Планування галузі рослинництва

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра організації виробництва і агробізнесу

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з планування на аграрному підприємстві

на тему:

«Планування галузі рослинництва»

Виконала: студентка гр. ЗЕ 5/1

Тодорова Олена

Перевірив: Клочан В. Ф.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Коротка організаційно-економічна характеристика підприємства

Місцезнаходження, спеціалізація та організаційна структура.

Землекористування та структура земельних угідь.

Розділ 2. Сучасний стан і тенденції розвитку галузі.

Значення і роль рослинництва в економіці підприємства.

Площі, породний і сортовий склад сільськогосподарських культур.

Врожайність культур та валові збори продукції.

Використання продукції.

Матеріально-технічне забезпечення галузі.

Економічна ефективність виробництва продукції.

Розділ 3. Обґрунтування виробничої програми галузі.

3.1. Планування врожайності сільськогосподарських культур.

3.2. Планування посівних площ і валових зборів і використання продукції.

3.3. Планування собівартості і рентабельності продукції.

Висновки.

Список використаних джерел.

Додатки.

ВСТУП

У соціально-економічному розвитку країни сільське господарство посідає особливе місце. Це одна з основних галузей народного господарства, яка забезпечує виробництво продуктів харчування і є найпершою умовою розвитку суспільства.

Основні завдання сільського господарства – забезпечити інтенсивний розвиток і підвищення ефективності всіх його галузей з метою збільшення виробництва і поліпшення якості продукції, більш повне задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості в сировині.

Рослинництво – провідна галузь виробництва сільськогосподарської продукції, найважливіше джерело продовольчих ресурсів людства, основа його цивілізації.

Основна мета рослинництва – створення оптимальних технологій (агроекологічних) передумов виробництва необхідної кількості високоякісної рослинницької продукції на базі інтенсивного фотосинтезу в посівах польових культур при одночасному збереженні або підвищенні родючості ґрунту.

Галузь рослинництва має велике соціально-економічне значення:

забезпечення продуктами харчування суспільство;

забезпечення кормової бази тваринницьких комплексів;

великий внесок в виробництво ВВП і ВСП;

соціально-економічний розвиток.

Розвиток і зміцнення рослинництва – важливе завдання. Рослинництво, як невід'ємна складова частина агропромислового комплексу безсумнівно відіграє важливу роль у структурі народного господарства. Від стану рослинництва прямо залежить рівень життя людей та процвітання держави.

Розвиток рослинництва має базуватись на основі раціоналізації, використання сільськогосподарських угідь, підвищення їх ефективності розробки і вироблення науково обґрунтованих ресурсозберігаючих, економічно стійких систем і екологічно високоефективних систем ведення сільського господарства, здійснення комплексу середовищно-формуючих, природоохоронних, агротехнічних, організаційно-господарських, технічних і економічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності та економічної ефективності використання аграрно-ресурсного потенціалу.

Основним напрямом розвитку рослинництва має бути його індустріалізація, комплексна механізація, інтенсифікація, спеціалізація, агропромислова кооперація, горизонтальна і вертикальна кооперація, комбінування і комплектування, формування зональних і внутрішньо зональних комплексів та агропромислових формувань.

Загалом вихід сільського господарства із кризової ситуації можливий за умови кардинальної зміни аграрної політики, максимального за діяння усіх економічних механізмів стимулювання розвитку сільського господарства, удосконалення інвестиційної, фінансово-кредитної, цінової, рентної, податкової, протекціоністської, митної і страхової політики господарства, району, області і вибір оптимальних її варіантів, які дозволять максимальною мірою використати потенційні можливості землеробства.

Ціль даного курсового проекту – розробити виробничу програму галузі рослинництва.

Задачі: проаналізувати стан підприємства, спрогнозувати розвиток подій, явищ і вибрати найкращий варіант стосовно подальшої його діяльності. При цьому ми будемо спиратись на попередні роки діяльності і аналізувати зміни.

Для ефективного виконання роботи використаємо літературні джерела, які присвяченні питанням планування в аграрному виробництві: В. М. Нелепа [14,15], В. І. Дробота [5], А. І. Батіга [4], П. Я. Збірника [7], С. П. Азізова [1] та ін. Також використаємо праці авторів, які пишуть про економіку сільськогосподарських підприємств та аналіз їх діяльності: В. Г. Андрійчука [2], В. І. Мацибори [12], С. І. Михайлова [9], Г. Г. Лещенка [11], М. І. Ковальчука [10], Н. А. Семенюка [17] та ін.

При плануванні діяльності підприємства використовують різні методи і прийоми.

При написанні даного курсового проекту були використанні такі методи:

досдіно-статистичний;

факторний;

нормативний;

балансовий;

метод рядів динаміки;

метод порівняння.

РОЗДІЛ 1. КОРОТКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМТВА.

1.1. Місцезнаходження, спеціалізація та організаційна структура.

СТОВ «Рось» розташоване …До районного центру – 18 км, до обласного – 50 км.

Найближча залізнична станція – с. Сербка (25 км), найближчий (50 км). Найближчі пункти збуту сільськогосподарської продукції – Березовський елеватор (30 км) та Буялицький елеватор (40 км). «ВЕККА» - збут м'яса свинини і ВРХ (30 км).

Постачання ПММ відбувається з місцевої автозаправної станції. В найближчих фермерських господарствах СТОВ «Рось» купляє деякі види насіння. Добрива, отрутохімікати – «Кремидівська сільгоспхімія» (40 км).

Територія СТОВ «Рось» розташована в степовій зоні. Середньорічна кількість опадів складає – 4000 мм, середньорічна температура повітря – 80 С. Земельний покрив території СТОВ «Рось» - чорноземи.

Господарство знаходиться на рівнинній місцевості. Агрокліматичні ресурси відповідають біологічним вимогам. В період вегетації сільськогосподарських культур спостерігаються засушливі явища, на протязі 3 -6 декад сільськогосподарські культури ростуть в несприятливих умовах. Також іноді спостерігаються інші несприятливі явища, такі як суховій, пильні бурі, довгі періоди із температурою вище 300 С.

Враховуючи ці особливості в системі агротехнічних заходів, направлених на підвищення родючості землі і продуктивності сільськогосподарських культур важливе значення має правильний обробіток ґрунту (меліорація, хімічні, біологічні добрива і т. д.). З допомогою обробітку регулюють агрофізичні, біологічні та агрохімічні процеси, які протікають в землі.

Крім того раціональний обробіток ґрунту забезпечує ефективну боротьбу з бур’янами, шкідниками, хворобами сільськогосподарських культур, а також підвищує ефективність використання ґрунтової вологи, атмосферних опадів.

Загальна земельна площа СТОВ «РОСЬ» складає 5824, 4 га. В т.ч. с/г угідь – 5428,2 га, із них рілля – 4355 га, пасовища – 987, 2 га, багаторічні насадження – 86 га. Якщо взяти земельний фонд 2006 р. і порівняти його із 2007 р., то с/г угіддя збільшилися на 164 га., що означає трансформацію землі із екстенсивної в інтенсивну.

