Вплив антропогенного забруднення р Десна на втрату ролі судноплавної артерії

Зміст

Вступ

Гідросфера, або водяна оболонка Землі, – це її моря й океани, крижані шапки приполярних районів, річки, озера та підземні води. Запаси води на Землі величезні — 1,46*109 км3 (0,025 % її маси). Але це переважно гірко-солона морська вода, непридатна для пиття й технологічного використання. Прісна вода становить усього 2 % її загальної кількості на планеті, причому 85 % її зосереджено в льодовикових щитах Гренландії та Антарктиди, айсбергах і гірських льодовиках. І лише 1 % прісної води містять річки, озера й підземні води; саме ці джерела й використовує людство для своїх потреб. Необхідне відзначити, що без прісної води життя взагалі існувати не може. Тому річки це найважливіша державна цінність, а проблема збереження і раціонального використання чистою води на планеті є най важливим питанням, оскільки вода це джерело життя всіх організмів.

Звісно, що цивілізація людства зародилася біля річок які виконували роль транспортних артерій. Міські поселення здавна виникали по берегах рік і озер, що служили джерелом водопостачання, а найчастіше зручним транспортним шляхом. Одночасно ріки використовувалися для видалення рідких і твердих відходів життєдіяльності людей і домашньої худоби, що приводило до їхнього забруднення, обмежуючи розташовані нижче за течією населені пункти можливості користуватися ними для питного водопостачання. Ріки ставали рознощиками збудників інспекційних захворювань, таких як холера, дизентерія, черевний тиф і ін. Знадобилося не одне тисячоріччя, поки люди навчилися запобігати забрудненню водних об'єктів, очищати і знезаражувати стічні води.

З ростом благоустрою міст розташовані в міській рисі водойми і водотоки здобувають усе більш важливе архітектурно-планувальне, рекреаційне і естетичне значення, Завдяки комфортному мікрокліматові і привабливій естетиці міські набережні є найбільш престижним районом розселення, улюбленим місцем прогулянок городян. Чистота водних об'єктів, архітектурна облаштованість, озеленення берегів і прибережної частини є важливою турботою міської влади. Розмаїтість видів водокористування породжує і розмаїтість вимог до води. Виходячи з цього, поняття якості води повинне бути пов'язане з її використанням. Відповідно до Водного кодексу України якість води є характеристика складу і властивостей води, що визначає її придатність для конкретного виду водокористування. Це накладає відповідні обмеження на застосування річок як транспортних артерій, джерело піску та води для охолодження ядерних реакторів, система утилізації промислових та побутових відходів та ін., оскільки антропогенне навантаження не повинно порушувати екосистему річок як джерела пітної води та ареалу існування відповідних видів флори і фауни. Вищезгадане надає підстави вважати тему дипломного проекту актуальною з відповідних міркувань.

Актуальність теми

При розробці стратегії в області раціонального використання і охорони водних ресурсів, включаючи оптимальне використання і регулювання річкового стоку, необхідно, перш за все, мати науково-обґрунтовані оцінки змін водного режиму, що відбуваються під впливом природних і антропогенних чинників. Складність вирішення цих питань значною мірою обумовлена особливостями кліматичних умов останніх двох десятиліть XX сторіччя. У цей період виразно позначився процес глобального потеплення клімату, для помірних широт північної півкулі. Особливо інтенсивне підвищення температури повітря спостерігається з кінця 1970-х до початку 1980-х років. В зв'язку з цим, однією з найбільш актуальних проблем екологічних досліджень є виявлення закономірностей змін водних ресурсів і водного режиму річок.

Мета і завдання досліджень

Метою досліджень є виявлення основних закономірностей динаміки зміни водного режиму річки Десна і оцінка можливих гідрологічних та гідродинамічних наслідків в зв’язку з глобальним потепленням клімату.

Поставлену мету досягнуто вирішенням таких завдань:

– на підставі аналізу загально-планетарних тенденцій та наслідків глобального потепління здійснити скорочений всесвітній аналіз екологічної ситуації з річковими стоками взагалі, та конкретно по Дніпровське - Деснянському басейну вчасності;

– сформувати базу даних по параметрах температури, опадів та річкового стоку у Чернігівський області за багаторічний період та здійснити математичну обробку накопиченої бази даних;

– використати отримані математичні результати для сумісного аналізу опадів і стоку за багаторічний період та побудувати графіки, які ілюструють отримані об’єктивні висновки які повинні бути такими, які автоматично витікають з первинних даних.

Об’єкт дослідження – Дніпровське - Деснянська річкова система, яка охоплює територію України, Росії та Білорусії.

Предмет дослідження – взаємозв’язок між загально-планетарними та зональними кліматологічними та метеорологічними змінами, у контексті їх екологічних наслідків, у тому числі під впливом антропогенних і чинників в межах об’єкту досліджень.

Методи дослідження – поставлені завдання виконані на основі системного підходу до вирішення складних екологічних завдань за допомогою методів статистичної обробки первинних даних. В процесі вивчення та аналізу даної проблеми використані методи графічної екстраполяції. В роботі присутні історичні довідки та статистичні дані.

Практичне значення одержаних результатів

Отримано висновок про стабільні, довготривалі перспективи річки Десна як судноплавної артерії та структурної основи для розвитку “екологічного туризму”. Крім того, підтверджено, що на території Чернігівської області діють загально-планетарні кліматичні закономірності.

Предметом захисту є виводи про довготривалі тенденції водного режиму річки Десна як повноцінної воднотранспортної артерії. У основі дипломної роботи лежать результати багаторічних спостережень, запозичених в метеослужбі Чернігівської області. Особистий внесок автора дипломної роботи полягає в постановці завдання, зборі інформації, формуванні і обробці таблиць, узагальнення отриманих результатів і формулювання висновків. Головна мета даної роботи дати характеристику еколого-гідродинамічного стану та судноплавним властивостям річки Десна і впливу забруднення, що відбулися, на якість води. Згідно поставленої мети були вирішені такі окремі завдання, які відображені у відповідних розділах дипломної роботи:

– проаналізувати пов’язані з глобальним потеплінням загальні кліматичні тенденції та екологічний стан басейну річки Десна;

– дати загальну характеристику річкового транспорту та можливості перевезення вантажів судноплавною водною артерією річки Десна;

– обґрунтувати та розробити пропозиції на користь конкретної виробничої структури – ВАТ “Чернігівський річковий порт”.

Розділ 1. Екологічний стан басейну р.Десна

1.1 Фізико-географічна характеристика р.Десна

Десна – одна з найкрасивіших річок нашої країни. Вона бере свій початок на території Смоленської області у Росії і впадає в Дніпро. Загальна довжина річки 1126 км, площа басейну перевищує 80 тис. км2. На шляху від Єльні до Дніпра в неї впадає понад 20 великих і малих річок. Основні притоки Десни: Судость, Снов, Болва, Навля, Неруса, Івотка, Сейм, Остер.

Об’єктом дослідження є р. Десна та її притоки в межах Чернігівської області, а головною метою – аналіз використання її водних ресурсів та якості води [7].

Десна – ліва притока 1-го порядку р. Дніпро, її довжина в межах України становить 591 км. Більша частина ріки протікає в межах Чернігівської області (552 км), лише її нижня частина знаходиться в Київський області. Десна – рівнинна річка з широкою (до 15 км) долиною, заплава річки заболочена, з чисельними протоками та озерами.

Гідрологічний режим визначається весняною повінню та низькою літньою меженню. Швидкість течії незначна, найбільша (0,95 м/сек) припадає на квітень, у меженний період вона становить 0,4 – 0,7 м/сек.

Середній багаторічний об’єм стоку Десни оцінюється в 10,2 куб. км на рік. Найбільші притоки Десни на території Чернігівської області – це Снов, Убідь, Мена, Білоус (праві), Сейм, Остер, Дочь (ліві).

Більша частина басейну р. Десни за схемою фізико-географічного районування України розташована в межах зони мішаних лісів (Чернігівське Полісся, Новгород-Сіверське Полісся), лише південно-східна – у межах лісостепової зони (Північна область Дніпровської терасової рівнини).

Десна – судноплавна річка, здавна відома як важлива транспортна магістраль. В ІХ-ХІ сторіччях вона була боковим відгалуженням стародавнього торгівельного шляху “з варяг у греки”.

Пасажирське сполучення по Десні здійснюється протягом 206 км.

Обрамлена прекрасними лісами, квітучими луками, заростями верболозу, несе свої води зачарована Десна. Такою вона вступає на територію України, такою впадає в Дніпро. І на кожному кілометрі шляху перед мандрівниками відкриваються дедалі прекрасніші картини. На початку свого шляху по Україні Десні приймає притоки Судость і Зноб і тече вздовж кордону між Сумською і Чернігівською областями. Під Новгород-Сіверським вона проходить біля самого підніжжя городища князя Ігоря і старовинного Спасо-Преображенського монастиря. Приймаючи з водою Сейму і його неспокійну силу, Десна закручує таку карусель, що часом промиває вирву завглибшки до 28 м.

Колись по берегах Десни стіною стояли прадавні непролазні хащі. Нині придеснянські ліси, зрозуміло, дуже поріділи, але й дотепер збереглися численні лісові масиви, які є одною з найбільших окрас Десни. Від Журавки до Білої Берізки шумлять легендарні Брянські ліси. На півночі вони поступово переходять у соснові гаї, а спускаючись далі на південь, височать над Десною численними урочищами [12].

Долина р.Десна становить так званий Деснянський екологічний коридор в рамках Національної екологічної мережі України і Всеєвропейській екологічній мережі. Справа в тому, що вздовж Десни пролягає Деснянський пролітний шлях, яким мігрує багато видів європейських перелітних птахів. Крім того, місцевих видів тварин і рослин тут також дуже багато, адже заплава зберігається в природному стані ще з часів останнього зледеніння і ніколи не освоювалась людиною. Трапляються тут і види тварин, занесені до Червоної книги України, як наприклад, чорний лелека і орлан-білохвіст. Все це надає придеснянським лукам і лісам міжнародного, транскордонного значення. Крім цього, частину заплави науковці пропонують включити до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення. Такі водно-болотні угіддя знаходяться під охороною ратифікованої Україною Рамсарської конвенції.

1.2 Антропогенне навантаження на басейн р. Десна

Антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище постійно зростає. Сьогодні перед людством постала необхідність ліквідації протиріччя між зростаючим споживанням природних ресурсів та погіршенням їх якості. Невід’ємною частиною даної проблеми є використання та охорона водних ресурсів.

Води басейну Десни широко використовується в господарстві області. За даними Деснянського регіонального управління водних ресурсів, забір води в 2002 р. в басейні р. Десна в межах Чернігівської області становив 110,7 млн. куб. м. Порівнюючи з 2001 р. забір води зменшився на 3,83%. Загальне використання водних ресурсів також зменшилося на 5,63%. Основними користувачами водних ресурсів є промисловість (58,8%), житлово-комунальне господарство (27,8%), сільське господарство (3,8 %). Основні об’єми зменшення використання води зафіксовані в сільському господарстві. Це пояснюється значним зниженням поголів’я худоби [4].

Якість води р. Десни за останні роки суттєво не змінилась. У 2002 році в басейн Десни підприємствами Чернігівської області було скинуто зворотних вод 85,49 млн. куб. м, що більше ніж у попередньому році на 3,53%. Основними забруднювачами поверхневих водних об’єктів є підприємства комунального господарства, на які припадає до 97,6% скидів від загального обсягу забруднених стічних вод, підприємства м’ясо-молочної промисловості – 1,4 %, переробної промисловості – 0,6 %.

Важливим показником якісного стану річкових вод є кількість у воді біогенних речовин, зокрема сполук азоту (азот амонійний (NH4+ ), нітритний (NO−2 ), нітратний (NO3− )) і фосфору. Основними джерелами надходження біогенних речовин у річкові води є скиди житлово-комунальних та промислових підприємств, поверхневий стік із площ водозбору, зокрема сільськогосподарських угідь, та атмосферні опади.

Найменш стійкою сполукою є нітритний азот. Це – проміжний продукт біохімічного окиснення аміаку або відновлення нітратів.

Присутність у воді нітритів у великий кількості свідчить про фекальне забруднення води, потенціальну токсичність її й канцерогенність, оскільки нітрити легко трансформуються в нітрозоаміни – канцерогенні сполуки.

Амоній сольовий зустрічається в поверхневих водах переважно у невеликий кількості, його вміст у водоймах знижується при одночасному утворенні нітратів. Підвищений вміст амонію часто спостерігається в місцях скиду стічних вод і свідчить про анаеробні умови формування хімічного складу води і про її незадовільну якість.

Кількість нітратів у поверхневих водах, як правило, невелика.

Головним джерелом їх надходження є ґрунтовий шар, у якому нітрати накопичуються як за рахунок природних процесів, так і за рахунок внесення азотних добрив.

Фосфати потрапляють у поверхневі води в основному з комунальними стічними водами, що містять поліфосфати як компоненти миючих засобів, фотореагенти та пом’якшувачі води. Важливим фактором є змив фосфатних добрив із сільськогосподарських угідь.

По течії Десни вміст біогенних речовин за період з 1998 по 2002 роки в цілому досить помірний. Гідрохімічний склад річкової води, яка надходить із території Росії в останні роки значно покращивсь і вона не має помітного впливу на якість води Десни в межах Чернігівської області.

Концентрації амонію сольового коливалися від 0,185 до 0,45 мг/л і не перевищували ГДК для водойм рибогосподарського призначення за винятком гирла р. Шостки (притока 1 порядку), де зафіксовано перевищення ГДК у 2007 і 2008 роках у 1,6 і 3,3 разу відповідно. Басейн р. Шостки розташований на території Сумської області і характеризується значною антропогенною перетвореністю: розораність басейну становить 48,8%, урбанізованість – 7,6%, забір води – 13,3 млн. куб. м, скид забруднених стічних вод – 1,6 млн. куб .м.

Вміст нітритів по течії р. Десни за досліджуваний період не перевищував ГДК, за винятком створу на 0,1 км вище гирла р. Судость на кордоні з Брянською областю Росії, де в 2008 р. зафіксовано перевищення ГДК у 6 разів, і гирла р. Шостки, де підвищений вміст нітритів спостерігався протягом усього періоду (у 2002 році 3,0 ГДК).

Концентрації нітратів по течії р. Десни не перевищували ГДК.

Фосфати у воді Десни були виявлені в кількостях, що нижче нормативних, незначне підвищення концентрації фосфатів (0,63 мг/л, 2008 рік) фіксується в нижньому створі на кордоні з Київською областю [10].

Винятком є гирло р. Шостки, де вміст фосфатів підвищений (у 2008 р. 1,1 ГДК).

На території Чернігівської області вагомим джерелом забруднення річкових вод Десни є житлово-промисловий комплекс міста Новгород-Сіверського. Ця територія знаходиться в межах Новгород-Сіверського Полісся, де переважають ландшафти моренно-зандрових, зандрових терасових рівнин із піщаними і супіщаними ґрунтами, і вирізняється незначним аграрним навантаженням. Розораність у межах Новгород-Сіверського адміністративного району становить 39,5%, але у ландшафтній структурі району переважають місцевості лесових “островів” з еродованими сірими лісовими ґрунтами, для яких характерний важкий механічний склад, а значить і більший розвиток процесів поверхневого стоку і, як наслідок, більше надходження шкідливих речовин, які входять до складу добрив, у поверхневі води. Тут спостерігається збільшення вмісту у воді азоту амонійного, нітритів і нітратів, фосфатів. Після впадіння в Десну р. Шостки концентрація цих біогенних речовин значно зростає. Таке становище зберігається до впадіння річки Сейм. Води р. Сейм не мають істотного впливу на якісний стан Десни.

Наступним джерелом забруднення є житлово-промисловий комплекс м. Чернігова. Чернігів – найбільший промисловий центр області, тут зосереджена значна кількість промислових підприємств. Крім того, у Чернігові дуже висока щільність населення – 5276 чол./кв.км. Це обумовлює значний скид стічних вод у р. Десну. Про це свідчать, наприклад, середні річні дані за 2008 р. по двох створах на р. Десні – за 1 км вище міста і за 5 км нижче міста. Вміст амонію сольового становить 0,42 і 0,46 мг/л, нітритів – 0,028 і 0,032 мг/л, фосфатів – 0,51 і 0,85 мг/л відповідно. Хоча відмічається локальне, більш концентроване, джерело забруднення в місті скидання не досить очищених стічних вод КП “Чернігівводоканал” через р. Білоус. Для порівняння в таблиці наведено дані про вміст біогенних речовин у р. Білоус за 2008 р.

В останні роки погіршився стан р. Остер (притока 1-го порядку). Відчутний негативний вплив житлово-промислового комплексу м. Ніжина на воду в р. В’юниця, а далі і р. Остер. Ніжин є другим за числом жителів місто області, вирізняється значною щільністю населення – 1916 чол./кв.км. У Ніжині зосереджена велика кількість промислових підприємств. На створах річки В’юниця, нижче очисних споруд міста Ніжина, і в річці Остер, після впадіння в неї р. В’юниця, фіксується наднормативний вміст амонію сольового, нітритів. Ніжинський район має мозаїчну ландшафтну структуру. І якщо північна частина району розташована в Чернігівському Поліссі, де ландшафти мають високий потенціал самоочищення, то південна частина району знаходиться в лісостеповій зоні (Північна область Дніпровської терасової рівнини) і тут переважають ландшафти терасових рівнин із чорноземами типовими та лучно-чорноземними ґрунтами, які мають низьку здатність до самоочищення. Це сприяє забрудненню поверхневих вод нітратами і фосфатами, які змиваються із сільськогосподарських угідь. Значна кількість біогенних речовин потрапляє в р.Остер зі стічними водами Козелецького ВУЖКГ. Річки В’юниця, Остер мають низький потенціал самоочищення. У гирлі р. Остер у 2008 р., у порівнянні з минулими роками, зросла кількість амонію сольового в 3,3 рази, нітратів у 3 рази, фосфатів в 1,16 рази.

У південно-східній частині басейну Десни знаходиться ще одне вагоме джерело забруднення річкових вод – житлово-комунальний комплекс м. Бахмача. Концентрація в місті підприємств м’ясо-молочної промисловості, міського населення, розташування у межах Північної області Дніпровської терасової рівнини, де домінують лісостепові ландшафти розчленованих лесових рівнин з чорноземами типовими, які мають низьку здатність до самоочищення, спричинюють значне забруднення біогенними речовинами води р. Борзенка, а далі – р.Дочь (притока 1-го порядку).

Крім того, значне занепокоєння викликає екологічний стан малих річок басейну Десни. Малі річки за своїми гідрологічними параметрами (малий об’єм стоку, низькі рівні води, повільна течія) часто не справляються із забруднюючими речовинами, які потрапляють у води. Це такі річки як: Бабка, Мена, Парасючка, Іченька, Бистриця, Борзна, Борзенка, Безіменний струмок (м. Щорс), Стрижень. За досліджуваний період майже в усіх створах по цих водоймах, а особливо у створах нижче скиду очисних споруд, фіксується перевищення ГДК для водойм рибогосподарського призначення по амонію сольовому, нітритах [17].

Таким чином, на території Чернігівської області в басейні Десни можна виділити чотири екологічні зони зі значним антропогенним тиском: міста Новгород-Сіверський, Чернігів, р. Остер (м. Ніжин), р. Дочь (м. Бахмач). Переважання у ландшафтній структурі цих регіонів ландшафтів із низьким потенціалом самоочищення сприяє надходженню у водойми нітратів і фосфатів із сільськогосподарських угідь. Крім того, на якість води р. Десни значний вплив мають водокористувачі суміжних територій, особливо Сумської області (р. Шостка). Незначна відмінність концентрацій сполук азоту та фосфору між верхнім (на кордоні з Росією) і нижнім (на кордоні з Київською областю) створами свідчить про значний потенціал самоочищення р. Десни. Але зафіксоване перевищення вмісту біогенних сполук вказує на необхідність оздоровлення екологічної ситуації в басейні Десни.

На території Чернігівської області головними джерелами забруднення поверхневих водних об'єктів басейну Десни є підприємства комунального господарства, що становить 97,7 % від загального обсягу забруднення стічних вод. Також скид забруднених стічних вод здійснюють підприємства м'ясо-молочної промисловості, переробної промисловості тощо.

У 2008 році в поверхневі водні об'єкти басейну Десни скинуто 125,5 млн. м3 (2007 р. - 112,4 млн. м3) зворотних вод, з яких 30,5 млн. м3 (2007 р, - 32,3 млн. м3) нeдocтатньо очищених, що становить 24,3 % від їх загального об'єму. Порівняно з 2007 роком, кількість забруднених зворотних вод зменшилась на 1,8 млн. м3, або на 5,6 %.

Основними водокористувачами та забруднювачами басейну річки Десна є КП «Чернігівводоканал», м.Чернігів, КП «Бахмач-водсервіс», м.Бахмач, ТОВ «Бахмач-м’ясо», м. Бахмач, ЗАТ «Новгород-Сіверський сирзавод», м.Новгород-Сіверський.

За оцінкою антропогенних навантажень за ступенем скидання забруднених недостатньо очищених зворотних та зливових вод, найбільшого навантаження зазнають малі річки басейну Десни – р.Білоус і р.Стрижень в м. Чернігів.

Втім, за інформацією Деснянського басейнового управління водних ресурсів, на екологічному стані річки Десна це суттєво не позначається.

На території Сумської області до басейну р. Десна належать 70 річок, довжиною більше 10 км. За даними форми статистичної звітності 2- ТП (водгосп) за 2008 рік в басейн р. Десна було скинуто 9,657 млн. м3 стічних вод: з них нормативно очищених на очисних спорудах 6,223 млн. м3, недостатньо-очищених 3,385 млн. м3 та без очистки скидається 0.049 млн. м3. Основними забруднювачами вод басейну р. Десна є підприємства житлово-комунального господарства, які скидають до 86.0% недостатньо-очищених та неочищених стічних вод, в першу чергу це КП ВУВКГ м. Конотоп який скидає в р. Езуч до 3,0 млн. м3 (НДО), ДП МОУ «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» 0,144 млн. м3 (НДО), КП «Водоканал» м. Білопілля скидає в р. Вір 0,2 млн. м3 (НДО), КП «Аква-сервіс» м. Ямпіль в р. Івотка скидає 0,071 млн. м3 (НДО), КП «Буринь-аква» в р. Чаша скидає 0,081 млн. м3 (НДО), ПП «Водо-сервіс» м. Середино Буда скидають в р. Бобрик 0,049 млн. м3 неочищених стічних вод.

Також потужний вплив на її стан можуть спричиняти такі підприємства КП ШКЗ «Зірка» м. Шостка, КП ВУВКГ м. Шостка, КП «Аква-Сервіс» м. Ямпіль, КП ВУВКГ м. Глухів, КП «Водоканал-Білопілля», ТОВ НВО «Червоний металіст» м. Конотоп, тов «Мотордеталь-Конотоп», ВАТ «Сумирибгосп» м. Конотоп та м. Глухів, Буринський завод СОМ м. Буринь, Кролевецький КХП м.Кролевець, ВАТ «Шосткинський завод хімічних реактивів» м. Шостка, ТОВ ЮВС «Віринський цукровий завод» смт. Жовтневе (Білопільський район) [10].

Потужний вплив на навколишнє природне середовище становлять місця зберігання з непридатними та забороненими до використання пестицидами (НЗП).

Розгерметизація контейнерів та зберігання пестицидів насипом є причиною самовиникнення хімічних реакцій з виділенням токсичних газів, що веде до забруднення атмосферного повітря і становить загрозу здоров'ю людей, які проживають в даному регіоні, а також потенційну загрозу забруднення всіх компонентів довкілля високотоксичними сполуками.

Одними з найбільших місць накопичення НЗП є станція «Побєда» Середино-Будського району в кількості 940 тон та склад колишнього ВАТ «Ямпільський «Агрохім» (смт Свеса Ямпільського району), у якому згідно матеріалів останньої інвентаризації зберігається 84,401 т непридатних пестицидів. Зазначений склад розташований у безпосередній близькості до житлової забудови і знаходиться у напівзруйнованому стані. Пестициди зберігаються насипом у порушеній тарі, і становлять значну загрозу навколишньому середовищу.

За останній рік забір води по басейну р. Десна зменшився на 18,7 млн.м3 проти попереднього року (134,7 млн. м3) і становив 116,0 млн. м3. Використання води зменшено, проти 2007 року, на 18,1 млн. м3, що становить 109,7 млн. м3. Зменшення використання води відбулося, за рахунок КЕП "Чернігівська ТЕЦ" ТОВ фірми "ТехНова", на якому зменшено виробництво електричної енергії, та комунально-побутового господарства, що пов’язано із встановленням приладів обліку та економнішим використанням води.

Загальний скид стічних вод у 2008 році зменшився проти минулого року на 13,2 млн. м3, або 10,4 %, і становить 114,24 млн. м3.

Головні джерела забруднення поверхневих водних об’єктів - це підприємства комунального господарства - 98,5 % скидів від загального обсягу забруднених стічних вод. З 26 споруд, які експлуатуються у комунальному господарстві, 3 - повністю замортизовані, 12 - потребують значних коштів на ремонт або реконструкцію. Каналізаційні мережі мають 15 міст, 14 селищ міського типу та 11 сіл області.

Скид недостатньо очищених стічних вод зменшився, в порівнянні з 2007 роком, на 1,29 млн. м3, або 4,3 %, і становить 28,69 млн. м3.

Найбільше навантаження зворотних вод має басейн р. Десна. Проте, у 2008 році скиди в басейні зменшились з 112,7 млн. м3 у 2007 році до 93,05 млн. м3, або на 19,65 млн. м3 (17,44 %) (рис. 1.).

Рис. 1. Динаміка скиду зворотних вод у басейн р. Десна

Перелік підприємств-забруднювачів, типи очищення у розрізі річкових басейнів та скидання зворотних вод і забруднюючих речовин у поверхневі водні об’єкти наведено в табл. 1.2.

Таблиця 1.1

Забір і використання води р. Десна за 2008 – 2008 роки, млн. куб. м. на рік

Таблиця 1.2

Перелік основних водокористувачів-забруднювачів водних об’єктів р. Десна

Відділ аналітконтролю та моніторингу проводить лабораторний контроль якості води в р. Десна по 18 створах, враховуючи транскордонні. Традиційним залишається для річок Полісся підвищений вміст заліза загального, фосфатів та марганцю.

Гідрохімічний стан води річок-притоків Десни Сейму та Судості залишається на рівні минулорічних показників і тримається в межах ГДК для водойм рибогосподарського призначення [14].

Спостереження за станом забруднення р. Десна в районі м. Чернігів проводились в 2-х створах:

а)1 км вище міста;

б)в межах міста.

Водність річки Десна була дещо вища водності попереднього року і середньої багаторічної (К=1,23 ).

За даними гідрохімічних спостережень середньорічний вміст розчиненого у воді кисню був задовільним - на рівні 10,18-10,34 мг О2/дм3.

Перевищення граничнодопустимих концентрацій (ГДК) спостерігалось по азоту нітритному та сполуках важких металів.

Середній вміст азоту нітритного перевищував ГДК в 1,1 рази в обох створах спостережень. Концентрації по сполуках заліза загального були на рівні З ГДК, по сполуках марганцю - 5-6, хрому шестивалентного - 7-8, міді - 12-18 ГДК.

В цілому, стан планктонного ценозу р. Десна на ділянці м. Чернігова відповідав ІІ-ІІІ класу, 3-4 категорії якості вод β-мезосапробної зони. На створі в межах міста стан планктонних угруповань свідчив про більш високий рівень забруднення вод річки.

Чернігівська обласна санітарно-епідеміологічна станція проводить спостереження за станом водного басейну по кількість постійних створів водойм 59, в т.ч. водойм І категорії – 12 створів, водойм ІІ категорії – 47 створів.

Місця розташування мереж постійних точок спостережень за станом навколишнього природного середовища

Із 679 проб не відповідають санітарним вимогам за санітарно-хімічними показниками 196 проб (28,2 %), з 598 проб не відповідають санітарним вимогам за мікробіологічними показниками 165 проб (27,6 %).

Із 7561 проби питної води централізованого водопостачання не відповідають вимогам ГОСТу 2874-82 “Вода питьевая” за санітарно-хімічними показниками 548 проб (7,9 %), з 11975 проб – за бактеріологічними показниками 277 (2,3 %).

З 5920 проб води децентралізованого водопостачання не відповідають санітарним вимогам за санітарно-хімічними показниками 2873 проби (48,4 %), з 5977 проб – за бактеріологічними показниками 1745 (29,2 %).

Випадків виникнення інфекційних захворювань серед населення області водним факторам передачі не зафіксовано [20].

Деснянським регіональним управлінням водних ресурсів відповідно Плану гідрохімічного моніторингу відібрано 84 проби (2352 аналізів) води у створах річок та 8 проб (224 аналізи) із діючих колодязів, які розташовані неподалік транскордонних створів. Проби води контролювались за 28 показниками.

Додатково, для спостереження за водними об’єктами, у які підприємствами-водокористувачами у 2008 році були допущені скиди недостатньо очищених стічних вод у відкриті водойми та контролю ефективності роботи очисних споруд підприємств (на основі дотримання ГДС забруднювачів), було відібрано 104 проби води (1456 аналізів). При цьому було перевірено 27 підприємств області (42 проби – 588 аналізів) та водні об’єкти, у які здійснюються скиди стічних вод (62 проби – 866 аналізів). Проби перевірялись за 14 показниками.

Результати гідрохімічного моніторингу поверхневих водних об’єктів свідчать, що екологічний стан основної водної артерії Чернігівської області р. Десна, у порівнянні з минулим роком, не набув суттєвих змін.

Якість деснянської води в основному відповідає граничнодопустимим концентраціям (ГДК) речовин для водойм рибогосподарського призначення. Лише в окремих випадках фіксувалось перевищення ГДК по БСК (1,05 ч 1,20 ГДК в середньому за рік 1,20 ГДК), залізу загальному (1,6 ч 2,5 ГДК в середньому за рік 2,1 ГДК), амонію сольовому (1,06 ГДК в середньому за рік 1,44 мг/дм3 при ГДК 0,5 мг/дм3), марганцю (2,1 ч 3,1 ГДК в середньому за рік 2,6 ГДК).

Перевищення ГДК цих показників пояснюється переважно природними, а не антропогенними факторами. Річка Десна бере початок в заболоченій і лісистій місцевості і її русло проходить крізь болота, піски і глини, які складають більше 21 % басейну річки.

Антропогенними джерелами забруднення поверхневих водних об’єктів залишаються підприємства комунального господарства, м’ясомолочної промисловості та сільського господарства .

Для вирішення проблеми забезпечення населення м. Чернігова питною водою належної якості розроблені заходи по доведенню якості питної води до вимог ГОСТу 2874-82 „Вода питьевая” на період 1998 – 2010 рр. Основні з них: буріння свердловин Нижньокрейдяного горизонту № 24 – ВНС-4 „Полуботки”, № 59-ВНС-2 „Подусівка”, артсвердловини в селищі „Зарічний”; реконструкція діючих свердловин; заміна аварійних ділянок водопровідної мережі; демонтаж тупикових ВРК; відновлення стальних водогонів шляхом внутрішньої цементації (санації); будівництво РЧВ на ВНС-1 на 600 м3.

В 2008 році Чернігівською гідрогеологомеліоративною експедицією продовжені роботи по нагляду за якістю дренажних вод на 12 осушувальних еталонних системах в Чернігівській області згідно з вимогами “Керівництва по здійсненню моніторингу меліорованих і прилеглих до них земель” (ВНД 33-5,5-04-98).

Розміщення точок відбору в місцях кінцевих скидів дренажних вод в водоприймачі дає змогу контролювати якість вод всього водозбору системи. Хімічні лабораторні визначення проводилися з метою отримання показників хімічного складу дренажних вод, а також виявлення та якісної оцінки речовин-забруднювачів, таких як нітритний азот, нітратний азот, аміаковий азот, хлориди, Fe2O3, важкі метали (Cu, Mn, Cr+4, Cr+6, Ni) [27].

Згідно з матеріалами досліджень на якісний склад дренажних вод впливає ряд чинників: антропогенні (літні табори для випасу худоби, несанкціоновані сміттєзвалища, залишки складів мінеральних добрив та пестицидів), природні (нітрифікація, амонітизація, мінералізація донних відкладень), техногенні (незадовільний технічний стан систем і т. д.).

Джерелом аміакових сполук в дренажних водах є азотовміщуючі речовини, що потрапляють в поверхневі і дренажні води різними шляхами: з накопичених твердих відходів несанкціонованих сміттєзвалищ, накопичених органічних відходів життєдіяльності сільськогосподарських тварин, залишків складів мінеральних добрив та пестицидів, мінералізації донних відкладень каналів. Утворення нітритів і нітратів (нітрифікація) зумовлено наступним окисленням аміакових сполук.

Вміст нітритного азоту в звітному році за аналітичними даними складає 0,0006-0,1065 мг/дм3 (І-ІІ клас якості), що приблизно відповідає значенням минулого року. Кількісний вміст такого забруднювача як нітратний азот в 2008 році збільшився і становить - 0,00-1,26 мг/дм3 (І-ІV клас якості ). Аміаковий азот складає - 0,00-2,16 мг/дм3 (І-ІV клас якості), що менше, ніж в минулому році в 1,7 рази. На о/с Калита-Гало вміст аміакового азоту на середину вегетаційного періоду становить 2,16 мг/дм3, це складає 1,35 ГДК. На решті осушувальних систем даний показник знаходиться в межах норми. Нітритний і нітратний азот не перевищують граничнодопустимі концентрації.

Розділ 2. Результати спостережень за довготривалими змінами клімату Європи

2.1 Характер кліматичних циклів протягом голоцену

Гідрологічні розрахунки показують, що роль рік у водному балансі океанів і морів (особливо великих) не дуже значна. Функціонуючий під кожною видимою рікою підземний стік складає звичайно близько 2 % від річкового і також великого значення у водному балансі морів не має. Наприклад, середньорічна величина втрат на випар з поверхні Середземного моря за 1900 - 1964 р. складає 3430 км3. У той же час поверхневий і підземний стік разом з атмосферними опадами дає Середземномор'ю в 2 рази менше - тільки 1734 км3. Таким чином, найбільш обжита водойма земної кулі давно повинен був би зникнути, якби не приплив води через Гібралтар зі Світового океану. Як з'ясувалися і ріки і дощі також не створюють великого впливу на зміну рівня води в морях і океанах. У результаті випару з водної поверхні в буквальному значенні "викидається на вітер" фактично усе, що приносять ріки, атмосферні опади і підземний стік.

Коливання рівня води внутрішніх морів залежать головним чином від водообміну через протоки. Наприклад, для того ж Середземного моря середньорічний приплив води з Атлантичного океану через Гібралтар складає за той же період часу 42320 км3, а відтік - 40800 км3. Ці величини, як бачимо, більш ніж у 13 разів перевищують випаровування з водної поверхні і складають понад 90 % як видаткової, так і прибуткової частини водного балансу. Якби приплив і відтік через Гібралтар діяли окремо один від іншого, то підйом або падіння рівня води в Середземному морі досягли 17 м. Виникає питання - відкіля заповнюється дефіцит води у світовому океані [2].

Відповідно до уявлень академіка. В.І.Вернадского, із земної мантії виділяються ювенільні (незаймані) водні розчини, що піднімаються нагору і накопичуються в земній корі і на її поверхні. Саме в океані, де відсутній гранітний шар, а базальтова товща відносно мала, шлях для ювенільної води самий короткий. Локальні еманації гарячих вод у виді "підвідних ключів" (гідротерм) виявляються на багатьох ділянках прогинів океанічного дна. Прикладом можуть служити "білі і чорні курці" серединно-океанічних хребтів, рифтові западини Червоного моря, де з дна б'ють фонтани насичених водних розчинів з температурою порядку 56°С, і мінералізацією до 360 г/л (у 10 разів більше чим морської води). Аналогічні гідротерми, що пробилися через пухкі шари осадових порід, що лежать на базальтовій корі, знайдені в Каспійському морі півострова Челекен, на дні озера Солтон-Сі в Каліфорнії й в інших місцях Земної кулі.

