Ефективність діяльності ВАТ "Комсомолець" Арцизького району Одеської області оцінка його ринкової позиції

2

Міністерство аграрної політики України

Одеський державний аграрний університет

Кафедра економічної теорії та аграрної економіки

Курсова робота

на тему:

«Ефективність діяльності ВАТ «Комсомолець» Арцизького району Одеської області й оцінка його ринкової позиції»

Виконала:

студентка ІІІ курсу, 4 групи

економічного факультету

спеціальність «Облік і аудит»

Ломажук О.В.

Перевірив:

проф. Мойса М.Я.

Одеса-2007р

Зміст:

Вступ

1. Суть ефекту і ефективності виробництва. Система показників економічної ефективності і аграрного виробництва

1.1 Поняття ефекту та показники економічної ефективності аграрного виробництва. Методика визначення показників економічної ефективності

1.2 Суть рентабельності виробництва і методика визначення її показників

1.3 Оцінювання ринкової позиції підприємства за показниками прибутковості

2. Природно-економічні умови господарювання та стан економіки підприємства

2.1 Природно-кліматичні та економічні умови підприємства

2.2 Спеціалізація підприємства, його розміри та загальний рівень розвитку

2.3 Рівень використання виробничого потенціалу

2.4 Показники економічної ефективності виробництва основних видів товарної продукції рослинництва і тваринництва

2.5 Економічна оцінка фінансових результатів

3. Організаційно-економічні заходи по збільшенню прибутку та підвищенню рівня рентабельності

3.1 Науково обґрунтована система землеробства

3.2 Широке використання досягнень науково-технічного прогресу

3.3 Удосконалення економічного механізму господарювання

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

У кожній державі, як і в будь-якому суспільстві сільське господарство є однією із життєво необхідної галузі народного господарства і головною галуззю агропромислового комплексу країни. Статистика повідомляє, що понад 80 % фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства, тому виробництво її є найбільшою умовою для існування людства. Від рівня розвитку сільського господарства залежить рівень життя і доходів на душу населення, рівень споживання товарів і послуг, соціальні умови життя.

Найважливішим показником, який характеризує діяльність підприємства є ефективність виробництва. Ефективність виробництва - це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва, її робочої сили за певний проміжок часу. Родовою ознакою ефективності (продуктивності) є необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу.

Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві. До таких показників належать: обсяг товарної продукції, чистої або реалізованої продукції; величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва; економія тих чи інших видів ресурсів, або загальна економія від зниження собівартості продукції, продуктивність праці.

Підвищення економічної ефективності сільського господарства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розвязання цієї проблеми нерозривно повязане з подальшою виробничою інтенсифікацією сільського господарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивність худоби та птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.

У курсовій роботі обєктом дослідження обрано відкрите акціонерне товариство «Комсомолець», яке розташоване в Арцизькому районі Одеської області.

Основою для написання даної курсової роботи служать річні звіти (2004-2006 роки), економічний паспорт, матеріали статистичної звітності.

Метою даної курсової роботи є аналіз економічної ефективності виробництва, виявлення і формування основних шляхів ефективності виробництва та її підвищення.

Для досягнення даної мети необхідно виконати такі завдання:

ь Вивчити поняття ефективності виробництва та критерії економічної ефективності сільськогосподарського виробництва;

ь Визначити систему показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва;

ь Зробити оцінку ринкової позиції підприємства за показниками прибутковості та обґрунтувати основні шляхи підвищення економічної ефективності виробництва;

ь Визначити економічні результати діяльності підприємства.

1.Суть ефекту і ефективності виробництва. Система показників економічної ефективності аграрного виробництва.

1.1 Поняття ефекту та показники економічної ефективності аграрного виробництва. Методика визначення показників економічної ефективності.

На сучасному етапі проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва - визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію обєктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних її вкладень. У звязку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність.

Ефект - це результат тих чи інших заходів, які проводяться в сільськогосподарському виробництві. Він характеризується підвищенням урожайності культур та продуктивності худоби та птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці.

Ефективність виробництва - це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої та уречевленої у засобах виробництва праці.

Як економічна категорія ефективність виробництва нерозривно повязана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення України. Тому підвищення ефективності суспільного виробництва характеризується збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе значення має земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві - продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується земельної площі або поголівя продуктивної худоби і співвідноситься з ними.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці.

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення використання їх є одним з найважливіших завдань, розвязання якого сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, обєктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі. Суть проблеми підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат - матеріальних, трудових і фінансових - досягти істотного збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і подальшого зростання результативності економіки країни.

Економічну ефективність сільськогосподарського виробництва можна вивчати на різних рівнях. Тому виділяють економічну ефективність: народногосподарську; сільськогосподарського виробництва; окремих галузей сільського господарства; виробництва в колективних, державних і міжгосподарських підприємствах та обєднаннях, а також в їх внутрішньогосподарських підрозділах; виробництва окремих культур, продуктів, виконання операцій тощо; меліорації, хімізації, агротехнічних заходів; впровадження у виробництво досягнень науки і передової практики.

Економічну ефективність виробництва оцінюють за допомогою критерію, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерій - це властивість і якість ефективності, що відображує найістотнішу її суть і є основним принципом оцінки. Вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Збільшення обсягів національного доходу характеризує кінцевий корисний ефект від застосування сукупних вкладень засобів виробництва і живої праці.

Основний критерій економічної ефективності відображає головну мету виробництва і може використовуватись на всіх рівнях. Але при вивченні ефективності окремих галузей народного господарства цей критерій може набувати більш конкретних форм з урахуванням характеру і особливостей виробництва. У звязку з цим критерієм економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є збільшення маси чистої продукції при найменших затратах живої і уречевленої праці на її одиницю.

Як економічна категорія критерій ефективності відображає основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдності кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва кількісно характеризується системою економічних показників, між якими має бути відповідність щодо змісту та методу обчислення.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції треба визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів (насіння, добрив, кормів тощо), необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. Економічну ефективність сільськогосподарського виробництва слід вивчати згідно з вимогами економічних законів, що її регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності види господарювання.[ 20. 102-104]

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається відповідно як ефективність народногосподарська, галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємоповязані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності сільського господарства і госпрозрахункової ефективності окремих його галузей і видів продукції, агротехнічних, зооветеринарних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.[ 105]

Рівень народногосподарської ефективності сільського господарства визначається такими показниками, як обсяг і темпи зростання виробництва валової продукції і окремих її видів з розрахунку на душу населення.

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в колективних, державних і міжгосподарських підприємствах і обєднаннях необхідно правильно визначати систему взаємоповязаних показників, які повинні найбільш обєктивно відображувати її рівень. З цією метою широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники. Доцільно застосовувати насамперед натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості, які є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Показники урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці досить обєктивно характеризують рівень ефективності виробництва, проте вони не можуть бути єдиними для всього сільськогосподарського виробництва. Водночас одні й ті самі рівні врожайності і продуктивності худоби досягаються при різних витратах або різні показники продуктивності одержують при рівновеликих витратах виробництва.

Для одержання порівняльних величин витрат і результатів обсяг виробленої однорідної і різнойменної продукції обчислюють у вартісному виразі. Найважливішими показниками, що характеризують обсяг сільськогосподарського виробництва, є вартість валової і товарної продукції господарства, на основі яких можна розрахувати валових і чистий доход, а також прибуток.

Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується система показників, які доцільно обчислювати в такій послідовності:

ь Вартість валової продукції (грн.) на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 100 грн. витрат виробництва, на 1000 грн. виробничих фондів і оборотних засобів;

ь Розмір валового і чистого доходу та прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 100 грн. витрат виробництва, на 1000 грн. виробничих фондів;

ь Рівень рентабельності і норма прибутку сільськогосподарського виробництва.

