Ткачество Японії

ВСТУП:

Прикладне мистецтво кожної країни у світі має свою особливу техніку та малюнки. Мистецтво кожного народу - це його життя, його душа, його минуле, сучасне та майбутнє. Усі турботи та надії, ідеали та розчарування часу знаходять свій вираз у мистецтві, якщо не в одному його жанрі, так в іншому.

Часто мистецтво повніше, переконливіше та яскравіше може розказати про народ іншої країни, ніж найдетальніші описи мандрівників, які бачать частіше за все лише зовнішню сторону життя.

Можна сказати, що географічні умови та характер народу даної країни створили особливості прикладного мистецтва. Однією з таких країн є Японія. Так яка вона складається з островів, тут дуже багато вологи, але нема ніякого перепаду тепла й холоду, які досить важко переносити. Відповідно, тут є ясні прикмети чотирьох пор року. Люди можуть насолоджуватися краєвидами, які характерні для чотирьох пір року. З давніх часів у Японії є один вираз: "Сніг - місяць - квіти". Це показує красу природи пор року: сніг взимку, місяць восени и квіті навесні. Природа Японії дуже спокійна, вона не має високих гір та широких річок. Таке природне оточення дає можливість населенню Японії любити природу та буди близьким до неї.

Природа ж допомагала розвитку у японців чуткості та витонченості в образотворчому мистецтві. Використовуючи натуральні матеріали для обробки витворів, майстри намагаються якомога повніше показати спектр можливостей. Це також можна побачити і у відношенні до малюнка. Так, зображуючи квітку, японці намагаються залишити його природну красу, тоді як у Європі прийнято модернізувати, і форма змінюється настільки, що важко впізнати основну форму квітки або структуру його малюнка.

Що стосується характеру самих японців, то треба відмітити, що вони зростають спокійному природному оточенні, а також вживають природну їжу. Однак їх життя складене з контрастів: шум та суєта величезних міст та ідилічний спокій селищ, спокійно-величава гора Фудзі, яка у своїх надрах ховає нестримну силу вулкану. Відповідно, у мистецтві відображається мудра стриманість народу з багатовіковою культурною традицією та душевні потрясіння, які повязані з войовничим минулим. У кожному виробі відображається характер не тільки автора, але й всієї країни, її історії. Японці добре вміють придати виробу просту ясну форму (що робить їх несхожими на майстрів Китаю, які виробляють тектонічну складну форму предмету). Однак проста форма не лишає виріб художньої цінності.

Японці чутко сприймають усі особливості природного матеріалу, і чудово володіють мистецтвом відображення матеріалу в художніх виробах.

ІСТОРИЧНА ЧАСТИНА:

Загальна характеристика країни у період пізнього середньовіччя (кінець 16 - середина 19 ст.)

Для того, щоб найбільш повно оцінити мистецтво Японії кінця 16-середини 19 ст., слід прослідкувати процеси, що відбувалися у японському товаристві в цей період.

Пізнє середньовіччя включає періоди Момояма (або Адзуті Момояма) та Едо. В ці періоди в області мистецтва відбулися величезні зміни.

Період Момояма.

Пізній феодалізм, що охоплює даний період (з 1573 до 1615 рр.) характеризується тим, що був покладений край довготривалим міжусобним війнам та встановлена централізована влада над великими феодалами (дайме). Кінець 16 ст. став межею не тільки політичних, але й культурних епох. Носієм нових художніх напрямків була верхівка войовничо-феодального стану, яка користувалася значною підтримкою багатого купецтва. Укріплення молодого та повного енергії купецького стану супроводжувалося демократизацією смаків, поглядів та понять. Розширення торгівлі з різними країнами, в тому числі і європейськими, допомагало зросту міст, розвитку ремесел, а слідом за цим розширювалося і уявлення про світ.

З другої половини 16 ст. все відчутніше становиться переосмислення духовних цінностей, перехід від релігійної свідомості до світської. В мистецтві збільшилося стремління до яскравої декоративності, багатобарвності, пишної видовищності. Але одночасно кінець 16 ст. був епілогом попередньої епохи. Саме у період Момояма (не дивлячись на його коротку тривалість) відтворилися в житті характерні для архітектури, живопису, декоративних ремесел зрілого середньовіччя принципи простоти та природності. Ще до початку даного періоду в Японії виникло "життєстверджуюче" мистецтво. Цей період характеризується процесом співіснування та взаємопроникання старого та нового.

Характеристика прикладного мистецтва:

В цей період до влади прийшов воєнний стан, який у своєму житті не був повязаний за старими звичаями та традиціями. З іншого боку, ще з кінця минулої епохи поступово укріплялося економічне положення буржуазії, у якої розвивалися нові смаки, які відповідали її величезним економічним можливостям.

Природно, що ці каси, які піднялися, предявили свої нові вимоги до прикладного мистецтва. Стимулом, який ще більш посилював цю тенденцію, було проникання в Японію іноземної культури завдяки торгівлі з європейцями. Оживленню прикладного мистецтва того часу допомагали такі специфічні явища, як устремління до розкошу, екстравагантності та ефектам. У замках, храмах, будинках багатих купців виникали та розвивалися подібні смаки. Ці замки та будинки поступово стали місцем зосередження майстрів прикладного мистецтва. Але, з іншого боку, володарям цих багатих будинків та маєтків, ніби то у противагу своєму яскравому життю, хотілося створити атмосферу спокійної та чистої краси та утихомирення. Так розповсюдилося чайна церемонія, одним з найвеличніших майстрів якої був Сен-но Рікю.

Широко розвивалося виготовлення виробів із золота та срібла, золото стало використовуватися значно більше, ніж у попередні часи. Іншою особливістю витворів прикладного мистецтва було те, що тепер вони призначалися головним чином для задовольняння повсякденних потреб людини.

Якщо раніше основний напрямок розвитку прикладного мистецтва був повязаний з релігійними обрядами в храмах та монастирях, то тепер нові форми та види прикладного мистецтва викликалися життєвими потребами.

Прикладне мистецтво широко розійшлося і у провінції. (Це визначалося тим, що у розкидані по всій країні володіння дайме приїздили для роботи майстри прикладного мистецтва, в період Едо подібна тенденція посилилася ще більше.)

Слід звернути особливу увагу на металевих виробах, які використовувалися в архітектурних спорудах. Із хронік відомо, що Адзуті та Осакський палаци були прикрашені тарними витворами прикладного мистецтва з металу. До теперішнього часу збереглися такі багато прикрашені виробами з металу споруди, як самбоін храму Дайгодзі, карамон синтоістського храму Ходоку-дзіндзя, кангакуин храму Ондзєдзі та синтоістський храм Єсіно-Мікумарі.

По мірі розповсюдження чайної церемонії широкі масштаби отримало виготовлення котелків для чаю, особливо в Кіото. Відливком котелків стали займатися майстри Нагосі та Нісімура, популярним став майстер Уудзі Сдзіро, з роду Нісімура, який виготовляв нарочито грубі котелки, які дуже полюбляв Сен-но Рікю.

Кращим витвором Уудзі є металевий ліхтар з зображенням дракону, що окутаний Аіарами». який зберігається в синтоістському храмі Тоєкуні-дзіндзя.

Для прикрашання інтерєрів широко використовувалися маки-е -малюнки на виробах з лаку, які покриті золотим або срібним порошком. Дуже цікаві маки-е в існуючих й досі синтоістському храмі* Цукубусума-дзіндзя та храмі Дайкакудзі, які оброблені в середині з небаченою раніше розкішшю. Малюнки на лаку, які докриті золотим порошком, прикрашають олтар храму Кодайдзі; вони також відрізняються вражаючою розкішшю. Такі ж різні предмети домашнього побуту, що були власністю Тоєтомі Хідеєсі, які він заповів храму Кодайдзі. їх відрізняє не стільки майстерність виготовлення, скільки вишуканість та надлишок золота. Виготовлялися предмет^ домашнього побуту з лаку з малюнками, які покриті золотим або срібним порошком, на яких зображалися іноземці та різні предмети у корейському стилі інкрустовані мушлями, а також предмети, повязані з християнськими обрядами. Все це робить вироби з лаку ще більш цікавими з точки зору сучасного дослідження.

В інтерєрах будівель у верхній частині перегородок кімнат над розсунутими стінами зявилася витончена декоративна різьба. її можна побачити в кіотських храмах Нісі-хонгандзі та Дайтокундзі, а також у храмі Дзуйгандзі в Мацусіма.

