Контрольная работа по предмету "География"


Рекреаційні ресурси, їхня характеристика та оцінка

УКООПСПІЛКА



Вінницький кооперативний інститут

























Індивідуальна робота



на тему: “Рекреаційні ресурси, їхня характеристика та оцінка”







Виконала:



студентка
групи ФК – 21



Крот
Ю.Ю.



Перевірив:



викладач
Мацера С.М.













Вінниця



2008р







Рекреаційні ресурси - сукупність природних та
антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку,
лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи,
природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти і явища природи, їхні
компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти, пам'ятки історії,
архітектури, етнографічні особливості території.



Мало кому відомо, що рекреація є однією з найбільш високодоходних і
найбільш динамічних галузей економіки. У сфері туризму зайнято понад 250 млн.
осіб, тобто кожен десятий працівник в світі. На його долю доводиться 7% всього
об'єму інвестицій, 11% світових споживчих витрат, 5% всіх податкових внесків і
третина світової торгівлі послугами.



Поступовий перехід суспільства від моделі життєзабезпечення до моделі
змістовного проведення вільного часу характерний для постіндустріальних країн,
дає підстави прогнозувати подальше зростання рекреаційної діяльності та
урізноманітнення її функцій. Рекреації притаманне ускладнення внутрішньої
структури внаслідок урізноманітнення запитів населення до відпочинку, що
відображається на територіальній організації рекреаційної діяльності



Отож вона
позитивно впливає на розвиток інших галузей господарства, що прямо не пов'язані
з туризмом, таких як будівництво, транспорт і зв'язок, комунально-побутове
господарство тощо. Туризм сприяє розвитку та розбудові окремих регіонів,
створюючи нові робочі місця, стимулюючи розвиток місцевої промисловості,
сільського господарства, сфери послуг, відроджуючи місцеві традиції, народні
промисли, підвищуючи загальний благоустрій міст і сіл. Безпосередньо розвиток
туризму забезпечує приплив коштів до регіону, зокрема, до місцевого бюджету, у
вигляді курортних зборів і податків; збільшує прибутки населення. Зростання
обсягів туризму сприяє створенню нових робочих місць - виникненню можливості
для працевлаштування людей у місцевих галузях господарства, що пов'язані з
туризмом лише опосередковано, а також для сезонних працівників.



Рекреація - вид
діяльності, який має чітко виражену природно-ресурсну орієнтацію. Природні
ресурси є провідним фактором, який визначає рекреаційне використання території.
Від того, яким набором природних ресурсів володіє територія, залежить
організація видів і форм рекреаційної діяльності.



Для організації
рекреаційного природокористування і різних видів рекреаційних занять
розрізняють поняття "природні умови" і "природні ресурси".
Під природними рекреаційними ресурсами розуміють природні територіальні
комплекси, окремі компоненти природного середовища і їх речовинні складові, які
мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні і кількісні параметри і
служать або мають всі передумови для того, щоб служити матеріальною основою для
організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей. До таких
ресурсів належать лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит),
природні комплекси, які мають лікувальні і оздоровлюючі властивості
багатоцільового призначення (ліси, аквальні комплекси, лікувальні кліматичні
місцевості). Рекреаційні умови можна визначити як компоненти і властивості
природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності, але не є її
матеріальною основою (естетичність, пейзажне різноманіття ландшафтів, кількість
сонячних днів у році, тривалість залягання снігу в горах і т.д.).



Для оцінки
рекреаційних ресурсів характерні єдність, нерозривність їх соціальних і економічних
аспектів. З урахуванням згаданої обставини може застосовуватися така формула:









де Rpp — грошова
оцінка рекреаційного ресурсу; — рекреаційні об’єкти (санаторії, пансіонати,
турбази), згруповані за видами рекреаційної діяльності (санаторно-курортне
лікування, туризм і т. д.); t, T — термін розрахунку; — економічний ефект від
оздоровлення однієї людини в результаті рекреаційного обслуговування; C —
вартість однієї путівки; N — кількість змін або заїздів на рекреаційний об’єкт;
G1 — річні експлуатаційні витрати на 1 ліжко-місце в рекреаційному
об’єкті; М — загальна кількість місць на об’єктах відповідного виду
рекреаційного обслуговування; G2 — одноразові витрати на 1
ліжко-місце при спорудженні рекреаційного об’єкта; ΔM — щорічний приріст
ліжко-місць на рекреаційних об’єктах.



