Британська монархія

План

1.
Британська монархія в кінці XVIII - першої третини XIX століття

1.1
Особливості державного ладу

1.2
Розробка концепції правової держави в Англії

2.
Виборча реформа 1832 р. та її політичне значення

2.1
Партія уряду лорда Ліверпуля по відношенню до реформи (1812 - 1827)

2.2
Віги при владі. Підготовка проекту парламентської реформи міністерством Грея. Прийняття
закону про реформу

Висновок

Список
використаної літератури

1. Британська
монархія в кінці XVIII - першої третини XIX століття

1.1 Особливості
державного ладу

Перш ніж
приступити до питання про те, як безпосередньо готувався білль про реформу
1832р., і як проходила його реалізація в парламенті, я вважаю за необхідне
розглянути у загальних рисах стан виборчої системи в Англії.Це є важливим з декількох
причин: по-перше, дозволить довести актуальність вимоги реформи виборчого
права, висунутого в той період, необхідність невідкладного вирішення цього
питання, по-друге, краще зрозуміти сутність, зміст самого закону про парламент,
який, як вказував М.Острогорский, "справедливо вважається межею, яка
відділяє стару Англію від нової". Необхідно довести, що виборча система в
Англії до закону 1832р. піддавалася лише невеликим змінам. Революція 18ст. поклала
початок оформлення конституційної монархії в Англії, як однієї з форм
буржуазної держави. Найважливіші конституційні акти Англії вперше в історії
затвердили принципи поділу влади (законодавчої, виконавчої та судової), що
вилилися у:

а) верховенство
законодавчого органу - парламенту;

б)
відповідальність міністрів перед парламентом;

в) незалежності
суддів.

Процес
формування конституційної монархії, основи якої були закладені у прийнятих в
результаті "Славної революції" акти, носив тривалий характер. Зазначимо
найбільш важливі конституційні документи Англії того періоду: по-перше, це
"Акт про краще забезпечення свободи підданого і про запобігання заточений
за морями" від 26 травня 1679. Цей акт закріплював гарантії недоторканності
особи. Згідно з актом, будь-яка особа, затримана і укладена у в'язницю, мало
право особисто або через своїх представників звернутися в королівський суд з
проханням видати наказ "привести тіло",в якому наказувалося посадових
осіб протягом трьох днів після пред'явлення наказу доставити заарештованого чи
затриманого до суду для перевірки підстав його арешту "звідки буде виданий
зазначений наказ... і одночасно засвідчити істинні причини затримання або
ув'язнення ".

Найважливішим
конституційним документом Англії є "Білль про права" 13 лютого 1679.
"Білль про права" складається з органічно пов'язаних між собою
положень, що відносяться:

1) до переліку
зловживань англійського короля Якова;

2) тринадцять
пунктів, що декларують права і "вольності" народу і парламенту;

3) положень про
порядок спадкування престолу;

4) забороняють
займати престол католику.

"Білль про
права" був доповнений постановою палати громад від 20 березня
1679."Про цивільне місце короля".

Крім зазначених
законів, важливе значення мали такі парламентські акти:

"Трирічний
акт" 1694р, "Акт про посади" 1707р., "Акт про забезпечення
свободи парламентів шляхом подальшого встановлення членства для засідань у
палаті громад" 1710р., "Акт про улаштуванні" 1701р.

Ці закони
визначали відповідальність міністрів перед парламентом за всі урядові дії,
місце кабінету міністрів стосовно парламенту, стверджували принцип
"панування парламенту" чи принцип парламентаризму.

Як вказував В. Беджгот,
в Англії склався той тип монархії, коли "короні належить тільки перше
місце у величному елементі конституції, перший міністр стоїть на чолі діяльного
елемента конституції. Корона, як кажуть, -" джерело почестей, але
казначейство-пружина справи".

Політичний лад
Англії в начале 19 століття у своїх основних рисах майже не змінився в
порівнянні з попереднім століттям. Королівська влада не може вдаватися до
надзвичайних заходів, припиняти дії парламентських законів або звільняти від
повинності ім. Монархія стала в повному сенсі конституційної, обмеженої
законами, прийнятими парламентом.

Англійський парламент
поділявся ще з 14 ст. як відомо, на дві палати, які протягом всієї англійської
історії у величезній більшості випадків надходили цілком солідарно.З одного
боку, це пояснює нам почасти, чому в Англії не переміг абсолютизм всюди мають
прибуток від станової ворожнечі, а, з іншого, боку саме ця обставина
пояснюється тим, що суспільне життя Англії не виробила різких станових рамок, а
тому верхня і нижня палати зовсім не були окремими представництвами будь-яких
ворожих станів."

Верхню палату,
або палату лордів в парламенті не можливо назвати представницьким установою. Призначена
зі складу найбільш знатних дворянських прізвищ, з невеликим додаванням духовних
лордів, тобто вищих сановників церкви, і ставали лордами в силу свого сану, та
виборчих перів Шотландії та Ірландії, палата лордів була цитаделлю
аристократії,завзято противившейся проникненню в її середовище "вискочок з
числа фінансової, торгівельної і промислової буржуазії."

Нижня палата
наповнювалася представниками графств і міст. У графствах правом обрання
користувалися фрігольдери, що мали сорок шилінгів доходу на рік, але вони
знаходилися дуже часто в залежності у ленд-лордів. "Ахіллесовою
п'ятою" парламенту, за словами Р.Гнейста, було представництво городов.

Виборчі порядки
встановилися в Англії ще в середні століття і тому парламентським
представництвом були наділені в основному старі міста півдня Англії, а от
зростаючі промислові і торгові центри центральної і західної Англії не брали
участь у парламентських виборах. Палата громад ні в якій мірі не представляла
англійське суспільство і перетворилася на "борцівську арену", де в
ролі борців виступали різні кліки земельної аристократії. Де той чи інший
місцевий землевласник не міг надати прямого тиску на виборах, там пускався в
хід підкуп виборців, і цим засобом користувалися, щоб потрапляти у нижню палату
переважно багаті комерсанти, збагатилися за допомогою колоніальної
торгівлі.Вони платили величезні гроші під час виборів і потім в якості членів
парламенту переслідували вже дісталися їм повноваження в своїх корисливих
цілях. Таким чином британський парламент є корумпованим установою.Депутати не
рідко торгували своїми голосами, наприклад обрання в члени парламенту в
графстві Йорк коштувало сто п'ятдесят тисяч фунтів стерлінгів, у Нортгомптоне -
тридцять тисяч.