Особливий розвиток в той період одержало гончарне виробництво. Під впливом художніх смаків видатними майстрами чайної церемонії створювалися високохудожні приналежності для приготування чаю. Дуже високі вимоги предявляли майстри чайної церемонії до художнього оформлення чашки для взбовтування чаю (тяван), склянки з кришкою для гарячої води (мідзусасі), вази для квітів (ханаіке) та ін. Всі ці види кераміки, що виникли в період Момояма, продовжують вказувати величезний вплив на форму та малюнок сучасних японських керамічних виробів. Специфічні риси знайшла кераміка, виготовлена в Сато, Сіно, Орібе, які розташовані в провінціях Оварі та Єсіно. В Кіото майстер Тєдзіро почав виготовлення кераміки, що називається раку-які, вироби якої відрізнялися особливою красою. Предмети для чайної церемонії в великій кількості почали виготовлятися в Бідзен, Сігаракі, Іга, Карацу.

В Сакае та Кіото в районі Нісідзін почали розвиватися ткацьке виробництво та фарбування тканин.

Період Едо (Токугава).

У період Едо (або Токугава) політична влада знаходилася у руках уряду сєгуна-бакуфу. Період Едо тягнувся, починаючи з падіння дому Тоєтомі (1615) до революції Мейдзі (1868). В ці роки (етапи) у звязку з посиленням системи феодального контролю вільний розвиток мистецтва було укрвано. Більш того, у 1639 р. спеціальним законом про закриття країни було фактично заборонено проникання в Японію заморської культури, мистецтво та культура могли розвиватися лише у рамках ізольованої держави. У порівнянні з періодом Момояма мистецтво в ці роки зменшилося. Але навіть в цих умовах воно проникало у народні маси, навіть тоді існувало мистецтво, що уходило своїм корінням у глибину народного життя, та мистецтво місцевого характеру.

У другій половині цього періоду під впливом мистецтва країн азіатського материка, а також голландського мистецтва, які проникали в Японію через Нагасакі, склалися умови для виникнення в Японії нових мистецтв. Однак у самому кінці періоду Едо зявилася велика кількість чисто формалістичних творів.

Ткацтво та розпис тканин. Одночасно з виробництвом тканин, яке розширювалося, на крупних текстильних підприємствах, які оснащені за останнім словом техніки, в Японії велику роль продовжує грати древнє художнє ремесло виготовлення та фарбування тканин вручну - ремесло, яке існує в країні близько півтори тисячі років. На початку 8 ст. поряд з указом про розведення тутового дерева та виробництві шовкових тканин та парчі, необхідних для виготовлення одеж придворних, оформлення пишних церемоній у буддійських храмах. В> той же час -одерж-алн-розповсюдження і різні способи розпису" тканин, які збереглися до наших часів.

Безумовно, в Японії, як і в інших країнах світу, період володарства

7 ручного ткацтва та фарбування тканин вручну пішов назавжди. Однак кустарна праця японських текстильників зберігається і, мабуть, збережеться в майбутньому, тому що тільки вона може у повній мірі задовольнити попит на унікальні тканини тієї високої якості, яка недосяжна в стандартному машинному виробництві.

Тканини, які виготовлені на ручному станку та пофарбовані рослинними барвниками, створюються в багатьох частинах країни та складають поряд з керамікою найбільш процвітаючу галузь народного мистецтва. І волокно, і фарби народних тканин в різних місцевостях відрізняються. Залежать вони і від призначення одягу. Найбільш традиційні льняне полотно (в жарку погоду), бавовняні тканини (для повсякденного одягу), шовк (для святкових випадків), тканин з бананового волокна (більш за усе на острові Окінава).

Ніжні відтінки кольорів, які можуть бути досягнуті лише при використанні природних барвників, складають чарівність національних одеж з їх різнобарвними узорами - від простих смуг та клітин до витончених живописних орнаментів, позичених у придворних майстрів древності.

Поряд з тканими кольоровими зррами велике розповсюдження в Японії мають різні методи фарбування. В одних випадках або малюнок, або фон закривають, накладаючи рисовий клей або мякий віск та фарбуючи поверхню, яка залишилася вільною. В інших випадках фарбування відбувається за допомогою паперового трафарету. Ці методи відомі з 8 ст. Придворні майстри фарбували такими способами узорчатий шовк. Фарбування по трафарету розповсюджується і на вироби, які зроблені з паперу (ліхтарі, віяла-опахала).

Серед текстильних витворів народних майстрів Японії особливо о славетні вироби з острову Окінава. Тут" до середини 19 ст. була розповсюджена система взимання податків виключно тканинами, зробленими вручну, що немало допомагало досягненню високого рівня майстерності в народному ткацтві.

Особливо полюбляється в цих тканинах те, щовідвлечений узор касурі, який веде свій початок з Індії та представляє собою композиції із плям та ліній, які гармонічно поєднуються за кольором та ритмом, а також смуги та клітини охристих, зелених, чорних або блакитних тонів.

Древні традиції продовжують ткачі північного району Тохоку. Вони створюють одяг з грубого синього полотна, який вишитий на грудях і на спині білими бавовняними нитками у вигляді складних узорів частіше всього геометричного характеру. Крупні узори вишиваються на жіночих сукнях, дрібні - на чоловічих., Тканини красиві яскравістю орнаменту та ефектним сопоставлінням білого кольору та темно-синього фону. Ці два кольори найбільш розповсюджені в народному одягу та часто зустрічаються на тканинах із зображенням традиційних мотивів: журавля, черепахи, сосни - символів довголіття, карпа -символу мужності, птахів та квітів, які зроблені по трафарету.

Майстри - професіонали продовжують традиції придворних ткачів, створюючи дорогі тканини - шовк та парчу. Майстри ручної парчі користуються як золотими і срібними нитями, так і характерною для японської парчі вишивко^ золотавими або сріблястими смужками паперу шириною в 1 мм. Так, майстер Хейдзо Тацумура (м. Такарадзука) створив шовковий пояс за темою "Шість відомих поетів", які були сла&етнгсвоїми віршами в 9-12 ст. при імператорському дворі в Кіото. Художник показав їх в умовній, стилізованій манері, яка характерна для живопису ямато-е. Декількома прямими та вигнутими креслюнками ізін обмалював голови та обличчя, не бажаючи передати їх індивідуальні риси. Головна його ціль - скомпонувати усі фігури, обличчя, головні убори та важкі сукні, які підіймаються пишними складками, в обєднаний загальним ритмом ліній та кольорових плям узор, який безперервно повторюється на тканині. Червона сукня/ відомої поетеси та придворної красуні Ононо Коматі, опущену голову якої з розпущеним за модою того часу довгим волоссям можна побачити на фрагменті пояса зверху зліва, прикрашена ліловим, синім, білим узорами. Вони контрастують з чорною хвилею її волосся, яке, в свою чергу, красиво підкреслює ніжні відтінки її одягу. В одязі інших персонажів переважають то насичений синій, то зелений, то червоно-коричневий, то жовтий тони, у всьому багатстві та різноманітті їх напівтонів та відтінків, які розроблені в живопису ямато-е.

Найніжніші та найтонші нюанси кольору, гармонія кольорових співвідношень відрізняють багато японських жіночих кімоно, які славетні і в наш час. Не можна не любуватися чудовою розцвіткою халату, з фазанами, пофарбованого художником Удзан Кімура (м. Канадзава); особливою вишуканістю відрізняється вільно та красиво розташований декор.

Святкове кімоно невідомого майстра виготовлено з застосуванням інших художніх засобів. Воно від руки розписане багатьма гліциніями, ірисами, піонами, хризантемами, які заповнюють всю поверхню тканини. Розпис інтенсивними фарбами, в яких переважає червоний колір, на білому, жовтому та сріблястому фоні, доповнений вишивкою шовком та золотавими паперовими нитями, якими цілком виповнено зображення парадної карети у лівому нижньому куті халату. Розпис кімоно з використовуванням древніх мотивів, розповсюджених в костюмах акторів феодального театру "Но" та міського театру "Кабукі", характерний для майстрів класичного напрямку декоративного-прикладного мистецтва. Майстри ж, які примикають до нових напрямків сили у розписах ширм.

Японські ширми складаються з деревяної рами, яка покрита лаком, на яку натягнуті папір або тканина. Вони були обовязковою приналежністю буддійського ритуалу, а пізніше широко розповсюджувалися у повсякденному.

Був прийнятий метод виробництва тканин, який прийнятий в Китаї епохи Мін. Виготовлялися високоякісні тканини: звичайна та золота парча, бархат, гобеленова тканина, атлас, дамаський шовк. Вражає майстерність виготовлення тканини для костюмів акторів театру "Но".

