Облік аналіз і контроль оподаткування прибутку підприємства

АНОТАЦІЯ

Дипломна робота за темою „Облік, аналіз і контроль оподаткування прибутку підприємства” складається зі 115 сторінок пояснювальної записки, що включає 11 таблиць, 21 формул, 8 рисунків, додатків, а також з П слайдів та 5 комплектів роздавального матеріалу. Розробка дипломної роботи базується на використанні 32 джерел літератури.

У першому розділі роботи розглянуті теоретичні основи обліку оподаткування прибутку підприємства, наведена характеристика по ключовим аспектам об’єкта дослідження.

У другому розділі виконаний аналіз оподатковуваного прибутку, аналіз доходів і витрат, розглянута організація обліку формування і оподаткування прибутку на підприємстві ТОВ „КЗПО”.

У третьому розділі визначений контроль, розглянуті питання організації та методики аудиту оподаткування прибутку.

У четвертому розділі розглянута охорона праці, основні вимоги до робочого місця бухгалтера.

За результатами досліджень в роботі зроблені висновки щодо оптимізації і удосконалення обліку і контролю на підприємстві.

У додатках представлені вихідні дані, використані в розрахунках.

В роботі були розглянуті наступні визначення: ДОХОДИ, ВИТРАТИ, ПРИБУТОК, ПОДАТОК НА ПРИБУТОК, СТАВКА ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК, РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ, ЗВИЧАЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ.

ЗМІСТ

ВСТУП

1 ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Нормативна база оподаткування прибутку підприємства

1.2 Організація обліку оподаткування прибутку підприємства

1.3 Методи аналізу оподаткування прибутку підприємства

2 ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА АНАЛІЗ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ НА ТОВ „КЗПО”

2.1 Фінансово-економічна характеристика господарської діяльності ТОВ «КЗПО»

2.2 Організація бухгалтерського обліку оподаткування прибутку на ТОВ „КЗПО”. Документообіг

2.3 Аналіз оподаткування прибутку на ТОВ „КЗПО”

3 ПІДВИЩЄННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОБЛІКУ ТА КОНТРОЛЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Застосування аудиторських методів для перевірки оподаткування прибутку підприємства

3.2 Контроль за оподаткуванням прибутку на ТОВ” КЗПО”

3.3 Основні напрямки підвищення ефективності обліку та контролю на підприємстві

4 ОХОРОНА ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

В умовах ринкової економіки отримання прибутку є безпосередньою метою виробництва. Прибуток створює певні гарантії для подальшого існування і розвитку підприємства.

На ринку підприємства виступають як відносно відособлені товаровиробники. Встановивши ціну на продукцію, вони реалізують її споживачу, при цьому одержуючи грошову виручку, що не означає отримання прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно зіставити виручку з витратами на виробництво і реалізацію, які приймають форму собівартості продукції.

Для підприємства прибуток є показником, що створює стимул для інвестування в ті сфери, де можна добитися найбільшого приросту вартості. Прибуток як категорія ринкових відносин виконує наступні функції:

­ характеризує економічний ефект, одержаний в результаті діяльності підприємства;

­ є основним елементом фінансових ресурсів підприємства;

­ є джерелом формування бюджетів різних рівнів.

Певну роль виконують і збитки. Вони висвічують помилки і прорахунки підприємства в напрямах використовування фінансових коштів, організації виробництва і збуту продукції.

Прибуток товариства з обмеженою відповідальністю оподатковується і розподіляється в загальному порядку, встановленому для юридичних осіб. При підведенні підсумків господарської діяльності за рік кожному учаснику виплачується частка прибутку, відповідна його внеску в статутний капітал, після внесення до бюджету податків, інших обов'язкових платежів, напряму прибутку на розвиток підприємства і матеріальне заохочення працівника.

У системі прямих податків, діючих в Україні і стягуваних з підприємств, значне місце належить податку на прибуток (дохід).

Платниками податків є:

1. резиденти - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, суспільні і інші підприємства, установи і організації, які здійснюють діяльність, направлену на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

2. нерезиденти - фізичні або юридичні особи, створені в будь-якій організаційно-правовій формі, які одержують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ і організацій, які мають дипломатичний статус або імунітет відповідно до міжнародних договорів України або закону.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного відповідно до пункту 4.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на:

­ суму валових витрат платника податків, визначених статтею 5 Закону;

­ суму амортизаційних відрахувань, нарахованих відповідно до статей 8 і 9 Закону.

1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФОРМУВАННЯ ТА ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Нормативна база формування та оподаткування прибутку підприємства

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які складаються в процесі первинного розподілу національного доходу, його перерозподілу і кінцевого використання.

Прибуток як економічний показник являє собою різницю між ціною реалізації та собівартістю продукції, між обсягом отриманої виручки та реалізацією продукції.

Фінансові результати за видами діяльності, внаслідок яких вони виникають, поділяються на: прибуток (збиток) від звичайної діяльності та надзвичайних подій.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які забезпечують її або виникають внаслідок здійснення такої діяльності. Звичайна діяльність поділяється на операційну та іншу (інвестиційну та фінансову).

Під операційною діяльністю розуміють основну діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.

Основна діяльність – це діяльність, пов’язана з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є визначною метою створення підприємства і забезпесуюча основну частину його доходу [13].

Визначаються фінансові результати шляхом визначення доходів і відповідних витрат підприємства.

Доходи – це збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу.

Витрати – це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу.

Для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємством необхідно дотримуватися певних законодавчих та нормативних актів. Короткий огляд основних законодавчих актів наведено в таблиці 1 [1-4].

Таблиця 1- Основні законодавчі акти

1.2 Організація обліку формування та оподаткування прибутку підприємства

Фінансові результати за видами діяльності, внаслідок яких вони виникають, поділяються на: прибуток (збиток) від звичайної діяльності та надзвичайних подій.

Визначаються фінансові результати шляхом визначення доходів і відповідних витрат підприємства.

Доходи – це збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань.

Витрати – це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань [13].

Витрати, повязані з основною діяльністю, розрізнюють за функціями – виробництво, керування, збут. Вони находять своє відображення на таких рахунках, як 90 „Собівартість реалізації”, 92 „Адмінітсративні витрати”, 93 „Витрати на збут”, 94 „Інші витрати операціної дяльності”.

Для узагальнення інформації про фінансові результати від звичайної діяльності і надзвичайних подій Планом рахунків бухгалтерського обліку передбачен рахунок 79 „Фінансові результати”, який ведеться по таких субрахунках:

791 „Результат основної діляьності”;

792 „Результат фінансових операцій”;

793 „Результат вд іншої звичайної діяльності”;

794 „Результат від надзвичайних подій”.

Шляхом зіставлення на субрахунку 791 „Результати основної діяльності” кредитового обороту (загальна сума отриманих доходів від реалізації та інший операційний дохід) з дебетовим оборотом (загальна сума операційних витрат з урахуванням податку на прибуток від звичайної діляьності) визначають фінансовий результат (прибуток, збиток) від основної діяльності підприємства.

Ставки податку на прибуток, об'єкти оподатковування і порядок вирахування оподатковуваного прибутку, порядок нарахування і сплати податку, обов'язки і відповідальність платника регламентується Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», затвердженим постановою Верховної Ради України від 22.05.97 №283 і Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» [12].

Облік податку на прибуток ведеться на рахунку 98 «Податок на прибуток» по субрахунках:

981 «Податок на прибуток від звичайної діяльності»;

982 «Податок на прибуток від надзвичайних подій».

На субрахунку 981 «Податок на прибуток від звичайної діяльності» ведеться облік нарахованої суми податку на прибуток від звичайної діяльності, обчисленої по встановленій ставці (25 %) від прибутку, що відбита в бухгалтерському обліку (незалежно від суми прибутку для цілей оподатковування).

На субрахунку 982 «Податок на приыбль від надзвичайних подій» отражаютсумму податку, що підлягає сплаті з прибутку від надзвичайних подій. При цьому варто мати на увазі, що в Звіті про фінансові результати чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайного доходу, надзвичайних витрат і податку з надзвичайного прибутку.

Фінансові результати від усіх видів діяльності (основної діяльності, фінансових операцій, надзвичайних подій), списуються відповідними бухгалтерськими проводками на активно-пасивний рахунок 44 «Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)», що ведеться по субрахунках:

441 «Прибуток нерозподілена»;

442 «Непокриті збитки»;

443 «Прибуток, використаний у звітному періоді».

Відповідно до діючого положення отримана підприємством прибуток на субрахунку 441 «Прибуток нерозподілена» враховується наростаючим підсумком з початку року і до кінця року показується нерозподіленої.

Використання отриманого прибутку протягом року відбиває на дебеті субрахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» у кореспонденції з кредитом відповідних рахунків.

Збитки підприємства, враховані на дебеті субрахунку 442 «Непокриті збитки», за рішенням керівника (власника) списуються на рахунок нерозподіленого прибутку або резервного капіталу [18, 19].

Таблиця 2 – Основні бухгалтерські проводки, використовувані при обліку фінансових результатів і використання прибутку

1.3 Методи аналізу формування та оподаткування прибутку підприємства

Підвищення ефективності господарювання в більшості залежить від обгрунтованості, своєчасності і доцільності прийнятих рішень. Все це може бути досягнутим в процесі аналізу. Однак тільки вірно організована робота по аналітичному дослідженню результатів господарювання може забезпечити її дієвість і ефективність, обгрунтовано вплинути на хід господарських процесів.

Проведення аналізу повинно стати органічною частиною службових обов¢язків кожного фахівця, керівника різних рівней господарювання, обов¢язком всіх службовців, що мають відношення до прийняття управлінських рішень. Звідси витікає важливий принцип організації аналізу – обгрунтований розподіл обов¢фязків по проведенню АГД між окремими виконавцями.

Аналітична робота на підприємстві поділяється на слідуючі організаційні етапи:

1 Виділення суб¢єктів і об¢єктів АГД, вибір організаційних форм їх обстеження і розподілу обов¢язків між окремими дослідниками.

2 Планування аналітичної роботи.

3 Інформаційне та методичне забезпечення АГД.

4 Аналітична обробка даних про хід і результати господарювання.

5 Оформлення результатів аналізу.

6 Контроль за впровадженням в виробництво пропозицій, зроблених по результатам аналізу [15].

В сукупності вони являють комплекс організаційних елементів, здатних забезпечити ефективність АГД. Організаційні форми аналізу господарської діяльності підприємства визначаються складом апарату та технічним рівнем керівництва. Діяльністю усіх економічних служб керує заступник директора з економічних питань. Він організовує свою економічну роботу на підприємстві, в тому числі і по аналізу господарської діяльності. в безпосередній його підлеглості знаходяться планово-економічний відділ, відділ праці та заробітної плати, бухгалтерського обліку. В окремий структурний підрозділ виділено групу економічного аналізу.

Приблизна схема розподілу функцій аналізу господарської діяльності може бути надана слідуючим чином.

Технічні служби аналізують ритмічність роботи, підвищення якості продукції, запровадження нової техніки, комплексної механізації і автоматизації виробництва, роботу обладнання, використання матеріальних ресурсів, загальний технічний та технологічний рівень виробництва.

Відділ праці та заробітної плати аналізує рівень організації праці, виконання плану заходів по підвищенню його рівня, забезпеченість підприємства трудовими ресурсами по категоріям і професіям, рівень продуктивності праці, використання фонду робочого часу і фонду заробітної плати.

Відділ бухгалтерського обліку та звітності аналізує виконання кошторису витрат на виробництво, собівартість продукції, виконання плану прибутку і його використання, фінансовий стан, платоспроможність підприємства.

Планово-економічний відділ здійснює складання планів аналітичної роботи та контроль за його виконанням, методичне забезпечення аналізу, організує та узагальнює результати аналізу господарської діяльності підприємства і його структурних підрозділів, розробляє заходи по підсумках аналізу [17].

Періодично аналіз господарської діяльності проводиться вищестоящими організаціями. За результатами цього аналізу органи управління можуть в деякій мірі змінити економічні умови діяльності підприємства.

Позавідомчий АГВ виконується статистичними, фінансовими органами, податковими адміністраціями, аудиторськими фірмами, банками, інвесторами, науково-дослідницькими інститутами.

Використання всіх форм внутрішньогосподарського, відомчого, позавідомчого і громадянського контролю і аналізу дає можливості для всебічного вивчення господарської діяльності підприємства та найбільш повного пошуку резервів підвищення ефективності виробництва.

Склад, зміст і якість інформації, яка притягується до аналізу має визначну роль в забезпеченні дієвості АГД. Аналіз не обмежується тільки економічними даними, а широко використовує технічну, технологічну та іншу інформацію. Всі джерела даних для АГД поділяються на планові, облікові, позаоблікові [18].

До планових джерел відносяться всі типи планів, які розробляються на підприємстві, а також нормативні матеріали, кошториси, проектні завдання. Джерела інформації облікового характеру – це дані бухгалтерського, статистичного, оперативного обліку у вигляді звітних даних та первинної облікової документації.

До позаоблікових джерел інформації відносяться документи, що регулюють господарську діяльність. до її числа належать документи:

­ офіційні: закони держави, укази президента, постанови уряду, накази та розпорядження органів управління та керівництва.

­ господарсько-правові документи: договори, угоди, рішення органів управління.

­ рішення загальних зборів колективу.

­ матеріали вивчення передового досвіду і придбаних з різних джерел інформації.

­ технічна та технологічна інформація.

