Суть і функції ринку

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний економічний університет ім.. Вадима Гетьмана

КУРСОВА РОБОТА

з політичної екомомії

Тема: Суть і функції ринку

Виконав: студент І курсу 1 групи

фінансово - економічного

факультету

Бабаєва С.Г.

Перевірила: Демянчук О.О.

Київ - 2006

• ПЛАН
• 1. СУТЬ ТА ОСНОВНІ УМОВИ ВИНИКНЕННЯ РИНКУ 3
• 2. ВИДИ РИНКУ 6
• 3. ФУНКЦІЇ РИНКУ 8
• 4. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ 10
• 5. МОДЕЛІ РИНКУ 14
• 6. Форми реалізації функцій ринку монопольні) прибутки.

  Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворень--безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникають найпростіші форми монополістичних обєднань--картелі та синдикати.

  Конкуренція між декількома потужними фірмами називаються олігополією. На одному ринку стикаються інтереси декількох потужних фірм, кожна з яких мають певну ринкову владу. Олігополії бувають двох видів. На галузевому ринку господарюють невелика кількість продавців ідентичної продукції. Продукція відрізняється не суттєво. Але на неї можна встановити різну ціну, що привабить чи відштовхне покупців. Виробник, таким чином, має деякий контроль над цінами. У зручному випадку на галузевому ринку мається невелике число диференційованої продукції ( наприклад, ринок машин).

  Третя модель недосконалої конкуренції має місце , коли на ринку багато продавців, але продукція їх ідентична. У продукції є розбіжності ( реальні чи уявні ), які дозволяють продавцю назначати свою ціну. Це модель “диференціації продуктів”. Під цим терміном розуміють всі фактори, які обумовили відносно стійку перевагу покупців, віддаючи одним видам взаємозамінній продукції порівняно з іншими . Наявність диференціації продукції зменшується значення цінової конкуренції. Покупці реагують в меншій мірі ні зміну цін взаїмозаміняючих товарів, виходячи з власних стійких переваг.

  Розрізняють форми нецінової конкуренції, їх ділять на основні групи: конкуренція по продукту та конкуренція по умовах продажу.

  Конкуренція по продукту проявляється в бажанні захватити частину галузевого ринку конкурента шляхом випуску нового асортименту і якості товару. Розробка нових моделей, відрізняється від старої продукції того ж призначення часто і якісними перемінами, стала одним з провідних напрямків науково-технічного прогресу. Значна частина витрат на науково-дослідницькі цілі в окремих компаніях повязана зі створенням нових видів продукції.

  Конкуренція по умовах продажу обіймає всі ті багатогранні засоби, які широко використовуються окремими компаніями для стійкого залучення покупців до своїх товарів. Серед таких засобів перш за все--реклама, яка здійснює реалізацію тієї чи іншої продукції, надання послуг по споживанню проданої продукції, а також певних пільг постійним чи великим покупцям. При цьому вибір методів нецінової конкуренції вирішує в залежності від виду продукту, спеціалізації форми виробника, а також покупців, для яких предназначений цей предмет.

  Які ж функції виконує конкуренція в ринковому господарстві?

  Перший напрямок це конкуренція сприяє встановленню рівноваги цін. Ця властивість конкуренції описувалась раніше, коли розглядався процес ціноутворення. Тому перейдемо до другого напрямку: конкуренція підтримує суспільно нормальні умови виробництва і реалізації товару.

  Завдяки конкуренції в любій галузі виробництва в кожний даний момент на ринку встановлюється загальна (рівна) ціна на однорідні продукти, які мають однакову якість. Це заставляє всіх товаровиробників слідувати єдиній лінії господарської поведінки, чи як говориться слідувати загальним “правилам гри”. В них відбиваються ті вимоги суспільного нормального господарювання, які приписують обєктивні економічні закони.

  Рівень рівноважної ціни виступає для товаровиробника як норматив раціонального господарювання. При порушенні такого нормативу підприємство, яке встановило, припустимо, дуже високу ціну за свою продукцію заради отримання великого прибутку, може опинитись в безвихідній ситуації. Попит на дорогоцінні товари впаде і вони не будуть продаватися. Тоді прийдеться занижувати ціни чи навіть робити розпродаж товарів по низьким цінам і при цьому терпіти збитки.

