Страхування в туризмі

Страхування в туризмі

Вступ

В останні роки відмічається помітне зростання кількості страхових випадків, особливо важких і дорогих, включаючи смертні випадки і необхідність репатріації тіла до постійного місця проживання. Погіршилася і страхова обстановка у ряді традиційно туристських країн. Також за останній час все більше і більше українських туристів виїжджають за кордон на відпочинок, але більшість з них не знайома в достатній мірі з системою страхування. Тому тема дослідження э актуальною
.

Під страхуванням узагалі розуміють систему економічних відносин щодо захисту інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом виплати їм страхового відшкодування (страхові виплати) в разі настання певних подій (страхові випадки) за рахунок грошових коштів (страхові фонди), що формуються зі сплачуваних цими особами страхових внесків (страхові премії), в межах певної їх суми (страхова сума).

Страхування в туризмі є гарантією того, що всі непередбачені витрати, пов'язані зі страховими випадками, бере на себе страховик. Страховиком може бути тільки страхова компанія, що має відповідну ліцензію. Туристична фірма виступає страхувальником туриста і в свою чергу для забезпечення його страхування укладає договір (агентську угоду) зі страховиком. Згідно договору страховик зобов'язується сплачувати страхове відшкодування застрахованим туристам у випадку настання страхових подій; забезпечувати турфірму бланками страхових полісів у необхідній кількості; надавати їй необхідну інформацію щодо умов і правил страхування, тарифів та їх змін; здійснювати консультаційну допомогу тощо.

Страхувальник – туристична фірма, що бере на себе обов'язки рекламувати страхові послуги фірми-страховика; проводити страхування туристів згідно діючих правил, установлених страховиком; своєчасно, у вказаний в угоді термін, повідомляти страховика про настання страхового випадку; без затримки перераховувати страховику страхові платежі.

Страховик виплачує турфірмі агентську винагороду у відсотках до отриманих страхових платежів. З метою заохочення турфірм, залучення їх до тривалого співробітництва страхові організації практикують видачу пільгових або безплатних полісів для керівництва, співробітників фірм і членів їх сімей, виплату премій тощо. Система пільг і заохочень поступово розширюється зі збільшенням терміну співробітництва і сум надходжень під страхування туристів турфірмою.

Об’єктом
дослідження в даній роботі виступає страхування в туристичній сфері.

Предмет дослідження.
Види страхування, які пропонують туристам, та їх особливості.

Метою
даної роботи є дослідження та вивчення страхування в сфері туризму.

Завдання роботи:

- ознайомитись з видами та формами страхування;

- визначити основні функції страхування;

- з’ясувати умови страхової діяльності в сфері туризму.

Методологічна основа.
Дослідженням, вивченням та аналізом страхування в туризмі займалися Сокол Т.Г, Кифяк В.Ф, Осадець С.С.

В роботі були використані аналіз, синтез та диалектичний методи вивчення
.

Структурно робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 22 сторінки.

1. Страхування як складова безпеки в туризмі

Індустрія туризму завжди несла і несе в собі певну небезпеку для життєдіяльності як самих туристів, так і її працівників. Стихійні лиха, нещасні випадки, прорахунки у виробничо-господарській діяльності та інші непередбачені події можуть порушити збалансовану діяльність туристичного комплексу. При цьому з розвитком науково-технічного прогресу природні і виробничо-господарські катаклізми не зменшуються. Для забезпечення стабільної діяльності туристичних підприємств та гарантування якісного відпочинку туристам, зокрема у сферах підвищеного ризику, існують різні інструменти управління ризиком, одним з яких є страхування. Страхування як складова системи безпеки в туристичній індустрії сприяє стабілізації діяльності туристичних підприємств та туроператорських фірм, а також безпеці туристичних подорожей як в Україні, так і за її межами.

Туристична подорож несе у собі багато несподіванок. Турист може стати жертвою катастрофи або пограбування, раптово захворіти, внаслідок зміни погоди та інших обставин можуть не виправдатися його сподівання на спокійний відпочинок. У цих і в безлічі інших випадків виникне: необхідність наперед забезпечити себе від їхніх шкідливих наслідків або звести їх до мінімуму.

