Деонтологія в соціальній роботі

Контрольна робота

з предмету:

«Деонтологія в соціальній роботі»

План

• 1. Етичні погляди та благодійність Г.С. Сковороди 3
• 2. Соціальний працівник у конфліктній і екстремальній ситуаціях 7
• Список використаної літератури 18

1. Етичні погляди та благодійність Г.С. Сковороди

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині, в сімї малоземельного козака. Помер - 9 листопада 1794 року в с. Іванівці на Харківщині (нині с. Сковородинівка Золочівського району) [1, c.11].

Широке звертання до проблем етики, всебічне осмислення її теоретичних засад та моральної практики, форма побудови занять -- у вигляді диспутів -- справили великий вплив на життєвий вибір першого професійного українського філософа -- Григорія Сковороду. З нього, власне, і розпочинається історія української філософії, що стає поряд із філософією західноєвропейського Просвітництва.

Центральною проблемою його етики є проблема самопізнання, що має виражений моральнісний зміст. У діалозі «Розмова про те: знай себе» він пише: Людиною є глибоке серце чи думка її» [7, с. 69]. У діалозі «Розмова 4-та про те ж: знай себе» говориться: «Серце, думки й душа -- то все одне» [7, с. 80].

У характеристиці «серця», тобто якісних ознак моральної людини, Сковорода виявляє її двояку природу. Він має на увазі не традиційне для християнства протиставлення духовного і тілесного, а двоякість тілесного і духовного начал. Так само, як існує тіло «земляне» і тіло духовне, так можуть існувати і «два серця». Під тілом духовним мається на увазі «істинне тіло, приховане у Христі» [7, с. 82].

Людина, що любить сама себе, любить у собі тіло, «прах», а не духовне начало, що підносить до істини почувань. У пятому діалозі обґрунтовується поняття «двох натур»: видимої і невидимої. Міркуючи про духовне та тілесне, божественне та земне, вічне та минуще, філософ обґрунтовує, що основне в людині -- «божественний дух».

Справді, щоб «знайти у собі людину», потрібно заглибитися всередину себе самого: серцем перелетіти від земного Адама до Павлової людини: до «невидимого, небесного, до нашого світу». Так ми «проникаємо у самий центр нашого серця й душі нашої». Таку людину філософ називає істинною. Через розуміння і взаємну любов уникають смерті, адже пізнають у собі нетлінну й істинну людину [4, c.121].

Вічність здобувається духовним подвигом. Актуальною є думка про духовну силу особистостей, здатних нести у собі істину та утверджувати її власною діяльністю. Звертаючись до образу старозавітного Мойсея, Сковорода бачить у ньому особистість, що обєднала своєю волею єврейський народ. Він «зробив його щасливим і переможним», -- говорить Сковорода.

Соціальні проблеми, що розвязуються у працях філософа, мають виражене моральнісне забарвлення. Цінність людської діяльності повязується з спрямуванням її на інтереси ментального життя. У праці «Вхідні двері до християнського доброчестя», вдаючись до поняття «всезагальний розум», філософ обґрунтовує його зміст у системі цінностей народного життя. Організовані на засадах розумного стосунки в сімї, у державі дають життя, що буває «раєм, небом, божим домом».

Для самоорганізації народу на звільнення від соціального і духовного рабства важлива духовна єдність етносу, віра у власні сили і воля до досягнення мети [4, c.122].

Беручи відомий епізод зі Старого Завіту про вихід євреїв з єгипетського полону, філософ зосереджує увагу на питанні: чому «600 тисяч були викликані в обітовану землю піші, а чому лише два в неї увійшли». Він наголошує, що ті, хто повірив, дійшли. Саме вони заснували роди, їх нащадки народом стали: не лише кровно спорідненим, але і духовним цілим.

Розмірковуючи над питанням щастя, Сковорода протиставляє матеріальні чинники добробуту людини і душевний спокій. Досягнення у науках ще не роблять людину щасливою. Не дає їй щастя і ситість шлунку та інші тілесні задоволення. Справжнє духовне задоволення, що дає людині відчуття щастя -- самопізнання. «Оце ж і є бути щасливим -- пізнати, знайти самого себе» [7, с. 234].

В етиці Сковороди має місце певне протиставлення логічного пізнання на користь чуттєвого. На ґрунті останнього відкривається людині розуміння суті щастя. «Серце» у його філософії -- це чуттєвий розум, на відміну від суто раціонального знання.

Велика увага в етиці Сковороди приділена питанням виховання особистості. Повчальна форма його діалогів має моральнісне спрямування. Філософ прагне шляхом діалогу героїв спонукати читача до внутрішнього діалогу, попередити можливі питання та дати на них вичерпні відповіді. Діалогова форма важлива як засіб пробудження інтересу до любомудрості.

Отже, епоха Просвітництва засвідчила про себе як час особливо великого інтересу до етичної проблематики.

На відміну від середньовіччя, людська особистість розглядається у цю епоху як субєкт морального вибору. Філософія зосереджує увагу на пошуку обєктивних засад моралі, намагається відповісти на питання джерела існування добра і зла. Саме доба Просвітництва остаточно «реабілітує» людську природу, утверджуючи у полеміці з релігійною ортодоксією цінність людської чуттєвості для пізнання світу та для цілеспрямованої людської діяльності [1, c.81].

Людська природа бачиться моральнісною. Причини існування зла у світі філософи пояснюють не людською природою, а характером суспільних стосунків. Недосконалі державні закони, негуманні суспільні відносини -- джерела соціального зла.

Шлях морального удосконалення життя бачиться у творенні добрих законів, у розумному державному управлінні, а також у моральному вихованні громадян. Етика Просвітництва підготувала ґрунт для етики німецького класичного ідеалізму.

У Сковороди визріває переконання, що справедливе суспільство виникає на ґрунті освіти, пізнання людьми себе. Матеріальні відносини та стосунки між людьми регулюються додержанням моральних принципів. Основою моральності і справедливості він вважає «споріднену» працю, яка є корисною для всього суспільства, оскільки вже сам процес виконання її приносить насолоду.

Сковорода належить до тих мислителів, вчення яких перебуває у повній гармонії з їхнім життям. Однак цієї гармонії не слід перебільшувати, бо його гаряче прагнення знайти «гармонійну рівновагу» духу в умовах панування зла і несправедливості залишилося недосяжною мрією.

Досягнення добра, блага є основою всіх людських вчинків, і тому те, що справді корисне для людини, є бажаним для неї, а отже, і прекрасним. Користь з красою, а краса з користю, на думку Сковороди, неподільні; їх єдність і є джерелом людського щастя. Краса органічно повязана з добротою, тому, твердить Сковорода, «доброта живе в одній красі». Це й зумовило ототожнення в його світогляді семантики добра і краси [1, c.74].

Розуміння мистецтва у нього закономірно випливає з теорії «сродності». Справжня цінність художніх творів, на думку Сковороди, полягає у тому ж, що й цінність життєвих явищ: «Опера, книга, песня и жизнь не от долготи, но от благолепия и доброт цену свою получает». Важливою ознакою справжнього мистецтва є почуття любові.

На його переконання, ніщо не потребує такої внутрішньої свободи, як мистецтво: неспорідненість вбиває будь-яке «художество». Для живопису і для музики, як і для всякого іншого мистецтва, необхідні природні здібності. Що ж до навчання і вправ, то вони здатні тільки вдосконалити талант. Якщо ж немає природної основи, покликання, то ніяке навчання не принесе бажаних і сподіваних результатів.

Визначаючи мистецтво з погляду спорідненої праці, Сковорода робить висновок, що справжньому митцеві насолоду приносить не слава, а сама праця над твором, яка солодша за славу.

Отже, Сковорода зробив істотний внесок у скарбницю вітчизняної культури. Він писав пісні і музику до них, вправно грав на кількох музичних інструментах, малював, а головне -- створив численні літературні і філософські твори. Його спадщина належить до визначних надбань вітчизняної прогресивної культури XVIII ст., а його імя посідає помітне місце в ряду видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу України. У свідомість сучасників та нащадків він увійшов насамперед як народний вільний мислитель, мандрівний учитель життя, в якому висока освіченість поєднувалася з мудрістю трудящої людини. Мужність Сковороди, зневага до багатих, протест проти несправедливості і зла, засудження наживи, духовна незалежність створили йому в народі добру славу [4, c.123].

