Особливості підприємницької діяльності у ринковій економіці

95

1. Загальна характеристика підприємницької діяльності

Лише у середині XX ст. склалося сучасне поняття підприємництва. Найбільш ґрунтовне визначення цього поняття належить Й. Шумпетеру. Функціональна роль підприємця полягає у здійсненні нових комбінацій, тобто отримання чогось іншого, що відрізняється від попереднього. Здійснення нових комбінацій передбачає:

- виготовлення нового продукту;

- впровадження нових технологій;

- освоєння нового ринку збуту товарів;

- освоєння нових джерел сировини і матеріалів;

- здійснення реорганізації структури галузі.

Шумпетер вперше розглядав підприємця як субєкта спеціального самостійного аналізу. Його теорія ґрунтується на принципі підприємництва, тобто активності підприємця як новатора, який не пристосовується до економічної конюнктури, а розгойдує і дезорганізує економічну систему, але одночасно вирішує її численні колізії між традиційною і нетрадиційною поведінкою. Ця теорія сьогодні є базовою для визначення поняття підприємець.

Головні риси підприємництва: ініціатива, ризик, відповідальність, планування, організація, контроль, свобода розпорядження коштами, пошук нових ефективних рішень.

Ефективна підприємницька діяльність вимагає наявності у субєкта господарювання певної сукупності прав і свобод.

Права підприємця:

- створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

- купувати повністю або частково майно і набувати майнових прав;

- самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

- укладати з громадянами угоди на використання їхньої праці;

- самостійно встановлювати форми і системи оплати праці для осіб, які працюють за наймом;

- отримувати будь-який не обмежений розмірами особистий дохід;

- брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціальним страхуванням.

Обовязки підприємця:

- укладати трудові угоди (контракти) з громадянами, яких вони беруть на роботу за наймом;

- здійснювати оплату праці особам не нижче за мінімальні розміри, встановлені законодавством, забезпечувати охорону праці та інші соціальні гарантії;

- дотримуватися правил для забезпечення законних інтересів споживачів;

- забезпечувати високу якість і надійність виготовленої продукції;

- отримувати ліцензії для деяких видів дозвільної діяльності відповідно до чинного законодавства.

Підприємець персонально відповідає за зобовязання, повязані з його діяльністю, своїм майном, за винятком того майна, яке згідно із законодавством не може бути стягнено, за охорону навколишнього середовища, дотримання заходів щодо техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни, за завдану шкоду і збитки.

Субєкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вистачає для покриття заборгованості та відсутня можливість для фінансового оздоровлення підприємства. Найманому працівникові, який втратив працездатність, підприємець зобовязаний відшкодувати витрати згідно із законодавством.

На відміну від державних і змішаних підприємств підприємництво має такі властивості:

- вищий рівень економічної відособленості і господарської самостійності у виборі видів діяльності, формуванні виробничих програм, виборі постачальників і споживачів. Одночасно зростає їх залежність від загальної ринкової конюнктури, інформації і зовнішнього середовища поєднання орієнтації на досягнення комерційного успіху з отриманням прибутку. Прагнення збільшити прибутковість може посідати підпорядковане місце в ієрархії тактичних цілей і потреб для створення передумов для досягнення стратегічного успіху (розширення ринку, підвищення цін на акції);

- підвищена майнова та особиста відповідальність за прийняття рішень, їх виконання і вміння передбачити та мінімізувати ризики від здійснення операцій.

Кожний підприємець вільно обирає вид діяльності згідно із чинним законодавством України. Зокрема, він може здійснювати виробничу, торговельну діяльність, діяльність у сфері послуг, займатися комерційним посередництвом, торгово-закупівельною діяльністю, діяльністю у сфері будівництва, інновацій, інвестування та ін.

Підприємницька діяльність класифікується за такими видами (табл. 1).

Таблиця 1 - Види підприємницької діяльності

Вільна підприємницька діяльність надає право підприємцю без обмежень здійснювати самостійну діяльність, що не суперечить законодавству.

Дозвільна діяльність передбачає отримання дозволу (ліцензії) на здійснення підприємницької діяльності і поділяється на чотири групи:

- виготовлення та реалізація нових продуктів і речовин (алкогольних напоїв, тютюнових виробів, ліків, хімічних речовин);

- транспорт і звязок (міжнародний, внутрішні перевезення, міжнародні і міжміські поштові перевезення та ін.);

- спеціальні роботи (геологорозвідка корисних копалин, виготовлення зброї і грошових знаків);

- надання громадянам спеціальних послуг (медичних, ветеринарних і юридичних).

Перелік видів державної діяльності наведений у частині 1 ст. 4 Закону України "Про підприємницьку діяльність". Державна діяльність здійснюється у таких сферах: виготовлення і реалізація наркотичних, психотропних і вибухових речовин, військової зброї і боєприпасів, ракетно-космічна галузь. Проведення ломбардних операцій поряд із державними підприємствами можуть здійснювати товариства з повною відповідальністю.

За фазами відтворення (виробництво, обмін, розподіл, споживання) виділяють три види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове.

Виробниче підприємництво є діяльністю, повязаною з виробництвом продукції, послуг, інформаційного забезпечення, духовних цінностей, які підлягають подальшій реалізації споживачам. При здійсненні виробничої діяльності виробництво є основною, а збут продукції другорядною діяльністю.

Частково фактори виробництва можуть належати підприємцю (робоча сила, накопичені ресурси), а інші потреби задовольняються шляхом їх придбання на стороні. У процесі виробництва підприємець може звертатися до послуг сторонніх організацій для виконання будівельних, монтажних робіт, транспортних і інтелектуальних послуг. У цьому випадку сторонні організації виступають як посередники між підприємцем і споживачем.

Для успішної підприємницької діяльності виробник повинен аналізувати конюнктуру ринку, визначити конкурентні переваги товару, який пропонує ринку. Якщо виробник пропонує інноваційний товар, він повинен враховувати його життєвий цикл і визначити ефективність товару, порівнюючи майбутні витрати і доходи, які підприємець сподівається отримати у майбутньому.

У комерційному підприємництві визначальну роль відіграють товарно-грошові і товарно-обмінні операції, які визначають його зміст. Основу комерційної діяльності складають операції і угоди купівлі-продажу товару. Ефективність комерційної діяльності визначається співвідношенням витрат і надходжень на придбання і реалізацію товару та надходженнями від його реалізації у відповідні періоди.

Комерційна діяльність ґрунтується на таких принципах:

- організаційно-господарська незалежність, самостійність і свобода вибору субєктами господарювання організаційно-правових форм і видів торговельної діяльності, спеціалізація з асортиментного профілю підприємств та методів обслуговування покупців;

- відсутність дискримінації, доступність комерційних послуг для усіх категорій клієнтів, пріоритетне урахування їх інтересів;

- цивілізованість - високий рівень обслуговування;

- конкурентоспроможність - ефективне функціонування в умовах конкурентного середовища за умов дотримання антимонопольного законодавства.

2. Малий бізнес у ринковій економіці

Мале підприємство є самостійним субєктом господарювання, який може здійснювати усі види діяльності, не заборонені законодавством, на власний ризик з метою отримання доходу. При визначенні поняття "мале підприємство" потрібно враховувати не тільки кількісні показники, а й якісні, такі, як правова незалежність, єдність права власності та самостійне управління фірмою, безпосередній характер відносин між господарем і найманими працівниками, повна відповідальність за кінцеві результати діяльності, обмежений ринок збуту, сімейне віддання справі. Тобто, як бачимо, субєктами підприємництва можуть бути тільки економічно незалежні особи.

Таким чином, малі підприємства є організаційно-економічним видом підприємств, які відповідно до ст.2 Закону України "Про підприємства в Україні" визначають за показником чисельності працівників або річного валового доходу.

Малий бізнес - це провідний сектор ринкової економіки, є основою дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику валового внутрішнього продукту, ступінь демократизації суспільства; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку товарами та послугами, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; характеризується високою мобільністю, раціональними формами управління; формує соціальний прошарок підприємців-власників - основу середнього класу; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

І на малих, і на великих підприємствах підприємець виконує певні функції, специфічні саме для даного виду діяльності.

- Ресурсна функція полягає у тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання землі, сировинних ресурсів, капіталу, праці, грошей, інформації у процесі виробництва товару чи послуг, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність.

- Управлінська функція підприємця - це прийняття управлінських рішень на всіх етапах виробничої та збутової діяльності, здійснення планування, організації, контролю, мотивації виробництва.

- Інноваційна функція - це здійснення інновацій (нововведень), тобто новаторство, освоєння нової продукції, нових технологій і нових форм організації праці, пошук нових каналів збуту, нових засобів задоволення потреб споживачів та ін.

- Функція ризику передбачає необхідність прийняття таких рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але не гарантують його через мінливість та невизначеність економічної ситуації.

В Україні до малих підприємств відносять підприємства з чисельністю працюючих від 15 до 200 осіб залежно від галузі. У промисловості і будівництві такими є підприємства з чисельністю 200 осіб, у науці і сфері обслуговування - до 100 осіб, у невиробничій сфері - до 25 осіб, у роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

Для визначення категорій підприємств використовують два головні критерії: середньооблікову чисельність і валовий річний дохід.

Середньооблікова чисельність працівників за звітний період для окремих підприємств повинна становити:

- для мікропідприємств - до 10 осіб;

- для малих підприємств - до 50 осіб;

- для середніх підприємств - до 250 осіб;

- для великих підприємств - понад 250 осіб.

Обсяг виручки (валового доходу від реалізації продукції, робіт і послуг) за рік повинен становити:

- для мікропідприємств - 500 тис. грн.;

- для малих підприємств - 1 млн. грн.;

- для середніх підприємств - 5 млн. грн.;

- для великих підприємств - понад 5 млн. грн.

Наведені показники застосовуються для визначення, до якої групи належить підприємство через календарний рік з дати реєстрації підприємства.

Указом Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" субєктами малого підприємництва визначаються зареєстровані фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без отримання статусу юридичної особи, а також юридичні особи - субєкти підприємництва будь-якої організаційної форми власності, у яких середньооблікова чисельність за звітний період на перевищує 50 осіб і валовий дохід - 1 млн. грн.

До субєктів малого підприємництва не належать довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, а також субєкти, частка яких в уставному фонді понад 25%.

Функції малого підприємництва:

- створення ефективного недержавного сектору економіки, зорієнтованої на попит, стимулювання ділової активності і народження нової соціальної верстви підприємців-власників;

- сприяння демонополізації, приватизації і роздержавленню економіки;

- вивільнення державного сектору від виробництва нерентабельної продукції і сприяння підвищенню ефективності великих підприємств;

- створення нових робочих місць і подолання прихованого безробіття;

- сприяє процесу демократизації суспільства;

- орієнтація малого підприємництва на місцевий ринок і індивідуальний споживчий попит;

- долає дефіцит і сприяє макроекономічній стабілізації під час стагнації.

Однією із головних причин розвитку підприємництва у розвинених країнах є те, що велике виробництво не протиставляється малому. Усі форми підприємництва тут співіснують, дотримуючись принципу кооперування, причому великі підприємства не пригнічують малі підприємства, а взаємно доповнюють одне одного.

Головними чинниками, які пояснюють нестійкість малого підприємництва, є обмеженість фінансових ресурсів, нестабільність конюнктури ринку, нестабільність доходів, слабке сегментування власної частки ринку, ризики банкрутства, вузьке коло споживачів, велика інтенсивність конкуренції та ін.

На початку здійснення економічної реформи відбувалося швидке зростання сектору недержавної економіки. Воно супроводжувалося значним зростанням чисельності субєктів малих підприємств. Становлення малого підприємництва в Україні відбувається у динамічних, часто змінюваних умовах.

Найбільш інтенсивно відбувався розвиток підприємництва у 1992 р. після прийняття законів України "Про підприємництво" і "Про підприємства в Україні". Сприяли цьому і пільги в оподаткуванні, що, з іншого боку, спонукало до зменшення чисельності кооперативів.