Чудова за виконанням вишивка та яскравий узор золотою та
срібною нитями - сіборі. В цей період до Японії ввозилися іноземні
тканини, наприклад, золота парча, тафта, набивний ситець, молескін. Із
цих матеріалів виготовлялися футляри для чайних приналежностей.
Все частіше стали переходили від одягу із матерії з витканим
малюнком до одягу із тканин з розфарбованим та вишитим малюнком.
Так був покладений початок широкому розповсюдженню фарбування
тканин.

Період Едо.

Прикладне мистецтво перших десятиріч періоду Едо успадкувало та продовжувало розвивати традиції, які визначилися в період Момояма. Витвори прикладного мистецтва стали більш витонченими та художньо виразними, в них зявилися нові мотиви. Однак в подальшому стан у країні стабілізувався, у відрізаному від іноземних держав світі все більш посилювалася апатія, в художній творчості почали проявлятися формалістичні тенденції (тобто намітилися риси подражання роботам старих майстрів та елементи стилізації, які стали характерними для мистецтва). Все це призвело до обмеження прикладного мистецтва малими формами, виявилася тенденція зробити ці предмети якомога більше витонченими та тонкими. Але в цілому виробництв виробів прикладного мистецтва в період Едо оживилося. Економічні можливості міських слоїв виросли, щ призвело до збільшення кількості майстрів, а також видів та кількості предметів, що вироблялися, які відображали смаки людей. Особливо в середині періоду Едо, у роки Генроку (1688-1707) та роки Кєхо (1716-1736), зявилося багато талановитих майстрів, які працювали в області маки-е, фарбування тканин, кераміки та ін.

Феодальні князі прагнули розвитку промисловості в своїх провінціях, в результаті там виникло виробництво виробів прикладного мистецтва, яке мало свої особливості. В цьому також заключалася характерна риса нової епохи. Зявилися різні шкли майстрів, які щільно слідкували за найменшими особливостями в майстерності виготовлення предметів прикладного мистецтва. У кінці періоду Едо основна увага стала приділятися питанням техніки прикладного мистецтва. В період Бунка-Бунсей (1804-1830) спостерігався тимчасовий підйом прикладного мистецтва, але в кінці періоду Едо, в роки заходу влади бакуфу, коли хвилювання та бедлами охватили всю країну (останні роки періоду Едо, так званий період "бакумацу", ознаменувалися великою кількістю повстань селян та міщан, які потім призвели до зрушення феодальної системи), прикладне мистецтво прийшло у занепад, і в такому становищі воно залишалося аж до революції Мейдзі.

З усіх видів прикладного мистецтва в період Едо більше за усе розвивалися кераміка та фарбування тканин. Прогрес прикладного мистецтва заключався в тому, що вироби відповідали не стільки потребам релігії, скільки вимогам повсякденного життя людей. Не можна, звичайно, ігнорувати і відповідний звязок прикладного мистецтва з релігією, оскільки завдяки будуванню мавзолеїв дома Токугава та допоміжних буддійських храмів,росла потреба в усіх видах прикладного мистецтва. Усе це сприяло масовому виготовленню виробів художніх ремесел.

Однак розвиток прикладного мистецтва в період Едо був не стільки якісним, скільки кількісним. В той час сказався вплив іноземної культури. Одержали розповсюдження так званого "малюнка варварів" (усі європейці, які йрвникаяи- &о Японію, називалися "варварами") -зображення європейців та іноземних судів. Предмети культури, які проникали в Японію через Нагасакі, стимулювали розвиток техніки і в якійсь мірі вказували- вплив на зміст прикладного мистецтва. Це допомагало реформі в області масового виробництва та техніки прикладного мистецтва, яка відбулася в кінці періоду Едо.

В виготовленні металевих виробів особливо вражаючим був розвиток техніки різки по металу. Пояснювалося це в першу чергу тим, що мечі стали прикрасою одягу самураїв, широке розповсюдження одержало виготовлення різних золотих виробів з тонкою різкою.

Техніка різки по металу удосконалювалася майстрами із роду Гото, відомого ще з часів Муроматі, майстрами, приналежними до різних додаткових гілок цього роду - а вони групувалися навкруги дому Фудзівара, - і, нарешті, невідомими вуличними_різниками. Велику кількість високохудожніх виробів виготовляли представники шкіл Єкоя, Нара, Хапано та ін.

В техніці золотого кування виготовлялися головним чином цуба та різні прикраси. Вони відрізнялися ажурністю та інкрустаціями із слонової кістки. Найбільш відомі Хіго цуба, Тесю цуба, Оварі сукасі. На дуже невеликій площі за допомогою різки та інкрустації слоновою кісткою майстерно _вщюблялися -зображення людей, тварин, риб, птахів, рослин.

Поєднання різки з інкрустацією - типова особливість японського прикладного мистецтва. Ці традиції збереглися до наших часів. Але в той же час стремління до виготовлення та ретельної відділки (особливо дрібних предметів) придало визначену обмеженість цьому виду прикладного мистецтва.

Широке розповсюдження одержало й металеве лиття. Виготовлялися котелки для чаю, буддійська утвір, письмові приналежності, дзеркала, дрібнички, а також ліхтарі, дзвоники, бочки для дощової води, які використовувалися в храмах та монастирях. Усі ці вироби виповнювалися з великим мистецтвом. Особливий розвиток одержала техніка відливки дрібних скульптурних прикрас за допомогою воскових форм. Нові можливості для прикладного мистецтва відкрилися з виробництвом таких дрібних виробів, як нецке (вид брелоку у формі мініатюрної скульптури) і ямате (кишенькова чорнильниця з пензликом), мініатюрні грілки для рук, прес-папє, футляри для пензликів, чорнильниці. Найбільш умілими майстрами кінця періоду Едо були Мурата Сеймін, Карамоноя Кюбей та інші. Слід відмітити, що цей напрямок в прикладному мистецтві існував аж до періоду Мейозі.

В виробах із лаку, які відносяться до початку Періоду Едо, часто повторювалися форми та техніка лакових виробів періоду Момояма. Так звані коецу маки-е (вид маки-е, які вперше почав виготовляти Хоннамі Коецу) відрізнялися оригінальністю задуму, сміливою інкрустацією металевими пластинами та раковинами.

Жваво протікала діяльність шкіл традиційного прикладного мистецтва, які виникли в період Муроматі. Найбільш відомими їх представниками були Ігарасі Дохо з Кага та Ямам ото Сюнсє з Кіото. У середні віки, в середині періоду Едо висунулися своїми видавничими роботами в стилі Коецу Огата Корін а Огава Харіцу.

Ввійшли в моду майстерно виконані вироби з тонким малюнком маки-е, в якому було дуже багато золота. Представником традиційної школи цього виду мистецтва в той період був Сіомі Сейсей.

У кінці періоду Едо зовнішній вигляд виробів став домінуючим і в задумі, і в техніці виконання, а функціональність поступово відходила на другий план. Великим попитом почали користуватися коробки інро та гребінці, покриті тонкими малюнками маки-е.

Найбільш відомими майстрами цього періоду були Мідзука Тоє, Кома Корю, Кома Консай та Ямада Дзєкасай. Скромні лаковані предмети для чайної майстерні виготовляли кіотські майстри роду Накамура.

Значно покращилась техніка фарбування та лакування ножен для мечів, виділилася в особову галузь прикладного мистецтва. Унікальні предмети почали виготовлятися в провінції. Так, відомі лакові вироби, які покриті тонким різним малюнком сіцуе та міцудае, а також вироби тінкін (лакові вироби, вкриті малюнками, поглиблення яких заповнені золотою фольгою або золотим порошком), тайсю (вироби, вкриті товстим шаром яскраво-червоного лаку) та дзококунурі (вироби із лаку з різним малюнком квітів, трав, дерев, пофарбованим в зелений, жовтий або червоний кольори, і знову вкриті лаком).

В якості прикладу таких виробів можна привести тінкін Вадзимо, тайсю із Муракамі, дзококунурі із Такамацу. Найбільш яскравим прикладом використовування мистецтва лаку в прикрашанні архітектурних споруд може служити Мавзолей Тосегу в Нікко. В ньому зручно відображені специфічні особливості прикладного мистецтва періодуЕдо.

