КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Фінансовий аналіз”

на тему “РЕЙТИНГОВА ОЦІНКА КРЕДИТНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ПОЗИЧАЛЬНИКА – ДП АТ “КИЇВХЛІБ” ХЛІБОКОМБІНАТ № 6”

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ – ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ

1.1 Ризики процесів банківського кредитування та основні заходи зменшення рівня ризику

1.2 Досвід застосування методів оцінки фінансового стану позичальника у практиці закордонних банків

1.3 Процедури оцінки фінансового стану та короткострокової кредитоспроможності позичальників юридичних осіб в вітчизняних банках

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА ДІАГНОСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА ДП АТ «КИЇВХЛІБ» ХЛІБОЗАВОД № 6 У 2004 – 2005 РОКАХ

2.1 Загальна характеристика ДП АТ «Київхліб» Хлібозавод №6

2.2 Економічна діагностика фінансово-економічного стану ДП АТ «Київхліб» Хлібозавод №6

РОЗДІЛ 3. РЕЙТИНГОВІ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА – ДП АТ «КИЇВХЛІБ» ХЛІБОКОМБІНАТ №6

3.1 Методологія рейтингової оцінки кредитоспроможності позичальника

3.2 Рейтингова оцінка кредитоспроможності ДП АТ «Київхліб" Хлібокомбінат № 6

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Кредитування є пріоритетною економічною функцією банків. У структурі банківських активів кредити становлять близько 50–60% і забезпечують 2/3 усіх доходів. Кредитні операції банку є найбільш дохідними, але водночас і найризиковішими.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що оцінка фінансового стану та кредитоспроможності позичальника формується на всебічному і ґрунтовному аналізі усієї інформації, що дає змогу оцінити кредитний ризик клієнта, який фокусується на п'яти основних аспектах:

фінансовий аспект, який визначає спроможність позичальника генерувати грошовий потік, достатній для погашення кредиту;

галузевий аспект, який відображає процеси розвитку галузі та конкурентні позиції клієнта і є складником загального кредитного ризику позичальника;

управлінський аспект, який оцінює якість менеджменту та ефективність керівництва;

аспект якості забезпечення кредиту, що визначає рівень контролю банку за заставою та можливості й умови реалізації;

морально-етичний аспект, який відображає готовність позичальника до повернення кредиту.

Мета курсової роботи полягає в проведенні аналізу економічних та рейтингових методів оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника – юридичної особи в комерційному банку.

Предметом дослідження є управління ризиком кредитного портфелю та вплив технології банківських кредитних процедур оцінювання фінансового стану та кредитоспроможності позичальника на зменшення ризиків кредитування.

Об’єктом дослідження є кредитоспроможність ДП АТ «Київхліб» Хлібозавод № 6.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ – ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ

1.1 Ризики процесів банківського кредитування та основні заходи зменшення рівня ризику

Процес банківського кредитування складається з ряду етапів, кожний з який окремо забезпечує рішення конкретних задач, а в сукупності вони спрямовані на досягнення мети банківського кредитування – одержання банківського прибутку [8].

На першому етапі банківського кредитування аналізуються і відбираються заявки клієнтів на одержання кредиту. У заявці визначаються цільове призначення кредиту, його сума, термін використання, дата погашення, характеристика і економічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту. Після ознайомлення з документами службовець розмовляє з майбутнім позичальником, що має велике значення для наступного рішення питання про надання кредиту. На цьому етапі банк приділяє увагу вірогідності документів і інформації, на підставі яких зважується питання про надання кредиту.

Другий етап процесу кредитування припускає вивчення кредитоспроможності клієнта, тобто наявність передумов для одержання кредитів, здатності їхнього одержання. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, що характеризують його акуратність при розрахунках за раніше отримані кредити, його поточне фінансовий стан і перспективи змін, здатність при необхідності мобілізувати кошти з різних джерел. Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає попереднє розрахункове рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Після цього банк переходить до третього етапу надання кредиту – розробці умов кредитування, підготовці і складанню кредитного договору. Після чіткого визначення характеристик кредиту (а за договором досягнута згода по всіх його умовах ) складається текст кредитного договору.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів. Але, оскільки кредит видається на певний строк, а підприємницька діяльність на протязі кредитного строку – ризикована і не прогнозується з 100 % гарантіями, завжди при прийнятті рішення про можливість кредитування підкріплюється додатковим забезпеченням кредиту та регульованою процентною ставкою кредиту.

Четвертий етап банківського кредитування характеризується тим, що банк контролює виконання умов кредитного договору. Ціль цього етапу – забезпечити своєчасність і повноту повернення кредиту і відсотків.

Останнім (п'ятим) етапом процесу банківського кредитування є повернення кредиту разом з відсотками. Оскільки основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів – основними питаннями останнього етапу кредитування є банківський контроль та профілактика проблемних (неповернутих у строк) кредитів .

Кредитний ризик, або ризик неповернення боргу, однаковою мірою стосується всіх клієнтів банку незалежно від того, чи позичальником є юридична особа-виробник, фізична особа, а чи інший банк. Виникнення кредитного ризику можна пов'язувати з ймовірністю спаду виробництва та/або попиту на окремий вид продукцiї, товарiв та послуг (промисловий кредитний ризик), невиконанням iз-за якихось причин договiрних вiдносин (ризик врегулювання та поставок), запiзненням строкової трансформацiї видiв ресурсiв та ризиком форсмажорних обставин.

Також присутнiсть ризику у кредитних операцiях комерцiйних банкiв викликана недетермiнованiстю, непередбачуванiстю дiй конкурентiв, змiною стратегiї дiяльностi клієнтів-позичальникiв та iнших суб'єктiв банкiвської дiяльностi, а також наявнiстю численних зовнiшнiх факторiв та умов.

Кредитний ризик може бути пов'язаний з:

простроченням платежу через неплатоспроможнiсть позичальника;

нецiльовим використанням кредиту;

типом позичальника за формою власностi;

збитковiстю галузi застосування кредиту;

ступенем забезпеченості i видами застави;

невиконанням попереднiх зобов'язань за кредитами банку;

безперспективнiстю подальшого розвитку позичальника;

складним фiнансовим станом підприємства, що отримало кредит тощо.

Якщо розглянути умови виникнення ризикiв у банкiвському кредитуваннi, то можна вiдзначити наступнi основні моменти.

По-перше, даний ризик може бути зумовлений ймовiрною появою збиткiв в результатi:

нерацiонального вкладення кредитних ресурсiв у ненадiйнi кредитнi проекти, наявностi значної частки даних кредитiв у кредитному портфелi банку;

недостатнього обґрунтування i достовiрностi прогнозу розвитку ринкової ситуацiї, бiзнесової та фiнансової дiяльностi позичальника при наданнi кредиту;

появи непередбачених обставин, зумовлених полiтичними, економiчними, соцiальними та iншими факторами, що утруднюють повернення кредиту позичальником;

можливої недоброчесної конкуренцiї з боку iнших банкiв та фінансово-кредитних iнститутiв тощо.

По-друге, ризик може бути викликаний ймовiрними втратами, котрi сприймаються як непередбачуване зниження суми повернення або й можливе неповернення позики в силу наступних факторiв:

несподiваних несприятливих змiн умов банкiвської дiяльностi та дiяльностi суб'єктiв господарювання внаслiдок введення нових нормативноправових актiв;

недостатнього обгрунтування та достовiрностi вiдмови у наданнi кредиту позичальникам, здатним своєчасно його повернути;

недостатнього обґрунтування та достовiрностi оцiнки дiлової, фiнансової та кредитної спроможностi клiєнта, його гарантiй i, як наслiдку, надання кредиту позичальнику, не здатному його повернути;

недоброчесної оцiнки справжньої мети позичальника, здатного на правопорушення.

По-третє, ризик неповернення позичкового боргу залежить вiд стихiйних лих (пожеж, землетрусiв, повеней тощо), впливу кримiнального середовища, в тому числi правопорушень банкiвського персоналу.

На підставі оцінки фінансової діяльності та поточного фінансового стану позичальника, можливих перспектив розвитку банк поділяє позичальників – юридичних осіб на наступні категорії [4]:

1. Клас "А" фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні.

2. Клас "Б" фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

3. Клас "В" фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращання фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо.

4. Клас "Г" фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). До цього класу належить позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство.

5. Клас "Д" фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу. Також до уваги береться рівень погашання позичальником кредитної заборгованості, який визначається:

а) "добрим":

якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

б) "слабким":

якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;

або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки/комісії сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;

в) "незадовільним":

якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів;

Керуючись даними двома критеріями, банк класифікує кредитний портфель на групи кредитного ризику: стандартні позики, позики під контролем, субстандартні позики, сумнівні позики, безнадійні позики(табл.1.1).

Таблиця 1.1 Класифікація кредитного портфеля банку за ступенем ризику та визначення категорії кредитної операції [4]

Під час класифікації операцій за врахованими векселями, крім оцінки фінансового стану визначеної банком зобов'язаної за векселем особи, також враховується строк погашення заборгованості:

якщо заборгованість за простроченими векселями прострочена не більше ніж 30 днів, то така кредитна операція не може бути класифікована вище ніж "сумнівна".

заборгованість за простроченими векселями зі строком прострочення більше ніж 30 днів має належати до категорії "безнадійна".

Під час визначення розміру резерву за врахованими векселями сума, що підлягає резервуванню, визначається, виходячи з урахованої вартості векселя та амортизації дисконту.

При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов'язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками, враховується строк погашення заборгованості, а саме (табл.1.2) [4]:

Таблиця 1.2

Найпростiшим методом захисту вiд ризику неповернення кредитiв є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики надiйним та перевiреним позичальникам. При цьому банк, надаючи позику, повинен контролювати дотримання обов'язкових економiчних нормативiв регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв, визначених нормативами кредитного ризику в “Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні” [5] :

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7),

великих кредитних ризиків (Н8),

максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9),

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

1.2 Досвід застосування методів оцінки фінансового стану позичальника у практиці закордонних банків

У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта в зарубіжних банках використовують такі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, рейтингові системи оцінки [27]. Вибір методу залежить від низки чинників: типу економічної системи, ступеня розвиненості ринкових відносин, особливостей побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності, характеру позичальника (підприємство, фізична особа), форми власності. Методи аналізу можуть використовуватися паралельно, а також частково, доповнюючи один одного. Так, кількісні методи аналізу не враховують такої характеристики клієнта, як репутація, тоді як рейтингові системи оцінки орієнтовані на врахування чинників суб'єктивного характеру.

Широкого застосування і у вітчизняній, і в закордонній практиці набув метод коефіцієнтів, який дає змогу отримувати важливі показники діяльності клієнта. Метод коефіцієнтів зводиться до розрахунку співвідношень між окремими показниками чи групами показників (статей балансу), які характеризують фінансовий стан підприємства, і порівняння результатів з нормативними чи середніми значеннями. Ці значення показників розглядаються як середні для будь-яких підприємств незалежно від розмірів, галузі та специфіки діяльності, і це знижує ефективність застосування методу коефіцієнтів.

Для отримання точнішої картини необхідно використовувати галузеві значення коефіцієнтів, які б враховували особливості технологічних процесів і тривалість ділового циклу підприємств. Розрахунок середньогалузевих коефіцієнтів потребує обробки значної кількості статистичних даних, а тому для кожного окремого банку становить чималі труднощі. У розвинених країнах такі розрахунки здійснюють централізовано на рівні держави або великих спеціалізованих статистичних агенцій. В Україні система середньо-галузевих коефіцієнтів відсутня, тому можна рекомендувати банкам порівнювати два чи більше підприємств, які працюють в одній і тій самій галузі. Навіть порівняльний аналіз двох клієнтів дасть змогу вибрати надійнішого позичальника.

У міжнародній банківській практиці одним з найпоширеніших підходів до визначення кредитоспроможності позичальника є рейтингові системи, орієнтовані на врахування і кількісних, і якісних характеристик клієнта. Такі системи дають змогу визначити кредитоспроможність за допомогою синтезованого показника – рейтингу, вираженого у балах, встановити межі інтервалу його коливань і, залежно від кількості балів, визначити належність позичальника до того чи іншого класу клієнтів за рівнем ризику.

Рейтингові системи оцінки передбачають передусім вибір і обґрунтування системи показників та їхню класифікацію за групами. Ці групи ранжуються залежно від їх значущості в оцінці кредитоспроможності клієнта з позицій банку. Тобто одні й ті самі показники можуть мати різну вагомість в оцінці кредитного ризику з погляду різних банків, а також залежно від виду кредиту. Наприклад, у разі надання короткострокового кредиту найважливіше значення мають показники ліквідності та фінансової стійкості, за довгострокового кредитування – ефективності виробництва, прибутковості та рентабельності.

Рейтингова система оцінювання кредитоспроможності позичальника має розроблятися кожним банком індивідуально залежно від кредитної політики банку, стратегічних планів, маркетингових досліджень і загальних вимог до якості кредитів, які пропонує центральний банк. Отже, рейтингові системи відбивають підхід конкретного банку до оцінювання якості кредитів і можуть суттєво відрізнятися від банку до банку. Так, клієнт, кредитоспроможність якого занадто низька для одного банку, може стати бажаним клієнтом в іншому банку.

Фактично рівень ризиковості клієнта трансформується у ризик самого банку, оскільки ризики, на які наражається позичальник, стають банківськими ризиками за встановлення кредитних відносин. У міжнародній банківській практиці прийнято, що кожний великий банк розробляє власну рейтингову систему оцінки кредитоспроможності позичальника. Це дає змогу не лише прийняти обґрунтоване рішення щодо надання позички, а й визначити такі умови кредитування, які обмежать кредитний ризик банку і стануть підставою для укладання угоди. У світовій практиці кредитний рейтинг визначають спеціалізовані компанії – рейтингові агенції, такі як Standard & Poor, Moody's, Fitch, Duff and Phelps [28].

Кредитний менеджер повинен завжди пам'ятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та відсотків за кредитом, а не аналіз фінансового стану клієнта як такий.

У процесі оцінювання фінансового стану позичальника – юридичної особи враховуються та аналізуються в динаміці такі основні економічні показники діяльності [29]:

платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності);

фінансова сталість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

обсяг реалізації;

обороти за рахунками (співвідношення чистих надходжень за рахунками та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів);

склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;

собівартість продукції;

прибутки та збитки;

рентабельність;

кредитна історія позичальника.

Такі параметри оцінювання фінансового стану позичальника, як платоспроможність, фінансова сталість, рентабельність, характеризуються кількома показниками(табл.1.3) [63]:

Таблиця 1.3 Параметри оцінювання фінансового стану позичальника

Групування показників за їхнім економічним змістом дає змогу сформувати такі напрями аналізу фінансового стану позичальника [23]:

аналіз грошових потоків – співвідношення чистих надходжень за рахунками і суми основного боргу за кредитом, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості, оборотність грошових коштів;

платоспроможність – коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності;

фінансова сталість – коефіцієнти маневреності й незалежності;

рентабельність – коефіцієнти рентабельності активів, рентабельності реалізації.

Крім перелічених, до уваги можуть братися й суб'єктивні чинники, які не завжди мають кількісні характеристики, але важливі для оцінки реальної величини ризику. Серед них такі [24]:

ефективність менеджменту;

ринкова позиція позичальника;

залежність від циклічних і структурних змін в економіці та в галузі;

ділова репутація;

наявність державних замовлень і державної підтримки позичальника;

професіоналізм керівництва.