Соціальна сфера СТОВ «РОСЬ» розвинута добре. На території СТОВ «РОСЬ» розташована школа, аграрний технікум, лікарня, дитячий садок, поштове відділення зв’язку та відділення Приватбанку, кафе та магазини.

Для того, щоб визначити розмір господарства потрібно розрахувати показники розміру виробництва (табл. 1.1.).

Спеціалізація – це переважаючий розвиток кількох або однієї галузі з метою масового виробництва ряду чи одного виду продукції з урахуванням природно-економічних умов певної зони. Вона визначає напрям розвитку сільського господарства і сприяє концентрації певної продукції по природно-економічних зонах і певних підприємствах навіть по окремих виробничих підрозділах.

Типи спеціалізації господарств: вузькоспеціалізовані господарства, глибокоспеціалізовані господарства, спеціалізовані господарства, господарства комбінованої спеціалізації.

Таблиця 1.1

Розміри виробництва в СТОВ «Рось»

Таким чином, аналізуючи дані таблиці 1.1 можна зробити висновок про те, що СТОВ «Рось» відноситься до невеликих підприємств. Про це свідчать показники: середньорічна чисельність працюючих 42 чол., грошова виручка від реалізації с/г продукції 711,8 тис. грн.., поголів'я худоби та птиці – 199,1 ум. гол. Але підприємство, нещодавно засвоєне (2004р.). Лякає тільки те, що показники 2007 року значно нижчі за показники попередніх років.

Для більш точної оцінки СТОВ «Рось» розрахуємо в таблиці 1.2. розмір та структуру грошової виручки від реалізації продукції товарів, робіт та послуг.

Виробнича спеціалізація підприємства визначається за основними товарними галузями і продуктивністю, які забезпечують найбільшу виручку від реалізації. Основним показником, що характеризує спеціалізацію підприємства є структура грошової виручки.

Таблиця 1.2

Склад та структура товарної продукції

Аналіз даних таблиці 1.2. свідчить про те, що при визначенні структури товарної продукції за останні 3 роки, найбільшу питому вагу займає галузь рослинництва – 65 %, а галузь тваринництва лише – 33 %. Для наочності побудуємо діаграму структури виручки від реалізації продукції, надання послуг, виконання робіт в СТОВ «Рось» в середньому за три роки.

Отже, детальний аналіз дозволяє визначити напрямок розвитку господарства – зерновий.

Визначення раціонального поєднання галузей в господарстві – одне з головних і найбільш складних завдань перспективного внутрішньогосподарського планування. Складність його зумовлюється великою кількістю можливих комбінацій поєднання галузей. При цьому враховують дві протилежні тенденції: спеціалізацію виробництва і ведення багатогалузевого господарства. У кожному господарстві на ці тенденції впливає багато факторів.

СТОВ «Рось» відноситься до спеціалізованих господарств з зерновим напрямом розвитку добре поєднують скотарство чи свинарство. У нас теж можливе скотарство чи свинарство. Наприклад, зерно-м’ясний.

Фактори спеціалізації СТОВ «Рось»:

1. Сприятливі природні умови для розвитку галузі рослинництва. Природні умови на території СТОВ «Рось» сприятливі для галузі рослинництва в цілому, а також зокрема і для головного напряму виробництва – зернового.

2. Можливість підвищення рівня концентрації виробництва.

3. Менші порівняно з багатогалузевими питомі вкладання на придбання комплексів машин, адже кількість їх у спеціалізованих господарствах значно скорочується.

4. Близькість пунктів реалізації с/г продукції.

5. Близькість переробних підприємств, відходи яких с/г підприємства використовують.

6. Раціональніше використання знань спеціалістів.

Місце і роль промислових і обслуговуючих виробництв і підсобних промислів в економіці підприємства займає невелике місце. Але це додає плюс сервісному обслуговуванню. Добре було б розвинути цю сферу краще.

Як було наведено в таблиці 1.1. валове виробництво невелике, чисельність працівників дуже мала 42 чол. Вартість основних засобів виробництва: рослинництво 762, 9 тис. грн.., тваринництва – 253,8 тис. грн.

В господарстві 28 тракторів, 4 комбайни, 33 автомобіля.

Щоб охарактеризувати фінансовий стан підприємства дослідимо фінансові результати його діяльності.

Таблиця 1.3.

Динаміка показників фінансових результатів СТОВ «Рось»

Зробивши аналіз даних таблиці 1.3. ми бачимо, що рентабельність підприємства в звітному році знизилась. Так, коефіцієнт рентабельності продукції знизився на 0,14; коефіцієнт рентабельності капіталу – на 0,71, а коефіцієнт рентабельності власного капіталу – на 1,28. Це дуже низькі показники. Загалом це свідчить про низьку рентабельність підприємства.

Охарактеризуємо платоспроможність підприємства.

Таблиця 1.4.

Показники ліквідності за 2007р. в СТОВ «Рось»

Аналізуючи таблицю 1.4. ми бачимо, що всі коефіцієнти знизились на кінець року. Нормативу не відповідають. Це говорить про те, що СТОВ «Рось» знаходиться в важкому фінансовому стані, воно не ліквідне. Щоб своєчасно перебачити і попередити банкрутство, потрібно забезпечити високорентабельну роботу підприємства і за рахунок прибутку значно оновити і зміцнити основні засоби, значно поліпшити забезпеченість власним оборотним капіталом.

Організаційно-виробнича структура аграрного підприємства – це склад, кількісне співвідношення, розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови і взаємозв’язку.

В принципі організаційна структура підприємства відповідає сучасним вимогам. Хотілось би, щоб в господарстві також був відділ збуту та відділ постачання, а також млин, олійниця, пекарня, ковбасний цех.

1.2. Землекористування і структура земельних угідь.

Земля – основний і незамінний ресурс сільськогосподарського виробництва, один з найважливіших складових ресурсного потенціалу аграрного формування, який, крім землі, включає трудові ресурси, основні та оборотні засоби, фінансові ресурси та матеріальні.

Людина обробляє верхній шар землі – ґрунт, створюючи сприятливі умови для росту й розвитку рослин, тобто земля є предметом праці. Одночасно використовуються фізичні, хімічні, біологічні та інші її якості для одержання врожаю с/г культур, тобто земля виступає як знаряддя праці. Земля значною мірою визначає темпи зростання і рівень ефективності с/г виробництва. Без її раціонального використання неможливе вирішення складних завдань по забезпеченню населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною. В інших галузях народного господарства вона має різне призначення і відіграє неоднакову роль.

Земля не є результатом людської праці; як дар природи й продукт її багатовікового розвитку земля передує праці, є природною і невід; як дар природи й продукт її багатовікового розвитку земля передує праці, є природною і невід’ємною її умовою.

За характером використання земельного фонду у виробничому процесі розрізняють дві групи земель. До першої відносять землі с/г призначення (землі, надані для виробництва с/г продукції, здійснення с/г науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначення для цих цілей). До другої – не с/г призначення.