Одним з переконливих доказів вірогідності гіпотези мантійного походження вод Світового океану може служити те, що вулканічна волога, що надходить при виверженнях із земних надр, дуже близька по своєму складі до морської води і містить ті ж хлориди кальцію, натрію, калію й інших з'єднань. До речі, якби всі розчинені в морській воді хімічні елементи раптом випали в осад, то на дні океану утворився б шар висотою 30 м.

Іншим важливим підтвердженням появи ювенільних розчинів на морському дні можуть служити загадковими масиви, що вважалися довгий час, солей, виявлені в осадових породах і прямо на поверхні дна Світового океану. Величезні соляні подушки і соляні діапіри знайдені на дні Карибського моря, Біскайської затоки, Середземного і Північного морів, Атлантичного океану, а також у надрах Прикаспійської западини, Дніпровсько-Донецької западини й інших осадових товщ. Сьогодні їх походження прямо пов'язують із шарами, що утворилися при охолодженні ювенільних розчинів масивними солями, що спочатку заповнює низинні ділянки морського дна. Далі випалі і поховані мінеральними опадами шари солей трансформуються в куполи і подушки за рахунок соляного тектогенезу. Таким чином, збільшення кількості води на Землі і заповнення убули дисоційовану води в космос у зоні іоносфери Землі може відбуватися й у результаті безперервного утворення нових мас водних розчинів у надрах нашої планети. У зв’язку з наявністю значної кількості соляних діапірів у Дніпровсько-Донецькій западині, які здатні формувати в зонах розламів флюїдопровідні канали, не виключається варіант постійного глибинного підживлення мінеральних вод України, концентрація яких зменшується за рахунок поглинання метеорних вод [22].

Якщо для океанів річковий стік не грає істотної ролі, то для внутрішніх морів, таких як Азовське і Чорне море, річковий стік може відігравати помітну роль. Необхідно відзначити, що усередині Середньоземноморського басейну розподіл припливу і відтоку через протоки носить досить складний характер. Наприклад, проведене в 1950 - 1970 р. вивчення водообміну через Керченську протоку, показало, що приплив і відтік з Азовського моря в Чорне значно змінюється від сезону до сезону і щорічно. Установлено, що за останні 40 - 50 років стік з Чернова моря в Середземному морі помітно скоротився, що зв'язано з підвищенням водовідбору з Дону і Кубані. У 1978 р. з 43 км3 прісної води, що надходила за рік в Азовське море, на зрошення забиралося не більш 11 км3, а до 1985 року на ці мети уже витрачалося не менш 15 км3.

Як відомо при підвищенні мінералізації води розчинність газу падає. Так, при 0°С розчинність кисню в 1 л води з мінералізацією менш 1 г/л складає 49 мл, а при мінералізації 30 г/л - тільки 15 мл, тобто майже в три рази менше. І навпаки - підвищення тиску спричиняє збільшення розчинності газів. Наприклад, при тиску в 1 л води розчиняється вуглекислого газу 16,3 л, а при 53 атм. -26,9 л. Якщо солоність Чорного моря в зв'язку з недостатнім надходженням прісної води підвищиться, при збереженому застійному режимі зони сірководневого забруднення підтримуваного надходженням мантійних вод, то розчинність вуглекислого газу зменшиться. Це послужить причиною різкого зменшення популяції фітопланктону і, відповідно, значного зниження уловів риби. Ситуація ще більш збільшиться якщо відбудеться руйнування Чорноморських газогідратів.

Річковий стік за рік є основним показником повноводості ріки. Сама повноводна ріка світу це Амазонка, стік якої складає 6903 км. Для порівняння річний стік ріки Янцзи, 1080 км, Єнісею 624 км?, Волги 251 км. В останні десятиліття спостерігається ріст кількості опадів у середніх і високих широтах. Це приводить до збільшення річного стоку рік. Спостерігається зсув піка весняного повіддя на більш ранні терміни, що пов'язано зі збільшенням частки дощів у загальній кількості опадів холодного періоду року. Багаторічні коливання стоку зв'язані з географічними процесами, обумовленими циклічним характером сонячної активності і зв'язаної з нею загальною циркуляцією атмосфери і зволоження території. Вплив сонячної активності на атмосферу виявляється, насамперед, у зміні циркуляції повітряних мас, що і впливає на погоду і клімат. Навіть просте зіставлення річного стоку рік у Середній Азії і Сибіру із сонячною активністю показало, що між ними спостерігається явно виражена залежність.

Гіпотеза про циклічні зміни клімату, тобто чергуванні прохолодних-вологих і тепло-сухих періодів за інтервал 35-45 років, висунута ще наприкінці XІ в. росіянами вченими Е.А.Брикнером [29] і А.І.Воейковим [7]. У наслідку ці наукові положення були розвиті А.В.Шнітниковим [28] і оформлені у виді теорії про внутрішньовікову і багатовікову мінливість клімату Північної півкулі. По А.В.Шнитникову [7] тривалість окремих внутрішньовікових "брикнеровських" кліматичних циклів коливається від 20-30 до 45-47 років, на тлі яких розвиваються цикли тривалістю в 7-11 років. Установлено, що в зв'язку з перерозподілом повітряних мас росту (підвищенню) атмосферного в одній частині Земної кулі завжди відповідає падіння (спад) тиску в іншій зоні Земної кулі, оскільки сумарна маса всієї атмосфери Землі є величиною приблизно постійної [28].

При обґрунтуванні багатовікової мінливості клімату А.В.Шнітниковим показано, що з моменту закінчення льодовикового періоду почався період потеплення названий "голоцен", і наступні 12 тис. років загальна зволоженість материків Північної півкулі змінювалися циклічно, з інтервалом 1500-2100 років. Усього за голоцен виділено 6 макрокліматичних циклів, у кожнім з яких прохолодна-волога епоха займала 300-500 років і змінюючись тепло-сухою епохою тривалістю 600-800 років. За даними про гальмування штучних супутників в атмосфері Землі встановлено, що з ростом сонячної активності збільшується щільність атмосферного газу у верхній атмосфері, тобто іоносфера розігрівається й активніше розсіюється в космічному просторі. Сучасний багатовіковий тренд потеплення особливо помітно проявився в 70-і роки XІ століття й у 30-і роки ХХ століття. Річковий стік і рівні наповнення безстічних водойм як похідні клімату, змінюються також у циклічному режимі. Реконструйована картина внутрішньовікової мінливості гідрологічного режиму ряду водойм Північної Євразії [16], ілюструє розвиток з кінця XІ сторіччя повних двох "брикнеровських" циклів клімату і початок третього.

Малюнок 2.1.1. Встановлена закономірність чергування тепло-сухих і прохолодо-вологих кліматів (кліматичні циклі)

Перший цикл охопив час 1899-1940 роки, склавши 40 років. Він проявився регресією водойм у 1899-1909 р., за якої в 1910-1929 р. пішло високе обводнювання, що перемінилося тепло-сухим періодом 1930-1940 р. Останній яскраво виражений тепло-сухий період по силі прояву був розцінений як віковий.

Другий цикл розвивався в інтервалі 1941-1972 р., склавши 32 року. Ознаменувався він прохолодною-вологою фазою 1941-1950 р., потім - перехідним по зволоженню періодом 1952-1959 р., за яким пішли найбільш посушливі 1960-1968р. Після цього наступила короткочасна, але могутня фаза підвищеної зволоженості, що охопила в 1969-1970 р.

Третій цикл почався з тепло-сухої фази 1973-1979 рр. C 1979-1980р. почався розвиток вікової прохолодної-вологої фази, що продовжується дотепер і приблизно закінчиться в 2005-2007 р. Орієнтована тривалість циклу - 30-34 року. Прохолодна-волога фаза по силі прояву розцінюється як вікова. Її розвиток яскравий ілюструє рівень Каспію, що за останні 20 років підвищився на 2,3 м. За цей же час річний стік Волги зріс до 307 куб. км, у порівнянні з 200 куб. км у сухі 60-і - 70-і рр. Це максимально відома величина стоку Волги в ХХ в. Одночасно істотно наповнилися озера степової і лісостепової зон. Повені останніх років на Лені, Кубані, ряді рік Західної Європи, а також зимової погодної аномалії в Північній Америці і багатьох інших країнах світу - також яскраве підтвердження прояву сучасної вікової прохолодної-вологої фази клімату [30].

У зв'язку з тим, що цикл кругообігу води є незамкнутим (водень і кисень розсіюються в іоносфері) процес садки солей у глибинах океану повинний бути стабільним у масштабі історичного часу. Якщо порушиться режим плинів типу Гольфстрім і почнуть прогріватися глибини океану, то можуть почати розчинятися донні відкладення солей і процес прийме необоротний характер.

2.2 Результати спостережень за кліматичними та гідрологічними умовами зони водозбору річки Дніпр

Офіційно опубліковані дані свідчать про те, що за період 1880-2000 р. підвищення середньої річної температури повітря склало близько 1 градуса Цельсію Особливо помітне підвищення температури відбулося в останні 25-30 років.

Особливістю гідрологічного режиму водного басейну Дніпра, припливом якого є і Десна, є значний обсяг весняного повіддя, на частку якого приходиться більш половини річного стоку ріки.

У зв'язку з цим важливим питанням є зміна висоти сніжного покриву, а також запасів води в снігу, оскільки це зв'язано з проблемами паводків і повеней на досить великій території. До речі міжнародні спостереження підтверджуються і метеостаціями як України так і Білорусії.