Величезний розвиток одержало гончарне виробництво завдяки корейським керамікам, які були вивезені в Японію Тоєтомі Хідеєсі. На початку періоду Едо як раз і були зроблені перші кроки до різкого розширення керамічного виробництва в країні. Феодали зайнялися в своїх провінціях пошуками матеріалу, необхідного для виробництва кераміки. Повсюди будувалися гончарні печі. Все це робилося для розвитку гончарного виробництва в кланах. Поступово в самих різних куточках країни почали вироблятися характерні для того або іншого району керамічні вироби.

Техніка їх виробництва передавалася від району до району, що сприяло швидкому її удосконаленню. На Кюсю одержали відоміеть-керамічні вироби типу аріта-які, виготовлені майстром Набесіма Наосіге, такаторі-які, створені Куроза Нагамаса, та ін. В районі Тюгогу працював майстер Морі Терумото, який створив керамічні вироби типу хагі-які; ці виробу по праву можна віднести до тих культурних цінностей, які залишилися від міст Бунроку-кєтє.

В гончарних печах Аріта почали виготовляти керамічні вироби, які до цього не вироблялися в Японії, наприклад, вироби з білого фарфору хакудзі та фарфору сомецука, розфарбованого кобальтом та вкритого безкольоровою глазурю. Відомий керамік Сакаіда Какіемон, який освоїв виробництво уваецуке (на вкритий глазурю виріб наносився кольоровий малюнок,-* він знову обпалювався), також вийшов із Аріта.

В середині періоду Едо в Кіото почав працювати майстер Нономура Нінсей, який удосконалив техніку уваецуке. Його прийоми були прийняті в кераміці кіємідзу-які та авга-які. Все це призвело до виникнення техніки кє-які, в якій знайшли своє відображення японські національні традиції керамічного мистецтва.

В кераміці типу кє-які кінця періоду Едо у звязку с розповсюдженням зеленого чаю зявилися особливого виду вироби. Найбільш видатними майстрами, які працювали в техніці кє-які, були Окуда Ейсей, Аокі Мокубей, Нінчамі Дохаті. Нові види кераміки, яка слідувала зразкам виробів Нінсея, зявилися в провінції. Особливо відомі вироби такамацу-які та акахада-які (Нара). Відома також трохи незвичайна для цього періоду кераміка кендзан-які, яка успадкувала, з одного боку, техніку Нінсея, а з іншого - особливості керамічних виробів раку-які. Окрім цього в ній відчувався вплив голландської кераміки.

В мистецтві кераміки того часу найбільш свіжим струменем була
творчість Огата Кендзана. На початку періоду Едо найбільшими
майстрами, які працювали у техніці раку-які, зявилися Коецу та
Доню. В кінці цього періоду навіть такі керамічні вироби, як оніва-які,
мали специфічні риси, які має кераміка раку-які.

В період Едо почали виготовлятися специфічні гончарні вироби місцевого виробництва, банко-які в Ісе, інуяма-які в Оварі та ін. Зростання попиту на керамічні вироби призвело до оживлення діяльності таких старих центрів гончарного виробництва, як Бідзен, Тамба, Сігаракі.

Однак в цей період Як центр гончарного виробництва, як і раніше, процвітав Сето.

В мистецтві^роЗчерку/тканин в період Едо такж відбулися серйозні зміни. Поперед всього, удосконалювалася техніка нанесення малюнка на тканину. До цього тонкий малюнок на кімоно робився лише одним способом - за допомогою вишивки. Одяг вищої знаті прикрашався тканим узором, вишивкою, золотим та срібним. С кінця періоду Муроматі поступово почали користуватися технікою сіборі-дзоме, при якій малюнок наносився фарбою на зжату тканину, але таким шляхом робилися лише прості малюнки. В середині періоду Едо виник метод юдзен-дзоме - техніка ручного фарбування з додаванням у фарбу вяжучої речовини. В цьому заключалася корінна зміна в техніці фарбування тканин.

Техніка юдзен-дзоме була прийнята майстрами Кага. Вона збагатилися новими специфічними прийомами та перетворилася в нову техніку кага ідзен-дзоме. Така техніка ручного фарбування потребувала багато робочих рук та великої сноровки. Тому виник більш легкий метод, який заключався в фарбуванні тканин за допомогою паперових трафаретів, що сприяло широкому розповсюдженню серед населення розфарбованих кімоно. В цей період удосконалювалася техніка сіборі-дзоме, виник метод, званий юката-дзоме, за допомогою якого на бавовняній тканині однією фарбою індиго створювався стилізований малюнок. Одним із поширених методів фарбування тканин у кінці періоду Едо був комон-дзоме. С давніх часів найважніше місце серед високоякісних узорчатих тканин займав нісидзин. З появою та зростанням машинної техніки така тканина почала виготовлятися у провінції.

Зросла якість виробів із бамбуку та дерева, удосконалювалася техніка столярних робіт. Деревяні вироби, плетені корзини - з рештою, усі предмети народного художнього промислу характеризувалися строгістю та простотою, що відрізняло їх від виробів міського виробництва. У кінці періоду Едо найбільш поширеним видом дрібних виробів прикладного мистецтва були нецке, які зявилися завдяки моді носити на поясі футляр для іменної печатки та кисеті. Для виготовлення нецке використовувалися різноманітні матеріали: дерево, бамбук, каміння, слонова кістка, ріг, метал та ін. В цих виробах прикладного мистецтва успішно передавалася краса самого матеріалу, до того ж тонкість роботи суперничала з

Устремлінням в малих формах передати визначеними. Майстрами нецке були Сюдзан, Томотікя, Уман.

ФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ ШИРМИ

В сучасних інтерєрах не так вже й часто можна зустріти такий предмет тканого оформлення, як ширма. Насправді, та самота, яку вона здатна створити, була перешкодою для ока, але не для вуха, дуже ілюзорна. А місця, навіть у складеному вигляді, вона займає досить багато. Тому необхідність її наявності в звичайних малогабаритних квартирах суперечна. Інша справа - в заміських будинках, котеджах. Тут, як правило, житлові приміщення більші, та іноді зявляється необхідність поділити його на функціональні зони «людського масштабу» не тільки абстрактно, але й предметно.

Ширмою можна щось приховувати, це її основне завдання. Бедлам у дитячій кімнаті, стелажі, ванна, вікна - усе, що завгодно.

Крім того, ширма є додатковою кольоровою плоскістю, що надає їй яскраво виражене значення. Та й взагалі, вона буде отаким цікавим предметом.

Таким чином, ширма як предмет інтерєру, існує, вона може активно підтримувати в інтерєрі будь-який стиль, і при бажанні або необхідності її можливо спорудити без особливих витрат. В найпростішому варіанті це все ті ж рами, обтягнуті «чохлами», та по дві навесні петлі на кожне «колінце», ось і вся технічна премудрість. Зате який простір для декорування!

Усього один приклад: ширма може стати витвором мистецтва, яке справляє незабутнє враження, якщо затягнути її шовком, який розписаний в техніці батіку, і підсвітити зі зворотного боку. Якщо в приміщенні відсутні вікна, цей прийом може стати чудовим рішенням у боротьбі з клаустрофобією.

Визначено, ширма має право на існування, і до неї треба придивитися уважніше!

ШИРМА В ЕКОСТИЛІ

Необхідні матеріали:

Льняне полотно, 60 см шириною, 5,1 м довжиною (на 3 секції)

6 палок, наприклад, з ліщини, 1,70 м довжиною

6 палок 0,7 м довжиною

10м шнуру з натуральних матеріалів, наприклад, сизалю

бежева пряжа для пензликів

12 шурупів 3,5 х 40 мм або трохи більшого розміру

30 блочок

молоток, ніж, ножиці, дриль та свердло 2,5 мм, деревяний клей

1. Розрізати тканину на 3 рівні частини. Обробити зрізи подвійною
підгибкою по 5 см. На відстані 2 см від краю, з інтервалом 14,5 см
пробити на оброблених зрізах по 5 блочок.

2. На довгих палках виконати ножем вирізи: на двох парах на
відстані 11 см від зрізів, на середній - 9 см.

У край, просвердлив дрилем, прикрутити шурупами короткі частини рами.

Натягнути тканину на рами, просмикуючи шнур в блочки та закріплюючи кінці в кутових зєднаннях рами.

5. Скрутити дві довжини шнуру та обвязати хрестоподібні
зєднання так, як показано на малюнку.

ТЕХНІКА РОЗПИСУ ТКАНИН

С чого почати?

Перше, що необхідно визначити, це стиль, у якому ви хочете оформити свою квартиру.

