Вивчення усної народної творчості на уроках української літератури в 5-7 класах

2

Міністерство освіти і науки України

Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим

Філія у м. Армянську

РВНЗ "Кримський гуманітарний університет"

Кафедра гуманітарних наук

ВИВЧЕННЯ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В 5-7 КЛАСАХ

Курсова робота

студентки 3АУ групи

спеціальність "Українська мова і література"

Кліманової Інни Олександрівни

Науковий керівник: асистент кафедри гуманітарних наук

Дубінець З.О.

Армянськ 2009

Зміст

• Вступ 3
• • Розділ 1. Проблема вивчення творів фольклору в середній школі 8
  • 1.1 Усна народна творчість: поняття, сутність, види 8
  • 1.2 Психологічні особливості вивчення творів фольклору 14
  • 1.3 Методична література про специфіку вивчення усної народної творчості 17
  • Висновки до першого розділу 20
  • Розділ 2. Вивчення творів фольклору з огляду на їх жанрову специфіку 21
  • 2.1 Особливості вивчення ліричних творів 21
  • 2.2 Специфіка вивчення епічних творів 23
  • Висновки до другого розділу 24
  • Висновки 27
  • Список використаних та рекомендованих джерел 29

Вступ

Актуальність дослідження. Одним з найважливіших завдань розвитку особи дитини середнього шкільного віку є освоєння їм духовного багатства, культурно-історичного досвіду народу, що створюється століттями величезною кількістю поколінь.

Зміни в економічній і соціальній сферах життя вимагають підготовки підростаючого покоління, що здатного адаптуватися в обстановці, що змінюється, уміє ухвалити рішення, зробити самостійний вибір, проявити ініціативу, володіє достатньо високим рівнем загальної і національної культури. Лише думаючі, творчі особи, здатні здійснити розвиток країни, її рух по шляху прогресу. У звязку з цим виникає необхідність пошуку нових підходів до визначення змісту виховання і освіти, до створення особово-орієнтованої моделі виховання і освіти дітей середнього шкільного віку.

Одним з дієвих засобів виховання такої людини є усна народна творчість.

Можливість використання усної народної творчості в шкільній установі для розвитку творчої активності дітей середнього шкільного віку обумовлена специфікою змісту і форм творів словесної творчості українського народу, характером знайомства з ними і мовним розвитком школярів. Діти добре сприймають фольклорні твори завдяки їх мякому гумору, ненавязливому дидактизму і знайомим життєвим ситуаціям.

Усна народна творчість - неоціниме багатство кожного народу, вироблений століттями погляд на життя, суспільство, природу, показник його здібностей і таланту.

Багато педагогів, психологів (В.Г. Белінській, М.К. Боголюбськая, Е.Н. Водовозова, Л.С. Виготській, А.В. Запорожець, Н.С. Карпінськая, О.І. Соловьева, В.Н. Сорока-Росинській, А.П. Усова, К.Д. Ушинській, Е.А. Флеріна і ін), фольклористи (В.Ф. Анікін, А.Ф. Афанасьєв, М.А. Булатів, М. Забілін, О.І. Капіца, Ю.Г. Кругле, Э.В. Померанцева, В.Я. Пропп, І.П. Сахаров, І.М. Снегирьов, П.В. Шейн і ін) визначили важливе значення словесної творчості народу в житті людини.

Через усну народну творчість дитина не тільки опановує рідною мовою, але і, освоюючи його красу, лаконічність залучається до культури свого народу. До того ж словесну творчість народу є особливий вид мистецтва, тобто вид духовного освоєння дійсності людиною з метою творчого перетворення навколишнього світу "по законах краси". Витвори українського народного мистецтва через особливу форму виразу відношення до сприйнятої дійсності, через багату тематику, зміст різносторонньо впливають на дитину, учать образно мислити, в звичайному предметі або явищі бачити незвичайне, закладають основи естетичної культури, формують пошану до результатів діяльності багатьох поколінь і уміння творчо застосовувати отриманий досвід в нестандартних ситуаціях.

Тому широкий діапазон досліджень з проблем виховання і освіти, присвячених усній народній творчості.

Питання художньо-мистецького розвитку особи є предметом вивчення багатьох наук: філософії, педагогіки, психології. Філософські основи вивчення даної проблеми представлені в працях Аристотеля, Ю.Б. Борева, Г.Л. Ермаша, А.І. Лилова, Е.А. Ануфрієва, С.А. Подолінського і інших.

Психологічні основи проблеми формування творчої активності дітей середнього шкільного віку розглядаються в роботах Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, Л.А. Венгера, Е.І. Ігнатьєва, Д.В. Колесова, А.Н. Леонтьєва, Б.М. Теплова, А.А. Ухтомского і інших. У педагогічній науці проблеми художньо-мистецького розвитку висловлюються в працях Н.А. Ветлугіной, Т.С. Комаровой, Б.Т. Ліхачева, Н.П. Сакуліной, А.Е. Шібіцкой, Т.Я. Шпікаловой і інших. Дослідники підкреслюють найбільшу сенситивність шкільного віку до засвоєння суспільно-історичного досвіду людства, до оволодіння різноманітними видами діяльності, у тому числі і творчими.

У теорії шкільного виховання питання сприйняття фольклору в різних аспектах розглядалися дослідниками і практиками (К.Д. Ушинський, О.И. Капіца, Г.С. Виноградов, А.П. Усова, Е.А. Флерина, Г. Гучене, М.Ю. Новіцкая, Р.П. Боша, А.Е. Шібіцкая, Н.Ф. Самсонюк та інші). Дослідники відзначають великий інтерес дітей до творів усної народної творчості. Визначений вплив творів словесної творчості народу на образність і виразність мові дітей середнього шкільного віку (Р.П. Боша, Н.Н. Насруллаєва).