Фінансовий та економічний аналіз формування прибутку здійснюється з метою визначення наступних характеристик підприємства:

- економічна конкутентоздатність;

- ефективність використання фінансових ресурсів та фондів;

- можливість використання зобов¢язань перед державою та іншими суб¢єктами господарювання.

Економічний аналіз формування прибутку проводиться шляхом розрахунку показників прибутковості рівня дебету та кредиту заборгованості ефективності використання основних фондів, оборотних засобів, трудових ресурсів. Важливим є також розрахунок коефіцієнтів фінансового стану (фінансової стійкості та кредитоспроможності) підприємства, оскільки рух будь-яких ТМЦ, трудових та матеріальних ресурсів супроводжуються утворенням та витратою трудових коштів. Всі показники мають розраховуватись за встановленою періодичністю та співстявлятись визначення динаміки економічного та фінансового стану підприємства [16].

Джерелом інформації для аналізу є звітність, бухгалтерський баланс та додатки до нього.

В ході проведення аналізу використовуються наступні прийоми:

1 Порівняння, коли розрахункові показники співставляються з відповідними показниками минулого періоду. Для отримання об¢єктивної інформації важливо забезпечувати однорідність даних, що порівнюються, з врахуванням інфляційних процесів та календарних термінів.

2 Групування, тобто об¢єднання інформаційних матеріалів в аналітичній таблиці, що дозволяє виявити взаємозв¢язок різних показників, виділити певні закономірності та тенденції, визначити вплив найбільш суттєвих факторів.

3 У випадку, якщо існує потреба розрахувати вплив певних факторів на зміну комплексного показника, застосовують прийоми різниць та ланцюгових підставок:

- прийом різниць полягає у множені відхилення кількісного фактору на базовий якісний фактор, а відхилення якісного фактору – на звітний кількісний;

- прийом ланцюгових підставок передбачає послідовну зміну кожного базового фактору на звітний, при цьому ступінь впливу кожного фактору визначається шляхом послідовного віднімання: від другого розрахунку віднімається перший, від третього – другий і т.д.

Розробка стратегії управління прибутком передбачає дослідження динаміки прибутку та рентабельності, оцінку факторів, що обумовлюють їх величину, а також визначення достатності прибутку для вирішення завдань виробничого і соціального розвитку підприємства.

Аналіз прибутку базується на використанні наступних джерел інформації: форма № 2 “Звіт про фінансові результати”; форма № 1-кр “Звіт про товарооборот”; форма № 1 “Баланс”.

Аналіз формування та використання прибутку підприємства проводиться в декілька етапів (рисунок 1).

Розглянемо методику проведення кожного етапу аналітичної роботи.

Рисунок 1 - Послідовність проведення аналізу прибуткупідприємства.

На цьому етапі роботи обчислюються абсолютні та відносні зміни в обсязі одержаного балансового прибутку, визначаються та аналізуються джерела його формування,: прибуток від торгівельної діяльності, іншої реалізації, позареалізаційних операцій, - оцінюється вклад кожного джерела в формування загального обсягу прибутку [14].

Варто звернути увагу, що основним джерелом формування балансового прибутку для торгівельного підприємства є прибуток від реалізації товарів. Позареалізаційні операції, які безумовно є доцільним резервом збільшення обсягу прибутку, не можуть домінувати, оскільки це не відповідає генеральній стратегії розвитку торгівельного підприємства. Якщо такий факт має місце, це свідчить про диверсифікацію напрямків діяльності підприємства, втрату чисто торгового спрямування, а відповідно і конкурентних переваг на ринку товарів.

Рівень прибутковості обороту визначається порівнянням прибутку від реалізації товарів та товарообороту і показує розміри формування прибутку на одиницю товарообороту або питому вагу прибутку в ціні реалізації товарів. Аналіз прибутковості обороту передбачає обчислення рівня показника та його порівняння з рівнем, досягнутим у попередніх періодах.

Обсяг прибутку підприємства від реалізації товарів залежить від великої кількості факторів, найважливішими з них є:

1 обсяг товарообороту (в поточних цінах);

2 фізична маса товарів, що реалізуються (обсяг товарообороту у співставних цінах);

3 індекс цін реалізації товарів;

4 рівень валового доходу;

5 рівень витрат обігу;

6 рівень прибутковості обороту.

В зв¢язку з тим, що прибуток є функцією від доходів і витрат, для більш глибокого аналізу і виявлення додаткових резервів його росту слід дати кількісну оцінку факторам, що побічно впливають на його величину. До них відносяться: асортиментна структура і склад товарообороту за видами продажу (населенню, дрібний опт, в кредит населенню), структура товарообороту за джерелами надходження товарів (самостійні закупки, через оптові підприємства), за видами комерційних угод (за місцем знаходження контрагента, умовами транспортування, страхуванням, формами розрахунків, валютою платежу і т.д.).

Зміна рівня прибутковості використання ресурсів та капіталу підприємства є суттєвим резервом зростання або фактором зниження загального обсягу балансового прибутку підприємства. Кількісна оцінка впливу цього фактора може проводитися на базі застосування наступної моделі:

(1)

де Р – обсяг з ресурсів, що використовуються (в грошовій оцінці);

К – обсяг капіталу, що використовується;

Пр, Пк – прибутковість використання відповідної групи ресурсів чи джерел капіталу підприємства, відсотків до обсягу.

Для проведення цієї роботи попередньо розраховується обсяг відповідних показників, який потім порівнюється з фактичними обсягами отримання прибутку. Оцінка ступеня досягнення проводиться на основі розрахунку коефіцієнта досягнення (Кд):

(2)

де БПоц – обсяг прибутку, ступінь досягнення якого оцінюється;

БПфакт – фактичний обсяг отриманого прибутку [15].

Інформаційною основою даного етапу аналізу є наступна додаткова інформація:

длярозрахунку мінімального прибутку – середньоринкова ставка капіталізації коштів на фінансовому ринку, середня за період, що аналізується;

для розрахунку нормального прибутку середньогалузевий рівень прибутковості обороту або активів, середній за період, що аналізується.

На цьому етапі роботи визначається обсяг формування чистого прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов¢язкових платежів з прибутку; аналізуються абсолютні та відносні зміни в обсягах його формування.

Взаємозв¢язок між балансовим (БП) і чистим прибутком (ЧП) підприємства відображає наступна модель:

(3)

де П – частка податкових та інших платежів в обсязі балансового прибутку підприємства, відсотків.

Використання даної моделі дозволяє здійснити кількісну оцінку факторів, що впливають на розмір чистого прибутку: зміна обсягу балансового прибутку та зміна умов, порядку і розмірів оподаткування.

Дослідження факторів, що впливають на прибуток, є необхідним, оскільки це дозволяє не тільки дати кількісну оцінку їх впливу в ретроспективному періоді, а й використати виявленні взаємозв¢язки для обгрунтування можливої зміни прибутку в перспективі.

Ефективність управління процесами утворення прибутку значною мірою залежить від якості аналізу, реальності виявлених резервів збільшення прибутку, економічного обгрунтування планів (прогнозів) формування та використання прибутку на майбутній період.

Система планових розрахунків охоплює наступні напрямки роботи (рисунок 2)

Рисунок 2 – Процес планування формування та розподілу прибутку.

Обгрунтування обсягу формування прибутку підприємства на плановий період передбачає з одного боку, визначення цільової величини прибутку, що забезпечує умови самофінансування і вирішення стратегічних і тактичних задач, що стоять перед ним, з другого – розрахунок можливості отримання прибуток при прогнозному обсязі товарообороту, доходу і витрат.

Величина прибутку, як цільова функція діяльності підприємства, залежить від обраної стратегії. Як відомо, вона може бути мінімальною, нормальною і необхідною.

Для визначення мінімального і нормального прибутків як цільової функції підприємства виходять із прогнозної величини капіталу підприємства, прогнозу мінімального рівня рентабельності капіталу (прогноз процентної ставки банків) і прогнозі норми прибутку на капітал (середньогалузева рентабельність капіталу). При прогнозуванні величини капіталу необхідно врахувати склад і розмір джерел його збільшення (кредити банків, випуск облігацій, продаж акцій абощо, а також впливу на його вартість інфляційних очікувань).

Необхідна величина прибутку підприємства розраховується, виходячи із потреби підприємства в фінансуванні його виробничого і соціального розвитку, забезпечення необхідного соціального споживання, утворення фондів розвитку і фонду виплати дивідендів власникам підприємства, створення фінансових резервів, а також виплати податкових і інших обов¢язкових платежів, що здійснюються з прибутку. Таким чином, необхідний прибуток визначає умови для самофінансування підприємства.

Розрахунок розміру необхідного прибутку на плановий період здійснюється в такому порядку.

­ проводиться обгрунтування потреб підприємства в фондах фінансових ресурсів на виробничий і соціальний розвиток, що утворюється за рахунок чистого прибутку підприємства.

­ визначається питома вага податків і обов¢язкових платежів із прибутку в його загальній величині, що складається в передплановому періоді. В тих випадках, коли у плановому періоді змінюється порядок оподаткування або ставка податків, необхідно за звітними даними минулого періоду провести розрахунок питомої ваги податків у складі прибутку, які підлягатимуть сплаті з урахуванням змін в умовах їх сплати.

­ розраховується величина необхідного прибутку (Пнеобх), виходячи із потреби прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, та частки обов¢язкових платежів в загальній сумі прибутку:

(4)

де ЧП необх – потреба в чистому прибутку підприємства в грошовому вимірі;

Сп – середній рівень податків і обов¢язкових платежів, у відсотка до балансового прибутку [18].

Розрахунок можливого розміру одержання прибутку може здійснюватись методом прямого розрахунку або розрахунково – аналітичним методом.

Метод прямого розрахунку передбачає визначення суми прибутку як різниці між розміром доходів підприємства, податком на додану вартість і його поточними витратами. Можливі методичні підходи до оцінки їх планового обсягу були розглянуті у попередніх розділах підручника.

Результати розрахунку цільового та можливого прибутку необхідно порівняти. Якщо можливості отримання прибутку відповідають його цільовому розміру, то такий варіант приймається як плановий. У тому разі, коли можливості підприємства по одержанню прибутку недостатні для забезпечення самофінансування, слід розробити заходи з урегулювання цієї невідповідності шляхом пошуку і мобілізації додаткових (неврахованих) резервів збільшення доходів або зниження витрат. При цьому необхідно прагнути до максимального наближення планового прибутку до його цільового розміру.

П.ісля прийняття рішення про величину планового прибутку розраховують планові показники рентабельності підприємства, які використовуються при прийнятті управлінських рішень з формування ресурсного потенціалу підприємства, здійснення комерційних угод, інвестиційній діяльності тощо.

При ринкової економіки результати діяльності торговельного підприємства оцінюються системою показників, головним з яких є рентабельність. Рентабельність визначається як відношення прибутку до одному з показників функціонування торговельного підприємства. При обчисленні рентабельності використовуються різні показники прибутку. Показники рентабельності дозволяють виявити не тільки загальну ефективність роботи торговельного підприємства, але й оцінити різні сторони його діяльності [18].

Рентабельність операційної діяльності характеризується розміром прибутку, що одержує підприємство на 1 грн. здійснених витрат в процесі відповідної діяльності.

Чиста рентабельність виручки показує, скільки прибутку надходить підприємству в кожній гривні від продажу продукції, товарів, робіт, послуг. Цей показник, як правило, характеризує прибутковість торгівельної діяльності, в той же час його доцільно використовувати і при аналізі виробничих підприємств. Його зростання може бути наслідком однієї з двох причин. По-перше, це може свідчити про зменшення витрат на виробництво і продаж або цін на придбання ресурсів. По-друге, це може бути результатом зростання цін на продані товари, продукцію, роботи і послуги. Окремо розраховується рентабельність виручки від певних видів діяльності.

Рентабельність активів характеризує величину одержаного прибутку в розрахунку на одну гривню активів підприємства, які постійно знаходяться на його балансі. Прибутковість всіх активів можна розглядати як показник ефективності управління.

Методика проведення факторного аналізу валового прибутку визначається цілями аналізу, а, відповідно, і складом використовуваних інформаційних джерел. При проведенні внутрішнього (управлінського) аналізу залучається широке коло інформації про формування валового прибутку, зокрема, дані про фізичний обсяг реалізації по кожному виду продукції, цінах і собівартості одиниці реалізованої продукції, сумі змінних і постійних витрат. При цьому можуть використовуватися як звітні, так і планові дані.

Оцінка фінансових результатів починається з аналізу динаміки й структури доходів і витрат, що дає можливість одержати найбільш загальне подання про фактори, що зробили вплив на їхнє формування. Також необхідно проаналізувати динаміку показників прибутку підприємства. Аналіз проводиться методом порівняння фактичних даних за звітний період зі звітними даними за попередній період.

(5)

Факторний аналіз проводимо за наступною схемою:

1. Зміна фізичного обсягу реалізації:

(6)

де ВП – валовий прибуток, тис.грн.;

с/в –собівартість виробленої продукціїї, тис. грн.

2. Зміна структури й асортименту реалізованої продукції:

(7)

де ЧВ –чистий виторг від реалізації, тис. грн.

3. Зміна рівня витрат на 1 гривню реалізованої продукції [21]:

2 ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ І ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ НА ТОВ „КЗПО”

2.1 Фінансово-економічна характеристика господарської діяльності ТОВ «КЗПО»

ТОВ ”Красноармійський завод „Промислового обладнання” створено на засадах угоди між громадянами України шляхом об’єднання їх майна з метою отримання прибутку.

Форма власності-колективна.

