Екологізація вирощування товарної риби при дворічному обороті в умовах Уланівського рибцеху

Кваліфікаційна робота

на тему:

„Екологізація вирощування товарної риби при дворічному обороті в умовах Уланівського рибцеху”

Вступ

Вітчизняне рибництво за останні 40 років зазнало значних змін, зумовлених динамічністю процесів науково-технічного прогресу та кардинальними змінами у системі управління виробництвом і характері економічних відносин у країні. Впродовж 70–80-х років минулого століття спостерігалось збільшення обсягів виробництва продукції за докорінних змін у технологічних підходах відтворення і вирощування риби, розширився набір об'єктів культивування, насамперед за рахунок інтродукції далекосхідних рослиноїдних риб та високопродуктивних представників північноамериканської іхтіофауни. В цей період основну увагу приділяли проблемам комплексної інтенсифікації рибництва, розвитку індустріальних методів вирощування риби та спрямованій реконструкції іхтіоценозів водойм із переорієнтацією на управління їх функціонуванням, тобто забезпечувався перехід від рибальства до переважної експлуатації водойм шляхом розвитку аквакультури.

Упродовж наступного десятиліття рибне господарство України, як і вся економіка країни, натикалось на істотні труднощі, властиві періоду переходу до ринкових відносин. Багато підприємств галузі не змогли відразу адаптуватись до роботи в нестабільних економічних умовах за гострого дефіциту обігових коштів та інвестиційних ресурсів, високих кредитних ставок і зниження загального рівня платоспроможності населення. За таких обставин виконати весь комплекс технологічних вимог щодо інтенсивного ведення рибництва вдається далеко не завжди. Найбільші проблеми виникали у зв'язку з дорожнечею високоякісних гранульованих рибних комбікормів. У результаті загальні обсяги виробництва продукції рибництва в аквакультурі разом із промислом у внутрішніх прісноводних водоймах України в період 1991–2000 рр. зменшились з 84 до 35 тис. т, або у 2,4 рази. Багато вітчизняних рибогосподарських підприємств стали збитковими. Як харчовий продукт риба містить цінні для живлення людини компоненти, насамперед - повноцінні білки, що включають майже всі незамінні амінокислоти, ліпіди, ферменти, біологічно активні речовини, значну кількість мікроелементів. У рибних продуктах дуже низький вміст холестерину, вони мають здатність регулювати холестериновий обмін в організмі людини і підвищувати стійкість його до серцево-судинних захворювань. Вихід поживної (їстівної) частини, вміст протеїну у рибі свідчать про високі її харчові якості.

Порівняно з м'ясом тварин у рибі майже в 5 разів менше сполучної тканини, що забезпечує швидке розварювання і ніжну консистенцію риби після теплової обробки та легке перетравлювання.

Попит на рибу в Україні з давніх часів задовольнявся приватними рибодобувниками, які жили на узбережжі Азовського п Чорного морів, а також лиманах, що впадають у Дніпро, Південний Буг, у гирлі Дунаю та інших річок. Рибу розвозили по всій Україні свіжою, солоною та в'яленою. У ставах культивували коропів, линів, карасів, щуку та інші види риб. Завдяки значному попиту населення на рибу і рибопродукцію, прибутковості її вилову та вирощування в Україні протягом останніх 80-100 роки створено відповідну матеріальну базу для розвитку рибного господарства на внутрішніх водоймах. Побудовано рибоводні стави, створено величезні штучні водосховища на каскаді великих річок, водойми-охолоджувачі ДРЕС, лиманні господарства, водойми комплексного призначення. Для вирощування риби почали використовувати природні водойми, озера, штучні басейни, садки, індустріальні комплекси тощо.

Значна увага приділялась також рибальству в морях і океанах. Це дало змогу в 1988–1990 рр. довести обсяг загального вилову риби та морепродуктів в Україні до 1,2 млн. т, а споживання на душу населення - до 18-19 кг за рік, з них 8,6 кг - рибних продуктів.

1
.Сучасний стан питання про технологічну ефективність вирощування товарної риби в ставах

Основним завданням рибогосподарських підприємств на внутрішніх водоймах є відтворення та використання водних живих ресурсів, переважно риби для одержання різних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції.

Термін «внутрішні водойми» наводиться за Постановою Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим» від 27 липня 1998 р. №1147: «Внутрішні води України (далі - внутрішні водойми) - це обмежені лінією державного кордону води річок, озер та інших водойм, а також морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України».

За спеціалізацією основного виробництва підприємства рибної галузі на внутрішніх водоймах поділяються на такі групи:

- рибовідтворювальні комплекси
- нерестово-вирощувальні рибні господарства, риборозплідники, розплідники рослиноїдних риб, рибоводні заводи частикових риб, осетрові та форелеві рибоводні заводи;

- виробничі об'єднання рибного господарства, рибоводні та рибницькі підприємства
- риборозплідники, повносистемні та нагульні ставові, басейнові, садкові, лиманні, озерно-товарні (замкнуті водойми) рибні господарства;

- риболовецькі господарства та підприємства; рибоводно-меліоративні станції (РМС)
.

Рибогосподарські підприємства на внутрішніх водоймах розміщені на території всіх областей країни. Найбільша їх концентрація в АР Крим, Дніпропетровській, Київській, Черкаській та південних приморських областях. Товарні рибні і риболовецькі господарства розташовані на території сформованих систем розселення України і мають вихід на існуючу транспортну мережу, а в перспективі - на майбутні автомагістралі міжнародного класу, що сприяє швидкому надходженню риби і рибної продукції до ринків збуту в густо населених районах.

Табл. 1. Наявність рибогосподарських підприємств на внутрішніх водоймах України

Серед основних продуктів харчування, що споживаються населенням України, найбільше зменшення припадає на рибу і рибопродукти (у 1998 році - в 2,6 рази щодо рівня 2004 року). [1,3]

Питома вага продукції рибогосподарських підприємств на внутрішніх водоймах за 9 останніх років у загальних обсягах вилову риби становила 15-30%, а у виробництві харчової рибної продукції - 17-27%; частка океанічного рибопромислового флоту дорівнювала 70-85% вилову риби та 73-83% випуску харчової рибної продукції. Порівняно з 1996 роком спад виробництва на окремих групах підприємств сягнув 61-75% за виловом риби і 40-78% - за виробництвом харчової рибної продукції (табл. 2). Порівняно з 1996 роком виробництво харчової рибної продукції в 2004 році зменшилося у рибній галузі з 684 тис. т до 292,1 тис. т, що становить 42,7%.

Найбільший спад на підприємствах «Укррибгоспу» - 21,3%.

Для повнішої характеристики стану рибного господарства внутрішніх водойм України постала необхідність розглянути його за категоріями водойм.

Основним видом діяльності рибовідтворювальних комплексів (нерестово-вирощувальних господарств, риборозплідників, рибоводних заводів) є вирощування молоді різних видів риб та вселення їх у внутрішні водойми (стави, водосховища на річках, водойми-охолоджувач і енергетичних об'єктів, озера, лимани, затоки та прибережні води Азовського і Чорного морів) для подальшого вирощування, підвищення рибопродуктивності водойм та збільшення обсягів вилову товарної риби.

Табл. 2. Вилов риби підприємствами орендного господарства України

У сфері управління Головрибводу перебувають 9 рибовідтворювальних комплексів, з яких статус юридичної особи має тільки Дніпровський експериментальний рибоводний осетровий завод (ЕРОЗ) у Херсонській області. Несамостійними господарствами, що підпорядковуються облдержрибінспекціям та басейновим управлінням рибоохорони, є:

- два форелевих рибозаводи в АР Крим (Алуштинський) і Чернівецькій області (Лопушнянський);

- два рибоводних заводи управління «Південрибвод» - Ново-Каховський завод частикових риб і Херсонський вирощувальний експериментальний завод;

- два господарства управління «Кримчоррибвод» - Каркінітський риборозплідник і Сиваський рибоводний пункт;

- дві нерестово-вирощу вальні експериментальні дільниці управління «Одесарибвод» - Дністровська та Палієвська.

До складу об'єднання «Укррибгосп» входять 9 рибовідтворювальних комплексів:

- два підприємства зі статусом юридичної особи - Іркліївський розплідник рослиноїдних риб (Черкаська область) і Червонооскільське рибоводне господарство (Харківська область);

- сім рибоводних господарств, що є структурними підрозділами обласних виробничих рибокомбінатів, з них п'ять нерестово-вирощувальних рибних господарств (НВРГ) - Канівське, Каховське, Кременчуцьке, Цюрупинське і «Ладинка», Дніпродзержинсь-кий розплідник рослиноїдних риб та риборозплідник «Південний» на Сергіївському лимані.

Для виробничих об'єднань рибного господарства, рибокомбінатів і рибницьких підприємств визначальними є такі види діяльності: розведення і вилов товарної риби та її реалізація; вирощування молоді риб, що використовується як рибопосадковий матеріал для власних потреб та зарибнення ставів, озер, водосховищ, лиманів, заток; виробництво харчової рибної продукції. Крім того, деякі підприємства займаються вирощуванням і переробкою сільськогосподарської продукції (землеробство, тваринництво, птахівництво) та її збутом.[4]

Розміщені вони в усіх без винятку областях країни. До цієї групи входять 52 об'єднання, рибокомбінати і підприємства з поділом на ряд самостійних підприємств об'єднань. Виробничий потенціал цих підприємств визначається наявністю ставів, лиманів, технічних водойм, озер, водосховищ, басейнів і садків для вирощування та вилову риби, сумарна площа яких становить відповідно 115 тис. га та 177 тис. м³
.

Природно-кліматичні умови України дають змогу вирощувати товарну рибу при дволітньому циклі наважкою 400-500 г., що має попит у споживачів. Разом з тим зростає попит і на більшу рибу, вагою 1-1,5 кг. Товарною якістю риби цікавляться і зарубіжні покупці.

Щоб одержати рибу наважкою 400-500 г., її вирощують два роки, а 1-1,5 кг - три роки і більше. Це за умови, що її підгодовуватимуть збалансованими комбікормами та підтримуватимуть необхідні показники гідрохімії й гідробіології. Така технологія вирощування товарної риби була у всіх господарствах. [1]

У зв'язку з погіршенням екологічної ситуації водойм, забрудненням води шкідливими речовинами, що потрапляють разом з промисловими та сільськогосподарськими зливами, відсутністю коштів на придбання комбікормів, мінеральних і органічних добрив для внесення їх у стави, впровадженням полікультури стало неможливим вирощувати при дволітньому циклі товарну рибу, яка б мала попит у населення, оскільки дволітки коропа при цих умовах досягають наважки 200-250 г., а рослиноїдних риб ще менше - 150-200 г.

