Порівняльний аналіз нормативного регулювання підготовки кадрів міліції (поліції) України та Європейських країн

2

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЦЕНТР ПІДГОТОВКИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВОГО ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА КАДРОВОЇ РОБОТИ

8.060101 - “Правознавство"

Порівняльний аналіз нормативного регулювання підготовки кадрів міліції (поліції) України та Європейських країн

Курсова робота

з навчальної дисципліни “Педагогіка вищої школи"

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент

Київ 2009

Зміст

• Вступ
• • Розділ 1. Засади порівняльно-юридичної педагогіки
  • 1.1 Методологія порівняльно-юридичної роботи
  • Розділ 2. Система підготовки кадрів у вищих начальних закладах МВС України
  • 2.1 Сучасний стан підготовки кадрів у вищих навчальних закладах МВС України
  • 2.2 Організаційно-правове забезпечення навчального процесу у відомчих закладах освіти системи МВС України
  • Розділ 3. Система підготовки кадрів поліції в навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії
  • 3.1 Сучасний стан поліцейської освіти у країнах Західної Європи
  • 3.2 Програма навчання кадрів поліції та порядок проходження служби поліцейськими Німеччини та Бельгії
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Додаток А

Вступ

Сучасну професійну підготовку працівників міліції з вищою юридичною освітою (оперативних працівників, слідчих, експертів-криміналістів тощо), неможливо уявити без відповідного багажу знань у галузі міжнародного права, а також права і законодавства іноземних держав. Такий підхід продиктований насамперед соціально-політичними тенденціями в Україні щодо інтеграції до європейської та світової співдружності, положеннями міжнародних нормативно-правових актів, вимогами навчальних програм, практичною необхідністю використання найкращих зарубіжних зразків у галузі національної юриспруденції та правоохорони. Вивчення, аналіз і запозичення іноземного досвіду для правоохоронної діяльності мають забезпечувати високий професійний рівень і дієвість працівників міліції, які першими стають на захист суспільства від злочинності. Разом з тим, в ході реформування галузі нам не вдалося уникнути ряду суттєвих прорахунків. Насамперед, це стосується експертизи нормативно-правової бази та її вдосконалення, використовуючи при цьому досвід Європейських країн в регулюванні порядку та системи підготовки кадрів поліції в навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії. Одним із упущень у процесі утвердження незалежної держави стали недооцінка системи підготовки кадрів органів внутрішніх справ України у вищих навчальних закладах, що негативно відображається на практичній діяльності правоохоронних органів.

В усуненні допущених недоліків, створенні належних умов для вирішення проблем підготовки кадрів міліції важливе значення має їх законодавче закріплення. Динамічні зміни в житті суспільства так чи інакше призводять до невідповідності раніше прийнятих законів вимогам сучасності. Працювати над його постійним удосконаленням - головне завдання парламенту, вчених, громадськості. У країнах Західної Європи питанню нормативного регулювання підготовки кадрів правоохоронних органів приділяється велика увага, постійно удосконалюється правова база в цій сфері.

Виходячи з цього, ефективне вирішення завдань направлених на побудову в Україні правової держави, не можливе без використання всього позитивного, що накопилось не тільки у вітчизняній, але й зарубіжній теорії і практиці. Опираючись на досвід цивілізації і використовуючи його, ми можемо виробити більш виважені підходи.

Не можна недооцінювати той факт, що в Західній Європі досягаються визначені позитивні результати в боротьбі з протиправними проявами, і не можна не враховувати цього при вдосконаленні нашого законодавства і роботи вітчизняних правоохоронних інститутів.

Тринадцять років незалежності України дало унікальний досвід реформування суспільства загалом і його окремих галузей діяльності. Не є винятком і така людиноємка суспільна підсистема, як освіта. В результаті реформаторських кроків останнього десятиріччя (кожен з яких осмислювався поетапно і "доктринальним" чином) частка освіти, яка дісталась нам у спадок від колишнього СРСР, перетворилась у досить збалансовану національну систему освіти незалежної держави, визнану в Європі і в світі.

Актуальність теми дослідження визначається колом умов, які склалися на даний період та проблем правового та організаційного характеру. На сучасному етапі оновлення системи освіти в Україні спрямоване на підвищення рівня фахової підготовки спеціалістів. Виходячи з теперішнього стану підготовки кадрів міліції, одним із основних завдань організації навчально-виховного процесу є формування і розвиток особистості, яка має високий рівень знань та загальну і професійну культуру, причому її формування і розвиток мають здійснюватись протягом всього життя.

Джерелом для розробки основ якісного нормативного регулювання підготовки кадрів міліції України може стати досвід діяльності зарубіжних кадрів поліції, їх здобутки закріплені в нормативних базах правоохоронних систем.

Основна мета курсової роботи полягає у порівняльному аналізі систем підготовки кадрів міліції України та кадрів поліції країн Західної Європи, на прикладі Німеччини та Бельгії. Виявлення перспективних інноваційних технологій та перспектив щодо вдосконалення навчально-методичного забезпечення, яке впливає на рівень освіти; а також у розробленні рекомендацій щодо впровадження Європейського досвіду у діяльність органів внутрішніх справ України.

Обєктом дослідження є навчально-виховний процес та система нормативного регулювання підготовки кадрів міліції України та поліції Німеччини, Бельгії.

Предметом курсової роботи є особливості процесу підготовки кадрів міліції (поліції), формування та практичного втілення вимог нормативного забезпечення правоохоронної діяльності міліції України та поліції Німеччини, Бельгії.

Мета дослідження - вивчити зарубіжний досвід підготовки кадрів поліції з подальшим розробленням методичних рекомендацій щодо його впровадження у діяльність органів внутрішніх справ України.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розвязання наступних завдань:

1) визначити педагогічні та нормативно-правові аспекти підготовки кадрів міліції у вищих навчальних закладах системи МВС України;

2) визначити педагогічні та нормативно-правові аспекти підготовки кадрів поліції в навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії;

3) розробити рекомендації і пропозиції, спрямовані на вдосконалення та ефективне впровадження Європейського досвіду у діяльність органів внутрішніх справ України.

Методи дослідження. У курсовій роботі, крім аналізу нормативної бази, що регулює порядок підготовки кадрів міліції (поліції), здійсненого з метою вивчення стану досліджуваної проблеми, використано порівняльний та описовий методи порівняльної педагогіки, які дали змогу описати і відповідно порівняти стан освіти в навчальних закладах підготовки кадрів поліції (Німеччини, Бельгії) та кадрів міліції України. Проведено систематичний і порівняльний аналіз наукових праць, підручників, посібників, періодичної перси з даної проблематики, а також використано методи систематизації і узагальнення матеріалів, документів, підведення підсумків, висновків, одержаних в результаті дослідження нормативних та літературних джерел.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, загальні висновки, список використаних джерел та додатки.

Розділ 1. Засади порівняльно-юридичної педагогіки

Одним із важливих, а в сучасних умовах і обовязкових напрямків творчого пошуку і вдосконалення роботи щодо зміцнення законності і правопорядку виступає вивчення світового досвіду, його аналіз, оцінка і обґрунтоване використання.

Наша країна більше 70 років йшла „своїм шляхом”, мало рахуючись з світовим досвідом правоохоронної діяльності й освіти. В цьому можна побачити і позитивні сторони, але й негативні є очевидними. Досвід більшості країн завжди в чомусь є повчальним, ніж досвід однієї країни, і буде не розумно його не знати і не враховувати. Порівнювати те, що ми створили з світовим досвідом непросто цікаво, але є й багато обіцяючим.

Українське суспільство використовує зусилля, щоб стати повноправним членом світового співтовариства, культури. Не можна успішно жити і працювати, не знаючи, що відбувається за кордоном, і не стверджуючи себе на міжнародній арені. Країна, яка володіє досягненнями науки, юриспруденції, педагогіки, психології і таке інше, отримує не малі доходи і нові імпульси для саморозвитку. Щоб мати успіх в цьому необхідно добре знати міжнародний досвід, порівнювати його із своїм.

Шляхи розвитку країн, боротьби зі злочинністю, вирішення завдань освіти мають виражену тенденцію до зближення, до зростання спільного, міжнародного, що обєктивно обумовлено характером науково-технічної революції, глобальними проблемами виживання людства (погроза війни із застосуванням всіх видів і засобів масового враження, погроза екологічної катастрофи, розвитку міжнародної злочинності, нестачі продуктів харчування, спустошення енергетичних ресурсів) і заволодіння космосом, які потребують вирішення однакових наукових, освітніх, політичних, моральних завдань підготовки молодого покоління.

В цих умовах одним з важливих напрямків творчого пошуку й удосконалювання роботи зі зміцнення законності і правопорядку виступає вивчення світового досвіду правоохоронної діяльності, його аналіз, оцінка й обґрунтоване використання. Чималу роль у цьому може зіграти порівняльно-юридична педагогіка.

1.1 Методологія порівняльно-юридичної роботи

Особливу цінність мають порівняльно-наукові дослідження, що є необхідним елементом розвитку науки, у тому числі і педагогіки. Проводячи порівняльне дослідження, ми можемо вийти з рамок своєї педагогічної традиції, подивитися з боку на наші педагогічні концепції і категорії, що необхідно і корисно для кращого розуміння й удосконалювання власних шляхів і способів рішення вітчизняних науково-практичних проблем.