У 1999 р. у порівнянні з 1991 р. кількість малих підприємств збільшилася у 10 разів, а фермерських господарств - у 17. Але у 1992-1993 рр. тенденція змінюється і проявляються тенденції у процесі становлення і розвитку малих підприємств. Це пояснюється змінами державної податкової політики, погіршенням загальноекономічної ситуації у країні, відсутністю допомоги з боку держави малим підприємствам та іншими факторами.

У цілому прогноз економічного розвитку малого підприємництва можна назвати несприятливим, що пояснюється скороченням чисельності працівників і зменшенням темпів зростання субєктів малого підприємництва. Головною умовою подолання негативних тенденцій має стати виважена державна політика з урахуванням галузевих та регіональних особливостей розвитку цього сектору економіки.

Актуальною проблемою, яка повязана з економічною і соціальною безпекою України, є існування і розвиток тіньової економіки. Тіньова економіка впливає на усі сторони економічного і політичного життя у країні. Частка тіньової економіки в Україні у 1995 р. становила більш ніж 40% валового внутрішнього продукту. Цей показник є критичним і несе з собою як економічну, так і політичну загрозу.

Тіньова економіка є економічною діяльністю фізичних і юридичних осіб, яка не враховується, не контролюється і не оподатковується державою і спрямована на отримання прибутку шляхом порушення чинного законодавства. Усі її види можна поділити на такі напрями:

- легальне виробництво товарів і послуг ("неформальна економіка");

- порушення у межах дозволеної економічної діяльності ("підпільна економіка");

- заборонені чинним законодавством види діяльності: рекет, корупція, кримінальний промисел ("незаконна економіка").

Порушення державних вимог і обмежень визначаються такими причинами:

- недосконалість і суперечливість законодавчої бази, яка регламентує підприємницьку діяльність;

- низька ефективність системи державного управління і некомпетентність програм, які вона реалізує;

- економічна вигода від порушень і обмежень;

- силовий державний і недержавний примус;

- наявність попиту на аморальні і соціально негативні товари (наркотики, зброя, проституція) .

Наймасовішим видом тіньової економіки є ухилення від сплати податків і обовязкових платежів, способами таких ухилень є:

- нелегальне виробництво товарів;

- неврахований обіг товарів і послуг;

- незаконне отримання і використання податкових пільг;

- приховування реальних обсягів прибутків і доходів;

- прихований дохід (для фізичних осіб);

- штучне банкрутство і штучна неплатоспроможність;

- приховування або фальсифікація звітної документації і інформації про господарську діяльність;

- зміна резидентства субєкта економічної діяльності.

Для боротьби із тіньовою економікою потрібно здійснити такі заходи:

- створити відповідну законодавчу базу, у якій передбачити амністію тіньовому капіталу, а також зосередити правоохоронні органи на локалізацію організованої злочинності і кримінальних промислів;

- врахувати соціально - психологічні фактори (проведення правових, організаційних і економічних заходів протидії тіньовій економіці).

Розвиток підприємництва, легалізація його тіньового сектору не можуть вирішитися швидко. Зміни будуть визначатися залежно від успіхів реформування і трансформації економіки в Україні.

3. Способи організації бізнесу

Існують такі основні способи входження у бізнес: створення нової фірми; через систему франчайзингових договірних відносин; придбання фірми, яка вже функціонує.

Відправним моментом, з якого починається кожне нове підприємство, є ідея, покладена в його основу. Саме можливість реалізувати свою власну ідею належить до переваг цього способу організації бізнесу.

Ця ідея має такі переваги: оригінальність концепції бізнесу; повна свобода вибору сфери і виду бізнесу; відсутність ризику придбати фірму з поганою репутацією; можливість реалізації творчого потенціалу підприємця.

Серед прогнозованих недоліків можна виділити такі: відсутність сформованого попиту на товари фірми; відносно великі витрати на придбання факторів виробництва; відсутність досвіду роботи з постачальниками, банками та іншими субєктами ринку, повільний темп входження в бізнес; відсутність "імені" в момент виходу на ринок і, як наслідок, інертне відношення споживачів до товарів фірми.

Виробнича і організаційна структури можуть бути визначені керівником підприємства (власником) залежно від виду діяльності, його цільової орієнтації. Для малих підприємств обовязковою умовою є наявність таких спеціалістів:

- виконавчий директор, який має організаторські здібності, знає основи бухобліку, маркетингової і рекламної діяльності;

- головний бухгалтер з досвідом роботи у комерційних структурах;

- менеджер з рекламної діяльності та маркетингу;

- менеджер з реалізації товарів і послуг.

Серед принципових факторів, які впливають на розміщення підприємства, є: забезпечення робочою силою; сировиною і матеріалами; транспортом; сервісним обслуговуванням, наявність певних пільг, близькість ринку.

Після вибору регіону розміщення підприємства необхідно визначити, де розмістити його всередині цього регіону. При цьому доцільно керуватися такими критеріями:

Місто має високу вартість земельної ділянки, достатньо кваліфікованої робочої сили з високим попитом на неї. Як результат - значний оборот робочої сили, хороші транспортні потужності, високий рівень послуг (банки, готелі), але є труднощі з отриманням земельної ділянки.

Приміська зона - середня за рівнем вартість землі, середні податкові платежі, достатні умови для відпочинку, менші проблеми з отриманням земельної ділянки, краще транспортне забезпечення поставок сировини і готової продукції, ніж у місті, достатній рівень обслуговування, можливе залучення кваліфікованої робочої сили із міста, але є проблеми з транспортом і паркуванням.

Сільська місцевість має низьку вартість землі, можливість отримати дотації місцевих і центральних державних органів, низькі податки і платежі, достатня пропозиція некваліфікованої робочої сили, обмеженість транспортних можливостей, недостатній рівень комерційних послуг.

Підприємства роздрібної торгівлі розміщують біля населених пунктів. Кількість споживачів, їх споживча здатність будуть визначати розмір магазину і величину інвестицій на його створення. Для зниження витрат підприємства гуртової торгівлі розміщують у сільській місцевості.

У роздрібній торгівлі зявилися "гіпермаркети", які розміщують на околицях міст. Цей вид торгівлі забезпечує економію коштів, але його недоліком є залежність від категорії споживачів, які мають автотранспорт.

Для торговельного підприємства велике значення має вибір приміщення для організації його діяльності. Дешеві приміщення вибирають підприємства, у яких високі прибутки, низький оборот, потреба додаткового місця для великих вітрин, стійкий попит, високі збутові витрати, посилена реклама і товаропросування.

Приміщення з високою орендною платою більше підходить для підприємств, які відводять вагоме місце вітринам, мають високий оборот, низький валовий прибуток, звертаються до випадкових покупців, мають низькі накладні витрати на одиницю продукції, менше займаються рекламою.

Крім зазначених, при виборі приміщень потрібно брати до уваги фактори, які диктуються місцевими умовами. Наприклад, у деяких великих торговельних зонах успішно діють магазини електроприладів, тканин, килимів, меблів, тому що великий потік покупців у цих місцях сприяє збільшенню товарообігу.

Розміщення виробничих підприємств залежить від розміщення постачальників і споживачів. Якщо у процесі виробництва знижується вага або кількість продукції, то воно розміщується біля сировинної бази (металургійний завод, завод харчових концентратів). Якщо процес виробництва додає вагу, то підприємство розміщується ближче до ринку, за рахунок цього воно економить на транспортних витратах.

Близькість до ринку, як правило, домінує над близькістю до сировини. Однак можуть мати місце і окремі винятки. Це стосується виробництв, які мають великі відходи або підприємство виробляє товар, який швидко псується (деревообробні, консервні заводи).

Певні особливості в розміщенні мають підприємства сфери послуг. Розміщення сервісних фірм залежить від виду послуг, які вони надають клієнтам. Так, наприклад, салон краси, майстерня з ремонту одягу, ремонт телевізора не обовязково вимагають дорогих приміщень. Вони тісно повязані з місцем проживання клієнтів і тому їх розміщують у місцевих торговельних районах як додаток у великих універмагах або в окремих приміщеннях. Але попит на приміщення серед сервісних підприємств різний. Салони краси повинні розміщуватися у привабливих, затишних і зручних приміщеннях. Майстерні з ремонту взуття мають розміщуватися ближче до споживача їх послуг. Для туристичних агентств важливо мати приміщення на багатолюдних вулицях, щоб пішохід міг зайти туди з цікавості. Багато фірм можуть надавати послуги телефоном, але й для них важливо бути помітними з вулиці.

Таким чином, проходження усіх етапів на шляху створення власного бізнесу - це велика школа гарту на ринку на шляху до реалізації своєї ідеї для кожного підприємця, а кожний вдалий крок - це є міні-успіх.

Найчастіше франчайзинг виникає у галузі торгівлі, послуг і харчування. Його можна розглядати як метод організації бізнесу, що ґрунтується на угоді між великими корпораціями (франчайзери) із малими фірмами (франчайзі) або окремими підприємцями на засадах системи взаємовигідних пільг і привілеїв.

Франчайзер надає право малому підприємцю вести справу відповідно до угоди на визначеній території протягом обумовленого відрізка часу, забезпечуючи його своїми товарами, рекламними послугами, технологіями і фірмовим знаком. Франчайзі здійснює діяльність під керівництвом франчайзера, який забезпечує його послугами менеджменту, маркетингу і надає йому інформацію про стан ринку.

Система франчайзинових відносин зменшує ризик на початку підприємницької діяльності, тому що забезпечує франчайзі-бізнес під добре відомим товарним знаком, гарантує його якість, забезпечує вищий рівень підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, здійснює пільгове фінансування і кредитування угод, забезпечує ефективне інвестування капіталу.

Одночасно укладення франчайзингової угоди для підприємця означає значні обмеження у прийнятті самостійних рішень, зменшення доходу, необхідність дотримання операційних стандартів, які встановлює франчайзер.

При придбанні існуючого бізнесу потрібно добре вивчити предмет купівлі за такими аспектами: фінанси, маркетинг, операційна діяльність, мотивація продавців і перспективи. При оцінці фінансового стану потрібно ознайомитися із фінансовими документами, впевнитися у їх точності, проаналізувати інформацію аудиторських перевірок, провести інвентаризацію майна, порівняти показники фірми із середньостатистичними і оцінити альтернативні шляхи вкладання інвестицій.

При придбанні існуючого бізнесу підприємець повинен звертатися до консультантів-професіоналів, зокрема адвоката, бухгалтера, до спеціалістів з нерухомості, бізнес-планування та інших сфер з метою отримання корисних рекомендацій.

Варіантів придбання існуючого бізнесу може бути кілька, тому говорять про нове придбання, коли підприємство купують повністю, із його філіалами і підрозділами (поглинання), і воно фактично перестає існувати як незалежна господарська одиниця, або часткове, коли купують один із філіалів діючого підприємства.

На вибір придбання вливають мета, фінансові можливості покупця, тип підприємства, його вартість і стратегічні перспективи.

Таким чином, при здійсненні операції купівля-продаж підприємства важливо памятати про те, що саме є предметом угоди - цілісний майновий комплекс, корпоративні права, юридична особа як єдиний обєкт або щось інше. Якщо продаються тільки корпоративні права, то вони мають тільки договірну власність (за домовленістю).

Якщо купується цілісний майновий комплекс, то тут зовсім інша ціна з привязкою до балансової вартості.

Визначення корпоративних прав наведено у п.1.8. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" від 28.12.94 р. № 334/94 - ВР (із наступними змінами і доповненнями).

Визначення цілісного майнового комплексу дається у п.3.2.8. ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість". Якщо мова йде про громадян - власників, то на практиці купівля-продаж підприємств здійснюється шляхом простої реєстрації зміни власника.

Найскладнішим питанням при купівлі підприємства є визначення його вартості.

Для оцінки фірми існують три методи: балансовий, метод доходів і ринковий.

Коли дохід фірми визначає вартість її майна і витрати на створення нового бізнесу не дуже перевищують вартість майна бізнесу, який купують, то використовують балансовий метод.

Метою купівлі бізнесу є купівля майбутнього доходу, тому більш поширеним є метод доходів (додаткових доходів, капіталізованих доходів, майбутніх доходів).

