МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Волинський державний університет

імені Лесі Українки

Географічний факультет

Кафедра фізичної географії

Пугач Роман Іванович

СОЦІОФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЛІСОВИХ ЛАНДШАФТІВ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Спеціальність 7.070501 – Географія

Робота на здобуття кваліфікації спеціаліста

Науковий керівник:

канд. геогр. наук, доц. Тарасюк Н. А.

ЛУЦЬК - 2002

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1.Вивчення лісових ландшафтів та зміни лісистості досліджуваної території

Розділ 2. Функціональне значення лісових ландшафтів і чинники їх трансформації

Розділ 3. Сучасний стан лісів Волинської області та їх функціональні особливості

3.1 Лісові ландшафти і їх динаміка

3.2 Функціональне значення лісових ландшафтів

Розділ 4. Шляхи оптимізації використання функціональних можливостей лісових ландшафтів

Висновки

Література

Додатки

ВСТУП

Волинська область – край озер, річок, боліт і лісів. Поєднання цих компонентів з кліматичними особливостями, рельєфом, грунтами зумовлюють існування тут своєрідних геосистем. Лісовий ландшафт – один з основних геосистем цього краю. Хоча за останні сторіччя він все більше і більше поступається іншим типам геосистеми, проте ще зберігає свої позиції щодо значимості і важливості. Без лісу немає Полісся, немає Волині. Це її багатство. Чому? Чи не перебільшення це? В даній роботі ми розглянемо важливість лісових ландшафтів у функціонування всіх геосистем області, всієї її території на основі дослідження функцій лісових ландшафтів. Сформовані природні умови за участю цього типу геосистем без нього зміняться, що призведе до зміни всіх інших природних компонентів.

Об”єктів дослідження є лісові ландшафти Волинської області. Предметом – їх соціофунціональне значення.

Актуальність теми. Важливість лісу у житті і розвитку суспільства помічена давно. Велика частка населення Землі живе поблизу лісів, а то й у самих лісам. Вивчаючи спосіб життя людей протягом історичного періоду і в наш час, можна побачити, що ліс завжди був і є важливим елементом в їх житті. Це і життло, і тепло, і комора харчових і кормових продуктів, і будівельні матеріали, і хімічна сировина, і місце відпочинку, і регулятор клімату, вологи ... Знати всі ці функції лісових ландшафтів дуже важлтво з метою їх раціонального і ефективного використання. Крім того це знання змусить замислитись перш, ніж необдуманно знищувати їх, допоможе використати ці функції там, де вони дуже необхідні.

Метою дослідження є встановлення функціональних типів лісових ландшафтів Волині, їх відповідність реальним умовам території і розвитку суспільства, надання рекомендацій щодо покращення ситуації в області.

Нажаль, часто цінність речей ми усвідомлюємо тільки після їх втрати. Негативні наслідки, до яких призводить зведення лісових площ без відповідного наукового обгрунтування, часто бувають невиправними і болючими. Вирубка великих лісових масивів на західних схилах Карпат призвела до неодноразової катастрофічної повені на р.Тиса. Це трагедія. Яроутворення, зсуви, пилові бурі, засухи – негативні природні явища, боротися з якими можна за допомогою лісонасаджень.

Результатом дослідження є карта функціональних типів лісів Волинської області. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, доповнена таблицями, схемами, діаграмами, картографічним матеріалом.

РОЗДІЛ 1. Вивчення лісових ландшафтів ТА ЗМІНИ ЛІСИСТОСТІ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ТЕРИТОРІЇ

Ліс – один з основних типів рослинності, що складається з сукупності деревних, чагарникових, трав”янистих та інших рослин (мохи, лишайники), включає також тварин і мікроорганізми, які впливають один на одного, взаємодіють між собою і з навколишнім середовищем. Так Г.Ф.Морозов, російський вчений по лісівничій справі, казав, що ліс – це сукупність не лише рослинних, але і тваринних форм, які існують під владою зовнішнього географічного середовища і у зв’язку з ним.

Насадження – це ділянка лісу ( природного чи штучного ), однорідна по деревостою, чагарниковому ярусу, за ґрунтовим складом і живим ґрунтовим покривом.

Типологія – це наука, що прагне до об’єднання у собі значної частини лісівничих знань ( біологія насаджень, лісовідновлення, продуктивність, технічні якості деревини насаджень та ін. ). Цього погляду на типологію притримуються більшість вчених. Ігнорування типів при лісовідновленні є і не науково, і не практично.

Зародилася типологія в колишньому радянському союзі значно раніше ніж в Західній Європі. Це перші північні типологи – практики і наука Морозова. Для подальшого розвитку науки і втілення її у практику, лісове господарство, необхідно будувати більш життєво і просту класифікацію типів насаджень.

Умови розвитку типологічні ідеї в минулому були не дуже сприятливі через дискусійне її становище, відсутність допомоги відповідних організацій типологічних обслідувань у системі дослідної справи. Цими питаннями займалися такі дослідники: проф. Морозов, проф. Висоцький, Крюденер і інші. Вони намагалися розробити типізацію для окремих регіонів країни. Так, Крюденер виділяв такі типи лісових угрупувань: бори, субори та рамени ( груди ). Алексєєв на основі такого поділу розробив більш детальну класифікацію, в якій він поділяє їх на сухі, свіжі, вогкі та сирі. Крім того він до класифікації Крюденера добавляє ще діброви. Це спрощує класифікацію і робить її доступною.

Одним із головних питань у типологічній роботі є питання про класифікаційні принципи. Погребняк вважає, що необхідно ясно дотримуватись лісівничого масштабу, встановлюючи типологічні одиниці, строго розмежовуючи розуміння “типу “ від “ асоціації “. Одна або декілька лісівничих асоціацій, близькорідних та схожих між собою і відмінних від інших по лісівничих ознаках, дають основу для виділу їх у типологічну одиницю – тип насадження. Алексєєв виділяв такі лісівничі ознаки: швидкість зріджування, ґрунтозахисна здатність, продуктивність, стійкість насадження проти несприятливих природних факторів, відновлення, якість деревини. При типізації слід дотримуватись чіткого розмежування між асоціацією і типом, а також не варто тип розуміти як узагальнення асоціацій.

Морфологічний принцип передбачає надання типам назви, що відповідають найбільш характерним ознакам, і які не вимагають глибоко – аналітичної проробки їх на місці. Проте вивчають і генезис типів, бо між поверхневими ознаками рослинних угрупувань і їх походженнях є завжди цілковита залежність. В основу класифікації покладені морфологічні особливості: глибина верховодки, морфологія ґрунту, рослинне вкриття, склад дерево стану і інші ознаки. Ознакою для виділення типів є також взаємини між складом та бонітетом природних насаджень, рельєфом і типами, які встановлені типологом на основі записаних ним у типових місцях дачі рослинного вкриття, ґрунтових перетинів і таке інше.

Поруч з типологічним описом на місцях слід зупинитися на характеристиці залучнення у різних типах, на впливі випасу худоби, пожежах, різних рубках, кулісах, насінньовиках та лісовідновленнях. Кожний із цих факторів відновлення дає в різних типах різний ефект, іноді різко протилежний. Не менш важливими є подорожній збір матеріалів до характеристики ходу росту насаджень по типах і їх окремих породах, дослідження технічних якостей деревини, які виявляють різницю в залежності від типів, дослідження кореневої системи і т.д.

Для лісівника – практика вивчення типології відкриває перед ним живий ліс і дає змогу самостійно орієнтуватися у багатьох випадках його діяльності, коли треба застосувати той чи інший технічний засіб стосовно до складності біологічної будови насадження. Типолог може дати пораду про те, який тип лісу найраціональніше насаджувати на певні території при лісовідновленні, знаючі значення впливу умов території на певні типи насаджень.

Не менш важливим питанням є геоботанічне районування. Лісогосподарське районування – поділ земель лісового фонду на територіальні одиниці різного рангу, однорідні за лісорослинними умовами, природоохоронними властивостями, лісотипологічною структурою продуктивністю і якісним складом лісів, екологічним та соціальним значенням їх. Основна мета лісогосподарського районування – удосконалення території планування лісового господарства і лісогосподарських заходів з урахуванням багатогранного значення лісових ресурсів, найбільш повного і раціонального їх використання та відтворення. Теоретичні основи лісогосподарського районування закладені в працях О.І.Воєйкова, В.В.Докучаєва, Л.С.Берга, В.І.Вернадського, російського лісовода Г.Ф.Морозова, Г.М.Висоцького, Є.М.Лавренка, П.С.Погребняка та інших. В межах Волинської області ним займалися такі вчені: Г.І.Тафільєв, І.К.Пачоський, П.А.Тутковський, О.В.Фомін. Це початок двадцятого століття. Вже тоді район Правобережного Полісся поділявся на лісову зону та лісостеп. Детальне районування території виконано у 1977 році групою дослідників інституту ботаніки АН УРСР у складі таких дослідників: Ю.Р. Шеляг – Сосонко, Е.М. Брадіс, Т.Л. Андрієнко. Відповідно до цього поділу Волинська область є частиною Східно – Європейської провінції Європейської широколистянолісової області. Поліську підпровінцію займає низовина на півночі та Волинська височина на півдні. Геоботаніки виділяють тут Ковельсько – Сарненський та частину Луцько – Ровенського округу. У складі першого виділяють п’ять геоботанічних районів: Ратнівсько – Любешівський, Зарічнянсько – Висоцько –Сарненський, Ковельсько – Маневицький, Турійський та Цумансько – Костопільський.

Луцько – Ровенський геоботанічний округ лише частково входить до території області. Він включає в себе тут три райони: Сокальсько – Торчинський, Барковицько – Ровенський, Повчансько – Мізоцький. Усі вони займають пересічений рельєф Волинської височини. 19% території становлять природні рослинні угрупування, решта – це сільськогосподарські землі. Лісистість становить 9%. Рослинність тяжіє до вододілів, крутосхилів, ярів.

Тепер розглянемо, сучасний стан лісових ландшафтів та їх динаміку в часі.

Сучасна картина поширення лісових ландшафтів на території України далеко не відповідає тій, яка була ще в доісторичні часи. За допомогою нових методів дослідження у палеогеографії і палеоботаніці, зокрема спорово – пилкового аналізу, встановлено, що в дольодовиковий період співвідношення між лісом і степом на території України встановилась за рахунок поширення степу на ліс. Взагалі в цей час ліси вкривали великі площі не тільки сучасного Полісся, а й Лісостепу і навіть Степу. Після останнього зледеніння ліси просувались поступово на південь і під час кліматичного “ оптимуму “ досягли приблизно сучасних природних меж.

Протягом четвертинного періоду межі Полісся, Лісостепу, Степу України кілька разів змінювались. Змінювався і природний склад лісів.

У ранньому голоцені переважали сосна і береза, які росли на піщаних масивах. В другу третину періоду на кращих грунтах до сосни приєдналися дуб і в’яз. У Лісостепу зростали Берегово – соснові ліси з невеликою домішкою дуба, в’яза, ліщини, які чергувалися зі степовими ділянками. У Карпатах були поширені соснові ліси, в яких також росли береза, смерека, вільха, в’яз, бук. В гірському Криму – сосна.

Наприкінці середнього голоцену через пом’якшення клімату стали поширюватися широколистяні ліси. На Поліссі крім сосни значне місце займали дуб, вільха. У Лісостепу збільшилась площа мішаних дубових лісів з домішками в’яза, липи і інших порід, помітно зменшилась питома вага соснових лісів. У Карпатах стали домінувати широколистяні ліси: смерекові, дубові і інші. Сосна лишилася лише на крутих схилах гір та бідних грунтах. В гірському Криму в цей час переважали дубові і грабові ліси.

У пізньому голоцені на Поліссі широколистяно – соснові ліси зберегли свою площу, але на зволожених місцях переважали ліси з вологолюбних порід. У Лісостепу ліси за складом були подібні до сучасних. Значне поширення набули дубово – грабові ліси з березою, ясеном, кленом. Степ набув сучасного вигляду, і лише по долинах рік, по ярах і балках соснові ліси язиками сягали далеко вглиб Степу. Проте, слід зауважити, що все ж таки лісів там було значно більше ніж тепер. Соснові ліси з березою, дубом, ліщиною, бузиною спускалися місцями аж до гирла Дніпра. В Карпатах в цей час головними породами стали бук і ялиця; в Криму – бук, а також дуб і граб.

В останній фазі пізнього голоцену зміни рослинного світу обумовлювались не лише природними факторами, а й впливом господарської діяльності людини.

