Особливості інтелектуальної власності в Україні

Контрольна робота

з дисципліни «Інтелектуальна власність»

Особливості інтелектуальної власності в Україні

План

1.Поняття інтелектуальної власності та особливості розвитку інтелектуальної власності в Україні

2.Характеристика документів, які додаються до заявки

3.Правила групування переліку товарів і послуг згідно з МКТП для певного знака

4.Поняття майнових і особистих немайнових прав автора. Способи використання об’єктів авторських прав. Поняття авторської винагороди

5.Виникнення, розвиток та значення міжнародної торгівлі ліцензіями. Характерні особливості та тенденції розвитку ринку ліцензій. Ринок ліцензій в Україні: його характерні особливості та тенденції розвитку

6. Список використаної літератури

1. Поняття інтелектуальної власності та особливості розвитку інтелектуальної власності в Україні

Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисту прав авторів та інших осіб, що мають авторські права.

Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії.

Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т. ін.) виникли як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом і правом власності.

Сутність права інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.

Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності полягає у двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов'язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на духовній власності творців.

Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього належать:

а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і т.д.) об'єкта права інтелектуальної власності;

б) право перешкоджати якому-небудь посяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі або репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

в) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

До майнового права належать:

а) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

б) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

в) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання;

г) інші майнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

Суттю майнових прав є одержання комерційної вигоди.

На відміну від особистого немайнового права майнове право може належати як творцю (автору), так і іншій фізичній або юридичній особі. Крім того, воно має часові й територіальні обмеження. Так, наприклад, майнове право на винахід діє протягом 20 років, а на торговельну марку (знак для товарів і послуг) - 10 років із правом продовження щоразу ще на 10 років. На літературні й художні твори це право діє протягом всього життя автора й 70 років після його смерті. Наприклад, патент на винахід діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, виданий в Україні, не діє на території інших держав.

Початком становлення українського законодавства про інтелектуальну власність є прийняття Закону «Про власність», який містить спеціальний розділ «Право інтелектуальної власності». Першим спеціальним актом у цій галузі є Закон України від 21 квітня 993 р. «Про охорону прав на сорти рослин». Можна вважати, що саме він заклав початок формування системи спеціального законодавства України про інтелектуальну власність.

Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст.41 Конституції, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власноавторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю.

Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальної власності в Україні є низка спеціальних законів: від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та від 15 грудня 1993 р. «Про племінне тваринництво», від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права», від 25 червня 1993 р. «Про науково-технічну інформацію», від 21 січня 1994 р. «Про державну таємницю2, від 10 лютого 1995 р. 2Про наукову і науково-технічну експертизу», від 5 листопада 1997р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем2 та інші.

У Цивільному кодексі праву інтелектуальної власності присвячена книга четверта, яка розміщена відразу за книгою третьою «Право власності та інші речові права», чим розробники Кодексу мали намір підкреслити соціально-економічне значення інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права.

Приступаючи до визначення поняття інтелектуальної власності і права інтелектуальної власності, слід зазначити, що як таке поняття «інте-лектуальна власність» поки що потребує доопрацювання. Недосконалість йо-го полягає у тому, що цей вид власності розуміється як такий, що формується інтелектуальними зусиллями автора, але оформляється юридичне за допо-могою документів, які гарантують майнові права. При цьому останні стають реальністю лише завдяки їх залученню у господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарських операцій та процесів матеріального виробництва. Лише в результаті зазначеної сукуп-ності дій об'єкт творчості перетворюється на особливий вид власності.

2. Характеристика документів, які додаються до заявки

Оформлення патентних прав на кожний вид об'єкта має свої особливості, зумовлені його специфікою. Проте ці особливості переважно не мають принципового характеру і не перешкоджають розглядати порядок оформлення патентних прав як певну узагальнену процедуру.

Заявка на видачу патенту - це сукупність документів, які подають до Патентного відомства з метою отримання патенту. Заявка має стосуватися одного винаходу, корисної моделі, промислового зразка або групи винаходів, корисних моделей, промислових зразків, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом.