Ринковий метод оцінки вартості фірми ґрунтується на розрахунку коефіцієнтів середньої ціни однієї акції і суми чистих річних надходжень фірми.

У випадку, коли купівля фірми повязана з обміном акцій, то слід визначити коефіцієнт обміну акцій, тобто скільки акцій компанія-покупець може дати компанії, яку купують, щоб її акціонери погодилися обміняти свої акції.

Кожний із методів має свої переваги і недоліки, тому вартість обєкта, який купують, потрібно визначати кількома методами, обравши при цьому оптимальний варіант для конкретного випадку. Кінцева ціна встановлюється шляхом переговорів між покупцем і продавцем.

4. Вибір виду підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність - це діяльність, яка не заборонена чинним законодавством, спрямована на отримання доходу і ведеться за рахунок коштів власника. Існують такі види підприємницької діяльності: виробнича, комерційна, фінансова, посередницька, страхова, які підприємець обирає самостійно, без примусу з боку держави.

Виробнича діяльність - це діяльність у сфері виробництва товарів та послуг; комерційна - у сфері реалізації товарів та послуг; фінансова - у банківській та кредитній сферах; посередницька - щодо надання юридичних, економічних та інших видів послуг населенню та підприємствам, при купівлі-продажу товарів (послуг); страхова - щодо страхування життя людей, матеріальних цінностей, підприємницького ризику тощо. В Україні поки що найбільш вигідні фінансове та комерційне підприємництво, а найменш прибуткове - виробниче. Причина цього полягає у тому, що в умовах переходу до ринкової економіки вкладати кошти у розвиток промисловості ризиковано, оскільки ці кошти можуть дати прибуток через кілька місяців, років, а то і принести збиток. Крім того, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність чіткої правової бази також призводить до того, що більшість підприємців не ризикують вкладати кошти у сферу виробництва. Проте вкладання коштів у торгівлю, наприклад, більш вигідне, тому що швидкий оборот капіталу й інфляція не встигають обезцінити вкладені кошти.

В Україні заборонена підприємницька діяльність у сферах виробництва зброї, вибухових, токсичних речовин, наркотиків тощо, а обмежується у таких сферах як, виробництво алкогольних, тютюнових виробів; мисливської зброї; торгівля алкогольними та тютюновими виробами, медикаментами тощо.

Забороняється роздрібна торгівля алкогольними напоями у дрібно-роздрібній мережі, з рук, з лотків, на ринках (крім розміщених на них підприємствах громадського харчування), а також у необладнаних і непристосованих для зберігання і продажу приміщеннях. У свою чергу за наявності ліцензій торгівля алкогольними напоями дозволяється, якщо субєкт господарювання забезпечив стан приміщень для роздрібної торгівлі зазначеними товарами згідно із всіма нормами, має закрите приміщення з торговельним залом площею не менше 20 м²; в наявності є електронні контрольно-касові апарати або товарно-касові книги; приміщення обладнане відповідним торговельно-технологічним устаткуванням, охороною і протипожежною сигналізацією, має достатнє освітлення, опалення і вентиляцію.

Докладніше про особливості підприємницької діяльності в Україні дивіться Господарський кодекс України, який почав діяти з 01.01.2004 року. Відповідно втратили чинність такі Закони України, як "Про підприємництво" (1991 р.), "Про підприємства в Україні" (1991 р.).

Підприємницькою діяльністю мають право займатися як громадяни України, так і іноземні відповідно до законів України фізичні та юридичні особи. Згідно із законодавством, зокрема Законом "Про власність", такою діяльністю можуть займатися підприємства різних форм власності: приватні, колективні, державні, спільні.

Фізична особа-підприємець - це громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, зареєстрований у державних органах і сплачує відповідні податки. Відповідно до чинного законодавства місцеві органи влади мають дати йому дозвіл для заняття певним бізнесом.

Згідно із новим Цивільним кодексом України (ЦКУ) неповнолітнім (від 14 до 18 років) дозволяється бути учасником (засновником) юридичних осіб - фірм, товариств (якщо це не заборонено законом чи установчими документами самої юридичної особи). Тобто формально з 14 років можна заснувати фірму, а з 16 років реєструватися підприємцем.

У главі 5 Цивільного кодексу України чітко розписані права і обовязки фізичної особи - підприємця. Так, згідно із статтею 52 цього кодексу передбачено, що фізична особа - підприємець відповідає за зобовязаннями, повязаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Юридична особа - це підприємство, яке веде самостійний баланс, має розрахунковий рахунок у банку, печатку, зареєстроване в органах державної влади тощо (докладніше про це дивіться Главу 7 Цивільного кодексу України). Підприємництво в Україні здійснюється у будь-яких організаційних формах, передбачених Законом, на вибір підприємця чи засновників підприємства.

Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян: військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть бути зареєстровані як підприємці особи, які мають непогашену судимість за крадіжку, хабарі та інші корисливі злочини, а також недієздатні громадяни. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових осіб органів влади обмежується конституцією України (стаття 69).

Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється за допомогою прямих і непрямих методів. Прямі методи - це застосування адміністративних заходів, юридичних норм. Непрямі - це використання різних економічних важелів (встановлення податків, мита, цін, пільг тощо).

Держава підтримує конкуренцію між підприємцями, бореться з недобросовісною конкуренцією, зі зловживанням монопольним становищем окремих великих фірм на ринку, з дискримінацією субєктів господарювання, захищає право на інтелектуальну власність та права споживачів тощо.

Монопольним вважається становище на ринку виробника, частка якого на ринку товару перевищує 35%. Монопольним вважається також становище кожного з кількох субєктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох субєктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50%; сукупна частка не більше ніж пяти субєктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70%.

Зловживанням монопольним становищем на ринку насамперед визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із субєктами господарювання, продавцями чи покупцями без обєктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення укладання угод прийняттям субєктом господарювання додаткових зобовязань, які за своєю природою не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим виробникам чи споживачам; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших субєктів господарювання; 7) створення перешкод доступу на ринок чи виходу з нього іншим субєктам господарювання тощо. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

У разі, якщо субєкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень, але якщо згоду на це дасть відповідний суд. При інших порушеннях законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет може накладати штрафи (до 20000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Із кожним роком держава посилює контроль за використанням права на інтелектуальну власність. До поняття "інтелектуальна власність" належить промислова власність (винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг), а також твори літератури, мистецтва, типології інтегральних мікросхем, компютерні програми. Причому ті складові інтелектуальної власності, які не належать до промислової власності, підпадають під дію не патентних законів, а закону з авторських прав. Відповідно до статті 176 Кримінального кодексу незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, компютерних програм і баз даних, незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дисках, інших носіях інформації, а також інше використання чужих творів, компютерних програм і баз даних, обєктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, караються штрафом від 100 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років із конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв компютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, караються штрафом від 200 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на такий самий строк із конфіскацією всіх примірників, матеріальних носіїв компютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення.

З кожним роком покращується ситуація із рекламою, яку держава взяла під особливий контроль. Внесені суттєві зміни у законодавство про рекламу (дивіться докладніше про це Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про рекламу" від 11.07.2003 р. № 1121-IV). Цим законом забороняється недобросовісна реклама, а порівняльна реклама ставиться під жорсткий контроль держави. Основними державними органами, які контролюють ситуацію на рекламному ринку України, є: Антимонопольний комітет, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Відповідно ці органи можуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування. Особи, винні у порушенні законодавства про рекламу (як рекламодавці, так і виробники реклами), несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

За порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, на них накладається штраф у розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадянам. При продажу товарів зі складів та підсобних приміщень підприємств державної торгівлі і споживчої кооперації, а також при приховуванні товарів від покупців на відповідних працівників державної торгівлі та споживчої кооперації накладається штраф від одного до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють ці розрахунки, у розмірі від двох до пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Докладніше про державне регулювання розвитку підприємництва в Україні дивіться в главах 2 - 4 Господарського кодексу України (2004 р.)

5. Права і обовязки державних органів контролю щодо підприємницьких структур

Право на перевірку діяльності підприємницьких структур мають такі державні органи України:

1) Міністерство аграрної політики.

2) Міністерство екології та природних ресурсів.

3) Міністерство охорони здоровя.

4) Міністерство праці та соціальної політики.

5) Міністерство фінансів.

6) Державний комітет із будівництва, архітектури та житлової політики.

7) Державний комітет із земельних ресурсів.

8) Державний комітет промислової політики.

9) Державний комітет у справах охорони державного кордону.

10) Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації.

11) Державний комітет статистики.

12) Пенсійний фонд.

13) Головне контрольно-ревізійне управління.

14) Антимонопольний комітет.

15) Державна податкова адміністрація.

16) Державна митна служба.

17) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

18) Державний департамент ветеринарної медицини.

19) Правоохоронні органи.

20) Органи державної служби з карантину рослин.

21) Державна інспекція з контролю за цінами.

22) Органи санітарно-епідеміологічного нагляду.

23) Державна служба експортного контролю.

24) Органи пожежного нагляду.

25) Державна інспекція з контролю якості лікарських рослин тощо.

Державне втручання органів контролю у діяльність підприємницьких структур суттєво обмежив Указ Президента України "Про деякі заходи з врегулювання підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 р. № 817/98. Відповідно до нього дозволяється не частіше, ніж раз на рік, проводити планову виїзну перевірку підприємства. У свою чергу, позапланова перевірка проводиться лише за певних обставин, серед яких: підприємство вчасно не подало документи обовязкової звітності; під час зустрічної перевірки виявлено, що підприємство порушило певні норми законів; підприємство реорганізовується або ліквідується тощо. Планову виїзну перевірку всі контрольні органи мають проводити одночасно в той день, який визначить ДПА, а термін такої перевірки не повинен (для більшості підприємств) перевищувати 30 робочих днів.

Головна функція податкових органів - забезпечення податкових надходжень до бюджетів різних рівнів. Докладніше про функції податкових органів України можна довідатися із Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Особливістю діяльності податкових структур є те, що, крім планових та позапланових перевірок, вони можуть здійснювати й оперативні перевірки підприємств сфери послуг, громадського харчування, торгівлі. Під час цієї перевірки інспектори можуть обстежувати, крім виробничих приміщень, ще й складські, а також торговельні приміщення. Водночас податковий інспектор, який прийшов на перевірку, зобовязаний зареєструватися в журналі реєстрації перевірок і подати керівникові фірми посвідчення на перевірку, яке є дійсним тільки на час перевірки (керівник фірми має право передзвонити у відповідну податкову організацію, яка дала дозвіл на перевірку).

У ДПА України створено спеціальний підрозділ - державну податкову міліцію, головною функцією якої є контроль за дотриманням податкового законодавства. Крім того, вона може займатися оперативно-розшуковою діяльністю, кримінально-процесуальною діяльністю тощо. Її діяльність регулюється Законом України " Про державну податкову службу в Україні" (від 04.12.1990 р. №509-XII) та Законом України "Про міліцію" (від 20.12.1990 р. №565-ХІІ).

Податкові органи, насамперед податкова міліція, мають право вилучити певні документи фірми, якщо остання приховує доходи від оподаткування. Але вилучатися документи можуть тільки на підставі вмотивованої постанови відповідного органу державної податкової служби. В той же час не дозволяється вилучати документи, що становлять державну і комерційну таємницю. Податківці мають право вилучити тільки ті документи, які свідчать про фінансово-господарську діяльність підприємства, їм заборонено робити будь-які позначки та написи на вилучених на підприємстві документах. Перед вилученням документів, які підлягають вилученню, податківець подає керівникові фірми постанову про вилучення документів. З оригіналів вилучених документів він знімає копії у присутності представника фірми, які передаються (завірені в установленому порядку) керівникові чи представникові фірми. Факт вилучення документів протоколюється, а одна з копій вручається посадовій особі підприємства (на випадок розгляду справи у суді).

