Баланси народного господарства і система національних рахунків

Розділ 1

Система національних рахунків як нормативна база

макроекономічного рахівництва

1.1 Сутність СНР та її відмінність від системи БНГ

Система національних рахунків (СНР) - це сукупність взаємоповязаних показників та класифікацій, яка віддзеркалює реальні явища і процеси економіки на макрорівні. Вона вміщує інформацію про всіх субєктів, що беруть участь у економічних процесах; відображає всі економічні операції, повязані з виробництвом, розподілом та перерозподілом доходів, нагромадженням активів, кінцевим споживанням.

Баланси народного господарства - це система взаємоповязаних макроекономічних показників, створена в 20-ті рр. в СРСР, за допомогою якої описувалась і аналізувалась модель централізованої планової економіки. Вона ґрунтувалась на марксистській методології. Тому БНГ мали обмежену сферу дослідження та інформаційного забезпечення - сферу матеріального виробництва. Центральною ланкою БНГ був матеріальний баланс, який описував виробництво, споживання та нагромадження суспільного продукту.

Матеріальний баланс відображав рух ресурсів та використання матеріальних благ. Сфера послуг розглядалась як система перерозподільчих відносин і не включалась у виробництво сукупного суспільного продукту.

Розподіл доходів та операцій з фінансовими активами в БНГ не знайшов належного відображення, оскільки в централізовано-розподільчий економіці вони не мали визначального значення.

Порівнюючи дві системи національного рахівництва, варто зазначити, що обидві вони мали за мету опис існуючої економічної моделі.

Табиця1 Порівняльна характеристика СНР і БНГ

Макроекономічний аналіз оцінює народногосподарський комплекс загалом. Він вивчає сукупні економічні величини (національний продукт і національний прибуток, сукупне споживання, сукупне інвестування); досліджує взаємозвязки, що формуються між цими величинами, які виражають діяльність цілих груп господарських субєктів; розглядає економічні явища з глобальної точки зору.

Для чого потрібна СНР?

Вчені повязують появу системи національного рахівництва з найбільш екстремальними подіями, що відбувалися у суспільстві. Так, приміром, Перша світова війна поставила перед урядами країн, втягнутих у неї, проблему обліку агрегованих показників, необхідних для вироблення економічної політики, здатної реалізувати військові та політичні цілі.

Велика депресія 29-33-х посилила потребу в макроекономічних показниках. Вони були необхідні для того, щоб поставити „діагноз” економіці та виробити заходи впливу держави на економіку з метою обмеження впливу на неї циклічних коливань.

Отже, інформація, що міститься в системі національних рахунків, необхідна насамперед органам державної влади для вироблення економічної політики, прийняття управлінських рішень, розробки прогнозів соціально-економічного розвитку.

Її користувачами є також науково-дослідні інститути та вищі навчальні заклади, котрі черпають з СНР інформацію для вивчення макроекономічних явищ і процесів, виявлення тенденцій розвитку макроекономіки, розробки макроекономічних теорій і моделей.

Окрім того, в ній зацікавлені менеджери, підприємницькі та бізнесові структури, які хочуть мати інформацію про стан макроекономічного середовища, в якому вони планують здійснювати свою діяльність.

СНР вміщує в собі інформацію, вкрай необхідну міжнародним економічним організаціям (ООН, МВФ) для прийняття виважених управлінських рішень щодо надання кредитів, допомоги країнам-учасницям.

В основі СНР лежить концепція розширеного трактування виробництва. СНР, ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 р., охоплює як галузі, що виробляють матеріальні блага, так і галузі, що виробляють послуги (галузі науки, освіти, мистецтва, культури, охорони здоровя, державного управління, фінанси, страхування, житлово-комунальне господарство тощо). Вона не залишає поза увагою й економічну діяльність домогосподарств, але з певними обмеженнями. Наприклад, якщо догляд за будинком та подвірям, виховання та догляд за дітьми чи особами похилого віку здійснює наймана прислуга, то її діяльність враховується при підрахунку валового внутрішнього продукту та національного доходу. Якщо ж ці види діяльності виконують самі господарі дому - не враховуються. Пояснюють цей парадокс насамперед складністю збору інформації про зазначені види діяльності.