Всесилля
дворянства не обмежувалося центральними установами, воно виявлялося і в
місцевому управлінні.Мировий суддя, всіх посадових осіб приходу - складальників
податку, наглядача за бідними та інших "спеціальностей" призначав
самостійно, він же творив суд і розправу. Призначення світових суддів
знаходилося в руках лорда - лейтенанта, тобто представника королівської влади в
графстві; на цей пост призначався найбільший землевласник графства.

Таким чином
місцеве управління, як і центральне повністю захопили представники
землевладельческих груп. Всі ці обставини, природно викликали обурення народу і
багато в чому завдяки цьому, з новою силою спалахує боротьба за парламентську
реформу про яку мова піде нижче. Ще один інститут державної влади в Англії,
явище, якого характерно і для інших західноєвропейських країн, був кабінет.
Кабінет виник ще до буржуазної революції XVII століття на основі таємного ради,
як вузька колегія, яка допомагає королю швидко вирішувати важливі питання управління
країною.Назву свою він отримав від маленької кімнати, в якій проходили
заседанія.

Спочатку цей
орган повністю залежав від волі монарха. Далі, з кінця XVIII ст. – до початку
XIX ст. він перестав бути допоміжним органом королівського управління і повинен
був спиратися на підтримку парламенту. До кінця XVIII ст. було визнано, що
кабінет повинен мати у своєму розпорядженні більшістю голосів у парламенте. Але
питання про те, чи є кабінет відповідальним перед парламентом або королем, про
його долю в разі розбіжності з парламентом, ще не було вирішене остаточно. Головна
людина в кабінеті - прем'єр-міністр. Тим не менш, принцип опори кабінету на
парламент вів до надання влади більшості, а сама необхідність часто вдаватися
до голосування в парламенті при вирішенні найважливіших питань сприяла
зміцненню партійної організації серед парламентаріїв і консолідації на цій
основі двох партій, що склалися в кінці XVII ст. Взагалі-то назви
"торі" і "віги" виникли під час виборів 1690 як лайливі
прізвиська. В різні століття партії є перед нами з різними найменуваннями і з
не цілком подібними з однієї епохи в іншу прагненнями, але те, що їх розділяло
довгий час, по суті, було одне і теж - різне розуміння королівської прерогативи
і привілеї парламенту.

Відомо, що
партія торі стояла на точці зору божественного походження королівської влади і
пасивного покори їй, тоді як віги визнавали походження королівської влади з
народної волі,відстоювали права парламенту і допускали активний опір у разі
порушення урядом законів країни. Залежно від політичної ситуації партії майже
регулярно змінювали один одного біля керма влади.

Багатий
історичний матеріал, що стосується особливостей політичного розвитку Англії,
його глибокої прихильністю традиціям міститься в роботах В. Беджгота, С. Лоу, Ш.
Сеньобоса,Лоуелла і другіх.

Праці цих
авторів доводять, що життєздатність англійської політичної системи
забезпечується історичними особливостями народу, гармонійними відносинами між
класами і станами. Доречним нам здається навести тут думку Ф. Енгельса, який,
зіставляючи національні характери англійців, французів і німців в статті 1844
р. відзначав, що англієць має тільки приватні інтереси, він бачить непереборні
протиріччя між приватним і загальними інтересами і фактично не вірить в
останні; об'єднується ж з іншими громадянами англієць лише для захисту
індивідуальних інтересів. На відміну від англійця німець постійно прагне
представити свої приватні інтереси в абстрактно-загальної, філософської формі,
а француз - в національно - загальної, государственной.

Оглядаючи процес
політичного розвитку Великобританії з кінця XVII ст. - До 1832 р., можна
зробити висновок, що в Англії, країні, яка, як говорив Беджгот, була проникнута
"духом шанобливості", багато державно-правові інститути потребували
реформування. Беджгот писав, що "номінальні виборці не були дійсними
виборцями ... Фактичним чином, масою виборців керували більш освічені
класи".

Дуже важливий
етап конституційного розвитку Великобританії був пов'язаний з формуванням
партійної системи і боротьбу за виборчу реформу 1832 р. Напередодні реформи
"корона вже знітилася перед парламентом, парламент став всемогутній, але
він представляв не націю, а невелике число територіальних магнатів". Вони
були представлені не тільки в спадкової палаті лордів, але і в палаті
громад". З 658 членів 424 були зобов'язані своїм обранням патронам, їх
рекомендації або їх прямим призначенням". Незалежні депутати могли купити
своє депутатське звання за гроші у містах, де обрання депутатів було спадкової
привілеєм невеликої групи осіб. Виборче право було обмежено незначною групою
осіб, воно належало членам муніципальної корпорації, в інших випадках - лордам
власникам землі, на якій знаходився місто.

Представництво в
парламенті Англії закріплювалося за певними місцевостями, які колись отримали
його, переважно в Південній Англії, раніше найнаселенішою і багатої частини
країни, одним словом,виборче право склалося "протягом кількох сотень років
на найрізноманітніших і химерних підставах" .

До 1832р. виборче
право належало, таким чином, певним групам осіб і певним місцевостям, в деяких
випадках на засадах спадковості, наприклад в муніципальних корпораціях воно
могло переходити до сина чи зятя, в інших випадках, воно належало чинності
походження або шлюбу, незалежно від володіння власністю. Важливо, що
"виборче право було особистою привілеєм, іменним правом". Поступове
перетворення Англії головну світову промислову країну, збільшення населення
країни, розвиток індустрії зробили очевидним архаїчність існувала виборчої
системи. Виникли нові промислові центри - Манчестер, Лідс, Бірмінгем. Жоден з
них не мав представників у парламенті. 13 містечок Корнваллійского графства на
південно-заході Англії посилали до парламенту більше депутатів, ніж всі
промислові міста Великобританії разом узяті. Актуальним звучала вимога
закритого голосування, тому що подача голосів залишалася відкритою, що, на
думку П.Г. Міжуева, представляло "вчинене спотворення ідеї народного
представництва". У цього історика ми знаходимо характеристику такого спеціфіческого
явища, властивого виборчій системі Англії, як "гнилих містечок". У
них часто голоси виборців купувалися, до такого способу отримання
парламентських повноважень часто вдавалися розбагатіли на торгівлі в Індії
комерсанти, часто покупцем голосів у "гнилих містечках" було сам
уряд. Іноді знатний лорд, покровітельствуя кандидатурі того чи іншого
перспективного людини,міг чинити тиск на виборців. Саме так потрапив до
парламенту в 1832р. (Останні вибори за старим законом) 22-річний Вільям
Гладстон. Протекція лорда Ньюкасленского зіграла в цьому вирішальну роль. Існувала
також особлива категорія "гнилих містечок", коли практично ненаселені
пункти посилали представників до парламенту. На практиці це являло наступне:
особа, якій належало дане містечко, саме призначало представників до
парламенту. У міських і сільських виборчих округах до числа осіб, що мали право
брати участь у виборах, ставилися платники податку на бідних, домохазяїни. Слід
вказати, що існували серйозні розбіжності між містами та сільськими округами.