2. Соціальний працівник у конфліктній і екстремальній ситуаціях

Соціальна робота є одним з найбільш одухотворених видів професійної діяльності. Нинішній етап розвитку соціальної роботи в нашій країні можна охарактеризувати як перехідній до якісно нового розвитку соціальної педагогіки і соціальної роботи [2, c.25].

Вихід на професійний рівень постановки соціальної роботи в країні -- явище значне. Від якості кадрів багато в чому залежить подальша доля професії, а значить, і рішення проблем виховання, освіти, виживання, розвитку дітей, а головне -- соціального захисту кожної людини [6, c.47].

Вихід на професійний рівень постановки соціальної роботи вимагає, щоб цю професію вибрали люди особливих особових якостей. Діяльність соціального педагога -- це зона довіри між людьми, шлях до їх взаєморозуміння, взаємодопомоги і взаємовідповідальності [11, c.231].

Якості соціального працівника, що забезпечують його професійну придатність:

· Емпатія -- уміння бачити світ очима інших людей, розуміти його так само, як вони, сприймати їх вчинки з тих же позицій і в той же час мати здатність сказати іншим про своє розуміння і дати можливість підтвердити або спростувати ці уявлення іншим.

· Доброзичливість -- здатність демонструвати своє відношення приязні, безумовно позитивного відношення, симпатії, готовність підтримати іншу людину.

· Делікатність -- ввічливість, мякість з іншими людьми.

· Автентичність -- здатність бути природним у відносинах з людьми, бути самим собою в контактах з тими, що оточують.

· Відвертість -- готовність відкрити іншим свій внутрішній світ, бути щирим, уміти говорити про свої відчуття і думки, транслювати їх співбесідникові.

· Конкретність -- відмова від загальних міркувань, уміння конкретно відповідати на питання [5, c.62].

· Безпосередність -- уміння говорити і діяти в обстановці «тут і тепер», мати чітке уявлення про людину і її ситуацію, а також демонструвати це.

· Комунікабельність -- інтерес до інших людей, до спілкування з ними, легкість в спілкуванні.

Людина, що вибрала цю професію, повинна бути гуманістом, володіти високою духовною і загальною культурою, бути педагогом, психологом і соціальним робітником, що усвідомлює свою активну роль в захисті прав дитини на навчання, виховання, розвиток і гідне існування, мати тверді етичні принципи.

Найважливішою особливістю діяльності соціального працівника є уміння вести діалог, організовувати процес комунікації, управляти їм. Уміння вести діалог| передбачає|припускає| цілий ряд|низку| професійних навиків|навичок| і знань.

Професіонал повинен уміти вислухати і зрозуміти|, коректно запитати|спитати| і по-діловому точно відповісти, переконати, створити атмосферу довіри і невимушеності, знайти тонкий психологічний підхід| до клієнта, вирішити конфлікт і зняти напругу|напруження| [9, c.104].

В основі всього цього лежить комунікативна техніка спілкування. Володіння нею -- найважливіша ознака професійної| придатності фахівців|спеціалістів| будь-якого профілю, чия діяльність повязана із спілкуванням.

Згідно з|згідно| цим можна виділити ряд|низку| характеристик, складових комунікативного портрету соціального працівника|, якого можна назвати|накликати| гуманітарієм практичної| дії. Ці характеристики назвемо|накликатимемо| комунікативною| професіограмою|, що, по суті, є|зявляється| системою| кваліфікаційних вимог, які предявляються до фахівця|спеціаліста| в області соціальної роботи. Фахівець|спеціаліст| в цій області повинен [10, c.261]:

Ш знати мовний етикет і уміти його використовувати;

Ш організувати необхідний вид|вид| спілкування і управляти їм;

Ш аналізувати предмет спілкування, його мету|цілі| і завдання|задачі|;

Ш коректно ставити питання і точно на них відповідати;

Ш уміти вести бесіду, співбесіду, ділову розмову, суперечку, полеміку, дискусію, дебати, дебати, диспут, круглий| стіл, ділову нараду, командну ділову гру, переговори, торги;

Ш уміти аналізувати конфлікти, кризові|кризові| ситуації, конфронтації і вирішувати їх;