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3-5 років. Вони характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність виробничих витрат, рівень рентабельності виробництва.[ 20. 106]

Визначення економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва і тваринництва здійснюють на основі системи показників, які враховують відповідні особливості цих галузей. Для порівняння економічної ефективності виробництва окремих видів продукції тваринництва використовують таку систему показників:

ь Виробництво валової продукції (грн.) з розрахунку на 1 середньорічну фізичну або умовну голову, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 1 ц. кормових одиниць, на 100 грн. вартості кормів, на 100 грн. виробничих витрат;

ь Валовий і чистий доход та прибуток на 1 голову, на одного середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 100 грн. виробничих витрат;

ь Рівень рентабельності виробництва.

Наведена вище система показників дає змогу визначити рівень і порівняти ефективність виробництва різних видів продукції тваринництва в господарствах України за виходом валового і чистого доходу, рівнем продуктивності праці та окупністю виробничих витрат.

1.2 Суть рентабельності виробництва і методика визначення її показників

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємств, отриманий прибуток необхідно порівняти з фактичними витратами. Тому прибутковість підприємства вимірюється за двома показниками - прибутком і рентабельністю. Прибуток відображає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів, а щоб проаналізувати діяльність підприємства, його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який визначає рівень прибутковості й визначається у відсотках. Він обчислюється як відношення прибутку до витрат. Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.[17. 505]

Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансової вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку.

Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

Р= П*100,

Вв

де П - валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг);

Вв - виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість).

Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули.

У тих випадках, коли грошова виручка від реалізації продукції не покриває витрат на її виробництво, визначають показник рівня збитковості як процентне відношення суми збитку до собівартості цієї продукції.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображає ефективності використання всіх авансових витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку(Нп):

Нп= П * 100 ,

Фос + Фоб

де Фос і Фоб - середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва. Важливо також зазначити, що фактично досягнута норма прибутку використовується як критерій для оцінки ефективності інвестицій за простими (недисконтованими) показниками.

Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв.

По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на 1 га ріллі. За окремими культурами доцільно розраховувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву і масу прибутку на реалізований центнер продукції. Масу прибутку на гектар посіву певної культури (Мк) необхідно визначати з обовязковим урахуванням її рівня товарності за формулою:

Мк = Пк ,

S*Kт

де Пк - прибуток, одержаний від реалізації певної культури;

S - площа посіву культури;

Kт - коефіцієнт товарності.

Значення такого підходу до визначення маси прибутку на гектар посіву культури дуже велике, оскільки дає змогу правильно оцінити доходність галузі.

По тваринництву в цілому визначають рівень рентабельності і приведену масу на гектар сільськогосподарських угідь. При цьому прибуток від рентабельних тваринницьких галузей зменшується на збитки нерентабельних. По окремих тваринницьких галузях розраховують рівень рентабельності, масу прибутку на середньорічну голову і масу прибутку на центнер реалізованої продукції.

При оцінці ефективності окремих галузей слід брати до уваги всі показники рентабельності, й особливо приведену масу прибутку. Якщо користуватися лише показником рівня рентабельності, може скластися неправильна уява про економічну ефективність, а значить, і про ступінь вигідності виробництва тієї чи іншої продукції в умовах господарства. Ця обставина пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий за різної маси прибутку на гектар посіву. Адже відомо, що економічний стан підприємства залежить не лише від рівня окупності поточних витрат, а й від маси прибутку в цілому по господарству і на одиницю земельної площі. Чим вищий останній показник, тим більше можливостей має підприємство для нових інвестицій і матеріального стимулювання працівників, тим кращі його шанси в прискоренні темпів розширеного відтворення і зміцнення своїх позицій на ринку.

З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначити такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулою:

Рп = П _{* 100} , тобто ТП-Вв _*100 .

ТП ТП

В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції. Зрозуміло, що з підвищенням рівня цього показника зміцнюється, за однакових інших умов, економічний стан підприємства, і навпаки. Проте показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст, оскільки характеризує цінову конкурентоспроможність товару. Якщо, наприклад, показник рентабельності продажу становить 50%, то це означає, що ціна, за якою реалізується продукція, може бути знижена навіть на 50% і при цьому підприємство не несе збитків, досягаючи нульової рентабельності.[20. 401-403]

Для виявлення резервів подальшого підвищення ефективності виробництва важливо здійснити всебічний аналіз показників рентабельності.

