Ринок, його характерні ознаки та види

82

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Кафедра світового господарства і міжнародної економічної інтеграції

Курсова робота

з дисципліни

«МАКРОЕКОНОМІКА»

на тему:

«РИНОК, ЙОГО ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ТА ВИДИ»

Виконавець

Слухачка 2-го курсу групи БДМЕ 2-2

денної форми навчання

Волосаєва Наталія Сергіївна

_______________________________

Науковий керівник

Доцент, к.е.н. Ковалевський Л.Г.

_______________________________

Курсова робота захищена у складі комісії

___________________________________

Оцінка____________________

Київ - 2006

Зміст

Вступа обліковий (обєктами купівлі продажу є векселі державної скарбниці та комерційні векселі, короткотермінові цінні папери, що мають високу ліквідність), міжбанківський (на якому тимчасово вільні грошові кошти кредитних установ банки розміщують у формі міжбанківських депозитів на короткий термін) [23, с. 177].

Існує також ще один поділ довготермінового фінансового ринку:

- Ринок фінансового капіталу;

- Ринок капітальних активів, або фізичного капіталу;

- Ринок капітальних послуг, або орендний ринок [21, с.316].

Рух всіх грошових коштів, що вкладаються у виробництво утворюють ринок фінансового капіталу. На цьому ринку обертаються цінні папери (акції, облігації), а також грошові кредитні ресурси, отже фактично і ринок фінансового капіталу утворюється з двох ринків:

- ринку кредитних ресурсів;

- ринку цінних паперів.

Ці ринки мають свої особливості функціонування, але вони так тісно повязані між собою, що для спрощення деякі вчені вважають їх єдиним ринком.

Учасниками ринку фінансового капіталу, з одного боку, виступають фірми, які формують попит на кредитні кошти, необхідні для реалізації довгострокових інвестиційних проектів, і споживачі, які також користуються кредитами, коли купують товари тривалого користування, а з іншого боку, - домогосподарства, які формують пропонування позичкових коштів за рахунок особистих заощаджень, а також фірми і держава, які теж мають заощадження [21, с.317].

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку [8, с.256].

Ціною позичкових коштів на ринку фінансового капіталу виступає процент - сума грошей, яку повинен сплатити постачальник за можливість тимчасового використання чужих грошей [21, с.318].

Ринок цінних паперів (в економічному аспекті) - сукупність організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності на первинному і вторинному ринках акцій і облігацій з приводу їх купівлі-продажу, організації й управління цим процесом і привласнення на цій основі частини додаткового продукту у різних формах [23, с. 177].

Ринок цінних паперів - це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу [18, с. 145]..

Ринок капітальних активів - сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу фізичного капіталу. До сукупного запасу фізичного капіталу західна теорія відносить основні фонди, які збільшуються шляхом інвестицій. Разом із землею фізичний капітал утворює речове багатство країни. Капітальний актив розглядається як благо тривалого користування, тому центральну роль в теорії капіталу відіграє час [21, с.327 - 328].

Ринок послуг капіталу. Об`єктом купівлі-продажу на ринку послуг капіталу (орендному ринку) є капітальні послуги..Ціна капітальних послуг - рентної оцінки капіталу. На практиці вона формується як орендна плата. Орендна плата, зазвичай, обчислюється в розрахунку на рік (річна). Попит на послуги капіталу, як і на будь-які фактори виробництва, залежить від їх граничної доходності [21, с.332 - 333].

Розглядаючи таку різноманітність видів ринку можна зробити висновок, що ринок - явище багатогранне, і вивчення його в якомусь одному аспекті було б помилковим. Тому необхідним є дослідження усіх ринкових варіацій з метою більш чіткого прогнозування майбутнього стану економіки країни.

2. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА ТА МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ

2.1. Поняття „інфраструктура ринку”

Слово „інфраструктура” означає основу, фундамент, внутрішню будову системи. Стосовно ринку - це сукупність організаційно-правових форм, за допомогою яких здійснюється функціонування й поєднання в єдине ціле ринкових відносин. А це означає, що ринок складається не тільки з тих, хто робить свій підприємницький, споживчий, трудовий або державний бізнес. Взаємні відносини між ними зумовлюються великою кількістю організаційних форм, які допомагають субєктам ринку реалізувати свої ділові інтереси [2, с.172-173].

Інфраструктура (як категорія економічного способу виробництва) - це сукупність базових галузей і економічних відносин між людьми у процесі їх діяльності щодо забезпечення умов виробництва, обігу, розподілу та споживання товарів і послуг, а також відповідної суспільної форми. Саме у процесі спеціалізації, кооперування, обміну діяльністю та інших форм техніко-економічних відносин продукція постачається від одного субєкта господарювання до іншого. Важливим елементом інфраструктури як категорії економічного способу виробництва є організаційно-економічні відносини.

Інфраструктура (в економічному аспекті) - сукупність базових галузей (або матеріальна основа економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання обєктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей [23, с. 180].

Інфраструктура є комплексом галузей народного господарства (сфери матеріального і нематеріального виробництва), які обслуговують промисловість і сільське господарство. До нього належать виробнича й невиробнича (соціальна) інфраструктура. Виробнича інфраструктура - будівництво шосейних доріг, каналів, мостів, портів, аеродромів; всі види транспорту (автомобільний, повітряний, водний, залізничний); звязок, енергопостачання, санітарно-технічне обслуговування та інше. Соціальна інфраструктура - житлове та комунальне господарство, підприємства побутового обслуговування, водосховища й водопостачання, енергетичне господарство обєктів соціального призначення, підприємства торгівлі, освіта (загальна і професійна), охорона здоровя, культурно-туристичні зони [5, с.702-703].

В свою чергу, ринкова інфраструктура - це сукупність підприємств, установ, організацій, які забезпечують стабільний розвиток і функціонування ринкового механізму регулювання економіки, безперервний рух товарів та послуг у різних сферах суспільного відтворення [5, с.704].

Сучасна інфраструктура ринкової економіки сформувалась у результаті тривалої еволюції товарного виробництва. Разом з цим формувалися і її функції [2, с.174], які повніше і розкривають сутність інфраструктури, зокрема такі:

1) постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами;

2) купівля-продаж різноманітних товарів;

3) забезпечення інформацією учасників ринку;

4) підвищення ефективності роботи субєктів регульованих ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації [23, с. 180] на основі диференціації ринкових ніш (частин ринку, не освоєних іншими субєктами ринку), які вони заповнюють [2, с.174];

5) організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин;

6) відображення економічної конюктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема;

7) сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами [23, с. 180];

8) полегшення учасникам ринкових відносин реалізації своїх інтересів;

9) полегшення форм юридичного й економічного контролю, державного й громадського регулювання ринкових відносин.

Виходячи з цього можна говорити про два види ринкової інфраструктури: спеціалізовану, тобто таку, яка обслуговує окремі ринки (ринок товарів, послуг, цінних паперів); загальну, тобто таку, яка обслуговує всю економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір від виробника до споживача.

Основними елементами спеціалізованої інфраструктури, тобто структури, яка сприяє організаційному оформленню ринкових відносин є біржі, системи оптової й роздрібної торгівлі, торгово-промислові палати, аудиторські фірми, підприємства галузей транспорту і зв`язку, ярмарки, аукціони, торговельні доми.

Загальна інфраструктура обслуговує ринкову економіку в цілому. З певною мірою умовності сюди можна віднести: грошову, фінансову, кредитну й податкову системи [2, с.174-175].

Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах :окремих типах власності (державна, приватна і колективна) та змішаних, що утворюються внаслідок їх поєднання [23, с. 180].

Виходячи з сутності поняття „інфраструктури” в економічному аспекті, можна зробити висновок, що дослідження ринкової інфраструктури і забезпечення достатніх умов для її функціонування є необхідним завданням держави, оскільки необхідний рівень її розвитку забезпечує стабілізацію економічної системи.

2.2. Елементи інфраструктури ринку і їх характеристика

Формами (елементами) інфраструктури в сучасній ринковій економіці є:

- підприємства роздрібної та оптової торгівлі;

- кредитна система й комерційні банки;

- емісійна система й емісійні банки;

- організаційно-оформлене підприємництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;

- аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва;

- система регулювання зайнятості населення й центри (державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);

- інформаційні технології й засоби ділової комунікації;

- податкова система й податкові інспекції;

- система страхування комерційного, господарського ризику й страхові (державні й недержавні) компанії;

- спеціальні рекламні агентства й засоби масової інформації;

- торгові палати, інші громадські й добровільні державно-громадські обєднання ділових кіл;

- митна система;

- професійні спілки працюючих за наймом;

- комерційно-виставочні комплекси;

- система вищої і середньої економічної освіти;

- консультативні (консалтингові) компанії;

- аудиторські компанії;

- громадські і державно-громадські фонди, призначені для стимулювання ділової активності;

- спеціальні зони вільного підприємництва тощо.

Інфраструктура виступає як механізм функціонування підприємництва. Вона заповнює величезний економічний простір від виробництва до споживання. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовує укладання контрактів на постачання, просуває товарні податки по галузях і регіонах, регулює збут і обслуговування економічної системи. Тому ефективність функціонування ринкової економіки в першу чергу залежить від комплексності й ефективності її інфраструктури. Елементи інфраструктури не можуть бути навязані ззовні, сконструйовані в міністерських кабінетах. Вони породжуються потребами ринку, діловими відносинами [23, с.173-174].

Загальна інфраструктура.

Грошова система - форма організації грошового обігу, що історично склалася в країні й закріплена національним законодавством.

Існують грошові системи двох типів:

1) металевого обігу, за якого грошовий товар виконує всі функції грошей;

2) паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого - кредитні гроші.

Сучасна грошова система базується на кредитно-паперових грошах і характеризується скасуванням офіційного золотого вмісту грошових знаків, вилученням золота з грошового обігу, державною монополією на випуск грошей і активним регулюванням державою грошового обігу, економії суспільної праці [5, с.287-288].

