Українсько-італійське інвестиційне співробітництво у контексті двосторонньої економічної співпраці у кінці 1990-х - початку 2000-х років

Євген Перепелиця,

аспірант Інституту історії

України НАН України

Українсько-італійське інвестиційне співробітництво у контексті двосторонньої економічної співпраці

у кін. 1990-х - поч. 2000-х рр.

Стаття присвячена актуальному питанню розгортання економічної співпраці України з країнами Європейського Союзу. Показано, що розвиток інвестиційної взаємодії України та Італії протягом 1990-х - початку 2000-х років характеризується в основному залученням італійського капіталу у економіку України. Виділено і охарактеризовано три етапи українсько-італійського інвестиційного співробітництва: І - 1992-1995 рр.; ІІ - 1996-2000 рр.; ІІІ - 2001-2005 рр.

Європейська спрямованість України у її зовнішній політиці та економічних стосунках, яка стала особливо відчутною під час останніх президентських виборів, потребує всебічного вивчення з метою визначення перспектив співпраці з країнами Європи. Однією з важливих тем у цьому контексті є розгляд українсько-італійського економічного та інвестиційного співробітництва. Дослідження даної проблеми є актуальним з багатьох причин, оскільки серед партнерів України Італія є другим у Західній Європі після Німеччини торговим партнером. Для України є важливим те, що Італія - промислово розвинена держава, член ЄС, НАТО, "Великої вісімки", отже, один з найважливіших партнерів України в Європі та світі. У той же час в Італії добре усвідомлюють місце України в Європі, її роль у підтриманні безпеки та забезпеченні стабільного розвитку континенту.

Ця проблематика привертає увагу науковців в основному у аспекті економічного співробітництва. Науковці розробляють проблему українсько-італійського економічного співробітництва здебільшого у контексті євроінтеґраційних процесів. Спробу вивчити особливості українсько-італійської інвестиційної співпраці здійснив у своїй статті Л. Курочкін, звернувши увагу на пріоритетні напрямки економічної взаємодії двох країн [1]. Політичні та економіко-торгівельні відносини України та Італії у контексті зовнішньої політики України вивчалися М. Сорокою, який розглядав пріоритети відносин тільки з позицій українських інтересів [2]. Водночас дослідження українсько-італійського економічного співробітництва знаходить своє відображення у роботах загального характеру, присвячених міжнародній дипломатії України [3].

Проте залишається недостатньо вивченою проблема інвестиційного співробітництва України та Італії, що і є рушійною силою та здебільшого продуктом економічних інтересів контрагентів. Характерні особливості українсько-італійської співпраці 1990-х - 2000-х років містять наукову новизну української історичної науки. Об`єктом даної наукової розвідки є процес формування та розвитку інвестиційного співробітництва у контексті економічної співпраці.

Таким чином, метою та завданням даної статті є вивчення динаміки і характерних рис інвестиційного співробітництва України та Італії 1990-х - 2000-х років, визначення проблем інвестиційних взаємовідносин двох країн.

Започаткування італо-українського інвестиційного діалогу йде від першого міжурядового договору 15 квітня 1992 року, що отримав назву "Римська угода" (офіційна назва документу - Заява. - авт.). Саме цей договір окреслив основні наміри італійських капіталовкладників у економіку України [4], зокрема перспективу відкриття Італійською Республікою кредитної лінії для України з метою допомоги виходу з економічної кризи. У 4-му пункті Заяви визначено, що економічне співробітництво стане складовою частиною діяльності зі сприяння реформам в Україні при узгодженні на міжнародному рівні в рамках групи семи найбільш розвинутих промислових країн та з Міжнародним валютним фондом [4, с. 332-334]. Були визначені пріоритетні галузі італо-українських інвестиційних проектів, зокрема: виробництво; зберігання і розподіл сільськогосподарської продукції; легка промисловість; чорна металургія; енергетика; транспорт і телекомунікації; охорона здоровя; конверсія воєнної промисловості; науково-технічне співробітництво; захист навколишнього середовища.

Відповідно до Заяви, розмір італійських інвестицій для реалізації спільних проектів у зазначених галузях становив 250 мільярдів італійських лір на 1992 рік [4, с. 333]. Особливістю даної угоди є те, що це були тільки наміри, проте вони мали силу зобовязань, що кореспондувалися між урядами, які виступали контрагентами даної угоди. Характерно, що економічне співробітництво України з Італією від самого початку мало характер масштабних інвестиційних проектів та виділення кредитів для української економіки. У цій ситуації українська економіка виступає обєктом для італійського капіталу, що було характерним для української зовнішньоекономічної діяльності початку 1990-х років.

