Організація діяльності Тернопільтеплокомуненерго

Міністерство освіти і науки України

Звіт

з виробничої практики

База практики: підприємство “Тернопільтеплокомуненерго”

Тернопіль - 2008 р.

Зміст

1. Структура та організація підприємства Тернопільміськтеплокомуненерго, структура та функції служб головного інженера

2. Питомі норми палива і електроенергії на виробництво 1 Гкал тепла

3. Визначення загальної довжини та стану теплових мереж по районах та дільницях

Вступ

Україна щорічно споживає близько 200 млн. тон умовного палива і задовольняє свої потреби в природних енергоресурсах за рахунок їх власного видобутку приблизно на 45%. У ряді країн світу рівень енергетичної самозабезпеченості такий самий або навіть нижчий. Для таких країн особливо важливим є проблема енергетичної безпеки, яка базується, в першу чергу, на спроможності держави забезпечити ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів. На жаль, орієнтація в минулому господарських комплексів України на загальносоюзні потреби, а також вади командно-адміністративної системи керування обумовили низку проблем в розвитку економіки нашої держави.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 роки” вказано, що в Україні неприпустимо низька ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів. Енергоємність ВВП в Україні значно вища, ніж в економічно розвинених державах., що є наслідком деформованої структури виробництва та енергоспоживання, використання застарілих виробничих фондів енергетики, повільного впровадження енергозберігаючих технологій. Україна стоїть перед необхідністю вироблення нової енергетичної стратегії, інструментами реалізації якої мають стати, зокрема, Комплексна державна програма енергозбереження і Програма державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії і малої гідро- та теплоенергетики. До 2010 р. необхідно забезпечити економію паливно-енергетичних ресурсів в обсязі 12 - 15 % від загального їх споживання.

На сьогодні енергозбереження визначено одним із пріоритетних напрямків державної політики України і має реалізовуватися як довгострокова та чітко спланована програма дій. Вирішення проблеми енергозбереження дозволить нашій державі різко зменшити залежність її економіки від імпорту енергоресурсів, вивести з експлуатації низку генеруючих потужностей, провести технологічне переозброєння енергоємних галузей та структурну перебудову регіонів, створити конкурентноспроможне енергозберігаюче обладнання, суттєво обмежити вплив техногенних факторів на навколишнє природне середовище, забезпечити соціально-побутові потреби населення.

З метою сприяння здійсненню та довгостроковому розвитку процесів, спрямованих на підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів, держава повинна створювати нормативно - правову базу, яка б задовольняла потреби практики. Державне управління у сфері енергозбереження здійснюється через відповідну систему управління, яка є сукупністю загальнодержавних, галузевих та регіональних органів управління, а також підприємств та організацій.

Державний комітет України з енергозбереження є центральним органом виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері енергозбереження. Одним з головних напрямів діяльності Комітету є розробка нормативно-правових актів у сфері енергозбереження.

Законодавство у цій сфері є комплексною складовою законодавства України і має розгалужену систему актів, які регулюють організаційно-правові, адміністративні, фінансові, цивільно-правові та інші відносини у сфері енергозбереження.

Діяльність у сфері енергетичних обстежень включає організаційне й методичне забезпечення, практичне визначення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів субєктами господарювання, в тому числі шляхом проведення обліку паливно-енергетичних ресурсів (далі - ПЕР), а також розроблення та обґрунтування енергоощадних ("енергозберігаючих") заходів і бізнес-планів інвестиційних проектів з енергозбереження.

Питання практичної організації та методичного забезпечення проведення енергетичних обстежень покладаються на Центральне агентство з енергетичних обстежень, яке створюється Держкоменергозбереження в установленому порядку як державне підприємство і керівник якого є за посадою членом ЦГЕА.

Здійснення енергетичного обстеження покладається на фахівців, що мають відповідну кваліфікацію. Енергоаудитором може бути особа, яка має вищу технічну освіту за фаховим напрямом Міносвіти "Енергетика, електротехніка та електромеханіка", а саме: інженер-електрик, інженер-електромеханік, інженер-теплотехнік, інженер-енергетик, а також інженер з автоматизації (за галузями народного господарства).

1. Структура та організація підприємства Тернопільміськтеплокомуненерго, структура та функції служб головного інженера

Сучасне підприємство (обєднання) - складна динамічно-технічна система, окремі частини якої-технічна база, виробнича структура, трудові і матеріальні ресурси-постійно взаємодіють і розвиваються. Для координації діяльності й ефективної роботи всіх ланок необхідне управління. Ці функції виконує апарат управління, тобто сукупність працівників, які мають певну професійно-кваліфікаційну підготовку і на яких покладено керівництво підприємством або його виробничо-господарськими ланками.

Склад підрозділів управління, їх взаємозвязок називається структурою апарата управління. Доповнивши структуру управління звязками між окремими підрозділами і ланками, матимемо організаційну структуру управління. Таким чином, організаційна структура управління - це склад, взаємозвязок і підпорядкованість організаційних підрозділів апарату управління, що виконують різні функції по управлінню виробничими обєднаннями, підприємством або цехом.

Основними елементами організаційної структури управління є склад і структура функцій управління, чисельність працівників управління за функціями і їх професійно-кваліфікаційний склад, склад самостійних структурних підрозділів, кількість рівнів управління і розподіл працівників за ними, а також інформаційні взаємозвязки.

Побудова організаційних структур здійснюється з урахуванням певних вимог і критеріїв. Основний критерій - економічність апарату управління - оцінюється питомою вагою витрат на утримання адміністративно-управлінських працівників у собівартості продукції, кількістю управлінських працівників серед промислово-виробничого персоналу, розміром їх заробітної плати в загальному фонді оплати праці. Основні вимоги до організаційної структури такі:

1. Адекватність - забезпечення постійної відповідності організаційної структури параметрам виробничої системи.

2. Спеціалізація - функціональна замкнутість структурних підрозділів з чіткими межами і конкретними сферами діяльності.

3. Пропорційність - відповідність чисельності працівників управління їхнім функціям, обсягу робіт, співвідношення прав і обовязків.

4. Гнучкість, динамізм- властивості організаційної структури миттєво реагувати на зміни в субєкті управління.

5. Адаптивність - властивість само пристосування при змінах у субєкті управління.

Структури управління підприємств досить різноманітні. Виділяють чотири основні типи (принципи) їх побудови: лінійну, функціональну, лінійно- функціональну і програмно-цільову.

Лінійна структура характерна тим, що керівник здійснює управління ланкою за всіма функціями. Кожний виробничий підрозділ очолює керівник, який повністю відповідає за роботу підпорядкованих ланок. Йому підпорядковані керівники і виконавці нижчих ланок, а він підпорядкований вищестоящому керівнику.

При лінійній структурі управління функціональні підрозділи не створюються, що вимагає від керівника і різноробочих знань і компетенції з усіх питань роботи підпорядкованих ланок. Лінійна структура забезпечує чіткість і простоту взаємовідносин, оперативність підготовки й виконання рішень, надійний контроль. Водночас обмежується ініціатива працівників нижчих рівнів, зростає обсяг інформації, яка передається від одного рівня до іншого. При великих масштабах і складності виробництва така структура практично не застосовується.

Функціональна структура характерна тим, що за окремими функціями управління створюються спеціальні підрозділи, працівники яких мають знання і навички роботи в надійній галузі управління. В цьому разі загальне керівництво здійснює лінійний керівник відповідного підрозділу через керівників функціональних органів. Кожний функціональний орган керує і несе повну відповідальність за окрему ділянку роботи підприємства. Виконавці при такій структурі підпорядковані не одному керівнику, а кільком, які спеціалізовані за функціями управління. Кожний із них має право давати розпорядження, обовязкові до виконання. При функціональній структурі управління підвищується якість рішень, що приймаються, спрощується робота лінійних керівників, але виникають труднощі в координації рішень, знижується оперативність роботи органів управління і відповідальність за кінцеві результати. Отже, можна виділити такі переваги функціональної структури:

- ефективний централізований контроль за досягненням результатів у відповідних сферах діяльності;

- висока якість управління операціями у відносно стабільних сферах бізнесу;

- ефективне досягнення ефекту масштабу на базі функціональної спеціалізації.

Функціональна структура найпридатніша для великих моно продуктивних, моно ринкових організацій, головним завданням яких є отримання конкурентних переваг за рахунок мінімізації виробничих витрат.

Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління виробничими процесами за лінійною схемою, а функціональні підрозділи виступають у ролі помічників керівника за окремими функціями управління. Вони надають методичну допомогу, готують інформацію, розвязують різні питання управління, але остаточне рішення приймає сам керівник. В таких структурах функціональні органи не мають права давати розпорядження іншим підрозділам апарату управління. Лінійно-функціональна схема є основою для формування організаційної структури управління підприємств і виробничих обєднань.

Відносно виробничої структури підприємства лінійно-функціональна структура має кілька різновидів: корпусну, цехову і без цехову. Корпусна застосовується для управління групою однорідних цехів, розташованих в одному корпусі, наприклад в основному виробництві для спеціалізованих потужних заготівельних, механоскладальних, а в допоміжному - для потужних інструментальних, ремонтних виробництв і т. д. Це дозволяє обєднати функціональний апарат усіх однорідних цехів і підпорядкувати його безпосередньо начальнику виробництва. У підпорядкуванні начальників цехів залишаються тільки служби оперативного управління, наприклад бюро виробничого планування. Кожна структура значно скорочує чисельність функціонального апарату управління.

Цехова структура характерна тим, що при начальнику цеху створюється функціональний апарат за основними функціями виробництва: розробкою технологій, нормування та оплатою праці, техніко-економічним і оперативним плануванням.

Без цехова структура характерна для великих підприємств з чисельністю робітників до 1000. Виробництво поділяється не на цехи, а на дільниці, які очолюють старші майстри, підпорядковані безпосередньо директорові підприємства. Всі роботи з обслуговування дільниць виконує апарат заводоуправління.

Останнім часом все більше поширюються програмно-цільові структури управління, до яких належать організаційні структури „впровадження нововведень”, „проектного управління” і матричні.

Організаційна структура „впровадження нововведень” складається з традиційного лінійно-функціонального апарату, який керує випуском стабільної продукції, і спеціальних груп „впровадження нововведень”, в яких сконцентровані всі роботи з розробки і впровадження у виробництво нових виробів. Застосовується на підприємстві з масовим характером виробничих процесів.

Форма „проектного управління” значно поширена на підприємствах з високими темпами розвитку НТП і частою зміною продукції. Така організаційна структура має дві основних ланки: групи розвитку, які несуть відповідальність за стратегію розвитку, наукові дослідження, фінанси і забезпечення всіма видами ресурсів, і проектну групу, основна функція якої- розробка і реалізація проектів створення і впровадження у виробництво нових видів продукції.

Матричні структури обєднують функціональне і проектне управління. Крім звичайних функціональних підрозділів, які займаються питаннями технічного розвитку виробництва, управління виробничими процесами, ресурсами, матрична структура передбачає створення спеціальних проектних груп з працівників функціональних підрозділів, що їх очолюють керівники проектів.

Керівники проектів координують роботу виробничих підрозділів, повязану з виконанням поставленої мети (розробки). Після закінчення робіт працівники проектних груп повертаються у підпорядкування своїх функціональних керівників.

Важливим завдвнням у формуванні підрозділів організаційної структури є вибір ефективного способу розподілу повноважень і відповідальності в межах однорідної функціональної діяльності. Під делегуванням повноважень розуміють передання компетенції з вищого рівня до нижчого. Залежно від ступеня передання повноважень розрізняють:

- централізовану організацію;

- децентралізовану організацію.

У централізованій організації всі повноваження й відповідальність з певної функції зосереджені в одному підрозділі та є прерогативою даного підрозділу. Це сприяє:

- підвищенню контролю й координації спеціалізованих функцій;

- зменшенню кількості помилкових рішень;

- забезпеченню збалансованого ринку всіх структурних підрозділів.

Децентралізована організація передбачає передання або делегування відповідальності за низку ключових рішень на нижчі рівні управління. Вищий ступінь децентралізації в організації означає, що:

- більша кількість рішень приймається на нижчих рівнях управлінської ієрархії;

- рішення, що приймаються на нижчиш рівнях, є досить важливими для організації;

- зменшується централізований контроль за рішеннями, прийнятими управлінським персоналом.

Збільшення автономності в децентралізованих організаціях підвищує відповідальність підрозділів за їхню прибутковість чи збитковість, сама організація стає гнучкішою й динамічнішою.

Перехід до децентралізованих організаційних структур певною мірою повязаний зі збільшенням складності й мінливості зовнішнього середовища, зростанням ролі стратегічних і маркетингових функцій в умовах гострої конкурентної боротьби, а також значним поширенням інформаційних технологій в управлінні.

Поширення тенденції до децентралізації в управлінні зумовило перехід від ієрархічних до плоских організаційних структур. Якщо в першому випадку процес управління розтягнутий по багатьох вертикальних рівнях структури, то у другому - кількість рівнів управління скорочується. Зате розширюється діапазон управління.

Пласка структура є значно ефективнішою, ніж пірамідальна, тому зарубіжних фірм з початку існування прагнуть будувати саме її. Отже, сучасний менеджер , проектуючи організацію, повинен враховувати наявні тенденції і прагнути до децентралізації в управлінні, делегуючи частину своїх повноважень на нижчі рівні управління.

Як один із визначальних системних елементів, структура управління має забезпечити не лише життєдіяльність, але й розвиток організації, синергічний ефект взаємодії інших її елементів. Тому в процесі побудови організаційної структури необхідно врахувати всі чинники, що впливатимуть на організацію як із зовнішнього, так і внутрішнього її середовища для того, аби забезпечити максимальну відповідність структури управління середовищу господарювання.

Дослідження дали змогу виокремити чотири групи ситуаційних чинників, що впливають на формування організаційної структури:

- зовнішнє середовище;

- технологія роботи в організації;

- стратегічний вибір керівництва фірми щодо її цілей;

- поведінка працівників.

Зовнішнє середовище впливає на структуру організації своєю складністю й мінливістю. Чим більша кількість чинників діє на підприємство й чим частіше вони змінюються, тим складнішою має бути організаційна структура для того, щоб забезпечити кращі адаптаційні властивості фірми.

Ефективнішою буде організаційна структура, яка забезпечує високу оперативність прийняття управлінських рішень. За взаємодією із зовнішнім середовищем виокремлюють такі типи організацій, як механістична та органічна. Якщо зовнішнє середовище стабільніше, в ньому спостерігаються незначні зміни, то організація може з успіхом застосувати механістичні структури, що мають малу гнучкість і потребують більше зусиль для їх зміни. В разі коли зовнішнє середовище дуже динамічне, оргструктура має бути органічною, гнучкою, здатною швидко реагувати на зовнішні зміни. Зокрема, така структура повинна передбачити високий рівень децентралізації, наявність великих прав структурних підрозділів у прийнятті рішень.

Технологія роботи впливає на побудову організаційної структури у двох напрямках:

- розподіл праці та групування робіт;

- взаємозалежність робіт.

Кількість структурних одиниць і їхнє розташування суттєво залежить від того, яка технологія використовується в організації. Крім того, організаційна структура має будуватися таким чином, щоб сприяти виникненню та поширенню ідей технологічного розвитку й давати змогу здійснювати технологічне оновлення фірми.

Взаємозалежність робіт дає чотири звязків між роботами в організації: підсумкові, послідовні, повязані та групові. При підсумковій взаємозалежності робіт на підприємстві кожен підрозділ є відносно автономним і робить свій внесок у загальну справу.

Послідовна взаємозалежність робіт виникає тоді, коли один підрозділ повинен закінчити свою роботу раніше, ніж вона надійде до іншого підрозділу.

Повязана взаємозалежність робіт виникає тоді, коли кінцевий результат роботи одного підрозділу є початком роботи іншого і навпаки.

Групова взаємозалежність є найскладнішою з наявних. Вона необхідна, коли робота характеризується високою мірою невизначеності і для її виконання потрібні постійні консультації, наради всіх учасників.

Стратегія фірми також впливає на вибір нею організаційної структури. Зі зміною стратегії перед організацією постають нові проблеми, вирішення яких безпосередньо повязане з перепроектуванням організаційної структури фірми.

В процесі управління виробничо-господарською діяльністю підприємства використовують різноманітні методи впливу на обєкт управління - виробничий колектив з допомогою цих методів робота виробничого колективу і його членів спрямовується на досягнення мети, поставленої перед обєктом управління. Основою методів управління є закони, закономірності і принципи суспільного виробництва, науково-технічний рівень розвитку підприємства, соціальні, правові і психологічні відносини людей у процесі виробництва. Основні групи методів управління: економічні, адміністративно-правові і соціально-психологічні.