Напередодні
реформи 1832р. склад членів парламенту виглядав наступним чином. Ми пошлемося
тут на дані, які містяться в дослідженні П. Г. Міжуева, він же, у свою чергу,
характеризує картину справ в англійському парламенті на підставі, як він сам
висловився, "чудового твору Є. Поррітт "Переформована палата
громад", яке вийшло в 1903р." З 658 членів парламенту сімдесят або
більше 10% були представниками 35 містечок, де майже зовсім не було виборців,
90 членів парламенту були послані 46 містечками, в кожному з яких було не
більше 50 виборців, 37 представників посилалісь19 місцями з числом виборців не
більше 100, 52 члена парламенту представляли 26 місць, де кількість виборців не
перевищувало 200. Загалом, завдяки всім цим аномаліям, чинився що 15000
привілейованих виборців посилали до парламенту більшу частину його членів; значна
кількість таких представників було зобов'язане своїм обранням прямому чи
непрямому сприяння поземельної аристократії, з якої як відомо складалася тоді і
(меншою мірою) полягає тепер палата лордів. Інакше сказати, палата громад, яка
вважалася виразником народних бажань і захисницею народних прав, полягала в
значній мірі з прямих чи непрямих ставлеників палати лордів. Справді, за
деякими даними, до 276 членів палати громад були такими ставлениками аристократії:
203 члени зобов'язані були своїми повноваженнями заступництву торийской
аристократії і 73 - аристократії з палати вігів ". Ми привели настільки
великий уривок з книги П.Г.Міжуева, щоб показати повною мірою недосконалість
виборчої системи Англії, де з 14 млн. населення право голосу мали не більше 300
тисяч чоловік. Інтереси подальшого розвитку держави вимагали лібералізації
системи представництва в Англії. Це і повинна була вирішити реформа.

1.2
Розробка
концепції правової держави в Англії

Для першої
половини XIX століття характерно зміцнення буржуазних прав та свобод, прийняття
відповідних кодексів і конституцій, освіта системи буржуазного, приватного та
публічного права. Створюються інститути конституціоналізму і політичного
представництва.Виникає сучасне представницька держава, в якому буржуазія
поступово "завойовувала собі виключне політичне панування". Провідним
напрямком буржуазної політико-правової ідеології даного періоду був
лібералізм.Ліберали обгрунтовували буржуазні права і свободи, передусім
особисту свободу, свободу приватної власності і промислової конкуренції,
політику фритредерства, "лассеферізма", невтручання держави в
економіку. Велика увага ліберали приділяли політичній свободі і поділу влади,
як гарантіям проти державного свавілля. Найбільш опукло ліберальний ідеал
складався у Великобританії і США. В Англії носієм ліберальної традиції стала
ліберальна партія.З самого свого виникнення вона поступово набувала підтримку з
боку виборців і вплив у суспільстві. У першій половині XIX століття вона
виступає за реформу політичної системи, в якій розширення виборчого права
займало центральне місце. У цьому параграфі ми спробуємо розглянути деякі
загальні ідеї та принципи англійського лібералізму першої половини XIX
століття, який представляв собою ідейну і теоретичну базу для модифікації і
модернізації суспільно-політичних і державних інститутів Великобританії.Ми не
ставимо своїм завданням тут розглянути детально таке складне явище як
лібералізм в цілому.

В цікавій і
змістовній статті К. С. Гаджиєва наголошується, що "... лібералізм - це
щось більше, ніж якась економічна або політична доктрина, партійна чи
ідеологічна платформа. Це система поглядів і концепцій щодо навколишнього світу
... ". Повністю погоджуючись з точкою зору про те, що ліберальний
світогляд є" особливий тип суспільно-політичної думки", ми обмежимося
аналізом системи поглядів на проблеми прав і свободи особистості,ідеї правової
держави двох найбільших представників не тільки англійської, але й
західно-європейського лібералізму - Єремії Бентама і Джона Стюарта Мілля. Ліберальна
теорія політики, держави і права, що розроблялася цими авторами означала зміну
ідеологічних напрямків, поворот буржуазії від революції і радикалізму до
еволюції і поміркованості. Відповідно до їх ідеями почалася створення нової
політико-правової системи. Буржуазний лібералізм першої половини XIX ст мав ряд
особливостей. Вони були обумовлені, по-перше, тим, що зростаюча буржуазія,
ставши економічно пануючим класом, ще не була здатна осоромити своє безроздільне
політичне панування.Не склалася система політичних партій, необхідна для
функціонування представницької демократії. По-друге, велике значення мали
суперечності всередині самого класу буржуазії. Спочатку панував не весь клас
капіталістів в цілому.Політична влада опинилася в руках змагалися один з одним
різних фракцій великої буржуазії, великих землевласників, фінансової
аристократії. Це знайшло своє вираження в апології конституційної монархії,
захисті дуже високого майнового цензу і т. д. І лише поступово, у міру
посилення промислової буржуазії, і інших опозиційних фракцій буржуазного класу,
зростання активності масового демократичного руху намічається подальша
лібералізація представницької системи, складається прагнення буржуазії до
загального виборчого права.

В Англії ідеї
економічного і політичного лібералізму знайшли своє вираження у творах І.
Бентама. Бентам з'явився виразником інтересів англійської буржуазії на новому
етапі її розвитку. Основою його вчення про мораль і державі є принцип утилітаризму.
На базі цього принципу він систематизував і розвинув всю моральну філософію і
політичну ідеологію. Бентам виходить з того, що людина у своїй діяльності
керується лише принципом користі, тобтошукає задоволення і уникає страждань,
домагається корисного для себе і уникає шкідливого. Він вважав, що цей принцип
не тільки повинен стати керівним у житті окремих індивідів, але повинен
направляти в якості мети діяльність законодавця. Законодавець повинен врахувати
всі задоволення і всі страждання, які можуть вийти від видання законів. За
Бентама: законодавство повинно обмежуватися піклуванням про охорону особи і
власності громадян. Охорона власності, підкреслює Бентам, - головний предмет
безпеки, закон і власність нерозривні.

У своїх творах
Бентам висловлюється за виборчу реформу і скасування відкритого голосування. Він
був прихильником, проте, збереження майнового цензу, пропонував позбавити
виборчого права жінок і неписьменних. Оскільки буржуазія вже придбала значну
вагу в парламенті, а маси не отримали в нього доступу, Бентам відстоював
відповідальність міністрів перед парламентом і стояв за те, щоб прем'єр-міністр
обирався органом народного представництва.Погляди Бентама складали політичне
кредо так званих "філософських радикалів". Як випливає з вищесказаного,
політична доктрина "філософського радикалізму" грунтувалася на двох
китах: вимога представницького правління і свобода слова. Згідно з цією
доктриною мета у правління буде досягнута, якщо його буде контролювати виборний
орган, в якому буде представлений весь спектр існуючих у суспільстві інтересів.
Для цього потрібно нейтралізувати в парламенті "порочні",
"приватні" інтереси духовенства та аристократії, розширивши доступ
туди "середнього класу", покликаному висловлювати "загальні
інтереси народу".

Як ми бачимо,
принцип корисності Бентама має вузько-егоїстичне трактування.

Іншим найбільшим
представником англійського лібералізму був Джон Стюарт Мілль. Щоправда, його
творчість, більшою мірою відноситься до середини XIX ст., Проте, вже на початку
своєї літературної діяльності, Мілль розробляв принципи конституціоналізму,
парламентаризму та правової держави.Свої надії на вдосконалення політичної
системи він пов'язував з кращими представниками різних класів, здатними
усвідомити загальні інтереси. Усвідомлюючи, що таких людей не багато, він
підкреслював необхідність підтримки поглядів меншості для формування
правильного громадської думки.У своїх творах "Про свободу",
"Представницьке правління", "Утилітаризм" та інших Мілль
поступово відходить від класичного лібералізму І. Бентама, він будував власну
політичну теорію, в якій відбилися реалії 30-60-х рр., пов'язані з поляризацією
суспільства з посиленням класу трудящих.

Головна заслуга
батьків-засновників англійського лібералізму полягала в тому, що вони сприяли
утвердженню в суспільній свідомості ідеї про те, що в державі повинні панувати
не окремі особистості, а закони. Вони розвивали думку про розвиток
конституційних норм і зміцненні демократичних цінностей. Вище ми підкреслюємо,
що лібералізм, як система не завжди асоціюється з конкретними політичними
партіями або політичним курсом. Проте в Англії в першій половині XIX ст основні
цінності лібералізму були сприйняті передусім ліберальною партією. Як вказував
лорд розберу, "... лібералізм - це не певна догма, вирізана на камені. Це
обов'язково рухлива віра, пристосовуватися до швидкозмінних потребам. Якщо
лібералізм значить щось інше, то він приречений на загибель, але саме будучи
живою силою, а не скам'янілої вірою, він повинен врешті-решт, незважаючи на
тимчасові розчарування, найкращим чином представити і втілити в собі найбільш
широкі, світлі і найвірніші прагнення імперії і її народу. Ця гнучкість
англійського лібералізму дозволила йому вписати в свою програму нові запити
народу, оскільки вони, звичайно, вміщалися в буржуазний лад ".

Це думка була
висловлена в кінці XIX ст., Але нам така оцінка є досить симптоматичною, бо
вона висловлює роль вігів в якості однієї з провідних сил у формуванні ладу
буржуазної демократії в Англії у першій третині XIX ст.

2. Виборча
реформа 1832р. та її політичне значення

2.1
Партія
уряду лорда Ліверпуля по відношенню до реформи (1812 - 1827)

Як ми вже
вказували раніше, після смерті лорда Ліверпуля відбувається подальше
загострення боротьби за реформування системи представництва в країні. Питання
про реформу займав важливе місце не тільки на рівні масового руху, але і у
відносинах між торі і вігами, а також і у внутрішньопартійній боротьбі. Як
відомо, після смерті глави торійского кабінету лорда Ліверпуля (1812 - 1827
рр..) На чолі уряду став 58 річний Каннінг, але він керував країною менше
півроку - у серпні того ж 1827р. він помер. Наступником Каннінга, з'явився лорд
Годріч, який займався в кабінетах Лівеппуля і Каннінга відповідальні пости
міністра фінансів, військового міністра і міністра у справах колоній. Відсутність
особистого авторитету, адміністративних здібностей призвели до того, що вже в
січні 1828 р. Годріч довелося подати у відставку. Георг IV доручив формування
кабінету Веллінгтону, який був членом кабінету Годріч. До цього часу в
торийской угрупованню вже чітко сформувалися дві основні течії:
"помірні" або "ліберальні" торі, так звані
"каннінгіти", і крайні торі. "Каннінгіти" усвідомлювали
необхідність більш гнучкого маневрування в новій історичній обстановці. Ми вже
вказували, що на початку 20-х рр.. завдяки участі в кабінеті Ліверпуля таких
діячів, як Роберт Піллей, Вільям Гескінсон, Генрі Пальмерстон політика торі
набула більш ліберальний характер як у внутрішній, так і в зовнішній
політиці.Під впливом розвитку капіталістичного виробництва змінювався
соціальний образ Англії, відбувалося розшарування в колишніх монолітних
соціальних групах: колоніальна і торгова буржуазія - нова буржуазія, стара
земельна аристократія - нові замлевладельци. У залежності від цього змінювалися
політичні інтереси, з'являлися нові політичні ідеї. Таким чином, в таборі торі
вже задовго до парламентської реформи існували розмежування, як вказує Л.
Вудворт "парламентська реформа була важким питанням. Вона зачіпала
інтереси торі, тих її членів, які робили політику ". У цілому ж, для
англійського парламенту у той час характерний торийской-вигский дуалізм,
тобтонаявність в ньому двох основних політичних угруповань, які відігравали
помітну роль у виборі прем'єр-міністра, в боротьбі за прийняття тих чи інших
законів. Вітчизняними істориками відкидається теза про існування партій в
буквальному значенні цих слів - у Великобританії в першій половині XIX ст. торі
і віги представляли собою тоді насамперед політичні угруповання, і саме реформа
1832р. послужила поштовхом до утворення партій в рамках парламенту.

Другою серйозною
політичною угрупованням у країні були віги, Наприкінці 20-х рр. XIX ст. Вони
більш гнучко і тверезо розуміли нові процеси в економіці і політиці та більш
чуйне ставилися до потреб промислової буржуазії. Саме серед вігів з'явилася
ідея парламентської реформи, перший етап, який був проведений в 1832р.