Фінансова система - сукупність відносин економічної власності, пов`язаних з утворенням, розподілом і використанням фондів грошових засобів (держави, підприємств і організацій) фінансовими установами відповідно до вимог економічних законів та інтересів панівного класу.

Найважливіша складова фінансової системи - підсистема відносин економічної власності, пов`язаних із грошовими фондами, що акумулюються державою для виконання нею соціально-економічних функцій [7, с.822].

Фінансова система - це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.

Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.

Основу фінансової системи країни складають центральний (державний) і місцевий бюджети.

Податкова система - сукупність принципів оподаткування, окремих видів податків, відповідних субєктів та обєктів оподаткування у їх взаємодії, підпорядкованих законам розвитку та функціонування економічної системи. Складові податкової системи - податкова структура (виражає комплекс взаємозвязків між окремими типами (прямі, непрямі) та видами податків і податкова політика (спрямовує розвиток податкової системи відповідно до соціально-економічної мети суспільства й економічних законів).

Система оподаткування -- це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.

Обєкти оподаткування - заробітна плата, прибуток (у формі підприємницького доходу, торговельного прибутку і земельної ренти), різні види майна (будинки, земля, споруди, автомобілі, цінні папери), спадщина й дарування [6, с.770].

Основними принципами сучасної податкової системи є:

1) ефективність, що визначається регулюючою і стимулюючою функцією податків;

2) справедливість - передбачає недоцільність і неможливість перекладання податкового тягаря на бідні верстви населення і навіть частковий перерозподіл через механізм оподаткування частини національного доходу на користь найбідніших верств (робітників і службовців);

3) корисність - стягнені з працівників через податкову систему кошти мають повернутися до них у формі соціальних витрат;

4) оптимальне співвідношення між економічною ефективністю і справедливістю, що передбачає недоцільність надмірного перерозподілу національного доходу через податковий механізм (оскільки це гальмувало б інвестиції) або вилучення із заробітної плати таких податків, які підривали б зацікавленість безпосередніх працівників у зростанні продуктивності праці;

5) витрати на управління податкової системи мають бути мінімальними, само управління повинно ґрунтуватися на раціональних законах, а механізм оподаткування - бути зрозумілим для основної маси платників;

6) стабільність та економічна обґрунтованість податків;

7) посилення стимулюючої та регулюючої функцій за розгортання НТР, впровадження передових досягнень науки і техніки у виробництво [6, с.770].

Кредитна система. Кредитна система - сукупність кредитних відносин і кредитних інститутів, які впроваджують різноманітні форми кредиту й методи кредитування.

Розвинуту кредитну систему вперше було утворено у Великобританії [6, с.105].

Наявність кредитних відносин передбачає, з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники яких готові надати їх на певний строк за певну винагороду (процент), а з іншого, - підприємців, бажаючих тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

Центральне місце в кредитних системах розвинутих країн, посідають могутні комерційні та інвестиційні банки, які за сферами своєї діяльності перетворилися на транснаціональні. Розвиток кредитної системи характеризується зростаючою концентрацією та централізацією в межах окремих кредитних інститутів, розвитком універсалізації та спеціалізації виконуваних ними функцій, посиленням фінансового контролю за промисловими компаніям та конкуренції між різними кредитними інститутами в окремій країні в межах світового господарства [6, с.105].

Банк є особливою організаційною одницею кредитної системи, яка виступає посередником між кредитором і постачальником. Сферою діяльності банків є операції з позичковим (грошовим) капіталом [2, с.178].

Банківська система - сукупність фінансових установ грошового ринку (що займаються банківською діяльністю) у їх взаємозвязку і взаємодії, діяльність яких законодавчо визначена [5, с.86].

Банк - це фінансовий інститут, що акомулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надає кредити, здійснює грошові розрахунки, випуск в обіг грошей та цінних паперів, операції з золотом та інші функції [5, с.77-78]. Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [11,с.5].

Розрізняють дворівневу банківську систему (складається з центрального банку і комерційних банків), централізовану однорівневу і децентралізовану. У більшості розвинутих країн існує дворівнева система.

Взаємодія і взаємозв`язок різних видів банків і банківських об`єднань, внаслідок чого формується банківська система, здійснюється у процесі виконання центральним банком своїх основних функцій.

Спеціалізована інфраструктура ринку.

Біржа - організована форма оптового ринку масових товарів [5, с.105].

Біржа - це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперам, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції.

На початку ХХ ст. сформувалися чотири основних типи бірж: перший - як доступне для всіх зібрання; другий - як замкнене, всебічно регламентоване державою зібрання; третій - як всебічно регламентована державою корпорація; четвертий - як вільна корпорація чи приватний заклад останньої. Всі вони мають свої особливості. Однак їх об`єднує те, що вони вдосконалюють і полегшують ринкові взаємовідносини, регламентують і впорядковують (через писані й неписані правила) найактивніших агентів ринкової економіки, зв`язують їх між собою, полегшують переливання капіталів, виступають індикаторами ринкової орієнтації.

З практики відомі фондові біржі, товарні біржі, біржі робочої сили, валютні біржі [26, с.172].

Фондова біржа - базова установа сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються економічні відносини у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій, державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій, на основі яких відбувається привласнення додаткового продукту [23, с. 181].

Згідно з законодавством України, цінними паперами визнаються грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам [17, с.6]

Засновниками біржі є окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. За потреби засновники біржі можуть розширити своє коло, продаючи біржові місця. Члени біржі або державні органи, що контролюють її діяльність, визначають певні умови, за яких нові учасники (лише високорентабельні фірми) можуть бути допущені до біржової торгівлі. У процесі формування умов допущення до біржової торгівлі також розвиваються відносини економічної власності. Крім того, реєстрація на біржі впливає на престиж компанії, полегшує доступ до ринку капіталів, сприяє підвищенню курсу акцій, розширює коло акціонерів. Наймогутніші американські корпорації (кількість акціонерів сягає трьох і більше мільйонів осіб) централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів, зростанню могутності корпорацій, централізації власності в руках монополій.

Купівлю-продаж акцій на фондовій біржі здійснюють посередники.

Відносини економічної власності виникають і розвиваються у процесі встановлення курсу цінних паперів, особливо під час їх коливання. На курс акцій впливає терміновий тип операцій на біржі, який становить основну масу біржових операцій у більшості розвинутих і за якого акції продаються, а їх оплата відбувається впродовж одного місяця. Загалом курс акцій визначається рівнем дивідендів, які вони приносять, співвідношенням попиту і пропозиції, а також рівнем відсотка.

Виконання фондовою біржею своїх функцій неможливе без регулюючої ролі держави. В умовах активного формування всесвітнього ринку цінних паперів (до цих процесів з 1997 року певною мірою долучилася й Україна) держава [23, с. 181]. У процесі регулюючої діяльності держави також розвиваються відносини економічної власності.

Важливим елементом інфраструктури є товарні біржі.

Товарна біржа (в економічному аспекті) - високоорганізована форма оптової торгівлі, в межах якої (форми) виникають і розвиваються економічні відносини, в тому числі відносини привласнення між учасниками (передусім компаніями) торгівлі у процесі купівлі-продажу товарів в умовах реального і фючерсного товарообороту через механізм різних цін (купівельних і продажних), спекулятивних операцій, страхування операцій тощо.

Товарні біржі поділяють на міжнародні і національні, універсальні і спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі, на які припадає понад 90% міжнародного біржового обороту, знаходяться у США, Англії та в Японії. На універсальних біржах продають промислові та сільськогосподарські товари, на спеціалізованих - окремі товари або споріднені групи товарів.

На біржі відбувається два види товарообороту : реальний і фючерсний. Перши передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10% світової торгівлі. За фючерсних видів тоаварообороту продають право на товар, укладають фючерсні контракти, тому рух товару тут не обовязковий.

На випадок можливих збитків, спричинених зміною цін на ринку в майбутньому, фючерсні контракти страхують (так зване хеджування). Найрозповсюдженішим методом хеджування є укладання термінових угод. Операції хеджування - основна сфера діяльності товарних бірж.

Наступним важливим елементом інфраструктури є біржа робочої сили (з поверхневої точки зору її називають біржею праці).

Біржа робочої сили (в економічному аспекті) - економічні відносини власності, в тому числі відносини привласнення у процесі збору та надання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним та інших послуг, фінансування додаткових робочих місць, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості тощо.

Посередницькі функції між працівниками і підприємцями виконують державні біржі [23, с. 182]. У деяких країнах (Великобританії, Франції) біржі не лише ведуть облік безробітних, а й виплачують їм допомогу. Якщо безробітні відмовляються від запропонованої біржею роботи, їх позбавляють виплат з фондів безробіття. Існують також приватні агенції з трудового посередництва та посередницькі бюро, сприяють працевлаштуванню окремих категорій трудящих (сільськогосподарських працівників, вчителів). Великі компанії переважно мають спеціалізовані центри з відбору працівників, їх атестації та можливого просування на вищу посаду.

Ще одним елементом сучасної інфраструктури є валютні біржі. В економічному аспекті - це установа, в якій здійснюються операції щодо регулярної, упорядкованої торгівлі іноземною валютою відповідно до попиту та пропозиції і на цій основі розвиваються і функціонують відносини привласнення.

На валютній біржі здійснюються такі основні види операцій:

1) укладення угод з членами біржі на купівлю або продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу (який встановлюється на основі купівельної спроможності валют і коливань попиту та пропозиції);

2) визначення ринкового курсу іноземних валют;

3) здійснення розрахунків як в національній так і в іноземній валюті відповідно до укладених на біржі угод;

4) проведення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти, в тому числі шляхом валютної інтервенції.

Купівлю-продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок або за рахунок своїх клієнтів (підприємства своєї країни та уповноважені банки - не члени біржі), після чого таку валюту зараховують на спеціальний рахунок і вона може бути використана у певних цілях.