Крім вказаних прав і обовязків, податкові органи можуть зупинити банківські операції будь-якої підприємницької структури, якщо вона порушує податкове законодавство і не виконує відповідних застережень і приписів податкових структур. Передусім банківський рахунок може бути закрито при недотриманні процедурних вимог (недопущення посадових осіб податкових органів до обстеження обладнання, ЕККА, компютерних систем, які застосовуються для розрахунків зі споживачами за готівку; неподання до податкових органів звітних документів; неподання до податкових органів свідоцтв про державну реєстрацію, ліцензій, патентів, інших дозвільних документів), за порушення правил податкового обліку, за порушення правил реєстрації, а також за неплатоспроможність перед державою. Всі ці дії здійснюються ДПАУ на основі "Положення про зупинення операцій платників податків на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах" (документ затверджено в наказі ДПАУ за № 191 від 23 квітня 1998 р.), інших законодавчих і нормативних актів.

Одним із головних завдань санітарно-епідеміологічної служби (СЕС) є санітарно-епідеміологічний контроль у сфері підприємництва. СЕС підпорядковується Міністерству здоровя, а посадові особи цієї служби мають повноваження діяти тільки на відповідних адміністративних територіях (тільки в певному районі чи області). Працівники цієї служби, крім нагляду за дотриманням санітарних норм, проводять державну санітарно-гігієнічну експертизу і видають (або не видають) відповідні дозволи, роблять приписи щодо виявлених правопорушень, контролюють їх усунення, а у випадку нереагування підприємств на їх приписи можуть пост авити питання про зупинення діяльності підприємницької структури.

Головні санітарні лікарі відповідних адміністративних територій мають досить широкі повноваження щодо впливу на діяльність підприємницьких структур. Вони контролюють, як на підприємствах здійснюються санітарні та протиепідемічні заходи; вирішують питання про доцільність проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи товарів, у тому числі експортних; роблять висновок про відповідність санітарним нормам щойно збудованих чи реконструйованих обєктів; дають згоду на виділення земельної ділянки під забудову та інших потреб; дають згоду на видачу дозволу на проведення певних видів діяльності (особливо коли це стосується загрози здоровю людей); мають право безперешкодно входити на територію підприємств і до всіх офісних приміщень, предявляючи службове посвідчення; відбирати зразки сировини чи продукції для державної санітарно-епідеміологічної експертизи (але в межах розумного).

При порушенні з боку підприємницьких структур санітарного законодавства санітарні лікарі можуть вжити таких заходів: обмеження, тимчасова або повна заборона діяльності підприємства чи будівництва обєкта; накладення тимчасової заборони на виробництво, використання та продаж певної продукції; зупинення чи призупинення інвестиційної діяльності; вказівка власникам підприємства щодо усунення від роботи певних осіб; вилучення небезпечних для здоровя продуктів чи хімічних речовин.

При перевірках (планових чи позапланових) службові особи СЕС можуть вжити до підприємства таких адміністративно-запобіжних заходів: обмеження діяльності; тимчасова заборона діяльності, припинення діяльності взагалі, заборона діяльності.

Крім того, посадові особи СЕС можуть накласти на підприємницькі структури такі фінансові санкції: штраф обсягом 25% вартості документації - за розроблення і використання документації, що не відповідає вимогам санітарних норм; штраф обсягом 100% вартості реалізованих товарів - за продаж забороненої продукції; штраф обсягом 100% вартості продукції - за виробництво або продаж небезпечної продукції; штраф обсягом 100% вартості проданих товарів - за реалізацію імпортної продукції, що не відповідає національним стандартам безпеки; штраф обсягом 25% вартості продукції, виготовленої протягом усього часу уникнення контролю, - за ухилення від контролю продукції з боку посадових осіб СЕС. Крім штрафів, за порушення санітарних норм передбачена адміністративна відповідальність, а в деяких випадках - карна відповідальність.

Усунувши порушення, виявлені СЕС, підприємство може відновити свою діяльність тільки після одержання дозволу на це. Таким дозволом є письмове рішення особи, що оформила постанову про порушення санітарних норм, або рішення органу, який цю постанову скасував.

Основними нормативними актами, якими керується СЕС, є Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні" (№1109 від 22.06.1999 р.); Наказ Міністерства охорони здоровя України "Про затвердження Інструкції про порядок застосування державною санітарно-епідеміологічною службою адміністративно-запобіжних заходів (обмеження, тимчасова заборона, припинення, зупинення)" (№67 від 14.04.1995 р.).

Основним документом, який регулює діяльність пожежних органів, є Закон України "Про пожежну безпеку" (№3745 - XII від 17.12.1993р.), зі змінами і доповненнями. Безпосередній контроль за протипожежним станом приміщень, будівель і прилеглих до них ділянок здійснюють інспектори пожежного нагляду, які мають такі права: проводити пожежні перевірки приміщень, будівель та інших обєктів підприємств у будь-який час; надсилати проінспектованим підприємствам розпорядження щодо усунення порушень і недоліків в організації пожежної безпеки; припиняти чи забороняти роботу підприємства або його виробничих підрозділів, якщо через порушення правил пожежної безпеки на фірмі виникла загроза пожежі або щось подібне до цього; контролювати рівень дотримання протипожежних вимог, визначених у нормах; притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб та інших працівників фірми, якщо з їхньої вини на ній порушуються правила пожежної безпеки; застосовувати штрафні санкції до підприємства за порушення вимог пожежної безпеки і невиконання розпоряджень посадових осіб пожежного нагляду. Штрафи можуть бути різні за різні порушення (від 0,5 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в деяких випадках ще більше).

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про пожежну безпеку" робота нових і реконструйованих виробничих, житлових та інших обєктів, впровадження нових технологій, передання у виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин, механізмів, устаткування та продукції, оренда будь-яких приміщень без дозволу органів державного пожежного нагляду забороняється.

Одержання дозволів обовязкове як для великих підприємств, так і для малих, які орендують чи то територію, чи частину приміщення.

Розгляд заяв на видачу дозволів на початок роботи приміщень покладається на органи державного пожежного нагляду. Підставою для видачі дозволу є висновок, що оформляється за результатами оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, обєкта чи приміщення, що проводиться органом державного пожежного нагляду протягом 30 днів з дня реєстрації заяви на проведення експертизи. Відповідно до тарифів на платні послуги, які надаються підрозділами Державної пожежної охорони ГУ МВС України, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 07.03.2001 року №611/215/194, наводиться їх типовий розрахунок. Для одержання дозволу власник (орендар) подає відповідному органу державного пожежного нагляду заяву за встановленим зразком, матеріали оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, обєкта чи приміщення, а для одержання дозволу на оренду приміщень - також копію договору оренди. Орган державного пожежного нагляду протягом пяти робочих днів із дня подання заявником документів приймає рішення про видачу дозволу або про відмову у його видачі у разі виявлення фактів порушення правил пожежної безпеки, що може призвести до виникнення пожежі або перешкод при її гасінні та евакуації людей. Копія обґрунтованого рішення про відмову у видачі дозволу надсилається заявникові. Власник (орендар) може оскаржити рішення про відмову у видачі дозволу або його скасування до вищого органу державного пожежного нагляду або господарського суду.

Органи Контрольно-ревізійного управління (КРУ) не мають права перевіряти підприємницькі структури. Виняток становить лише той випадок, коли правоохоронний чи податковий орган доручає КРУ провести таку перевірку. В цьому випадку КРУ здійснює перевірку на підставі документа, який підписала відповідна посадова особа: начальник державної контрольно-ревізійної служби, начальник управління, їхні заступники або керівник підрозділу в місті чи регіоні. Під час перевірки працівники КРУ мають право без перешкод обстежувати склади, виробничі та інші приміщення. Вони також мають право під час перевірки вилучати відповідні документи (на час ревізії або перевірки), накладати адміністративні стягнення і застосовувати фінансові санкції. Крім того, органи КРУ мають право отримувати від НБУ, його підрозділів та комерційних банків інформацію про банківські операції на рахунках тих субєктів, де відбувається перевірка.

За порушення законодавства з фінансових питань існує адміністративна відповідальність (стаття 164-2 Кодексу про адмінпорушення). Приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку, внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансової звітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій грошових коштів і матеріальних цінностей, порушення правил ведення касових операцій, перешкоджання працівникам державної контрольно-ревізійної служби у проведенні ревізій та перевірок, невжиття заходів щодо відшкодування з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності ведуть за собою накладення штрафу від восьми до пятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню з одного із правопорушень, зазначених у цій статті, несуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У першу чергу звертаємо увагу на це положення законодавства виробників алкогольних і тютюнових виробів, до половини яких виробляється і реалізується в "тіні", а також постачальників палива на АЗС, оскільки кожний четвертий літр бензину в Україні не відповідає нормативним вимогам.

За відсутність належного попереджувального маркування при продажу небезпечного товару на продавця накладається штраф, сума якого відповідає 100% вартості партії товару. За відсутності необхідної інформації про товар (послугу) органи Держстандарту можуть накласти штраф обсягом 30% вартості цілої партії товару. За продаж товару, термін придатності якого минув, підприємство мусить сплатити штраф, еквівалентний 200% вартості тієї частини непридатного до вжитку товару, яку підприємець не встиг продати. Основним документом, яким керуються органи Держстандарту, є Закон України "Про захист прав споживачів" (№1023-ХІІ від 12.05.1991 р.).

У регіонах захист прав споживачів забезпечують обласні управління із захисту прав споживачів, які у своїй діяльності керуються насамперед Кодексом України про адміністративні порушення. Так, згідно зі статтею 152-2 цього кодексу обмірювання, обважування, обрахування, перевищення встановлених цін і тарифів або інший обман покупців чи замовників працівниками торгівлі, громадського харчування і сфери послуг та громадянами-підприємцями, якщо матеріальна шкода, заподіяна таким обманом, не перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, тягне за собою накладення штрафу від двох до пятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відмова працівників торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (продавця) тощо тягнуть за собою (згідно зі статтею 156-1 Кодексу про адмінпорушення) накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Важливу функцію регулювання підприємницької діяльності в Україні виконує Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Без його санкції не повинні прийматися будь-які нормативні акти щодо підприємництва (але поки не завжди так буває). В кожному регіоні є уповноважені з питань захисту прав підприємців від вказаного комітету, до яких при потребі може звернутись підприємець. Значні права щодо контролю за фінансовою діяльністю субєктів господарювання має й новий орган, нещодавно створений при Міністерстві фінансів - Державний департамент з фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг), який займається боротьбою з "відмиванням" брудних грошей. Із вказаним явищем здійснює боротьбу й відповідний підрозділ Національного банку України. Згідно з Кодексом про адмінпорушення (стаття 166-9) порушення вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про такі фінансові операції Держфінмоніторингу, а також невиконання вимог щодо зберігання документів, які стосуються ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, та документації щодо проведення ними фінансових операцій тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб субєктів первинного фінансового моніторингу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У випадку розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації винна особа карається штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Контроль за цінами в Україні здійснює Державна інспекція з контролю за цінами. Посадові особи цієї структури мають такі права: проведення на підприємствах перевірки фінансових документів, повязаних із встановленням і застосуванням цін; одержання необхідних для перевірки документів, які свідчать про механізм встановлення цін; обстеження виробничих, складських, торговельних приміщень підприємств; припинення операцій підприємств в установах банків. Представники Державної інспекції з контролю за цінами можуть застосувати фінансові санкції тільки в тому разі, якщо підприємство чи підприємець одержали виручку з порушенням порядку встановлення та застосування цін та тарифів, які регулюються уповноваженими на це органами. При цьому вилучається вся виручка й сплачується штраф у подвійному розмірі від виручки. Рішення про накладання такого штрафу приймають інспектори, які перевіряють підприємство. При порушенні порядку формування, встановлення та застосування цін та тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них посадові особи можуть бути оштрафовані на суму від пяти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 165-2 Кодексу про адмінпорушення). Державна інспекція з контролю над цінами у своїй діяльності керується Законом України "Про ціни і ціноутворення" (№507-XII від 03.12.1990 р.); "Положенням про Державну інспекцію України з контролю за цінами", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №353 від 09.12.1991 р.; "Інструкцією про порядок застосування економічних та фінансових санкцій органами державного контролю за цінами", затвердженою спільним наказом Міністерства економіки та Міністерства фінансів України №93/141 від 17.07.1998р.

Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства здійснює Антимонопольний комітет України, який повинен насамперед не допускати зловживань монопольним становищем окремих товаровиробників; усувати недобросовісну конкуренцію; припиняти неправомірні угоди між підприємцями; забороняти операції зовнішньоекономічної діяльності підприємців, якщо вони йдуть всупереч антимонопольному законодавству. Відповідно Антимонопольний комітет і державні уповноважені цього комітету можуть подавати заяви на порушників до судів, накладати передбачені у законодавстві штрафи за виявлені порушення. За порушення порядку надання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень існує адміністративна відповідальність. Згідно зі статтею 168-4 Кодексу про адмінпорушення, неподання, несвоєчасне подання посадовими особами органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також керівниками (розпорядниками кредитів) підприємств та особами, які займаються підприємницькою діяльністю, інформації або надання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ухилення названих осіб від виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень чи несвоєчасне виконання їх рішень тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до 16 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Важлива роль у контролі за діяльністю підприємців належить органам Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації. Ці органи мають право на такі дії: перевірка якості товарів, робіт, послуг; проведення контрольних перевірок правильності розрахунків зі споживачами за надані послуги та реалізовані товари; припинення продажу товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів; перевірка рекламодавців на предмет дотримання ними законодавства про рекламу тощо. Органи Держстандарту можуть накласти штраф у розмірі 50% вартості партії товару, якщо підприємець чи фірма не мають належного сертифіката відповідності. За виготовлення чи реалізацію товарів (послуг), які не відповідають вимогам нормативних документів щодо безпеки та майна споживачів, підприємство мусить сплатити штраф обсягом 300% вартості таких товарів (послуг).

6. Правові основи організації, реєстрації та припинення діяльності підприємницьких структур

Для створення підприємства та його реєстрації в державних . структурах необхідні установчі документи: рішення власника майна, засновницький договір, статут.

Порядок створення підприємства та його реєстрації визначається законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", який діє з 01.07.2004. Засновницький договір укладається тоді, коли засновників два і більше. Чинне законодавство не містить переліку обовязкових реквізитів засновницького договору. У засновницькому договорі засновники передусім зобовязуються утворити субєкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю субєкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації.

Підприємницька діяльність припиняється: з власної ініціативи засновників підприємства, у разі закінчення строку ліцензії, у разі припинення існування підприємства, на підставі рішення суду.

Статут субєкта господарювання насамперед повинен містити відомості про його найменування і місце знаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реєстрації та ліквідації субєкта господарювання.

Підприємцям необхідно звертати особливу увагу на правовий статус партнера, в тому числі під час пошуку інвестора для реалізації бізнес-плану підприємства. Українське законодавство встановлює мінімальний розмір статутного фонду на момент реєстрації, а ось якихось обмежень щодо зобовязань підприємств не встановлює. Крім того, різним організаційно-правовим формам властиві внутрішні ризики. Так, якщо один із членів ТОВ захоче вийти зі складу засновників, то підприємство матиме значні фінансові труднощі, оскільки воно буде зобовязане за законом виплатити вибулому учаснику ТОВ вартість частини майна пропорційно частці у статутному фонді. Вимога повернути частку як у натуральній, так і в грошовій формі може суттєво ускладнити виробничу діяльність підприємства. Аналогічні проблеми можуть зробити боржником і закрите акціонерне товариство, якщо його члени не в змозі викупити акції вибулого акціонера, а знижувати статутний фонд уже не можна. Тому краще, коли інвестором буде виступати відкрите акціонерне товариство, оскільки бажання акціонера вийти з ВАТ не покладає обовязку викупу акцій самим товариством (їх може придбати будь-хто).

Про порядок державної реєстрації субєктів підприємницької діяльності можна довідатися із Закону України від 15.05.2003 р. №755-ГУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Відповідно до цього Закону державна реєстрація значно спрощена, підприємство можна зареєструвати за три поточних дні, а фізичну особу - за два дні.

Для реєстрації юридичної особи потрібні такі основні документи: а) установчі документи у двох екземплярах (рішення і власника майна, засновницький договір або статут); б) реєстраційна картка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію; в) документ, що засвідчує сплату реєстраційного збору.

Так, з урахуванням вимог Цивільного і Господарського кодексів для державної реєстрації ТОВ потрібні такі документи: 1) рішення власників майна чи уповноваженого ними органу (наприклад, протокол установчих зборів); 2) статут ТОВ у двох екземплярах (засновницький договір не потрібен); 3) документи, що свідчать про сплату засновниками не менше 50% внеску у статутний капітал товариства; 4) реєстраційна картка встановленого зразка; 5) документ, що свідчить про сплату за державну реєстрацію.

Для реєстрації громадянина-підприємця необхідні такі основні документи: а) реєстраційна картка; б) документ про сплату реєстраційного збору; в) копія довідки про включення його до Державного реєстру платників податків. За заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації (згідно зі статтею 164 Кодексу про адмінпорушення) винні особи караються штрафом від 10 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

За проведення державної реєстрації сплачується реєстраційний збір: з юридичної особи - десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; з громадянина-підприємця - два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. За проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи - підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі 30 відсотків реєстраційного збору, встановленого при реєстрації. За заміну свідоцтва про державну реєстрацію у звязку з його втратою або пошкодженням справляється реєстраційний збір у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у місті Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця. Здійснює державну реєстрацію державний реєстратор, який призначається главою відповідної держадміністрації, має посвідчення державного реєстратора та власну печатку. Він також здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх зміну; оформляє та видає виписки, довідки з Єдиного державного реєстру (ЄДР), проводить державну реєстрацію змін до державних документів та припинення діяльності субєктів підприємництва тощо. ЄДР створено для забезпечення органів державної влади (передусім ДПА), а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про підприємців. Заміна свідоцтва про державну реєстрацію проводиться у разі внесення змін до установчих документів юридичної особи у звязку зі змінами найменування та місцезнаходження цієї особи; внесення змін до відомостей про фізичну особу - підприємця у випадку зміни імені та місця проживання фізичної особи - підприємця.

Документи, які подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою. Реєстраційна картка заповнюється машино-друком або від руки друкованими літерами. Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Інакше може настати відповідальність перед законом.

Після державної реєстрації й отримання усіх належних документів підприємство повинне відкрити свої рахунки в банках, оскільки законодавство забороняє зберігати готівку (крім певних сум) на фірмі. Підставою для відкриття рахунку є свідоцтво про державну реєстрацію, копія документа про взяття на податковий облік, статут або засновницький договір, заява, картка зі зразками підписів керівника і бухгалтера підприємства. Підприємство має право відкрити окремі розрахункові або поточні рахунки не тільки для себе, а й для своїх філій, відділень тощо. Підприємство (підприємець) може відкрити два і більше рахунків, але номер основного банківського рахунку юридичних та фізичних осіб є обовязковим атрибутом їх ідентифікації, тому він вказується на всіх укладених ними в письмовій формі цивільно-правових угодах, інших документах. Одночасно з відкриттям рахунку необхідно укласти з відповідною банківською установою договір про банківське обслуговування, погодити оплату обслуговування і порядок її зміни. Повідомлення про закриття рахунку (як і про відкриття) підприємство зобовязане надіслати у податковий орган, у якому воно зареєстроване, протягом трьох робочих днів.

За несвоєчасне здавання виторгу до банків існує адміністративна відповідальність. Згідно зі статтею 164-4 Кодексу про адмінпорушення здавання виторгу торговельними підприємствами усіх форм власності, що здійснюють реалізацію товарів за готівку, з порушенням термінів, установлених правилами розрахунків і ведення касових операцій, тягне за собою накладення штрафу на осіб, відповідальних за здавання виторгу, від 17 до 88 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно зі статтею 200 Кримінального кодексу підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, а також придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використання чи збут карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, караються позбавленням волі на строк від двох до пяти років. Відповідно під документами на переказ розуміється документ у паперовому чи електронному вигляді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації між субєктами переказу грошових коштів. Особливо це слід памятати тим, хто буде користуватися правом електронного підпису, який введений у використання з 01.01.2004 р. (докладніше про це дивіться: Закон України "Про електронний підпис" від 22.05.2003 р. №852 - IV, Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 р. №851 - IV).

У законодавстві визначено і можуть бути конкретні підстави для відмови юридичній особі у державній реєстрації: невідповідність відомостей, які вказані у реєстраційній картці й у наданих для реєстрації документах; порушення порядку створення підприємства (порушення щодо вчинення засновниками юридичних дій, наявність у єдиному державному реєстрі тотожного найменування тощо). Водночас фізичній особі може бути відмовлено в реєстрації підприємцем лише у випадку невідповідності відомостей, що вказані у реєстраційній картці й у наданих для реєстрації документах; за наявності обмежень на заняття підприємницькою діяльністю; за наявності у ЄДР запису, що заявник уже є підприємцем. Відмова ж у проведенні державної реєстрації з інших підстав не допускається.

Закон також визначає підстави державної реєстрації факту припинення (ліквідації) юридичної особи і припинення підприємницької діяльності фізичної особи (зокрема, реорганізація юридичної особи, її злиття чи зєднання з іншою, смерть підприємця, визнання його недієздатним за рішенням суду чи засновників). Водночас судове рішення може бути винесене лише за певних обставин: провадження особами діяльності, що заборонена законом, неподання протягом року податкових декларацій, документів фінансової звітності; визнання банкрутом. Причому існує кримінальна відповідальність за фіктивне банкрутство (стаття 218 Кримінального кодексу) та за доведення до банкрутства (стаття 219 того ж кодексу).

Виділяють сім основних етапів ліквідації субєкта господарювання, в тому числі підприємства-банкрута.

1) Прийняття рішення про ліквідацію, створення ліквідаційної комісії та проведення ліквідаційної процедури, вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості.

2) Подання документів для зняття з обліку платників податків до відповідного органу державної податкової служби.

3) Подання документів для виключення з ЄДРПОУ до органів державної статистики.

4) Подання документів для зняття з обліку платника страхових внесків до всіх фондів соціального страхування, в тому числі до відповідного відділення Пенсійного фонду.

5) Закінчення ліквідаційної процедури (насамперед здійснення розрахунків із кредиторами і найманими працівниками).

6) Подання документів для скасування державної реєстрації до органу державної реєстрації.

7) Виключення з Державного реєстру підприємств і організацій України.

В Україні має місце таке негативне явище, як фіктивне банкрутство. Одна з причин цього - бажання керівників уникнути відповідальності за неефективне господарювання. А ряд підприємств керівництвом спеціально доводиться до банкрутства, щоб потім через підставних осіб викупити його за безцінь, оскільки майно підприємства-банкрута продається дуже дешево (щоб швидше розпродати, інколи за 5-10% вартості). Відповідно у Кримінальному кодексі (стаття 218) передбачена кримінальна відповідальність за подібні дії. Завідомо неправдива офіційна заява громадянина-засновника або власника субєкта господарської діяльності, службової особи субєкта господарської діяльності, а також громадянина-субєкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобовязань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, караються штрафом від 750 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років. У разі навмисного доведення до банкрутства (а так періодично діють деякі великі фірми по відношенню до малого бізнесу, а також деякі українські співвітчизники по відношенню до партнерів-іноземців у спільних підприємствах) також існує кримінальна відповідальність. Згідно зі статтею 219 Кримінального кодексу доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою субєкта господарювання дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності субєкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору, карається штрафом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Водночас умисне приховування громадянином-засновником або власником субєкта господарської діяльності, а також службовою особою субєкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом надання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторам, згідно зі статтею 220 Кримінального кодексу карається штрафом від 2000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Законом караються і незаконні дії керівників чи засновників підприємства-банкрута (стаття 221 Кримінального кодексу). Згідно з нею умисне приховування майна або майнових обовязків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, якщо ці дії вчинені громадянином-засновником або власником субєкта господарської діяльності, а також службовою особою субєкта господарювання у разі банкрутства і завдали великої матеріальної шкоди, караються штрафом від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

7. Ліцензування окремих видів підприємницької діяльності та відповідальність у сфері ліцензування

Основним нормативно-правовим актом, що регулює ліцензування, є Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. (далі - Закон). Він визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність субєктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Дія Закону поширюється на всіх субєктів господарювання.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Термін дії ліцензії 3 роки.

Ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Субєктами відносин, що виникають у звязку з ліцензуванням, є, з одного боку, субєкт господарювання, з іншого - орган ліцензування.

Субєкт господарювання - зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична особа - субєкт підприємницької діяльності. Такий субєкт стає ліцензіатом з одержанням ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності. Так, на заняття ветеринарною практикою дозвіл надає Держдепартамент ветеринарної медицини Мінагропрому України в особі управління ветеринарної медицини в області; дозвіл на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами - ДПА України в особі регіонального управління департаменту з питань адміністрування акцизного збору та контролю підакцизних товарів; дозвіл на організацію та утримання тоталізаторів, гральних закладів - управління культури облдержадміністрації; дозвіл на надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом - обласне автотранспортне управління тощо.

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на заняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Субєкт господарювання зобовязаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

Ліцензійні умови та зміни до ліцензійних умов підлягають оприлюдненню у порядку, встановленому законодавством, і набирають чинності через десять днів після дати державної реєстрації нормативно-правового акта, якщо в ньому не передбачений пізніший строк набрання чинності.

Відповідно до Закону (ст. 9) ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності. Визначимо лише окремі з них: 1) пошук (розвідка) корисних копалин; 2) виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру більше 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру більше 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі більше 100 метрів за секунду; 3) виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України); 4) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України); 5) видобування уранових руд; 6) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 7) виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 8) виготовлення виробів із дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 9) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; 10) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами та ін., усього близько 60 видів господарської діяльності.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані: 1) відомості про субєкт господарювання - заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прізвище, імя, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обовязкових платежів - для фізичної особи; 2) вид господарської діяльності вказаний згідно зі ст. 9 Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію субєкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо: заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень; документи оформлені з порушенням вимог законодавства. Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є: недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії; невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

У статті 12 Закону визначені особливості проведення конкурсу на отримання ліцензій для видів господарської діяльності, провадження яких повязане з використанням обмежених ресурсів.

До видів господарської діяльності, провадження яких повязане з використанням обмежених ресурсів, належать видобування уранових руд; видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; постачання природного газу за регульованим і за нерегульованим тарифом.

Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочих дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Розмір плати за видачу ліцензії - 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (якщо органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади), або 15 неоподатковуваних мінімумів (якщо органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади). Водночас плата за ліцензію на торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами є значно вищою.

Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії.

Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.

У разі, коли ліцензіат має намір провадити зазначений у ліцензії вид господарської діяльності після закінчення строку її дії, він повинен отримати нову ліцензію в порядку, встановленому цим Законом. Нова ліцензія видається органом ліцензування не раніше ніж в останній робочий день дії попередньо виданої ліцензії.

Ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності. За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України. Плата за ліцензію - це разовий платіж, що вноситься субєктом господарювання за одержання ліцензії.

Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії. Підставами для переоформлення ліцензії є: зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не повязана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, імя, по батькові фізичної особи - субєкта підприємницької діяльності; зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - субєкта підприємницької діяльності; зміни, повязані з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності, вказаного в ст. 9 Закону.

У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобовязаний протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії разом із ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни.

Орган ліцензування протягом трьох робочих днів з дати надходження заяви про переоформлення ліцензії та документів, що додаються до неї, зобовязаний видати переоформлену на новому бланку ліцензію з урахуванням змін, зазначених у заяві про переоформлення ліцензії.

Строк дії переоформленої ліцензії не може перевищувати строку дії, зазначеного в ліцензії, що переоформлялася. За переоформлення ліцензії справляється плата в розмірі пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за переоформлення ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною. Ліцензіат зобовязаний повідомляти орган ліцензування про всі зміни даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії. У разі виникнення таких змін ліцензіат зобовязаний протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензування відповідне повідомлення в письмовій формі разом із документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Підставами для видачі дубліката ліцензії є втрата ліцензії, пошкодження ліцензії. Ліцензіат, який подав заяву та відповідні документи для видачі дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої, може провадити свою діяльність на підставі довідки про подання заяви про видачу дубліката ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, яка видається органом ліцензування у разі подання заяви про видачу дубліката ліцензії. Орган ліцензування зобовязаний протягом трьох робочих днів з дати одержання заяви про видачу дубліката ліцензії видати заявникові дублікат ліцензії замість втраченої або пошкодженої.

За видачу дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої ліцензії справляється плата у розмірі пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за видачу дубліката ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

Анулювання ліцензії за рішенням органу ліцензування передбачене в ст. 21 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Державний нагляд за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган із питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Заняття підприємницькою діяльністю без ліцензії, якщо її отримання передбачене законом, відповідно до статті 164 Кодексу про адмінпорушення тягне за собою накладення штрафу від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

Згідно з Кримінальним кодексом (стаття 202) здійснення діяльності без державної реєстрації як субєкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню або здійснюється без одержання ліцензії на види діяльності, які підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було повязано з отриманням доходу у великих розмірах, карається штрафом від ста до двохсот пятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

8. Бізнес-планування у сучасному підприємництві

В умовах ринкової економіки жодне підприємство не спроможне досягти успіхів без наявності обґрунтованого бізнес-плану. У бізнес-плані визначається механізм управління бізнес-процесами, що відбуваються на підприємстві для забезпечення його ефективного функціонування. Бізнес-план - це один із найважливіших інструментів реагування на зміни ринкового середовища та успішної адаптації до цих змін. Бізнес-план складають для зовнішніх і внутрішніх користувачів.

Метою розроблення плану для зовнішніх користувачів є обґрунтування обсягів кредитів, завоювання довіря інвесторів щодо потенційних можливостей фірми і забезпечення їй фінансової стабільності та стратегічної підтримки.

Відсутність на підприємстві дійового бізнес-плану, у якому постійно враховуються зміни внутрішнього та зовнішнього середовища, є суттєвим недоліком, який характеризує недостатній рівень управління фірмою, ускладнює відносини з кредиторами та досягнення довгострокової стабільності у конкурентному середовищі. Бізнес-планування не обмежується переконаннями інвесторів у доцільності підтримки фірми. Цей план є важливим для персоналу фірми, забезпечуючи йому можливість визначати майбутні стратегічні напрями виробничої, комерційної, фінансової, інноваційної та інвестиційної діяльності і терміни їх виконання. Бізнес-план є також важливим інструментом планування та контролю оперативної діяльності фірми.

Бізнес-план здійснює вплив на перспективну, поточну та оперативну діяльність підприємства шляхом створення та координації відповідних бізнес-процесів. Бізнес-процес - це потік робіт, який рухається від одного фахівця або відділу до іншого.

Стандартні бізнес-процеси наданий час відсутні, тому кожне підприємство визначає їх склад самостійно. Найбільш типова така структура бізнес-процесів:

- організація навчання з підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів підприємства;

- створення служби постійного спостереження за конкурентами;

- організація інноваційної діяльності (проектування та розроблення нових продуктів і обладнання);

- вибір та сертифікація посередників;

- організація ефективного сервісного обслуговування покупців товару;

- організація системи управління якістю продукції;

- узгодження виробничого дизайну;

- вибір та сертифікація дилерів, що здійснюють збут та розподіл товарів підприємства;

- визначення вимог до інноваційних продуктів;

- організація рекламної діяльності;

- створення системи маркетингу і логістики та визначення шляхів перспективного розвитку підприємства;

- вибір та сертифікація кредиторів та спонсорів.

Крім того, до бізнес-плану необхідно додати супровідні документи, найважливішими з яких є:

- посадові інструкції, довідки про кадровий склад;

- специфікації товарів (перелік товарів та послуг, які планує випускати підприємство, їх кількість, якісні характеристики, сорт, марка та ін.);

- креслення, фотографії, копії угод і контрактів, прейскуранти (довідник про ціни на товари, послуги, продукцію);

- патентна документація, фінансові документи (баланс руху грошових коштів за 1 і 5 років, р озрахунок валового прибутку, розрахунок та аналіз фінансових коефіцієнтів - заборгованості, власності, кредиторської заборгованості тощо);

- зразки рекламних матеріалів, дані інвентаризації та ін.

Принципами складання бізнес-плану є :

- якісне і змістовне оформлення (зовнішній вигляд, якісна обкладинка, чіткі малюнки, фотографії, розрахунки та ін.);

- чітка орієнтація на адресата (кредитора або інвестора);

- ретельна характеристика певного сегмента (ніші) ринку, потреб споживачів та переваг товарів і послуг даного підприємства;

- переконаність у реалізації основної ідеї, зокрема в ефективності роботи підприємства (отримання прибутків) та своєчасному погашенні кредитів та ін.

Складання бізнес-плану - це процес власної самооцінки фірми. При здійсненні самооцінки потрібно знайти обґрунтовані відповіді на такі питання щодо діяльності фірми:

- вид бізнесу, яким займається фірма;

- цінність і унікальність фірми;

- місце, яке займає фірма у галузі;

- характеристика ринку та споживачів фірми;

- частка ринку фірми та шляхи його розширення;

- місце товару фірми у свідомості цільових споживачів;

- імідж фірми та заходи щодо його підвищення;

- ймовірність значних змін (продукція, послуги, технології, конкуренція);

- сильні та слабкі сторони фірми;

- стратегія розвитку бізнесу на наступні 3-5 років;

- обсяг інвестицій для досягнення визначеної мети;

- головні джерела фінансування розвитку фірми;

- план конкретних дій фірми для досягнення визначених цілей.

Для визначення виробничої стратегії потрібно провести аналіз, який дозволяє знайти відповіді на такі питання:

- стан внутрішнього та зовнішнього середовища і його вплив на існуючу організаційну структуру підприємства;

- відповідність бізнесу цілям і ресурсам фірми та його сприяння досягненню стратегічної мети;

- рівень кваліфікації працівників та потреба у наборі нових спеціалістів;

- наявність коштів для реалізації проекту, додаткова потреба у них і у які терміни;

- придатність прийнятої стратегії для зведення до мінімуму слабких сторін фірми та розвитку сильних;

- процедура ознайомлення працівників з проектом розвитку фірми;

- реакція на проект банків, акціонерів, споживачів та конкурентів;

- імовірність успіху та заходи щодо підвищення надійності його досягнення.

Незалежно від сфери діяльності й особливостей компанії, яка готує бізнес-план, можна визначити декілька стандартних етапів, які необхідно послідовно пройти при його розробленні:

- визначення мети бізнес-плану. Потрібно чітко уявляти, готується бізнес-план для внутрішнього користування менеджерами підприємства чи він розрахований на інвесторів, комерційні банки, лізингодавців, венчурні фонди та ін.;

- збір інформації, необхідної для складання бізнес-плану. На цьому етапі необхідно виявити джерела інформації, потрібної для розробки бізнес-плану.

- вибір структури бізнес-плану та його розроблення.

Залежно від обсягу бізнес-плани можна поділити на три основні категорії: стислий, повний та операційний бізнес-план.

Стислі бізнес-плани стають все більш популярними.

Оскільки такий план за обсягом набагато менший, ніж традиційний план, він потребує меншої інформації й менше розгорнутих досліджень, тому такий документ може бути в загальному випадку складений набагато швидше від традиційного.

Стислий бізнес-план є сенс складати, якщо компанія порівняно молода або не планує випуск декількох найменувань товарів.

Останнім часом банки вимагають від бізнесменів стислі бізнес-плани разом з іншими документами при поданні заявки на кредит.

Крім того, стислий бізнес-план допоможе зацікавити потенційних інвесторів у вашому проекті й отримати їх попередні коментарі, які можуть надалі бути корисними при створенні розгорнутого бізнес-плану.

Повний бізнес-план є традиційним.

Він повинен висвітлювати всі аспекти діяльності компанії і в той же час за обсягом не перевищувати 40 сторінок.

Повний бізнес-план потрібен для залучення фінансування у великих обсягах, оскільки стислий план не завжди може задовольнити високі запити прискіпливих інвесторів.

Він може також знадобитися при пошуку стратегічного партнера (наприклад, при злитті компаній або створенні спільного підприємства).

Плани, що за обсягом перевищують 40 сторінок, розробляти не рекомендується.

Однак бувають ситуації, коли компанії потрібен детальний план, який перевищує максимально рекомендований обсяг.

Такого роду плани повинні дуже детально висвітлювати всі аспекти й подробиці стратегії та організації продажу, маркетингу, виробничої та дослідницької політики компанії, а також містити досить докладні фінансові прогнози.

Якісний бізнес-план - це ефективний інструмент планової системи підприємства, який дозволяє своєчасно визначати ринкову конюнктуру і успішно здійснювати діяльність на ринку.

9. Шляхи підвищення ефективності підприємницької діяльності

Ефективність є оціночною категорією. Вона завжди визначається відношенням цінності результату до цінності витрат. План технічного і економічного розвитку є комплексним і розробляється за такими напрямами:

- освоєння нової та поліпшення якості існуючої продукції;

- впровадження прогресивної технології, механізації і автоматизації виробництва;

- удосконалення управління, планування і організації виробництва;

- науково-дослідні і конструкторські роботи;

- охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

Головним завданням освоєння нової та підвищення якості існуючої продукції є забезпечення високого технічного рівня продукції та її конкурентоспроможності шляхом впровадження сучасних техніки і технології на усіх етапах її створення та виробництва. Заходи щодо підвищення якості продукції мають ту властивість, що ефект від їх впровадження реалізується у першу чергу у споживачів, що сприяє підвищенню їх довіри до фірми та збільшенню попиту. Частину ефекту від підвищення якості продукції товаровиробник може отримати за рахунок цінового чинника.

Суттєво впливають на ефективність виробництва заходи, які передбачають впровадження нової техніки, технологій, механізації та автоматизації виробництва, удосконалення системи менеджменту, маркетингу та організації виробництва. Вони сприяють підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, її енергоємності, розширенню ринку підприємства та збільшенню прибутковості бізнесу.

Актуальним завданням сучасного розвитку підприємництва є розроблення проектів щодо охорони природи та раціонального використання її ресурсів. Тому усі проекти технічного і технологічного розвитку повинні проходити екологічну експертизу та передбачати мінімально шкідливий вплив на довкілля.

Комплексний план, що охоплює усі технічні та організаційні заходи, дозволяє реалізувати стратегію розвитку підприємства, зміцнити його фінансовий стан та конкурентоспроможність, розширити ринок та створити нові ринки і попит. Шляхом уточнення та перегляду норм і нормативів витрат виробничих ресурсів у плані обґрунтовуються якісні показники діяльності підприємства - продуктивність праці, прибуток та рентабельність виробництва.

Практично кожен підприємець має обмежені власні і кредитні кошти. Якщо він бере позики, то повинен використовувати їх ефективно. Із кількох проектів підприємець повинен вибрати такий, який принесе найбільший прибуток і матиме позитивний вплив на фінансовий стан підприємства. Це, по суті, і є основа доцільності капіталовкладень.

Існують такі види інвестицій: на придбання нового обладнання для розширення виробництва; на заміну морально та фізично зношеного обладнання; обовязкові проекти (охорона праці, природи); інші витрати (купівля землі, патентів, ліцензій, адміністративних будівель, інших підприємств).

Початкові капітальні витрати - це витрати початкового інвестування проекту. Для визначення прогнозованого прибутку від інвестицій підприємець повинен знати: купівельну ціну обладнання, додаткові витрати, які виникають при цьому, дохід від продажу демонтованого обладнання, суму податку, який потрібно сплатити із суми за продаж старого обладнання, пільги, які отримає підприємство при купівлі нового обладнання. Отримавши відповідь на ці питання, розраховують капітальні витрати.

Капітальні витрати на створення нового підприємства складаються із таких елементів:

, (1)

де - нові капітальні витрати на створення підприємства, тис. грн.;

- витрати на купівлю земельної ділянки, тис. грн.;

- витрати на купівлю нового обладнання, тис. грн.;

- витрати на монтаж обладнання (15-20% від ціни об ладнання), тис. грн.;

- витрати на сплату відсотків за кредит і суми кредиту, тис. грн.;

- складські витрати (3-5% від вартості обладнання), тис. грн.;

- транспортні витрати (5-7% від вартості обладнання), тис. грн.;

- витрати на підготовку проектних документів, їх затвердження, на утримання тимчасової дирекції підприємства, грн.;

- компенсаційні пільги на встановлення прогресивного обладнання, грн.

, (2)

де: - додаткові капітальні витрати на модернізацію (реконструкцію) підприємства, тис. грн;

- витрати на монтаж нового обладнання (15-20% від вартості обладнання), тис. грн;

- складські витрати на зберігання обладнання (3-5%), тис. грн;

- транспортні витрати (5-7%), тис. грн;

- витрати на демонтаж вибуваючого обладнання (50% від витрат на монтаж за початковою вартістю), тис. грн;

- витрати на будівельні роботи, тис. грн;

- ліквідна вартість вибуваючого обладнання, тис. грн.

, (3)

де: - початкова вартість вибуваючого обладнання, тис. грн.;

- термін експлуатації вибуваючого обладнання, років;

- середньорічна норма амортизації вибуваючого обладнання, %.

Заходи, які пропонуються до впровадження, потребують інвестицій на їх реалізацію та обґрунтування їх доцільності і ефективності.

Особливість розрахунків ефективності організаційних та технічних заходів полягає у тому, що ефект розраховується на плановий обсяг продукції, і за базу порівняння берутся показники діяльності підприємства до впровадження заходів, а при будівництві - показники аналогічного підприємства галузі. Доцільність інвестування у проект може здійснюватися з урахуванням та без урахування ризику.

Доцільність інвестування проекту без ризику обґрунтовують такими методами: середня ставка доходу - це порівняння чистих доходів з початковою вартістю проектів. Для цього сума чистих доходів за певний термін ділиться на суму середніх інвестицій.

Термін окупності - це кількість років, за які відшкодовуються початкові інвестиції. Для визначення терміну окупності використовують грошовий потік (прибуток + амортизація). Ці методи застосовуються у випадку незначних капітальних вкладень, коли їх втрата не призводить до тяжких фінансових наслідків.

З урахуванням ризику розраховуються такі показники.

Чиста теперішня вартість - це теперішня вартість грошового потоку, зменшена на суму початкових інвестицій. Проект приймається при ЧТВ > 0, якщо ж ЧТВ < 0, він відхиляється. Для визначення теперішньої вартості грошового потоку його коригують на рівень інфляції та ставку дисконту.

Внутрішня ставка доходу - це ставка дисконту, при ій теперішня вартість грошових потоків дорівнює початковим інвестиціям:

. (4)

Індекс прибутковості - це метод, що передбачає порівняння теперішньої вартості майбутніх грошових потоків з початковими інвестиціями:

. (5)

У кожному окремому випадку підприємець визначає, який метод застосовувати. Інвестування у проекти повязано з кредитними та ціновими ризиками.

Ризик - це термін для визначення непевності і нестабільності. Інвестиції безпечні, якщо доходи від них стабільні і надійні. Методом, який найбільшою мірою враховує ризики інвестування, є метод еквівалента певності.

Ідея методу еквівалента певності полягає у розподілі сподіваних грошових потоків на безпечну і ризиковану частини.

Для цього розрахункові грошові потоки переводяться у безпечні за допомогою коефіцієнта ймовірності, а потім дисконтуються за безпечною ставкою, як правило, за ставкою державного банку.

Наступним методом є модель оцінки капітальних активів МОКА, яка передбачає розподіл ризику на дві частини: диверсифікований ризик і недиверсифікований. Цей метод дозволяє визначити звязок між доходами окремих власників цінних паперів та загальними доходами ринку цінних паперів.

Ризиковість різних цінних паперів можна визначити простим порівнянням їх дохідності із загальною дохідністю (індексом) ринку. Для визначення залежності доходу на акції від доходів ринку використовують коефіцієнт(бета). Він характеризує кут між доходами ринку і доходами окремих акцій. Ця залежність може бути виражена рівнянням:

, (6)

де a - постійна величина;

- коефіцієнт;

- величина помилки;

- доходність ринку;

- доходність акцій.

Коефіцієнтє базовим при аналізі ризикованості різних акцій. При ризик недиверсифікований, як і увесь ринок цінних паперів. Якщо для акцій^,то вони мають мінливість, меншу, ніж ринок у цілому, тому вони менш ризикові, якщо ж, наприклад, ^,то акції ризиковані.

Інфляція - це процес загального обезцінення грошей, при якому реальна вартість сподіваних грошових потоків зменшується. Якщо це не враховувати, то ЧТВ і ВСД будуть штучно завищені. Тому при розрахунку доцільності інвестицій грошові потоки слід коригувати на прогнозовані темпи інфляції.

Послідовність розрахунків економічної ефективності організаційно - технічних і економічних заходів така:

Розрахунок капітальних вкладень для кількох варіантів проекту.

Вибір оптимального варіанта проекту із кількох, які розглядаються методом зведених витрат:

, (7)

де: - зведені витрати на одиницю продукції n-го варіанта;

- собівартість продукції відповідного варіанта;

- капіталоємність одиниці продукції n-го варіанта;

нормативний коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень()

Для подальшого аналізу береться варіант, який має найменші зведені витрати та один резервний.

Додатковий прибуток, який отримає підприємство за рахунок збільшення обсягів виробництва продукції:

(8)

де: - додатковий прибуток підприємства, тис. грн;

- обсяг реалізації продукції за проектом, т;

- обсяг реалізації продукції за фактичними даними підприємства, т;

- базова ціна реалізації одиниці продукції, грн;

- базова собівартість одиниці продукції, грн.

Додатковий прибуток за рахунок зниження собівартості продукції:

, (9)

де - прибуток від зниження собівартості продукції,

тис. грн.;

- базова (фактична) собівартість одиниці продукції підприємства, грн.;

- собівартість продукції за проектом, грн;

- обсяг реалізації продукції за проектом, т.

Загальний додатковий прибуток від реалізації заходів плану

. (10)

Чистий прибуток від реалізації заходів плану

, (11)

де Под - сума податку на прибуток, грн.

Розрахунок чистого додаткового грошового потоку

, (12)

де - додатковий чистий грошовий потік, тис. грн;

- додатковий чистий прибуток, тис. грн;

- додаткова річна амортизація, яка розраховується від суми капітальних вкладень, тис. грн.

Розрахунок теперішньої вартості чистого додаткового грошового потоку за термін 5 років:

, (13)

де - теперішня вартість чистого додаткового грошового потоку, тис. грн;

- коефіцієнти ймовірності (визначають розробники проекту шляхом складання прогнозу змін макро - та мікросередовища підприємства на наступні 5 років);

- коефіцієнт дисконту (розраховується за обліковою ставкою НБУ).

Розрахунок чистої теперішньої вартості додаткового грошового потоку

, (14)

де ЧТВ - чиста теперішня вартість додаткового грошового потоку, тис. грн.;

- сума теперішньої вартості додаткового грошового потоку за розрахунковий період (5 років), тис. грн;

- додаткові капітальні витрати, тис. грн.

Розрахунок індексу окупності (рентабельності) проекту

, (15)

де - індекс окупності (рентабельності) проекту.

10. Фінансова санація і банкрутство підприємства

Банкрутство підприємства відбувається внаслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованості діяльності підприємства та обмеженість можливостей впливу його фінансових менеджерів на фінансові відносини. З кризовими явищами повязані загроза неплатоспроможності та банкрутства, діяльність підприємства в неприбутковій сфері або брак у фірми ресурсів для подальшого функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємця полягає у його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної господарської діяльності. Фінансова криза підприємства характеризується такими параметрами:

- джерела виникнення;

- вид кризового процесу;

- стадія розвитку кризи.