Отже, на початку
1828 р. до влади прийшли крайні торі. У країні було дуже складне становище.
Вище ми відзначали, що саме з цього часу помітно чергове посилення боротьби за
реформу виборчої системи, за оновлення складу парламенту, залучення до
парламентської роботи нових суспільних класів. Герцог Веллінгтон голова нового
торійского кабінету, був одним з найбільш відвертих представників консерватизму.
Після 1815 р. почався новий етап його кар'єри. В одній з численних біографій
знаменитого полководця наводиться репліка герцога, яку він виголосив на
наступний день після Ватерлоо: "Я сподіваюся на Бога, що це моє останнє
бій". Однак йому довелося стати політиком, і після закінчення війни з
Наполеоном Артур Візлі Веллінгтон, "національний герой", стає
політичним діячем у лавах торі,де він займав крайні праві позиції. "Аж до
1832 р. герцог був в числі ключових фігур державного життя
Великобританії". Так, ще за життя Ліверпуля в 1826р. він сприяв провалу
закону про хлібних мита, який передбачав прийняття "gliding scale" -
"рухомий шкали" хлібних мит. Згідно з цим законом, мито на хліб
повинна була збільшуватися, зменшуватися або зникати в залежності від руху цін
на хліб на внутрішньому ринку. Цей захід сприяла б забезпеченню населення
країни дешевим хлібом, тому що ціна на нього вже не піддавалася б, як
раніше,значних коливань. Негативно Веллінгтон ставився до енергійної зовнішній
політиці Каннінга. Саме через те, що Веллінгтон вважав Каннінга занадто великим
лібералом, він відмовився увійти до його кабінету після смерті Ліверпуля. Обший
ж платформою, яка мирила партію торі взагалі, було негативне ставлення до
виборчої реформи "каннінгітов" і старої поземельної аристократії. Елізабет
Лонгфорд, автор вже цитованої нами біографії Веллінгтона, пише, що "у
нього були блискучі здібності і, як кожен великий чоловік, він повинен був
зробити щось цікаве". Одним з таких перших "цікавих" кроків
герцога в якості прем'єр-міністра було запрошення до складу кабінету деяких
впливових "каннінгітов" - Гескінсона, Пальмерстона, Гранта, Дадлі та
іні прийняття деяких заходів, які сприяли ослабленню соціальної і політичної
напруженості в країні. Зокрема, в перші місяці правління Веллінгтона був
прийнятий білль про рухомий шкалою хлібних мит, "який за рік перед тим
загинув у палаті лордів через опозицію, на чолі якої був відомий полководець. Знаючи
Веллінгтона як свою людину і розуміючи, що тільки крайня необхідність могла
змусити його відмовитися від колишніх поглядів, палата лордів на цей раз не
протидіяла біллю. Таким чином, поземельної аристократії довелося зробити першу
значну поступку народним вимогам, суттєвим чином затрагивавшим її матеріальні
інтереси ".

Другим важливим
законом Веллінгтона був закон про емансипацію католиків. Він мав тривалу
передісторію, йому передувала складна боротьба всередині парламенту, а також
між королем і прем'єр-міністром. Веллінгтон не був прихильником емансипації
католиків - його різке негативне ставлення до католицької емансипації було
добре відомо і воно було також однією з причин відмови Веллінгтона брати участь
у кабінеті Джоржа Каннінга, який у свою чергу,ніколи не приховував свого
співчуття реформ на користь католиків. Англійський автор Роберт Хоул пише, що
"проблема емансипації католиків в період між 1804 і 1828 рр.. Була однією
з головних у країні. Вона мала два головних аспекти, що лежать в її основі, -
політичний і ідеологічний" . У першій третині XIX ст.католики як і раніше
піддавалися значного обмеження в правах - вони не могли бути членами парламенту
і обіймати скільки-небудь важливі посади на державній і суспільній службі. У
1823 р. В Ірландії виникла так звана Католицька Асоціація, яка очолила рух
невдоволення, в 1825р. вона була закрита на три роки. Таким чином, в 1828р.
минав термін, на який була заборонена діяльність Католицької асоціації. У самій
Англії, як вказує Р.Хоул, "велися численні дискусії між антагоністами і
протагоністом католиків". У 1819 р.лорд Грей, лідер вігів, виступаючи в
палаті громад з проблеми емансипації католиків, заявляв, що "дивиться на
неї не тільки з теологічної, але і політичної точки зору і, що, на його думку,
відмінності між католицькою та протестантською доктриною є дуже тонкими".
У виступі 21 квітня 1825 Дж. Каннінг також підкреслив політичний аспект
проблеми емансипації католиків. Він звів суть питання до наступного: чи сумісні
дві речі - бути відданим католиком і добропорядним громадянином. Каннінг
заявив: "я беззастережно віддам перевагу людини, який вважає, що
необхідність хорошої і корисної роботи є частиною його віри тому, що не
контролює себе неминучою необхідністю і який, дотримуючись сліпої віри,
звільняє себе від відповідальності за свої дії". Ми привели виступи двох
політиків, тому що вони, на наш погляд, показують значення проблеми знищення
всяких обмежень прав католиків в англійській суспільно-політичного життя в
першій третині XIX ст.; по-друге, допомагають отримати уявлення про позиції
провідних політичних угруповань з цього питання.Звичайно, у лавах торі і вігів
були противники емансипації католиків, Веллінгтон був у їх числі також, але,
ставши прем'єр-міністром, він переконує Георга IV і найбільш консервативну
частину торі в необхідності прийняття білля. Виникає питання - чому? Ми вважаємо,
що однією з головних причин, які штовхнули його на цей крок, був страх перед
можливою громадянською війною. П. Г.Мижуев пише, що Веллінгтон тут діяв як
полководець: "він переніс у сферу політичної боротьби прийоми військової
тактики: він не відмовлявся від командування армією перед наступаючим з переважаючими
силами ворога."

У дослідженні
Р.Хоула міститься висновок, з яким ми не можемо не погодитися, він вважає, що
акт про емансипацію католиків і акт про зміну народного представництва в Англії
і Уельсі (тобто реформа 1832р.) Являють собою єдине целое.66 В усякому разі,
вони дуже тісно пов'язані. 14 квітня 1829 білль про емансипацію католиків був
підписаний Георгом IV. З виданням закону католики отримали право бути членами
парламенту, займатися громадською і державною службою, окрім посади регента
королівства і віце-короля Ірландії. Ірландцям була надана свобода зборів і
спілок. Це була велика політична реформа, яка дозволила на деякий час
утихомирити католицьку Ірландію, де зосереджено майже все католицьке населення
Великобританії.Білль про емансипацію католиків був прийнятий на тлі
найсильнішої опозиції з боку палати лордів і короля, після його підписання
королем англіканська монополія була порушена, католики і протестантські
дисиденти могли тепер вільно брати участь у виборах, бути членами парламенту, займати
посади в місцевих і національних органах влади ".

Ця реформа, як
ми вважаємо, багато в чому підготувала і парламентську реформу 1832р. Вона
сприяла формуванню громадської думки на користь виборчої реформи.

З кінця 1829 р.
рух за реформу в Англії посилилося. У першому розділі нашого дослідження ми
писали про діяльність "Політичної союзу для захисту народних прав",
створеного в Бірмінгемі в грудні 1829 р. У грудні 1829 р. був розроблений
статут "Політичного союзу", а в січні 1830р.відбувся 15-тисячний
мітинг, на якому прозвучало головна вимога - вимога реформи парламенту. Мітинг
на Біммінгеме послужив сигналом для виступів в інших містах: протягом лютого -
березня 1830р. настійні вимоги виборчої реформи звучали в Лондоні, Лідсі та
інВеликий вплив на політичну боротьбу в Англії надали події Липневої буржуазної
революції у Франції. Вони надихнули радикальних і ліберальних діячів у Англії.

Хоча вибори в
Англії почалися до того, що була отримана звістка про результат революції в
Парижі, воно зробило все ж певний вплив на результат виборчої компанії,
тривалою до початку серпня. У липні 1830 р. Помер Георг IV, на престол вступив
його син Вільгельм IV. За своїми переконаннями був більш ліберальним, ніж його
батько. У жовтні 1830 відкрилася сесія нового парламенту. Лідер вігів лорд Грей
заявив, що поступки з реформи є єдиним засобом у політичному спасіння. В
відповідь прем'єр-міністр Веллінгтон вимовив вкрай необережну мова, яка
спровокувала криза в його уряді і, в кінцевому рахунку, призвела до його
відставки, хоча приводом послужила причина, прямо пов'язана з питанням про
політичну реформу.

Веллінгтон
заявив, "Я глибоко переконаний, що країна в даний час користується такою
формою правління, яка відповідає всім необхідним вимогам хорошого управління і
навіть у незмірно більшому ступені, ніж форма правління будь-якої іншої
країни". Веллінгтон заявив, що він буде вважати своїм обов'язком
протидіяти прийняттю будь-які пропозиції про реформе. Заява Веллінгтона
викликало хвилю протестів і мітингів, що охопили всю країну. Войовнича промова
прем'єр-міністра була вироком для самого міністерства. 15 листопада 1830р. він
подав у відставку.

Віги на чолі зі
своїм лідером лордом Греєм сформували міністерство реформ (з листопада 1830р.
по листопад 1834 року). Починається останній етап боротьби за реформу. Таким
чином, можна бачити, що "Веллінгтон залишався самим собою і коли він
тримався до останнього на поле Ватерлоо, і коли він не з меншою стійкістю
противився прийняттю парламентської реформи".

Різкі
заперечення Веллінгтона щодо виборчої реформи пояснюється, як пише Курні М. М.,
тим що "Веллінгтон залишився людиною XVIII століття, людиною минулого,
переконаним торі, затятим захисником інтересів корони і аристократії і
супротивником перетворень. Як военноначальник, герцог все життя боровся зі
спадщиною Французької революції, як політик - зберіг стійку антипатію до
радикалів і лібералів. Зневагу до громадської думки, невміння прорахувати
ситуацію на кілька ходів вперед, як це вміли робити його політичні суперники
Дж. Каннінг і Роберт Піль, - навряд чи з подібними якостями Веллінгтон міг
розраховувати на успіх ". Беджгот призводить один з листів герцога
Веллінгтона лорду Дебрі, написане вже після відставки залізного герцога
"... Протягом багатьох років я намагався керувати палатою згідно з тими
принципами, на підставі яких, як я думаю,існує ця установа в країні: згідно з
принципами консерватизму. Я незмінно перешкоджав всяким насильницьким і крайніх
заходів, а цим шляхом не можна придбати в Англії вплив на політичну партію,
особливо на опозиційну уряду. Я незмінно підтримував уряд у парламенті у
важливих випадках і завжди користувався своїм впливом, щоб попередити таке
нещастя, як сварка і розбіжності між палатами ".

Відомий
англійський історик Л.Вудворд у своїй знаменитій книзі "Вік реформи"
писав, що "переконання Веллінгтона відрізнялися відсталістю і вузькістю.
Він ніколи не розумів економічних проблем, абсолютно не розумів нових аспектів,
які піднімалися Бентамом і прихильниками останнього. Він вважав, що інститут
держави досконалі і всякі зміни можуть призвести тільки до гіршого. Його
бачення результатів парламентської реформи було абсурдно невірним ".

2.2
Віги
при владі. Підготовка проекту парламентської реформи міністерством Грея

Прийняття закону
про реформу

Партійна система
Великобританії, сприяла "формуванню ліберально-демократичної держави,
підтримання політичної стабільності та розширенню цивільних свобод".
Парламентські дебати у зв'язку з біллем про реформу відображали розбіжності між
торі і вигами і водночас зробили сильний вплив на громадський політичний рух у
країні.

орд Грей писав
Вільгельму IV: "По-моєму переконання громадську думку висловилося з
приводу парламентської реформи з такою силою, і одностайністю, що піти проти нього
було б неможливо без величезного ризику поставити уряд в положення, при якому
воно позбавлене було б будь-якого авторитету і сили ". Дійсно, протягом
чотирьох місяців в палату громад було представлено 645 петицій про
парламентську реформу.

1 березня 1831
віги внесли до парламенту білль про реформу. Над остаточною редакцією білля
працювали лорд Дерк і лорд Рассел, який і вніс білль в палату громад.

К.Маркс
наступним чином характеризує значення білля в боротьбі торі і вігів:
"Надання і позбавлення виборчих прав було в загальному розраховане не на
збільшення впливу буржуазії, а на підрив впливу торі і посилення впливу
вігів". В статті "Лорд Джон Рассел" Маркс не тільки дає
політичну характеристику одному з лідерів партії вігів, який зробив білль про
парламентську реформу, а й розкриває причини поступок вігів: "Вигнання
Веллінгтона з кабінету за те, що він висловився проти парламентської
реформи,липнева революція у Франції, загрозлива активність великих політичних
організацій, створених буржуазією і пролетаріатом в Бірмінгемі, Манчестері, Лондоні
і т.д., селянська війна в землеробських графствах, червоний півень, який
поширював свій полум'я по самим родючим районах Англії, - всі ці обставини
змусили вігів внести хоч який-небудь білль про парламентську реформу. Віги
поступилися знехотя, не відразу, після неодноразових, але марних спроб утримати
за собою посади шляхом компромісної угоди з торі. "

Парламентські
дебати з біллю про реформу в березні і квітні 1831 р. викликали заклопотаність
певних членів кабінету Грея. Це пояснилося тим, що торі вказували на
"демократичні небезпеки" білля. Після того як опозиції вдалося внести
до білль поправку, істотно його змінила, Грей поставив короля перед вибором,
або розпустити парламент і призначити нові вибори, або прийняти відставку
кабінету Грея. У травні 1831р. пішли вибори до парламенту, на яких реформісти
посилили свої позиції. Протидія білля про реформу в палаті громад було
незначним. Він пройшов в нижній палаті в трьох читаннях більшістю голосів і,
нарешті, в кінці вересня 1831р. перейшов до палати лордів, де натрапив на
наполегливу опозицію. У першому читанні білль був пропущений, на 1 жовтня було
призначено друге читання. При голосуванні 8 жовтня 1831р. голоси розподілилися
наступним чином: 158 лордів - за, 199 - проти. Результати голосування викликали
різке заперечення уряду, палата громад прийняла резолюцію про довіру до уряду
Грея. У країні знову розростається рух за реформу. Під час велелюдного мітингу
7 листопада в Лондоні була заснована нова радикальна організація
"Столичний союз", яка висунула вимогу знищення спадкової передачі
будь-якої влади і ряд інших радикальних реформ.

У грудні 1831 року
парламент знову відкрив свої засідання. Опозиції вдалося затягнути вотирование
білля палатою громад до березня 1832 року, коли він, нарешті, був прийнятий
більшістю в 116 голосів (355 проти 239).

Для прийняття
білля через палату лордів Грей запропонував створити додаткове число перів,
лояльно відносяться до реформи парламенту. Торийских члени парламенту
поставилися негативно до цієї ідеї, вважаючи цей захід неконституційною. Король
вагався. Отже, як можна зрозуміти з огляду напруженої політичної боротьби в
парламенті, уряд вважав, що після перемоги в нижній палаті головними умовами,
покликаними забезпечити успіх у верхній палаті, були 2:

1) заручитися
підтримкою групи "коливаються торі" на чолі з лордом Уорнкліффом і
піти їм на поступки;

2) створити в
палаті лордів додаткове число лояльних до білля перів, для чого необхідна згода
короля.

Оскільки король
виявляв нерішучість, прем'єр-міністр запропонував ультиматум - або створення
додаткового числа перів у верхній палаті або відставка його кабінету. Після
тривалих дебатів палата лордів 14 квітня 1832 прийняла білль більшістю в 9
голосів, маючи намір провалити його в комісії своєї палати. Проте, коли лорди
вдавалися до цього засобу, Грей подав у відставку. Так почалася урядова криза
відомий як "травневі дні". Веллінгтон намагався сформувати новий
уряд, але перед обличчям зростаючого тиску мало не всієї нації його спроба не
зустріла підтримки навіть у його власній партії. У ці дні по всій країні
пронеслася буря демонстрацій і мітингів, спрямованих проти Веллінгтона. Ряд
англійських істориків вважають, що "протягом десяти днів видатного
кризи" після відставки Грея "революція була дуже серйозною
можливістю". Король змушений був знову закликати до влади Грея, який тепер
наполягає на наданні йому права призначити у разі необхідності таке число нових
перів, щоб провести білль через палату лордів; 18 травня король у своєму
посланні Грею заявив, що уповноважує прем'єр-міністра на створення такої
кількості перів, яка необхідна для прийняття білля. Веллінгтон, Ліндхерет та
інші торі представили необхідні гарантії. Після цього лорди і партія торі
відмовилися від боротьби, і білль, нарешті, 4 червня було ухвалено в палаті
лордів в третьому читанні: 106 проти 22. 7 червня він був затверджений королем
і став законом. Так закінчилася багаторічна боротьба за реформу парламенту, яка
велася не тільки всередині парламенту, а й на рівні масової свідомості.Говорячи
про підсумки, Маркс справедливо зауважив: "Мабуть ніколи ще таке могутнє
і, по всій видимості, успішне народний рух не зводилося до таких нікчемним і
показним результатами". "Акт про реформу" чи "Акт про зміну
народного представництва в Англії та Уельсі" із захопленням зустріли у
народі: "... радість охопило всі класи суспільства", навіть діти в
школах влаштовували між уроками ходи і кричали "білль пройшов, білль
пройшов!" У Бірмінгемі, залишалася остаточно центром агітації за реформу,
в день одержання повідомлення про затвердження білля відбувся експромтом
мітинг, на який зібралося до 50000 чоловік. Головуючого місце зайняв Аттвуд ...
Зустрінутий захопленими оплесками, він сказав, звертаючись до присутніх:
"Дорогі друзі! Я сповнений нескінченної подяки до всемогутнього Бога за
те, що ми уникли жахливої революції".

"Акт про
народне представництво 1832р. "Покликаний був запобігти" різні
зловживання, які довго мали місце при обранні депутатів до палати громад
парламенту, позбавити безліч незначільних містечок права посилати депутатів до
парламенту; надати таку привілеї великим, густонаселеним і багатим містах; поширити
право участі у виборах на багатьох підданих його величності, які до цього не
користувалися таким, і зменшити витрати на виборчі компанії ". Відповідно
до біллем більшість" гнилих " і " кишенькових "містечок
ліквідувалося. У ньому вказувалося:

1."Всяке з
містечок, перелічених у списку під літерою" А "(всього 56), від і
після закінчення повноважень цього парламенту припиняє посилати депутатів до
парламенту.

2. Кожне
містечко, перераховане у списку "В" (всього 30), посилає лише по
одному депутату.

3.Кожне
містечко, назване в списку "С" (всього 22), буде посилати двох
депутатів до парламенту.

3. Кожне
містечко, назване в списку "D" (всього 20), буде посилати одного
депутата до парламенту.

Суттєвим
моментом були міста списку "С", в якому на першому місці йшли
Манчестер, Бірмінгем, Ліді, Шеффілд і інші.

Реформа залишала
в силі старий ценз для кандидатів у парламент. У графствах бути обраним міг лише
землевласник з річною рентою не менше ніж 300 фунтів стерлінгів. Реформа 1932
робила виборцем всякого, хто володів нерухомістю, яка дає не менше 10 фунтів на
рік. Ряд статей "акту про народне представництво" містив докладний
перерахування вимог, що висуваються до "десятіфунтовікам"

18.Правом
обирати лицаря графства в майбутні парламенти користуються лише ті фрігальдери,
що володіють землею строком на одну, дві або кілька життів, володіння яких
приносять в рік дохід не менше десяти фунтів ...

19.Кожен чоловік,
що досяг встановленого законом віку і не вражений в правах, що володіє
копігольд або звичайним триманням строком на одну або кілька життів, з доходом
не менше 10 фунтів на рік, за вирахуванням всіх належних рент, платежів, також
має право обирати лицаря графства.

20.Кожен
чоловік, що досяг встановленого законом віку і не вражений в правах, має
будь-яку оренду або тримання - будь то фригольд, копігольд або звичайне
тримання терміном не менш ніж на шістдесят років, з чистим доходом не менше
десяти фунтів, або володіє землею або держателем як орендаря за угодою, зі
сплатою річної ренти не менше 50 фунтів ... також має право вибирати в майбутні
парламенти лицаря графства ...