ТОВ „Красноармійський завод „Промислового обладнання” створено згідно з Законами України «Про господарські товариства», «Про власність», «Про підприємництво»,інших діючих законодавчих актах.

Товариство є юридичною особою, має самостійний баланс, власне майно, розрахункові та інші рахунки в банках України, печатку, штампи, бланки зі своїм найменуванням, інші реквізити.

Товариство засновано з метою здійснення ринкових відносин та отримання прибутку на основі задоволення потреб громадян, колективних та державних підприємств, організацій.

Товариство не відповідає за зобов’язаннями держави, держава не відповідає за зобов’язаннями товариства.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності юридичної особи видано виконавчім комітетом Красноармійською міською радою депутатів у 2003 році реєстраціонний номер 32502626.

Юридична адреса: 85306 Донецька область м. Красноармійськ, вул. Нахімова буд.82.

Види діяльності за КВЕД (перший основний):

29.52.1 Виробництво (без ремонту) машин і обладнання для добувної промисловості

29.24.4 Ремонт (спеціалізований) інших машин загального призначення

51.19.0 Посередництво в торгівлі різними товарами

51.70.0 Інші види оптової торгівлі

45.21.1 Загальне будівництво будівель (нові роботи, роботи з заміни, реконструкції та відновлення)

45.33.3 Газопровідні роботи

Для забезпечення діяльності товариства статутний фонд. Порядок створення статутного фонду, склад майна та грошових коштів, що вносяться засновниками до статутного фонду, закріплено у статутній угоді між засновниками товариства.

Загальна сума статутного фонду в грошовій формі складає 25000 гривень.

В товаристві складається резервний фонд, у розмірі, встановленому статутними документами, але не менш 25 % статутного фонду, а також інші фонди, що передбачені законодавством України або статутними документами товариства.

Розмір щомісячних відрахувань до резервного фонду складає 5% суми чистого прибутку.

Товариство володіє майном. Майно товариства складають основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображена у самостійному балансі товариства.

Джерелом формування майна товариства є :

- статутний фонд товариства

- продукція, що виготовлена товариством

- інше майно, що отримано підприємством та не заборонено чинним законодавством

- отриманий прибуток від здійснення господарської діяльності.

Прибуток товариства від здійснення господарської діяльності є прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, прибуток від позареалізаціонної діяльності.

З отриманого прибутку товариство вносить передбачені законом податки та платежі до бюджету, погашає матеріальні витрати. Чистий прибуток залишається у повному розпорядженні товариства та підлягає розподілу по фондам товариства.

Фондами товариства є фонд заробітної плати, фонд розвитку виробництва, фонд амортизаційних відрахувань, інші фонди. Розмір відрахувань, порядок створення фондів, їх використання визначають загальні збори засновників.

Товариство веде оперативний бухгалтерський облік результатів своїй діяльності, веде статистичну звітність, надає податковим органам бухгалтерські звіти та баланс, декларації. Порядок ведення бухгалтерського обліку та статистичної звітності визначається діючим законодавством України.

Контроль за окремими сторонами діяльності товариства здійснюють Державна податкова інспекція, державні органи, на які покладено контроль за безпекою виробництва та праці, протипожежною та екологічною безпекою, інші органи відповідно до діючого законодавства України.

Таблиця 3 – Зведена таблиця основних техніко-економічних показників, ТОВ „КЗПО” за 2004-2005 рр.

Приріст обсягу виробництва в діючих цінах у порівнянні з 2004 роком склав 36,7 %, у порівнянних цінах склало 35,8%.

Чистий дохід у 2004-2005 році виріс на 36,7 %, що складає 479,5 тис. грн.

Собівартість у 2005 році в порівнянні з 2004 році збільшилась на 276,3 тис. грн. або на 36,7 %.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування збільшився з 721,7 тис. грн. У 2004 році до 972,5 тис. грн. у 2005 році частково завдяки зменшенню інших операційних витрат на 36,3 тис. грн. у 2005 році або 48,8% звідси виходить, що податок на прибуток збільшився на 34,8% або 62,7 тис. грн. збільшився і чистий прибуток від звичайної діяльності на 34,8%.

2.2 Організація бухгалтерського обліку формування і оподаткування прибутку на ТОВ „КЗПО”. Документообіг

Фінансовий результат діяльності ТОВ „КЗПО” складається з:

­ фінансових результатів від основної діяльності (рах. 791);

­ фінансових результатів від іншої звичайної діяльності (рах. 793);

­ фінансових результатів від надзвичайних подій (рах. 794).

Доходи товариства відображаються на таких рахунках:

1 70 „Доходи від реалізації”:

2 71 „Інший операційний дохід”:

3 74 „Інші доходи”

Витрати відображаються на таких рахунках:

1. 90 „Собівартість реалізації”

2. 91 „Загально виробничі витрати”

3. 92 „Адміністративні витрати”

4. 93 „Витрати на збут”

5. 94 „Інші витрати операційної діяльності”

6. 97 „Інші витрати”

7. 98 „Податки на прибуток”

8. 99 „Надзвичайні витрати”

Фінансові результати від усіх видів діяльності (основної діяльності, фінансових операцій, надзвичайних подій), списуються відповідними бухгалтерськими проводками на активно-пасивний рахунок 44 «Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)», що ведеться по субрахунках:

441 «Прибуток нерозподілена»;

442 «Непокриті збитки»;

443 «Прибуток, використаний у звітному періоді».

Бухгалтерський облік фінансових результатів та оподаткування прибутку товариства представлено в таблиці 4.

Таблиця 4 – Бухгалтерський облік фінансових результатів на ТОВ „КЗПО”

Документальне оформлення обліку формування та оподаткування прибутку на підприємстві засноване на документальному оформленні обліку доходів і витрат діяльності.

Під час виникнення витрат складаються наступні первинні документи:

­ лімітно-забірні картки – складаються під час відпуску сировини і матеріалів безпосередньо для виготовлення продукції, а також на ремонтні та господарські потреби підприємства;

­ видаткові касові ордери – складаються під час видачі грошей з каси підприємства;

­ платіжне доручення – подається підприємством до обслуговуючого банку для перерахування визначеної суми з рахунку;

­ накладна – виписується підприємством-постачальником матеріалів, товарів і передається до бухгалтерії підприємства-одержувача цих матеріалів, товарів разом з податковою накладною, яка засвідчує право підприємства-покупця на податковий кредит;

­ РПВ – застосовується для нарахування заробітної плати усім працівникам підприємства, здійснення всіх необхідних відрахувань та її видачі;

­ акт приймання-передачі – застосовується для оформлення зарахування до складу основних засобів окремих об’єктів, для обліку введення їх до експлуатації, для оформлення внутрішнього переміщення основних засобів з одного цеху до іншого, а також для виключення їх зі складу ОЗ при передачі іншому підприємству;

­ картка обліку амортизації – використовується для розрахунку та обліку амортизації ОЗ.

Доходи підприємства підтверджуються наступними первинними документами:

­ виписка банку – періодично видається власникам рахунків з копіями розрахункових операцій; вона перевіряється підприємством з точки зору відповідності її доданим документам; в ній показана сума коштів, списана з рахунку підприємства та зарахована на нього;

­ прибутковий касовий ордер – складається під час надходження грошей до каси підприємства;

­ накладна на відпуск продукції – заповнюється в бухгалтерії під час реалізації продукції покупцю разом з податковою накладною, яка свідчить про податкове зобов’язання у підприємства-продавця;

­ рахунки-фактури – виписуються на основі накладних та інших первинних і разом з продукцією направляються покупцям.

У бухгалтерії на основі первинних документів по прибутку та видатку ведуть накопичувальні відомості випуску готової продукції та накопичувальні відомості відвантаженої продукції.

Дані з первинних документів з обліку доходів та витрат підприємства переносяться до відомостей обліку доходів та витрат відповідно; до Книги обліку придбання-продажу товарів, робіт, послуг. Усі дані по прибутковим та видатковим касовим ордерам фіксуються у Касовій книзі.

Після обробки та згрупування даних у накопичувальних відомостях, вони переносяться до журналів-ордерів.

Наприкінці місяця підсумкові дані кредитових оборотів з журналів-ордерів переносяться до Головної книги, в якій перераховують обороти по дебету кожного рахунку. Головну книгу використовують для узагальнення даних журналів-ордерів, взаємної перевірки зроблених записів по окремих рахунках і складання звітного балансу.

За даними Головної книги складається фінансова та податкова звітність, яка є узагальненням фінансових результатів діяльності підприємства.

2.3 Аналіз формування і оподаткування прибутку на ТОВ „КЗПО”

Оцінка фінансових результатів починається з аналізу динаміки й структури доходів і витрат, що дає можливість одержати найбільш загальне подання про фактори, що зробили вплив на їхнє формування. Також необхідно проаналізувати динаміку показників прибутку підприємства. Аналіз проводиться методом порівняння фактичних даних за звітний період зі звітними даними за попередній період. Результати аналізу наведено в таблицях 5,6 і 7 (формула 5).

Таблиця 5 – Аналіз структури доходів ТОВ „КЗПО”.

Рисунок 4 – Структура доходів у 2004 році

Рисунок 5 – Структура доходів у 2005 році

Дані таблиці 5 показують, що найбільша питома вага як у попередньому , так і звітному році займають доходи, отримані в результаті операційної діяльності (відповідно 95,35% й 96,43%), з них виторг від реалізації продукції становить 83,42 та 84,52 % відповідно. Інші доходи займають незначну частину загальних доходів підприємства (4,68% та 3,57%). Така структура доходів є нормальною для промислового підприємства, тому що саме операційна діяльність, насамперед реалізація продукції, повинна бути основним джерелом доходів.

У звітному році спостерігається позитивна тенденція збільшення загальної суми доходів на 656,3 тис. грн. Як основні причини необхідно відзначити збільшення виторгу від реалізації продукції на 575,4 тис. грн. у результаті збільшення попиту на продукцію підприємства.

Аналіз показав, що збільшилися інші операційні доходи (на 78,4 тис. грн.). Причинами можуть бути збільшення доходів від реалізації виробничих запасів, доходів від операційної оренди активів й інше.

Інші доходи від звичайної діяльності виросли на 2,5 тис. грн. Це могло бути результатом реалізації основних засобів або інших необоротних активів (формула 5).

Таблиця 6 – Аналіз структури витрат ТОВ „КЗПО.

Рисунок 6 – Структура витрат у 2004 році

Рисунок 7 – Структура витрат у 2005 році

Як видно з таблиці, у витратах найбільша питома вага має собівартість реалізованої продукції. Її сума збільшилася на 276,3 тис. грн., це можна вважати позитивною тенденцією, тому що збільшення собівартості реалізованої продукції викликано збільшення обсягів реалізації. Цією ж причиною обумовлено й збільшення витрат на збут на 14,1 тис. грн.

Негативним моментом варто вважати збільшення суми адміністративних витрат (+21,5 тис. грн.). Це є наслідком підвищення оплати праці адміністративно-управлінського персоналу підприємства. Інші витрати скоротилися на 36,3 тис. грн.

Найбільшу частину відрахувань займає податок на додану вартість (відповідно 19,36 й 19,78%), у той час як частка податку на прибуток складає 13,37 і 13,45% відповідно.

Сума ПДВ збільшилася на 95,9 тис. грн., що пов’язано зі збільшенням обсягів реалізації.

Збільшення суми податку на прибуток на 62,7 тис. грн. викликано, з одного боку, збільшенням господарського обороту у звітному році й, відповідно, збільшенням бази оподаткування прибутку, а з іншого боку, свідчить про менш ефективне управління податковими платежами (формула 5).

Таблиця 7 – Аналіз динаміки фінансових результатів ТОВ „КЗПО”.

Рисунок 8 – Фінансові результати діяльності ТОВ „КЗПО”

У звітному році спостерігається збільшення всіх показників фінансових результатів діяльності підприємства. Валовий прибуток при цьому збільшився на 203,2 тис. грн., причинами чого є збільшення обсягу реалізованої продукції й збільшення цін. Крім того, збільшення обсягу реалізації призвело до збільшення питомих постійних витрат й, відповідно, собівартості одиниці реалізованої продукції, що також позитивно відбилося на сумі валового прибутку.

Найбільш високими темпами росту характеризується прибуток від операційної діяльності.

Збільшення чистого прибутку менше в порівнянні з іншими показниками фінансових результатів (188,1 тис. грн. або 34,75 %).

Вихідна інформація для проведення факторного аналізу наведена в таблиці.

Таблиця 8- Вихідні дані для факторного аналізу валового прибутку, тис. грн.

З таблиці 8 видно, що у звітному році відбулося зростання валового прибутку від реалізації продукції на 203,2 тис. грн. Визначимо ступінь впливу факторів на цю зміну.

1. Зміна фізичного обсягу реалізації (формула 6):

тис. грн.

2. Зміна структури й асортименту реалізованої продукції (формула 7):

тис. грн.

3. Зміна рівня витрат на 1 гривню реалізованої продукції (формула 8):

тис. грн.

Баланс впливу факторів: +203,2=+203,42+(-0,09)+(-0,12)

Таким чином, негативний вплив на динаміку валового прибутку зробили зміна структури й асортименту реалізованої продукції та зміна рівня витрат на 1 гривню реалізованої продукції. Спостерігається збільшення фізичного обсягу реалізованої продукції в натуральному вираженні. Найбільш ймовірною причиною зростання фінансових результатів від реалізації продукції є поліпшення кон’юнктури ринку, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу реалізації в натуральному вираженні, і підприємство має змогу збільшити ціни.