Кількість видів
природних ресурсів, у тому числі і рекреаційних, їх об'єм і можливості
використання суспільством постійно змінюються і зростають. Рекреаційні ресурси
— поняття історичне, протягом віків змінювалась роль окремих її видів. Ці
ресурси надзвичайно різноманітні за складом і властивостями.



 



Мінеральні води





Одним з
найважливіших факторів лікувальної рекреації є наявність природних мінеральних
вод. За існуючою класифікацією їх поділяють на 8 основних бальнеологічних груп:



Група А:
мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна
дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот та метан
містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у
незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами,
вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область),
Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим),
Очакова (Миколаївська область) та інших.



Група Б:
вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях
розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100% газів, а також іонним
складом та загальною мініралізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному
відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському
регіоні, зокрема в Закарпатті. Ці води виведені на поверхню, вивчені та
використовуються на курортах «Поляна», «Квітка полонини» (Закарпатська
область).



Група В:
сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю
сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону) Сірководневі води
пов’язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим.
Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридні натрієві води. На базі
цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський
санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи також вивчені та
використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синяка
(Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область).



Група Г:
залізисті, миш’яковисті або миш’якові з високим вмістом марганцю, міді,
алюмінію. Лікувальна дія зумовлена одним або декількома з перелічених
фармакологічно активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та
використовуються у санаторіях Закарпаття.



Група Д: бромні,
йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних вод
з високим вмістом органічних речовин. Води з високим вмістом органічних речовин
виявлені на Прикарпатті. Це два родовища типу “Нафтуся” – у Трускавці, Східниці
(Львівська область) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні
підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн,
так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються
іоннодольовим складом або іншими біологічно активними компонентами.



Група Е: родонові
(радіоактивні) води. Основну їх масу становлять хлоридні киснево-азотні
слабомінералізовані води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що
формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька,
Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). На їх базі функціонують 10
лікувальних установ, зокрема курорт Хмельник (Вінницька область).







Лікувальні грязі





В Україні є
значні запаси лікувальних грязей. Вони тут відомі з давніх часів. До них
відносяться різні за походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та
морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і
являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та
іншими фізично-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацію, лікувальні
грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінеральні), мулисті (сапропелі, сульфідні,
мінеральні, глинисті) та псевдовулканічні (соночні та гідротермальні). Вони
застосовуються для загальних і місцевих аплікацій, грязеводяних ванн, а також у
поєднанні з електропроцедурами.



В Україні діє 45
курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого
значення, в яких діє 7 торф’яних, 10 сульфідних родовищ. Особливе місце
займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища на Львівщині.



Значні поклади
лікувальних торф’яних грязей є у Львівській, Івано-Франківській та інших
областях. Серед намульно-сульфідних грязей, що експлуатуються, значними
запасами лікувальної сировини виділяються Куяльницьке, Шабалайське в Одеській
області, Чокракське родовище в Криму. Високі лікувальні властивості цих грязей
формуються за рахунок сульфітів морської води і тому вони дуже популярні в
одеській групі курортів, на курорті Саки.





Лікувальні ресурси лісів та ландшафтні ресурси




Фітолікувальні
ресурси обмежуються параметрами рекреаційного використання лісів, їх
водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і
сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.



Площа українських
лісів державного значення становить 6,9 мільйони гектарів, а тих, що можуть
використовуватися для рекреаційної діяльності, - 4 мільйони гектарів.
Комплексна оцінка лісів дала змогу виділити 265 зручних для рекреаційного
освоєння територій і окремих місцевостей загальною площею, яка перевищує 1 млн
га (див. додаток 2).



Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе
місце займають гори. Різноманітність природних ландшафтів, наявність
екстремальних, сприятливих і комфортних умов створюють передумови для розвитку
різних видів рекреаційної діяльності, від спортивних і оздоровчих до
санаторно-лікувальних.



Карпати – це
середньовисотні гори з вологим теплим кліматом, вертикальною зональністю,
значною лісистістю (40%), наявністю сприятливих перепадів висот для організації
гірськолижних спусків, лижних полів. Гірські долини, захищені верховинськими
хребтами, часто характеризуються благодатним мікрокліматом для розвитку
кліматичних курортів. Рекреаційні ресурси Карпат оцінюються як
найперспективніший регіон для відпочинку та лікування упродовж всього року.



Кримські гори за
екзотичністю не поступаються Карпатам, хоч тут менше сприятливих умов для
розвитку зимових видів відпочинку. Зате невисока лісистість (10%), наявність
крутих оголених схилів Є добрим місцем для вправ скалолазів та любителів
гострих відчуттів.



Україна належить до
держав зі сприятливими погодними умовами для літніх видів рекреації. Тривалість
сприятливого періоду для їх розвитку у середньому змінюється від 105 днів на
півночі до 180 – на південному березі Криму. Отже, комфортні природні умови для
розвитку літніх видів відпочинку, туризму, кліматолікування існують не тільки
влітку, але й на початку осені і в другій половині весни. Купальний сезон на
більшості територій України на перевищує 80 днів, тоді як у Причорномор’ї і
особливо на південному березі Криму він триває 120 і більше днів.



Тривалість
сприятливого періоду для зимових видів рекреації (лижні, санні, ковзанярські
заняття) змінюється від 20-26 днів на півдні до 40 і більше днів на півночі та
північному сході. Для зимових видів відпочинку найсприятливіші умови існують на
гірських масивах Українських Карпат, де період занять гірськолижними видами
відпочинку та спорту триває 90-100 днів.





Морські рекреаційні ресурси





Пляжні ресурси
зосереджені у приморських територіях Одеської, Миколаївської, Херсонської,
Запорізької і Донецької областей та у Криму. Рекреаційна цінність морського
узбережжя визначається поєднанням сприятливих кліматично-бальнеологічних та
ландшафтних ресурсів.



Для рекреації
можна використовувати близько 1500 км морського берега різного типу. Найвищу
рекреаційну цінність має невелика територія Південного берега Криму, захищена з
півночі Кримськими горами.



Азовське
узбережжя є також важливим у курортно-рекреаційному відношенні. Тут розташовано
бази відпочинку, санаторії. Багато рекреаційних закладів на Арбатській Стрілці,
Білосарайській косі, в районах Бердянська, Генічеська та ін. Розвиток рекреації
на Азовському узбережжі, його курортна забудова потребує посиленої уваги до
питань запобігання забрудненості моря, утримання приморських ландшафтів в
оптимальному екологічному стані.



Основною проблемою
є надзвичайна навантаженість пребережної зони.





Туристично-пізнавальні ресурси





До групи
пізнавальних ресурсів відносяться пам'ятки історії, історико-архітектурні
пам’ятники, пам’ятки сучасної архітектури, унікальні споруди культури, спорту,
ремесла, пам’ятники фольклору тощо.



Україна багата
пізнавальними ресурсами, хоч їх розміщення і структура дуже часто мають
регіональну специфіку. Якщо Центральна і Східна Україна багаті на історичні
пам’ятки , пов’язані з зародженням і розвитком української історії та культури,
а південь є територією, ди виявлено чимало пам’яток античної культури, то
західна частина України виділяється етнічними особливостями, пам’ятками
фольклору, народної архітектури і т. п. Такі об’єкти приваблюють туристів
незалежно від сезону і пори року, що має неабияке значення для активізації
рекреаційної діяльності. Таким чином, туризм набуває особливого значення. У
розвинутих країнах світу створюється індустрія туризму. До неї відносять:
підприємства по наданню послуг щодо розміщення туристів (готелі, мотелі,
пансіонати); туристичні фірми; транспортні установи; навчальні заклади;
інформаційні та рекламні служби; підприємства по виробництву товарів
туристичного сервісу; підприємства роздрібної торгівлі та громадського
харчування.