Під впливом різноманітних жанрів усної народної творчості відбувається етично-естетичний розвиток дітей: формуються різноманітні етичні якості, поняття про норми поведінки в сімї, суспільстві (С.А. Газієва, Н.С. Карпінская, О.И. Соловйова, Х.І. Салімханова), здійснюється закладка основ для розвитку у школярів патріотичних відчуттів (Н.Ф. Самсонюк, Р.Ш. Халікова). Виявлені можливості формування творчих умінь в процесі освоєння художніх мовних образів творів фольклору (О.Н. Сомкова). Визначені шляхи розвитку рідної мови дітей за допомогою словесної творчості народу (С.А. Алієва та інші).

Учені в області етнопедагогики (Г.Н. Волков, Ф.Х. Валєєв, М.Ф. Гуртуєва), дослідники різних видів народної творчості (Т.І. Бакланова, В.Е. Гусєв, Ю.Г. Круглоє, М.А. Некрасова та інші) серед його якостей особливо виділяють соціальну цінність фольклору, яка створюється за рахунок узагальненості, цілісної концентрації в собі всього людського досвіду, колективності створення і розповсюдження. Воно, як відзначають дослідники, несе в собі всі форми суспільної свідомості, включає величезну кількість інформації, встановлює спадкоємність між минулим, сучасністю і майбутнім. Це робить народне мистецтво універсальним засобом засвоєння соціальних цінностей.

В цілому ж дослідження, присвячені усній народній творчості як засобу етично-естетичного виховання, містять вказівку на те, що усна народна творчість таїть в собі величезні можливості по формуванню творчої спрямованості особі дитини-школяра. Але умови, шляхи, зміст, форми і методи роботи по розвитку дитячої творчості, і зокрема, творчій активності не розкриваються. Проте в науково-педагогічній літературі є дослідження, що розглядають проблему розвитку творчої активності дітей шкільного віку в різних видах діяльності (С.М. Чемортан, О.С. Ушакова), за допомогою народного декоративно-прикладного мистецтва (В.Н. Зінченко, А.А. Грібовськая, В.В. Огузов, З.І. Пазнікова, Н.М. Сокольнікова та інші). Робіт, присвячених питанням формування творчої активності в процесі інтеграції різних видів художньої діяльності за допомогою усної народної творчості, вивченню комплексного впливу жанрів усної народної творчості в процесі інтеграції різноманітних видів художньо-мистецької діяльності, до теперішнього часу не проводилося. Саме тому в масовій практиці роботи шкільних установ фольклорні твори використовуються односторонньо, в основному як засіб етично-естетичного виховання і ознайомлення з явищами суспільного життя.

На підставі вищесказаного актуальність теми дослідження визначається необхідністю художньо-мистецького розвитку школярів, а також неопрацьованістю проблеми формування творчої активності дітей за допомогою фольклору в процесі інтеграції різних видів художньої діяльності в теорії і практиці шкільного виховання. Актуальність даної проблеми зумовила вибір теми дослідження "Вивчення усної народної творчості на уроках літератури в 5-7 класах"

Обєкт дослідження - навчальний процес на уроках української літератури загальноосвітньої школи.

Предмет методика вивчення усної народної творчості на уроках української літератури в 5-7 класах.

методика виховання патріотизму в учнів у процесі вивчення творів художньої літератури.

Мета дослідження - науково обґрунтувати специфіку вивчення творів фольклору в середній школі.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати навчально-методичну літературу з обраної теми.

2. Зясувати сутність поняття "фольклор".

3. Розкрити психологічні особливості вивчення творів фольклору.

4. Виявити ефективні методи й прийоми на уроках української літератури, що сприяють усвідомленню торів усної народної творчості.

Для вирішення поставлених задач використані такі науково - дослідницькі методи:

1. Емпіричні: бесіди з учителями й учнями; педагогічні спостереження й аналіз уроків української мови; аналіз усних і письмових відповідей учнів.

2. Теоретичні: вивчення та аналіз навчально-методичної літератури з проблеми дослідження; аналіз навчальних програм, шкільних підручників та методичних посібників з української мови; узагальнення педагогічного досвіду з означуваної проблеми.

Структура роботи: робота має вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел (24 найменування).

Розділ 1. Проблема вивчення творів фольклору в середній школі

1.1 Усна народна творчість: поняття, сутність, види

Перед вчителем-словесником коштують завдання виховання людини нової формації. Одна з цілей літературної освіти в сучасній школі - залучення учнів до мистецтва слова. Воно сприяє освоєнню ними духовних цінностей, розвитку художньо-естетичного смаку і творчого потенціалу школярів, формуванню їх етичних позицій. Істотна в звязку з цим роль фольклору, знайомство з яким розвиває пізнавальну діяльність школярів, удосконалює культуру мислення, сприяє глибокому освоєнню ними витоків рідної літератури.

Значення фольклору в житті народу важко переоцінити. Не випадково ця проблема стала предметом наукового вивчення літературознавців (М.К. Азадовський [1], В.П. Анікін [2], А.Н. Веселовський [4], В.Я. Пропп [22], А.А. Потебня [21], Н.И. Рошіяну [23] і ін), методистів минулого (Ф.І. Буслаєв [3], В.І. Водовозов [6], В.Я. Стоюнін [24]) і нашого часу (Г.І. Беленькій, Т.Ф. Курдюмова, А.Г. Кутузов, М.Б. Ладигін, В.Г. Маранцман і ін). Методисти розглядали фольклор як початковий етап роботи, направленої на розвиток естетичних відчуттів що вчаться, їх образної думки, вдосконалення мови школярів, знайомство з художньою літературою.

Теоретичні дослідження учених внесли цінний внесок до розвитку практичного вивчення фольклору в середній школі (М.Г. Ахметзянов, М.И. Бакієв, В.И. Бєкоєв, Н.Н. Вербовая, В.Ж. Хамаганов і ін). Фольклор кожного народу своєрідний і унікальний. Його походження, битованіє, форма, зміст, мова, художні засоби, словеснообразна система мають свою національну своєрідність, свою неповторну специфіку. Впродовж багатьох століть люди створювали справді унікальний фольклор, що відрізняється глибоким змістом і великою жанровою різноманітністю. Могутньою силою художнього узагальнення утілилися в нім історія народу, його досвід і традиції, національний характер, ідеали, ідейно-естетичні поняття. Усна народна творчість стала істинна народною поезією. Історичні долі народів, їх світогляд, художні традиції визначили шляхи розвитку усної поетичної творчості, його тематику, ідейну спрямованість, естетичну і національну своєрідність. Ці ж причини зумовили формування і розвиток фольклорних жанрів, які у кожного народу мають свої неповторні риси [14, с.17-23, 41-49].

