Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa

3

ЗМІСТ

Вступевим шляхом (поздовжній по-діл).

Трипаносома -- ти-пова трансмісивна хвороба з природ-ними осередками. Збудник розвивається із зміною хазяїнів. Перша части-на життєвого циклу трипаносоми про-ходить у травному каналі мухи цеце (їх є 20 видів, найбільш поширений вид Glossina palpalis), за межами аpeaлу цих мух трипаносомоз не зуст-річається. Друга частина життєвого циклу проходить у нового хазяїна, яким є людина та деякі ссавці (ве-лика і дрібна рогата худоба, спині, собаки, також дикі тварини). За остан-німи даними, саме людина -- основний резервуар збудника.

При смоктанні мухою крові хворої людини трипаносоми потрапляють до її шлунку. Тут вони розмножуються і проходять ряд стадій розвитку. Пов-ний цикл розвитку триває близько 20 днів. Мухи, у тілі яких є трипано-соми інвазійної стадії, при кусанні мо-жуть вражати людину.

У хворого трипаносомозом спостері-гаються мязова слабість, виснаження, розумова депресія, сонливість. Хвороб-ливий стан триває 7--10 років І при відсутності лікування закінчується смертю. Особиста профілак-тика зводиться до приймання лікар-ських препаратів, які можуть запобіг-ти зараженню при кусанні мухами це-це [12].

Лейшманії -- збудники лейшма-ніозів, трансмісивних.хвороб, з природними осередками. Лейшманії відкрив російський лікар П. Ф. Боровський у 1898 р. У 1.903--1904 pp. нові види лейшманій відкрили англійські лікарі У. Лейшман і Ч. Донован. Лейшманії можна поділити на: дерматотропні (локалізуються у шкірі) і вісцеротропні (локалізують-ся у внутрішніх органах).

До збудників дерматотропного лейшманіозу відносять види Leischmania tropica minor, L. tropica major, L. tropica mexicana та ряд інших. Локалізується у клітинах шкіри.

Лейшманії дуже малі (2-- 4 мкм, іноді до 8 мкм). Це внутрішньоклітинні паразити. У життєвому циклі вони проходять дві стадії: безджгутикову, круглясту, або овальну (у організмі людини та інших хребет-них), і джгутикову, яка має видовже-не тіло (у організмі комах переносників). Джгутикові форми утворюються також у штучних культурах. Перенос-ником збудника є дрібні комахи -- мо-скіти (Phlebotomus). Природним ре-зервуаром для L. tropica minor слу-жить людина, а для L. tropica major -- гризуни (піщанки, ховрашки, хомяки тощо), які у природних умовах враже-ні іноді до 70 %.

При шкірному лейшманіозі утворю-ються круглясті виразки на відкритих частинах тіла, переважно на обличчі, які довго не заживають. Особиста профілак-тика полягає в індивідуальному захис-ті від кусання москітами.

Лейшманії зу-стрічається у країнах Середземномо-ря і Середній Азії (збудник -- L. in-fantum). У ряді країн Азії, Африки і Південної Америки захворювання лейшманіозом викликається також ін-шими видами лейшманій. Найчастіше хворіють діти до 12 років. Захворювання супроводжується непе ріодичним підвищенням температури, збільшенням селезінки і печінки, зменшенням вмісту еритроцитів у крові.

Профілактикою є ндиві-дуальний захист від москітів.

Трихомонади -- збудники хво-роб, які загалом називають трихомо-нозами.

Трихомонада кишкова(Trichomonas hominis) -- збудник киш-кового трихомонозу.

Локалізується у товстих кишках.Географічне поширення -- повсюдне.Трихомо-нада кишкова -- маленький джгутиконосець завбільшки 5--15 мкм, овальної форми, з одним міхуроподібним ядром, З--4 джгутиками і ундулюючою мем-браною. Тіло пронизане опірним стрижнем, який закінчується загостре-ним шипом на задньому кінці тіла. Живиться бактеріями, які ковтає клітинним ротом, а також осмотичне -- рідкими речовинами.

Зараження відбувається через їжу і воду, які забруднені фекаліями, що містять трихомонади. Патогенне зна-чення не встановлене, бо .трихомонада кишкова зустрічається у кишках здо-рових людей і хворих кишковими хво-робами.

Профілактика та, що й при інших кишкових протозоозах.

Трихомонада піхвова(Т. vaginalis) -- збудник урогенітального трихомонозу. Локалізується сечостатеві шляхи жінок та чоловіків. Географічне поширення -- повсюдне.

Морфологічні особливості. Має значно більші розміри, ніж трихомонада кишкова, - 7-30 мкм. Форма тіла найчастіше грушоподібна, має 4 джгу тики, ундулюючу мембрану й опірний стрижень, який закінчується шипом. Ця трихомонада викликає запальні пронеси у статевих шляхах. Зараження відбувається переважно статевим шляхом, а також при користуванні загальною білизною і предметами особистої, гігієни; джерелом інфекції може стати недостатньо стерильний гінекологічний інструмент [13].

2.1.3 Клас споровики ( Sporozoa )

Клас налічує близько 1350 видів. Споровики - паразитичні огранізми. Загальною рисою для яких є відсутність у зрілих форм будь-яких оргноїдів руху, а також складні життєві цикли з чергуванням статевого і безстатевого розмноження. Для багатьох видів споровиків власти-ве безстатеве розмноження -- внутрішнє пупкування. У одній із стадій циклу розпитку спо-ровиків утворюються спори (точніше, сгюрозоїти). Паразитичним спосіб жит-тя споровиків привів до спрощення їх організації: вони не мають органоїдів живлення і травления. Живлення, ди-хання, виділення здійснюються всією поверхнею тіла.

Токсоплазма (Toxoplasma gondii) --збудник токсоплаз-мозу.

Локалізується в клітинах головного моз-ку, печінки, селезінки, лімфатичних вузлів, мязів та інших органів люди-ни, а також усіх видів ссавців і ба-гатьох видів птахів.

Географічне поширення -- повсюдне.

Токсоплазми, які локалізую-ться всередині клітини хазяїна, нази-вають ендозоїдами. Ендозоїд має фор-му півмісяця (розмір 4--7x2--4 мкм). Один кінець його загострений, ін-ший -- круглястий. У центрі знаходи-ться ядро. На загостреному кінці ток-соплазми при дослідженні під електронним мікроскопом виявляється коно-їд -- утворення, яке подібне до при-соски. За його допомогою паразит фіксується на поверхні клітини при прониканні у неї.

Для ендозоїда властиве безстатеве розмноження шляхом поздовжнього поділу і ендогонії (внутрішнього пуп-кування). У результаті багаторазових поділів у цитоплазмі клітини хазяїна нагромаджується велика кількість ток-соплазм, які розтягують зовнішню мембрану клітини. Скупчення токсо-плазм під клітинною мембраною нази-вається псевдоцистою. Після руйнуван-ня враженої клітини токсоплазма про-никає у нову. При хронічному токсо-плазмозі крім псевдоцист утворюють-ся і справжні цисти. Це звичайно ве-ликі (до 100 мкм) скупчення токсо-плазм, які складаються з кількох со-тень паразитів, вкритих товстою обо-лонкою. Цисти у клітинах хазяїнів мо-жуть зберігати життєздатність до кіль-кох років.