Деякі працівники туристичної індустрії знаходяться в зоні підвищеного ризику. Під час прийняття їх на роботу відповідні відомства та саме туристичне підприємство повинні прийняти на себе зобов'язання щодо страхування їх життя та здоров'я.

Останніми роками відчувається помітне зростання кількості страхових випадків, особливо тяжких на дорогах, включаючи летальні результати і необхідність репатріації тіла на батьківщину.

Нині страхова обстановка у ряді традиційно туристичних країн є неспокійного. Одна з причин – брак культури поведінки туристів за кордоном. Вирішенню цієї проблеми могло б сприяти проведення туристичними фірмами з клієнтами докладного інструктажу перед виїздом. Звичайно, ніхто не застрахований від випадковостей. Але деяким з неприємностей, що відбуваються з клієнтами, можна запобігти.

Закон України «Про страхування» регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів, зокрема туристів, а також туристичних підприємств та їх працівників [2].

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування є основною формою забезпечення безпеки туристів у країні (місці) тимчасового перебування. Під безпекою туристів розуміється не тільки особиста їх безпека, але і збереження їх майна і ненанесення збитку навколишньому природному середовищу при здійсненні подорожі.

Сутність страхування, як і будь-якої іншої економічної категорії, визначається її функціями. Страхування виконує чотири функції: ризикову, попереджувальну, ощадну, контрольну.

Зміст ризикової функції страхування полягає у відшкодуванні ризику. В межах дії цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості між учасниками страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій. Ризикова функція страхування є головною, бо страховий ризик, як ймовірність шкоди, безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування по відшкодуванню міжнародних втрат потерпілим.

Попереджувальна функція страхування полягає у фінансуванні за рахунок коштів страхового фонду заходів по зменшенню страхового ризику.

Ощадна функція страхування сприяє накопиченню грошової суми на подальше життя.

Контрольна функція страхування полягає в перевірці цільового формування та використання коштів страхового фонду.

Згідно із Законом України «Про туризм» страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов'язковим і забезпечується суб'єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками [1]. Туристи мають право самостійно укладати договори на таке страхування. У цьому випадку вони зобов'язані завчасно підтвердити туроператору чи турагенту наявність належним чином укладеного договору страхування. [5, с. 201]

Договором страхування повинні передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.

Інформація про умови обов'язкового страхування має бути доведена до відома туриста до укладення договору на туристичне обслуговування.

Обов'язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування здійснюється один раз на весь період туристичної подорожі. За вимогою туриста туроператор чи тур-агент забезпечують страхування інших ризиків, пов'язаних із здійсненням подорожі.

За бажанням туриста з ним може бути укладено угоду про страхування для покриття витрат, пов'язаних з анулюванням договору на туристичне обслуговування з ініціативи туриста, або угоду про страхування для покриття витрат, пов'язаних з передчасним поверненням до місця постійного проживання при настанні нещасного випадку або хвороби. Компенсація шкоди, заподіяної життю чи здоров'ю туриста або його майну, проводиться у встановленому порядку.

Страхування туристів – це добровільне страхування на час туру на випадок раптового захворювання, смерті (загибелі) або тілесних ушкоджень, одержаних туристом в результаті нещасного випадку, а також майнове страхування особистого майна і багажу, що перевозиться (переноситься) з собою.

Проте, окрім вказаних видів страхування, туристам іноді доводиться звертатися за іншими видами страхової допомоги (юридичної, адміністративної, технічної тощо). Через це деякі вітчизняні страхові компанії укладають договори про спільну діяльність з іноземними страховими сервісними компаніями сприяння щодо надання страхових послуг туристам безпосередньо в країні тимчасового перебування.

За домовленістю з партнером український страховик визначає обсяг страхових послуг, що надаються за полісом, а забезпечення послуг лягає на плечі компанії сприяння. Розрахунки між партнерами проводяться як між перестрахувальником і перестраховиком.

Кожна компанія сприяння має в своєму розпорядженні мережу чергових центрів і бюро з операторами, що розташовані в регіонах, на які поширюється дія поліса. При настанні страхового випадку турист (або старший туристичної групи) має зателефонувати до одного з чергових центрів, телефони яких вказані в страховому полісі (сертифікаті) або на ідентифікаційній картці.

Черговий центр передає виклик страхувальника до найближчого до клієнта бюро, яке займається безпосередньою організацією страхової послуги, і підтверджує, що всі витрати будуть сплачені. Чим більше компанія має чергових центрів і бюро, тим швидше вона зможе організувати допомогу клієнту.

При цьому страховим полісом повинні передбачатися оплата медичної допомоги (медичних витрат) і відшкодування інших майнових витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні тимчасового перебування. Недотримання цієї умови позбавляє туриста права па отримання страхової виплати при настанні страхового випадку.

2. Умови страхової діяльності в Україні

Страховий ризик – це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок – це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі [3, с. 138].

Страхова сума – це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату з настанням страхового випадку відповідно до умов страхання, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням. Виплати страхових сум за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним забезпеченням, і суми, що мають йому сплатити як відшкодування збитків. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, котрі діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування або умовами обов'язкового страхування.

Страхова виплата – грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхові виплати за договором страхування здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету).

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством [5, с. 211].

Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету. Зазначена у договорі страхування життя величина інвестиційного доходу не повинна перевищувати 4% річних.

Під страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) розуміється плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику за договором добровільного страхування або за умовами обов'язкового страхування.

Страховий тариф – це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком самостійно. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін. Актами законодавства України про обов'язкове страхування встановлюються максимальні розміри страхових тарифів та мінімальні розміри страхових сум.

Прийняті страховиком додаткові страхові зобов'язання повідомляються страхувальнику письмово і не можуть бути у подальшому зменшені в односторонньому порядку.

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно під суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

Страхове відшкодування – страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі, коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об'єкта, страхове відшкодування виплачується у такій само частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Франшиза – частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При ньому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання, у разі настання страхового випадку, виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплатити страхові внески у встановлені терміни. Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Заява повинна містити всі необхідні відомості про об'єкти, що заявляються на страхування, і предмети. Після передачі страхувальній компанії заява стає частиною договору страхування.

При укладенні договору страхування страхувальник зобов'язаний повідомити страхувальну компанію про всі відомі йому обставини, а також дати відповіді на всі запитання, поставлені йому страхувальною компанією, що мають істотне значення для визначення ступеня ризику щодо манна, яке приймається на страхування.

Договір страхування вважається укладеним з моменту, коли ухвалення страхування підтверджене страхувальною компанією письмово. Договір страхування оформляється за допомогою видачі страхувальнику страхового поліса [5, с. 210].

Після видачі поліса всі документи, що були раніше видані страхувальною компанією на підтвердження прийняття страхування, втрачають силу.

Страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) – це документ, який включає: назву та адресу страховика; прізвище, ім'я та по батькові або назву страхувальника і його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; строк дії договору; визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни сплати їх; порядок зміни і припинення дії договору; інші умови за згодою сторін, підписи сторін. Договір страхування стає чинним з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не визначено умовами страхування.

Виплата страхових сум і страхового відшкодування здійснюється страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт – документ, що містить вичерпну інформацію про страховий випадок. Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою.

У разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також має право самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку. Підприємства, установи і організації зобов'язані надсилати відповідь страховикові на запит про відомості, пов'язані із страховим випадком, зокрема, дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за розголошення їх у будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Об'єкт страхування – це майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю громадян (у особистому страхуванні); з володінням, користуванням, розпорядженням майном (у майновому страхуванні); з відшкодуванням шкоди, заподіяної страхувальником, особі або майну фізичної або юридичної особи (у страхуванні відповідальності).

Страховий інтерес – міра матеріальної зацікавленості в страхуванні. Це елемент, що зумовлює можливість існування інституту страхування. Страховий інтерес носить майновий характер і включає майно, яке є об'єктом страхування, права на нього або зобов'язання стосовно нього, тобто все те, що може стати предметом спричинення матеріального збитку страхувальнику або у зв'язку з чим може виникнути відповідальність страхувальника перед третіми особами. Страховий інтерес може бути підданий грошовій оцінці.

Страхова відповідальність – сукупність прав і обов'язків страховика щодо охорони і захисту майнових або інших інтересів страхувальника, передбачених договором страхування. Виникає з моменту вступу в силу договору страхування і поширюється на весь період його дії.