У практиці американських банків для аналізу фінансового стану клієнта та його надійності з точки зору вчасного повернення боргу застосовується “правило шести сі”, у якому критерії відбору клієнтів позначені символами, що починаються з літери “сі” [22] (табл.1.4):

customer’s character (характер позичальника) його репутація, рівень відповідальності, готовність і бажання гасити борг;

capacity to pay (фінансові можливості) принципово у позичальника є три джерела коштів на погашення позики:

а) поточні касові надходження (cash flow);

б) продаж активів;

в)інші джерела фінансування (враховуючи кошти, позичені на

грошовому ринку).

capital (капітал, майно);

collateral (забезпечення);

current business conditions (загальні економічні умови);

control(контроль повернення кредиту).

Таблиця 1.4 Схема проведення кредитного аналізу (правило шести ”СІ” принципи кредитування.

Однім з принципів банківського кредитування є забезпеченість зобов'язань продавця позичальнику щодо поверненню позички. Забезпечення зобов'язань може досягатися за рахунок застави позичальником майна, на що банком в відповідності з діючим законодавством може бути звернуте стягнення, гарантії (поручительства), стягнення пені і т.д.

Майно і інші форми зобов'язань продавця позичальника перед банком повинні задовольняти наступним вимогам:

1. Висока ліквідність.

2. Спроможність до тривалого строку зберігання (як мінімум протягом строку погашення позички).

3. Стабільність цін на заставлене майно.

4. Низькі витрати по зберіганню і реалізації застави.

В залежності від того, наскільки заставлене майно відповідає даним вимогам, варіюється обсяг позики, що видається. Розмір позики під заставу встановлюється в процентах до ринкової вартості застави в момент укладання кредитної угоди. В випадку неплатоспроможності позичальника кредитор має право реалізації застави з метою відшкодування з виторгуваних коштів боргу клієнта і витрат по реалізації. Виручка що залишилася повертається позичальнику. Якщо виручена сума виявиться недостатньою, то кредитор має право фінансової претензії до позичальника.

Найбільш розповсюдженими є наступні носії забезпечення кредитів:

1. Гарантія (поручительство) зобов'язання продавця третьої особи погасити борг позичальника в випадку його неплатоспроможності. Оформляється в вигляді самостійних зобов'язань продавця гаранта за допомогою передатного надпису на вимозі боргу (індосаменту). В ролі гаранта (поручителя) можуть виступати банки.

2. Переуступка контрактів форма, що практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярні поставки товару (надання послуг) контрактів. Позичальник переуступає контракт банку, що кредитує, в результаті чого надходження від замовника по оплаті робіт зараховуються суму премії в погашення заборгованості по позиці.

3. Переуступка дебіторської заборгованостіце передача банку підлягаючих до оплати рахунків за поставлені позичальником товари. Переуступки можуть бути двох видів з повідомленням дебіторів і без повідомлення дебіторів.

4. Забезпечення товарними запасами. Заставою при цій формі виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага віддається товару, торгівля якими ведеться на біржі і по яким легко визначити ринкову ціну.

5. Вексель позичальникацей засіб оформлення застосовується при кредитуванні форм роздрібної торгівлі.

6. Забезпечення шляховими документамивикористовується при кредитуванні експортно-імпортних торговельних операцій. В цьому випадку в якості застави по короткостроковим позикам виступають документи, що засвічують відвантаження товарів (коносаменти і накладні). Коносаменти застосовуються при оформленні відвантажень товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні іншими видами транспорту. Умовою видачі кредиту під забезпечення шляховими документами є страхування вантажу.

7. Забезпечення нерухомим майномвикористовується при видачі крупних довгострокових кредитів, що називаються іпотечними позиками. В якості застави можуть виступати:

земельні ділянки, сільськогосподарські будівлі, приміщення.

житлові будинки, квартири.

Забезпечення кредиту оформлюється борговими зобов'язаннями продавця іпотекою. По деяким видам іпотечних позик банк може видавати іпотеки індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску цінних паперів (облігацій), що забезпечуються іпотеками. Дохід банку складається з різниці між позичковим процентом, що платить позичальник банку і процентом по цінним паперам, що банк виплачує їхнім держателям.

8. Забезпечення рухомим майном. Види застави:

устаткування, машини, механізми

для індивідуальних позичальників товари тривалого користування (в т.ч. автомобілі)

9. Забезпечення цінними паперами. В заставу приймаються державні цінні папери і папери корпорацій. Обов'язковою умовою є ліквідність цінних паперів. Позичені кошти не повинні бути направлені на покупку нових цінних паперів.

10. Забезпечення дорогоцінними металамив якості застави приймаються монети, зливки, вироби з золота, срібла і платини, дорогоцінні камені та ін. Цей засіб використовується досить рідко.

В англійській економічній літературі принципи кредитування визначаються абревіатурою CAMPARI, що означає [18]:

С (character) характеристика клієнта;

A (ability) здатність до погашення позики;

M (margin) маржа (доходність);

P (purpose) мета кредиту;

A (ammount) розмір позики;

R (repayment) умови погашення позики;

I (insurance) страхування ризику непогашення позики.

Розрізняють два підходи до аналізу фінансового стану фірми:

1) експресаналіз. Для швидкого експрес-аналізу розраховуються три найпопулярніші коефіцієнти: неплатоспроможності, абсолютної ліквідності і коефіцієнт загальної лівідності (далі буде).

У практиці банків Великобританії головна увага приділяється коефіцієнту залежності (гірингу), який показує співвідношення залученого і власного (акціонерного) капіталу. Як залучений, так і власний капітал можна оцінити за балансовою або ринковою вартістю. Максимальне значення гірингу банками не встановлюється, але високе його значення (понад 100%) свідчить про високий кредитний ризик.

Комерційні банки практикують варіант експрес-аналізу за допомогою ПЕОМ. Він передбачає аналіз групи фінансових показників (таких як коефіцієнти автономії, маневреності, покриття балансу, абсолютної ліквідності, заборгованості, покриття інвестицій) та порівняння їх з оптимальними значеннями;

2) розгорнутий аналіз коефіцієнтів. Такий аналіз передбачає розрахунок великої кількості фінансових показників. Для зручності їх класифікують у групи за спільними ознаками. Наприклад, у практиці банків США застосовуються п’ять груп показників [27]:

показники ліквідності;

показники заборгованості;

показники погашення боргу;

показники ділової активності;

показники рентабельності.

Показники ліквідності (liquidity ratios) характеризують здатність забезпечити своєчасне виконання своїх зобов”язань. Дають можливість передбачити спроможність і вірогідність повернення клієнтом позики у відповідності з угодою. Застосовуються для оцінки співвідношення найліквідніших елементів балансу фірми, її обігового капіталу (касова готівка, дебітори, матеріальні запаси) та короткотермінових зобов’язань. Чим вище покриття цих зобов’язань за рахунок активів, які швидко реалізуються, тим надійніший стан фірми, тим більше вона має шансів на одержання кредиту.

Коефіцієнт “лакмусового папірця” = Каса + Дебіторські рахунки + Цінні папери = (1.1)

Короткотермінові зобов’язання

Показники заборгованості (leverage ratios) показують розподіл ризику між власниками компанії (акціонерами) та її кредиторами. Активи можна профінансувати або за рахунок власних коштів, або за рахунок залучених. Чим вище значення цього показника, тим вищий ризик кредиторів і тим обережніше повинен ставитися банк до надання нових позик.

Коефіцієнт покриття основних засобів (fixed assetstonet worth ratio) = Основні засоби = Власний капітал (1.2)

Коефіцієнт показує, яка частина основних засобів профінансована за рахунок власного капіталу. Взагалі кажучи, споруди, обладнання та інші довгострокові активи повинні покриватися за рахунок коштів акціонерів або довгострокових кредитів. Нормальним вважається співвідношення (0,75 1,0), оскільки вище співвідношення може означати, що в основні засоби вкладена частина обігового капіталу, а це може негативно вплинути на виробничу діяльність фірми.