Порівняно з попередніми роками та нормативними показниками якість рибопосадкового матеріалу гірше майже вдвоє. Внаслідок порушення технології вирощування (не підготовлені стави через відсутність коштів тощо) середня наважка цьоголітків у 2004 р. становила 14 г. при нормативі - 20-25 г. Дуже низький вихід цьоголітків від посаджених на вирощування личинок - 25,5-37,3% при нормативах для України 50-60%. У зв'язку з недорозвиненістю вгодованість вирощених риб залишається низькою, що негативно позначається на їх перезимівлі. [5]

На кількість та якість рибопосадкового матеріалу негативно впливає відсутність у ряді рибних господарств маточного поголів'я, невчасне проведення нерестової кампанії, недотримання технології інкубації ікри риб в інкубаційних цехах, що в підсумку призводить до пізньої посадки личинок риб на вирощування, масової їх загибелі. Нова технологія інкубації ікри рослиноїдних риб (басейновий метод) застосовується не скрізь. Зокрема, можливості його в Полтавському, Закарпатському та Вінницькому підприємствах використано в 2004 р. лише на 1,2-35%. Значну частину личинок риб завозять з інших господарств в непристосованій тарі, що призводить до їх загибелі під час транспортування.

Унаслідок низької якості рибопосадкового матеріалу (мала наважка), порушення технології вирощування товарної риби, відсутності повноцінних кормів для годівлі риби та інших чинників у більшості рибгоспів практикують велику густоту посадки рибопосадкового матеріалу, що нічим не обґрунтовується. Згідно з рибоводними нормативами на 1 ц товарної риби в нагульні стави слід пересаджувати 330-400 екз. річняків. Фактично цей показник перевищує норматив у кілька разів. У 2004 році на виловлений 1 ц товарної риби витрачено 1219 штук рибопосадкового матеріалу, а вихід дворічок становив 47,5%.

Ефективність використання рибопосадкового матеріалу для вирощування товарної риби в господарствах різна. Так, у 2005 році вихід товарних коропів від посаджених навесні в Сумському ВАТ був на рівні 91,3%, а рослиноїдних риб - 93,7%. У сусідньому Чернігівському об'єднанні вихід коропів становив лише 40%, рослиноїдних риб - 37%. В окремих підприємствах показники ще гірші: в Херсонському - відповідно, 14 і 29%, Вінницькому - 25 і 54%, Львівському ВАТ - 25,2 і 32% за нормативного показника - 75-80%. Відсутність належної уваги й контролю за використанням ресурсів та їх збереженням призводить до великих втрат рибопродукції і збитків.

За інвентаризації ставкового фонду було встановлено, що в Україні більш як у 200 адміністративних районах площі ставів перевищують 300 гектарів. Треба було знайти можливості раціонально використати ці водні площі для вирощування риби. І такий шлях було знайдено - це міжгосподарська кооперація.

За кожною рибоводно-меліоративною станцією були закріплені зони для рибогосподарського обслуговування і при допомозі РМС були створені базові господарства, що мали порівняно кращі стави, кадри, матеріально-технічну базу і були в змозі освоювати в рибництві деякі елементи інтенсифікації. Таких господарств з так званим інтенсивним веденням рибництва було понад 250.

Є підстави вважати, що тільки завдяки концентрації, спеціалізації та міжгосподарській кооперації рибництва стало можливим виробляти щорічно в сільськогосподарських водоймах 15,4- 18 тис. т товарної риби, або в 3,8 раза більше, ніж було в 1974 році до початку цієї роботи. Пошук шляхів подальшого розвитку рибництва тривав. Для деякої централізації окремих функцій міжгосподарських підприємств (племінна справа, впровадження нових видів риб, науково-технічного прогресу тощо) на обласному рівні почали створювати виробничі об'єднання в Черкаській та Вінницькій областях, асоціацію рибних господарств - у Дніпропетровській, виробничо-наукову систему «Риба» - в Тернопільській області.

Проте внаслідок реорганізації рибоводно-меліоративні станції ввійшли до ВО «Укррибгосп» Держагропрому України, в обласних управліннях сільського господарства було ліквідовано відділи (групи) ставкового рибництва, всі управлінські функції щодо рибництва перейшли до обласних рибокомбінатів, що мали чимало й своїх проблем. Рибоводно-меліоративні станції зменшили вплив на сільськогосподарські підприємства, що займалися рибництвом. Міжгосподарські підприємства розпалися, а рибницькі ферми було занедбано. Таким чином сільське господарство, взагалі жителі України втратили 12-15 тис. т риби, яку раніше без дотацій держави щороку виробляли рибоводно-меліоративні станції, міжгосподарські підприємства, об'єднання, асоціації і спеціалізовані рибницькі ферми колгоспів і державних господарств республіки.

1.1 Технологічні схеми вирощування товарної риби

У рибоводній практиці напрацьовано багато технологічних схем вирощування риби на різних стадіях: одержання личинок, їх підрощування, вирощування цьогорічок, зимівлі річняків, вирощування двохрічок та їх зимівлі, вирощування трьохрічок. Виходячи з конкретних природно екологічних умов, можуть бути прийняті та чи інша схема (варіанти) з економічною оцінкою кожного варіанта на всіх стадіях виробництва. Всі вони згруповані і викладені в таблиці 3.

Табл. 3. Технологічні схеми вирощування товарної риби. Стадії А-Д, варіанти 1-6

1.2
Заходи інтенсифікації при вирощуванні риби в ставах

Інтенсифікація передбачає оптимальну концентрацію ресурсів на одиниці ставової площі для одержання максимальної кількості риби високої якості при достатній рентабельності виробництва. При цьому досягають найбільш ефективного використання ставових площ.

Методи інтенсифікації базуються на механізмах, які визначають взаємовідносини риби і навколишнього середовища, її абіотичних, біотичних та антропічних факторів. При цьому вирішального значення набувають адаптаційні можливості культивованих риб протягом усього онтогенезу при вираженій астатичності ряду екологічних параметрів.

У зв'язку з цим інтенсифікаційні спрямовуються на оптимізацію навколишнього середовища. При цьому особливу увагу приділяють стимуляції розвитку гідробіонтів, які є природним кормом певних видів риб.

Методи інтенсифікації опираються на специфіку міжвидових і внутрівидових взаємовідносин риб, зокрема харчових. Це положення є вирішальним при встановленні щільності посадок, визначенні кількісних і якісних параметрів раціону, співвідношення окремих видів риб у складі полі-культури.

Рибницькі стави в результаті експлуатації зазнають суттєвих змін, викликаних природними процесами й активною дією людини з метою підвищення рибопродуктивності. Поєднання природних процесів і господарської діяльності на ставах призводить до замулювання і заболочування. При цьому змінюються фізико-хімічні параметри води й погіршується санітарний стан. Ці негативні фактори, на фоні адаптивного характеру росту риб, призводять до зниження темпів росту, відставання у розвитку, що зумовлено не тільки прямою дією на рибу, а й на кормову базу. Наслідком такого становища є зниження природної рибопродуктивності та різке обмеження здійснення інтенсифікаційних заходів.

Меліорація - це система заходів, орієнтована на докорінне поліпшення ставу і прилеглої території для оптимізації середовища мешкання риби. Всю різноманітність меліоративних заходів можна поділити на дві групи: докорінні, що забезпечують глибокі зміни режиму водойми, дія яких зберігається протягом ряду років, і поточні, що діють нетривалий період.

Екологічна меліорація.

Тенденція зростання щільностей посадок від монокультури до полікультури коропа та рослиноїдних зумовила необхідність збільшення глибини ставів до 2-3 м.

Гідрохімічний режим ставу значною мірою впливає на екологічні параметри, що дає можливість регулюванням водообміну оптимізувати ряд фізико-хімічних показників, які визначають умови вирощування риби. При ущільнених посадках риби доцільно забезпечувати водообмін у літній період на рівні 20-25 діб. При появі ознак заморних явищ водообмін збільшують.

Використання мінеральних добрив не тільки забезпечує оптимальне співвідношення розчинених у воді азоту і фосфору, а й сприяє збагаченню води киснем у денні години за рахунок інтенсивного розвитку фітопланктону, що можна розглядати як біологічне аерування. Ефекту-хімічного аерування можна досягти внесенням калію перманганату з розрахунку 20-50 мг/л у поєднанні з вапнуванням.

Використання вапна або вапнування ставів має багатоплановий характер. Цей захід сприяє поліпшенню фізико-хімічного режиму середовища і може розглядатись як удобрення. Але головне значення вапнування ґрунтів - меліорація, яка сприяє облагороджуванню води і ґрунту ложа ставів, знижує можливість виникнення ряду захворювань риб.

Вапнування ставів найефективніше восени і навесні після опускання води. Вапно вносять на вологу поверхню ложа ставів за 15-25 днів до заповнення водою, рівномірно розсипаючи по дну, або вносять на пониження ложа, в яких затримується вся вода.

Біологічна меліорація ставів.

Біологічна дія на середовище мешкання риб при їх культивуванні в ставах може бути орієнтована на пригнічування рослинності, скорочення видів риб, які самопливом потрапляють у стави, профілактику виникнення захворювань. Біологічні принципи меліорації мають перевагу, бо не виключають невластиву природним процесам дію і характеризуються високою вибірковістю й цілеспрямованістю.

Для пригнічення вищої водної рослинності та макроформ нижчих рослин широко використовують білого амура.

Для пригнічення розвитку м'якої і плаваючої, водної рослинності ефективним є вселення однорічок білого амура з розрахунку 150-1500 шт/га. Для знищення надлишкової жорсткої рослинності доцільно утримувати спеціальне меліоративне стадо, представлене дво- і трирічними особинами.

Радикального ефекту досягають механічними (викошування, випалювання, знищення коренів болотних рослин) та біологічними методами меліорації, що дає змогу білому амуру поїдати молоді пагони, сприяючи інтенсивному очищенню водойм та їх оздоровленню.

Для максимального зменшення в ставу видів риб, які не об’єктами культивування (плотва, карась, пічкур, йорж, окунь), але конкурують у живленні з об’єктами ставкового рибництва чи поїдають молодь культивованих видів риб, переносять захворювання, як біологічних меліораторів використовують риб-хижаків.

Добрива у технологічному циклі виробництва риби в сучасних умовах сприяють не тільки підвищенню природної рибопродуктивності, а й виступають як регулятор гідрохімічного режиму. Крім того, дефіцит концентрованих фізіологічно повноцінних кормів потребує часткової компенсації потреб риби в поживних речовинах за рахунок високо цінних кормових гідробіонтів. [4,5]

Мінеральні добрива.