Валютна біржа (у політ економічному аспекті) - установа, на якій процес торгівлі іноземними валютами за підтримки центральним банком ринкового курсу національної валюти між учасниками виникають відносини економічної власності з приводу привласнення доходів, отриманих внаслідок коливання валютних курсів, курсової різниці, спекулятивних операцій на цьому ринку тощо [23, с. 183].

Аукціони.

Аукціон - організаційна форма публічного продажу майна або товарів у визначений час і у встановленому місці. Об`єкт продажу дістається особі, яка запропонувала за нього найвищу ціну.

Міжнародні товарні аукціони організовуються 2-4 рази на рік у великих торговельних центрах спеціальними брокерськими фірмами та асоціаціями на комісійних засадах.

Існує декілька видів торгу:

- згідний, за якого продавець спочатку називає мінімальну ціну, а покупці відтак роблять до неї надбавки у заздалегідь встановлені інтервали;

- німий, за якого ціну оголошує продавець, а участь покупців у торзі передається жестами для того, щоб приховати свої дії від конкурента;

- аукціон з пониженням цін, за якого продавець називає найвищу (як правило завищену) ціну, а відтак знижує її, доки один із покупців не зголоситься купити товар. На таких аукціонах переважно продають продукти, що швидко псуються (овочі, свіжа риба тощо).

У деяких країнах практикують заочні аукціони (з поданням заявок у запечатаних конвертах). Вони найекономчніші, оскільки не вимагають витрат на оренду приміщень. Аукціони вигідні для продавців і покупців.

Також розрізняють примусові аукціони, які проводять судові органи влади, щоб вилучити несплачені борги фізичних та юридичних осіб, реалізувати дане під заставу, але вчасно не викуплене майно, конфісковані на митниці товари тощо [5, с.56-57].

Ярмарки.

Ярмарки - періодичні або регулярні торги, які організовуються у відповідному місці; місце періодичної торгівлі або сезонний розпродаж товарів одного чи декількох видів [7, с.925].

За загальним правилом, ярмарок є відкритим для всіх, є місцем товарообороту: це ринок, де безпосередньо виставляються на продаж товари [36, с.239] - машини, обладнання, транспортні засоби, ноу-хау, що широко використовується для реалізації нових видів продукції.

Товари, які реалізуються на ярмарках, вирізняються багатоманітністю техніко-економічних параметрів, що потребує особистих контактів представників підприємств - виробників і споживачів, ознайомлення зі зразками продукції. Угоди на ярмарках укладаються на реальний товар за гострої цінової та науково-технічної конкуренції. Для вирішення переддоговірних спорів на ярмарках формується арбітражний комітет. Для проведення ярмарок створюється інфраструктура, яка охоплює виставкові приміщення, представництва підприємств, довідково-інформаційну службу, засоби звязку, а також обєкти соціально-побутового призначення.

Міжнародні ярмарки - специфічні форми світових товарних ринків у місцях зосередження зразків різних товарів із різних держав і укладання зовнішньоторгових угод.

Міжнародні торгово-промислові ярмарки проводяться для демонстрації досягнень у виробництві, науці й техніці однієї чи декількох країн на території іншої держави. За характером експонатів ярмарки поділяються на універсальні й спеціалізовані [7, с.926].

Торгові доми.

Торговий дім - багато профільна зовнішньоекономічна організація, яка, підтримуючи місцеві звязки з виробниками, банками, торговими посередниками тощо, сприяє міжнародній кооперації виробництва і, оперативно реагуючи на зміни конюктури світових товарних ринків, здійснює від свого імені та переважно власним коштом експортно-імпортні товарообмінні та інші зовнішньоекономічні операції з широкої номенклатури товарів і послуг.

Торговий дім обєднують малі й середні фірми в маркетинговій діяльності та збуті товарів; інвестує кошти в діючі чи новостворювані виробничі та збутові підприємства у межах країни і за кордоном; сприяє міжнародному науково-технічному співробітництву; бере участь у фінансово-кредитних операціях, реалізації транспортних страхових та інших форм зовнішньоекономічних звязків, а також надає різноманітні послуги вітчизняним і закордонним підприємствам.

Торговий дім створюється у формі акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю за територіальним принципом і, як правило, не мають відомчої підпорядкованості, їх основними клієнтами є підприємства промисловості й торгівлі, а також банківські, маркетингові, постачальницько-збутові, рекламно-видавничі установи, аукціони [7, с.664].

Торгово-промислові палати.

Торгово-промислові палати - це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв`язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги [26, с.171].

Страхові фірми.

Страхові фірми - це комерційні фінансово-кредитні організації, які забезпечують повне часткове відшкодування збитків застрахованим клієнтам, що зазнали їх за непередбачених обставин (стихійне лихо, аварія та інше). Діяльність страхових компаній спрямована на нейтралізацію економічних ризиків клієнтів [29, с.369].

Згідно з Законом України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів [14,с. 3].

Підприємства та організації різних форм власності як страхувальники мають потребу не лише у відшкодуванні збитків, а й у компенсації неотриманого прибутку чи додаткових видатків через вимушені простої підприємств (несвоєчасні поставки сировини, неплатоспроможність покупців та інші непередбачені обставини).

Джерела прибутків страхової організації - доходи від страхової діяльності, від інвестицій тимчасово вільних коштів в об`єкти виробничої та невиробничої сфери діяльності, акції підприємств, банківські депозити, цінні папери [7, с.496].

Аудиторські фірми.

Аудиторські фірми - спеціалізовані організації, які на замовлення підприємств і організацій контролюють і аналізують їх фінансову діяльність із метою зменшення фінансових ризиків [29, с.369].

Аудиторська діяльність - це проведення незалежними аудиторами та фірмами перевірок публічної фінансової звітності, обліку господарських операцій та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб`єктів господарювання та надання їм аудиторських послуг. Ці послуги надаються у формі консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, складання бізнес-планів, фінансових прогнозів, прогнозування майбутнього стану підприємства, аналізу фінансово-господарської діяльності тощо [5, с.55].

Підприємства галузей транспорту і зв`язку.

Їх вважають окремою ланкою ринкової інфраструктури, яка підпорядкована головній меті функціонування інфраструктури - сприянню встановленню господарських стосунків між виробником товару і його споживачів. До них належать транспортні компанії та компанії телекомунікаційної мережі й інших форм зв`язку.

Транспортні компанії здійснюють доставку товарів, беручи на себе цей вид витрат з реалізації товару. Компанії телекомунікаційної мережі й інших форм зв`язку полегшують рух товару від виробника до споживача, сприяють інформуванню суб`єктів ринку, прискорюють обіг капіталу і процес відтворення [29, с.369].

Така різнобічність інфраструктури ринку свідчить про її значення в економічній системі країни, оскільки саме через неї здійснюється звязок між усіма сферами господарської діяльності. Це зумовлює необхідність більш детального її дослідження з метою недопущення збоїв у функціонуванні.

2.3. Механізм функціонування ринку

Ринкова економіка - це специфічна соціально-економічна система,має свій механізм функціонування, дія якого найбільш повно проявляється в центральній ланці цієї системи - ринку [2, с.179].

Ринок є високоорганізованою інституцією, де в результаті взаємодії попиту і пропозиції встановлюються рівноважні ціни. Попит і пропозиція - головне ядро ринкової системи, її рушійні сили. Водночас взаємодія попиту, пропозиції, ціни є визначальною у формуванні економічної поведінки споживачів (покупців) і виробників (продавців). Аналіз попиту і пропозиції стосується конкурентного ринку, який характеризується великою уількістю покупців і продавців, отже, йдеться про ринковий попит і пропозицію за умов вільної конкуренції [29, с.376].

Попит - це форма вираження потреби. На ринку ми маємо справу не з попитом взагалі, а з попитом платоспроможним, тобто забезпечиним відповідною сумою грошей. Тому попит включає в себе два елементи: а) потреби, тобто бажання придбати той чи інший товар або послугу; б) грошові засоби, які має суспільство для придбання даних товарів або послуг. Отже, попит - це грошове вираження потреби у товарах чи послугах.

Пропозиція - це сукупність товарів і послуг, які є або в кожний даний момент можуть бути доставлені на ринок. Вона включає в себе два моменти: а) готовність виробників (продавців) до продажу того чи іншого виду товару або послуги; умови, на яких виробник (продавець) згідний продати їх. Пропозиція, як правило, має натуральне вираження: штуки, тонни, метри.

Ціна - це грошовий вираз вартості. На ринку, як правило, розрізняють три види цін: ціну попиту, ціну пропозиції і ціну рівноваги.

Ціна попиту - це гранично максимальна ціна, яку покупці ще згідні платити за товар.

Ціна пропозиції - це гранично мінімальна ціна, яку продавці ще згідні взяти за свій товар.

Ціна рівноваги - це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і пропозиції.

Конкуренція - це процес суперництва між суб`єктами ринкових відносин за найвигідніші умови виробництва, реалізації й купівлі товарів та послуг.

Взаємодія названих елементів і являє собою ринковий мехаізм. Процес його функціонування визначає ступінь ефективності ринкової економіки. Ринковий механізм сам забезпечує свою стабільність. Він має власний внутрішній порядок, і взаємодія його елементів підпорядкована вимогам певних законів: законам грошового обігу, вартості, попиту і пропозиції [2, с.180].

Попит.

Попит недоречно ототожнювати з величиною попиту, оскільки на нього впливають не лише цінові (внутрішні), а й нецінові (зовнішні) фактори (всі, крім ціни).

Величина (обсяг) попиту - кількість конкретного товару, яку прагне купити конкретний споживач або їх група протягом певного часу за певних умов. Якщо змінюється ціна на товар (внутрішній фактор), то відповідно змінюється величина попиту на нього. Якщо діють нецінові (зовнішні) фактори, то змінюється попит як такий, навіть якщо ціна залишається сталою.

Фактори, що визначають обсяг попиту, називають детермінантами попиту.

Закон попиту - внутрішній (суттєвий), сталий, обернено пропорційний зв`язок між ціною і величиною попиту, згідно з яким за незмінності всіх інших факторів (доходи споживачів тощо) зниження ціни зумовлює відповідне зростання попиту, і навпаки.

Графічним зображенням закону попиту є так звана крива попиту, яка відображає залежність між двома змінними: ціною і кількістю блага. При цьому попит є не просто кількістю благ, а певною сукупністю (набором) цін і кількостей (величин) блага, яке люди прагнуть купити за кожною із пропонованих цін. У цьому сенсі він постає як перелік відповідних кількостей товарів. Тому рух від одного рядка переліку до іншого називається зміною величини попиту, а не попиту як такого. Графічне зображення кривої попиту представлене на рис. 3.1, де D - попит; Р - ціна товару; Q - кількість товару.

Позначивши величину попиту Q_d і взявши до уваги, що всі його детермінанти крам товару, є незмінними, можна отримати функцію залежності попиту від ціни: Q_d =f(Р). Наприклад, величина Q₂ порівняно з Q₁ зросла внаслідок падіння ціни з P₁ до P₂ (рух від точки 1 до точки 2 на рис.3.2), а попит залишався незмінним, оскільки попит - це вся крива D (або перелік), а вона нікуди на графіку не зміщувалася.

Для зростання попиту (крива D₁ на рис.3.3 має зміщуватися в положення D₂₎ повинні відбуватися події, внаслідок яких покупці хотіли б придбати більше товару, ніж раніше, за кожною з існуючих цін. Ідеться про зовнішні фактори попиту, якими є загальне зростання доходів, поява альтернативних товарів або демонстративна відмова від товару внаслідок обєднаного руху споживачів тощо. Збільшення попиту може статися і внаслідок зростання кількості населення в конкретній місцевості.

Загальне зменшення попиту внаслідок дії таких зовнішніх факторів (детермінант попиту), як зміна цін інших товарів, зменшення грошових доходів, скорочення загальної кількості споживачів на ринку, несприятливі їх очікування та настрої, на графіку зображене як зсув кривої попиту вліво - вниз із положення D₁ у положення D₂ (рис.3.4.).

Підвищення попиту внаслідок зовнішніх факторів може спричинити зростання ціни і величини попиту. Але за високого чи низького загального попиту його величина буде меншою за високих цін, ніж за низьких, тобто існуватиме внутрішня обернено пропорційна залежність між ціною товару і величиною попиту (кількість товару). Цю закономірність обґрунтовує закон попиту, згідно з яким за незмінності всіх інших детермінант зниження ціни на товар зумовлює збільшення обсягу попиту, а зростання ціни - його зменшення. Цей звязок є обернено пропорційним. На графіку (див.рис.3.1.) він зображений негативним нахилом кривої попиту.

Дія закону попиту розкривається через індивідуальний попит і загальний (сумарний) ринковий попит. Індивідуальний попит є залежністю величини попиту від ціни товару стосовно одного покупця. Загальний (сумарний) ринковий попит. Його величина на певний товар за кожного значення ціни дорівнює сумі обсягів попиту окремих споживачів за її конкретного значення.

Закон попиту узгоджується з принципом спадної граничної корисності, згідно з яким кожна наступна одиниця продукту приносить усе менше задоволення, тому споживачі купують її лише за умови зниження ціни.

Закон попиту можна пояснити і на основі ефекту заміщення і ефекту доходу.

Ефект заміщення. Виявляється в тому, що за зниження ціни на один із товарів споживач намагається купити його якомога більше замість інших товарів, які стали відносно дорожчими. Тобто споживачі мають мотивацію заміщувати дорогі товари дешевими.

Ефект доходу повязаний зі зміною ціни на один із товарів: за нижчої ціни споживач може купувати більшу його кількість, не зменшуючи споживання інших товарів. Це стає можливим завдяки зростання купівельної спроможності грошового доходу споживача внаслідок зниження ціни на один із потрібних йому товарів: зі зростанням реального доходу він може купити більше товарів.

Цінова еластичність попиту.

За різкого зростання цін на певний товар покупця потрібен час на пошук його замінників. Ідеться про швидкість пристосувальної реакції на різку зміну ціни. Це означає, що ціна впливає на споживання через певний час. Така пристосувальна реакція називається ціновою еластичністю попиту.

Цінова еластичність попиту - кількість товарів, на яку люди збільшать або зменшать свої придбання внаслідок зміни ціни.

Визначають цінову еластичність попиту (е_р) як частку від ділення відсоткової зміни величини попиту на відсоткову зміну ціни на конкретний товар А за формулою:

Де %ДQ_ДА - зміна попиту у відсотках; %ДР_А - зміна ціни у відсотках.

Якщо е_р<1, то такий попит називається нееластичним. Коли е_р>1, тобто коли відсоткова зміна кількості купівель перевищує відсоткову зміну ціни - попит еластичний. Одинична еластичність попиту можлива за умови, коли е_р=1. Вона засвідчує рівнозначну реакцію покупців на зміну ціни.

Еластичний та нееластичний попити ілюструє рис.3.5.

На графіку зображена крива D₁ з е_р=, тобто крива абсолютно еластичного попиту, тоді крива D₂ має е_р=0, тобто є кривою абсолютно нееластичного попиту залежно від ціни. На графіку відповідні криві перетворюються на прямі, спрямовані паралельно координат.

Величина цінової еластичності попиту залежить від таких факторів (детермінант):

- кількість й наближеності за споживчими властивостями товарів - замінників;

- частки доходу, який використовується на придбання товару;

- можливості різноманітного використання товару;

- часового періоду.

Еластичність попиту на товар відповідно до доходів споживачів (Е₁) засвідчує залежність між відсотковою зміною кількості товару, що купується, і відсотковою зміною доходу як фактора, що зумовлює відповідну реакцію. Її визначають за формулою:

Де %ДІ - зміна доходу у відсотках.

Коефіцієнт цінової еластичності попиту обчислюють, використовуючи кілька математичних способів. Одним із них є визначення дугової еластичності, під час якого використовують середні значення зміни фактора і результату:

За потребу проаналізувати зміну попиту на товар А внаслідок зміни ціни на повязаний з ним товар В використовують перехресну еластичність попиту на товар А за ціною товару В ():

Перехресна еластичність є критерієм класифікації товарів на взаємозамінні та взаємодоповнюючі. Здійснюють її, зважаючи на такі процеси:

- якщо за збільшення ціни товару В відбувається збільшення кількісного попиту на товар А, причому >0, то ці товари є взаємозамінними;

- якщо перехресна еластичність <0, то ці товари є взаємодоповнюючими, тому зростання попиту на один товар зумовлює зменшення попиту на інший;

- якщо перехресна еластичність =0, то ці товари ніяк між собою не повязані.

Попит перебуває у єдності з пропозицією, оскільки вона формує попит через асортимент вироблених товарів і пропонованих послуг на ринку. Їх рівновага є свідченням збалансованості суспільного виробництва, обміну і споживання.

Взаємодія попиту і пропозиції.

Пропозиція - це сукупність товарів і послуг, які є або в кожний даний момент можуть бути доставлені на ринок.

У взаємодії пропозиції і попиту формуються ринкові ціни на товари і послуги, які за різних обставин можуть по-різному відхилятися від їх вартості. Якщо попит існує на ринку у грошовій формі, то пропозиція - у товарах і послугах. Попит формує структуру та обсяг пропозиції - кількість товару, яку продавець прагне продати на ринку протягом одиниці часу і за певних умов.

Умови, що впливають на обсяг пропозиції, називають детермінантами пропозиції. До них належать ціна конкретного товару (А), ціни інших (В,С, ...,Z) товарів, ціни на ресурси, технологія виробництва, податки на виробників, кількість продавців на ринку, очікування виробників. Вважаючи всі ці детермінанти фіксованими (крім ціни товару А), можна одержати функцію пропозиції від ціни товару А:

Де - обсяг пропозиції товару А; - ціна товару А.

Функція пропозиції залежно від ціни може бути задана табличним, графічним і аналітичним способами.

Закон пропозиції - внутрішній (суттєвий), стійкий, прямо пропорційний причинно-наслідковий зв`язок між ціною і обсягом пропозиції товару, згідно з яким зростання ціни на товар зумовлює збільшення обсягу його пропозиції, а зменшення ціни зменшує кількість товару, що пропонується на ринку.

Графічно закон пропозиції зображують за допомогою кривої пропозиції S залежно від ціни (рис.3.6), що виражає залежність між ціною товару і його кількістю, яку продавці прагнуть і можуть поставити на ринок за певної ціни. Ринкова пропозиція може бути сукупною та індивідуальною. Обсяг сукупної ринкової пропозиції за кожного значення ціни дорівнює сумі обсягів пропозиції окремих виробників (індивідуальних пропозицій) за певної ціни. Тому сукупна ринкова пропозиція певного товару безпосередньо залежить від ціни, зростаючи одночасно з нею.

Згідно із законом пропозиції зростання ринкової ціни на товар збільшує обсяги його пропозиції на ринку. На графіку це відображається як рух уздовж кривої S (див.Рис.3.6). Тобто позитивний нахил кривої пропозиції S свідчить про прямо пропорційний зв`язок між ціною товару, запропонованого на ринку, і його кількістю. Під впливом зовнішніх факторів крива пропозиції S зсувається вбік, що відображено на Рис.3.7.

На величину пропозиції товару впливають і зовнішні фактори (детермінанти):

- ціни на споріднені товари;

- ціни на використовувані ресурси для виробництва товару, тобто вартість виробництва;

- зміни в технології;

- податки на підприємництво;

- кількість фірм на ринку, що пропонують один і той самий вид продукції;

- очікування на майбутнє.

Під дією зовнішніх факторів загальна пропозиція конкретного товару на ринку зростає або зменшується. Ці зміни відображаються на графіку (див. Рис.3.7) як зсув кривої пропозиції вправо - донизу (за зростання пропозиції) або вліво - вгору (за зменшення пропозиції). Зміна цін товарів не так відчутно впливає на величину пропозиції як на величину попиту.

Цінова еластичність прпозиції - це кількісна характеристика чутливості пропозиції до зміни ринкової ціни товару.

Оскільки закон пропозиції виражає взаємозв`язок між зміною ціни і відповідною зміною обсягу пропозиції товару, то можна кількісно оцінити ступінь цього взаємозв`язку за допомогою коефіцієнта цінової еластичності пропозиції, який засвідчує, на скільки відсотків зміниться обсяг пропозиції товару А внаслідок зміни його ціни на 1%. Розраховують його за формулою:

Де е_РА - коефіцієнт цінової еластичності пропозиції товару А; %ДQ_SA - зміна (у відсотках) кількості пропозиції товару А; %ДP_A - зміна (у відсотках) ціни товару А.

Залежно від значення коефіцієнта цінової еластичності пропозиція товару може бути еластична (е_РА>1), нееластична (е_РА<1), абсолютно еластична (е_РА=) і абсолютно нееластична (е_РА=0).

За абсолютно еластичної пропозиції (S₁) найменше зниження ціни зменшує обсяги пропозиції до нуля, а за абсолютно нееластичної пропозиції (S₂) обсяг пропозиції залишається незмінним за будь-якої ціни. (рис.3.8.).

Еластичність пропозиції буде тим вищою, чим менше додаткових витрат потрібно для збільшення випуску продукції у звязку зі зростанням її ринкової ціни. Отже, вона залежить від того, наскільки збільшуються виробничі витрати за нарощування обсягів виробництва.

Отже, згідно з концепцією альтернативної вартості попит бере участь у формуванні витрат, а витрати впливають на рівень цін. Ресурси використовуватимуться недбало, якщо користувачам не потрібно оплачувати їх альтернативну вартість, тобто вартість за умови їх найефективнішого використання. Це можливо, якщо власник ресурсу не визначений або ресурс перебуває в суспільно знеособленій власності, а тому нікому наполягати, щоб потенційні користувачі ресурсу оплатили цінність його альтернативних можливостей. У такому разі ресурси недооцінюватимуть, відповідно і стимули щодо їх економії у підприємців будуть слабкі.

Крім законів попиту і пропозиції на ринку діють також закон вартості, закон конкуренції і закон грошового обігу.

Закон вартості - закон, згідно з яким обмін товарів здійснюється на основі вартісної еквівалентності, яка визначається суспільно необхідними витратами абстрактної праці на їх виробництво. Він стимулює виробників, які забезпечують найвищі продуктивність праці та ефективність використання ресурсів. У сфері обміну дія закону вартості виявляється через коливання цін навколо вартості під впливом коливання попиту і пропозиції.

Закон конкуренції. Наявність на ринку великої кількості відокремлених продавців (виробників) породжує між ними конкуренцію - змагання за ринки збуту з метою отримання вищих доходів. Позитивним наслідком конкуренції є продаж товару за рівноважними цінами. Механізм конкуренції повязаний з потребою товаровиробника відшкодувати витрати виробництва і функціонувати відповідно до закону конкуренції. Він установлює пряму залежність між величиною витрат капіталу і прибутком: рівновеликий капітал повинен отримувати рівновеликий прибуток незалежно від особливостей галузі застосування капіталу.

Закон грошового обігу - закон, згідно з яким кількість грошей та сума цін товарів і послуг в обігу мають бути збалансованими [29, с.363-364].

Ринкова рівновага. Функцією взаємозвязку попиту, пропозиції і ціни за вільної конкуренції є ринкова рівновага.

Ринкова рівновага - спроможність конкурентних сил попиту і пропозиції встановлювати ціну, яка врівноважує їхні обсяги.

Центральними питаннями ринкової рівноваги є взаємодія попиту і пропозиції та їхнє балансування за допомогою рівноваги, наслідки фіксації цін, виникнення дефіциту і особливості конкуренції за фіксованих цін. Головним інструментом координації дій у ринковому господарстві, де кожен керується своєю метою, є ціни. Вони врівноважують ринки (Рис.3.9.). Ціна, яка врівноважує кількісні величини попиту і пропозиції, є ціною рівноваги, або рівноважною ціною (Р_е). Точка, в якій перетинаються на графіку криві попиту і пропозиції, називається точкою рівноваги і позначаються як „е” (лат.equilibrium - рівновага).

Реакція ринку на зміну ціни є автоматичною. Якщо якогось блага стає мало, це означає, що його пропозиція зменшується порівняно з попитом, а тому ринкова ціна зростає. Зростання ціни зумовлює скорочення обсягів продажу блага. У цей час підприємці стараються виробляти і постачати на ринок його більше, в результаті чого врівноважується величина попиту і пропозиції. Аналогічні наслідки має і зниження ціни, яке сигналізує, що благо є вже не таким рідкісним, тобто пропозиція перевищує попит. Зниження ціни стимулює збільшення величини попиту і відповідне зменшення величини пропозиції, внаслідок чого вони також урівноважуються. На графіку це взаємо пристосування ілюструється як зсув кривих попиту і пропозиції доти, доки не встановиться точка рівноваги.

Рідкісне благо, як правило, є обмеженим щодо його кількості, яка не може задовольнити потреби (попит) виробництва, особи, колективу чи суспільства (рис.3.10).

Про відносну рідкісність блага сигналізують ціни. Воно перестає бути рідкісним тільки за можливості отримати будь-яку бажану кількість без будь-яких витрат (Рис.3.11).

82

Конкуренція покупців є наслідком рідкісності благ, її можна позбавитися, подолавши рідкісність. Вона засвідчує намагання людей якомога повніше відповідати критерію розподілу рідкісних благ в умовах ринку - готовності платити. Якщо розподіл і споживання рідкісних благ здійснюється в суспільстві на основі готовності платити гроші, це є фундаментальною мотивацією до праці, заробляння грошей. Блокування механізму вільного ціноутворення відкриває простір для не грошових критеріїв і механізмів конкуренції між покупцями. У процесі конкуренції за рідкісний товар збільшаться їх загальні (грошові і не грошові) витрати. Вони зростатимуть доти, доки величина попиту не зрівняється з величиною пропозиції. Зростання не грошових витрат покупця породжує змертвілі витрати - витрати, що не приносять вигод ні продавцю, ні покупцю (рис.3.12).

В економіці інколи штучно виникають і надлишки товарів. Це може статися, наприклад, внаслідок встановлення паритетних цін (відповідають цінам товарів, які купують виробники сільгосптоварів) на продукцію фермерів (рис.3.13).

У такому разі, сприяючи появі надлишку сільськогосподарських товарів, уряд намагається не допустити падіння цін на сільськогосподарську продукцію до рівня, на якому величина поточного споживчого попиту відповідтиме величині пропозиції, тобто кількості продукції, яку прагнуть виробити фермери.

Загалом, зясування сутності ринкової рівноваги та умов її встановлення наводить на такі висновки:

- функцію координації в ринковому господарстві виконують ціни, які встановлюються на основі взаємодії попиту і пропозиції;

- будь-яке втручання держави у вільне встановлення цін спричинює порушення ринкової рівноваги, дефіцит, збільшення грошових витрат покупців. Воно можливе тільки у виняткових випадках на короткий період і не більше ніж на три-чотири базисних товари;

- ринковий розподіл благ визначається на основі готовності платити, що підтверджує існуючий ринковий принцип „Ефективність - через ринок, справедливість - через податки”.

Отже, залежність між ціною товару та обсягом попиту на нього виражається законом попиту, а згідно із законом про, збільшення ціни товару веде до зростання обягу пропозиції. На обєм попиту і пропозиції впливають не лише ціна товару, а й інші зовнішні чинники, дія яких позначається на стані ринкової рівноваги.

Взаємодія та координація попиту і пропозиції відбуваються в результаті дії цінового механізму та ринкової конкуренції, що приводить до формування рівноважної ціни й рівноважної кількості товару. Збалансування обсягів попиту і пропозиціїї можливе завдяки виконанню ринковою ціною врівноважуючої функції. Якщо ринкова ціна вища за ціну рівноваги, на ринку спостерігається надлишкова пропозиція, що призвіодить до падіння ринкової ціни. І навпаки, якщо ринкова ціна нижча за ціну рівноваги, на ринку встановлюється надлишок попиту, або дефіцит товару, що зумовлює збільшення ринкової ціни.

Механізм координації попиту і пропозиції діє як на ринку товарів, так і на ринку ресурсів. Ринковий механізм ціноутворення, що реалізується завдяки врівноваженню обсягів попиту і пропозиції, може бути порушений через втручання держави в процесі ціноутворення шляхом фіксації цін і утворення товарного дефіциту або надлишку, що свідчить про втрату балансу й ефективності на ринку.

Ігнорування законів ринку виводить з рівноваги економічну систему, породжує складні проблеми у сфері виробництва, обігу, споживання, нерідко призводить до соціальних і політичних потрясінь, подолання яких вимагає неабияких зусиль субєктів політичних та економічних відносин, передусім держави [29, с.364].

3. РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

3.1. Торгово-промислові палати України

Згідно з законодавством України, торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка обєднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх обєднання.

Торгово-промислова палата може займатися підприємницькою діяльністю лише в тому обсязі, в якому це необхідно для виконання її статутних завдань. Одержаний нею прибуток не розподіляється між членами торгово-промислової палати, а спрямовується на виконання її статутних завдань.

Торгово-промислова палата є юридичною особою, відповідає за своїми зобовязаннями всіма коштами та майном, що належать їй.

Завданнями торгово-промислових палат є:

- сприяння розвиткові зовнішньоекономічних звязків, експорту українських товарів і послуг, подання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, освоєнні нових форм співробітництва;

- представлення інтересів членів палати з питань господарської діяльності як в Україні, так і за її межами;

- організація взаємодії між субєктами підприємницької діяльності, координація їх взаємовідносин з державою в особі її органів;

- участь в організації в Україні та за кордоном професійного навчання і стажування фахівців - громадян України з питань підприємництва, розвитку конкуренції, а також у розробленні та реалізації державних і міждержавних програм у цій галузі;

- надання довідково-інформаційних послуг, основних відомостей, що не є комерційною таємницею, про діяльність українських підприємців і підприємців зарубіжних країн згідно з національним законодавством, сприяння поширенню, зокрема через засоби масової інформації, знань про економіку і науково-технічні досягнення, законодавство, звичаї та правила торгівлі в Україні і зарубіжних країнах, можливості зовнішньоекономічного співробітництва українських підприємців;

- сприяння в організації інфраструктури інформаційного обслуговування підприємництва;

- надання послуг для здійснення комерційної діяльності іноземним фірмам та організаціям;

- встановлення і розвиток звязків з іноземними підприємцями, а також організаціями, що обєднують або представляють їх, участь у роботі міжнародних неурядових організацій та інших спільних організацій;

- сприяння розвитку торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, участь у розробленні правил професійної етики у конкуренції для різних сфер підприємницької діяльності, галузей економіки, спілок та обєднань підприємців;

- виконання інших завдань, передбачених її статутом.

Державні органи сприяють торгово-промисловим палатам у виконанні ними статутних завдань.

Торгово-промислові палати створюються за принципом добровільного обєднання їх засновників. Принцип добровільного обєднання підприємців у торгово-промислову палату полягає у праві вибору входити або не входити до її складу.

Торгово-промислові палати створюються на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (регіональні торгово-промислові палати). У межах кожної з цих адміністративно-територіальних одиниць може бути створена лише одна торгово-промислова палата.

На території України діє Торгово-промислова палата України.

Торгово-промислова палата створюється за ініціативою не менш як 50 засновників, які знаходяться на відповідній території.

Засновники торгово-промислової палати скликають установчий зїзд (конференцію) або загальні збори, на яких приймається статут і створюються керівні органи торгово-промислової палати.

Членами торгово-промислової палати можуть бути лише юридичні особи, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадяни України, зареєстровані як підприємці, та їх обєднання.

Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обовязковими для застосування на всій території України. Діяльність торгово-промислової палати припиняється шляхом її ліквідації.

Торгово-промислова палата України.

Членами Торгово-промислової палати України є торгово-промислові палати, юридичні особи, які створені і діють відповідно до законодавства України, громадяни України, що зареєстровані як підприємці, та їх обєднання. Члени регіональних торгово-промислових палат одночасно є членами Торгово-промислової палати України.

Торгово-промислова палата України представляє інтереси своїх членів у Міжнародній торговій палаті, а також в інших міжнародних організаціях з питань підприємницької діяльності.

Якщо міжнародним договором України, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору. [16, с.9].

Останнім часом система торгово-промислових палат в Україні стає ареною палких суперечок, де особисті амбіції зіштовхуються з колективними, а її внутрішня автономність зазнає потужного впливу зовнішнього соціуму, піддаючи випробуванню якість та міцність демократичної суті її існування [38].

З метою реалізації положень, визначених Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні", Кабінет Міністрів України 1 квітня 1999 року прийняв постанову "Про підтримку діяльності торгово-промислових палат".

Торгово-промислова палата України уклала угоди про співробітництво з партнерськими організаціями 54 країн, вона є членом асоціацій торгово-промислових палат Центральної Європейської Ініціативи, Чорноморської зони, Ділової ради ЧЕС, виступила одним із співзасновників Турецько-Української, Італо-Української, Ірано-Української, Індійсько-Української, Болгаро-Української, Македонсько-Української, Словацько-Української ділових рад, Польсько-Української господарчої палати. ТПП України має своїх представників у Бразилії, Угорщині, Німеччині, Фінляндії та на Кіпрі.

Щорічно Торгово-промислова палата приймає понад 100 делегацій представників ділових кіл зарубіжних країн. За сприяння

. За останні два роки Палата сформувала делегації підприємців, які супроводжували Президента України під час візитів його до Австрії, Туреччини, Португалії, Литви; міністра закордонних справ України - до Росії, Туреччини, Словаччини; організовувала зустрічі вітчизняних підприємців з представниками ділових кіл, які супроводжували під час візитів в Україну президентів Болгарії, Вєтнаму, Македонії, Туреччини. ТПП України є одним із співзасновників Асоціації товарної нумерації України (ЄАН-Україна).

За період з 1995 по 2000 рік торгово-промисловими палатами в Україні проведено близько 400 виставок. Тільки центральною палатою організовано 120 таких заходів, в т. ч. виставки фірм і компаній Німеччини, Польщі, Ірану, Туреччини, Естонії, Обєднаних Арабських Еміратів, Італії, Греції, Хорватії.

Торгово-промислові палати України пройшли значний шлях розвитку перед визнанням їх іншими країнами. Висновком з цього буде той факт, що зараз існує крайня необхідність забезпечення їх нормального функціонування з метою подальшого гідного виходу на світовий ринок.3.4. Страхові фірми України

Згідно з Законом України „Про страхування” , страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

- Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків.

Страхування може бути добровільним або обовязковим.

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші обєднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Ці обєднання не можуть займатися страховою діяльністю.
Обєднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію обєднань страховиків, у десятиденний строк з дня реєстрації повідомляє про це Уповноважений орган.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо зазначеного виду страхування, зобовязані утворити Моторне (транспортне) страхове бюро, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.

Моторне (транспортне) страхове бюро є єдиним обєднанням страховиків, які здійснюють обовязкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у Моторному (транспортному) страховому бюро є умовою здійснення діяльності щодо обовязкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіаційних ризиків, та страховики, яким дозволено займатися страхуванням морських ризиків, можуть створити Авіаційне страхове бюро та Морське страхове бюро, які мають бути юридичними особами, що утримуються за рахунок коштів страховиків.

Громадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.
Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи на території України користуються правом на страховий захист нарівні з громадянами і юридичними особами України.

Страхові фірми мають особливе значення в функціонуванні економічної системи України, а тому - необхідним є вдосконалення законодавчої бази України в питаннях страхування.

3.5. Аудиторські фірми України

Згідно з Законом України „Про аудиторську діяльність”, аудиторська фірма - це організація, яка займається виключно наданням аудиторських послуг.

Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм власності. Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків.

Аудиторській фірмі дозволяється здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, якщо у ній працює хоча б один аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та повязаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб [9,с. 5].

Аудитом є перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.

Сертифікація (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів здійснюється Аудиторською палатою України. Статут Аудиторської палати України підлягає затвердженню двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. Аудиторська палата України здійснює сертифікацію субєктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги, здійснює заходи із забезпечення незалежності аудиторів при проведенні ними аудиторських перевірок та організації контролю за якістю аудиторських послуг.

Загальна кількість членів Аудиторської палати України становить двадцять пять осіб. Термін повноважень членів Аудиторської палати України не може перевищувати пяти років. Термін повноважень членів Аудиторської палати України першого скликання не може перевищувати трьох років.

Аудитори України мають право обєднатися в громадську організацію за професійними ознаками (Спілку аудиторів України), дотримуючись вимог цього Закону та інших законів України.

З метою забезпечення соціального захисту своїх членів Спілка

- аудиторів України може створювати відповідні фонди.

Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником. Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).

Порядок припинення чинності сертифікату на аудиторську діяльність визначається Аудиторською палатою України.

Аудиторська діяльність є досить новою ланкою економічної системи України, а тому необхідним є сприяння її подальшого розвитку і вдосконалення законодавства щодо регулювання цього питання.

3.1. Біржі України

Згідно з Законом України „Про цінні папери і фондову біржу України”, фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом. У статуті фондової біржі визначаються:
а) найменування і місцезнаходження фондової біржі;
б) найменування і місцезнаходження засновників;
в) розмір статутного фонду;
г) умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів
фондової біржі;
д) права і обовязки членів фондової біржі;
е) організаційна структура фондової біржі;
є) компетенція і порядок створення керівних органів фондової
біржі;
ж) порядок і умови відвідування фондової біржі;
з) порядок і умови застосування санкцій, встановлених
фондовою біржею;
и) порядок припинення діяльності фондової біржі.

Правила фондової біржі повинні передбачати:
а) види угод, що укладаються на фондовій біржі;
б) порядок торгівлі на фондовій біржі;
в) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;
г) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються
на фондовій біржі;
д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;
е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;
є) обовязки членів фондової біржі щодо ведення обліку та
інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі,
порядок їх діяльності;
ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;
з) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати
за них;
и) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;
і) інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.

Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли
число її членів стало менше 10. Якщо у фондовій біржі залишилося
10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових
членів протягом шести місяців. Діяльність фондової біржі припиняється відповідно до законодавства України про акціонерні товариства та інші види
господарських товариств [17, с.4].

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України є

державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним

Верховній Раді України. До системи цього органу входять Державна

комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат і територіальні органи.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України.

При Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку створюються Консультаційно-експертна рада, інші органи та установи [12, с.8].

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і її
територіальні відділення здійснюють контроль за випуском та обігом
цінних паперів, за винятком приватизаційних. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку призначаються державні представники на фондових біржах. Вони уповноважені здійснювати контроль за додержанням положень статуту і правил фондової біржі та мають право брати участь у роботі керівних органів фондових бірж. . Контроль за обігом приватизаційних паперів здійснює Фонд державного майна України. Антимонопольний комітет України здійснює контроль за дотриманням вимог антимонопольного законодавства при обігу цінних паперів.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила,
ніж ті, що містяться в законодавстві України про цінні папери і
фондову біржу, то застосовуються правила міжнародного договору [17,с.7].

Товарні біржі. Особливості організації товарних бірж на Україні визначаються Законом України “Про товарні біржі”, прийнятим 10 грудня 1991 р. і введеним в дію 1 січня 1992 р.

Переважне число ТБ на Україні є універсальні (75% їх кількості).

