Характеристика рекреаційних ресурсів України

Рекреаційні
ресурси. Групи рекреаційних ресурсів

Рекреаційні ресурси - сукупність природних та
антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку,
лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи,
природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти і явища природи, їхні
компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти, пам'ятки історії,
архітектури, етнографічні особливості території. До рекреаційних ресурсів належать території та окремі об’єкти, що можуть
бути використані для відпочинку і лікування людей, відновлення їхніх фізичних і
духовних сил. Характерними властивостями рекреаційних ресурсів є: цілісність,
динамізм, місткість, стійкість, надійність, привабливість.

Рекреаційні ресурси
поділяються на три групи:

Природні рекреаційні
ресурси (клімат, земельні і водні ресурси, рельєф, печери, рослинний і
тваринний світ, парки та заповідники, мальовничі пейзажі, унікальні природні
об’єкти та ін.).

Культурно-історичні
рекреаційні ресурси (культурні, історичні, археологічні, архітектурні пам’ятки,
етнографічні особливості території, фольклор, центри прикладного мистецтва
тощо).

Соціально-економічні
рекреаційні ресурси (економіко-географічне положення, транспортна доступність
території, рівень її економічного розвитку, сучасна та перспективна
територіальна організація господарства, рівень обслуговування населення,
структура населення, трудові ресурси, особливості розселення, рівень розвитку
транспортної мережі та ін.).

На характер використання
рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно впливає екологічний стан території -
чистота або забруднення вод, повітря, грунтів, порядок чи безладдя в
соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Нині до найболючіших
екологічних проблем багатьох держав світу слід віднести забрудненість повітря,
поверхневих вод, морів і океанів, тероризм, осередки великих і малих воєнних
конфліктів, що не припиняються.

Україна має великі
рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються
чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення
населення. Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Вся її територія
знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Україна має прекрасні умови для
організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного та Азовського морів, водойм
і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах. Площа рівнинних
рекреаційних ландшафтів України становить 7 млн га, гірських та передгірних
ландшафтів — понад 2 млн га. Особливе місце серед ландшафтних ресурсів займають
морські пляжі, загальна довжина яких становить 1160 км, або 47 % берегової смуги. На морських пляжах України можна організувати відпочинок одночасно
4,1 млн. чоловік, а ландшафтні рекреаційні ресурси усіх видів дозволяють
одночасно оздоровлювати близько 47 млн. чоловік, тобто майже все населення
України.

Види рекреаційних ресурсів

Мінеральні води

Одним з найважливіших факторів лікувальної рекреації
є наявність природних мінеральних вод. За існуючою класифікацією їх поділяють
на 8 основних бальнеологічних груп:

Група А: мінеральні води без
специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена іонним
складом та загальною мінералізацією, азот та метан містяться у них у
розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях.
Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та
використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська
область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська
область) та інших.

Група Б: вуглекислі. Їх
лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого
газу, який становить 95-100% газів, а також іонним складом та загальною
мініралізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному відношенні. Найбільше
відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема в
Закарпатті. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на
курортах «Поляна», «Квітка полонини» (Закарпатська область).

Група В: сірководневі або
сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів
(вільного сірководню та гідросульфідного іону) Сірководневі води пов’язані з
нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим. Найбільше
курортне значення мають дуже поширені хлоридні натрієві води. На базі цінних
питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський
санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи також вивчені та
використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синяка
(Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область).

Група Г: залізисті,
миш’яковисті або миш’якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію.
Лікувальна дія зумовлена одним або декількома з перелічених фармакологічно
активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та використовуються у
санаторіях Закарпаття.

Група Д: бромні, йодні та з
високим вмістом органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних вод з високим
вмістом органічних речовин. Води з високим вмістом органічних речовин виявлені
на Прикарпатті. Це два родовища типу “Нафтуся” – у Трускавці, Східниці
(Львівська область) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні
підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн,
так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються
іоннодольовим складом або іншими біологічно активними компонентами.

Група Е: родонові
(радіоактивні) води. Основну їх масу становлять хлоридні киснево-азотні
слабомінералізовані води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що
формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька,
Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). На їх базі функціонують 10
лікувальних установ, зокрема курорт Хмельник (Вінницька область).

Лікувальні грязі

В Україні є значні запаси
лікувальних грязей. Вони тут відомі з давніх часів. До них відносяться різні за
походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які
складаються з води, мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну
тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізично-хімічними
властивостями. За прийнятою класифікацію, лікувальні грязі поділяються на
торфові (прісноводні, мінеральні), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні,
глинисті) та псевдовулканічні (соночні та гідротермальні). Вони застосовуються
для загальних і місцевих аплікацій, грязеводяних ванн, а також у поєднанні з
електропроцедурами.

В Україні діє 45 курортів
загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення,
в яких діє 7 торф’яних, 10 сульфідних родовищ. Особливе місце займають
унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища на Львівщині.

Значні поклади
лікувальних торф’яних грязей є у Львівській, Івано-Франківській та інших
областях. Серед намульно-сульфідних грязей, що експлуатуються, значними
запасами лікувальної сировини виділяються Куяльницьке, Шабалайське в Одеській
області, Чокракське родовище в Криму. Високі лікувальні властивості цих грязей
формуються за рахунок сульфітів морської води і тому вони дуже популярні в
одеській групі курортів, на курорті Саки.

Лікувальні
ресурси лісів та ландшафтні ресурси

Фітолікувальні
ресурси обмежуються параметрами рекреаційного використання лісів, їх
водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і
сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.

Площа українських лісів
державного значення становить 6,9 мільйони гектарів, а тих, що можуть
використовуватися для рекреаційної діяльності, - 4 мільйони гектарів.
Комплексна оцінка лісів дала змогу виділити 265 зручних для рекреаційного
освоєння територій і окремих місцевостей загальною площею, яка перевищує 1 млн.
га.

Серед ландшафтних
рекреаційних ресурсів особливе місце займають гори. Різноманітність природних
ландшафтів, наявність екстремальних, сприятливих і комфортних умов створюють
передумови для розвитку різних видів рекреаційної діяльності, від спортивних і
оздоровчих до санаторно-лікувальних.

Карпати – це
середньовисотні гори з вологим теплим кліматом, вертикальною зональністю,
значною лісистістю (40%), наявністю сприятливих перепадів висот для організації
гірськолижних спусків, лижних полів. Гірські долини, захищені верховинськими
хребтами, часто характеризуються благодатним мікрокліматом для розвитку
кліматичних курортів. Рекреаційні ресурси Карпат оцінюються як
найперспективніший регіон для відпочинку та лікування упродовж всього року.

Кримські гори за
екзотичністю не поступаються Карпатам, хоч тут менше сприятливих умов для
розвитку зимових видів відпочинку. Зате невисока лісистість (10%), наявність
крутих оголених схилів Є добрим місцем для вправ скалолазів та любителів
гострих відчуттів.

Україна належить до держав зі сприятливими погодними
умовами для літніх видів рекреації. Тривалість сприятливого періоду для їх
розвитку у середньому змінюється від 105 днів на півночі до 180 – на південному
березі Криму. Отже, комфортні природні умови для розвитку літніх видів
відпочинку, туризму, кліматолікування існують не тільки влітку, але й на
початку осені і в другій половині весни. Купальний сезон на більшості територій
України на перевищує 80 днів, тоді як у Причорномор’ї і особливо на південному
березі Криму він триває 120 і більше днів. Тривалість сприятливого періоду для
зимових видів рекреації (лижні, санні, ковзанярські заняття) змінюється від
20-26 днів на півдні до 40 і більше днів на півночі та північному сході. Для
зимових видів відпочинку найсприятливіші умови існують на гірських масивах
Українських Карпат, де період занять гірськолижними видами відпочинку та спорту
триває 90-100 днів.

Морські рекреаційні ресурси

Пляжні ресурси зосереджені у приморських
територіях Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької
областей та у Криму. Рекреаційна цінність морського узбережжя
визначається поєднанням сприятливих кліматично-бальнеологічних та ландшафтних
ресурсів.

Для рекреації можна використовувати близько 1500 км морського берега різного типу. Найвищу рекреаційну цінність має невелика територія Південного
берега Криму, захищена з півночі Кримськими горами.

Азовське узбережжя є також важливим у
курортно-рекреаційному відношенні. Тут розташовано бази відпочинку, санаторії.
Багато рекреаційних закладів на Арбатській Стрілці, Білосарайській косі, в
районах Бердянська, Генічеська та ін. Розвиток рекреації на Азовському
узбережжі, його курортна забудова потребує посиленої уваги до питань
запобігання забрудненості моря, утримання приморських ландшафтів в оптимальному
екологічному стані. Основною проблемою є
надзвичайна навантаженість пребережної зони.

Туристично-пізнавальні ресурси

До групи пізнавальних ресурсів відносяться
пам'ятки історії, історико-архітектурні пам’ятники, пам’ятки сучасної
архітектури, унікальні споруди культури, спорту, ремесла, пам’ятники фольклору
тощо. Україна
багата пізнавальними ресурсами, хоч їх розміщення і структура дуже часто мають
регіональну специфіку. Якщо Центральна і Східна Україна багаті на історичні
пам’ятки, пов’язані з зародженням і розвитком української історії та культури,
а південь є територією, ди виявлено чимало пам’яток античної культури, то
західна частина України виділяється етнічними особливостями, пам’ятками
фольклору, народної архітектури і т. п. Такі об’єкти приваблюють туристів
незалежно від сезону і пори року, що має неабияке значення для активізації
рекреаційної діяльності. Таким чином, туризм набуває особливого значення. У
розвинутих країнах світу створюється індустрія туризму. До неї відносять:
підприємства по наданню послуг щодо розміщення туристів (готелі, мотелі,
пансіонати); туристичні фірми; транспортні установи; навчальні заклади;
інформаційні та рекламні служби; підприємства по виробництву товарів
туристичного сервісу; підприємства роздрібної торгівлі та громадського
харчування. У нашій країні також виникла нагальна потреба у створенні індустрії
туризму. Тому, враховуючи суто українську специфіку пізнавально-туристичних
ресурсів, в основу їх розвитку має бути покладена ідея
природно-історико-етнографічної рекреації, яка базуватиметься на створенні
рекреаційного середовища, на найбільш раціональному використанні
територіального поєднання природних умов, ресурсів, історичних та архітектурних
пам’яток.

Заповідні території України

Заповідні (охоронні) території
здійснюють охорону екосистем, включаючи усі їхні компоненти. Розподіл
за категоріями охоронних природних об’єктів та територій розроблений у Законі
України “Про природно-заповідний фонд”. Ці об’єкти поділяються на природні та
біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, заповідні
урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, пам’ятки садово-паркового
мистецтва. З 1990 року розпочалася розробка стратегій заповідної справи в
незалежній Україні. За ініціативою уряду України йде розширення її заповідного
фонду: за останні роки він зріс на 42%. Створені нові заповідники та
національні парки, розширена площа вже існуючих заповідників. До 1992 року заповідний
фонд України включав 5602 території та об’єкти і нараховував загальну площу в 1
млн. 255 тис. га (див. додаток 3). Планується довести площу охоронних територій
в Україні до 3% від її території, а після 2000 року до 5%. Ряд охоронних
територій України має високе рекреаційне, наукове та екологічне значення. До
них, в першу чергу, належать такі: Сіверськодонецькій національний парк, що має
площу у 25 тис. га. Він розташований у межах заплави та борової тераси р.
Сіверський Донець. Важливу роль в охороні природи відіграють Карпатський (50
тис. га) та Шацький (32 тис. га) національні парки. Поліський заповідник
розташований на північному заході Житомирської області. Він заснований у 1968
році й зараз має площу у 20,1 тис. га. Чорноморський природний біосферний
заповідник покликаний зберегти унікальні причорноморські ландшафти та біоми. У
ньому зареєстровано 22 види птахів, що занесені до Червоної книги України.
Степові угрупування охороняються в системі Українського природного степового
заповідника. Він складається з чотирьох відділків: Хомутовський степ, Кам’яні
могили, Михайлівський степ, Крейдяна флора (заснований у 1988 році). Загальна
площа цього комплексу складає 2756 га. У Хомутівському степу нараховується 588
видів 73 родин.

Рекреаційні
ресурси регіонів України

Досвід показує,
що майже в усіх областях України щорічно проводять свій відпочинок тільки
неорганізованим способом кілька мільйонів чоловік. Разом з тим в Україні існують
традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з ефективними унікальними
ресурсами для відпочинку і лікування. У гірських та передгірських районах
Закарпатської області, особливо біля Сваляви, є значні запаси вуглекислих вод,
на базі яких працює декілька курортів. Поблизу села Синяк є родовища сульфідних
вод, а хлоридно-натрієві води розвідано в Усть-Чорній. Різноманітними
мінеральними водами багата Львівська область. Цінні всесвітньо відомі
гідрокарбонатно-сульфатні, кальцієво-магнієві, сульфатні, натрієво-кальцієві
води є у Передкарпатському районі, зокрема в Трускавці та Східниці. На
незначній відстані від Трускавця, у Моршині, розвідані й широко
використовуються сульфатно-хлорні, натрієво-магнієво-кальцієві води. На північ
від Львівського Передкарпаття зосереджені відомі сульфідні води в Любені
Великому і Немирові. Такі води, а також грязі, є на півночі Івано-Франківської
області в с. Черче. Усі ці ресурси мінеральних вод мають лікувальне значення. Чимале
значення для лікування і відпочинку мають рекреаційні ресурси Полісся. Тут
зосереджені значні масиви лісів, зокрема соснових. Переважає м'яка тепла зима і
досить вологе літо. Є велика кількість прісних озер; повноводні ріки повільно
протікають у низьких берегах. Першочергове значення мають рекреаційні ресурси
тих місцевостей, які розташовані біля озер, рік і лісів. Можливості для
лікування і відпочинку використовуються на Поліссі недостатньо. При цьому слід
врахувати, що аварія на Чорнобильській АЕС негативно вплинула на можливості
використання рекреаційних ресурсів центральної і східної частини Західного
Полісся (північної частини Київської і Житомирської та деяких північних районів
Чернігівської і Рівненської областей). Встановлено, що рівень радіації
змінюється по вертикалі - біля основи крони він високий (30 %), над поверхнею
крони він становить 100 %, на відстані 1 м від поверхні землі - 25%, над трав'яним покривом - 10 %. Унікальні і сприятливі для освоєння рекреаційні ресурси
має крайня північно-західна частина країни. На півночі Волинської області, у
верхів'ї Прип'яті, в добре освоєному в господарському відношенні регіоні,
знаходиться так зване Українське поліське поозер'я. Воно характеризується
великою кількістю різноманітних за площею та глибиною озер, великими лісовими
масивами з переважанням сосни, значними площами лук і боліт. Абсолютні висоти
цієї рівнинної території становлять 160-190 м. Насамперед це Південний рекреаційний район, до складу якого входять приморські території Одеської,
Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та Автономної
Республіки Крим. Даний район є порівняно посушливим (середньорічна кількість
опадів 300-400 мм, переважно у холодний період) з дуже теплим і тривалим літом,
теплою зимою, ранньою і короткою весною. Південний берег Криму характеризується
м'яким субтропічним кліматом середземноморського типу. В межах названого району
виділяються три підрайони: західний, кримський і східний. Західний підрайон (Одеська,
Миколаївська області та західна частина Херсонської) характеризується помірним
кліматом - більшою кількістю опадів, вищою відносною вологістю повітря і нижчою
температурою морської води у літньо-осінній період. Тут зосереджені значні