Стіни, обтягнуті тканиною, двері та вікна, що імітують розсунуті японські перегородки "фусума", допоможуть придати звичайній міській квартирі атмосферу країни сонця на сході.

Завіси з легким набивним малюнком, клаптева ковдра, подушки, половинці та великі абажури нагадають о теплих літніх днях у заміському будинку.

Вміло підібрана драпіровка стін, оббивка меблів тканинами різної фактури та малюнка у вітальні та спальні, різноманітне оформлення вікон та дверей - все це дозволить створювати риси античності, ампіру, бароко, модерну та інших стилів.

Щоб правильно підібрати тканину для розпису, обовязково треба керуватися видом майбутнього витвору. Для абажурів, люстр у східному стилі, завісів підійде тонка, напівпрозора тканина, а постільна білизна, ковдри, декоративні подушки, портьєри, оббивка меблів та стін потребують більш товстого матеріалу.

Дуже велике значення при виборі фарби для розпису має природний колір матеріалу й те, яке переплетіння ниток використовувалося при виготовленні тканини: полотняне, саржеве, трикотажне, жакардове або парчеве. Перш ніж приступити до роботи, перевірте на маленькому пробному шматочку, як фарба поглинається та розпливається на вибраній вами тканині. Так ви зможете підібрати оптимальну техніку розпису і малюнок для вашого виробу.

ВАЖЛИВО! Тканину перед роботою необхідно випрати з використанням миючих засобів для видалення апрету (речовини, яка використовується при остаточній відділці тканин на фабриках). Це необхідно для кращого прокрашення тканини. Попередньо замочувати тканину з пральним порошком не потрібно, так як він, як правило, має відбілюючий ефект.

Вибір техніки

Є багато технік ручного розпису тканини, кожна з яких має свою специфіку. Якщо ви вперше вирішили спробувати себе в цьому мистецтві, ми рекомендуємо почати з найбільш древнього та простого способу. Він має багато назв: тритік, планки, а найбільш відома -вузликова техніка. При всій своїй красі та незвичайності ефектів, які одержуємо, техніка виконання досить проста.- Перед покрашенням визначені місця на сухій тканині туго перевязуємо тонкою мотузкою, шнуром, стрічкою або просто завязуємо вузликом. При покрашенні на цих дільницях зберігається природний колір фону. Малюнок залежить від системі звязування: можна одержати кола, вертикальні або горизонтальні смуги, їх поєднання. Тканина може бути перевязана таким чином, що після покрашення розпущені вузлики перетворюються у малюнок стилізованої квітки, листа та ін. Всередину вузликів можна класти дрібні предмети - ґудзики, камінці або інші фасонні деталі, щоб одержати в результаті покрашення узор у вигляді пробілів визначеної конфігурації. Тканина повністю погружається у розчин солі або содової золи, кипятиться в ньому 10-15 хвилин, потім туди ж додається фарба. Подальші операції проводяться по інструкції на упаковці фарби. Сучасні барвники дозволяють робити покрашення тканини у пральних машинах при температурі 60°С. Потім тканина промивається без розвязування вузлів і фарба закріплюється. Висушена тканина може ще раз перекрашуватися в інший колір.

ВАЖЛИВО! Покрашення йде від більш світлих тонів до більш темних. Не слід робити більш трьох кольорових перекриттів. Без знання колористики ви ризикуєте замість оригінального витвору одержати "щось" невизначено-брудного кольору і назавжди загубити бажання займатися цим видом творчості.

Для виконання наступних технік розпису потрібна спеціальна підготовка тканини, яку необхідно натягнути на раму та перекласти на неї малюнок. При цьому добре користуватися булавками, щоб не пошкодити матеріал.

Мотивом для розпису може стати будь-який малюнок, який вам сподобався. Його слід спочатку перекласти на кальку, а потім чорними чорнилами або тушшю - на білий щільний папір. Готовий шаблон підкладають під тканину, натягнуту на раму, закріплюють клейкою стрічкою, потім перекладають контури малюнка на розписуєму поверхню. Якщо тканина щільна і непрозора, під раму підводять лампу та освітлюють шаблон знизу. У продажу є готові мотиви для малюнків, які перекладаються на тканину прасуванням утюгом.

ВАЖЛИВО! В будь-якому випадку малюнок слід перекладати на вже натягнуту на раму тканину та після цього знімати її з рами не можна.

Контурний розпис оснований на використовуванні резервуючих складів, що обмежують розтікання фарби на полотні. Художня особливість цього способу розпису в тому, що обовязковий кольоровий контур надає малюнкам чіткий графічний характер. При цьому кількість кольорів не обмежується. Резервуючий склад наносять на тканину у вигляді замкнутого контуру. Добре проникання резерву до тканини - найважливіша умова у контурному розпису. Якщо при нанесенні контуру залишаться пропуски та розриви, фарба вийде за кордони малюнка. Товща контуру наводки й консистенція резервуючого складу залежать від щільності тканини, її фактури, а також від поглинаючого вміння тканини. Щільні матеріали, завдяки своїй структурі, потребують для кращого пропиту більш широкого контуру та рідкого резервуючого складу. Часто по тканинам такого типу резерв наводиться с обох сторін. При роботі на щільній тканині наводять товстий контур, а на прозорих, легких тканинах - більш тонкий. Після того, як контур малюнка наведений, йому дають просохнути. ,

ВАЖЛИВО! Перед нанесенням фари необхідно перевірити якість наведення резерву на зворотному боці зразку, крапнув у середину кожної форми води. Якщо в будь-якому місці вода пробиває резерв, цю ділянку слід просушити й навести резерв ще раз, але вже на зворотнім боці. Після цього знову перевірте якість лінії.

На початку лінії і на ділянках, де рука рухається повільніше, звичайно отримуються краплі. Щоб цього запобігти, слід якомога більш рівномірно вести трубочку або накогіечник тюбику по тканині, а на початку роботи - або швидко опускати кінчик трубочки на поверхню, або починати нанесення резервуючого складу безпосередньо з листа паперу, попередньо накладеного на робочу поверхню тканини.

Починати заливку кольором слід з найсвітліших тонів, щоб легше було перекрити більш темним тоном небажаний брак. При цьому не слід забувати, що ділянки малюнку необхідно рівномірно насищати фарбою, щоб не створювалися розводи та ореоли.

Набійка виповнюється з використанням штампів. Роботи необхідно проводити на столі з рівною поверхнею. Можна застосовувати креслярську дошку, яка обтягнута байковою ковдрою.

Раму з натягнутою тканиною покладіть на стіл. Штампіки опустіть у приготовлену друковану фарбу, зробіть пробний відтиск на папері, видаливши при цьому зайву фарбу, і тільки після цього зробіть відтиск на тканині. Операцію повторіть декілька разів. Після закінчення роботи штампіки треба промити та висушити.

Спосіб вільного розпису, який витворяється без використання резервуючого складу, дуже відрізняється від контурного та вузликового, як методом роботи, так і зовнішнім видом готового виробу. Ця техніка близька до акварельного живопису. Тут можливі мякі, живописові переходи тону без різких контурів форми. Розпис виявляє своєобраззя авторського почерку та придає виробам індивідуальність, яка властива ручній праці.

Тканину натягніть на раму. Підберіть гамму кольорів у відповідності з придуманим образом. Обробіть тканину фарбами у вільній живописній манері, використовуючи не конкретний образотворчий мотив, а будь-який асоціативний образ: осінній, зимовий, весняний пейзаж, ранішній ранок, сутінки, туман та ін. У відповідності із задумом необхідно підібрати і гамму кольорів. Малюнок наносять на тканину вільними мазками і тільки остаточна відділка іноді витворяється за допомогою холодного резервуючого складу.

Вільний акварельний розпис оснований на використанні соляного розчину або спеціальних акварельних ґрунтів. Натягнуту на раму тканину пропитують водним розчином повареної солі або акварельним ґрунтом, а після висихання розписують фарбами. Так як соляний розчин обмежує розтікання фарби по тканині, можна працювати вільними мазками. Розпис виконують по принципу акварельного живопису: від світлого до темного, від верхнього краю до нижнього.

Ще один спосіб вільного розпису тканини оснований на використанні кришталів солі або мочевини. Тканина натягується на раму і обробляється рідкими барвниками. Потім на ще мокру тканину, у відповідності із задумом малюнку, насипаються кришталі солі, які активно притягують до себе барвник, цим самим роблячи темнішими ті ділянки тканини, на які вони наносяться. Одержаний ефект сильно залежить від розміру кристалів. Після висихання на тканині сіль викидають. Ефект, який одержується за допомогою сухої мочевини, схожий на соляний. Однак, якщо сіль, притягуючи до себе барвник, концентрує його на тканині, то мочевина, навпаки, вибілює пофарбовану тканину. Цей спосіб дуже простий та доступний, а головне - дає широкий простір для експериментів. Більш мякий ефект можна одержати, застосовуючи не суху мочевину, а її концентрований розчин (1 чайна ложка мочевини на 50 мл води), в який обмакають пензлик та наносять на тканину малюнок в манері крапкової або штрихової графіки.