У нашій країні
також виникла нагальна потреба у створенні індустрії туризму. Тому, враховуючи
суто українську специфіку пізнавально-туристичних ресурсів, в основу їх
розвитку має бути покладена ідея природно-історико-етнографічної рекреації, яка
базуватиметься на створенні рекреаційного середовища, на найбільш раціональному
використанні територіального поєднання природних умов, ресурсів, історичних та
архітектурних пам’яток.



 


Сільський туризм




Українське село
має багатющу історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, самою
природою даровані мальовничі ландшафти; наділене багатими
лікувально-рекреаційними ресурсами. Багаті села з індивідуальним житловим
фондом та добрими і працьовитими людьми. Разом з тим гострою проблемою для
багатьох сіл є брак робочих місць, зростаючий надлишок робочої сили,
вивільнюваної з сільськогосподарського виробництва. Враховуючи відсутність
потрібних капіталовкладень на створення нових робочих місць, більше уваги варто
приділяти галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До
таких галузей відноситься і сільський зелений туризм, який давно практикується
в Україні. Адже в селах, які мають відповідну рекреаційну базу, завжди було
багато відпочиваючого міського населення. Найпопулярнішими для відпочинку є
села біля морів, річок та гірські.



Існує три
різновидності нинішнього сільського зеленого туризму в Україні:



Ø  
агротуризм
- вид сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і відпочинкового
характеру, пов'язаний з використанням підсобних господарств населення, або
земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в
аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень в навантаженості на територію і
регламентуванні видів розважального відпочинку.



Ø  
відпочинковий
(відпочинок на селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд на
садибах господарів та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні,
культурно-побутові і інші надбання тієї чи іншої місцевості.



Ø  
екотуризм
- науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму, характерний для
сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних
парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні
обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види розважального
відпочинку.



Головною фігурою
в забезпеченні функціонування відзначених видів туризму, в організації
відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує
харчування і знайомить з особливостями сільської місцевості.



Сьогодні
формується розуміння сільського зеленого туризму як специфічної форми
відпочинку на селі з широкою можливістю використання природного, матеріального
і культурного потенціалу регіону. Сільський зелений туризм у більшості країн
розглядається як невід'ємна складова частина комплексного соціально-економічного
розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем.



Враховуючи те, що
в умовах загальноекономічної кризи економічні і соціальні проблеми села
надзвичайно загострилися, широке розповсюдження і розвиток сільського зеленого
туризму є особливо бажаними.



Для сучасних
туристів якість довкілля, екологічна безпека є найважливішим критерієм в
ухваленні рішення про подорож. Як галузь, для якої природа - це не тільки
сировина для виготовлення так званого туристичного продукту, а й похідна умова
власне самого існування, туризм, використовуючи природні ресурси, може
слугувати також засобом їхнього збереження та відновлення через організацію
різних форм природопізнавальної , природоохоронної, природовиховної туристської
роботи. Сучасний туризм впливає на екологічну політику країн, які намагаються
зберегти цінні рекреаційні ресурси шляхом ухвалення спеціальних законодавчих
актів, створення мережі національних парків, природних і культурних
заповідників та інших охоронних об'єктів. Завдяки туризму підвищується
екологічна свідомість населення, поліпшується загальний природозахисний стан
регіону та країни.









Література





1.   “Рекреаційні ресурси та
курортологія” Фоменко Н.В.



2.   Соціально-економічна
географія України . Шаблія О.І.



3.   “Педагогічні та рекреаційні
технології в сучасній індустрії дозвілля” О.О. Любіцева



4.   “Аналіз регіональної
економіки” Стеценко Т.О.



5.   Географія. Навчальний
посібник для старшокласників та абітурієнтів (зп ред. П. О. Масляка, Я. Б.
Олійника, А. В. Степаненка, П. Г. Шищенка) – Київ, 1998



6.    “Основи екології”. Ю. А.
Злобін.



Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данную контрольную работу Вы можете использовать для выполнения своих заданий.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :