Банківське кредитування 2

МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКIВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНIВЕРСИТЕТ РАДIОЕЛЕКТРОНIКИ

Кафедра ЕН

МОДУЛЬНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

“Банківські системи“

Харків 2010

Питання 1. Одноканальна технологічна система

Відповідь

При розрахунку показників надійності одноканальних технологічних систем (ТС) із жорстким зв’язком приймаються наступні допущення:

відмови елементів незалежні;

потоки відмов стаціонарні;

час між відмовами й час відновлення розподілені згідно експоненціального закону.

Вихідні данні для розрахунку: t0 — заданий час виконання завдання; V0 — обсяг завдання з випуску продукції, шт.; Qн — номінальна продуктивність ТС, шт./ч; λі — інтенсивність відмов і-го елемента ТС; — середній час відновлення працездатності і-го елемента ТС, ч; ν(0) — обсяг запасів продукції до початок виконання завдання, шт.; n — число елементів (одиниць обладнання) ТС; r — число ремонтних бригад.

Послідовність розрахунків.

Значення допоміжних характеристик:

– інтенсивність відмов системи

;

– середній час відновлення систем

;

– час виконання завдання під час безвідмовної роботи усіх елементів

;

– припустимий сумарний час простою ТС

;

– середнє число відмов до напрацювання

;

– відносне значення резерву часу

.

Імовірність виконання завдання

,

де m вибирають, виходячи із заданої точності обчислень ε:

.

Коефіцієнт готовності ТС при r=1

.

Середній час виконання завдання з врахуванням часу, що витрачається на усунення відмов,

.

Середня продуктивність при виготовленні продукції відповідно заданого обсягу V0 та на інтервалі часу (0, t0)

.

Питання 2. Основи організації банківського кредитування. Класифікація кредитів комерційних банків. Умови кредитної угоди

Відповідь

Позики комерційних банків можна класифікувати по різноманітним ознакам і критеріям. Ми вважаєм, що найбільш зручною є така класифікація банківських позик:

- по призначенню і характеру використання позичкових засобів;

- по наявності і характеру забезпечення;

- по термінам використання;

- по методам надання і засобам погашення;

- по числу кредиторів.

Існують банківські послуги, що носять кредитний характер.

По призначенню і характеру використання позичкових засобів підкреслюють:

- позички торгово-промисловим підприємствам;

- позички під нерухомість;

- споживчі кредити;

- сільськогосподарські позички;

- контокорентний кредит;

- кредит під цінні папери;

- кредити, пов'язані з вексельним обігом;

- міжбанківські позички;

- позички небанківським фінансовим установам;

- позички органам влади.

По наявності і характеру забезпечення виділяють:

- забезпечені (ломбардні) позички;

- незабезпечені (бланкові) кредити.

Основна маса банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним із принципів банківського кредитування. Формами забезпечення зобов'язань по поверненню кредиту можуть бути:

- застава майна позичальника;

- гарантія або поручничство;

- переуступка на користь банку контрактів, вимоги і рахунки позичальників до третьої особи;

- договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості по позичці;

- дорожні і товарні документи;

- цінні папери;

- поліси страхування життя;

- інші грошові вимоги позичальника до третьої особи.

Незабезпечені (бланкові) позички, які називаються в банківській практиці довірчими, надаються тільки під зобов'язання позичальника погасити позичку. Ці кредити сполучені з великим ризиком для банку, тому вимагають більш ретельної перевірки кредитоспроможності позичальника і видаються під більш високий відсоток.

За термінами використання (терміновості) позички підрозділяють на:

- термінові;

- безстрокові (до запитання);

- прострочені;

- відстрочені.

Термінові - це позички, які надані банком на термін, зафіксований за згодою з позичальником. Вони бувають трьох видів:

- короткострокові - до 1 року;

- середньострокові - від 1 до 3 років;

- довгострокові - понад 3 років.

Відстрочені - це позички, по яких на прохання позичальника банком прийняте рішення про перенос на більш гарантовані кредити.

Банківське кредитування здійснюється відповідно до принципів терміновості, цільового характеру, заможності і платності.

Принцип терміновості означає, що позичка повинна бути повернута позичальником банку в попередньо встановлений термін. Економічною основою терміновості кредиту, наданого позичальником для здійснення основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Цільовий характер кредитування припускає вклад позичкових засобів у конкретні господарські процеси. Його дотримання дозволяє комерційному банку приймати більш об'єктивне рішення про можливість і доцільність видачі позичок, служить певною гарантією забезпечення їхнього повернення.

Принцип заможності кредитів має мету захищати інтереси банку і не припустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. У ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступають різноманітні види майна позичальника. Комерційні банки можуть надавати і не забезпечені майном кредити (бланкові позички), проте вони мають обмежене застосування, пов'язані з великим ризиком для банку і видаються під високий відсоток.

Банки не дозволяють клієнтам використовувати кредити на покриття тривалих фінансових труднощів. Позички повинні даватися кредитоспроможним підприємствам. Кредитоспроможність оцінюється банком на основі аналізу бухгалтерської звітності клієнтів

Питання 3. Технологічний процес виготовлення багатошарових друкованих плат методом попарного пресування. Основні технологічні операції та їх зміст

Відповідь

Перехід до принципово нових ТП, що відповідають комплексу технічних, економічних та соціальних вимог, є основою виробничої діяльності підприємства в умовах жорсткої конкуренції на ринках збуту продукції, що випускається, і ґрунтується на розвитку технології – науки про засоби впливу на сировину, матеріали і напівфабрикати відповідними знаряддями виробництва.

Під ТП розуміють будь-який технологічний процес, що є невід’ємною складовою загального процесу виготовлення виробу. Так, ТП1 – заготівельний технологічний процес, пов’язаний із одержанням заготованок різної конфігурації і розмірів; ТП2 – технологічний процес механічної обробки (точінням, фрезеруванням, свердлінням, штампуванням, струганням і т. ін.) заготованок, напівфабрикатів, матеріалів з метою отримання готової деталі; ТП3 – технологічний процес складання виробів; ТП4 – технологічний процес монтажу виробів (паянням, зварюванням, склеюванням та ін.); ТПn –-й технологічний процес, що входить у виробничий процес, наприклад, іспит виробу і т.ін.

Виробничий процес складається також з дій, які не приводять до фізичних або хімічних змін предметів праці. До таких дій відносяться контрольні, вантажно-розвантажувальні, транспортні, складські процеси та ін.

Технологічний процес є складовою частиною виробничого процесу. Технологічний процес – це частина виробничого процесу, що містить цілеспрямовані дії зі змінення і (або) визначення стану предмета праці.

Основна задача технолога полягає в побудові високопродуктивних технологічних процесів.

У структурному плані технологічний процес складається з сукупності технологічних операцій, необхідних для виготовлення виробу відповідно до вимог креслення, ТУ.

Структурну схему технологічного процесу наведено на рис. 1.3.

Технологічна операція є основною структурною одиницею процесу й одиницею виробничого планування і обліку. На основі операцій оцінюється трудомісткість виготовлення виробів, і встановлюються норми часу і розцінки; визначається необхідна кількість робітників, устаткування, пристосувань і інструментів; собівартість виготовлення (складання); здійснюється календарне планування виробництва, контроль якості і термінів виконання робіт.

Рисунок 1.3 – Структурна схема технологічного процесу

Виробнича операція є частиною виробничого процесу з чітко вираженими метою і результатом, що виконується за допомогою відповідного устаткування певним складом виконавців або без участі людини.

Виробничі операції поділяються на технологічні (основні), обслуговуючі, допоміжні і підготовчі.

У залежності від способу впливу на предмети праці, рівня технічної оснащеності і ступеня участі виконавця виробничі операції поділяються на ручні, машинно-ручні, машинні, апаратурні.

Питання 4. Форми відсотка

Відповідь

Депозитний відсоток — плата банків за зберігання грошових засобів на рахунках за депозитними (вкладними) операціями клієнтів.

Кредитори — клієнти банку.

Позичальник — банк.

Фактори, що впливають на розмір відсотка за депозитними операціями:

термін, на який залучаються кошти:

-стан попиту на кредит;

-рівень ставки податку на прибуток банку;

-рівень інфляції;

-розмір залучених коштів та ін.

Розмір відсотка для різних видів позичкових операцій встановлюється диференційовано, згідно з кредитною угодою.

Фактори, що впливають на рівень відсоткових ставок:

-середній рівень оплати за залучені ресурси (депозитний відсоток);

-витрати банку;

-об'єкт кредитування;

-платоспроможність клієнта;

-характер клієнта;

-ступінь ризику;

-рівень ставки податку на прибуток банку;

-стан попиту на кредит і термін його падання;

-можливість додаткового залучення кредитних ресурсів;

-рівень інфляції та ін.

Види відсоткових ставок за кредит:

-фіксовані — ставки відсотка, незмінні протягом усього терміну;

-плаваючі — ставки відсотка, що коливаються залежно від розвитку ринкових відносин, зміни депозитного відсотка, попиту та пропозиції на кредитні ресурси і т.д.;

-базові — середня ставка.

