Антонімія в поетичній творчості В. Симоненка

64

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

КИЇВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК

Секція: Українська мова

Антонімія творчості Василя Симоненка

Автор роботи:

Дебрівна Анастасія Борисівна

учениця 10 класу

гімназії № 56

Печерського району м. Києва

д. т. 269-07-02

Педагогічний керівник:

Лісовенко Ніна Миколаївна

Київ - 2003

ЗМІСТ

І. ВСТУП. 4

ІІ. Василь Симоненко - "витязь молодої української поезії". 7

ІІІ. Лінгвістичне трактування антонімії. 14

IV. Особливості антонімії Василя Симоненка. 21

1. Семантична класифікація. 21

2. Класифікація з структурного погляду. 22

3. Морфологічна класифікація. 23

V. Стилістичне використання антонімів. 30

VI. ВИСНОВКИ. 36

VII. ЛІТЕРАТУРА. 39

VIII. ДОДАТКИ. 41

І. ВСТУП

Прийшовши в літературу, Василь Симоненко, наділений щедрим талантом і непідкупним розумом, голосно заспівав сердечну пісню.

"Як грім народжується з тиші, так з глибини нашої землі, з надр нашого народу вибрунькується нова поетична індивідуальність, виникає щира, тверда, упевнена мова В.Симоненка, що уміє, знає, як сказати читачам. Якщо молодий поет переживає радість першовідкриття світу ідей і художніх образів, то для нас - це першовідкриття таланту". [6, 5]

В.Симоненко жив у дуже складний для країни час. Не лише тому, що дитинство В.Симоненка випало на тяжкі воєнні та повоєнні роки, що лютував сталінський режим. Він жив у той час, коли правду говорили пошепки, а більшість її зовсім не знала; у час коли славили комуністичне майбутнє і ганьбили християнські моральні принципи; у час, коли багато говорили про щастя народу, Батьківщини і знущатись над ними; у час, коли творили мистецтво "реалістичне" і "правдиве" і тут же паплюжили та нищили кращих представників його. То був період тяжкого існування для передової думки, чесної та відкритої душі, невгамовного і завжди готового до боротьби за правду серця. Василь Симоненко - наш сучасник. І хоча минуло вже багато років від дня його народження, для всіх він залишився 28-річним юнаком і досі живе у своїх вічних, чесних, глибокозмістовних громогласних віршах.

Секрет популярності В.Симоненка той самий, що й завжди в подібних випадках: у його творах читачі-сучасники знаходять відгук своїм власним почуттям і передчуттям. Він прийшов і сказав дуже прості і всім зрозумілі слова, в яких, нібито, й відкриття ніякого не було, було багато любові до людей.

Життя і творчість В.Симоненка за влучним висловом Д.Павличка, нагадує "політ надзвукового реактивного літака: він уже зник за горизонтом, а в цей час через небо, над головами людей, летить його могутній звук, на який усі звертають увагу, шкодуючи, що не здогадалися подивитися у небо раніше, щоб побачити сам літак".

Аналізуючи творчий шлях поета, подають розробку автором певної теми. Літературній творчості В.Симоненка присвячені статті в журналах та газетах, передмови до його збірок "Тиша і грім", "Земне тяжіння", "Лебеді материнства".

Серед таких праць можна виділити :

1. Брюховецький В. Хто найдужче любить життя. - УМЛШ - 1985. - №1 - С.13-18.

2. Гончар О. Витязь молодої української поезії. Лебеді материнства - К., 1985. - С.

3. Ільницький М. В твоєму імені живу. - Прапор - 1985. - №1 - С.160-169.

4. Моренець В. Василь Симоненко: філософія почуття. - Вітчизна - 1981. - №1 - С. 173-181.

Існує ще велика кількість статей, що зявлялись у періодичних виданнях України з часу смерті поета. Але, на жаль, всі ці дослідження приділяли увагу літературній спадщині поета та його життєвому шляху. Студій, присвячених мові письменника, його самобутньому стилю майже не зустрічаємо. Лише кількома словами торкаються автори статей мовного стилю митця.

Так, С.Крижанівський у праці "Радість першовідкриття" наголошує на "гуманістичній тональності його віршів", відзначає, що мова поета щира, тверда, упевнена.

Про афористичність творів В.Симоненка говорить Є.Соловей у своїй статті [22, 19]. Автор, хоч і кількома рядками, наголошує на фольклорну основу деяких Симоненкових віршів; торкається поетики простих слів і влучних слововживань.

Дещо детальніше приділяє увагу використанню В.Симоненком антитез М.Ільницький у названій вище роботі [10, 160]. Зокрема, автор аналізує вживання цієї стилістичної фігури у вірші "Україні".

Чим же Василь Симоненко відрізняється від своїх попередників, що нового вносить в українську поезію? Про індивідуальність і самобутність, про поетичний стиль цього поета ще буде написано роботи та проведені ґрунтовні дослідження. Адже, в кожному вірші письменника постає щось нове, відкриваються багатющі можливості українського слова.

Як бачимо, мова творів В.Симоненка майже недосліджена. Не написано робіт із мовної творчості на широкому фактичному матеріалі. Відсутні студії про застосування поетом властивих тільки йому лінгвістичних та стилістичних образних засобів.

Щодо дослідження антонімії як мовного явища існують різні точки зору. При всіх існуючих розбіжностях у визначенні антонімів більшість науковців, що розробляли цю тему, поділяють думку про те, що слова-антоніми виражають одне й те ж поняття і належать до однієї й тієї ж частини мови. Та не слід ігнорувати й твердження дослідників про існування міжчастиномовної антонімії (зокрема, Міллера). Різноманітні класифікації антонімів будуються за такими ознаками : 1) в залежності від того, якими мовними одиницями представлені компоненти антонімічної пари; 2) за частинами мови; 3) за морфологічними особливостями; 4) за приналежністю до того чи іншого лексико-семантичного класу; 5) в залежності від того, яке місце антонімічність займає в системі значень слова тощо.

Теорія антонімії пройшла чотири етапи свого розвитку. Перший із них позначений відсутністю спеціальних досліджень, присвячених цьому питанню. Про антоніми згадується у підручниках з лексикології та загальному мовознавстві. Антоніми визначають, як слова протилежного значення.

Для другого етапу характерна поява спеціальних праць, у яких робляться спроби розкрити суть антонімії за допомогою логічних критеріїв на основі класифікації несумісних понять. Представники цього напрямку визначають антоніми як слова, що виражають протилежні поняття.

Для третього етапу типові роботи, автори котрих підходять до антонімії як до характерної риси нашої свідомості. Підхід до антонімії з позиції логіки і психології неодноразово піддавався критиці. Загальне зауваження до названих теорій в тому, що жодна з них своїм визначенням антонімів не охоплює всіх слів, які сприймаються як антоніми.

Найбільшу увагу привертає до себе четвертий етап розвитку теорії антонімії. На цьому етапі обєкт кожного дослідження звужується до певної лексико-семантичної групи слів-антонімів на матеріалі конкретної мови, а завданням є розкриття основних власне лінгвістичних особливостей даної групи слів. Визнано, що початок сучасному етапу в розвитку теорії антонімії було покладено працями В.М.Комісарова. Він вважає антонімами ті "слова, у котрих протилежність одне одному відображена у лексичному значенні". Дослідник особливо наголошує на важливості регулярного відтворення слів-антонімів у мовленні, як фактора, необхідного для їх існування у мові.

Зважаючи на все вище сказане, метою даної наукової роботи є дослідження, систематизування, аналіз типів антонімів у творчості В.Симоненка.

Для реалізації названої мети ставляться такі завдання :

1) простежити різні погляди вчених-мовознавців на проблеми антонімії;

2) розробити власну класифікацію досліджуваних одиниць;

3) провести ґрунтовний аналіз антонімів, вжитих В.Симоненком, з погляду їх семантичних, структурних та морфологічних особливостей;

4) дослідити природу загальномовних і контекстуальних антонімів у творах поета;

5) простежити стилістичне використання та особливості названих одиниць у творчому доробку митця.

Обєктом вивчення є антоніми у творах В.Симоненка, які досліджуються у роботі на матеріалі його збірок "Лебеді материнства", "Поезії", "Берег чекань".

Методи дослідження. При вивченні антонімії у поетичній спадщині В.Симоненка важливе місце посідає описовий, порівняльний та семантичний методи. Дібраний різноманітний фактичний матеріал дає можливість для функціонально-лексичного аналізу антонімів у контексті.

Науково-практична цінність дослідження визначається його актуальністю. Результати наукової роботи можуть бути використані при висвітленні питань лексикології, зокрема, що стосується розділу "Антонімія", а також на уроках української мови та літератури в школі при вивченні як мовних аспектів, так і життєвого та творчого шляху поета.