  Так конкуренція дає наглядний урок всім, хто не враховує суспільно-нормативні умови виробництва та реалізації товарів.

  Третій напрямок: ринкове суперництво стимулює науково-технічний процес та підвищує ефективність виробництва.

  Як вже було зазначено, конкуренція веде до врівноваження цін. В таких умовах великий прибуток може отримати лише той товаровиробник, який затрачує менше ресурсів на одиницю продукції. Він створює товари з низькою індивідуальною вартістю, і реалізує їх по

  більш високій ціні.

  Четвертий напрямок: протиборство агентів ринку підсилює їх соціально-економічне розгалуження.

  В конкуренції приймають участь товаровиробники, які мають неоднакову економічну силу. Звичайно, що не витримують іспит на

  міцність, як правило, велика кількість малих фірм. Вони не мають достатньої кількості грошей, сучасних засобів виробництва та інших господарських ресурсів. Конкуренції властива тенденція до поглиблення спочатку нерівності, а потім і межі між мілким та великим власником.

  В сучасних умовах в розвинутих країнах існує велика кількість мілких підприємців, які створюють свої маленькі підприємства. Але значна їх частина з них невзмозі тривалий час нормально існувати та витримати конкуренцію з більш потужними підприємствами. До того ж постійно росте той мінімум грошових засобів, який дозволяє бути конкурентноспроможним.

  Пятий напрямок: конкуренція сприяє розвитку ринкового господарства до монополії.

  Не по чиємусь умислу, а стихійно та обєктивно суперництво продавців та покупців суттєво змінює всю структуру ринкового простору. Ці структурні переміни обумовлені слідуючими умовами:

  а) конкуренція знищує з ринкової арени всі відсталі та неефективні господарства. Ця санація економіки супроводжується зазвичай деякими скороченнями чисельності господарських субєктів, особливо помітними в ряді галузей.

  б) Ринкове суперництво, як відомо, скріплює позиції потужного виробника. Один промисловий гігант по обєму випуску продукції можна співставити з сумарною виробничою потужністю декількох і навіть тисяч мілких виробників. Тому ринкове господарство швидше за все збільшується за рахунок абсолютного і відносного посилення ролі великих власників.

  ---

  в) Головний фронт змагань на ринковому просторі проходить між арміями продавців та армією покупців, які стоять на різних позиціях по відношенню до рівня ціни. Яка ж армія може впевнено виграти битву? Звичайно та, що більше сплачена і в результаті може навязати супернику свою ціну. Виходить--як це не ураження парадоксальним--перемогу в крупному конкурентному змаганні може дати монополістичне обєднанням протиборствуючих сил.

  Значить, обєктивна логіка розвитку ринка така, що вільна конкуренція сама пропонує монополію, рух йде від одного протиборствуючого стану ринку до іншого.

  Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднань монопольно-регулюючих та конкурентних сил на таких чи інших ринках. Засобами державного регулювання є законодавство про правила створення й припинення діяльності підприємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

  Найважливіші напрями державного регулювання економіки, а отже, і встановлення рівноваги національного ринку такі:

  антициклічне регулювання, що має короткочасний характер і спрямоване на послаблення циклічних коливань, зниження рівня інфляції;

  програмування ( капіталістична планомірність), що має тривалий характер, прагне цілеспрямовано впливати на обсяг і напрями капіталовкладень, зміну структури народного господарства, тобто має стратегічні цілі.

  Для досягнення, як короткочасних, так і тривалих цілей використовують:

  пряме ( адміністративне) регулювання, що здійснюється за допомогою прийняття актів і дій виконавчої влади;

  непряме регулювання, що ґрунтується на використанні різних економічних, фінансових важелів ( зміна ставки податків, норми подання податкових пільг та ін.). економічна роль держави в цьому разі полягає в тому, що вона забезпечує регулювання суспільного капіталу в цілому.