Обліковий відсоток — плата, яку бере Національний банк за позики, надані комерційним банкам. Це регульована величина, яка змінюється відповідно до ринкової. Це різновидність позичкового відсотка.

Фактори, що впливають на розмір облікового відсотка:

-попит та пропозиція;

-грошово-кредитна політика, яку в даний час проводить Центральний банк.

Виражає ризик, який був при видачі позики. Цей відсоток знімається з позичальника в момент видачі кредиту.

Наприклад. Звичайна позика 100 000 гри. під 30%. Позичальник отримує 100 000 грн., а повертає 130 000 грн. При дисконтному проценті (30%) позичальник отримує 70 000 гри. (100 000 – З0 000), а поверне 100 000 грн.

Питання 5. Використання множинної лінійної регресії в економічних розрахунках. Аналіз однорідності вихідних даних та їх відповідності нормальному закону розподілу за допомогою вбудованих функцій MS EXCEL

Відповідь

Економічні процеси залежать від багатьох факторів. Тільки їх комплекс у взаємозв’язку може дати більш менш повне уявлення про характер явища. Етапи множинного кореляційного аналізу наступні:

1. Визначення факторів, що визначають показник та вибір найбільш вагомих з них.

Правила відбору:

 необхідно враховувати причинно-наслідковий зв’язок між показниками, а не аналізувати фактори, які знаходяться тільки у математичних співвідношеннях з результативним показником;

 необхідно відбирати тільки самі значні фактори. Ті, що мають критерій Стьюдента менше за табличний, не рекомендується вводити у модель;

 не рекомендується включати до моделі взаємопов’язані фактори.

2. Перевірка однорідності інформації.

Критерієм однорідності інформації є середнєквадратичне відхилення та коефіцієнт варіації, які розраховуються для кожного факторного та результативного показника.

Середнєквадратичне відхилення показує абсолютне відхилення індивідуальних значень від середнєарифметичного

. (1)

Коефіцієнт варіації показує відносну міру відхилення окремих значень від середнєаріфметичної

. (2)

Чим більше V, тим більше розкид варіаційного ряду:

 якщо V<10%  мінливість варіаційного ряду незначна;

 якщо 10%<V<20%  середня мінливість варіаційного ряду;

 якщо 20%<V<33%  велика мінливість варіаційного ряду;

 якщо V>33%  інформація неоднорідна та її необхідно виключити або відкинути нетипові спостереження, які звичайно знаходяться у перших та останніх ранжированих рядах вибірки.

На підставі найвищого показника варіації визначається необхідний обсяг вибірки даних

, (3)

де V  варіація, %; t  показник надійності зв’язку, який при рівні ймовірності Р=0,05 дорівнює 1,96; m  показник точності розрахунків, %. Для економічних розрахунків припустима помилка 58%.

4. Перевірка відповідності даних нормальному закону розподілення. Здійснюється розрахунком асиметрії А, ексцесу Е та їх помилок a, e.

; ; (4)

; . (5)

Межа припустимості відхилення від нормального закону розподілення визнається умовами

. (6)

Питання 6. Класифікація кредитів комерційних банків

Відповідь

Позики комерційних банків можна класифікувати за різноманітними ознаками і критеріями. Ми вважаємо, що найбільш зручною є така класифікація банківських позик:

-за призначенням і характером використання позичкових засобів;

-за наявностю і характером забезпечення;

-за термінами використання;

-за методами надання і засобами погашення;

-за характером і засобом сплати відсотка;

-за числом кредиторів.

Існують банківські послуги, що мають кредитний характер.

За призначенням і характером використання позичкових засобів підкреслюють:

-позички торгово-промисловим підприємствам;

-позички під нерухомість;

-споживчі кредити;

-сільськогосподарські позички;

-контокорентний кредит;

-кредит під цінні папери;

-кредити, пов'язані з вексельним обігом;

-міжбанківські позички;

-позички небанківським фінансовим установам;

-позички органам влади.

За наявністю і характером забезпечення виділяють:

-забезпечені (ломбардні) позички;

-незабезпечені (бланкові) кредити.

Основна маса банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним із принципів банківського кредитування. Формами забезпечення зобов'язань за поверненням кредиту можуть бути:

-застава майна позичальника;

-гарантія або поручничство;

-переуступка на користь банку контрактів, вимоги і рахунки позичальників до третьої особи;

-договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості за позичкою;

-дорожні і товарні документи;

цінні папери;

-поліси страхування життя;

-інші грошові вимоги позичальника до третьої особи.

Незабезпечені (бланкові) позички, які називаються в банківській практиці довірчими, надаються тільки під зобов'язання позичальника погасити позичку. Ці кредити сполучені з великим ризиком для банку, тому вимагають більш ретельної перевірки кредитоспроможності позичальника і видаються під більш високий відсоток.

За термінами використання (терміновості) позички підрозділяють на:

-термінові;

-безстрокові (до запитання);

-прострочені;

-відстрочені.

Термінові - це позички, які надані банком на термін, зафіксований за згодою з позичальником. Вони бувають трьох видів:

-короткострокові - до 1 року;

-середньострокові - від 1 до 3 років;

-довгострокові - понад 3 років.

До безстрокових відносяться позички, що видаються банком на невизначений термін, - так звані позички до запитання. Позичальник зобов'язаний погасити таку позичку за першою вимогою банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то кредит погашається за розсудом позичальника.

Простроченими вважаються позички, за якими минули терміни повернення, встановлені у кредитному договорі між банком і позичальником, а позикові засоби не повернені останніми. Такі позички враховуються на окремому позичковому рахунку.

Відстрочені - це позички, за якими на прохання позичальника банком прийняте рішення про перенос на більш пізній час терміну повернення кредиту. Відстрочка погашення позички оформляється звичайно додатковою угодою до основного кредитного договору і супроводжується встановленням більш високої процентної ставки.

За методами надання розрізняють позички, що видаються:

-у разовому порядку;

-відповідно до відкритої кредитної лінії (лімітом кредитування, кредити по необхідності);

-гарантовані кредити.

Разові - це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожній позичкою на підставі заяви та іншіх документів клієнта.

Кредити за необхідностю видаються в рамках попередньо встановленого ліміту кредитування, тобто кредитування позичальника здійснюється відповідно до так званої кредитної лінії. Кредит видається, як правило, шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів позичальника (платіжних доручень, чеків і т.д.) без щоразового узгодження з банком умов позички.

Гарантовані кредити, які ще називаються резервними, бувають двох видів: із заздалегідь обумовленою датою видачі позички; із видачею позички в міру виникнення в ній потреби. Сутність гарантійної (резервної) кредитної операції складається в наданні банком зобов'язання в разі потреби видати клієнту позичку певного розміру протягом обговореного терміну, зазвичай кварталу, року.

За засобами погашення розрізняють позички, що погашаються:

-поступово;

-одночасним платежем після закінчення терміну;

-відповідно до особливих умов, передбачених у кредитному договорі.

За характером і засобом сплати відсотка виділяють позички:

-з фіксованою процентною ставкою;

-з плаваючою процентною ставкою;

-із сплатою відсотків у міру використання позикових засобів (звичайні позички);

-із сплатою відсотка одночасно з одержанням позикових засобів (дисконтний кредит).

Позички з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки, проте можуть видаватися на короткий термін і в умовах інфляції.

З метою зменшення ризику недоотримання прибутку або запобігання збитків, особливо в умовах високих темпів інфляції і при видачі кредитів на тривалі терміни, банки використовують позички з плаваючою процентною ставкою. У цьому випадку відповідно до кредитного договору процентні ставки періодично переглядаються і звичайно прив'язуються до рівня дисконтної ставки центрального банку і темпів інфляції, що укладаються фактично.

За більшостю банківських кредитів відсоток стягається через певний час після їхньої видачі (звичайно 1 раз на місяць). Це так звані звичайні позички. На відміну від звичайних позичок, надання дисконтного кредиту передбачає утримання позичкового відсотка (дисконту) при його видачі. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит (покупка банком перекладних векселів у клієнтів векселетримачів).

За числом кредиторів позички комерційних банків підрозділяють на:

-надані одним банком;

-синдиковані (консорціальні) кредити;

-паралельні.

Найбільше поширеними є позички, що видаються одним банком.

Синдиковані кредити видаються банківським консорціумом, у якому один із банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, укладає з ним кредитний договір і видає позичку. Головний банк (менеджер) займається також розподілом відсотків. За операції, пов'язані із синдикованим кредитуванням, банк-менеджер (глава консорціуму) одержує відповідну винагороду.

Паралельні позички припускають участь у їхньому наданні декількох банків. Тут кредит одному позичальнику видають різні банки, але на одних узгоджених умовах. До банківських послуг, що мають кредитний характер, відносять: акцептний кредит; авальний кредит; обліковий кредит; факторинг; форфейтинг.