ресурси для організації грязьового лікування у вигляді намулової грязі солених
озер і лиманів (Куяльницький та ін.). Значний ефект дають купання в морській
воді, сонячні та повітряні ванни. Кримський підрайон, особливо невелика
витягнута вздовж берега територія Південного берега Криму, захищена з півночі
горами. Тут зосереджені надзвичайно сприятливі кліматичні ресурси для
відпочинку та лікування: тепла волога зима з температурою січня +1...+5°С,
липня - близько +25°С. У літньо-осінній період випадає невелика кількість опадів,
переважає ясна безхмарна погода. Кількість годин сонячного сяйва тут
коливається від 2000 до 2500 на рік. Сприятливі передумови для відпочинку і
лікування є також у східній та західній частинах Криму. Унікальні грязі для
лікування зосереджені в районах Євпаторії, Феодосії, Саку та в багатьох інших
населених пунктах. Значні рекреаційні ресурси є у східному підрайоні, який
простягається вздовж Азовського моря. Клімат у цьому підрайоні більш
континентальний, температура менш солоної морської води вища. Підрайон має
сприятливі кліматичні водно-морські та грязьові ресурси. Цінні лікувальні грязі
є в районах Бердянська, Маріуполя. Унікальні рекреаційні ресурси є також у
Карпатах, Передкарпатті і Закарпатті, які входять у вигляді підрайонів у
великий Карпатський район. Він характеризується значною кількістю опадів (700-800 мм на рік у рівнинних районах і до 1700 мм в горах), високою відносною вологістю повітря, м'якою
зимою, теплим дощовим літом і помірно теплою сухою осінню. Сніг у горах досягає
товщини 40-80 см і лежить протягом 3,5 місяців. Гірські райони характеризуються
чистим повітрям, насиченим влітку та восени ароматом ялин, ялиць і ялівцю, а
також різнотрав'ям та листяними лісами. У районі розташовані великі масиви
лісів, джерела цінних і різноманітних за своїм хімічним складом та лікувальними
властивостями мінеральних вод, в ряді випадків унікальних. Найбільшу цінність
мають водно кліматичні та лісові ресурси групи Шацьких озер (їх тут близько
ЗО), в тому числі такі великі, як Світязь (площа близько 2,5 тис. га,
максимальна глибина 58 м), Пулемецьке, Люцимир, Пісочне, Острів'янське, Перемут
та ін. Значну частину регіону займає Шацький національний парк (майже 20 % його
площі, близько 6500 га, припадає на озера). їх чиста вода, здебільшого з
піщаними берегами, аромат соснових лісів, ресурси різноманітних дикорослих
плодів, ягід і грибів, значні рибні ресурси, а також теплий і м'який вологий
клімат - усе це створює винятково сприятливі умови для лікування та відпочинку,
для формування тут нового санаторно-курортного комплексу державного значення. Перспективними
для залучення до господарської діяльності є рекреаційні ресурси Лісостепової
зони. Клімат тут м'який, вологість повітря дещо менша, ніж на Поліссі, опади
переважають у першій половині літа. Складовою частиною рекреаційних ресурсів є
чисті поверхневі, а також підземні мінеральні води, у тому числі лікувальні. У
багатьох місцях країни зустрічаються радонові води різного хімічного складу
(Вінницька, Хмельницька, Київська, Черкаська, Кіровоградська області та ін.).
Хлорні натрієві води є в Полтавській області (Миргород); Харківська область
характеризується великими запасами кремнистих гідрокарбонатних
кальцієво-натрієво-магнієвих, а також гідрокарбонатних
натрієво-магнієво-кальцієвих вод. Усі ці ресурси мінеральних вод мають велике
лікувальне значення.

Рекреаційні об’єкти в Україні

Висновок

Нині потенціал
рекреаційних ресурсів України використовується недостатньо. З 9 млн га
потенційно придатних ландшафтних ресурсів використовується для всіх видів
відпочинку 1,7 млн га, або 18,95 %. Це забезпечує відпочинок тільки кожного
п’ятого жителя України, який віддає перевагу відпочинкові влітку. Рекреаційний
потенціал України після аварії на Чорнобильській АЕС значно зменшився.
Радіоактивного забруднення зазнали ландшафти і біологічні рекреаційні ресурси
на площі 1,4 млн. га.

Для успішного розвитку
рекреації необхідний комплекс певних умов. Виходячи з того, що рекреація
поєднує оздоровчі та пізнавальні цілі, райони рекреації повинні мати сприятливі
для оздоровлення людей природні умови (сприятливий клімат, різноманітний рельєф
з мальовничими ландшафтами, наявність водних джерел тощо). Іншими словами,
повинна бути деяка комфортність природних умов. Бажано, щоб останні
поєднувалися з культурно-історичними місцями. При цьому створюється комплекс
сприятливих умов для ознайомлення рекреантів з особливостями природи, життя і
побуту населення, культурно-історичними цінностями того чи іншого району, де
відбувається курс оздоровлення рекреанта.

У рекреаційних регіонах
недопустиме розміщення екологічно небезпечних виробництв, оскільки їхні відходи
позначаються на якості рекреаційних ресурсів. З переходом України до ринкових
відносин індустрія відпочинку на базі використання рекреаційних ресурсів має
стати важливою статтею доходів державного і місцевого бюджетів. Нині, за
розрахунками Інституту економіки НАН України, надходження від туристського
обслуговування становлять 0,9—1,1 % експортних доходів від зовнішньої торгівлі
України. Важливими
напрямами подальшого використання рекреаційних ресурсів країни є:

розвиток
санаторно-курортних закладів, де лікування і оздоровлення населення поєднується
з активним відпочинком, відновлюванням фізичних і духовних сил людей;

зміцнення
матеріально-технічної бази туризму і відпочинку за рахунок як збільшення
кількості місць у рекреаційних закладах, так і якісного оновлення діючих
установ відпочинку з метою підвищення комфорту проживання та розширення сфери
обслуговування;

створення кількох вільних
рекреаційних економічних зон із широким залученням коштів і технологій
зарубіжних країн як експериментальних лабораторій для поетапного входження
рекреаційного потенціалу України до світового ринку туристських послуг;

розширення в Україні
мережі національних природних парків та ландшафтних регіональних парків, що
забезпечить раціональне й екологічно безпечне використання рекреаційних
ресурсів.

Джерела
інформації

Література

1.
В. Калитюк, В. Ніколаєв. Управління санаторно-курортними підприємствами: нові
реалії. “Економіка України” № 1, 1997

2.
Географія. Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів (зп ред.
П.О. Масляка, Я.Б. Олійника, А.В. Степаненка, П.Г. Шищенка) – Київ, 1998

3.
Н. Коржунова. Курортно-рекреаційне господарство Причорномор’я. “Економіка
України” № 2, 1999

4.
О. Живицький М. Тараканов. Проблеми і перспективи створення курортно-рекреаційних
ВЕЗ в українському Причорномор’ї. “Економікі України” № 1, 1997

5.
Р. Іванух, В. Жученко. Стратегічні проблеми розвитку рекреаційно-туристичного
комплексу України. “Економіка України” № 1, 1997

6.
Соціально-економічна географія України (за ред. О.І Шаблія) – Львів, 1994

7.
Ю.А. Злобін. Основи екології. – Київ, 1998

Додаток 2

Розміщення лісових територій, придатних для
рекреаційного освоєння