Коефіцієнт короткотермінової заборгованості = Короткотермінові зобов’язання = Власний капітал (1.3)

Нормальним вважається його значення (0,5), тобто позичальник повинен взяти на себе більшу частку фінансового ризику, ніж кредитори.

Коефіцієнт покриття загальної заборгованості = Загальна сума зобов’язань = Власний капітал (1.4)

Показує, яка частина всіх активів фірми покрита за рахунок коштів кредиторів, а яка за рахунок акціонерів. Якщо показник більше 1, частка кредиторів вища. Практика показує, що оптимальне значення коефіцієнта не повинно перевищувати 2.

Показники погашення боргу дають можливість оцінити спроможність фірми оплатити поточну заборгованість за рахунок виручки. Для детального аналізу необхідно скласти графік грошових надходжень.

Коефіцієнт грошового потоку = Прибуток після оплати податків + Амортизація Дивіденди = Позики з терміном погашення протягом одного року (1.5)

Коефіцієнт показує, яка частина грошових надходжень фірми від операцій піде на покриття основного боргу та відсотків за кредити з терміном погашення протягом найближчого року. Чим нижчий коефіцієнт, тим менша “маржа безпеки” при погашенні боргів. Теоретично коефіцієнт = 1 забезпечує фірмі фінансову стабільність. Разом з тим необхідно проаналізувати конкретні терміни грошових надходжень, співставляючи їх з термінами чергових платежів.

Коефіцієнт виплати відсотків (times interest earned ratio) = Прибуток до сплати податків + Платежі відсотків = Платежі відсотків (1.6)

Коефіцієнт показує, у скільки разів прибутки фірми перевищують суму платежів відсотків за кредит. Звичайно, показник не повинен бути менше одиниці, інакше спроможність фірми погашати свої зобов’язання опиниться під загрозою.

Показники ділової активності (activity ratios) дають можливість оцінити ефективність використання активів фірми.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (accounts receivable turnover ratio) = Середня сума дебіторських рахунків * 100 = (1.7)

Сума продажу в кредит

Природно, даний показник має сенс лише у порівнянні з аналогічними коефіцієнтами інших підрозділів галузі. Якщо показник відносно високий, то це може вказувати на затримку в оплаті рахунків покупцями чи на занадто пільгові умови кредитування з метою стимулювання збуту продукції.

Коефіцієнт оборотності запасів (inventory turnover ratio) = Матеріальні запаси * 365 = (1.8)

Собівартість реалізованих товарів

Високий коефіцієнт свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бути передвісником виснаження запасів та незадоволення попиту споживачів.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (accounts payable turnover ratio) = Рахунки на оплату * 365 = (1.9)

Сума покупок

Дає можливість визначити, наскільки швидко фірма розраховується з постачальниками. Різкий ріст значення показника може вказувати на проблеми надходження грошей, а зниження на дострокову оплату рахунків.

Показники рентабельності (profitability ratios) свідчать про загальну ефективність роботи фірми.

Цей коефіцієнт не має стандартів, він залежить від галузі виробничої діяльності та інших факторів. У нас його називають рентабельністю реалізованої продукції.

Прибуток на одиницю активів (return on asset ratio) = Чистий прибуток * 100 = (1.11)

Активи

Коефіцієнт характеризує прибутковість виробництва з точки зору використання активів фірми.

Прибуток на одиницю акціонерного капіталу (return on equity) = Чистий прибуток * 100 = (1.12)

Акціонерний капітал

Багато з наведених вище показників використовуються і в нашій банківській практиці. Проте внаслідок відмінностей у бухгалтерській та статистичній звітності показники оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника, які застосовуються у наших банках, дещо відрізняються від вище наведених.

Комерційний банк також може використовувати при аналізі фінансового стану позичальників показники, які рекомендовані постійними радниками USAIDBarents Group [28]:

1) Показник наявності оборотних коштів:

(1.13)

2) Показник миттєвої ліквідності:

(1.14)

3) Оборотність балансу:

(1.15)

4) Оборотність дебіторської заборгованості:

(1.16)

5) Оборотність кредиторської заборгованості:

(1.17)

6) Покриття кредиторської заборгованості потоками грошових коштів:

(1.18)

7) Маржа прибутковості:

(1.19)

8) Показник автономності суб’єкта підприємницької діяльності:

(1.20)

9) Показник рентабельності інвестованих коштів засновників:

(1.21)

10) Показник рентабельності балансу:

(1.22)

Комерційному банку рекомендується будувати та аналізувати динамічні ряди за кожним показником. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банку простежити еволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.

1.3 Процедури оцінки фінансового стану та короткострокової кредитоспроможності позичальників юридичних осіб

Кредитоспроможність позичальника це здатнiсть юридичної або фiзичної особи повнiстю та у строк розрахуватися зi своїми борговими зобов'язаннями. Вона не фiксує неплатежi за минулий перiод або на якусь конкретну дату, а прогнозує його платоспроможнiсть на найближчу перспективу.

Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів [31]:

оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;

прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.

Національний банк України в "Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" [4] розробив методику аналізу фінансового стану позичальника, яка має враховуватися банками обов'язково. Однак наведені в Положенні вимоги є мінімально необхідними, і кожен банк може розробити власний підхід з урахуванням своєї специфіки, основних положень кредитної політики та конкретних економічних умов. Отже, кожен банк має право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки, що підвищують вимоги до показників для адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. Крім того, банки самостійно визначають значущість кожного із запропонованих НБУ показників індивідуально для кожної групи позичальників з огляду на галузь економіки, сезонність виробництва, ліквідність балансу, обіговість коштів, становище на ринку.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методику їх визначення банк документально фіксує в окремому положенні і вони є невід'ємною частиною його кредитної політики. У методиці потрібно сформувати ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу. Вибір системи показників і методів залежить передусім від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торгівельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), стратегії та політики банку (надійність, ризиковість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.

У процесі аналізу кредитоспроможності потрібно керуватися тим, що для кредитора пріоритетне значення має спроможність позичальника генерувати грошові потоки. І саме з цих позицій потрібно аналізувати фінансовий стан позичальника. Наприклад, у міжнародній банківській практиці зафіксовано непоодинокі випадки, коли банки охоче кредитують компанії, які за фінансовими звітами є збитковими, але вони генерують потужний грошовий потік.

Прикладом можуть бути авіаційні компанії США, які внаслідок великих амортизаційних відрахувань, пов'язаних із високою вартістю літаків, мають фінансовим результатом збитки. Водночас на рахунках цих компаній завжди є кошти, що і робить їх вигідними і надійними позичальниками. У вітчизняній практиці частіше існує зворотна ситуація, коли прибуткове підприємство не може розрахуватися за кредитом, оскільки його фінансовий прибуток перебуває у формі прострочених і сумнівних до повернення боргів. Однак у будь-якому разі аналіз динаміки грошових потоків позичальника дає банку цінну інформацію щодо його спроможності своєчасно повернути борг.

Методика оцінювання фінансового стану позичальника, перелік аналітичних показників, їхні нормативні значення та значущість (встановлюється за бальною системою з огляду на вагомість кожного показника серед інших) визначаються окремо для кожної групи позичальників. У загальному випадку виокремлюють такі групи позичальників: юридична особа, банк, фізична особа.

До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналiзувати кредитоспроможнiсть позичальника, вивчити фактори, котрi можуть спричинити непогашення позики. Можливiсть повернення основної суми боргу є одним з головних принципiв, який завжди повинен бути дотриманий при проведеннi банком кредитних операцiй. Тому оцiнка якостi потенцiйного позичальника та встановлення обгунтованостi позики є важливими етапами надання кредиту. Анi наявнiсть солiдного забезпечення, нi будь-якi iншi позитивнi фактори не зможуть запобiгти кризовiй ситуацiї, якщо позика не була обгрунтована.

Аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану позичальника проводяться банком на пiдставi:

1) документів та матеріалів, отриманих безпосередньо від клієнта;

2) документів та матерiалiв про клiєнта у базах даних банку;

3) iнформацiї з оточення клiєнта.

Загальна уява про потенцiйного клiєнтапозичальника, його характер визначається репутацiєю, ступенем вiдповiдальностi, готовнiстю та бажанням повертати борг. Банк повинен перш за все з'ясувати, як позичальник виконував попереднi зобов'язання ранiше, чи були у нього затримки у погашаннi позик, який його статус у дiловому свiтi. Для отримання психологiчного портрета позичальника (а чи збирається клiєнт повертати борг взагалi наскiльки достовiрними можуть бути поданi ним матерiали та документацiя) банк використовує особисте знайомство з клiєнтом, консультацiї з iншими банками та фiрмами, дiловими партнерами та iншу доступну iнформацiю.

Фiнансовi можливостi позичальника, його здатнiсть до погашання кредиту та процентiв за позикою визначаються за допомогою ретельного аналiзу його доходiв та витрат i перспектив їх змiни.

У принципi, у позичальника iснують три джерела погашення боргу:

поточнi касовi надходження;

продаж активiв;

iншi джерела фiнансування (враховуючи запозичення на фiнансовому ринку).

Для здiйснення оцiнки фiнансового стану позичальникаюридичної особи (крiм банкiв) банккредитор має врахувати чiтко визначенi об'єктивнi показники його дiяльностi, такi як:

а) обсяг реалiзацiї;

б) прибуток та збитки;

в) рентабельнiсть;

г) коефiцiєнти лiквiдностi;

д) грошовi потоки (надходження коштiв на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати процентiв за нею;

е) склад та динамiку дебiторськокредиторської заборгованостi.

Також слiд розглядати фактори суб'єктивного характеру [29]:

ефективнiсть управлiння позичальника;

макроекономiчна ситуацiя i стан розвитку галузi позичальника;

ринкова позицiя позичальника i його залежнiсть вiд циклiчних та структурних змiн в економiцi та галузi;

наявнiсть державних замовлень та державної пiдтримки позичальника тощо;

погашення кредитної заборгованостi позичальником в минулому.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

обсяг реалізації;

обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів у динаміці);

склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

собівартість продукції (у динаміці);

прибутки та збитки (у динаміці);

рентабельність (у динаміці);

кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Розрахунок класу кредитоспроможності проводиться при розрахунках фінансової стійкості та ліквідності підприємства. При цьому впроваджені типові форми “Класу кредитоспроможності” [19] (табл.1.9) :

Таблиця 1.9 Клас кредитоспроможності позичальників

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА ДІАГНОСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА ДП АТ «КИЇВХЛІБ» ХЛІБОЗАВОД № 6 У 2004 – 2005 РОКАХ

2.1 Загальна характеристика ДП АТ «Київхліб» хлібозавод №6

Таблиця 2.1 Види діяльності ДП АТ «Хлібозавод №6»

Номенклатура продукції, що випускається, АТ ”Хлібозавод № 6” у 2004 2005 роках представлена в табл.2.2

Таблиця 2.6 Номенклатура продукції ДП АТ ”Хлібозавод № 6” у 2004 2005 роках

Оптові постачання здійснюються в реалізаційну мережу власних магазинів та хлібних кіосків ДП АТ “Хлібозавод №6”. У середньому добовий тоннаж заводу складає близько 35 тон хлібобулочних виробів, продукції доставляється у власну мережу реалізації у м. Київ власним автотранспортом.

Штат підприємства – 682 співробітників, що працюють у 1 – 3 зміни, середньоявочна чисельність зміни – 294 чоловік (коефіцієнт змінності – 2,13).

Підприємство має 3 цеху ( цех № 1 – 6 ліній, цех № 2 – 3 лінії, цех № 3 – 2 лінії), до складу транспортного цеху входить 1 муковоз, 8 хлібних фургонів розвезення продукції, 1 автомобіль цистерна, 1 самоскид, 1 трактор, 3 легкових автомобілі. Основні постачання вихідних матеріалів виробництва здійснюються залізничним транспортом по системі під'їзних колій.

2.2 Економічна діагностика фінансовоекономічного стану ДП АТ «Київхліб» хлібозавод №6

Для оцінки кредитоспроможності ДП АТ “Хлібозавод № 6” в курсовій роботі проведена економічна діагностика діяльності підприємства за 2004 – 2005 роки.

В Додатках Б, В наведені балансові звіти, звіти про фінансові результати ДП АТ “Хлібозавод № 6” за 2004 – 2005 роки.

В Додатку Г наведені результати фінансового аналізу характеристик ДП АТ “Хлібозавод № 6”, розраховані за алгоритмами [20].

Рис. 2.1. Динаміка змін основних грошових агрегатів балансу ДП АТ “Хлібозавод № 6” за 2004 2005 роки

Аналіз результатів первинної статистичної обробки балансових звітів та звітів про фінансові результати діяльності ДП АТ “Хлібозавод № 6”
з за 2004 – 2005 роки, наведених в Додатках Б Г показує (рис.2.1, 2.2):

валюта активів балансу у 2005 році знизилась на 8,09 % відносно рівня 2004 року(валюта балансу впала з 14,6 млн.грн. до 13,5 млн.грн.);

необоротний капітал (основні фонди) підприємства зменшився за 2005 рік з 11,4 млн.грн. до 11, 2 млн.грн., займаючи основну долю 77,7% (у 2004), 82,8%(у 2005) % в валюті баланса, тобто підприємство – виробниче, а основні фонди – це основний потенціал виробництва.

динаміка структурної долі грошових коштів характеризується зростанням з рівня 0,12% (2004 рік) до рівня 0,58% у 2005 році;

динаміка структурної долі виробничих запасів характеризується падінням з рівня 11,8 %(2004) до рівня 8,9%(2005);

динаміка структурної долі дебіторської заборгованості характеризується стабільним рівнем 5,3%(2004 2005 роки).

Рис. 2.2. Динаміка структури основних грошових агрегатів активів балансу ДП АТ „Хлібозавод №9” за 2004 2005 роки

Як видно із графіків рис.2.3, основними джерелами ресурсів підприємства ДП АТ „Хлібозавод №9” є власний капітал та кредиторська заборгованість за надані товари та послуги:

структурна частка власного капіталу становить 60,4% у 2004 році та 64,5% у 2005 році

структурна частка кредиторської заборгованості наростає з рівня 13,0% у 2004 році до рівня 22,4% у 2005 році;

структурна частина короткострокових та довгострокових позик впала з рівня 16,1% у 2004 році до 3,7% у 2005 році

рівень поточних пасивів в розрахунках займає частку 9,9 10,0%;

Рис. 2.3. Динаміка структури основних грошових агрегатів пасивів балансу ДП АТ „Хлібозавод № 6” за 2004 2005 роки

Аналіз динаміки показників звітів про фінансові результати ДП АТ „Хлібозавод № 6” , наведених в Додатку В показав :

обсяги чистого доходу від реалізації продукції в 2004 – 2005 році поступово нарощуються з рівня 45,6 млн.грн.(2004) до рівня 53,8 млн.грн. у 2005 році;

ланцюговий темп росту обсягів доходів від реалізації становить +18,0% у 2005 році відносно рівня 2004 року;

ланцюговий темп росту собівартості випуску та реалізації продукції становить + 19,8 % у 2005 році відносно рівня 2004 року, тобто темп росту обсягів доходів від реалізації при розширенні виробництва є дещо нижчим темпу росту собівартості продукції;

ланцюговий темп росту чистого прибутку після оподаткування становить 90,7 % у 2005 році відносно рівня 2004, що свідчить про екстенсивний характер розвитку ділової діяльності підприємства;

Аналіз результатів вторинної (коефіцієнтної) статистичної обробки балансових звітів та звітів про фінансові результати діяльності ДП АТ „Хлібозавод № 6”за 2004 –2005 роки, представлений в Додатку Е, показує (рис.2.4):

значення коефіцієнта загальної ліквідності в 2004 – 2005 роках значно нижче 1,0, тобто не задовольняє нормативним вимогам для загальної ліквідності підприємства;

значення коефіцієнта строкової ліквідності значно нижче 0,7 – 0,8, тобто не задовольняє нормативним вимогам для рівня строкової ліквідності підприємства;

значення коефіцієнта абсолютної (моментальної) ліквідності значно нижче (0,20,35), не задовольняє нормативні вимоги для рівня абсолютної ліквідності підприємства і ідентифікує у підприємства наявність проблем з готівковими розрахунками;

значення коефіцієнта співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей є значно нижчим 1,0, не задовольняє нормативним вимогам і ідентифікує наявність у підприємства проблем з джерелом своєчасних розрахунків з кредиторами, особливо при відсутності необхідного рівня готівкових коштів для розрахунків;

Рис.2.4 Динаміка показників ліквідності підприємства ДП АТ „Хлібозавод № 6” за 2004 2005 роки

Аналіз рентабельності активів та власного капіталу ВАТ “Дніпропетровський хлібозавод № 6” показує (Додаток Е), що його діяльність може бути охарактеризована наступними показниками(рис.2.5):

1. Ресурсовіддача активів в чисту виручку на підприємстві знаходиться на стабільному високому рівні 2,65 (2004) 3,36(2005) році, тобто активи підприємства працюють ефективно;

2. Фондовіддача основних засобів в чисту виручку на підприємстві знаходиться на стабільному високому рівні 3,57 (2004) – 4,25 (2005), тобто додатково введені основні фонди працюють ефективно;

3. Рентабельність активів по валовому реалізаційному прибутку зросла з рівня 45,0% у 2003 році до рівня 50,2% у 2005 році;

2. Рентабельність власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування підвищилась з рівня 2,83% у 2004 році до рівня 0,27% у 2005 році. Для акціонерів ДП АТ “Хлібозавод № 6” такий рівень дивідендної доходності є замалим при альтернативній ринковій нормі доходності капіталу в Україні 13 –16% річних, що практично робить підприємство інвестиційно непривабливим і не дає можливості нарощувати рівень власного капіталу за рахунок додаткової емісії. Одночасно, для форми відкритого акціонерного товариства існує ризик масового продажу низькорентабельних акцій на біржі та перепорядкування підприємства новим власникам.

Таким чином, підвищення рентабельності власного капіталу є основною задачею розвитку підприємства, а проблеми ідентифікації структури та пошуку шляхів зниження виробничої та повної собівартості виробництва є нагальними і актуальними для успішної конкурентоспроможної роботи підприємства.

Рис.2.5 Динаміка рентабельності активів та власного капіталу підприємства ДП АТ „Хлібозавод № 6” за 2004 2005 роки

На рис.2.6 наведені характеристики ділової активності (швидкості обороту окремих характерних грошових агрегатів активів та пасивів балансу).

Рис.2.6 Характеристики динаміки показників ділової активності ДП АТ „Хлібозавод № 6” за 2004 2005 роки

Як показано на графіках рис.2.6 за період з 2004 по 2005 рік період обороту характерних грошових агрегатів знизився в 1,5 – 2,1 рази, що свідчить про підвищення рівня ділової активності підприємства, але різко зріс період обороту кредиторської заборгованості, що є ризикованим для діяльності підприємства, оскільки рівень покриття кредиторської заборгованості дебіторською становить всього 30%.

Як показують результати розрахунків коефіцієнтів покриття запасів (Додаток Е, рис.2.7), у 2004 2005 роках загальних джерел покриття запасів було недостатньо, тобто у підприємства – нестача коштів для утримання запасів.

Рис.2.7. Характеристики динаміки покриття запасів в ДП АТ „Хлібозавод № 6” за 2004 2005 роки

Існує багато підходів до прогнозування фінансової неплатоспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінювання кредитоспроможності є, по суті, методикою прогнозування банкрутства. У закордонній практиці поширення придбала модель Альтмана [20, с.149].

Модель Альтмана розроблена в 1968 році і відома також за назвою «розрахунок Zпоказника» — інтегрального показника рівня погрози:

(2.1)

де Х₁
= (Поточні активи Поточні пасиви) / Обсяг активу;

Х₂
= Нерозподілений прибуток / Обсяг активу;

Х₃
= Прибуток до виплати відсотків / Обсяг активу;

Х₄
= Ринкова вартість власного капіталу / Позикові засоби;

Х₅
= Виторг від реалізації / Обсяг активу;

При Z < 1,8 імовірність банкрутства дуже висока;

1,8 < Z < 2,7 імовірність банкрутства середня;

2,7 < Z < 2,99 імовірність банкрутства невелика;

Z > 2,99 імовірність банкрутства незначна.

Розрахунок інтегрального показника Альтмана за даними балансу ДП АТ “Хлібозавод № 6” за 2005 рік , дає наступні значення :

Таким чином, імовірність банкрутства підприємства ДП АТ “Хлібозавод № 6” по Альтману є незначною, при цьому основний внесок в фінансову стійкість підприємства вносить коефіцієнт автономності (фінансової незалежності) підприємства та коефіцієнт ресурсовіддачі активів, вплив прибутку підприємства є незначним і потребує уваги.

Як показали результати економічної діагностики підприємства ДП АТ “Хлібозавод № 6” у 2004 2005 роках та аналізу структури його потенціалу, основною проблемою розвитку підприємства є підвищення рентабельності власного капіталу до норми альтернативної доходності інвестиційного капіталу на ринках України (13 –16% річних), оскільки існує загроза масового продажу низькорентабельних (доходність 0,2%) акцій відкритого акціонерного товариства на біржі та зміні власників підприємства.

Основним шляхом вирішення проблеми з врахуванням обмежень на ціну продажу хліба є зниження собівартості виробництва.

Згідно з результатами аналізу попереднього розрахунку підприємству для покриття запасів необхідний кредит розміром 2,6 млн.грн. для тимчасового покриття залученим банківським капіталом величини запасів в оборотних коштах.

Підприємство подає заявку на кредит 2,6 млн.грн. на 1 рік під 25 % річних. В якості застави на загальну суму 10,7 млн.грн. надається (баланс Додаток А):

основні засоби загальною залишковою вартістю 10,7 млн.грн. ;

Експертний аналіз з боку банку дає наступну діагностику :

а) Згідно показників табл.1.1 по класам кредитоспроможності:

по коефіцієнту незалежності = 0,64 – клас 1 (>0,6);

по коефіцієнту абсолютної ліквідності = 0,02 – клас 3 (0,15 – 0,2);

по коефіцієнту строкової ліквідності = 0,17 – клас 3 (0,4 0,7);

по коефіцієнту покриття = 0,48 – клас 3 (<1,0);

Таким чином – середній клас кредитоспроможності – 3 клас

б) Згідно показників табл.1.2, враховуючі 2 клас кредитоспроможності та невисоку рентабельність підприємства, клас позичальника – В.

в) Згідно таблиці 1.4 – кредитна операція відноситься до класу “субстандартна”.

г) Для субстандартних кредитів рівень заліку застави становить всього 20% від її балансової вартості [4].

Тобто, рівень застави для надання кредиту в 10,7 млн. грн. повинен бути піднятий до 13,0 млн.грн.

д) Таким чином, підприємство ДП АТ “Хлібозавод № 6” повинно надати в заставу додатково суму 2,3 млн.грн. (баланс – табл.2.1). Інакше банк відмовить у наданні кредиту, чи може надати кредит на суму 2,0 млн.грн. замість 2,6 млн. грн.

Таким чином, як позичальник ДП АТ «Хлібозавод № 6» є дуже проблемним для комерційного банку.

РОЗДІЛ 3. РЕЙТИНГОВІ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

3.1 Методологія рейтингової оцінки кредитоспроможності позичальника

Методика рейтингової оцінки фінансового стану позичальників застосовується:

Банками – для визначення доцільності надання або пролонгації кредиту, умов кредитування, забезпечення гарантій повернення кредиту шляхом класифікації підприємств за рівнем ризику взаємин з ними банку.