Порівняльна робота рідко активізовувалась у нас в останні 10 - 15 років, в тому числі і в поліцейських органах все ж таки поки що ми знаходимося лише на її початковому етапі. Поки що по організації, змісту, якості і конструктивності вона ще є не досконалою. Необхідно:

підвищити науковий рівень (в тому числі і педагогічний) порівняльно-юридичної роботи, забезпечуючи компетентне вивчення, аналіз, оцінку і використання досвіду;

охопити вивченням досвіду організації всієї правової сфери суспільства, діяльності правоохоронних органів, окремих спеціалістів і посадових осіб юридичної освіти і роботи з персоналом не відокремлено, а в системних звязках і взаємозалежностях;

забезпечити суворе наукове використання уроків вивчення зарубіжного досвіду, виключивши крайності консерватизму і сліпого наслідування.

Не малу роль в цьому може зіграти порівняльно-юридична педагогіка. Її завданням є:

дослідження досвіду вирішення педагогічних проблем на світовому рівні при створенні і утвердженні правового суспільства в діяльності правоохоронних органів і їх співробітників, в юридичній освіті, в роботі з персоналом правоохоронних органів;

вивчення історії розвитку і стану юридичної і порівняльно-юридичної педагогіки в світі, організації участі в міжнародних порівняльно-педагогічних проектах;

порівняльно-педагогічна експертиза зарубіжного досвіду;

визначення можливостей, шляхів і умов використання зарубіжного педагогічного досвіду у вирішенні правових проблем і педагогічного супроводження процесу використання в Україні.

Перше враження від знайомства із зарубіжним досвідом - багато нового, не співпадаючого з нашим досвідом, що викликає цікавість, заслуговує вивчення і оцінки. Друге - велике різноманіття, причому вузловим питанням, причини якого викликають здивованість і думки, є питання в якому все вирішується за принципом: „хто на що здатний". Такий вплив посилюється коли виявляється, що існуюче різноманіття є не тільки в досвіді різних країн, але в одній і тій же країні.

Отже, це підштовхує до здійснення порівняльно-педагогічної роботи як різновиду наукової, юридично-педагогічної роботи. Порівняльна педагогіка користається не тільки методами дослідження самої педагогіки, але, будучи наукою міждисциплінарною і інтегральною, використовує весь арсенал суміжних з нею наук. Специфічне значення для порівняльної педагогіки мають кілька методів:

описовий - вимагає точності, обєктивності, угрупування, систематизації й інтернаціоналізації фактів; нагромадження необхідної і достатньої інформації для аналізу, передбачає визначення одиничного і типологічного в системі освіти. Динаміка цього методу виражається в послідовному зростанні питомої ваги дослідницького аналізу;

історичний - передбачає аналіз генезису й особливостей розвитку педагогічних проблем, сприяє більш глибокому розумінню сучасного стану вивчення педагогічних явищ;

соціологічний - припускає оцінку відповідності організації освіти потребам розвитку даного суспільства;

статистичний - характеризує аналіз і інтерпретацію кількісних показників освіти. Складність використання методу полягає в тому, що параметри національної статистики освіти піддаються міжнародним порівнянням;

порівняння - основний, за допомогою якого виявляються риси подібності і розходження систем правоохоронної діяльності, освіти, роботи з кадрами та інше, фіксуються загальні і специфічні прояви педагогічних закономірностей.

У сучасній вітчизняній порівняльно-юридичній педагогіці наукові принципи і методи вивчення, оцінки і використання закордонного педагогічного досвіду діяльності правоохоронних органів розроблені професором А.М. Столяренко [21, 458]. Ним визначений і комплекс можливих різних підходів у педагогічному вивченні і використанні закордонного досвіду:

ознайомчо-інформаційний - полягає тільки у відтворенні картини того, що відбувається за кордоном, наприклад у перекладі і публікаціях закордонних джерел інформації про педагогічний досвід або в описі того, що спостерігали окремі працівники системи МВС України, які виїзджали за кордон;

аналітико-інформаційний - виражається в наданні практикам матеріалів, що відбивають перший результат педагогічного осмислення досвіду з чітким виділенням всіх елементів педагогічної системи;

порівняльно-аналітичний - закордонний досвід не тільки описується, але і зіставляється з нашим, виділяються подібності і відмінності, а на основі порівнянь робляться оцінки і висновки;

науково-прикладний - звязаний з науковим обґрунтуванням процесу, процедур, методів, практичного осмислення закордонного досвіду, витягу ідей, їхньої трансформації у варіанти (версії) прикладних рішень по реалізації досвіду;

впроваджуючий - виражає практичні шляхи реалізації досвіду, експериментальну перевірку ефективності його впровадження, вибір найкращих варіантів.

При порівняльно-педагогічній роботі виявляється своєрідність звязків вітчизняного і зарубіжного досвіду. Їх розуміння і врахування при використанні зарубіжного педагогічного досвіду в недалекому минулому нашої країни було засмічено класово-ідеологічними догмами: споконвічною упередженістю в непримхливості; тенденційному відборі матеріалу з ціллю критики і замовчуванням того, що не погоджувалося із критичною позицією; необєктивністю в оцінках зарубіжного досвіду і самолюбством в оцінках соціалістичної освіти. Те, що робилось за кордоном, оцінювалось переважно як прояв „занепаду ”, „загнивання", „антинародності". Очевидно, що тепер потрібні інші наукові, забезчуючи безпристрасність і наукову коректність підходи. Цьому і слугують спеціальні методологічні принципи забезпечуючи наукові орієнтири порівняльно-педагогічної роботи.

Принцип обєктивності зобовязує суворо прагнути до пошуку істини, правди і тільки їх, звільнюючись від всіх крайностей, субєктивізму, волюнтаризму, симпатій і антипатій. Уваги заслуговує не тільки новизна і привабливість рішень, форм і методів роботи за кордоном, але головне - наукова коректність і практичний результат, який вони забезпечують.

Принцип комплектності відображає обєктивну залежність особливостей правових систем і освіти в кожній країні від соціальних, політичних, економічних, культурних, національно-етнічних, соціально-психологічних та інших особливостей суспільства і його громадян. Те, що добре в одній країні - може бути неприйнятним в іншій. Кожна країна по-своєму унікальна і те, що робиться в ній, завжди повинно відповідати її унікальності.

Принцип конкретно-історичного (генетичного) підходу, має на увазі те, що довід завжди знаходиться в розвитку, повязаний з окремими тимчасовими рамками, обумовлений історичними суспільними факторами. Тому один закордонний досвід може бути для нас застарілим, а для іншого - час у нас ще не настав.

Принцип системності полягає в тому, що цілі, завдання, зміст, форми навчання, методи, способи контролю оцінки, забезпечення педагогічного процесу - завжди елементи якоїсь цілісної педагогічної системи, які функціонують як відокремлені інструменти в складному оркестрі і добре „звучать” тільки в гармонії, у згоді один з одним.

Принцип протиріччя педагогічного досвіду відображає факт внутрішньої діалектичної неоднозначності.

Отже, розглянуті спеціальні принципи порівняльної педагогіки та її методи і напрямки дослідження свідчать проте, що використання зарубіжного педагогічного досвіду - „важке мистецтво”. Треба навчитися використовувати зарубіжний досвід, але не менш важливим є вміння не зловживати ним.

Педагогіка в практичній діяльності поліції країн Західної Європи

Величезне різноманіття різних концептуальних схем діяльності правоохоронних органів (переважно поліцейських) в різних країнах, які мають свої педагогічні аспекти, можна згрупувати в чотири моделі, які розташовані в послідовності збільшення відповідності ідеалам демократичного, правового суспільства [30, с.118-123].

Перша модель - поліція „політиків-спостерігачів” характеризується політичною корумпованістю, службі політичній силі, низьким рівнем професіоналізму, репресивністю, неформальним, особистісним поводження співробітників. Поліцейські органи цієї моделі знаходяться під пресом критики суспільства, мають негативний імідж.

Друга модель - поліція „юристів-професіоналів". Надається більше значення владі права, порядку, а не політичним вподобанням. Від поліцейських вимагається не вірність конкретній особі у владних структурах, а компетентність, професіоналізм, почуття відповідальності. Їх робота носить адміністративний, вузько і сухо правовий характер. Поведінка співробітника регламентована, а оцінка його діяльності носить статистичний характер (кількість арештів, штрафів, розкритих злочинів). Із наглядача він перетворився в соціального солдата, холодного, формально справедливого, але не в корумпованого.