Датою подання заявки є дата одержання установою матеріалів, що містять принаймні:

- заяву в довільній формі про видачу патенту, викладену українською мовою;

- відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;

- зображення винаходу, що дає уявлення про його зовнішній вигляд (для промислового зразка);

- матеріал, що за зовнішніми ознаками є описом винаходу, корисної моделі, промислового зразка, викладений українською або іншою мовою.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» порядок одержання патенту на підставі міжнародної заявки є таким самим, як порядок одержання патенту на підставі національної заявки, за винятками, що випливають з Договору про патентну кооперацію.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» заявка має містити такі документи:

- заяву на видачу патенту на винахід, корисну модель;

- опис винаходу, корисної моделі;

- формулу винаходу, корисної моделі;

- рисунки (креслення або інші графічні матеріали), якщо на них є посилання в описі;

- реферат.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» заявка має містити такі документи:

- заяву на видачу патенту на промисловий зразок;

- комплект зображень винаходу (власне виріб чи його макет), що дають повне уявлення про його зовнішній вигляд;

- опис промислового зразка;

- креслення, схему, карту (якщо необхідно).

Заява на видачу патенту - це прохання про видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок. Заява містить відомості про винахід, корисну модель, промисловий зразок, а також про осіб, зазначених у заявці, зокрема заявника, винахідника або автора промислового зразка (коли заявник і винахідник або автор промислового зразка не одна й та сама особа) і представника заявника.

Опис винаходу, корисної моделі, промислового зразка чітко і в повному обсязі розкриває суть винаходу. Завдання полягає в тому, щоб викласти сутність винаходу, дати можливість фахівцеві відтворити винахід, показати, яке завдання розв'язує винахід, які переваги має запропоноване рішення, чим воно відрізняється від уже відомих.

Опис винаходу включає такі пункти, як: назва винаходу в класі МКВ; галузь техніки, до якої належить винахід, і переважна сфера його використання; характеристика прототипу, обраного заявником; критика прототипу; завдання, яке розв'язує винахід; суть винаходу; перелік креслень (якщо вони необхідні); приклади конкретного використання винаходу.

Опис промислового зразка включає такі пункти, як: назва промислового зразка; призначення та галузь застосування промислового зразка; опис аналога та порівняння з ним промислового зразка, на який подано заявку; перелік фотографій, креслень, схем; суть та істотні ознаки виробу, на який подано заявку; застосовність промислового зразка для використання у промисловості або в іншій сфері діяльності.

Формула винаходу - це стисла вичерпна словесна характеристика винаходу, що містить сукупність усіх його суттєвих ознак і визначає обсяг правової охорони винаходу. Формула складається за встановленими правилами та безпосередньо пов'язана з описом винаходу.

Реферат винаходу (корисної моделі) - це скорочене викладання змісту опису винаходу (корисної моделі), яке включає назву винаходу (корисної моделі), характеристику галузі техніки, до якої належить винахід (корисна модель), і (або) галузь його застосування, характеристику суті винаходу (корисної моделі) із зазначенням технічного результату, якого мають досягти.

До складу заявки на видачу патенту на винахід, корисну модель можуть входити рисунки (креслення та інші графічні матеріали), якщо вони необхідні для розуміння суті опису. Їх необхідно погоджувати з текстом опису й оформляти у вигляді графічних матеріалів (власне креслень, схем, графіків, рисунків тощо), фотографій, таблиць, діаграм тощо.

Рисунки подають, якщо неможливо проілюструвати опис розроблення кресленнями або схемами. Фотографії додають як доповнення до інших видів графічних матеріалів.

До заявки на промисловий зразок за необхідності можуть входити креслення загального вигляду виробу або схема, карта. Зазначені документи мають містити додаткову інформацію про заявлене художньо-конструкторське рішення, яка відсутня у фотографіях.

До заявки на видачу патенту на винахід, корисну модель або промисловий зразок додають документ, який підтверджує сплату збору у встановленому розмірі або підстави для звільнення від сплати збору, а також для зменшення його розміру.

1. Правила групування переліку товарів і послуг згідно з МКТП для певного знака

Міжнародна класифікація товарів, послуг (МКТП) з метою реєстрації знаків була розроблена Міжнародним бюро по охороні промислової власності в 1935 р. і спочатку являла собою основну класифікацію для систематизації назв товарів. Текст МКТП дістав статус офіційного завдяки Угоді, укладеній зацікавленими у використанні МКТП країнами на дипломатичній конференції в Ніцці 15 червня 1957 р. Пізніше, у 1963 р., Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) доповнила класифікацію переліком класів послуг і вперше опублікувала її французькою мовою. Переглядали Класифікацію в 1967 р. (Стокгольм) і в 1977 р. (Женева).

Угодою передбачено, що країни-підписанти будуть послуговуватися єдиною класифікацією товарів і послуг для реєстрації товарних знаків і знаків обслуговування. МКТП є переліком класів товарів і послуг з примітками щодо їх змісту і має алфавітно-предметний покажчик (АПП) товарів і послуг з віднесенням їх до відповідного класу.

Класифікаційна схема містить перелік класів товарів, послуг. У схемі наведено 42 класи (34 класи товарів і 8 класів послуг), що мають примітки щодо пошуку класів і стосовно тематики кожного класу. Товари об’єднано в класи за видами матеріалів, з яких вони виготовлені, за їх функціями або галузевим призначенням. Перелік класів відображає належність товарів чи послуг до тієї чи іншої галузі. З метою уточнення класифікаційного індексу при індексуванні конкретного товару чи виду послуг слід звертатися до АПП, виданого окремим виданням МКТП для реєстрації знаків. Якщо не вдається з’ясувати належність товару до певного класу за допомогою переліку класів або АПП, слід користуватися такими правилами:

1. Готові вироби класифікують в основному за виконуваними ними функціями або призначенням, якщо цей критерій не передбачений у переліку класів. Готові вироби потрібно класифікувати за аналогією з іншими подібними виробами, наведеними в АПП. Якщо такі вироби в АПП не передбачено, потрібно виходити з додаткових критеріїв, таких, як матеріал, з якого виготовлено вироби, або принципу дії.

2. Сировину, необроблену або частково оброблену, потрібно класифікувати за матеріалом.

3. Виріб, призначений для того, щоб стати складовою частиною іншого виробу, класифікують у тому класі, що і виріб у цілому, за умови, що він не використовується з іншою метою. У всіх інших випадках при віднесенні таких товарів до відповідних класів потрібно послуговуватися порадами, наведеними в п. 1.

4. Якщо товари (готові вироби чи напівфабрикати) класифікують за матеріалом, з якого вони виготовлені, і якщо вони при цьому виготовлені з різних матеріалів, їх потрібно класифікувати за переважаючим у їх складі матеріалом.

5. Ємності (контейнери, футляри, чохли і т. ін.), призначені для упаковки і зберігання товарів, класифікують у тому класі, що і ці товари.

Товари: Клас 1 - хімічні продукти, призначені для використання в промисловості або науці, фотографії, сільському господарстві, садівництві, лісництві.

Клас 2 - фарби, лаки, політури.

Клас 3 - засоби для відбілювання, прання, чищення, полірування матеріалами.

Клас 4 - технічні олії і мастила.

Клас 5 - фармацевтичні, ветеринарні і гігієнічні препарати.

Клас 6 - звичайні метали та їх сплави.

Клас 7 - машини і верстати (двигуни, крім тих, які призначено для наземних транспортних засобів; сільськогосподарське знаряддя; інкубатори).

Клас 8 - ручне знаряддя та інструменти (ножові вироби, виделки, ложки; холодна зброя; бритви).

Клас 9 - прилади та інструменти наукового призначення, морські, геодезичні, електричні, фотографічні, кінематографічні, оптичні, для зважування, вимірювання, сигналізації, контролю (перевірки), рятування і навчання.

Клас 10 - хірургічні, медичні, стоматологічні і ветеринарні прилади та інструменти.

Клас 11 - пристрої освітлення, нагрівні, паро виробні (парогенераторні), для теплової обробки харчових продуктів, холодильні, сушильні, вентиляційні, водорозділові і санітарно-технічні.

Клас 12 - транспортні засоби.

Клас 13 - вогнепальна зброя (набої і снаряди; вибухові речовини; феєрверки.

Клас 14 - благородні (дорогоцінні) метали та їх сплави, вироби з них або пласировані вироби, які не передбачені в інших класах.

Клас 15 - музичні інструменти.

Клас 16 - папір, картон і вироби з них, не передбачені в інших класах.

Клас 17 - каучук, гутаперча, гума, азбест, слюда і вироби з них, не передбачені в інших класах (напівфабрикати з пластмаси промислового призначення; матеріали для ущільнення та ізоляції; гнучкі труби і шланги).

Клас 18 - шкіра та її замінники, вироби з них, які не мають стосунку до інших класів (шкіра, шкірки; валізи, дорожні скрині; парасолі від дощу, сонця, трості; батоги, кінська збруя і лимарні вироби).

Клас 19 - будівельні матеріали.

Клас 20 - меблі, дзеркала, рами (для картин і т. ін.) (вироби з дерева, корку, комишу, тростини, лози, рогів, кістяні, із слонової кістки, китового вуса, панцирів черепах, мушлі, бурштину, «морської пінки», із замінників цих матеріалів або пластмас, не передбачені в інших класах).

Клас 21 - кухонний посуд і начиння, крім виготовлених з благородних металів або покритих ними.

Клас 22 - канати, мотузки, линви, сітки, намети, навіси, брезент, вітрила, мішки, не передбачені в інших класах (набивні матеріали, крім гумових і пластмасових; текстильно-волокниста сировина).

Клас 23 - прядиво і текстильні нитки.

Клас 24 - тканини і текстильні вироби, не передбачені в інших класах (ковдри, покривала і скатертини).

Клас 25 - одяг, взуття, головні убори.

Клас 26 - мережива і вишивані вироби, тасьма і стрічки (ґудзики, кнопки, гачки, блоки, шпильки і голки; штучні квіти).

Клас 27 - килими, мати, лінолеум та інше покриття підлоги (шпалери і оббивні матеріали, крім текстильних).

Клас 28 - ігри, іграшки (гімнастичні і спортивні товари, не передбачені в інших класах; ялинкові прикраси).

Клас 29 - м’ясо, риба, птиця і дичина:

Клас 30 - кава, чай, какао, цукор, рис, запірка (маніок), саго, замінники кави (борошно і зернові продукти, хлібобулочні вироби, кондитерські вироби, морозиво; мед, сироп із патоки; дріжджі, порошки для випічки; сіль, гірчиця; оцет, томат, крім томатів для салатів; прянощі; харчовий лід).

Клас 31 - сільськогосподарські, садові, лісові і зернові продукти, не передбачені в інших класах (живі тварини; свіжі фрукти та овочі; насіння, рослини і живі квіти; корми для тварин, солод).

Клас 32 – пиво; мінеральна і газована вода та інші безалкогольні напої; фруктові напої та соки; сиропи та інші суміші для виготовлення напоїв.

Клас 33 - алкогольні напої, крім пива.

Клас 34 – тютюн; курильне приладдя; сірники.

Послуги:

Клас 35 - реклама та угоди.

Клас 36 - страхування і фінансування.

Клас 37 - будівництво і ремонт.

Клас 38 - зв’язок (до даного класу належать послуги, що дають можливість одній людині встановити зв’язок з іншою за допомогою чутливої апаратури).

Клас 39 - транспортування і зберігання.

Клас 40 - обробка матеріалів.

Клас 41 - виховання і організація розваг.

Клас 42 – різне.

4.Поняття майнових і особистих немайнових прав автора. Способи використання об’єктів авторських прав. Поняття авторської винагороди

Авторські права поділяються на три види: особисті немайнові, майнові та право слідування.

Особисті немайнові права належать тільки автору твору. Майнові права можуть передаватися автором третім особам на підставі авторського договору з метою одержання винагороди. Проміжне місце між немайновими й майновими правами займає право слідування, що, будучи особистим правом, тісно пов'язане з майновими інтересами автора.

Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати спецзнак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з трьох частин:

- латинської літери С, вписаної у коло - ©;

- особи, яка має авторське право;

- року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право - право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, установлених Законом «Про авторське право та суміжні права».

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звуко- і відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник - це результат будь-якого відтворення твору;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання - це подання творів, виконань, фонограм, передач організації мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час;

3) публічний показ - будь-яка демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів невизначеному колу осіб;

4) будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;

5) переклади творів - автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією самою мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто схвалені автором;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору;

8) здавання в найом після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина;

9) імпорт примірників творів.

Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір і іншими способами.

Особисті немайнові права захищають зв'язок особистості автора з його твором. Їх неможливо оцінити у грошовому еквіваленті, вони є невіднуженими й від них не можна відмовитися. Особисті немайнові права – це право авторства; право на авторське ім'я; право на обнародування твору, включаючи право на відкликання; право на захист репутації автора.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Право на авторське ім’я. Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках, але за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цих випадках ім'я автора не згадується із суто технічних причин. Право на авторське ім'я дає автору змогу випустити свій твір за власним ім'ям, умовним (псевдонім) або взагалі без зазначення імені (анонімно). Право на ім'я надають з метою індивідуалізації осіб, які створюють твори науки, літератури й мистецтва. У більшості випадків автор публікує свої твори під власним ім'ям, тобто вказує своє прізвище та ініціали. Поряд з цим автору надано право випускати у світ свій твір під псевдонімом або анонімно.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Право на захист репутації автора. Автору належить особисте немайнове право перешкоджати будь-якому перекручуванню, зміні його твору або іншому зазіханню, що може нашкодити його честі й репутації.

Суть цього права полягає в тому, що при виданні, публічному оповіщенні або іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в самому творі, його назві й позначенні імені автора. Забороняється без згоди автора додавати до твору при його виданні ілюстрації, передмови, післямови, коментарі, а також які-небудь пояснення. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна зробити лише за згодою автора. Право на обнародування твору. За законом право на обнародування твору - це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося. Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до чинного законодавства твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб. Твір може бути випущений у світ різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору у світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва - шляхом їхнього показу на виставках, розміщення в музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам'ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передання по радіо чи телебаченню або шляхом видання. Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).

Право першого опублікування твору належить самому автору. Тільки він вправі вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає автору підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ. Право на обнародування твору містить у собі право на відкликання, тобто право відмовитися від раніше ухваленого рішення про публічне сповіщення. Право на відкликання може бути реалізоване в будь-який час після того, як автор погодився на обнародування твору або сам його обнародував. У цьому випадку можливі дві ситуації. Перша має місце у тому випадку, коли автор дав дозвіл на обнародування свого твору, але він ще не був привселюдно оголошеним. У цьому випадку автор повинен повідомити своєму партнеру за договором про свою відмову від даної раніше згоди про публічне озвучення свого твору. При цьому публічні заяви з боку автора не потрібні. Автор повинен компенсувати збитки, які поніс партнер, а також заплатити неустойку, зазначену в договорі.

Друга ситуація виникає в тому випадку, коли твір був оприлюднений (з дозволу автора або ним самим). У цьому випадку треба публічно оповістити громадськість про відкликання твору. Це необхідно для припинення його бездоговірного використання. І в цьому випадку автор повинен відшкодувати збитки своїм договірним партнерам.

Право на відкликання не може бути використано автором у випадку, якщо його твір є службовим. При цьому якщо автор, що створив даний твір, відшкодує роботодавцеві вартість витрачених при створенні твору коштів, то його не можна буде змусити передати свій твір роботодавцю.

Право на авторську винагороду - це основне майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право. Підставою для винагород є факт використання твору будь-яким способом. Основні правові форми використання творів є, власне, виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії. Найчастіше вживаються обнародування і опублікування творів.

Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли не вимагається згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди;

в) неправомірне використання твору.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є, по суті, винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди, винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

5.Виникнення, розвиток та значення міжнародної торгівлі ліцензіями. Характерні особливості та тенденції розвитку ринку ліцензій. Ринок ліцензій в Україні: його характерні особливості та тенденції розвитку

У перекладі з латини слово «ліцензія» (licentia) означає «право», «дозвіл», «свобода». Стосовно об'єктів інтелектуальної власності термін «ліцензія» має самостійне значення й свою специфіку. Під ліцензією розуміється дозвіл, відповідно до якого власник виключного права на певний об'єкт інтелектуальної власності (ліцензіар) надає іншій зацікавленій особі (ліцензіатові) право користування вказаним об'єктом за обумовлену виснаго-роду й на певних умовах. Передача прав на використання об'єктів інтелектуальної власності у сучасному суспільстві відбувається винятково у вигляді оформлення ліцензійних договорів. Це двосторонні угоди, що забезпечують охорону інтересів договірних сторін, укладаються в письмовій формі і мають відповідати ряду вимог, які детально розглянуті нижче.

Відповідно до Цивільного Кодексу України будь-яке позадоговірне використання об'єкта інтелектуальної власності визнається неправомірним і кваліфікується як порушення прав на цей об'єкт. В основі виникнення і прогресивного розвитку міжнародної торгівлі ліцензіями лежить суспільний поділ праці. Якщо на визначеній стадії розвитку продуктивних сил суспільства виник суспільний поділ праці в області промислового виробництва, що породило внутрішню і зовнішню торгівлю матеріальними товарами, то виниклий згодом суспільний поділ праці в області науково-дослідних і конструкторських робіт призвів до внутрішньої, а потім до міжнародної торгівлі нематеріальними ідеями - результатами досліджень і розробок, що містять винаходи, промислові зразки і ноу-хау. Вони стали передаватися за ліцензійними договорами для їхньої матеріалізації у конкретні об'єкти техніки, технології з наступним застосуванням чи продажем .Для забезпечення захисту винаходів і промислових зразків по країнах світу вводилося патентне законодавство, яке забезпечило патентну монополію на їх використання, а для захисту ноу-хау - монополію таємності. Використання нової техніки і технології стало неможливим без придбання ліцензій у патентовласників та без передачі ноу-хау, що зберігається в таємниці. Об’єкти права інтелектуальної власності мають значні відмінності щодо їх правової охорони. Проте, всі вони мають і певні загальні риси, зокрема щодо легального режиму їх використання. Легальне використання прав на всі ці об’єкти можливе лише за умови їх ліцензування. У світовій практиці обміну науково-технічними досягненнями застосовується така опосередкована форма правовідносин, як ліцензійний договір. Зважаючи на це, в останні 50 років торгівля ліцензіями набула широкого поширення. Це пов’язано з декількома питаннями. Наприклад, з тим, що науково-технічні дослідження потребують багато часу і дуже часто, коли технічна розробка об’єкту техніки підходить до свого логічного завершення виявляється, що вона морально застаріла.

Ліцензійний договір є життєздатним засобом стратегії, спрямованої на оптимальне економічне використання патентованого винаходу не тільки в інтересах сторін договору, але й в інтересах широкої громадськості. Таким чином, ліцензійна діяльність є невід’ємною складовою частиною цивільно-правових відносин суб’єктів підприємницької діяльності в ринкових умовах.

Україна має значні досягнення в галузі науки і техніки, які можуть бути успішно реалізовані. В той же час розробники науково-технічної продукції і автори створених об’єктів промислової власності в більшості випадків не можуть ефективно розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності. Великий науково-технічний потенціал не знаходить собі застосування, в першу чергу із-за відсутності інформації про створені об’єкти у потенційних споживачів, а також тому, що власники об’єктів не можуть правильно визначити сферу застосування створеного нововведення, вірно обрати коло потенційних споживачів, розрахувати попит і визначити канали розповсюдження товару на ринку.