Із логіки побудови показника рівня рентабельності випливає, що його величина залежить від двох факторів - ціни реалізації центнера продукції і рівня її собівартості. Для визначення зміни рівня рентабельності від зміни ціни Рц можна скористатися формулою:

Рц ₌ Ц1 - Ц0 _{* 100 ,}

С1

де Ц1 і Ц0 - ціна реалізації 1ц продукції відповідно у звітному і базовому роках;

С1 - собівартість 1 ц продукції у звітному році. Вплив собівартості на рівень рентабельності (Рс ) можна визначити, віднявши від рівня рентабельності звітного року показник Рц , або ж з виразу:

Рс ₌ Ц1 - С0 _{*100 - Р0}

С1

де Р0 - рівень рентабельності у базовому періоді;

С0 - собівартість 1 ц продукції у базовому періоді.

При аналізі рівня рентабельності потрібно брати до уваги наступні закономірності зміни цього показника під впливом розглянутих факторів:

ь За умови, що собівартість центнера продукції нижча за ціну її реалізації, то за будь-якої величини собівартості кожний процент зростання ціни зумовлює підвищення рівня рентабельності більш ніж на один процентний пункт.

ь За одного й того ж рівня собівартості продукції кожний процент росту ціни зумовлює збільшення рівня рентабельності на одну й ту ж величину (процентних пунктів).

ь З підвищенням рівня рентабельності, досягнутого завдяки зниженню собівартості продукції, кожний процент зростання ціни забезпечує все більший приріст рівня рентабельності (процентних пунктів) порівняно з таким приростом за нижчого рівня рентабельності.

ь За однієї і тієї ж ціни кожний процент зниження собівартості продукції забезпечує прогресуюче зростання рівня рентабельності (процентних пунктів).[ 20. 404-405]

В умовах інфляції та гіперінфляції на підприємствах формується інфляційний прибуток та інфляційна рентабельність. Характерними ознаками їх є одержання підприємствами згідно зі звітними даними великих сум прибутків і досягнення надвисоких рівнів рентабельності виробництва продукції за майже повної або повної відсутності в них грошових коштів на розрахункових рахунках у банках.[ 20. 408-409]

1.3 Оцінювання ринкової позиції за показниками прибутковості

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Виникнення прибутку безпосередньо повязане з виникненням категорії «витрати виробництва».

Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами ресурсів, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і є головним показником результативності й економічної ефективності. В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства.

Значення прибутку полягає в тому, що він є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку, який є підсумковим показником, результатом фінансово-господарської діяльності підприємства.

[ 17. с.499]

Одним з найважливіших параметрів, що дає змогу оцінити ринкову позицію підприємства є рентабельність продажу. Вказуючи на частку прибутку у валовому обороті підприємства, цей показник свідчить про його цінову конкурентоспроможність. Оцінка його динаміки і порівняння з аналогічним показником інших підприємств дозволяє зробити висновок про доцільність вибору даного підприємства як партнера або як обєкта інвестицій. У США, наприклад, показник рентабельності продажу публікується в середньому за галуззю, що дещо полегшує вирішення проблеми визначення становища фірми на ринку.

Для потенційних інвесторів важливо знати надійність облігацій, які випускає підприємство з позиції одержання на них гарантованого процентного доходу. Ступінь такої надійності визначається за допомогою коефіцієнта покриття процентного доходу за облігаціями (КПо) прибутком:

КПо = ОП+Д+ПД ,

СКв

де ОП - операційний прибуток;

Д - дивіденди, що одержує підприємство;

ПД - процентні доходи підприємства;

СКв - сума коштів, що виплачується власником облігацій у вигляді процентного доходу.

Чим більший коефіцієнт, тим вищий ступінь забезпечення виплати процентів за облігаціями за рахунок поточних прибутків підприємства. Практика роботи фірм Заходу дає підстави стверджувати, що за умови, коли КПо дорівнює 3-4, забезпеченість виплати процентів за облігаціями вважається надійною.

Для інвесторів, що орієнтуються на придбання привілейованих акцій, важливо знати ступінь їх надійності. Про нього судять за допомогою коефіцієнта покриття процентного доходу за привілейованими акціями (КПпа) чистим річним прибутком підприємства. Цей показник визначають за формулою:

КПпа = ЧРП ,

СпА

де ЧРП - чистий річний прибуток підприємства;

СпА - сума обовязкових виплат за привілейованими акціями;

В даному випадку, як бачимо, розрахунок ведеться за чистим річним прибутком, оскільки дивіденди за цими акціями виплачуються лише після сплати всіх передбачених законодавством податків.

Для власників і потенційних покупців звичайних акцій дуже важливим є показник їх надійності (КзА):

КзА = ЧРП- ФВ ,

КзА

де ФВ - фінансовані виплати за привілейованими акціями;

КзА - кількість звичайних акцій, що знаходяться в обігу.

Кожний з потенційних інвесторів при прийнятті остаточного рішення про придбання відповідного типу цінних паперів підприємства обовязково враховує їх співвідношення в його капіталі.

Особливо велике значення для оцінки ринкової позиції підприємства має показник співвідношення між доходом на акцію та її ринковою ціною. Він визначається відношенням біржової ціни однієї акції на річний дивіденд. Якщо цей коефіцієнт у динаміці збільшується, це є свідченням зростанням довіря покупців до його акцій і досить міцного становища підприємства на ринку.

Даний показник реально може підвищуватися за таких умов:

ь Ціна акції збільшується за тих же дивідендів;

ь Ціна акцій зростає швидшими темпами , ніж дивіденди;

ь Ціна акцій залишається не змінною за менших дивідендів.

Незважаючи на різні причини зростання коефіцієнта співвідношення, в усіх випадках він, начебто, відображає громадську думку про майбутнє підприємства як субєкта ринку. Порівнянням цього показника з аналогічним показником інших фірм як у динаміці, так і за останній рік дає можливість підприємцям зробити правильний вибір обєкта здійснення своїх інвестицій.

Коефіцієнт надійності звичайних акцій, як це випливає з раніше наведеної формули його визначення, вказує, скільки чистого прибутку за мінусом фіксованих виплат за привілейованими акціями припадає на одну таку акцію. Але це ще не означає, що така величина прибутку буде насправді виплачена власникам даних акцій. Підприємство резервує частину прибутку, тобто не розподіляє його у звітному році з метою використання в майбутній період. Щоб реально судити про механізм розподілу прибутку підприємства на цій стадії, визначають коефіцієнт оплати дивідендів як результат від ділення фактично виплачених дивідендів на акцію на коефіцієнт надійності звичайних акцій. Якщо, скажімо, цей показник становить 45%, це означає, що 55% залишку чистого прибутку залишилось не розподіленою. Він відображається у балансі підприємства і використовується в наступні періоди для інвестицій, виконання інших комерційних операцій.[ 10. 423-425]

З кінця 1991 року в Україні розпочався відхід від командно адміністративних методів державного регулювання сільськогосподарського виробництва і водночас були здійснені перші кроки до реформування ринкових відносин у народному господарстві, в тому числі й у цій важливій його галузі. Проте ринкові реформи в аграрному секторі здійснювалися переважно непослідовно, некомплексно. Без узгодженості з темпами втрати управління економікою через адміністративні важелі. Все це негативно відбивалося на економіці аграрних підприємств. Стан справ у сільському господарстві погіршувався і через неефективний механізм реалізації законодавчих актів.

Сучасний більш дійовий механізм регулювання і підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників став формуватися в 1998 році. Зокрема, істотне значення для зниження податкового тиску на сільськогосподарських товаровиробників мало введення з 1.01.1999 року фіксованого сільськогосподарського податку. З прийняттям Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17.06.1999року були визначені правові економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту і роздрібної торгівлі цукром.

Важливе значення для підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників має Указ Президента України «Про заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників» від 11.06.1998 року. Згідно з цим Указом передбачено спрямування до бюджету переробними підприємствами за реалізоване молоко і молочну продукцію, мясо та мясопродукти , на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам.

За роки економічної кризи з усіх галузей рослинницького спрямування найбільшої руйнації зазнали виноградарство, садівництво і хмелярство. З метою відновлення цих галузей було прийнято Закон України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» (травень 1999 року). Відповідно до цього Закону встановлено одновідсотковий збір від суми виручки, що включається в суму торговельного обороту, одержану на кожному етапі реалізації в оптово-роздрібній торгівельній мережі та в мережі громадського харчування алкогольних напоїв і пива. Платниками даного збору є субєкти роздрібної торгівлі, якщо алкогольна продукція і пиво надходять їм безпосередньо від товаровиробника. В разі надходження цих товарів з оптової торгівельної мережі до роздрібної платниками збору є субєкти оптової торгівлі.

Підвищенню дієвості державного регулювання й економічної підтримки доходів сільськогосподарського товаровиробника значно сприяли прийняті державою заходи щодо регулювання ринку зерна. Започатковані Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна » (червень 2000 року). Зернова проблема - це надзвичайно важлива не тільки економічна, а ц політична проблема, розвязання якої забезпечує соціальну стабільність суспільства і гарантує продовольчу безпеку держави.

Велику роль для регулювання розвитку сільськогосподарського виробництва і підтримки його доходів у найближчій перспективі відіграло прийняття Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18.01.2001 року. Ним визначені шляхи забезпечення пріоритетного розвитку сільського господарства на цей період і головне - законодавчо закріплюються уже введені і нами розглянуті економічні важелі державного регулювання та підтримки доходів сільськогосподарського виробництва.

Як бачимо, на початку 2002 року державне регулювання та економічна підтримка доходів вітчизняного сільськогосподарського виробництва стали відзначатися певною системністю і комплексністю, оскільки в процесі їх здійснення задіяні найважливіші економічні важелі: ціновий, податковий і кредитний механізми.[10.594-604]

2. Природно-економічні умови господарювання та стан економіки ВАТ "Комсомолець"

2.1. Природно-кліматичні та економічні умови підприємства

Територія землекористування відкритого акціонерного товариства (ВАТ) "Комсомолець" розташована на півдні міста Арциз - 2. На півночі землекористування радгоспу обмежуються руслом р.Кагільник, на сході - землями КСП " Путь Ілліча", на півдні, південному-заході землями сільського господарства "Бургуджи", на заході та північному заході - землями ПСП ім. Кірова.

Віддаль до найближчої залізничної станції - Арциз - 5 км; до районного центру - 5 км.; до обласного центру - 160 км.

Землекористування господарства розташоване в зоні різнотравно-злакових степів з посушливим кліматом, недостатньою кількістю опадів та високою інсоляцією, а в літній період нерідко з періодичними суховіями. По метеорологічним даним річна кількість опадів складає 400 мм. Безморозний період триває 200 днів. Зима мяка, коротка, вона продовжується біля 2,5 місяців і характеризується частими відлигами. Середня місячна температура повітря самого холодного місяця січня - 2,5. весна дружня, наступає, зазвичай, в перших числах березня. Літо тривале, жарке. Осінь тривала, тепла.

Температурні умови сприятливі для розвитку більшості сільськогосподарських культур, дозволяють вирощувати ряд цінних теплолюбивих культур: виноград, баштанні, овочі, зерно, рис та ін.

Нестача вологи є одним з головних лімітуючих факторів урожайності. В боротьбі з посухою велика роль належить всьому комплексу агропідприємств направлених на нагромадження та зберігання вологи в грунті.

Територія ВАТ "Комсомолець" є частиною Причорноморської низини, яка відрізняється рівним характером рельєфу і розташована на водо розділі між пересихаючими ріками Кагільнік і Аліяга.

Загальний нахил більшої частини території на південний схід до Чорного моря.