В даний час спостерігаються тенденції зменшення обсягу повіддя, а також максимальних витрат води. Одночасно з цим відбувається збільшення стоку протягом зимової і літньої межені.

Повітряні маси, що приходять із заходу (з Північної Атлантики і Середземного моря через Європу), приносять у район півночі України опади, у результаті яких водоносність Десни і Дніпра збільшується. Але якщо холодні вітри з Білорусії блокують приплив вологих західних повітряних мас, кількість дощів зменшується, і водність Десни падає.

Ріст середньорічної температури є доведеним фактом. На мал. 2.2.1. показано середньорічні значення температури для Північної півкулі Європи за період з 1860 по 2008 роки, де зазначена залежність чітко проглядається.

Малюнок 2.2.1. Середньорічні значення температури Північної півкулі для Західної і Східної Європи.

Необхідно відзначити, що басейн ріки Дніпро охоплює величезну територію зі значним промисловим потенціалом для якої як паводки, так і недолік води явище катастрофічне. Усе це вимагає скоординованої роботи системи метеорологічних станцій України, Росії і Білорусі, розміщення яких показане на мал. 2.2.2. Обмін і спільний аналіз метеорологічної інформації ця неодмінна умова в підвищенні надійності прогнозів. На мал. 2.2.3. показано спільну інтерпретацію багаторічних спостережень, що також підтверджують уже відому світову тенденцію росту середньорічної температури [9].

На мал. 2.2.4. показано наскільки активно знижується в часі товщина сніжного покриву по Чернігівській області, що не тільки веде до скорочення лижного сезону, але і не забезпечує харчування вологою заливних лугів і вкрай необхідних для України боліт.

За даними Відділення гідроакустики МГИ НАН України, м. Одеса, по проблемі кліматичної мінливості витрат рік Дунаю і Дніпра в XX сторіччі відзначено, що за період 1851-2000 роки кліматична норма витрати води склала 50,5 км3/рік. Абсолютний максимум у річній величині витрати ріки Дніпро приходився на 1970 р. - 98 км3/рік, а абсолютний мінімум - 23 км3/рік на 1921 р. Та ж тенденція спостерігалася по стоці ріки Десна.

На малюнку 2.2.5. чітко проглядається тенденція нівелювання паводкових процесів, що погіршує очищення території заплав ріки Десна від антропогенного забруднення (агрохімія, радіонукліди, побутові відходи природокористування).

Однієї з можливих причин відзначених порушень у витратах рік і катаклізмів у погоді і кліматі останніх десятиліть можуть бути прояву глобального явища Ель-Ниньо [8]. Глобальні процеси впливають не тільки на обсяг річкового стоку Дніпра, але і на склад води в ріці. Це обумовлено антропогенним впливом на склад атмосферних опадів, що випадають на водозбірних територіях. Зокрема , мінералізація води в атмосферних опадах у даний час вище, ніж кілька десятиліть назад [15].

Розділ 3. Екологічний та гідрологічний стан р. Десна

У розділі 3 узагальнені результаті власних досліджень автора дипломного проекту, які розпочались зі збору інформації і завершились формуванням бази даних та її обробкою.

3.1 Аналіз характеру змін опадів по метеостанції Семенівна

У якості пункту спостережень була обрана метеостанції Семенівка, яка знаходиться приблизно у центрі водозбору річки Десна.

У таблиці 3.1.1. наведено показники опадів, а у таблиці 3.1.2. показники температури по метеостанції Семенівка.

Таблиця 3.1.1.

Сума опадів за місяцями по метеостанції Семенівка

Таблиця 3.1.2.

Середньомісячна температура повітря по метеостанції Семенівка

Як це видно з рис.3.1.2. тренди середнє річних опадів і середнє річної температури практично паралельні. Отримана тенденція добре збігаються з загальнопланетарними тенденціями.

Як це видно з рис. 3.1.3. пік опадів приходиться на середину літа і частково збігається зі трендом середнє місячної температури на рис. 3.1.4. Але на рис.3.1.5. показане, що з опади мають значні місячні варіації і не мають ярко вираженого, контрастного екстремуму. Тобто клімат Чернігівської області можна віднести до помірного.

3.2 Аналіз характеру змін стоку річки Десна за багаторічний період

У якості пункту спостережень обрано м. Чернігів, що показане на рис.3.2.1., де також наведено дані про сніговий покров у 2008 - 2009 роках.

Рисунок 3.2.1. Місцеположення пункту контролю рівня на води р. Десна у м. Чернігові, у межах басейну водозбору Дніпро-Десна

Таблиця 3.2.1.

Результати спостережень за витратами води р. Десна у пункті спостережень - м. Чернігів. Загальна площа водозбору F= 81400 кмІ

де: Qср - середнє місячні витрати води у куб.м/с;

М - показник водозбору л/с з кожного квадратного км;

Н - показник площинного стоку за винятком поглинання, мм;

W - сумарні річні витрати води у куб. км.

Таблиця 3.2.2.

Середні рівні води у річки Десна у місті Чернігів (Відмітка нуля поста 102.44 м. Балтійський футшток)

Рисунок 3.2.2. Оцінка кореляції між рівнем та стоком води у р. Десна за 124 року.

Рисунок 3.2.3. Оцінка кореляції між найвищим та найнижчим рівнем води у р. Десна у кожному окремому році за 124 року

Здійснена математична обробка результатів спостережень дає змогу стверджувати:

1. На території Чернігівської області діють загальнопланетарні закономірності.

2. Взаємозв’язок між середнє місячними опадами і середнє місячною температурою має місто, але на відмінність від температури опади мають більшу непередбаченість.

3. Оскільки у минулому рівень Десни ніколи не опускався нижче 113 см по мірному футштоку, у найближчі 50 років рівень не впаде менш 100 см по точки виміру, тобто стік може змінюватися, але річка Десна, як водна артерія, буде існувати ще довго.

Розділ 4. Організаційний, та виробничий базис для екологічно-безпечного користування природними здібностями річки Десна

4.1 Основні положення Водного Кодексу України

Всі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту [1].

Водний кодекс, в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) та іншими актами законодавства.

Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України [12].

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

природні водойми (озера);

водотоки (річки, струмки);

штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних [11].

До водних об'єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.

Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

4.2 Загальні положення про екологічне безпечну організаційну форму виробничої діяльності річкового транспорту України

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До земель річкового транспорту належать землі, надані в користування під:

- порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт;

- пасажирські вокзали, павільйони і причали;

- судноплавні канали, судноплавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службово-технічні будівлі;

- берегоукріплювальні споруди і спеціальні насадження для вирощування деревини, в тому числі ділової;

- вузли зв'язку, радіоцентри і радіостанції;

- будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстійно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інженерні мережі, службові та культурно-побутові приміщення, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту [10].

Для робіт, пов'язаних із судноплавством і сплавом на внутрішніх водних шляхах, поза населеними пунктами виділяється у встановленому порядку берегова смуга. Землі берегової смуги не вилучаються у землекористувачів і використовуються відповідно до чинного законодавства України.

Технічний, класифікаційний і судноплавний нагляд за річковими суднами здійснюється Українською державною інспекцією Регістру та безпеки судноплавства у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Внутрішній (річковий) транспорт, як галузь народного господарства, є одним із найважливіших видів транспорту, що у взаємодії з залізничним і іншими видами транспорту сприяє забезпеченню нормального виробництва й обігу продукції промисловості і сільського господарства і задовольняє потреби населення в пересуванні по внутрішніх водних шляхах. Основним обов'язком органів річкового транспорту України є виконання вантажних і пасажирських перевезень.

Органи річкового транспорту, а також підприємства й організації - вантажовідправники і вантажоодержувачі зобов'язані при перевезеннях вантажів суворо дотримуватись інтересів держави і забезпечувати повне і ритмічне виконання плану перевезень у цілому, по кожному виду вантажів і по кожному пароплавству, порту або пристані, цілість і своєчасну доставку вантажів, раціональне використання флоту, безпеку прямування флоту і максимальної економії транспортних витрат у народному господарстві.

Плавання судів по річкових шляхах України припускається під прапором України.

Виключення з цього правила для судів, що належать іноземним дипломатичним і консульським представництвам, припускаються в відповідності з чинними міжнародними угодами і звичаями.

Перелік рік, в устя яких вирішується захід морських судів, що плавають під іноземними прапорами, встановлюється відповідними державними органами.

Плавати під прапорами України можуть судна: які є державною власністю і, що знаходяться у веденні, організацій, підприємств.

Основними органами, у веденні яких знаходиться приналежний українській державі флот на річкових шляхах, є підвідомчі Міністерству транспорту, а також органи головних управлінь річкового транспорту [10].

Інші державні органи, а також кооперативні й інші громадські організації можуть мати судна й експлуатувати їх для своїх виробничих потреб, а також для перевезень вантажів, що не перевозяться пароплавствами річкового флоту або управліннями річкового транспорту.

Порядок перевезення вантажів зазначеними судами встановлюється відповідними органами річкового флоту або управліннями річкового транспорту. Органи Міністерства зв'язку України мають свої судна для перевезення пошти й обслуговування кабельних переходів.

Перевезення пасажирів на судах цих організацій припускаються лише з дотриманням правил, установлених органами річкового флоту, і з дозволу органів нагляду за судноплавством. Під найменуванням "пароплавство" розуміються судноплавні організації.