Вивчення лісів цього часу проводилося із застосуванням комплексу методів: картографічного, ґрунтового, історичного аналізу. Використовували також карти сімнадцятого, дев’ятнадцятого, двадцятого століть, літописи, повідомлення іноземних авторів, актові матеріали і опис лісів у дванадцятому – сімнадцятому століттях, археологічні матеріали. Цим займалися такі вчені, як Талієв В.І., Висоцький Г.Н., Цвєтков М.О., Мільков Ф.М., Комаров Н.Ф., Марков К.К., Семенова – Тянь – Шанська А.М. і інші. Було встановлено, що ліси росли на дерново – підзолистих, сірих лісових грунтах, опідзолених чорноземах, опідзолених оглеєних грунтах на лесі і глинах та частково на деградованих, типових і звичайних чорноземах. В умовах Карпат лісовими грунтами слід вважати буроземно – підзолисті, дернові опідзолені і бурі гірсько – лісові. На залежність між розподілом грунтів та рослинності в степовій зоні, а також на деякі природні умови, що змінюють рослинність, вказав Танфільєв Г.І.

В першому тисячолітті н.е. ліси були по всій Україні крім Степу. Безлісими були лише болота, сипкі піщані грунти і круті схили гір. Вся територія Полісся на захід від Дніпра до Західного Бугу була вкрита лісами переважно хвойного складу. Листяні ж площі були незначні.

Значні лісові масиви в зоні Лісостепу покривали Правобережжя, а на Лівобережжі ліси чергувалися з широкими степовими ділянками. Основними породами були листяні. Лісостеп – це центр землеробської культури, тому ліси тут в значній мірі вирубані. Подільське Побужжя і Хмельниччина були вкриті високопродуктивними листяними лісами з переважанням дуба. Тут також зростали граб, ясен, в’яз, берест, на заході – явір, бук. На бідних грунтах річкових терас росла сосна. Між Дніпром і Доном були суцільні масиви лісу, південною межею яких була р. Самара. Взагалі на Лівобережжі лісова рослинність була поширена переважно лише в долинах рік. Це Псел, Хорол, Ворскла, Супой, Трубіж.

В Степу в цей час ліси були лише по ярах і балках, рідше окремими масивами. У породному складі байрачних лісів Дніпропетровщини переважали дуб, ясен, інколи був берест, клен і інші породи. За допомогою досліджень встановлено, що ліси росли навіть в гирлі Дніпра на Олешківських пісках; це в основному соснові ліси. Дніпровські острови теж вкриті були дубовими лісами. У десятому столітті значні площі лісу були на Перекопському перешийку.

В Карпатах зростали ліси із бука, дуба, смереки, ялиці, а в Кримських горах – суцільні лісові масиви з дуба, бука, Кримської сосни.

За перше тисячоліття дуже скоротилися площі, зайнятті лісом. Як свідчать карти Г. Боплана, В. Кордта, архівні матеріали, в сімнадцятому столітті на Лівобережжі лісів було значно менше ніж на Правобережжі. М.О. Цвєтков відзначає, що в вісімнадцятому столітті найбільші площі лісів на Лівобережжі були на берегах Орелі і Самари. Це в основному дубові ліси з домішками береста, ясена, клена, липи, а також на піщаних грунтах вздовж Самари росла сосна. Були ліси і на узбережжі Азовського моря .

На Правобережжі лісові масиви простягалися від Дністра до середньої течії Південного Бугу і Росі, і навіть на межі зі степом стояли великі і глухі лісові масиви: Лебедин ліс, Мотрин ліс, Чорний ліс, - де росли дуб, граб, клен, берест, липа, ясен, осика, береза, дикі яблуня, груша, черешня. На Дніпровських островах Таволжаному і Хортиця були дубові ліси. Про це свідчать карти Боплана. Там же й зазначено, що всі балки, байраки Степу, території вздовж річок Самари, Орелі, Вовчої, Інгулу, Інгульця, Південного Бугу були вкриті лісами.

В шістнадцятому, сімнадцятому та вісімнадцятому столітті інтенсивно розвивалася торгівля, росли міста, розвивалося мануфактурне виробництво, відбувався експорт лісу на Захід. Це викликало значне скорочення лісових масивів, зокрема на Волині, в Галичині, де знаходилися сплавні шляхи Віслянської водної системи. У вісімнадцятому – на початку дев’ятнадцятого століття хижацька рубка лісів Прикарпаття спричинила зменшення площ букових, дубових, ялицево – смерекових лісів. Крім того у шістнадцятому і сімнадцятому століттях ліси Карпат, Правобережного, західного лісостепу і прилеглих до нього районів широколистяних лісів Полісся розкорчовувалися під орні землі, а з вісімнадцятого століття це поширилося і на Лівобережжя.

Хоча за останні тисячу років природні умови майже не змінилися, господарська діяльність людини спричинила скорочення лісових площ у 2-3 рази.

В дев’ятнадцятому столітті на місці колишніх великих лісових масивів лишились невеликі їх площі, особливо в Лісостепу. На Поліссі переважали хвойні, але були і дубові, березові ліси, вільшаники, осичники, іноді зустрічалися явір, черешня, на південному заході – липа, в’яз, клен гостролистий, берест. Часто зустрічались вербняки та осокорняки.

Лісистість Лісостепу зменшилась порівняно з першим тисячоліттям н. е. у 4 – 4,5 рази; ¾ площі лісів займали листяні породи, 25% - хвойні. В листяних лісах переважав дуб ( 50% ), а також були поширені бук, граб, ясен. Найвища лісистість була на заході, а саме у верхній частині басейну Південного Бугу та у Придніпров’ї.

В Степу ліси росли в заплавах, балках на піщаних річкових терасах і були представленні сосновими, дубовими деревостанами з домішками ясена, береста, липи, а на Правобережжі – грабові ліси. На півночі майже всі балки у верхів`ях були вкриті старими високопродуктивними лісами із дуба, ясена, клена гостролистого, береста, липи, осики з підліском з ліщини, свидини, клена татарського. На півдні області лісів майже не було. З середини девятнадцятого століття до початку двадцятого століття північна частина Херсонщини через сухий клімат втратила багато лісових площ.

За даними М.О. Цвєткова, лісистість України з кінця вісімнадцятого століття по 1914 рік зменшилася в 1,6 рази. Найбільш різко вона скоротилася в Полтавській, Харківській, Чернігівській та Київській губерніях.

В дев’ятнадцятому столітті для цукробурякової промисловості використовувалось деревне паливо, для чого вирубувались дубові, соснові ліси Полісся і Лісостепу, а в Карпатах – букові ліси. Лишилися і поновлювалися граб, клен, липа, береза, осика. На Україні з`явилось сотні тисяч га необліснених пустирів і малоцінних насаджень. В Карпатах це викликало поширення вітровалів через послаблення деревостанів у лісах, де переважала смерека. Несвоєчасна розробка вітровалів привела до поширення короїдів, які завдали шкоди дубовим і буковим лісам. Ця і інші причини зумовили зменшення площ цих лісів за останні сто років на 25%. На Поліссі створювались соснові монокультури, які згодом повсюдно виявились враженими кореневою губкою. За роки радянської влади проводилось лісонасадження та лісове господарство на науковій основі, що зменшили низку цих проблем. Тепер в державних лісах 50% вритих лісом земель – це штучні насадження. За даними наукових публікацій [ ], лісистість України становить 15,6% з переважанням в Карпатах ( 40,5% ) і на Поліссі ( 26,1% ). Ще в 1977 році вона становила 12,9% . а в 1987 році –14,2% з таким розподілом: на Поліссі- 26,1%, в Лісостепу- 12,2%, у Степу- 3,8%, в Карпатах- 40,5%, в Кримських горах- 32%.

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІСОВИХ ЛАНДШАФТІВ І ЧИННИКИ ЇХ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Лісові ландшафти – геосистеми, складові географічної оболонки. Геосистеми як компоненти природи виконують певні природні функції, забезпечуючи цим самим стабільність у функціонуванні географічної оболонки. Людина використовує ці функції для задоволення власних потреб, і, якщо це робиться при дотриманні певних умов, то цей баланс не порушується. Тому виникло поняття “функцій ландшафту” (О.А.Мінц, В.С.Преображенський, 1970; П.Еліам, 1983; Е.Німман, 1977; А.Балалікас, 1977), зокрема лісового. Під ним розуміють суспільно важливу мету, якої суспільство досягає за рахунок геосмстеми або за її участю ( В.П.Преображенський та ін. , 1988 ).

Функції геосистем постійно розширюються за рахунок потреб суспільства.

Різні вчені по-різному визначають функціональні типи геосистем. Е.Німман (1977 ) розрізняє 4 типи функцій: виробничі ( задоволення промислового та сільськогосподарського виробництва енергетичними та речовинними ресурсами ); анропоекологічні (зумовлюють здоров”я людини ); етичні та естетичні; “ландескультурні” (не досить чітко визначена група функцій, що включає вилучення відходів, самоочищення геосистеми і т. п. ); В.С.Преображенський (1980) виділяє такі функції: ресурсно-відновлювальну; середовище-відновлювальну; ресурсозберігаючу або ресурсовмісну; інформаційну ( надання матеріалів для наукових досліджень, виховання тощо ); естетичну; функцію простору для господарської діяльності. В.І.Тимчинський та П.Г.Тищенко ( 1981 ) виділяють 12 функціональьних типів геосистем: заповідні, мисливсько-промислові, лісогосподарські, рекреаційні, лучно-пасовищні, землеробські, водогосподарські, селитебні, шляхово-транспортні, промислові, гірсько-промислові, не використовувані.

Коли геосистема виконує кілька функцій то виділяють проміжні типи, наприклад, заповідно-рекреаційні.функціональні типи поділяються на підтипи, наприклад, лісогосподарські – на: експлуатаційні, захисні, резервні тощо. Для деяких підтипів виділяють функціональні види геосистеми. Наприклад, для захисного лісогосподарсько підтипу: ґрунтозахисні, водозахисні, санітарні тощо.

Г.О.Бачинський подає схему функціонального значення лісових ландшафтів, де поєднуються природні функції з антропогенними.

Використовуючи функції геосистем, в нашому випадку лісового ландшафту, людина впливає на них і змінює, вносить в них свої елементи, втручається в їх розвиток і функціонування. Тому ці геосистеми не можна назвати чисто природними, а, можливо, навіть більше антропогенними – соціоекосистемами.

Серед чинників, які впливають на зміну лісових ландшафтів, виділяють природні і антропогенні. Природні поділяють ні звичайні і стихійні. Звичайні природні чинники – це фітоісторичні, флорогенетичні, хорологічні, біологічні, екстремальні екологічні, ценотичні. До стихійних відносять екстремальні кліматичні умови, природні пірог енні,

Волинська область розміщена в межах Східно – Європейської платформі на схилі Волино – Подільської плити протерозойського віку. На південному заході виділяється Львівський палеозойський прогин. Область пересічена системою глибинних розломів субмеридіонального напрямку. Територія зазнає повільного підняття на сході на 7,5 мм в рік, на заході дещо з меншою інтенсивністю. Таке переважання додатних рухів в напрямку стоку зумовлює заболочення в центральній і західній частині, тобто у верхів’ї Прип’яті.

Територія за геологічний період неодноразово покривалася морем, що зумовило чергування морських і континентальних осадових відкладів, які представлені породами від верхньопротерозойського до четвертинного віку. Внаслідок припинення осадконагромадження в умовах континентального клімату в пермі, тріасі та юрі породи цих періодів відсутні. Більшість відкладі верхньої крейди ( карбонатні, кремнієвмісні породи ) в багатьох місцях виходять на поверхню і визначають рельєф. Четвертинні малопотужні відклади представленні всіма типами антропогенних континентальних відкладів. Вони змінюються з півночі на південь від супіщано – суглинистих утворень, моренних, елювіальних з водно – льодовиковими пісками до елювіально – делювіальних лесів і лесовидних суглинків. Моренні нижньо – і середньочетвертинні відклади в центральній частині утворюють дуги, пагорби і вали Волинського моренного пасма. На Поліссі широко представлені водно – льодовикові форми рельєфу: ками, ози, зандри. Серед сучасних відкладів найбільш поширені озерні, річкові та еолові: торф, болотні залізні руди, русловий і заплавний алювій, еолові піски [ ]. Є кам’яне вугілля, яке добувається у Львівсько – Волинському басейні, торф на Поліссі, де є понад 240 родовищ, звідки його постачають для паливної промисловості, сапропель, який використовується для удобрення. Він добувається в поліських озерах. Також є газ ( Локачинське родовище ), мідь, фосфорити, карбонатні породи, які є скрізь і добувається з мінімальною шкодою навколишньому середовищу, цементна і інша будівельна сировина. Видобування і розробка корисних копалин впливають на зміну площі лісів через територіальне співпадання, екологічний вплив при процесі вилучення їх з природи через залучення деревини в добувну промисловість в ролі палива і допоміжних чи будівельних матеріалів.

