидні суглинки. Потужність товщі, що обводнює, вагається від 3 - 20 м. Води залягають на глибині 0,5 - 10,0 м. Мають строкатий хімсостав і різну мінералізацію, є незахищеними від негативного впливу техногенезу, забруднені держппобутовими стоками, продуктами сільхозхімії, іншими токсикантами.
Лесові породи характеризуються низькою водопровідністю і слабкою водоотдачею. Для організації водопостачання цей водоносний горизонт використовуватися не може. Водоносний горизонт в понтичних відкладеннях (N1p) має широкий розвиток, що водомістять породи - кавернозні і тріщинуваті вапняки. Потужність товщі, що обводнює, від 2 - 10 м-коду, глибина залягання на вододілах до 50 м. Абсолютні відмітки рівня підземних вод від 0 до +20 м. Водоносний горизонт дренується береговою зоною морить, лиманів і глибокими балками, де спостерігаються виходи підземних вод у вигляді джерел з дебітами 0,1-1,0 л/сек. Хімічний склад підземних вод всілякий: від слабосолоноватих сульфатно- хлорідно-гідрокарбонатніх натрієво-кальцієвих до хлорідно-сульфатніх калієво- натрієвих з мінералізацією від 1,0 г/дм3 до 10 г/дм3, інколи до 20 г/ дм3.
Водопровідність понтичних вапняків висока, дебіти колодязів і свердловин змінюються від 1,5 до 5,5 л/сек і більш. У останні десятиліття наголошується інтенсивне забруднення понтичного водоносного горизонту унаслідок техногенного освоєння території. Безпосередньо у районі: проектованих робіт якісне і кількісне випробування понтичного водоносного горизонту раніше не проводилося, у зв'язку з чим, дані про його гідрогеологічних і експлуатаційних параметрах відсутні. Водоносний горизонт меотичних відкладень (N1m) носить локальний характер і приурочений до лінз і прошарків потужністю 0,5 - 5,0 м-кодів пісків, алевритів, що залягають в товщі одновікових глин на глибині 5 - 45 м. Водобагата незначна, дебіти колодязів і свердловин змінюються від 0,01 до 0,3 л/сек. Води гідрокарбонатно-кальцієві, сульфатно-натрієві з мінералізацією 1,0 - 4,0 г/дм3. Води меотіса унаслідок незначних ресурсів практичного значення не мають. Водоносний горизонт у верхньосарматських відкладеннях (N1s3) поширений повсюдно і є основним експлуатаційним як в районі будівництва проектованої свердловини, так і в Беляєвськом районі. Води приурочені до прошаркам вапняків, ракуші, пісків, що залягають в товщі глин на глибинах від 80 до 160 м-коду на абсолютних відмітках (-30) - (-100) м. Потужність прошарків, що водомістять, вагається від 0,2 до 2,0 м-коду, інколи досягаючи 4 м. Кількість шарів 2-6, закономірності в їх розподілі не просліджується. Води всіх прошарків гідравлічно зв'язані між собою утворюючи єдиний водоносний комплекс. Води напірні, величина напорів 50 - 70 м. Статичні рівні в свердловинах фіксуються на глибинах 60 - 75 м. Дебіти свердловин складають від 3,0 до 6,0 м3/час при пониженнях 10-50 м. Переважаючі питомі дебіти - 0,1 - 0,3 м3/час. Живлення водоносного горизонту здійснюється за рахунок інфільтрації атмосферних опадів і весняних паводкових вод в долинах малих річок в північній частині Одеської області, де відкладення верхнього сармата виходять на денну поверхню. Дані про режим підземних вод і аналіз інформації по водозабірних свердловинах, що діють, дозволяє зробити вивід про експлуатаційних запасів підземних вод. Про це свідчить зниження статичних рівнів в свердловинах на 5 - 10 м-кодів за останніх 30 років. Води верхнесарматського водоносного горизонту захищені від проникнення забруднюючих речовин з поверхневих джерел забруднення потужною товщею (60 - 80м) слабопроніцаємих водотривких глин пліоцену, меотичного. верхнєсарматського віку. Водоносний горизонт верхнєсарматських відкладень, в основному містить воду задовільної якості. Хімізм підземних вод верхнєсарматського водоносного горизонту змінюється у міру зростання глибин залягання водоносних шарів разом із зростанням мінералізації і жорсткості води. Таким чином, спостерігається вертикальна гидрохимічеськая зональність. У верхній частині розрізу на абсолютних відмітках (-30) - (-80) м