Третя модель - поліція „служіння суспільству". Органи повинні займати не реактивну позицію (діяти після правопорушення), а активну, займатись профілактикою можливих соціальних напружень, попереджуючи злочинність через вирішення проблем громадян і просування програми самообслуговування у сфері забезпечення безпеки. Фігура поліцейського становиться уже не „спостерігачем", не „солдатом”, а „вчителем", який грає не негативну автократичну роль, а позитивну, підтримуючу функцію. Важливе значення прибічники цієї моделі надають вихованню, навчанню і етичним стандартам. Поліцейські повинні відрізнятися чесністю, правдивістю, поважати людей в їх багатообразності, дотримуватись законів і прав людини, відноситися до людей не авторитарно, а як до споживачів їх значних і якісних соціальних послуг. Вислуховувати громадян терпеливо, бути складовою частиною „команди", перевагу віддавати не авторитарному типу керівництва, а спільній праці в якості лідера, вчителя, тренера, демонструвати контроль у використанні сили і зброї, працювати над собою. Модель „служіння суспільству" („соціального обслуговування”), як стверджують аналітики, буде більше притягувати на службу в правоохоронні органи кращих кандидатів, сприяти їх особистому росту та інтересам суспільства.

Застосування цієї моделі в ряді держав на заході в 70-90 роки дало позитивні результати. Так, інститут Геллапа, зясовуючи у лютому 1994 року думки громадян про чесність і дотримання етичних стандартів представниками різних професій виявив таку пріоритетність: фармакологи - 61%, священики - 54%, дантисти - 51%, викладачі - 50%, поліцейські опинилися на почесному пятому місці - 46%. При чому рівень довіри і поваги до поліцейських виріс з 1977 року на 7%. Нова модель позитивно склалась і на моральній атмосфері у самих правоохоронних органів, так як супроводжувалась постановкою нових завдань, використанням нового змісту і методів виховання і навчання, більш гуманних і демократичних. В колективах пропагувалась атмосфера прозорості, довіри, взаємної відповідальності, спільних зусиль, взаємодопомоги, колективних обговорювань шляхів покращення роботи (по типу „кружків якості", створених в Японії ще в пятидесяті роки).

Четверта модель - „раціоналістична”. За цією моделлю співробітники перетворюються в аналітиків, що досліджують світ соціуму і передбачають результати забезпечення законності, правопорядку і боротьби зі злочинністю. Поки що ця модель знаходиться в стані розвитку, поелементно випробується, в правоохоронних органах повністю не використовується, але розглядається як перспективна.

Якщо зробити аналіз цих моделей з позиції практики органів внутрішніх справ України, то можна сказати, що остання відноситься до симбіозу першої і другої з перевагою елементів другої, хоча пропорції відчувають зрушення в окремих моментах діяльності держави, і звичайно, варіюють в конкретних органах.

В концепціях удосконалення діяльності наших правоохоронних органів спостерігається дефіцит принципово нових підходів, а окремі цікаві ідеї не витримують випробувань життя. Фактично і історично є необхідним перехід до третьої моделі соціального обслуговування, виправданий із всіх позицій (соціальних, правових, економічних, моральних, етичних, психологічних, педагогічних та інших). Педагогічна перевага його полягає в різкому покращенні правового виховання населення, позитивних змінах у всій системі соціально-педагогічних факторів, які впливають на стан законності і правопорядку, підвищення здорового престижу професії юриста, збільшення потоку в правоохоронні органи найбільш досвідчених, вихованих, культурних і розвинених громадян, в якості більш високого рівня соціальної і педагогічної підготовленості співробітників правоохоронних органів, їх культури, багатогранності професіоналізму, в закріпленні партнерських відносин співробітників з громадянами. Більш прогресивна модель правоохоронної діяльності відповідає потребам і можливостям радикального удосконалення виховання, навчання й освіти в правовій системі, внесенню в них нових, більш гуманних, демократичних, особистісних задач, змісту, форм і методів роботи з персоналом, у більшості співробітників, що відповідають інтересам особистісного росту, підвищення освіченості і професіоналізму, самоствердженні і повазі. Більш того, прийняття третьої моделі на перспективу вже сьогодні вимагає реалізації всіх можливостей юридичної педагогіки для удосконалення юридичної освіти і системи роботи з кадрами органів внутрішніх справ України, тому що тільки освіта, культурні, морально-виховані, гуманно і демократично навчені кадри міліції можуть створити ґрунт, що забезпечує реальний підхід у моделі соціального обслуговування. Не випадково розгляд питань і необхідність прийняття концепції обслуговування зараз викликає критичні побоювання лібералів про можливість виникнення "поліцейської держави", що при сучасному педагогічному рівні підготовленості кадрів мають визначені підстави. У згоді з підходом, що затверджується в розвинутих країнах - поліція - орган по наданню масових соціальних послуг, обєктивно розширюється коло педагогічних задач і потреба в їхньому якісному вирішенні. У країнах Західної Європи (Німеччина, Бельгія) першочерговими питаннями, що стоять перед поліцією, є організація роботи по взаємодії з емігрантами. Загальним педагогічним напрямком діяльності країн Заходу є взаємодія з населенням, що знаходить вираження у всіляких формах та змісті. Тому, зокрема, в останні двадцять років у поліції зявилися особливі служби, що умовно називаються суспільною поліцією ("комунальною поліцією"), відповідальної за виховання законослухняних громадян, що роблять, у свою чергу, посилену підтримку поліції.

З метою більш тісної взаємодії з громадянами, пропагандистськими заходами створений позитивний образ ініціатив громадян, іменованих "сусідським спостереженням". Громадяни тримають у полі зору власність, розташовану у своєму районі (на роботі, на фермі, у кафе, лікарнях і інше), виявляють підозрілих людей, дивні транспортні засоби і передають дану інформацію до поліції.

Поліція розвинутих країн спрямована на позиції педагогіки співробітництва із самими широкими верствами населення, включаючи літніх людей і дітей. Зокрема, широке визнання одержало "Рух Тріада": суспільство - люди похилого віку - правоохоронні органи. Воно орієнтоване на допомогу старим і дає їм можливість почувати себе потрібними людям. Велике значення приділяється використанню всіляких добровільних помічників поліції, волонтерів і резервістів.

Існує план розвитку суспільної поліції, що включає методи і засоби попередження злочинності за допомогою громадян, методика проведення міських зборів, залучення штатських добровольців, розширення поліцейських звязків із громадськістю.

Проводиться спеціальна робота з дітьми і молоддю для розуміння ними ролі поліції як захисника інтересів населення. З раннього віку їх привчають бачити в поліцейському друга, помічника і навіть рятівника. Маються і поліцейські служби, спеціально орієнтовані на роботу з дітьми. Їхні обовязки передбачають правове виховання дитини і надання допомоги. [13, с.165 - 212].

Таким чином, система педагогічної роботи в органах внутрішніх справ України повинна мати зараз випереджаючий, орієнтований на модель "служіння суспільству" ("соціального обслуговування") характер, і такий перехід не може бути здійснений за наказом, "із завтрашнього дня". Тобто вся система педагогічної роботи сьогодні не повинна зводитися до "виліковування болячок", а містити все прогресивне, що наближає бажане майбутнє.

Розділ 2. Система підготовки кадрів у вищих начальних закладах МВС України

Стратегія реформування органів внутрішніх справ передбачає втілення нової кадрової політики. Її основною метою є формування високопрофесійного персоналу органів внутрішніх справ. Постало вважливе завдання: навчити майбутніх слідчих, оперативних працівників та експертів самостійно набувати знання і творчо використовувати їх у різних життєвих ситуаціях під час виконання професійних обовязків.

Центральною фігурою в навчально-виховному процесі був і залишається викладач. Якість підготовки фахівців залежить від професійної компетентності викладацького складу, гостра потреба в яких за профілем спеціалізації обумовлена реорганізацією системи навчальних закладів, щоб вирішити дане питання щодо підготовки кадрів органів внутрішніх справ на плановій основі залучаються до навчального процесу керівники правоохоронних підрозділів, практичні працівники, які мають багатий досвід роботи в окремих службах.

Науково-педагогічні працівники кафедр, які викладають прикладні дисципліни (кримінальний процес, криміналістику, оперативно-розшукову діяльність), проходять стажування в практичних підрозділах - як в управлінських апаратах, так і “на землі", беручи безпосередню участь у розкритті й розслідуванні злочинів.

Враховуючи сьогоденні вимоги до підвищення професіоналів міліцейських кадрів, з поточного року було розпочато формування фахових навчальних груп для карного розшуку, служб з боротьби з економічною та організованою злочинністю, адміністративної служби, слідства, але не при вступі до відомчого навчального закладу, а починаючи з другого курсу навчання, коли більше вивчається особа, її схильності, бажання, внутрішня готовність до оволодіння професією. І робиться це за персональним замовленням комплектуючого органу відповідно до кадрових потреб конкретної служби.

2.1 Сучасний стан підготовки кадрів у вищих навчальних закладах МВС України

Сьогодні відомча система освіти складається з 13 вищих закладів освіти, в яких навчається понад 27,6 тисяч курсантів та слухачів [29, 10]. Звідси зрозумілою стає та роль і важливість відомчих закладів освіти в забезпеченні змісту навчального процесу, метою якого є професійна підготовка висококваліфікованих фахівців правоохоронної справи, здатних на високому рівні захищати, охороняти і забезпечувати права, свободи та законні інтереси учасників суспільних відносин. Забезпечити зміст навчально-виховного процесу в сфері професійної підготовки особового складу органів, служб та підрозділів внутрішніх справ України можуть лише такі відомчі заклади освіти, які мають необхідні для цього права і обовязки, чітко визначені в нормативно-правовому забезпеченні.

З розвитком нових суспільних відносин, на працівників органів системи МВС України покладаються нові функції, яким, певною мірою, відповідає новий перелік спеціальностей, що вони набувають у процесі підготовки у відомчих закладах.

Отже, деякі напрямки підготовки фахівців за вимогами замовників, тобто галузевих служб та підрозділів зумовлюють необхідність поєднання знань, умінь і навичок одночасно з декількох спеціальностей. Усі вищі освітні заклади системи МВС готують фахівців за спеціальностями „Правознавство” і (або) „Правоохоронна діяльність”. Фахівців за спеціальністю „Управління у сфері правопорядку” готує Національна академія внутрішніх справ, „Практична психологія”, „Військово-юридична діяльність” - Київський інститут внутрішніх справ. Широке коло спеціальностей надає Національний університет внутрішніх справ, а саме: „Фінанси і кредит”, „Облік і аудит" тощо.

За спеціалізаціями відомчі навчальні заклади здійснюють підготовку: працівників карного розшуку Національна академія внутрішніх справ, Національний університет внутрішніх справ, Київський, Луганський, Дніпропетровський, Львівський, Донецький інститути та Кримський юридичний інститут НУВС; працівників служби боротьби з економічною злочинністю - Національна академія внутрішніх справ, Національний університет внутрішніх справ, Львівський інститут; слідчих - Національна академія внутрішніх справ, Національний університет внутрішніх справ, Запорізький юридичний та Луганський інститути; експертів-криміналістів - Національна академія внутрішніх справ, Національний університет внутрішніх справ, Донецький та Луганський інститути; дізнавачів - Запорізький юридичний інститут; дільничних інспекторів - Прикарпатська філія Національної академії внутрішніх справ; фахівців ОВС на транспорті - Одеський інститут; працівників державної автомобільної інспекції - Донецький інститут внутрішніх справ; психологів - Київський інститут внутрішніх справ. До того ж Національна академія внутрішніх справ забезпечує підготовку керівних кадрів, Національний університет внутрішніх справ - працівників апаратів та спеціалістів для роботи в аналітичних, інформаційних підрозділах, Київський інститут - військових юристів. Завдяки роботі по розширенню мережі відомчих вищих закладів освіти, змінено й підвищено їх статус та відкриття нових вузів у закладах освіти системи МВС України.

Одним з провідних вищих навчальних юридичних закладів у системі МВС є Національна академія внутрішніх справ України Внесок Академії в становлення фундаментальної та прикладної науки, відомчої освіти та наукового забезпечення практики боротьби зі злочинністю визнаний державою. На кафедрах академії і в науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю працюють 4 академіки та члени-кореспонденти галузевих академій наук, понад сорок докторів і професорів, майже 200 кандидатів наук та доцентів. Так, лише за минулий рік завершені наукові роботи з понад 80 тем, за їх результатами підготовлено 145 розробок з актуальних проблем правоохоронної діяльності. З них опубліковані у цьому році такі відомі вже праці, як підручники “Кримінологія”, “Кримінальне право України: Загальна частина", монографії “Нелегальна міграція: генезис і механізм протидії", “Професійний відбір кадрів до органів внутрішніх справ (психологічний аспект) ” та інші. Наукові школи академії мають добру славу. Їх засновників знає не одне покоління юристів. Вищі навчальні заклади системи МВС України мають досить розгалужену мережу науково-дослідних інститутів і лабораторій. З метою ефективного використання наукового потенціалу для забезпечення потреб правоохоронної діяльності проведено профілізацію наукових підрозділів, створено нові наукові лабораторії, зокрема з проблем управління та кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, розкриття тяжких злочинів, підготовки кадрів для протидії незаконному обігу наркотичних засобів. Головним завданням новостворених наукових підрозділів є поглиблене вивчення практичного досвіду організації розкриття і розслідування злочинів, наукове забезпечення правоохоронної практики та навчального процесу у вузах системи МВС України. В процесі підготовки висококваліфікованих кадрів є проблема проходження курсантом чи слухачем стажування в практичних підрозділах. Сьогодні, наприклад, у карному розшуку кожен третій працює не більше двох років. Курсанти четвертих курсів стажуються у випускників попередніх років. У принципі це нормально, але “загартованих" практикою працівників залишається дедалі менше, а це не може не позначитися найближчим часом на якості роботи правоохоронних органів. З урахуванням рекомендацій МВС, Національна академія внутрішніх справ України розробляє цільову програму супроводження випускника протягом перших трьох років служби. Тут потрібна конкретна погоджена й контрольована робота вузу, комплектуючого органу, місцевої влади, громадських інституцій. Це вкрай складно, але справа набуває державного значення.

Отже, значна роль у процесі підготовки кадрів міліції належить відомчим навчальним вузам. Їх чималий інтелектуальний потенціал може допомогти суспільству й державі визначити основні вектори їх розвитку. Складність завдань, що вирішуються правоохоронними структурами, в тому числі органами внутрішніх справ, насамперед, у протидії злочинності, вимагають постійного зростання професіоналізму кадрів правоохоронців, їх глибоких знань. Це, в свою чергу, потребує належного рівня наукового забезпечення підготовки персоналу та наукового супроводження практичної діяльності. В сучасних умовах наука в органах внутрішніх справ покликана бути невідємною, цілком інтегрованою частиною загальної науки, яка реалізується через відповідну систему закладів освіти вищого рівня акредитації та науково-дослідних установ.

2.2 Організаційно-правове забезпечення навчального процесу у відомчих закладах освіти системи МВС України

Зміст освіти - це науково обґрунтована система дидактично та методично оформлено навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів. Він визначається освітньою і освітньо-кваліфікаційною програмою підготовки, структурно-логічною схемою підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актами органів державного управління освітою та вищого закладу освіти і відображається у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах, дидактичних засобах. Зміст освіти включає нормативний та вибірковий компоненти: нормативний компонент змісту освіти визначається відповідним державним стандартом освіти, а вибірковий - вищим закладом освіти. Таким чином, зміст навчального процесу у відомчих закладах освіти нормативно визначений і впорядкований. Як зазначено в Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах освіти, державний стандарт освіти - це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього (кваліфікаційного) рівня [5].

Необхідність розвитку кадрового потенціалу органів системи Міністерства внутрішніх справ України, системи роботи з персоналом активізувала проблему вдосконалення нормативно-правового забезпечення професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу у вищих закладах освіти. Для якісного функціонування державної служби в цих органах необхідний високий ступінь розвитку правового регулювання підготовки майбутніх державних службовців органів внутрішніх справ, що створюють реальну можливість оптимізувати відповідний навчально-виховний процес підготовки високоякісного фахівця своєї справи.

Удосконалюючи нормативно-правове забезпечення навчально-виховного процесу професійної підготовки державних службовців органів, служб і підрозділів внутрішніх справ, необхідно обовязково врахувати концептуальні засади подальшого розвитку змісту та структури програм професійного навчання осіб рядового та начальницького складу до яких, насамперед слід віднести те, що, по-перше, змістовні характеристики навчальних програм повинні передбачати формування таких знань, вмінь та навичок, які забезпечуватимуть можливість горизонтальної, без додаткового навчання, та вертикальної в певній сфері правоохоронної діяльності ротації кадрів. По-друге структура та зміст навчальних програм мають передбачати формування таких знань, навичок та вмінь, які будуть забезпечувати ефективне виконання працівниками органів, служб та підрозділів внутрішніх справ посадових обовязків. По-третє, програми слід складати за модуль ним принципом, що надасть змогу забезпечувати необхідну та достатню не тільки професійно-орієнтовану, але і гуманітарну, соціально-наукову та природничо-наукову підготовку. По-четверте, зміст модулів має бути спрямованим на оволодіння вміннями та навичками професійно-службових завдань, функцій та вповноважень. По-пяте, засобами вимірювання якості професійної підготовки у відомчих закладах освіти повинно бути незалежно та неупереджене тестування, складання заліків та іспитів, наслідки яких обовязково мають враховуватись під час прийняття на посади осіб рядового і начальницького складу, просування їх по службі та атестації.

Наповнення завдань та функцій органів внутрішніх справ соціальним змістом обумовлює необхідність перегляду, подальшого удосконалення нормативно-правового забезпечення організації змісту навчального процесу у відомчих закладах освіти. Сьогодні до загальних тенденцій нормативно-правового забезпечення навчально-виховного процесу, здійснюваного у відомчих закладах освіти, слід віднести наступне. По-перше, відбувається його радикальна якісна новелізація, спостерігається інтенсифікація як загальної, так і відомчої правотворчості, тобто зростання кількості нормативно-правових актів у сфері організації та функціонування досліджуваної складової національної правоохоронної системи. По-друге, триває урізноманітнення форм (джерел) правотворчості. Найважливіші питання побудови, організації та функціонування органів системи Міністерства внутрішніх справ України, відомчої освіти та діяльності їх особового складу регулюються найрізноманітнішими за юридичними силою і формою нормативно-правовими актами: Конституція, конституційні та поточні закони, укази, постанови, положення, розпорядження, інструкції, накази, рішення різних загальних і соціальних обєктів правотворчості. По-третє, зменшення рівня формалізованості нормативно-правового забезпечення, ступеня визначеності і його норм, що до тих відносин, які можуть бути вирішеними на місцях безпосередніми учасниками службово-трудових чи навчально-виховних відносин.