  Основні методи державного регулювання економіки є:

  проведення реформ в оподаткуванні корпорацій, державних підприємств і підприємств немонополізованого суктора економіки;

  державне стимулювання науково-дослідних і дослідно - конструкторських розробок, або науково-технічна політика;

  активна амортизаційна політика;

  кредитно-грошова політика;

  здійснення структурної або промислової політики.

  Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважають таке становище підприємств, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він має змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут конкуренцію. Щоб не допустити зловживання монопольним становищем на ринку, створюють компетентні державні органи, які повинні контролювати угоди, що укладаються між підприємцями та органами влади й управління. До їхніх функцій входить також контроль за веденням підприємцями конкуренції і метою запобігань недобросовісним формам і методам її.

  Нині у країнах з ринковою і в тих, що переходять до ринкової економіки, посилюється підтримка держави ринково-конкурентних сил. Незважаючи на специфічні особливості, переорієнтація на пріоритет ринкового механізму в країнах обох степенів розвитку має загальні риси, основу яких становить зміна економічних функцій держави. На перший план було висунуто завдання створити сприятливого інвестиційного клімату і стимулювання капіталоутворень шляхом здійснення бюджетно - податкової та кредитно-грошової політики;заохочення сил конкуренції і створення приватному підприємництву певних умов для розгортання ринкової діяльності. Серед заходів, спрямованих на виконання цього завдання, були дерегулювання в ряді галузей економіки, реформа управління державними компаніями, ревізія ( або створення ) антимонопольного законодавства.

  Рушійні сили розвитку, втілень в товарному виробництві, особливо в період їх стихійної дії, нерідко зумовлювали потрясінь в господарстві країн розвинутої ринкової економіки, руйнівні економічні кризи. Вихід було знайдено в посиленні регулюючих функцій держави. Основою господарської системи, як і раніше, залишається

  ринок, проте регулятори цього взаємодіють з внутрішнім фірмовим плануванням і державними важелями централізованого регулювання.

  5. Висновок

  Отже, підсумовуючи вище написане у курсовій роботі, можна зробити висновок, що ринок це складне багатогранне явище, який живе за своїми обєктивними економічними законами. В основі якого лежать складні товарно-грошові відносини. Ринок діє обєктивно і стихійного розвитку на ньому бути не може(це підтверджує

  історичний досвіт), на ринку має існувати реальний плюралізм права власності. Пріоритетом має бути наданий на ринку споживачам, саме вони за рахунок свого попиту в значній мірі забезпечують встановленню ринкової ціни, впливають на процес ціноутворення. На мою думку ринок являється посередником між товаровиробниками та споживачами.

  Щодо функцій ринку, то слід виділити такі основні його функції як регулюючу, забезпечення постійного процесу суспільного відтворень, стимулювання, визначення остаточної вартості товарів, і чи не найважливіша функція ринку--це розвиток конкурентних засад.

  Саме остання функція визначає в значній мірі форми реалізації функцій ринку. Конкуренція сприяє здійсненню таких функцій ринку, як визначення ринкової ціни, стимулювання виробництва, розвиток науково-технічного процесу та багато іншого. І безперечно, що значна роль на ринку безпосередньо належить державі. Як вже було зазначено ринок не може розвиватись стихійно, за ним повинен здійснюватись розумний наглядовий контроль, саме держава має забезпечити цей контроль. І однією з важливих функцій держави є проведення антимонопольної політики, яка була б спрямована на розвиток вітчизняного виробництва та підтримку підприємництва.

  СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

  Рузавін. Г.І. Основи ринкової економіки. М.: ЮНИТИ. 1996.

  Основи економічної теорії/За ред.Гальчинського А.С., Єщенко П.С., Палкіна Ю.І.-К.:Вища школа, 1995.

  Основи економічної теорії (суспільне виробництво. Ринкова економіка.).-К.:Либідь, 1994

  Основи економічної теорії/За ред. Климка Т.Н., Нестеренко В.П.-К.:Вища школа, 1994

  «Курс экономической теории». Под ред. Чепурина М.Н., Киров, 1994