32

Фінансова система України: становлення та розвиток.

ПЛАН

• Вступ 3
• Розділ 1. Теоретичні основи побудови фінансової системи України 5
• • 1.1. Поняття та сутність фінансової системи 5
  • 1.2. Структура фінансової системи 7
• Розділ 2.Особливості функціонування фінансової системи України 13
• • 2.1 Розвиток і становлення фінансової системи України 13
  • 2.1 Державний бюджет України, як основна ланка фінансової системи країни 18
• Розділ 3. Аналіз проблем функціонування фінансової системи України та можливі шляхи їх подолання 25
• Висновок 29
• Список використаної літератури 31

Вступ

Фінансова система є фундаментальною підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія вона - ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями; усунення вад ринкових механізмів щодо розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, антициклічне регулювання економіки; підтримання рівня зайнятості; стабілізації економічного стану в державі.

За умов побудови ринкової моделі економіки дуже важливе значення має глибоке усвідомлення економічної природи й суті фінансів та фінансової системи, їхньої обєктивної необхідності, звязку з іншими економічними категоріями і ролі в економічній системі держави.

Фінансова система є найважливішою ознакою незалежності держави. Тому вивчення витоків становлення і розвитку національних фінансів є особливо актуальним у період трансформаційних процесів в економіці та суспільстві.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей становлення та функціонування фінансової системи України.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємоповязаних завдань:

· розглянути теоретичні основи фінансової системи;

· дослідити особливості розвитку та становлення фінансової системи України;

· проаналізувати проблеми у функціонування фінансової системи України та розглянути можливі шляхи їх подолання.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають з приводу взаємодії структурних елементів фінансової системи України.

В якості обєкта курсової роботи виступає фінансова система України.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет та обєкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження.

Розділ 1. Теоретичні основи побудови фінансової системи України

1.1. Поняття та сутність фінансової системи

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у держави тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені.

У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фонді тощо.

Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них е загальна ознака -- це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно повязані між собою, мають прямий і зворотний вплив на соціальні процеси в державі, а також на формування і використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих линок [6, c.30].

Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи с самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного. Фінансова система -- це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки (господарських субєктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб [3, c.27].

Фінансові системи мають певні характерні риси:

· кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;

· кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

· між ланками фінансової системи існують тісний взаємозвязок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

· фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;

· залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

Поділ фінансової системи на окремі ланки -- явище обєктивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи -- динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді, У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

Проте на сьогодні очевидно, що фінансова наука постійно поглиблює своє розуміння фінансової системи, її структури, функцій тощо. Якщо в середині XX століття більшість науковців поняття фінансової системи ототожнювали з поняттям державних фінансів, тобто різних видів бюджетів, то нині до складу фінансової системи стали включати фінанси підприємницьких структур, державний кредит, страхові й позабюджетні фонди.

Для теорії й практики правильне визначення фінансової системи загалом і окремих її ланок зокрема має важливе значення, оскільки сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання та поліпшення добробуту населення [6, c.31].

У періодичній літературі фінансова система іноді ототожнюється з фінансовим апаратом. Фінансовий апарат -- це частина фінансової системи, її, так би мовити, інфраструктура, яка здійснює управління системою,

У літературних джерелах, насамперед у періодиці, трапляються сурогатні визначення на кшталт -- фінансово-кредитна система, валютно-фінансова, грошово-фінансова тощо. Усе це результат поверхового розуміння складних явищ і процесів економічного життя. В економіці кожної держави самостійно існують фінансова, кредитна, грошова або валютна системи [6, c.32].

Їхні функції різні, як різна також їхня структура і форми впливу на економічні й соціальні процеси. Водночас вони діють в одному економічному просторі, мають тісну взаємодію і взаємозалежність.

1.2. Структура фінансової системи

Фінансова система -- це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян [14, c.105].

Фінансові системи держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.

Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України, її можна представити за схемою, яка наведена на рис. 1.1.