Вивчення фольклорних творів на уроках української літератури в середній школі показує, що для ефективного осмислення фольклору будь-якого народу потрібне цілеспрямоване наукове дослідження. Усна народна творчість супроводжує дітей з раннього віку у вигляді казок, лічилок, примовок, дразнілок і т.д. Починаючи з пятого класу, вони знайомляться з малими формами фольклору: прислівями, приказками, загадками. Звернення до малих форм фольклору сприяє міцнішому і свідомішому засвоєнню матеріалу на уроках і в позакласній роботі, допомагає зрозуміти національну своєрідність кожної літератури. Програмою по літературі в 5 класі середньої школи відводиться обмежена кількість годинника (1-2) на вивчення малих форм фольклору, що не сприяє глибокому, осмисленому вивченню даної проблеми, якого вона, поза сумнівом, гідна [13, с.25].

Пятий клас - особливий етап в розвитку літературної освіти школярів. Звернення до творів усної народної творчості обумовлене потребою в самоствердженні, високою сприйнятливістю молодшими підлітками народної творчості, близькістю фольклору як усного слова до активної мови школяра. Необхідно мати з причини особливості вивчення української літератури в середній школі, повязані з такими чинниками, як мовний, історико-етнографічний, національно-естетичний, індивідуально-психологічний. Враховуючи той факт, що українські діти достатньо володіють російською мовою, дієвим стимулом в засвоєнні учбового матеріалу є звернення і до російської літератури. Зіставлення двох національних літератур розвиває мислення, уява, мова, сприяє активізації пізнавальної діяльності. Крім того, не обкреслений круг тим, пропонованих для вивчення прислівїв, приказок і загадок.

Ситуація, що склалася, приводить до суперечності між необхідністю оновлення змісту освіти і існуючим реальним положенням справи, зокрема, проблема вивчення розділу "Фольклор", між потребою вчителів в науково обгрунтованому підході до вивчення даної проблеми і її недостатньою розробленістю в школі взагалі; між зростаючою необхідністю формування кваліфікованого читача і регламентованим шкільною програмою часом, що відводиться на вивчення малих жанрів фольклору. Вивчення усної народної творчості повинне стати ідейною основою збагнення його витоків. Багатство змісту і форми, простота і ясність думки, краса і влучність народної мови творів фольклору в шкільному вивченні збагачують знання учнів про природу і навколишнє середовище, формують у них високі моральні і духовні якості, розвивають їх естетичний смак, залучають дітей до витоків образної народної мови. При їх осмисленому, цілеспрямованому вивченні розширюється кругозір учнів, заглиблюються пізнавальні інтереси, активізуються практичні уміння школярів [15, с.2-3].

Основи фольклорних знань школярі засвоюють на уроках української літератури з пятого по одинадцятий клас. Згідно з програмами в системі літературної освіти школярі у 5 класі вивчають народні казки, перекази, легенди, прислівя, приказки та загадки, у 6 класі - жанрові особливості народної пісні, анекдоти, у 7 класі діти знайомляться з народними думами і баладами.

Усна народна творчість: поняття, сутність, види

Усна народна творчість - це художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, де засобами мови збережено знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбито світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Важливим явищем культурного життя Київської Русі стала поява літератури: історичної, філософсько-публіцистичної, юридичної, художньої та церковної. Виникнення і розвиток давньоруської літератури тісно повязані з соціально-економічними, політичними та культурними успіхами Русі, поширенням писемності в усіх сферах суспільного життя.

Ще до виникнення писемності у східних словян існувала багата усна народна творчість: обрядові пісні, перекази, замовляння, заклинання, епічні та ліричні пісні. Особливого поширення набули за давнини епічні пісні-билини, що виконувались під музику в речитативно-декламаційній формі. Розвиток фольклору на Русі був тісно повязаний з віруваннями народу, які до введення християнства мали анімістично-магічний характер. Стійкість обрядів і поезії та повязаної з ними язичницької релігії міцно трималися в народних масах, незважаючи на вплив нової християнської релігії. Поступово старі традиції і обряди пристосувалися до церковних свят і обрядів, що призвело до виникнення двовіря, тобто співіснування двох релігійних світоглядів народу [10, с.25].

Язичницька релігія створювала не тільки обряди, а й стала підґрунтям для створення поетичних форм обрядового фольклору, одним з найстаріших видів якого є міфи. Вони були поширені і за часів Київської Русі, про що свідчать їх уривки у писемній та усній передачі. Заклинання і замовляння виникли з віри первісної людини в чарівну силу слова. Залишки заклинань збереглися в Початковому літопису (у договорах русів з греками). До X ст. сформувався календарний обрядовий фольклор, повязаний ще за язичницьких часів з народними річними святами, і позакалендарний - приурочений до різних явищ побуту (весіль, похорон тощо), що досить міцно тримався в селянському побуті впродовж багатьох століть [11, с.52]. Як словесне оформлення обрядів, повязаних із річним циклом хліборобських робіт, із чотирма порами року та іншими звичаями, побутувала звичаєво-обрядова поезія. Календарні пісні - високохудожні твори, їх образи, поетичні засоби вироблялися протягом багатьох століть. До прозових фольклорних жанрів Київської Русі належать казки, перекази, легенди, приказки, прислівя та загадки.