Ш мати навик|навичку| доводити і обґрунтовувати, критикувати і спростовувати, аргументувати і переконувати, досягати угод| і компромісів;

Ш володіти технікою мови|промови|, уміти використовувати риторичні| фігури і прийоми;

Ш уміти правильно будувати мову|промову| і інші прилюдні|публічні| виступи|вирушання|;

Ш знати службовий етикет і уміти його використовувати;

Ш уміти за допомогою слова здійснювати психотерапію в спілкуванні; знімати стрес, напругу|напруження|; адаптувати|пристосувати| клієнта| до відповідних умов, коректувати його поведінку| і оцінки.

Без опанування вищезгаданих знань і навичок| здійснення ділового спілкування, тобто такого спілкування, коли за допомогою слова може бути вирішена справа|річ|, неможливе|.

Компетентне спілкування є складною інтегральною умовою|утворенням|, вирішення його проблем можливе з різних позицій. Розглянемо|розглядуватимемо| деякі характеристики компетентного спілкування, або майстерність спілкування, |суттєві| в першу чергу в контексті практики його розвитку.

У багатообразних|різноманітних| випадках спілкування інваріантними складовими опиняються такі структурні компоненти|, як партнери-учасники, ситуація, завдання|задача|. Варіативна зазвичай|звично| обумовлена зміною характеристик цих компонентів і своєрідністю звязків між ними.

Багатство, складність спілкування і, відповідно, компетентність в спілкуванні пояснюються|тлумачать| різноманіттям його видів. Зазвичай|звично| виділяють службово-ділове (ролеве), інтимно-особове, ритуальне (у тому числі світське), маніпулятивне, діалогічне спілкування та ін. [3, c.121]

Практика показує, що далеко не завжди компетентність в одному виді|виді| спілкування означає компетентність в інших його видах. Вельми|дуже| часто це можуть бути досить|достатньо| автономні утворення [2, c.214].

У даному контексті доречно спеціально навести поняття терміну «компетентний». У словнику іноземних слів цей термін перекладається у тому числі як той, що «знає, досвідчений в певної області». Звичайно, знання про спілкування -- необхідний елемент компетентності, але|та| лише у тому випадку, коли воно стає соціальною установкою -- готовністю діяти певним чином по відношенню до себе, інших, ситуації.

Можна бути дуже обізнаним|інформованим|, інформованим про проблеми спілкування з|із| людиною, але|та| це зовсім не є гарантією компетентності|. Основним критерієм тут є реальні рішення| завдань|задач|, що виникають при спілкуванні, і одночасний особовий розвиток, самореалізація.

Важливий|поважний| показник компетентності в спілкуванні -- відношення| людини до власних цінностей: наскільки він їх рефлексує|, наскільки сам собі віддає в них звіт. Відомо, що зовсім непросто відповісти собі на питання: «Чого я більш всього|більше всього| хочу в цьому житті, до чого прагну, навіщо живу?». По суті, йдеться про культурі рефлексії як складовій компетентності|.

Саме рефлексивно-емпатійний| розвиток людини| забезпечує позицію децентрації| у відношенні|ставленні| з|із| партнером|, уміння аналізувати ситуації спілкування не лише|не те що| «з власної дзвіниці». Культура рефлексії передбачає|, що учасник спілкування здатний|здібний| стати як би посередником по відношенню до самого себе в цьому процесі, аналізуючи ситуацію|, цілі, наслідки і тому подібне.|тощо| Саме рефлексія, позиція| людини по відношенню до самого собі і партнерам по спілкуванню великою мірою обумовлює |зумовлює| субєктність|| сторін, що є передумовою побудови|шикування| спілкування як діалогу [6, c.129].

В даному випадку йдеться про те, що розвиток компетентності| -- це розвиток умінь людини досліджувати власний психологічний потенціал, а також умінь реконструювати| компоненти| психологічної подоби своїх партнерів, ситуацій, завдань|задач|. У сучасній психології накопичений великий обєм|обсяг| емпіричних| даних відносно|щодо| кожної із згаданих граней спілкування|.