ІІ. Василь Симоненко - "витязь молодої української поезії"

"... він висловив характерне для багатьох, спраглими вустами виспівав юність свого покоління, став чистим, непідкупним сумлінням своїх ровесників..." [14, 34]

В історію входять непоквапливо, навіть коли доля безжально виділила на життя всього неповних двадцять девять літ, трагічно обмеживши його датами : 1935-1963. Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині - помер 14 грудня 1963 року в Черкасах. Його біографія була схожою на тисячі інших, які були в його друзів і ровесників: важке повоєнне дитинство на Полтавщині, натруджені руки матері, життєві уроки доброго і мудрого діда, школа, а потім - факультет журналістики Київського державного університету. Багато Василевих ровесників уже друкувались в університетській багатотиражці, республіканській пресі, дехто готував, а дехто й видавав першу книжку. Та жадана демократична пора дала народження літературі шістдесятників. Василь Симоненко був одним із лідерів тих палких молодих поетів, які за короткий час зуміли створити свою неповторну школу в українській ліриці. Діти однієї доби - хрущовської "відлиги" - вони заговорили кожен своїм голосом, сповідуючи спільний морально-етичний принцип - говорити правду. То було яскраве товариство : Ліна Костенко, Іван Драч, Борис Олійник, Микола Вінграновський, Віталій Коротич... Мешкаючи разом із ними у Києві, скромний, старанний студент-ерудит Василь Симоненко слухав ті голоси, мовчав, не наважуючись дати на суд однокласникам свої вірші, які, за свідченням матері, писав ще з 6-го класу.

Що стримувало його? Очевидно, перш за все розвинуте критичне чуття, усвідомлення відповідальності перед словом. Як згадує товариш і однокурсник Василя поет Микола Сом, Симоненко найбільше любив Тараса Шевченка, Михайла Лєрмонтова, Роберта Бернса. Є, однак, ще одна причина мовчання письменника - внутрішня соромязливість, яка часто ховається під маскою скепсису, самоіронії. "Всі ми або писали, або планували написати геніальні вірші, поеми, новели, повісті, романи, драми, - це слова ще одного з однокурсників поета, Бориса Олійника, - Василь Симоненко не був винятком. Хіба що менше звертав на себе уваги, бо рідко читав свої вірші, а коли читав, то сам же скептично їх і оцінював. Взагалі, на перший погляд він був скептиком, і наші словесні бої оцінював вибачливою посмішкою. Це дратувало багатьох із нас, проте заперечувати його оцінку було важко, бо в несправедливості Симоненка важко звинуватити". [18, 160]

Розбурхані літературні суперечки початку шістдесятих років, здавалося би, ніяк не сприяли вирізненню поетичної постаті В.Симоненка, який починав скромно і відверто традиційно. "Перші вірші поета важко було чимось примітним виділити в тогочасній літературі. Тільки щиро-піднесені інтонації, натуру рвійну, сповнену душевного захоплення, відкриту, романтичну." [10, 82]

Кораблі! Шикуйтесь до походу!

Мрійництво! Жаго моя! Живи!

В океані рідного народу

Відкривай духовні острови. [28, 12]

Як уже зазначалось, Т.Г.Шевченко був одним із найулюбленіших письменників В.Симоненка. Він справив на молодого поета великий вплив, особливо в ранніх його творах. Шевченківські інтонації, мотиви народної пісні так часто озиваються у поезіях Василя Симоненка. Могутній вплив геніального автора "Кобзаря" на творчу манеру В.Симоненка. Його можна пояснити ставленням до Т.Шевченка як до найвищого авторитету і в житті, і в літературі.

Зближувало обох поетів також загострене почуття власної гідності, честі, неприйняття несправедливості, природний альтруїзм. Нарешті, неабияку роль відіграла певна схожість епох, в які довелося творити обом митцям. І в шевченківські, і в симоненківські часи проводилась політика послідовного національного нищення.

Любов до світу починається у кожного з любові до Батьківщини, до землі, на якій він народився, на якій вперше збив коліна, де почув перше слово, пісню, казку. Поет жагуче відчуває єдність зі своєю землею, народом, його історією.

Люди - прекрасні.

Земля - мов казка.

Кращого сонця ніде нема.

Загруз я по серце

У землю вязко.

