15

ПЛАН

ВСТУП.....................................................................................3

1. Культура мовлення ........................................................5

2. Комунікативна функція ................................................6

3. Комунікативна компетентність……………......................8

4. Формування комунікативної компетенції....................9

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ................................................15

ВСТУП

Найголовнішою ознакою держави та нації є її рідна мова. Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації, її культури. Рідна мова - невідємна частка Батьківщини кожної людини, її Вітчизни, це “голос свого народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші струни людської душі” /Б.Антоненко-Давидович/. Рідна мова - це перше слово, почуте з материнських вуст, це перша колискова пісня, яку чує немовля над колискою, це "затишок батьківської хати, веселий гомін дитячого товариства".

К.Д.Ушинський назвав рідну мову "цвітом духовного життя нації", порівняв її з квіткою, яка "ніколи не вяне і вічно розвивається". У мові, за словами К.Д.Ушинського, одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; з ній "перетворюється силою народного духу на думку, на картину й звук небо Вітчизни, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори в долини, її ліси й річки, її бурі й грози - весь той глибокий, сповнений думки й почуття голос рідної природи, який про-мовляє так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який висловлюється так яскраво в рідній пісні, в рідних мелодіях, у вустах народних поетів".

Любов до слова рідної мови пронизує педагогічні праці В.О. Сухомлинського. Рідна мова, на його погляд, - це безцінне духовне багатст-во, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Він образно називає рідну мову "невми-рущим джерелом", з якого дитина черпає перші уявлення про навколишнє, про свою батьківщину, про своє село і місто, про весь край, а слово рідної мови порівнює з неповторним ароматом квітки.

Опанування рідної мови, рідного слова починається з раннього дитинства в сімї, серед близьких і рідних дитині людей, а вдосконален-ня її триває у дошкільних закладах, школі і. впродовж усього життя.

Мова -- це головний інстинкт, який відрізняє людину від інших живих істот, це є соціальний звязок між людьми, за-сіб для виявлення свого внутрішнього світу і для приймання нового безмежного знання. З усіх живих істот словесну мову має тільки людина, і це робить її паном над усім світом. Уяв-лення дитини тільки тоді стають певними і ясними, коли вони одержують словесне вираження. Дитина родиться з го-товим механізмом для мови, але не має її майже до кінця першого року, бо мова -- це не тільки звуковий вияв, а процес розумовий, який поволі розвивається у дитини, в за-лежності від її інтелектуального розвитку.

Отже, рідна мова є загальною основою навчання і виховання дітей у дитячому садку. Оволодіння рідною мовою як засобом пізнання і спо-собом специфічно людського спілкування є найбільш вагомим досягнен-ням дошкільного дитинства. Адже психофізіологами доведено, що саме дошкільний вік /до 6-7 років/ є найбільш сприятливим для оволодіння рідною мовою. До 5 років дитина засвоює звукову систему рідної мови й усвідомлює звуковий склад слова /Д.Б.Ельконін/, до 4-5 років зас-воює відмінкові закінчення та основні граматичні форми /О.М. Гвоздєв/, з 5 років оволодіває монологічним мовленням /С.Л. Рубінштейн/. Якщо ж дитина з якихось причин буде ізольована від повноцінного мовленнєво-го спілкування в дошкільні роки, це негативно позначиться на її по-дальшому і розумовому, і мовному розвитку.

1. Культура мовлення.

Кінцевою метою опанування рідною мовою в дошкільному віці є за-своєння її літературних норм і культури мовлення, культури спілку-вання рідною мовою.

Культура мовлення - це вміння правильно говорити /й писати/, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності.

Культура рідної мови має як соціальне, так і національне зна-чення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, об-лагороджує стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культу-ри особистості та суспільства загалом; через культуру мовлення від-бувається культивування самої мови, її вдосконалення.

Культура мовлення проявляється в таких його характеристиках: правильність, нормативність, адекватність, логічність, різноманіт-ність, естетичність, чистота, доречність.

Культура мовлення формується, розвивається і проявляється в процесі спілкування в мовленнєвій діяльності. Саме розвиток у дитини культури мовлення підвищує рівень формування комунікативної компетенції. Культурі рідного мовлення потрібно вчити з дитинства в процесі навчальної мовленнєвої діяльності.

Навчально-мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку охоплює різні види говоріння /розповідання, бесіда, діалогізування, міркуван-ня, повідомлення тощо/ та слухання, які реалізуються на спеціально організованих заняттях з розвитку мовлення.

2. Комунікативна функція мови.

Програма з розвитку мовлення дітей охоплює як функціональну, так і змістовну сторони оволодіння мовою.

В основі роботи з розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови лежить полі функціональність мови та мовлення.

Мова виконує низку функцій, які є життєво важливими для суспіль-ства, окремих соціальних груп, для кожної людини-мовця. До них відносяться: комунікативна функція, експресивна функція, номінативна функція, гносеологічна функція, культуроносна функція, мислетворча функція, естетична функція, ідентифікаційна функція, контактовстановлювальна функція, волюнтативна функція, демонстраційна функція, дейктична функція.

Комунікативна функція - це функція спілкування, яка здійснює інформаційний звязок між членами суспільства, задовольняє потребу людини в іншій людині, забезпечує нерозривну єдність людини і мови.

Функціональне забезпечення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговуванні всіх сфер діяльності суспільства: вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально-виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

Завдяки мові дитина засвоює цей досвід, прилучається до культурно-історичних цінностей і надбань своїх пращурів.

Комунікативна функція - одна з найголовніших та основних функцій - з моменту свого народження з дитиною спілкуються мама, тато, бабусі й дідусі, близькі та родичі, просто знайомі. Вперше побачивши новонароджену дитину дорослі вітають її, спілкуються з нею, задають питання, правда не отримують жодної відповіді. Проходить зовнішньо одностороння, але все ж таки розмова між двома людьми. З часом ця бесіда більш жвавіша та красномовна, з ростом та розвитком дитини - розвивається і її мова, спілкування з собі подібними /і не тільки - іграшки, тварини і т.п./ набирає обертів, збільшується кількість слів, якими володіє дитина, розширяється її кругозір, росте її досвід, збільшується спілкування з оточуючими.

Для розвитку мовлення дитини потрібно докласти чимало зусиль. Цим повинні займатися не тільки фахівці /вихователі, вчителі/, але і в родинному колі необхідно приділяти достатньо уваги для розвитку мовлення дитини. Це не є складною задачею і існує безліч способів для внесення вправ з розвитку мовлення в щоденне життя дитини. Читаючи книгу, розглядаючи малюнки, продивляючись художній фільм або дитячу передачу достатньо обговорити з дитиною почуте та побачене, розсудити вчинки, поведінку або слова героїв, виказати свою думку та послухати думку дитини щодо розглянутого, зробити висновки. Важливо під час бесіди слідкувати за мовою дитини, вживати якомога більше лагідних, ввічливих та і просто добрих слів, навчити новим словам. Задача батьків полягає не тільки в тому, щоб дитина була сита й охайна, потрібно побільше спілкуватися з дитиною, обговорюючи різні життєві ситуації, підштовхувати її на розмови при цьому уважно слухати та коректно виправляти неправильно сказані дитиною слова. Розвитку мовлення сприяють різні ігри, участь в яких дозволяє вживати нестандартні слова і фрази, поповнювати словниковий запас.

3. Комунікативна компетентність.

Одним із основних принципів розвитку мовлення та навчання дітей дошкільного віку рідної мови є принцип комунікативної спрямованості навчання.

Цей принцип означає, що навчання дітей рідної мови повинно бути спрямоване на оволодіння рідною мовою як засобом спілкування; на засвоєння дітьми дошкільного віку навичок розмовної літературної української мови та вмінь практично їх використовувати відповідно до ситуації спілкування.

Навчання мови і розвиток мовлення дітей не зводяться лише до мовленнєвої діяльності, до реалізації і використання мовної системи. Оскільки мова і мовлення обслуговують всі види діяльності дитини, доречним буде говорити про взаємозвязок усіх видів діяльності в мов-леннєвому спілкуванні, про інтеракційну /взаємодіючу/ діяльність" /А.Менг/.

Інтеракційна діяльність обовязково передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з базисних характеристик особистості, її компетентності. Компетентність - це комплексна характерис-тика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психіч-ного розвитку: знання, вміння, навички, креативність /здатність твор-чо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструк-ції за задумом/, ініціативність, самостійність, самооцінку, самоконт-роль.

Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенції певного виду діяльності /мовленнє-вої, художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо/.

У мовленнєвій діяльності слід розрізняти мовну і мовленнєву ком-петенції, а в мовленнєвій компетенції - лексичну, фонетичну, грама-тичну, діамонологічну та комунікативну.

Мовленнєва компетенція - це вміння адекватно й доречно практич-но користуватися мовою в конкретних ситуаціях /висловлювати свої дум-ки, бажання, наміри, прохання тощо/, використовувати для цього як мовні, так і позамовні /міміка, жести, рухи/ та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Комунікативна компетенція - комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.

Комунікативній компетенції, як і іншим видам мовленнєвої компетенції потрібно навчати ді-тей вже з раннього віку. Ще до школи дитина повинна засвоїти відпо-відні мовленнєві знання, вміння та навички, необхідні їй для спілкування. Задля цього потрібно лише дібрати адекватні методи та прийоми розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови. Ситуації спілкування та соціально-побутові ситуації складаються в нашому житті кожен день. По дорозі з дому до дитсадка, зустрічаючи сусідів, знайомих, ми вітаємось, запитуємо про їх справи, здоровя їх та близьких, заходимо в магазин - спілкуємось з продавцями тощо. Дитина не повинна проходити мовчки біля дорослих, потрібно звернути її увагу на прийоми вітання, звертання, методи і правильність спілкування, підказати та навчити нових слів привітання, подяки і т.п., тобто розвивати постійно в дитини культуру мовленнєвого спілкування з оточуючими в щоденному житті.

4. Формування комунікативної компетенції.

Формування комунікативної компетенції спрямоване на розвиток культури мовленнєвого спілкування, мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування.