МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКА ДЕРЖАВНА АГРОТЕХНІЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра “економіка підприємств”

Керівник: _____________________

__________________

На тему: ОСНОВОПОЛОЖНІ АСПЕКТИ ФІНАНСУВАННЯ ПРИРОДО-ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ

К У Р С О В А Р О Б О Т А

з дисципліни: економіка підприємств

Студента 413 групи 3-го курсу

Факультет облік і аудит

Пальцева С.В.

Курсова робота захищена з оцінкою____

Підписи викладачів:

__________________

__________________

__________________

Мелітополь. 2006.

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І. Теоретичні основи державного регулювання природоохоронної діяльності.

1.1. Сутність, принципи та обєкти охорони навколишнього середовища

1.2. Державне екологічне регулювання. Органи управління

1.3 Фінансовий аспект державного регулювання в галузі охорони
природного середовища.

Розділ ІІ. Фінансові аспекти природоохоронної діяльності держави

2.1. Фінансовий механізм галузі природокористування

2.2 Основні механізми економічного регулювання природокористування

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Відомо, що завдання природоохоронної політики полягає у захисті навколишнього середовища шляхом створення більш екологічних і менш ресурсномістких технологій, реструктуризації виробництва за інноваційним екологобезпечним типом, впровадження таких методів управління, які одночасно забезпечують зростання його ефективності та зниження обсягів забруднень, а також формують екологічну орієнтацію споживачів. Прагнення товаровиробників до раціоналізації форм господарювання, які, у кінцевому підсумку, є не тільки економічно вигідними, а й екологічно доцільними, спонукає до використання комбінацій командно-контролюючих методів екологічного регулювання з власне економічними механізмами природокористування. Постановка питання про ефективність сучасної системи економічних інструментів екологічного регулювання невіддільна від пошуку шляхів поліпшення якості довкілля в Україні.

Для того, щоб підприємство почало приділяти належну увагу охороні довкілля, державі потрібно діяти в декількох напрямках: по-перше, покращити рівень екологічного виховання та освіти населення; по-друге, змусити підприємство проводити природоохоронні заходи адміністративними методами; і, по-третє, матеріально заохочувати на ці дії підприємство. Таким чином, держава використовуватиме три механізми: самоконтроль; керівництво та контроль; економічний механізм. Для отримання максимального ефекту від реалізації цих механізмів їх слід впроваджувати одночасно. Адміністративний контроль таким чином доповниться економічним стимулюванням та свідомістю, тобто самоконтролем.

Ринкові механізми екологічної політики відкривають перед виробниками і споживачами реальну картину можливих наслідків, даючи таким чином стимули для здійснення природоохоронної діяльності.

Над цими проблемами працює багато вчених. У працях В.Зуєва більше уваги приділяється правовому регулюванню екологічного управління, С.Кури- кін досліджує потенціал удосконалення державного управління охороною довкілля, вважаючи, що екологічна політика мусить бути інтегрованою; І.Жаркова, О.Ждан та В.Санжаревський висвітлили питання взаємозалежності та взаємодії факторів економічного зростання й забруднення довкілля, запропонували напрями вдосконалення управління природокористуванням.

Отже, охорона довкілля є однією з найважливіших загальнолюдських проблем, актуальність якої повязана з посиленням антропогенного впливу на природу. Навколишнє середовище нині вже не може забезпечити збалансованість екологічних звязків і відтворення природних ресурсів. Для забезпечення умов суспільного виробництва та існування людства суспільство повинно відтворювати й охороняти навколишнє природне середовище.

Робота націлена на розгляд основних теоретичних понять щодо природоохоронної діяльності держави; а також розглянуті приклади практичного застосування природоохоронних заходів на сучасному етапі розвитку нашої країни.

Розділ І. Теоретичні основи державного регулювання природоохоронної діяльності

1.1.Сутність, принципи та обєкти охорони навколишнього середовища

Охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - обовязкова умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна проводить екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої й неживої природи навколишнього середовища, на захист життя та здоровя населення від негативного впливу, забруднення навколишнього природного середовища на досягнення гармонічної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.[1]

Відносини в галузі охорони навколишнього середовища України регулюються Законом “Про охорону навколишнього середовища”, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону й використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Державній охороні та регулюванню використання на території України підлягають:

· Навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів;

· Природні ресурси як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліси та інша рослинність, тваринний світ);

· Ландшафти та інші природні комплекси;

· Території та обєкти природно-заповідного фонду України;

· Здоровя й життя людей.

До основних принципів охорони навколишнього середовища можна віднести наступні:

1. Пріоритетність вимог екологічної безпеки, обовязковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності.

2. Гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоровя людей.

3. Превентивний (запобіжний) характер заходів з охорони навколишнього природного середовища.

4. Екологізація матеріального виробництва на засаді комплектності рішень з питань охорони навколишнього середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій.

5. Збереження просторової та видової різноманітності й цілісності природних обєктів і комплексів.

6. Науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на підставі поєднання міждисциплінарних знань екологічних і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища.

7. Обовязковість екологічної експертизи.

8. Гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування в населення екологічного світогляду.

9. Науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище.

10. Безплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності.

11. Стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та псування якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавством про охорону навколишнього природного середовища.

12. вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням міри антропогенної змінності території, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку.

13. Поєднання заходів щодо стимулювання охорони й відповідальності за псування навколишнього середовища.

14. Вирішення проблем охорони навколишнього середовища на засаді широкого міжнародного співробітництва.[3]

1.2. Державне екологічне регулювання. Органи управління

Екологічне регулювання -- це система активних законодавчих, адміністративних і економічних заходів і важелів впливу, які використовують державні органи різного рівня для примушування забруднювачів навколишнього середовища обмежити викиди шкідливих речовин у природні й техногенні середовища, а також для матеріального стимулювання сумлінних природокористувачів.

Важливу роль щодо цього відіграє інститут права. Основи екологічного регулювання вводяться в дію законами про охорону навколишнього природного середовища.

Для ефективного екологічного регулювання першочергове значення має вибір правильного методу та інструментарію (важелів) регулювання. На ранніх стадіях екологічного регулювання, яке виходило з ідеології стримування зростання забруднення (пасивне регулювання), застосовувались в основному адміністративно-розпорядчі (регламентаційні) інструменти, екологічні стандарти й норми, дозвільні процедури. Під час переходу до нової ідеології в політиці охорони навколишнього середовища, орієнтованої на послідовне зменшення забруднення (активне регулювання), застосовувались деякі економічні регулятори -- емісійні нормативи поетапного зниження забруднення, тимчасові дозволи на викиди і т. п. У країнах з розвинутою ринковою економікою в структурі механізмів прямого регулювання (адміністративно-правового примушення) зявились нові й перспективні як адміністративно-розпорядчі, так і економічні інструменти.

В узагальненому вигляді механізм прямого екологічного регулювання, що застосовується нині в країнах з розвинутою ринковою економікою, має такий вигляд і структуру:

1. Регуляційні інструменти

1.1. Спроби примусу:

1.1.1. Порядок обовязкової оцінки впливу на навколишнє середовище -- екологічна експертиза.

1.1.2. Прогресивні нормативи зниження рівня викидів (емісійні нормативи).

1.1.3.Економічні санкції, адміністративна, цивільно-правова та кримінальна відповідальність за невиконання вимог емісійних нормативів.

1.2. Інструменти матеріального стимулювання і підтримки:

1.2.1. Інструменти, повязані з природоохоронною діяльністю держави.

1.2.2. Пряме й непряме державне стимулювання підприємств.

1.2.3. Багатофункціональні системи з елементами взаємостимулювання і взаємофінансування (перерозподільні системи, порядок переуступання дозволів на забруднення).

1.3. Важелі економічного спонукання (цінове регулювання щодо товарів, виробів, продуктів):

1.3.1. Цінова диференціація.

1.3.2. Податки на вироби та продукти.

1.3.3. Заставні системи.

2. Допоміжні (нерегуляційні) засоби:

2.1. Стандарти та норми-орієнтири граничних концентрацій і викидів.

2.2. Зонування територій, плани землекористування.

2.3. Відповідальність за правопорушення екологічного характеру, порядок покриття збитків у результаті забруднення середовища. 3. Асоційовані засоби:

3.1. Адміністративні податки;

3.2. Фондостворюючі податки та платежі (на тимчасовій основі).

3.3. Порядок обовязкового страхування екологічних ризиків (у сері управління небезпечними й токсичними речовинами.[1]

В Україні поліпшення стану природного середовища та використання природних ресурсів можливе тільки за умови державної підтримки та регулювання цих процесів, особливо в процесі формування ринкових відносин, економічної свободи й безвідповідальності господарських структур та правового нігілізму, який поки що панує у свідомості підприємців.

До важелів державного регулювання належать кадастри природних ресурсів -- документи, які ухвалює законодавча влада і які призначено для забезпечення органів місцевої влади, підприємств, організацій, установ відомостями про стан природних ресурсів з метою їх раціонального використання та охорони, регулювання правових та економічних відносин, обґрунтування плати за використання.

З уже відомих і схвалених кадастрів природних ресурсів в Україні маємо Кадастр земельних ресурсів, який містить документи про правовий режим земель, їх розподіл між власниками та землекористувачами за категоріям земель, відомості про якісну характеристику й цінність земель.

Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть Державний облік у цій галузі.

Екологічні нормативи розробляються й запроваджуються в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерством охорони здоровя України та іншими вповноваженими на те державними органами.[5]

До основних важелів державного регулювання відносять також екологічне страхування; підвищені норми амортизації основних природоохоронних виробничих фондів; договори на комплексне природокористування; оренду, передачу в постійне користування природоохоронних обєктів та ін.

В Україні існує система органів управління в галузі охорони навколишнього середовища -- це юридичне самостійні державні, самоврядні й громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні та інші функції в галузі забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

До системи органів управління в галузі охорони навколишнього середовища належать:

І. Органи загального державного управління

1. Органи центральної державної виконавчої влади:

-- Кабінет Міністрів України;

-- Постійна урядова комісія з питань техногенної екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій;

-- Рада національної безпеки.

2. Органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим:

-- уряд Автономної Республіки Крим.

3. Органи місцевої державної виконавчої влади:

-- обласні державні адміністрації;

-- Київська міська державна адміністрація;

-- Севастопольська міська державна адміністрація;

-- районні державні адміністрації;

районні в м. Києві державні адміністрації;

районні в м. Севастополі державні адміністрації;

II. Органи спеціального державного управління

1. Органи надвідомчого управління і контролю в галузі екології:

-- Міністерство екології та природних ресурсів України;

-- Міністерство охорони здоровя України.

2. Органи спеціального поресурсного управління:

-- Державний комітет України по земельних ресурсах;

-- Державний комітет України по водному господарству;

-- Міністерство праці та соціальної політики України;

-- Державний комітет лісового господарства України.

3. Органи спеціалізованого функціонального управління:

-- Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської ка-тастрофи;

-- Міністерство внутрішніх справ України;

-- Державний комітет України стандартизації, метрології та сертифікації.

4. Органи спеціалізованого галузевого управління:

Міністерство палива та енергетики України

III. Органи місцевого самоврядування

міські Ради народних депутатів;

селищні Ради народних депутатів;

сільські Ради народних депутатів;

обласні Ради народних депутатів;

районні Ради народних депутатів;

районні в містах Ради народних депутатів.

IV. Органи громадського управління

1. Українське товариство охорони природи;

2. Українська екологічна академія наук;

3. Українська екологічна асоціація «Зелений світ»;

4. Національний екологічний центр;

5. Український екологічний фонд. [1]

Верховна Рада та Кабінет Міністрів України вже схвалили деякі закони й постанови щодо вдосконалення системи управління природокористуванням. Це Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.). Закон «Про тваринний світ» (1993 р.), постанови: «Про посилення охорони запасів цінних видів риб, ссавців, водних безхребетних й водних рослин», «Про порядок обмеження, тимчасової заборони чи припинення діяль-ності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища», «Про порядок визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища», «Про створення Державної екологічної інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки».

Президент України видав Укази зі згаданої проблеми, зокрема: «Про заходи щодо організації роботи по поліпшенню екологічного стану р. Дніпро та якості питної води», «Про додаткові заходи щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи». Міністерство екології та природних ресурсів України та його органи на місцях:

-- здійснюють комплексне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища в країні, проводять єдину науково-технічну політику з питань охорони навколишнього природного середовища й використання природних ресурсів, координують діяльність міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій в цій галузі;

-- ведуть державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу й виключної (морської) економіч-ної зони держави, а також за додержанням норм екологічної безпеки;

-- забезпечують роботу державної екологічної інформаційної системи;

-- затверджують нормативи, правила, беруть участь у розробці стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів;

-- здійснюють державну екологічну експертизу;

-- одержують безплатно від міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на них завдань;

-- видають дозволи на захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів, на скиди шкідливих речовин у навколишнє природне середовище, та спеціальне використання природних ресурсів, відповідно до законодавства України;

-- обмежують чи припиняють діяльність підприємств і обєктів незалежно від їх підпорядкування та форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням лімітів на викиди та скиди забруднюючих речовин;

-- подають позови щодо відшкодування збитків і втрат, заподіяних у результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

-- складають протоколи та розглядають справи про адміністративні правопорушення в галузі охорони природного середовища й використання природних ресурсів;

-- керують заповідною справою, ведуть Червону книгу України;

координують роботу інших спеціально вповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів;

здійснюють міжнародне співробітництво з питань охорони навколишнього природного середовища, вивчають, узагальнюють і поширюють міжнародний досвід у цій галузі, забезпечують виконання зобовязань України за міжнародними угодами з питань охорони навколишнього природного середовища.[4]

Метою управління в галузі охорони навколишнього середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів.

1.3. Фінансовий аспект державного регулювання в галузі охорони природного середовища.

Фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок бюджету України, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ і організацій, позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.

Плата за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів оплати і лімітів використання ресурсів. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їхнього поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки й утилізації відходів та інших факторів.

Нормативи плати за використання природних ресурсів, а також порядок її стягнення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Розподіл платежів за використання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища проводиться в такий спосіб.

Платежі за використання природних ресурсів надходять до місцевих бюджетів та державного бюджету України і спрямовуються на виконання робіт із відтворення, підтримання цих ресурсів у належному стані.

Платежі за забруднення навколишнього природного середовища надходять до місцевих, обласних позабюджетних фондів та державного фонду охорони навколишнього природного середовища у співвідношенні 70, 20 і 10 відсотків.

Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що надходять до державного бюджету України, здійснює Верховна Рада України.

Для фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища утворюються державний та місцеві позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища.

Місцеві позабюджетні фонди утворюються в межах єдиного позабюджетного фонду відповідної Ради народних депутатів за рахунок:

платежів за забруднення навколишнього природного середовища ;

грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища, санітарних норм і правил за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, чи понадлімітне використання природних ресурсів;

цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій і громадян;

надходжень від реалізації конфіскованого відповідно до законодавства майна, яке було предметом екологічного правопорушення.[ 6 ]

Розподіл платежів, що надходять до місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, здійснюється відповідно обласними, міськими Радами народних депутатів та поданням органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.

Республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок:

відрахувань з місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, розмір яких визначається Верховною Радою;

добровільних внесків підприємств, організацій, установ, окремих громадян та інших надходжень.

Розподіл коштів, що надходять до республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища, здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Кошти місцевих і державного позабюджетного фондів можуть використовуватися тільки для цільового фінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, а також заходів для зменшення негативного впливу навколишнього природного середовища на здоровя населення.

Стимулювання в системі охорони навколишнього природного середовища здійснюється:

-- наданням пільг в оподаткуванні підприємствам, установам, організаціям і громадянам у разі реалізації ними заходів з раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища: переходу на маловідходні й безвідходні ресурсо- і енергозберігаючі технології, впровадження очисного обладнання і устаткування для утилізації забруднюючих речовин і переробки відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин;

-- наданням на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізації заходів із забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища;

-- установленням підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;

-- звільненням від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;

-- передачею частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на здійснення заходів для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин, зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишнього природного середовища, розвитку екологічно безпечних технологій та виробництв;

наданням можливості отримання природних ресурсів під заставу.[2]

Отже, екологічне регулювання э надзвичайно важливою складовою природоохоронної діяльності держави. Для його здійснення створена ціла низка відповідних органів, розроблено ряд законодавчих актів. Відкритим залишається питання про фінансування даної діяльності, пошук нових джерел та ефективне використання наявних коштів.

Розділ ІІ. Фінансові аспекти природоохоронної діяльності держави

2.1. Фінансовий механізм галузі природокористування

Формування державної екологічної політики в Україні відбувається з урахуванням соціально економічної ситуації в крани та реального стану народногосподарського комплексу який не подолав наслідків системи господарювання колишнього режиму

У 1998 році Верховна Рада України затвердила "Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки” (постанова Верховної Ради України від 05. 12. 98 № 188-98-ВР). У документі визначено загальні основи екологічної політики держави, довгострокову стратегію розвязання екологічних проблем у системній сукупності та взаємопогодженості цілей, завдань, механізмів й інструментів. Проте у цьому документі розробка та запровадження фінансово-економічних інструментів, завдяки яким поліпшилися не тільки екологічна, а й економічна ситуації в державі, не окреслені навіть на далеку перспективу. Зазначеною постановою сучасну екологічну ситуацію в Україні майже офіційно було визнано кризовою.

Суттєвою перешкодою на шляху подолання екологічної кризи, що склалася, є неефективність організаційно-управлінської системи природокористування й охорони довкілля.

Протягом останніх років були вжиті заходи щодо вдосконалення державної системи управління навколишнім природним середовищем, які відіграють прогресивну роль в екологізації фінансово-економічної системи екологічного регулювання.

На виконання статті 16 Конституції України про забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу в країні практично сформовано природоохоронне законодавство. Зокрема набули чинності Закони України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про охорону атмосферного повітря “, “Про природно-заповідний фонд”, “Про тваринний світ”, “Про рослинний світ”, “Про відходи”, “Про плату за землю”, “Про екологічну мережу України”, “Про екологічний аудит”. Прийнято Лісовий, Водний кодекси, Кодекс про надра та інші законодавчі акти.[10]

Вагомим результатом слід вважати розробку та впровадження основних елементів формування економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності, що виконують функцію фінансового забезпечення екологічного розвитку країни.

На базі чинного в Україні природоохоронного, податкового і бюджетного законодавства сформовано фінансово-економічний механізм природокористування, який містить як запровадження зборів за природні ресурси, надання пільг при оподаткуванні, так і систему фінансового забезпечення природоохоронних заходів. На виконання статті 44 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” в 1992 році в Україні була введена плата за забруднення навколишнього природного середовища. Відповідно до статті 47 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” у 1992 році були створені позабюджетні державні цільові фонди - державний, республіканський Автономної Республіки Крим, обласні, місцеві (міські, селищні, сільські) фонди охорони навколишнього природного середовища за рахунок зборів за забруднення навколишнього середовища. До місцевих фондів, крім того, зараховуються грошові стягнення за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу.

Після прийняття в 1998 році рішення щодо включення позабюджетних фондів до бюджету вищезазначені фонди змінили свій статус і були долучені до спеціальних видатків відповідних бюджетів.

Виходячи з практики справляння збору за забруднення навколишнього природного середовища та стану економіки держави, удосконалювався порядок їх адміністрування, індексувалися нормативи плати. Вжиті заходи сприяли збільшенню до бюджету надходжень від зазначених зборів. За даними Міністерства фінансів, в 1998 році вони становили 44314,3 тис. грн., а в 2003 - вже 269391,1 тис. грн., або більше ніж ушестеро.

Фінансування видатків, передбачених бюджетом, в тому числі на природоохоронні заходи, здійснюється відповідно до бюджетного кодексу України, Закону України про державний бюджет та рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевих рад щодо відповідних бюджетів. Перехід на казначейське обслуговування виконання бюджету забезпечує використання коштів за цільовим призначенням.

Відповідно до вимог міжнародної класифікації, розробленої статистичним відділом Організації Обєднаних Націй, наказом Міністерства фінансів від 27.12.01 № 604 затверджено бюджетну класифікацію. Починаючи з 2002 року, у видатках бюджету за функціональною класифікацією формується розділ „Охорона навколишнього природного середовища” (КФК 0500). На охорону навколишнього природного середовища, за даними Міністерства фінансів, в 2003 році за рахунок державного та місцевих бюджетів були затверджені видатки на суму 701,5 млн. грн.. (з урахуванням внесених змін 773,1 млн. грн..), в тому числі за рахунок загального фонду 598,8 млн. грн.. (з урахуванням внесених змін 615,3 млн. грн..) та спеціального - 102, 7 млн. грн..(з урахуванням внесених змін 157,8 млн. грн..). Фактично використані на зазначені цілі, за даними Держказначейства, 726,2 млн. грн., в тому числі за рахунок загального фонду 607,4 млн. грн.. і спеціального - 118,8 млн. грн.[5]

Основні суми видатків на охорону навколишнього природного середовища здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. При цьому практично єдиним джерелом фінансування природоохоронних заходів, що здійснюються місцевими бюджетами, є відповідні фонди охорони навколишнього природного середовища.

У Державному бюджеті України на 2004 рік було спрямовано (за розділом функціональної класифікації видатків „Охорона навколишнього природного середовища”) 770804,4 тис. грн., в тому числі за рахунок загального фонду бюджету - 661595,6 тис. грн. і за рахунок спеціального фонду - 109208,8 тис. грн.

Видатки на природоохоронні заходи передбачені 14 головними розпорядниками коштів (Табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Видатки на охорону навколишнього природного середовища в розрізі головних розпорядників коштів на 2004 рік (тис. грн.)

Видатки Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, за даними Міністерства фінансів, у 2004 році становили 74430,4 тис. грн. і здійснювалися за 10 бюджетними програмами(Табл. 2.2).[12]

Таблиця 2.2

Видатки Державного фонду охорони навколишнього природного середовища на 2004 рік (тис. грн.)

Найбільшими за обсягами коштів є бюджетні програми Державного фонду охорони навколишнього природного середовища “Очистка стічних вод”, “Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами”, “Підвищення якості атмосферного повітря”.

Незважаючи на значне зростання видатків держбюджету, їхня питома вага у витратах держбюджету залишається низькою(Табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Видатки Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у системі Державного бюджету України, 1999-2004 роки

Вкрай небажаною тенденцію є скорочення питомої ваги видатків усіх джерел фінансування на охорону навколишнього природного середовища у валовому внутрішньому продукті (ВВП) з 3,31 % у 1999 році до 1,82 % у 2004 році.

Система регулювання природокористуванням в Україні потерпає від дефіциту фінансових ресурсів. Водночас нестача фінансових ресурсів - явище, притаманне ринковим відносинам. Через те основна ставка має бути зроблена на вдосконалення інноваційних фінансових технологій та інструментів і їх впровадження за допомогою ринкових механізмів.

Провідна роль у реалізації екологічної політики має належати фінансам природокористування, оскільки вони потребують державного регулювання, особливо в ринкових умовах.

У таблиці 2.4 розглянуто видатки усіх джерел фінансування на охорону навколишнього природного середовища за 1999 - 2004 роки.

Таблиця 2.4

Видатки усіх джерел фінансування на охорон навколишнього середовища в Україні, 1999 - 2004 роки