Людина заражається токсоплазмом звичайно при куштуванні сирого мяс-ного фаршу або споживанні мяса, яке недостатньо оброблене термічне. Крім того, можливе зараження ооцнстами, які виділяються кішками з фекаліями, при забрудненні рук грунтом або при безпосередньому контакті з кішкою. Паразити, які потрапили у травний канал, проникають у стінки тонких кишок, потім лімфою заносяться у лім-фатичні вузли, де розмножуються і по кровоносних судинах потрапляють у органи локалізації.

У дорослих людей проникнення в організм токсоплазм рідко призводить до гострого захворювання з підвищен-ням температури, збільшенням лімфа-тичних вузлів, висипом. Частіше спо-стерігається безсимптомне паразитоносійство або ж хвороба протікає хро-нічно без характерних симптомів. За деякими даними, серед населення зу-стрічається від 10 до 30 % таких клі-нічно здорових носіїв токсоплазм. В окремих випадках може настати за-гострення хронічного токсоплазму з запальними процесами і враженням нервової тканини, очей, серцевого мяза тощо.

Небезпечне зараження токсоплазмо-зом жінок під час вагітності, бо токсоплазми можуть проникнути з організ-му матері через плаценту в організм плоду і викликати його загибель, У інших випадках можуть народжува-тися мертві або нежиттєздатні діти з різними каліцтвами. Інколи народжуються діти з гострим приро-дженим токсоплазмом, який харак-теризується високою температурою, набряками, висипом. Результатом при-родженого токсоплазмозу може бути відставання розумового розвитку аж до ідіотії.

Людина, як і інші проміжні хазяїни, джерелом заражен-ня бути не може. Необхідне обмежен-ня контакту з кішками, дотримання правил особистої гігієни, не слід вико-ристовувати в їжу сире і недостатньо термїчно оброблене мясо.

Малярійні плазмодії -- збудники малярії рептилій, птахів, ба-гатьох видів ссавців. Для людини па-тогенними є чотири види: Plasmodium vivax -- збудник триденної малярії, P. malariae -- збудник чотириденної малярії, P. falciparum -- збудник тропічної малярії, P. ovale -- збудник ма-лярії типу триденної. Ці види малярій-них плазмодіїв відрізняються морфо-логічними і біологічними особливостя-ми, термінами розвитку в організмі людини і характером хвороби, яку во-ни викликають [10].

Остаточними хазяїнами плазмо-діїв -- збудників малярії людини -- є комарі роду Anopheles, яких назива-ють малярійними, проміжним хазяїном є людина.

Заражаючись плазмодіями при ссан-ні крові хворого на малярію, комар потім заражає іншу людину, вводячи їй плазмодіїв з своєю слиною при уку-сі. Разом зі слиною зараженого кома-ра у кров людини потрапляє плазмо-дій на стадії спорозоїтів, які з током крові розносяться по всьому тілу і проникають у печінку.

Для розвитку плазмодія у тілі ко-мара необхідна певна температура. Для P. vivax -- не нижче -4-16 °С. Малярія--тяжка хвороба, яка харак-теризується появою виснажливих при-ступів. Приступи супроводжуються ознобом і підвищенням температури до 40 °С. Плазмодії руйнують велику кількість еритроцитів, що при відсут-ності лікування може призвести до анемії і навіть смерті.

Для лабораторного діагнозу прово-дять мікроскопічне дослідження маз-ків або великої краплі крові, у яких виявляють шизонти і гаметоцити. Кров рекомендується брати під час присту-пу або зразу після нього.

Малярія широко розповсюджена у багатьох країнах, особливо з тропіч-ним і субтропічним кліматом.

У районах поширен-ня малярії рекомендується захищатися від укусів комарів (спати під тюлеви-ми запонами над ліжком, змащувати відкриті частини тіла відлякуючими комарів речовинами тощо) [13].

2.1.4 Клас Інфузорії (Infusoria)

Клас налічує близько 6 тис. видів. Це найбільш складно побудовані найпростіші. Орга-ноїди їх руху -- вінки, тобто топкі нит-коподібні вирости цитоплазми. Війки значно коротші, ніж джгутики, кіль-кість їх велика, вони вкривають усе тіло тварини. Війки зберігаються все життя або є лише на ранніх стадіях розвитку. Другою особливістю війча-стих є наявність у кожної особини двох ядер: великого (макронуклеус) і малого (мікронуклеус). Інколи може бути кілька мікронуклеусів. Більшість інфузорій -- мешканці морських і пріс-них водойм; деякі види живуть у во-логому грунті або піску. Ряд видів -- паразити тварин і людини.

Паразитична інфузорія -- балантидій (Balantidjum coli, рисунок 2.3) --збудник балантидіазу. Локалізація -- у товстих кишках. Географічне поширення -- повсюдно, але переважає у країнах з жарким кліматом.

Ба-лантидій належить до найбільших най-простіших, його розміри З0--200х20-- 70 мкм, форма тіла овальна. Уся інфу-зорія вкрита короткими війками, дов-жина яких навколо перистома дещо більша, ніж на інших частинах тіла. Є дві пульсуючі вакуолі. Добре вира-жені мікро- і макронуклеус. Останній звичайно має бобоподібну форму. Розмножується балантидій діленням упоперек.

Зараження відбувається цистами через забруднену воду, їжу, руки. Цисти можуть розноситися мухами. Джерелом поширення балантидіазу можуть бути свині, у кишках яких паразитує ба-лантидій.

У людини паразитоносіиство не завжди супроводжується захворю-ванням; але якщо балантидій прони кає у стінки кишок, то викликає кро-вотечні виразки і відповідно кривавий понос.

Рисунок 2.3 - Балантидій (Balantidium coli)

У тяжких випадках, якщо не-вчасно почати лікування, можлива смерть. З метою діагностики прово-дять мікроскопічне дослідження фека-ліїв, у яких при балантидіазі виявляє-ться слиз, кров, гній і безліч паразитів.Профілактика та, що і при інших кишкових протозойних хворобах [14].

2.2. Тип Плоскі черви (Piathclminthes)

Плоских червів відомо близько 7300 видів. Вони зустрічаються у мор-ських і прісних водах, грунті; багато перейшло до паразитичного способу життя.

Для тварин, які належать до типу плоских червів, властиві:

- тришаровість, тобто розвиток екто-, ендо- і ме-зодерми у ембріонів;

- наявність шкірно-мязового мішка ( покриви тіла зростаються з мязами);

- відсут-ність порожнини тіла (простір між органами заповнений паренхімою);

- двобічна (білатеральна) симетрія;

- форма тіла стиснена у спинно-че-ревному напрямку (дорсовентральному);

- наявність розвинених системорганів: мязової, травної, видільної, нервової і статевої.

Із цього типу можна розглянути два класи: сисуни (Trematodes) і стьожкові (Cestoidea), які включають паразитів, що мають медичне і ветеринарне зна-чення [10].

2.2.1 Клас Сисуни (Tpematodes)

Клас налічує близько 3 тис. видів. Усі сисуни --па-разитичні організми. За будовою вони подібні до війчастих червів (планарій), а відмінності їх у основному по-вязані з паразитичним способом жит-тя. Для сисунів властиві складні жит-тєві цикли. Статевозріла гермафродит-на стадія сисунів називається маритою. Тіло марити сплющене у вигляді листка. Рот розташований на черевному боці переднього кінця тіла і озброє-ний сильною мускулистою присоскою. Крім цієї присоски існує ще одна на черевному боці, за допомогою якої сисун прикріплюється до організму хазяїна.