Комерційними підприємствами – для проведення експрес-аналізу фінансового стану з метою визначення рівня власної кредитоспроможності або надійності фінансового становища контрагентів.

Методика оцінки фінансового стану позичальника заснована на проведенні експресс-аналізу фінансового стану підприємства з використанням рейтингових значень і застосовується з метою класифікації підприємств за рівнем ризику взаємин з ними банку.

Основою плато і кредитоспроможності позичальника, тобто здатності вчасно задовольняти платіжні вимоги у відповідності з господарськими договірами, повертати кредит і відсотки, виплачувати заробітну плату співробітниккам, вносити платежі і податки в бюджет, є його надійне фінансове становище.

Кількісний аналіз ризиків припускає оцінку наступних груп ризику і їх фінансових коефіцієнтів, що характеризують:

ризику неліквідності активів підприємства (коефіцієнти ліквідності);

ризику зниження фінансової стійкості підприємства (коефіцієнт співвідношення власних і позикових засобів, коефіцієнт забезпеченості власними засобами);

ризику низької рентабельності діяльності (коефіцієнти рентабельності);

ризику зниження ділової активності (коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, коефіцієнт оборотності запасів, коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості).

Після розрахунку основних оціночних показників у кожній із груп, позичальникові привласнюється категорія по кожному з цих показників на основі порівняння розрахованих значень з нормативними. Далі, на підставі визначених категорій показників, відповідно до їх ваг, розраховується сума балів позичальника.

Заключним етапом рейтингової оцінки кредитоспроможності є визначення класу позичальника, проведене на основі розрахованої суми балів по п'ятьох основних показниках.

У якості вихідних даних у методиці використовується інформація з бухгалтерського балансу (форма №1) і звіту про прибутки і збитки (форма №2).

В курсовій роботі застосовано оперативну методику рейтингової оцінки фінансового стану підприємства, в якій виділено чотири групи показників: показники платоспроможності, фінансової стійкості, ефективності діяльності, економічного потенціалу підприємства.

У першу групу включені наступні показники:

- коефіцієнт абсолютної ліквідності, обчислювальної як відношення готівки і швидкореалізуємих цінних паперів до короткострокової заборгованості

- коефіцієнт ліквідності, обумовлений як відношення готівки, цінних паперів і дебіторської заборгованості, термін погашення якої не наступив, до короткострокової заборгованості.

- коефіцієнт покриття довгострокових боргів являє собою відношення всіх оборотних активів до короткострокової заборгованості

- коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості обчислюється як відношення середньоарифметичної дебіторської заборгованості, помножений на кількість днів у періоді, до обсягу продажів.

Усі коефіцієнти розраховуються за даними аналітичного балансу на конкретну дату.

Друга група показників, що характеризують фінансову стійкість:

- коефіцієнт фінансової незалежності (автономії), обчислювальний у виді співвідношення власних джерел коштів і валюти балансу

- коефіцієнт оборотності оборотних активів, який характеризує швидкість руху оборотних коштів

- коефіцієнт маневреності, розрахований як відношення власних оборотних коштів до всієї суми власних джерел засобів

У третю групу включені показники економічної ефективності:

- рентабельність активів

- рентабельність продажів, обумовлена як відношення чистого прибутку до обсягу реалізації продукції, робіт, послуг.

- рентабельність власного капіталу,

Усі показники ефективності обчислюються в динаміці за ряд років.

Показники четвертої групи характеризують економічний потенціал підприємства і визначаються з урахуванням специфіки окремих галузей.

Провівши економічне обґрунтування вибору показників кредитоспроможності, переходять до визначення їх критеріальних значень або інтервалів, у межах яких вони можуть змінюватися :

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (вагова частка 0,05):

1 клас кредитоспроможності вище 0,5 (100 балов)

2 клас кредитоспроможності 0,35 0,5 (75 балов)

3 клас кредитоспроможності 0,2 0,35 (50 балов)

некредитоспроможний менш 0,2 (10 балов)

2. Коефіцієнт ліквідності ( термінової ) – (вагова частка 0,05)

1 клас кредитоспроможності 0,7 0,8 (100 балов)

2 клас кредитоспроможності 0,4 0,7 (75 балов)

3 клас кредитоспроможності 0,2 0,4 (50 балов)

некредитоспроможний менш 0,2 (10 балов)

3. Коефіцієнт поточної ліквідності ( покриття ) (вагова частка 0,1):

1 клас кредитоспроможності вище 2 (100 балов)

2 клас кредитоспроможності 1,5 – 2 (75 балов)

3 клас кредитоспроможності 1 1,5 (50 балов)

некредитоспроможний менш 1 (10 балов)

4. Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) (вагова частка 0,15):

1 клас кредитоспроможності вище 0,55 (100 балов)

2 клас кредитоспроможності 0,35 – 0,4 (75 балов)

3 клас кредитоспроможності – 0,2 0,3 (50 балов)

некредитоспроможний менш 0,1 (10 балов)

5. Коефіцієнт покриття запасів власними та довгостроковими

джерелами (вагова частка 0,15):

1 клас кредитоспроможності вище 1,3 (100 балов)

2 клас кредитоспроможності – 0,9 – 1,2 (75 балов)

3 клас кредитоспроможності – 0,5 – 0,8 (50 балов)

некредитоспроможний менш 0,5 (10 балов)

6. Коефіцієнт оборотності оборотних активів (вагова частка 0,075):

1 клас кредитоспроможності вище 2 (100 балов)

2 клас кредитоспроможності 1,5 – 2 (75 балов)

3 клас кредитоспроможності 1 1,5 (50 балов)

некредитоспроможний менш 1 (10 балов)

7. Коефіцієнт маневреності, розрахований як відношення власних оборотних коштів до всієї суми власних джерел коштів (вагова частка 0,025):

1 клас кредитоспроможності вище 0,5 (100 балов)

2 клас кредитоспроможності 0,3 – 0,45 (75 балов)

3 клас кредитоспроможності – 0,1 0,2 (50 балов)

некредитоспроможний менш 0,1 (10 балов)

8. Рентабельність активів (вагова частка 0,05):

1 клас кредитоспроможності вище 10% (100 балов)

2 клас кредитоспроможності – 5,0 – 10,0 % (75 балов)

3 клас кредитоспроможності – 1,0 4,5% (50 балов)

некредитоспроможний менш 0,5% (10 балов)

9. Рентабельність продажів (вагова частка 0,15):

1 клас кредитоспроможності вище 10% (100 балов)

2 клас кредитоспроможності – 5,0 – 10,0 % (75 балов)

3 клас кредитоспроможності – 1,0 4,5% (50 балов)

некредитоспроможний менш 0,5% (10 балов)

10. Рентабельність власного капіталу (вагова частка 0,2):

1 клас кредитоспроможності вище 50% (100 балов)

2 клас кредитоспроможності – 20,0 – 45,0 % (75 балов)

3 клас кредитоспроможності – 10,0 19,0% (50 балов)

некредитоспроможний менш 3,0% (10 балов)

Наступним етапом є ранжирування оціночних показників. Групи показників ранжуються в залежності від значимості кожної з них в оцінці фінансового стану з позиції банку, що надає позичку. А при короткостроковому і середньостроковому кредитуванні найбільше значення мають показники, що характеризують кредитоспроможність і фінансову стійкість клієнта. При довгостроковому кредитуванні, проектом фінансування і спільної діяльності пріоритетними будуть показники структури майна й ефективності діяльності підприємства.

За результатами ранжирування визначаються ваги цих груп показників у залежності від поставленої кредиторами задачі. Усередині груп показники також ранжируються, і визначається вага кожного з них.

Завершальним етапом оцінки кредитоспроможності є визначення сумарної кредитоспроможності. У нашій практиці використовується метод суми балів. Сума балів розраховується як сума добутків класності показників і їхньої вагової частки в сукупності.