Перевезення військових частин, команд, бойової техніки, військового майна і вантажів із військових складів і баз у пункти споживання, палива і будівельних вантажів власної заготівлі, а також буксирування судів і інших об'єктів Міністерства оборони України здійснюються на підставі особливих положень про військові перевезення.

Необхідне відзначити, що всі пересування водного транспорту здійснюються на підставі дозволів „Укрречьпуть”. Тобто при будь-якому екологічному забрудненню навколишнього природного середовища водним транспортом, це буде з’ясовано, винні будуть покарані, а наслідки ліквідовані за рахунок винної сторони.

4.3 Загальні відомості про технічну оснащеність ВАТ „Чернігівський річковий порт” та пропозиції про більш вигідне застосування його можливостей в умовах фінансової кризи

ВАТ "Чернігівський річковий порт" розташований на річки Десна і є основним перевізником навалювальних і генеральних вантажів.

Адреса: м.Чернігів, вул.Підвальна, 23

Пропускна здатність порту в період навігації 25 тис.тонн за добу.

Вiдкрите акцiонерне товариство "Чернiгiвський рiчковий порт" - акцiонерне товариство по перевезенню вантажiв та пасажирiв, переробцi вантажiв, виконанню ремонтних робiт власного флоту. Починаючи з ХIХ столiття перевезення на річки Деснi здiйснював приватний флот. В 1919 роцi флот було нацiоналiзовано та створено РЕБ i пристань, як державнi пiдприємства, що входили до складу єдиного на Українi об'єднання "Укррiчфлоту". В 1959 роцi об'єднали РЕБ i пристань пiд назвою "Чернiгiвська пристань". З серпня 1964 року "Пристань" у складi "Укррiчфлоту" було переiменовано в "Чернiгiвський рiчковий порт". 10.11.1992 року був наказ Фонду державного майна України № 477 "Про перетворення пiдприємств i органiзацiй Українського державного мiжгалузевого об'єднання рiчкового флоту "Укррiчфлот" в акцiонернi товариства". На базi майна державного пiдприємства в процесi приватизацiї державне пiдприємство "Чернiгiвський рiчковий порт" було перетворене у вiдкрите акцiонерне товариство. Зареєстровано його 17 травня 1993 року рiшенням мiськвиконкому № 95.

ВАТ "Чернiгiвський рiчковий порт" - органiзацiя, яка не має дочiрнiх пiдприємств та фiлiй, представникiв у iнших галузях. Органiзацiя складається з таких структурних пiдроздiлiв: - вантажна дiльниця, яка виконує перевантажувальнi роботи; - служба експлуатацiї флоту, яка органiзує перевезення вантажiв та пасажирiв; - портовi майстернi; - пристань Новгород-Сiверський [10].

Наявні потужності:

1. 8 механізованих причалів загальною довжиною 808 м. До вантажних причалів ведуть залізничні колії, є контейнерний майданчик.

2. Портові крани "ГАНЦ" в/п 5 тн - 3 од., в/п 10 тн. - 3 од.;

3. Плавкрани: в/п 5 тн - 3 од.; в/п 16 тн - 1 од.;

4. Роторний навантажувач для перевантаження піску на автотранспорт продуктивністю 250 т/годин. - 1 од.;

5. Екскаватори - 2 од., навантажувачі, бульдозери та інша техніка;

6. Несамохідні судна вантажопідйомністю 1130 тн - 14 од.;

7. Буксирні теплоходи прічки Р-33Б потужністю 600 к. с. - 4 од.;

8. Суховантажні теплоходи в/п 600 тн - 2 од.;

9. Буксирні теплоходи прічки Р-96 потужністю 150 к. с. - 3 од.;

10. Буксирні теплоходи прічки 570 потужністю 300 к. с. - 11 од.;

11. Буксирні теплоходи прічки 730 потужністю 300 к. с. - 3 од.;

12. Несамохідні судна загальної вантажопідйомністю 33894 тн. - 30 од.

З 1996 річки порт здійснює вантажоперевезення по річки Дунай своїм буксирним і несамохідним флотом у порти Румунії, Болгарії, Сербії, Угорщини, Хорватії.

Вартiсть незавершеного виробництва включає прямi витрати та виробничi накладнi витрати. Готова продукцiя вiдображається за виробничою собiвартiстю. МШП списуються на собiвартiсть 100% в момент передачi зi складу в експлуатацію. Основнi засоби вiдображенi в облiку за фактичними витратами на їх придбання, доставку, встановлення, з урахуванням сум декiлькох обов'язкових дооцiнок, якi були проведенi у зв'язку з iнфляцiєю, починаючи з 1992 року, за рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України. Одиницею облiку основних засобiв є об'єкт основних засобiв. Пiдприємство застосовує норми i методи нарахування амортизацiї основних засобiв, передбаченi податковим законодавством. Нарахування амортизацiї проводиться щомiсячно. Придбанi нематерiальнi активи (НА) нараховуються на баланс пiдприємства за первiсною вартiстю. Нарахування амортизацiї на здiйснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється пiдприємством. грошовi кошти. Грошовi кошти включають суму грошей в касi. Загальна сума грошових коштiв на кiнець року становить 1646,0 тис.грн. визначення доходу. Доход вiд реалiзацiї продукцiї визначається у вiдповiдностi з методом нарахувань при вiдвантаженнi товарiв. Доход вiд надання послуг (перевезення вантажiв, оренда примiщень, теплоходiв, кранiв) вiдображаються в облiку, коли надання послуг здiйснено. дебiторська заборгованiсть. Дебiторська заборгованiсть за товари, послуги, роботи включає заборгованiсть за реалiзованi в кредит товари, наданi послуги, роботи. Iнша дебiторська заборгованiсть складається iз заборгованостi, що не пов'язана з продажем продукцiї та наданням послуг. Курсовi рiзницi, якi виникають у зв'язку iз здiйсненням операцiй в iноземнiй валютi, визначаються як дохiд або витрати у вiдповiдному звiтному перiодi [12].

Основнi види дiяльностi товариства це:

1) Виконання всiх видiв перевезень вантажiв i пасажирiв рiчковим транспортом;

2) Виконання перевантажувальних робiт на вантажних дiльницях порту, пристанях i клiєнтурських причалах;

3) Надання транспортних послуг. Пiдприємство має на балансi портовi та плавучi крани, буксирний флот потужнiстю 150,300 i 600 к.с., маневрений i пристосований для судноплавства на річки Десна, Днiпро, Дунай.

Найбiльший об'єм перевезень здiйснюються на річки Днiпро - 68,6% та на річки Дунай - 29,5%, на річки Десна лише 1,9%. Перевантажувальнi роботи також в основному проводились на річки Днiпро i складали 98,5%. Основною причиною скорочення об’ємів перевезень на річки Десна є неплатоспроможнiсть ВАТ "Чернiгiвського заводу будiвельних матерiалiв", а також конкуренцiя на перевезення пiску з iнших районiв Чернiгiвської областi. ВАТ "Чернiгiвський рiчковий порт" має на балансi гiдротехнiчнi споруди (причали, набережнi), якi не ввiйшли до статутного фонду i є власнiстю держави. Права розпоряджатися державним майном порт не має, але витрати на утримання несе акцiонерне товариство. В цьому роцi їх передали державному пiдприємству "Адмiнiстрацiя рiчкових портiв України" 14.07.2008 року. Така ж ситуацiя з житловим фондом. На фiнансове становище пiдприємства також впливає дебiторська заборгованiсть, яка на протязi 2008 року склала 1356,1 тис. грн. Конкуренцiї на перевезення вантажiв по річки Десна немає, але вiдсутнi замовлення на цi послуги. На річки Дунай нашому флоту велику конкуренцiю складають судноплавнi компанiї України та їнших країн, якi мають бiльш сучасний флот [10].

Дiяльнiсть порту має сезонний характер i крiм того повнiстю залежить вiд рiвнiв води на річки Десна. Перевезення здiйснюються тiльки весною та восени. У липнi-серпнi рiчка мiлiє i перевезення стають не рентабельними. Крiм того, враховуючи недостатнє фiнансування держпiдприємства "Укрводшлях", рiчка Десна не чиститься, пiдмитi течiєю зваленi дерева засмiчують рiчку, одночасно створюючи небезпеку для судноплавства.

Вантажообіг Чернігівського річкового порту за підсумками 3-х кварталів 2007 річки склав 619 тис. т, що на 2,2% менше, ніж за аналогічний період минулого року. За даними адміністрації підприємства, за відсутності перевалки зовнішньоторговельних вантажів, весь вантажообіг склав каботаж.

На долю Чернігівського порту припадає близько 5% всього сумарного вантажообігу українських річкових портів, який за 9 міс. 2007 річки збільшився на 16,6% - до 13,3 млн т.

В 2009 річки ВАТ "Чернiгiвський рiчковий порт" планує виконання об’ємних показникiв майже на рiвнi 2008 року. Доходи за 2008 рiк склали 22729,5 тис.грн., витрати - 21105,1 тис.грн. План по доходам на 2009 річки планується в розмiрi 18134,3 тис.грн., по витратам - 17749,5 тис.грн. Прибуток складає 504,9 тис.грн. Зниження запланованих доходiв в 2009 роцi пояснюється тим, що в 2008 річки перевезення i перевантаження пiску проводилось повнiстю на річки Днiпро в Київському регiонi, з отриманням доходів кожний місяць. В 2009 річки 150 тис. тон піску планується перевезти i 300 тис. тон пiску переробити на річки Десна з надходженням доходiв по мiрi його реалізації. Зниження витрат на 2009 річки планується на 15,9 % вiд витрат 2008 річки

Річковим транспортом здійснювалися перевезення вантажів у внутрішньому та закордонному сполученнях. Питома вага перевезень у закордонному сполученні становила 58,9%.

У порівнянні з І півріччям 2008 річки обсяги вантажних перевезень річковим транспортом зменшилися майже на чверть (24,2%), вантажообороту - на 4%. Послугами річкового транспорту скористалося на 12,3% пасажирів менше, ніж рік тому, а пасажирооборот скоротився на 12,6%.

Це спонукає пошуку інших варіантів діяльності, з метою отримання доходу. Екологічний туризм швидко розвивається у Африці, Нової Зеландії, Австралії, Молдавії, Росії, Болгарії та багатьох інших державах. На Україні екологічний туризм активно розвивається у Закарпатті, Львівської області, гірському Криму. Але у Чернігівської області справа не вирішується, хоча „Зачарована Десна” один з найкращих туристичних об’єктів України. Чернігівський річковий порт має всі можливості створити мережу готельних комплексів від устя Десни до Новгород – Сіверського, з центральним комплексом у м.Чернігів, де вже існує ресторан та складські приміщення. Необхідне відзначити, що досвід міжнародної співпраці у галузі екологічного туризму вже є.

Висновки

Отримані дані дозволили не тільки дати об'єктивну оцінку змінам норм стоку річки Десна, але і оцінити зміни його статистичних характеристик. Виконані розрахунки показали, що в цілому стік води річки Десна змінюється синхронно загальної ситуації, але поки ще зміни річного стоку не виходять за межі історично зареєстрованих змін. Таким чином, можна зробити висновок про те, що господарська діяльність в басейні річки Десна привела до зниження стоку, але не вплинула на розмах його природних коливань, і не має катастрофічного характеру. Фактично зменшення інтенсівності паводку привело до збільшення стоку у літній період (що і потрібне для екологічного туризму).

Необхідно відзначити, що в зв'язку зі складним характером кліматичних і погодних процесів прямий зв'язок між сонячною активністю і водністю річки Десна однозначно не встановлена. Однак збіг піків сонячної активності і піків водності говорить про те, що такий зв'язок все-таки є. Десна сама могутня дренажна система Чернігівської області, що виносить за її межі поверхневі забруднення у вигляді пестицидів, солей важких металів, радіонукліди та інші наслідки антропогенного впливу. В області немає іншої виробничої структури, що також як Чернігівський річковий порт була зацікавлена в рішенні екологічних і гідродинамічних проблем річки Десна, як водної артерії. Області екологія Десни перебуває під контролем екологічної служби області, є державні програми і джерела фінансування, вони спрямовані в Чернігівський річковий порт для проведення глибинних робіт, очищення фарватеру, відновлення екосистеми річки Десна.

Україна граничить з багатьма Європейськими державами, тому трансграничний перенос має певний вплив на стан водозбірних площ і поверхневих вод у басейні річки Дніпро. В Україні переважає західний перенос повітряних мас, тому шкідливі викиди в атмосферу в державах Західної і Центральної Європи переносяться на території Західних і Північних областей України, включаючи і верхню частину басейну Дніпра і Десни. Більше всього двоокису азоту (NO2) надходить в Україну з Польщі (450 т), Німеччини (305 т), Словаччини (196 т). Сполуки сірки в складі забруднених атмосферних мас надходять з території Польщі (153 т) і Румунії (115 т). Однак оплату за отримане забруднення Україна поки не одержує і відповідні заходи щодо поновлення флори і фауни не проводяться, що в перспективі завдасть шкоди екологічному туризму.

Питання про одержання компенсацій від наших фінансово благополучних Західних сусідів необхідно ставити вже сьогодні, у тому числі через украй повільно функціонуючий Гаазький суд.

Головними згідно поставленої мети були вирішені такі окремі завдання, які відображені у відповідних розділах дипломної роботи. Поставлену мету досягнуто вирішенням таких завдань:

– здійснено аналіз загально-планетарних тенденцій зміни клімату на підставі узагальнення як з першоджерел всесвітнього рівня, так і за даними системи метеостанцій України, Росії та Білорусі, що здійснюють спостереження за станом басейну річки Дніпро;

– сформована та оброблена база даних по параметрах температури, опадів та річкового стоку у Чернігівський області за даними метеостанція Семенівка та водомірний пункт м.Чернігів;

– здійснено математичний аналіз та побудовані графічні матеріали які ґрунтовно підтверджують отримані наукові висновки;

– з’ясовано можливості судноплавства водною артерією річки Десна на найближчі 50 – 75 років як задовільні, у тому числі з метою забезпечення потреб екологічного туризму, який потребує суден вже встановленої судноплавної характеристики;

– обґрунтовано конкретні пропозиції на користь конкретної виробничої структури – ВАТ “Чернігівський річковий порт”.

Таким чином проектне завдання виконано у повному обсязі за допомогою обраних методів досліджень.

Список використаних джерел

Водний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 24, ст.189

Банников А.Г., Рустамов А.К., Вакулин А.А. Охрана природы. - М.: Агропромиздат, 1987 – 245 с.

Беспамятов Г.П., Кротов Ю.А. Предельнодопустимые концентрации химических веществ в окружающей среде: Справочник: Л: Химия, 1985. – 528 с.

Білявський Г.О. та інші. Основи екологічних знань: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 346 с.

Боков ВЛ., Лущик А.В. Основы экологической безопасности. - Симферополь: Сонат, 1998. - 224 с.

Вредные вещества в промышленности / Под ред. Э.Н. Левиной / -Л.: Химия, 1985. – 464 с.

Гінсірук С.А. Регіональне природокористування: Навч. посібник. – К., 1990.

Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу "Екологія і охорона природи". К., 1990. – 179 с.

Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 203 с.

Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2008 рік. – Чернігів, 2009. – 186 с.

Екологія і закон: Екологічне законодавство України. Книга 1. /За ред. В.І.Андрейцева. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 704 с.

Екологія і закон: Екологічне законодавство України. Книга 2. /За ред. В.І.Андрейцева. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 576 с.

Евилович А.З. Утилизация осадков сточных вод. - М.: Стройиздат 1989

Екологічний моніторинг. Методичні вказівки до лабораторних робіт з дисципліни “Основи екології” для самостійної роботи студентів механічних та технологічних спеціальностей /Укл.: Старчак В.Г., Костенко І. А., Цибуля С, Д., Мартинюк О. Г., Буяльська Н. П.– Чернігів: ЧДТУ, 2004.– 129 с.

Жуков А.И., Монгайт И.Л., Родзиллер И.Д. Методы очистки производственных сточных вод. - М.: Стройиздат, 1985. – 298 с.

Загальна гідрологія. / За ред. Лисогора С.М. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – 264 с.

Злобін Ю.А. Основи екології. – К.: Лібра, 1998. – 246 с.

Злобін Ю.А. Основи екології. – К.: Лібра, 1998. – 246 с.

Капинос П.И., Панесенко Н.А. Охрана природы. - Киев: “Вища школа”, 1991. – 210 с.

Каракаша ИМ. Экологическое право Украины. - Одесса: Латстар, 2001. - 478 с.

Комплексное использование и охрана водных ресурсов. / Под редакцией О.А. Юшманова. - М.: Агропромиздат, 1985 – 234 с.

Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика. - К.: Заповіт, 1996. - 108 с.

Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 500 с.

Мазур И.И., Молдованов О.И. Курс инженерной экологии. - М.: Высшая школа, 1999. - 447 с.

Масюк Н.Т. Введение в сельскохозяйственную экологию. - Днепропетровск, 1989. - 192 с.

Методы охраны внутренних вод от загрязнения и истощения. / Под редакцией И.К. Гавич. - М.: Агропромиздат, 1985. – 320 с.

Миркин Б.М., Наумова Л.Г. Экология. - Уфа: Восточный университет, 1998. - 256 с.

Никаноров А.М., Хоружая Т.А. Экология. – М.: ПРИОР, 2000. – 304 с.

Охрана окружающей природной среды. / Под редакцией Г.В. Дуганова. - Киев: “Выща школа”, 1990. – 300 с.

Охрана окружающей среды /Под ред. С.В.Белова. – М.: Высшая школа, 1991. – 319 с.

Охрана производственных сточных вод и утилизация осадков. / Под редакцией В.Н. Соколова. - М.: Стройиздат, 1992. – 260 с.

Романенко В.Д. Основи гідроекології. – К.: Обереги, 2001. – 728 с.

Справочник по охране окружающей среды /В.С. Сахаев, Б.В. Щербицкий. – К.: Будівельник, 1986. – 152 с.

Степановских А.С. Экология. - М.: ЮНИТИ, 2001. - 703 с.

Туровский И.С. Обработка осадков сточных вод. - М.: Стройиздат, 1984. – 120 с.

Экология города: Учебник. / Под ред. Ф.В.Стромберга. – К.: Либра, 2000. – 464 с.