Стінку тіла складає шкірно-мязовий мішок, до якого входить тегумент (зовнішній покрив), який зрісся з мязами, що лежать під ним. Тегумент утворений шаром клітин, які злилися між собою і утворилась загальна маса цитоплазми (синтицій).

Ротовий отвір веде до мускулистої глотки, яка являє со-бою сильний сисний апарат. За глот-кою іде стравохід і звичайно роз-галужені кишки, які закінчуються сліпо.

Нервова система розташована у ви-гляді навкологлоткового нервового кільця і трьох пар нервових стовбурів, які відходять від нього. Нервові стов-бури звязані між собою перемичками, бічні стовбури розвинені краще. Зав-дяки цьому нервова система нагадує решітку.

Видільна система представлена доб-ре розвиненими розгалуженими протонефридіями. Протонефридії почи-наються в глибині паренхіми клітина ми зірчастої форми, які називають кінцевими, або термінальними. Ці клітини численні. розк.идані у паренхімі усього тіла. Майже усі сису-ни -- гермафродити. Чоловіча статева система складається із пари сімяни-ків, двох сімяпроводів, які зливаються у сімявипорскувальний канал, і копулятивного органа (цируса). Жіноча статева система складна. Яєчник, жовточники, сімяприймальник відкриваю-ться у оотип, де здійснюються заплід-нення і остаточне формування заплід-нених яєць. Із жовточників надходить поживний матеріал для яєць. Сюди ж надходять виділення спеціальних за-лоз -- тілець Меліса. Із оотипу яйця переміщуються у матку і виводяться назовні через статевий отвір, У деяких сисунів запліднення відбувається у сімяприймальннку. Запліднення зви-чайно перехресне. Рідше спостерігає-ться самозапліднення.

Для сисунів властиві спеціалізація і спрощення будови деяких органів, які зумовлені паразитичним способом жит-тя. Спеціалізація проявляється у наяв-ності присосок, шипів, гачків та інших утворів на поверхні тіла, доброму роз-витку статевих органів. У проходженні складних життєвих циклів та інтенсив-ному розмноженні на різних стадіях життєвого циклу. Морфологічна деге-нерація (спрощення організації) вира-жається відсутністю органів чуттів у статево зрілих форм, які є ендопара-зитами.Складні життєві цикли сисунів по-вязані з проходженням низки стадій розвитку. На цих стадіях здійснюється статеве розмноження як із запліднен-ням, так і без нього, тобто партеноге-нетично, що забезпечує величезну кіль-кість потемків, яка необхідна для під-тримання існування виду. Сисуни виникли, мабуть, від війча-стих червів, які перейшли до парази-тичного способу життя. У людини і свійських тварин паразитує кілька видів сисунів. Хворобу, яка виклика-ється сисунами, називають трематодозом [15].

Печінковий сисун,абофасціолa (Fasciola hepatica), -- збудник фасціольозу.

Фасціола живе у жовч-них протоках печінки, жовчном міхурі, а інколи у підшлунковій залозі та в інших органах. Марита фасціоли досягає у дов-жину 3--5 см.

Фасціо-ла розвивається із зміною хазяїнів. Остаточними хазяїнами її є травоїдні ссавці велика і дрібна рогата худо-ба, коні, сиплі, кролі тощо). Зрідка фасіїіола зустрічається у людини. Про-міжний хазяїн -- ставкових малин (Galba truncalula).

Яйце фасніоли починає розпиватися при потраплянні у воду. У життєвому циклі фасніолн інвазійною (тобто здатного заражати) для проміжного хазяїна стадією служить мірацидій. Худоба найчастіше заражається при поїданні трави на заплавних луках і споживанні води, в якій можуть зна-ходитись адолескарії. Людина звичай-но заражається через овочі.

Фасціоли впливають на хазяїна меха-нічно. Продукти їх життєдіяльності токсичні і мають алергічну дію. Фас-ціоли заковтують еритроцити, лейко-цити і епітелій жовчних протоків, чим травмують навколишні тканини. Прн інтенсивній інвазії можливі циротичні зміни в печінці.

Лабораторний діагноз ставиться на підставі знаходження яєць фасціоли у фекаліях. Знання біологічних особливостей і життєвого циклу необ-хідні для організації боротьби і вироб-лення раціональних профілактичних заходів. Заходи особистої профілакти-ки: не споживати сиру воду із не-безпечних щодо цього водойм; ре-тельно мити овочі, які використовую-ться у їжу в сирому вигляді.

Ланцетоподібний сисун (Dicrocoelium lanceatum) -- збудник дикроцеліозу.

Ланцетоподібний сисун паразитує у печінці великої і дрібної рогатої худоби та деяких інших тва-рин; дуже рідко зустрічається в лю-дини.

Географічне поширення -- повсюдне.

Довжина ланцетоподіб-ного сисуна близько 10 мм, форма ті-ла ланцетоподібна. Від фасціоли він відрізняється будовою кишок. Яйця цього гельмінта за забарвленням варіюють від жовта-вого до темно-брунатного, мають овальну форму, на одному з боків мають маленьку кришечку.

Розвиток відбуває-ться із зміною проміжних хазяїнів. Остаточні хазяїни--травоїдні ссавці. Перший проміжний хазяїн -- наземні молюски, другий -- мурашки. У зов-нішнє середовище яйця цього сисуна потрапляють з фекаліями остаточного хазяїна [12].

2.2.2 Клас Стьожкові черви (Cestoidea)

Відомо близько 1800 видів стьожкових червів. Всі вони -- облігатні ендопара-зити, у статевозрілій стадії паразиту-ють у кишках, їх тіло сплющене у спинночеревному (дорсовентральному) напрямку, має форму стрічки. На пе-редньому кінці знаходиться голівка -- сколекс, далі -- шийка, потім стробіла, яка складається із члеників -- проглотид.

Круглястий, або сплющений, сколекс має органи фіксації, найчастіше у ви-гляді чотирьох мускулистих присосок або двох поздовжніх присисних щі-лин -- ботрій. У багатьох, крім присо-сок, на вершині сколекса є ще неве-ликий хоботок, озброєний віночком або кількома рядами кутикулярних гачків. Відомі органи фіксації й іншого типу. Наявність тих чи інших органів при-кріплення і їх кількість характеризу-ють різні види цестод. Нові проглоти-ди відчленовуються від шийки, внаслі-док чого раніше утворені проглотили поступово відсуваються назад і в міру дозрівання у них яєць відриваються.

Зовні тіло червяка вкрите шкірно-мязовим мішком. Його поверхневий шар -- тегумент -- морфо-логічно подібний до такого у сисунів а функціонально аналогічний слизовій оболонці кишок хребетних. У виявлено ряд травних ферментів.

Травна система відсутня, Цестоди живуть у кишках хазяїна, де оточені рідким поживним матеріалом, який во-ни всмоктують осмотично усією поверхнею тіла. Органи, виділення -- протонефридії. Нервова система складається з пе-реднього нервового вузла (ганглія), який розташований у сколексі, і двох головних бічних стовбурів, які тягну-ться вздовж усього тіла. Органи чут-тів, крім органів дотику, відсутні.

Запліднення перехресне, але інколи спостерігається злиття статевих клітин, які утворюються у одному і тому ж членику або різних члениках одного і того ж червяка [12].

Ціпяк озброєний (Taenia solium)--збудник теніозу.

У стьожковій стадії -- паразит тонкої кишки, у стадії фіни локалізується в основному у мязах. У людини виявляється в очах, цент-ральній нервовій системі.

Географічне поширення -- повсюдне.

Ста-тевозрілі форми досягають у довжину 2--3 м. Оста-точний хазяїн -- людина. Проміжний хазяїн -- свиня, зрідка людина. Зара-ження свиней відбувається при поїдан-ні нечистот, у яких можуть виявитися проглотиди ціпяка озброєного. Зараження людини відбувається при споживанні в їжу сирої або недо-статньо термічно обробленої свинини.

Ціпяк неозброєний (Таепіarhynchus saginatus) -- збудник теніарінхозу.

У стьожковій стадії па-разитує у кишках людини.

Географічне поширення -- повсюдне.

У статевозрілому стані ціпяк неозброєний досягає у довжину 4--7 м.

Остаточний хазяїн - людина, проміжний - велика рогата худоба.

За характером захворювання подібне до теніозу. Діагноз ставиться при вияв-ленні лроглотид, які можна виявити не тільки у фекаліях. Вони активно ви-повзають із анального отвору і повза-ють по тілу й білизні, привертаючи увагу хворого. Яйця цього ціпяка можна виявити також за допомогою зскрібка з періанальних складок. Фі-нозна стадія у організмі людини не розвивається.

Особиста гігієна заключається в тому, щоб не їсти сиру або напівсиру яловичину. Заходи громадської профілактики аналогічні таким, як і при теніозі.

Ліквідація теніаринхозу цілком реальна, оскільки хворі легко виявля-ються; е радикальні засоби лікування і розроблено профілактичні заходи, які полягають у розриванні епідеміч-ного ланцюга. Для уникнення зара-ження худоби проводиться активний вияв хворих серед населення країни. Особливо ретельно обстежуються пра-цівники, які обслуговують тваринницт-во. Лікування хворих обовязкове. Здійснюються заходи по санітарному благоустрою населених пунктів. Для запобігання зараженню людей підси-люється ветеринарна експертиза туш на мясокомбінатах, бойнях і ринках. Проводиться велика санітарноосвітницька робота [13].

2.3 Тип Круглі черви

Тип Круглі черви (Nemathelminthes) налічує близько 500 видів круглих чер-вів, які живуть у різних середовищах: морських і прісних водах, грунті, орга-нічних речовинах, які гниють або бро-дять. Багато круглих червів пристосу-валось до паразитування. Ряд видів цікавлять медиків, бо є паразитами людини.

Для тварин, які відносяться до типу круглих червів, властиві: 1) тришаро-вість, тобто розвиток екто-, енто- і ме-зодерми у ембріонів; 2) наявність пер-винної порожнини тіла і шкірно-мязо-вого мішка; 3) білатеральна симетрія; 4) видовжене несегментрване тіло, яке на поперечному розрізі круглясте; 5) наявність систем органів -- мязо юі, травної, нервової і статевої; 6) роздільностатевість; 7) поява тре-тього, заднього відділу травної систе-ми і анального отвору.

У систематичному відношенні тип круглих червів поділяють на кілька класiii_t з яких ми розглянемо тільки основний клас власне круглих червів (нематод). Усі круглі черви, які пара-зитують у людини, відносяться до цього класу [15].

2.3.1 Клас Власне круглі черви (Nematoda)

Шкірно-мязовний мішок нематод утворений кутикулою, гіподермою і мускулату-рою. За даними Ю. К. Богоявленського, у типового представника круглих червів -- аскариди людської -- кутику-ла складається з 10 шарів. Вона вико-нує функцію зовнішнього скелета (опо-ри для мязів) і захисту від механіч-них і хімічних факторів. Гіподерма, яка розташована під кутикулою, скла-дається із суцільної маси протоплазми: клітини з рідкими ядрами і вакуолями, меж між ними немає (синцитій). Гі-подерма пронизана численними фібрилами. У гіподермі активно відбуваю-ться обмінні процеси й інтенсивний біосинтез. Вона є також барєром, який затримує шкідливі для гельмінта речовини.

Під гіподермою розташована муску-латура, яка складається з окремих клітин, зібраних у 4 тяжі поздовжніх мя-зів, відділених один від одного вали-ками гіподерми-- спинним, черевним і двома бічними.

Всередині шкірно-мязового мішка розташована первинна порожнина ті-ла, або псевдоцель, заповнена рідиною. Особливість цієї порожнини полягає в тому, що вона не вистелена мезодермальним епітелієм. У ній розташовую-ться внутрішні органи нематод. Крім того, у порожнині під великим тиском знаходиться рідина, що створює опору для соматичної мускулатури. До скла-ду органів входить невелика і, як пра-вило, постійна кількість клітин.

Травна система починається ротовим отвором, який розташований на перед-ньому кінці тіла і оточений трьома «гу-бами». Травна система являє собою пряму трубку, яка ділиться на той від-діли--передній, середній і задній. Пе-редній і задній відділи ектодермального походження, середній -- ентодермального. Закінчується кишка аналь-ним отвором, який розташований на задньому кінці тіла я черепного боку. У деяких нидів анальний отвір відсут-ній.

Кровоносна і дихальна системи від-сутні, що вказує па примітивність організації нематод. Дихання здійс-нюється через покриви або біоенерге-тичний процес відбувається за типом аноксибіозу (бродіння) [7].

Видільна система своєрідна. Вона представлена 1--2 одноклітинними шкірними залозами, які замінили про-тонефридії. Від залози відходять ви-рости у вигляді двох бічних каналів, які лежать у бічних валиках гіподер-ми. Ззаду канали закінчуються сліпо, а в передній частині сполучаються у один непарний канал, який відкриває-ться назовні порою позаду «губ». Функція виділення властива і особли-вим фагоцитарним клітинам, які роз-ташовані вздовж видільних каналів. У клітинах нагромаджуються нероз-чинні продукти дисиміляції, а також інородні тіла, які потрапляють у по-рожнину тіла.

Нервова система складається з на-вкологлоткового кільця, від якого від-ходять нервові стовбури -- спинний, черевний і 4 бічні. Стовбури сполучені між собою комїсурами. Органи чуттів розвинені слабо. Вони представлені органами дотику і, ймовірно, органами хімічного чуття -- горбиками, які роз-ташовані переважно навколо рота, а в самців і дотикових горбиків на зад-ньому кінці тіла.

Статеві органи трубчастої будови. У самки вони зви-чайно парні, а у самця -- непарні. Чо-ловічий статевий апарат складається із сімяника. За ним іде сімяпровід, який переходить у сімявипорскувальний канал, що відкривається у задню кишку. Жіночий статевий апарат почи-нається правим і лівим яєчниками, по-тім ідуть правий і лівий яйцеводи у вигляді трубок великого діаметра, права і ліва матки, які мають невеликий діаметр. Обидві матки сполучаються у загальну піхву, яка відкривається назовні на череві. Розмноження тільки статеве.

Запліднені яйця почина-ють розливатися в матці, але остаточ-не формування личинки у більшості видів відбувається тільки у зовніш-ньому середовищі при наявності кмсию повітря. У деяких нематод спостері-гається живородіння. Ріст і розвиток личинок супроводжуються рядом по-слідовних линянь, при яких личинка звільняється від старої кутикули, яка замінюється новою. Для життєвого циклу більшості видів паразитичних круглих червів властива відсутність зміни хазяїнів.

Гострик (Enterobius vermicularis) --збудник енте-робіозу.

Паразитує у нижніх відділах тонкої кишки. Поширений скрізь. Морфофізіологічні особливості. Го-стрик -- невеликий червяк білого кольору. Довжина самок близько 10 мм, самців -- 2--5 мм. Задній кі-нець тіла самця спіралеподібне зігну-тий. Яйця гострика безбарвні, несимет-ричні, сплющені з одного боку. Жив-ляться гострики вмістом кишок.

Гострик -- паразит тільки людини. Зміни хазяїнів нема. Самка з дозрілими заплідненими яйця-ми спускається до анального отвору, переважно вночі, коли слабне тонус його сфінктера, виходить назовні і від-кладає на шкіру промежини людини від 10 до 15 тис, яєць, після чого гине. Самки, повзаючи, викликають сильне свербіння.

Яйця гострика на шкірі людини до-сягають інвазійної зрілості через 4-- 6 год. Особи, які страждають ентеро-біозом, під час сну розчухують сверб-лячі місця. Яйця потрапляють на паль-ці, особливо нагромаджуючись під ніг-тями. З рук вони можуть бути занесе-ні у рот самим же хворим (аутореінвазія), а також розсіюються по білизні і оточуючих предметах. Тривалість життя гострика близько 1 місяця [10].

2.4 Тип кільчасті черви(Annelida)

Тип Кільчасті черви на-лічує близько 6800 видів, представни-ки яких живуть у прісних і солоних водах і в грунті. Вивчення кільчастих червів важливе для розуміння шляхів філогенезу тваринного світу. Деякі ви-ди мають медичне значення.

Для тварин типу кільчастих червів (перстеняків) властиві: 1) тришаровість, тобто розвиток екто-, ендо- і ме-зодерми у ембріонів; 2) вторинна по-рожнина тіла; 3) шкірно-мязозий мі-шок; 4) двобічна симетрія; 5) го-мономна метамерія, або сегментація тіла; 6) наявність основних систем органів: травної, дихальної, виділь-ної, кровоносної, нервової, статевої; 7) замкнена кровоносна система; 8) ви-дільна система у вигляді метанефридіїв; 9) нервова система складається з надглоткового ганглія і черевного (парного або непарного) ланцюга, зєднаних навкологлотковнми комісурами; 10) наявність примітивних орга-нів руху.

Важливими прогресивними рисами у будові кільчастих червів необхідно на-звати появу целомічної порожнини і видільної системи у вигляді метане-фридїїв. Целом відрізняється від пер-винної порожнини наявністю целоміч-ної вистилки. З одного боку вона при-лягає до стінки тіла, утворюючи соматоплевру, а з другого -- до стінки кишкової трубки, утворюючи спланхноплевру.

Поява целому забезпечує перстенякам (анелідам) більш високий, ніж у інших червів, рівень процесів життє-діяльності. Целомічна рідина, яка омиває органи тіла, поряд з кровоносною системою постачає їм кисень і пожив-ні речовини, а також сприяє видален-ню продуктів дисиміляції і пересуван-ню фагоцитів.

Видільна система кільчастих чер-вів -- метлнефридн тісно повязана з целомічною порожниною. Метанефридії починаються у порожнині тіла лій-кою, від якої відходить протока у су-сідній сегмент тіла, тут вона робить кілька петель і відкривається назовні видільною порою на бічній стінці тіла. У кожному сегменті є пара метанефридіїв (правий і лівий). Лійка і про-тока мають війки, які викликають рух екскретованої рідини.

Кільчасті черви -- це ланка у родо-воді тваринного світу. З ними філоге-нетичне повязані типи членистоногих і молюсків (мякотілих).

Роль кільчастих червів у біосфері Іс-тотна. Багато морських анелід (поліхе-ти) є основною їжею риб, тому мають велике значення в кругообігу речовин у природі. Деякі з лоліхет туземці островів Полінезії використовують у їжу. Червяки, які живуть у грунті, ві-діграють важливу роль у підвищенні родючості грунтів. У медицині вико-ристовується пявка медична (Hirudo medicinalis). У ротовій порож-нині цієї пявки є 3 рухливі щелепи, якими вона робить ранку на шкірі жертви і живиться її кровю. Ротова порожнина переходить у глотку, куди відкриваються протоки залоз, які виді-ляють секрет -- гірудин. Він перешко-джає зсіданню крові.

Пявка медична поширена у півден-них районах Європи: на Україні, в Молдові, на Кавказі. Живе у неглибо-ких з густою рослинністю болотах, зу-стрічається також в озерах, ставках, тих заплавах річок. Живиться кровю риб, жаб, ссавців. При пересиханні во-дойм пявки зариваються у грунт і впа-дають у стан заціпеніння.

У звязку з широким використанням пявок з метою лікування їх не тільки виловлюють у природних водоймах, але й розводять спеціально. Викорис-тання пявок лікарями відоме здавна. Нині їх використовують для зниження артеріального тиску, при підвищеному виутрішньоочному. При тромбозах і тромбофлебітах гірудин знижує зсі-дання крові і сприяє розчиненню тром-бів. Використовуються пявки і при лі-куванні інших хвороб.

Відомі випадки паразитування де-яких видів пявок у носовій порожнині і носоглотці, куди вони можуть запов-зати, якщо людина пє з водойми, на-хилившись до води, або при нирянні [15].

2.5 Тип Членистоногі (Arthropocia)

До членистоногих належить більш як 1 млн. видів. Це найбагатшнй представниками тип тварин. Цьому сприя-ла поява ряду прогресивних ознак -- ароморфозів та ідіоадаптацій, власти-вих цьому типу. Разом з тим у членистоногих є багато спільних ознак з кільчастими червами, що вказує на їх-ню філогенетичну спорідненість.

Роль членистоногих у природі, в кру-гообігу речовин і біосфері неоціненна. Велике також їхнє економічне значен-ня як шкідників і опилювачів культур-них рослин, як тварин, які використо-вуються у їжу, тощо. Членистоногі ста-новлять великий медичний інтерес, бо серед них трапляються паразити людини, проміжні хазяїни паразитів, пе-реносники збудників трансмісивних хвороб і отруйні тварини. Більшість таких членистоногих відносять до кла-сів павукоподібних (вивчає арахноло-гія) і комах (предмет ентомологи). Павукоподібні і комахи, які мають ме-дичне значення, складають предмет вивчення медичної арахноентомології, яка є розділом медичної паразитології.

Для тварин, які належать до типу членистоногих, характерні: 1) тришаровість, тобто розвиток трьох зародко-вих листків у ембріона; 2) білатераль-на симетрія; 3) гетерономна членис-тість проявляється в тому, що сегменти тіла мають різну будову і виконують різні функції; 4) злиття сегментів у відділи тіла; 5) поява чле-нистих кінцівок, що являють собою ба-гаточленний важіль; 6) диференціація мязів і поява смугастої мускулатури; 7) зовнішній хітиннзований скелет, який захищає від впливів зовнішнього середовища і призначений для прикріплення мязів; 8) порожнина ті-ла -- міксоисль, яка утворюється під час ембріонального розвитку в резуль-таті злиття первинної і вторинної по-рожнини тіла; 9) наявність систем ор-ганів: тривної, дихальної, видільної, кровоносної, нервової, ендокринної, статевої.

Травна система складається з трьох відділів: переднього, середнього і заднього, який закінчується анальним от-вором. Середній відділ має травні за-лози.

Органи дихання. Будова їх залежить від умов життя: у водних форм -- зяб-ра, які здатні використовувати розчи-нений у воді кисень, у наземних--ле-гені і трахеї, які пристосовані до ви-користання кисню повітря.

Органи виділення у різних класів побудовані неоднаково. У деяких це дуже видозмінені мета нефридії (ви-дільні залози ракоподібних), у інших видільні органи нового типу-- мальпігієві трубочки (у павукоподібних і ко-мах).

Кровоносна система. У порівнянні з кільчастими червами вона більш про-гресивна у звязку з наявністю пуль-суючого органа -- серця, яке розташо-ване на спинному боці тіла. Проте на відміну від кільчастих червів у чле-нистоногих кровоносна система незамкнена.

Нервова система така ж, як і у кіль-частих червів; складається із надглоткового ганглія, навкологлоткових комісур, черевного нервового ланцюга. Але у членистоногих відбулося злиття нервових вузлів, особливо у головному відділі. Крім нервової системи функ-цію регуляції виконують ендокринні залози.

Подібність членистоногих до кільча-стих червів говорить про їх філогенетичну спорідненість. Прогресивним по-рівняно з кільчастими червами у чле-нистоногих є: гетерономна метамерія, поява кінцівок, розвиток мязової системи, складніша будова нервової си-стеми, поява серця, зовнішній хітинизований скелет, який захищає тіло і до якого прикріплюються мязи. Членис-тоногі характеризуються численнимипристосуваннями до різних умов сере-довища, різноманітною будовою орга-нів дихання, живлення й руху.

Основні класи: ракоподібні, павуко-подібні, комахи [14].

2.5.1 Клас Ракоподібні (Crustacea)

Клас вклю-чає близько 25 тис, видів тварин, які живуть переважно у морських і пріс-них водоймах. Він поділяється на два підкласи -- нижчі і вищі раки.

Нижчі раки звичайно живуть у товщі води і входять до складу планк-тону. Вони мають важливе значення у біосфері -- є солідною частиною хар-чового раціону багатьох риб і китопо-дібних. Циклопи і діалтомуси -- про-міжні хазяїни стьожака широкого і ришти.

Вищі раки -- мешканці морських і прісних водойм. На суші з цього кла-су живуть тільки стоноги та деякі ра-ки (краб-злодій пальмовий). Річковий рак, краби, омари використовуються людиною в їжу. Крім того, багато ра-ків (некрофаги) мають санітарне зна-чення, бо звільняють водойми від тру-пів тварин. Прісноводні раки і краби у країнах Сходу є проміжними хазяїнами для сисуна легеневого [15].

2.5.2 Клас Павукоподібні (Arachnoidea)

Клас налічує близько 35 тис. видів. Ці чле-нистоногі пристосовані до життя на суші. Вони мають органи повітряного дихання. Навіть ті з павукоподібних, які вторинно переселилися у воду, ди-хають атмосферним повітрям. Харак-терною особливістю павукоподібних є тенденція до злиття члеників тіла, з утворенням головогрудей ї черевця. У більш примітивних (фаланги) оби-два відділи ще зберігають сегмента-цію. Скорпіони мають сегментацію тільки на черевці, у павуків черевце вже не сегментоване, а кліщі втрати-ли навіть поділ тіла на головогруди і черевце.

Тіло вкрите хітинизованою кутикулою з гі-подермою клітинної будови під нею. Похідними гіподерми є павутинні та отруйні залози. Отруйні залози розта-шовані, як правило, біля основи хеліцер. У павукоподібних б пар кінцівок. З них 2 перші пари -- хеліцери і педи-пальпн -- пристосовані до захоплення і подрібнення їжі. Інші 4 пари вико-нують функцію руху; це ходильні ніж-ки. Під час ембріонального розвитку на черевці закладається кілька пар кінцівок, але згодом вони перетворю-ються у павутинні бородавки.

Травна система пристосована до живлення напіврідкою їжею. Нерідко травні ферменти вводяться у тіло жертви і після того, як її тканини перетравляться, всмоктуються хижаком. Глотка павукоподібних виконує функцію сисного апарата.

Дихальна система представлена або пластинчастими легенями, або трахеями. Ті й інші відкриваються назовні отворами -- стигмами на боках члеників. У легеневих мішках розташовані численні листкоподібні складки, в яких є кровоносні капіляри. Легені павуко-подібних гомологічні зябрам ракоподібних. Трахеї --це система розгалу-жених трубочок, які підходять безпосе-редньо до всіх органів, де і здійснює-ться тканинний газообмін.

Що стосується видільної системи, у деяких павуко-подібних є видозмінені метанефридії. У багатьох форм утворюються мальпігієві судини, які складаються з однієї або кількох пар виростів кишкової трубки (на межі середньої і задньої кишок), розташованих у порожнині ті-ла. З них продукти життєдіяльності надходять у задній відділ кишок.

Кровоносна система найскладніша у скорпіонів і павуків, у яких ди-хання легеневе. У цих тварин крово-носна система подібна до такої в рако-подібних. Простіша будова кровонос-ної системи у павукоподібних, які ди-хають трахеями. Найпростіша крово-носна система у кліщів: у них її може не бути зовсім або вона складається з мішкоподібного серця і пари остій (отворів).

Нервова система характеризується концентрацією складових частин. У де-яких форм черевний нервовий ланцюг зливається в один головогрудий ганг-лій.

Усі павукоподібні роздільностате-ві. Статевий диморфізм добре вираже-ний.

Скорпіони (Scorpiones) мають розчленоване на головогруди і черев-це тіло. Черевце членисте і складаєть-ся з двох відділів: широкого передньо-го і довгого вузького заднього, який часто неправильно називають «хвос-том». Останній членик черевця здутий і має гострий, кігтеподібний шип -- жало; всередині цього членика є дві отруйні залози, що відкриваються дво-ма отворами на кінці жала. Здобич скорпіон убиває уколом жала, переги-наючи при цьому «хвоста» через спину до жертви, яку утримує педипальпами.

Скорпіони -- живородящі. Самка на-роджує кілька десятків розвинених особин, які певний час сидять на спині матері. Статевої зрілості скорпіони досягають у віці 4--5 років.

Скорпіони, які належать до кількох видів, живуть на півдні Криму, на Чорноморському узбережжі Кавказу, в Закавказзі, Середній Азії. Весь день скорпіони ховаються під камінням, у земляних нірках, під корою, в тріщи-нах скель і глинобитних стінах буді-вель, між дровами і можуть проникати в житло. Вночі виходять на полюван-ня. Живляться комахами, павуками то-що. Укуси скорпіонів, які живуть у нашій зоні, для людини, як правило, не смертельні, але викликають силь-ний біль, напухання кінцівок, гарячко-вий стан, сонливість тощо. Як специ-фічний засіб проти укусів використовують антитоксичну протнскорпюнну сироватку.

Укуси великих тропічних видів (на-приклад, африканського скорпіона, що має близько 17 см завдовжки) можуть призводити іноді до смерті.

Кліщі (Асагіnа). Тіло не розчле-новане на відділи і не сегментоване, овальної або кулястої форми. Ротовачастина тіла складаться з пари верх-ніх щелеп, або хеліцер, і педнпальп. Хеліцери і пединальии зближені і ут-ворюють хоботок. Ротовий апарат кліщів колючо-сисного і гризучого типів. У кліщів імагінальної стадії 4 пари ніг, на кінці яких е особливі кігтикн і подушечки для прикріплення до ха-зяїна.

Розвиток кліщів відбувається з ме-таморфозом. Самка відкладає яйця, з них розвиваються личинки, у яких не-має задньої пари ніг, стигм, трахей І статевого отвору. Після першого ли-няння личинка перетворюється у нім-фу, яка має 4 пари кінцівок і недороз-винені статеві залози. Залежно від ви-ду кліщів спостерігається одна німфальна форма або кілька. Після ос-таннього линяння німфа перетворюєть-ся в імаго -- статевозрілу форму.

Кліщі завдають великої шкоди тва-ринництву. Серед них зустрічаються постійні й тимчасові паразити людини. Останні нерідко є переносниками збудників трансмісивних хвороб людини і свійських тварин [10].

2.5.2 Клас Комахи, (Іnsecta)

Комахи -- вищі безхребетні, їхнє тіло чітко роз-ділене на голову, груди і черевце. Грудний відділ складається з трьох сегментів; кожний має пару ніг. Отже, у комах 3 пари кінцівок. Другий і тре-тій сегменти, крім того, можуть мати по парі крил. Черевце складається з 6--12 члеників.

Крила є у більшості комах. У деяких комах обидві пари крил розвинені доб-ре. У ряду двокрилих для літання ви-користовується тільки перша пара, а друга дуже редукована (збереглися не-великі рудименти--дзижчальця, які є органами рівноваги). Крила мають по-здовжні і поперечні жилки, всередині каналу яких проходять нерви і тра-хеї. Жилкування крил має велике си-стематичне значення.

Відомі і безкрилі комахи. Одні з них -- первиннобезкрилі. Відсутність у них крил вказує на примітивність ор-ганізації. Вториннобезкрилі (воші, блохи, клопи) втратили крила у ре-зультаті паразитичного способу життя. Покриви тіла і мязова система. Ко-махи мають хітинизований покрив, під яким залягає одношаровий гіподер-мальний епітелій. Шкіра багата на різноманітнї залози: пахучі, воскові, ли-няння тощо. Мязи смугасті.

Травна система характеризується різноманітністю будови щелепного апа-рату і складністю диференціювання кишок. Починається травна система ротом, який веде у ротову порожнину. Сюди відкриваються протоки слинних залоз. У гусениць більшості метеликів слинні залози трансформовані у пря-дильні. Передній відділ кишок має розширення -- воло. У робочих бджіл у волі під впливом ферментів квітко-вий нектар перетворюється у мед. Пе-ретравлення і всмоктування їжі у ко-мах здійснюється у середній кишці, яка переходить у задню, що відкрива-ється назовні анальним отвором.

Органи дихання -- трахеї, тобто си-стема розгалужених трубок, яка розподіляє повітря по тілу і постачає його до всіх органів.

Органи виділення -- мальпігієві су-дини -- численні трубочки, які впадають у кишки на межі середньої і зад-ньої. Просвіт їх заповнений зернами сечової кислоти -- головним продуктом дисиміляції у комах.

Органи кровообігу. Серце і аорта розташовані на спинному боці черевця. У звязку з тим що є розгалужена сіт-ка трахей, кровоносна система розви-нена слабо і позбавлена функції пере-носника кисню. Рідину, яка циркулює по кровоносній системі, називають ге-молімфою. У ній знаходяться білі кро-вяні тільця. У деяких комах (напри-клад, жуків-наривників) гемолімфа от-руйна.

Нервова система. У черевному нерво-вому ланцюзі дуже виражена тенденція до концентрації гангліїв у голов-ному відділі, а у деяких комах (на-приклад, мух) концентрація поширює-ться ї на грудний відділ, в якому усі ганглії зливаються у суцільну масу. Ці зміни у будові нервової системи ве-дуть до вдосконалення її діяльності,

Органи чуттів комах добре розвине-ні. Очі дорослих комах найчастіше фасеткові, але можуть бути і простими. Є також органи рівноваги, смаку і нюху, у деяких -- слуху. Система відтворення. Усі комахи роздільностатеві. Розвиток відбуваєть-ся з метаморфозом. При повному ме-таморфозі комахи проходять стадії яй-ця, личинки, лялечки і дорослої фор-ми (імаго). При неповному метамор-фозі випадає стадія лялечки.

Практичне значення комах дуже ве-лике. Вони є головними запилювачами квіткових рослин. Близько 30 % євро-пейських квіткових рослин (у тому числі важливі сільськогосподарські культури) запилюються комахами. Ри-ючі комахи відіграють значну роль у ґрунтоутворенні. Деякі корисні кома-хи одомашнені (бджола, тутовий і ду-бовий шовкопряди). Величезну ко-ристь людині приносять хижі комахи, поїдаючи інших комах -- шкідників культурних рослин і лісу.

Комахи-паразити, личинки яких роз-виваються у яйцях і личинках інших комах (оси і їздці), скорочують чи-сельність шкідливих комах. Оскільки більшість інсектицидів не байдужі для людини, свійських тварин і корисних комах, використання хижих і парази-тичних комах для боротьби з шкідни-ками (біологічні способи боротьби) не-обхідно застосовувати набагато шир-ше.

Медичне і ветеринарне значення ко-мах полягає переважно у тому, що серед них немало паразитів, які завда-ють прямої шкоди здоровю або з ни-ми повязане поширення збудників трансмісивних хвороб.

Клас комах ділиться на велику кіль-кість рядів. В основу класифікації покладено характер метаморфозу, будо-ва ротових органів і крил. До комах з неповним перетворенням відносяться ряди прямокрилих (коники, сарана), тарганових, напівтвердокрилих (або клопів), бабок, вошей тощо [7].

До комах з повним перетворенням належать ряди твердокрилих (або жуків), лускокрилих (або метеликів), пе-ретинчастокрилих, бліх, двокрилих тощо.

Ряд Тарганові (Blattodea). Ба-гато видів живуть у відкритій приро-ді. Медичний інтерес становлять чорний тарган (Blatta orientalis) і рижий, або прусак (Blattella germanica). Розміри першого 20--26 мм, другого 8--11 мм. Самці чорного таргана мають розви-нені передні крила, у самок вони реду-ковані. У прусака обидві статі мають розвинені крила, Самки тарганів від-кладають яйця у коконах. Розвиток за-родка триває кілька місяців. Так, у прусака при температурі +22 °С цей період триває 172 дні. Висока темпера-тура прискорює метаморфоз, низька -- уповільнює. Обидва види звичайно по-селяються у теплих приміщеннях, але у Середній Лзії і в Криму зустрічаю-ться і у природі. Живучи у помешкан-нях, таргани живляться хлібом, ово-чами, мясом, іншими продуктами. Во-н и нерідко живляться нечистотами і виділеннями людини (мокротиння, фекалії), тому можуть стати механічни-ми переносниками хвороботворних організмів, цист найпростіших, яєць гель-мінтів. Для боротьби з тарганами використовують інсектициди, приманки з бурою тощо.

Ряд Клопи (Heteroptera). Біль-шість представників цього ряду жив-ляться соками рослин. Деякі клопи, у тому числі блощиця (Сіtnех lectularius), перейшли до паразитичного спо-собу життя. Слина блощиці містить отруйний секрет, тому укуси її болючі. Перенесення блощицею будь-яких збудників хвороб не встановлено. До-рослі блощиці та їхні личинки можуть довго (по кілька місяців) голодувати. Для боротьби з клопами використову-ють інсектициди, знищують гризунів -- хазяїнів клопів і бліх.

Також існує цікавий представник родини Справжні Мухи - Муха Цеце.

Мухи цеце є облігатними пере-носниками трипаносом -- збудників африканського трипаносомозу. Епіде-міологічне .значення мають два види: Glossina palpallis і G. morsitans.

G. palpallis поширена у західних ра-йонах Африки. Розміри коливаються від 10 до 13,5 мм, на спині є дві вели-кі темні плями. Тривалість життя 3-- б місяців. За цей час самка 6--12 ра-зів народжує одну живу личинку, яку відкладає на поверхні грунту. Живуть ці мухи переважно у за-ростях кущів по берегах річок і озер, поблизу житла людини. Живляться пе-реважно кровю людини, рідше -- кро-вю свійських і диких тварин. Для знищення місць помешкання мух вирубують кущі й дерева по бере-гах водойм, біля житла людини, уз-довж доріг. Використовують також ін-сектициди для знищення дорослих мух.

Glossina morsilans дрібніша, зав-довжки до 10 мм. За забарвленням більш світла. Біологія розвитку така ж, як І у попередньої мухи. Живе у по-сушливих районах саван. Живиться пе-реважно кровю диких тварин, на лю-дину нападає рідко [8].

2.5 Тип Хордові (Chordata)

Тип Хордові налічує близько 40 тис. видів, які живуть в океанах, морях, прісних водоймах і на суші.

Еволюція органічного світу досягла найвищих рівнів розвитку у типі хордових, а серед них -- у підтипі хребет-них. Вивчення еволюції хребетних дає змогу зрозуміти особливості будови тіла людини.

Хребетні мають велике народногос-подарське і медичне значення. Багато з них є проміжними хазяїнами паразитів людини або резервуаром збудників хвороб.

Хор-дові мають комплекс ознак, які специ-фічні для них і не зустрічаються у тва-рин, що належать до інших типів тварин. Упродовж спинної частини тіла тягнеться хорда. Хорда - твердий, пружний стижень, який складається з особливих клітин, що тісно прилягають одна до одної. Хорда виконує роль внутрішнього скелета. Вона є опорою для внутрішніх органів і надає тілу певної пружності, що має велике значення при зариванні у грунт.

До хордових належать: риби, земноводні(жаби, тритони та ін.), плазуни(ящірки, змії черепахи, крокодили), птахи та звірі.

Ланцетник - напівпрозора тварина, завдовжки - 4-8 см.

Живе у морях тропічної та помірної зон, зокрема у Чорному морі, на невеликій глибині, в місцях з піщаним чистим дном. Тіло ланцетника блідо-рожеве, з боків сплюснуте, на передньому та задньому кінцях - загострене. Хвостовий відділ облямований шкірною складкою - хвостовим плавцем, що своєю формою нагадуєхірургічний інструмент- ланцет. Більшу частину ланцетник проводить, зарившись у пісок і виставивши назовні передній кінець тіла, на якому міститься рот, оточений 10-20 парами щупалець. Якщо ланцетника потривожити, він відпливає на невелику відстань і знов занурюється в грунт.

Травна система ланцетника проста - ротова порожнина переходить у широку глотку, за нею йде кишка, що відкривається назовні на черевній частині тіла перед хвостовим відділом. Ротова порожнина покрита зсередини війчастими клітинами. Війки весь час рухаються і разом з водою заганяють через рот у глотку і далі в кишку одноклітинні водорості й найпростіших, якими ланцетник живиться [5].

Дихання відбувається водночас із живленням.

Кровоносна система замкнута, складається з двох основних кровоносних судин - спинної і черевної, а також численних відгалуджень і капілярів.

Органи виділення у ланцетника мають таку саму будову як і в Кільчастих червів.

Центральна нервова система (спинний мозок) міститься на спині ланцетника, над хордою, що має вигляд довгої порожнистої трубки.

Ланцетник відрізняє світло від темряви, хоча не має справжніх очей. Світло сприймається скупченням світлочутливих клітин, які містяться над нервовою трубкою. На тілі ланцетника є клітини дотику [15].

ВИСНОВОК

Паразитизм --форма антагоністичного співжиття онанізмів, щo відносяться до різних видів, при якому один з організмів (паразит) використовує інший, організм (хазяїн) як се-редовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, Звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб ви-кликати його загибель. В. О. Догель дає паразитизму таке визначення: «Паразити -- це такі організми, які використовують інші живі організми як середовище існування Т джерело їжі, покладаючи при цьому (частково або повністю) на своїх, хазяїв завдан-ня регулювання своїх взаємовідносин з навколишнім середовищем».

Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких парази-тичний спосіб життя -- обовязкова форма існування. Bід справжніх (облігатних) паразитів необхідно відрізняти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, потрапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при прохо-дженні через кишки людини.

Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозвязану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит -- хазяїн привела до певної взаємопри-стосованості. Між паразитом і хазяї-ном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини.

На систему паразит -- хазяїн впли-вають фактори зовнішнього середовища. Встановлено, що несприятливі впливи абіотичного, біотичного і соціального середовища на організм ха-зяїна можуть сприяти підсиленню патогенної дії паразитів.

Для запобігання враженню парази-тарними хворобами проводять профі-лактичні заходи. Розрізняють особисті і громадські профілактичні заходи. До особистих відносять ті заходи, які має виконувати кожний. Громадські профілактичні заходи проводять у великих колективах, у масштабах населеного пункту, певного адміністративного або географічного районів або навіть усієї країни. В організації та контролі за виконанням їх велика роль належить медичним працівникам. Морфологія, біологічні особливості, географічне поширення паразитів людини, як і хво-роби (паразитози), які вони виклика-ють, заходи профілактики, лікування і шляхи ліквідації паразитів людини становлять предмет вивчення медичної паразитології.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 2000. - 499 с

2.Одум Ю. Экология. В 2 т. - М.: Мир, 1986. - Т. 1-2.

3.Федоренко А.П. Охорона рідкісних видів фауни. - К.: Урожай, 1985.

4.Природа Черкащини. Колектив авторів. К. 1971, с. 124.

5.Банников А.Г. Мир животных и его охрана. - М.: Педагогика, 1978.-125с.

6. Тварини Червоної книги. - К.: Урожай, 1990. - 205 с.

7.Природа Украинской ССР. Животный мир. - К.: Наук, думка, 1985.-240с.

8.Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. - К.: Вища шк., 1988.- 295 с.

9. Сокур І.Т. Звірі нашої країни. - К.: Рад. шк., 1971. - 128 с.

10.Червона книга України: Тваринний світ.-К., 1994.

11. Жизнь животных:В 6 т. - М.:Просвещение, 1968-1971. - Т. 1-6.

12. Зедлаг У. Животный мир Земли. - М.: Мир, 1975. - 208 с.

13.Наумов С.П. Зоология позвоночных. - М.: Просвещение, 1973. -421 с.

14.Наумов Н.П., Карташев Н.Н. Зоология позвоночных: В 2 ч. -М.: Высш. шк., 1979. - Ч. 1-2.

15.Самарський Л.О. Зоологія хребетних. - К.: Вища шк., 1976. - 456 с.