Розвиток компетентного спілкування можна розглядати|розглядувати| з різних| точок зору. Можна орієнтуватися на збагачення, повноту|, поліфонічність| -- в такому разі у такому разі| основною виявляється |опиняється| спрямованість на отримання багатообразної|різноманітної| палітри психологічних| позицій і засобів|коштів|, які допомагають повному|цілковитому| самовираженню| партнерів, реалізації всіх функцій -- перцептивної, комунікативної, інтерактивної. Якщо виявляється|опиняється| допомога в подоланні|здоланні| тих або інших труднощів спілкування, може бути акцентована| яка-небудь одна грань цих засобів|коштів|.

Зокрема, не випадково для вдосконалення службово-ділового і інтимно-особового спілкування використовуються різноманітні| види соціально-психологічного тренінгу. В цілому|загалом| ж компетентність в спілкуванні означає не оволодіння якої-небудь однієї психологічної позиції як найкращої|, а використання комплексу цих позицій.

Уміння застосовувати всю палітру особових можливостей спроможностей|, як би граючи на всіх психологічних «інструментах», -- один з показників психологічної| зрілості і компетентності.

Основа комунікативної компетентності -- соціальний інтелект, тобто стійка, заснована на специфіці смислових| процесів і ефектного реагування здатність|здібність| розуміти| самого себе, інших людей, їх взаємовідношення і прогнозувати| міжособистісні події [10, c.92]. Формуванню соціального інтелекту| сприяє перш за все|передусім| розвиток наглядової|спостережливої| сенситивності| -- здібності спостерігати іншу людину і одночасно| запамятовувати, як вона виглядає, що говорить; теоретичної| сенситивності| -- здібності вибирати і застосовувати теорії для точнішого передбачення і пояснення відчуттів|почуттів|, думок і дій інших людей; номотетичної| сенситивності| -- здібності | розуміти типового представника тієї або іншої групи|; ідеографічною сенситивності| -- здібності розуміти своєрідність| кожної людини.

Сенситивність розвивається в ході спеціальних тренінгів, сприяючих яскравішому прояву|вияву| емпатії|, -- здібності прийняття|приймання| іншого, емоційного|емоціонального| резонансу на його переживання| (умова зняття тривожності, «захисних механізмів» клієнта|), що допомагають ідентифікувати себе з|із| іншим, моделювати | внутрішній стан|статок| клієнта на основі спроби представити| себе на його місці [9, c.311].

Розвиток комунікативної компетентності |в| соціальних працівників| за допомогою спеціальних наукових методів передбачає відповідні форми вчення|навчання|. Одна з них -- активне| соціальне вчення|навчання| в умовах групової навчально-тренувальної| діяльності.

Учбово-тренувальна група -- одна з організаційно-дидактичних| форм, діяльність якої направлена| на формування загальної|спільною| і професійної компетентності|; соціалізуючим середовищем|середою| якого є цілісна професійна культура.

Один з показників компетентності спілкування -- уміння слухати|.

Відомо, що багато хто з|із| нас не уміє слухати (і чути) те, що говорять нам інші. Навіть коли ми не перебиваємо співбесідника|співрозмовника|, багато з|із| того, що він говорить, «пролітає» мимо|повз| наших вух -- в основному тому, що у цей момент ми думаємо про щось інше. Це приводить|приводить| часом до вельми|дуже| негативних наслідків: руйнуються приятельські відносини| і навіть сімї. Якщо ж невміння слухати характерне для соціального працівника, то у клієнта створюється неправильна| думка про нього.

Таким чином, співробітник соціальної служби повинен підтримувати високі етичні стандарти свого положення, виключаючи які-небудь прийоми, введення кого-небудь в оману, нечесні дії, чітко розрізняючи заяви і дії, зроблені їм як приватною особою і як представником своєї професії.

Не менш важливий і такий напрямок соціальної роботи, як поширення знань про виживання людини в екстремальних умовах (при дефіциті матеріальних засобів, продуктів харчування, при затяжній хворобі і інших соціальних ситуаціях), а головне, як показала практика, -- про права і пільги громадян, гарантованих державою.

На ряду з цим стають проблеми алкоголізму, оскільки за відсутності служб нар|кологічної| і психіатричної допомоги, за невисокого культурно-освітнього| рівня населення зловживання алкоголем| набуває|придбаває| загрозливих по своїх наслідках| розміру.