Суб’єкти господарювання, які зацікавлені у віддачі від використаних ресурсів і вкладеного капиталу, аналізують співвідношення отриманого ефекту з витратами. Для цьогорозраховуютьсявідносніпоказникирентабельності. Розрахунок показників представлений в таблиці 9.

Таблиця 9 – Розрахунок показників рентабельності

У звітному періоді спостерігається поліпшення коефіцієнта рентабельності активів та операційної рентабельності продажів. Підприємство має високий рівень рентабельності сукупних активів. Крім зростання прибутку, поліпшення рентабельності сукупних активів обумовлене зменшенням валюти балансу внаслідок реалізації готової продукції й зменшення суми дебіторської заборгованості. Рівень валової рентабельності продажів залишився на тому самому рівні, що пояснюється тим, що ситуація на ринку залишилася незмінною. Незначне зменшення чистої рентабельності продажів викликано збільшенням рівня оподаткування прибутку. Однак, зменшення цього показника в даному випадку не можна вважати повністю негативним явищем: по-перше, воно відбувається за рахунок збільшення виторгу від реалізації продукції, по-друге, збільшується прибутковість операційної діяльності, що є основним для промислового підприємства видом діяльності.

3 ПІДВИЩЄННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОБЛІКУ ТА КОНТРОЛЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Контроль за формування та оподаткування прибутку на ТОВ” КЗПО”

Для забезпечення схоронності майна, законності фінансово-господарської діяльності, а також достовірності облікових та звітних даних на ТОВ „КЗПО” створена система внутрішнього контролю.

Структура внутрішнього контролю ТОВ „КЗПО” включає три елементи: умови проведення контролю, систему бухгалтерського обліку й процедури контролю. Кожний елемент має на увазі наявність правил, процедур, методик і документації, що враховує специфіку діяльності підприємства, які спрямовані на надання надійної інформації з фінансів і як результат - підвищення ефективності роботи підприємства. У сполученні всі перераховані елементи структури внутрішнього контролю забезпечують зниження ризику в господарській і фінансовій діяльності.

Система внутрішнього контролю - це сукупність стратегічних напрямків підприємства й процедур, прийнятих керівництвом з метою забезпечення організованого й ефективного ведення господарської діяльності, включаючи строге дотримання вимог політики керівництва, схоронність активів, запобігання й виявлення випадків обману й помилок, точність, повноту облікових записів, а також своєчасну підготовку надійної фінансової інформації.

Система внутрішньогосподарського контролю ТОВ „КЗПО” не може розглядатися як повністю ефективна, якщо при її створенні не були враховані умови її розробки й особливості майбутнього практичного застосуванню ефективність системи залежить від рівня компетентності й кваліфікації її людей, що використають. Призначення компетентних посадових осіб і постійне підвищення їхньої кваліфікації в умовах мінливої законодавчої бази знижує можливість порушень і помилок. Можуть виникати помилки внаслідок невірного трактування законодавчих і нормативних актів і практичного їхнього застосування через низьку кваліфікацію виконавців, їхньої неуважності, неуважності. Ефективність працюючої системи контролю залежить від фахівців, що впроваджують і використають її в практиці.

Внутрішній контроль повинен бути ефективним щодо витрат на його здійснення. Витрати на створення й підтримку дійсної системи контролю повинні перевищувати вигоди від її функціонування.

Ефективно працююча система внутрішнього контролю дозволяє досягти поставлених цілей і в бухгалтерському обліку, і в загальному керівництві фірмою. У зв'язку із цим на підприємстві розрізняють два види внутрішнього контролю: адміністративний і бухгалтерський. Адміністративний контроль спрямований на підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності й пов'язаний з методами й процедурами контролю керування, планування й здійснення діяльності. Бухгалтерський контроль використається для забезпечення схоронності й захисту засобів підприємства й вірогідності обліку. Внутрішній бухгалтерський облік є складовою частиною внутрішньогосподарського контролю, що охоплює всі стадії кругообігу господарських засобів - постачання, виробництво, реалізація.

Контрольні заходи включають спектр процедур: дозволу, твердження, перевірки, звірення, порівняння, фізичний контроль, поділ обов'язків, повнота й точність.

У системі внутрішньогосподарського контролю Товариства задіяні такі внутрішні підрозділи підприємства, як відділ постачання, бухгалтерія, касир, матеріальний склад підприємства, два зовнішніх контрагенти - постачальник і банк, які становлять систему можливого внутрішнього контролю, що передбачає, що кожна господарська операція може бути задокументована й стати об'єктом контролю внутрішнього аудита [11].

Одним з видів зовнішнього контролю за формуванням і оподаткуванням прибутку ТОВ „КЗПО” є податковий контроль.

Податковий контроль проводиться посадовими особами податкових органів у межах своєї компетенції за допомогою податкових перевірок, одержання пояснень платників податків, податкових агентів і платників збору, перевірки даних обліку й звітності, огляду приміщень і територій, використовуваних для витягу доходу (прибутку).

При здійсненні податкового контролю не допускаються збір, зберігання, використання й поширення інформації про платника податків (платнику збору, податковому агенті), отриманої в порушення положень Конституції України, законів, а також у порушення принципу схоронності інформації, що становить професійну таємницю інших осіб, зокрема адвокатську таємницю, аудиторську таємницю.

Податкові органи проводять камеральні й виїзні податкові перевірки платників податків, платників зборів і податкових агентів. Податковою перевіркою можуть бути охоплені тільки три календарних роки діяльності платника податків, платника збору й податкового агента, безпосередньо попереднього року проведення перевірки.

Якщо при проведенні камеральних і виїзних податкових перевірок у податкових органів виникає необхідність одержання інформації про діяльність платника податків (платника збору), пов'язаної з іншими особами, податковим органом можуть бути витребувані в цих осіб документи, що ставляться до діяльності платника податку, що перевіряє, (платника збору) (зустрічна перевірка).

Забороняється проведення податковими органами повторних виїзних податкових перевірок за тим самим податками, що підлягають сплаті або сплаченому платникові податків (платником збору) за вже перевірений податковий період, за винятком випадків, коли така перевірка проводиться у зв'язку з реорганізацією або ліквідацією організації - платника податку (платника збору - організації) або вищестоящим податковим органом у порядку контролю за діяльністю податкового органа, що проводив перевірку.

Повторна виїзна податкова перевірка в порядку контролю за діяльністю податкового органа проводиться вищестоящим податковим органом на підставі мотивованої постанови цього органа.

Матеріали перевірки розглядаються керівником (заступником керівника) податкового органа. У випадку подання платником податків письмових пояснень або заперечень по акті податкової перевірки матеріали перевірки розглядаються в присутності посадових осіб організації - платника податку або індивідуального підприємця або їхніх представників. Про час і місце розгляду матеріалів перевірки податковий орган сповіщає платника податків завчасно. Якщо платник податків, незважаючи на повідомлення, не з'явився, то матеріали перевірки, включаючи представлені платником податків заперечення, пояснення, інші документи й матеріали, розглядаються в його відсутність.

За результатами розгляду матеріалів перевірки керівник (заступник керівника) податкового органа виносить рішення:

1) про залучення платника податків до податкової відповідальності за здійснення податкового правопорушення;

2) про відмову в залученні платника податків до відповідальності за здійснення податкового правопорушення;

3) про проведення додаткових заходів податкового контролю.

У рішенні про залучення платника податків до відповідальності за здійснення податкового правопорушення викладаються обставини зробленого платником податків податкового правопорушення, як вони встановлені проведеною перевіркою, документи й інші відомості, які підтверджують зазначені обставини, доводи, що приводять платником податків у свій захист, і результати перевірки цих доводів, рішення про залучення платника податків до податкової відповідальності за конкретні податкові правопорушення із вказівкою статей Кодексу, що передбачають дані правопорушення й застосовувані міри відповідальності. У рішенні про залучення до відповідальності за здійснення податкового правопорушення вказуються строк, протягом якого особа, приваблювана до відповідальності за здійснення податкового правопорушення, вправі оскаржити зазначене рішення у вищестоящий податковий орган (вищестоящій посадовій особі) або в суд, арбітражний суд, порядок оскарження рішення про залучення до відповідальності за здійснення податкового правопорушення у вищестоящий податковий орган (вищестоящій посадовій особі), а також найменування органа, його місцезнаходження, інші необхідні відомості.

На підставі винесеного рішення про залучення платника податків до відповідальності за здійснення податкового правопорушення платникові податків направляється вимога про сплату недоїмки по податку й пені.

Копія рішення податкового органа й вимога вручаються платникові податків або його представникові під розписку або передаються іншим способом, що свідчить про дату одержання платником податків або його представником. Якщо зазначеними вище способами рішення податкового органа вручити платникові податків або його представників неможливо, воно відправляється поштою рекомендованим листом і вважається отриманим після закінчення шести днів після його відправлення.

Недотримання посадовими особами податкових органів вимог дійсної статті може бути підставою для скасування рішення податкового органа вищестоящим податковим органом або судом.

По виявленим податковим органом порушенням, за які платники податків - фізичні особи або посадові особи платника податку - організації підлягають залученню до адміністративної відповідальності, уповноважене посадова особа податкового органа, що проводило перевірку, становить протокол про адміністративне правопорушення. Розгляд справ про ці правопорушення й застосування адміністративних санкцій відносно посадових осіб організації – платника податку і фізичних осіб - платників податків, винних у їхньому здійсненні, провадяться податковими органами відповідно до адміністративного законодавства України й суб'єктів України [4].

3.2 Застосування аудиторських методів для перевірки формування та оподаткування прибутку підприємства

Уся виробнича діяльність організацій і їхні фінансові результати при аудиторській перевірці залежать насамперед від дотримання принципів комерційного розрахунку. Контроль за здійсненням вимог комерційного розрахунку й аудита кінцевих фінансових результатів повинний вироблятися при повній і неповної його формах. Виражаючи виробничі відносини, аудит повною мірою повинний відповідати вимогам ринкових відносин, що складаються.

При аудиті повинна приділятися увага самостійності підприємства в рамках закону і відповідальності його перед державою по оподатковуванню, ефективності використання ресурсів - відмінним рисам комерційного розрахунку.

В аудиторській перевірці фінансових результатів діяльності підприємства використовуються кількісні і якісні показники в необхідному ув'язуванні. Так, розмір прибутку промислового підприємства визначається не тільки кількістю й асортиментом виробів, що випускаються, але і їхньою вартістю. Аудиторська перевірка дотримання принципів комерційного розрахунку і фінансових результатів вимагає підрозділ факторів на аудируємі показники, на залежного і незалежні від підприємства. Усунення впливу шляхом відповідних розрахунків сторонніх факторів дозволяє більш правильно проводити аудит результатів зусиль колективу того або іншого підприємства або приватного власника.

Перевірені первинні документи, дані поточного обліку, показники, що знайшли відображення в балансі, звіті про фінансові результати, в іншій звітності внутрішнього характеру, служать інформаційною базою, що є основним компонентом експертної системи, пристосованої до вимог і цілям аудита.

Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів і іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визначення вірогідності їхньої звітності, обліку, його повноти й відповідності чинному законодавству й установленим нормативам;

При проведенні аудиту на підприємстві необхідно визначити об'єкти аудиту. Всі об'єкти аудиту оподаткування прибутку можна поділити на такі групи:

­ ресурси: сировина, матеріали, комплектуючі, запасні частини, енергоносії, товари, готова продукція, валютні кошти, основні засоби, цінні папери, нематеріальні активи;

­ господарські процеси: матеріально-технічне забезпечення, операції купівлі-продажу товарів, матеріалів, забезпечення фінансовими ресурсами;

­ результати фінансово-господарської діяльності: обсяги експорту та імпорту продукції, собівартість експортної продукції та імпортних товарно-матеріальних цінностей, прибуток, рентабельність;

­ облікова політика підприємства та її складові частини;

­ аналітично-інформаційні функції управління: планування, облік, контроль, аналіз.

Аудиторський ризик – це ризик того, що аудитор може висловити неадекватну думку у тих випадках, коли в документах бухгалтерської звітності існують суттєві перекручення, інакше кажучи, за невірно підготовленою звітністю буде представлено аудиторський висновок без зауважень.

Ймовірність того, що висновок про відсутність помилки в кожній із статей звітності буде правильним, залежить від трьох факторів:

1 бухгалтерського обліку підприємства;

2 надійності систем контролю;

3 аудиторських процедур.

Загальний аудиторський ризик складається із внутрішнього ризику діяльності підприємства, ризику контролю й ризику не виявлення.

Ризик не може бути усунутий повністю, тому в аудиторській практиці встановлений прийнятний рівень ризику - 5%, а, отже, рівень довіри рівняється 95%.

Внутрішній ризик (ВР) являє собою сукупність можливих ризиків, пов'язаних з функціонуванням підприємства, а саме: характеризує рівень всіх потенційних помилок у результаті діяльності підприємства до перевірки з боку системи внутрішнього контролю. Ризик виникнення таких помилок пов'язаний із впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів.

Ризик контролю (РК) являє собою оцінку дієвості системи внутрішнього контролю підприємства-клієнта з погляду її здатності запобігати або виявляти помилки. Система внутрішнього контролю підприємства утвориться підсистемами внутрішньогосподарського контролю (ВГК) і внутрішнього аудита (ВА). У свою чергу, у системі ВГК, функції якого реалізують всі структурні підрозділи апарата керування, особливо варто виділити внутрішньогосподарський бухгалтерський контроль (ВГБК), реалізований фахівцями обліково-фінансової служби. Тому при визначенні ризику контролю необхідно оцінити надійність і дієвість підсистем ВГК і ВА (де така служба є) [2].

Як свідчить аудиторська практика, рівень ризику контролю підвищується при комп'ютерному варіанті ведення бухгалтерського обліку із застосуванням неапробованих бухгалтерських програм. Крім того, фактором збільшення ризику контролю є сам факт виявлення попередньою аудиторською перевіркою помилок і неточностей у системі бухгалтерського обліку.

Між ризиком контролю й інформаційною базою аудита існує пряма залежність. Якщо система ВК зізнається досить надійної, то обсяги відібраних для тестування об'єктів можуть бути зменшені.

Сполучення ВР і РК являє собою ймовірність наявності помилок після обліку впливу системи ВК. Це припускає, що аудитори повинні на основі оцінки цих ризиків спрогнозувати, у яких розділах фінансової звітності помилки найбільш або найменш можливі. Такий підхід дозволяє визначити загальний обсяг нагромадження аудиторських доказів, а також його розподіл по конкретних об'єктах (ділянкам) аудита.

Ризик не виявлення (РН) означає міру готовності аудитора визнати, що проведені їм аудиторські процедури відносно конкретних об'єктів не дозволять виявити помилки, що перевищують гранично припустимий розмір (якщо такі є).

Визначення величини РН тісно пов'язане з величиною ВР і РК. Чим вище ризик останніх, що припускає невисокий ступінь довіри аудитора до систем обліку й ВК, тим менше ризик не виявлення необхідно встановити для конкретної аудиторської перевірки.

ВР і РК не залежать від аудитора, він не може на них вплинути, оскільки вони є результатом діяльності підприємства-замовника незалежно від проведення аудита. На відміну від цих елементів РН є слідством виконаної аудитором роботи, за якої він несе повну відповідальність. Таким чином, у цьому ключі основним завданням аудитора є мінімізація ризику не виявлення, що досягається достатнім обсягом аудиторських процедур на основі застосування грамотно складених методик аудита, тестування зон ризику.

При розрахунку загального аудиторського ризику можна скористатися моделлю оцінки ризику, застосовуваної п'ятьома провідними аудиторськими фірмами миру:

ЗАР=ВР*РК*РН, (9)

де ЗАГ - загальний аудиторський ризик;

ВР - внутрішній ризик;

РК - ризик контролю;

РН - ризик не виявлення [11].

Середній рівень внутрішнього ризику складає 55%, ризик контролю – 50%, ризик не виявлення, відповідно до раніше отриманої статистики – 10%. Тоді, загальний аудиторський ризик буде дорівнювати:

ЗАР=ВР*РК*РН=0,55*0,5*0,1=0,0275 (2,75%)

Підприємницький ризик означає, що аудиторська організація може повністю або частково не одержати оплату за виконану роботу незалежно від її результату через конфлікт із клієнтом, або до неї можуть бути застосовані штрафні санкції. Він визначається поруч факторів: конкурентноздатністю аудиторської організації, фінансовим станом клієнта, характером операцій клієнта, компетентністю адміністрації й облікового персоналу й ін. До фінансових втрат у вигляді штрафів, а також до підриву ділової репутації аудиторського висновку.

Розрахунок оцінки підприємницького ризику представлений у таблиці 10.

Таблиця 10 – Критерії оцінки підприємницького ризику

За результатами критеріїв оцінки підприємницького ризику можна зробити висновок, що на підприємстві „КЗПО” цей ризик низький.

Під час проведення аудиторської перевірки результатом аудиту можуть бути:

- підтвердження достовірності фінансової звітності;

- оцінка фінансового стану суб'єкта перевірки;

- оцінка реальності статей балансу;

- оцінка доцільності і законності господарських операцій.

Під час проведення аудиту аудитор надає супутні консультаційні послуги, такі як:

­ консультації з застосування інформаційних програм;

­ консультації з застосування окремих документів, які полегшують облік;

­ надають рекомендації на підставі проведеного фінансового аналізу відносно майбутнього стану підприємства;

­ проводять навчання і підвищення кваліфікації робітників обліку;

­ оцінюють методику ведення обліку на підприємстві;

­ надають консультації з різних питань бухгалтерського, управлінського, податкового обліку, з питань заповнення фінансової, статистичної звітності, податкової звітності.

В ході перевірки необхідно виявити сильні та слабкі сторони обліку та внутрішнього контролю. З цією метою перевіряються різні ділянки діяльності в межах, передбачених договором.

1. Вивчення Статуту підприємства. В умовах розвитку ринкових відносин підприємствам надане право проведення зовнішньоекономічної діяльності з моменту їх державної реєстрації. Для того, щоб підприємство мало право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, така можливість повинна бути передбачена в Статуті підприємства в розділі „Види діяльності”.

2. Аудит реалізації товарів. Необхідно перевірити, чи застосовується платником податку до таких операцій 20% ставка ПДВ. Особливо уважно слід перевіряти визначення податкового кредиту при здійсненні реалізації, повноти та своєчасності відображення у бухгалтерському обліку реалізації готової продукції резидентам; доцільність та законність накладних витрат. Необхідно також звернути увагу, чи вчасно надходить виручка від реалізації.

3. Аудит придбання товарів. Необхідно перевірити правильність визначення бази оподаткування ПДВ, законність та своєчасність відображення права платника податку на податковий кредит. Необхідно перевірити правильність визначення первісної вартості ТМЦ; ведення обліку товарів за етапами їх руху; чи складаються та датуються числом, коли виявлена недостача, акти на розходження фактичної наявності товарі із даними документів;чи подає завідувач складом звіти про надходження товарі до бухгалтерії та до відділу постачання та збуту.

4. Аудит оподаткування прибутку. Перевірка правильності заповнення податкової декларації, а саме правильність визначення валових доходів та витрат, підтверджених документально. Перевірка визначення суми оподатковуваного прибутку та суми податку на прибуток, своєчасність сплати до бюджету.

Таблиця 11 - Тести внутрішнього контролю системи бухгалтерського обліку

Аудиторський висновок

Умовно-позитивний висновок

Аудиторський висновок

За результатами аудита бухгалтерської звітності ТОВ «КЗПО» за фінансовий 2005 рік

Юридична адреса: м. Горлівка, вул. Краснолиманська, 25/15.

Телефон 43-76-95

Свідоцтво про реєстрації ТОВ «Аудит-сервіс» № АА1298

Розрахунковий рахунок № 2600987690 у Прокредитбанку.

В аудиті брали участь Сініцин Н.Н., Зайцева А.И.

Був проведений аудит бухгалтерської звітності ТОВ «КЗПО» 2005 рік.

При плануванні й проведенні аудита бухгалтерської звітності був розглянутий стан внутрішнього контролю на ТОВ «КЗПО». Відповідальність за організацію й стан внутрішнього контролю несе виконавчий орган (ТОВ «КЗПО»).

Розглянули стан внутрішнього контролю винятково для того, щоб визначити обсяг робіт, необхідних для формування аудиторського висновку про вірогідність бухгалтерської звітності. Проведена в процесі аудита робота не означає виконання повної й всеосяжної перевірки системи внутрішнього контролю ТОВ «КЗПО» з метою виявлення всіх можливих недоліків.

У процесі аудиту не були виявлені ніякі факти, з яких можна було б зробити висновок про невідповідність системи внутрішнього контролю ТОВ «КЗПО» масштабам і характеру його діяльності.

Думка про вірогідність звітності наведено в наступній частині Аудиторського висновку. Не виявлені ніякі серйозні порушення встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку й підготовки бухгалтерської звітності, які могли б істотно вплинути на вірогідність бухгалтерської звітності.

При проведенні аудита звітності розглянуте дотримання ТОВ «КЗПО» застосовного українського законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій. Відповідальність за дотримання застосовуваного законодавства України при здійсненні фінансово-господарських операцій несе виконавчий орган (ТОВ «КЗПО»).

Була перевірена відповідність ряду зроблених фінансово-господарських операцій застосовуваному законодавству винятково для того, щоб одержати достатню впевненість у тім, що бухгалтерська звітність не містить істотних перекручувань. Однак ціль проведеного аудита бухгалтерської звітності не полягала в тому, щоб виразити думку про повну відповідність діяльності законодавству.

Результати проведеної перевірки показують, що перевірені фінансово-господарські операції здійснювалися у всіх істотних відносинах відповідно до нормативного акту, що регулює бухгалтерський облік.

На підставі аналізу показників фінансового стану, розрахованих за даними фінансової звітності, можна зробити висновок, що ТОВ «КЗПО» має достатній фінансовий потенціал, коефіцієнти в межах нормативного значення. Товариство станом на 31.12.05 р. має ліквідний баланс.

Проведено аудит прикладеної бухгалтерської звітності ТОВ «КЗПО» за 2004-2005 рік. Дана звітність підготовлена виконавчим органом виходячи із Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».

Відповідальність за підготовку даної звітності несе виконавчий орган ТОВ «КЗПО». Наш обов'язок укладається в тім, щоб висловити думку про вірогідність у всіх істотних аспектах звітності на основі проведеного аудита.

Проводився аудит відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність». Аудит планувався й проводився таким чином, щоб одержати достатню впевненість у тім, що бухгалтерська звітність не містить істотних перекручувань. Аудит включав перевірку на вибірковій основі підтверджень числових даних і пояснень, що втримуються в бухгалтерській звітності. Проведений аудит дає достатні підстави для того, щоб висловити думку про вірогідність даної звітності.

У результаті проведеної аудиторської перевірки встановлено, що у перевіряємому періоді Товариством були допущені окремі порушення в частині організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Однак названі моменти мають обмежений вплив на стан справ у цілому і не перекручують загальної картини фінансового стану Товариства.

В ході проведеного аудиту було встановлено, що суми, вказані в договорах, не відповідають сумам, вказаних в супровідних документах. Але це не впливає на рівень достовірності фінансової звітності.

За винятком деяких обмежень, прийнята система бухгалтерського обліку в цілому задовольняє законодавчим та нормативним вимогам.

Фінансова звітність підготовлена на підставі дійсних даних бухгалтерського обліку та не містить суттєвих протиріч.

За результатами проведеної аудиторської перевірки можливо підтвердити, що фінансова звітність ТОВ «КЗПО» в цілому об'єктивно відображає фактичний фінансовий стан на 31 грудня 2005 року за результатами операцій з 01.01.2005 р. по 31.12.2005 р.

Керівник аудиторської фірми Сініцин Н.Н.

Аудитор Зайцева А.І.

Дата аудиторського висновку 11 травня 2006 р.

Підпис уповноваженої особи ТОВ «КЗПО» про одержання Висновку аудиторської організації Єльчіщева В.М.

3.3 Основні напрямки підвищення ефективності обліку та контролю на підприємстві

На кожнім підприємстві повинні передбачатися планові заходи щодо збільшення прибутку. У загальному плані ці заходи можуть бути наступного характеру:

­ збільшення випуску продукції;

­ поліпшення якості продукції;

­ продаж зайвого устаткування й іншого майна або здача його в оренду;

­ зниження собівартості продукції за рахунок більш раціонального використання матеріальних ресурсів, виробничих потужностей і площ, робочої сили і робочого часу;

­ диверсифікованість виробництва;

­ розширення ринку продажів і ін.

З цього переліку заходів випливає, що вони тісно зв'язані з іншими заходами на підприємстві, спрямованими на зниження витрат.

В умовах ринкових відносин підприємство повинне прагнути не тільки до одержання максимального прибутку, але і до раціонального, оптимального використання вже отриманого прибутку. Це дозволить не тільки утримувати свої позиції на ринку, але і забезпечити динамічний розвиток його виробництва в умовах конкуренції.

У сучасних умовах ринку стійка діяльність підприємства залежить від внутрішніх можливостей даного підприємства ефективно використовувати всі наявні в його розпорядженні ресурси.

Як свідчать дані за останнє десятиліття, одним з найважливіших резервів собівартості продукції й одержання прибутку є зниження невиробничих витрат і втрат. Невиробничі витрати і утрати ведуть до зниження ефективності суспільного виробництва.

Склад невиробничих витрат і втрат досить різноманітний. Їхній характер і відношення до виробничого процесу теж різні. Тому для правильного їхнього відрахування, організації і контролю необхідна класифікація невиробничих витрат і втрат. Пропоновані класифікації побудовані по ряду ознак:

1 Так по характері втрат ресурсів невиробничі витрати і втрати підрозділяються на втрати робочої сили, утрати засобів праці і предметів праці (підрозділом на втрати сировини, матеріалів і готової продукції).

2 По видах невиробничих витрат і втрат представлене угруповання по наступних ознаках: від неповного використання ресурсів, від нераціонального їхнього використання, від невиробничого використання.

3 У залежності від приналежності до процесу виробництва невиробничі витрати і втрати групуються по наступних ознаках: витрати і втрати в процесі виробництва продукції, її розподілу і звертання і втрати, не зв'язані з цими процесами.

4 По джерелах відшкодування невиробничі витрати і втрати підрозділяються на відшкодовані за рахунок зробленого національного доходу і включаються в продукт. До першого підрозділу відносяться непродуктивні витрати і втрати, що відшкодовуються з прибутку і бюджету. Сюди відносяться штрафи, пені, неустойки й інші непродуктивні витрати. До другого підрозділу відносяться непохідні витрати і втрати, що включені до складу витрат, що утворять собівартість продукції. Сюди включають невиробничі витрати і втрати в сфері матеріальноговиробництва, що являють собою витрата робочої сили, предметів і засобів праці, у результаті якого не була отримана продукція і знищення або зниження якості (псування) уже зробленої продукції. До таких витрат відноситься утрати від простоїв, від нестачі і псування предметів і засобів праці, утрати від шлюбу, утрати відходів. Створену продукцію, що має матеріально-речовинну форму, іноді знищують, псують, або переводять в іншу категорію якості через тривале збереження. Різниця між її первісною вартістю і ціною використання також відноситься до невиробничих витрат і втрат.