поширені прісні слабо-солонуваті гідрокарбонатні і хлорідні натрієві води з мінералізацією 0,9 -1,4 г/дм3. Низи водоносного комплексу на відмітках (-85) - (-100) м-коди містять хлорідно- натрієву воду з мінералізацією до 1,6 г/дм3 і загальною жорсткістю 11,0 мг-екв/дм3. У бактеріологічному відношенні води здорові (колі-індекс менше 3, коли-титр більше 333). Водоносний горизонт в среднєсарматських відкладеннях(N1s2) розвинений повсюдно. Води приурочені до вапняків і пісків, гідравлічно зв'язаних, створюючих єдиний водоносний комплекс. Пласти, що водомістять, залягають на глибинах 180-220 м-кодів, на абсолютних відмітках від (-130) до (-180) м. У районі робіт представлений трьома водоносними пластами, гідравлічно зв'язаними між собою і створюючих єдиний водоносний горизонт. Води напірні, величини натиску складають 130,0 - 180,0 м. Фільтраційні властивості горизонту невисока. Дебіти свердловин змінюються від 5,0 до 15,0 м3/час при пониженнях 20 - 80 м. По хімічному складу води однотипні: хлорідно-натрієві з мінералізацією 3,0 - 8,0 г/дм . У підземних водах присутні специфічні компоненти (бром, йод, кремнієва кислота), що дає підставу відносити її до мінеральної. Вода використовується в бальнеологічних цілях.
Геоморфологія
Сильною ерозійною розчленованістю рельєфу характеризуються ділянка Південно-Молдавської височини. Кількість атмосферних опадів зменшується тут до 480-500мм/рік. В районі відбувається неотектонічне підняття території від 1 до 2мм/рік. У геоморфологічному відношенні район розташований на території Когильницької лесової ерозійно-денудаційної рівнини. Загальний ухил поверхні цієї території з півночі на південь у середньому становить 4°. Ерозійною діяльністю розкриваються лесовидні суглинки, червоно-бурі глини, вапняки й піщано-глинисті відклади новоросійського підяруса, а також по долинах великих рік відклади меотісу й верхнього сармату загальною потужністю до 25м. Горизонтальна розчленованість рельєфу становить 1,0-1,2км/км2, вертикальна в середньому 80м. Територію району еродують такі великі ріки, як Когильник, Сака, Чага, Сарата, схили яких ускладнені численними ярами й балками.
Лівий схил долини ріки Когильник прорізаний великими балками довжиною від 3-4 до 7-8км, глибиною 40-60м. Борта балок прорізані промоїнами й зростаючими ярами довжиною 250-300м, глибиною 2-4м. По бортах балок і ярів спостерігаються зриви ґрунтово-рослинного шару.
Правий схил характеризується густою мережею ярів різної стадії зрілості від дрібних довжиною 100-200м, глибиною 2-3м, до великих довжиною від 800м до 2,0км, глибиною 8-13м. Окремі яри мають глибину 30-35м. Крутість бортів ярів різна - від 10-15 до 28-35°. По днищах великих ярів є донні врізи, глибиною 1,0-1,5м. По бортах оголюються четвертинні суглинки, глини й піски новоросійського підяруса, спостерігаються часті виходи підземних вод.
Ерозійна розчленованість правого схилу р. Чага невелика, зменшується з півночі на південь. Яри довжиною 200-500м, глибиною 2-4м. Крутість бортів ярів до 40°.
Лівий схил долини р.Чага прорізаний молодими зростаючими ярами довжиною 70-100м.
Правий схил р.Сака інтенсивно розчленований балками і ярами. Балки довжиною 1,5-2,5км, глибиною 60-70м. Борти балок прорізані зростаючими ярами довжиною 350-400м, глибиною до 4-5м.
Схилові яри довжиною 400-700м, глибиною 5-7м, крутизною до 35°. У тальвегах ярів і балок спостерігаються водотоки.
На правому схилі р.Сака зсуви займають верхню частину схилу й приурочені до верхів'їв ярів у місцях вскриття ерозією водоносного горизонту. Поверхні зсувів сильно зволожені. За формою в плані це в основному зі звуженою горловиною, рідше складної конфігурації й циркоподібні зсуви. За механізмом зміщення всі вони відносяться до пластичних. У гіпсометричному відношенні зсуви висячі. Розміри їх в основному середні: довжина 100-150м, ширина 200-250м, але одиничні зсуви досягають довжини 200-250м, а ширини - 600-800м. По бортах ярів формуються невеликі циркоподібні структурно-пластичні зсуви. Довжина їх 30-40м, ширина - до 100м.