Цей початковий етап українсько-італійської інвестиційної взаємодії слід охарактеризувати як установчий - саме тоді сформувалися та нормативно окреслилися наміри італійської сторони проінвестувати певний обсяг капіталовкладень в українську економічну та науково-гуманітарну сфери. Особливістю початкового періоду інвестиційної активності Італії щодо України є вивчення українського ринку та офертні інвестиційні пропозиції. Українські інвестиційні інтереси у італійську економіку тоді ще не набули активного розвитку з причини глобальної економічної кризи в державі та гострій потребі у іноземних капіталовкладеннях.

Характерною рисою італо-українських торгових відносин середини - кінця 1990-х років був динамізм зовнішньоторговельного обігу. Даний період можна виділити як другий етап українсько-італійської економічної співпраці.

Якщо на початковому етапі торгівлі між Італією і Україною спостерігалося значне перевищення обсягів українського експорту над імпортом, і в 1994 р. розмір сальдо товарообігу між країнами становив 80 млн. дол., то надалі ця величина зменшилася і у 1996 р. склала 12,9 млн. дол. Вирівнювання структури торгівлі вдалося забезпечити за рахунок скорочення питомої ваги української продукції низької технологічної переробки, що постачається до Італії, і збільшенням частки готової продукції. Так, якщо у 1994 р. питома вага чорних металів, що продаються Україною, і виробів з них становила 47,9% від усього експорту в Італію, то у 1996 р. - 13,0%. Нарівні з цим, обсяг українського експорту одягу і взуття збільшився більш ніж у 10 разів [1].

Організація спільних україно-італійських підприємств сприяла і зміні структури українського імпорту. Так, для спільного виробництва сучасного взуття було потрібне збільшення обсягу постачання в Україну шкіряної сировини з 106,1 тис. дол. у 1994 р. до 510,4 млн. дол. у 1996 р. Одночасно з цим збільшилася закупівля Україною і обладнання для легкої промисловості.

У 1997 році обсяг україно-італійського товарообігу досяг 769 мільярди доларів США. Причому 60% склав експорт з України в Італію і 40% імпорт італійських товарів [5].

Італійці купують в Україні напівфабрикати металургійної промисловості, вироби хімічного виробництва, металобрухт, машинобудівну продукцію, агропромислові товари, товари легкої промисловості: меблі, взуття, одяг і т.д. Зрозумілим є також те, що Італія дуже зацікавлена в українських природних ресурсах.

Збільшення обсягів українського експорту ряду товарів, особливо взуття і одягу, є результатом роботи спільних україно-італійських підприємств.

Необхідність розширення зовнішньої торгівлі між Італією і Україною обумовлюється і тим, що обидві держави в недостатній мірі можуть забезпечити свої потреби в таких первинних енергоносіях як нафта, природний газ. Італія з цією проблемою зіткнулася давно і накопичений нею досвід з диверсифікації постачальників енергетичної сировини може бути вельми корисний і для України.

Для України важливим є те, що сьогодні у контексті відносин Україна - ЄС Італія підтримує Україну в її прагненні стати повноправним членом європейської спільноти націй. Саме італійський міністр закордонних справ був одним із перших серед європейських політиків, який визнав необхідність переведення відносин між Україною та Європейським Союзом на рівень асоціації. І саме італійський премєр-міністр С.Берлусконі визнав під час свого візиту до України у жовтні 2003 р., що Україна може бути готова до вступу в ЄС раніше, ніж у 2011 році [6].

На початок ХХІ століття Італія залишається одним із основних партнерів Української держави в торговельно-економічній галузі й за обсягами торгівлі з Україною посідає друге місце в Західній Європі (після Німеччини). Товарообіг між Україною та Італією у 2004 р. досяг, за даними Держкомстату України, 2,4 млрд. дол. США, що на 26,81% більше, ніж у 2003 р. При цьому експорт збільшився на 27,74% і склав 1,62 млрд. дол. США, імпорт - на 25% і дорівнює 805 млн. дол. США. Сальдо торговельного балансу для України - позитивне (814 млн. дол. США) [6].

Значні темпи економічного зростання в Україні приваблюють італійський бізнес. Підприємці цієї країни інтенсивніше за своїх європейських колег освоюють український ринок. Італійські інвестиції присутні у виробничому секторі України. Станом на 1 жовтня 2004 р., обсяг італійських інвестицій в Україні складав 99 млн. дол. (зростання з початку року - 4,4%): машинобудівна промисловість - 45%, легка промисловість - 20%, торгівля - 8,8%, готельний та ресторанний бізнес - 3,4% [6]. Цей період україно-італійських торгівельно-інвестиційних відносин слід виділити у третій етап розвитку економічної співпраці.