Відповідно до означених тенденцій доцільно визначити такі особливості даного різновиду нормативно-правового забезпечення:

Його міжгалузевий характер, оскільки воно містить норми різних галузей права. Найбільше значення в ньому мають норми адміністративного та трудового права. Разом з тим багатогранність самої освітянської діяльності у відомчих закладах освіти Міністерства внутрішніх справ дає підстави включати до складу досліджуваного нормативно-правового забезпечення також норми цивільного, фінансового, кримінального, цивільно-процесуального та інших галузей права.

Другою особливістю нормативно правового забезпечення організації змісту навчального процесу у відомчих закладах освіти є множинність нормативних актів, що регулюють різноманітні аспекти і питання розглядуваного різновиду професійної підготовки особового складу для органів, служб та підрозділів внутрішніх справ України. Привертає увагу незначна кількість законів у галузі даного нормативно-правового забезпечення. Недостатня кількість законів у цій сфері пояснюється, з одного боку, складною і повільною процедурою їх прийняття, а з іншого, тим, що навчально-виховні відносини надто рухомі та динамічні, а це вимагає внесення змін, спрямованих на вдосконалення навчально-виховної діяльності. Це забезпечується оперативним прийняттям підзаконних нормативних актів, у звязку з цим спостерігається перекіс даного нормативно-правового забезпечення на бік відомчих нормативних актів. Відомчі нормативні акти (постанови, інструкції, положення і правила) видаються на виконання і в межах закону і покликані усувати прогалини у відповідному правовому регулюванні [28, 63].

Основний масив нормативно-правового забезпечення організації змісту навчального процесу у відомчих закладах освіти складається із результатів відомчої нормотворчості.

На фоні означених тенденцій розвитку і особливостей нормативно-правового забезпечення навчально-виховного процесу в закладах освіти Міністерства внутрішніх справ України виразно простежуються дефекти та недоліки останнього: безсистемність розвитку позитивного правового забезпечення, величезна кількість змін і доповнень до такого, причому в основному до актів, прийнятих уже після проголошення незалежності України; внутрішня суперечливість; правова неврегульованість багатьох службово-трудових та навчально-виховних відносин, що обєктивно вимагають такого регулювання; недостатня наукова обґрунтованість нормативно-правових актів, іноді їх декларативність, без адресність, відсутність у багатьох актах механізмів їх реалізації; відсутністю цілісної відомчої програми розвитку нормативно-правового забезпечення та визначення пріоритетності у прийнятті відповідних актів; негайна необхідність перегляду і доповнення Концепцій відомчої системи підготовки кадрів МВС України.

Ці недоліки і дефекти очікують свого позитивного вирішення, що можливо лише за умов здійснення науково виважених і практично перевірених удосконалюючи заходів. Вважаємо, що удосконалення нормативно-правового забезпечення організації змісту навчального процесу у відомчих закладах освіти має відбутися у двох найзагальніших напрямках. З одного боку, воно повинно віддзеркалювати потреби безперервного реформування органів системи Міністерства внутрішніх справ та відомчої освіти. З іншого - подальший розвиток відповідного загального і спеціального законодавства має чинити дієвий вплив на той же процес реформування органів внутрішніх справ та професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу у відомчих закладах освіти. До більш конкретних удосконалюючих заходів нормативно-правового забезпечення навчально-виховного процесу відомчих закладів освіти, слід віднести:

розробку нових законів, необхідність прийняття яких випливає з місця і ролі відомчої професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ;

приведення чинного нормативно-правового забезпечення організації змісту навчального процесу здійснюваного в навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України, у відповідність з Конституцією України;

адаптація розглядуваного нормативно-правового забезпечення до норм європейського, міжнародного права;

забезпечення цілковитої відповідності між нормативними актами та процесами їх реалізації;

при прийнятті будь-якого нормативно-правового акту, особлива увага має приділятись додержанню методології його прийняття.

Розділ 3. Система підготовки кадрів поліції в навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії

З кінця 60-х років у країнах Західної Європи в звязку зі зміною соціальної ролі органів поліції і впровадженням у їхню діяльність новітньої техніки постає необхідність від співробітників поліції нового рівня освіти, нових умінь, наприклад дослідницьких, комунікативних, критичного мислення, розуміння різноманітних соціальних проблем і уміння їх вирішувати [31, с.39-52]. На початку XXІ ст. майже 30% вступаючих на службу в поліцію Німеччини мали середню освіту, (інші мали освіту нижче середньої), що накладає додаткові вимоги на відомчу освітню систему.

Практика показала, що поліцейські, які мають більш високу освіту, продуктивніші в роботі, краще знаходять звязки із колегами по службі, громадянами, представниками різних культур, рас, релігій. Вони краще адаптуються до соціальних нестатків суспільства, а не фокусуються тільки на поліцейській діяльності (пошуку злочинців). Такі співробітники діють більш професійно і більш віддані своїй справі. Освітній ценз для претендентів установлюється тепер у залежності від роду майбутньої роботи, посади і, відповідно, місця в поліцейській ієрархії. У більшості країн Європи на початковий рівень поліцейської ієрархії тепер приймаються особи, як правило, із середньою загальною освітою (11 класів, гімназія і т.д.). Освітній і культурний рівень поліцейських розглядається зараз за кордоном як основний фактор, що забезпечує прогресивний розвиток поліції, а поліцейська освіта - як могутній резерв підвищення ефективності поліцейської діяльності, її "секретна зброя" [33, с.23-25].

3.1 Сучасний стан поліцейської освіти у країнах Західної Європи

Поліція країн Європи прагне до створення освітніх відомчих систем (дають повноцінну дипломовану освіту, що застосовується й в інших сферах діяльності). Це означає, що європейські поліцейські навчальні заклади дають підготовку, прирівнювану до визначеного загальнодержавного освітнього ступеня, конвертовану поза діяльністю поліції.

Європейські системи поліцейської освіти, на відміну від північноамериканських, не проводять різкого розмежування між професійною підготовкою і професійною освітою. Ці поняття там тісно інтегровані. Поліцейська освіта у відомчих освітніх закладах по основним освітнім показникам аналогічна освіті в цивільних навчальних закладах. Ставитися спеціальна задача - забезпечити такий освітній рівень, що ні в чому не поступав би цивільній, а дипломи конвертувалися б поза діяльністю поліції.

Поліцейська освіта, і поліцейська підготовка в країнах Західної Європи мають трьохрівневу побудову, у якій по-різному здійснюється взаємодія й інтеграція з національними освітніми системами:

1. першопочаткове навчання вступаючих на службу в поліцію в навчальних центрах, академіях і інших спеціальних навчальних закладах, як правило, що належать територіальним поліцейським органам. Цей рівень відповідає повному загальноосвітньому ступеню або середній професійній освіті, але може бути і трохи вище;

2. багатопрофільна підготовка поліцейських різних спеціальностей, середнього керівного складу поліції у відомчих освітніх закладах чи навчальних центрах під егідою центральних (федеральних) органів поліцейського управління. Цей рівень звичайно відповідає ступеню бакалавра чи трохи нижче;

3. підготовка управлінських кадрів поліції, старших і вищих офіцерів у поліцейських академіях, навчальних центрах або інших відомчих освітні х закладах, а також у загальних університетах по спеціальних програмах, що відноситься до поліцейської, юридичної, управлінської та іншої спеціалізації. Мінімальним тут звичайно є диплом бакалавра, а максимальним - диплом магістра або який-небудь вчений ступінь (послявузівська освіта).

Трьохрівнева система професійної відомчої освіти припускає поступове нарощування й ускладнення знань, умінь, навичок по мірі просування по службі і необхідності реагування на мінливі умови службової діяльності.

Паралельно з основними рівнями професійної освіти діє широка багатопрофільна мережа додаткової освіти або як її називають в усьому світі, післядипломна освіта - підвищення кваліфікації, удосконалення і перепідготовка поліцейських кадрів, що функціонує як на базі навчальних закладів, так і у формі службової підготовки безпосередньо на місцях. Крім можливості одержати відомчу освіту, усе більше поліцейських відряджається чи самостійно вступають до цивільних університетів, інститутів, коледжів. Збільшились випадки прийому на роботу в поліцію людей, що вже мають одну чи навіть дві вищі освіти.

У ряді країн практикується функціонування, під патронатом правоохоронних органів, професійно орієнтованих ліцеїв, коледжів, курсів, шкіл для молоді, яка планує в подальшому служити в поліції.

Під егідою різних поліцейських організацій і освітніх закладів проводяться міжнародні і національні конференції, семінари, короткострокові (1-3 дня) курси по різноманітним науково-практичним проблемам поліцейської діяльності, після закінчення яких учасникам видаються сертифікати, що засвідчують навчання.

Таким чином, фактично всі співробітники поліцейських департаментів і практичних органів поліції охоплені тією чи іншою формою навчання. Це необхідна реакція на постійну зміну законодавства, появу нових видів і методів удосконалення злочинів, варіативність соціальних ролей поліцейського, необхідність коректування професійної діяльності співробітників поліції, адаптації їх до життєвих реалій і умов службової діяльності. У цьому змісті можна говорити про систему безперервної професійної поліцейської освіти, що склалася до початку ХХІ ст.