Лівий схил р.Сака прорізаний великими спрямленими балками довжиною до 20км і більше, глибиною 70-80м. Схили балок прямі, місцями опуклі, крутизною від 15-17 до 20-25°, прорізані молодими зростаючими ярами довжиною 500-800м, глибиною 4-6м. У тальвегах ярів - водотоки.
Правий схил долини р.Сарата прорізаний балками довжиною до 10-20км, глибиною 60-80м. Праві борти балок прорізані ярами довжиною 400-500м, глибиною 5-7м до 10м. По бортах ярів оголюються піски, вапняки новоросійського підярусу. На річковому схилі інтенсивно розвиваються яри довжиною 300-600м, глибиною до 8м. Тальвеги ярів зволожені, по балках спостерігаються водотоки.
Лівий схил р.Сарата прорізаний рідкими ярами довжиною 800-1000м, глибиною 3-4м з майже прямовисними бортами, складеними четвертинними суглинками й новоросійськими пісками та алевритами.
Характеристика зсувів
В області Південно-Молдавської височини виділена одна підобласть: Когильницька лесова ерозійно-денудаційна рівнина (Б-III-6). На рівнині розташовані три різні за площею райони: Б-ІІІ-6-31, Б-ІІІ-6-32 і Б-ІІІ-6.33. Найбільша (75%) кількість зсувів зосереджена в центральному (Б-ІІІ-6-32), найбільшому за площею (1226,7км2) районі. Район характеризується наявністю великих річкових систем: Когильник, Сака, Чага й розгалуженою яружно-балковою мережею басейнів цих рік. Поряд з геологічною будовою ерозійні форми рельєфу створили необхідні умови для розвитку на території району зсувних процесів. Зсуви відносяться безпосередньо до правих схилів рік Когильник і Сака, до бортів балок на лівобережжі цих рік, а також до бортів балок на правобережжі р.Чага.
На правому схилі р.Сака зсуви займають верхню частину схилу й приурочені до верхів'їв ярів у місцях вскриття ерозією водоносного горизонту. Поверхні зсувів сильно зволожені. За формою в плані це в основному зі звуженою горловиною, рідше складної конфігурації й циркоподібні зсуви. За механізмом зміщення всі вони відносяться до пластичних. У гіпсометричному відношенні зсуви висячі. Розміри їх в основному середні: довжина 100-150м, ширина 200-250м, але одиничні зсуви досягають довжини 200-250м, а ширини - 600-800м. По бортах ярів формуються невеликі циркоподібні структурно-пластичні зсуви. Довжина їх 30-40м, ширина - до 100м.
На лівобережжі р.Сака зсуви поширені по бортах балки I порядку й великих ярів. Перші з них аналогічні описаним на правому схилі р.Сака. Другі, внутрішньояружні, являють собою фронтальні пластичні й структурно-пластичні, сильно зволожені зсуви. Довжина їх 200-250м, ширина змінюється від 500 до 1200м.
Берегові зсуви в основному малопотужні й пологі. Поверхня ковзання їх крутизною 10-13º розташована на глибині 5м. Рідше великі зсуви можна віднести до глибоких. У північній частині району в с.Височанське, між с.Надрічне й Іванчанка зсуви протягом 3,5 і 7,0км утворюють суцільні ділянки. У долині р.Когильник зсуви поширені винятково на правобережжі, більша частина їх належить до бортів балок і ярів. Це циркоподібні структурно-пластичні, довжиною до 50 і шириною 50-80м зсуви. Круизна поверхні ковзання зсувів 15 і більше градусів, глибина залягання не перевищує 5м. Іноді зсуви, розташовані безпосередньо на береговому схилі, мають середні й більші розміри, довжиною від 100 до 150м, шириною - від 200 до 400м. За формою в плані це еліпсоїдальні або зі звуженою горловиною зсуви, що займають верхню, рідше середню частину схилу. За механізмом зміщення вони відносяться до пластичних, рідше - структурно-пластичних.
На правобережжі р.Чага зсуви відносяться до бортів балок I порядку, це великі пластичні й структурно-пластичні фронтальні, рідше циркоподібні й еліпсоїдальні зсуви. Довжина їх від 100 до 300м, ширина від 150 до 700-1000м.
В основному зсуви в районі носять природний режим формування. Близько 70 зсувів (23%) утворилося внаслідок штучного підняття рівня підземних вод при спорудженні водоймищ у районі сіл Височанське, Новоукраїнка, Надрічне, Скриванівка й Нове Тарутине. На формування зсувів у районі впливає й виробнича діяльність численних великих сільгосппідприємств і підрізування схилів при розробці кар'єрів.
Другим за поширенням зсувів є район (Б-III-6-33), що займає невелику (338,8км2) площу в крайній східній частині підобласті. Тут зосереджено 20% всіх наявних у підобласті зсувів. Приурочені вони до правобережжя р.Сарата. Половина з них поширені безпосередньо на береговому схилі, інші - на правому борті балки I порядку «Серате». Берегові зсуви мають пластичний механізм зсуву. За формою в плані переважають циркоподібні, рідше зі звуженою горловиною й складної конфігурації зсуви. Довжина зсувів у середньому становить 60-80м, ширина від 70 до 100м. Зсуви мілкі й пологі. Поверхня ковзання їх крутизною до 15º залягає на глибині, що не перевищує 5м. Розташовані зсуви на відстані 50-100м один від одного й у районі сіл Олександрівка й Петропавлівка утворюють суцільні зсувні ділянки довжиною від 3,0 до 6,0км.
На правому борті балки «Серате» формуються невеликі за розмірами еліпсоїдальні, рідше циркоподібні й глетчероподібні зсуви. Довжина їх не перевищує 50-70м, ширина - від 40 до 100м. Зсуви мають пластичний механізм зсування. Всі вони пологі й мілкі. Внутріяружні структурно-пластичні зсуви зустрічаються досить рідко. Це, в основному, циркоподібні, довжиною 30-40 і шириною 50-80м мілкі зсуви з поверхнею ковзання крутизною 15 і більше градусів. У районі сіл Фуратівка й Новоселівка протягом 5,0км вони утворюють суцільну зсувну ділянку (рис. 4.62, 4.63). Формування зсувів у районі носить природний характер, однак близько 35% їх сформувалося в природно-техногенних і техногенних умовах. Цьому сприяло штучне підняття рівня підземних вод при спорудженні великих водойм у межах України й Молдови, а також підрізування схилів при розробці піщано-вапнякових кар'єрів у районі сіл Петропавлівка й Олександрівка. У крайній південно-західній частині підобласті виділяється невеликий (224км2) по площі зсувній район (Б-III-6-31). Широкого поширення зсуви в районі не отримали. Всі вони (21 зсув) сформувалися на бортах численних ярів, що еродують правий борт балки I порядку «Пержейська» на правобережжі р. Киргиж-Китай у районі с.Дмитрівка.
Це циркоподібні, пластичні й структурно-пластичні внутріяружні зсуви. Довжина зсувів становить у середньому 30-40м, ширина - біля 70-80м. У верхів'ях ярів зсуви мають в плані форму зі звуженою горловиною. Ці зсуви мілкі й пологі. Глибина поверхні ковзання їх не перевищують 2-3м, крутизна - 10-12º. Внутріяружні зсуви також мілкі, але крутизна поверхні ковзання в них перевищує 10-15º.
Утворення й активізація зсувів обумовлені природними умовами, а саме наявністю у геологічній будові району піщано-глинистих відкладів, що легко розмиваються і висока розчленованість рельєфу.
Інженерно-геологічні умови
В інженерно-геологічному відношенні Когильницька лесова рівнина представлена делювіальним та елювіально-еолово-делювіальним стратиграфо-генетичними комплексами порід, які залягають вище базису ерозії й активно беруть участь у розвитку ЕГП.
Делювіальний комплекс (dPIII-ІV)
Делювіальний комплекс широко розповсюджений у межах схилів і є першим від поверхні стратиграфо-генетичним комплексом. Літологічний склад делювіального комплексу різноманітний і залежить від складу порід комплексів, що його підстилають.
Відклади делювіального комплексу, що залягають на елювіально-еолово-делювіальних відкладах, є перевідкладеними материнськими лесовими породами в корінному заляганні й складені досить близькими до них по складу й зовнішньому вигляду різницями. Переважним літологічним типом є суглинки (легкі, середні, важкі), рідше глини, супіски, піски з рідкими уламками піщаників, вапняків, алевритів.
Аналізуючи гранулометричний склад делювіальних суглинків, відзначаємо збільшення вмісту глинистих часток від легких різниць до важких від 14,7 до 39,2-53,2%; і зменшення вмісту крупнопилуватих часток від 61,4 до 36,6-26,7%; вміст дрібнопилуватих і глинистих часток змінюється в межах 13,0-21,4% і 6,4-17,2% (за середніми значеннями) відповідно.
Пластичні властивості збільшуються від легких до важких різниць у міру збільшення вмісту глинистих часток; вологість на межі текучості змінюється від 0,26 до 0,56; число пластичності від 0,08 до 0,26. Природна вологість змінюється від 0,11 до 0,38, по ступені вологості відносяться до маловологих і вологих ґрунтів.
Об'ємна маса збільшується від легких до важких різниць і змінюється в межах 1,53-2,08 г/см2; а коефіцієнт пористості зменшується відповідно в межах 0,91-0,65 (за середніми значеннями). За значеннями коефіцієнта ущільненості легкі суглинки є недоущільненими, інші літологічні різниці - середньоущільненими, ґрунти непросадочні, коефіцієнт відносного просідання при побутовому навантаженні 0,001-0,003.
Властивості міцності делювіальних відкладів збільшуються від легких до важких різниць; кут внутрішнього тертя змінюється від 14 до 24º, зчеплення - від 0,18 до 0,38-0,42 кг/см2 (за середніми значеннями).
Водопроникність делювіальних відкладів різна, залежить від складу й ущільненості ґрунтів і становить 0,08-0,7 м/добу.
Елювіально-еолово-делювіальний (лесовий) комплекс (e,vdQI-III)
Розповсюджений найбільш широко. Товща лесових порід розчленована на 18 горизонтів лесів і викопних ґрунтів, що чергуються, включаючи й сучасні ґрунти.
Для лесів характерна перевага легких (верхні горизонти) і середніх різниць. Леси (особливо легкі різниці) характеризуються кращою відсортованістю, добре розвинутою мікропористістю, меншою глинистістю, природною недоущільненістю, високими фільтраційними й просадними властивостями.
Викопні ґрунти (особливо важкі суглинки й глини, що залягають у нижній частині лесової товщі) характеризуються більшою глинистістю, найбільш щільним складом і меншою пористістю.
На межиріччях фізико-механічні властивості ґрунтів змінюються в широких межах. У легких суглинків вони варіюють в такому діапазоні: обємна маса змінюється від 1,30 до 2,01г/см3; природна вологість - від 0,04 до 0,26; вологість на межі текучості 0,25-0,38; число пластичності 0,07-0,17; коефіцієнт пористості 0,60-1,21. Середні суглинки характеризуються наступними значеннями фізико-механічних властивостей: обємна маса 1,38-1,98г/см3; природна вологість 0,06-0,29; вологість на межі текучості 0,26-0,42; число пластичності 0,08-0,21; коефіцієнт пористості 0,55-1,21. У важких суглинків вони змінюються в таких межах: обємна маса 1,47-2,10г/см3; природна вологість 0,05-0,29; вологість на межі текучості 0,30-0,47; число пластичності 0,12-0,24; коефіцієнт пористості 0,53-1,14. Глини характеризуються такими значеннями фізико-механічних властивостей: обємна маса 1,84-2,00г/см3; природна вологість 0,15-0,20; вологість на межі текучості 0,39-0,46; число пластичності 0,18-0,22; коефіцієнт пористості 0,64-0,98.
На півночі території досліджень фізико-механічні властивості ґрунтів також змінюються в широких межах. У середніх суглинків вони коливаються наступним чином: обємна маса 1,57-1,87г/см3; природна вологість 0,16-0,35; вологість на межі текучості 0,32-0,43; число пластичності 0,11-0,15; коефіцієнт пористості 0,75-1,07. Важкі суглинки характеризуються такими значеннями фізико-механічних властивостей: обємна маса 1,81-1,84г/см3; природна вологість 0,20-0,42; вологість на межі текучості 0,37-0,43; число пластичності 0,16-0,19; коефіцієнт пористості 0,78-0,83. Глини мають природну вологість 0,19-0,34; вологість на межі текучості 0,41-0,63; число пластичності 0,20-0,31.
Техногенні чинники розвитку зсувів
геологічний зсувний ерозійний техногенний
По техногенним причинам на даній ділянці зафіксовано 47 зсувів, які сформувалися за рахунок сільськогосподарської діяльності, 39 сформувалися за рахунок штучного підняття РГВ у результаті спорудження водойм, 9 зсувів,сформованих за рахунок розробки карєрів.