Важливе значення має оцінка втрат від браку. В даний час втрати від браку в звітності не відображаються. Аналіз втрат від браку починається з визначення їхньої питомої ваги в собівартості продукції.

У цілому ж по підприємству втрати браку невеликі. Це було досягнуто завдяки проведеним заходам, спрямованим на зниження утрат від браку. Зокрема на ТОВ „КЗПО” систематично здійснюється контроль за правильним обліком бездефектної здачі продукції ВТК. На складі готових виробів працівники ВТК ведуть вибірковий повторний огляд товару, стали застосовуватися заходу впливу на винуватців браку.

Поряд з аналізом втрат від браку проводиться аналіз невиробничих витрат, що утримуються в складі цехових і загальнозаводських витрат, а також різного роду штрафів, пені, неустойок.

Невиробничі витрати – це витрати, викликані безгосподарністю , відсутністю ощадливості й економії. Невиробничі витрати повною мірою варто відносити до резервів зниження собівартості.

Об'єктивні процеси існування втрат – це порушення пропорційності і недовикористання продуктивних сил, невідповідності організаційно-господарських форм рівневі розвитку і характерові продуктивних сил, природі і мері зрілості невиробничих відносин суспільства. Суб'єктивні причини втрат зв'язані з невідповідністю професійного і культурного рівня працівників, досягнутій рівневі НТП, несвоєчасність усунення або дозволу тих або інших соціально-економічних протиріч, здійснення необходмых організаційно-технічних заходів.

Безгосподарність і марнотратність у багатьох випадках є наслідком слабкого обліку, контролю й аналізу. Недоліки в обліку породжують втрати ще тому, що при їхній наявності найчастіше знімається відповідальність за раціональне використання ресурсів і виключається можливість ефективного контролю за їхнє використання. Одержувана на основі достовірного обліку об'єктивна інформація дозволяє господарським керівникам вчасно установити ділянки і причини втрат ресурсів, визначити найбільш результативні шляхи їхньої економії.

Таким чином, основними факторами скорочення і ліквідації невиробничих витрат і втрат є:

1 удосконалювання організації обліку невиробничих витрат і втрат.

2 уведення нових систем оплати і преміювання (увести показник рівня матеріальної відповідальності за брак)

3 підвищення організаційно-технічного рівня виробництва. Зниження і ліквідація невиробничих витрат і втрат надалі вплине на зниження собівартість продукції, збільшення попиту на нього і, відповідно, на підвищення прибутку.

Удосконалювання керування прибутком в умовах ринкової економіки.

З огляду на наявність проблем керування прибутком і рентабельністю виробництва, підхід до механізму керування повинний носити комплексний характер. У першу чергу, це безпосередньо зв'язано з ефективним керуванням операційної системи в цілому, тобто системи забезпечення виробництва продукції підприємства.

Від керівника потрібно насамперед уміння ефективно вести справи, тобто збільшувати прибуток. Відомі дві основні можливості збільшення прибутку: перша - нарощування обсягу випуску і реалізації товарів, друга - зменшення витрат. У наших умовах, коли практично на кожнім підприємстві маються малорентабельні, збиткові виробництва, перший шлях здається нереальним. Однак, ретельний аналіз може підказати вихід навіть з такого тупикового положення.

При незмінних економічних умовах легше було планувати і проробляти програму. Усі функції по реалізації програми перекладалися на підприємства. Однак багато чого міняється і підприємство знаходиться в динамічних умовах, постійно змінюватися. Проаналізувавши ситуацію, необхідно створювати програму в комплексі для її кращої реалізації. Головний упор робиться на конкретне удосконалювання господарювання, особливо на тих ділянках, що приносили збиток (або були малорентабельні). У противному випадку варто порушити питання про їхню ліквідацію.

Керування прибутком підприємства зводиться до розробки механізму організаційно-економічного впливу за результатами роботи підприємства, на підвищення його ефективності в порівнянні з витратами, пошукові комплексу інструментів, що дозволяють зі стихійного одержання доходів перейти до регульованих доходів. У той же час , недостатньо забезпечити тільки прибутковість підприємства.

Прибуток повинний бути настільки вагомим, щоб забезпечити все розширене відтворення, рішення задач, що коштують перед підприємством. У сучасний період ринкова конкуренція повинна бути більш твердою, але не за рахунок фактора ціни, а в результаті появи більш витончених, тонких методів і форм суперництва підприємств на ринку. Виживання підприємства всі частіше обумовлюється дією факторів більш дострокового порядку, ніж просто економія на інших видах прямих або накладних витрат. Необхідно, щоб підприємство набагато більше часу приділяло таким сферам, як реалізація і збут продукції, збільшення доходів, чим власне керуванню виробництвом з метою зниження витрат. Тому що нестатки і запити споживачів швидко поширюються по усьому світлу,то вони стають надзвичайно індивідуалізованими, а ринки дуже різноманітними по своїй структурі; керівництво підприємства, якщо воно прагне до успіху на ринку, повинне неухильно додержуватися правила: робити насамперед ставку на збільшення доходів, а не на зниження витрат (хоча вони і взаємозалежні).

Таким чином, у даний час необхідно, щоб керівництво підприємством звертало увагу не стільки на одержання максимального прибутку, скільки на одержання максимального доходу. Як же згадувалося, максимальне одержання прибутку в основному зв'язується зі зниженням виробничих витрат. Однак, в умовах, коли самими витратами підприємство може керувати, в основному тільки витрата їхньої кількості, а ціна на кожен вхідний матеріал (ресурс) практично некерована, а в умовах інфляції, що несповільнюється, і безконтрольності, підприємство вкрай обмежене в можливості знижувати виробничі витрати, домагаючись таким шляхом збільшення прибутку. Тому, тут виникає необхідність переоцінки інших якісних характеристик, що впливають на збільшення доходів підприємства.

Особливою проблемою є і підвищення ефективності діяльності підприємства по збуті продукції. Необхідно більше уваги приділяти підвищенню швидкості руху оборотних коштів, скорочення усіх видів запасів, домагатися максимально швидкого просування готових виробів від виробника до споживача. Природно, що такий підхід вимагає зовсім іншого в керуванні якістю продукції й організації постачань.

При розгляді прибутку зіштовхуються інтереси різних сторін: держави, що розраховує на зростання виробництва і реалізацію продукції, збільшення прибутку, що означає наростання податкових відрахувань у скарбницю; трудового колективу, що розраховує на свою частку прибутку; банків, яких турбує платоспроможність фірми, поверненість отриманих позичок і забезпечення представлення нових; керівництва підприємства, що прагне як можна велику частину прибутку залишити нерозподіленою, як ресурс, резерву, що дозволяє зміцнювати основи самофінансування.

Керівникові прийдеться так планувати розподіл прибутку, щоб не нанести збитку жодній стороні, і в теж час забезпечити добробут підприємства.

Оборот виробничих фондів є безперервний, повторюваний процес, у результаті якого авансована вартість цілком повертається до своєї вихідної форми. У результаті забезпечується процес відтворення. Швидкість обороту виміряється числом його оборотів, чинених протягом року. Його прискорення означає скорочення часу виробництва або часу звертання і свідчить про підвищення ефективності використовуваного капіталу. Крім того, прискорення впливає на: прибуток убік її підвищення, на зниження собівартості продукції і підвищення рентабельності виробництва.

Таким чином, до основних факторів, що впливають на прибуток відносяться:

1 Конкурентноздатність продукції, що випускається, у силу того, що підприємство повинне існувати для споживача і тільки клієнтів, потреби яких задовольняються, дають підприємству можливість вижити на ринку й одержати доход.

2 Висока мобільність на ринку, воля економічного маневру, що робить об'єктивно необхідними облік ринкової кон'юнктури, гнучке маневрування всіма наявними ресурсами для досягнення ефекту.

3 Ритмічність і гнучкість виробництва, здатність швидко змінювати асортимент продукції відповідно до запитів споживачів.

4 Розробка заходів для поліпшення продукції, що випускається, здатність підприємства дати споживачеві товар більш високої якості або обладающий якими-небудь новими властивостями, причому за тугіше ціну, при тих же витратах виробництва.

Усі ці фактори є важливими для ефективного функціонування підприємства, тільки з їх допомогою підприємство зможе дістати максимальний прибуток. Однак, що веде є виробництво товарів більш високої якості, іншими словами, задоволення на потребі споживачів і визначення набору товарних груп, найбільш кращих для успішної роботи на ринку. Товар, попит на який існує, вважається рентабельним і буде приносити підприємству більше доходу, а високий рівень рентабельності при наявності вільної конкуренції служить символом для переливу капіталів і вкладення засобів у галузі з більш високою нормою прибутку (рентабельності). Для ринку неможливі регульовані ціни, але рівнем рентабельності монополістів виробників, їх можна регулювати.

Керування прибутком підприємства зводиться до розробки механізму організаційно-економічного впливу на результат підприємства, оскільки дозволяє зі стихійного одержання доходів перейти до регульованих доходів.

Керування прибутком повинний носити державний характер. Необхідна чітко пророблена податкова політика держави, тому що вона є необхідним інструментом проведеної реформи. Податкова система повинна бути гнучкої, стимулювати розвиток передових, ефективних виробництв, а податки повинні бути чіткими і стабільними. Саме стабільність приведе до збільшення прибутку (доходу) підприємства.

З метою удосконалювання економічного механізму керування прибутком необхідно:

1 Строге дотримання укладених договорів по постачаннях продукції. Особливо важливо зацікавити підприємство в виробництві престижних і найбільш потрібних для ринку виробів.

2 Проведення масштабної й ефективної політики в області підготовки персоналу, що являє собою особливу форму вкладення капіталу.

3 Підвищення ефективності діяльності підприємства по збуті продукції. Насамперед необхідно більше уваги приділяти підвищенню швидкості руху оборотних коштів, скороченню усіх видів запасів, домагатися максимально швидкого просування готових виробів від виробника до споживача.

4 Зниження непродуктивних витрат і втрат.

5 Впровадження в практику оперативного обліку витрат на виробництво продукції.

6 Застосування найсучасніших механізованих і автоматизованих засобів для рішення задач аналізу прибутку і рентабельності.

7 Зробити перенос акцентів у керуванні прибутком на керування доходом підприємства.

4 ОХОРОНА ПРАЦІ

Шкідливі виробничі фактори – є виробничі фактори, що перевищують нормативи; фактори, які впливають на людину на протязі довгого часу й призводять до зменшення працездатності або виникнення професійних захворювань.

Небезпечні виробничі фактори – фактори, що діють раптово й призводять до травми або різкого погіршення стану здоров’я людини.

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 ССБТ небезпечні й шкідливі виробничі фактори по впливі на організм людини підрозділяються на наступні групи:

­ фізичні;

­ психофізіологічні;

­ хімічні;

­ біологічні.

При роботі з комп'ютером оператор піддається впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів перших двох груп.

До фізичних факторів, які можуть впливати на оператора ПЕОМ, ставляться:

1 небезпечний рівень напруги в електричному ланцюзі, замикання якої може відбутися через тіло людини;

2 підвищений рівень статичної електрики;

3 підвищений рівень електромагнітних випромінювань (ВЧ, УВЧ, СВЧ);

4 підвищений рівень іонізуючих випромінювань;

5 недостатня освітленість робочої зони;

6 підвищена пульсація світлового потоку;

7 підвищений рівень ультрафіолетової, інфрачервоної й іонізуючої радіації;

8 шум і вібрація.

До психофізіологічних факторів ставляться:

­ фізичні перевантаження (статичні, динамічні);

­ нервово-психічні перевантаження, обумовлені розумовою перенапругою, перенапругою аналізаторів, монотонністю праці.

Аналіз можливих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, що впливають на оператора, робить необхідним більше детальне їхнє вивчення з метою розробки заходів щодо усунення або зменшення наслідків негативного впливу на організм людини, а також розробки вимог до організації безпечної роботи оператора ПЕОМ.

Характеристика робочого місця й умов праці оператора ПЕОМ

Виробниче приміщення складається з 2 кімнат, обладнаних 4-мя робочими місцями. Мікроклімат виробничого приміщення характеризується наступними параметрами: температура повітря на робочих місцях становить 25 С, відносна вологість – 42 %. Освітленість кімнат відповідає 390 лк, точність зорових робіт – груба. Рівень шуму – 56 дб. Тривалість зосередженого спостереження становить 40 % від тривалості робочого часу, тривалість повторюваних операцій – 36 сек., кількість важливих об'єктів спостереження відповідає 8. Середньорічна заробітна плата одного працівника становить 4800 грн.

Розрахунок інтегральної оцінки умов праці й визначення ваги праці

Визначимо категорію важкості праці економіста - оператора ПЕОМ. Для цього кожному факторові, що характеризує умови праці, привласнимо відповідний бал.

