Визначення собівартості вибуття запасів

11

Зміст.

1. Теоретичне питання „Методи визначення собівартості вибуття запасів”…3

2. Практичне завдання……………………………………………………………8

3. Список використаної літератури………………………………………..…...15

„Методи визначення собівартості вибуття запасів”

1. Облік виробничих запасів.

Однією з обовязкових умов здійснення процесу виробництва є забезпечення його предметами праці (виробничими запасами) - сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами тощо, з яких або за допомогою яких здійснюється виробництво продукції. Відмітною особливістю їх є одноразове використання в процесі виробництва, перенесення всієї вартості на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг). Тому контроль за збереженням матеріальних ресурсів, раціональним використанням їх у виробництві має велике значення. Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх назва або однорідна група (вид). Тому в подальшій класифікації групи запасів поділяються на підгрупи, а всередині них - на види, сорти, марки, типорозміри тощо. Класифікація запасів оформляється розробкою номенклатури-цінника, тобто систематизованим переліком матеріалів, що використовується підприємством, у якому кожному найменуванню, розміру і сорту присвоюється номенклатурний номер (шифр), а також вказуються одиниця виміру і ціна. У подальшому номенклатурний номер запасів вказується в усіх документах, якими оформляється їх рух, що запобігає випадкам пересортиці (тобто помилковому оприбуткуванню або списанню замість одних матеріалів іншими), а також є обовязковою умовою при автоматизованій обробці інформації по обліку наявності, надходження і витрачання запасів. У цьому разі номенклатурний номер використовується як ознака (код), за яким можна визначити номер синтетичного рахунка, субрахунку, групу, найменування запасу, його сорт і розмір.

Оцінка запасів. Важливе значення для правильного обліку має також порядок оцінки запасів. Згідно з Положенням (стандартом) 9 придбані або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первинною вартістю.

Первинною вартістю запасів, які прибрані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

суми, які сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю),

суми, які сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші послуги у звязку з пошуком та придбанням запасів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у звязку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; затрати по заготівлі, на навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати по страхуванню і ризику транспортування запасів;

інші витрати, які безпосередньо повязані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, у якому вони придатні для використання за призначенням. До таких витрат, зокрема, належать прямі витрати підприємства на доробку і підвищення якісних характеристик запасів.

Первинною вартістю запасів, виготовлених власними силами підприємства, є собівартість їх виробництва, яка визначається згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Первинною вартістю запасів, які внесені до статутного капіталу, визнається засновниками ( учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первинною вартістю запасів, отриманих підприємством безоплатно, визнається їх справедлива вартість.

Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первинною вартістю одержаних запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду. Первинна вартість запасів, які придбані в обмін (або частковий обмін) на неподібні запаси, дорівнює справедливій вартості переданих запасів, збільшених (зменшених) на суму грошових коштів або їх еквівалентів, яка була передана в процесі обміну. Не включаються до первинної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, у якому вони були здійснені (установлені):

понаднормативні втрати і недостачі запасів;

відсотки за користування позиками;

витрати на збут;

загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не повязані з придбанням і доставкою запасів і приведенням їх до стану, придатного до використання за призначенням.

2. Методи визначення собівартості вибуття запасів.

У разі відпуску матеріалів у виробництво, продажу або іншому вибутті згідно з Положенням (стандартом) 9 оцінка їх здійснюється по одному з таких методів:

ідентифікованій собівартості одиниці запасів;

середньозваженій собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

нормативних затрат;

ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, які мають однакове призначення і однакові умови використання, застосовується тільки один із зазначених методів.

За ідентифікованою собівартістю.

Конкретна ідентифікація означає, що облік витрат і розрахунок собівартості здійснюється за кожною відповідною одиницею запасів. Цей метод застосовується для визначення собівартості запасів, які відпускаються, та послуг, що надаються для спеціальних замовлень і проектів (виробництво літаків, кораблів і т. д.), а також запасів, які не замінюють одне одного (торгівля автомобілями, ювелірними виробами тощо).

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів шляхом ділення сумарної вартості таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів.

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надійшли на підприємство (відображені в бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продажу та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходжень запасів.