32

Рис. 1.1 Структура фінансової системи України

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси не фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту -- основного джерела фінансових ресурсів ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.

До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоровя, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення та використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування [14, c.107].

У не фінансовому секторі економіки провідне місце належить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної ферми власності зростатиме.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які обєднують у зведеному бюджеті держави.

Зведений бюджет - це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим І місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет -- дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави [10, c.19].

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування. Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні, фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою складовою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами і господарськими структурами, іноземними кредиторами, Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування [8, c.37].

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсі, основне призначення яких -- покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власної. Страхові фонди й резерви -- обєктивне явище в економіці держави, що повязане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян повязані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

Фінансовий ринок -- ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Ринок грошей або валютний ринок -- це створення фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.

Ринок цінних паперів -- це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень, фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави [6, c.33].

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сімї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю -- це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів Ця підсистема найбезпосередніше повязана з іншими підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є субєктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави.

Розділ 2.Особливості функціонування фінансової системи України

2.1 Розвиток і становлення фінансової системи України

Особливе значення в історії українських фінансів займає період 1917-1920 рр., коли під впливом революційних потрясінь було зроблено кілька спроб відродження української державності та її інститутів. У 2002 р. виповнилося 85 років з того часу, як Українською Центральною Радою було сформовано вищий виконавчий орган - Генеральний секретаріат. Після проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки Генеральний секретаріат став першим українським урядом XX ст. У його складі з червня 1917 р. діяло Генеральне секретарство фінансових справ. Історію цього фінансового відомства зберегли наші архіви.

В грудні цього ж року в м. Харкові був створений радянський уряд і Народне секретарство фінансів у його складі, яке в 1919 р. було перейменовано в Наркомат фінансів, а в 1946 р. - у Міністерство фінансів УРСР.

В Українській державі (квітень - грудень 1918 р.) в уряді гетьмана П.Скоропадського і в Українській народній республіці (грудень 1918 р. -грудень 1920 р.) в уряді Директорії С.Петлюри фінансову політику здійснювало Міністерство фінансів України. В далекому 1917 р. уряд Центральної Ради наголосив на тому, що разом з будуванням "нового політичного життя" необхідно розробити "основи фінансової політики на Україні". Але громадянська війна, що не втихла в країні, не давала можливості вирішити фінансові проблеми. Потік грошової маси, що надходив в Україну з Росії, істотно зменшився, це перешкоджало здійсненню будь-яких видатків. Уряд Центральної Ради з 1 березня 1918 р. запровадив власну грошову одиницю ~ гривню та ухвалив закон про надходження податків і прибутків, зібраних на території Української народної республіки, в українську казну [12, c.75].

Обставини того часу не давали змоги займатися бюджетною роботою. Здійснювалися окремі розрахунки по доходах і видатках, але перший бюджет української незалежної держави було складено тільки за часів гетьмана П.Скоропадського.

Російська валюта на території України була в обігу до утворення в 1922 р. Союзу Радянських Соціалістичних Республік і впровадження єдиної для всіх республік валюти - карбованця.

Перші фінансові декрети радянської доби декларували економічну і фінансову політику, яку здійснювали більшовики. Передусім це була націоналізація банків, залізниць, підприємств, запровадження контрибуції для заможних верств населення тощо.

Відповідно до умов договору Української соціалістичної радянської республіки (УСРР) з Російською соціалістичною федеративною радянською республікою (РСФРР) з 1919 р. проводиться єдина економічна політика. Військове командування, Вища рада народного господарства. керівництво транспортом, поштою і телеграфом, фінансами були обєднані з аналогічними відомствами РСФРР.

Таким чином керівництво найважливішими галузями української республіки опинилося в руках обєднаних російських міністерств. Фінансово-кредитну політику в Україні в 1919-1923 рр, здійснював Народний комісаріат фінансів РСФРР через свого уповноваженого в Україні. а з 1923 р, - через Народний комісаріат фінансів УРСР [12, c.66].

У перші роки радянської влади в Україні фінансово-кредитна система надавала підтримку націоналізованим підприємствам, які фінансувалися безпосередньо з державної казни. Фінансування проводилося через народний банк, який було створено після націоналізації радянською владою банківських установ.

Проте в умовах господарської розрухи, спричиненої громадянською війною та іноземною інтервенцією, фінансово-кредитні відносини значно звузились. Економічна політика того часу дістала назву "воєнний комунізм".

Характерним для економіки "воєнного комунізму" були натуралізація господарських відносин і різке знецінення грошових знаків. Народний банк було ліквідовано, а його функції передано Наркомфіну.

Політика "воєнного комунізму", яка історично була першою формою командно-адміністративної системи, призвела до занепаду та руйнування всіх галузей господарства.

В 1921 р. в країні вводиться НЕП - нова економічна політика. В основу НЕПу було покладено відновлення товарно-грошових відносин, введення стійкої грошової одиниці, денаціоналізацію середніх та дрібних підприємств, господарський розрахунок на підприємствах, принцип матеріального заохочення. Проте контроль за такими "командними висотами" в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля залишився за урядом.

Змінилася суть податкової політики, основу якої склали важелі регулювання процесів накопичення через пряме обкладання податками майна, доходів тощо.

Податкова політика вирішувала чисто фіскальні завдання і забезпечувала максимальні обсяги надходження податків. Основним джерелом податкових надходжень були непрямі податки, які справлялися через встановлення акцизів на предмети широкого вжитку, особливо на предмети розкоші.

Було відмінено безоплатність послуг, відновлено регулярне справляння податків, промислові підприємства були зняті з фінансового забезпечення через бюджет і обєднувалися в трести - самостійні господарські одиниці [13].

Господарські звязки пожвавішали, зявилися перші ознаки відродження фінансових відносин. З метою стимулювання розвитку промисловості було скасовано урядовий контроль над внутрішньою торгівлею, колишні власники отримали в оренду невеликі підприємства.

У 1925 р. - союзний радянський уряд проголосив курс на індустріалізацію народного господарства, тобто на перехід від відбудови господарства до реконструкції, а в 1927 р. - на колективізацію, наслідком якої стало централізоване вилучення державою сільськогосподарської сировини через колгоспи. Почали розроблятися пятирічні плани розвитку народного господарства, головною метою яких було здійснення його технічної реконструкції і "побудова матеріально-технічної бази соціалізму". В результаті проведеної в 30-х рр. податкової реформи були уніфіковані платежі підприємств. Замість великої кількості платежів до бюджету встановлювалося два: податок з обороту і відрахування від прибутків підприємств і організацій. Таким чином підвищувалася зацікавленість кожного підприємства у збільшенні прибутків.

Слід наголосити на тому, що більшість галузей народного господарства в Україні, особливо групи "А", знаходилась у підпорядкуванні союзного уряду, і платежі з прибутку вони здійснювали до союзного бюджету. На союзні міністерства український уряд впливу не мав. Так, в січні 1930 р. керівники України спробували опротестувати в ЦК ВКП(б) рішення Вищої ради народного господарства (ВРНГ) про вилучення зі складу республіканської промисловості та передачу до союзних обєднань Українського силікатного тресту і пяти металообробних заводів, але безрезультатно. Таким чином створювалася командна економіка з найвищим ступенем централізації. Все це клало край тенденціям фінансової самостійності республіки і супроводжувалося різкою централізацією управління [12, 13].

Навіть за новим бюджетним законодавством, ухваленим у 60-ті рр., в якому було розмежовано бюджетні права СРСР і союзних республік, бюджет Української РСР складався на ту частину доходів і видатків підприємств і організацій, які були підпорядковані українському уряду. Так, із одержуваних у 80-ті рр. на території України 15-16 млрд. крб. податку з обороту 30-40% передавалося союзному бюджету, а підприємства союзного підпорядкування, розташовані на території України, вносили до союзного бюджету 6-8 млрд. крб. платежів з прибутку.

Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. ухвалила історичний документ - Акт проголошення незалежності України. Повільно, суперечливо, з не передбачуваними негативними наслідками здійснювалася ринкова трансформація економіки країни. Відчувався брак теоретичних узагальнень щодо форм і шляхів переходу до ринкових відносин. У суспільстві, де панувала ідеологія й практика суспільної власності на засоби виробництва з монополізмом, структурними диспропорціями, неекономічними методами стимулювання трудових колективів, перейти відразу до ринкових відносин було вкрай важко.

Україна стала здійснювати витрати, яких не було до проголошення державної незалежності: на оборону, на формування й оновлення державних резервів, на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи, на обслуговування зовнішнього боргу, на забезпечення зовнішньоекономічної діяльності тощо. Ці додаткові витрати становили 39-40% від загальної суми бюджетних видатків.

У 1996 р. було введено національну валюту - гривню.

Вперше за останнє десятиріччя, у 1999 р., зявилися ознаки економічної стабілізації. Було зупинено падіння ВВП. На 4,3% зріс обсяг промислового виробництва. Більше 70% промислової продукції було вироблено на недержавних підприємствах. На селі також почало утверджуватися приватне підприємництво.

Намітилася позитивна тенденція скорочення дефіциту Державного бюджету України. Сформовано підвалини фінансової, платіжної, податкової, банківської системи.

Потреби стабілізації економічної ситуації поставили на порядок денний реформування бюджетної, податкової, грошово-кредитної політики. У 2001 р- було ухвалено Бюджетний кодекс, але він так і не вирішив всіх питань бюджетної політики, особливо в галузі міжбюджетних відносин. Податковий кодекс не прийнятий і дотепер [13].

Помітним успіхом уряду стало реалістичне формування бюджету останніх років, що дало можливість забезпечити необхідні умови для економічного зростання й посилення соціальної спрямованості бюджетної політики.

Дослідження становлення фінансової системи України у період 1917-2007 рр. дозволяє зробити висновок, що ефективність економічних реформ великою мірою залежить від осмислення минулого, використання наукових і практичних надбань вчених та практиків.

2.1 Державний бюджет України, як основна ланка фінансової системи країни

Основою фінансової системи України є Державний бюджет, він є основним джерел формування і перерозподілу національного багатства країни. Таким чином, на нашу думку, при дослідженні фінансової системи країни, вкрай необхідно розглянути особливості формування доходної частини державного бюджету України.

Аналіз виконання доходної частини бюджетів останніх років переконливо свідчить про те, що прогнозування доходів бюджетів в Україні має досить невисокий рівень достовірності. Про це переконливо свідчить невиконання плану надходжень до загального фонду і перевиконання плану надходжень до спеціального фонду бюджету, так само, як і виконання більшості місцевих бюджетів і невиконання - державного. На нашу думку, останнє є одним з головних недоліків бюджетної політики нашої держави. З огляду на це найголовнішим завданням сьогодення в бюджетній сфері є створення науково-обґрунтованої методологічної бази прогнозування доходів та видатків бюджетів усіх рівнів. Вирішення цього завдання, на наше переконання, потребує всебічного аналізу зарубіжного досвіду у відповідній сфері. Водночас необхідно здійснювати перехід до використання виключно обґрунтованих прогнозів при розгляді та прийнятті проекту про державний бюджет на наступний рік, можливо навіть і на основі занижених прогнозів стосовно джерел наповнення його доходної частини. Лише за таких умов фінансування витратний статей відбуватиметься у повному обсязі, а "ручне" управління виконанням бюджету буде просто унеможливлено.

Розглянемо особливості формування доходної частини державного бюджету за період 2005-2007 рр. Так, в таблиці 2.1 наведені узагальнені показники доходної частини державного та зведеного бюджетів відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2005, 2006 та 2007 рік.

Таблиця 2.1

Узагальнені показники доходної частини державного та зведеного бюджетів

млрд. грн.

Складено за даними Міністерства фінансів України

Відповідно, темпи приросту доходних показників бюджету виглядають наступним чином (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Темпи приросту доходних показників бюджету

Складено за даними Міністерства фінансів України

Як видно з наведених даних, планується, що у 2007 році показники бюджетних надходжень суттєво перевищуватимуть відповідні показники, закладені у бюджеті 2006 року.

Проте для коректного співставлення темпів зростання показників доходної частини у 2006 та 2007 роках, їх слід попередньо відкоригувати на:

1. суму очікуваних (а не запланованих) у 2006 році надходжень до державного та зведеного бюджетів;

2. на суму заниження податкових надходжень у 2006 році через врахування суми реструктурованого бюджетного відшкодування з ПДВ із відємним знаком у доходах Державного бюджету на 2006 рік;

3. на суму взаємозаліку податкової заборгованості підприємств ЖКГ і ПЕК та комунальної заборгованості населення в рахунок погашення знецінених заощаджень, передбаченого у проекті Державного бюджету на 2007 рік.

У додатку №1 до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” до доходів Державного бюджету віднесено “Погашення бюджетної заборгованості по невідшкодованим сумам податку на додану вартість з простроченим терміном повернення” (код 14080000) в обсязі - 1 926 млн. грн. Фактично, це є сума простроченої бюджетної заборгованості з ПДВ, реструктурована відповідно до вимог статті 12 Закону України від 27 листопада 2005 року №1344 “Про Державний бюджет України на 2006 рік”. За своїм економічним змістом ця сума не є доходом бюджету, а її віднесення до доходної частини державного бюджету фактично призводить до її штучного заниження. Зокрема, це впливає на планові показники доходів зведеного та державного бюджетів, а також надходжень до загального фонду.

Це дозволило показник очікуваних надходжень до зведеного та державного бюджетів, а також податкових надходжень загального фонду збільшити у 2007 році на 1,9 млрд. грн.

Заплановане зростання доходів спеціального фонду державного бюджету у 2007 році на 8,7 млрд. грн. або на 63,3% пояснюється тим, що до переліку джерел його формування додано “податкову заборгованість минулих років житлово-комунальних підприємств, НАК „Нафтогаз України” і підприємств паливно-енергетичного комплексу з податку на прибуток підприємств (крім підприємств комунальної власності), податку на додану вартість, збору за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту”. В додатку №1 до проекту бюджету на 2007 рік передбачено зарахування 3,6 млрд. грн. ПДВ і 2,4 млрд. грн. податку на прибуток до спеціального фонду. У 2007 році також планується проведення взаємозаліку у розміру 6 млрд. грн.. на проведення погашення заборгованості по ЖКГ.

Для порівняння динаміки змін доходної частини бюджету у 2006 році та доходів, запланованих на 2007 рік, доцільно зменшити останні на 6 млрд. грн., тобто на суму запланованого взаємозаліку. В таблиці 2.3 представлені відкориговані показники доходної частини державного та зведеного бюджетів.

За таких умов частка перерозподілу ВВП через зведений бюджет у 2007 році становитиме не 28,5%, як зазначено в Пояснювальній записці до Державного бюджету на 2007 рік, а 27%, тобто на 1,5 відсоткового пункту менше.

Дані Мінфіну України свідчать, що навіть після коригування темпи зростання показників бюджетних надходжень, закладених у бюджеті на 2007 рік, перевищують темпи зростання цих показників у 2006 році.

Таблиця 2.3

Відкориговані показники доходної частини державного та зведеного бюджетів

млрд. грн.

Складено за даними Міністерства фінансів України

Така тенденція відбувається на тлі зменшення темпів зростання номінального ВВП. Так, у 2005 році темпи зростання номінального ВВП становили 17,0% при зростанні доходів зведеного бюджету на 21,5%, а державного - на 24,0%; у 2006 році ВВП зріс на 25,9%, а зростання бюджетних доходів, навпаки, уповільнилося - до 9,2% зведеного і до 11,6% державного. На 2007 рік у бюджеті закладається стрімке зростання доходної частини як зведеного (23,7%) так і державного (24,9) бюджетів при уповільненні темпів приросту номінального ВВП.

Таким чином, у розрахунках, наведених у законі, не простежується взаємозалежність показників зростання (уповільнення) номінального ВВП та показників доходної частини державного та зведеного бюджетів.

В останні роки зявилась позитивна тенденція до збільшення частки загального фонду і відповідного зменшення частки спеціального фонду як державного, так і зведеного бюджетів. Водночас, Закон України „Про Державний бюджет на 2007 рік” передбачає різке збільшення частки спеціального фонду як зведеного (з 20,0% у 2006 році до 24,1% або на 4,1 відсоткового пункту), так і державного бюджетів (з 21,5% до 26,1% або на 4,6 відсоткового пункту).

Як вже зазначалося раніше, основною причиною такого різкого збільшення частки спеціального фонду стало зарахування до нього податкової заборгованості минулих років з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість субєктів господарювання, основним видом діяльності яких є сільське господарство, мисливство та повязані з ним послуги; та житлово-комунальних підприємств, НАК „Нафтогаз України” і підприємств паливно-енергетичного комплексу, що є штучним завищенням доходів спеціального фонду на суму взаємозаліку, який пропонується здійснити.

Структура доходної частини державного бюджету згідно із законом про Державний бюджет на 2007 рік має суттєво змінитися в порівнянні з фактичним виконанням у 2006 році.

Так, на 4,6 відсоткового пункту планується збільшити частку податкових надходжень в структурі загальних надходжень Державного бюджету. Це має відбутися, згідно із розрахунками розробників проекту, завдяки збільшенню частки надходжень від податку на прибуток підприємств (1,8 відсотковий пункт) та податку на додану вартість (6,1 відсотковий пункт).

В узагальненому вигляді ці дані представлені у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Структура доходної частини Державного бюджету

млрд. грн.

Складено за даними Міністерства фінансів України

Частка податку на додану вартість, на думку розробників Держбюджету на 2007 рік, в 2007 році має зрости за рахунок як збільшення частки ПДВ внутрішнього (на 1,8 відсотковий пункт) і зовнішнього (на 1,9 відсотковий пункт), так і за рахунок скорочення з 16,5% до 14,0%, тобто на 2,5 відсоткового пункту бюджетного відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами. А це, у свою чергу, повязано із запланованим скороченням у 2007 в порівнянні з 2006 роком темпів приросту обсягів експортних операцій: у 2007 році експорт товарів та послуг має зрости на 8,7% проти 34,6% очікуваного росту у поточному році.

Розділ 3. Аналіз проблем функціонування фінансової системи України та можливі шляхи їх подолання

Україна вступає до етапу свого розвитку, який потребуватиме відчутного збільшення абсолютного обсягу бюджетних видатків з метою фінансування цілей реалізації соціальних програм, державного будівництва та соціально-економічного розвитку. Між тим, ця потреба не повинна ототожнюватися з можливістю значного збільшення позичкового фінансування бюджету, особливо - із зовнішніх джерел.

Збереження можливості звернутися до інструментів позичкового фінансування у випадку депресії та стагнації вимагає скористатися періодом економічного зростання, яке відбувається під впливом активної зовнішньої конюнктури, з позитивним сальдо поточного рахунку платіжного балансу та зростанням надходження прямих іноземних інвестицій, для зменшення обсягів зовнішньої заборгованості України. Відтак, враховуючи також комплекс макроекономічних проблем та загроз, які супроводжують процес позичкового фінансування державних видатків, економічна стратегія держави має бути спрямована на пошук альтернатив такому фінансуванню.

Йдеться як про безпосереднє наповнення бюджету держави завдяки послідовній політиці оптимізації податкового навантаження та детінізації економіки, так і про зменшення потреби в прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізації фінансування відповідних завдань. На нашу думку, пріоритетними напрямками такої політики мають бути:

· оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади: житлово-комунальної сфери, медичного обслуговування, інформаційного забезпечення тощо, шляхом залучення до їхнього підрядного виконання на тендерній основі приватних компаній та субєктів підприємництва;

· розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо;

· заохочення комерційного кредитування субєктів господарської діяльності, насамперед, тих, які сьогодні обґрунтовано отримують державну фінансову підтримку у вигляді податкових та інших пільг, субсидій, дотацій тощо;

· заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки;

· цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку, в тому числі - підтримка первинної емісії цільових інвестиційних цінних паперів.

В Україні протягом тривалого часу сформувалась стійка мотивація дій монетарної влади, спрямованих на накопичення золотовалютних резервів (ЗВР). Стрімке їх зростання протягом останніх років до майже 12 млрд дол. США - 21 % від ВВП (наприклад, у Росії цей показник становить 18 %), або 180 тижнів імпорту, створює підґрунтя для розробки технологій залучення цих коштів до економічного обороту [20, 16].

Зважаючи на специфічне призначення ЗВР, їх безпосереднє спрямування на фінансування бюджетних програм, безперечно, є недоцільним. Між тим, вони можуть бути використані, по-перше, як гарантійний фонд для залучення інвестиційних кредитів, по-друге, як фонд для довгострокового рефінансування банківської системи.

В умовах існування надліквідності банківської системи слід зважати на можливість інфляційних наслідків використання коштів ЗВР. Це обумовлює важливість дотримання умов жорсткої інвестиційної спрямованості інвестицій, гарантованих за рахунок ЗВР чи наданих за рахунок рефінансування банків. Необхідними передумовами включення відповідних механізмів є ринковий, а не державно-бюрократичний характер механізмів розподілу фінансових коштів, ефективна робота фінансових інститутів, використання державних фінансових активів для підтримки та активізації дії ринкових механізмів.

Слід зазначити, що за умови збереження значного позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу створені на базі ЗВР гарантійні фонди також виконуватимуть функцію стерилізації валютних надходжень, що дозволить зняти гостроту необхідності стерилізації емісії грошової маси внаслідок викупу валюти.

Важливим кроком, який дозволив би посилити мультиплікативний ефект від коштів, які акумулюються фіскальними засобами, може стати продаж тимчасово вільних коштів на рахунках головних розпорядників Держказначейства, на ринку міжбанківських кредитів. Вихід Держказначейства на міжбанк вже практикувався наприкінці 2000 р. (з наданням кредитів “овернайт” найбільшим комерційним банкам України), хоча й не був урегульований нормативно. На нашу думку, такий механізм міг би стати досить дієвим важелем зменшення потреби в державних запозиченнях та збільшення кредитного потенціалу економіки. Про останнє свідчить значний обсяг залишків на рахунках уряду - 13,2 млрд грн. на початок грудня 2006 року.

Важливим напрямом диверсифікації боргової політики держави має стати розширення місцевих позик. Останні поки що не набули в Україні помітного значення як одне із джерел формування доходів місцевих бюджетів. Розмір місцевого боргу станом на середину 2006 року склав 0,2-0,3 % ВВП і до кінця року не перевищить 0,5 % ВВП. Позики на зовнішніх ринках розмістив лише Київ - 150 млн дол. на 5 років у 2005 р. та 200 млн дол. - на 7 років у 2006. У 2007 р. на міжнародні ринки капіталу готуються вийти Донецьк, Одеса і Харків [14].

До перешкод на шляху розвитку інституту місцевих позик в Україні належать існування значних макрофінансових ризиків, обумовлених непрозорістю фінансових операцій на місцевому рівні, труднощами, повязаними з оцінкою ризикованості місцевих інвестиційних проектів, відсутністю навичок управління проектами на місцевому рівні, слабким захистом прав кредиторів щодо повернення вкладених коштів (держава не несе відповідальності за зобовязаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів). Високий рівень ризиків значно підвищує вартість місцевих позик, тим самим зменшуючи можливості їх застосування.

Існуюча законодавча база є фрагментарною і неповною, не містить цілісної системи регулювання запозичень місцевих органів і виконання їх зобовязань перед кредиторами. Діюча в Україні система нормативно-правового регулювання місцевих позик (статті 73,74 Бюджетного кодексу України, Указ Президента України “Про впорядкування внутрішніх і зовнішніх запозичень, що провадяться органами місцевого самоврядування” (1998 р.), Постанова Кабміну “Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів” (2005 р.), Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку “Про затвердження Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик” (2005 р.)) врегульовує технічні питання ведення реєстру місцевих запозичень та зобовязує місцеві органи погоджувати розмір позик з Міністерством фінансів України. Законодавчо встановлюються сума запозичень, мета запозичень і напрями використання коштів, види забезпечення і способи захисту прав кредиторів. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду місцевого бюджету. Між тим, законодавством практично не унормовано питання захисту прав кредиторів, надання державних гарантій за місцевими позиками, інструменти цільового використання запозичених коштів, регламентацію предметів застави і процедури врегулювання дефолтів. Відтак розробка ефективного регулятивного механізму управління місцевими запозиченнями все ще залишається на порядку денному.

Висновок

Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів підприємницьких структур. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави. У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів повязана як з внутрішніми факторами, так із зовнішніми.

До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість, рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх - система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців. Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи і пропорції розвитку окремих галузей економіки для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо.

Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для розвитку економіки закладені в удосконаленні організації та управління на самих підприємницьких структурах. Адже управління фінансовими ресурсами безпосередньо на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управління фінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку.

Створення повноцінного фінансового ринку потребує прискореного розвитку ринку кредитів і ринку грошей. Надалі ці напрямки матимуть сприятливі умови для свого удосконалення й активніше впливатимуть на стабілізацію фінансового стану в державі.

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну. Так, наприклад, при недоліках в організації фінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковості зменшуються надходження до бюджетної системи, централізованих позабюджетних фондів, страхових і резервних фондів. Це звужує фінансові можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит бюджету може призвести до зростання інфляції і державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.

2. Базилюк Г.О. Бюджетний менеджмент. Київ: Атіка, 2003, 265 с.

3. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Київ: Атіка, 2002, 368 с.

4. Батрименко Б.Б. Проблеми функціонування фінансової системи України // Наукові праці НДФІ, № 1-2, 2004р. - с.15-19

5. Бланкарт Ш. Фінанси в умовах демократії: Всуп до фінансової науки. Київ: Либідь, 2000, 654 с.

6. Василик О.Д. Теорія фінансів. Київ: НІОС, 2001, 416 с.

7. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2003, 608 с.

8. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Київ: Вища школа, 1998, 544 с.

9. Дзюбик С.Д. Фіскальна політика. Київ: УАДУ, 1998, 64 с.

10. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Київ: "Знання-Прес", 2000, 209 с.

11. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д`яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. Київ: Наукова думка, 1999, 304 с.

12. Карлін М.І., Горбач Л.М., Новосад Л.Я. Державні фінанси в транзитивній економіці. Київ: Кондор, 2003, 220 с.

13. Кваша О.О. Парадигмальний підхід до становлення фінансової системи України // Наукові праці НДФІ, № 5, 2004р. - с.10-12

14. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Вища школа- Знання, 2004, 743 с.

15. Кудряшов В.П. Фінанси. Херсон: Олді-плюс, 2002, 352 с.

16. Куровский С.Н. Нові шляхи розвитку державних фінансів України // Наукові праці НДФІ, № 1-2, 2004р. - с.27-29

17. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). Київ: КНЕУ, 2001, 240 с.

18. Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я., Коломієць Г.Б. Бюджетна система. Київ: КНЕУ, 2002, 336 с.

19. Матеріали Держкомстату України

20. Матеріали Міністерства фінансів України