В даний час за кордоном склалися загальні тенденції розвитку в системі професійної освіти кадрів поліції, що забезпечує приведення освіти і підготовку кадрів поліції відповідно до вимог часу і змін в поліцейській діяльності. До таких тенденцій відносяться: демократизація процесу відбору в поліцію; відхід від військових традицій і створення власних; гуманізація процесу навчання; інтелектуалізація освіти; прагнення відомчої вищої освіти відповідати стандартам загальносуспільної і загальноуніверситетської освіти; формування творчого мислення і розвиток особистісних здібностей фахівців різних напрямків поліцейської діяльності; використання в процесі освіти співробітників поліції технологій дистанційної, відкритої і безперервної освіти; прагнення систем поліцейської освіти різних країн до інтеграції і кооперації.

Під впливом сукупності різних політичних, історичних, соціально-педагогічних і інших факторів у різних країнах складалися різноманітні педагогічні моделі системи поліцейської освіти (у Європі це російська, французька, німецька і британська).

Педагогічні системи поліцейської освіти відрізняються своєрідністю утворюючих їх елементів: цілей, задач, змісту, форм, методів та інше. Для організації і побудови всього навчально-виховного процесу характерні: чіткі освітні цілі; акцент на розуміння в процесі навчання; помірне навантаження учнів; відповідна оцінка їхніх знань за чіткими критеріями; акцент на самостійність учнів; почуття власності стосовно отриманих результатів.

Мета професійної поліцейської освіти - готувати поліцейських-професіоналів будь-якого рангу і для будь-якого виду поліцейської діяльності. Представлення про професіоналізм поліцейського хоча і не є єдиним, але найчастіше включає такі стандарти: повне розуміння і прийняття поліцейським призначення поліції в суспільстві; почуття спільності з колегами; повага до Кодексу етики і виконання його положень у житті і на службі; розвинутий інтелект; наявність і постійне поповнення знань; володіння сукупністю методів професійної діяльності (уміння перевести знання в сферу практичної роботи); поінформованість про сильні і слабкі сторони своєї особистості; психологічна і етична підготовленість; безперервне навчання новим методам поліцейської діяльності, підвищення кваліфікації та ін. Більш конкретно професійні вимоги звязані зі спеціалізацією співробітника поліції, його посадою і місцем у поліцейській ієрархії. У постановці цілей поліцейської освіти дискусійним є питання про те, чи давати співробітникам поліції повноцінну освіту або ж готувати вузьких фахівців у тій чи іншій сфері поліцейської діяльності. На думку німецького дослідника Пітера Доома, для поліції треба готувати і фахівців широкого профілю, і фахівців вузької спеціалізації [34, с.111-125]. Загальновизнано, що в даний час у поліцейській діяльності котується не горезвісна робоча сила, а співробітник з високим рівнем освіченості, вихованості, професійної навченості, сукупність яких і утворює професіоналізм.

Зміст професійної поліцейської освіти визначається: цілями і рівнем розвитку суспільства і держави; роллю поліції в суспільстві; розвитком законодавства, науки і техніки; вимогами і службовими задачами конкретної правоохоронної діяльності; педагогічними теоріями змісту освіти (теорії дидактичного утилітаризму, гуманістичної освіти, особисто-орієнтованої освіти і т.д.) і іншими факторами. Зміст кожного конкретного освітнього рівня і ступеня відповідає визначеним стандартам і прямо залежить від строків і форми отримання освіти, якісного складу навчаючих та ін. Зміни в змісті поліцейської освіти відбуваються адекватно змінам у поліцейській діяльності. Значні зміни її в сторону соціалізації і гуманізації відбулися на початку 70-х років ХХ ст., що додало в навчальні програми гуманітарні і загальноосвітні навчальні дисципліни, вивчення іноземних мов, розвиток комунікативних навиків, виховання і розвиток особистих якостей. В практичному навчанні теоретична частина інколи фактично витісняється із процесу навчання (відхід від викладання предметів до обробки ситуації).

Програма навчань поліцейських освітніх закладів Європейських країн містять традиційний набір предметів: багатогалузеве законодавство, загальноосвітні предмети, основи поліцейської діяльності, фізичну і бойову підготовку, інформатику. При цьому в змісті учбових курсів пріоритет віддається таким актуальним темам як боротьба із організованою злочинністю., корупцією, тероризмом, розповсюдженням наркотиків, а також темі дотримання і захисту прав людини [24, с.575-579]. Основним елементом змісту поліцейської освіти є психологічна підготовка, що передбачає забезпечення співробітників поліції особистісно значущими і професійно необхідними психологічними знаннями, формування і розвиток психологічних навиків, умінь, якостей, звичок поведінки, спілкування, а також уміння протистояти стресам і професійній деформації.

Для навчального процесу підготовки поліцейських характерні:

чітка регламентація всіх дій субєктів педагогічного процесу (адміністрації, викладачів, інструкторів, курсантів і таке інше);

сильне методичне забезпечення, що проявляється у вигляді багато численних інструкцій, памяток, навчальних посібників, методичних матеріалів;

прагматичність, раціональність, конкретність у навчанні, що визначає чітке розуміння як викладачами так і навчаючимися кола необхідних знань і вмінь, якими слід оволодіти в максимально короткі строки. Кожен випускник наперед знає місце своєї майбутньої служби і посади. Це повязано з тим, що місцеві органи влади і органи поліції приймають безпосередню участь в відборі кандидатів на навчання, в управлінні навчальним закладом і його фінансування, складені навчальних програм, визначення змісту навчання. Спостерігається відкритість, прозорість для населення діяльності відомчих поліцейських навчальних закладів;

активність і професіональна направленість навчання, які досягаються широким розповсюдженням в західній професійній поліцейській освіті практичного навчання (рольові ігри, практичні зайняття, дискусії, симуляції, спільні вирішення проблем);

психологічна комфортність як принцип навчання („почуття безпеки в колективі”), що обумовлює оптимістичність навчання, закріплення дорослого навчаючогося, який має нерідко різні комплекси, віри в себе, свої можливості;

висока інтенсивність занять при створенні навчаючимися необхідних умов для навчання і відпочинку;

довіра до навчаючихся в взаємодії з жорсткою системою контролю знань, вмінь, навичок;

виховання навчаючихся, пронизуючи весь педагогічний процес європейських відомчих поліцейських навчальних закладів. Особливий акцент ставиться при цьому на патріотичне виховання;

застосування ефективних педагогічних технологій у навчально-практичній діяльності (технології дистанційного, компютерного, відкритого навчання і таке інше);

модифікація сучасної поведінкової ролі викладача, який повинен бути в аудиторії ефективним менеджером, який пропонує слухачам можливість самим самостійно брати участь в процесі навчання. Викладачі і курсанти разом обирають і планують навчальну програму, або, в крайньому випадку, беруть участь у виборі змісту предмета, визначають цілі навчання;

особливі вимоги до професорсько-викладацького складу, який за звичай формується на конкурсній основі і проходить додаткову педагогічну підготовку;

постійний „зворотній звязок” між слухачами, викладачами, адміністрацією на всіх рівнях, а також випускниками, практичними працівниками (за допомогою анкетування, опитувань, рецензування і таке інше).

3.2 Програма навчання кадрів поліції та порядок проходження служби поліцейськими Німеччини та Бельгії

Підготовка поліцейських кадрів у Німеччині здійснюється в рамках програм, складених Поліцейською академією. До навчання поліцейських у Німеччині відносяться дуже серйозно: це єдина країна, де на навчання одного поліцейського витрачається 60 тисяч євро, а тривалість курсу навчання складає 2,5 роки. Перший рік направлений на вивчення основ теорії і практики поліцейської діяльності, за ним іде рік служби в діючих підрозділах під керівництвом досвідчених наставників, після цього ще півроку теоретичного навчання, яке завершується іспитом на звання поліцейського.

Поліцейські школи мають хорошу навчальну базу і раціонально поєднують навчання теорії і її закріплення практикою. На практичних заняттях майбутні поліцейські набувають різноманітні навики: від авто переслідування в міських і сільських умовах до стрільби по рухомих цілях. Особлива увага приділяється загально-фізичній підготовці, плаванню і зайняттю різними видами спорту.

До теоретичного курсу входить вивчення федеральних законів і законів окремих земель, процедур розслідування злочинів, регулювання транспорту, способів надання першої медичної допомоги, проблем взаємодії з населенням і практичної англійської мови. Особливе місце відводиться навчанню правильним методам, методам втручання і затримання, від цього в основному залежить відношення до поліції в цілому, а також вивченню науки про поведінку людини, бо поліцейський повинен добре уявляти собі мотиви, наміри і можливі реакції того, з ким він зіткнувся виконуючи свій службовий обовязок.

Із загального числа поліцейських сержанти складають 80%, які так і звільняються у відставку в цьому званні,19% поліцейських просуваються по службі, закінчивши трьохрічні навчальні курси у спеціалізованих навчальних закладах і отримавши звання інспектора. І лише 1% отримавши відповідно освіту в Поліцейській академії в Мюнстері, висуваються на керівні посади. Навчання в академії здійснюється на основі різнопредметного підходу, що гарантує поліцейським можливість проводити операції і приймати рішення з урахуванням різних політичних, соціальних і правових факторів. Відповідно до цього, керівництвом розроблено навчальний план для єдиної підготовки слухачів вищої служби поліції, що є незмінним більше 10 років. Він визначає основи навчання та мету, керівні ідеї щодо підготовки кадрів, розподіл та організацію навчання слухачів протягом 2 років. Проводиться підготовка висококваліфікованих фахівців за спеціальностями: управління, поліцейський менеджмент і правові та соціальні науки. Науково-викладацьким складом академії проводиться викладання організаційних та економічних наук, вчень про поліцейські операції, криміналістики, кримінології, транспортного вчення, поліцейської техніки. Поліцейська академія є не тільки головною в єдиній загальнонаціональній системі підготовки поліцейських кадрів різного рівня, але й основним центром науково-дослідної діяльності, розробок у сфері охорони правопорядку. На базі Поліцейської академії проводяться курси підвищення кваліфікації керівного склад, які відвідують до 2 тисяч чоловік на рік, у тому числі з різних країн світу. Вона підтримує міжнародні звязки з міжнародними організаціями, навчальними закладами та науково-дослідними установами країн СНД, а також США, Великобританії, Франції, Іспанії, Словаччини, Польщі та ряду інших держав світу. Для ознайомлення з останніми досягненнями в поліцейській діяльності академією випускається близько 35 звітів на рік і регулярно проводяться семінари і зустрічі, в тому числі і міжнародні.

Програма навчання королівської школи жандармерії Бельгії зорієнтована головним чином на вивчення загальноосвітніх предметів (викладаються іноземні мови, ведення кореспонденції на французькій мові, канцелярська техніка і інформатика). Крім цього велика увага приділяється вивченню предметів, які мають безпосереднє відношення до майбутньої сфери діяльності слухачів, серед яких право, судова медицина, професійна етика, профілактика злочинності серед неповнолітніх, дорожнє законодавство, на зайняття спортом і фізичною культурою відводиться 15% навчального часу, для ознайомлення з діяльністю поліції слухачі направляються на двотижневе стажування в один із поліцейських органів країни. Весь навчальний процес, що передбачає від 470 до 490 годин, в королівській школі жандармерії поділено на 9 модулів, по закінченню першого півроку навчання проводиться стажування слухача в практичних органах. За дворічний термін навчання слухачі 3 рази направляється в практичні органи (адміністративні, судові), щоб закріпити нещодавно здобуті теоретичні знання та прийняти участь спеціальних операціях.

В останні роки західна преса все частіше піднімає питання про незадовільну підготовку поліцейських кадрів зокрема, висловлюються скарги на не відповідність навчальних програм поліцейських шкіл і центрів підготовки. Усунення цього недоліку потребує з точки зору багатьох фахівців перебудови всього навчального процесу, переорієнтацію його на практичні проблеми, на підготовку компетентних співробітників правоохоронних органів, працюючих в складних криміногенних умовах.

Враховуючи ці потреби, командування королівської школи жандармерії Бельгії внесло зміни в навчальний процес. В їх основу були покладені такі принципи:

активна участь слухачів в процесі навчання;

застосування різних методів навчання в цілях підвищення зацікавленості слухачів;

налагодження тісного звязку між викладацьким складом і практичними працівниками поліції;

розширене використання сучасних аудіовізуальних засобів

Перш за все школа переоснащена технічно, класи обладнані сучасними засобами навчання, створені центри практичної підготовки і аудіовізуальних засобів, а також група їх стандартизації. Крім того були розроблені нові і переглянуті старі навчальні посібники. Викладачі пройшли перепідготовку на курсах підвищення кваліфікації. Були поліпшені методи оцінки знань слухачів. Разом з переробкою навчальних програм, змінились і методи навчання. Напрямок зроблений на максимальну ілюстрацію навчального матеріалу прикладами із практики, оцінку знань на підставі досвіду роботи поліції і розширення застосування технічних засобів навчання.

Почавши з показу слайдів для ілюстрацій окремих положень теми, викладачі поступово перейшли до використання телевізійних засобів, що корінним чином змінило весь процес навчання. Досвід показав, що слухачі, працюючи з аудіовізуальними засобами, значно краще засвоюють навчальний матеріал, проявляють більшу зацікавленість до занять, отримують можливість більш реально уявляти собі зміст майбутніх обовязків. Впровадження телевізійних засобів дозволяє скоротити термін проходження матеріалу, що дає можливість викладачу підібрати індивідуальний підхід до підготовки слухачів, краще оцінити їх здібності, подати матеріал у короткий, дохідливій для запамятовування формі, швидко повторити найбільш складні і важкі положення навчальної програми. Практика показала, що матеріал по таких темах програми як оперативні заходи, патрульна служба, проведення опитування, обшуків, методи слідкування, надання першочергової допомоги, самозахист і застосування зброї, який вивчається за допомогою телевізійних засобів засвоюється слухачами значно краще. Навчальні фільми створені аудіовізуальним центром при королівській школі жандармерії розсилається всім поліцейським відділенням. Теми фільмів охоплюють різні сторони діяльності поліції: обшук, застосування наручників, затримання з ордером і без ордера на арешт, перевезення заарештованих, різниця між самозахистом і законним застосуванням зброї і багато іншого.

Більш широко використовуються телевізійні засоби при підготовці особового складу спеціальних підрозділів бельгійської поліції їх співробітники займаються стрілецькою підготовкою в так званих телетирах, де на екранах-мішенях виникають різні гострі ситуації, що потребують застосування зброї. Після пострілу зображення зупиняється, що дає можливість стрільцю перевірити його реакції і влучність пострілу. Такі телетири вже створені у Брюсселі, Антверпені і Шарлеруа.

Таким чином, основним фактором, що забезпечує прогресивний розвиток поліції в країнах Західної Європи (Німеччина, Бельгія) є освітній і культурний рівень поліцейських, а поліцейська освіта розглядається як могутній резерв підвищення ефективності поліцейської діяльності. Як бачимо, до навчання поліцейських у Німеччині відносяться дуже серйозно. У Бельгії поліцейська освіта орієнтована на практичні проблеми поліцейської діяльності, на підготовку компетентних співробітників правоохоронних органів, працюючих в складних криміногенних умовах, поліцейська школа переоснащена технічно, класи обладнані сучасними засобами навчання, створені центри практичної підготовки і аудіовізуальних засобів, а також група їх стандартизації.

Отже, під впливом сукупності різних політичних, історичних, соціально-педагогічних і інших факторів у різних країнах складалися різноманітні педагогічні моделі системи поліцейської освіти, які мають як спільні так і відмінні риси характерні для кожної країни. Зміст же професійної поліцейської освіти визначається: цілями і рівнем розвитку суспільства і держави; роллю поліції в суспільстві; розвитком законодавства, науки і техніки; вимогами і службовими задачами конкретної правоохоронної діяльності; педагогічними теоріями змісту освіти (теорії дидактичного утилітаризму, гуманістичної освіти, особисто-орієнтованої освіти і таке інше) і іншими факторами.

Отже, вирішення завдань, направлених на побудову в Україні правової держави, неможливе без широкого використання всього позитивного, що накопичено в цій сфері не тільки вітчизняною, але й зарубіжною теорією і практикою.

Висновки

В результаті проведено дослідження, виконаного на основі чинного законодавства України, Німеччини та Бельгії, практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць з різних галузей знань, сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення змісту відомчої освіти персоналу органів внутрішніх справ України. Основні з них такі:

1. Положення щодо мети, завдань та змісту освіти:

систематизація державних освітніх стандартів. Доцільно розробити типову освітньо-кваліфікаційну характеристику підготовки працівників в закладах освіти Міністерства внутрішніх справ України. Розробка такого нормативно-правового акту сприятиме уніфікації й стандартизації відповідних освітянських документів, сприятиме підвищенню якості підготовки висококваліфікованих фахівців правоохоронної справи. Типова освітньо-кваліфікаційна характеристика повинна містити наступні розділи: загальні відомості; характеристики сфери і обєктів діяльності випускників; професійно-ділові, особистісні і моральні якості; освітньо-кваліфікаційні вимоги випускників; завдання вищого навчального закладу до поглибленої підготовки спеціалістів; основні види та завдання професійної діяльності; атестація випускників; структура освітньо-професійної програми; нормативна частина змісту освіти; вибіркові навчальні дисципліни; відповідальність за якість освітньої та професійної підготовки випускників. Необхідно прискорити роботу по розробці освітньо-професійних програм підготовки спеціалістів це упорядкує процес розробки усієї системи нормативно-методичних документів, покликаних забезпечити здійснення навчально-виховного процесу в відомчих закладах освіти. Основними структурними розділами освітньо-професійної програми мають бути наступні: галузь використання, нормативні посилання, позначення і скорочення, розподіл змісту освітньо-професійної програми та максимальний навчальний час за циклами підготовки, нормативна частина змісту освітньо-професійної програми, рекомендований перелік навчальних дисциплін, державна атестація курсанта (слухача);

надання права вищим відомчим навчальним закладам самостійно визначати зміст навчальних курсів у відповідності з державними освітніми стандартами;

забезпечення за допомогою змісту навчання загальної і професійної культури суспільства, адекватної світовому рівню, формування в курсантів світогляду, що відповідає сучасному рівню знань.