До земель с/г призначення належать:

сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

не с/г угіддя (господарчі шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та ін. захисні насадження, крім тих, що віднесені до лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Землі с/г призначення передаються у власність та надаються у користування, але вони не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства та іноземним державам.

Структура угідь залежить як від рельєфу місцевості, так і від якості ґрунтів.

При аналізі структури земельних ресурсів необхідно вивчити зміни в співвідношенні угідь Сільськогосподарського і не сільськогосподарського призначення, тенденції, темпи і причини цих змін, що дасть змогу не допустити або обмежити використання с/г угідь, насамперед їх інтенсивної частини, для потреб безпосередньо не пов’язаних з вирощуванням с/г культур.

Таблиця 1.5.

Склад і структура земельних угідь

З таблиці 1.5. видно, що загальна земельна площа не змінилась, але зросла площа с/г угідь на 164 га за рахунок збільшення площі ріллі, через залучення земель не с/г призначення у виробництво за рахунок трансформації угідь відповідно до природних умов, перспективної стратегії розвитку підприємства. Загалом у структурі земельної площі с/г угідь займають 93%, у тому числі рілля – 75%. рівень освоєння землі – 93%, розораність с/г угідь – 80%, рівень використання ріллі – 96%. Структура земельних угідь відповідає напряму спеціалізації підприємства.

Найефективнішим видом земельних угідь є рілля, від правильного використання якої залежать результати с/г виробництва і соціальний розвиток підприємства.

Раціональне використання ріллі передбачає добір найефективніших культур, які забезпечують найбільший вихід продукції при високій окупності витрат на їх виробництво.

Для поліпшення структури посівних площ проводиться детальний аналіз ефективності використання землі. Оцінка ефективності використання земельних ресурсів проводиться за допомогою системи показників (таблиця 1.6.).

Таблиця 1.6

Динаміка економічної ефективності сільськогосподарських угідь

За результатом аналізу даних таблиці 1.6, можна зробити висновок, що в звітному році ефективність використання землі знизилась, зросли тільки показники тваринництва. Але це частково результати реалізованої худоби і птиці на забій. Тому необхідно використати всі можливі резерви для підвищення ефективності використання землі. Одним з найважливіших факторів підвищення ефективності використання земель є розширене відтворення родючості ґрунту. Головне джерело поповнення гумусу в грунті – органічні добрива і поживні залишки.

Істотним фактором підвищення продуктивності землі є регулювання водного режиму: відвід фільтраційних вод у вологі роки і зрошення в посушливу пору.

Важливою умовою охорони і раціонального використання землі є система заходів щодо захисту ґрунту від водної і вітрової ерозії: мінімальна і безвідвальна обробка ґрунту, ґрунтозахисні сівозміни із стрічковим розміщенням посівів і парів.

Одним із факторів підвищення продуктивності земель є боротьба з переущільненням ґрунтів. Ущільнення земель зменшується при використанні більш легкої техніки, широкозахватних ґрунтообробних машин.

Великий вплив на підвищення продуктивності земель робить боротьба з бур’янами і шкідниками с/г культур. Основні засоби захисту рослин – біологічні, механічні і хімічні.

Підвищенню ефективності використання земельного фонду сприяє вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів.

Подальше підвищення продуктивності угідь тісно пов’язане з кардинальним поліпшенням природних кормових угідь – косовищ і пасовищ, що займають значну питому вагу в загальній площі с/г угідь.

Підвищенню ефективності використання земель сприяють також застосування інтенсивних технологій вирощування культур, використання більш врожайних районованих сортів, удосконалення структури посівів, проведення всіх польових робіт в оптимальний термін, підвищення кваліфікації працівників, культури землеробства тощо.

Наслідки господарської діяльності у вирішальній мірі залежать від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами й ефективності їх використання. Забезпеченість визначається за окремими категоріями працюючих шляхом порівняння фактично наявних їх з плановою потребою (таблиця 1.7.).

Таблиця 1.7

Забезпеченість трудовими ресурсами СТОВ «Рось»

Підприємство забезпечене трудовими ресурсами не повністю, лише на 30%. Брак трудових ресурсів негативно впливає на виробництво, тому фактична кількість працівників повинна бути рівною потрібній. Але стан трудових ресурсів на даний момент дуже поганий і не може бути ефективно використаним.

Основні засоби с/г являють собою нагромаджене суспільне багатство. Вони знаходяться в безперервному русі, зміні й удосконалення. Розширення, підтримання належного функціонального стану та раціонального використання основних засобів великою мірою визначають обсяг виробництва, можливість росту і підвищення його ефективності.

Таблиця 1.8

Забезпеченість основних засобів та енергетичними ресурсами

Аналіз даних (таблиці 1.8) свідчить про те, що забезпеченість підприємства основними засобами в доброму стані. Це видно за вартістю основних засобів з розрахунку на 100 га с/г угідь – 7,0 тис. грн.. і з розрахунку на одного працюючого – 7,2 тис. грн.. забезпеченість енергетичними ресурсами на одного середньорічного працівника вище норми, але це за рахунок низької забезпеченості трудовими ресурсами.

Вихідною передумовою виробництва конкурентоспроможної продукції є наявний ресурсний потенціал (земельні ресурси, трудові, основні та оборотні засоби, фінансові ресурси), якісні його параметри та раціональне поєднання в процесі господарської діяльності.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ.

2.1. Значення і роль рослинництва в економіці підприємства.

Рослинництво забезпечує населення продуктами харчування, тваринництво – кормами, харчову, переробну і легку промисловість – сировиною, зовнішню торгівлю – експортними товарами. Від розвитку рослинництва залежить розвиток інших галузей сільського господарства і найбільше тваринництва.

Проаналізуємо роль рослинництва в економіці СТОВ «Рось».

Таблиця 2.1

Роль рослинництва в економіці

З таблиці 2.1 видно, що основною галуззю підприємства є рослинництво. Воно складає 58 % валової продукції, прибуток – 317 %, валовий дохід – 76%, виручка від реалізації – 66%. Тому в економіці СТОВ «Рось» рослинництво посідає головне місце, що видно із показників таблиці.

2.2. Площі, породний і сортовий склад сільськогосподарських культур.

Україна належить до європейських держав з найвищою розораністю земель, яка досягла 57,1 % всього земельного фонду, в тому числі 79,8 – с/г угідь, що є значним недоліком.

Одним з основних показників використання орних земель є структура посівних площ. Під нею слід розуміти процентне співвідношення окремих культур або їх груп у загальній посівній площі.

Склад і структура земельних угідь не постійні. З розвитком техніки, меліорації в обробіток і використання включають такі землі, які раніше не використовувались. Отже, одні угіддя переходять в інші (пасовища в орні, болота в сіножаті тощо). Перехід одних видів земельних угідь в інші називають їх трансформацією.

Таблиця 2.2.