27.У містах ...,
що посилають одного або декілька депутатів парламенту, правом обрання
користується кожен чоловік, що досяг встановленого законом віку, не вражений в
правах і є власником або наймачем будинку, що приносить дохід не менше 10
фунтів на рік ...,за умови сплати податку на бідних та інших встановлених
податків ... "

Білль про
реформу означав серйозну поступку промислової буржуазії, "виборче право
було надано в містах кожному жителю, який мав відомим майновим цензом, вся
буржуазія отримала до нього доступ, з рук земельної аристократії вирвана була
її політична монополія;палата лордів була знищена, корона перетворена на
покірного слугу народного, здійснює історичні прерогативи для народу і за
вказівкою його представників. Центр політичної ваги був остаточно перенесено до
палати громад ".

Прийняття закону
1832р. означало важливий крок у розвитку буржуазно-демократичних інститутів у
Великобританії, "буржуазія була, таким чином, визнана і в політичному
відношенні панівним класом".

Висновок

Боротьба за
парламентську реформу 1832 року стала одним з найважливіших напрямів політичної
історії Англії кінця XVIII - першої третини XIX ст. Боротьба за реформу була
боротьбою за демократію. У результаті проведеного дослідження ми прийшли до
висновку, що незважаючи на видимі успіхи руху за реформу в XVIII ст. здійснення
її виявилося неможливим і лише до 30-х років XIX ст. склалася найбільш
сприятлива ситуація для проведення парламентської реформи. Представляється, що
головна причина полягала в тому, що сформувалася соціальна база для її
здійснення; виникли нові форми боротьби: організація масового
позапарламентського руху, відповідних громадських структур, масовий народний
рух на користь парламентської реформи багато в чому визначило прийняття білля
1832 року й справляло величезний вплив на внутрішньополітичну боротьбу двох
буржуазних партій.

Боротьба за
парламентську реформу стала важливим етапом у формуванні партійно-політичної
системи Великобританії, в діяльності її головних учасників - торі і вігів. До
моменту підйому боротьби за реформу віги уникали входу в уряд. Вони
сподівалися, що кабінет торі зуміє приборкати демократичний рух, дискредитує
себе в очах широкої громадськості і змушений буде поступитися командні пости
протиборчої партії. К.Маркс пише: "Лише тоді, коли біля керма правління
стоять торі, починається сильний тиск ззовні ... і здійснюються неминучі
перетворення. Так, емансипація католиків проходить при міністерстві
Веллінгтона; те ж саме можна сказати якщо не з приводу самого білля про
парламентську реформу, то, принаймні, з приводу руху за реформу - руху, що мав
велике значення, ніж його результати ".

Віги в кінці
20-х років XIX ст.більш гнучко і тверезо сприймали нові процеси в економіці і
політиці та більш чуйне ставилися до потреб промислової буржуазії.
Це
пояснює політичний успіх вігів в 1832 році, що вилився також і в тому, що в
30-50 роки вони перебували при владі майже 20 років, в той час, як їх суперники
лише 8 років. Набагато багатше були віги талановитими й популярними
особистостями, такими як Пальмерстон, Рассел, Кларендон та ін.
Відомий
ліберальний історик А. Бріггс, аналізуючи вигский реформи першої половини 30-х
років показує, що вони "виявили здатність, уникаючи кровопролиття, чинить
великомасштабні зміни" .

Цей сюжет з
англійської історії дає можливість розглянути процес затвердження у
Великобританії ліберальної демократії. У статті "Британська
конституція" Маркс писав, що і після 1832 року "загальне управління,
у всіх його деталях, навіть виконавчий орган законодавчої влади, тобтосаме
"роблення законів" в обох палатах парламенту, буде закріплено за
земельною аристократією. Буржуазія в 1830 році віддала перевагу новий компроміс
із земельною аристократією, компромісу з масою англійського народу ". І
тим не менш, багато авторів вважають, "що тільки така реформа могла бути
схвалена без крайнього загострення класових пристрастей і гарантувати мирний -
щось більш цінне, ніж демократія, - шлях розвитку в напрямі утвердження
політичної рівності". Дійсно,
реформа 1832 року давши представництво промисловим містам "ввела в лоно
конституції середні класи, буржуазію".
У
висновку хотілося б навести думку відомого політолога М.
Острогорського,
який, як нам здається, дуже точно і ємко оцінив значення реформи: "...
парламентська реформа спричинила за собою наслідки, які виходили далеко за межі
законодавчих змін, нею запроваджених, хоча і позначилися не відразу. Вона не
тільки створила нову атмосферу політичну, але надала владою незалежна
громадська думка, повідомила імпульс соціальним і політичним інформаторам,
суспільним підйомом нею викликаним;вона не тільки встановила в державі нове співвідношення
суспільних сил, але ввела, правда несвідомо і непомітно, нові політичні
принципи, які повинні були в кінець зруйнувати весь старий конституційний лад,
переробити, як в організмі, всі тканини його".

Список
використаної літератури

1.
Збірник документів, Нова в документах і матеріалах / / Под ред. Лукіна Н. М.,
Далина В. М. - М., 1934.

2.
Збірник документів з історії нового часу. Буржуазні революції XVII - XVIII ст.
/ / За ред. Сироткіна. - М., 1990.

3.
Збірник Конституції та законодавчі акти буржуазних держав XVII - XIX ст. - М.,
1957.

4.
Збірник Документи і матеріали з історії держави і права нового і новітнього
часу. - М., 1994.

5.
К. Маркс, Ф. Енгельс. Статті. / / Соч. 2-е вид. - Т.8, 9,11.

6.
Тексти: Акту про зміну народного представництва в Англії і Уельсі (1832),
Закону про робочі коаліціях, Законодавства англійської революції.

7.
Хрестоматія з нової історії / / За ред. Губера А. А. Єфімова О. В. - Т. 2.

8.
Pax Britannica: Актуальні проблеми соціально-економічної та політичної історії
Великобританії в нове і новітнє час. -Ч. 2. - Уфа, 1991.

9.
Кертман Л.Є. Географія, історія та культура Англії. - М., 1979.

10.
Колмаков С.А. Ідеологія і політика ліберальної партії Великобританії в 80-і
рр.. XIX ст. - М., 1985.

11.
Курні М.М. Артур Уеллслі герцог Веллінгтон (1769-1852) / / Нова і новітня
історія. - 1995. - № 6.

12.
Согрин В. В. Історія партійно-політичної системи у Великобританії, аналіз
немарксистських концепцій / / Нова і новітня історія. - 1988. - № 5.