Оцінка запасів по методу ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в послідовності, яка є протилежною їх надходженню на підприємство (зарахування в бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продажу та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходжень запасів.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно в нормативній базі перевірятися і переглядатися.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього процента торгової націнки на товари. Цей метод застосовується підприємствами, які мають значну і перемінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Сума торгової націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів на середній процент торгової націнки. Середній процент торгової націнки визначається шляхом ділення залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок за звітний місяць на продажну вартість одержаних у звітному місяці товарів і залишок товарів на початок звітного місяця.

3. Аналіз впливу на чистий прибуток застосування різних методів оцінки руху запасів.

Метод ідентифікованої собівартості.

Застосовуючи цей метод, підприємство може регулювати свій прибуток шляхом реалізації більш дорогих або найбільш дешевих одиниць запасів.

Метод собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО).

У результаті застосування методу ФІФО вартість кінцевих запасів наближена до їх поточної ринкової вартості, а собівартість реалізованої продукції знижується, що призводить до максимального значення чистого прибутку.

Якщо ціни зростають у звітному періоді за методом ФІФО, виникає найнижча собівартість реалізованої продукції внаслідок низьких цін на раніше придбану продукцію і як результат - найвищий чистий прибуток.

Метод собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО).

Результатом застосування методу ЛІФО є максимально наближена до дійсності собівартість реалізованої продукції (оскільки її складають останні придбання за поточними ринковими цінами), менший в порівнянні з іншими методами оцінки чистий прибуток (за умови зростання цін) і занижена оцінка запасів на кінець періоду.

Якщо ціни у звітному періоді зростають, відповідно при використанні методу ЛІФО підприємство матиме найвищу собівартість реалізованої продукції (за високих цін) і найменший чистий прибуток.

Метод середньозваженої собівартості.

Чистий прибуток, розрахований при використанні цього методу, набуває середнього значення (найбільш рівну величину прибутку) у порівнянні з результатами застосування методів ФІФО та ЛІФО.

В умовах зростання цін собівартість запасів на кінець звітного періоду звичайно є нижчою за ринкову вартість.

Таким чином, при виборі методу оцінки руху запасів слід ураховувати, що:

1) інформація стосовно руху і наявності запасів відображається як в Балансі, так і в Звіті про фінансові результати;

2) метод ЛІФО - найбільш придатний для показників, що відображаються у Звіті про фінансові результати, оскільки найкраще зіставляє дохід від реалізації запасів з їх собівартістю, але не є найкращим методом оцінки поточної балансової вартості матеріальних цінностей, коли існує продовжена тенденція підвищення або зниження цін.

3) метод ФІФО - найбільш придатний для складання Балансу, тому що собівартість запасів на кінець звітного періоду є найбільш близькою до поточних цін і, отже, най достовірніше відображає вартість активів підприємства.

4) метод середньозваженої собівартості забезпечує найбільш рівну величину прибутку, зазнає меншого впливу коливання купівельних цін. Але застосування цього методу потребує здійснення більш складних розрахунків.

Практичне завдання Варіант 1

1. За даними таблиці 1 скласти бухгалтерський баланс на початок звітного періоду. (Сторінка 14).

2. За даними таблиці 2 скласти бухгалтерські проводки по господарських операціях за звітний період та записати їх в реєстраційний журнал господарських операцій.

3. На основі балансу відкрити рахунки і записати в них господарські операції.

4. Підрахувати обороти за звітний місяць і вивести кінцеві залишки (сальдо).

5. Скласти оборотну відомість на кінець звітного періоду.

6. Скласти бухгалтерський баланс на кінець звітного періоду. (Сторінка 14).

Список використаної літератури:

1. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах України з різними формами власності. Навч. посібник. ? 3-тє вид., доп. і перероб. ? К.:А,С,К,, 1998.

2. Пархоменко В.М. Стандартизація бухгалтерського обліку в Україні. Нормативи. Коментарі. ? 6-те вид., із змінами та доповн. ? К.: Фірма „1С Україна”, 2001р.

3. Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. Київ, 16липня 1999року, № 996-ХІV.

4. „Інструкція про застосування „Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій”, наказ Мінфін України № 291 від 30.11.1999р.