3.2 Рейтингова оцінка кредитоспроможності ДП АТ «Київхліб" Хлібокомбінат № 6

В табл.3.1 наведені результати розрахунку рейтингу кредитоспроможності ДП АТ «Київхліб" Хлібокомбінат №6 за 2004 2005 роки.

Таблиця 3.1

Отримана зважена сума балів рейтингу кредитоспроможності в діапазоні 31,4 – 33,9 свідчить про дуже низький рівень кредитоспроможності (31 – 34% від нормативно ідеального позичальника). Отримані оцінки повністю відповідають результатам детального аналізу фінансового стану підприємства ДП АТ «Киівхліб» Хлібокомбінат № 6, проведеного в розділ 2 курсової роботи.

Таким чином, оперативна методологія рейтингової оцінки кредитоспроможності позичальника, досліджена в курсовій роботі, дає оперативні результати, які можуть бути використані на початковій стадії відбору позичальників.

ВИСНОВКИ

Основними особливостями роботи хлібопекарських підприємств є :

ненадійність ринку зерна, який залежить від реалізації кліматичних умов та щорічного врожаю зерна не тільки на Україні, але і в зернових зонах світу;

необхідність реалізації основного обсягу виробленої продукції на протязі 24 годин, що потребує оперативного керування територіальними ринками збуту продукції та цінами реалізації;

Як показали результати економічної діагностики підприємства ДП АТ “Хлібозавод № 6” у 2004 2005 роках та аналізу структури його потенціалу, основною проблемою розвитку підприємства є підвищення рентабельності власного капіталу до норми альтернативної доходності інвестиційного капіталу на ринках України (13 –16% річних), оскільки існує загроза масового продажу низькорентабельних (доходність 0,2%) акцій відкритого акціонерного товариства на біржі та зміні власників підприємства.

Основним шляхом вирішення проблеми з врахуванням обмежень на ціну продажу хліба є зниження собівартості виробництва.

Згідно з результатами аналізу попереднього розрахунку підприємству для покриття запасів необхідний кредит розміром 2,6 млн.грн. для тимчасового покриття залученим банківським капіталом величини запасів в оборотних коштах.

Підприємство подає заявку на кредит 2,6 млн.грн. на 1 рік під 25 % річних. В якості застави на загальну суму 10,7 млн.грн. надається:

основні засоби загальною залишковою вартістю 10,7 млн.грн. ;

Експертний аналіз з боку банку дає наступну діагностику :

а) Згідно показників по класам кредитоспроможності:

по коефіцієнту незалежності = 0,64 – клас 1 (>0,6);

по коефіцієнту абсолютної ліквідності = 0,02 – клас 3 (0,15 – 0,2);

по коефіцієнту строкової ліквідності = 0,17 – клас 3 (0,4 0,7);

по коефіцієнту покриття = 0,48 – клас 3 (<1,0);

Таким чином – середній клас кредитоспроможності – 3 клас

б) Враховуючі 3 клас кредитоспроможності та невисоку рентабельність підприємства, клас позичальника – В.

в) Таким чином кредитна операція відноситься до класу “субстандартна”.

г) Для субстандартних кредитів рівень заліку застави становить всього 20% від її балансової вартості.

Тобто, рівень застави для надання кредиту в 10,7 млн. грн. повинен бути піднятий до 13,0 млн.грн.

д) Таким чином, підприємство ДП АТ “Хлібозавод № 6” повинно надати в заставу додатково суму 2,3 млн.грн. Інакше банк відмовить у наданні кредиту, чи може надати кредит на суму 2,0 млн.грн. замість 2,6 млн. грн.

Тобто, як позичальник ДП АТ «Хлібозавод № 6» є дуже проблемним для комерційного банку.

Отримана зважена сума балів рейтингу кредитоспроможності в діапазоні 31,4 – 33,9 свідчить про дуже низький рівень кредитоспроможності (31 – 34% від нормативно ідеального позичальника). Отримані оцінки повністю відповідають результатам детального аналізу фінансового стану підприємства ДП АТ «Киівхліб» Хлібокомбінат № 6, проведеного в розділ 2 курсової роботи.

Таким чином, оперативна методологія рейтингової оцінки кредитоспроможності позичальника, досліджена в курсовій роботі, дає оперативні результати, які можуть бути використані на початковій стадії відбору позичальників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про банки і банківську діяльність” // від 7 грудня 2000 року N 2121III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 22 грудня 2005 року N 3273IV)

2. Закон України “Про Національний банк України” // від 20 травня 1999 року N 679XIV (станом на 10.01. 2002 року N 2922III)

3. Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 року N 435

4. Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків //Постанова Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року N 279 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 17 січня 2005 року N 10)

5. Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 1 листопада 2005 року N 407)

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс"// Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 " Звіт про фінансові результати « // Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

8. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М.Герасимович та ін.; За ред. А.М.Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003.— 599 с.

9. Азаренкова Г.М., Самородова Н.М. Бухгалтерський облік. Навч.метод. посіб. для самостійного вивч. дисципліни. К.: Знання, 2004. — 415 с.

10. Азаренкова Г.М., Журавель Т.М., Михайленко Р.М. Фінанси підприємств: Навчальний посібник для самост вивч. дисципліни.– К.: ЗнанняПрес, 2004. – 291 с. – (Вища освіта ХХІ століття)

11. Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. – К.: ЗнанняПрес, 2002. – 438 с.

12. Банківські операції: Підручник / За ред. А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, друге видання. — 2002. — 476 с.

13. Банковское дело: Учебник /Под ред. О.И.Лаврушина – Москва, «Финансы и статистика», 1998 – 576 с.

14. Банківські операції: Підручник. – 2ге вид., випр. і доп./ А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф.Пуховкіна та ін.; За ред. дра екон. наук, проф. А.М.Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.

15. Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф.Жукова. М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. 471 с.

16. Васюренко О.В. Банківські операції : Навчальний посібник . – 4те вид., перероблене і доповнене – Київ: Знання, 2004. – 324 с. – (Вища освіта ХХІ століття)

17. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Навчальний посібник . – Київ: Академія, 2001. – 313 с.

18. Гриджук Д.М. Забезпечення кредитних зобов"язань у діяльності банків/ Д.М.Гриджук, В.О.Олійник. Київ: Істина, 2001. 256с.

19. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 578 с.

20. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч.посібник. К.: МАУП,2000

21. Коцовська Р., Ричаківська В та інш. Операції комерційних банків – Львів : ЛБІ НБУ, 2001 – 276 с.

22. Кредитний ризик комерційного банку. Навч. посіб./ В.В.Вітлінський, О.В.Пернарівський, Я.С.Наконечний, Г.І.Великоіваненко; за ред В.В.Вітлінського. К.: Тво "Знання", КОО, 2000. 251с.

23. Полфреман Д. Основы банковского дела /Пер. с англ. – М.:ИНФРАМ, 1996. – 624 с.

24. Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі: Монографія. — КНЕУ, 2002.— 316 с.

25. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2е вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ. 2004. — 468 с.

26. Роуз П.С. Банковский менеджмент. Пер. с англ. со 2го изд.— М.: «Дело ЛТД»,1995.— 768 с.

27. Руководство по кредитному менеджменту / Пер. с англ. Под ред. Б. Эдвардса 3е изд. – М.:ИНФРАМ ,1996. – 464 с.

28. Синки Дж. Управление кредитным портфелем / Пер.с англ. – М.: Catallaxy, 1994. – 820 с.

29. Сусіденко В.Т. Стратегія управління кредитною діяльністю комерційного банку –К.,1998. – 345 с.

30. Шевченко Р. І. Банківські операції : Навч.метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний унт К. : КНЕУ, 2003. – 276с.

31. Шевченко Р. І. Кредитування і контроль : Навч.метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний унт. К. : КНЕУ, 2002. 183с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Додаток Б

Додаток В