Вона мене цупко трима. [28, 22]

"Наша любов до рідної Вітчизни, - писав поет, - творча любов. Патріот не той, хто вміє виголошувати велемовні фрази, а той, хто своєю кропіткою щоденною працею множить багатства рідної землі, прикрашає, перебудовує свою Батьківщину". Дійсно, Василь Симоненко був гідним сином своєї Батьківщини, щиро закоханим в українську землю, який переживав до болю за рідний край. Він тяжко вболівав за долю України. Яким сумом, обуренням пронизані рядки:

Україно! Тебе я терпіти не можу,

Я тебе ненавиджу чуттями всіма,

Коли ти примітивна й на лубок похожа,

Коли думки у тебе на лобі нема.

Я люблю тебе іншу - коли ти бунтуєш.

Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро,

Коли думаєш ти, коли бачиш і чуєш

І несеш од криниці вагоме відро. [28, 30]

Майже кожен вірш про Україну - це, в той же час, вірш про матір. У В.Симоненка не розєднується почуття окремо для матері, окремо дня Вітчизни. Духовним образом людини для поета є образ Матері. Природно відчуваючи той невідхильний закон життєтворення, що єднає різні покоління людей, зміг так піднести образ Батьківщини та образ матері, що він нерідко виявляється уособленням духовності цілого народу. Чи можна сказати краще, красномовніше і водночас так просто і для кожного близько:

Можеш вибирати друзів і дружину.

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину. [28,10]

У творчості В.Симоненка була особлива сторінка - інтимна лірика. Вразливість його натури, щедрість і чистота почуттів тут виявилися настільки сильно, що найпростішими, найзрозумілішими, часом найбуденнішими словами поетові вдалося передати найсокровенніше, відкрити глибини своїх почуттів. Любов несе не лише щастя, а й страждання, та все одно поет оспівує зливу почуттів, що освятили його душу.

Я не помру від розпачу і муки,

Лиш в одинокій ночі навесні

Все будуть сниться милі, теплі руки

І оченята сині і ясні.

І буду ждать я кожної години

В далекому чи близькому краю

Одну тебе, тебе єдину,

Маленьку милу дівчинку мою. [28, 38]

Ставлення до жінки сповнене у В.Симоненка такої чистоти, такого світла, що одухотвореність кохання сягає найвищих рівнів. Це водночас згусток болю й умиротворення, це поєднання тиші і грому. "Він кохав як і жив, -сильно, безоглядно, до краю. І це повною мірою відбилося в його любовній ліриці, яка, проте, не втрачала своєї заземлено-реальної конкретності" [8, 13].

Ображайся на мене як хочеш.

Зневажай, ненавидь мене -

Все одно я люблю твої очі

І волосся твоє сумне. [23, 42]

Почуття поета живилися джерелами його душевної ніжності. Тому навіть безхитрісно-неприховане, аж ніяк не прикрашене художніми оздобами, зізнання звучить як поетичне одкровення. Він був такий у всьому.

Творчий шлях В.Симоненка, як і будь-якого талановитого письменника, був напруженим, сповненим щастя і болю. Він безупинно шукав свого єдиного слова, того, що найсокровенніше, найсправедливіше. "Йому було відворотне примітивно-бездумне ковзання по поверхні. А, як відомо, будь-яке заглиблення, особливо коли воно здійснюється людиною з гострим зором і серцем щирим, відкриває, оголює те, що називаємо звичайно пліснявою" [3, 13], Він мав велику мужність сперечатися, боротися за очищення, зокрема поезії. "Давайте менше сперечатися, - писав В.Симоненко, - якою повинна бути наша поезія, а побільше творити таку, яку вміємо, щоб завтра не пережовувати сьогоднішнього." [14, 34] "Ми живемо, - розмірковував поет, - в добу великих діянь, а отже, і в добу високої радості і великих трагедій. Відвертатися від людських мук і страждань, а замість правди тикати їм під носа пучечок чебрецю - до біса такий жалюгідний оптимізм!" [10, 160]. Він мав мужність говорити правду.

Поезія безплідна, як толока,

Усе завмерло, мов прийшла чума,

gn="left">1. Семантична класифікація

З урахуванням характеру згаданих протилежностей можна виділити три семантичні класи антонімів.

У межах першого класу обєднуються антоніми, відношення між якими грунтується на комплементарній протилежності між значеннями слів. Антонімічні відносини охоплюють строго визначені пари слів. Проміжні ступені вияву відсутні. До даної групи можна віднести антоніми, що позначають:

а) стать:

тато -- матір

У Івася немає тата.

Не питайте тільки, чому

Лиш від матері ласку знати

Довелося хлопчині цьому [29, 37]

б) орієнтація в просторі:

земля -- небо

Вслухайтеся, земле і небо,

У рокіт страждань моїх... [29, 71]

в) наявність ознаки -- відсутність ознаки:

радісна -- сумна; дуже -- трохи

І припала така година,

Дуже радісна й трохи сумна. [29, 34]

г) абстрактні поняття :

будні -- свята, радість -- жаль

Є в коханні і будні, і свята,

Є у ньому і радість, і жаль... [29, 59]

д) риси характеру людини та її почуття:

ненависть -- любов

І земля впилась водою,

Мов живою кровю,

І обнявся сміх з журбою.

Ненависть з любовю. [29, 43]

Цей клас дуже широко представлений у творах Василя Симоненка. До другого класу належать антоніми, які позначають протилежне спрямування дій, ознак, властивостей, антоніми на позначення руху, так звані векторні антоніми; антоніми, що вказують на початок дії або стану -- припинення дії або стану:

іду -- падаю; спішу -- плетусь; вперед -- назад

І я іду, і падаю, і знову

Спішу вперед або плетусь назад. [29, 106]

Третій клас утворюють антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні щодо міри або інтенсивності проміжні ступені вияву:

а) більший ступінь вияву ознаки -- менша кількість або ступінь ознаки:

найскладніша -- проста

Найчистіша душа незрадлива,

Найскладніша людина проста. [29, 83]

б) смакові відчуття та колір:

сіре -- голубе

Я не йму тобі зовсім віри,

Як сумною побачу тебе --

Небо в сутінь буває сірим,

А насправді ж воно -- голубе. [29, 46]

в) емоційні, морально-етичні та інтелектуальні властивості:

строга -- ніжна

Може, ти зі мною надто строга,

Та й чого б ти ніжною була. [29, 114]

2. З структурного погляду, як уже зазначалось, розрізняють різнокореневі, або лексичні, та однокореневі, або лексико-граматичні (ще зустрічається термін словотвірні), антоніми.

У поезіях В.Симоненка більше представлені різнокореневі (лексичні антоніми):

правда -- зло; друг -- ворог

Я не цього бажаю, не папуга,

Щоб віддаватись цьому ремеслу.

Я хочу правді бути вічним другом

І ворогом одвічним злу. [29, 108]

ненавидіти -- любити

Ображайся на мене, як хочеш,

зневажай, ненавидь мене --

Все одно я люблю твої очі

І волосся твоє сумне. [29, 45]

Другий розряд антонімів -- однокореневі (лексико-граматичні або словотвірні). Протилежність у них зумовлена приєднанням антонімічних префіксів. Загальне значення заперечення ознаки виражають префікси без-, проти-, а-, анти-, де-, лез-, лис-, ір-, ін-, що вживаються в прикметникових, іменникових і дієслівних антонімах.

дай -- віддам

Дай мені у думку динаміту,

Дай мені любові, дай добра,

иці -- самці [29, 86]

світло -- морок [29, 113]

свята -- дні робочі [29, 25]

сизохмарна даль -- світла печаль [74, 47]

сіре -- голубе [29, 46]

слова ясні -- бурмотіння [29, 105]

сльози -- любов [29, 84]

смертні -- безсмертя [29, 90]

сміх -- журба [29, 43]

сміятись -- плакати [29, 107]

сміятися -- страждати [29, 69]

сняться -- наяву [28, 174]

сонце -- біль [29, 63]

спати -- жити [29, 98]

співали -- тиша [29, 78]

станеш -- просвистиш [29, 96],

стара -- нова [29, 16]

строга -- ніжна [29, 114]

сум -- любов, щастя [29, 87]

сумний -- веселіш [29, 58]

Т

тато -- матір [29, 37]

ти -- я [28, 108]

тиша -- грім [19, 42]

туман -- сонце [29, 114]

У

убиті ожили [29, 72]

усмішки -- мука [29, 70]

ущухне -- загуде [29, 33]

X

холодно -- радісно [29, 29]

хто не з нами, той проти всіх [29, 73]

Ц

цивілізовані мавпи [24, 86]

Ч

чорні -- білі [29, 96]

Щ

щасливий нещастям [29, 44]

щастя -- зло [29, 16]

щастя -- лихо [29, 16]

щастя -- біда [29, 69]

Я

я -- ти [29, 97]