Територія Волинської області в межах переважно рівнинна з незначним нахилом на північ. Поліська частина – акумулятивна низовина, південна лісостепова частина – Волинська лесова височина. Середні висоти становлять 195 м, максимальна – 292 м ( на півдні ), мінімальна – 139 м ( на північному сході ). На півночі області поширені кінцево – моренні горби, флювіо – гляціальні ози, конуси виносу валунів і суглинків. Також є неглибокі слабо виражені в рельєфі заболочені річкові долини, які є сприятливими по природним умовам для зростання лісів з вільхи, верби і інших вологолюбних порід. Місцями є западини. Денудаційні припідняті вододіли представлені мергелями і крейдою. Еолові форми простягнулися вздовж річок у вигляді піщаних горбів і пасм. В долині Прип’яті, в межиріччях Стоходу, Стиру, Турії і Західного Бугу поширені рівнинні торфовища з пониззями, зайнятими водою. В лісостеповій частині переважають денудаційні рівнини, розчленовані припідняті лесові рівнини, де багато провалів, просадочних та рухомих еолових форм рельєфу, заболочення.

Волинська область знаходиться в помірному кліматичному поясі, в зоні мішаних лісів та лісостепу ( південна частина ). Клімат помірний, вологий, з м’якою зимою, значним атмосферним зволоженням. Велика хмарність дещо зменшує постування прямої сонячної радіації. Достатнє зволоження, часті зимові відлиги, зумовлені впливом атлантичних повітряних мас, активною циклонічною діяльністю, також є одним із важливих факторів поширення вологолюбних порід. Швидкість вітру становить 2,4 – 4,9 м/с з максимумом взимку і мінімумом влітку, а також зменшується з півдня на північ. Протягом року переважає західний переніс повітря, хоча велику частку у вітряному режимі області складають південно – східні і вітри інших напрямків. Вітряна погода сприяє транспірації, що при достатньому зволоженні позитивно випливає на рослини, зокрема ліс з точки зору активного вологообміну з навколишнім середовищем.

Радіаційний баланс області сприятливий для зростання як морозостійких, так і сухостійних видів рослинності. Середня температура січня становить – 4,2 - - 5,1оС, липня - + 18,3 оС. Вегетаційний період триває 190 днів з кінця квітня до початку листопада. Пізні заморозки інколи бувають до третьої декади травня, ранні – з другої декади вересня. Інколи це згубно впливає на молоді деревні породи, а також чагарниково – трав’яну рослинність.

Середня кількість опадів становить 536 – 600 мм з максимальною їх кількістю в липні, мінімальною – взимку і на початку весни. Потужність снігового покриву сягає 5 – 10 см, іноді 20 см . Вона достатня для збереження кореневищ і трав’яної рослинності в зими із сильними морозами, особливо тоді, коли сніговий покрив триває всю зиму. Це також є позитивним з точки зору достатнього зволоження грунту в лісах весною, коли атмосферна кількість опадів є малою. Постійний сніговий покрив зберігається з кінця грудня до кінця лютого, інколи до початку квітня. Відносна вологість повітря становить приблизно 79 % з максимумом взимку, що викликає часті тумани, особливо при проходженні теплих атмосферних фронтів, циклонів чи заходження на територію атлантичного повітря. В морозні зими з таким характером атмосферної циркуляції на гілках дерев утворюється льодовий покрив, що часто спричиняє їх обламування. Це ж саме буває і при надмірному накопиченні снігу на них.

В області в літній період часті грози, які найбільш інтенсивні в червні – серпні, хоча в окремі роки вони бувають і в жовтні, а також і в кінці квітня. Кількість днів з грозами становить 28 – 32 в рік з переважанням на Поліссі. Град випадає рідко, але майже кожен рік з частотою 1,3 - 2,4 дні в рік. Бувають ожеледі, хутровини, інколи пилові бурі. Для Волині характерне явище смерчів, які хоча і рідко проходять по території, проте завдають значної шкоди як лісам, так і в загалі населенню і народному господарстві області. Прикладом служить шквал в червні в 1997 році, який за досить короткий час звалив величезні площі цінних лісових насаджень, в основному в межах Камінь – Каширського держлісгоспу та міжгосподарського лісгоспу.

Область багата на внутрішні води, які зосереджені в річках, озерах, ставках, водосховищах, болотах, а також значна їх частина представлена у вигляді підземних вод, які є важливим джерелом водопостачання області, особливо її поліської частини. Приблизно 90 % території охоплює водна система Прип’яті. В області є понад 200 озер, 10 водосховищ, до 400 ставків, які разом займають площу більше 5,0 тис. га. . Крім того побудована густа сітка осушуваних каналів на півночі області. Все це дещо роздрібнює територію на окремі осередки, лісові масиви і робить їх менш доступними, хоча значна заболоченість минулого та й в деяких північних районах і зараз також затруднює використання лісових ресурсів, впливає на їх ріст і розвиток, відновлення.

На Волині характерний розвиток дернового і підзолистого процесів, зокрема на Поліссі, в заболочених пониженнях – торфо - і глеєутворюючого. Переважають дерново–підзолисті і болотні грунти, хоча є і чорноземи , дернові, сірі й лучні грунти. Зростання тут дубово -соснових лісів, піщаний механічний склад гірських порід сприяє протіканню процесу опідзолення, що підсилюється значним зволоженням. Цей процес особливо інтенсивний під ялиновими лісами, де майже відсутній трав`янисто – моховий покрив. Це зменшує родючість грунтів. Дерново-підзолисті грунти в основному поширені на Поліссі. В зниженнях, де рівень ґрунтових вод високий, а тренованість слабка, поширені дерново-підзолисті глеєві, піщані і супіщані грунти. Оглеєння відбувається при застої води у вологі періоди року і є позитивним процесом для піщаних грунтів, негативним для піщаних і суглинистих грунтів. Ясно -, світло – і темно - сірі опідзолені грунти поширені в Лісостепу і є більш родючими. Вони утворюються на лесовидних, карбонатних суглинках під мішаними і широколистяними лісами. Чорноземи представлені на вододілах і пологих південних схилах Волинської височини. Вони розорені через велику родючість, тому й лісистість тут мала. Лучні грунти поширені на сході в долинах рік і зайняті сіножатями і пасовищами. Дернові грунти зосереджені в основному на Поліссі, на півдні якого переважають більш родючі дерново – карбонатні. На підвищених піщаних терасах Полісся через вітрову ерозію гумусу і трав`яного покриву майже нема, тому доцільно їх заліснювати. В пониженнях Полісся – болотні, торфово – болотні і торфові грунти, які є родючими при правильному їх використанні.

Отже, лісові масиви займають переважно слабо родючі дерново – підзолисті грунти Полісся, які слабо придатні для сільського господарства.

В межах Волинської області виділяють фізико – географічну провінцію Полісся і Західну Українську лісостепову провінцію. Волинське

Полісся – алювіальна низовина на крейдяних відкладах, з льодовиковими формами рельєфу. Заболоченість на півночі становить до 40 % . Більше 45% території зайнято сосново – дубовими, сосновими, грабово – сосновими, грабово – дубовими, березовими та чорно вільховими лісами.

Мале Полісся знаходиться між Волинської і Подільською височинами. Тут поширені пасовища і сіножаті на луках, болотах і алювіальних рівнинах.

Волинське лісостепове Опілля або Волинська височина має горбистий рельєф з родючими грунтами на лесових відкладах. Розвинені ерозійні і карстові процеси, чому сприяє зменшення площ судібров. Лісистість тут становить 20 % . На заході ліси представлені грабовими дібровами, грабово – буковими лісами. В центральній частині Опісля лісистість зменшується через використання родючих малогумусних опідзолених чорноземів. На сході на слабохвилястій і малорозчленованій рівнині поширені дубово - соснові і дубово – грабові ліси, в минулому з чергуванням луків.

На формування лісових ландшафтів Волинської області впливає ряд факторів як природних, так і антропогенних, як сучасних, так і минулих. Основним природним чинником формування і зміни лісів області в минулому був клімат, перш за все багаторазові четвертинні зледеніння. Під час Дніпровського зледеніння вся територія була вкрита льодовиком, лише в рефугіумах Волинської височини збереглася рослинність, яка згодом поширювалася на північ. Зеров Д.К. ( 1950 р.) вважає, що на півночі України під час останнього зледеніння панувала лісостепова рослинність, де були гаї з сосни, берези, у зволожених місцях верби. Він випускає вплив на формування рослинних угрупувань Московського і опосередковано Валдайського зледеніння. Поступово степові ландшафти на вододілах почали витісняти сосна і береза. В середньому голоцені потепління призвело до утворення мішаних лісів, зокрема сосново – широколистяні з дубом, липою, ліщиною, формування вільшаників. В середньому голоцені появились також смерекові угрупування острівного характеру через наявність низовин і обводненість території, що перешкоджало суцільній її міграції. Підвищення вологості у пізньому голоцені викликало появу бука, ялиці ( Артюшенко, 1957 р. ), й зменшення площ смерекових угрупувань, зменшення ролі граба в ліса.

Сучасний клімат також відіграє немалу роль у формуванні, розвитку та зміні лісових ландшафтів Волинської області, хоча не основну. Велике значення мають фактори зволоження, рельєфу, ґрунтового та літологічного складу території. В раритетних фітоценозах значну участь беруть гідрофітні угрупування, але на них дуже впливає антропогенний фактор, тоді як на суходільні – фітоісторичні та екологічні. На підвищеній західній частині присутні рідкісні екологічні угрупування з сосни та ксерофітів у приземних ярусах ( напр., соснові бори ялівцево – лишайникові ) і антропогенно – рідкісні угрупування ( соснові бори левкобрієві, саротамнусові ). На півдні через поширення крейди - полідомінантні по деревному ярусу угрупування, багаті на флористичний склад фітоценозу. Історичні і мікрокліматичні, грунтові умови зумовили острівне поширення ялинових лісів за межами ареалу свого суцільного поширення. Достатнє зволоження в пониженнях зумовило їх приуроченість саме до цих мікро - форм рельєфу. Рідкісними є низькоберезові угрупування на болотах, грабово – дубові лісові угрупування тіньового типу; скельнодубові веснівково – різнотравні ліси; грабово – яворові вільшини; соснові бори хамедафно – багнові. Екологічно рідкісними також є соснові бори колючоплавонові й ялівцево – лишайникові, вплив на формування і поширення яких здійснює переважно фактор рельєфу й ґрунтовий покрив. В багатьох місцях поширення ялини в даних природно – кліматичних умовах є екстремальним, тому вона поступово витісняється іншими, більш пристосованими до даних умов породами в зони її екологічного оптимуму, де вона здатна конкурувати з іншими видами, зокрема сосною та вільхою. Тому для збереження сосново – вільхово – ялинових фітоценозів необхідно перш за все зберігати природні умови їх зростання, зокрема великої обводненості території їх поширення.

За весь історичний час існування географічної оболонки, а зокрема лісових ландшафтів, постійно відчувався негативний вплив на них і збоку людини, її ростучої діяльності, у різних його формах:

- агрикультурній – обезліснення і розорювання схилів, яке призводить до яро утворення та ерозії грунтів;

- сельбищна, урбаністична, беллоїдна ( зв”язана з військовими діями);

- лісоексплуатаційна – використання лісових ресурсів, яке довгий час було одностороннім, нераціональним, екстенсивним, без достатнього відновлення і догляду за лісами;

- техногенна – вплив на лісові ландшафти різних форм господарської діяльності людини, особливо в період розвитку НТП ( це стосується і видобутку корисних копалин, і будівництва доріг, і т. п. );

- геохімічна – вплив продуктів функціонування підприємств, транспорту на екологічний стан лісових ландшафтів;

- геофізична – вплив теплового, радіоактивного, пилового та інших видів фізичного забруднення.

Такі форми впливу тягнуть за собою ряд наслідків: девамстація лісових ландшафтів, біологічне і біоценотичне збіднення, генетичне збіднення органічного світу, зниження потенціальної регенеративної здатності природних екосистем і екологічної стабільності окремих біомів, порушення біогеохімічних функцій живої речовини і біогеохімічних циклів у природі.

Прослідкуємо цей вплив на лісові ландшафти за весь перід існування людства.

Археологія говорить, що територія Волинської області була заселена ще приблизно п’ятнадцять тисяч років тому в пізньому палеоліті. Це були мисливські племена. В неоліті ( 4 тис.р. до н.е ) на півдні області жили племена, які займалися землеробством, скотарством, мисливством. З часом вони витіснялися іншими. У сьомому – десятому століттях на Волині склалися ранні феодальні відносини, що сприяло заселенню та освоєнню нових територій, виникнення нових міст: Володимир, Червень, пізніше Буськ, Луцьк, Турійськ, Чорторийськ, Перемиль. Поселення в основному розміщувались вздовж рік. Інтенсивне освоєння території почалося ще в дев’ятому – десятому століттях, ще за часів Київської Русі, але особливо великий вплив був на початку сімнадцятого – вісімнадцятому століттях через осушення. Ланцевич С. (1931р.) вказує, що досить інтенсивне осушення території почалося з вісімнадцятого століття. Зниження рівня води змінило породний склад лісів, хоча і сприяло росту з дубово – соснових угрупувань. Екстенсивне осушення здійснювалось і наприкінці дев’ятнадцятого століття під керівництвом Б.М. Жилінського та в тридцятих роках двадцятого століття ( роботи Польського Бюро меліорації Полісся ). Посилене осушення здійснювалось в 1960 - 1976 роках привело до зменшення ролі в лісах болотної і гігрофільної рослинності.

У сімнадцятому – вісімнадцятому століттях густота поселенських елементів становила 5 населених пунктів на 100 км2, а в лісостеповій частині і більше, що зумовлено меншою заболоченістю та лісистістю. В період капіталізму Волинська губернія була відсталим аграрним краєм, де сільське населення становило 92,6 % всього населення. На початку двадцятого століття густота поселенських елементів становила 6 одиниць на 100 км.2. По території було розкидано багато хуторів. Після Першої світової війни децентралізація поселень ще більше посилилась. В радянський час штучно була зменшена кількість поселень – більше ніж у два рази, порівняно з 1921 роком, і проводилось укрупнення населених пунктів. В післявоєнний період вирубками нівелювалась різноманітність породного складу лісових угрупуваннях. Лише не великими масивами (Берестяно – Цуманські ліси, Маневицька дача ) збереглися полі домінантні лісові угрупування з участю дуба та сосни в головному ярусі, наявністю рідкісних неморальних видів у трав`яному покриві. Рідкісними стали угрупування з участю явора і дуба скельного. Все це свідчить про те, що людина здатна вплинути не лише на розміри лісових площ, але й на їх породний склад, не насаджуючи нових видів, а опосередковано, впливаючи на природне відновлення через господарську діяльність.

В двадцятому столітті приріст населення незначний через дві світові війни, міграції. Це з однієї сторони позитивно вплинуло на лісові ландшафти через меншу заселеність території. В шістдесяті роки чисельність населення зростала через освоєння Львівсько – Волинського кам’яновугільного басейну. З 1994 року приріст населення є відємний через підвищення смертоності і зниження народжуваності. На 1997 рік в області проживало 1071,8 тис. чол., а густота населення змінювалася по районах від 24,5 до 55,3 чол./км2. Найбільша вона в південних районах, де незначна залісненість території і велика її розораність; найменша в центральних і в північних районах через велику лісистість і заболоченість території.

Першою формою виробництва на Волині, яка відіграє дуже важливу роль в народногосподарському комплексі, і яка особливо впливає на зміну площ лісів, є сільське господарство, зокрема рослинництво. Воно займає приблизно 688 тис.га земель. Найбільші їх площі зайняті зерновими в центральних, південних і в південно – західних районах, цукровими буряками в південних і центральних районах, льону – довгунця в центральній і західній частині області. Такий розподіл пов’язаний перш за все з грунтово – кліматичними умовами. Малородючі дерново – підзолисті грунти півночі області зайняті під лісовими площами, родючіші освоєні сільським господарством.

Кормовою базою тваринництва, зокрема розведення великої рогатої худоби, є як сільське господарство, так природні пасовища, в ролі яких часто виступають лісові угіддя. Це порушує структурність грунту погіршує його повітряно – водний режим, а також лісова рослинність зазнає механічних пошкоджень з боку тварин, особливо молоді насадження та трав`янисто – чагарниковий покрив. На півночі та заході, тобто в зоні поширення лісів, тваринництво розвинуте слабше, що позитивно впливає на збереження лісів.

Волинська область індустріально слабо розвинута, і це сприяє розвитку тут лісового господарства. Промисловість представлена машинобудуванням, хімічною, добувною, легкою, харчовою галузями, промисловістю будівельних матеріалів та лісовою. В основному вони розміщені у великих містах центральних та південних районів, а також невеликі підприємства в районних центрах. Лише кар’єри добування корисних копалин невеликими ареалами розкидані по території області. Тому можна сказати, що вплив промисловості на лісові угіддя є невеликим. Добування кам’яного вугілля зменшило витрати деревини на паливо, проте ліс став використовуватись для будування шахт.

Лісохімія і деревообробка розвивалась ще на початку дев’ятнадцятого століття. Ще у 1899 році у Волинській губернії налічувалось 88 заводів і підприємств по переробці лісової сировини. Таке інтенсивне використання лісу зумовило скорочення його площі із 42 % у 1850 році до 25,5 % у 1870 році. А в 1884 році лісистість становила лише 23,4%. Лісовідновлення відставало, але на початку двадцятого століття лісистість збільшилась до 31 %. З 60-х рр. Комплексні підприємства по вирощуванню, заготівлі, обробці та переробці лісової сировини, вдосконалило контроль за його використанням. Ведення лісового господарства та охорону лісів державного значення здійснюють 14 лісгоспів Волинського державного лісогосподарського об’єднання “Волиньліс” 11 міжгосподарських лісгоспів, деякі сільськогосподарські підприємства. У Володимирі – Волинському, Ковельському, Камінь – Каширському, Ківецівському, Ратнівському, Швацькому лісгоспах нараховується приблизно 250 га лісонасіннєвих плантацій, проте цього не вистачає для повного відновлення лісових ландшафтів. Тому планується створити додаткові на площі 70 га у Володимир – Волинському та Ківецівському лісгоспах. У більшості лісгоспах розміри посадки перевищують обсяги рубок, що свідчить про позитивний баланс лісовідновлення. Найбільше заготовляється деревини в Уманському, Ківецівському та Маневицькому лісгоспах. Щорічно заготовляється 300 тис. м3 деревини, але цей показник меншає через нестачу стиглих лісів. Окрім деревини ліс дає щороку у великій розмірах березового соку, грибів, ягід, плодів, лікарської та технічної сировини, м’яса диких тварин.

Через осушення хвойні породи втрачають енергію росту. На суходолах осушення мало вплинуло на видовий склад і поширення лісових угрупувань, проте антропогенний вплив позначився на поведінці дуба скельного, явора, ялини, які зростають біля меж свого суцільного поширення. В лісах де поширений граб, поновлення основних порід треба регулювати, бо граб затруднює їх поновлення.

Вплив людини на лісові ландшафти зумовив поширення певних лісових угрупувань. Так, в лісах під впливом лісових пожеж формуються сосняки мучницеві. Впровадження в лісові культури саротамнуса віничкового в ролі супутнього чагарника зумовило виникнення нового угрупування сосняків саротамнусових.

Внаслідок стихії 23.06.97 р. в лісових масивах області виникли вітровали та буреломи на площі 26 тис. га.із загальною кубомасою біля

900 тис. куб. м. Від стихії найбільше постраждав Камінь – Каширський район, де станом на 01.01.2001р. ще залишилось не розроблено 3080 га. буреломів.

Враховуючи цей, а також інші природні і антропогенні фактори зменшення лісових площ на території Волинської області, державне лісогосподарське об’єднання “ Волиньліс “ та управління агропромислового комплексу облдержадміністрації за 1998 рік на вирубках, що підлягають залісненню, створили 2143 га. лісових культур, 1057 га. включено під природне відновлення, посаджено лісу на ярах, балках, крутосхилах і інших не придатних для ведення сільського господарства землях на площі 201 га. Також значна увага приділяється забезпеченню захисту лісу від шкідників та хвороб, а особливо охорону його від пожеж і самовільних вирубок. За 2000 рік в лісових угіддях області зареєстровано 27 випадків лісових пожеж на площі 21 га., виявлено 841 куб. м. самовільно зрубаної деревини.

Крім впливу на розміри лісових ландшафтів виробничої діяльності людини існує ще один негативний фактор – радіаційне забруднення. Із трагедією на Чорнобильській АЕС сталися великі зміни у користуванні лісом на значній території, оскільки вона забруднена Cs–137 ( Додаток 14, 15 ).

В деревині, хвої, в грибах, ягодах добре акумулюються радіонукліди, які хоча і вилучаються з атмосфери, потрапляють у грунт, а згодом і до людини.

Отже, як видно, сьогодні людина активно впливає на структуру, розміри, та стійкість лісових ландшафтів, що може негативно відбитися на подальшому їх розвитку. Тому дуже важливо при будь-якій господарській діяльності враховувати можливі наслідки.

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ЛІСОВИХ ЛАНДШАФТІВ ТА ЇХ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

3.1 Лісові ландшафти Волині і їх динаміка

лісовий ландшафт

Однією із основних формацій в межах Волинської області є соснові ліси, які займають підвищення рельєфу чи заболочені низини, тобто зростають в найбільш екстремальних умовах. На підвищеннях поширені сосново – лишайникові асоціації ( сухі бори ), які переважають у північних поліських районах. Дерева в цих лісах порівняно невисокі, зімкнення крон не більше 0,6. В них часто не має підліску. Суцільний трав`яно - моховий покрив утворений 3 –5 видами роду кладонія і цетрарія, а також у невеликій кількості є засухостійкі трави і чагарники: чебрець, тонконіг, булавоносець. Зрідка трапляються кущики вереску, брусниці, толокнянки, специфічні поліські види: вівсянка поліська смолка литовська, гвоздика розчепірена.

На схилах трохи нище поширені зеленомошні соснові асоціації ( свіжі, здебільшого вологі бори ). Висота сосни в них у 60 – 80 – літньому віці сягає до 20 – 22 м, зімкнення крон – 0,8, деревостан більш щільний. Це найбільш багаті і різноманітні сосняки Полісся. Серед них виділяються чорничники, які займають найбільш понижені частини рельєфу. Ярус чорниці і інших низькорослих рослин становить приблизно 70% проективного покриття. Вереск, який росте в лісах на всіх рівнях від сухих вершин до боліт, відразу показує, що колись тут була низова пожежа. Проте виділяється як окрема асоціація бір – вересняк, природний, первинний. Він становить невелику смугу між борами лишайниковими і бруснично – зеленомоховими, хоча їх дуже мало.

З борів – зеленомоховиків є ще молінієво – чорнично – зелено - мохові асоціації, які поширені в більш вологих місцях ніж чорничники. Деревостан в них високобонітетний. Тут поширена береза і чагарниковий ярус з крушин, які займають низинні рівнини. Тут є і болотна рослинність: багно, буяхи, - а в моховому покриві серед зелених мохів є зозулин льон прямий і сфагн лісовий. До сосняків– зеленомоховиків на багатших грунтах приєднуються сосняки орлякові з домішкою берези. В таких лісах крім типових для сосняків видів трав і чагарників є ще види дубово – соснових лісів: купина, герань, перловик і інші. Грунтово – чагарниковий ярус тут найбагатший по видовому складу. Це є перехідний тип соснових лісів до дубово – соснових.

Нижче по схилу через сосново – довгомохову смугу переходить в сосоново – біломохову ( сирі бори ). Це болотисті ліси з переважанням серед мохів сфагнуму. Вони поширені переважно на півночі. Деревостани сосни мають висоти 10-15 м у віці 80-100р через поганий доступ кисню у грунті. В цих лісах завжди присутня береза пухнаста. Видовий склад трав`янисто – чагарникового ярусу бідніший. В ньому переважають багун, журавлина, буяхи, чорниця, молінія, брусниця, пухівка та деякі інші болотні злаки.

На території Волинської області переважаючим типом лісів є дубово – соснові ( субори ), але через вибіркову вирубку дуба вони інколи перетворюються на сосняки. Грунти тут більш багаті і представлені дерново – підзолистими супіщаними, з прошарками суглинків і помірним, але достатнім зволоженням. Тут складніший склад і будова лісових угрупувань. Верхній ярус становить сосна, висоти якої сягають 25-27 м, нижній ярус – дуб з висотами 16-18 м. Серед сосни зустрічається і береза, серед дуба – осика і вільха. Крім того лісові галявини оточують невисокі дерева третьої величини: дика груша, лісова яблуня, верба козяча, рідше клен, липа, граб. Виділяють ліщинові, крушинові субори, в яких підлісок інколи не виражений. Найбільш поширеними є ліщинові та чорницеві субори. Трав`янисто - чагарниковий ярус багатий за видовим складом і за масою. Мохи є лише в мікропониженнях, навколо стовбурів, на пенькових купинах та на місці кострів.