Передумовою виникнення ліцензійного договору був поділ юристами Стародавнього Риму речей на тілесні і безтілесні, коли під останніми розумілися різного роду права. Безумовно, що у ті часи не існувало інституту права інтелектуальної власності, але базові положення римських юристів щодо поділу речей стали основою для його виникнення в майбутньому.

Наша країна більше 30 років є активним учасником міжнародного технологічного обміну, основу якого складає ліцензійна торгівля. Традиційно поняття «ліцензійний договір», «ліцензія» асоціювалися у нас з експортом технологій і не відносились до їх реалізації на внутрішньому ринку. Практично, внутрішнього ринку ліцензій в колишньому СРСР не існувало. Це пояснюється специфікою правової охорони об’єктів промислової власності в період з 1919 по 1991 р. (за виключенням так званого патентного періоду з 1924 по 1931рр., коли діяв Патентний закон, який надавав виключні права винахіднику, а не державі). Винаходи і промислові зразки в більшості випадків були загальнодержавною власністю і охоронялися авторськими свідоцтвами. Об’єкти промислової власності могли без перешкод використовуватись всіма державними підприємствами на території СРСР за умови виплати авторам винагороди в розмірі, передбаченому чинним на той час законодавством. Тільки наприкінці існування СРСР був прийнятий законодавчий акт, який поновлював патентну систему охорони винаходів в державі. Після розпаду СРСР перед незалежною Україною стало питання створення власного національного законодавства. Закони України про охорону об’єктів промислової власності від 15 грудня 1993 року не тільки забезпечили інтереси суспільства, але й права авторів, надаючи їм перевагу при одержанні охорони на об’єкти промислової власності. За цими законодавчими актами використання третіми особами виключних прав можливо лише на законних підставах. Однією з цих підстав є укладення ліцензійного договору, який, по-перше, розширює коло юридичних і фізичних осіб, яким на законних підставах дозволено користуватися об’єктами промислової власності, що охороняються, та, по-друге, обмежує обсяг виключних прав власника охоронного документа, отриманих ним на підставі патенту (свідоцтва). Торгівля науково-технічними досягненнями на базі ліцензій бере свій початок у XVIII ст., коли були зареєстровані перші ліцензійні угоди. У другій половині XIX ст. ліцензійна торгівля охоплювала переважно внутрішній оборот країн з єдиним внутрішнім ринком, а з кінця XIX - початку XX ст., вона починає швидко розвиватися і між окремими країнами. Розвиток світової ліцензійної торгівлі відбувалося нерівномірно. На неї значно впливали не тільки рівень розвитку продуктивних сил і монополізація промислового виробництва, але й економічні кризи, світові війни й інші причини. Після Другої світової війни ліцензійна торгівля значно активізувалася, що було зв'язано головним чином зі зростанням цивільного виробництва і подальшим поділом праці в області наукових досліджень і конструкторських робіт. Географічні напрямки міжнародної торгівлі ліцензіями після Другої світової війни також перетерпіли значних змін. По-перше, учасниками міжнародної торгівлі ліцензіями стали соціалістичні країни і, по-друге, країни Азії, Африки і Латинської Америки, що звільнилися від колоніальної залежності, стали активно використовувати закордонну технологію на базі ліцензій для розвитку національної промисловості і проведення індустріалізації. Сучасний період міжнародної торгівлі ліцензіями характеризується тим, що вона переважно здійснюється в рамках транснаціональних корпорацій із закордонними філіями, дочірніми і внучатими компаніями (фірмами). Лідерами в цій торгівлі виступають транснаціональні корпорації США. Для утримання позицій і успішної конкурентної боротьби на зовнішніх ринках материнські компанії не обмежуються вкладанням капіталів у родинні закордонні фірми. Як правило, вкладенню капіталів супроводжує передача новітніх досягнень світової науки і техніки по супутнім ліцензіях і в такий спосіб забезпечується лідируюче положення закордонних філій дочірніх і внучатих фірм в області застосування, розробки і виробництва новітньої техніки і технології. При цьому капітал, що вивозиться, і новітні технології, що супроводжують його, забезпечують створення високоефективних виробництв, що приносять надприбутки транснаціональним корпораціям.