Економічні методи управління - це комплекс способів і прийомів управління, що базується на використанні економічних законів, інтересів і системи взаємоповязаних економічних показників, норм і нормативів. Основна мета економічних методів - створення умов і заінтересованості виробничих ланок у високих кінцевих результатах роботи.

Економічні методи включають державне регулювання, економічне стимулювання і матеріальну відповідальність, комерційний розрахунок, ціноутворення і податки.

Адміністративно-правові методи управління являють собою сукупність засобів юридичного впливу на відносини людей у процесі виробництва.

Звязки і відносини, які виникають у процесі управління підприємством, регулюються правовими нормами: законодавчими актами, положеннями, інструкціями, наказами і розпорядженнями.

Адміністративно-правові методи передбачають організаційний і розпорядчий вплив.

Соціально-психологічні методи включають вивчення навколишнього середовища виробництва і умов життя працюючих; соціальних запитів і інтересів колективу; громадської думки; умов формування колективу і його стабільності; соціальної структури колективу, його професійної і загальноосвітньої підготовки.

Пройшовши виробничу практику на підприємстві “Тернопільміськтеплокомуненерго” я ознайомився з його структурою та організацією.

Як ми бачимо керує підприємством директор, а йому підпорядковуються всі служби, які зображені на схемі.

Розглянемо структуру та функції служб головного інженера. Головний інженер підпорядковується лише директору, а сам він керує роботою таких служб та відділів: служба пусконалагоджувальних еколого технічних випробувань, виробнича служба по ремонту, монтажу, наладці та експлуатації електрообладнання, теплова інспекція, служба КВПІА, відділ нормування обліку і використання енергетичних ресурсів, відділ проектування і будівництва, виробничо-технічний відділ, служба підготовки виробництва та аварійно-відновлювальних робіт. Також ми бачимо, що головному інженеру підпорядковуються всі теплодільниці та теплорайони. Головному інженеру не підпорядковується лише заступник директора та головний бухгалтер, і безумовно, відділи та служби, що підлягають під їх керівництво.

Отже, головний інженер повинен бути дуже відповідальною та освіченою людиною, тому що від його керівництва залежить робота та ефективність багатьох служб і відділів підприємства, а також робота всіх теплорайонів та теплодільниць.

Тому, головний інженер підприємства повинен знати:

1. Законодавчі та нормативні правові акти, що регламентують виробничо-господарську і фінансово-економічну діяльність підприємства, постанови органів державної влади та управління, які визначають пріоритетні напрямки розвитку економіки та відповідної галузі.

2. Методичні та нормативні матеріали інших органів, що стосується діяльності підприємства.

3. Профіль спеціалізації й особливості структури підприємства.

4. Перспективи технічного, економічного і соціального розвитку галузі та підприємства.

5. Виробничі потужності та кадрові ресурси підприємства.

6. Технологію виробництва продукції підприємства.

7. Податкове Законодавство України.

8. Порядок складання й узгодження бізнес-планів виробничо-господарської та фінансово-економічної діяльності підприємства.

9. Ринкові методи господарювання й управління підприємством.

10. Порядок укладання та виконання господарських та фінансових договорів.

11. Конюнктуру ринку.

12. Науково-технічні досягнення і передовий досвід у відповідній галузі виробництва.

13. Організацію виробництва праці.

14. Трудове законодавство.

15. Правила і норми охорони праці.

Головний інженер має такі посадові обовязки:

1. Щоденне керівництво всіма технічними службами та підрозділами згідно структурного розподілу підприємства по забезпеченню безперебійної роботи обєктів теплопостачання.

2. Організовує роботу й ефективну взаємодію всіх структурних підрозділів, цехів та виробничих одиниць.

3. Постійне вдосконалення техніки та технології виробництва, досягнення високих техніко-економічних показників виробництва.

4. Проведення науково-дослідних і конструкторських рішень. Впровадження у виробництво нових досягнень науки і техніки.

5. Широке впровадження компютерної та вичислю вальної техніки, та інших засобів механізації і автоматизації.

6. Аналіз і використання інформацій науково-технічних досягнень.

7. Сприяння винахідництву і раціоналізаторству, всебічно допомагати в організації оформленні і технічному обґрунтуванні винаходів і пропозицій

8. Вимагає дотримання заходів по техніці безпеки, охорони праці, виробничої санітарії та охорони навколишнього середовища.

9. Організація підвищення кваліфікації інженерно-технічних працівників, службовців.

10. Організація перевірки знань працівників підприємства, працюючих на обєктах з підвищеною безпекою.

Головний інженер має право:

1. Представляти інтереси підприємства у взаємовідносинах з громадянами, юридичними особами, органами державної влади та управління. Здійснювати виробничі операції, видавати доручення працівникам підприємства.

2. Перевіряти, направляти діяльність всіх служб, структурних підрозділів підприємства в області технічної підготовки виробництва, давати обовязкові для всіх підрозділів підприємства розпорядження та вказівки в межах своєї компетенції.

3. Заслуховувати звіти керівників структурних підрозділів підприємства, проводити їх аналіз по питаннях виконання ними планів, завдань що до технічної підготовки виробництва.

4. Вимагати від всіх керівників служб, цехів, підрозділів і т.д. матеріалів для проведення аналітичної роботи по всіх направленнях виробничо-господарської діяльності підприємства.

5. Давати за своїм підписом розпорядження по виробництву в межах своєї компетенції.

Головний інженер несе відповідальність за:

1. За неналежне виконання або невиконання своїх посадових обовязків, передбачених цією посадовою інструкцією - у межах, визначених чинним Законодавством України.

2. За заподіяння матеріальної шкоди у межах, визначених чинним Законодавством України.

3. За неякісне і несвоєчасне виконання покладених на нього діючою посадовою інструкцією обовязків.

2. Питомі норми палива і електроенергії на виробництво 1 Гкал тепла

Тернопільське обласне комунальне підприємство „Тернопільтеплокомуненерго” забезпечує теплом власного виробництва 20 населених пунктів області, експлуатує 62 котельні в тому числі 4 паливних і 136 км теплових мереж.

На сьогоднішній день підприємство обслуговує котли ДКВР, КБНГ, КВГ, ТВГ-4, ТВГ-8, ВК-21, ВК-22, „Факел” та ряд інших котлів, а також електричні підстанції, де застосовані багатотарифні лічильники активної і реактивної потужностей, конденсаторні установки та інші.

3.Визначення загальної довжини та стану теплових мереж по районах та дільницях

Тернопільське обласне комунальне підприємство “Тернопільтеплокомуненерго” експлуатує 136 км теплових мереж. Термін їх експлуатації приблизно становить 20-25 років. На даний момент 50%-55% цих мереж потребує повної заміни і реконструкції в звязку з закінченням терміну експлуатації. Через неякісну і застарілу ізоляцію мають місце значні втрати при транспортуванні енергоносія. Провівши аналіз всіх теплових мереж було зроблено висновок, що 79% з них потребують заміну ізоляції на сучасну, наприклад - поліуретанова, термін служби якої 50 років.

Проведемо тепер аналіз теплових мереж по районах.

Бережанський район - потребує 80% заміни теплових мереж.

Густинський район - потребує 30% заміни теплових мереж.

Заліщицький район - потребує 40% заміни теплових мереж.

Кременецький район - потребує 60% заміни теплових мереж.

Підволочиський район - потребує 30% заміни теплових мереж.

Теребовлянський район - потребує 50% заміни теплових мереж.

Чортківський район - потребує 70% заміни теплових мереж.

Як ми бачимо всі райони в значній мірі потребують заміни теплових мереж, що повязано із їх застарілістю та недосконалою ізоляцією.

Розглянемо тепер стан районних теплодільниць.

На Бучацькій теплодільниці закриті майже всі котельні. В звязку з складним рельєфом та роботою котелень на твердому паливі, більшість населених районів переведено на індивідуальне опалення - тобто проведена децентралізація.

Копичинська теплодільниця потребує заміну основного та допоміжного обладнання котелень, в звязку із їх застарілістю. Необхідна заміна котлів на більш сучасні з високим ККД.