2. Положення щодо організації навчання:

встановлення ступеневої вищої освіти на базі початкової підготовки осіб, що отримали кваліфікаційний рівень „міліціонер". Перший ступінь. Здійснюється навчальними закладами ІІ-ІІІ рівнів акредитації. Після закінчення навчання слухачі здають відповідні екзамени і отримують диплом молодшого спеціаліста. Другий ступінь здійснюється навчальними закладами ІV рівня акредитації. Після закінчення навчання і здачі відповідних екзаменів слухачі отримують диплом спеціаліста. Третій ступінь здійснюється Національною академією внутрішніх справ України з виключним правом підготовки управлінських кадрів (начальники структурних служб та підрозділів системи МВС), слухачі отримують диплом магістра. Під час навчання на всіх рівнях ступеневої підготовки курсанти (слухачі) в обовязковому порядку повинні проходити практику з обраних спеціальностей в практичних підрозділах органів внутрішніх справ. Термін практики не менше 20% від запланованого навчання;

підготовка кадрів у даних навчальних закладах повинна переорієнтуватися і відійти від репродуктивних методів, від дублювання навчальних методів. Навчально-виховний процес потребує більш широкого застосування інтерактивних методів навчання, ділових ігор тощо.

Особливий інтерес представляє для нас правовий і організаційний досвід у сфері підготовки кадрів поліції країн Західної Європи, на прикладі Німеччини та Бельгії. На сьогодні наші знання і застосування досвіду звичайно є недостатніми. Разом з тим Україна і західноєвропейські країни змушені вирішувати чимало схожих проблем, повязаних з підготовкою кадрів для правоохоронних органів, підвищення якості освіти, проблеми повязані з підвищенням рівня злочинності, в тому числі організованої, тероризмом, корупцією, наркоманією, проституцією та іншими негативними процесами, які отримали великий розмах в обох суспільних системах.

Список використаних джерел

1. Закон України „Про вищу освіту” // Освіта. - 20-27 лютого 2002 року.

2. Указ Президента України „Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні" // Освіта, 2001. - № 75-58.

3. Наказ МВС України „Про організацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу ОВС України". - №1444 від 25.12.2003.

4. Наказ МВС України „Про затвердження Програми реформування освітянської діяльності МВС України". - №1213 від 20.10.2003.

5. Наказ Міністерства освіти України „Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах". - №161 від 02.06.1993 року.

6. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. - К.: „Шкільний світ", 2001.

7. Андрущенко В. Стратегії реформування освіти в України: Рекомендації з освітньої політики. - К.: К.І.С., 2003. - 295 с.

8. Беспалько В.П. Проблемы образовательных стандартов в США в России: Педагогика. - 1995. - № 1.

9. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 316 с.

10. Джуринский А.Н. Сравнительная педагогика: Учебное пособие для студентов средних и высших учебных заведений. - М.: Издат. центр "Академия", 1998.

11. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників органів ВС України. - Київ: НАВС України, 2001.

12. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. - 2003. - 200 с.

13. Колонтаевская И.Ф. Изучение, обобщение и использование зарубежного педагогического опыта профессиональной подготовки специалистов в высших и средних специальных учебных заведениях МВД России. - М. 1995.

14. Корнійчук А.В. Основні напрями впровадження міжнародного досвіду кадрового забезпечення управління в діяльності органів внутрішніх справ України: Магістерська робота / Україна МВС, НАВС. - К., 1999 - 91с.

15. Корсак К.В. Світова вища освіта: порівняння і визнання закордонних кваліфікацій і дипломів: Монографія. - К.: 1997.

16 Проблеми педагогіки вищої школи: Збірник наукових праць. - Одеса: ПДПУ ім. К.Д. Ушинського, 2003.

17. Полиция (милиция) XXI века. Роль учебных заведений в её формировании. Сборник материалов Х Международной конференции руководителей высших учебных заведений полиции (милиции) стран Центральной и Восточной Европы / МВД Российской Федерации - Академия управления. - М., 2003. - 67 с.

18. Професійна підготовка співробітників поліції в зарубіжних країнах: досвід і можливості його використання. Навчальний посібник. - Українська академія внутрішніх справ. - К, 1995. - 255

19. Степко М.Ф. Болонський процес і навчання впродовж життя. - Х., 2004. - 111 с.

20. Столяренко А.М. Юридическая педагогика. Курс лекций. - М.: Ассоциация авторов и издателей "ТАНДЕМ". Издательство "ЭКМОС", 2000 г. - 496 с.

21. Столяренко А.М. Юридична педагогіка: Курс лекцій. - М., 2000. - С.458.

22. Тимошенко З.І. Болонський процес: модель структури додатку до диплому. - К.: вид. Європейського ін-ту, 2004. - 74 с.

23. Товажнянський Л.Л. Болонський процес: цикли, ступені, кредити. - Х.: НТУ „ХПІ", 2004. - 143 с.

24. Юридическая педагогика: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности 021100 „Юриспруденція” [Беличева С.А., Беляева Л.И., Буданов А.В. и др.] ; Под. Ред. ДАНА, Закон и право, 2004. - 895 с.

25. Вища освіта: проблеми та перспективи розвитку: Міжнародна АН вищої освіти: Другі академічні читання. - К.: МО України, 1995. - 202 с.

26. Воробець І.В. Освіта дорослих як чинник державотворення // Україна: державніст, історія, перспективи. - І.-Франківськ: Плай, 1999. - С.258 - 264.

27. Каленюк І., Корсак К. Рух Європи до суспільства знань, Болонський процес і Україна // Вища освіта України. - 2004. - №3. - С.22 - 27.

28. Костюченко О. Перспективи вдосконалення банківського законодавства // Право України. - 1998. - С.63.

29. Кравченко Ю.Ф. Освіта і наука в системі МВС: сучасний стан і перспективи розвитку // Матеріали науково-практичної конференції „Становлення, розвиток відомчої освіти та науки, основні напрямки удосконалення підготовки кадрів органів внутрішніх справ України". - Харків, 2000. - 18 січня. - С.10.

30. Сергевнин В.А. Воспитательная и образовательная ориентация новых модулей правоохранительных органов за рубежом // Известия Методического центра профессионального образования и координация научных исследований. - М., 1997, №3. С.118-123.

31. Cohrane R. & Phillips S. The Training of Community Laison Officers // Southgate P. (ed). New Directions in Police Training. - L.: Home Office Research and Planning Unit, 1988. - P.39 - 52.

32. Formation de base du carde d”officiers du service de police integer,structure a deux niveaux: Belgisch staatsland - Moniteur Belge, 2002

33. Shafer K. H. High-Performance Policing for the 21 Centuru // The Police Chief. - 1997. - Nov. - P.23 - 25.

34. Smith H. The Purposes of Higher Education. - N. - Y.: Harper & Brothers, 1955. - P.1.

35. Studienplan fur die einheitliche Ausbildung der Anwarter des hoheren Polizeivollzugsdienstes: Polizei - Fuhrungsakademie Munster, 2003. - 214 S.

36. http://www.galaxy.com.ua/svit/milicia.ua/.

37. http://www.justinian.com.ua/.

Додаток А

Питання та завдання для самоперевірки, вправ та роздумів:

Чому порівняльно-юридична педагогіка називається порівняльною? Яке її завдання та значення в сучасних умовах?

Як необхідно відноситися до зарубіжного досвіду, його оцінка і використання в діяльності правоохоронних органів України? Якими методологічними положеннями необхідно керуватися?

Чи добре ви знаєте положення нормативних актів з питань освіти, що втілюють найбільш коштовне з закордонного досвіду у вітчизняну систему освіти? Спробуйте згадати ці положення.

Визначте, що вам подобається в кожній із трьох основних світових педагогічних шкіл і обґрунтуйте чому, а тепер - що вам не подобається і чому? Яка зі шкіл у вашій підсумковій оцінці віддає перевагу юридичній освіті і професійній підготовці співробітників правоохоронних органів, які її ідеї заслуговують на використання в нашій системі?

Чи згодні ви з тим, що третя модель діяльності правоохоронних органів - модель "служіння суспільству" ("соціального обслуговування"), у більшій мірі відповідає сутності і духу основ правової держави? Якщо "так", то що треба змінити й удосконалити в психології, професійній майстерності і педагогічній культурі співробітників правоохоронних органів України? Які види професійної підготовки треба підсилити, а які ввести в навчально-виховний процес?

Як вам подобається досвід використання в системі підготовки поліцейських Німеччини та Бельгії оригінальних видів навчання? Що, наприклад, необхідно змінити у відомчому навчальному закладі та практичному правоохоронному органі враховуючи закордонний досвід?

Як реалізується за кордоном принцип безперервності освіти (освіти впродовж усього життя)? У нас він теж проголошений, але які міри треба прийняти, щоб кожен працівник міліції хотів би і постійно займався підвищенням рівня свого професіоналізму? Що для цього можна використати з досвіду підготовки поліції Німеччини та Бельгії?