Багато ТБ України обєднані в різні біржові союзи. Найбільш представницькими з них є Конгрес бірж, Біржовий союз, Міжбіржовий синдикат Метал України, міжбіржева картель “Дніпро”.

Товарна біржа є організацією, що обєднує юридичних і
фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і
має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і повязаних з ним торговельних операцій.

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням.

Товарна біржа здійснює свою діяльність за принципами:

- рівноправності учасників біржових торгів;

- застосування вільних (ринкових) цін;

- публічного проведення біржових торгів.

Товарна біржа створюється на засадах добровільного обєднання заінтересованих юридичних і фізичних осіб, яким це не заборонено чинним законодавством.

Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та управління, а також державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті.

Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок та принципи її створення, склад засновників, їх обовязки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків.
Кожний із засновників сплачує пайовий внесок . Товарна біржа діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі.

Вищим органом управління товарної біржі є загальні збори її
членів. У період між загальними зборами членів товарної біржі
управління нею здійснює біржовий комітет (рада біржі). Контролюючим органом товарної біржі є контрольна (ревізійна) комісія.

Біржовий комітет (рада біржі) і контрольна (ревізійна) комісія обираються загальними зборами членів товарної біржі, компетенція та повноваження комітету і комісії визначаються статутом товарної біржі.

Майно товарної біржі складається з фондів, що утворюються біржею, вартість яких відбивається на балансі біржі.

Держава гарантує захист майнових прав товарної біржі.

Правила біржової торгівлі.

Правила біржової торгівлі розробляються відповідно до чинного законодавства і є основним документом, що регламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі та розвязання спорів з цих питань. Правила біржової торгівлі затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або органом, ними уповноваженим.

У правилах біржової торгівлі визначається:

- строк та місце проведення біржових операцій;

- склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що ставляться до них;

- порядок здійснення та реєстрації біржових операцій;

- порядок визначення та розмір плати за користування послугами біржі;

- відповідальність учасників та працівників біржі за невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі;

- інші положення, встановлені органами управління біржі.
На товарній біржі забороняються:

- купівля-продаж товарів (контрактів) однією особою
безпосередньо або через підставних осіб з метою впливу на динаміку цін;

- будь-які погоджені дії учасників біржової торгівлі, які мають
своєю метою або можуть призвести до зміни чи фіксації поточних біржових цін;

- поширення неправдивих відомостей, що можуть призвести до
штучної зміни конюнктури [15, с.5].

Біржа праці - (Державна служба зайнятості в Україні) - виконує посередницькі функції між безробітними і роботодавцями, забезпечує взаємозвязок пропозиції і попиту на такий специфічний товар, як робоча сила..

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів

місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

Регулювання правового становища державних службовців, які працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу".

Державний фонд сприяння зайнятості населення є загальнодержавним позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою

Положення про державний фонд сприяння зайнятості населення

затверджується Кабінетом Міністрів України [13, с.4].

Валютна біржа.

Надання підприємствам і комерційним банкам права проведення валютних операцій і міжнародних розрахунків сприяло створенню внутрішнього міжбанківського валютного ринку. Тому у 1991 р. Держбанк СРСР (пізніше Нацбанк України) утворив структурний підрозділ - Центр проведення міжбанківських валютних операцій (валютну біржу).

У 1992 р. інтереси подальшого розвитку внутрішнього ринку, а також розпад СРСР сприяли зміні статуту валютної біржі. З підрозділу Національного банку України вона перетворилася, згідно з Постановою Правління НБУ №50 від 08.07.1993р, в загальнонаціональну форму організації міжбанківського валютного ринку-Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ).

УМВБ має статус акціонерного товариства закритого типу. Акціонерами біржі є виключно юридичні особи (40 українських банків). УМВБ має статутний фонд, сформований за рахунок власних коштів акціонерів у грошовій формі. Загальний розмір статутного фонду дорівнює 3 000 000 (три мільйони) гривень. Статутний фонд розподіляється на сорок простих іменних акцій. Відповідно, кожна проста іменна акція має номінальну вартість в 75 000 (сімдесят пять тисяч) гривень, а кожен акціонер УМВБ володіє однією акцією.

УМВБ є організацією, яка:

1) створена без мети отримання прибутку;

2) спрямовує свою діяльність на організаційне оформлення постійно діючого, централізованого ринку, в межах якого здійснюється укладання угод купівлі-продажу валютних цінностей, зокрема банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, торгівля якими може здійснюватися на УМВБ згідно вимог чинного законодавства;

3) зосереджує попит та пропозицію валютних цінностей, банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, сприяє формуванню їх біржового курсу;

4) організовує та забезпечує здійснення розрахунків та надання клірингового та депозитарного обслуговування угод і контрактів, укладених на торговельних майданчиках УМВБ.

Основні функції УМВБ полягаються в:

- акумулюванні попиту і пропозиції на валютні ресурси;

- встановленні єдиного ринкового курсу гривні безготівкових операцій банків;

- забезпеченні додаткових гарантій при здійсненні валютних операцій;

- організації торгів і укладенні угод з купівлі і продажу іноземної валюти з учасниками торгів;

- організації і проведенні розрахунків в іноземній валюті та в гривні;

- визначенні поточного курсу іноземних валют до гривні;

- зборі й аналізі інформації про процеси, що відбуваються на валютному ринку.

Українська міжбанківська валютна біржа має такі органи управління та внутрішнього контролю:

- загальні збори акціонерів;

- біржовий комітет (спостережна рада);

- раду директорів;

- арбітражний комітет та ревізійну комісію.

Загальні збори акціонерів є вищим органом УМВБ. Загальні збори акціонерів визначаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту більш як 60% голосів (акцій).

Біржовий комітет створюється з числа представників акціонерів. Комітет складається з не менш ніж 5 осіб, призначених на пятирічний термін Загальними зборами. Засідання Біржового комітету проводяться не рідше одного разу на два місяці. Засідання вважаються правомочними, якщо в них беруть участь 2/3 від загальної кількості членів Біржового комітету, за умови, однак, що серед них є присутнім голова Біржового комітету, або його заступник. Рада директорів є виконавчим органом і приймає рішення по всіх питаннях щодо діяльності біржі, які не входять до компетенції загальних зборів та Біржового комітету.

Рада підзвітна Загальним зборам і Біржовому комітету та організовує виконання їх рішень. З метою контролю за фінансовою та господарською діяльністю УМВБ Загальні збори акціонерів створюють Ревізійну комісію, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складається з трьох членів, призначених Загальними зборами на термін 2 роки. Члени Біржового комітету, Ради директорів, Арбітражного комітету, голова та секретар Загальних зборів не можуть бути членами Ревізійної комісії.

Крім Ревізійної комісії, для створення відповідного внутрішнього аудиторського контролю та з метою дотримання чинного законодавства України УМВБ створює відділ внутрішнього аудиту [37].

Досліджуючи дане питання, можна зробити висновок, що законодавча база функціонування бірж України не є досконалою, оскільки наявність великої кількості законів спричиняє суперечність між їхніми положеннями. А це викликає необхідність реформування законодавчої бази України щодо регулювання біржової діяльності на основі її чіткої структуризації.3.2. Основні задачі розвитку міжбіржової торгівлі України на сучасному етапі.

Основними задачами розвитку міжбіржевої торгівлі на Україні на сучасному етапі є :

1. Збільшення темпів росту біржового обороту, підвищення його питомої ваги в Батальному обсязі оптового товарообороту. Розрахун-ки показують, що оптимальна питома вага біржового обороту повинна становити близько 20% від загального обсягу оптового обороту України. Це означає, що число біржових угод повинно зрости в 7-10 раз порівняно з 1991 р. Зростанню біржового обороту буде сприяти скорочення питомої ваги державного замовлення на вироблену про-дукцію, укладання через біржі ряду зовнішньо-торгівельних угод, скорочення переліку ліцензованих товарів.

2. Скорочення числа ТБ. Виходячи з критеріїв міжнародної бір-жової торгівлі число ТБ на Україні не повинне бути більшим 6-7.

На початковому етапі переходу до ринкової економіки, їх число може становить 20-25 (необхідно скоротити втричі). частина ТБ повинна бути перетворена в торгові будин-ки, аукціонні фірми; друга їх частина може бути обєднана (в першу чергу у М. Києві, де в такій їх кількості немає необхідності).

3. Спеціалізація ТБ. Спеціалізовані ТБ повинні відігравати основну роль в складі ТБ України. Процес спеціалізації на Україні повинен здійснюватись в два етапи. На першому етапі слід визначити профіль перспективних ТБ. На другому етапі слід розпочати повне “очищення” цих ТБ від непрофільних товарів. Основу товарного профілю бірж повинні складати так звані “біржові” товари.

4. Впровадження сучасних видів біржових угод. Це стосується фючерсних і опціонних угод. Їх впровадження в нашу біржову проактику дасть змогу залучити на біржу більшу кількість членів, краще котирувати ціни, здійснювати страхування цінового ризику.

5. Впорядкування розрахункових операцій на біржах. Вже сьогодні виникає потреба в створенні на ТБ Розрахункових палат для обслуговування членів біржі. З ростом обсягів біржового обороту функціонування біржових розрахункових центрів - необхідна умова ефективності їх роботи.

6. Оптимізація економічних умов діяльності учасників біржової торгівлі. В першу чергу це стосується системи оподаткування посередницької біржової діяльності, яка в Україні набагато жорсткіша, ніж в інших країнах.

7. Створення розвинутої біржової інфраструктури. Для забезпечення ефективної діяльності біржі повинні володіти системою складських приміщень, певними транспортними засобами, користуватися послугами консалтингових та маркетингових фірм.

Отже, можна зробити висновок, що розвязання цих задач, на мою думку, дозволить Україні створити систему біржової торгівлі, яка б відповідала міжнародним стандартам.

ВИСНОВКИ

Під час виконання курсової роботи я дійшла певних висновків.