Важлива сторона роботи соціального працівника полягає у допомозі літнім людям у вирішенні побутових, соціально-медичних|, соціально-психологічних, соціально-педагогічних| проблем, а також у забезпеченні дозвільної| зайнятості дітей, підлітків, молоді і| дорослого населення. Для того, щоб дозвільні заняття сприяли| розвитку особистості|особистості|, необхідно акцентувати увагу| не стільки на розважальній направленості дозвілля|, скільки на розвитку людини в інтелектуальному, емоційному|, етичному, духовному, соціальному плані [8, c.285].

Велике значення має допомога у забезпеченні працевлаштування підлітків і молоді з|із| постійною | оплатою праці; | сприяння у пошуках нових робочих| місць, перепідготовка спеціалістів|; допомога у розвитку| особистих|особових| підсобних господарств за допомогою впровадження освітніх |програм підготовки.

Окрім того, поряд з вищевказаних, у роботі соціального працівника важливим є вміння усувати міжнаціональні та| міжетнічні конфлікти, налагодження|налагоджування| добросусідських стосунків.

Не менш значимі|значущі| проблеми глибинного плану, від вирішення яких неабиякою мірою залежить доля людини: соціальне обслуговування (у різних видах і формах), підвищення культурно-освітнього рівня населення, формування здорового| способу життя, розвиток духовних цінностей в соціумі|, зміцнення інституту сімї, формування життєздатності| особистості|особистості| в умовах соціальних катаклізмів та ін.

Класифікація соціальних технологій, що застосовується при цьому, базується| на диференціації як вживаних знань, способів, методів, так і обєктів (явищ, процесів, груп людей, їх спільностей| тощо), оскільки до кожного з них можна примінити| певні способи дії з метою їх оптимального| функціонування, розвитку і вдосконалення.

Природно, що вміст|зміст| соціальних технологій суттєво| розрізняється. Визначимо коротко зміст|зміст| найбільш важливих|поважних| соціальних технологій, що допоможе детальніше розглянути|розглядувати| специфіку технологій в соціальній роботі.

Глобальні соціальні технології повязані з вирішенням загальнолюдських проблем і сприяють зясуванню і вирішенню не лише|не тільки| внутрішніх, але і світових тенденцій розвитку, звязку суспільства| і природи. Отже, їх впровадження, прямо або ні|, повязане з життєдіяльністю людей; їх соціальною захищеністю|.

Одним з різновидів універсальних технологій є технологія глобального моделювання (дослідження і вирішення питань збереження|зберігання| світу|миру|, природи, забезпечення населення Землі продовольством, енергією, матеріальними засобами|коштами| і так далі). Регіональні соціальні технології вивчають закономірності територіального соціального життя і планомірні її зміни.

Інноваційні соціальні технології є такими методами та прийомами інноваційної діяльності, які направлені| на створення|створіння| і матеріалізацію таких нововведень в суспільстві|, які наводять|приводять| до якісних змін в різних сферах соціального життя, раціональне використання матеріальних| і інших ресурсів суспільства [6, c.218]|товариства|.

Рутинні соціальні технології (технології, засновані на минулому досвіді|досліді|) на відміну від інноваційних характеризуються такими| методами дії на соціальні процеси, які відрізняються| малою наукомісткістю|наукоємною|, не мотивують соціальний обєкт, соціальну систему до змін|перемін|.

Інформаційні соціальні технології мають містять способи, прийоми, оптимізацію самого інформаційного| процесу, його відтворення і функціонування. Інтелектуальні соціальні технології направлені|спрямовані| на розвиток| і стимулювання розумової діяльності людей, розвиток| їх творчих здібностей.

Демографічні технології мають на меті вивчення| і вироблення способів механізму відтворення населення|, зміни його чисельності, складу і розміщення тощо.

Соціальні технології |злагоди| є методами, дорогами|коліями| досягнення згоди|злагоди| більшості населення у вирішенні найбільш| актуальних питань суспільного|громадського| життя, |із| взаємної дії. До цього типа|типу| технологій примикають соціальні технології| вирішення конфліктів, зокрема соціально-етнічних.

В останньому випадку поважно враховувати внутрішню структуризацію| цих технологій|; своєрідними способами зняття| напруги, вирішення проблем: 1) позиційне протистояння|; предявлення контрпретензій для вирішення взаємних поступок; 2) переділення| кордонів|меж| у звязку із змінами адміністративного статусу; 3) компроміс, взаємопоміч|; 4) однобічні|односторонні| поступки, задоволення всіх претензій; компенсація (фінансова, економічна та ін.); 5) знищення обєкту або субєкта конфлікту в національно-територіальних утвореннях.

Політичні технології як вид|вид| соціальних технологій представляють| собою методи вирішення політичних проблем, виробітку| політики, її реалізацію, здійснення політичної діяльності|.

Можна виділити також соціальні технології у власне соціальній сфері, духовній і економічній областях.

У структурі управлінських технологій особливу важливість мають| адміністративно-управлінські технології як способи безпосереднього впливу| на керований обєкт.

Ясно, що цей вид|вид| технологій (як і багато інших) прямим чином повязаний з вирішенням завдань|задач| соціальної роботи. До такого роду технологій можна також віднести психологічні технології| як способи дії на психологічні процеси, якості, явища, стосунки, як методи дії на установки|, характер, реакції, волю особистості|особистості|, міжособистісні взаємостосунки|.

Отже, компетентність соціального працівника -- це органічна єдність його особистості, діяльності і спілкування, яка дозволяє на високому рівні вирішувати професійні завдання [2, c.10].

Окрім того, не слід забувати, що соціальна робота -- одна з гуманітарних служб, яка намагається|пробує| здолати|подолати| дискримінацію суспільства|товариства| по відношенню| до соціально-знедолених|безталанних| людей, що мають особливі проблеми|.

Основне завдання|задача| соціальної роботи на рубежі тисячоліть -- подальший|дальший| розвиток і вдосконалення наявних форм, методів|, способів і прийомів діяльності, які використовуються спеціалістом| для вирішення соціальних проблем клієнтів, стимулювання активізації їх сил для зміни несприятливої життєвої ситуації.

Разом з|поряд з| цим подальша|дальша| розробка методів соціальної роботи| обумовлена і необхідністю науково-дослідних досліджень|вишукувань| з боку фахівців|спеціалістів| як в рамках|у рамках| суспільства|товариства|, так і в масштабах малих груп. Особливо поважно відзначити, що розвиток цієї діяльності здійснюється в процесі безпосередньої практичної роботи, тобто в процесі надання|виявлення| адресної, комплексної| і своєчасної допомоги.

Сукупність прийомів і методів діяльності субєктів соціальної| роботи, що розглядають|розглядують| соціальні проблеми клієнтів як спосіб стимулювання розвитку їх сил, конструктивної діяльності| в соціумі з метою зміни несприятливих життєвих| ситуації сприяє досягненню розуміння клієнтом залежності| і взаємообумовленості особистих|особових| і суспільних|громадських| проблем|, активізації його участі в солідарних діях з ціллю вирішення| виникаючих проблем та конфліктних ситуацій.

Список використаної літератури

1. Багалій Д. Український мандрований філософ - Григорій Сковорода. - К.: АТ «Обереги», 1993. - 129 с.

2. Бочарова В. Педагогика социальной работы. - М.: Академия, 1994. - 501 с.

3. Козлов А.А., Иванова Т.Б. Практикум социального работника. Серия «Учебные пособия». - Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. - 320 с.

4. Мовчан В.С. Етика: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2007. - 483 с.

5. Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учебник. / Под ред. В.А. Сластенина. - М.: Академия, 2000. - 200 с.

6. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.: Сфера, 2001. - 480 с.

7. Сковорода Г. Пізнай в собі людину. - Львів: Світ, 1995. - 527 с.

8. Социальная работа: теория и практика: Учебное пособие / Отв. ред. д.и.н., проф. Е.И. Холостова, д.и.н., проф. А.С. Сорвина. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 427 с.

9. Социальная работа / Под общ. ред. В.И. Курбатова. - Ростов н/Д: Феникс, 2000. - 576 с.

10. Фирсов М.В., Студентова Е.Г. Теория социальной работы: Учебное пособие для студ. высш. учебн. заведений. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. - 432 с.

11. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. - 464 с.