Ліщину через вирубку її людиною замінює зіновать руська. До ліщини приєднуються бересклети європейський і бородавчатий, барбарис, зрідка калина. В наземному ярусі поширені чорниця, орляк, кислиця, ожина волосяна, смовдь гірський, молінія, конвалія. Серед рідкісних тут зустрічаються орхідеї, лілійні, плауни.

Субори з підліском з крушини займають більш зволожені місця і поширені більше ніж ліщинові. Підлісок в них густий і представлений крушиною, рябиною, черемхою. Трав`янисто - чагарниковий покрив такий же, як і в попередньому угрупуванні, з переважанням чорниці і молінії. Зустрічаються і деякі лучно – болотні види: щучка дерниста, осока чорна та просяна.

Часто трапляються дубово – грабові ( груди ) ліси на бідніших грунтах. Вони, як правило, двоярусні, у другому ярусі яких представлений дуб, який тут розріджений. Відновлення його стримується грабом. Реконструкції та рубки догляду досить ефективні у таких лісах. Підлісок розвинений слабо і представлений копитняком, яглицею, маренкою.

Як правило, на місці вирубок чи згарищ борів чи суборів виростають березові ліси з берези повислої. На більш сирих ділянках зростає береза пухнаста. Висота таких деревостанів сягає 25 м. Ці ліси менш довговічні ніж насаджені чи посіяні. Чагарниковий ярус слабо виражений або й зовсім відсутній. У приземному ярусі представлені орляк, вереск, чорниця, молінія а також зелені мохи. Господарська діяльність змінює їх видовий склад та продуктивність.

На Волині проходить південна межа поширення темнохвойних лісів, зокрема ялини. Невеликі площі їх зберігаються у лісових заказниках: Гірницький, Домаківський, Силікатний, Сільцівський. В Головнянському лісництві збереглися природні ялинники на площі 5,7 га.

Такі ліси найбільш поширені на перезволожених і заболочених зниженнях, тому серед них переважають вологі і сирі типи. Деревостани низько -, рідко середньопродуктивні, як правило, мішані. Тут зростають також сосна звичайна, береза бородавчата і пухнаста, вільха чорна, осика, рідше граб і дуб звичайний. Переважають ялинові ліси із гіпновим і сфагновим моховим покривом. Чисті ялинові ліси нестійкі проти сильних вітрів, сильно страждають від кореневої губки і опенька, окислюють грунти; проте варто вирощувати мішані ліси з ялиною, бо ялина є важливою лісоутворюючою породою.

На місцях вирубок, або згорілих дубово – соснових, широколистяних ( дубових і грабово – дубових ) лісів зростають осичники. Вони, як правило, змішані з березою, інколи чисті. Чагарниковому і трав’янистому покриву властиві несталість, значне забур’янення випадковими видами. В лісостеповій частині області є і довготривалі чисті осикові гайки – осикові колки. В таких гайках характерна одноярусність, зімкнутість на 0,6 – 0,9 , деревостани першого класу бонітету. В цих лісах крім осики і берези найчастіше зустрічаються дуб, граб, липа серцелиста, сосна звичайна, яблуня лісова, черешні, берест. В підліску добре розвинена ліщина, рідше бруслина бородавчаста та європейська, крушина ламка. У трав’янистому покриві багато маренки запашної, осоки волосистої, веснівки дволистої, конвалії звичайної, яглиці звичайної, чорниці, тонконога дібровного, які виступають субдомінантами у відповідних асоціаціях. Моховий покрив відсутній. Осичники з часом поступаються дубовим лісам, тільки якщо на них не впливає діяльність людини.

По долинах рік поширені вільхові ліси, для яких низинний рельєф з достатнім зволоженням і близьким заляганням підземних вод є оптимальними умовами для їх гарного зростання. Лісоутворюючою породою є вільха клейка ( чорна ). Домішками служать береза пухнаста, сосна звичайна, ясен звичайний, ялина європейська, осика, граб, дуб. У підліску зростає горобина, черемха деякі верби. Трав’яний покрив найбагатший в умовах сильно – і середньопроточного зволоження. В таких лісах можна зустріти малину, ожину, калину. Часто 45 – 50 – метрові стовбури знизу обвиває хміль. Серед трав поширені кропива дводомна, гравілат річковий, війник ланцетний, зюзник європейський, папоротники, фіалка болотна, кислиця звичайна. В більш понижених місцях малина зникає і з’являється чорна смородина. В пониженнях, де вода весною і осінню застоюється, а літом висихає і опускається на глибину 20 – 60 см. зростають самі складні за складом високопродуктивні вільшаники.

В лісах Шацького національного парку, площа лісового фонду якого рівна 18,8 тис. га. переважають соснові насадження, які становлять 70 % лісової площі. Найбільш поширені тут сосняки чорницеві, менш - сосняки зеленомохові та верескові. Вершини піщаних гряд вкриті сосняками лишайниковими, а їх схили брусницевими. Трав’яний покрив представлений кострицею овечою, що свідчить про те, що тут колись була низова пожежа. У парку значну роль відіграють вільхові ліси, які займають 15 % загальної їх площі, і поширені в пониженнях навколо великих боліт і озер. Це в першу чергу вільшаники кропивні, але є й осокові та гравілатові. Вони служать добрим притулком для багатьох видів тварин, особливо птахів і копитних, а також це могутнє джерело фітонцидів, потужний випаровував надлишкової вологи.

Березові ліси займають 10 % лісової площі і сформовані березою повислою ( на сухих місцях ) і пухнастою ( у вологіших місцях ). Особливо гарні чорницеві та орлякові березняки.

На більш багатих і вологих грунтах сформувалися дубово – соснові ліси, але вони представлені лише фрагментарно.

Волинь – лісистий край, генератор кисню для подільського Лісостепу, фільтр Полісся, акумулятор його вологи. Площа земель лісового фонду області в 1996 році становила 697 287 га, з них вкритих лісом 621 969 га. Найбільші площі зайняті під лісами першої групи – лісами, які виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі, захисні та водоохоронні функції. Так як Волинь – край рівнинний, багатий на опади і йому мало знайомі постійні сильні вітри, то полезахисних і протиерозійних лісових насаджень тут дуже мало.

Загальна площа лісових і інших лісопокритих площ на території Волинської області станом на 01.01.1999 року становить 682,5 тис. га (33,88% від загальної площі області ), в т.ч. вкриті лісовою рослинністю 637,0 тис. га. Лісистість області становить 31,6 %. З усіх лісів та інших лісовкритих площ ліси першої групи становлять 105,5 тис. га.. Сюди відносяться заповітні лісові ділянки, ліси з науково – історичним значенням, особливо цінні масиви, лісопаркові частини лісів зеленої зони, лісогосподарська частина лісів зеленої зони, захисні смуги вздовж доріг, інші ліси, що мають значення для охорони навколишнього середовища, заборонені смуги по берегах і водоймах. У лісах цієї групи категорично забороняються усі види рубок, за винятком санітарних та лісовідроджуючих, випасання і прогін худоби, влаштування польових тракторних станів, заїздів автотранспорту. Ліси другої групи становлять 445,1 тис. га. Це спеціальні зони і спеціальні смуги, використовувані ліси, ліси національних парків. Ліси КСП належать в основному до другої групи.

По основній функції використання для виробництва деревини використовується 327,9 тис. га , для захисної, природоохоронної та біологічної мети – 69,4 тис. га., для відпочинку – 2,6 тис. га. Найбільші площі займають ліси, які виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, найменші – полезахисні, протиерозійні. Ліси на Волині розміщуються переважно на Поліссі, де лісистість становить 45% , а в лісостепу – лише 5%. На 1997 рік найвищі показники лісистості території були характерні для Маневицького -55,2%, Камінь-Каширського- 40,9%, Шацького –41% районів. Слід відмітити, що в порівнянні з 1966 роком лісистість в межах області зазнала просторових змін. Так, в 1966 році максимальні значення ( 50% ) лісистості території були властиві Камінь-Каширському, Ратнівському та Любешівському районам. Станом на 2001 рік лісистість змінилась до таких показників (відповідно):40,9%,33,3%, 34,9%. Найменшою лісистістю відзначаються Луцький ( 6,7% ), Горохівський ( 10,2% ), Рожищенський ( 10,3% ), Іваничівський ( 11,6% ), Локачинський ( 15,7% ) райони.

Слід зауважити, що в межах досліджуваної території відбуваються складні процеси перерозподілу площ лісів, їх вікової структури. В 1995 році площа лісових земель області становила 695 тис. га якою вона була в 1983 році, але вже до 1988 року різко скоротилася. З них 429 тис. га ( 61,7 % ) – ліси держлісфонду, 263 тис. га ( 37,8 % )– ліси спеціалізованих лісгоспів, 3 тис. га ( 0,5%) – інших користувачів. З 1983 по 1995 роки площа лісів держлісгоспів скорочується, а лісів міжгосподарських лісгоспів – зростає.

Ліси державного значення – ліси, що перебувають у віданні державних органів лісового господарства, а також міські ліси, закріплені ліси та ліси заповідників. Ліси КСП ( Колективних сільськогосподарських підприємств ) – ліси, що розміщені на землях, наданих цим підприємствам у безстрокове користування. І перші, і другі входять до складу єдиного державного лісового фонду.

Область характеризується захисно – експлуатаційним типом ведення лісового господарства, тому тут велика інтенсивність експлуатації. Штучні насадження у віці 40 років становлять – 45 %. Внаслідок заміни малоцінних насаджень більш цінними і продуктивнішими покращується структура лісів.

За останні роки сталися зміни в площі основних категорій земель. Лісові землі збільшилися приблизно на 5,4%, нелісові зменшились на 3,1%. З 1995 по 2000 роки загалом зменшилась площа лісів першої групи на 10,5 тис. га, в основному за рохунок зменшення площ особливо цінних лісових масивів, тоді як інші категорії лісів збільшили свої межі.

Для оцінки якості деревини, як відомо, вивчають її породний склад. На Волині хвойні ліси займають 60% площі всіх вкритих лісом земель, із них 59% становлять масиви сосни звичайної, які поширені переважно на піщаних заплавах річок Прип”яті, Вижівки, Стоходу, Турії, і 1% ялини європейської. Твердолистяні породи займають 16%,серед них посадки дуба чорного – 14,4%, червоного - 0,6%, граба звичайного – 0,5%, ясена звичайного – 0,3%. М`яколистяні породи становлять приблизно 24%. На місцях вирубки дубово - соснових та грабово - дубових лісів зростають березняки ( 9,7% ), та осичники ( 0,4% ), по всій території на заболочених пониженнях, в заплавах річок - вільшаники (14,4% ). Ця картина виявляє наслідок лісогосподарських міроприємств по збільшенню площ цінних порід: сосни збільшилось на 3%, дуба – 8,5%, осики зменшилось на 35%. З 1983 по 1996 роки по об”єднанню “Волиньліс” спостерігається збільшення площ хвойних, твердо- та м”яколистяних порід, проте скорочення площ молодняків, що говорить про недостатнє лісовідновлення.за цей період появились посадки бука.

Держлісгоспи мають крім лісових земель ( 92% ) і інші угіддя , серед яких найбільші площі займають болота, сінокоси, дороги і просіки. Запас хвойних порід становить 46230,0 тис.м3 ( 225,0 тис. га ), твердолистяних – 9370,0 тис. м3 ( 57,7 тис. га, м`яколистяних – 12760,0 тис. м3 ( 87,3 тис. га ). Переважають високобонітетні насадження ( 82,5 % лісової площі ). Низькобонітетні становлять 1,1% на площі 4,3 тис га – ліси несприятливих умов. У лісах Волинської області молодняки займають 162,6 тис. га , середньовікові – 156,4 тис га, пристиглі – 47,2 тис. га, стиглі і пристигаючи – 14,4 тис. га. Подібна картина спостерігається і в лісах держлісгоспів. У твердолистяних і м”яколистяних породах велика частка середньостиглих і пристигаючих порід. В осикових колках переважають стиглі деревостани.

Щорічний об’єм заготівлі живиці становить – 600 т, березового соку – 10,2 тис. т , грибів – 440 т, ягід і плодів – 379 т, лікарської сировини – 28 т, м”яса диких тварин – 28 т.

Зміна площ лісових ландшафтів Волинської області перш за все залежить від величини рубок. З 1978 року спостерігається зменшення об”єму рубок до 1992 року, зростання до 1994 і знову скорочення до 1995 року.

В загальному по Волинській області з кінця вісімнадцятого століття спостерігається зменшення лісистості через великі темпи рубок без достатнього лісовідновлення, а вже 1956 року лісистість почала зростати до 1991 року до максимального її значення – 35,2 %. Зараз лісистість області становить 31,6%.

3.2Функціональне значення лісових ландшафтів

Лісові ландшафти відіграють важливу роль у функціонуванні природного середовища в у житті людини. Це відбувається завдяки різноманітності виконуваних ними функцій. Розглянемо значення лісових ландшафтів детально. Г.О.Бачинський розрізняє пряме і непряме функціональне значення лісових ландшафтів. Пряме значення поділяється на біосферне та економічне, непряме – на екологічне та суспільно-корисне.

Функції лісових ландшафтів, що безпосередньо зв”язані з еволюцією біосфери та підтриманням їх організованості, відносять до категорії біосферних. Вона в свою чергу поділяється на космічну, біогеохімічну, грунтотворчу, функціональну.

Космічна функція лісових ландшафтів полягає в тому, що вони, трансформуючи променеву енергію Сонця, є сполучною енергетичною ланкою між Космосом і Землею. Променеву енергію Сонця вони перетворюють на енергію біохімічних процесів, енергію життя, енергію відтворення.

Біогеохімічна або “газова” функція лісових ландшафтів має значення для збереження газового балансу в атмосфері на рівні оптимальному для життєдіяльності живих організмів. “Легені планети” забезпечують постачання кисню в атмосферу, забираючи з неї все зростаючу кількість вуглекислого газу. Так, 1 га зелених насаджень протягом 1 години поглинає 2 кг вуглекислого газу. Таку його кількість під час дихання виділяє 200 чоловік. Їх роль з цієї точки зору особливо важлива в наш час, час індустріалізації суспільства, коли розміри постачання вуглекислого газу в атмосферу і поглинання з неї кисню постійно і стрімко зростає. Встановлено , що один гектар 20-річних сосняків засвоює щорічно 9,35 тон вуглекислого газу і виділяє 7,25 тон кисню. Найбільш активні в цьому плані середньовікові високопродуктивні деревостани. Найкраще очищує повітря і поглинає вуглекислий газ каштан. Ліси України поглинають щорічно 43 млн. т вуглекислого газу і виділяють приблизно 35 млн. т кисню.

Важлива роль лісових ландшафтів в грунтотворенні, адже саме вони є основним джерелом органічної сировини для грунту, матеріалом для утворення гумусу. На долю лісів припадає 55% щорічно утвореної біомаси планети. Найбільша кількість органічної речовини припадає на широколистяні й темнохвойні ліси ( 16 – 36 т/га ). Фітомаса широколистяних лісів становить 40 – 80 ц/га. В ялинових і соснових лісах підстилка товста, слабо розкладена, а дубових, липових, березових – тонша, пухка і сильно мінералізована. Потужність гумосового горизонту під ялиновим лісом сягає 14 см, сосновим – 16 см, березовим, дубовим і липовим – 18, 25, 26 см відповідно. Ліси впливають на механічний склад грунту і його структуру. Під лісами структура грунту зерниста, краща, ніж під полями.

Функціональне значення лісових ландшафтів полягає в тому, що вони є однією із самих важливих ланок у загальному коло обігу речовин у природі і разом з тим є середовищем життя багатьох видів тварин і рослин. При зведенні ділянки лісу суттєво змінюється трав”янисто-грунтовий покрив, адже умови слабкого освітлення, прохолоди, слабкої сили вітру і т. п. змінилися на протилежні, умови відкритої місцевості. Лісова фауна також мігрує на інші лісові площі, а тут поселяються інші види, пристосовані до життя на відкритій місцевості.

Основними економічними функціями лісових ландшафтів є харчова і кормова, ресурсно-сировинна, енергетична, фармацевтична. Шляхом механічної обробки з деревини виготовляють 500 предметів і виробів а за допомогою глибокої хімічної і хіміко-механічної переробки – більше 25000. 70% населення планети живе в дерев”яних будинках. До продуктів хімічної переробки відносяться: віскона тканина, штучний шовк, папір, целюлоза, сухікормові дрізджі, штучна шерсть, картон, спирт, гума, глюза. Сировиною для паперу є ялина, осика, береза, вільха, тополя. З кори дерев можна виробляти органічні добрива, які поліпшують структуру грунту.

Як відомо, ліс – сировина для лісової і деревообробної промисловості, тому необхідне забезпечити постійне постачання для підприємств цієї галузі якісних лісопродуктів. Це залежить від ефективності господарювання, від організації і управління лісових господарств. Ліси області займають площу 637,0 тис.га, лісистість становить 31,6%. Економічне значення лісових ландшафтів і їх господарське використання ми будемо розглядати на прикладі лісів, які належать Волинському державному лісогосподарському об”єднанню “Волиньліс”.

Виробниче об”єднання “Волиньліс” поділяється на 15 лісогосподарських підприємств ( держлісгоспів ). Кожен з держлісгоспів має у своєму підпорядкуванні лісництва, яких є в області 84, і які в свою чергу діляться на майстерські дільниці і обходи. Є 4 мисливські господарства. Межі держлісгоспів не співпадають із межами районів, тому що розподіл лісів на території області дуже нерівномірний. Різниці у природних умовах росту лісів зумовили специфіку кожного лісового господарства, а також спеціалізацію по певних галузях користування лісом.

В господарській практиці виділяють дві основні сфери діяльності об”єднання: лісогосподарську ( лісовирощування і лісозаготівля ), лісопереробну. Ці функції здійснюються в межах окремих підрозділів об”єднання – держлісгоспах. Створені лісонасіннєві бази, де вирощуються саженці деревних порід, які потім висаджують на нових невкритих лісом землях або на місцях зведених лісів.

Лісозаготівля проводиться з урахуванням масштабів лісовідновлення, але, нажаль, об”єми рубок перевищують темпи лісовирощування, і у віковій структурі лісових ландшафтів Волині переважають молодняки. На 1999 рік лісгоспами було заготовлено 484,5 тис. куб. м деревини, з них 246,5 тис. куб. м на рубках головного користування. Лісопереробна підгалузь представлена деревообробними цехами, майстернями, комбінатами, які випускають різноманітну продукцію: пиломатеріали, тарна дощечка, паркет, сувеніри, штахет, столярні вироби, заготовки для євро піддонів, вагонка, скипидар, екстрат хвойний, фанера і т. ін.

Економічне значення лісових ландшафтів залежить від рентабельності роботи його користувачів. Так, рентабельність використання лісових ресурсів найвища в Городоцькому, Ківерцівському та Ковельському держлісгоспах, а найвища – в Шацькому та Камінь-Каши рському. Помітно зростає випуск продукції з 1 куб. м сировини, особливо з відходів.

Простежуючи темпи зростання обсягів виробництва товарної продукції за період з 1997 по 1999 роки можна зробити висновок, що в 1998 році вони різко впали, а в наступному році зросли, хоча початкового рівня не досягли. В цьому плані можна відмітити Цуманський, Ківецівський та Городоцький держлісгоспи. Найнижчі темпи зростання в Шацькому, Любешівському та Камінь-каширському держлісгоспах.

Економічний ефект від використання лісових ландшафтів об”єднання змінюється з часом по держлісгоспах. Так, у 1997 році найефективніше працював Старовиживський держлісгосп, в якому досягнуто найнижчих затрат на 1 грн. товарної продукції. Ефективною була діяльність Володимир-Волинського, Ківецівського та Цуманського держлісгоспів, а робота Камінь-Каширського, Луцького та Городоцького була неефективною. В 1998 спостерігалося загальне погіршення ситуації в об”єднанні. На перших місцях стояли Ківерцівський, Уманський та Володимир-Волинський держлісгоспи, а Старовиживський відійшов на сьоме місце. В 1999 році найефективніше працювали переробні підрозділи в Цумані, а також на високому рівні тримався Ратнівський, відновив втрачені позиції Старовиживський держлісгоспи. Вгіршому стані знаходяться Володимир-Волинський, Маневицький, Камінь-Каширський та Шацький держлісгоспи. В загальному у 1999 році відбулося загальне вирівнювання стану справ в держлісгоспах.

Ліс – велике джерело харчових і кормових продуктів, які щорічно заготовляються у великій кількості. Розглянемо використання цієї функції лісового ландшафту на прикладі Камінь-Каширського держлісгоспу. Лісництвами заготовляються такі види сировини: гриби, плоди, ягоди, полуниці, яблука, журавлина, горобина, калина, чорниця, березовий сік бджолиний мед.На сіножатях проводиться заготівля корму для тварин як тих, що наявні вгосподарствах лісництв, так і диких ( лосів, козуль ). З хвої виготовляють хвойно-вітамінне борошно.

Лісові ландшафти – жива аптека, комора лікарської сировини, яка ще досить слабо вивчена. Вчені говорять, що із вибірки із ста видів рослин детально досліджена і вивчена лише одна, тобто 1%. Половина усіх нині існуючих ліків і половина тих, які призначені для лікування складних хвороб, виготовлені на рослинній сировині. Із лікарської сировини заготовляють траву звіробою, кору крушини, дуба, насіння льону, чистотіл, пастушу сумку.

Крім цьго в лісах Волині ростуть і інші лікарські рослини: багно звичайне, барвінок, брусниця, суниці, конвалія, малина, шипшина. В соснових борах зростає цмин пісковий, в мішаних лісах – копитник європейський, в рідколіссях – материнка. До лікарської сировини також відносять березу повислу, дуб звичайний, сосну звичайну, вільху клейку.

На сьогодні ліс залишається вашливою енергетичною базою, особливо для населення, яке проживає поблизу його поширення, і яке позбавлене газифікації.

Екологічна функція лісових ландшафтів – це здатність його охороняти, відтворювати природний баланс, регулювати природні процеси. Інтенсивність сприятливого впливу лісових ландшафтів на навколишнє середовище залежить від стану лісових площ ( на вирубках цей ефект може бути і негативним ). Немалу роль відіграє видовий склад лсів в їх просторове розміщення.

Оздоровлення навколишнього середовища в захист поверхні від негативних природних процесів, вплив на водний баланс території і рекреаційний потенціал – важливі екологічні функції лісу. Захисні лісові насадження у Волинській області займають площу 34,95 тис. га, полезахисні лісові смуги – 1,53 тис. га, залужені,деградовані та радіоактивно забруднені землі, на яких варто було б здійснювати лісомеліоративні заходи – 52,70 тис. га.

Рельєф Волинської області переважно рівнинний, лише на півдні знаходиться Волинська височина, горбистий рельєф. Остання складена лесами і іншими гірськими породами важкого механічного складу, які добре піддаються ерозії. Ліси пом”якшують інтенсивність більшості геоморфологічних процесів. За рік при нерівному рельєфі з 1 га змивається до 50 т грунту. Коріння дерев закріплюють грунт, затримують розвиток площинного змиву, зсувних процесів, бічної ерозії, перешкоджають розвіюванню тонкого матеріалу, чому сприяє також погашення вітру у лісонасадженнях. Тому ліси крутих схилів, де існує загроза грунтової ерозії чи зсувів, відносять до захисних природних об”єктів. Береги потоків, відвали пстої породи, терикони і інші незручні землі заліснюються. Лісові насадження на відвалах сприяють грунтоутворенню і стабілізують пухкий грунт. Такі насадження через деякий час можуть бути використані в господарстві.

Для збереження грунтів використовують такі види насаджень: присітєві чи прибалкові; берегові і донні лісонасадження по балках; приярові смуги; закріплення схилів ярів; обліснення донної, руслової і конусної частини ярів. Для їх створення на вилугованих чорноземах і сірих лісових грунтах можна використовувати дуб літній, березу бородавчасту, модрину сибірську і руську, сосну звичайну із супутними породами: липа дрібнолиста, акація жовта, вишня польова, ліщина. На піщаних берегах в наносах – сосну звичайну і кримську. Для цього у всіх випадках найкраще використовувати кореневопагонові дерева і чагарники, які краще інших закріплюють грунт.

Дуже важлива роль лісових ландшафтів у збереженні води на місцевості.Стік з лісових площ менший ніж з відкритих ділянок, бо дерева випаровують більше вологи, ніж трав”яниста рослинність. Листяний лісз 1 га випаровує за сезон 2500 т вологи. Поле і луг за літній період випаровують 300-400 мм, ліс – 400-500 мм ( В.І.Рутковський ).Над лісами опадів на 10-25% більше, ніж над відкритими просторами. На кожні 10% збільшення лісистості території кількість опадів за рік зростає на 8-12, а річний стік – на 11-12 мм. Крім того лісова рослинність перехоплює до 80% опадів. Пухкі лісові грунти більш рівномірно вбирають вологу, ніж орні землі. В результаті в лісових ландшафтах відбувається сповільнення поверхневого стоку і одночасно вірівнювання коливань рівня підземних вод. Під впливом лісу поверхневий стік води зменшується в 6-10 разів, порівняно з безлісими ділянками. Ліси згладжують паводки і розтягують максимум стоку в часі. Навесні в річки спочатку стікає вода з полів, потім з лісів, де танення снігу повільніше, а через 1-2 місяці – грунтові води. Знищення лісів призводить до накладання в часі всіх цих трьох видів потоків і різкого підвищення рівня води в річках. Ліси затримують вологу туманів, оскільки його крони його осаджують інтенсивніше, ніж низькорослі рослини.

Сприятливий регулюючий вплив на водний баланс ліс дає і за межами свого постійного поширення, особливо при такому складі порід, в яких транспірація мінімальна. У водоохоронних зонах – околиці водосховищ, верхів”я річок, території з виходами термальних і мінеральних вод – намагаються збільшити площі лісів. Волога в цих лісах і на прилеглих територіях найменш забруднена.

Водоохоронна роль лісів найкраще виявляється в змішаних 40-50- річних деревостанах. Листяні мішані ліси відіграють більшу водоохоронну роль, ніж чисті сосняки на піщаних землях. По берегах малих річок від меженного рівня води до бровки берега необхідно висаджувати чагарникові верби, обліпиху, а по берегах – 3-4 ряди тополі, верби чи інших порід з домішкою калини для закріплення берегів.

Від типу і віку лісу залежить мікроклімат території. В лісі перепади температур за добу і рік менший ніж на полях. Влітку і вдень в лісі холодніше, взимку і вночі – тепліше. Вдень над полем повітря нагрівається і піднімається вгору, а холодніше повітря з лісу дме на поле, охолоджуючи його і згладжуючи різницю температур. При цьому здійснюється газообмін і вологообмін на цих площах. Різниця температури між насадженнями різного віку одного типу часто перевищує цю різницю між одновіковими деревостанами різних типів лісу.

Ліси гасять силу вітрів. Вітер, наближаючись до лісової смуги на відстані, рівній 15 висотам лісової смуги, починає втрачати свою швидкість. За лісовою смугою на відстані 5 її висот швидкість віиру найменша, а на відстані, рівній 25-40 висот знову рівна початковій. При цьому, чим густіший ліс, тим ефект більший. Середні по густоті ліси гасять вітер на 50-70%, рідкі – на 20-50%. Виконуючи цю функцію, ліс затримує сніг, що впливає на збільшення вологості грунту і його температурний режим. Деревостан, різні за складом, повнотою, зімкненістю, віком, по-різному впливають на величину снігонакопичення. При інших рівних умовах максимально контрастить у формуванні снігового покриву спостерігається між листяними і хвойними насадженнями. Так, листяні лси накопичують в середньому снігу на 21% більше, ніж хвойні. Перевищення висоти снігового покриву в лісам над полями становить 14 мм (в листяних лісах – 20 мм, у хвойних – 10 мм ).

Випаровування в лісах менше, ніж на відкритих площах. Цьому сприяє транспірація.

Суспільно-корисне значення лісових ландшафтів поділяються на: наукове, дидактичне, санітарно-гігієнічне, рекреаційне, ландшафтно-естетичне, емоціональне.

Ліс – жива лабораторія, місце дослідження багатьом галузям науки: географії, ботаніки, зоології, гідрології, метеорології, грунтознавства... Ліс – школа екологічного, економічного, естетичного виховання. В лісі формується емоціональний тип людини, її смаки, характер, відношення до навколишнього середовища.

Як відомо в атмосфері міститься велика кількість шкідливих газів, яка постійно зростає. Ліс – гігантський фільтр, який очищує повітря від пилу, сажі, шкідливих газів, радіації і цим оновлює атмосферу. За рік один гектар ялинового лісу здатний поглинути до 30 тонн пилу, а букового – до 68 тонн. Швидкорослі і густокронні породи більше знешкоджують хімічні сполуки, ніж повільнорслі і хвойні. Це треба знати для створення в приміських зонах та містах насаджень з найбільш газостійких видів. На вулицях міст це добре здійснює каштан кінський, який здатний без шкоди собі нагромаджувати 600 – 800 мг свинцю з розрахунку на 1 кг сухої речовини. Шведський вчений Ларс Бьорг встановив, що одне дерево каштану очищує до 20 тис.куб. м . повітря. Ліс може без шкоди собі поглинути 400 кг сірчаного газу, 100 кг хлоридів, 20-25 кг фторидів, 700-1000 кг фітотоксичних газів.

Натомість листя багатьох дерев, кущів, трав виділяє велику кількість фітонцидів, ефірної оліїї, смол, бальзамів, дубильної та інших речовин, які очищують повітря від бактерій і інших мікроорганізмів. У повітрі лісу вміщується до 200 біологічно активних речовин, які цілюще діють на людський організм. Один гектар листяного лісу виділяє за добу 2 кг летких органічних речовин, хвойного – 5, а ялівцевого – 30 кг ( це вистачає для знезараження невеликого міста ). Фітонциди сосни і ялівцю вбивають збудників туберкульозу, дуба і тополі – дезинтерії, осики – кишкову паличку. Найшвидше таку дію здійснює модрина. Фітонциди берези, черемшини, ялівцю вбивають збудників тифу, дифтериту, туберкульозу. В лісах, де росте волоський горіх, немає мух. Найкраще виконують санітарно-гігієнічні функції змішані достигаючі і стиглі твердолистяні та хвойні насадження. У повітрі лісу міститься у 300-500 разів менше бактерій, ніж у місті.

Рекреаційний потенціал лісу складають різні компоненти. Серед них особливе значення мають зміна ефектів ( світло і тінь, прохолода і тепло, вітер і затишок, тиша і природні шуми, ближній і дальній огляд, густі місця і галявини ), можливість рухатися із різними затратами сил, близькість до природи і можливість спостерігати за нею. Найбільш сильно ці ефекти спостерігаються в просіках, на лісових озерах і галявинах. Тому створенню цих територій надається особлива увага. Вплив рекреаційних компонентів змінюється в залежності від положення лісу на місцевості, від можливості забруднення його промисловими відходами, від напрямку лісотехнічних робіт, від оточуючих природних умов.

Волині як рекреаційному регіону надавалося досить мало уваги, тому вивченість її в цьому плані досить мала. Проте Волинь досить добре забезпечена основними складовими для повноцінного відпочинку. Аналіз кліматичних, гідрологічних, лісових, лікувально-бальнеологічних та культурно-історичних рекреаційних ресурсів Волині дає змогу зробити висновок про можливості їх розширеного використання і формування в межах області у перспективі рекреаційного району державного або і міждержавного значення.

Серед різноманіття природних ресурсів Волині, цінних з точки зору рекреації, на перше місце одностайно висувають лісові ресурси. Найбільш перспективними з точки зору використання рекреаційного потенціалу лісів є Ківецівський, Швацький і Любомльський райони Волинської області. На жаль, на даний час не можна говорити про можливість використання рекреаційного потенціалу Маневицького, Камінь-Каширського, Любешівського, Ратнівського районів, де проходить межа зони радіоактивного забруднення.

Найкращі умови для відпочинку існують в достигаючих і стиглих лісах, на дещо зріджених галявинах з віковими могутніми деревостанами. В таких насадженнях багатше естетичне ( старі деревостани більш декоративні ), санітарно-гігієнічніе значення. Вони виробляють фітонцидів і кисню значно більше ніж молодняки.

РОЗДІЛ 4. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ВИКОРИСТАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ЛІСОВИХ ЛАНДШАФТІВ.

На сьогоднішній день роль лісу у житті та діяльності людини дуже велика. Для збільшення ефективності використання лісів з мінімізацією шкоди їм необхідно інтенсифікувати лісове господарство через підвищення їх продуктивності і поліпшення породного складу і якості. Для цього менш цінні (граб, осика ) породи варто замінювати більш цінними і продуктивнішими ( сосна, дуб, ясен ). На даний час у віковій структурі лісів переважають молодняки і середньо-вікові насадження, тоді як достигаючі та стиглі характеризуються незначними запасами. Тому варто дещо обмежити рубку і насаджувати скоростиглі породи.

Зменшенню рубок і збереженню лісових площ сприяє ефективна і раціональна переробка деревини, тобто безвідходне та комплексне використання, лісоматеріалів у всіх галузях промисловості будівництва та у сільському господарстві.

Суцільна рубка дещо негативно впливає на відновлення. На суцільних лісосіках втрачається лісова обстановка, погіршується мікроклімат й лісорослинні умови, змінюється надґрунтовий покрив, затримується природне відновлення головних деревних порід, а також знижується водоохоронно–захисна здатність, погіршується гідрологічний режим річок, посилюється змив грунту. Тому слід застосовувати поступові, групово–вибіркові рубки. Це сприяє безперервності відновлення, повному і своєчасному використанню стиглої деревини, формуванню високопродуктивних, різновікових, складних і біологічно стійких лісостанів, збереженню їх соціофункцінальної ролі в даній місцевості. Такий підхід дозволяє використовувати деревину зелених зон і лісопарків, не порушуючи природного балансу.

Оптимізації розвитку лісових ландшафтів як виконавців певних природних і соціальних функційсприяють сприяють рубки догляду. Для цієї мети слід оцінити лісостан та його захисні функції, а тоді встановлювати нормативні показники рубок. В молодняках при таких рубках можливість реалізації деревини не враховується. Через освітлення і про чистку досягається кілька цілей: формується бажаний склад, порід створюються сприятливі умови їх зростання.

Для покращення якості лісостанів слід звернути увагу на вивчення ефективності змішування лісових культур, їх взаємовпливів на ріст і розвиток. Монокультурні насадження легше піддаються хворобам, слабше виконують захисні функції, мають меншу санаторно-гігієнічну та рекреаційну роль. Мішані лісові насадження проявляють більшу стійкість проти проти негативних зовнішніх механічних, хімічних, біологічних впливів.

Варто дотримуватися відповідності лісових культур природним умовам території. За лісогосподарським районуванням України територія дослідження належить до лісогосподарської області Полісся Західно – і Центрально-Поліського лісогосподарського округу. У вологих борах на вилугуваних піщаних грунтах знижень і плакори рівнин доцільно вирощувати сосняки. У сирих та мокрих борах ці ліси зростають без домішок на слабопідзолистих піщаних грунтах на північних схилах та рівнинах. Найвища продуктивність суборів у свіжому дубовому суборі, в дубово – ялиновому суборі, а також у вологому та сирому. В сухих суборах на піщаних терасах річкових долин, піщаних та супіщаних грунтах на підвищених місцях, а також на виходах вапняків та піщаників найчастіше ростуть чисті сосняки. В мокрих суборах на торфових грунтах у перезволожених місцях або по краю боліт прижилися сосняки з березою. У південній частині на родючіших супіщаних грунтах з близьким підстилянням суглинків у судібровах добре ростуть соснові насадження. В них сосни менше ніж дуба, але тут вони високобонітетні. Перший ярус складає сосна, береза, осика, другий – дуб, третій – граб з кленом гостролистим інколи з липою. Ліси з переважанням дуба і інших твердолистяних порід займають родючі грунти супіщаного та суглинистого складу з близьким заляганням морени, або крейди. Дубово – грабові ліси добре ростуть на дерново – підзолистих суглинистих чи сірих опідзолених грунтах на лесових островах. Березняки полюбляють вирубки або згарища соснови і дубових лісів, вільшаники - зволоженні ділянки у заплавах та на знижених місцях вододілів з дерново – підзолисто – глеєвими грунтами.

В соснових борах з домішкою берези для покращення якості насаджень слід вводити у їх склад горобину звичайну, березу бородавчасту і пухнасту, барбарис, вільху чорну, грушу лісову; в дубово-соснових суборах з домішкою берези, осики, вільхи – акацію, аличу, барбарис, бруслину, черемху, крушину, клен, ліщину; в ялиново-соснових судібровах з домішкою граба і чагарників – калину, черемху, березу, липу, бузину, акацію, клен, дуб, ліщину, вільху; в чорновільховий сугрудок – калину, черемху, березу,граб, акацію, смородину, крушину; в чорновільховий груд з домішкою осики, берези, чагарників – ліщину, бруслину, свидину, крушину, калину, клен, черемху, смородину, бузину, липу, ільм, берест.

Ще одним шляхом збереження лісових ландшафтів у їх природному стані, їх позитивні природні властивості впливу на навколишнє середовище є охорона й поліпшення рекреаційних територій і створення природно – заповідного фонду. На даний час створено багато нових заповідних територій і природоохоронних об’єктів з метою збереження осередків непорушеної природи, та цінних і рідкісних рослинних асоціацій, таких, як, наприклад, сосновий бір ялівцево – лишайниковий, сосновий бір ялівцево – зеленомоховий, сосновий бір левкобрієвий, сосняк саротамнусово – мітлицевий, сосновий бір хамедафново – багновий, дубовий субір різнотравно – конвалієвий, грабова діброва зірочникові, вільшина іржаво – осокова.

Об”єкти природно-заповідного фонду мають не лише високу природну цінність, але й привабливість, пізнавальний потенціал. Тому вони використовуються для рекреаційних цілей.

Однією з основних форм охорони природи є заповідна, яка полягає в охороні і збереженні тих об”єктів природи, які інтенсивно не використовуються у господарстві і мають наукове, естетичне та культурне значення. До таких об”єктів належать заповідники, заказники, пам”ятки природи.

У Волинській області на 01.01.97 р. Затверджено 382 природоохоронні об”єкти кількох категорій. До ПЗФ області віднесено пам”ятки садово-паркового мистецтва. Садово-паркові ландшафти області використовуються з метою відпочинку, оздоровлення, туризму. На північному заході Волинської області існує Шацький держвний природний національний парк, площа якого на 1995 рік становила 18,8 тис. га, в тому числі площа лісів – 10,8 тис. га.

Природно-заповідний фонд Камінь-Каширського району на 1999 рік становив 10587,02 га при загальній площі району 167551 га. Процент заповідності становив 6,32.

Сосново-лишайникові асоціації, які поширені переважно на півночі області, виконують переважно ресурсно-сировинну функцію. Зеленомохові соснові асоціації, які розміщені на схилах нище, виконують водозахисне і водорегулююче значення. Цю ж функцію виконують і сосново-біломохові асоціації. Основні масиви суборів, сугрудок і грудів виконують ресурсно-сировинну функцію. Вільхові, березові ліси вздовж річок, по берегах водойм, на перезволожених зниженнях виконують в основному водозахисні і водорегулюючі функції. На зволожених зниженнях цю роль виконують і ялинники на півночі області. На вирубках, згарищах само рослі березові, осикові, вільхові ліси захищають грунт.

Дуже мала площа лісових ландшафтів відведена для виконання санітарно-гігієнічних функцій. Варто було б стиглі і перестиглі лісові масиви у всіх типах лісових ландшафтів відвести саме для цих функцій. Покращивши якість існуючих лісових масивів, можна було б збільшити можливості їх використання для дидактичних, ландшафтно-естетичних, емоціональних функцій.

ВИСНОВКИ

Вивчаючи соціофункціональне значення лісових ландшафтів Волинської області, ми виявили, що лісові масиви території виконують різні функції, і часто ці функції накладаються. Так як досліджувана територія має переважно рівнинний рельєф, достатнє зволоження, то грунто- і водозахисне їх значення незначне, хоча зведення великих їх масивів може змінити ситуацію: клімат, водний режим. Як відомо, всі ліси виконують біосферне значення. Харчове, кормове і фармацевтичне значення мають також майже всі лісові площі, окрім природоохоронних ділянок. Переважна частина площ лісових ландшафтів області – сировинна база для лісової і деревообробної промисловості, джерело енергії ( паливо ) для місцевого населення.

Грунтозахисне значення лісові ландшафти відіграють особливо на Волинській височині, на півдні області, де рельєф горбистий, поверхня складена пухкими породами, які легко піддаються руйнуванню.Водозахисне і водорегулююче значення – в долинах річок, по берегах озер, ставків, на зволожених ділянках, особливо після осушення території і, як результату, збільшення сухості мікроклімату. Кліматорегулюючу роль відіграють лісові ландшафти навколо сільськогосподарських угідь, населених пунктів по всій території області.

Особлива роль належить лісам, які виконують суспільно-корисну функцію, зокрема санітарно-гігієнічну і рекреаційну. Це окремі лісові масиви, охороні і догляду за якими відводиться особлива увага. Вони розміщені окремими ареалами і, правда, досить невеликими площами, хоча всі можливості ще не використані.

Отже, в ході дослідження соціофункціонального значення лісових ландшафтів Волинської області ми виявили їх важливість, необхідність їх раціонального використання, потенціальні можливості, шкідливість скорочення площ лісів.

Не варто випробовувати природу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андриенко Т. А., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны. - К. : Наукова думка, 1983. – 216 с.

2. Атлас Волинської області. - М.: ГУГК, 1991. – 42 с.

3. Атлас лесов СССР. – Москва, : ГУГК, 1973. – 222 с.

4.Атлас природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР.- М.: ГУГК, 1978.- С. 127-135.

5. Барбарич А.І. Флора і рослинність Полісся Української РСР // Нариси про природу і сільське господарство Українського Полісся. – Київ: Вид –во АН УРСР, 1955.

6. Бачинський Г.А.Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты / АН УССР.Львовское отд. ин-та экономики; отв. ред. Э.В.Гирусов. – Киев: Наук. думка, 1991.

7. Вакулюк П.Г. Ліс – багатство країни. – К.: Рад. школа, 1984. – 135 с.

8. Вакулюк П.Г. Ліс і людина.- Київ.: Урожай, 1989.

9. Вакулюк П.Г., Самоплавський В.І. Лісовідновлення та лісорозведення в рівнинних районах України. – Ф.: Поліфаст, 1998. – 508 с.

10. В краю ландыша и азалии // Г.К. Смык, Н. Н. Бортнян, Л.С. Болашев и др. – К.: Урожай, 1989. – 208 с.

11. Влияние леса на водные ресурсы // под ред. С. Э.Вомперского.- М.: Наука, 1986.

12. Вовк П.К., Терлецький В.К., Ященко П.Т. Незаймана краса Волині. – Львів.: Каменяр, 1989. – 69 с.

13.Воїнственський М. А., Стойко С. М. Охорона природи. - Київ: Видавництво “ Радянська школа “ ,1977.

13. Генсирук С. А. Леса Украины // под ред. П. С. Погребняка . – Москва: изд-во «Лесная промишленость», 1975.

14. Генсірук С.А. Ліси – багатство і окраса землі. – Київ.: Наук. думка, 1980. – 211 с.

15. Генсірук С.А., Міщенко В.О. Еколого – економічні аспекти природокористування. – К.: Наукова думка, 1982. – 172 с.

16. Географічна енциклопедія України, т. 2. – Київ: Видавництво “Українська Радянська Енциклопедія “ ім. М.П.Бажана, 1990.

17. Географія Волинської області/ За ред. П.В. Луцишина. – Луцьк: Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки, 1991.

18. Геренчук К.И. Волынское Полесье/ В кн.: Физико – географическое районирование Украинской ССР. – Киев: Изд – во КГУ, 1968.

19. Данилов Г.Г. и др. Защитные лесонасаждения и охрана почв.- М.: Лесная промышленность, 1983.

20. Гродзинський Д.М. Основи ландшафтної екології: Підручник.- К.: Либідь, 1993.

21. Дьяченко Я.Я. Интенсификация использования и воспроизводства лесосырьевых ресурсов Украины.- К.: Наукова думка, 1992.

22. Єврорегіон Буг: Волинська область / За ред. Б.П. Клімчука, П.В. Луцишина, В.Й. Лажніка. – Луцьк.: Ред. – вид. відд. Волин. ун – ту, 1997. – 448 с

23. Збереження біорізноманіття й заповідна справа в Україні. Інформаційний бюлетень №12. січень 2001. ( Київський еколого-культурний центр охорони дикої природи СоЕС ).

24. Зелені скарби України // За ред. док. с/г наук С.А. Генсірука. – К.: Урожай, 1991. – 192 с.

25. Климович П.В. Еколого – меліоративний аналіз Волинського Полісся. – Львів: Вид. ЛДУ ім. Ів. Франка, 2000.

26. Ліщук В.І., Павлов В.І. Проблеми і перспективи розвитку лісового комплексу Волині. Наукові доповіді міжнародної науково-практичної конференції “ Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку адміністративних районів “, частина I ( м.Тернопіль ).- Львів, 1997 р.

27. Маринич О.М. Українське Полісся. – К.: Рад. школа, 1962.

Молчанов А.А.Влияние леса на окружающую среду. – Москва: изд-во «наука», 1973.

28. Морозов Г.Ф. Учение о лесе. – М.: Гослесбумиздат,1949. – 454 с.

Мякушко В.К., Вольвач Ф.В., Плюта П.Г. Екология сосновых лесов.- К.: Урожай, 1989.

29. Нестеров В.Г., Степанов Р.С. Лес и человек. – Москва: изд-во «Наука», 1971.

30. Основи соціоекології // за ред. Г.О. Бачинського.- Київ.: Вища школа, 1995.

31. Орлов М.М. Леса водоохранные, защитные и лесопарки.- М.: Лесная промышленность, 1983.

32. Павлов В.І. і інші. Ефективність функціонування лісопереробних підприємств регіону ( на прикладі ДЛГО “Волиньліс”): Монографія.- Луцьк: Надстир”я, 2000.

33. Павлов В. І., Черчик Л. М. Рекреаційний комплекс Волині: теорія, практика, перспективи: - Монографія. – Луцьк: Надстир”я, 1998.

34. Поварніцин В.О. Ліси Українського Полісся.-К.: Вид-во АН УРСР, 1959.

35. Погребняк П.С. Лісова екологія і типологія лісів // Вибрані праці. – Київ: Наукова думка, 1993. – 496 с.

36. Погребняк П.С. Общее лесоводство. – М.: Колос, 1968.

37. Природа Волинської області // За ред. К.І. Геренчука. – Видавниче об`єднання “ Вища школа “. Вид – во при Львів. ун – ті , 1975.

38. Природа Украинской ССР. Растительный мир – К.: Наук. Думка, 1984.

39. Природні ресурси Волині і здоров’я людини на порозі нового тисячоліття. Матеріали регіональної науково-практичної конференції. Луцький біотехнічний інститут міжнародного науково-технічного університету. – Луцьк, 1999.

40. Природно – заповідний фонд Волинської області. – Луцьк: Ініціал,1999.

41. Рихтер Г. Культура ландшафта в социалистическом обществе.- Москва: изд-во “ Прогресс”, 1983.

42. Рослинність УРСР. Ліси УРСР. – Київ: Наукова думка, 1971. – 60 с.

43. Стефаров П.А. В пущах Полесья. – Киев: Здоров`я, 1970.

44. Стойко С.Н. Мілкіна Л.І. Ященко П.Т. та ін. Раритетні фітоценози західних регіонів України ( Регіональна “ Зелена книга “ ). – Львів: Поллі, 1998. – 190 с.

45. Телишевский Д.А. Комплексное использование недревесной продукции леса / М.: Лесная промышленость, 1976. – 224 с.

46. Терлецкий В.К. Незаменимые продукты леса. – Львов: Вища школа, 1985.

47. Ткачик В.І. Ефективність комплексного ведення лісового господарства в регіоні / Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: структурна політика і трансформація. Збірник наукових праць. Випуск V. №2./ Міносвіти України, ЛДТУ. Ред. кол.: відп. ред. М.І.Долішній.- Луцьк: Настир”я, 1999.

48. Ткачик В.І. і ін. Проблеми і перспективи лісового комплексу Волині // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону. Збірник наукових праць Луцького індустріального інституту.- Луцьк: Надстир”я, 1995.

49. Цись Л.М. Геоморфологія УРСР. – Львів: Вид – во Львів. ун- ту, 1962. – 224с.

Додаток

Категорії земель лісового фонду об”єднання “Волиньліс “ ( га ) (1.01.1996 )

Породний склад лісів за категоріями стиглості ( га )

Зміна площ земель лісового фонду ( га )

Природно – заповідний фонд Камінь – Каширського району (Природно-запов…, 1999)

Дані про заготівлю харчових продуктів лісу, лікарської і технічної сировини по Камінь - Каширському держлісгоспу на 1992 рік

Розподіл лісів області по адміністративним районам.

Структура та площа держлісгоспів Волині*

* Дані на 1997 рік.

Структура та площа держлісгоспів Волині*

* Дані на 1995 рік,

Структура та площа держлісгоспів Волині*

* Дані на 2001 рік,

Розподіл загальної площі лісів держлісгоспів по основним категоріям земель

Зміна лісистості України у сімнадцятому – першій чверті двадцятого століття, %

Зміна лісистості території України по областях, %

Динаміка лісистості по Волинській губернії ( до 1914р ) та Волинській області ( після 1914р )

Відповідність деревних порід лісорослинним умовам Полісся [ ].

Структура лісового фонду Волинської області і її зміна.

Заготівля деревини в держлісгоспах Волинської області у 1978 – 1995 роках

Динаміка рубок лісу в держлісгоспах Волинської області

Лісистість території Волинської області *

* Складено за матеріалами Волинського обласного управління лісового господарства за 1995 рік

Динаміка лісовикористання у Волинській області

Динаміка породного складу лісів держлісфонду по Волинській області

Розподіл загальної площі лісів Волинської області, тис. га

Зміна площ групи та категорій захищеності лісів по Волинській області (тисяч га)