Із зростанням Київської Русі, зростав у народі й інтерес до минулого, до подій та діячів давно минулих часів [14, с.18]. Виникали згадані вже історичні перекази, що передавались усно і поширювались у формі героїчних билин. Билини - це епічні пісні, що відображають історичну долю Русі та присвячені історичним подіям з життя народу, захисту країни від ворогів, різним соціально-побутовим явищам. Зародились билини наприкінці першого тисячоліття в Києві, Чернігові, Галичі, Новгороді та в інших містах і землях Русі. Відомі билини так званого Київського та Новгородського циклів. Серед них найранішими вважається билина про Святогора. Улюбленими героями билин Київського циклу (безпосередньо повязані зі славним градом Києвом та князем Володимиром) були воїни-богатирі: Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович, Ставр Годинович, Больга. Найпопулярніший серед них Ілля Муромець - селянський син, узагальнений образ руського воїна-патріота, безкорисливого захисника руської землі, вдовиць і сиріт. Популярним героєм народного епосу - билин - був і орач Микула Селянинович, в образі якого оспівано працю і подвиг простої людини. Самі герої здебільшого є реальними історичними особами, імена яких згадують у давніх літописах.

Билини тісно повязані з народною обрядовою піснею (звичаєм величання, з колядними і весільними обрядовими піснями), з казковими мотивами. Композиційно кожна билина поділяється на три частини: зачин, виклад і кінцівка. Поетика билин багата і різноманітна. Нерідко використовується гіпербола, характерні постійні епітети, порівняння, паралелізми, метафори. Ритм чіткий, вірш так званий билинний, який є різновидом тонічного вірша [14, с.40].

Творив і виконував билини власне народ. З його маси виділялися талановитіші співці-оповідачі. Память народна донесла до нас імена таких професійних митців, як Боян і Митуса. Пізніше носіями фольклору могли бути скоморохи.

Усна народна творчість мала великий вплив на давньоруську літературу, на її форму, мову та стиль. Особливо це позначилося на історичних творах найбільш ранньої літературної форми на Русі. Виникнення історичної літератури, зокрема літописання, тісно повязане з розвитком суспільної свідомості, інтересом до минулого своєї країни, намаганням визначити місце Русі серед інших країн і народів [18, с.17-35].

Фольклор відображував трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та ін. Ці явища знайшли своє відлуння у так званій календарній і обрядовій поезії, дослідити і вивчити яку можна на підставі архаїчних залишків у побуті українців.

До календарної поезії можна віднести зразки народної творчості, повязаної зі зміною пори календарного року - весни, літа, осені, зими. До обрядової поезії належить усна народна творчість, насичена в основному весільними й поховальними обрядами-піснями. В обох з них відображено язичницькі вірування та звичаї, які пізніше продовжували співіснувати поряд з християнськими.

У календарній народній поезії найбільш втілені анімістичні вірування, одухотворення природи, віру в магічні сили її явищ тощо. До такої поетичної творчості належать колядки і щедрівки зимою, веснянки, русальні, купальні, обжинкові й інші пісні весни і літа. Переважна більшість їх повязана з народженням, смертю і воскресінням природи [18, с. 20].

Пізніше язичницькі обряди обожнення природи поєднались з християнськими віруваннями про народження, смерть і воскресіння Христа. Прикладами служать такі християнські свята, як Різдво, Великдень (Пасха), Спас тощо.

Поступово більша частина обрядової поезії втратила своє культове значення, і лише колядки (які виконуються під Різдво) та щедрівки (під Новий рік і на Водохреще) тривалий час зберігали ознаки своїх колишніх магічних функцій.

1.2 Психологічні особливості вивчення творів фольклору

Проблема розуміння є однією з найбільш актуальних і значущих в психології мислення і навчання, оскільки вона тісно повязана з процесом інтелектуальної переробки людиною інформації, привласненням нових знань і способами їх використання в практичній діяльності. Сучасна людина з самого народження живе в умовах все зростаючого потоку інформації, що представленого в різних знакових системах і, відповідно, вимагає різних механізмів розуміння. Твори фольклору, що передають від покоління до покоління накопичуваний народом досвід, є своєрідним джерелом інформації про навколишній світ. Володіючи специфічною формою, насичені образними порівняннями, метафорами вони представляють дуже цікаву і недостатньо вивчену область в плані розуміння.

Особливе відношення усної народної творчості і дійсності підкреслюється в багатьох роботах фольклористів, літературознавців, філософів. Дослідники відзначають неоднозначний характер можливих видів цього відношення. Але завжди, на думку В.Я. Проппа, фольклор є складною, часом багатоступінчатою трансформацією якого-небудь аспекту дійсності [22, с.15, 28-30]. Розглядаючи історико-фольклорний процес і його поетику, Пропп В.Я. говорить, що в творах фольклору трансформується, переосмислюється, насищається драматизмом, піддається тій, що принциповій перекодувала матеріал етносоціально-побутової сфери народного життя, тим самим представляючи своєрідний фольклорний мир.

Обєм, межі, масштаби, способи віддзеркалення дійсності у фольклорі глибоко специфічні [22, с.12]. М.І. Кравцов розглядає кодовий і моделюючий характер фольклору, повязуючи його з міфологізмом і магічними функціями народної творчості [17, с.105-110]. Вивчаючи колективну творчу природу фольклору, пише, що його образна поетична система є неповторним художнім методом зображення реальності [17, с.58].

Продукуючись в текст, подібна система представляє складний взаємозвязок понятійного і образного. Розуміння творів фольклору грунтується на здатності того, що перекодувало, інформації, що полягає в них, умінні відобразити фольклорний вміст в алфавіті і за відповідними правилами його кодування.

Залучення до фольклору розвиває інтерес до народного слова, звичаїв, засад і традицій попередніх поколінь, створюючи тим самим основи їх спадкоємності. Також, твори фольклорної творчості, заломлюючись через побутовий устрій народного життя, є надзвичайно багатим матеріалом для усвідомлення дітьми складних соціальних реалій. Різноманіття художніх форм і жанрів усної поезії дозволяє в цікавій і доступній для дитини формі

розкривати нормативно-ціннісні відносини людини і суспільства, людини і природи, людини і людини; таким чином діти не тільки цікаво проводять час, але вчаться співпереживати героям, виділяти цінність того або іншого їх вчинку, дізнаються про загальнолюдські представлення добра і зла, справедливості і підступності, честі, краса і ін. [7, с.102]

Певні жанри фольклору через використання складних образів, їх незвичайних трактувань, що приводять до утворення переносного сенсу, активно сприяють розвитку розумової діяльності, творчого сприйняття навколишньої дійсності. Виключно важливою і цікавою, на наш погляд, тому стає проблема підготовленості дітей до засвоєння змісту усної народної творчості.