Ринок - це сукупність економічних відносин між фізичними і юридичними особами (промисловими, торговельними кампаніями, корпораціями, банками), а також між державами і національними органами, міжнародними фінансово-кредитними інститутами з організації та купівлі-продажу різноманітних товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

На ринку складається певна конюктура, що являє собою найважливіші ознаки, риси, показники, які характеризують поточний і перспективний стан розвитку економіки світового господарства, його окремих регіонів, країн певної галузі або ринку товарів і послуг.

Основними функціями ринку є: ціноутворююча функція, регулююча функція, спонукаюча функція, інтегруюча функція, контролююча функція, функція розвитку, функція санації, інформаційна функція. Дисфункціональними є: функція провокування та здійснення банкрутства, функція породження монополістичних тенденцій в економіці, функція диспропорційності, функція нерівномірного розвитку, антисоціальна функція, анти економічна функція, анти екологічна функція, платіжнозвужуюча функція. Також в економічній літературі існує поділ функцій ринку на дві групи: організаційні й економічні.

Існує велика кількість критеріїв структуризації ринку. Згідно з принципом субординації важливу роль у розвинутих країнах відіграє ринок нерухомості - житла, дач, землі. Найновітнішим видом ринку, що сформувався в умовах інформаційної революції, є ринок інформації. Певну роль серед обєктів власності у розвинутих країнах відіграє і ринок золота. Згідно з генетичним підходом, спочатку існував вільний ринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований (в тому числі олігополістичний) та регульований (з боку держави та наднаціональних органів). Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях формує змішані типи ринку. За формами власності виокремлюють приватний, колективний (в тому числі кооперативний), державний, інтегрований ринки. За географічними ознаками (просторовим критерієм) ринки поділяють на місцеві, регіональні, національні, міжнародні (світовий) ринок. Конкретизацією зазначених вище критеріїв класифікації ринку є критерії зрілості (ринок, що формується, нерозвинутий і розвинутий ринки), насиченості (рівноважний ринок, нерівноважний у формі дефіцитного та надлишкового), галузевий (ринок одягу, взуття, автомобілів тощо). За способом організації купівлі-продажу товарів розрізняють : оптовий ринок, роздрібний ринок, ринок закупівель сільськогосподарської продукції. З урахуванням єдності економічного та правового підходів (за рівнем законності) розрізняють легальний (офіційний) та нелегальний (тіньовий), „чорний” ринки. За соціально-економічним змістом структури ринку виокремлюють ринок робочої сили, засобів виробництва, фінансовий ринок та інші. Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією формуються дефіцитний, рівноважний і надлишковий ринки робочої сили.

Інфраструктура ринку - сукупність базових галузей (або матеріальна основа економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання обєктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей. Розрізняють два типи ринкової інфраструктури - спеціалізовану, тобто таку, яка обслуговує окремі ринки (ринок товарів, послуг, цінних паперів); загальну, тобто таку, яка обслуговує всю економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір від виробника до споживача. Основними елементами спеціалізованої інфраструктури є біржі, системи оптової й роздрібної торгівлі, торгово-промислові палати, аудиторські фірми, підприємства галузей транспорту і зв`язку, ярмарки, аукціони, торговельні доми. До елементів загальної інфраструктури відносять: грошову, фінансову, кредитну й податкову системи.

Складовими механізму функціонування ринку є: попит, пропозиція, ціна, конкуренція. Основними законами ринку є: закон попиту, закон пропозиції, закон вартості, закон конкуренції і закон грошового обігу.

У своїй роботі я розглянула інфраструктуру ринку України в сучасних умовах за принципом спеціалізованої інфраструктури.

Згідно з законодавством України, торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка обєднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх обєднання. На території України діє Торгово-промислова палата України. При Торгово-промисловій палаті України діють Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія, діяльність яких регулюється законодавством України.

Згідно з Законом України „Про страхування” , страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Аудиторська фірма - це організація, яка займається виключно наданням аудиторських послуг.

Згідно з Законом України „Про цінні папери і фондову біржу України”, фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Товарна біржа є організацією, що обєднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і повязаних з ним торговельних операцій. Біржа праці - (Державна служба зайнятості в Україні) - виконує посередницькі функції між безробітними і роботодавцями, забезпечує взаємозвязок пропозиції і попиту на такий специфічний товар, як робоча сила.. Українська міжбанківська валютна біржа має статус акціонерного товариства закритого типу.

Основними задачами розвитку міжбіржевої торгівлі на Україні на сучасному етапі є : збільшення темпів росту біржового обороту, підвищення його питомої ваги в Батальному обсязі оптового товарообороту, скорочення числа ТБ, спеціалізація ТБ, впровадження сучасних видів біржових угод, Впорядкування розрахункових операцій на біржах, оптимізація економічних умов діяльності учасників біржової торгівлі, створення розвинутої біржової інфраструктури.

Україна робить лише перші кроки на шляху до формування досконалого ринку. Розуміння сутності ринкових явищ, їх взаємозвязків, є необхідною умовою забезпечення стабільності ринкової системи. Як наслідок цього постає необхідність вдосконалення сучасної інфраструктури ринку та інших його аспектів з метою ефективної побудови економіки України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. - К.: Атака, 2002. - 368с.

2. Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. Навчальний посібник. - К.: Видавництво „Ніка-Центр Ельга”, 2000. - 527с.

3. Бутук О.І. Макроекономіка: Навч.посіб. - К.: Знання, 2004. - 514с. - (вища освіта ХХст.)

4. Господарський кодекс України. - Х.: ТОВ „Одіссей”, 2005. - 240с.

5. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1/Редкол.:…С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2000. - 864с.

6. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.2/Редкол.:…С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. - 848с.

7. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3/Редкол.:…С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2002. - 952с.

8. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка: Навч.посіб. - К.: Вища шк.., 2005. - 325с.: іл.

9. Закон України „Про аудиторську діяльність” N 3126-XII ( 3126-12 ) від 22.04.93, ВВР, 1993, N 23, - 244с.

10. За загальною редакцією Ю.В.Ніколенка. Основи економічної теорії. Підручник. 3-тє вид.-Київ: ЦУЛ,2003. - 540с.

11. Закон України „Про банки і банківську діяльність” N 2631-IV ( 2631-15 ) від 02.06.2005. - К.: Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 5-6, - 30 с.

12. Закон України „ Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, N 2804-IV ( 2804-15 ) від 06.09.2005, ВВР, 2005, N 42, - 466с.

13. Закон України „Про зайнятість населення” N 804-XII ( 804-12 ) від 01.03.91, ВВР, 1991, N 14, - 171с.

14. Закон України „Про страхування” N 2665-III ( 2665-14 ) від 12 липня 2001 року, Відомості Верховної Ради (ВВР), N 15, - 73с

15. Закон України „Про товарну біржу” N 1957-XII ( 1957-12 ) від 10.12.91, ВВР, 1992, N 10, - 140с.

16. Закон України „Про торгово-промислові палати України” N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 16, - 114с.

17. Закон України „Про цінні папери і фондову біржу” N 1202-XII ( 1202-12 ) від 18.06.91, ВВР, 1991, N 38, - 509с.

18. Злупко С.М. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навч.посіб. - К.: Знання, 2006.- 324с. - (Вища освіта ХХІ століття).

19. Козик В.В., Панкова Л.А., Григорєв О.Ю., Босак А.О. Міжнародна економіка та міжнародні відносини: практикум. - К.: Вікар, 2003. - 386с. - (вища освіта ХХст.).

20. Козик В.В., Панкова Л.а., Даниленко Н.Б. міжнародні економічні відносини: навч.посіб. - 4-те вид., стер. - К.: Знання - Прес, 2003. - 406с. - (Вища освіта ХХІ століття).

21. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 416с.

22. Макконел К.Р., Брю С.Л. Економікс: принципи, проблеми і політика/Пер.16-го англ.вид. - М.: ІНФРА - М, 2006. - ХХХVІ, 940с.

23. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. - 856с. (Альма-матер).

24. Небава М.І. Теорія макроекономіки. Навчальний посібник - Київ: Видавничий Дім „Слово”, 2003. - 536с.

25. Омельченко А.В. Іноземні інвестиції в Україні: Довідник з правових питань. - К.: Юрінком, 1997. - 416с.

26. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та інші.; За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. - 2-ге вид., перероб. І допов. - К.: Вища шк.. - Знання. 1997. - 734.: іл.

27. Основи економічної теорії: Підручник/О.О.Мамалуй, О.А.Гриценко, Л.В.Гриценко, Г.Ю.Дарнопих та ін.; За заг.ред. О.О.Мамалуя. - К.6 Юрінком інтер, 2003. - 480с. - Бібліогр.:с.468-470.

28. Панчишин Степан. Макроекономіка: Навч.посібник. Вид.2-ге, стереотипне. - К.:Либідь, 2002. - 616с.

29. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/За ре. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. - К.6 Академвидав, 2004. - 627с. (Альма-матер).

30. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.о., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підручник. - К.: Либідь, 1999. - 288с.

31. Світова економіка: Підручник/А.С.філіпенко, О.А.Рогач, О.І.Шнирков та ін. - К.: Либідь, 200. - 582с.

32. Селіщев О.С. Макроекономіка. - СПБ. : „Видавництво „Пітер”, 200 - 448с.: іл. - (серія „Базовий курс”).

33. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. - К.: Логос, 1999. - 568с. - Бібліогр.: с. 539-556.

34. Сухарський В.С. Менеджмент (загальний з основами спеціального) - Тернопіль: Астон, 2004. - 528.

35. Сучасні економічні системи: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц./О.О.Бєляєв, М.І.Диба, В.І.Кириленко та ін. - К.:КНЕУ, 2003. - 100с.

36. Щербина В.С. Господарське право України. Навч.посібник. - К.: Атака, 1999. - 336с.

37. Інтернет, http://www.vuzlib.net/birz_d/9-10.htm

38. Інтернет, http://patent.net.ua