В рибництві дія хімічних добрив, як і в рослинництві, базується на стимулюванні утворення первинної продукції за рахунок забезпечення рослин елементами мінерального живлення, яких не вистачає, головним чином азотом і фосфором. Однак механізм дії в ставах значно складніший. У рослинництві добрива діють безпосередньо на культуру, яку вирощують, а у водоймах вони забезпечують розвиток першої ланки трофічного ланцюга - водоростей. Фітопланктон не є кормом винятково для організмів зоопланктону та бентосу, значна його частина може бути утилізована рибами - фітопланктофагами.

Мінеральні добрива представлені азотними та фосфорними сполуками, які іноді поєднуються з калійними, кальцієвими, органічними добривами та мікроелементами.

Використання добрив може бути ефективним за певних умов: вода має нейтральну або слаболужну реакцію; активна реакція ґрунту нейтральна або слабокисла (рН сольової витяжки не нижча 6,0); водойма не заростає жорсткими надводними рослинами або має не менше 70% площі, вільної від заростей; проточність або зовсім відсутня, або не перевищує зміни води в ставу за 15 днів, очевидний дефіцит біогенних елементів.

Удобрювальний коефіцієнт - число, яке показує, скільки необхідно внести добрив для одержання одиниці приросту риби. Згідно з рибницько-біологічними нормативами, удобрювальний коефіцієнт прийнятий рівним 2,5-3,0. Удобрювальний коефіцієнт дає можливість зробити правильний розрахунок кількості добрив для ділянки ставу. Для цього необхідно виходити з природної рибопродуктивності (нормативної або середньої по господарству), планового приросту рибопродукції за рахунок добрив та удобрювального коефіцієнта. Якщо прийняти природну рибопродуктивність за 200 кг/га і передбачити довести її до 400 кг/га, то за рахунок добрив слід одержати 200 кг/га риби. При удобрювальному коефіцієнті 3 витрата добрив на 1 га становитиме 200 кг 3 = 600 кг/га. При співвідношенні азоту і фосфору 1: 1 потрібно внести на гектар 300 кг аміачної селітри і 300 кг суперфосфату. Розраховану кількість добрив на 1 га множать на площу ставів (ставу) і одержують загальну кількість потрібних добрив.

Органічні добрива

. До органічних добрив належать гній, компост, пташиний послід, зелені добрива. На бідних піщаних, солонцюватих, підзолистих ґрунтах, де відсутній шар родючого мулу, вони дають більший ефект, ніж мінеральні.

Велика різноманітність за якістю органічних добрив утруднює встановлення норми їх внесення.

Гній є одним з найпоширеніших видів органічних добрив. Застосовують добре перепрілий гній великої рогатої худоби, коней, свиней, птиці, а також свіжий гній свиней і коней, рідкий свіжий гній великої рогатої худоби.

Кількість внесеного гною не може бути однаковою внаслідок різної його якості, різного стану ставів, форми їх використання, ґрунтових умов. Тому наведені норми можна використовувати як орієнтовні. У стави з піщаними, супіщаними, глинистими й солонцюватими ґрунтами вносять по 10-15 т і більше гною на 1 га. Для таких же ставів, але з відкладеним вже родючим шаром мулу, норму зменшують до 5-10 т/га. На родючих ґрунтах вносять по 3-5 т/га гною. Вносять його також по-різному: восени розкидають по осушеному ложу і приорюють на глибину до 5-15 см чи розкладають купами по 2-3 т у мілководних зонах ставів, краще в шаховому порядку; взимку - на льоду у зонах мілководдя у неспускних ставах чи по замерзлому ложу; весною - по ложу ставу, до заливання (вирощувальні стави) чи по урізу води, тобто розкладають вздовж берегової лінії купами, потім бульдозером зіштовхують у воду так, щоб вони постійно наполовину чи на 2/3 омивались водою.[10]

Переробка і утилізація гною великих тваринницьких комплексів - це перспективний напрям у рибництві, оскільки дає змогу значно скоротити затрати на годівлю риби і певною мірою забезпечити охорону навколишнього середовища від забруднення.

Кращий ефект дає застосування органо-мінеральних добрив, тобто комплексне застосування органічних і мінеральних добрив у різних поєднаннях залежно від екологічних умов ставу, форми водопостачання, господарських можливостей.

Види мінеральних добрив, які використовують нині, не задовольняють сучасних вимог ставового рибництва. Широко застосовувана аміачна селітра містить до 34-35% азоту і не має небажаних для риби домішок. Але це дуже дороге водорозчинне азотне добриво. Внесення його в стави у високих дозах значно здорожує собівартість рибної продукції. Крім того, внаслідок швидкої розчинності аміачної селітри у воді відбуваються величезні невиробничі втрати азоту внаслідок фільтрації та проточності ставів.

Як добрива добре зарекомендували себе складні і комбіновані види мінеральних туків - нітрофоски, амофоски. До їх складу входить комплекс біогенів, що значно знижує затрати на внесення їх у стави, крім того, вони не містять баластних речовин і токсичних домішок.

Основним методом підвищення рибопродуктивності ставів є годівля риби при високій інтенсифікації рибництва. її роль неухильно зростає у міру підвищення інтенсифікації виробничих процесів, а вартість годівлі до цього часу становила близько 40% вартості риби із тенденцією до підвищення. Тому раціональне використання кормів - найбільш актуальне завдання у загальному технологічному процесі вирощування риби.

Проблема годівлі коропа у ставових господарствах складається із загальних і спеціальних завдань. Найбільш серйозним залишається питання про загальну рибницьку культуру. Його вирішення повністю перебуває у компетенції керівництва риборозплідника. Захист ставів від смітної риби, викошування жорсткої водної рослинності, меліорація ложа, правильний режим годівлі, здійснення санітарно-профілактичних заходів, селекційно-племінна робота, механізація - все це резерви підвищення ефективності годівлі. До загальних питань належить і взаємодія годівлі з іншими засобами комплексної інтенсифікації. Це питання ще далеке від повного практичного вирішення і потребує серйозних розробок наукового характеру

Підвищення щільності зариблення коропа - вихідний компонент інтенсифікації, проте паралельне зростання щільності зариблення і кількості кормів, які вносять у став, до нескінченності неможливе. При високій щільності зариблення коропа й інтенсивній його годівлі удобрення ставів набуває нової функції регулятора кисню, а не лише засобу підвищення запасів природних кормів. Ефективність годівлі коропа тісно пов'язана з впровадженням полікультури. Таким чином, щільність посадки коропа і його годівля виявляються тісно пов'язаними не лише між собою, а й з іншими компонентами інтенсифікації. [11]

Крім згаданих проблем загального характеру, існують також проблеми якості кормів і правил годівлі. Рецептура комбікормів для коропа багато років залишається найактуальнішим питанням. Практично в усіх дослідницьких організаціях працюють над тим, як зробити корми добрими і дешевими. Добрі корми - це корми повноцінні, збалансовані за білками (незамінними амінокислотами), жирами, вуглеводами і біологічно активними речовинами. Але такі корми дорогі, а найдорожчий компонент у них - білки, тому й проводиться пошук синтетичних білкових речовин. У вартісному відношенні питання зводиться до визначення оптимального мінімуму білкової цінності комбікорму. У ставових умовах невигідно застосовувати абсолютно повноцінні кормосуміші протягом усього періоду годівлі.

Режим годівлі, тобто розподіл, раціону за часом, представляє собою завдання переважно технічне: чим більший відносний раціон, тим частіше і дрібно його необхідно згодовувати, що прямо пов'язане з механізацією і автоматизацією годівлі.

Основою підвищення природної рибопродуктивності є спільне вирощування різних видів риби на одній площі включаючи утримання як мирних, так і хижих. При цьому, чим більше об'єктів з несхожим спектром живлення перебуває в ставу, тим вища його віддача. Спільне вирощування кількох цінних видів риби, підібраних за характером їх живлення з таким розрахунком, щоб найповніше використати природний корм і одержати максимально високу рибопродуктивність, не виключаючи при цьому стимуляції збільшення природної рибопродуктивності шляхом застосування різних методів меліорації та удобрення, і є суттю поняття полікультури. [11]

Полікультура з давніх часів емпірично є основною формою озерного й ставового господарств. Вони розрізняються за ступенем конструювання штучної екосистеми, що забезпечує управління продукційним процесом. Доцільність посадки риби того чи іншого виду для спільного вирощування визначається в значній мірі конкретними умовами З бентосоїдних риб для цієї мети можуть бути рекомендовані срібний карась (Carassius auratus gibelio (Bloch)); з хижих – судак, щука; з рослиноїдних - білий амур, та білий товстолобик.

Звичайними культурами з бентосоїдних риб можуть бути короп, веслоніс; з планктоноїдних - строкатий товстолобик (Aristichthys nobilis (fichardson)).

У повністю спускних ставах з добрим кибневим режимом можливе спільне вирощування з коропом сигових риб, зокрема зоопланктофага - пеляді. Це дасть змогу додатково одержувати 90-180 кг риби з 1 га площі ставу.

Введення консументів першого порядку (білий і строкатий товстолобики, білий амур) в екосистему інтенсивно експлуатованих коропових ставів дає можливість одержати значну кількість додаткової товарної продукції за рахунок скорочення довжини харчових ланок і перетворення невикористовуваних коропом кормових ресурсів у кормову базу рослиноїдних риб.

Рівень природної кормової бази в рибницьких ставах при полікультурі визначається також впливом рослиноїдних риб на середовище водойми за рахунок так званого ефекту самоудобрення водойми: рослиноїдні риби споживають нижчу і вищу водну рослинність, їх екскременти є добривом для ставів.

Полікультуру можна розглядати як ефективний інструмент ресурсозберігаючої технології: споживаючи сестон, використовуючи його для нарощування маси, товстолобики повертають у вигляді тваринного білка біогени, втрачені виробництвом. Крім того, представники комплексу амурських риб відіграють певну роль у компенсації втрат, які є в теплоенергетиці, шляхом часткової утилізації тепла у водоймах-охолоджувачах.

Полікультуру як метод підвищення рибопродуктивності ставів застосовували в господарстві здавна. Проте вирощування спільно з коропом додаткових риб - карася, лина, хижаків (судак, щука, сом) - давало незначний приріст продукції. Рослиноїдні риби зробили полікультуру провідним фактором інтенсифікації ставового рибництва без докорінної ломки біотехніки вирощування коропа к монокультурі. Рослиноїдні риби нині вже дають у середньому 25% продукції товарного рибництва.

Таким чином, значне збільшення рибопродуктивності ставів можливе насамперед за рахунок білого товстолобика. Цей вид є провідним у полікультурі, а основним засобом спрямованого формування кормової бази при цьому є удобрення ставів. Певне значення у даному плані мають строкатий товстолобик. Товстолобики відіграють суттєву роль у формуванні якості води,: відфільтровуючи значну кількість фітопланктону, детриту та іншої органіки (в тому числі й борошнистих частин корму). Вони докорінно змінюють хід продуційних процесів, прискорюють кругообіг речовин і енергії в екосистемі, стабілізують гідрохімічний режим, поліпшують санітарний стан водойм, у кінцевому рахунку забезпечуючи підвищення рибопродуктивності по коропу.

Білому амуру в ставовому господарстві відводиться роль ефективного біологічного меліоратора. Його меліоративні здатності збільшуються з віком і широко використовуються у боротьбі із заростанням водойм. Разом з тим відмічається пряма залежність природної продуктивності по коропу від величини продуктивності по амуру. В умовах інтенсивного рибництва білий амур може бути рекомендований лише як додаткова риба до основної вирощуваної культури для біологічної меліорації ставів, оскільки при нестачі природних кормів він переходить на живлення комбікормами.

В умовах ставів, де рибництво ведеться за екстенсивною чи напівінтенсивною формами, білий амур може відіграти певну роль у створенні нових форм полікультури, заснованих на годівлі амура наземною рослинністю і утриманні інших компонентів її на природних кормах.

Чорний амур (Mylopharyngodon piceus (Richardson) у ставовому господарстві також є біологічним меліоратором, споживаючи молюсків - проміжних господарів ряду паразитів, - він поліпшує цим епізоотичну обстановку. Комбікорми з низьким вмістом білка чорний амур вживає незадовільно, тому не можна розраховувати на значне підвищення рибопродуктивності за рахунок чорного амура.

Канальний сом, як високоцінний об'єкт ставової полікультури, перспективний для господарства. [10]

Подальше удосконалення і впровадження в практику полікультури в дадуть можливість розширити асортимент вирощуваної риби, підвищити рибопродуктивність і ефективність ставового рибництва.

2.
Основні об’єкти ставового господарства

2.
1 Короп

Короп (Cyprinus carpio L.) - найбільш розповсюджена цінна промислова риба, яка швидко росте та дуже плодюча (рис. 1.). М'ясо коропа має добрі смакові якості, містить близько 16% білків та 15% жиру. Високу калорійність, засвоєння та приємний вигляд мають страви, виготовлені із цієї риби. Короп не дуже вимогливий до умов середовища. Для нього важливо, щоб була тепла вода - + 22-27 °С, та 5-7 мг/л кисню. За таких умов приріст його може досягати не менше 5-7 грамів за добу.

Їжа коропа різноманітна - від дрібних рачків (дафнії, циклопи та їх личинки) до личинок комарів, інших комах, черв'яків та інших організмів. Крім природної їжі, добре засвоює такі штучно виготовлені корми, як комбікорм, зерновідходи, макуха тощо, особливо якщо у ставку сприятливий кисневий режим та температура води. Статева зрілість самки коропа настає в 4-5-літньому віці, самця - на рік раніше. Ікру відкладає на траву серед мілководдя. Тому для розведення необхідно мати спеціальні нерестові ставки з м'якою рослинністю. Нерест коропа проходить звичайно при температурі води не нижче + 17-18°С, при тихій сонячній та безвітряній погоді. На 1 кг своєї маси самка відкладає близько 180 тис. ікринок. [5]

Розвиток ікри продовжується за нормальних умов від 3 до 5 діб. Личинка через 3-5 днів перетворюється у малька.

Від однієї самки може вийти кілька сотень тисяч мальків, що залежить від умов середовища. Через 5-10 днів мальків виловлюють із нерестових ставків і пересаджують у вирощувальні, де вони живуть до осені. Стандартна маса їх до осені повинна бути не менше 20-30 г. Такі риби називаються цьоголітками.

Важливо, щоб вони були добре вгодованими, що гарантує нормальну їхню зимівлю. Після зимівлі в спеціальних ставках цьоголіток (тепер річняки) пересаджують у нагульні ставки для вирощування товарної риби. Восени річняків (тепер дволітки) масою не нижче 450-500 г. виловлюють і реалізують.

По лускатому покриву коропів розрізняють лускатих, дзеркальних, голих, рамкових, яких було виведено як нову породу в 50-их роках минулого століття науковими співробітниками Українського науково-дослідного інституту рибного господарства. Український рамчастий короп відрізняється від інших коропів наявністю на тілі здвоєних лусок по краях тіла у вигляді рамки, тіло його високе, голова порівняно має малий розмір. Цей короп більш ефективно використовує підгодівлю різними кормами та дає приріст у віці 3-х років до 3 кг.

Продуктивність ставків при вирощуванні рамкового коропа підвищується на 25%. Вихід личинок від одного гнізда плідників становить 200-600 тис. шт., а річняків із зимувальних ставків - понад 90%.

Український лускатий короп також створений Українським науково-дослідним інститутом рибного господарства під керівництвом селекціонера О.І. Кузьоми. Цей короп досить ефективно використовує природні корми. Маса дволіток на 17% більша контрольних коропів. Вихід личинок з одного гнізда 300-600 тис. шт., а із зимівлі - 90-95%. Статева зрілість самки настає в трирічному віці, а самця навіть у дворічному віці. Трилітки досягають маси 3, а чотирилітки - 5-6 кг.

Зустрічаються також гібридні форми коропа - курський, білоруський, казахстанський, російський та ін. Вони виведені в результаті схрещування коропа місцевого з амурським сазаном. Ці форми добре ростуть, більш витривалі під час зимівлі, а також стійкі проти інфекційних хвороб.

Вирощування коропа.

Короп, без сумніву, є одним із найбільш розповсюджених об'єктів товарного рибництва в нашій країні. Технологія його відтворення і вирощування добре освоєна. Вважаємо, що бажаючі зайнятися рибництвом цілком можуть оволодіти методами розведення та вирощування цього об'єкту аквакультури. Ми постараємось допомогти у цьому, трансформувавши наявні наукові розробки і технологічні прийоми в більш доступні для сприйняття та виконання в умовах любительського рибництва, а також з урахуванням складної в даний час ситуації із забезпеченням кормами та іншими необхідними ресурсами. Організувати розведення і вирощування коропа можливо, володіючи відповідними знаннями біології цієї риби та освоївши запропоновані методи відтворення і одержання товарної риби.

Короткі відомості з біології коропа, деякі поняття і терміни. Короп - одомашнена форма сазана, виведена шляхом багаторічної селекції. Він добре пристосований до життя в неглибоких, добре прогріваємих сонцем непротічних або повільнопротічних водоймах, розташованих в різних кліматичних зонах, завдяки чому він досить широко розповсюджений. Статевої зрілості досягає у віці 3-4 роки в південних областях України, і у віці 5-6 років - у північних. Плодючість коропа висока і коливається в широких межах - від 200-300 тис. до 1 млн. ікринок та більше. При цьому розрізняють абсолютну плодючість (число всіх зрілих ікринок у рибі) та робочу (число ікринок, одержаних від однієї риби при штучному розведенні), залежну від майстерності і кваліфікації рибоводів. У природних умовах короп нереститься при настанні стійкої температури води вище 17-18 °С (слід зауважити, що нерідко нерест відбувається і при більш низькій температурі). Для нересту, крім сприятливої температури води, необхідна наявність відповідного субстрату, переважно м'якої водяної рослинності.

В процесі викладення матеріалу ми будемо використовувати деякі терміни, зокрема:

- личинка - стадія розвитку риби з моменту вилуплення із ікри;

- мальок - стадія розвитку риби після личинки, яка визначається початком формування лускатого покриву;

- цьогорічок - риба, вирощена від личинки протягом одного літа;

- річняк - перезимувавший цьогорічок (його часто неправильно називають мальком); використовується для зариблення нагульних водойм та одержання товарної продукції;

- дволіток - вік риби, починаючи з другої половини літа до осені; на цьому етапі часто закінчується вирощування до товарної маси.

Короп - всеїдна риба (водяна "свиня"), добре засвоююча штучні корми. Оптимальна температура для його життєдіяльності 25°С. При зниженні температури нижче 14°С інтенсивність харчування знижується, хоч здатність вживати корм у коропа зберігається і при температурі 3-4°С. При підвищенні температури води до 28°С та більше ефективність годівлі також різко знижується. При сприятливих умовах зовнішнього середовища в ставках цьогорічки коропа досягають маси 25-30 г., дволітки - 400-800 г., трьохлітки - 1,5 кг і більше.

Отримання потомства коропів різними методами. Практика розведення коропа використовує два методи - природний нерест плідників в ставках, який був до 60-х років двадцятого століття основним, та одержання личинок заводським способом (при штучній стимуляції дозрівання). Обидва методи мають свої переваги та недоліки. Вибір того чи іншого із них пов'язаний з конкретними можливостями відтворення та необхідною потребою в молоді коропа. Для того, щоб розрахувати цю потребу і найти оптимальний для себе метод одержання потомства, зробимо відступ у викладенні, який допоможе нам визначитися у його виборі.

Розраховуємо необхідну кількість личинок для вирощування товарного коропа в різних умовах у південних та північних областях України, у водоймах на дачних та присадибних ділянках (назвемо їх дачними) і в малих водоймах (ставках, озерах), на яких може бути організоване індивідуальне рибництво в більш широких масштабах (назвемо їх фермерськими). Розрахунок проведемо на одиницю площі 1 га для фермерських водойм і на 0,01 га - для дачних водойм. Виживання риби на окремих етапах вирощування - від личинок до кінцевої товарної маси - приймаємо за 70%, показники щільності посадки риби, штучної маси та товарної продуктивності на дачній водоймі - в 2-3 рази більш високими, ніж у фермерській водоймі, завдяки можливості кращого управління рибоводними процесами на дуже невеликій площі. Скориставшись наслідками даного розрахунку (див. таблицю), легко визначити кількість посадочного матеріалу, необхідну для зариблення дачних та фермерських водойм будь-якої площі.

Із даних таблиці видно, що для зарибнення дачної водойми потрібна дуже невелика кількість личинок. Більш значною є потреба в них при зарибленні фермерської водойми. Проте і вона в абсолютній величині невисока. В будь-якому випадку вирішити питання придбати личинок коропа в сучасних умовах при тій кількості спеціалізованих рибних господарств в Україні не складе особливих труднощів.

Однак ми пропонуємо декілька варіантів одержання вирощування рибопосадкового матеріалу своїми силами. Ось декілька практичних прикладів, накопичених окремими рибоводами-любителями.

Взяти метрів 300 шпагату, нарізати прапорців із старої мішковини, пришити їх на шнурок і, вибравши підходящий сонячний ранок, закинути у ставок впродовж берегу (зрозуміло, коли нереститься короп). Через три дні в поліетиленовий мішок, залитий ставковою водою, зібрати всі прапорці і перевезти на свою водойму. Акуратно розпакувати мішок, розрізати шпагат з прапорцями на шматки, промити їх у мішку з водою і розлити воду в ставку на глибині 30-50 см. Такий метод є одним з достатньо апробованих в рибництві, який можна пропонувати, як найбільш доступний спосіб одержання потомства коропа.[6]

Природний нерест.

В практиці розведення коропа нерест в ставках починається при досягненні стійкої температури води 18-20 °С та проходить в тиху сонячну погоду. Необхідною умовою для успішного його проведення є також наявність підходящого субстрату, в основному м'якої водяної рослинності. Слідкувати потрібно також за тим, щоб рівень води в нерестовому ставку не знижувався і рослинність не осушувалась. Як бути у тому випадку, коли відсутній рослинний субстрат ми уже знаємо (описано вище) і як було сказано, з допомогою прапорців можна одержати потомство коропа у невеликих об'ємах та дачних водоймах.

Нерест на штучному субстраті.

Поряд з описаним способом зариблення водойми личинками можна застосовувати й інший - проводять нерест безпосередньо в дачній водоймі на штучному субстраті (очевидно, кожен із господарів такої водойми старається утримувати її чистою, вільною від водяної рослинності). В якості субстрату придатні штучні нерестилища, зроблені з хвойних гілок, пучків трави, мочала та ін. Добре використовувати і штучний субстрат із полімерних матеріалів (такі субстрати виготовляються промисловістю). Пучки штучного субстрату притоплюються на дно, або в заякореному стані (плаваючі).

На нерест в дачну водойму досить посадити одне гніздо плідників (самця і дві самки). Після того як риба викинула ікру, а це ви зможете спостерігати, шматочки субстрату з ікрою потрібно вийняти із водойми та помістити в посуд з водою (в емальований чи поліетиленовий таз, скляні балони та ін.). Плодючість коропа досить висока навіть з урахуванням того, що у вас може бути невелика, вперше нерестуюча риба. Тому ви зможете виділити субстрати з ікрою іншим любителям рибництва. Воду в ємностях, де інкубувалася ікра, потрібно періодично, не рідше одного разу на добу, міняти. Краще використовувати для цього воду з вашої водойми (в крайньому випадку іншу, але попередньо відстояну). Потрібно слідкувати за тим, щоб наповнення водою було такої ж температури, як і в ємність. Воду в ємностях можливо також аерувати будь-якими доступними методами - з допомогою акваріумних розпилювачів повітря, груші - сифону чи просто періодично її розприскуючи. В процесі інкубації частина ікри може загинути. Таку ікру (білі, непрозорі ікринки) по можливості збирають пінцетом. На мертвій ікрі розвиваються збудники грибкового захворювання сапролегнії, які потім уражують і живу ікру.

З метою профілактики слід провести обробку ікри барвником. Найбільш ефективне використання фіолетового "К" (0,5 мг/л води). Можна використати і формалін в розведенні 1:1000. Розбавляють 1,5 мг барвника фіолетового "К" в трьохлітровій скляній банці і опускають у банку ікру приблизно на одну годину, потім знову переносять її в чисту воду. Температуру води в ємностях, де інкубується ікра, підтримують на рівні 22°С. Не допускають різких перепадів температури води (3-4°С і більше) протягом доби. Через 3-4 доби (залежно від температури води)з ікри виклюнуться личинки. На цей період слід забезпечити їх можливість для прикріплення. Личинки будуть приклеюватися до стінок ємності, а тому потрібно, щоб поверхня приклеювання була великою. Можна помістити в ємність додатковий субстрат чи екрани з матеріалу, не травмуючи личинок. На період їх витримування також слід аерувати та міняти воду в ємностях. Через 3 доби плавальний міхур у личинок заповнюється повітрям, що свідчить про перехід їх спочатку на змішане, а потім на зовнішнє харчування. З цього часу можна починати підрощувати личинок. [9,11]

Не виключена можливість, що у вашій нерестовій водоймі залишиться на субстраті та інших предметах ікра - вона успішно може проінкубуватися. Якщо ви побачите личинок на плаву, то приблизно через тиждень після цього виловіть їх невеликими (2-3 метри) марльовими чи капроновими сітками (бреднями). У випадку, якщо ваша потреба в молоді забезпечена повністю, випустіть залишки в близько розташовані природні водойми.

Нерест на рослинному субстраті (в ставках).

Це традиційний метод одержання потомства коропа за допомогою природничого нересту, який забезпечує вихід в середньому від 100 до 200 тисяч личинок від однієї самки (від дуже добрих самок одержують близько 500 тисяч личинок). Цілком придатним при одержанні вихідного посадкового матеріалу для зариблення фермерських водойм. Для одержання потомства таким методом необхідний нерестовий ставок площею 0,05-1,0 га, який має джерело водозабезпечення, водовпускні та водовипускні споруди. В ставку повинна бути рівна улоговина з невеликим скатом до водовипуску. Добре також, починаючи від середини ставка, нарізати по його центрові неглибокі (від 10-15 см з початку до 30-40 см в кінці, у водовипуску, але не нижче його порогу) рибозбірні рівчаки для повного скату личинок в рибоуловлювач, розташований за водовипуском. Якщо улоговина ставка не має природної рослинності, то її осінню засівають травами - тимофієвкою, м'ятником та ін. В такому випадку, крім того, що утворюється субстрат, покращується розвиток природної кормової бази для личинок. Нерестовики заливають водою через сміттєзбірник (ящик-жолоб довжиною 1,5-2 м з дрібної металевої сітки, натягнутої на каркас, відкритий зверху: торець його, що виходить до ставу, скошений під кутом 45° для зручності очистки від сміття та дрібної сміттєвої риби). Дуже добре також насаджувати на трубу водовпуску рукав з капронового сита №10-20. Це попереджає попадання в ставок хижих безхребетних, які завдають значних збитків личинкам в перші дні після вилуплення. Ставок повинен бути заповнений водою протягом одного - максимум двох днів. До нересту приступають при досягненні стійкої (без значних перепадів протягом доби) температури води 18°С та вище. В ставок висаджують від одного до трьох4 гнізд плідників (досить одного гнізда, але необхідна підстраховка, так як риба може бути по-різному готовою до нересту). Посадку на нерест проводять раннім ранком чи під вечір. Стараються забезпечити після посадки риби такі умови, щоб вона не турбувалася. Постежте за ходом нересту!

Після того, як нерест пройшов, бажано відловити плідників (краще за допомогою верші). Це дозволить збільшити штучний, вихід личинок та підвищити їх масу, так як залишені в ставку плідники будуть вживати природній корм.

Бажано також проводити контроль за ростом личинок в нерестовику. Починаючи з 3-4 дня після виявлення личинок в ставку, постарайтесь щоденно зважувати їх. Для цього з допомогою невеликого капронового сачка відловіть в різних місцях ставка не менше 10-15 личинок. Покладіть їх на шматок фільтрувального паперу (для відділення води) і зважте на аптечній вазі. Виявивши, що протягом 1-2 днів ріст молоді зупинився, обловіть ставок. Якщо такий контроль буде дещо трудним, приступайте до лову молоді через тиждень (але не пізніше, ніж через 10 днів) після появи личинок "на плаву.

Штучне розведення.

Мова піде про широко розповсюджений заводський метод одержання личинок коропа. Здається, що вже сама назва говорить про неможливість рекомендувати його для індивідуального, любительського рибництва. Адже для цього необхідне спеціальне обладнання та засоби, відповідна кваліфікація. В той же час досвід людей, які займаються акваріумістикою і мають інші захоплення, свідчить про те, що любителі можуть успішно освоювати найбільш складні методи в різних сферах діяльності і досягти при цьому високої кваліфікації та майстерності.

Суть методу криється в переведенні плідників у нерестовий стан та і одержання від них ікри шляхом внутрішньом'язевого введення рибі генадотропного гормону. Для цього плідникам з допомогою ін'єкції (уколу) вводять водну суспензію ацетонованих гіпофізів коропових риб - сазана, коропа чи ляща (методика проф. М.Л. Гербільського в 40-х роках двадцятого століття).

Водну суспензію готують таким чином. У невеликій фаянсовій ступці ретельно розтирають товкачиком необхідну кількість гіпофізів. Доза їх складає 3-5 мг/кг маси риби. Наприклад, для одної самки масою 3 кг можна використати 9-15 мг гіпофізу (при більш високій температурі води і м'якому черевці самки - 9 мг, при інших умовах - 15 мг), в середньому 12 мг на одну рибу. Застосовують дворазову ін'єкцію самок з інтервалом 12-24 години. Доза першої ін'єкції складає 1/8-1/10 загальної кількості гіпофізу, тобто приблизно 1,5 мг на самку. Залишену частину вводять під час другої ін'єкції. Для ін'єкції використовують звичайний медичний шприц об'ємом 5 або 10 см³
і тонкі голки довжиною 5-6 см. Дозу одній рибині вводять як правило в 1 см³
суспензії. Для цього шприцом набирають 1 см³
(можна більше, в залежності від числа 1 риб) дистильованої води і поступово виливають з шприца в ступку з розтертим гіпофізом, ретельно перемішуючи речовину з водою з допомогою товкачика. Потім одержану суміш (суспензію) повільно всмоктують в шприц, стараючись не захватити пухирців повітря. [17,18]

Тепер можна приступати до ін'єкції. Для цього рибу виймають з води Я (утримують її перед ін'єкціями і в період нерестового витримування в будь-яких підходящих ємностях: побутовій ванні, лотках, брезентових контейнерах, поміщають в брезентові носилки чи люльку (можна просто на підстилку із м'якої трави або на поролон). Ін'єкцію (укол) роблять у м'язи, дещо спереду спинного плавця, відступаючи вниз від спини на 3-4 ряди луски. Ввівши 1 см³
суспензії, виймають голку і одночасно закривають місце уколу великим пальцем лівої руки, роблячи кругові рухи, начебто заклеюючи отвір (попередження вибігання суспензії), а потім декілька енергійних масажуючих рухів пальцем від місця введення до голови.

Можна вибрати будь-яку схему проведення ін'єкцій залежно від того, в який час вам зручніше одержувати ікру. Наприклад, першу (попередню) ін'єкцію зробимо о 20 год., наступну (завершальну) - через добу також о 20 год. В такому випадку дозрівання риби будемо чекати о 6 год. наступного дня. Приблизно в цей час виймаємо рибу з води (з допомогою рукава з мішковини або сітки, надітих на дротяне кільце діаметром 15-20 см, яке накидають на голову і передню частину тулуба риби), одночасно затискуючи рукою статевий отвір. Якщо із нього плавною цівкою починає виливатися ікра, то знову затискують отвір і щільно притискують до себе рибу, тримаючи її голову під пахвою. Помічник ретельно витирає рибу марлею від води і підносить під неї емальований чи поліетиленовий тазик. Підтримуючи рибу під пахвою лівою рукою, а правою утримуючи хвостову частину, лівою рукою, великим та вказівним пальцями, легко масажують черевце в напрямку грудні плавці - статевий отвір. Ікра плавною цівкою виливається у таз. Черевна порожнина при цьому повинна бути майже повністю звільнитися від ікри.

Тепер приступаємо до запліднення ікри так званим "сухим" методом. Використовують для цього самців, які утримувалися окремо від самок і також попередньо проін’єктовані (за 1-2 години до другої ін'єкції самок їм один раз вводять суспензію гіпофізу 1-2 мг/кг маси риби). Ретельно витираємо їх від вологи (попадання на ікру крапель води до запліднення знижує його процент). Потім легким надавлюванням на черевце поблизу статевого отвору зціджуємо молоки в таз від 2-3 самців. Лишки молока можна зцідити в пробірки (окремо від кожного самця) та використати для запліднення ікри інших самок.

Оскільки ікра коропа клейка, наступна операція складається з знеклеювання ікри, що дозволить проінкубувати її в апараті. Для цього використовують розчин молока коров'ячого і води (1:9). Наприклад, для ікри від однієї самки, яка знаходиться в тазу, готуємо 3 л знеклеючого розчину - 300 мл молока і 2700 мл води. Запліднення проводимо в знеклеючому розчині. Спочатку додаємо у таз з ікрою невелику його кількість, попередньо перемішавши ікру з молоками гусячим пером. Продовжуючи перемішувати ікру пером, весь час добавляємо потроху розчин. Ця операція продовжується близько півгодини. Потім пером беремо пробу з декількох ікринок, переносимо їх на блюдце і, якщо вони не приклеюються до нього, закінчуємо знеклеювання.

Поміщаємо ікру на інкубацію в апараті Вейса. Він являє собою скляну судину місткістю 8 л, циліндричної форми, в нижній частині сходить на конус, а у верхній частині обладнаний зливним пристроєм. Знизу в конус подається вода. В ньому можна інкубувати 400-600 тисяч ікринок (тобто, практично всю ікру, одержану від однієї самки). Апарат кріплять на металевій або дерев'яній підставці. Конічна частина щільно кладеться на нижнє кільце, а циліндрична підтримується у вертикальному положенні верхнім кільцем. Вода в апарат подається з напірного баку ємністю 1 м³
і більше. Після закладання ікри регулюємо проточність в апараті, встановлюючи її рівною 1-2 л/хв. Враховуючи, що наша потреба в личинках невелика, ми сповна можемо обмежитися установкою, яка складається з напірного баку, розташованого над од-ним-двома апаратами Вейса, і личинкоприймачем, в якості якого може бути використаний апарат "Амур" або склопластиковий лоток.[12,13]

В ньому одночасно можуть утримуватись 2-3 млн. личинок. Склопластиковий лоток використовують для підрощування личинок. У ньому можна перетримати до 200-300 личинок. Використання його у нашій схемі дозволяє утримувати у ньому плідників в період ін'єкцій. Для цього лоток ділимо на відсіки, що дозволяє окремо утримувати самців і самок. Вся ця система (крім напірного баку, який може бути винесений назовні) може розташуватися в будь-якому підсобному приміщенні, невеликій прибудові чи під накриттям, обтягнутим поліетиленовою плівкою. Таким чином, ви збудуєте невеликий польовий інкубаційний цех. Вода в напірний бак закачується насосом або при невеликій її витраті (на один апарат) може заливатися вручну. Для підтримання необхідної для інкубації температури води можна використовувати електронагрівачі. Якщо ж інкубація ікри проводиться у кінці травня - червні, то вода в баку нагріється за рахунок інсоляції. Інкубація ікри в апараті Вейса (залежно від температури води) продовжується 3-4 доби. На другу добу після початку інкубації слід провести обробку її проти сапролегнеозу за методикою, як було описано раніше. Водопостачання в апарати на цей час припиняється. Приблизно на четверту добу в апараті розпочнеться викльовування личинок. Коли вона набуде масового характеру, можна на деякий час перекрити водопостачання до мінімуму, що прискорить викльовування ікри. Короп не дуже добре скочується у личинкозбірник, приклеюючись і до стінок апарату. Тому слід злити воду з личинками з апарату Вейса і 1 перенести їх на витримування у апарат "Амур" або рівномірно розмісти-1 ти у склопластиковому лотку, у якому і будуть підрощуватись.

Незважаючи на уявну складність технологічних операцій, їм неважко і навчитися і впевнено виконувати вже через один-два роки. Ви отримаєте І велике задоволення від цієї роботи і не тільки забезпечите свої потреби у личинках коропа, але й зможете реалізувати частину з них, окупивши таким чином матеріальні витрати.

2.2 Строкатий товстолобик

Товстолобик строкатий (Aristichthys nobilis Rich.) - відрізняється від свого родича білого товстолобика більш темним забарвленням і темними плямами на боках, більшою головою, невеликим кілем на черевці. Тичинки на зябрах довгі, густі, але не зрощені між собою, їх кількість 200-270, по 8-10 на 1 мм дужки. Грудні плавці довгі, їх край заходить за основу черевних плавців. Відносна довжина кишечнику менша, ніж у білого товстолобика.

Статевої зрілості у Китаї досягає у віці 3-4 років, на півдні України - на 5-6 році, у водоймах Дагестану - в 5-6 років, Краснодарського краю - 5-7 років. Самці дозрівають на рік раніше самок. Плодючість досягає до 2 млн. ікринок, а в середньому 500 тис. ікринок. Ікринки жовтувато-зелені, діаметр 1,7 мм, після набухання - 4,7 мм. Інкубаційний період близько 40 годин при температурі + 20°С, 18 годин при температурі + 28°С. Личинки живляться дрібним зоопланктоном. Росте швидше від білого товстолобика, досягає 1,5 кг у дворічному віці, а 2,5 кг у трирічному віці. У водоймах-охолоджувачах електростанцій досягає маси до 45 кг і більше, щорічний приріст - 2-3 кг.

В умовах України молодь строкатого товстолобика також одержують в інкубаційних апаратах. Нерест у природних умовах не відбувається.

2.3 Білий товстолобик

Товстолобик білий (Hypophtalmichthus molitrix) – рослиноїдна риба. Завезена до України для акліматизації кілька десятків років тому, добре прижилась у наших ставках і водосховищах.

Досягає маси 16 кг і більше, а довжини 1 метр. Луска на тілі дрібна, у бічній лінії 110-124 лусочки, зуби однорядні 4-4. У самців на променях грудних плавців з внутрішнього боку рогові зубчики на 2-у та 3-у променях. На черевці, від горла до анального отвору, тягнеться гострий кіль. Характерна ознака - очі розташовані дуже низько. Тичинки в зябрах утворюють своєрідну сітку, якою риба виціджує мікроскопічні водорості, якими вона живиться. Кишечник пристосований до перетравлювання малокалорійної їжі - водоростей, його довжина у 10-13 разів більша довжини тіла.

Статевої зрілості на Амурі товстолобики досягають у віці 5 років. Плодючість самок 5-7-річного віку досягає 500 тис. ікринок, а особливо крупних самок 1-2 мли ікринок. У Туркменії статевозрілість наступає у 3-річному віці, а в Краснодарському краї – в віці 3-4 років, самці дозрівають на рік раніше.

Нерест проходить у річках влітку на бистрині. Ікра дрібна – 1-1,2 мм, а після набухання збільшується до 5 мм. Розвиток ікри при температурі води +21-25°С становить 23-33 години, при температурі + 27-29°С - 17-19 годин.

В умовах України молодь товстолобика одержують в інкубаційних апаратах. У ставках товстолобик росте швидко. Цьоголітки досягають маси 15-30 г., дволітки - 200-700 г., трилітки - 1500–2000 г., чотирилітки - 3 кг, п'ятирічки - 4 кг. Перспективний об'єкт для вирощування у водосховищах Дніпровського каскаду та інших регіонів. У ставових господарствах одержані гібриди між білим і строкатим товстолобиками, які мають цінні господарські якості.

2.4 Білий амур

Білий амур (Ctenopharyngaton idella Val.) - типова рослиноїдна риба (рис. 4.), швидкоростуча, досягає маси 40-50 кг і довжини понад 1 метр. Має валькувате тіло, яке покрито великою лускою, а також дворядні пилкоподібні зуби. Рот напівнижній. У бічній лінії 43-45 лусок.

Живиться рослинністю, починаючи її споживати при довжині 3 см. Добрий приріст спостерігається, якщо в раціоні близько 30% тваринної їжі (коловертки, ракоподібні та хірономіди). Проте основу їжі становлять водні рослини та наземна рослинність. Найбільш використовуються білим амуром рдести, елодея, ряска, роголистник. Особливо охоче поїдають ці риби молоду рослинність. Можна давати конюшину, люцерну, злакові та іншу.

Добовий раціон, темп росту та швидкість статевого дозрівання білого амура залежить від температури та якості води. Добовий раціон при температурі води + 25-30°С може перевищувати масу риби. При температурі води + 10°С і нижче білий амур припиняє живлення. Проте в південних районах він може живитись цілий рік. Кормовий коефіцієнт може коливатися від 25 до 70 кг на 1 кг приросту. Таким чином, білий амур вважається біологічним меліоратором водойм. Потенційна можливість росту у білого амура значна. Так, у південних районах білий амур у віці два роки в ставках досягає 800-1000 г. і більше. Статевої зрілості в умовах р. Амур самці досягають у 7-8 років, самки - у 8-9 років. У Краснодарському краї дозрівають у віці 4-5 років, у Середній Азії - 3-4 років. У субтропіках - 2-2,5 року. Абсолютна плодючість білого амура досягає 1 млн. ікринок (у середньому від 100 до 800 тис. ікринок). Ікра відкладається безпосередньо у воду (пелагічна). Нерест відбувається у природних умовах у річках, на швидкій течії при швидкості води 0,8-3 м/с, коли температура води досягає + 18,5°С. Звичайний нерест відбувається при +23-28°С. Інкубаційний період залежно від температури продовжується від 18-20 годин (при температурі +28- 30°С) до 3 діб при температурі +18°С. Ікра дуже чутлива до кисню.

В умовах ставкових господарств України молодь білого амура вирощують в інкубаційних апаратах. М'ясо білого амура містить 5,6-6,7% жиру.

3. Загальна характеристика Уланівського рибцеху

Уланівський рибцех розташований на р. Снівода в північно-західній частині Хмільникського району Вінницької області в с. Уланів, що відноситься до лісостепової зони України. Клімат помірно континентальний з м’якою зимою і теплим, помірно вологим літом. За сумою середньодобових температур (за період з температурами вище 10°С) та вологозабезпеченістю за цей же період регіон відноситься до району, який характеризується наступними показниками:

· гідротермічний коефіцієнт;

· сума температур за період з температурами вище 10°С – 2500–2600°С;

· тривалість періоду з температурами вище 10°С – 155–156 днів;

· середня температура повітря січня ≈5°С.

Середній з абсолютних мінімумів температури повітря становить -24–27°С, а абсолютний мінімум -32–38°С. Абсолютний максимум +37–39°С.

Опадів за теплий період (з температурами вище 10°С) випадає 280-340 мм. А за рік 480-590 мм.

Сніговий покрив (80-90 днів) установлюється із середини грудня, але він не стійкий. Середня швидкість вітру 3,2 м/с.

Перші осінні заморозки в повітрі спостерігаються в першій декаді жовтня, а в окремі роки значно раніше – на початку вересня.

Весняні заморозки спостерігаються до кінця квітня, в окремі роки можуть бути в травні.

Весна розпочинається у другій декаді березня із стійкого переходу температури повітря через 0°С. У третій декаді квітня середньодобова температура повітря переходить через +10°С, а у травні - через +15°С. Літо тепле: максимальна температура часто підвищується до +30 градусів. Осінній перехід середньодобової температури через 0°С спостерігається близько 20 листопада. Ґрунти представлені в основному різновидами сірих і опідзолених суглинків. Основними формами рельєфу є широкі водороздільні плато і широкі похилі схили.

Природно-кліматичні умови сприятливі для вирощування товарного коропа, білого амура, білого та строкатого товстолобика.

Ставовий фонд – це земельні угіддя, зайняті ставами та іншими водоймами, облаштовані дамбами, відморожені греблями з гідротехнічними спорудами для спуску і набору води.

Господарство має ставовий фонд загальною площею 341,4 га (табл. 4) Загальний вигляд ставків наведений в додатку 1.

Табл. 4. Ставовий фонд Уланівського рибцеху

3.1 Аналіз діяльності Уланівського рибцеху при вирощуванні рибницької продукції

В рибцеху знаходиться:

· 4 нагульних стави, призначені для вирощування товарної риби;

· виростних ставів, призначені для вирощування цьоголіток коропа та рослиноїдних риб;

· 3 літніх маточних стави для нагулу плідників після нересту;

· 14 зимувальних ставів, призначені для зимівлі товарної риби та рибопосадкового матеріалу.

Рентабельність виробництва становить 55%. Для рибного господарства провідними є такі види діяльності:

· вирощування і вилов товарної риби та її реалізація;

· вирощування молоді риб, що використовується як рибопосадковий матеріал для власних потреб та зариблення ставів, водосховищ, озер, заток;

· розведення живих кормів для власних потреб господарства (дафнія).

Вирощування риби в господарстві передбачає одержання товарних дволіток у полікультурі: короп, білий амур та білий товстолобик.

Годівля риби являє собою триразове внесення корму в став за теплої літньої погоди. При зниженні температури норму годівлі зменшують.

Щодо підрощування личинки, то на ставках здійснюються деякі заходи інтенсифікації для покращення умов підрощування (вапнування, внесення гною та розведення та внесення дафній). Масштабні вилови здійснюються восени.

3.
2Використання системи виробництва товарної риби за дворічного обороту

В господарстві використовується технологія традиційного вирощування риби при двохрічному циклі в ставах з виходом риби 12-25 ц/га. Вирощування личинок проводиться в інкубаційному цеху, яких знаходиться безпосередньо на території господарства. Інкубаційний цех має потужності для інкубування понад 250 кг ікри коропа та рослиноїдних риб. Має в своєму складі 3 апарати типу «Амур» і 27 апаратів виготовлених по власнорозробленій конструкції. Наявні волокнопластикові лотки для перетримування та підрощування личинок.

Інкубаційний цех має підсобну лабораторію для підготовки інкубаційного матеріалу та контролю процесу інкубації. В прилеглій до цеху території наявні три земляні садки, які при потребі накриваються плівкою. В садках проводять гіпофізарні ін’єкції та дозрівання плідників до відбору ікри. Процес проведення гіпофізарних ін’єкцій, одержання ікри від плідників та інкубації ікри наведені на ілюстраціях в додатках 2–5.

Підрощування личинок проводиться в малькових. Підрощування відбувається за період 15-23 дні до набуття личинками маси 300-500 мг, впродовж підрощування ведеться контроль за гідрохімічним режимом води. Годівлю проводять чотири рази на добу сумішшю сухого молока та пшеничної муки. При годівлі личинок використовують дафній, які культивують з допомогою дафнієвих ям.

Вирощування цьоголіток проводиться в виростних ставах. Годівля проводиться кормосумішами з відходів борошномельного та олійно-круп’яного виробництв. Під час вирощування цьоголіток проводять спостереження за гідрохімічним режимом води, ростом і розвитком малька за допомогою взяття проб води і контрольних обловів.

Мальок вирощується до маси 25-30 г. При настанні холодного періоду мальків пересаджують до зимувальних ставів, після чого навесні перезимувавшими цьоголітками зариблюють нагульні стави.

В нагульних ставах риба росте до товарної маси (короп – 500-700 г., рослиноїдні риби – 800-1200 г.). Годівлю проводять кормосумішами. Корм роздають з плавзасобів та з берега по кормомайданчиках.

3.
3 Годівля риб у господарстві

Рибне господарство ґрунтується на полікультурі коропа і білого та строкатого товстолобика та гібридним формам цих видів. Дещо менше значення має білий амур.

Годівлю цьоголіток у вирощувальних ставах проводять в один і той самий час, не менше ніж двічі упродовж світлової частини доби. Першу годівлю проводять о 7-9 год. ранку після визначення температури. Корми згодовують за кормовими місцями-майданчиками розміром 3х3 м та з плавзасобів.

Характер живлення білого амура упродовж першого місяця життя свідчить про поступовий перехід від харчування зоопланктоном до споживання водних рослин.

Годівля дволіток. Ставове рибництво пройшло досить довгий шлях свого розвитку і, згідно з європейською специфікою, головним його об'єктом досі залишається короп, який має найвищий ринковий попит. У зв'язку з цим, аналогічно різним напрямам тваринництва, існує галузь коропівництва. Тому, розглядаючи питання можливості використання кормів у годівлі риби, доцільно акцентувати увагу на коропі, оскільки він як у моно-, так і в полікультурі залишається практично єдиним компонентом, штучна годівля якого є виправданою і раціональною.

У середньому за вегетаційний період добові норми годівлі дволіток коропа мають становити у Лісостеповій зоні 5,5-6,0.

Коригування годівлі товарного коропа, представленого дволітками з масою тіла в межах галузевих стандартів, за визначальними фізико-хімічними параметрами з урахуванням маси особин на момент згодовування кормів забезпечує не тільки раціональне використання кормів, а й сприяє поліпшенню середовища існування риб.

Напровесні, після зимівлі рівень резервних поживних речовин у тілі одноліток коропа досить низький, їх організм ослаблений, що знижує ефективність пошуку природної їжі, яка до того ж на початку цього періоду малорозвинена, тому на рибницьких господарствах потрібно проводити годівлю комбікормом, що містить не менше 23% протеїну.

В Уланівському рибцеху режим годівлі передбачає протягом першого тижня згодовувати корми лише 2-3 рази, після чого рибу переводять на щоденну годівлю з 1-3 разовим роздаванням кормів.

В умовах рибного господарства, де головними компонентами полікультури є короп і далекосхідні риби (білий і строкатий товстолобики, їх гібридні форми, білий амур), використовують відповідні рецептури кормів з урахуванням вікових особливостей об'єктів вирощування.

З метою подальшого збільшення рибопродуктивності ставів, малих і середніх водосховищ, водойм-охолодників потрібно застосовувати цілеспрямовану годівлю коропа. Залежно від особливостей відповідних акваторій, техніка годівлі може бути різною, але застосування кормів стає головним елементом у нарощуванні рибопродуктивності.

Стосовно далекосхідних риб, яких частіше називають рослиноїдними і концентрація яких на одиниці площі наближається до щільності посадки коропа, а іноді й перевищує її, проблеми годівлі практично не існує.

Ставових рибних господарствах і в разі індустріального її вирощування, раціони риб побудовані на багатокомпонентній основі. При цьому виняткова роль належить протеїну, який є сукупністю протеїнів рослинного і тваринного походження. Середня кількість компонентів у кормових сумішах високої якості коливається в межах 9-12, що не виключає можливості додаткового включення вітамінів, мінеральних речовин, біологічно активних препаратів.

Оптимізоване використання кормів рослинного і тваринного походження є однією з глобальних проблем сучасного рибництва. Успішність її вирішення значною мірою залежить від рівня професійної кваліфікації науковців і виробників, які працюють у системі рибного господарства.

3.4 Реалізація продукції рибництва Уланівського рибцеху

В Уланівському рибцеху реалізуються такі види рибницької продукції:

· личинка;

· підрощена личинка;

· цьоголіток;

· товарна риба.

Личинка, підрощена личинка і цьоголітки реалізуються на місці по цінах:

- личинка коропа – 2000 грн./млн. личинок;

- личинка рослиноїдних риб – 3200 грн./млн. личинок;

- підрощена личинка коропа – 6000 грн./млн. личинок;

- підрощена личинка рослиноїдних риб – 10000 грн./млн. личинок;

- цьоголітки коропа 10 грн./кг.

Основними закупівельниками рибопосадкового матеріалу є рибгоспи та приватні підприємці Вінницької, Житомирської, Хмельницької, Тернопільської, Львівської, Волинської, Рівненської, Кіровоградської, Київської областей.

Товарну рибу реалізують на ринках с. Уланів, м. Хмільник, смт. Любар, м. Вінниця, м. Бердичів по цінах:

короп – 13 грн./кг.;

білий амур – 13 грн./кг.;

товстолобик – 5,5 грн./кг.

4.
Охорона праці

Аналіз стану охорони праці проводиться по Уланівському рибцеху, який знаходиться у Хмільникському районі Вінницької області. На рибцеху у структурному підрозділі інкубаційного цеху працюють 8 чоловік. А саме:

- Завідувач цеху;

- Головний рибовод, який за сумісництвом виконує обов'язки головного спеціаліста з охорони праці;

- Наймані працівники;

- Нічні робітники.

Кодекс законів про працю (Кзпп) регламентує режими праці (тривалість роботи 40 годин на тиждень) та відпочинку працівників (28 календарних днів відпустка і 2 вихідних на тиждень, з нічними працівниками окремо узгоджений графік роботи), їх обов'язки та відповідальність за дотримання чинного законодавства. Згідно КЗпП в Уланівському рибцеху застосовуються надурочні години (кожен працівник може залучатися до надурочної праці не більше 120 годин на рік). До надурочних робіт жінок, інвалідів і неповнолітніх не залучають.

Під час укладання трудового договору роботодавець (директор Уланівського рибцеху Гладишко І.В.) інформує працівника під розписку про умови праці та наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих умов, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсацію за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і Колективного договору. Працівнику не пропонується робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. В Уланівському рибцеху наявні журнали обліку інструктажів з техніки безпеки. Розроблені інструкції з техніки безпеки на окремі види робіт.

Служба охорони праці організована згідно "Типового положення про службу охорони праці" (2004) та закону України "Про охорону праці" (2002). Обов'язки головного інженера з охорони праці згідно наказу керівника виконує головний рибовод – Заіка В.П.

Охорона праці під час годівлі риби. Для безпечно праці, збереження здоров'я i працездатності людей, зайнятих у годівлі риби, потрібна система законодавчих, соціально-економічних, технічних, соціально-економічних та організаційних заходів, об’єднаних поняттям охорона праці. Організація годівлі риби потребує i відповідних знань з цього питання.

Безпека праці під час згодовування кормів із кормороздавачів. Кормороздавач має бути технічно справним, забезпеченим належними аварійно-рятувальними засобами, що засвідчує акт перевірки технічного стану плавзасобу (поновлюється щорічно). Кормороздавач підпорядкований безпосередньо начальнику рибдільниці чи рибівнику, без їх дозволу користуватися цим плавзасобом заборонено. На носовій частині кормороздавача має бути позначений інвентарний номер.

До керування кормороздавачем допускаються особи, які пройшли курс спеціального навчання, здали іспит і мають посвідчення про право водіння маломірних суден та документ про проходження медичної комісії.

Усі кормороздавачі мають бути оснащені рятувальними, водозливними і сигнальними пристосуваннями (рятувальним кругом, надувним жилетом, веслом, черпаком, ліхтарем, металевим ланцюгом або канатом завдовжки 20 м).

Кормороздавачі з підвісними двигунами повинні мати надійне кріплення двигуна до судна і бути обладнані страхувальним пристроєм, а також мати справне дистанційне керування, якщо таке є. Усі рухомі частини головного двигуна і допоміжних механізмів, а також ті частини, що нагріваються викидними газами, мають бути закриті захисними кожухами.

Перед запусканням підвісного двигуна треба перевірити надійність його кріплення на штатному місці та справність пускового шнура. Під час запуску двигуна потрібно стійко триматися на ногах або на колінах чи сидіти на банці. Щоб запобігти пошкодженню рук чи падінню за борт від зворотного ривка маховика, не можна намотувати на руку кінець пускового шнура. Під час запуску стаціонарного двигуна за допомогою пускового держака його треба брати так, щоб великий палець руки був розміщений по один бік з усіма іншими пальцями. Робітник, який обслуговує двигун кормороздавача, має стежити за тим, щоб мастило і паливо не витікали у воду.

Під час навантажування кормами кормороздавач має бути добре закріпленим за кнехти причалу. Треба дотримуватись і не порушувати норм вантажопідйомності плавзасобу. Навантаження кормороздавача слід починати з його середини, рівномірно розподіляючи корм по бункерах. Вантажопідйомність кормороздавача визначають його завантаженням з таким розрахунком, щоб сухий борт у будь-якому місці виступав над водою в тиху погоду не менш ніж на 20 см.

Кормороздавач повинен мати достатню видимість вперед і можливість колового огляду з місця водія. Зона, яка проглядається попереду плавзасобу, що йде на експлуатаційній швидкості, з місця водія має бути не меншою за 15 м. Під час роботи кормороздавача на його борту може знаходитися тільки обслуговуючий персонал, перебування сторонніх осіб категорично заборонено.

Згідно Типового положення «про порядок проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці», затвердженого Держнаглядохоронпраці України від 26.01.05 р. №15 працівники допускаються до роботи лише після проходження відповідного інструктажу з техніки безпеки, виробничої санітарії. За характером і часом проведення, інструктажі з охорони праці поділяються: на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий. Вступний інструктаж проводиться, з усіма працівниками які приймаються на постійну або тимчасову роботу незалежно від їх освіти та стажу роботи та працівниками інших підприємств які беруть участь у виробничому процесі. При проведенні вступного інструктажу інженер з охорони праці обов'язково вказує на характер виробництва, основні шкідливі фактори на даному робочому місці, а також порядок користування захисними засобами. Проходження вступного інструктажу фіксується у журналі реєстрації проведення вступного інструктажу з техніки безпеки, дані про проходження інструктажу вносяться також у особову справу працівника. Первинний інструктаж проводиться до початку роботи, безпосередньо на робочому місці про, що робиться запис у журналі реєстрації інструктажів з техніки безпеки. Повторний інструктаж проводять на роботі з підвищеною небезпекою 1 раз у 3 місяця. За потребою проводять позапланові, цільові та повторю інструктажі.

Атестація робочих місць проводиться атестаційною комісією в порядку, передбаченому постановою Кабінету міністрів України "Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці" від 1.08.1992 р. №442, Повноваження та склад атестаційної комісії визначаються наказом роботодавця. Для проведення атестації залучаються головні спеціалісти, керівники дільниць та інші. За результатами атестації оформляються робочі місця, визначається складність і розряд робіт. Атестація робочих місць включає: усунення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці, встановлення ступеню шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; визначення права працівників на пільгове, пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах. Вона проводиться один раз на 5 років та має завданням виявлення шкідливих та небезпечних умов праці. Атестація проводиться комісією, склад якої затверджується наказом по підприємству

В Уланівському рибцеху значну увагу приділяють протипожежній профілактиці. Всі приміщення відповідають вимогам пожежної безпеки.

В Уланівському рибцеху охорона праці знаходиться на належному рівні. З працівниками проводять всі види інструктажів, навчання з охорони праці. Керівництво забезпечує працівників інструкціями, вимогами безпеки та плакатами з охорони праці.

Для поліпшення умов праці пропоную збільшити фінансування заходів на охорону праці в обсязі не нижчому 0,5% від суми реалізованої продукції, що передбачено законом України "Про охорону праці".

Висновки

На основі даної роботи можна зробити такі висновки:

· Дане досліджуване господарство не цілком раціонально використовує корми. Не спостерігається якась конкретна технологія, що не може нести за собою суттєвого підвищення рибопродуктивності.

· Інтенсифікація виробництва рибницької продукції призводить до зменшення природної рибопродуктивності ставків.

· Перспективним напрямком діяльності господарства є вирощування рибопосадкового матеріалу, тому потужності інкубаційного цеху щорічно зростають.

· Господарство має широкий ринок збуту рибопосадкового матеріалу і товарної риби.

На базі отриманих висновків ми пропонуємо:

· Щоб найбільш повно використовувати природні корми ставу, доцільно застосовувати змішану посадку, тобто посадку у став риб одного виду, але різного віку. Таке поєднання базується на різниці у характері живлення риб різних вікових груп.

· Для покращення кисневого режиму ставів пропонуємо встановити понтонні аератори.

· Забезпечити нормоване внесення добрив і кормів, що дасть змогу підвищити рибопродуктивність ставків.

· Для збільшення рентабельності роботи інкубаційного цеху пропонуємо переобладнати його, при можливості, новим устаткуванням.

Список використаної літератури

1. Алимов С. І. Рибне господарство України: стан і перспективи. – К.: Вища освіта, 2003. – 336 с.

2. Атлас промислових риб України, група авторів, Київ, “Квіц”, 2005.

3. Водний кодекс України // Відомості Верховної Ради від 6 червня 1995 р.- №24. – К., 1995.- С. 189.

4. Галасун П.Т., Сабодаш В.М., Гринжевський М.В. та ін. Довідник рибовода. – К.: Урожай, 1985. – 184 с.

5. Гриневский А.М. «Прудовое рыбоводство в хозяйствах» -М., 1983.

6. Гринжевський М.В. Аквакультура України. – Львів: Вільна Україна, 1998. – С. 331.

7. Демченко И.Р., Носаль А.Д., Приходько В.А.Разведение растительноядных рыб. – К.: Урожай, 1976. – 64 с.

8. Довідник рибовода / Галасун П.Т., Товстик В.Ф., Сабодаш В.М. та ін.- Київ: Урожай, 1985.- 184 с.

9. Закон України „Про загальнодержавну програму розвитку рибного господарства України на період до 2010 року” від 19 лютого 2004 року №1516-1У.

10. Привезенцев Ю.А. Интенсивное прудовое рыбоводство: Учебник для вузов. – М.: Агропромиздат, 1991. – 368 с.

11. Робочий зошит для лабораторно-практичних занять з курсу „Рибництво”/ Ківа М.С., Третяк О.М., Соболєв О.І. та ін.- Біла Церква, 2005. – 51 с.

12. Сабодаш В.М. Рыбоводство. – Д.: ”Издательство Стакер”, 2004. – 304 с.

13. Харитонова Н.М., Гринжевський М.В., Гудима Б. І., Демченко І. Ф. Технологія вирощування товарної риби в ставах в полікультурі. – К.: ІРГ УААН, МРГ, 1996.

14. Шерман І.М. Ставове рибництво. – К.: Урожай, 1994. – 336

15. Шерман І.М., Гринжевський М.В., Желтов Ю.О. Годівля риб – К.: Вища освіта, 2001. – 269 с.:іл.

16. Грищенко Л.И., Акбаев М.Ш., Васильков Г.В. Болезни рыб иосновы рыбоводства - М.: Колос, 2000. - 455 с.

17. Демченко І.Т., Носаль А.Д., Приходько В.А. Розведення рослиноїдних риб. -К.: "Урожай", 1976. -С. 5-29.

18. 3олотова З.К. Белый амур - биологический мелиоратор чрезмернозаростающихводоемов. -М.: «Колос», 1974. -С. 1-2.

19. Исаев А.И., Карпова Е.И. «Рыбное хозяйство водохранилищ» - М.,1988.

20. Министерство рыбного хозяйства СССР.Усовершенствованнаятехнология разведения растительноядных рыб.Сб. научн. тр.ВНИИПРХ-М., 1991, вып. 34. -С. 4-14.

21. Моисеев П.А. «Ихтиология и рыбоводство» - М., 1975.

22. Наконечна М.Г., Петренко О.Ф., Постой В.П.; За ред. М.Г. Наконечної. Хвороби риб з основами рибництва - К.:Наук. Світ, 2003. - 222 с.