Страховий збиток – матеріальний збиток, нанесений страхувальнику в результаті страхового випадку.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі;

1) закінчення терміну дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни;

4) ліквідації страхувальника – юридичної особи, смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених законодавством;

5) ліквідації страховика в порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Страховиками є фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства», а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повінню бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону України «Про страхування». У цьому разі використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава. Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, зокрема, розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання даних положень.

Законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у разі, якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету Міністрів України. Обов'язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведення відкритого тендеру з оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів та участь представників добровільних об'єднань страховиків. В інших випадках забороняється будь-яке уповноваження страховиків для здійснення окремих видів страхування з боку держави.

Страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб, для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування [3, с. 141].

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати громадян або юридичних осіб, які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Правове оформлення відносин страхових партнерів.

Згідно з нормами Закону «Про страхування» страховик зобов'язаний:

– ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

– з одержанням відомостей про настання страхового випадку протягом двох робочих днів вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для вчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

– з настанням страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за невчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

– відшкодувати витрати, завдані страхувальнику при настанні страхового випадку, щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

– за заявою страхувальника в разі проведення страхових заходів, що зменшили страховий ризик, або в разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

– тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Умовами договору страхування може бути передбачено також інші обов'язки страховика [2].

У свою чергу, страхувальник зобов'язаний:

– вчасно вносити страхові платежі;

– під час укладання договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати страховика про будь-яку зміну страхового ризику;

– повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо нього об'єкта страхування;

– вжити заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

– повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування [2].

Умовами договору може бути передбачено також інші обов'язки страхувальника. У разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, права і обов'язки страхувальника переходять до особи, котра одержала це майно в спадщину. В інших випадках права і обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина або юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не обумовлено договором страхування. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права і обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов'язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих. Якщо в період дії договору страхування страхувальник втрачає права юридичної особи внаслідок реорганізації, то права і обов'язки, що випливають з договору страхування, переходять до правонаступника страхувальника за згодою страховика. Якщо в період дії договору страхування страхувальника-громадянина визнано судом недієздатним або таким, у якого обмежена дієздатність, то права і обов'язки страхувальника переходять до його опікуна або піклувальника. При цьому дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати або обмеження дієздатності.

Обов'язки страхувальника при настанні страхового випадку.

При виникненні збитку, у зв'язку з яким страхувальник звертається до страхувальної компанії з претензією про виплату страхового відшкодування, страхувальник зобов'язаний:

– негайно, але у будь-якому випадку не пізніше за п'ять діб, рахуючи з того дня, коли він дізнався або повинен був би дізнатися про збиток, сповістити про це страхувальну компанію або її представника;

– вжити всі можливі заходи щодо запобігання або зменшення збитку і щодо рятування застрахованого майна; якщо це є можливим, страхувальник повинен запитати у страхувальної компанії інструкції, які йому слід виконувати;

– надати страхувальній компанії або її представникам можливість проводити огляд або обстеження пошкодженого майна, розслідування причин і розміру збитку, брати участь у заходах щодо зменшення збитку і рятування застрахованого майна;

– на вимогу страхувальної компанії повідомити їй письмово всю інформацію, що необхідна для висновку про розмір і причини пошкоджень або загибелі застрахованого майна;

– у разі загибелі або пошкодження рухомого майна, устаткування;

– надати страхувальній компанії опис пошкодженого, загиблого або втраченого майна. Ці описи повинні надаватися в узгоджені із страхувальною компанією терміни, але у будь-якому випадку не пізніше за один місяць з дня настання страхового випадку. Описи складаються із зазначенням вартості пошкоджених предметів на день збитку. Витрати із складання описів несе страхувальник;

– зберегти постраждале майно в тому вигляді, в якому воно опинилося після страхового випадку.

Страхувальник має право змінювати картину збитку тільки в тому випадку, якщо це диктується міркуваннями безпеки, зменшенням розмірів збитку, з відома страхувальної компанії або після закінчення двох тижнів після повідомлення страхувальній компанії про збиток. [3, с. 138]

Якщо страхувальник не виконає будь-яке з наведених зобов'язань, страхувальна компанія має право відмовитися від виплати страхового відшкодування.

Страхувальна компанія та її представники мають право брати участь у рятуванні і збереженні застрахованого майна, застосовуючи і вказуючи необхідні для цього заходи, проте ці дії страхувальної компанії або її представників не можуть розглядатися як визнання її обов'язку виплачувати страхове відшкодування. Якщо страхувальник перешкоджає цьому, страхове відшкодування скорочується в тій мірі, в якій це привело до збільшення збитку.

Представник страхувальної компанії має право приступити до огляду постраждалого майна, не чекаючи сповіщення страхувальника про збиток. Страхувальник не має права перешкоджати йому в цьому.

Страховик має право відмовитися від виплати страхових сум (страхового відшкодування) у випадку, коли встановлено:

– навмисні дії страхувальника або особи, на користь котрої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь котрої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

– вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь котрої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

– подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

– отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної за заподіяне;

– невчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховиком перешкоду визначенні обставин, характеру та розміру збитків та інші випадки, передбачені законодавством України.

Умовами договору страхування може бути передбачено інші підстави для відмови від виплати страхових сум, якщо це не суперечить законодавству України. Рішення про відмову від виплати страхових сум приймається страховиком та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмова страховика від виплати страхових сум може бути оскаржена страхувальником у судовому порядку. До страховика, котрий виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

3. Види та форми страхування в туризмі

У туристичному бізнесі застосовуються такі види страхування: страхування туриста і його майна; страхування ризиків туристичних фірм; страхування туристів у закордонних поїздках; страхування іноземних туристів; страхування цивільної відповідальності; страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів; страхування від нещасних випадків з покриттям медичних витрат.

Страхування буває добровільним і обов'язковим. До обов'язкових видів страхування відповідно до чинних в Україні документів належать:

– страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів;

– страхування транспортних подорожей.

Решта видів страхування туристів є добровільними. Страхування туриста і його майна включає відповідальність за втрачу або пошкодження майна туристі. Дія такого договору починається з моменту виїзду застрахованого з постійного місця проживання і закінчується у момент його повернення. Застрахувати за таким договором можна багаж і особисте майно, яке туристи мають при собі. Багаж – це зареєстровані і незареєстровані речі туриста. Крім того, страхуванню підлягають речі, що знаходяться на його одязі і тілі, а також придбані під час закордонної поїздки.

Видами страхової відповідальності є: аварії, пожежі, вибухи, стихійні явища природи, грабежі, розкрадання та інші навмисні і зловмисні дії, військові дії тощо.

Страхування ризиків туристичних фірм включає фінансові ризики, відповідальність за позовами туристів, їх родичів, третіх осіб. До фінансових ризиків належать:

– комерційні ризики (несплата або затримка оплати, штрафні санкції контрагента при невизнанні ним обставин порушення контракту форс-мажорними обставинами);

– банкрутство фірми;

– зміни митного законодавства, валютного регулювання, паспортного контролю та інших митних формальностей;

– виникнення обставин форс-мажорного характеру;

– політичні ризики тощо.

Страхування туристів у закордонних туристичних поїздках, як правило, включає:

– падання туристу екстреної медичної допомоги при раптовому захворюванні або нещасному випадку;

– транспортування до найближчої лікарні, здатної провести якісне лікування під відповідним медичним контролем;

– евакуацію до країни постійного мешкання під належним медичним контролем;

– внутрішньолікарняний контроль і інформування сім'ї хворого;

– надання медичних препаратів, якщо їх не можна дістати на місці;

– консультаційні послуги лікаря-фахівця (при необхідності);

– оплата транспортних витрат з доставки хворого туриста або його тіла (в разі смерті) до країни постійного мешкання;

– надання юридичної допомоги туристу при розслідуванні цивільних і кримінальних справ за кордоном.

При укладенні договору страхування страхова сума вибирається відповідно до країни призначення і класифікується залежно від необхідності мінімального покриття.

Страхуванням цивільної відповідальності користуються туристи, що подорожують на особистих автомобілях, мотоциклах або інших транспортних засобах, які є джерелами підвищеної небезпеки. Цей вид страхування застосовується також у разі, коли об'єктом страхування є відповідальність страхувальника перед третіми особами.

Дане страхування в більшості країн є обов’язковим. В Україні таке страхування регламентується відповідними нормативними актами, введено обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на території України для пасажирів повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного і автомобільного транспорту, а також туристів і екскурсантів, що здійснюють міжміські екскурсії по лінії туристично-екскурсійних організацій, на час поїздки (польоту) [5, с. 214].

Слід відзначити, що обов'язкове особисте страхування не поширюється на пасажирів: всіх видів транспорту міжнародних сполучень; залізничного, морського, внутрішнього водного і автомобільного транспорту приміського сполучення; морського і внутрішнього водного транспорту внутрішньоміського сполучення і переправ; автомобільного транспорту на міських маршрутах.

Встановлено, що до набрання чинності Законом України, який регулював питання забезпечення страхового захисту пасажирів (туристів, екскурсантів), обов'язкове особисте страхування вказаних осіб здійснюється шляхом укладання в порядку і на умовах, передбачених законодавством України, договори: між відповідними транспортними, транспортно-експедиторськими підприємствами-перевізниками і страховиками. Ліцензії на здійснення цього виду обов'язкового страхування видаються страховикам в порядку, передбаченому законодавством України.

Страхування від нещасних випадків з туристом за кордоном, як правило, здійснюється в межах узгоджених у договорі страхових сум, а відшкодування виплачується при настанні:

– інвалідності 3 групи – 50% страхової суми;

– інвалідності 2 групи – 7 5% страхової суми;

– смерті – 100% страхової суми,

Страхування витрат туристів при скасуванні туристичної поїздки реалізовується па підставі узгодженої в договорі страхової суми (страхового відшкодування), яка виплачується повністю або частково, в разі, якщо неможливість здійснення поїздки настала з таких причин:

– раптовий розлад здоров'я або смерть туриста, або членів його сім'ї, або близьких родичів;

– пошкодження майна туриста в результаті впливу навколишнього середовища або дій третіх осіб;

– участь туриста в судовому розгляді у момент передбачуваної поїздки;

– отримання виклику для виконання військового обов'язку;

– неотримання в'їзної візи при виконанні всіх вимог щодо оформлення документів;

– інші причини, що визнаються в договорі.

Специфічні види страхування.

Специфічними видами страхування туристів є: на випадок невчасного відльоту; на випадок поганої погоди в місці тимчасового перебування; від невиїзду; від неотримання візи; на випадки невилову риби під час риболовлі, невідстрілу звірів під час полювання тощо. Конкретні правила (умови) страхування туристів за кожним з видів страхування розробляються кожним страховиком самостійно в рамках чинною законодавства і нормативних актів України щодо нагляду за страховою діяльністю. Тому перш ніж укласти (підписати) договір із страховою компанією, потенційний турист повинен вивчити ці умови і при здійсненні туристичної поїздки неухильно їх дотримуватися.

Співпраця з туроператорами та турагентствами приносить істотну вигоду страховим компаніям. Тому деякі з них у рамках розширення контактів з турбізнесом пропонують спеціальні знижки для турфірм, що забезпечує продаж полісів кількох видів, з широким спектром послуг, включаючи «мінімальні поліси» з пільговими тарифами.

Лише небагато українських компаній у співпраці із закордонними партнерами забезпечують правову підтримку туристів у разі адміністративних і цивільних порушень. Інформаційна ж підтримка, що гарантує туристам отримання необхідної інформації (про найбільш зручні маршрути пересування містом або країною перебування, про розважальні заклади тощо), абсолютно незнайома в Україні.

Програма особистого страхування.

Страхування від нещасних випадків – недорогий вид страхування (тариф – від 0,5% страхової суми), що передбачає страховий захист на випадок настання тимчасової або постійної втрати працездатності або смерті застрахованої особи.

Страхувальні компанії в Україні пропонують такі програми страхування медичних і інших непередбачених витрат громадян, що виїжджають за кордон.

Поліс «Економ-класу» гарантує:

– екстрену медичну допомогу і оплату медичних витрат;

– організацію і оплату медичного транспортування туриста;

– організацію і оплату репатріації тіла у разі смерті застрахованого.

Поліс «Бізнес-класу» гарантує всі послуги поліса «Економ-класу», а також оплату послуг екстреної стоматологічної допомоги.

Поліс VІР забезпечує падання послуг поліса «Бізнес-класу», а також:

– організацію і оплату відвідин родича у разі госпіталізації застрахованого;

– організацію і оплату дострокового повернення застрахованого в Україну в екстреній ситуації;

– організацію і оплату дострокового повернення в Україну неповнолітніх дітей застрахованого, що залишилися без нагляду; організацію і оплату юридичного захисту застрахованого;

– організацію допомоги при втраті документів.

Види страхових випадків.

Виїжджаючи на відпочинок в певну місцевість, турист у будь-якому випадку опиняється в екстремальній ситуації: зміна клімату, хімічного складу води, інший режим харчування і безліч інших змін автоматично несуть із собою певну небезпеку. Одним з досить ефективних способів, який можуть застосовувати страховики для запобігання настання страхових випадків з туристами, є активне інформування туристів про потенційні небезпеки, тобто надання від'їжджаючим туристам докладних Інструкція щодо запобігання можливим небезпекам під час подорожі.

Основними страховими випадками, що трапляються з туристами є (у% до всіх страхових випадків):

– простуда – 20%;

– нещасні випадки, травми – 17%;

– отруєння – 16%;

– хронічні загострення – 11%;

– отит – 9%;

– стоматологічна допомога – 8%:

– алергія – 5%;

– переломи – 5%;

– тепловий удар – 5%;

– смерть – 1%.

На сьогоднішній день існують дві форми страхового обслуговування туристів.

1. Компенсаційна.

Передбачає оплату самим мандрівником усіх медичних витрат і відшкодування їх лише після повернення на батьківщину, що, як правило, незручно, тому що змушує туриста мати при собі значний грошовий запас на цей випадок.

1.1. Програма страхування багажу.

Сума страхового ліміту біля 2000 доларів. Вона виплачується по пред'явленні документів, що підтверджують, що багаж був втрачений або ушкоджений під час збереження або транспортування. Це найбільше поширений вид страхування, тому що тариф страхування багажу складає біля 50 центів у день.

2. Сервісна (асистанс)

2.1. Страхування медичних витрат.

2.2. Юридичний і інформаційний ассистанс – забезпечення правової підтримки мандрівникам у випадку адміністративних або цивільних порушень, а також гарантія одержання необхідної інформації про найбільше зручні маршрути.

2.3. Страхування від нещасливого випадку.

2.4. Програма страхування цивільної відповідальності за нанесення збитку майну третіх осіб, нанесених туристом у результаті «ненавмисних дій».

Висновки

Страхування – систему економічних відносин щодо захисту інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом виплати їм страхового відшкодування (страхові виплати) в разі настання певних подій (страхові випадки) за рахунок грошових коштів (страхові фонди), що формуються зі сплачуваних цими особами страхових внесків (страхові премії), в межах певної їх суми (страхова сума).

Страхування виконує чотири функції: ризикову, попереджувальну, ощадну, контрольну.

Зміст ризикової функції страхування полягає у відшкодуванні ризику. В межах дії цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості між учасниками страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій. Ризикова функція страхування є головною, бо страховий ризик, як ймовірність шкоди, безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування по відшкодуванню міжнародних втрат потерпілим.

Попереджувальна функція страхування полягає у фінансуванні за рахунок коштів страхового фонду заходів по зменшенню страхового ризику.

Ощадна функція страхування сприяє накопиченню грошової суми на подальше життя.

Контрольна функція страхування полягає в перевірці цільового формування та використання коштів страхового фонду.

Страхування буває добровільним і обов'язковим. До обов'язкових видів страхування належать:

– страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів;

– страхування транспортних подорожей.

Решта видів страхування туристів є добровільними.

Існують дві форми страхування туристів.

1. Компенсаційна.

Передбачає оплату самим мандрівником усіх медичних витрат і відшкодування їх лише після повернення на батьківщину, що, як правило, незручно, тому що змушує туриста мати при собі значний грошовий запас на цей випадок.

2. Сервісна (асистанс).

Передбачає перелік послуг (в межах угоди), які надаються в необхідний момент в натурально-речовій формі або у вигляді грошових коштів через технічне, медичне і фінансове сприяння.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про туризм» (324/95-ВР)

2. Закон України «Про страхування» (85/96-ВР)

3. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2002. – 195 с.

4. Гвозденко А.А. Страхование в туризме: Учебное пособие. – М.: Аспект-Пресс, 2002. – 256 с.

5. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2003. – 300 с.

6. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.

7. http://tourlib.net/books