Дія фольклору на особу не відбувається механічно. Тут слід виділити більш значущий момент, коли результатом дії виступає розуміння фольклору. Особове відношення субєкта до чого б то не було формується лише в результаті розуміння, тоді, коли розуміння не тільки переводить у внутрішній план все те, що до цього належало духовному світу народу, але і забезпечує цьому понятому певне місце у внутрішньому плані індивіда [11, с.37].

Розуміння усної народної творчості можливе лише при результуючій взаємодії образного і понятійного мислення, оскільки весь фольклорний зміст побудований на основі образів, що кодують реальність в її звязках і відносинах, які матеріалізуються в знаку (позначаються словом).

Аналізуючи специфіку розуміння фольклору необхідно виділити її особливості при природному і опосередкованому шляхах передачі. Природна передача фольклорного змісту здійснюється за допомогою природних способів: звучного слова, жестів, міміки в умовах безпосереднього контакту виконавця і слухача, коли наявний органічний звязок слова з невербальними засобами і ситуацією повідомлення, якнайповніше сприяючих реалізації функціонального призначення того або іншого твору. Опосередкований шлях сприйняття фольклору - через друкарське слово - гасить всі позатекстові елементи змісту і предметом розуміння тут виступає лише текстова реальність, що створюється фольклорною моделлю світу.

Вивчення психологічних особливостей розуміння творів фольклору в нашій роботі припускає, перш за все, зясування особливостей процесу інтеріорізації закладеної в текст інформації.

Почало напряму, що вивчає текст як єдине ціле, в психологічній науці поклав Н.И. Жінкин. Текст, на його думку, представляється ієрархією елементів, усвідомлення якої приводить до розуміння. Це ж напрям у вивченні тексту продовжують Л.П. Доблаєв, Т.М. Дрідзе, Г.Д. Чистякова і ін. Текст, як багаторівнева освіта, включаюче денотатний смисловий рівень засобів і способів виразу його предмету, розглядається І.А. Зимовою і її школою.

Вказаний напрям зосереджується в основному на наукових, науково-популярних, учбових і публіцистичних текстах. Проте, обєднуючий з ними елемент є і у художніх текстів. Ознаки тексту художнього несе в собі твір фольклору, володіючи при цьому своїми специфічними характеристиками. Дані характеристики, на наш погляд, можуть задавати якісь правила і закономірності утворення сенсу фольклорного тексту.

Вивчення психологічних особливостей розуміння творів фольклору дозволить ефективніше доводити до маленької людини закладену в них інформацію, розкрити специфіку процесу розуміння цієї мовної реальності взагалі і його вікові особливості зокрема.

Більшість авторів детально аналізують виникаючі рівні розуміння, розкривають причини неадекватного розуміння, дають рекомендації по формуванню уміння освоювати зміст тих або інших текстів.

Твори фольклору розглядаються нами як носії конкретної інформації, в образній формі розкриваючи знання народу про дійсність, її емоційну оцінку і поведінкові еталони. Кожен конкретний текст задає свою послідовність необхідних розумових операцій, як би управляє процесом розуміння. У фольклорному матеріалі нами виділяються прості описові тексти, в яких прямо розкриваються відносини явищ в часі і просторі і тексти складніші, - конструктивні, в яких дані взаємодії предметів і явищ, що змінюються в часі.

1.3 Методична література про специфіку вивчення усної народної творчості

Літературний розвиток і читацька діяльність школярів різного віку досліджені в методичній науці (праці Жадан Л., Мартинюк І.В., Дорошенко С.І., Пасічник Є.О., Стельмахович М.Г. і ін). Результати досліджень враховані при створенні тимчасових стандартів літературної освіти і варіативних програм.

Основною метою літературної освіти є залучення учнів до багатств вітчизняної і світової класики, формування культури художнього сприйняття і виховання на цій основі моральності, естетичного смаку, культури мови. Основою змісту літературної освіти визнано читання і вивчення художніх текстів з урахуванням, етико-філософського і історико-культурного компонентів літературознавства [19, с.71].

Перехід на концентричну структуру освіти припускає завершеність кожного етапу. Сучасні програми не містять вказівки на кількість часу на кожну тему, ряд творів запропоновані на вибір вчителя і що вчаться.

У середньому ступені (V-IX класи) література є самостійним предметом. У V-VII класах літературний твір вивчається як результат творчості письменника, як результат естетичного осмислення життя. Уявлення про літературу як мистецтво слова припускає розвиток сприйняття і розуміння тексту, поетики автора. Виховується культура мови, культура мислення і спілкування, формується емоційна чуйність, здібність до переживання і співпереживання.

Програми V-VII класів побудовані за концентричним принципом і на хронологічній основі: від фольклору і літератури минулого - до сучасності.

У V-VI класах учні не просто знаходять в тексті порівняння, метафори, епітети, а вчаться визначати їх призначення, вчаться "малювати" словами ті або інші картини, опановувати поняттям жанру, визначати значення окремих слів і виразів, розуміти значення композиції і складових її компонентів. З цікавістю відносяться пятикласники до завдань типу: "Що таке вигадка? "; "Чому нам цікаво читати? "; "Пригадай фольклорні жанри, які тобі відомі"; "Склади план казки, підбираючи назву для кожного епізоду"; "Доведи, що це чарівна казка"; "По запропонованому початку продовж казку, постарайся пригадати назву і визначити жанр"; "Прочитай визначення поняття "конфлікт" і постарайся визначити, в чому схожість конфлікту абсолютна у всіх казках". У учбовій хрестоматії для VI класу (автори А.Г. Кутузов та інші) запропонований у вигляді подорожей різноманітний матеріал, зокрема старогрецькі міфи, народна лірична пісня, лірика російських класиків XIX століття, ліроепічні і епічні твори, духовна література, драматичні твори [19, с.70-75].

Вивчення літературного твору в школі складається з чотирьох основних етапів: вступні заняття, читання, аналіз і завершальні заняття. Кожен етап включає різноманітні види діяльності учнів. Етапи не є строго розмежованими. Навпаки, вони взаємодіють один з одним і переходять один в іншій.