Температура в приміщенні оцінюється 3 балами, відносна вологість - 1, освітленість - 1, точність зорових робіт - 1, рівень шуму -4, відсоток зосередження -2, тривалість повторюваних операцій - 2, кількість важливих об'єктів спостереження - 2. Далі з 8 проаналізованих факторів, розглянемо ті фактори, бал яких перевищує 2, таких факторів 2: відносна вологість та тривалість повторюваних операцій. Розрахунок інтегральної оцінки важкості праці потребує попереднього розрахунку середнього значення оцінних балів Xср (у розрахунок середнього бала не включається вищий бал, привласнений найбільш несприятливому факторові).

Хоп=4,

(10)

Зробимо розрахунок інтегральної оцінки важкості праці

(11)

Інтегральна оцінка важкості праці становить 45,73, що відповідає IV категорії важкості праці.

Розрахунок показників стомлюваності й працездатності працівників відділу

Показник стомлюваності Y в умовних одиницях становить:

(12)

Відповідно показник працездатності R дорівнює

R1=100-У1 (13)

R1 =100 – 47,08 =52,92

Розробка заходів для забезпечення безпечних і комфортних умов праці

Вимоги до організації робочих місць операторів ПЭОМ

Організація робочих місць у виробничих приміщеннях здійснюється на основі сучасних ергономічних вимог (ГОСТ 12.2.032-78 ССБТ.). Конструкція робочих меблів (столи, крісла або стільці) передбачає забезпечення можливості індивідуального регулювання відповідно росту працюючі й створення зручної пози. Часто використовувані предмети праці й органи керування розташовують в оптимальній робочій зоні.

При плануванні робочого місця враховуються зручність розташування клавіатури, дисплея й інших, необхідних для роботи пристроїв, а також зони досяжності рук оператора. Ці зони, установлені на підставі антропометричних даних людського тіла, дають можливість раціонально розмістити необхідні пристрої.

Робочий стіл регулюється по висоті в межах 689-760 мм, при відсутності такої можливості його висота становить 720 мм. Оптимальні розміри робочої поверхні стільниці 1600x900 мм. Під стільницею робочого стола необхідно вільний простір для ніг з розмірами по висоті не менш 600 мм, по ширині 500 мм, по глибині 650 мм. На поверхні робочого стола для документів передбачається розміщення спеціальної підставки, відстань якої від очей аналогічно відстані від очей до клавіатури, що дозволяє знизити зорове стомлення.

Робочий стілець (крісло) забезпечується підйомно-поворотним пристроєм, що забезпечує регуляцію висоти сидіння й спинки, його конструкція передбачає також зміну кута нахилу спинки. Робоче крісло забезпечується підлокітниками. Регулювання кожного параметра повинна легко здійснюватися бути незалежної й мати надійну фіксацію. Висота поверхні сидіння регулюється в межах 400-500 мм. Ширина сидіння становить на менш 400 мм, глибина - не менш 380 мм. Висота опорної поверхні спинки не менш 300 мм, радіус її кривизни в горизонтальній площині 400 мм. Передбачається зміна кута нахилу спинки в межах 90-110° до площини сидіння.

Матеріал покриття робочого стільця повинен забезпечувати можливість легкого очищення від забруднень. Поверхня сидіння й спинки повинна бути напівм'якої, з нековзним, що не електризується й повітропроникним покриттям.

На робочому місці необхідно передбачати підставку для ніг. Її довжина становить 400 мм, ширина 350 мм. Передбачається регулювання висоти підставки в межах від 0 до 150 мм і кута її нахилу в межах від 0° до 20°, воно повинна мати рифлене покриття й бортик висотою 10 мм по нижньому краї.

Вимоги до колірного оформлення виробничих приміщень

Колірне оформлення виробничих приміщень повинне відповідати вимогам САнПіН 181-70.

Підбор кольорових зразків необхідно робити відповідно до прийнятого найменування квітів. Малонасичені (основні) кольори застосовуються для фарбування більших полів (потовк, стіни, робочі поверхні й т.п.). Середньонасичені (допоміжні) - для невеликих поверхонь або ділянок, що рідко попадають у поле зору працюючих, а також для створення контрастів. Насичені (акцентні) кольори використають для малих по площі поверхонь як функціональне фарбування.

У колірній композиції інтер'єра використають гармонічні колірні сполучення. Вибір зразків кольори для оздоблювальних матеріалів і виробів здійснюється з урахуванням їх фактури, поверхні в приміщеннях повинні мати матову й напівматову фактуру для виключення влучення відбитих відблисків в очі працюючі.

Необхідно забезпечувати наступні величини коефіцієнта відбиття в приміщеннях:

­ для стелі 60-70%;

­ для стін 40-50%;

­ для підлоги 30%;

­ для інших поверхонь, що відбивають, робочих меблів 30-40%.

Вимоги до організації режиму роботи оператора ПЕОМ

Раціональний режим праці й відпочинку працівників, чия праця пов'язаний з обслуговуванням ВДТ, передбачає строге дотримання регламентованих перерв. При цьому перерви роблять оптимальної тривалості: занадто тривалі перерви веде до порушення робочої установки, розладу динамічного стереотипу

Основною перервою є перерва на обід. Відповідно до особливостей трудової діяльності працівників ОЦ додатково вводяться 2-3 регламентованої перерви тривалістю 10 хв. кожний: 2 перерви - при 8-вартовому робочому дні й 3 перерви - при 12-вартовому робочому дні. При 8-годинній зміні з обідньою перервою через 4 години роботи додаткові регламентовані перерви надаються через 3 години роботи й за 2 години до її закінчення. При 12-годинній зміні з обідом через 5 годин роботи перша перерва вводиться через 3,5-4 години, другий - через 8 годин і третій - за 1,5-2 години до закінчення роботи.

Режим праці й відпочинку операторів залежить від характеру виконуваної роботи: при уведенні даних, редагуванні програм, читанні інформації з екрана безперервна тривалість роботи не повинна перевищувати 4-х годин при 8-вартовому робочому дні. Через щогодини роботи вводиться перерва на 5-10 хв., а через 2 години на 15 хв. Кількість оброблюваних символів не повинне перевищувати 30000 за 4 години роботи.

Для зниження напруженості праці операторів необхідно рівномірно розподіляти їхнє навантаження й раціонально чергувати характер діяльності - прийом і видачу результатів з роботою на клавіатурі ПЕОМ і ін. У нічний годинник не повинні виконуватися роботи або завдання, що вимагають складних рішень або відповідальних дій.

Працівники ОЦ із метою попередження в них професійних захворювань повинні проходити попередні (при прийомі на роботу) і періодичні медичні огляди.

Вимоги до освітлення виробничих приміщень

Вимоги, пропоновані до освітлення полягають у забезпеченні достатньої освітленості робочих поверхонь, високої якості й надійності освітлювальних установок, зручності їхнього обслуговування й експлуатації. При цьому обов'язково враховуються вимоги пожежної й електробезпечності. Забезпечення достатньої освітленості робочих поверхонь обумовлюється нормами освітленості залежно від характеристики зорової роботи згідно СНіП 11-4-79.

Освітлення в приміщення, як правило, є змішаним (природним і штучним).

Природне освітлення в приміщеннях здійснюється у вигляді бічного висвітлення. Величина коефіцієнта природної освітленості відповідає нормативним рівням по СНіП 11-4-79. При виконанні робіт, що ставляться до категорії високої зорової точності, коефіцієнт природної освітленості становить 1,5%. Для приміщень кращої є північна орієнтація світопройомов.

Штучне висвітлення в приміщеннях здійснюють у вигляді комбінованої системи висвітлення з використанням люмінесцентних джерел світла у світильниках загального висвітлення.

Як джерела загального освітлення використаються люмінесцентні лампи типу ЛБ або лампи накалювання НВ, які можуть бути попарно об'єднані у світильники. Як світильники використаються установки з переважно відбитим або неуважним світлорозподілом. У невеликих приміщеннях висотою до 4-5 м припустимо використати світильники типу «Люцетта» із застосуванням ламп накалювання - НВ. Загальна нормована освітленість (Їв) приміщення повинна становити не менш 100 лк (при використанні ламп накалювання) і не менш 200 лк (при використанні газорозрядних ламп), при виконанні зорових робіт високої точності загальна освітленість повинна становити не менш 300 лк. Світильники загального висвітлення розташовують над робочими поверхнями в рівномірно прямокутному порядку.

Для запобігання засветок екрана дисплея прямими світловими потоками застосовуються світильники загального висвітлення, розташовані між радами робочих місць або зон з достатнім бічним висвітленням. При цьому лінії світильників розташовуються паралельно світопройомам.

Для виключення відблисків відбиття на екранах від світильників застосовують антиблікові сітки, спеціальні фільтри для екранів, захисні козирки або розташовують джерела світла паралельно напрямку погляду на екран з обох його сторін. При освітленні встаткування рядами світильників не допускається розташування дисплеїв екранами друг до друга.

Місцеве освітлення забезпечується світильниками, установленими безпосередньо на столі або на його вертикальній панелі. При використанні індивідуального світлового джерела передбачається можливість орієнтації його в різних напрямках. Індивідуальний світильник оснащується пристроями для регулювання яскравості й захисними ґратами, що охороняють від осліплення й відбитого блиску.

Джерела світла стосовно робочого місця мають у своєму розпорядженні такий образ, щоб виключити влучення в очі прямого світла Захисний кут арматури цих джерел повинен становити не менш 30°.

Пульсація освітленості використовуваних люмінесцентних ламп не повинна перевищувати 10%. При природному висвітленні передбачаються засоби солнцезахисту, що знижують перепади яскравостей між природним світлом і світінням екрана. Як такі засоби можна використати плівки з металізованим покриттям або регульовані жалюзі з вертикальними ламелями. Крім того, рекомендується розміщення вікон з однієї сторони робочих приміщень. При цьому кожне вікно забезпечується світорассеивающими шторами з коефіцієнтом відбиття 0,5-0,7.

У поле зору оператора повинне забезпечуватися відповідний розподіл яскравості. Відношення яскравості екрана до яскравості навколишніх його поверхонь не повинне перевищувати в робочій зоні 3:.

Вимоги до мікроклімату виробничих приміщень

До показників мікроклімату у виробничих приміщеннях ставляться:

1. температура, t, °С;

2. відносна вологість, φ, %;

3. швидкість руху повітря, v, м/с;

4. інтенсивність теплового випромінювання, q, Вт/м2 .

Норми до повітря робочої зони виробничих приміщень, що встановлюють оптимальні й допустимі величини мікрокліматичних параметрів, наведені в ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ.

У залах обчислювальної техніки й інших виробничих приміщень, де здійснюється виконання робіт операторського типу, пов'язаних з нервово-емоційною напругою, дотримуються оптимальні величини температури повітря 22-24°С, при відносній вологості повітря 60-40% і швидкості руху повітря не більше 0,1 м/с (у теплий період року швидкість руху повітря допускається не більше 0,1-0,2 м/с).

При відносній вологості повітря до 40% підвищується зношування магнітних голівок, виходить із ладу ізоляція проводів. При відносній вологості повітря більше 75-80% знижується опір ізоляції, зростає інтенсивність відмов елементів ПЕОМ.

При забезпеченні оптимальних показників мікроклімату температура внутрішніх поверхонь конструкцій, що обгороджують робочу зону (стін, підлоги, стелі й ін.), або пристроїв (екранів і т.п.), а також температура зовнішніх поверхонь технологічного встаткування або його пристроїв, що обгороджують, перебуває в межах°20-26 С (за винятком поверхонь систем охолодження й опалення приміщень і робочих місць). При температурі поверхонь конструкцій, що обгороджують, нижче або вище температури повітря°22-24 С робочі місця вийдуть від них на відстань не менш 1 м.

Значні коливання температури приводять до зміни робочих характеристик вузлів і пристроїв ПЕОМ. Коливання температури повітря по горизонталі в робочій зоні, а також протягом зміни допускаються до 4°С. Перепад температури повітря по висоті допускається до 3°С.

У холодний період року застосовуються засоби захисту робочих місць від радіаційного охолодження від засклених поверхонь віконних прорізів, у теплий період року від влучення прямих сонячних променів.

Повітря, використовуваний для вентиляції машинних залів ОЦ, очищається від забруднень, у тому числі від пилу й мікроорганізмів, для запобігання ушкодження магнітних голівок, робочих поверхонь дисків, стирання рухливих частин і порушення контактів.

Інтенсивність теплового випромінювання, що діє на працюючих, не повинна перевищувати:

35 Вт/м при опроміненні 50% поверхні тіла й більше;

70 Вт/м - при величині опромінює поверхонь, що, від 25 до 50%;

100 Вт/м2 - при опроміненні не більше 25% поверхні тіла.

Вимоги до методів виміру й контролю показників мікроклімату пред'являються наступні: виміру показників мікроклімату проводяться на початку, середині й кінці холодного й теплого періоду року не менш 3 разів у зміну (на початку, середині й кінці); температуру, відносну вологість і швидкість руху повітря вимірюють на висоті 1 м від підлоги або робочої площадки при роботах, виконуваних сидячи САнПіН 4086-86.

Вимоги до електробезпечності

Експлуатація обчислювального встаткування, проведення налагоджувальних, профілактичних і ремонтних робіт вимагають строгого виконання ряду організаційних і технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого й небезпечного впливу електричного струму, електромагнітного поля й статичної електрики Така система організаційних і технічних заходів називається електробезпечністю. У комплексі з вимогами до електробезпечності приміщення пред'являються вимоги до електротехнічних виробів, застосовуваним програмістами на робочому місці. До них ставляться ПЕОМ, принтер, сканер і ін.

Електротехнічні вироби повинні відповідати ГОСТ 12.1.019-79 ССБТ. У них повинні використатися:

- ізоляція струмоведучих частин;

- безпечна напруга в електричних ланцюгах;

- елементи для здійснення захисного заземлення металевих не струмоведучих частин виробу, які можуть виявитися під напругою (при порушенні ізоляції, режиму роботи виробу й т.п.);

- оболонки для запобігання можливості випадкового дотику до струмоведучих частин виробу;

- екрани й інші засоби захисту від небезпечного й шкідливого впливу електромагнітних полів, теплового, оптичного й рентгенівського випромінювання.

Безпечним є змінна напруга, що не перевищує 42 В, і постійна напруга, що не перевищує 110 В. Допускається встановлювати менші значення безпечних напруг.

Припустимі рівні напруженості електростатичних полів установлюються залежно від часу перебування персоналу на робочих місцях відповідно до ГОСТ 12.1.045-84 ССБТ. Гранично припустимий рівень напруженості електростатичних полів установлюється рівним 60 квт/м протягом однієї години. При напруженості електростатичних полів менш 20 квт/м час перебування в електростатичних полях не регламентується.

Припустимі рівні впливу електромагнітного поля (ЕМП) установлюються відповідно до ГОСТ 12.1.006-84 ССБТ. Напруженість ЭМП у діапазоні частот 60 кгц-3 Мгц на робочих місцях персоналу протягом робочого дня не перевищує встановлених гранично припустимих рівнів (ППР):

­ по електричній складовій - 50 У/м для частот від 60 кгц дл 3 Мгц;

­ по магнітній складовій - 5 А/м для частот від 60 кгц дл 1,5 Мгц.

Основною особливістю поразки електричним струмом, є те, що травма найчастіше буває комплексної. Проходячи через тіло людини електричний струм, робить різні впливи:

­ біологічне, воно укладуться в здатності струму дратувати й збуджувати живі тканини організму;

­ теплове, полягає в здатності струму викликати опіки;

­ механічне, полягає в здатності струму приводити до розриву тканин;

­ електрохімічне, полягає в здатності струму приводити до електролізу крові.

Основними причинами нещасних випадків від впливу електричного струму є наступні:

­ випадковий дотик або наближення на небезпечну відстань до струмоведучих частин, що перебуває під напругою;

­ поява напруги на металевих конструктивних частинах електроустаткування в результаті ушкодження ізоляції й інших причин;

­ поява напруги на струмоведучих частинах внаслідок помилкового включення установки;

­ виникнення напруги кроку на поверхні землі в результаті замикання проведення на землю.

Основні міри захисту від поразки електричним струмом:

1. забезпечення неприступності струмоведучих частин, що перебувають під напругою, для випадкового дотику;

2. усунення небезпеки поразки з появою напруги на корпусах електроустаткування, що досягається захисним відключенням, заземленням, замуленням;

3. захист від випадкового дотику до струмоведучих частин застосуванням кожухів, подвійної ізоляції;

4. застосування спеціальних електрозахисних засобів;

5. організація безпечної експлуатації установок. Електророзетки, що перебувають на робочих місцях, розташовують у важкодоступному місці. Вільні розетки закривають заглушками. Повинні бути дотримані норми, що перешкоджають легкому витягу мережних вилок з розеток;

6. використання спеціального інструмента й засобів індивідуального захисту при проведенні ремонтно-налагоджувальних робіт електроустаткування.

Вибір і обґрунтування заходів щодо поліпшення умов праці

Для поліпшення умов праці пропонується:

для поліпшення температури варто застосовувати кондиціонування або використовувати загально обмінну вентиляцію.

для зменшення рівня шуму використати акустичні засоби захисту (засобу звукоізоляції, звукопоглинання й глушителі шуму)

Розрахунок нових показників інтегральної оцінки умов праці, категорії важкості праці й нових показників стомлюваності й працездатності

(14)

Категорія важкості праці при умовах, що змінилися, знизиться від ІV до II. При цьому нові показники стомлюваності й працездатності складуть відповідно

(16)

R2 =100 – 19,03 =80,97

Розрахунок ефективності заходів щодо охорони праці

Розрахунок зростання продуктивності праці при зменшенні категорії ваги праці

Показники працездатності до й після заходів щодо поліпшення умов праці становлять відповідно 47,03 і 80,97. Розрахуємо ріст продуктивності праці ΔW.

(17)

Розрахунок зростання продуктивності праці свідчить про її збільшення на 14,43%.

Розрахунок річної економії зарплати за рахунок зростання продуктивності праці

Середньорічний рівень заробітної плати одного співробітника становить 4080 грн.

Річна економія за рахунок зростання продуктивності праці складе

(18)

Розрахунок показника ефективності витрат на заходи щодо охорони праці

Спочатку необхідно визначити витрати підприємства на поліпшення кондиціонування повітря в кожній із чотирьох кімнат виробничого приміщення та зменшення монотонності роботи.

Витрати на зменшення температури на кожен градус становлять 100 грн., зменшення шуму за рахунок акустичної обробки приміщень на кожен становлять 50 грн.

Т. к. передбачається поліпшення умов мікроклімату в кожній із двох кімнат за з 25 до 21 С, це потребує 800 грн.

Зменшення шуму в кожній із двох кімнат з 56 дБ до 50 дБ потребує

600 грн.

Загальні витрати на поліпшення кондиціонування повітря в чотирьох кімнатах складуть 800+600=1400 грн.

Показник ефективності витрат при цьому складе:

(19)

Зменшення ваги праці ΔИТ складе

(20)

Зменшення ступеня стомлюваності ΔY складе

(21)

ВИСНОВКИ

У цій роботі розкриваються основні види діяльності підприємства „Красноармійський завод „Промислового обладнання”, його техніко-економічні показники. У другому пункті приводяться бухгалтерські проводки по формуванню фінансових результатів на підприємстві та документообіг формування і оподаткування прибутку.

В даній роботі проводиться детальний аналіз фінансових результатів діяльності: аналіз структури доходів і витрат, аналіз динаміки фінансових результатів, факторний аналіз валового прибутку, аналіз рентабельності. В контролі за формуванням і оподаткуванням прибутку ТОВ „КЗПО” наведений контроль з боку податкової служби, а також внутрішньогосподарський контроль з боку підприємства.

В ході аналізу було визначено, що найбільша питома вага як у попередньому, так і звітному році займають доходи, отримані в результаті операційної діяльності (відповідно 95,35% й 96,43%), з них виторг від реалізації продукції становить 83,42 та 84,52 % відповідно. У витратах найбільша питома вага має собівартість реалізованої продукції. Її сума збільшилася на 276,3 тис. грн., це можна вважати позитивною тенденцією, тому що збільшення собівартості реалізованої продукції викликано збільшення обсягів реалізації. Цією ж причиною обумовлено й збільшення витрат на збут на 14,1 тис. грн.

Негативний вплив на динаміку валового прибутку зробили зміна структури й асортименту реалізованої продукції та зміна рівня витрат на 1 гривню реалізованої продукції. Спостерігається збільшення фізичного обсягу реалізованої продукції в натуральному вираженні. Найбільш ймовірною причиною зростання фінансових результатів від реалізації продукції є поліпшення кон’юнктури ринку, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу реалізації в натуральному вираженні, і підприємство має змогу збільшити ціни.

У звітному періоді спостерігається погіршення всіх основних показників рентабельності підприємства, за винятком коефіцієнта рентабельності активів та операційної рентабельності продажів. Підприємство має високий рівень рентабельності сукупних активів. Крім зростання прибутку, поліпшення рентабельності сукупних активів обумовлене зменшенням валюти балансу внаслідок реалізації готової продукції й зменшення суми дебіторської заборгованості.

Структура внутрішнього контролю ТОВ „КЗПО” включає три елементи: умови проведення контролю, систему бухгалтерського обліку й процедури контролю. Кожний елемент має на увазі наявність правил, процедур, методик і документації, що враховує специфіку діяльності підприємства, які спрямовані на надання надійної інформації з фінансів і як результат - підвищення ефективності роботи підприємства. У сполученні всі перераховані елементи структури внутрішнього контролю забезпечують зниження ризику в господарській і фінансовій діяльності.

Податковий контроль проводиться посадовими особами податкових органів у межах своєї компетенції за допомогою податкових перевірок, одержання пояснень платників податків, податкових агентів і платників збору, перевірки даних обліку й звітності, огляду приміщень і територій, використовуваних для витягу доходу (прибутку).

З метою удосконалювання економічного механізму керування прибутком необхідно:

1 Строге дотримання укладених договорів по постачаннях продукції. Особливо важливо зацікавити підприємство в виробництві престижних і найбільш потрібних для ринку виробів.

2 Проведення масштабної й ефективної політики в області підготовки персоналу, що являє собою особливу форму вкладення капіталу.

3 Підвищення ефективності діяльності підприємства по збуті продукції. Насамперед необхідно більше уваги приділяти підвищенню швидкості руху оборотних коштів, скороченню усіх видів запасів, домагатися максимально швидкого просування готових виробів від виробника до споживача.

4 Зниження непродуктивних витрат і втрат.

5 Впровадження в практику оперативного обліку витрат на виробництво продукції.

6 Застосування найсучасніших механізованих і автоматизованих засобів для рішення задач аналізу прибутку і рентабельності.

7 Зробити перенос акцентів у керуванні прибутком на керування доходом підприємства.

Проаналізувавши найбільш істотні небезпечні й шкідливі виробничі фактори, впливу яких можуть піддаватися оператори ПЕОМ, я прийшла до висновку, що строго повинні виконуватися вимоги відповідних стандартів, санітарних правил і норм при організації робочого місця, режиму праці й відпочинку працюючих. У випадку не дотримання вимог санітарних норм і правил, ГОСТ по охороні праці існує ймовірність одержання травми або професійного захворювання.

Передбачувані заходи для покращення умов праці робітників аналізуємого підприємства, дозволять зменшити важкість праці робітників на 17,95%, зменшити ступінь їх стомленості на 28,05%, i, як наслідок, збільшити продуктивність праці на 14,43%, ефективність витрат на заходи з охорони праці при цьому складе 1,68.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” № 996-XIV від 16 липня 1999р.;

2. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” №283/ 97-ВР в редакції від 22.05.97 р., зі змінами і доповненнями.;

3. Закон України „Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 3 квітня 1997 р., зі змінами і доповненнями.;

4. Закон України „Про систему оподаткування”;

5. П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”;

6. П(С)БО 2 „Баланс”;

7. П(С)БО 3 ”Звіт про фінансові результати”;

8. П(С)БО 15 „Доходи”;

9. П(С)БО 16 „Витрати”;

10. П(С)БО 17 „Податок на прибуток”;

11. Аудит і ревізія підприємницької діяльності. Навч. посібник. за ред. проф. Ф.Ф.Бутинця. – Житомир: ПП «Рута», 2001р.

12. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / За ред.. Ф.Ф. Бутинця. – 3-є видання, перероб.і доп. – Житомир: ЖІТІ, 2001. – 672 с.

13. Бухгалтерский учет в производственных и торговых предприятиях: Учеб.пособ. / Под ред. Н.В. Кужельного. – К.: Издательство А.С.К., 2004. – 624 с.

14. Економічний аналіз: Навч. посібник / За ред. акад. НАНУ, проф.. М.Г. Чумаченька. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2003. – 556 с.

15. Ефимова О.В. Финансовый анализ. – 4-е изд., перераб.и доп. – М.: изд-во «Бухгалтерский учет», 2002. – 528 с.

16. Є.В. Мних. Економічний аналіз: Підручник. Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 412 с.

17. Костенко Т.Д., Підгора Є.О., Рижиков В.С., Герасимов А.А., Ровенська В.В. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.

18. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2003. – 278 с.

19. Пушкар М.С. Фінансовий облік: Підручник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 628 с.

20. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підручник для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. – 6-е вид. – К.: А.С.К., 2002. – 784 с.

21. Ю.С. Цал-Цалко. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. посібник. – 2-е вид., перероб.і доп. – Київ: ЦУЛ, 2002

22. Экономика предприятия: Учебник / Под ред.. Н.А. Сафронова. – М.: Юристъ, 2002. – 608 с.

23. ГОСТ 12.0.003-74 ССБТ. Небезпечні і шкідливі виробничі фактори. Класифікація.

24. ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони.

25. ГОСТ 12.1.006-84 ССБТ. Електромагнітні поля радіочастот. Допустимі рівні на робочих місцях і вимоги до поведінки контролю.

26. ГОСТ 12.1.019-79 ССБТ. Електробезпека. Загальні вимоги та номенклатура видів захисту.

27. ГОСТ 12.2.032-78 ССБТ. Загальні ергономічні вимоги. Робоче місце при виконанні робіт сидячи.

28. СНіП 11-4-79. Природна й штучна освітленість. Норми проектування.

29. Житецький В.Ц. Охорона праці користувачів комп’ютерів. – Львів: Афіша, 2000. – 176 с.

30. Основи охорони праці // В.Ц. Житецький, В.С. Джигерей, О.В. Мельников. – Львів: Афіша, 2000. – 350 с.

31. Охрана труда пользователей компьютерных видео дисплейных терминалов / А.О. Навакатикян, В.В. Кальниш, С.Н. Стрюков. – К.: Охрана труда, 1997. – 400 с.

32. План-пам’ятка до вивчення курсу „Охорона праці в галузі” для студентів спеціальностей „Економічна кібернетика”, „Фінанси”, „Облік і аудит”, „Економіка підприємства”, „Менеджмент організацій” / Укл.: Л.В. Дементій, Г.Л. Юсіна. – Краматорськ: ДДМА, 2004. – 44 с.