Втрата стійкості порід, що складають схили, носить, в основному, природний характер. Однак біля 28,5 % всіх наявних зсувів сформувалися та активізувалися в результаті природних та техногенних, а окремі зсуви - під впливом тільки техногенних факторів. Додаткове зволоження утворюється в результаті підйому РГВ при спорудженні штучних водоймищ в днищах балок та запрудах на річках, а також при поливах городів та скиданні побутових відходів в днища ярів, що ускладнює природній дренаж в сільських населених пунктах. Джерелом додаткового зволоження схилів є також молочно-товарні комплекси та свиноферми, польові стани та інші сільськогосподарські підприємства.
Іншою причиною сповзання є втрата упору в основі схилу при підрізці його або дії додаткового навантаження штучних споруджень на верхній частині схилу. До перших відносяться зсуви які утворилися в результаті розробки карєрів. Окремі зсуви сформувалися в відкосах виїмок або техногенних насипних ґрунтах в результаті будівництва лінійних споруд (доріг, трубопроводів та ін.) та перетинання цими спорудами балок та річкових долин. Іноді ці споруди унеможливлюють вільний природний дренаж по днищах балок та утворюють додатковий підйом вгору за течією.
Гірничі виробки по видобутку будівельних матеріалів (пильних і бутових вапняків, глин, пісків і ін.) широко розповсюджені на території досліджень. Основне навантаження лягає на відкриті гірничі виробки - кар'єри. На площах розвитку кар'єрів часто виникають схилові процеси - зсуви, ерозія, обвали. Кар'єри значно знижують захисні властивості зони аерації.
На ділянках розташування гірничих виробок відбувається перетворення природного рельєфу, пов'язане з неупорядкованим розміщенням вскритих порід і утворенням виїмок і бугрів різних форм і розмірів, що приводить до негативного впливу на схили, в основному, у вигляді зсувів. Негативно впливає на структуру ґрунтів спорудження штучних водойм - порушується природний режим дренування. Орні землі, які розташовані, головним чином, на межирічних рівнинних просторах і на пологих ділянках річкових долин і балок, при зрошенні створюють додаткове замочування ґрунтів, що призводить, в основному, до зсувоутворення, а при положисто-горбистих схилах - до яружної й лінійної ерозії.
Крім того, діяльність сільськогосподарських підприємств, таких, як МТФ, скотарні, відстійники, польові станції й т.п., які розташовані, як правило, на вододілах, також призводить до ЕГП.
Висновки
·Визначено, що основним техногенним чинником впливу на стан процесу підтоплення є водогосподарське навантаження - в основному - тривале гідромеліоративне освоєння території, що приводить до значного підвищення РГВ.
·Основними природними факторами, що викликають розвиток ЕГП на даній території, є: геологічна будова, гідрогеологічні умови, рельєф місцевості, клімат, інтенсивність і контрастність неотектонічних рухів. Інтенсивний розвиток господарської діяльності без урахування природоохоронних дій викликало негативний вплив на навколишнє середовище і сприяло появі нового, антропогенного, фактору, який впливає на утворення ЕГП
Найбільш широкий прояв на даній території має пластичний тип зсувів. Тому густота горизонтальної розчленованості рельєфу наклала відбиток на розповсюдження цього типу зсувів. Поширення їх вкрай нерівномірне. Належать вони до схилів річкових долин і яружно-балкових частинах Одеської області на відрогах Бессарабської височини вони мають розсіяне поширення з густотою прояву 0,8-0,9 на 1км2. За формою в плані ці зсуви отримали залежно від рельєфу місцевості їхнього формування різноманітні форми. Частіше це зсуви еліпсоїдальні, зі звуженою горловиною або складної конфігурації. Рідше - фронтальні або циркоподібні. Потужність їх не перевищує 7-8м, часто зустрічаються опливини потужністю до 1,0-1,5м.
Література
1.Звіт з вивчення зсувів в Одеській та Миколаївській областях за 1971-1975гг. П.Н. Науменко, Т.П. Скрибнева, И.А. Мартинова.
.Звіт з моніторинга екзогенних геологічних процесів в межах території Одеської, Миколаївської, Херсонської областей Причорномор ДРГП: - Одеса, 2010 г.
.Звіт зі спеціалізованих геоекологічних дослідах у промислово-городській агломерації м.Одеса та області у 1989-1993г.: - Одеса, 1993г.