Спосіб видування барвника на тканину через трубочку. Використовуючи даний спосіб, можна одержувати багато різноманітних різнокольорових фактур. Цікаві ефекти дає розпилення барвника декількох кольорів. Наносять фарбу краплею виключно на суху тканину, потім через трубочку обережно роздувають її на визначені ділянки тканини. В результаті одержують цікавий ефект, який може бути використаний в якості живописної першооснови при створенні мотиву букету або однієї рослини.

Вільний розпис способом аерографії. Аерографія стоїть ніби всередині між ручним та машинним способами розпису. В тих випадках, коли необхідно одержати рівно пофарбовані поверхні, вона незамінна. У роботі, окрім аерографів та пульверизаторів, які заправляються рідкою фарбою, можуть бути використані різні барвники в аерозольних пакунках. Практика роботи з аерографом має багато прийомів. Техніка зміщення основана на розпиленні барвника шляхом маніпулювання пістолетом - пульверизатором. Струмінь аерографа в цьому випадку працює в руках як пензлик, що дає можливість одержання напівтонів та переходів кольору. Технікою розпилювання одержують зображення з мяким, ніби таючим, розмитим контуром. В аерографії можлива досяжність майже безмежного різноманіття кольорів та відтінків.

Тканину натягніть на раму. Приготуйте гамму барвників з 3-4 кольорів та заправте барвник в аерограф. Розпиліть фарбу на невеличкій частині тканини. Аналогічну операцію зробіть з іншими барвниками, залишаючи невеличкі ділянки вже нанесеного кольору. Аерографію можна виконувати і по вже пофарбованим тканинам.

Прокипячену тканину натягніть на раму, пофарбуйте в будь-який колір середнього тону. Зразок просушіть. Потім послідовно виконайте усі вищевказані операції, зменшив кількість розсіяних кольорів до двох.

Інші прийоми роботи з аерографом будуються на використанні трафаретів та покривних шаблонів - "масок". Тканину натягніть на раму. Приготуйте трафарети нескладних геометричних форм.

ВАЖЛИВО! При використанні паперових або зроблених з мякого полімерного матеріалу трафаретів, їх необхідно-прикріпити до тканини по периметру клейкою стрічкою, щоб загїобігти зміщення у процесі роботи. Особливо це важливо при використанні тампонів, пензликів та губки.

Підготуйте гамму барвників. В залежності від бажаючого ефекту розмістить трафарети на тканині у відповідній послідовності, і зафарбуйте вільні ділянки відповідним кольором. Після кожної операції тканину слід просушити. Працюючи таким чином, не завжди вдається передбачити результати, тому від коректувати композицію можна на останньому етапі, використовуючи трафарети - "маски". В якості "масок" застосовують живі або сухі рослини, різні сітки, мережива, підходять також брошки, ґудзики, листи звичайного паперу, картону та ін.

Робота з шаблонами дає великий простір для створення складного малюнку. В аерографії дуже багато залежить від вашого досвіду та смаку. Навіть в тому випадку, коли композиція вже завдана художником, її виконання потребує ретельного відношення та художнього чуття. Результат набагато залежить від мистецтва маніпулювання аерографом, від уміння направити струмінь розсіяної фарби, тривалості процесу розпилення, технічних прийомів переходу з одного тону в інший і т.д. Слабким місцем аерографії є дуже невизначений, розмитий контур. Щоб зробити його більш чітким, аерографію іноді поєднують з контурною технікою. Тобто спочатку наводять контури малюнка, а потім наносять фарбу аерографом. Недоліком методу аерографії також є виникнення «туману» розбризканої фарби, що потребує від працівника особливої передбачуваності та обережності. Робота аерографом, зазвичай, ведеться в спеціальних захисних масках (респіраторах) і в добре провітрених приміщеннях.

Розпис по тканині «під мармур» (марблінг). Ця техніка дуже ефективна і відкриває широкі можливості для імпровізації. Вона може служити як самостійним прийомом розпису, так і використовуватися в поєднанні з іншими техніками. Особливо цікавий ефект можна отримати при використанні атласного шовку. Для розпису «під мармур» необхідний спеціальний компонент ТНІСКЕКЕК у вигляді порошку, яким користуються для створення основи малюнку. Склад розчиняється у співвідношенні 1 чайна ложка на 1 літр води. Краще всього для цього підходить плоска ванночка висотою 2-4 см. Роботу з одержаною гелеобразною масою можна починати тільки через годину. На склад краплями наноситься фарба, флакончики з піпеткою здійснюють зручність в роботі. Потім на поверхні паличкою або голкою створюється малюнок. Тканину або папір слід покласти на одержаний малюнок всією плоскістю. Залишити в такому вигляді на 20 секунд, потім зняти і швидко вимити проточною водою. Дати висохнути, закріпити. Найцікавіше, що малюнок можна постійно відновляти та наносити шарами. Виготовлений склад може використовуватися багаторазово. В якості декоративної відділки можна використовувати будь-який резервуючий склад, на ділянках, де він нанесений, на тканині залишаються не профарбовані плями. Техніка МАКВЬШО дуже цікава та яскрава, вона дозволяє імітувати мармурові розводи та одержувати оригінальні кольорові рішення.

Не менш цікава і монотипія. Ця техніка доволі проста у виконанні і доступна навіть для дітей. Вам знадобиться лист пластику або скла. На його поверхню вільними мазками наноситься фарба, вона повинна бути густою, як паста з тюбика. Потім натягнута на раму тканина щільно прижимається до скла. Цю операцію можна повторити декілька разів, до повного використання фарби на склі.

При шпаклювальній техніці густа фарба наноситься безпосередньо на тканину, створюючи рельєфну поверхню.

Крім класичних способів ручного розпису тканин, ф арби та супутні матеріали, що зявляються на ринку, значно збагатили практику художнього розпису ефектів. Одним з них є і фотоефект, який оснований на визначених якостях фарби. На ще не підсохлу фарбу можна покласти різноманітні шаблони. Потім помістити роботу під яскравий освітлювальний пристрій. При висиханні фарба під шаблонами світлішає, надаючи зображенню деяку таємничість і туманність.

Використовуючи нові фарби та матеріали, можна добитися повної схожості виконаної роботи з аплікацією, вишивкою бісером та стразами.

Розпис по тканині - мистецтво цікаве. Сподіваємось, що цей матеріал допоможе вам в освоєнні цього складного виду творчості.

БАТІК

Мистецтво батіка зародилося в Індонезії. Дослівний переклад з яванського - "батік" - це малювання гарячим воском. Для нього бралися, як правило, бавовняні тканини. Саме на Яві мистецтво батіка досягло найвищого технологічного рівня та вишуканості. Малюнки були дуже різноманітні: геометричний, рослинний орнамент, міфологічні сюжети на теми Махабхарати, Рамаяни, розповідей Індонезії, Бірми, Суматри, зображення фантастичних птахів та богів Сходу. Індонезійський класичний батік малокольоровий, сама техніка обмежувала його палітру, колір перекривався при покрашенні не більш десяти разів. У колориті мали місце кольори слонової кістки, усі відтінки коричневого та найбільш яскрава фарба - індиго. Рецепти готування синьої фарби, як і самі малюнки, були найбільш великою таємницею кожної родини майстрів. Малюнки визначали також і кастову приналежність: ніхто не мав права повторювати царські та королівські орнаменти.

Багатоступінчастий шлях підготовки тканини для батіка -вимочування, відбілювання, кипятіння. Сам процес, який складається з наступних одна за іншою операцій: покриття гарячим воском -покрашення - сушіння, що повторюється для кожного кольору, відрізнявся важкістю та довгим часом, потребував майстерства та терпіння. На те, щоб зробити один витвір, уходили довгі місяці, а іноді й роки.

В приданому кожної дівчини були обовязкові речі, зроблені в техніці батіка - одежа, яскрава матерія для обрядів та церемоній, завіси та різноманітні настінні панно з побутовими та міфологічними сюжетами, зображеннями покровителів будинку.