СНР охоплює і тіньову економіку, але оскільки її обсяги обчислюють опосередкованим шляхом і держави погоджуються на оприлюднення інформації про тіньовий сектор, що виробляє незаборонені законом товари і послуги, але уникають висвітлення інформації про виробництво заборонених законом товарів і послуг (нелегальне виробництво і торгівля зброєю, торгівля живим товаром та органами людей, наркобізнес тощо), то це дає змогу зменшити похибки підрахунку макроекономічних показників, але не дає змоги уникнути їх.

1.2Етапи розвитку СНР

Виділяють два етапи розвитку СНР. Перший етап (до Другої світової війни) характеризується посиленням зацікавленості державних органів управління статистикою національного доходу у звязку щодо боротьби з невикористанням виробничих потужностей, безробіттям, інфляцією. [1]

Здобутками цього етапу є:

* розробка загальних принципів обчислення національного доходу;

* вирішення низки теоретико-методологічних засад обчислення макроекономічних показників;

* обґрунтування необхідності включення у вартісну оцінку національного доходу умовних оцінок житлових послуг, що надаються домовласниками самим собі;

* доведення необхідності вилучення із НД приросту вартості активів, зумовленого інфляцією;

* доведення доцільності оцінювання НД не за факторною вартістю, а за ринковими цінами тощо;

* розроблення методики оцінювання неринкових послуг органів державної влади;

* зроблено пропозицію розмежування НД на вироблений, розподілений та використаний і розроблено три методи його виміру (за доданою вартістю, розподільчий та кінцевого використання);

* здійснено розмежування між НД, визначеним за факторною вартістю та НД у ринкових цінах, що дало змогу визначити місце витрат на оборону в національному продукті.

Другий етап розпочався після Другої світової війни. В цей період перед урядами країн постали нові завдання - відбудова зруйнованої війною економіки, налагодження мирних зовнішньоекономічних звязків і т. ін.

Характерними рисами цього етапу є:

* інтеграція в єдину систему таких інформаційних блоків: національного багатства, фінансових ресурсів, зовнішньоекономічних звязків, міжгалузевого балансу тощо;

* зростання ролі міжнародних економічних організацій (ООН, МВФ, МБРР, ОЕСР та ін.) у розробці методології і методики та запровадження СНР.

Здобутки ІІ етапу розвитку СНР:

* розробка міжнародних стандартів у галузі національних рахунків;

* створення єдиної методологічної основи для збору, систематизації та зіставлення у міжнародному масштабі статистичних макроекономічних показників;

* широке застосування ЕОМ і математики у розробці СНР.

Цей етап має свої віхові під етапи:

1947 р. - оприлюднена доповідь ООН, у якій було сформульовано основні принципи національного рахівництва і запропоновано досить складну СНР.

1951 р. - запропоновано „Спрощену систему національних рахунків”, поява якої зумовлена складністю збору інформації, необхідною для реалізації СНР (1947 р., Р. Стоун).

1952 р. - запропоновано „Стандартну СНР”.

1953 р. - підготовлено ”Систему національних рахунків та допоміжних таблиць”, яка стала першим стандартом ООН в галузі національного рахівництва.

1968 р. - запроваджено другий стандарт ООН в галузі національного рахівництва.

СНР 1968 р. окрім традиційних рахунків національного доходу і національного продукту включала нові:

* міжгалузевий баланс;

* баланс міжгалузевого багатства;

* систему показників руху фінансових ресурсів;

* рахунки для пяти секторів економіки.

Вона вміщувала рекомендації для складання СНР країнам, що розвиваються.

1970 р. - розроблено європейський варіант СНР, адаптований до потреб найбільш розвинених європейських країн.

1993 р. - статистична комісія ООН ухвалила та запровадила нову СНР, робота над якою тривала близько 10 років.

СНР 1993 р. вміщує в собі понад 500 стандартних рахунків та 26 допоміжних таблиць. Укладаються вони, як і в бухгалтерському обліку, за принципом подвійного запису.

1.3 Принципи побудови СНР-93

1. Відображення господарського кругообігу в трьох аспектах - виробництва, розподілу та кінцевого використання.

2. Групування інституціональних одиниць у сектори економіки.

Інституціональна одиниця - господарська одиниця, яка володіє активами, має право здійснювати господарську діяльність, веде повний набір бухгалтерських операцій і несе відповідальність щодо своїх зобовязань.

Ознака інституціональної одиниці властиві двом групам господарюючих субєктів - юридичним особам і окремим особам, обєднаним для сумісного ведення домашнього господарства.

Домогосподарства СНР відносить до самостійних субєктів з таких причин:

* по-перше, доходи членів сімї (домогосподарства) повністю або частково передаються в спільне володіння;

* по-друге, організація, облік витрат на споживання і заощадження здійснюється теж на сумісній (колективній) основі членів домогосподарств.

Домогосподарства та групи юридичних осіб, які є інституційними одиницями, обєднують (групують) у сектори економіки.

СНР виокремлює такі сектори:

* не фінансові підприємства і корпорації; * фінансові корпорації;

* сектор загальнодержавного управління; * домогосподарства;

* некомерційні організації, що обслуговують домогосподарства;

3. Розмежування між рухом товарів та послуг та потоками доходів (заробітна плата, рентні та процентні доходи, прибуток).

4. Розмежування між потоками і запасами.

Потоки - показники, які дають кількісну характеристику виробництва, закупівель, виплат тощо. Запаси - показники, що характеризують наявність ресурсів на ту чи іншу дату. Наприклад, наявність основного капіталу на кінець року. Взаємозвязок між цими показниками проявляється в тому, що величина запасу на кінець періоду дорівнює величині запасу на початок періоду плюс потік, що характеризує надходження даного ресурсу в запаси мінус вилучення цього ресурсу із запасів:

Запас = Запас + Надходження - Вилучення

ресурсу = ресурсу + ресурсу в запас - ресурсу із

на кінець на початок протягом року запасів протягом

року

5. Розмежування кінцевої і проміжної продукції.

Це розмежування необхідне для визначення результатів економічної діяльності без повторного рахунку.

Розмежування продукції на кінцеву і проміжну здійснюється не на основі фізичного змісту продукції, а на основі способу використання. Наприклад, борошно, яке домогосподарка купила для випічки пирогів для своєї родини - кінцевий продукт. Борошно, яке купує хлібокомбінат для випічки хліба - проміжний.

Кінцева продукція - продукція, призначена для кінцевого споживання, інвестицій або експорту. Проміжна продукція - продукція, яка використовується для виробничого споживання.

6. Розмежування між доходами, отриманими від виробництва та реалізації товарів і послуг, тобто первинними доходами, та доходами, отриманими від перерозподілу. Цей принцип важливий також для уникнення подвійного рахунку.

7. Розмежування доходів та витрат на поточні та капітальні і відображення їх у різних рахунках. Додавати чи віднімати ці види затрат неправомірно.

Поточні доходи - отримання заробітної плати, прибутку, трансфертів (пенсії, стипендії, допомоги тощо). Поточні витрати - затрати на купівлю споживчих товарів, перерозподільчі поточні платежі (сплата податків, внесків тощо). Капітальні доходи - це трансферти одноразового характеру, які фінансують витрати на придбання основного і оборотного капіталу та заощадження.

8. Розмежування податків на продукти та податків на виробництво.

Податки на продукти встановлюють пропорційно вартості або обсягу виробленої та реалізованої продукції (це ПДВ, акцизи, податок з продажу і т. ін.). Інші податки на виробництво встановлюють пропорційно факторам виробництва (податок на землю, будівлі, основний капітал, фонди заробітної плати).

СНР розглядає субсидії як відємні податки. Їх також поділяють на субсидії на продукти та інші субсидії на виробництво. Субсидії на продукти встановлюють пропорційно обсягам вироблених і розподілених продуктів. Інші субсидії на виробництво розподіляють пропорційно факторам виробництва, використання яких субсидують.

1.4 Основні категорії СНР

Базовою одиницею СНР слугує так звана інституційна одиниця, під якою розуміють економічну одиницю, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері своєї основної діяльності. Інституційна одиниця веде повний набір бухгалтерської звітності і є юридичною особою.

Національна економіка в цілому визначається як сукупність всіх інституційних одиниць - резидентів (економічних одиниць), що функціонують на даній території протягом тривалого часу (понад рік).

Інституційні одиниці є резидентами даної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів повязаний з економічною територією даної країни. Поняття резидента не збігається з поняттям громадянства або національності. Резиденти-підприємства даної країни - це економічні одиниці, що зайняті виробництвом на економічній території даної, включаючи змішані та спільні підприємства, філіали зарубіжних фірм і корпорацій тощо.

Усі інституційні обєкти обєднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари і послуги, крім фінансових послуг (нефінансові підприємства); фінансові установи; громадські й приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні звязки.

Згідно з концепцією, затвердженою ООН у 1993 році, на початку 1995 року Мінстат України завершив розробку національних рахунків України. Вони розроблені відповідно до Методології СНР і включають шість консолідованих рахунків. Це насамперед рахунок товарів і послуг, рахунки виробництва, розподілу і використання доходу і рахунок капіталу.

СНР відображає систему економічних операцій між субєктами макроекономіки. Економічні операції - це добровільна взаємодія між двома господарюючими субєктами у звязку з виробництвом та використанням продукції, розподілом та перерозподілом доходів, придбанням фінансових активів та прийняттям фінансових зобовязань.

Оцінювання операцій в СНР здійснюється в таких цінах:

Валовий внутрішній продукт (ВВП) оцінюється в цінах кінцевого покупця.

Валовий випуск оцінюється в цінах виробника, або в основних цінах.

Ціни виробника менші за ціни кінцевого покупця на величину торговельно-транспортних націнок та ПДВ.

ЦВ = ЦКП - (ТТН + ПДВ),

де ЦКП - ціни кінцевого покупця; ПДВ - податок на додану вартість;

ЦВ - ціни виробника; ТТН - торговельно-транспортні націнки.

Основні ціни менші за ціни виробника на величину ПДВ, але включають субсидії на продукти: ОЦ = ЦВ - ПДВ + СВ,

де ОЦ - основні ціни; СП - субсидії на продукти.

Якщо від основної ціни відняти податки на виробництво і додати інші субсидії на виробництво, матимемо факторну вартість (ФВ).

ФВ = ОЦ - ПВ + СВ,

де ПВ - податки на виробництво; СВ - субсидії на виробництво.

Хоча СНР допускає оцінку валового випуску в цінах виробника і в основних цінах, точніший результат відображають основні ціни, оскільки вони включають субсидії.

1.5 Стан та проблеми впровадження СНР-93 в Україні

Україна, як і інші країни СНД, теж розпочала перехід на уніфіковану СНР-93. За методологією, запропонованою Статистичною комісією ООН, почали обраховувати основні макроекономічні показники: ВВП, НД та похідні від них показники. Запроваджено складання секретних національних рахунків за пятьма секторами. У 1998 р. в Україні запроваджено нову бюджетну класифікацію, узгоджено з міжнародними стандартами. Внесено зміни в методологію визначення рахунків первинного розподілу доходу (податків на виробництво та імпорт) і доходів від власності, що сплачують до бюджету субєкти підприємницького сектору.

Певні здобутки має Україна у справі визначення кінцевих споживчих витрат домогосподарств.

І все ж слід зазначити, що наша держава робить ще перші кроки у напрямку запровадження цілісної СНР-93. Ключовою проблемою для здійснення переходу на СНР-93 у повному обсязі є запровадження різних класифікацій. До 2000 р. вся статистична звітність в Україні базувалась на Загальному класифікаторі галузей народного господарства (ЗКГНГ), розробленому у 1987 р., який відповідав вимогам системи БНГ, і чітко розмежував галузі економіки на два сектори - виробничий та невиробничий.

З 2001 р. Україна здійснює перехід на Класифікацію видів економічної діяльності (КВЕД), згідно з міжнародними стандартами СНР. У звязку з цим деякі галузі ЗКГНГ розподіляються у КВЕД між властивими їй видами економічної діяльності. Це, зокрема, матеріально технічне постачання і збут; заготівлі; інформаційно-обчислювальне обслуговування; загальна комерційна діяльність із забезпечення функціонування ринку; геологія і розробка надр; геодезична і гідрометеорологічна служби; побутове обслуговування і т. ін.

Зявляються види діяльності, згідно з вимоками КВЕД, сформовані з окремих галузей ЗКГНГ:

* виробництва та розподіл електроенергії, газу, води;

* готелі та ресторани;

* операції з нерухомістю;

* здавання в оренду та послуги юридичним особам;

* колективні, громадські та особисті послуги.

Зявляються нові види діяльності, повністю відсутні у ЗКГНГ;

* послуги домашньої прислуги;

* екстериторіальна діяльність, що здійснюється міжнародними організаціями, тощо.

Статистичні обстеження за напрямками діяльності в останній час в Україні ще не проводились. Це ще тільки перспектива.

Для запровадження рахунків кінцевого використання домогосподарств, сектору некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, та сектору державного управління, слід запровадити такі класифікації:

* класифікацію індивідуального цільового споживання (КІЦС);

* класифікацію цілей некомерційних організацій (КЦНО), що обслуговують домогосподарства;

* класифікацію функцій органів державного управління (КФОДУ).

КІЦС відображає витрати домогосподарств на харчування, утримання житла, комунальні послуги, особисті речі, предмети домашнього вжитку, транспорт, освіту, медицину тощо. КЦНО відображає витрати на послуги в галузі досліджень, охорони здоровя, соціальної допомоги, релігії, культури, профспілкових обєднань тощо. КФОДУ - витрати сектору на товари і послуги, які покращують добробут населення (освіта і охорона здоровя, соціальне забезпечення і соціальна допомога) або повязані з діяльністю і послугами у виробничій сфері (послуги паливно-енергетичного комплексу, сільського, лісового та рибного господарства, добувної та обробної промисловості, будівництва та ін.), а також на ті, які не покращують добробут (забезпечення охорони правопорядку, оборони).

Для аналізу доходів і заощаджень СНР використовує такі типи господарств:

* домогосподарства осіб, які працюють за наймом;

* домогосподарства підприємців;

* домогосподарства само зайнятих (особи вільних професій, дрібні фермери тощо);

* домогосподарства осіб, які живуть на трансферти (пенсіонери, студенти й ін.);

* домогосподарства осіб, які живуть на доходи від власності (проценти, дивіденди, орендна плата).

Це класифікація не запроваджена ще в жодній із країн СНД.

Підбиваючи підсумок з цього питання, слід зазначити, що перед Україною стоїть ще багато невирішених проблем щодо збору, обробки і систематизації інформації, необхідної для запровадження повноцінної системи національного рахівництва. Але початок покладено і багато вже зроблено. Одна попереду ще напружена і кропітка робота, яка потребує значних фінансових та висококваліфікованих кадрових ресурсів.

1.6 Роль макроекономічних показників

Макроекономіка має справу з аналізом структури і динаміки економічної системи в синтетичних узагальнюючих показниках в основному цінового характеру. Вона виявляє властивості економіки як єдиного цілого, економічного життя в широкому плані. Це вчення про загальний рівень національного обсягу виробництва, зайнятості, безробіття і ціни. Макроекономіка тісно взаємодіє з мікроекономікою.

Вивчення макроекономіки сьогодні надзвичайно важливо з багатьох причин. Макроекономічні явища відіграють центральну роль в успіхах або невдачах будь-якої країни. Держава може впливати на своє економічне становище через економічну політику, зокрема видатки, податки, зміну грошово-кредитних відносин. Дискусії навколо макроекономічних проблем формують окремі розділи в платформах політичних партій та їхніх кандидатів.

Особливе місце в макроекономічному аналізі займає визначення основних цілей нації та інструментів їхньої реалізації. Якщо до основних цілей належать обсяг виробництва, зайнятість, стабільність рівня цін на вільному ринку і платіжний баланс, то до вказаних інструментів -- фіскальна політика, грошова політика, політика регулювання доходів і зовнішньоекономічна політика.

Нині основним показником економічного зростання виступає обсяг виробництва. Він свідчить про те, який обсяг продукції країна спроможна виготовляти і як швидко вона може нарощувати випуск прибуткових товарів і послуг. Існує чимало показників, що відображають обсяг виготовленої продукції, але найповнішим і всеохоплюючим є валовий національний продукт (ВНП).

Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності всього працездатного населення країни є сукупний суспільний продукт -- товари і послуги, створені працею сукупного працівника у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (переважно за рік).

Сукупний суспільний продукт (ССП) визначається додаванням продуктів, отриманих на окремих підприємствах. Проте внаслідок суспільного поділу праці та кооперації між підприємствами виникає продукція (товари і послуги, які проходять неодноразову переробку або перепродуються кілька разів, перш ніж доходять до кінцевого споживача) в наслідок чого зявляється повторний рахунок. Так, залізна руда спочатку збагачується, відтак з неї виплавляють чавун, пізніше сталь, прокат, а наприкінці -- готові вироби. Уникнути повторного рахунку можна за допомогою показника доданої вартості. Цей показник складається з ринкової ціни товарів та послуг підприємства, крім вартості спожитих предметів праці, куплених у постачальників. Якщо сукупний суспільний продукт вільнити від повторного рахунку, отримаємо кінцевий продукт. Він менший за ССП також на величину комплектуючих виробів, виготовлених у поточному році для виробництва іншої продукції.

За своєю натурально-речовою структурою суспільний продукт поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд заміщення -- частина суспільного продукту, яка використовується на відновлення зношених засобів виробництва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці.

За своїм складом в умовах простого відтворення фонд споживання є лише предметами споживання. В умовах розширеного відтворення одна частина національного доходу спрямовується на особисте споживання, інша -- на нагромадження, тобто на збільшення особистих і речових факторів виробництва, на розвиток технологічного способу виробництва. У цьому випадку за своїм натуральним складом фонд споживання втілюється як у предметах

споживання, так і в засобах виробництва.

Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт -- v, додатковий -- m, то за своєю вартісною будовою сукупний суспільний продукт (W) визначається за формулою:

W=c+v+m.

Якщо з сукупного суспільного продукту вирахувати фонд заміщення, то отримаємо створений у суспільстві чистий продукт, або національний доход. Його можна записати такою формулою:

НД=v+m.

Національний доход -- реальний дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення і виражає виробничі відносини між людьми, класами з приводу виробництва, розподілу, споживання та використання необхідного і додаткового продукту.

Він є частиною валового продукту, крім тих засобів праці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної частини. Щодо чистий продукт є національним доходом. Його поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження. Національній доход з погляду витрат праці також поділяють на необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт -- частина національного доходу, яка використовується на відтворення людини: передусім витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби.

Додатковий продукт -- частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (придбання ним предметів розкоші, спорудження розкішних особняків, будівництво дорогих яхт тощо).

Розділ 2

Аналіз функціонування національної економіки

2.1 Розрахунок основних макроекономічних показників

ВВП- це вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених всередині країни (резидентами і нерезидентами) за певний період. Обсяги виробництва кожного товару і послуг оцінюють за ринковою ціною. Сума цих цін становить ВВП.

На практиці для розрахунків ВВП використовують наступні метод-и:

- за витратами (метод кінцевого використання);

- за доходами (розподільчий метод);

- за виробництвом (виробничий метод).

Згідно свого варіанту (№7) розрахуємо ВВП за методом кінцевого використання.

ВВП, розрахований за витратами, це загальна сума витрат на особисте і виробниче споживання всієї маси створених за певний період благ.

ВВПt1 = 2986+779+759+(255-376)=4403 млд.грош.од

ВВПt2 = 2738+898+699+(194-259)=4270 млд.грош.од

ВВПt3 = 2629+930+660+(165-242)=4142 млд.грош.од

ВВПt4 = 2765+959+701+(177-250)=4352 млд.грош.од

ВВПt5 = 2886+983+753+(308-251)=4679 млд.грош.од

Споживчі витрати включають видатки домашніх господарств на товари тривалого користування, на предмети поточного споживання та сплату послуг.

Валові приватні внутрішні інвестиції - повязані з витратами фірм, підприємців на закупівлю інвестиційних товарів.

Державні закупівлі товарів і послуг включають усі державні витрати на закупівлю кінцевої продукції підприємств та ресурсів, зокрема праці. Слід нагадати, що вони не враховують усі державні трансфертні платежі як такі, що не повязані зі збільшенням поточного виробництва.

Чистий експорт враховує зовнішньоекономічні угоди у ВВП. Чистий експорт визначається як величина, на яку закордонні витрати на продукти національного виробництва перевищують національні витрати на закордонні продукти.

Чистий національний продукт (ЧНП)

Він визначається шляхом вирахування із ВВП відрахувань на споживання капіталу, які є вимірником обсягу інвестицій, що заміщаються, або обсягу капіталу, спожитого виробництвом протягом поточного року. Тобто, чистий національний продукт являє собою ВВП, скоригований на суму амортизаційних відрахувань.

ЧНП=ВВП-А

Де: ЧНП - чистий національний продукт;

ВВП - валовий внутрішній продукт;

А - амортизаційні відрахування.

ЧНПt1 = 4403-893=3510 млд.грош.од.

ЧНПt2 = 3372 млд.грош.од.

ЧНПt3 = 3212 млд.грош.од.

ЧНПt4 = 3393 млд.грош.од.

ЧНПt5 = 3716 млд.грош.од.

Національний дохід

Особливе місце в системі економічних показників посідає національний дохід (НД) - різниця між ЧНП і непрямими податками на бізнес. Національний дохід може бути також визначений за допомогою розрахунку ВВП за доходами шляхом додавання всіх видів розподілу, за винятком амортизаційних відрахувань і непрямих податків на бізнес. З точки зору постачальників ресурсів, національний дохід є показником доходів, одержаних ними від участі у поточному виробництві.

НД=ЧНП-НП

Де:

НД - національний дохід;

ЧНП - чистий національний продукт;

НП - непрямі податки.

НДt1 =3510-363=3147 млд.грош.од.

НДt2 =3037 млд.грош.од.

НДt3 =2901 млд.грош.од.

НДt4 =3056 млд.грош.од.

НДt5 =3364 млд.грош.од.

Особистий дохід

Важливою складовою частиною НД є особистий дохід(Од), який визначається вирахуванням із НД доходів зароблених але не отриманих (внесків на соціальне страхування, податків на прибуток корпорацій і нерозподілених прибутків корпорацій), і додавання доходів отриманих, але не повязаних з виробничою діяльністю (трансфертних платежів).

Од = НД - Сс - Ппр - НПрК + Тр

Де:

Од - особистий дохід;

НД - національний дохід;

Сс - внески на соц. страхування;

Ппр - податки на прибутки корпорацій;

НПрК - нерозподілені прибутки корпорацій;

Тр - трансфертні платежі.

Одt1 = 3147 - 469 - 85 - 22 + 692 = 3263 млд.грош.од.

Одt2 = 3149 млд.грош.од.

Одt3 = 3012 млд.грош.од.

Одt4 = 3178 млд.грош.од.

Одt5 = 3478 млд.грош.од.

Дохід що перебуває в особистому розпорядженні

Це особистий дохід за вирахуванням індивідуальних податків, які складаються із особистих подоходних податків, податків на особисте майно і податків на спадок.

Ор = Од - ІП

Де:

Ор - дохід, що перебуває в особистому розпорядженні;

Од - особистий дохід;

ІП - індивідуальні податки.

Орt1 = 3263 - 595 = 2668 млд.грош.од.

Орt2 = 2587 млд.грош.од.

Орt3 = 2469 млд.грош.од.

Орt4 = 2620 млд.грош.од.

Орt5 = 2871 млд.грош.од.

Реальний ВВП

Важливе значення має виявлення фізичного обсягу національного виробництва. Інфляція, як і дефляція, ускладнює підрахунок валового нац. продукту. Це пояснюється тим, що на величину ВВП впливають зміни не лише фізичного обсягу всієї виготовленої продукції, а й рівень цін.

Показник ВВП, який відображає обсяг виробництва, виражений у цінах, що існують на той момент, коли цей обсяг був вироблений, тобто показник, не скорегований з урахуванням зміни рівня цін, інакше називається грошовим, або номінальним ВВП. Аналогічним чином показник ВВП, скоригований з урахуванням інфляції або дефляції, являє собою скоригований або реальний ВВП. Він показує вартість обсягу продукції кожного року, яка визначена у постійних базового року.

ВВПр =

ВВПр - реальний валовий внутрішній продукт;

ВВПном - номінальний валовий внутрішній продукт;

Д - дефлятор ВВП.

ВВПр t1 = = 4403 млд.грош.од.

ВВПр t2 = 4145,63 млд.грош.од.

ВВПр t3 = 3944,76 млд.грош.од.

ВВПр t4 = 4067,29 млд.грош.од.

ВВПр t5 = 4292,66 млд.грош.од.

Індекс споживчих цін (ІСЦ)

Індекс цін виражає співвідношення між сукупною ціною «ринкового кошика» для даного тимчасового періоду, і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Найвідомішим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ), за допомогою якого вимірюються ціни фактичного «ринкового кошика», що містить споживчі товари і послуги, куплені типовим жителем міста.

ІСЦ = *100+100;

Де:

РКn - ринковий кошик поточного (звітного) періоду;

РКо - ринковий кошик базового періоду.

ІСЦ t1 = 100%;

ІСЦ t2 = *100+100=101,4%;

ІСЦ t3 = 107,5%;

ІСЦ t4 = 109,9%;

ІСЦ t5 = 111,7%;

Рівень інфляції

Індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП, більше пристосований, ніж ІСЦ, для вимірювання загального рівня цін. Це пояснюється тим, що індекс цін ВВП включає не тільки ціни споживчих товарів і послуг, але й ціни інвестиційних товарів, товарів закуплених урядом, а також товарів і послуг, закуплених і проданих на світовому ринку. З цієї причини дефлятор ВВП являє собою індекс цін, повязаний з коригуванням грошового (номінального) обсягу ВВП з урахуванням зміни цін. Набір індексів цін різних років дає змогу порівняти рівні цін цих років. Підвищення індексу цін ВВП даного року порівняно з попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін вказує на дефляцію.

Рівень інфляції вимірюється за наступною формулою:

Темп інфляції = ;

Де:

Іpn - індекс цін поточного (звітного) періоду;

Іpо - індекс цін базового періоду.

Темп інфляції t1 = 100%;

Темп інфляції t2 == 103%;

Темп інфляції t3 = 105%;

Темп інфляції t4 = 107%;

Темп інфляції t5 = 109%;