16

Індекс групи ___________________

Орловський Олександр Володимирович

м. Бровари Київської області

вул. Київська 300в кв. 51

Приватний підприємець

Контрольна робота

з Правознавства «Поняття і елементи форми держави»

Викладач: професор Семаков Генадій Семенович

Київ 2006р.

• Зміст:
• Поняття і структура форми держави. Види форм державного правління 3
• Форма державного правління 4
• Класифікація форм державного устрою 6
• Види форм державного (політичного) режиму 10
• Список використаної літератури 14

Поняття і структура форми держави. Види форм державного правління

Форма держави -- порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні.

Структура форми держави -- стійка єдність елементів, їх звязків, цілісності, звязків елементів із цілим. Вона включає три взаємозалежних елементи: форму державного правління, фор-му державного устрою, форму політичного (державного) режиму.

Форма державного правління

Протягом історії виникали різні види монархій:

1) східна деспотія, заснована на азіатському засобі провад-ження;

2) антична (рабовласницька);

3) феодальна монархія:

· ранньофеодальна -- характеризується великим ступенем децентралізації,

· станова-представницька -- влада монарха поєднується із наявністю станово-представницького органу (Іспанія -- кортеси, Франція -- генеральні штати, Англія -- парламент);

· абсолютна,

4) конституційна монархія.

Розглянемо абсолютну та конституційну монархії, тому що інші практично не існують.

Конституційна монархія може бути парламентською та дуа-лістичною. Остання форма практично відживає.

У парламентській монархії влада монарха в законодавчій, ви-конавчій і судовій сферах діяльності символічна. Монарх лише підписує законодавчі акти, прийняті парламентом, і формально зберігає статус глави держави -- виключно з представницькими повноваженнями. Фактичним главою держави (премєр-мініст-ром) стає лідер партії, яка володіє найбільшим числом депутат-ських місць у парламенті. Уряд формується парламентом і лише йому підзвітний.

Сучасні монархії здебільшого є парламентськими (Японія, Іспанія, Швеція, Данія та ін.).

У дуалістичній монархії юридичне і фактично влада поділена між урядом, що формується монархом (або призначеним їм пре-мєр-міністром), і парламентом. Монарх вже не має законодав-чої влади, вона перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Монарх своїми указами регулює багато сфер суспільних відносин. Він має право відкладального вето щодо законів, які видаються парламентом, і право розпуску парламенту.

Дуалістична монархія характерна для перехідного періоду від феодалізму до капіталізму. Вона є своєрідною спробою прими-рити інтереси феодалів (їх переважно виражає монарх) і інтере-си буржуазії (їх представляє парламент). Наприклад, дуалістич-на монархія була в кайзерівської Німеччині в 1871--1918 pp. Вона існувала також у Тунісі, Таїланді, Лівії, Ефіопії та інших краї-нах. У деяких сучасних країнах (султанат Бруней, королівство Тонга) збереглися окремі риси дуалістичної монархії.

В історії держав світу виникали різні види республік:

· антична;

· середньовічна (феодальна);

· буржуазна; соціалістична.

· Розглянемо сучасні види республік.

Класифікація форм державного устрою

Основні ознаки унітарної держави (Україна, Болгарія, Поль-ща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фін-ляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.):

· єдина конституція (конституції прийняті в більшості кра-їн світу);

· єдина система вищих органів державної влади -- глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

· єдине громадянство і єдина державна символіка;

· єдина система законодавства і єдина судова система;

· адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

· в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні -- області, у Польщі -- воєводства, в Англії -- графства, в Італії -- провінції.

Деякі унітарні держави (Велика Британія, Грузія, Данія, Із-раїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна, Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні -- це Автономна Республіка Крим. Такі держави нази-вають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолі місцевих орга-нів влади перебувають призначені з центру посадові особи, кот-рі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентра-лізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість пи-тань місцевого життя. У них автономії мають внутрішнє само-врядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законо-давства. У такому разі закони приймаються парламентом авто-номії в межах своєї компетенції (головним чином у порядку де-легування йому законодавчих повноважень центральним зако-нодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).

Щодо Верховної Ради Автономної Республіки Крим, то її участь у сфері законодавчій діяльності обмежена підготовкою і прийняттям Конституції (набрала чинності 12 січня 1999 p.).

Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. -- разом у світі існують 24 федератив-ні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія):

· наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій -- субєктів федерації, що мають власний адміністративно-терито-ріальний поділ;

· наявність загальної конституції федерації і конституцій "і субєктів, тобто наділення субєктів федерації установчою владою;

· наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її субєктів, тобто наділення субєктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання зако-нодавчих актів, які діють лише на території субєкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

· наявність федерального двопалатного парламенту і парла-ментів субєктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління субєктів федерації;

· наявність громадянства як усієї федерації, так і її субєк-тів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

· можливість субєктів федерації мати власну правову і су-дову системи (США);

· наявність загальнофедеральної податкової і грошової сис-теми;

· субєкти федерації не мають суверенітету і не є субєктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відноси-нах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її субєктів.

У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта -- регіонам, а право оподатковуван-ня поділене між обома. Тому і федерація, і її субєкти можуть мати право видавати закони з аналогічних питань.

Розглянемо такі союзи держав, як конфедерація і співдруж-ність.

Вони відрізняються від федерації як форми територіаль-ного устрою тим, що є формою міждержавного союзу, тобто обєднанням незалежних держав.

Конфедерація -- тимчасовий союз суверенних держав, які об-єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня тор-гівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збе-реженні в інших питаннях повної самостійності.

Основні ознаки конфедерації (через етап конфедерації пройш-ли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація -- Сенегамбія, 1981-1989 pp.):

1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної терито-рії і державного кордону;

2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управ-ління;

3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової си-стем;

4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження сувере-нітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;

5) наявність загального конфедеративного органу, що скла-дається з делегатів суверенних держав;

6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедера-ції не є обовязковим і не спричиняє ніяких санкцій (право ну-ліфікації, тобто відхилення);

7) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її субєктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.

Заслуговує на увагу особлива форма обєднання держав, іме-нована співдружністю (СНД, Британська Співдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це є дуже рідкі-сне, ще аморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно оформлене обєднання держав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повного суверенітету і незалеж-ності. В основу співдружності, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути найрізноманітні -- економічні, культурні та ін.

Співдружність може мати перехідний характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних пе-редумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, розєднання.

Види форм державного (політичного) режиму

Основою для кваліфікації державних (політичних) режимів слугує:

-- ступінь розвиненості політичної демократії;

-- реальний політико-правовий статус людини. З урахуванням цих критеріїв сучасні державні (політичні) режими поділяються на види: демократичні і антидемократичні. Існують також перехідні режими. Представимо на схемі основні режими.

Демократичний режим характерний для правової держави. Його способи і методи здійснення державної влади реально забезпе-чують вільний розвиток людини; участь у здійсненні державної влади; свободу в економічній діяльності; захищеність прав і за-конних інтересів; врахування інтересів більшості і меншостей (меншин); легальна дія опозиційних партій; формування уряду тими партіями, що перемогли на відповідних виборах; доміну-вання переконання, узгодження, компромісу; виборність і змі-нюваність центральних і місцевих органів державної влади тощо.

При антидемократичному режимі відбувається потоптання прав і свобод людини, придушення опозиції, не виключається скасу-вання представницького вищого органу (парламенту) або пере-творення його на маріонеткову установу, формування уряду ар-мією, що захопила владу, і т. ін.

Тоталітарний режим -- крайня форма антидемократичного режиму. Характеризується повним пануванням держави над людиною і суспільством; одержавленням усіх легальних громад-ських організацій; не обмеженими законом і закону не підвлад-ними повноваженнями влад; забороною демократичних органі-зацій; фактичною ліквідацією формально проголошених кон-ституційних прав і свобод; усепроникаючим контролем за діяльністю громадян і громадських організацій; політичною цен-зурою; відсутністю гласності; войовничою тотальною нетер-пимістю до усіх, хто мислить інакше, ніж диктують правляча партія та її ідеологія; репресіями відносно опозиції та інако-мислячих; мілітаризацією суспільного життя; прагненням до зов-нішньої експансії.

Ідеологія тоталітарних режимів завжди є революційною (або псевдореволюційною).

Авторитарний режим не є настільки різким у крайніх, реакцій-них проявах, як тоталітарний режим. Він поєднує в собі риси то-талітарного і демократичного режимів. Як і демократичний ре-жим, він зберігає автономію особи і суспільства в сферах, що не належать до політики; не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах; допускає економічний, со-ціальний, культурний, а частково й ідеологічний плюралізм; не прагне ввести планове управління економікою і встановити за-гальний контроль за населенням, обмежується жорстким політич-ним контролем; може ґрунтуватися на праві, моральних засадах.

На відміну від демократичного режиму, при якому джерелом влади є народ, авторитарний режим характеризується:

(1) необмеженою владою однієї особи або групи осіб, непідконтрольної народу, яка формується головним чином не шля-хом конкурентної виборної боротьби, а за допомогою навязу-вання чиєї-небудь волі зверху;

(2) наявністю центру, що має владні повноваження управ-ління і діє за своїм розсудом, у тому числі й з порушенням норм закону;

(3) здійсненням управління, як правило, централізовано; кон-центрацією влади в руках одного або кількох тісно взаємозалеж-них органів, рішення яких повинні виконуватися беззаперечно;

(4) використанням насильства і позасудових методів приму-су людей;

(5) спиранням на поліцейський і військовий апарат;

(6) субординацією субєктів громадських відносин, дією прин-ципу пріоритету держави над особою, відсутністю гарантій здій-снення конституційне проголошених прав і свобод особи, особ-ливо у взаємовідносинах особи з владою.

Авторитарний режим може бути двох видів:

* революційний -- спрямований на зміну типу суспільно-по-літичного розвитку;

* стабілізаційний -- орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

Авторитарний стабілізаційний режим може мати на меті про-ведення мобілізаційних заходів на подолання труднощів, що виникли внаслідок надзвичайних обставин, а також у звязку з:

· революційними рухами (прогресивними, консервативни-ми або реакційними);

· рухами, що прагнуть відновити старі, віджиті порядки;

· загальносоціальною кримінальною злочинністю;

· іноземним утручанням.

Авторитарний режим встановлюється в державах, які:

· відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;

· намагаються створити передумови для демократизації сус-пільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;

· є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.

Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського поряд-ку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні пе-ретворення, не руйнуючи при цьому механізм ринкового само-регулювання, проводити достатньо активну соціальну політи-ку. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний ха-рактер.

Список використаної літератури

1. Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих у вузи. - М.: Юрист, 1996.

2. Лившиц Р.З. Современная теория права: Краткий очерк - М., 1992.

3. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева - М. Юрист, 2000.

4. Основы государства и права: Учебное пособие /Под общей ред. С.А. Камарова - М. Манускрипт, Русь-90, 1996.

5. Охримович Ю. Теорія права. - К., 1981.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / - Харків: Консул, 2001.

7. Государственное право зарубежных стран: Курс лекций в 2-х томах / Под ред. Профессора М.Н. Марченко - М. Юридический колледж МГУ, 1995