Аналіз вказаних ознак дозволяє вчасно і правильно визначити фінансову неспроможність підприємства та підібрати ефективні санаційні заходи. Фінансову кризу підприємства можуть зумовити внутрішні або зовнішні чинники.

Головними зовнішніми факторами фінансової кризи можуть бути:

- спад ділової активності в економіці країни;

- зменшення купівельної спроможності населення;

- постійне підвищення рівня інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- кризові процеси в окремих галузях;

- сезонні коливання попиту і пропозиції товарів;

- дискримінаційні заходи щодо підприємств з боку органів влади;

- політична нестабільність у країні або у країнах фірм-постачальників;

- конфлікти між засновниками підприємства.

Вплив зовнішніх факторів на фінансовий стан підприємства має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо фінансові менеджери помилково або несвоєчасно реагують на них. Для своєчасного реагування підприємство повинне мати систему раннього попередження і реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

До внутрішніх факторів фінансової кризи відносять:

- недосконалість системи менеджменту;

- недосконалість організаційних структур;

- низький рівень кваліфікації управлінських кадрів;

- недостатню потужність фірм-постачальників;

- неефективну систему маркетингу, яка призвела до втрати ринків збуту;

- прорахунки в інвестиційній політиці;

- відсутність інновацій;

- недостатнє фінансування;

- незадовільну роботу служб контролінгу.

Типовими наслідками впливу перелічених факторів на фінансово-господарську діяльність підприємства є:

- втрата цільових споживачів;

- втрата кількості замовлень та контрактів;

- порушення ритмічності виробництва і недостатнє використання виробничих потужностей;

- підвищення собівартості продукції і зменшення прибутку;

- збільшення неліквідних основних засобів та понаднормативних запасів;

- збільшення плинності кадрів;

- зменшення обсягів реалізації продукції.

У практиці підприємницької діяльності можуть зустрічатися такі види криз:

- стратегічна - коли зруйнований виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів зростання;

- прибутковості - збитки "зїдають" власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу;

- ліквідності - підприємство є неплатоспроможним, або існує загроза її виникнення.

Кризові явища на підприємстві складаються із трьох фаз:

- перша фаза - безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства, якщо його своєчасно переводять на режим антикризового управління;

- друга фаза - загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує проведення фінансової санації;

- третя фаза - кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і потребує негайної його ліквідації.

Закон України "Про банкрутство" визначає банкрутство як повязану з недостатністю активів в ліквідній формі нездатністю юридичної особи - субєкта підприємницької діяльності у встановлений строк задовольнити вимоги кредиторів та виконати зобовязання перед бюджетом (ст. 1 Закону України "Про банкрутство").

Якщо суд ухвалив рішення про стягнення заборгованості, але боржник не в змозі її погасити, то протягом місяця з дня винесення ухвали судом кредитор може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство боржника.

Діяльність підприємства може припинятися за таких обставин:

- з власної ініціативи або за рішенням трудового колективу;

- на підставі рішення суду у звязку з невиконанням умов, встановлених чинним законодавством;

- у разі визнання його банкрутом;

- у разі закінчення строку дії ліцензії.

Ліквідацію підприємства здійснює ліквідаційна комісія, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, судом. Власник або суд, які приймають рішення про ліквідацію, встановлюють порядок і строк проведення ліквідації, а також строк для заяв претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія здійснює оцінку майна ліквідованого підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідний баланс і подає його тому, хто прийняв рішення про ліквідацію. Достовірність балансу підтверджується аудиторською фірмою.

У випадку банкрутства проходження справи складається з таких процедур:

- встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо він ініціював порушення справи;

- виявлення усіх кредиторів і можливих санаторів;

- здійснення санації або укладання мирної угоди;

- визнання боржника банкрутом;

- здійснення процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок продажу майнових активів боржника.

Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником і кредиторами щодо перенесення дати оплати боргів або щодо зменшення їх суми.

Санація - це система заходів, які здійснюються в процесі проведення справи про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації. Вона спрямована на оздоровлення фінансового стану боржника, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та захисту виробничої і організаційної структур субєктів підприємницької діяльності.

Досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації.

Менеджмент - санація - це система антикризового управління, головною метою якої є ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства.

До функціональних сфер менеджменту санації відносять:

- постановку цілей;

- формування та аналіз проблеми;

- пошук альтернатив, прогнозування та оцінку наслідків їх
реалізації;

- прийняття рішення;

- виконання конкретних санаційних заходів;

- контроль;

- аналіз відхилень від планових показників.

Важливою складовою організації менеджменту санації є запровадження ефективної систем контролінгу. Вирішальним при цьому є створення систем інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та служб контролю.

Таблиця 2 - Головні завдання менеджменту санації

Рішення про проведення санації приймається у таких випадках:

1 З ініціативи підприємця, який перебуває у кризі, якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до моменту звернення кредиторів із позовом до суду щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).

2 Після звернення з власної ініціативи боржника до суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство. Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію щодо фінансово-майнового стану підприємства, а також запропонувати (за бажанням) укласти мирову угоду та проведення санації.

3 У місячний термін від дня опублікування оголошення щодо порушення справи про банкрутство даного підприємства в офіційному друкованому органі Верховної Ради або Кабміну України (якщо надійшли пропозиції від фізичних або юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів і судом пропозиції щодо санації неспроможного підприємства). За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їх претензій суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення фінансової санації юридичної особи.

4 Санація може здійснюватися з ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність" установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема; передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

5 З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобовязань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу, заставодержатель має право здійснити передбачені угодою заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном. Якщо санаційні заходи не сприяли відновленню платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває у іпотеці.

6 З ініціативи державного органу, якщо йдеться про санацію державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого більше 25% державної власності.

7 З ініціативи НБУ, якщо йдеться про комерційний банк.

План фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів. Окрім цього, формулюється мета складання плану санації, називаються замовники плану та методи, які використовуються при його розробленні (табл. 3).

За формальними ознаками санація може здійснюватися без залучення нового капіталу на підприємство та із залученням нового капіталу.

Таблиця 3 - Структурно - логічна схема плану санації

Санація без залучення нового капіталу може здійснюватися у таких формах:

- зменшення номінального капіталу підприємства;

- конверсія у власний борг;

- конверсія у власність;

- пролонгація строків сплати заборгованості;

- добровільне зменшення заборгованості;

- самофінансування.

Із залученням нового капіталу санація може мати такі форми:

- альтернативна санація;

- зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчаста санація);

- безповоротна фінансова допомога власників;

- безповоротна фінансова допомога персоналу;

- емісія облігацій конверсійного займу;

- залучення додаткових позик.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють також окремий вид санації - з допомогою державної підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на компенсаційній і безкомпенсаційній основах. Крім того, держава може вдаватися до непрямих методів сприяння санації (податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності).

11. Методика дослідження стану бізнес-клімату в Україні

Обєктом дослідження є певні сфери регулювання бізнес-клімату в Україні. Субєктами дослідження - респондентами - є представники малого та середнього бізнесу в різних регіонах України. Метод дослідження - опитування представників малих і середніх підприємств за їх місцезнаходженням методом індивідуальних компютерних інтервю.

При визначенні стану бізнес-клімату в Україні пропонується охопити такі індикатори регулювання підприємницької діяльності:

- оцінка реєстраційних процедур (до складу рейтингу входять оцінка простоти і зрозумілості реєстраційних процедур; оцінка роботи «єдиних реєстраційних офісів»; кількість процедур, документів і днів, необхідних для реєстрації; витрати на здійснення реєстрації; оцінка розміру статутного капіталу);

- оцінка системи перевірок (до складу рейтингу входять оцінка ефективності Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”; частота перевірок та їх тривалість; витрати, понесені у звязку з перевірками; втрати робочого часу у звязку з проведенням перевірок; органи контролю, які найчастіше перевіряють, та дотримання ними норм законодавства під час перевірок; ефективність перевірок;

- оцінка дозвільної системи (ефективність і прозорість дозвільної системи, ефективність роботи дозвільних центрів; кількість дозвільних документів, які необхідно отримати для започаткування діяльності та кількість інших документів, які необхідно надати для отримання того чи іншого дозвільного документа; терміни отримання дозвільних документів; витрати на отримання дозвільних документів);

- оцінка системи оподаткування (загальна оцінка чинної системи оподаткування, процедур розрахунку окремих податків і зборів (обовязкових платежів), кількість платежів за минулий рік, витрати часу на їх сплату, сукупний податок у відсотку до валового доходу, відношення до спрощеної системи оподаткування);

- оцінка технічного регулювання (загальна оцінка процедур сертифікації продукції; проблеми, які виникають при проведенні сертифікації; відношення субєктів господарювання до обовязкової сертифікації; обсяг продукції, що підлягає обовязковій сертифікації).

Первинний збір інформації проводиться шляхом індивідуальних опитувань підприємців - представників малого і середнього бізнесу в різних регіонах України. Під час опитування респонденти відповідають на низку питань, які підприємці вирішують під час своєї діяльності, відповідно до спеціальної анкети (табл. 4, 5, 6, 7, 8).

Анкета містить сукупність індикаторних питань, кожне з яких безпосередньо повязане з відповідним індикатором бізнес-клімату, і передбачає можливість визначити вагомість та вплив певного компонента на індикатор регуляторного середовища, а також відстежити звязок між індикаторами і обєктивними статистичними показниками розвитку підприємництва.

Оцінка стану бізнес-клімату в Україні в цілому буде здійснюватися на підставі узагальнення і експертизи даних, отриманих за результатами опитування. Для вирішення задач дослідження на підставі даних Державного комітету статистики України формується вибірка підприємств по усіх регіонах станом на 15 грудня року, що передує року дослідження. Співвідношення підприємств у вибірці за сферами діяльності, формами власності має бути репрезентативним і відображати загальнодержавну структуру.

Вибірку підприємств для дослідження необхідно здійснювати за такими критеріям:

- активні (діючі) підприємства (крім державних);

- чисельність працюючих (малі підприємства - до 50 осіб, середні підприємства - до 250 осіб);

- організаційно - правова форма;

- сфери економіки;

- географічне місцезнаходження підприємства.

Таблиця 4. - Анкета для оцінки стану бізнес-клімату в регіонах України субєктами господарювання

Характеристика малого і середнього підприємства

Блок запитань для оцінки ефективності реєстраційних процедур

Під процедурою слід розуміти взаємовідносини засновників підприємства із зовнішніми сторонами (державними закладами, юристами, аудиторами, нотаріусами) до державної реєстрації, а також - після реєстрації, виконання яких передбачено законодавством і тільки ті процедури, які є обовязковими для всіх підприємств і не повязані з виключною специфікою вашого підприємства. Якщо ви для державної реєстрації користувались послугами посередницьких фірм, вкажіть (пункт 1). Час, який витрачено на проведення державної реєстрації, обчислюється кількістю днів, які необхідні для виконання певної реєстраційної процедури, яка вважається завершеною з моменту отримання певного документа (свідоцтва про державну реєстрацію, номер платника податків тощо). Не враховується час, який витрачається на ознайомлення із законодавством з питань реєстрації (пункт 2). Витрати враховують всі офіційні, передбачені законодавством платежі і збори, а також неофіційні (пункт 3).

Таблиця 5 - Блок запитань для оцінки ефективності діяльності органів контролю і нагляду

Сума втрат, які понесло ваше підприємство у звязку з проведенням перевірок (пункт 4), обчислюється сумою втраченого прибутку. До втрат робочого часу включається робочий час, який витрачено працівниками відділу для надання і підготовки документів, а також надання розяснень представникам органів контролю і нагляду (пункт 5).

При наданні відповідей на питання 3, 4 (абзац третій), 5 (абзац третій) враховується весь перелік документів (довідки, погодження, експертиза, висновки, час на очікування рішення), а також органів, до яких необхідно звернутися для отримання дозвільних документів та витрати, повязані з отриманням дозвільних та інших документів.

Таблиця 6 - Блок питань щодо ефективності дозвільної системи