Становлення ринку ліцензій в Україні, його характерні особливості та тенденції розвитку. Останнє десятиріччя століття, що минає, було відзначено надзвичайним прогресом у науці та техніці, розширенням світової торгівлі. Так, обсяг продажів у сфері товарів та послуг складав 6000 млрд. доларів за рік; прямі інвестиції в економіку досягли 3000 млрд. доларів; чверть світової продукції експортується. Але фінансова криза, що охопила більшість країн світу, помітно впливає на економіку і найбільш розвинутих з них. В умовах кризи важливу роль повинна відіграти торгівля, яка не вирішить всіх проблем, проте зможе внести свій вклад в припинення поглиблення кризи. Виживання держав буде залежати від їх здібності конкурувати в межах економічної інтеграції на основі більш високої продуктивності, винахідництва, інтелектуальних ресурсів. Створення нових технологій та їх передача разом з послугами в галузі інформаційних технологій стануть домінуючими в майбутньому.

Виходячи з викладеного, значення інтелектуальної, в тому числі промислової, власності повинно бути усвідомлено більшістю підприємств, установ, інститутів, фірм і компаній України. Ефективне управління промисловою власністю необхідне для виживання нашої держави в умовах жорсткої конкуренції з боку світових компаній. Як свідчить статистика, більшість прав на промислову власність належить промислово розвинутим країнам. Як позитивний фактор, слід відзначити, що в Україні спостерігається постійний розвиток ринку ліцензій, формування якого розпочалося у 1992 році. Аналіз стану передачі прав на промислову власність дозволяє передбачити їх розвиток у найближчий період часу. У 1999 році Держпатент України продовжував роботу по реалізації задач, націлених на проведення державної політики у сфері використання прав на об`єкти промислової власності (далі - ОПВ), що мають правову охорону в Україні. Важливим аспектом цієї роботи залишається регулювання відносин, пов`язаних з передачею та використанням прав на ОПВ, шляхом державної реєстрації договорів про передачу права власності на ОПВ (далі - договір) та ліцензійних договорів на їх використання, яка проводиться зараз Державним департаментом інтелектуальної власності (далі – Держдепартамент). Одним із головних завдань при розгляді договорів (ліцензійних договорів) є забезпечення законності передачі прав за зазначеними договорами. У 1999р. до Держпатенту України надійшов на реєстрацію і був розглянутий 571 договір про передачу права власності на ОПВ та ліцензійний договір на їх використання.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Меняйло Л.А. Передача прав інтелектуальної власності. Курс лекцій. 2004 р., 224 стор.

3. В.Б. Юскаєв. Навчальний посібник з курсу «Інтелектуальна власність» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання у двох частинах.Суми, видавництво «СумДУ» 2010 р.

4. М.В. Вачевський, В.Г. Кремінь, В.М. Мадзігон, В.Г. Скотний, Г.Є. Левченко, О.М. Вачевський. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності. Підручник. Видавничий дім «Професіонал», Київ-2006 р.

5. Віра Потєхіна. Інтелектуальна власність. Навч. пос. - К.: Центр учбо-вої літератури, 2008. - 414 стор.

6. Мікульонок І.О. Основи інтелектуальної власності: Навч. Посіб. - К.: ІВЦ Видавництво «Політехніка», Ліра-К, 2005. - 232 стор.

7. Макода В.Є. Правова охорона промислових зразків в Україні. - К., 2000.

8. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. - 2000. - №3. С.3-14.

9. Право інтелектуальної власності: Підручн. / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - К., 2002.