Склад і структура орних земель

Аналіз даних таблиці 2.2. свідчить про те, що структура посівних площ нестабільна. Виробничий напрям галузі дотримується. При визначенні середніх даних структури посівних площ за останні роки найбільшу питому вагу займає посів зернових культур – 55%. Тому у сучасних умовах в економіці підприємства зерновиробництво грає важливу роль. Також спостерігається збільшення площі ріллі в звітному році на 164 га, що означає трансформацію землі із екстенсивної в інтенсивну. На мою думку чисті пари займають занадто велику площу у господарстві – 51%. Це не ефективне використання земельних угідь.

Істотно підвищилася за останні десятиріччя роль сортів у підвищенні врожайності сільськогосподарських культур. Тому кожному господарстві в процесі планування слід передбачати прискорене впровадження у виробництво нових сортів та гібридів. У свою чергу насіння того самого сорту, вирощене в різних умовах може істотно відрізнятися врожайними властивостями. Добре організоване насінництво своєчасне сортооновлення можуть сприяти підвищенню врожайності зернових культур на 20%. Це забезпечується збереженням чистосортності й господарсько-цінних властивостей сорту. Тому важливо своєчасно проводити сортооновлення й приділяти належну увагу вирощуванню, післязбиральному обробітку та зберіганню насіння.

Таблиця 2.3

Сортовий склад польових культур, 2007р.

Судячи з даних таблиці 2.3 ми можемо зробити висновок, що сортовий склад СТОВ «Рось» досить різноманітний – чотири сорти озимої пшениці, але лише один сорт ярого ячменю і один соняшнику. Не завадило б додати ще декілька сортів ячменю і соняшнику.

Загальна площа посівів багаторічних насаджень теж входить до посівних площ господарств.

Таблиця 2.4

Площі, породний і сортовий склад багаторічних насаджень

Вивчивши більш детально плодоягідні і багаторічні насадження ми бачимо, що для підприємства, яке спеціалізується на вирощуванні зернових, площі досить значні – 86 га. Породний і сортовий склад різноманітний. Та, ні площі, ні сортовий склад починаючи з 2005 року до 2008 року не змінилися. Але, можливий розвиток: збільшення площі, зміна сортів тощо.

Посівів овочевих культур в господарстві немає.

2.3. Врожайність культур та валові збори продукції.

Система натуральних і вартісних показників характеризує ефективність використання землі. Натуральні показники характеризують рівень використання певної частини с/г угідь при виробництві окремих видів продукції рослинництва, їх застосовують щодо підприємств з однаковою галузевою структурою виробництва. До натуральних показників належать: урожайність с/г культур, ц/га; виробництво окремих видів с/г продукції з розрахунку на 100 га відповідних земельних угідь, ц.

Під час аналізу врожайності необхідно вивчити динаміку її росту по кожній культурі чи групі культур за певний період часу і виявити, які міри приймає підприємство для підвищення її рівня. У процесі аналізу також слід встановити ступінь виконання плану по врожайності кожної культури і розрахувати вплив факторів на зміну її величини. Цими факторами є:

природно-кліматичні: родючість ґрунту, механічний склад ґрунту, рельєф місцевості, температурний режим, рівень ґрунтових вод, кількість опадів тощо.

агротехнічні: кількість, якість і структура внесених добрив; якість і строки виконання всіх польових робіт; якість посівного матеріалу; сортооновлення; дотримання сівозмін, боротьба з шкідниками, бур’янами і хворобами рослин; вапнування та гіпсування ґрунту.

Організаційно-економічні: матеріальне стимулювання працівників; організація робочих процесів; забезпечення підприємства матеріальними та трудовими ресурсами, підвищення кваліфікації працівників.

Таблиця 2.6

Врожайність і валові збори продукції

З таблиці 2.6 видно, що валові збори і урожайність культур не високі. З даної посівної площі можна отримати значно вищу врожайність і відповідно більші валові збори.

Для встановлення як і за рахунок чого змінилися валові збори продукції провідних культур у звітному році порівняно з базовим проведемо факторний аналіз (таблиця 2.7.).

Таблиця 2.7

Вихідні дані та розрахунок впливу факторів на валовий збір озимої пшениці

Сб = 573*15,1 = 8668 ц

1 умовний показник = Аз * Вб = 303 * 15,1 = 4575,3 ц

Сзв = Аз * Вз = 303 * 13,4 = 4054 ц

Загальне відхилення: = 4054 – 8668 = - 4614 ц

В тому числі за рахунок факторів:

(Пос. Пл..) = 1 ум. пок. - Сб = 4575,3 – 8668 = -4092,7

(Врожайність) = Сзв – 1 ум. пок. = 4054 – 4575,3 = - 521,3

Перевірка: = - 4614

Валове виробництво озимої пшениці у звітному періоді знижується порівняно з базисним. Переважний вплив на зменшення результативного показника здійснює зменшення площі посіву, під впливом кількісного фактору валове виробництво знизилась на 4092,7 га. Під впливом скорочення врожайності результативний показник скоротився на 521,3 ц/га. Загальний зменшення результативного показника становить 4614 ц і має переважно екстенсивний напрямок, що збільшує витрати на виробництво одиниці продукції.

Отже, є два шляхи підвищення валового виробництва:

збільшення площі посіву (екстенсивний напрямок);

збільшення врожайності (інтенсивний напрямок).

Шляхи підвищення врожайності: дотримання правильних сівозмін, впровадження високоврожайних культурних рослин, засівання площі високоякісним насінням, внесення достатньої кількості добрив, виконання всіх робіт в оптимальні строки, здійснення захисту рослин від хвороб, бур’янів і шкідників, зменшення витрат на збирання вирощеного врожаю, впровадження інтенсивних технологій вирощування с/г культур тощо.

За останні 15 років господарство практично не вносило органічних добрив, а за даними статистичних органів вітрова і водна ерозія щорічно виносить з ґрунту до 3 т гумусу. В цьому питанні дуже велика можливість покращити ефективність використання ґрунтів шляхом внесення раціональної кількості органічних та мінеральних добрив, що дасть можливість підвищити урожайність до 30%.

В господарстві створено колекційне поле, на якому робилися експерименти з внесення мінеральних та органічних добрив відповідно до розрахунків та аналізу ґрунту, тому навіть неблагополучні роки урожайність на колекційному полі перевищила урожайність основних культур на 27 %. Про що свідчать дані нижче приведеної таблиці.

Таблиця 2. 8

Порівняння урожайності

Проаналізувавши таблицю 2.8 ми бачимо, що урожайність на колекційному полі вища. Так пшениці на 4,1 ц/га, ячменю на 3,5 ц/га, овса на 1,2 ц/га. Вносячи мінеральні та органічні добрива на всіх полях господарства ми можемо покращити урожайність по підприємству.

2.4. Використання продукції.

Агропромислове виробництво не може функціонувати без аграрного ринку, через який здійснюється купівля-продаж с/г сировини та продуктів її переробки.

Реалізація виготовленої продукції – кінцева ціль діяльності організації, заключний етап кругообігу її коштів, але завершення якого визначають результатами діяльності, ефективність виробництва.

