Облік основних засобів та аналіз ефективності їх використання

1

ЗМІСТ

ВСТУП 6

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО

ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

1.1. Сутність основних засобів і завдання їх обліку

1.2. Визнання основних засобів та їх оцінка 10

1.3. Міжнародні стандарти обліку основних засобів 21

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ І ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ 29

2.1. Коротка економічна характеристика ТЧ-3 29

2.2. Первинний облік основних засобів 37

2.3. Синтетичний і аналітичний облік основних засобів 46

2.4. Шляхи вдосконалення обліку основних засобів 56

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ 64

3.1. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами 64

3.2. Аналіз ефективності використання основних засобів 75

3.3. Шляхи та резерви підвищення ефективності використання основних засобів на підприємстві 90

ВИСНОВКИ 95

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 100

ДОДАТКИ

РЕФЕРАТ

Дипломна робота містить 93 сторінок компютерного тексту, рисунків, таблиць, додатків, 50 джерел.

Обєктом дослідження є процес обліку основних засобів та аналіз ефективності їх використання.

Мета роботи: розглянути детальну класифікацію і структуру основних засобів, особливості організації аналітичного і синтетичного обліку обєктів основних засобів, контроль за їх використанням в господарстві, удосконалити систему організації бухгалтерського обліку основних засобів та надати пропозиції щодо підвищення ефективності їх використання.

Особливе місце в дипломній роботі відведено задачам, основним напрямкам і інформаційному забезпеченню аналізу основних фондів, при якому використовуються закони технологічних систем.

Облік основних фондів проводиться по декількох напрямках, що у комплексі дають оцінку структури, динаміки й ефективності використання основних засобів і довгострокових інвестицій. Окрема увага приділена аналізу основних фондів на прикладі Локомотивного Депо. Розраховано показники оцінки ефективності використання основних засобів і зроблено їх факторний аналіз.

Задачи дипломної роботи: розкрити питання придбання, зносу і вибуття основних засобів, розглянути їх в тісному взаємозвязку з чинним законодавством, а також навести ряд цифрових прикладів по найбільш складним питанням обліку, та бухгалтерські проводки, що відбивають основний набір господарських операций.

ОСНОВНІ ЗАСОБИ, АМОРТИЗАЦІЯ, ФОНДОЄМКІСТЬ, ФОНДОВІДДАЧА, СИСТЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ, КАПІТАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку нашої країни одним з найважливіших чинників розвитку економіки, збільшення обємів виробництва продукції на промислових підприємствах є забезпеченість їх основними фондами у необхідній кількості і асортименті. Але для вирішення даних задач необхідне не тільки повне забезпечення підприємства технічним потенціалом, тобто основними засобами, але і підвищення ефективності їх використовування.

Економічна політика в України на сучасному етапі спрямована в першу чергу на зміцнення економічних і політичних основ нашої незалежної дер-жави, вдосконалення способу життя. Важливим завданням на цьому шляху є здійснення структурної перебудови економіки на засадах прискорення науково-технічного прогресу, докорінного оновлення виробництва за рахунок впровадження досягнень науки і техніки у технологічні процеси виробництва продукції.

Для успішного функціонування промислових підприємств в умовах рин-кових відносин вирішальне значення має оновлення та ефективність застосування техніки і технології, обліку запасів. Тільки постійне оновлення осно-вних виробничих фондів дасть змогу підприємствам виробляти конкуренто-спроможну продукцію, задовольняти попит, який швидко змінюється, пристосуватися до умов ринкової конкуренції.

Оновлення і вдосконалення обліку може відбуватися шляхом часткового відшкодування зносу основних фондів, заміни морально і фізично спрацьованого виробничого устаткування та застарілих технологій у процесі техніч-ного переозброєння і реконструкції виробництва, створення у необхідних ма-сштабах нових та розширення діючих виробництв на якісно новій основі тощо.

Реформування системи обліку й фінансової звітності , обліку основних за-собів, потрібно як внутрішнім, так і зовнішнім користувачам, є складовою частиною заходів, орієнтованих на введення економічних відносин ринко-вого спрямування.

Проблемам обліку і аналізу основних засобів присвячені роботи таких провідних учених-економістів як Л.А. Богдановская, Г.Г. Віногоров, Е.Е. Ермоловіч, Г.В. Савицкая, К.Ф. Снитко, В.В. Сушкевич, Н.А. Русак. Цими ученими внесений значний внесок теоретичних методичних питань в області обліку і аналізу основних засобів.

Підприємства України є однією з ланок забезпечення Державного бюджету коштами через податки, тому забезпеченість їх відповідними основними фондами є головною передумовою ефективної господарської діяльності - захист економічних інтересів держави, збільшення платежів перерахованих до бюджету.

Відповідно до цього має змінитися роль бухгалтерського обліку, а отже, методологічні та методичні його аспекти потребуватимуть коригування.

Змінюється й цільове призначення бухгалтерського обліку. Він дедалі більше стає складовою управлінської системи підприємств.

Саме цим зумовлена актуальність обраної теми дипломного дослідження, яка потребує детального вивчення, дослідження та аналізу.

Мета дипломної роботи - розглянути детальну класифікацію і структуру основних засобів, особливості організації аналітичного і синтетичного обліку обєктів основних засобів, контроль за їх використанням в господарстві і розробити пропозиції по вдосконаленню обліку і аналізу основних засобів. Особливе місце в роботі відведено питанням переоцінки основних засобів. Окрема увага приділена бухгалтерській звітності підприємства, повязаної з урахуванням основних засобів.

Завдання дипломної роботи:

- розкрити питання придбання, зносу і вибуття основних засобів, розглянути їх в тісному взаємозвязку з чинним законодавством;

- навести ряд цифрових прикладів по найбільш складним питанням обліку, та бухгалтерські проводки, що відбивають основний набір господарських операцій,

- вдосконалити систему організації бухгалтерського обліку основних фондів;

- визначити недоліки процесу обліку основних засобів та надати пропозиції щодо їх усунення;

- проаналізувати показники стану та ефективності використання основних засобів з метою визначення їх динаміки.

Обєктом дослідження є процес обліку основних засобів та аналіз ефективності їх використання.

Особливе місце в дипломній роботі відведено задачам, основним напрямкам і інформаційному забезпеченню аналізу основних фондів, при якому використовуються закони технологічних систем.

Облік основних фондів проводиться по декількох напрямках, що у комплексі дають оцінку структури, динаміки й ефективності використання основних засобів і довгострокових інвестицій. Окрема увага приділена аналізу руху основних фондів, що є основним джерелом інформації для оцінки виробничого потенціалу. Приведено показники оцінки ефективності використання основних засобів і факторний аналіз показників основних засобів і, у першу чергу, фондовіддачі.

В дипломній роботі використовувалися методи і прийоми бухгалтерського обліку і аналізу.

Для написання дипломної роботи використовувалися наступні джерела інформації: законодавча та нормативна база, літературні джерела з питань обліку і аналізу основних засобів, річні звіти підприємства та дані первинного обліку підприємства.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ І ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

1.1. Сутність основних засобів і завдання їх обліку

При організації обліку основних засобів в Україні підприємствами, їх обєднанням, госпрозрахунковим організаціям (окрім банків), представництвам іноземних організацій, які здійснюють діяльність в Україні, а також підприємствам, діяльність яких фінансується за рахунок засобів бюджету, необхідно керуватися такими законодавчими і нормативними документами.

1.Указом Президента України “Про перехід України до загальноприйнятій в міжнародній практиці системи обліку і статистики ” № 303 від 23.05.92 р.

2. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” (затверджено наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.02.2000 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 р. під № 288 / 4509).

3.Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій № 291 від 30.11.99 р.

4. Інструкцією із застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій № 291 від 30.11.99 р. ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.12.99 р. під № 893/4186) [1,с.202].

На виконання Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 року № 1706, та рішення Урядового комітету економічного розвитку від 3 березня 2000 року № 2/3 було затверджено наказом Міністерства фінансів України №92 від 27.04.2000 року Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”.

Положення (стандарт) 7 “Основні засоби” визначає методологічні засади формування в бугалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Норми Положення (стандарту) 7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами усіх форм власності.

Положення (стандарт) 7 не поширюється на відтворювані природні ресурси та операції з основними засобами, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Побудова обліку основних засобів грунтується на їх визнанні та економічній класифікації.

Основні засоби -- це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використовування в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здача в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використовування (експлуатації) яких складає понад один рік (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [2, с.160].

Обєкт основних засобів - закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно зєднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один обєкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий обєкт основних засобів.

Група основних засобів - сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

Обєкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Основні засоби підприємств складають основу їх матеріально-технічної бази, зріст і вдосконалення яких є важливою умовою підвищення якості і конкурентоспроможності продукції.

Облік основних засобів здійснюється централізовано в розрізі окремих обєктів і класифікаційних груп.

До основних засобів відносяться: будівлі, споруди, устаткування, обчислювальна техніка, прилади, транспортні засоби, інструменти, інвентар і інші засоби праці, вартість яких поступово зменшується у звязку із зносом; сільськогосподарські машини і знаряддя, робоча і продуктивна худоба, будівельний механізований інструмент і бібліотечні фонди -- незалежно від вартості; капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель (меліоративні, осушні, іригаційні і інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, устаткування і інші обєкти, що відносяться до основних засобів.

Капітальні вкладення в багаторічні насадження, поліпшення земель включаються до складу основних засобів щорічно в склад витрат, що відносяться до прийнятим в експлуатацію площ, незалежно від ступеня готовності всього комплексу робіт [3,с.153].

Завершені капітальні витрати в арендовані будівлі, споруди, устаткування і інші обєкти, що відносяться до основних засобів, зараховуються орендарем у власні основні засоби в сумі фактичних витрат, якщо інше не передбачене договором оренди.

Для правильного обліку основних засобів необхідно перш за все їх чітко класифікувати.

Класифікація основних засобів призначена для використовування в автоматизованих системах управління при рішенні наступних задач:

- організації систематичного обліку і звітності в частині основних засобів;

- визначення норм амортизації основних засобів і віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва;

- проведення робіт по перепису, оцінці і переоцінці обємів складу і стану основних засобів;

- реалізації комплексу облікових функцій по основних засобах в рамках робіт за державною статистикою;

- здійснення міжнародних зіставлень по структурі і стану основних засобів;

- визначення розрахунків похідних економічних показників, включаючи фондомісткість, фондовіддачу і т.д., а також рекомендованих нормативів проведення капітальних ремонтів основних засобів [1,с.206].

Основні засоби в Україні можна класифікувати (рис.1.1):

а) за функціональним призначенням;

б) за галузевою ознакою;

в) за використанням і приналежностю;

г) за натурально-матеріальним складом .

За функціональним призначенням розрізняють:

- виробничі основні засоби, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будівлі, споруди, силові машини і устаткування, робочі машини і устаткування, і т.п.) і діють у сфері матеріального виробництва;

- невиробничі основні засоби, які не беруть безпосередньої або непрямої участі в процесі виробництва і призначені в основному для задоволення комунальних і культурно-побутових потреб працівників підпри-ємства (будівлі, споруди, устаткування, машини і апарати і ін.) і використовуються в невиробничій сфері. Невиробничі основні засоби представлені будинками культури, спортивними комплексами, дитячими дошккільними закладами, пральнями, лазнями, перукарнями та ін., які є власністю підприємства і використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою основні засоби підрозділяються на промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, звязки і ін.

Наявність тих або інших засобів на конкретному підпри-ємстві повязана із напрямком його діяльності, а також і з робо-тою допоміжних і обслуговуючих виробництв [3, с.156].

Велика частина основних засобів відноситься до галузі “Промисловість”. Вона безпосередньо повязана з процесом виробництва продукції. Але наявність інших видів господарської діяльності (ведення підсобного сільського господарства, будівельно-монтажних робіт, зміст дитячих установ і ін.) обумовлює необхідність обліку основних засобів, що належать до інших галузей народного господарства (екскаватори, підйомні крани, бульдозери і ін.), які знаходяться на балансі промислового підприємства, але відносяться до галузі “Будівництво”, або підсобного сільського господарства -- до галузі “Сільське господарство” і т.п.

У звязку з цим в бухгалтерському обліку основні засоби промислових підприємств підрозділяються на промислово-виробничі, виробничі основні засоби інших галузей народного господарства і невиробничі (непромислові).

До промислово-виробничих основних засобів відносяться: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, робочі машини і устаткування, вимірювальне і регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини і устаткування, транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар і обладнання, господарський інвентар, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, меліорація земель і водоймищ, інші основні засоби.

Невиробничі основні засоби безпосередньо не беруть участь в процесі виробництва. До невиробничих основних засобів відносяться: будівлі і споруди житлово-комунального і побутового призначення, транспортні засоби, устаткування, інструменти і інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних і культурно-побутових потреб населення.

За використанням основні засоби підрозділяються на діючі (всі основні засоби, що використовуються в господарстві), недіючі (основні засоби, що не використовуються в даний період часу у звязку з тимчасовою консервацією підприємства або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для заміни обєктів основних засобів при їх вибутті або ремонті).

Важливе значення в обліку основних засобів має їх розподіл по ознаці приналежності на власні і орендовані. Власні основні засоби являються безпосередньо власністю підприємства і складаються із статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного зносу і амортизації фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власного прибутку, засобів амортизаційного капіталу, спеціального капіталу і т.п.[1,с.220].

Основні засоби, які використовуються на підприємстві, але не є його власністю, називаються орендованими. Орендовані основні засоби обліковуються у орендодавця на балансовому, а у орендаря на позабалансовому рахунку, тим самим виключається вірогідність подвійного обліку одних і тих же засобів.

По натурально-матеріальному складу основні виробничі засоби підрозділяються на 12 груп:

1. Будівлі.

2. Споруди.

3. Передавальні пристрої.

4. Машини і устаткування, у тому числі: силові, робочі машини і устаткування; вимірювальні прилади і устаткування, лабораторне устаткування; обчислювальна техніка; інші машини і устаткування, у тому числі автоматизоване.

5. Транспортні засоби.

6. Інструменти.

7. Виробничий інвентар і обладнання.

Рис.1.1. Класифікація основних засобів

8. Господарський інвентар.

9. Робоча і продуктивна худоба.

10. Багаторічні насадження.

11. Капітальні витрати на поліпшення земель (без споруд).

12. Інші основні засоби: бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату та ін.[3,с.190].

Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.

Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.1.2.1994 р. (із змінами та доповненнями) для податкового обліку передбачено поділ із 01.01.2003 р. основних засобів на слідуючі групи:

- група 1 -- будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального покращення землі;

- група 2 -- автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 -- будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

- група 4 -- електронно-обчислговальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, повязані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі сотові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоційнних товарів (предметів).

Кожному підприємству, яке володіє основними засобами, що належать до різних підгруп, необхідно визначити структуру основних засобів, тобто перелік підгруп, груп, а також відповідних рахунків та субрахунків, які використовуються в обліку [3, с.191].

Характерною особливістю засобів праці є те, що вони не мають тієї загальної взаємозамінності, яка характерна, наприклад, для потенційної робочої сили. Тому їх ефективність різна в галузях, на підприємствах, окремих видах. Ця різниця залежить від кожного конкретного засобу праці, його технічного стану, ступені фізичного і морального зносу.

Промислові підприємства постійно поповнюються новими засобами праці відповідно до вимог, досягнутого рівня технології виробництва, характеру і обєму продукції, що виготовляється.

Обізнаність про наявність засобів праці і постійний контроль за ефективним їх використовуванням мають велике значення в управлінні виробничою діяльністю кожного підприємства. Цьому повинен сприяти правильно побудований і організований їх облік [2,с.165].

Основні засоби підлягають фізичному і моральному зносу , тобто під впливом фізичних сил, технічних і економічних чинників вони поступово втрачають свої властивості і приходять в непридатність.

Моральний знос обумовлюється двома чинниками: зростанням продуктивності праці і темпами технічного прогресу. Поява досконаліших зразків устаткування і інших видів основних засобів веде до морального зносу діючих основних засобів і зниження продуктивності праці.

Знос під впливом сил природи залежно від дії зовнішніх чинників приводить до передчасного старіння основних засобів.

Правильне визначення ступеня зносу основних засобів має дуже важливе значення для економіки виробництва, для визначення відновної вартості основних засобів і розміру амортизаційних відрахувань.

Фізичний знос може бути визначений відповідно до термінів служби основних засобів за допомогою формули:

І = Т _ф / Т _н Ч 100, (1.1)

де І - знос (%);

Т _ф - фактичний термін служби (років);

Т _н - термін служби по встановленій нормі (амортизаційний період) (років).

Але найбільш правильно фізичний знос можна визначити шляхом обстеження технічного стану обєкту в натурі (вузлів, частин і обєкту в цілому). Доцільно також визначати ступінь зносу по термінах служби. Фізичний знос частково можна відновити, провівши ремонт, реконструкцію і модернізацію основних засобів, але з часом витрати на ремонт не окупаються, що призводить до недоцільність їх експлуатації.

Фізичний і моральний знос основних засобів впливає на зменшення їх відновної вартості [1,с.240].

Оскільки необоротні активи приносять підприємству економічні вигоди протягом кількох років, необхідно розподіляти вартість цих активів між звітними періодами для забезпечення відповідності доходів і витрат. Це досягається шляхом амортизації.

Амортизація - це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання. Слово амортизація походить від слова amortisation - сплата боргів.

Вартістю, яка амортизується, є первісна (або переоцінена) вартість не-оборотних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

У свою чергу, ліквідаційною вартістю є сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від продажу (ліквідації) обєкта після закінчення строку його корисного використання (експлуатації), за вира-хуванням витрат, повязаних з продажем (ліквідацією).

Строком корисного використання (експлуатації) є період часу, упро-довж якого підприємство передбачає використовувати відповідний обєкт, або кількість одиниць продукції (послуг), яку підприємство очікує отримати від його використання.

Строк корисного використання обєкта (експлуатації) визначає саме підприєм-ство з урахуванням таких чинників:

- очікувана потужність або продуктивність обєкта;

- строк корисного використання подібних активів;

- очікуваний фізичний знос;

- моральний знос (унаслідок технічного прогресу або зміни попиту на про-дукцію);

- правові або інші обмеження щодо використання обєкта (наприклад, строк ;

- оренди, передбачений угодою, або законодавство, що визначає граничний строк безпечної експлуатації певних обєктів, тощо) [6, с.119].

Метод амортизації необоротних активів обирається підприємством само-стійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання та норм П(С)БО 7 і 8.

Для нарахування амортизації основних засобів можуть бути застосовані такі методи:

а) прямолінійний;

б) зменшення залишкової вартості;

в) прискореного зменшення залишкової вартості;

г) кумулятивний;

д) виробничий.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використовування.

Метод амортизації обєкту основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використовування. Нарахування амортизації по новому методу починається з місяця, наступного за місяцем ухвалення рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства в звітному році.

Місячна норма амортизації при застосуванні методу залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного і кумулятивного визначається розподілом річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому обєкт основних засобів став придатним для корисного використовування.

Нарахування амортизації припиняється починаючи з місяцем, наступним за місяцем вибуття обєкту основних засобів.

Завдання бухгалтерського обліку основних засобів [6, с.120].

Бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечувати:

- контороль за збереженням основних засобів;

- своєчасне правильне документальне відображення в регістрах обліку надходження основних засобів, їх внутрішнього переміщення (із цеха в цех, з складу на склад, із віддела у віддел і т.п.); ефективне використання, вибуття (ліквідація, реалізація, безоплатна передача);

- правильне і своєчасне (щомісячне) обчислення та відображення в обліку зносу, амортизації основних засобів;

- відображення в обліку витрат на ремонт основних засобів;

- контроль за ефективністю використання основних засобів;

- визначення результатів від реалізації обєктів основних засобів або їх ліквідації, а також втрат від списування не повністю амортизованих обєктів основних засобів;

- отримання документально обгрунтованих даних про наявність та рух основних засобів за місцями їх експлуатації, а також в розрізі осіб, відповідальних за їх збереженням;

- виявлення надлишкових і морально застарілих основних засобів.

Окрім цього, бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечити контроль за ефективним використовуванням виробничих площ, устаткування, машин, транспортних засобів і інших засобів праці.

1.2. Визнання основних засобів та їх оцінка

В залежності від характеру стану основних засобів, часу оцінки розрізняють наступні види вартості основних засобів у відповідності до П(С)БУ 7 “Основні засоби ” :

- первісна;

- переоцінена (відновлювальна);

- ліквідаційна;

- справедлива;

- вартість, яка амортизується;

- залишкова.

Первісна вартість -- історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів [2,с.184].

Переоцінена вартість -- вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Залишкова вартість - різниця між первісною (переоціненою) вартістю і сумою зносу основних засобів.

Справедлива вартість - ринкова вартість, яка встановлена шляхом експертної оцінки, яку, як правило, визначають професійні оцінювачі.

Вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість -- сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, повязаних з продажею (ліквідацією).

Залишкова вартість основних засобів, поряд із первісною, знаходить своє відображення у балансі підприємства. Натомість у валюту (підсумок) балансу включається лише їх залишкова вартість. Залишкова вартість обєктів постійно зменшується внаслідок їх зносу.

Балансова вартість у відповідності до П(С)БУ 7 “ Основні засоби” - це сума, по якій актив включається у баланс після вирахування суми нарахованого зносу.

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є обєкт основних засобів.

Первісна вартість обєкта основних засобів складається з таких витрат:

- суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам завиконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в звязку з придбанням (отриманням) прав на обєкт основних засобів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у звязку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємством);

- витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

- витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

- інші витрати, безпосередньо повязані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу [2, с.185].

Первісна вартість обєктів основних засобів, зобовязання за які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого обєкта основних засобів.

Зміна первісної вартості основних засобів допускається тільки у випадках:

- реконструкції, добудування, дообладнування, технічного переоснащення й інших видів поліпшення основних засобів, що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод від їхнього використання;

- переоцінки (індексації) балансової вартості основних засобів;

- часткової ліквідації відповідних обєктів.

У процесі експлуатації основні засоби, як відомо, поступово зношуються (фізично, морально), унаслідок чого їхня первісна вартість зменшується. Первісна вартість основних засобів за винятком суми зносу називається залишковою вартістю. Вона є показником реальної вартості основних засобів на звітну дату.

У бухгалтерському балансі окремими статтями показують первісну вартість основних засобів, суму зносу і залишкову вартість. У підсумок балансу основні засоби включаються по залишковій їх вартості [2,с.186].

Під відбудовною вартістю основних засобів розуміють вартість їхнього відтворення (спорудження, виготовлення, придбання) у сучасних умовах, при сучасному рівні сформованих цін, норм і розцінок.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первісна вартість обєктів, переведених до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо дорівнює її собівартості, яка визначається згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9 “Запаси” та 16 “Витрати”.

Первісна вартість обєкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний обєкт, дорівнює залишковій вартості переданого обєкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого обєкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю обєкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний обєкт, є справедлива вартість переданого обєкта з включенням різниці до витрат звітного періоду.

Первісна вартість обєкта основних засобів, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний обєкт, дорівнює справедливій вартості переданого обєкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, повязаних з поліпшенням обєкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісне очікуваних від використання обєкта. Первісна вартість основних засобів зменшується у звязку з частковою ліквідацією обєкта основних засобів [3, с.231].

Витрати, що здійснюються для підтримання обєкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Підприємство переоцінює обєкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки обєкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх обєктів групи основних засобів, до якої належить цей обєкт.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу обєкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу обєкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості обєкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Якщо залишкова вартість обєкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього обєкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу обєкта.

Звідси переоцінену первісну вартість основних засобів (ППВ_о.з.) можна визначити за формулою:

ППВ_о.з. = ПВ * И_п , (1.1)

де ПВ - первісна вартість обєкта основних засобів;

И_п - індекс переоцінки обєкта основних засобів.

Переоцінена сума зносу обєкта основних засобів ( П ? И_о.з.) :

П ? И_о.з. = ? И * И_п, (1.2)

де ? И - сума зносу обєкта основних засобів.

Індекс переоцінки обєкта основних засобів (И_п):

И_п = СВ / І, (1.3)

де СВ - справедлива вартість обєкта основних засобів;

І - знос обєкта основних засобів.

Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до регістрів їх аналітичного обліку [1,с.234].

Сума дооцінки залишкової вартості обєкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки -- до складу витрат, крім випадків:

- у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) дооцінки обєкта основних засобів) перевищення суми попередніх уцінок обєкта і втрат від зменшення його корисності над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості цього обєкта і відновлення його корисності, сума чергової (останньої) дооцінки, але не більше зазначеного перевищення включається до складу доходів звітного періоду, а різниця (якщо сума чергової (останньої) дооцінки більше зазначеного перевищення) спрямовується на збільшення іншого додаткового капіталу;

- у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) уцінки обєкта основних засобів) перевищення суми попередніх дооцінок обєкта і відновлення його корисності над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього обєкта і втрат від зменшення його корисності сума чергової (останньої) уцінки, але не більше зазначеного перевищення спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу, а різниця (якщо сума чергової (останньої) уцінки більше зазначеного перевищення) включається до витрат звітного періоду.

При вибутті обєктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього обєкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

1.3. Міжнародні стандарти обліку основних засобів

Порядок визнання, оцінки основних засобів, нарахування їх амортизації, списання з балансу та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначається МСБО 16 “Основні засоби”. Він виданий 1982 р. під назвою “Облік основних засобів” та двічі переглядався потім. Перший перегляд здійснено 1993 р. Він був повязаний переважно із введенням правил амортизації основних засобів до нього. У результаті положення МСБО 4 “Облік амортизації” вже не поширюються на основні засоби [8, с.153].

1997 та 1998 рр. деякі положення МСБО 16 було переглянуто у звязку із затвердженням МСБО 1 “Подання фінансових звітів”, МСБО 36 “Зменшення корисності активів” та МСБО 37 “Забезпечення, непередбачені зобовязання та непередбачені активи”. Останні зміни набрали чинності з 1 липня 1999 р.

Згідно з МСБО 16 основні засоби -- це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей та які, як очікується, використовуватимуться протягом більш ніж одного року (або операційного циклу).

МСБО 16 поширюється на всі види активів, які відповідають цьому визначенню, крім біологічних активів, повязаних з сільськогосподарською діяльністю та прав на корисні копалини, розвідування та видобування корисних копалин, нафти, природного газу та подібних невідтворюваних ресурсів.

Основні засоби визнаються, тобто відображуються, в балансі підприємства, якщо відповідають загальним критеріям визнання активів, а саме:

а) існує ймовірність, що підприємство отримає в майбутньому економічні

вигоди, повязані з використанням цього активу;

б) його оцінка може бути достовірно визначена.

Упевненість у тому, що обєкт основних засобів відповідає першому критерію, грунтується на наявності підтвердження, що всі ризики та винагороди, повязані з його використанням, вже перейшли до підприємства.

Слід мати на увазі, що в деяких випадках основні засоби безпосередньо не збільшують економічні вигоди, але можуть бути потрібні для забезпечення отримання майбутніх економічних вигод від інших активів. Прикладом є основні засоби, придбані для охорони довкілля або з метою безпеки.

Другий критерій у більшості випадків зумовлюється наявністю інформації про витрати на придбання або виробництво обєкта.

Важливим питанням визнання основних засобів є визначення складу обєкта їх.

Передусім слід поділити активи на такі, що підлягають амортизації, та активи, за якими амортизація не нараховується Наприклад, якщо земля та будівля придбані разом, їх потрібно виділяти в окремі обєкти основних засобів, оскільки земля не підлягає амортизації.

Доцільно також окремо вести облік окремих компонентів основних засобів, які мають різні терміни корисної експлуатації або різними способами забезпечують вигоди для підприємства. Наприклад, літак та його двигуни часто розглядають як окремі обєкти основних засобів.

При цьому доцільно обєднувати в один обєкт групу однорідних основних засобів, які надійшли одночасно та мають однаковий термін корисної експлуатації.

Прикладом таких обєктів є інвентар та оргтехніка.

Крім того, в разі, коли запасні частини та допоміжне обладнання можуть бути використані лише разом з обєктом основних засобів, вони також розглядаються як основні засоби, тобто включаються до складу відповідного обєкта [8,с.154].

Розглядаючи питання щодо визнання основних засобів, слід памятати, що МСБО не застосовуються до несуттєвих статей (сум). Через це в МСБО не зустрічається поняття “малоцінні та швидкозношувані предмети”.

Обєкти, які відповідають визначенню основних засобів, але мають незначну вартість, звичайно списують на витрати в момент їх придбання. При цьому рішення щодо межі суттєвості вартості для підприємства приймає його керівництво.

МСБО 16 не містить вимоги щодо класифікації основних засобів, але передбачає їх розподіл на класи.

Клас основних засобів -- це група обєктів, однакових за характером і способом використання у діяльності підприємства.

Прикладами окремих класів основних засобів є такі:

- земля;

- літаки;

- будівлі;

- автотранспорт;

- машини та устаткування;

- меблі та приладдя;

- кораблі;

- офісне обладнання.

Первісною оцінкою основних засобів є собівартість їх придбання або створення, яку часто називають первісною вартістю.

Собівартість основних засобів -- це сплачена сума грошових коштів або їх еквівалентів, або справедлива вартість іншої форми компенсації (інших активів або зобовязань), наданої для отримання активу на момент його придбання або створення [8,с.154].

Собівартість обєкта основних засобів включає купівельну ціну (в тому числі ввізне мито та безповоротні податки) та витрати, що безпосередньо повязані з приведенням цього обєкта в робочий стан (стан, який дає можливість використовувати його за прямим призначенням), а саме на:

- підготовку будівельного майданчика;

- доставку та розвантаження;

- установку та налагодження;

- ліцензії та державну реєстрацію;

- гонорари, сплачені фахівцям (архітекторам, юристам та ін.);

- інші витрати.

При визначенні собівартості основних засобів з ціни їх придбання вираховують будь-які торговельні знижки [8,с.155].

Собівартість придбання основних засобів звичайно не включає:

а) адміністративні та інші загальні накладні витрати (якщо вони безпосередньо не повязані з придбанням активу та приведенням його в робочий стан);

б) підготовчі та інші витрати, здійснені перед початком виробництва (якщо вони не є необхідними для приведення активу в робочий стан);

в) початкові операційні збитки, понесені переддосягненням активом планової продуктивності.

Коли сплата за придбаний обєкт основних засобів відкладена на термін, довший від звичайного терміну кредиту, вартістю такого обєкта є грошовий еквівалент ціни, а різниця між цією сумою і загальними виплатами визнається як витрати на сплату відсотків за період кредиту, якщо їх не капіталізують згідно з МСБО 23 “Витрати на відсотки”.

Витрати, повязані з придбанням земельної ділянки, можуть включати чисті витрати на знесення будівель або споруд, розташованих на цій ділянці.

У разі, якщо обєкт основних засобів придбано в результаті обміну або часткового обміну на інші активи, його оцінка залежить від того, чи існував обмін подібними або неподібними активами.

Подібними вважають обєкти основних засобів, які відповідають двом критеріям:

а) виконують подібну функцію в такому самому виді діяльності;

б) мають подібну справедливу вартість.

Обєкт основних засобів, отриманий у результаті обміну на неподібний обєкт основних засобів або інший актив, оцінюють за справедливою вартістю відданого активу, скоригованою на будь-яку суму грошових коштів та їх еквівалентів, які надійшли або були сплачені в процесі цієї операції.

Фінансовий результат такої операції визначають як різницю між справедливою і балансовою вартістю відданого активу та відображують у Звіті про прибутки та збитки.

У разі, коли один обєкт основних засобів обмінюється на подібний (або на частку капіталу в подібному обєкті), собівартістю отриманого обєкта є балансова вартість відданого обєкта. При цьому не виникають прибутки або збитки внаслідок обміну [8,с.156].

При обміні подібних обєктів справедлива вартість отриманого активу може свідчити про зменшення корисності активу, що був відданий. У цьому випадку балансова вартість активу, що був відданий, частково списується, а списана сума приписується отриманому активу.

В узагальненому вигляді підхід до визначення оцінки основних засобів, отриманих в обмін на інші активи, показано на рис.1.2.

Рис.1.2. Оцінка основних засобів, отриманих в обмін на інші активи

Практична проблема виникає, коли при обміні подібними обєктами основних засобів підприємство сплачує або отримує певну суму грошових коштів або їх еквівалентів. Така доплата фактично свідчить про те, що обєкти мають різну справедливу вартість, тому цей обмін слід розглядати та відображувати в обліку як обмін неподібними активами. Проте на практиці доплату, яка не перевищує 10 відсотків справедливої вартості обєкта основних засобів, звичайно не вважають суттєвою. Це дає можливість припустити, що в такій ситуації обєкти мають однакову справедливу вартість, а операцію можна відобразити як обмін подібних основних засобів.

Оцінка основних засобів, створених власними силами, здійснюється з дотриманням тих самих загальних принципів, що й оцінка придбаних основних засобів [8,с.157].