На початку 17 ст. до Індонезії слідом за португальцями потрапляють голландці. Саме вони відкрили батік для Європи. Посвячені та незалежні голландці не могли не помітити, що настінні панногардини, панноі навіть люстри у східному стилі наповнюють звичайне життя людей витворами мистецтва.

У наші дні, як і раніше, має ціну ручний розпис. Багато художників створюють свої витвори, поєднуючи традиції яванського батіку та японсько-китайського розпису по шовку. На зміну воску приходить гутта, резерв на основі каучуку та бензину, а спрощена техніка і поява акрилових фарб роблять розпис по тканині доступним для всіх бажаючих створити щось своє, оригінальне, те, що відповідає власним уявам про красу.

В цьому огляді ми докладно зупинимось на тому, які матеріали та інструменти для розпису по тканині є вітчизняному ринку.

Які фарби вибрати?

Фарби для тканини поділяються на дві категорії: професійні та класу "хобі". Професійні фарби потребують спеціальної підготовки та навиків у роботі. До класу "хобі" відносяться, більш за усе, акрилові фарби, в котрих є пластична синтетична смола. Частки пігменту в них повязані між собою емульсією, яка після висихання стає прозорою. Одна із переваг акрилових фарб - швидкість їх висихання. Акрил висихає, як тільки випарується волога, яка знаходиться в ньому; володіє гарним покривним вмінням, дуже доброю яскравістю кольорів, не вигорає під сонцем, не тускніє з часом. Акрил розчиняється у воді, яку можна використовувати в якості розріджувача. При цьому більшість виробників випускають свої розріджувальні засоби, які розширюють та доповнюють можливості акрилу. На відрізнення від інших водних фарб, акрил після висихання не розчиняється водою. Окрім цього він має гарну адгезію (зчеплення поверхонь різнорідних тіл), що дозволяє використовувати його для створення рельєфів.

До фарб класу "хобі" у світі предявляються дуже високі вимоги: вони мають бути екологічно чистими, не викликати алергії, не мати різкого запаху, пройти контроль міжнародних екологічних служб та індонезійців дуже сильно схожі на фрески у храмах та деревяні ікони словянських народів: фігури зображені силуетно, образи символічні та умовні, а наявність характерних "тріщинок" від воску ще більш підкреслювала цю схожість. Знайомство з батіком зіграло немалу роль у розвитку текстильного виробництва в Європі. Європейці, які були людьми менш терплячішими, потім модернізували батік, зробили електричні батік-шрифти - прибори, що дозволяють піддержувати віск у розплавленому виді.

У 1801 році Жозе-Марі Жаккар придумав перший автоматичний станок, який дозволяв здійснювати визначену ткацьку програму із використанням перфокарт, який виробляв тканину з малюнком, придуманим художником. Зявляються різноманітні хімічні барвники. Справжній батік з його складною технологією поступово забувається.

Однак, на рубежі 19-20 ст. всесвітня зацікавленість розписом по тканині одержала новий розвиток. Завдяки всесвітнім виставкам, європейці відкривають для себе японське мистецтво. Мане, Дега, Тулуз-Лотрек, Ван Гог почергують у ньому нові, незвичайні ідеї. У творчості Поля Гогена можна почути вплив яванського, японського, полінезійського мистецтва.

В прикрашанні японського інтерєру дуже широко застосовувалися ширми з розписом по тканині. Вони прикрашались живописом, каліграфією та віршами. Живописні прийоми, техніка, самі матеріали (туш, шовк) дуже близькі до китайської каліграфії. Техніка розпису потребувала великого вміння, шовк попередньо оброблявся спеціальними складами, рисовим крохмалем, квасцями, і на ньому писали, як на папері, напівсухим пензликом. Готовий витвір створював відчуття розкошу у традиційно лаконічному японському інтерєрі.

На рубежі 19-20 ст. європейців охопила жага до екзотики. Привізні естампи, лаки, кераміка, різні дрібнички породжують "японізм", який допомагає народженню нового стилю - модерн. Ширми, абажури, служб охорони здоровя, тому часто вони мають більш високу ціну. Сьогодні на вітчизняному ринку є велике різноманіття фарб для розпису тканин різних фірм - виробників. Ми зупинимось лише на деяких з них, тих, в яких є найбільш широкий вибір фарб, допоміжних матеріалів, інструментів та аксесуарів.

Фірма РЕВЕО (Франція) вперше виставила на продаж фарби класу "хобі" на вітчизняному ринку в 1994 році. Один із напрямків діяльності фірми -- фарби для текстилю. Вони виготовлені за традиційними технологіями, легкі у застосуванні. Практично всі вони закріплюються праскою зі зворотного боку тканини через лист паперу, температура вибирається відповідно до складу тканини. Готовий виріб можна прати. Фарби продаються як окремо, так і в наборах. Чудово поєднуються с відомими засобами для отримання додаткових ефектів.

Окрім фарб, фірма виробляє спеціальні склади:

Іпсоїог (4,56 у. о.) - допомагає зробити кольори фарб менш яскравими;

ТЬіскепеп (3,0 у. о.) - служить для загущення фарби, що необхідно для деяких технік розпису;

Спеціальний розріджувач (3,5 у. о.) - запобігає зниженню яскравості;

Ога?Іп§ Ошп - малювальна рідка резина, додатковий резервний склад, за допомогою якого можна залишати непофарбованими великі частини тканин. Також фірма пропонує прилади, які допомагають у роботі з розписом тканини, аплікатури, пензлики та багато іншого.

Ще одна компанія, яка поставляє на вітчизняний ринок фарби для розпису тканин МУАИА, фірма С.ККЕЦЬКІЖ8ТЬЕК РАКВЕКРАВКІК (Германія). Цікаво й те, що ІАУАИА - це не тільки фарби, але й ціла програма, що направлена на розвиток творчих здібностей людини. Відеофільми, папки з мотивами перекладних малюнків, шовк, рами для ширм (98,4 та 124,8 ОМ), набори для початківців, які складаються з усіх необхідних матеріалів для розпису. А також різноманіття інструментів та засобів, пензлики зі всіма видами волосся, усіх розмірів та на будь-який смак (1,1 - 23,2 ОМ), рами різних конструкцій (від 12,6 до 137,6 ОМ), контурний малювальник (90 ОМ), рапідограф с регулюємою товщиною лінії (105 ОМ), піпетки, аплікатори (2,2 ОМ) та багато іншого, що може знадобитися для роботи. Фарби ІАУАКА дуже прості у використанні, належать до класу "хобі", закріплюються утюгом, мають багату кольорову палітру. Крім фарб пропонуються додаткові аксесуари для роботи по тканинам. Сіль, акварельний ґрунт, освітлювач, згущувач, біліла (2,1 ОМ) та багато іншого.

Американська фірма ЯІІРЕКТ, ОІВВСЖ & 8РЮЕЯ - один з найбільших виробників текстильних фарб Іас§иаг, приналежностей та добавок для розпису будь-яких тканин. Фарби головним чином орієнтовані на професіоналів, для їх застування потрібен деякий опит та знання технології розпису. Фарби закріплюються у запарнику (автоклаві) або за допомогою спеціальних закріплювачів (фіксативів), які входять до складу деяких наборів або пропонуються окремо. Для любителів та початківців випускаються обучаючи та подарункові набори, до яких входить докладна, яскрава інструкція, засоби та добавки, необхідні для виповнення робіт.

Фірма виробляє велику кількість засобів, які призначені для роботи с фарбами, та різних добавок: універсальні контури на водній основі (67 мл) - 3,10 у. о., на основі гутти - від 5,43 до 8,45 у. о. (виріб можна піддавати хімічній чистці), контур N0 Ріолу (після висихання прозорий), віск для батіка, сіль - 1,97 у. о., концентрат - закріплювач (250 мл) - 2 у. о., фіксатив - каталізатор процесу закріплення фарби на тканині (60 мл) - 8,98 у. о., вбираюча колір паста (250 мл) - 2 у. о., засоби для видалення фарби, засіб для техніки "марблінг", квасці, мочевина.

Також виробляються різноманітні засоби та пристрої, необхідні для художників по тканині: аплікатори с різними наконечниками - 3 у. о., кнопки та крючки - 2 у. о., рами та підрамники, аерографи - 50 у. о., пензлики, рапідографи, батік-шрифти.

Фірма КНРЕКТ, ОІВВОИ & 8РГОЕК. не розкриває склад своїх фарб, тому ми не рекомендуємо змішувати їх з фарбами інших виробників і для виготовлення додаткових ефектів користуватися засобами саме цієї фірми.

Особливо приємно, що в цій області почали працювати і вітчизняні виробники. Компанія "ГАММА" (завод "Червоний художник") почала випуск фарб для ручного розпису тканин, які призначені для професіоналів та любителів. Можна підкреслити добру якість фарб, в їх виробництві використовуються якісні імпортні пігменти. Фарби випускаються як у наборі, так і окремими кольорами, призначеними для тканин з натуральних волокон. Набір складається з 5 флаконів основних кольорів (по 70 мл), резерву та інструкції. Резерв, який виробляє компанія, безкольоровий, гарно держить фарбу, може застосовуватися для роботи з фарбами інших виробників. У подальшому компанія планує випуск кольорових резервів. Також розробляються фарби для тканини класу "хобі". До безумовних переваг можна віднести їх ціну - набір коштує 43 рубля. Резерв коштує 6 рублів 20 копійок. Поряд з власними фарбами, компанія "ГАММА" пропонує фарби по тканинам датської фірми 8СШЕКИШО та англійської ОАЬЕК.-КО?КЕ?, а також різні інструменти для роботи з фарбами: аерографи (75 руб.), пензлики (від 6 до ЗО руб.), скляні трубочки для резерву (2 руб.), літературу, яка допомагає в освоєнні технік розпису.

Матеріали

Резерви (контури) - склади, необхідні для того, щоб запобігти розтіканню фарби. Проникаючи у тканину, резерв пропитує її наскрізь та створює ніби перегородку, яка не пропускає ні фарбу, ні будь-яку іншу рідину. Резерви виробляються різних кольорів, що дозволяє використовувати їх в якості додаткової декоративної відділки.

ВАЖЛИВО! Багато виробників користуються назвою "гутта", але в якості резерву може використовуватися тільки гутта на резиновій основі. У вітчизняних натуральних тканинах використовуються синтетичні додатки, тому до імпортних резервів краще додавати трохи бензину, це покращить їх проникаючу дію та допоможе запобігти можливих неприємних несподіваностей.

Сіль, мочевина, квасці, згущувачі, розріджувачі, ґрунти, очисники, закріплювачі, спеціальні засоби та додатки служать для роботи у різних техніках та створювання додаткових ефектів.

Рами

Рама - один із основних та необхідних вам інструментів. Натягнута на раму тканина допоможе запобігти викривлення розмірів малюнку, незбіжності контурних ліній, дасть рівномірне розтікання фарби. Якщо тканина натягнута правильно, то кинута на середину булавка відскочить від неї доверху.

Рами ступінчатих конструкцій дозволяють натягувати матеріал, скріплюючи рейки у спеціальних пазах (ступенях). Вони дуже прості у звертанні, але потребують використовувати тканину визначеного розміру, який треба підбирати під відстань ступенів рами, що незручно при роботи з тканиною з обробленими краями. Цього недоліку немає в рамах, які закріплюються гайками та бовтами, що вільно пересуваються в пазах. В якості рами для великих робіт підійде підрамник. Для невеликих малюнків можна використовувати пяльці.

ВАЖЛИВО! Деревяні рами, перш ніж обтягувати їх тканиною, треба обклеїти скотчем або будь-якою клейкою стрічкою, що захистить дерево від попадання на нього води та фарби. Після видалення клейкої стрічки рама залишиться сухою та чистою і не забруднить вашу наступну роботу.

Пензлики

Для початку добре б мати як мінімум три - чотири пензлики. Пензлик для розпису тканини повинен бути пружним, з довгим ворсом, добре брати та віддавати вологу. Із натуральних підійде колонок, борсук, червона куниця, тур. Ви повинні прослідкувати за тим, щоб змочений водою пензлик мав гострий кінець. Тонкі пензлики (№№ 3-5) потрібні для приробітки дрібних деталей, №№ 10-12 для розпису невеликих та середніх дільниць. Крупні- дільниці розписуються мякими та широкими пензликами, або спеціальним віяльним пензликом. Фірми пропонують пензлики із синтетичних волокон, бамбукові, спеціальні пензлики для роботи у техніці трафарету, мармуровій техніці.

ВАЖЛИВО! Пензлик не можна класти у воду кінчиком вниз. Після роботи промийте його в чистій воді, додав краплю засобу для миття посуду, це особливо важно при використанні акрилових фарб. Вологий пензлик не ставте у стакан, перш ніж він повинен добре висохнути.

Інші прилади

Трьохзубчасті крючки та кнопки використовуються для натягування та закріплення на рамі тканини з необробленими краями. Булавки, голки та "кігті" необхідні для закріплення тканини, яка має оброблені краї.

Пластмасові флакони - аплікатори та металеві наконечники - канюлі допоможуть виконати тонкі лінії та контури при нанесенні резерву та фарби. З цією ж метою використовується і спеціальна скляна трубочка.

У продажу є спеціальний контурний малювальник, який дозволяє піддержувати рівну лінію контуру як початківцям, так і професіоналам.

Спрей - пульверизатор знадобиться для роботи у незалежній, трафаретній та аерографічній техніках розпису. З часом ви можете купити і аерограф, він гарантує чудовий результат, але й коштує недешево. Вітчизняні аерографи дешевші, але про роботі з ними можливі неприємності у вигляді ляпок.

Рапідограф може стати у пригоді, якщо ви вирішите прикрасити тканину виразами великих мудреців, строками любимих віршів або захочете зайнятися каліграфією на тканині.

За допомогою фантомного фломастеру ви зможете перекласти
малюнок на тканину, не боячись помилок при перекладі малюнка, він
зникає, якщо на нього потрапить вода. З цією .метою підійде і дуже
мякий олівець.

Піпетки потрібні для збору фарб із склянок при змішуванні.

Палітри служать для змішування фарб.

Камінці, термостійкі ґудзики, скляні шарики, міцні нитки та стрічки стануть у пригоді для створення ефектів в вузликовій техніці.

Трафарети та спеціальні формочки для набійки допоможуть вам у виборі малюнку.

Деревяні рами для ширм, каркаси для абажурів, різноманітні рамки та паспарту служать для остаточного оформлення виконаної роботи.

Фен, окрім прискорення процесу висихання фарби, може допомогти добитися оригінальних колористичних змін в акварельній техніці.

Список використаної літератури:

Виставка сучасного японського прикладного мистецтва, Каталог, вступна стаття Окада Дисіо. - Токіо: "Витончені мистецтва", 1957; ,.. "¦:.; ".

Гєссе - Варти Е. Японія та японці.-СПб.: 1994;

Іто Нобуа, Маеда Тайдзі. Історія японського мистецтва. - М.: "Прогрес", 1965;

Конрад Н.И. Очерк історії культури середньовікової Японії. -і М.: "Мистецтво", 1980;*

Ніколаєва Н.С. Декоративні розписи Японії 16-18 століть. -М.: "Образотворче мистецтво", 1989;

Ніколаєва Н.С. Сучасне мистецтво Японії кінця 19 - початку 20 століть. -М.: "Радянський художник", 1968;

Отв. редактор Клімов Р.Б. Збірник статей "Японське мистецтво". - М: Видавництво східної літератури, 1959;

Сердюк Е.А. Японська театральна гравюра 17-19 століть. - М: "Мистецтво", 1980.

ФАРБИ ДЛЯ ТКАНИНИ

Огляд ринку

Погодьтеся, що тканина - це останнє, що мі вибираємо перед закінченням ремонту. Штори на вікнах, ковдри, чохли на меблі, скатертини та постільна білизна обмежують наше уявлення о тканині в інтерєрі.

Тканина - один з найдревніших матеріалів, якими користуються для прикраси житла. Сама фактура матеріалу дозволяє зробити враження тепла та затишку, добитися оригінальності, живості контрастів та водночас синтезувати єдиний інтерєр з рахунком потреб та смаків кожного члена родини.

Рослинні волокна - справжні регулятори вологості, гарні звуко- та тепло-ізолятори. Усі ці чудові якості роблять тканину одним з найважливіших матеріалів в оформленні житла.

Природні, огранені кольори природних волокон не можуть задовольнити зростаючі потреби людини, його бажання проявити свою індивідуальність, відобразити оточуючу його природу. Тому людина з давніх часів шукала можливості прикрасити тканину. Найдревніші способи - покрашення та набійка - відомі у багатьох народностей світу, але найвищого розвитку мистецтво декорування тканини досягло на Сході: в Індії, Індонезії, Китаї та Японії.

Побут людин, природні ресурси, клімат та релігія - все відображалося у справжніх витворах мистецтва на тканині.