Готова продукція – кінцевий продукт підприємства.

Основними каналами реалізації продукції рослинництва є:

реалізація згідно договорів заготівельним, переробним, торгівельним та іншим організаціям;

поставки за міжгосподарською кооперацією;

експорт;

поставки по бартеру;

реалізація на ринках, у власних магазинах, палатках, населенню.

Внутрішньогосподарські потреби в продукції рослинництва:

створення основних і страхових насіннєвих і фуражних фондів;

видача і продаж продукції працівникам відповідно до чинного в підприємстві положення про оплату праці;

виділення для громадського харчування та у фонд допомоги;

використання для переробки безпосередньо в підприємстві;

використання для розрахунків по орендній платі за орендовані землі та майно.

Таблиця 2.9

Обсяги реалізації та внутрішньогосподарського використання продукції, ц

З даних таблиці 2.9. спостерігається тенденції погіршення використання продукції рослинництва. Але низькі показники зумовлені не лише гіршим використанням продукції, а і меншим виробництвом в звітному році.

2.5. Матеріально-технічне забезпечення галузі.

Велике значення для ефективної діяльності підприємства мають формування матеріально-технічної бази, організація її відновлення, постачання господарств речовими засобами виробництва.Одним із найважливіших напрямів інтенсифікації є завершення комплексної механізації виробництва.

На великих за територією багатогалузевих підприємствах річну потребу в техніці найдоцільніше визначити нормативним методом. Він полягає у застосуванні нормативів потреби в тракторах за типами і марками та сільськогосподарських машинах загального призначення.

Таблиця 2.10

Наявність та рівень забезпеченості галузі матеріально-технічними ресурсами

У ході аналізу даних таблиці 2.10 бачимо, що рівень забезпеченості матеріально-технічними ресурсами дуже низький. Це впливає на дотримання технології виробництва продукції: не вноситься відповідна кількість добрив, не проводяться заходи по захисту рослин, не вистачає техніки. Все це в кінцевому результаті впливає на ефективності використання земельних, трудових ресурсів і зниження врожайності с/г культур, низький показник валового збору продукції.

2.6. Економічна ефективність виробництва продукції.

Ефективність виробництва характеризує його результативність. Економічна ефективність – кінцевий результат застосування всіх виробничих ресурсів, який визначається порівнянням одержаних результатів і витрат ресурсів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення використання їх є одним з найважливіших завдань, розв’язання якого сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об’єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі. Суть проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат - матеріальних, трудових і фінансових – досягнути істотного збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

Підвищення ефективності сільського господарства є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і подальшого зростання результативності економіки країни.

Система показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва включає:

вартість валової продукції на 1 га с/г угідь, на основного середньорічного працівника чи на 1 люд.-год, на 1 грн. основних виробничих фондів та 1 грн. виробничих витрат;

обсяг валового чистого доходу та прибутку на 1 га с/г угідь, на 1 працівника чи на 1 люд.-год, на 1 грн. основних виробничих фондів та на 1 грн. витрат виробництва.

рівень рентабельності та норму прибутку с/г виробництва.

Рентабельність – це прибутковість, означає, що у виробництві не тільки відшкодовуються витрати, але й одержують прибуток. Рентабельний – це той, що дає прибуток, доход, доцільний з погляду господарювання.

Прибуток – різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та повною її собівартістю.

Таблиця 2.11

Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва

Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва в СТОВ«Рось» послідовно і закономірно зростає. Так, ціна реалізації 1 ц зросла, прибуток на 1ц значно зріс. При цьому найголовніше, рівень рентабельності зерна зріс на 26% (а це головна галузь господарства). Погані показники урожайності (зерна зменшилась на 2,4 ц, плодових – на 0,86 ц) і собівартості (зерна збільшилась на 15,5 грн; плодів – на 146 грн).

Підвищення ефективності виробництва продукції рослинництва передбачає збільшення обсягів виробництва продукції з мінімальними витратами на її одиницю. Отже, необхідно збільшувати врожайність с/г культур та знижувати собівартість продукції. Для цього передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і кооперації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток с/г виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

Оскільки вирішальне значення у визначенні ефективності виробництва будь-якої продукції відіграє її собівартість, дослідимо її повніше.

Собівартість – це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції.

У собівартість продукції входять такі витрати: витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, насіння та садивний матеріал, добрива, засоби захисту рослин, роботи та послуги, витрати на утримання основних засобів та інші витрати.

Таблиця 2.12

Склад та структура собівартості 1ц продукції, 2007р.

З таблиці 2.12 ми бачимо, що виробнича собівартість зерна менша за виробничу собівартість плодів. Для зниження собівартості потрібно механізувати виробництво, вирощувати власний садивний матеріал тощо.

Проведемо порівняльну економічну оцінку виробництва окремих видів продукції за останні 3 роки (таблиця 2.13).

Таблиця 2.13

Порівняльна економічна оцінка виробництва окремих видів продукції (у середньому за 2005 - 2007рр.)

На підставі отриманих даних можна виявити найбільш прибуткові види продукції. Соняшник дав найбільший прибуток – 50,1 грн/га. Але рівень рентабельності найвищий мають плоди – 26%. Та, судячи по таблиці 2.11 все ж таки, видно, що за останній рік найкращі показники має продукція зерна. Але можливий розвиток галузі господарства з напрямом – соняшник чи плодові. Ці напрями дадуть хороший економічний результат.

РОЗДІЛ 3. ОБГРУНТУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ГАЛУЗІ.

3.1. Планування врожайності сільськогосподарських культур.

Важливість обґрунтованого планування врожайності сільськогосподарських культур випливає з того, що з нею безпосередньо пов’язано багато інших питань виробничо-фінансової діяльності господарств: розміри і структура посівних площ, рівень товарності виробництва, система агрохімічних заходів, продуктивність праці, собівартість і рентабельність виробництва продукції.

Посівів кормових культур не передбачається, так як в 2007 році збуто поголів’я худоби і птиці.

Потребу підприємства в продукції рослинництва необхідно визначити маючи на увазі ефективність виробництва окремих її видів, попит на неї і вимоги сівозмін.

Ефективність виробництва товарних культур може бути визначена наступними показниками (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1

Ефективність виробництва товарних культур

Отже, найвищий рівень ефективності виробництва – зернові культури. Це свідчить про їх найвищий рівень конкурентоспроможності, а отже про необхідність першочергової уваги підприємства саме до зернових культур.

Планувати врожайність сільськогосподарських культур рекомендується з урахуванням досягнутого у перед плановий період рівня (у середньому за 3-5 років) і очікуваного приросту за рахунок проведення окремих агротехнічних заходів, спрямованих на її підвищення.

Під час планування та факторного аналізу врожайності враховують різний вплив факторів на врожай та неоднакову залежність.

Приріст врожаю озимої пшениці від впровадження перспективного сорту, тобто сорту Одеська напівкарликова замість сорту Безоста 1 (додатки Е, Ж.1, Ж.2, Ж.3, Ж.4):

ц на 1 га

Приріст врожаю ярого ячменю від впровадження перспективного сорту, тобто сорту Одеський 115 замість сорту Дніпровський 425 1 (додатки Е, Ж.1, Ж.2, Ж.3, Ж.4):

ц на 1 га

Приріст врожаю соняшнику від впровадження перспективного сорту , тобто сорту Одеський 122 замість Кіровоградського 11 1 (додатки Е, Ж.1, Ж.2, Ж.3, Ж.4):

ц на 1 га

Приріст врожаю оз. пшениці за рахунок додаткового внесення мінеральних добрив і гною:

А) визначається кількість поживних речовин у кожному виді мінеральних добрив, яка буде використана рослинами у першому році (додатки Д.1; Д.2):

- азотні 70х0,60 = 42 кг д.р.

- фосфорні 50х0,25 = 12,5 кг д.р.

- калійні 15х0,75 = 11,25 кг д.р.

Б) визначається кількість поживних речовин, яка буде використана рослинами у першому році з додатково внесеного гною (додатки Д.1; Д.2):

- азотні 6,4х1 = 6,4 кг д.р.

- фосфорні 6,4х1 = 6,4 кг д.р.

- калійні 6,4х1,5 = 9,6 кг д.р.

В) на підставі даних, отриманих у пунктах А), Б) та джаних додатка Б розраховується приріст врожайності пшениці за рахунок внесення добрив:

- азотних ц з 1 га

- фосфорних ц з 1 га

- калійних ц з 1 га

Приріст врожаю від дотримання строків сівби оз. пшениці:

(87х0,20)/100 = 0,17

Отриманні розрахунки внесемо в слідуючу таблицю і визначимо планову врожайність.

Таблиця 3.2

Розрахунок планової врожайності культур

З таблиці 3.2 ми бачимо, що за умови виконання намічених агротехнічних прийомів в плановому році ми отримаємо таку врожайність: оз. пшениці – 23,06 ц/га; ярого ячменю – 17,87 ц/га; соняшнику – 10,77 ц/га.

Хоча такі показники врожайності дуже низькі порівняно з іншими господарствами, для СТОВ «Рось» вони є нормальними порівнюючи з попередніми роками.

3.2. Планування посівних площ і валових зборів і використання продукції.

При плануванні посівних площ сільськогосподарських культур на підприємстві виходячи з:

потреби конкретних видів продукції рослинництва;

конкурентоспроможності (ефективності) окремих культур;

обмежень у сівозмінах, земельних, трудових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Обчислюючи планову потребу в продукції рослинництва, ураховують:

Попит на продукцію певного виду, асортименту та якості на ринку. Основними напрямами реалізації продукції рослинництва можуть бути:

реалізація продукції за договорами з переробними, сільськогосподарськими, заготівельними, торгівельними та іншими організаціями. При цьому особливу увагу приділяють виконанню державних замовлень (за їх наявності) на продукцію;

поставки за міжгосподарською кооперацією;

експорт продукції;

поставки відповідно до бартерних договорів;

реалізації на міських ринках, у власних магазинах, ларьках, населенню.

Внутрішньогосподарські потреби в продукції рослинництва:

створення основних і страхових насіннєвих і фуражних фондів, а також задоволення потреби в кормах і насінні особистих господарств населення;

видача і продаж продукції працівникам відповідно до чинного в господарстві положення про оплату праці;

виділення в рахунок оплати за земельні та майнові паї;

виділення для громадського харчування у фонд допомоги;

використання для переробки на підсобних промислових виробництвах господарства.

Для зони господарства СТОВ «Рось» судячи з рекомендацій науково-дослідних установ і багаторічного досвіду підприємства, напрям виробництва (зерновий) є прийнятним.

Вирішуючи питання планування посівної площі слід виходити з того, що пріоритетними тут мусять бути підходи, націлені на забезпечення реальних потреб підприємства в продукції рослинництва. Бездумне дотримання вимог сівозмін, запроваджених переважно ще в часи планово-адміністративної економіки, може привести до того, що частина вирощеної продукції так і не знайде свого споживача, або навпаки, потреби споживачів повністю не будуть задоволені. Але й ігнорувати сівозміни також не можна.

Таблиця 3.3

Площі та структура посівів

Намічені зміни в сортовому складі культур: озима пшениця – Безоста 1 на Одеську напівкарликову; яр. ячмень – Дніпровський 425 на Одеський; соняшник - Кіровоградський на Одеський 122. Частка застосування нового сорту 32 % наміченої площі посіву. При розрахунках структури посіві це включено.

Формами планової документації сільськогосподарських підприємств передбачено розрахунок потреби й вартості насіння. Проте процес планування не зводиться тільки до цього. Важливо охопити весь комплекс питань, пов’язаних із сортооновленням, сортозаміною та виробництвом власного насіннєвого матеріалу.

Потребу в насінні планують, виходячи з посівних площ і вагових норм його висіву. Якщо при складанні річного плану господарства можна користуватися усередненими для культур нормами висіву насіння, то в планах госпрозрахункових підрозділів, робочих планах з проведення посіву застосовують індивідуальні норми. Ці норми враховують кількість зерен на 1 га, які забезпечують оптимальну густоту рослин, що залежить від сорту, строків і способу посіву, якості насіння, ґрунту, попередників, забезпеченості поживними речовинами тощо. Умови можуть відрізнятись не лише у виробничих підрозділах, а й на окремих ділянках земель, що зумовлює відповідне визначення норм висіву насіння.

Заміну сорту певної культури планують з появою нових продук­тивніших районованих сортів порівняно з тими, що їх вирощують. У таких випадках передбачають придбання насіння в спеціалізованих насінницьких господарствах чи науково-дослідних установах. Сортооновлення періодично передбачають для всіх сільськогосподарських культур з урахуванням прийнятого порядку ведення насінництва.

Таблиця 3.4

Розрахунок потреби і вартості насіння

Загальна вартість зернових культур – 226 226 грн.

Технічних – 5 551,9 грн.

Зведеним розподілом виробничої програми по рослинництву є баланс продукції. В ньому показують плановий рух продукції рослинництва та окремих продуктів її переробки впродовж усього планового року.

Таблиця 3.5

Баланс продукції рослинництва, ц

Світовий і вітчизняний досвід свідчить, що за оптимальних умов частка добрив у формуванні приросту валових зборів продукції становить близько 50 %. Використання добрив дає змогу активно регулювати забезпечення рослин поживними речовинами і програмувати умови одержання запланованого врожаю.

У процесі планування потреби в добривах сільськогосподарські підприємства застосовують розроблені науково-дослідними установами зональні, диференційовані за типами ґрунтів нормативи (норми внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 га посівів для одержання врожаю в певних інтервалах, норми витрат добрив на одиницю продукції для культур, норми виносу азоту, фосфору і калію з урожаєм сільськогосподарських культур). Ці норми мають задовольняти потребу рослин у поживних речовинах, високу окупність використання добрив, забезпечити виробництво доброякісної продукції, розширене відтворення родючості ґрунту, запобігати шкідливій дії добрив на довкілля і якість продукції.

Так, як поголів’я худоби і птиці немає, заготівлі органічних добрив не планується.

Таблиця 3.6

Розрахунок вартості добрив

Так, як вартість органічних і мінеральних добрив дуже велика, вносити будимо лише на посівну площу озимої пшениці.

План підприємства щодо захисту сільськогосподарських культур розробляється на основі прийнятої в країні науково-обґрунто­ваної системи захисту рослин, яка включає в себе виконання агротехнічних та інших профілактичних заходів щодо запобігання масовому розвиткові бур’янів, хвороб і шкідників; запровадження стійких до хвороб сортів, біологічних методів захисту рослин, ефективних способів використання пестицидів. Він передбачає виконання комплексу заходів щодо захисту рослин, визначення потреби в біологічних заходах, хімічних препаратах, різних матеріалах, техніці й робочій силі. За наявності на підприємстві спеціалізованих загонів (ланок) із захисту рослин для них складають річні виробничі завдання й робочі плани за періодами робіт.

У плані захисту рослин зазначають обсяги робіт, календарні строки їх виконання, норми витрат препаратів на одиницю робіт (га, т), загальну потребу в цих препаратах, спосіб виконання заходів власними засобами, із залученням спеціалізованих організацій, за допомогою сільськогосподарської авіації, а також вартість цих робіт.

Таблиця 3.7

Розрахунок потреби у хімічних засобах захисту рослин

Після розрахунку вартості добрив та засобів захисту рослин отримані дані заносяться у таблицю 3.8 «Витрати на виробництво продукції». В неї ж заносяться дані таблиці 3.4.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це витрати підприємства, пов’язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг. Собівартість продукції є узагальненим показником, який характеризує всі сторони виробничої діяльності господарства. Від її рівня залежить рентабельність підприємства, окремих його виробничих одиниць, галузей, культур чи видів продукції. Урожайність вирощуваних культур, продуктивність наявного поголів’я тварин, валовий обсяг виробництва, рівень механізації, електрифікації та хімізації виробництва, освоєння досягнень науки та передового досвіду в господарстві, продуктивність праці — усе це відбивається в собівартості продукції. Зниження собівартості продукції — одне з найважливіших джерел зростання рентабельності її виробництва, збільшення нагромаджень і забезпечення розширеного відтворення, удосконалення технологічних процесів виробництва для поліпшення умов праці та підвищення матеріального добробуту населення.

Планування собівартості продукції передбачає найбільш ефективне і раціональне використання наявних сільськогосподарських угідь, основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів відповідно до вимог систем землеробства і тваринництва та охорони довкілля. Обґрунтоване планування витрат, собівартості виробництва продукції та виконання робіт — необхідна передумова організації роботи виробничих одиниць на принципах підприємницького (комерційного) розрахунку. Тому план собівартості продукції, робіт та послуг є одним з найважливіших розділів плану кожного господарства.

Витрати на виробництво планують одночасно і в безпосередньому зв’язку з розрахунками врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, агрохімічних і зоотехнічних заходів, що забезпечують запрограмований вихід продукції. При цьому виробничі витрати узгоджують із наявними ресурсами, включаючи і придбання, а також ураховують їх ефективність та кількісний вплив на величину врожайності культур і продуктивності тварин. Тому процес планування витрат на виробництво продукції як рослинництва, так і тваринництва охоплює такі стадії: аналіз величини і структури витрат у попередньому (базовому) періоді; уточнення норм і нормативів матеріальних і трудових затрат та їх узгодження з плановими показниками розвитку рослинництва і тваринництва, продуктивності й оплати праці з планами капітальних вкладень і матеріально-технічного постачання; обчислення розміру витрат на виробництво продукції планового року та її собівартості.

Важливою передумовою підвищення точності розрахунків з визначення собівартості продукції як під час планування, так і обліку є збільшення по змозі частини виробничих витрат, яка має прямо відноситись на собівартість виробництва окремих видів продукції (так звані основні витрати).

Оскільки планування та облік виробничих витрат і обчислення собівартості сільськогосподарської продукції сприятимуть підвищенню ефективності суспільного виробництва, то здійснювати їх потрібно так, щоб забезпечити постійний дійовий контроль за використанням виробничих ресурсів господарства. Необхідною передумовою цього є порівнянність показників плану та обліку за витратами і собівартістю продукції. Для цього під час планування та обліку слід користуватися єдиними статтями витрат з однаковим змістом витрат по кожній статті, а також єдиними способами розподілу витрат і принципами обчислення собівартості продукції.

Таблиця 3.8

Витрати на виробництво продукції, тис. грн.

Заплановані витрати складають собівартість окремих культур та їх груп, а також продукції рослинництва в цілому. Поряд з цим обчислимо собівартість одиниці продукції.

Таблиця 3.9

Калькулювання собівартості продукції рослинництва

Далі використавши рекомендовані нормативи затрат праці на 1 га площі сільськогосподарських культур розрахуємо витрати праці.

План з праці включає такі розділи: розрахунок затрат праці, чисельності та складу працівників господарства і баланс трудових ресурсів; розрахунок планової продуктивності праці та трудомісткості виробництва продукції; план з оплати праці.

Головна мета планування чисельності працівників — визначити необхідну і достатню для виконання виробничої програми підприємства чисельність працівників і забезпечити найбільш повне і раціональне використання трудових ресурсів. Весь персонал сільськогосподарського підприємства, як правило, складається з трьох великих груп: персонал, зайнятий у сільському господарстві; на промислових виробництвах; в обслуговуючих та інших виробництвах.

Залежно від строку роботи в господарстві працівники розподіляються на постійних, тимчасових і сезонних. Постійними вважають працівників, які прийняті на роботу без установлення строку закінчення робіт. До сезонних відносять працівників, яких беруть на роботу в господарства на період сезонних робіт (строком не більше шести місяців), а до тимчасових — прийнятих на строк до двох місяців, а при заміщенні тимчасово відсутніх працівників — до чотирьох місяців. Сюди відносять студентів вищих і середніх навчальних закладів, учнів шкіл, котрих направляють на сільськогосподарські роботи або які працюють у період канікул і в окремі дні, а також осіб, яких залучають для роботи в господарстві за спеціальними договорами з іншими організаціями та підприємствами, пенсіонерів тощо.

За характером участі у виробничому процесі робітників розподіляють на основних і допоміжних. Перші безпосередньо виконують технологічні операції виробництва продукції, а другі зайняті забезпеченням основного виробництва усім необхідним (транспортом, інструментами, ремонти тощо). Службовці поділяються на зайнятих безпосередньо в цехах (цеховий персонал) і загальногосподарський персонал.

Таблиця 3.10

Розрахунок витрат праці

З даних таблиці 3.10 ми можемо порахувати річну потребу працівників.

Так, як у нас 5-ти денний робочий тиждень, маємо:

7665/236 = 33 чол.

Так, як кількість робочих у галузі рослинництва у перед плановому році 21 чол., в плановому добираємо ще 12 чол.

Також у пікові сезони виробництва додаємо ще 33 тимчасових працівника.

3.3. Планування собівартості і рентабельності продукції.

Сільськогосподарські підприємства реалізують продукцію виробництв згідно з договорами, укладеними з організаціями споживчої кооперації, державної чи приватної торгівлі, промисловим підприємствам та іншим організаціям на ринку. Ціни встановлюють за домовленістю сторін, або використовують біржові ціни.

Головними результативними показниками роботи сільськогосподарського підприємства є врожайність, трудомісткість, собівартість, прибуток і рівень рентабельності. Прибуток перебуває в безпосередньому зв’язку з обсягом реалізації продукції, її якістю та асортиментом, рівнем витрат на її виробництво, каналами та умовами реалізації. Планування та аналіз прибутку і рентабельності має практичне значення для виявлення впливу змін в асортименті продукції на зміну середнього рівня рентабельності всієї продукції, визначення цін на конкретну продукцію.

Визначення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва розпочнемо з порівняльної характеристики вартості валової продукції у співставних цінах 2005 року (табл. 3.11).

Таблиця 3.11

Вартість валової продукції рослинництва

З даних таблиці 3.11 ми бачимо, що вартість валової продукції по плану у порівняні з фактичною значно зросла. Так, озимої пшениці на 680%, ярого ячменю – 280%, соняшнику – 185%. Дані зміни відбулися за рахунок збільшення посівної площі, підвищення врожайності і т.д. (табл. 3.2, табл.3.3).

Далі розрахуємо вартість товарної продукції рослинництва.

Таблиця 3.12

Вартість товарної продукції рослинництва

Маючи розрахунки попередніх таблиць ми можемо підвести підсумки в наступній таблиці.

Таблиця 3.13

Основні економічні показники розвитку галузі

Зробивши аналіз основних економічних показників розвитку галузі планового року ми можемо зробити висновок, що розроблена виробнича програма галузі рослинництва ефективна. Виконані агротехнічні, економічні прийоми окупилися. Отриманий прибуток з 1 га – 442,8 грн., рівень рентабельності – 31%. Ці показники значно вищі за показники попередніх років. Ціль курсового проекту досягнуто.

ВИСНОВКИ

Дослідивши СТОВ «Рось» ми дійшли висновку, що загалом підприємство в нормальному стані: економічно гарне розташування, добрі ґрунти. Але потребує розвитку.

В цілому спеціалізація підприємства відповідає вимогам зони розташування, забезпеченості наявними ресурсами. Земельні ресурси в нормі. Але підприємство потребує збільшення трудового персоналу, покращення фінансового стану. Всі ці аспекти були включені в третьому розділі даного курсового проекту.

Основною галуззю підприємства є галузь рослинництва. А в плановому році взагалі однією, так як тваринництва немає зовсім. Це говорить про перехід на вузькоспеціалізоване виробництво. Що є вигідним для поглибленого дослідження галуззі рослинництва.

Майже весь дохід отримуваний минулими роками давала галузь рослинництва. При детальному аналізі галуззі, виявлено – неефективне використання земельної площі і отримання надто низької врожайності по вирощуваним культурам. Тому в 3 розділі збільшено площу обробітку і вжиті заходи (прийоми) по підвищенню врожайності.

В плановому році провідною культурою є озима пшениця. В розробленій виробничій програмі розвитку галузі за рахунок збільшення площі обробітку, внесення мінеральних і органічних добрив, використання засобів захисту рослин, дотримання оптимальних строків сівби, зрошення посівної площі, застосування нового перспективного сорту – зросла собівартість та урожайність вирощуваних культур.

А далі при проведені аналізу економічної ефективності галузі ми отримуємо 19,2 грн. прибутку за 1 ц (що на 17,22 грн. більше за попередні роки) і рівень рентабельності – 31 % (на 28,4% більше).

Тому розроблена виробнича програма галузі рослинництва ефективна. Виконані агротехнічні, економічні прийоми окупилися. Ціль курсового проекту досягнуто. Дані розрахунки можна використовувати на виробництві.

На наступний плановий рік (2009р.) хотілось би додати, крім досягнутого в цьому плановому році, впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництв; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва, раціональне використання необоротних активів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; переробку виробленої продукції на підприємстві (олійня, млин, хлібопекарня і т.д.); широке використання прогресивних форм організації праці.

Списки використаних джерел

Азізов С.П., Канівський П.К., Скупий В.М. Організація сільськогосподарського виробництва: Практикум / За ред.. проф.. С.П. Азізова. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. - 270с.

Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-ге видання, доповнене і перероблене. – К.: КНЕУ, 2002. – 624с.

Аркуша О.С. Економіка сільського господарства: Навчальний посібник для студ. ВНЗ з економічних, технологічних і технічних спеціальностей. – К.: НМЦ, 2001. – 95с.

Батіг А. І. Планування та організація діяльності аграрного підприємства: Посібник / За ред. А. І. Батіга. – К.: Аграрна освіта, 2003. – 425с.

Дробот В.І. Бізнес-план сільськогосподарського підприємства

Завадський Й. С. Менеджмент. — К.: УФІ МБ, 1997. — 542 с.

Збірняк Л. Я., Полотенко М. Г. Організація і планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах. – К.: Урожай, 1999. – 351с.

Зінченко О. І., В. Н. Самійленко, М. А. Білоножка. Рослинництво: Підручник / За ред.. О. і. Зінченка. – К.: аграрна освіта, 2001. – 591с.;іл..

Економіка аграрного підприємства: Підручник для екон. і техн. спеціальностей ВНЗ / С. І. Михайлов, В. В. Ярова, Г. В. Заєць та ін.; За ред.. С. І. Михайлова. – К.: Укр. Центр духов. Культури, 2004. – 396с.

Ковальчук М. І. Економічний аналіз у сільському господарстві: Навч.-метод. посібник для самостійного вивч. дисципліни. – К.: КНЕУ, 2002. – 282 с.

Лещенко Г. Г. аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. – К.: Вища школа, 1986. – 390с.

Мацибора В. І. Економіка сільського господарства: Підручник. – К.: Вища шк., 1994. – 415с.

Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств: Затв. Наказом Міністерства аграрної політики України 18.05.2001 р., № 132.

Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві: Підручник. – 2-ге вид., перероб. та доповнене. – К.: КНЕУ, 2004. – 495с.

Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002. — 280 с.

Савицький Ф.Е, А. А. Косынкин, Г. К. Русаков. Справочник по планированию сельского хозяйства, М.: Колос, 1988г., 735 с.

Семенюк Н. А., Петренко В. Г. Економічний аналіз: Навчально-методичний посібник з економічних спеціальностей для аграрних вищих навчальних закладів. К.: НМЦ, 2004. – 222с.

13 серпня 2008р. ________________________