Менша частина території являє собою прирічкову полосу шириною 1-1,5 км. Нахилену на північ та північний захід - до р.Кагільник. межею вказаних частин території є водо розділ шириною 200-300 м., що перетинає землеугіддя господарств на схід.

На південь від цього водо розділу переважають плато і схили крутизною менше 1, а в південно-західній частині землекористування господарства значну площу складають слабо пологі схили, крутизною 1-3

На північ водорозділу переважають схили крутизною від 3 до 12, зустрічаються сильно покаті і круті схили 12-20. тому на південь від вказаного водорозділу сучасні процеси ерозії грунту (змив і розмив) слабо виражений, в той час як на північ від водорозділу значно розвинутий поверхневий сток води в період танення снігу і великих дощів обкладеного та ливневого характеру, а тому сильніше розвинена водна ерозія грунтів та іде утворення активних форм глибинної ерозії - промоїн та ярів.

Грунтотвірні породи на території господарства представлені лесами, лесовидними суглинками, які підстеляються супісками, бурою легкою глиною, щільними глинами, делювіально-алювіальним та делювіальними відкладами.

Грунти ВАТ "Комсомолець" представлені головним чином чорноземами звичайними перехідними до південних мало гумусними, важко суглинистими на лесах.

2.2 Спеціалізація підприємства, його розміри та стан економіки підприємства

Спеціалізація сільського господарства - це переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих господарствах, районах, областях і регіонах. Розвиток цих галузей і виробництво відповідних продуктів визначають виробничий напрям сільського господарства. Спеціалізуючись на виробництві окремих видів товарної продукції, необхідної для розвитку економіки країни, господарства беруть безпосередню участь у суспільному поділі праці. Процес спеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої сили сільськогосподарських підприємств на виробництві окремих видів товарної продукції з урахуванням природних і економічних умов.

Спеціалізація сільського господарства - обєктивний і закономірний процес, який розвивається на основі впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. З розвитком продуктивних сил сільського господарства процес процес суспільного поділу праці вдосконалюється і поглиблюється. У звязку з цим спеціалізація по суті своїй нескінченна, так само як і розвиток техніки. Щоб підвищити продуктивність праці, потрібна спеціалізація виробництва певного продукту, виділення його в окреме виробництво, що повязано з виникненням масового продукту і застосуванням машин.

Господарство в більшій мірі спеціалізується на вирощуванні і реалізації зернових культур і соняшника, а також продукції тваринництва.

Таблиця 1.Структура товарної продукції в ВАТ "Комсомолець" Арцизького району Одеської області

Кз = _______________________________100_______________________________ =

22,95*(2*1-1)+8,09*(2*2-1)+6,74*(2*3-1)+3,77*(2*4-1)+2,4*(2*5-1)+1,7*(2*6-1)+1,5*(2*7-1)+0,74*(2*8-1)+0,70*(2*9-1)

=100 / 22,95+24,27+33,7+26,39+21,6+18,7+19,5+11,1+11,9 = 100 / 190,11 = 0,53

Дані таблиці 1 свідчать, що ВАТ "Комсомолець" має зерновий напрямок (зерно займає питому вагу в товарній продукції 22,95 %). Виноград займає 6,74 %, соняшник - 8,09 %, овочі - 0,74 %, плоди - 3,77%. В тваринницькій галузі молоко займає 1,7 %, ВРХ - 0,7 %.

На основі аналізу показників вартості і структури товарної продукції бачимо, що вартість товарної продукції по господарству у 2006 році порівняно з 2004 роком зменшилась на 1558 тис.грн. У 2004 році вона становила 9439 тис.грн, а у 2006 році 7881 тис.грн.

У структурі товарної продукції в середньому за 2004-2006 роки найбільшу питому вагу займає зерно - 22,95 %. На основі коефіцієнта зосередженості товарного виробництва, який становить 0,53 можна зробити висновок, що ВАТ "Комсомолець" має визначену вузьку галузеву спеціалізацію.

Таблиця 2. Розміри ВАТ "Комсомолець"