Існують, утім, значні невикористані можливості для участі італійського бізнесу в приватизаційних проектах в Україні. Не повністю задіяні всі можливості для співпраці в таких галузях як космічна, енергетична, машинобудування, транспортні перевезення, сільське господарство, звязок. У даний момент великий інтерес для України являє досвід Італії в енергетичній галузі. Остання майже на 100 відсотків залежить від зарубіжних енергоносіїв і мотивовано розвиває новітні енергозберігаючі технології. Наприклад, у 2002 році італійська нафтова компанія "ЕНІ" уклала контракт з Лівією (на 1,2 млрд. дол.) на будівництво нафтопереробного заводу [7]. Тобто експорт капіталу у нафтопереробну промисловість інших країн використовується Італією як забезпечення ресурсними можливостями для внутрішньодержавних потреб енергоносіїв.

У той же час, є певні проблеми залучення італійських інвестицій (іноземних інвестицій взагалі) у економіку України. Ці проблеми обумовлені в основному недоліками нормативно-правового поля національного законодавства.

При плануванні господарської діяльності підприємства з фінансами іноземних капіталовкладників, у першу чергу, постає проблема прав та гарантій субєктів господарювання. Такі права і гарантії забезпечуються нормативно-правовим полем держави, яке має тенденцію до постійних змін. Поряд з національним законодавством існує система міжнародних норм та правових традицій. Але основне поле діяльності компаній з іноземним капіталом регулюється національним законодавством. Характерним виявом цих процесів є правове регулювання залучення іноземних інвестицій.

У Законі України "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестиції визначені як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в обєкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту [8]. Така диспозиція законодавців однозначно визначає систему національного законодавства як імперативну стосовно міжнародних норм у даній сфері відносин.

При дослідженні правових аспектів проблем залучення інвестицій в компаніях з іноземним капіталом, слід зазначити, що нормативно-правова база, яка регулює визначені відносини, не є досконалою. Розвиток правових норм (інвестиційне право має міжгалузевий характер, але останнім часом обєктивно простежується тенденція виокремлення у галузь) формується у системному розвиткові кількох галузей. З метою систематизації та узагальнення вбачається доцільним розробити проект інвестиційного кодифікованого акту, що уміщував би у собі національне законодавство з інвестиційної діяльності у оновленому вигляді (деякі функціональні чинники механізмів залучення іноземних інвестицій діють у застарілому правовому полі) та імплементовані норми європейського законодавства з інвестиційної діяльності. У останньому випадку необхідно вказати на недосконалість нормативно-правової бази методів залучення іноземних інвестицій, особливо у сфері права власності на господарські обєкти іноземних інвесторів, у загальній безсистемності інвестиційного законодавства.

Таким чином, розвиток інвестиційної взаємодії України та Італії протягом 1990-х - початку 2000-х років характеризується в основному залученням італійського капіталу у економіку України. Цей процес пройшов три етапи свого розвитку: 1) 1992 - 1995 рр., коли Італія досліджувала можливості української економіки та формувалася договірно-правова база умов інвестування італійського капіталу; 2) 1996 - 2000 рр., коли динаміка торгівельно-економічного обігу між Україною та Італією набула сталих форм. Створювалися спільні українсько-італійські підприємства, досягли значних обсягів капіталовкладення італійського бізнесу в українську економіку; 3) 2000 - 2005 роки характерні формуванням спеціальних вкладень італійських інвесторів у важку та легку промисловість України.

Рівень розвитку української економіки поки що не дозволяє адекватно інвестувати капіталовкладення у економіку Італії. На 2005 рік тенденція залучення італійських інвестицій має позитивний характер, але при недосконалості національного законодавства у сфері регулювання майнових прав інвесторів може змінитися на протилежну. У даному випадку вбачається доцільним систематизувати національне інвестиційне законодавство з імплементацією норм ЄС у цій галузі та удосконалити інститут права власності іноземних інвесторів.

Література:

1. Курочкін Л. Італія і Україна- Взаємний інтерес // Посередник. - 31.05. 1999 - С. 9.

2. Сорока М. Світ відкриває Україну. - К., 2001. - С. 269 - 276.

3. Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1991-2003) / Відп. ред. С.В. Віднянський. - К.: Генеза, 2004. - 616 с.

4.Спільна заява з питань економічних відносин між Урядом України і Урядом Італійської республіки. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. Офіційне видання. / За ред. А. М. Зленка. Т. ІІ, Кн. 1. - К. 2002. - С. 332 - 334.

5. www.ukrstat.gov.ua

6.Зустріч Президента України В.А.Ющенка з Головою Палати депутатів Італії П.Ф.Казіні (Київ, 14 лютого 2005 р. ). // Урядовий курєр. - Лютий, 2005.

7.Дзеркало тижня - № 45. - 23-29 листопада, 2002.

8.Закон України "Про режим іноземного інвестування" № 93/96-ВР від1996.03.19 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 19. - С. 80.