На Збаразькій теплодільниці діє одна котельня з котлами КВГ-2,5. Так як це центральна частина міста, планується провести децентралізацію з переводом споживачів на індивідуальне опалення та будівництвом міні котелень.

На Зборівській теплодільниці планується провести децентралізацію центральної частини міста та замінити котли на більш сучасні з ККД 92%-95%.

Козівська теплодільниця реконструкції котельні з потужністю 13 Гкал на меншу потужність, в звязку з відсутністю споживача. Через надмірну потужність відбувається руйнація котлів.

На Лановецькій теплодільниці із-за повної заміни теплових мереж, міською радою прийнято рішення провести консервацію котельні і перейти на індивідуальне та автономне опалення.

На Почаївській теплодільниці проведена реконструкція котельні, через неповне використання виробленої потужності. Дільниця потребує заміни теплових мереж довжиною 500 м.

На Монастирській теплодільниці діє2 котельні загальною потужністю 10 Гкал. Потребується заміна теплових мереж в центральній частині міста. Необхідна заміна системи ХВО та насосної групи.

Тернопільська теплодільниця, загальною потужністю 5 Гкал, потребує реконструкції ЦТП і відновлення подачі гарячої води.

В Микулинцях проведено реконструкцію котельні з заміною котлів ВК-22 на ВК-0,34, що повязано з невеликою потребою споживачів тепла.

Шумська теплодільниця налічує 2 котельні, загальною потужністю 10 Гкал. Планується кинути перемичку від одної котельні до іншої і одну з них законсервувати.

Заліщицька теплодільниця налічує 4 котельні, які потребують реконструкції та заміни котлів на більш сучасні з потужністю 90%-95%. Необхідна заміна теплових мереж на 50%.

Розглянемо тепер стан теплорайонів.

Бережанський теплорайон потребує повної реконструкції котелень, а також встановлення сучасних котлів з ККД 90%-95%.необхідно провести заміну теплових мереж на 60%.

Густинський теплорайон налічує 2 котельні, загальною потужністю 38 Гкал. Котельню Коновальця планується закрити, так як вона була побудована в районі забудови багатоповерхових будинків. На сьогоднішній день вона не має перспективи. Планується загрузити на 70% центральну котельню.

Підволочиський теплорайон налічує 2 котельні, потужність одної з них 13 Гкал, а іншої - 5 Гкал. Потребується заміна теплових мереж в центральній частині міста. Планується кинути перемичку і котельню на 5 Гкал закрити. Також необхідна заміна котлів на більш сучасні та реконструкція насосної групи в звязку з закінченням експлуатаційного терміну.

Теребовлянський теплорайон потребує заміни теплових мереж довжиною 5 км. Також необхідна реконструкція котлів та заміна їх на більш сучасні з ККд 90%-95%.

Чортківський теплорайон налічує 9 котелень. В центральній частині міста необхідно замінити теплові мережі в звязку з їх за старінням та значними втратами теплоносія. Планується закрити 2 котельні. Це котельні школи інтернат та рай хімії. Великою проблемою є забезпечення теплом містечка, де проживає 8 тис. населення.

Ознайомившись з станом теплорайонів та теплодільниць , можна зробити висновок, що кожна з них, в більшій чи меншій мірі потребують реконструкцій котелень та іншого обладнання. Також потребується заміна теплових мереж та їх ізоляції, що повязано з закінченням терміном експлуатації.

Необхідно також встановити облік теплової енергії та докомплектувати її обліком активної та реактивної енергії.

Згідно програми “Рідний дім”, підприємством “Тернопільміськтеплокомуненерго” планується прийняти на баланс більше 10 котелень від відомчих підприємств (освіта, медицина і т. д.).

Згідно розробленої обласної програми щодо попередження та успішної роботи відомчих котелень, підприємство “Тернопільміськтеплокомуненерго” з контролюючими органами намірено провести обстеження відомчих котелень закладів освіти, охорони здоровя та ін., надати практичну допомогу та прийняти на обслуговування відомчі котельні, відремонтувати їх, забезпечити контрольно вимірювальними приладами. Також підприємство намірено забезпечити безперебійну роботу енергообєктів та надати кваліфікованих працівників.

Підприємство увійшло в систему “Газ - тепло”, при цьому не відчувало проблем з газом і успішно завершило опалювальний період.