Основна мета вступних занять: створення установки на сприйняття і розуміння тексту, мотивування подальшого аналізу і створення орієнтирів сприйняття [19].

Завершальні заняття мають на меті не тільки підбиття підсумків і формування узагальнень і висновків. Завершальні заняття орієнтують учнів на відтворення цілісності твору, на доведення читацького сприйняття до глибокого поєднання образних і понятійних елементів мислення. Висновок завжди несе в собі елемент новизни і зосередженості на найголовніше. Особливого значення набуває робота з підручником, з опорними конспектами, завдання порівняльного характеру, творчі роботи, використання ілюстрацій, виразне читання уривків з тексту з метою відтворити емоційне сприйняття літературного тексту.

Вперше шостикласники знайомляться з обрядовим фольклором, календарно-обрядовими піснями. Ця поезія не зовсім зрозуміла школярам, тому треба наблизити її, зробити цікавою для учнів.

Щоб сприйняти багатство старовинної української обрядової поезії, треба знати, про які обряди йдеться, коли і для чого вони здійснювалися, яку роль при цьому грала пісня.

Учні зіткнуться і з такими труднощами, як слова, що вживаються в місцевих говорах і розповсюдженнях, що не отримали, в літературній мові (для цього є підрядкові примітки, а можна заздалегідь виписати ці слова з поясненнями на дошці). Зустрінуться також незвичні словосполучення, неприйнятий порядок слів. З цими труднощами можна справитися за допомогою попередніх пояснень і коментованого читання.

Дуже важливо при вивченні даної теми повідомити необхідні відомості, які багато що пояснять і зроблять зрозумілішою поезію, що вивчається. Не менш важливий підготувати виразне читання поміщених в хрестоматії пісень. Це повинен зробити вчитель.

Все це допоможе таким, що вчиться відкрити мир поезії, що сторіччями створювався народом, стане, можливо, ясніше, чому народною обрядовою поезією цікавилися багато знаменитих письменників, композитори, художники.

Висновки до першого розділу

Вивчення фольклорних творів на уроках української літератури в середній школі показує, що для ефективного осмислення фольклору будь-якого народу потрібне цілеспрямоване наукове дослідження.

Вивчення усної народної творчості повинне стати ідейною основою збагнення його витоків. Багатство змісту і форми, простота і ясність думки, краса і влучність народної мови творів фольклору в шкільному вивченні збагачують знання учнів про природу і навколишнє середовище, формують у них високі моральні і духовні якості, розвивають їх естетичний смак, залучають дітей до витоків образної народної мови.

Залучення до фольклору розвиває інтерес до народного слова, звичаїв, засад і традицій попередніх поколінь, створюючи тим самим основи їх спадкоємності. Також, твори фольклорної творчості, заломлюючись через побутовий устрій народного життя, є надзвичайно багатим матеріалом для усвідомлення дітьми складних соціальних реалій. Різноманіття художніх форм і жанрів усної поезії дозволяє в цікавій і доступній для дитини формі розкривати нормативно-ціннісні відносини людини і суспільства, людини і природи, людини і людини; таким чином діти не тільки цікаво проводять час, але вчаться співпереживати героям, виділяти цінність того або іншого їх вчинку, дізнаються про загальнолюдські представлення добра і зла, справедливості і підступності, честі, краса і ін.

Розділ 2. Вивчення творів фольклору з огляду на їх жанрову специфіку

2.1 Особливості вивчення ліричних творів

В усній народній творчості повноцінно представлено три роди мистецтва: лірика, епос, драма. Розглянемо специфіку вивчення ліричних та епічних творів.

До поетичної народної творчості належать: пісні, голосіння, думи, билини, приказки, примовки, прислівя, каламбури, вітання, прокльони, побажання, афоризми, тобто пареміографічні жанри, які в образній формі відображають найсуттєвіші сторони навколишнього середовища, суспільних і родових відносин.

Пісні, наприклад, класифікуються таким чином: трудові, колядки, щедрівки, веснянки, купальські, петрівчані, обжинкові, гребовецькі, весільні, ігрові, хороводні та ін.

Ліричні пісні про кохання і балади характеризуються емоційними особливостями.

Герой у ліричних піснях, як правило, знаходиться поза планом розповіді, наявний монолог - розповідь. Дія відбувається або в даний момент, або в минулому, або ж іде мова про майбутнє героя [18, с.113-115].

Натомість у думах, історичних піснях, баладах, солдатських, рекрутських, наймитських піснях найчастіше маємо поєднання кількох часових планів. Це дозволяє показати еволюцію подій, настроїв і переживань героїв.

Досі вивчення ліричних творів на уроках літератури викликає багато труднощів [20, с.265]. Перед вчителем постає проблема як найглибше розкрити зміст твору, щоб донести учням найглибші почуття, які автор за допомогою свого твору намагався передати, щоб учні не залишилися байдужими до ліричних творів і щоб подальше вивчення лірики не викликало у них труднощів. Непростим завданням є навчити відчувати і бачити красу в звучанні, в ритмомелодиці вірша, в його композиції, строфічній будові, ритмічних повторах.

Ліричні твори мають дуже давню історію. Вперше вони зявились ще у VI-VII ст.д.о н. е. Але ще й досі не існує єдиного методу, за допомогою якого вивчення ліричних творів буде не таким складним. Вивчення лірики викликає багато труднощів тому, що не великі за змістом твори несуть у собі багатий духовний світ поета. І ця ситуація пояснюється естетичною не підготовленістю до сприйняття ліричного твору, невмінням отримувати естетичну насолоду від його звучання, мови, не розуміння специфіки лірики як літературного роду. Лірика є вираженням думок, почуттів, переживань автора. Щоб зрозуміти ліричний твір, треба увійти в непростий світ авторських емоцій та фантазій [20, с.263-276].

Труднощі сприйняття ліричного твору обумовлені ще й тим, що мова поезії в більшій мірі умовна, ніж мова прози, адже в житті ніхто не говорить віршами.

Уже багато років науковці намагаються знайти методи, за допомогою яких сприймання учнями ліричних творів матиме найкраще результати. Складність полягає у тому, що емоційно забарвлений твір кожний учень сприймає по своєму, у кожного виникають свої почуття, емоції, думки. І тому дуже важко передбачити за допомогою яких з багатьох методів вдасться захопити дітей вивченням лірики. Над вирішенням цієї проблеми працюють багато науковців з яких можна виділити Мірошніченко Л.Ф., Черниш Т.М., Нестерчук Н.Ф., Зеленський О.Ф.

В їхніх роботах можна відмітити велику різноманітність методів для вивчення ліричних творів.

2.2 Специфіка вивчення епічних творів

Слово "епос" у грецькій мові означає розповідь. Це один з трьох основних родів літератури, поряд з лірикою та драмою.

Епічний твір - це твір розповідного жанру, в якому зображено життєві події, людські характери, вчинки.

Зміст епічних творів розкривається у формі авторської розповіді. Автор (найчастіше це сам письменник) виступає ніби очевидцем зображуваних подій, які він описує, про які розповідає, виражає своє ставлення до них.

Серед епічних творів, які пропонує до вивчення програма, - казка, байка, оповідання. В залежності від віку та літературного розвитку школярів програма пропонує епічні твори: у 5 класі - казки, у 5-7 класах - оповідання.

З метою посилити увагу учнів до тексту використовують такий прийом, як розповідь (переказ), близько до тексту.

Розповідь чи переказування буває: стислим, розповідь - витяг, творчий переказ. Така робота сприяє розвитку мовлення школярів, збагачує їхній активний словник.

У епічних творах відтворюється життя, дійсний, обєктивний хід подій, і автор є як би простим оповідачем. Але мета епічного тексту, як і будь-якого іншого, - довести читачеві важливу для автора ідею. Події в епічному творі дані в авторському викладі, збудовані в авторській логіці (сюжетною), герої і їх вчинки іноді безпосередньо оцінюються автором. Тому, не дивлячись на те що автор оповідання здебільшого прихований, ми повинні допомогти дитині побачити авторську позицію, його відношення до людей, збагатити дитяче уявлення роздумами дорослої, розумної, такої, що багато побачив в житті людини, про взаємини людей, причини і наслідки вчинків [20, с.263-270].

Основою епічного тексту є сюжет, він його "цементує". У чарівній казці розвиток сюжету визначається втручанням чарівних надприродних сил. У російських народних казках існує декілька типів сюжетів: що розвиваються через бій з супротивником, засновані на рішенні важкої задачі і ін. У казках авторських, вже як в житті, в основі розвитку сюжету лежать вчинки героїв, їх поведінка, що визначаються якостями їх характеру. Розвиток сюжету, послідовність подій визначають шлях аналізу будь-якого епічного твору, тому нам дуже важливо, особливо якщо наші читачі ще малі і недосвідчені, щоб вони ясно і чітко уявляли собі сюжет епічного твору. Найпоширенішим прийомом осмислення сюжету є складання плану. Це особливо важливо, коли твір достатній велике за обємом. План може бути традиційним, а може бути "картинним", тобто мальованим, коли, окрім заголовка, діти малюють ілюстрацію до події.

Велике значення в роботі з епічним текстом має осмислення фіналу твору. Адже в тому, як автор завершує сюжет, виявляються його головні позиції в оцінці героїв і їх вчинків. У фіналі автор "нагороджує" своїх коханих і "карає" злих, неприємних йому героїв. Так поступає А.С. Пушкін в своїх казках, "караючи" жадібну стару або злу, заздрісну мачуху.

Епос, як і будь-який інший поетичний рід, завжди знаходиться в русі. Він історично мінливий і, по суті, як би наново народжується в кожному епічному творі великого художника. У епічному творі завжди повествується про людські долі, про те, що вже здійснилося, вже було.

Епос дає можливість розкривати життєві явища в їх причинно-наслідкових звязках, взаємовідображеннях, зчепленнях одиничного із загальним.

В результаті грунтовного оповідання (характерного для будь-якого епічного жанру), що розгортається, кожна конкретна подія постає "як окремий прояв багатобічного, цілого буття"

Висновки до другого розділу

Вивчення ліричних творів сприяє розвитку особи. "Найбільше, що може лірика, - це збагатити душу і ускладнити переживання", - писав А. Блок. Нам здається, що новому поколінню зараз це украй необхідно. У юнацькому віці спостерігається прагнення школярів до самоудосконалення, пошуку і придбання знань, чому сприяє бажання стати цікавою, освіченою людиною.

Правильне і систематичне вивчення ліричних творів сприяє розвитку у школярів смислової, образної і асоціативної памяті. Це, у свою чергу, формує самостійність мислення, а також допомагає учневі усвідомити себе як особу соціальну, відчути свій звязок з історією.

Ліричний образ - це образ - переживання, безпосереднє віддзеркалення думок і відчуттів.

У ліриці аналогом оповідача (фігури більш менш умовної) може бути визнаний ліричний герой. Термін "ліричний герой" сприяє розрізненню багатообразних способів виразу в ліриці авторської свідомості.

Головна мета вчителя при вивченні поезії - добитися співпереживання і спільні роздуми з поетом, розкрити силу і глибину відчуття і думки, вкласти цеглинку у формування читацьких якостей, необхідних для повноцінного сприйняття лірики: емоційної чуйності, образного асоціативного мислення, естетичної реакції на художнє слово.

Епос, як і будь-який інший поетичний рід, завжди знаходиться в русі. Він історично мінливий і, по суті, як би наново народжується в кожному епічному творі великого художника. У епічному творі - завжди повествується про людські долі, про те, що вже здійснилося, вже було.

Для вивчення епічних творів існують вступні заняття, мета яких зводиться до того, щоб викликати у дітей інтерес до матеріалу, що вивчається, і створити умови, що сприяють розумінню його. То і інше покликане сприяти активному і ефективному сприйняттю того, що вивчається.

Вступні заняття можуть мати різні види і форми і займати різну кількість часу, від декількох хвилин до одного-двох годинника (у старших класах).

На вступних заняттях учні отримують загальне уявлення про те, чим вони займатимуться, або відомості довідкового характеру. Але і в тому і в іншому випадку важливо захопити, зацікавити дітей.

Звичайно, не всі твори можна прочитати, в класі. Але тоді виникає питання про відбір якихось уривків, які обовязково повинні бути прочитані в класі. Чим слабкіше клас, тим більше підстав до того, щоб в цьому класі читати і коментувати якомога більше тексту.

Урахування родової специфіки художніх творів при вивченні їх в школі допоможе школярам зрозуміти літературу як вид мистецтва і створить потрібну установку на сприйняття епосу, лірики, драми. Кожний з цих родів мистецтва відрізняється і по манері віддзеркалення дійсності, і за способом виразу авторської свідомості, і по характеру дії на читача. Тому при єдності методологічних принципів в їх вивченні методика роботи над епосом, лірикою і драмою різна.

Висновки

Усній народній творчості відводиться значне місце у шкільній програмі.

Програмами з української літератури в загальноосвітній школі передбачено вивчення розділу "Усна народна творчість" з пятого по десятий клас включно.

Ознайомлення з цариною народних традицій, фольклорних жанрів, національною літературою в оновленій національній школі формує уявлення учнівської особистості про шлях духовно-культурного розвитку рідного народу, особливості його ментальності, самобутність української культури. Таким чином, є реальною потреба у словесниках, котрі вміло донесуть до свідомості учнівської молоді естетичне, виховне, інтелектуальне значення мистецтва рідного слова.

Ще в кінці ХІХ ст. наголошувалося на вимогах літературної освіченості вчителя-словесника, його ґрунтовних знаннях логіки, психології, найголовніших моментів історії філософії, естетики, глибоких знаннях з мови, історії літератури, методики. Вчитель повинен був мати критичне мислення, поетичне сприймання, вміти виразно читати і розповідати.

Підтвердження естетичної чутливості, відчуття краси поетичного відображення, які мають бути притаманні педагогу-словеснику, знаходимо у грецьких коренях слова "філолог", що означають "любов до слова", "усвідомлення і розуміння суті слова". Від учителя-словесника у повній мірі залежить формування національно свідомої духовно, інтелектуально багатої мовної особистості молодого громадянина і патріота Української держави, яка забезпечує розширення функцій державної мови, творення україномовного середовища в усіх сферах суспільного життя, природне бажання повернутись у своєму щоденному побутовому спілкуванні до перерваних традицій, до відродження традиційної культури у спілкуванні.

Уводячи дитину в світ рідної мови, фольклору, вчитель разом з тим уводить її у "світ народної думки, народного почуття, народного життя, у сферу народного духу". Вивчення фольклорної спадщини українського народу сприятиме вдосконаленню процесу міжкультурного спілкування з іншими народами, адже без "рівноправного діалогу культур, - наголошує М. Жулинський, - без урахування духовного потенціалу і перспектив розвитку кожної цивілізації важко формувати ефективні механізми взаємодії суспільств в глобальному цивілізаційному поступі" [16].

Список використаних та рекомендованих джерел

1. Азадовський М.К. Статті про літературу і фольклор. - М. -Л., 1960

2. Анікін В.П. Фольклор як колективна творчість народа // Російська народна поетична творчість. Хрестоматія по фольклористике / Сост. Круглов Ю.Г. - М., 1986 - с.90-95

3. Буслаєв Ф.І. Історичні нариси російської народної поезії і мистецтва. Т.1 Російська народна поезія. Спб, 1861

4. Веселовський А.Н. Історична поетика. М., 1989

5. Величковській В.І. Аналіз процесів розуміння / Сучасна когнітивна психологія. - М.: Із-во МГУ, 1982. - с.221-237.

6. Водовозов В.І. Стародавня російська література - 1 872

7. Виготський Л.С. Педагогічна психологія. - М.: Педагогіка, 1991. - 480

8. Галяутдінова С.І., Асафьева Н.В. Психологічні основи розуміння фольклору / Матеріали VI конференції Герменевтики "Розуміння і рефлексія в комунікації, культурі і освіті". - Твер, 1998. - с.67-73.

9. Героїчний епос українського народу. Хрестоматія: навч. посібник. // Упор. та прим. О.М. Таланчук, Ф. C. Кислого. - До.: Вища школа, 1993.

10. Грушевський М. Історія української літератури: У 6-т., 9 кн. - Т.1. -

К.: Либідь, 1993. - 392 с.

11. Гурова Л.Л. Процеси розуміння в розвитку мислення // Питання психології. - 1986. - № 2. - с.126-128.

12. Гусев В.Е. Естетика фольклору. - М.: Наука, 1986. - 319 с.

13. Довженко Г.В. Український дитячий фольклор. - К.: Наук. думка, 1981. - 172 c.

14. Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору // Слово і чаc. - 2003. - № 9. - C.17 - 23; № 10 - C.41 - 49.

15. Дзюбишина-Мельник Л. Фольклор і українська дитина. Виховання високої духовності. // Шкільний світ. - 2001. - № 47. - C.2 - 3.

16. Жулинський М. Національні культури і проблеми глобалізації // Слово і чаc. - 2002. - № 12. - C.5 - 10.

17. Кравцов Н.І. Проблеми теорії фольклору / Вісті АН СРСР. Серія література і мови. - М. э 1973. - Т.32. - Вып.2. - С.105-110.

18. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Підручник. - К.: Знання - Прес, 2001. - 591 c.

19. Методика викладання літератури: Підручник для педвузів / Під ред. О.Ю. Богданової, В.Р. Маранцмана. У 2 ч. - М., 1994.

20. Мишанич C.В. Система жанрів в українському фольклорі //

Українознавство: Посібник. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994. - с.263-276.

21. Потебня А.А. Символ і міф в народній культурі. - М. Лабіринт, 2000

22. Пропп В.Я. Фольклор і дійсність: вибрані статті. - М., 1976. - 325 с.

23. Рошіяну Н. Традиційні формули казки - М., 1974

24. Стоюнін В.Я. Про викладання російської літератури - 1864