---

46

• Зміст
• Вступ 4
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТА НА ПІДПРИЄМСТВІ. 9
• • 1.1. Організаційно-правові основи управління трудовими ресурсами в умовах ринкової економіки 9
  • 1.2. Система управління кадрами 16
  • 1.3. Адаптація персоналу 17
• РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 21
• • 2.1. Особливості мотивації персоналу 21
  • 2.2. Оцінка персоналу 31
  • 2.3. Професійне навчання та підвищення кваліфікації 33
  • 2.4. Планування карєри. Переміщення та звільнення працівників 35
• РОЗДІЛ 3. КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТОВ “КАРАМБОЛЬ” 41
• • 3.1. Характеристика ТОВ “КАРАМБОЛЬ” 41
  • 3.2. Організаційна структура управління ТОВ “КАРАМБОЛЬ” 46
  • 3.3. Характеристика трудових ресурсів ТОВ “КАРАМБОЛЬ” 37
  • 3.4. Склад і структура кадрів ТОВ “КАРАМБОЛЬ” 39
• РОЗДІЛ4. АНАЛІЗ ЧИСЕЛЬНОСТІ СКЛАДУ І СТРУКТУРИ КАДРІВ ФІРМИ «КАРАМБОЛЬ» 45
• • 4.1 Техніко-економічна характеристика ТОВ «КАРАМБОЛЬ» 45
  • 4.2 Аналіз складу і структури персоналу ТОВ «КАРАМБОЛЬ» 47
  • 4.3 Система підготовки і перепідготовки кадрів ТОВ «КАРАМБОЛЬ» 50
  • 4.4 Стратегія розвитку виробничого процесу ТОВ «КАРАМБОЛЬ» 57
  • 4.6 Концепція розвитку трудових ресурсів ТОВ «КАРАМБОЛЬ» 62
• РОЗДІЛ 5. ОХОРОНА ПРАЦІ 69
• • 5.1 Характеристика приміщення 69
  • 5.2. Аналіз стану охорони праці 71
  • 5.3 Рекомендації з поліпшення умов праці 80
• Висновки 82
• Література 85

Вступ

Кадровий менеджмент визнається однією з найбільш важливих сфер життя організації будь-якого рівня ієрархії, здатного багаторазово підвищити її ефективність, а саме поняття «управління трудовими ресурсами» розглядається в досить широкому діапазоні: від економіко-статистичного до філософсько-психологічного.

Система кадрового менеджменту забезпечує безупинне удосконалювання методів роботи з кадрами і використання досягнень вітчизняної й закордонної науки і найкращого виробничого досвіду.

Сутність кадрового менеджменту, включаючи найманих робітників, роботодавців і інших власників організації полягає у встановленні організаційно-економічних, соціально-психологічних і правових відносин субєкта й обєкта управління. В основі цих відносин лежать принципи, методи і форми впливу на інтереси, поводження і діяльність працівників із метою максимального використання їх.

Управління персоналу займає ведуче місце в системі управління організації. Методологічно ця сфера управління володіє специфічним понятійним апаратом, має відмітні характеристики і показники діяльності, спеціальні процедури і методи - атестація, експеримент і інші; методи вивчення й напрямку аналізу змісту праці різних категорій персоналу.

Перехід до ринкової економіки потребує від організації підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання й управління виробництвом, подолання безгосподарності активізації виробництва, ініціативи і т.д.

Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється економічному аналізу діяльності субєктів господарювання. З його допомогою виробляється стратегія й тактика розвитку організація, улаштовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності організації, його підрозділів, працівників.

У даній роботі викладаються теоретичні питання, звязані з використанням трудових ресурсів в організації, аналізу їхнього використання у організації, так само розкривається методика комплексного системного аналізу основних економічних показників, використовувані для аналізу трудових ресурсів і результатів діяльності організації, характерні для ринкової економіки.

Основною задачею даної роботи є розкриття вивченої теоретичної основи й приведення деяких практичних питань економічного аналізу діяльності організації.

Дана дипломна робота складається з п`яти розділів:

У першому розділі розкриваються всі аспекти, що стосуються теорії управління поводженням персоналу, це фактори, що впливають на вибір стилю керівництва персоналу, різні методи по підготовці і навчанню кваліфікованих працівників, міжособистісні розходження і мотивації працівників, методи набору й добору персоналу і багато чого іншого.

У другому розділі розкриваються аспекти методологічного підходу до кадрового менеджменту.

У третьому розділі відбиті всі питання по управлінню трудовими ресурсами на конкретному прикладі організації (зокрема, на ТОВ «КАРАМБОЛЬ»). Тут характеризуються і професійно-кваліфікаційний рівень персоналу, і висновки колективних договорів, і підготовка керівних кадрів.

У четвертому розділі проводиться аналіз чисельності, складу і структури персоналу підприємства, системи підготовки та навчання керівних кадрів, стратегічні напрямки розвитку виробництва і персоналу підприємства.

У п`ятому розділі приведені нормативні показника охорони праці у економічному відділі, зроблений аналіз фактичного стану охорони праці та запропоновані пропозиції що до підвищення стану охорони праці у економічному відділі.

Побудована в такому способі робота дозволяє найбільше ясно показати всю багатогранність кадрового менеджменту. Не претендуючи на оригінальність, дипломна робота, проте, не може не виявитися корисною тому, хто всерйоз зацікавлений питаннями управління трудовими ресурсами.

З огляду на контингент потенційних читачів, їхній освітній рівень і складність матеріалу, що викладається, (при щирому бажанні викласти його в доступній формі), поетапне ознайомлення з кожноїю з частин дипломної роботи сприяє більш глибокому освоєнню змісту питань по управлінню трудовими ресурсами.

Без людей немає організації. Без потрібних людей жодна організація не зможе досягти своїх цілей і вижити. Безсумнівно, що управління трудовими ресурсами є одним із найважливіших аспектів теорії й практики управління.

Конкретна відповідальність за загальне керівництво трудовими ресурсами у великих організаціях звичайно покладена на професійно підготовлених працівників відділів кадрів, звичайно в складі штабних служб. Для того щоб такі фахівці могли активно сприяти реалізації цілей організації, їм потрібні не тільки знання й компетенція у своїй конкретній області, але й інформованість про нестатки керівників нижчої ланки. Разом із тим, якщо керівники нижчої ланки не розуміють специфіки управління трудовими ресурсами, його механізму, можливостей і недоліків, то вони не можуть повною мірою скористатися послугами фахівців-кадровиків. Тому важливо, щоб усі керівники знали і розуміли способи й методи управління людьми.

Управління трудовими ресурсами містить у собі наступні етапи:

1. Планування ресурсів: розробка плану задоволення майбутніх потреб у людських ресурсах.

2. Набір персоналу: створення резерву потенційних кандидатів по всіх посадах.

3. Добір: оцінка кандидатів на робочі місця і добір кращих із резерву, створеного в ході набору.

4. Визначення заробітної плати і пільг: розробка структури заробітної плати і пільг із метою залучення, наймання й збереження службовців.

5. Профорієнтація й адаптація: уведення найнятих працівників в організацію і її підрозділи, розвиток у працівників розуміння того, що очікує від нього організація і яка праця в ній одержує заслужену оцінку.

6. Навчання: розробка програм для навчання трудовим навичкам, що вимагаються для ефективного виконання роботи.

7. Оцінка трудової діяльності: розробка методик оцінки трудової діяльності й доведення її до працівника.

8. Підвищення, зниження, переклад, звільнення: розробка методів переміщення працівників на посаді з більшої чи з меншою відповідальністю, розвитку їх професійного досвіду шляхом переміщення на інші посади чи ділянки роботи, а також процедур припинення договору наймання.

9. Підготовка керівних кадрів, управління просуванням по службі: розробка програм, спрямованих на розвиток здібностей і підвищення ефективності праці керівних кадрів.

Таким чином, дослідження процесів розвитку трудових ресурсів є передумовою успішного функціонування виробничої організації.

Метою дипломного дослідження буде вивчення процесів управління трудовими ресурсами.

Обєктом дослідження є трудові ресурси на ТОВ «Карамболь».

Предметом дослідження є антикризове управління персоналом.

Ціллю даної роботи є формування рекомендацій щодо діяльності ТОВ «Карамболь», спрямованої на збільшення кадрового потенціалу та зменшення плинності кадрів на обраному підприємстві.

У роботі буде використано наступні методи дослідження:

- теоретичне узагальнення

- теоретичне порівняння

- системний підхід

- формалізація.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи кадрового менеджмента на підприємстві.

1.1. Організаційно-правові основи управління трудовими ресурсами в умовах ринкової економіки

З метою ефективного розвитку організації у даній роботі вивчається організація робочого місця, а відповідно і чисельності працівників, їх діяльності й обслуговування.

Мотивація, як стимулювання; розподіл фінансових ресурсів між ланками й обєктами.

У даній роботі ця функція розглядається досить широко, тому що без матеріальної компенсації за працю жоден робітник не буде працювати. Головна задача зараз, із погляду мотиваційних процесів, - зробити кожного не стільки власником засобів виробництва, скільки власником робочої сили. Мотивація як стратегія подолання кризи праці являє собою довгостроковий вплив на працівника з метою зміни по заданих параметрах структури ціннісних орієнтацій і інтересів, формування відповідного мотиваційного ядра й розвитку на цій основі трудового потенціалу. Стимулювання є орієнтацією на фактичну структуру ціннісних орієнтацій і інтересів працівника, на більш повну реалізацію наявного трудового потенціалу. Таким чином, важливо чітко представляти, що мотивація - процес свідомого вибору людиною того чи іншого типу поводження, обумовленого комплексним впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.

Однієї з основних форм стимулювання є заробітна плата. Державне регулювання оплати праці включає: установлення мінімального розміру ЗП; податкове регулювання; установлення державних гарантій по оплаті. Інструментом диференціації ЗП по складності праці є тарифні ставки. У бюджетних організаціях регулювання ЗП здійснюється на основі єдиної тарифної сітки (ЄТС). Розрізняють також реальну й номінальну ЗП, також установлюються різні премії на підприємстві.

Таким чином, питання мотивації є не тільки одним з основних у даній роботі, але й у нашому житті.

Контроль, як зворотний звязок від обєкта до субєкта, по якій одержують інформацію про досягнення результатів.

Оцінка результатів праці - одна з функцій по управлінню персоналом, спрямована на визначення рівня ефективності виконання роботи. Хочу також відзначити, що контроль за використанням робочої сили - це не тільки право перевірки підприємства, але й обовязок розробки й внесення обґрунтованих пропозицій по більш ефективній роботі трудових колективів.

Цей аспект розглянутий у загальному виді.

Права, що даються працівникам на підставі таких документів:

1. Основний закон України - Конституція України.

Стаття 43 - право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, що він вільно чи обирає, на який вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії й роду трудової діяльності. Використання примусової праці забороняється. Кожний має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на ЗП не нижче тієї, котра визначена законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасну винагороду за працю захищається законом.

Кожен працівник має право на відпочинок (ст. 45).

Виходячи з основного закону, випливають ряд законів:

Кодекс законів про працю (КЗПП)

Закон України «Про оплату праці»

Закон України «Про підприємства»

Закон України « Про зайнятість» і ін.

Розглянемо деякі основні питання, звязані з працею, оплатою праці, відпочинком.

Працівник може укласти трудову угоду з власником і за умовами, зазначеним у цій угоді, приступити до роботи. Працівник повинний виконувати доручену роботу особисто і не має право передоручати її виконання іншої особі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Тривалість робочого часу може перевищувати 40 годин на тиждень. Для працівників установлюється 5-ти денний робочий тиждень із 2-ма вихідними днями чи 6-ти денна, при якій тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин. Час початку й закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами трудового розпорядку й графіками змінності. Працівникам надається перерва для відпочинку й харчування тривалістю не більш 2-х годин. Працівники використовують час перерви за своїм розсудом. Тривалість щотижневого безупинного відпочинку повинна бути не менш 42 часів. Робота вихідного дня може компенсуватися за згодою сторін. Установлено також 9 святкових днів і 3 неробочих. Усім працівникам надаються щорічні відпустки зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку (ст. 75 і 76 КЗПП). Щорічна відпустка надається тривалістю не менш 15 робочих днів. Оплата праці визначається особистим трудовим внеском працівників з урахуванням кінцевих результатів роботи підприємства і максимальними розмірами не обмежується. Мінімальна ЗП не може бути нижче встановленого державою прожиткового мінімуму. Підприємства можуть використовувати державні тарифні ставки, оклади, як орієнтири для диференціації оплати праці в залежності від професії, кваліфікації працівників, складності й умов виконуваних ними робіт.

2. Закон України «Про підприємства».

Підприємство самостійне визначає фонд оплати праці без обмеження його росту з боку державних органів. Підприємство самостійне установлює форми, системи й розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників; режими праці й відпочинку, але не більш загального фонду робочого часу.

3. Постанова «Про зайнятість». Гарантує працівникам право самостійного вибору професії.

У такому випадку ми можемо сказати, що законодавча база не цілком підтримує права працівників.

Здійснення політики, орієнтованої на зміцнення товарно-грошових відносин, приводить до необхідності всебічного обліку зовсім нових умов зєднання працівника, що володіє робочою силою, із засобами виробництва.

Головною продуктивною силою суспільства є трудові ресурси - носії відносин, що складаються в процесі формування, розподілу й використання цих ресурсів. Це:

а) населення в працездатному віці (чоловіки: 18-60 років, жінки: 18-55 років);

б) населення старіше й молодше працездатного віку, зайнятих у суспільному виробництві.

Рішучу роль у трудових ресурсах виконує працездатне населення в працездатному віці. Працездатне населення - сукупність людей, переважно в робочому віці, здатних по своїм психофізичним даним до участі в трудовому процесі. У будь-якім суспільстві працездатне населення складається з двох груп: економічно активного й економічно неактивного населення, співвідношення між який залежить від соціальних, економічних, політичних і демографічних умов.

Як обєкт управління трудові ресурси виступають одночасно виробниками й споживачами матеріальних і духовних благ. В міру поглиблення суспільного поділу праці функції управління трудовими ресурсами багаторазово ускладнюються. Особливість управління трудовими ресурсами (УТР) складається в необхідності усебічного врахування інтересів особистості, підприємства і всього суспільства, забезпечення її обмеженого сполучення. Людина завжди була й залишається головною продуктивною силою суспільства.

Предметом УТР є система соціально-економічних відносин, що складаються з приводу управління процесами відтворення робочої сили. Механізм УТР являє собою сукупність відносин, що складаються з приводу управління процесами відтворення робочої сили. Механізм УТР являє собою сукупність відносин, форм і методів впливу на них формування, розподіл і використання. Він впливає на підвищення ефективність суспільного виробництва і його інтенсифікацію.

Важливу роль в УТР грають балансовий і нормативний метод методи планування, програмно-цільове управління, а також економічні експерименти.

УТР здійснюється відповідно до вимог обєктивних економічних заводів. Так, управляти трудовими ресурсами - це надати руху в потрібному для суспільства напрямку всі джерела їхнього формування: молодь, що досягла працездатного віку, у тому числі, що закінчила загальноосвітні школи, професійно - технічні училища, технікуми, вузи й інші навчальні заклади; особи працездатного віку, що ведуть домашнє й особисте підсобне господарство; пенсіонери й інваліди, що зберегли працездатність; працівники, вивільнені з виробництва внаслідок технічного прогресу і з інших причин; працездатне населення, мігруюче із села в місто; студенти вузів і технікумів, що навчаються на денних відділеннях і що сполучають навчання з працею в сфері виробництва і послуг.

Управління використанням робочою силою (трудовими ресурсами) здійснюється на основі сполучення виробничо-галузевого принципу (управління на рівні галузі, обєднання, підприємства, цеху, бригади) і територіального (управління на рівні республіки, краю, області, району). На кожнім із цих рівнів воно має свою специфіку. Для ефективного УТР на всіх рівнях економіки необхідно координувати всі напрямки, врахувати всі соціально-економічні й технічні фактори, що впливають на використання робочої сили.

Найважливішою задачею в області УТР є розробка методик визначення поточної й перспективної потреби підприємств, галузей народного господарства, міста, галузі, чи республіки економічного району у кваліфікованих кадрах робітників, службовців і ІТП.

Управляти трудовими ресурсами - значить у кінцевому рахунку забезпечити повну й раціональну зайнятість трудового населення й відповідність робочих місць сукупній робочій силі, її якісному складу.

У світовій практиці укрупненому виді УТР передбачає рішення взаємозалежних функцій:

- планування (що робити?);

- організація (як робити?);

- мотивація (як стимулювати?);

- контроль (як оцінити?)

Усі перераховані загальні функції управління в безупинній єдності присутні в діяльності керівників і підрозділів усіх рівнів. Склад функцій управління ТОВ “КАРАМБОЛЬ” наведений на рисунку 1.1.

1.2. Система управління кадрами

Існують стратегічне, середньострокове й оперативне планування. З цих трьох видів планування оборотна більша увага на оперативне планування. Для розробки оперативного плану роботи з персоналом необхідно зібрати наступні дані: про постійний склад персоналу; про структуру персоналу; про плинність кадрів; про утрату часу в результаті простоїв, через хворобу; про тривалість робочого дня; про заробітну плату (ЗП) робітників та службовців.

Планування потреби в персоналі є початковою ступінню процесу кадрового планування. Воно базується на даних про наявні й заплановані робочі місця, план проведення організаційно-технічних заходів, штатному розкладі й плані заміщення вакантних посад. В міру розвитку ринкових відносин зявляється необхідність враховувати нові види витрат, звязані за участю працівників у прибутках і капіталі організації.

У даній роботі питання планування розглядається не широко (плануємо чисельність працівників).

Існує 3-и форми добору:

- співбесіда;

- тести й рішення практичних ситуацій;

- центри добору.

При прийомі на роботу: потрібно заява і трудова книга.

Розвиток персоналу підрозділяється на :

- адаптація - взаємне пристосування працівника й організації, що виявляється на поступової упровадженню співробітника в нових умовах праці.

- оцінка персоналу;

- професійне навчання та підвищення кваліфікації;

- планування карєри - ступіні або ієрархія проходження співробітником усіх позицій за час роботи в організації.

1.3. Адаптація персоналу

Адаптація персоналу - це пристосування нового робітника до змісту та вимог праці, соціальної сфери.

Після зарахування в організацію співробітника призначають на вакантне місце. Першим кроком в адаптації буде введення на посаду, що являє собою сукупність процедур, які мають за мету прискорити освоєння новим працівником роботи, скоротити період адаптації працівника в колективі, допомогти налагодити контакт із співробітниками. Уведення на посаду починається із забезпечення нового працівника потрібною інформацією загального характеру у вигляді брошур, каталогів, розповіді про організацію. Розповідати про організацію в цілому, про оплату праці, про режим праці та відпочинку, про додаткові пільги, про охорону праці та техніку безпеки, про питання, повязані з управлінням персоналом, про відношення з профспілками, про вирішення побутових проблем, про економічний стан підприємства. А також надають інформацію о цілях, технологіях, особливостях праці та підрозділах, внутрішніх та зовнішніх відношеннях та звязках, персональних обовязків та відповідальності, вимогах до виконання роботи, очікуваних результатах, нормативах оцінки, тривалості та розпорядку робочого дня, відповіді на конкретні питання як ремонтувати, у кого просити допомогу, правила поведінки, знайомство з колегами.

Розрізняють професійну адаптацію (активне освоєння її тонкощів, специфіки, необхідних навичок професії, засобів прийняття рішення для початку у стандартних ситуаціях); психофізіологічну адаптацію до умов праці, режиму роботи та відпочинку; соціально-психологічна адаптація - це адаптація до колективу, керівництва та колегам.

В період адаптації людина повинна ознайомитись з новою обстановкою, щоб легше у неї увійти. Так би мовити, спокійно оглянути обстановку, зрозуміти розстановку сил, неформальні звязки, психологічний клімат, особисті цілі колег та керівника, не ввязуватись до конфліктів, знайти наставника, чітко дотримуватись субординації, вибрати правильну форму спілкування, тощо.

Також виділяють первинну та вторинну адаптацію.

Первинна адаптація - пристосування молодих кадрів, які не мають досвіду професійної діяльності (це, насамперед, випускники навчальних закладів).

Вторинна адаптація - пристосування працівників, які вже мають цей досвід (як правило, це ті працівники, хто міняють обєкт діяльності та професійну роль, наприклад, при підвищенні у рангу).

Схема видів адаптації та факторів, що на неї впливають, а також цілей та завдань системи управління профорієнтацією та адаптацією наведено у рисунках 1.2 та 1.3 відповідно.

Управління профорієнтацією та адаптацією персоналу організації
Подолання дисбалансу потреби в професійній праці між робітником та організацією		Забезпечення взаємного пристосування та поступового входження працівника в соціально-економічні та виробничі умови
Розвиток психологіч-ного та мотивацій-ного підходів до вибору професії		Формування конкурентно-здатної кваліфікації працівників		Розви-ток позитив-ного відно-шення до нової професії	Економія часу безпосе-реднього керівника та праців-ника в підрозді-лі	Скоро-чення періоду звикання нових працівни-ків до професії	Зменшен-ня стартових соціально-психоло-гічних та матеріаль-них витрат у нових працівни-ків
Проф-кон-суль-тація	Проф-інфор-мація	Проф-відбір	Проф-адапта-ція

Рисунок 1.2 - Цілі та завдання системи управління профорієнтацією та адаптацією в організації

Види адаптації	Фактори, що впливають на адаптацію

ААдаптац І я		Виробнича адаптація		Професійна		Характер та зміст праці в конкретній професії
				Психофізіоло-гічна		Рівень організації та умов праці
				Соціально-психологічна		Норми взаємовідносин в колективі
				Організаційно-адміністративна		Система організації праці
				Економічна		Організаційна структура організації
				Сантірано-гігієнічна		Професійна структура колективу
			Розміри зарплати
			Стан виробничої та технічної дисципліни
			Ступінь готовності працівника до трудового процесу
			Правила трудового розпорядку
		Не виробнича адаптація
				Адаптація до побутових умов		Засоби надання та можливості отримання житла, місця у дитячому садку
				Адаптація до невиробничого спілкування з колегами		Форми спілкування у неробочий час
			Адаптація в період відпочинку		Наявність баз відпочинку, поліклініки, спортивно-культурних закладів, тощо

Рисунок 1.3 - Види адаптації та фактори, що на неї впливають

РОЗДІЛ 2. Методичні основи кадрового менеджменту

2.1. Особливості мотивації персоналу

Поняття мотивації тісно звязано з проблемою керування персоналом. Нові економічні відношення, породжені перехідним періодом, висувають і нові вимоги до персоналу. Це не тільки добір, навчання і розсташування кадрів, але і формування нової свідомості, менталітету, а отже, і методів мотивації.

У дійсний час, при переході до ринкових відносин, основним мотивуючим чинником працівників є бажання мати гарантовану заробітну плату. При цьому ні інтенсивність, ні якість праці в розрахунок не беруться, переважає бажання мати спокійну роботу з невеликим, але гарантованим заробітком, ніж інтенсивну роботу з високою оплатою.

Водночас, на ринку праці зявляються працівники, що володіють достатнім професіоналізмом і новою трудовою свідомістю, тобто люди з гарною моральною основою і розумінням праці. Однак шансів найти гарну роботу в них мало через віковий барєр (до і більш 50 років) або відсутності рекомендацій (в основному в молодих фахівців).

Таким чином, і потреби, і мотивація більшості працівників набувають надалі вивченні і систематизації. Слідуючи з усього, що сказано вище, можно зробити висновок, що не знаючи відповідь на такі питання як - що таке мотивація? Як заохотити працівників працювати більш продуктивно? Які методи мотивації існують і використовуються в сучасній практиці фірм? - неможливо більш-менш вдало працювати на будь-якому ринку, з будь-якою фірмою. Саме тому кожний керівник повинен знати все це.

З самого початку треба відповісти на питання: що ж таке мотивація?

Мотивація - це процес спонукування кожного співробітника і всіх членів його колективу до активної діяльності для задоволення своїх потреб і для досягнення цілей організації.

Основні задачі мотивації:

формування в кожного співробітника розуміння сутності і значення мотивації в процесі праці;

навчання персоналу і керівного складу психологічним основам внутрифірменного спілкування;

формування в кожного керівника демократичних підходів до керування персоналом із використанням сучасних методів мотивації.

Однак, для рішення цих задач необхідний аналіз слідуючих явищ:

процесу мотивації в організаціях

індивідуальної і групової мотивації, якщо така є в залежності між ними

змін, що відбуваються в мотивації діяльності людини при переході до ринкових відносин.

Для рішення зазначених задач застосовуються різні методи мотивації, сутність яких розглянемо нижче.

Найпершим і найбільше поширеним методом був метод покарання і заохочення, так називана політика «батога і пряника». Цей метод використовувався для досягнення бажаних результатів і проіснував досить довго в умовах адміністративно-командної системи. Поступово він трансформувався в систему адміністративних і економічних санкцій і стимулів.

Такий метод був ефективний при повторюваних рутинних операціях,. незначної змістовної частини роботи, неможливості поміняти місце роботи (по різних причинах), а також в умовах бригадних і колективних підрядів, де діяли регламентовані надвишки й утримання.

З підвищенням ролі людського чинника зявилися психологічні методи мотивації. У основі цих методів лежить твердження, що основним чинником, що модифікує, є не тільки матеріальні стимули, але і нематеріальні мотиви, такі, як самоповага, визнання з боку навколишніх членів колективу, моральне задоволення роботою і гордість своєю фірмою. Такі методи мотивації базуються на вивченні потреб людини, тобто усвідомленого відчуття нестачі в чим-небудь. Відчуття нестачі в чим-небудь має цілком визначену ціль, що і служить засобом задоволення потреб.

Вивчення потреб людини привело до появи двох глобальних теорій мотивації: змістовної теорії і процесуальної, що описані нижче.

Мотивація, розглянута як процес, теоретично може бути подана у виді шести наступних одна за іншої стадії.

Природно, такий розгляд процесу носить досить умовний характер, тому що в реальному житті немає настільки чіткого розмежування стадій і немає відособлених процесів мотивації. Однак для зясування того, як розвертається процес мотивації, яка його логіка і складові частини, може бути приємлема і корисна нижче приведена модель.

Перша стадія - виникнення потреб. Потреба виявляється у виді того, що людина починає відчувати, що йому чогось не вистачає. Виявляється вона в конкретний час і починає “вимагати” від людини,щоб він знайшов можливість і почав какие- те кроки для її усунення. Потреби можуть бути самими різними. Умовно можна розбити на три групи:

Фізіологічні

Психологічні

Соціальні

Друга стадія - пошук шляхів усунення потреби.

Разом потреба виникнула і створює проблеми для людини, то він починає шукати можливості усунути її: задовольнити, придушити, не зауважувати. Виникає необхідність щось зробити, щось почати.

Третя стадія - визначення цілей (напрямки) действия- Людина фіксує, що і якими засобами він повинний робити, чого домогтися що одержати для того, щоб усунути потребу. На даній стадії відбувається увязування чотирьох моментів:

що я повинний одержати, щоб усунути потребу;

що я повинний зробити, щоб одержати те, що бажаю;

якою мірою я можу домогтися того, чого бажаю;

наскільки те, що я можу одержати,може усунути потребу.

Четверта стадія - здійснення дії. На цій стадії людина затрачає зусилля для того, щоб здійснити дії, що у кінцевому рахунку повинні дати йому можливість одержання чогось, щоб усунути потребу. Тому що процес роботи робить зворотний вплив на мотивацію, то на цій стадії може відбуватися коригування цілей.

Пята стадія - одержання винагороди за здійснення дії. Проробивши визначену роботу, людина або безпосередньо одержує те, що він може використовувати для усунення потреби, або те, що він може обміняти на бажаний для нього обєкт. На даній стадії зясовується те, наскільки виконання дій дало бажаний результат. У залежності від цього відбувається або ослаблення, або зберігання, або ж посилення мотивації до дії.

Шоста стадія - усунення потреби. В залежності від ступеня зняття напруги, що викликається потребою, а також від того, називає усунення потреби ослаблення або посилення мотивації діяльності, людина або припиняє діяльність до виникнення нової потреби, або продовжує шукати можливості і здійснювати дії по усуненню потреби.

Знання логіки процесу мотивації не дає істотних переваг у керуванні цим процесом. Можна зазначити на декілька чинників, що ускладнюють і роблять неясним процес практичного розгортання мотивації:

Важливим чинники є не очевидність мотивів. Можна припускати, догадуватися з приводу того, які мотиви діють, але в явному виді їх “вичленувати” неможливо.

Наступним важливим чинником є мінливість мотивационного процесу. Характер мотивационного процесу залежить від того, які потреби ініціюють його. Однак самі потреби знаходяться між собою в складній динамічній взаємодії, найчастіше суперечачи друг другу або ж, навпаки, посилюючи дії окремих потреб - при цьому складової цієї взаємодії можуть змінюватися в часу, змінюючи спрямованість і характер дії мотивів тому навіть при найглибшому знанні мотивационной структури людини, мотивів його дії можуть виникати непередбачені зміни в поводженні людини і непередбаченої реакції з його сторони на мотивуючі впливи.

Ще одним чинником який робить мотиваційнний процес кожної конкретної людини унікальним і не на сто відсотків передбаченим, є розходження інноваційних структур окремих людей, різна ступінь впливу однакових мотивів на різних людей,різна ступінь залежності дії одних мотивів від інших. У одних людей прагнення до досягнення результату може бути дуже сильним, в інших же воно може бути відносно слабким. У цьому випадку даний мотив буде по-різному діяти на поводження людей. Можлива й інша ситуація: два чоловік мають однаково сильний мотив на досягнення результату. Але в один цей мотив домінує над всіма іншими, і він буде домагатися результату будь-якими способами. У іншого ж цей мотив співвідноситься по силі дії з мотивом на співучасть у спільних діях. У цьому випадку дана людина буде поводитися по-другому.

теорії мотивації

Існують два підходи до вивчення теорій мотивації.

Перший підхід грунтується на дослідженні змістовної сторони теорії мотивації. Такі теорії базуються на вивченні потреб людини, що і є основними мотивом їхній проведення, а отже, і діяльності. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрахама Маслоу, Фредерика Герцберга Дэвида Мак Клелланда. розглянемо докладніше ці теорії.

Теорія мотивації по А. Маслоу.

Перша з розглянутих теорій називається ієрархією потреб Маслоу. Сутність її зводиться до вивчення потреб людини. Це більш рання теорія. Її прихильники вважали, що предметом психології є поводження, а не свідомість людини. У основі поводження лежать потре6и людини, що можна розділити на пять груп:

В самовиразі

В повазі

В спілкуванні з людьми

В безпеці

Фізіологічні

Зміст такої ієрархічної побудови полягає в тому, що пріоритетні для людини потреби більш низьких рівнів і це позначається на його мотивації. Іншими словами, у поводженні людини більш визначальним є задоволення потреб спочатку низьких рівнів, а потім, у міру задоволення цих потреб, стають стимулюючим чинником і потреби більш високих рівнів.

Найвища потреба - потреба самовираження і росту людини як особистості - ніколи не може бути задоволена цілком, тому процес мотивації людини через потреби безкінечний.

Борг керівника полягає в тому, щоб ретельно спостерігати за своїми підпорядкованими, вчасно зясовувати, які активні потреби рухають кожним із них, і приймати рішення по їхній реалізації з метою підвищення ефективності роботи співробітників.

Теорія мотивації Дэвида Мак Клелланда.

З розвитком економічних відношень і удосконалюванням керування значна роль у теорії мотивації приділяється потребам більш високих рівнів. Представником цієї теорії є Дэвид Мак Клелланд. Відповідно до його твердження структура потреб вищого рівня зводиться до трьох чинників: прагненню до успіху, прагненню до влади, до визнання. При такому твердженні успіх розцінюється не як похвала або визнання з боку колег, а як особисті досягнення в результаті активної діяльності, як готовність брати участь у прийнятті складних рішень і нести за них персональну відповідальність. Прагнення до влади повинно не тільки говорити про честолюбство, але і показувати уміння людини успішно працювати на різних рівнях керування в організаціях, а прагнення до визнання - його спроможність бути неформальним лідером, мати свою власну думку і вміти переконувати навколишніх у його слушності.

Відповідно до теорії Мак Клелланда люди які стремляться до влади, повинні задовольнити цю свою потребу і можуть це зробити при занятті визначених посад в організації.

Управляти такими потребами можна, підготовлюючи працівників до переходу по ієрархії на нові посади за допомогою їхньої атестації, напрямки на курси підвищення кваліфікації і т.д. Такі люди мають широке коло спілкування і прагнуть його розширити. Їхні керівники повинні сприяти цьому.

Теорія мотивації Фредерика Герцберга.

Ця теорія зявилася в звязку з необхідністю зясувати вплив матеріальних і нематеріальних чинників на мотивацію людини.

Фредерик Герцберг створив двухчинникову модель, що показує задоволеність роботою.

Перша група чинників (гигиенические чинники) звязана із самовираженням особистості, її внутрішніми потребами. а також із навколишнім середовищем, у якому здійснюється сама робота.

Друга група чинників мотивації звязана з характером і сутністю самої роботи. Керівник тут повинний памятати про необхідність узагальнення змістовної частини роботи.

Гигиєнічні чинники Ф. Герцберга, як видно, відповідають фізіологічним потребам,. потреби в безпеці і впевненості в майбутньому

Різниця в розглянутих теоріях наступна: на думку

А. Маслоу, після мотивації робітник обовязково починає краще працювати, на думку Ф. Герцберга, робітник почне краще працювати тільки після того, як вирішить, що мотивація неадекватна.

Другий підхід до мотивації базується на процесуальних теоріях. Тут говориться про розподіл зусиль працівників і виборі визначеного виду поводження для досягнення конкретних цілей. До таких теорій відносяться теорія чекань, або модель мотивації по В. Вруму, теорія справедливості і теорія або модель. Портеру - Лоулера.

Теорія чекань В. Врума.

Відповідно до теорії чекань не тільки потреба є необхідною умовою мотивації людини для досягнення цілі, але й обраний тип поводження.

в теорії чекання підкреслюється необхідність у переваженні підвищення якості праці і впевненості в тому, що це буде відзначено керівником, що дозволяє йому реально задовольнити свою потребу.

Процесуальні теорії чекання встановлюють, що поводження співробітників визначається поводженням:

керівника, що за певних умов стимулює роботу співробітника;

співробітника, що упевнений, що за певних умов йому буде видана винагорода;

співробітника і керівника, що допускають, що при визначеному поліпшенні якості роботи йому буде видана визначена винагорода;

співробітника, що зіставляє розмір винагороди із сумою, що необхідна йому для задоволення визначеної потреби.

Сказане означає, що в теорії чекання підкреслюється необхідність у переваженні підвищення якості праці і впевненості в тому, що це буде відзначено керівником, що дозволяє йому реально задовольнити свою потребу.

Виходячи з теорії чекань можна зробити вивід, що працівник повинний мати такі потреби, що можуть бути в значній мірі задоволені в результаті передбачуваних винагород. А керівник повинний давати такі заохочення, що можуть задовольнити очікувану потребу працівника. Наприклад, у ряді комерційних структур винагорода виділяють у виді визначених товарів, свідомо знаючи, що працівник у них бідуває.

Теорія справедливості.

Відповідно до цієї теорії ефективність мотивації оцінюється працівником не по визначеній групі чинників, а системно з обліком оцінки винагород, виданих іншим працівникам, що працюють в аналогічному системному оточенні.

Співробітник оцінює свій розмір заохочення в порівнянні з заохоченнями інших співробітників. При цьому він враховує умови в який працюють він і інші співробітники. Наприклад один працює на новому обладнанні, а другой- на старому , в одного були одне якості заготівель, а іншого - інше. Або наприклад керівник не забезпечує співробітника тієї роботою, що відповідає його кваліфікації. Або був відсутнім доступ до інформації, необхідної для виконання роботи, и.т.д.

Теорія мотивації Л. Портера - Э. Лоулера.

Ця теорія побудована на сполученні елементів теорії чекань і теорії справедливості. Суть її в тому, що введені співвідношення між винагородою і досягнутими результатами.

Л. Портер і Э. Лоулер увели три перемінні, що впливають на розмір винагороди: витрачені зусилля, особисті якості людини і його спроможності й усвідомлення своєї ролі в процесі праці. Елементи теорії чекання тут виявляються в тому, що працівник оцінює винагороду відповідно до витрачених зусиль і вірить у те, що ця винагорода буде адекватно витраченим їм зусиллям. Елементи теорії справедливості виявляються в тому, що люди мають власне судження з приводу слушності або неправильності винагороди в порівнянні з іншими співробітниками і відповідно і ступінь задоволення. Звідси важливий вивід про те, що саме результати праці є причиною задоволення співробітника, а не навпаки. Відповідно до такої теорії результативність повинна точно підвищуватися.

2.2. Оцінка персоналу

Ефективна оцінка персоналу має дуже велике значення, надаючи собою основу для багатьох процедур: прийому на роботу, внутрішні переміщення, висунення на підвищення, винагороду, моральне стимулювання, тощо.

Процедура оцінки класифікується по кількох ознаках:

По обєкту, тобто тому, що оцінюється:

- діяльність (важкість, ефективність, якість, відношення виконавців);

- досягнення цілей, кількісного та якісного результату, індивідуальний вклад та вклад у загальні підсумки підрозділу чи організації у цілому;

- наявність у працівника тих чи інших якостей (знань, навичок, рис характеру), ступінь їх, враженості.

По джерелах даних, на яких базується оцінка:

- документи (автобіографія, резюме, характеристика);

- результати кадрових співбесід;

- дані загального та спеціального тестування;

- підсумки про участь у дискусіях;

- звіти про виконання виробничих завдань;

- графологічна та фізіономічна експертиза;

- астрологічні прогнози.

По способам виконання процедури оцінки з використанням даних, отриманих із певного джерела.

По оціночних критеріях.

По субєктах - кандидат, працівник, його колеги керівник, підлеглі, члени спеціальної комісії, що проводять оцінку).

По періоду. Оцінювати можна за календарний період, строк праці в даній організації, тощо.

Використовуються такі методи оцінки:

- метод стандартних оцінок - керівник заповнює спеціальну форму, що характеризує кожний аспект роботи працівника. Цей метод, простий та його легко досягнути, але носить субєктивний характер;

- метод анкет та порівняльних анкет - набір питань та описів. Той, хто проводить оцінку, ставить позначку проти кожної характеристики, або залишає пусте місце. Інколи такі анкети заповнюють не лише керівники, а й співробітники, щоб потім порівняти їх за допомогою експертної комісії;

- метод вимушеного вибору - полягає в тому, що експерти оби рають найбільш характерну для працівника рису із заданого набору (наприклад,: досвід праці, вміння планувати, спостережливість, тощо);

- описовий метод - послідовна характеристика чеснот та недоліків робітника. Інколи цей метод обєднують із попереднім;

- метод вирішальної ситуації, найчастіше використовується при оцінці виконавця, щоб прослідити за його поведінкою у тій чи іншій ситуації;

- метод шкали догляду за поведінкою також має на увазі поведінку працівника в тій чи інші ситуації, але потрібно фіксувати скільки разів та як людина вела себе в них;

- метод шкали рейтингів поведінкових настанов - заповнення робітником анкети з 6-10 питань-характеристик, та аналіз експертом 5-6 вирішальних ситуацій. Експерт оцінює рівень кваліфікації та доповідає робітнику про його рейтинг, на основі цього складаються прогнози на майбутнє;

- метод комітетів - працівника обговорюють у групі;

- метод незалежних ідей - оцінку працівника людьми, які його раніше не знали, на основі “перехресного допиту”;

- інтервю

- метод моделювання ситуації - створення штучних, але близьких до реальних ситуацій та аналіз поведінки у них;

- метод групових дискусій - обговорення працівником проблеми разом з 9-15 іншими людьми, дискусія записується, а потім аналізується експертом;

- метод інтервювання. Людині, що проходить іспит, пропонують провести співбесіду з кількома кандидатами та прийняти рішення. Цей метод направлений на оцінку здатності працівника прийняти відповідне рішення.

По підсумках оцінки проводяться бесіди з робітниками. Робітнику можуть сповістити про результати оцінювання, дати конкретні рекомендації, як покращити роботу, надати можливість висловити свою точку зору на причини та внести пропозиції.

На основі оцінки приймається рішення про організацію професійного навчання та підвищення кваліфікації працівника чи його підвищенні.

2.3. Професійне навчання та підвищення кваліфікації

Професійний розвиток - це процес підготування співробітників до виконання нових виробничих функцій, отриманню нової посади, вирішенню нових питань. Основними напрямками професійного навчання та підвищення кваліфікації є:

Первинне навчання у відповідності до завдань підприємства та специфіки роботи.

Навчання для ліквідації розриву між вимогами посади та наявними якостями працівника.

Навчання для підвищення кваліфікації.

Навчання для роботи за новими напрямками розвитку організації.

Навчання для засвоєння нових прийомів та заходів виконання трудових операцій.

Підготовка нових працівників - первинне професійне навчання та економічне навчання осіб, що були прийняті на підприємство та раніше не працювали. Перепідготовка організується з метою засвоєння вивільненими працівниками нових професій, якщо по своїм професіям вони вже не можуть працювати.

Навчання робітників іншими (суміжним) професіям із початковим рівнем кваліфікацій більш високим із метою розширення професійної майстерності, підготовки до роботи в нових умовах

Підвищення кваліфікації - це навчання після отримання працівником загальної освіти, направлене на послідовну підтримку та вдосконалення їх професійних та економічних знань та навилків.

Існують такі форми підвищення кваліфікації:

Внутрішня (у рамках організації, на робочому місці чи за його межами) та зовнішня (у навчальних закладах, спеціальних центрах).

Організаційна та неорганізаційна (самонавчання).

Професійна чи проблемно-орієнтована (по вимозі), що направлена на відпрацювання необхідної організації поведінки.

Побудована на стандартних чи спеціальних (загальних, конкретних) програмах.

Така, що призначається для конкретних цільових груп (керівників чи спеціалістів), або для всього персоналу.

Сучасні програми по підвищенню кваліфікації мають за мету навчити працівника самостійно мислити, вирішувати комплексні питання, примінити підприємницький підхід до вирішення питань, до справи, працювати в команді. Вони дають знання, що виходять за рамки посади та викликають бажання вчитися надалі.

2.4. Планування карєри. Переміщення та звільнення працівників

Карєра - це субєктивно осмислені, визначені, власні судження працівника про своє трудове майбутнє, шляхи самовираження та задоволеності працею, на які він сподівається. Це переміщення працівника по ланках службової ієрархії чи послідовна зміна занять, як у рамках окремої організації, так і на протязі всього життя, а також сприйняття людиною цих етапів.

Розрізняють декілька видів карєри (див. рисунок 1.4):

Внутрішньоорганізаційна - означає, що конкретний працівник у процесі своєї професійної діяльності проходить всі стадії розвитку: від навчання та прийому на роботу до виходу на пенсію. Ці стадії працівник проходить безпосередньо в стінах однієї організації.

Міжорганізаційна - означає, що конкретний працівник у процесі своєї професійної діяльності проходить всі стадії розвитку: від навчання та прийому на роботу до виходу на пенсію. Ці стадії він проходить на різних організаціях.

Спеціалізована - означає, що конкретний працівник у процесі своєї професійної діяльності проходить всі стадії розвитку: від навчання та прийому на роботу до виходу на пенсію. Але ці стадії він може пройти послідовно як на одній організації так і на різних, але в рамках професії та області діяльності в який він спеціалізується.

Неспеціалізована - означає, що конкретний працівник у процесі своєї професійної діяльності проходить всі стадії розвитку: від навчання та прийому на роботу до виходу на пенсію. Але піднімаючись по службі, він повинен поглянути на діяльність фірми з усіх боків, не затримуючись на одному місці довше, ніж три роки.

Вертикальна - підвищення на посаді по вертикалі по структурній ієрархії.

Ділова карєра
Внутрішньоорганізаційна		Зовнішньоорганізаційна
Професійна спеціалізована		Професійна не спеціалізована
Вертикальна	Горизонтальна	Прихована	Сходинкова

Рисунок 1.4 - Види ділової кар`єри

Горизонтальна - переміщення в іншу функціональну область діяльності, або виконання визначеної функціональної ролі на сходинці, яка не має жорсткого формального закріплення в організаційній структурі.

Прихована.

Сходинкова - поєднує в собі елементи вертикальної та горизонтальної карєри, шляхом чергування вертикального та горизонтального росту.

Планування та контроль ділової карєри полягає в том, що з моменту прийняття на роботу в організацію та до можливого звільнення працівника необхідно організувати планомірне горизонтальне та вертикальне переміщення робітника по системі посад та робочих місць. Працівник повинен знати не лише свої короткострокові та довгострокові перспективи, а й те, яких результатів він повинен досягти, щоб розраховувати на підвищення.

Службове підвищення може виконуватись відповідно до таких принципів, як результативність праці; компетентність та потенціальні можливості; здатність добре організувати формальну сторону справи; старшинство (уміння дочекатись своєї “зоряної години”); загальні здібності.

Переміщення покращують морально-психологічний клімату, тому що довге спілкування керівників та підлеглих призводить до зникнення офіційності у відношеннях між ними, послабленню дисципліни, виникненню панібратства, а отже, зниженню ефективності роботи.

Ділова карєра перетворилась на обєкт управління. Вона зводиться до сукупності заходів, що проводяться кадровими службами та консалтинговими фірмами, та які дозволяють працівника розкрити свої здібності та використати їх найбільш гідним способом.

Кадрові служби планують схему можливих переміщень з урахуванням очікуваних вакансій та стимулюють планування особистої карєри. Наприклад:

- підвищення чи пониження на посаді з розширенням кола обовязків та прав.

- підвищення рівня кваліфікації, що супроводжується дорученням більш складних завдань, збільшенням заробітної плати, але збереженням посади.

- заміна кола завдань та обовязків без підвищення на посаді та зросту заробітної платні, тобто ротація.

Програма розвитку карєри повинна забезпечувати підвищення рівня зацікавленості працівників, визначення осіб із високим потенціалом. В організації потрібен постійний аналіз можливостей розвитку карєри та регулярне заповнення форм, що відображує результативність праці, оцінку кваліфікації, знань, професійних навичок, тощо.

Питання про звільнення персоналу виникає як правило тоді, коли організація змушена скорочувати чи перебудовувати свою діяльність. Вивільнення персоналу призводить до усунення надлишкової кількості, зниженню додаткових витрат, викликаних низькою продуктивністю праці та якості, а отже, воно є економічною необхідністю.

---

Звільнення вимагає дотримання трудового законодавства, чітких, максимально обєктивних критеріїв відбору, привязки до робочих місць, мінімізації витрат та отримання економії, витрат повязаних із звільненням, відкритості, інформування, компенсації та допомозі у працевлаштуванні.

У відповідності до трудового законодавства України основою для припинення трудового договору є згода обох сторін , закінчення строку, заклик або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну, невійськову, службу, розірвання трудового договору за ініціативою працівника, з ініціативи власника або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу, переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду, набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджують до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи, підстави передбачені контрактом.

У разі зміни власника підприємства, а також у раз його реорганізації дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можлива лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

В умовах ринкової економіки розподіл трудових ресурсів в основному здійснюється на контрактній основі. Переміщення, підвищення, зниження залежить від таких характеристик трудових ресурсів, як народжуваність, коефіцієнт смертності, міграційні потоки, а також плинність кадрів і зайнятість населення.

РОЗДІЛ 3. Кадровий менеджмент на підприємстві ТОВ “КАРАМБОЛЬ”

3.1. Характеристика ТОВ “КАРАМБОЛЬ”

Товариство з обмеженою відповідальністю «Карамболь» створено згідно з установчим договором від 28 серпня 2002 р. Товариство у своїй діяльності керується діючим законом України, установчим договором, цим Статутом. Юридична адреса підприємства: м. Суми, пр-т Лушпи, 13. Товариство є юридичною особою з дня його державної реєстрації. Підприємство має поточні та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Товариство здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, цього статуту та установчого договору. Підприємство має самостійний баланс, свій фірмовий бланк, печатку з повним найменуванням державною мовою, необхідні штампи, діє на принципах господарського розрахунку.

Товариство може бути учасником спільних підприємств, акціонерних та інших товариств, концернів, консорціумів, асоціацій та інших добровільних об`єднань.

Товариство має право самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність і користуватися повним обсягом прав суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності відповідно до чинного законодавства.

Мета і предмет діяльності підприємства

Товариство створене з метою задоволення потреб в його послугах (роботах, товарах) та реалізації на основі отриманого прибутку інтересів учасників товариства.

Предметом діяльності товариства є:

· організація дозвілля;

· заснування установ громадського харчування;

· роздрібна торгівля;

· оптова торгівля;

· організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей;

· фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність;

· та ін..

Статутний фонд товариства - 16 500 ти грн..

Майно товариства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі товариства.

Товариство створює резервний фонд у розмірі 25 % статутного фонду. Резервний фонд формується за рахунок щорічних відрахувань у розмірі 5 % від чистого прибутку.

Органи управління товариством

Вищим органом товариства є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства, або з призначених ними представників. Збори учасників обирають голову товариства.

До компетенції зборів учасників товариства належить:

· визначення основних напрямків діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про його виконання;

· внесення змін і доповнень до установчих документів товариства;

· обрання та відкликання директора товариства та членів ревізійної комісії;

· затвердження річних звітів про діяльність товариства, включаючи його дочірні підприємства;

· створення реорганізація, та ліквідація дочірніх підприємств;

· затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства;

· та ін..

Підприємство має право:

1) Робити послуги підприємствам, організаціям згідно увязнених договорів.

2) Купувати, продавати іншим підприємствам і організаціям, здавати юридичним і фізичним особам в оренду, надавати в тимчасове користування будинку, спорудження, транспортні засоби, інвентар і інші матеріальні цінності, а також списувати наявне на балансі майно.

3) Передавати на договірних засадах матеріально-грошові ресурси іншим підприємствам, організаціям і громадянам, що роблять продукцію та виконують для підприємства роботи й послуги.

Це дозволяє зробити фірму стійкою - прибутковою й конкурентноздатною, а також забезпечити її подальший розвиток.

Проведення систематичних аналізів діяльності фірми дозволяє:

- швидко, якісно й персонально оцінювати результати діяльності фірми і її структурних підрозділів;

- точно й вчасно знаходити й враховувати фактори, що впливають на одержуваний прибуток;

- визначити витрати й тенденцію їхніх змін, що необхідно для визначення продажної ціни й розрахунку рентабельності;

- знаходити оптимальні шляхи рішення різних проблем і одержання достатнього прибутку.

Для всебічної оцінки ефективності діяльності фірми використовуються різні показники: товарообіг, прибуток, рентабельність, витрати звертання й виробництва й ін.

При плануванні прибутку виявляється вплив на розмір прибутку ряду факторів: визначається відсоток прибутку в базовому році й збільшення прибутку внаслідок збільшення обсягу наданих послуг; збільшення прибутку за рахунок зміни цін і ряду інших факторів.

Інформаційною основою аналізу господарської діяльності фірми є дані бухгалтерської й статистичної звітності, бухгалтерські баланси.

Документообіг на фірмі грає дуже важливу роль. Дуже важливим є документальне оформлення угод (договорів). Дуже важливим аспектом є оформлення платіжних документів (рахунка-фактури й ін.), актів виконаних робіт і ін.

Документація оформляється діловодами, і в залежності від призначення завіряється директором, головним бухгалтером. Організація роботи з документами - це створення оптимальних умов для усіх видів робіт із документами. До таких робіт відносяться: прийом і реєстрація, розгляд документів керівником, порядок проходження документів в організації й у виконанні, контроль виконання, формування справ, підготовка й передача справ в архів.

У документаційному забезпеченні підприємства виділяється три групи документів:

1) внутрішні;

2) що надходять (вхідні)

3) що відправляються (вихідні).

У кожній з цих груп маються свої особливості обробки й проходження. Прийом і обробку документів, що надходять, і відправлення вихідних документів здійснює секретар-референт.

Реєстрація документів - це присвоєння йому вхідного номера й поставлення його на документі з наступним записом коротких зведень про нього в журналі-реєстрації. Реєстрація необхідна для забезпечення схоронності документа, обліку й контролю. Документи підприємства надалі або залишаються на тривале збереження в архіві, або тимчасово зберігаються, а потім передаються до знищення.

Діяльність фірми супроводжується складанням різних типів документів:

- організаційні документи (структурна й штатна чисельність, штатний розклад, посадові інструкції й ін.);

- розпорядницькі документи (рішення, розпорядження, накази по основній діяльності);

- документи по особовому складу (колективний договір, накази по особовому складу, трудові книжки, особисті справи, особові рахунки);

- фінансово-бухгалтерські документи (річний звіт, головна книга, рахунки прибутку й збитків, акти, ревізії і т.п.);

- інформаційно-довідкові документи (листи, довідки, доповідні записки);

- нормативні документи від вищих органів;

- комерційні документи (контракти і договори).

Основними правовими документами у взаємовідносинах між підприємствами є комерційні контракти (договору), що представляють собою угоду сторін про встановлення й регулювання яких-небудь відносин.

Створюються договори на технічне й сервісне обслуговування.

3.2 Організаційна структура управління ТОВ “КАРАМБОЛЬ”

Організаційна структура підприємства приведена на рисунку 2.1.

Організаційна структура спрямована насамперед на встановлення чітких взаємозвязків між окремими підрозділами організації, розподілу між ними прав і відповідальності. У ній реалізуються різні вимоги до удосконалювання систем управління, що знаходять вираження в тих чи інших принципах управління.

Організаційна структура організації і її управління не є чимось застиглим, вони постійно змінюються, удосконалюються відповідно до мінливого умовами. Організаційні структури управління промисловими організаціями відрізняються великою різноманітністю і визначаються багатьма обєктивними факторами й умовами. До них можуть бути віднесені, зокрема, розміри виробничої діяльності організації (велика, середня, дрібна); виробничий профіль організації (спеціалізація на випуску одного виду продукції чи продукції широкої номенклатури виробів різних галузей); характер продукції, що випускається; сфера діяльності організації.

На чолі усього підприємства стоїть директор. Він вирішує самостійно всі питання діяльності фірми, без особливого на те доручення діє від імені фірми, представляє її інтереси у всіх вітчизняних підприємствах, фірмах і організаціях. Також він розпоряджується в межах наданому йому права майном, укладає договори, у тому числі по найманню працівників.

83

Рисунок 2.1 - Організаційна структура ТОВ "КАРАМБОЛЬ"

Видає накази й розпорядження, обовязкові до виконання всіма працівниками підприємства. Директор несе в межах своїх повноважень повну відповідальність за діяльність фірми, забезпечення схоронності товарно-матеріальних цінностей, коштів і іншого майна підприємства. Видає доручення, відкриває в банках рахунки, користається правом розпорядження засобами.

У підпорядкуванні директора знаходяться головний бухгалтер (бухгалтера); інспектор по кадрах (відділ кадрів); економіст; комерційний відділ; відділ послуг, інженер по охороні й безпеки праці, секретар-референт.

Головний бухгалтер - здійснює організацію бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності підприємства й контроль за ощадливим використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Організує облік грошових засобів, що надходять, товарно-матеріальних цінностей і основних засобів, облік витрат виробництва й звертання, виконання робіт, а також фінансових, розрахункових і кредитних операцій.

У підпорядкуванні в гол. бухгалтера знаходяться бухгалтера. Вони виконують роботу з різним ділянкам бухгалтерського обліку (облік основних засобів, витрат на виробництво послуг і ремонтів машин, розрахунки з постачальниками й замовниками). Здійснюють прийом і контроль первинної документації по відповідним ділянках обліку і підготовляє їх до рахункової обробки. Відбиває в бухгалтерському обліку операції, звязані з рухом коштів.

У підпорядкуванні директора знаходиться інспектор по кадрах. Інспектор по кадрах виконує роботу із забезпеченню підприємства кадрами робітників та службовців необхідних професій, спеціальностей і кваліфікації відповідно до рівня й профілю отриманої ними підготовки і ділових якостей. Приймає трудящих із питань наймання, звільнення, перекладу, контролює розміщення й правильність використання працівників у підрозділах підприємства. Забезпечує прийом, розміщення молодих фахівців і молодого робітників відповідно до отриманого в навчальному закладі професією й спеціальністю.

Також підлеглим у директора знаходиться й економіст. Він здійснює організацію й удосконалювання економічної діяльності підприємства, спрямованої на підвищення продуктивності праці, ефективності й рентабельності виробництва, якості продукції, що випускається, зниження її собівартості, забезпечення правильних співвідношень темпів росту продуктивності праці і заробітної плати, досягнення найбільших результатів при найменших витратах матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Проводить роботу по удосконалюванню планування економічних показників діяльності підприємства, досягненню високого рівня їхньої обґрунтованості, по створенню й поліпшенню нормативної бази планування.

Далі в підпорядкуванні директора стоїть комерційний відділ. Комерційний відділ складається з агентів по продаж послуг. В обовязки агентів комерційного відділу входить:

- знання правил роботи комерційної діяльності;

- вчасно робити перевірку роботи;

Агенти комерційного відділу відповідають:

-за якісне складання замовлень на послуги;

- виконання плану на надання послуг;

Права даних осіб досить обмежені - в обсязі посадової інструкції треба внести пропозиції, направлені на поліпшення роботи.

Далі в підпорядкуванні директора стоїть інженер з охорони праці та техніки безпеки. До обовязків інженера по ОП та ТБ входить: систематичний контроль виконання трудового розпорядку; забезпечення належного утримання службових та виробничих приміщень; вчасно доводити до працівників накази та розпорядження, вказівки директора; повідомляти керівника підприємства та інженера з охорони праці про кожний нещасний випадок; забезпечувати робочі місця плакатами, попередженнями , знаками безпеки.

Несе відповідальність за додержання головних вимог техніки безпеки та охорони праці, якості та вчасності виконання робіт.

Має право: вносити пропозиції з питань, що відносяться до компетенції відділу; здійснювати добір та розміщення кадрів, надання пропозицій щодо заохочення працівників та накладення на них стягнень у відповідності з діючим законодавством; організовувати роботу відділу на виконання поставлених задач та дотримання високої якості роботи; створити сприятливі умови для забезпечення високопродуктивної праці; забезпечити працівників інструментом та робочим одягом.

Далі в підпорядкуванні директора стоїть відділ послуг. До обовязків відділу послуг входити: надання якісних послуг клієнтам, виконання робіт по задовільненню потреб споживача.

До обовязків інженера, що входить до відділу послуг входить: знання правил техніки безпеки, знання принципових електронних схем, знання принципів роботи електронної техніки.

3.3 Характеристика трудових ресурсів ТОВ “КАРАМБОЛЬ”

Трудові ресурси підприємства (кадри) - це сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, зайнятих на підприємстві і вхідних у його обліковий склад. В обліковий склад включаються всі працівники, прийняті на роботу, звязану як з основною, так і не основною його діяльністю.

Трудові ресурси (кадри) підприємства є головним ресурсом кожного підприємства, від якості й ефективності використання якого багато в чому залежать результати діяльності підприємства і його конкурентноздатності. Трудові ресурси надають руху матеріально-речовинним елементам виробництва. Створюють продукт, вартість і прибавочний продукт у формі прибутку (у даному випадку послуги). Відмінність трудових ресурсів від інших видів ресурсів підприємства полягає в тім, що кожен найманий робітник може відмовитися від запропонованих йому умов і зажадати зміни умов праці й модифікації неприйнятних, із його погляду, робіт, перенавчання іншим професіям і спеціальностям у кінцевому рахунку, може, нарешті, звільнитися з підприємства за власним бажанням.

Кадровий склад персоналу підприємства і його зміни мають визначені кількісні, якісні і структурні характеристики, що можуть бути з меншим чи більшим ступенем вірогідності обмірювані й відбиті наступними абсолютними й відносними показниками:

а) облікова і явочна чисельність працівників підприємства і (чи) його внутрішніх підрозділів, окремих категорій і груп на визначену дату;

б) середньосписочна чисельність працівників підприємства і (чи) його внутрішніх підрозділів за визначений період;

в) питома вага працівників окремих підрозділів (груп, категорій) у загальній чисельності працівників підприємства;

г) темпи росту (приросту) чисельності працівників підприємства за визначений період;

д) середній розряд робітників підприємства;

е) питома вага службовців, що мають вищу чи середню фахову освіту в загальній чисельності службовців і (чи) працівників підприємства;

і) середній стаж роботи зі спеціальності керівників і фахівців підприємства;

ж) плинності кадрів по прийому й звільненню працівників;

з) фондоозброєність праці працівників і (чи) робітників на підприємстві й інші.

3.4 Склад і структура кадрів ТОВ “КАРАМБОЛЬ”

Працівники підрозділяються на:

а) виробничо-обслуговуючий персонал;

б) персонал управління.

До фахівців відносяться особи, що здійснюють організаційне обслуговування, керівництво обслуговуванням.

До керівників відносять робітників, що займають посади керівника підприємства.

До робітників відносять працівників підприємства, безпосередньо зайнятих створенням матеріальних чи інших цінностей або наданням послуг.

До службовців відносяться працівники, що здійснюють фінансово-розрахункові, постачальницько-збутові й інші функції. Кваліфікація працівника визначається рівнем спеціальних знань і практичних навичок і характеризує ступінь складності виконуваного їм конкретного виду роботи.

Структура кадрів підприємства характеризується співвідношенням різних категорій працівників у їхній загальній чисельності. З метою аналізу структури кадрів визначається й порівнюється питома вага кожної категорії працівників dPi із загальної середньосписочної чисельністю персоналу підприємства P.

dPi = Pi/ P, чи

dPi - (Pi*100)/P,

де Pi - середньосписочна чисельність працівників i категорії, людина. Покажемо це на прикладі. Більш наочно розглянути структуру чисельності працюючих на підприємстві можна в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Склад і структура чисельності працюючих на підприємстві

Категорії працюючих	Склад, чол.	Частка, %
1	2	3
Основні робітники (усього), у тому числі:	11	57,8
А) агенти в справах продажу послуг;	2	10,5
Б) інженери по ремонту;	2	31,5
В) робітники;	3	15,8
Що служать (усього), у тому числі:	7	36,8
А) бухгалтера;	3	15,6
Б) секретар-референт;	1	5,3
В) економіст;	1	5,3
Г) інженер по охороні праці й техніку безпеки;	1	5,3
Д) Інспектор по кадрах;	1	5,3
Керівники (усього), у тому числі:	1	5,2
А) директор;	1	5,2
РАЗОМ (загальна чисельність)	19	100

Розглянемо розрахунок структури основних робітників. Усього - 19 чоловік, із них 12 чоловік відрядники, 7 - тимчасові працівники. Вирахуємо їхню частку, для цього необхідно обчислити частку основних робітників від загальної чисельності працюючих - 19 чоловік:

Отже, відрядники з них складають 57,8%.

Визначимо частку службовців від загальної чисельності працюючих:

Таким чином, тимчасові працівники складають 36,8%.

Аналогічний розрахунок виробляється для кожної категорії працюючих. З приклада, наочно видно, що підприємство наголошує на основних робітниках, що складають 57,8% від загальної чисельності, тобто підприємство в основному виконує процеси по наданню послуг. Малу частку чисельності складає керівник - 5,2%, що говорить про високий рівень його професійній підготовці й орієнтації.

Кількісна характеристика персоналу

Кількісна характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства, в першу чергу, виміряється такими показниками, як облікова і середньосписочна чисельність працівників. Облікова чисельність працівників підприємства - це чисельність працівників облікового складу на визначене число чи дату з обліком прийнятих і вибулих у цей день працівників. Явочна чисельність - кількість працівників облікового складу, що зявилися на роботу. Різниця між явочним і обліковим складом характеризує кількість цілодобових простоїв (відпустки, хвороби, відрядження і т.д.) Середньосписочна чисельність працівників за місяць визначається шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день місяця, включаючи святкові й вихідні дні, і розподілу отриманої суми на кількість календарних днів місяця. Середньосписочна чисельності працівників за квартал (рік) визначається шляхом підсумовування середньосписочної чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства у кварталі (року) і розподілу отриманої суми на 3. Крім чисельності працівників кількісна характеристика трудового потенціалу підприємства і (чи) його внутрішніх підрозділів може бути представлена і фондом ресурсів праці (Фр._т.) у людино-днях чи людино-годинах, якому можна визначити шляхом множення середньосписочної чисельності працівників (Чс._п.) на середню тривалість робочого періоду в днях чи годинах (Тр._в.):

Фр._т. = Чс._п. * Тр._в.

Якісна характеристика персоналу

Якісна характеристика трудових ресурсів персоналу підприємства визначається ступенем професійної й кваліфікаційної придатності його працівників для виконання цілей підприємства і вироблених ними робіт.

В даний час немає єдиного розуміння якості праці і якісної складової трудового потенціалу робочої сили. Тривалі дискусії з цих питань в економічній літературі в 40-60-х і 70-х рр. намітили лише основне коло параметрів або характеристик, що визначають якість праці:

а) економічні (складність праці, кваліфікація працівника, галузева приналежність, умови праці, виробничий стаж);

б) особистісні (дисциплінованість, наявність навичок, сумлінність, оперативність, творча активність);

в) організаційно-технічні (привабливість праці, насиченість устаткуванням, рівень технологічної організації виробництва, раціональна організація праці);

г) соціально-культурні (колективізм, соціальна активність, загальнокультурний і моральний розвиток).

Структурна характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства визначається складом і кількісним співвідношенням окремих категорій і груп працівників підприємства.

Класифікація кадрів по професіях, спеціальностям і рівню кваліфікації

Професійно-кваліфікаційна структура кадрів складається під впливом професійного й кваліфікаційного поділу праці. При цьому під професією мається на увазі особливий вид трудової діяльності, що вимагає визначених теоретичних знань і практичних навичок. Під спеціальністю - вид діяльності в межах професії, що має специфічні особливості і жадає від працівників додаткових спеціальних знань і навичок. Спеціальність визначає вид трудової діяльності в рамках однієї і тієї ж професії. Наприклад, економісти (професія) підрозділяються на плановиків, маркетологів, фінансистів, трудовиків (спеціальність) і так далі.

Працівники кожної професії і спеціальності розрізняються рівнем класифікації, тобто ступенем оволодіння працівниками тією чи іншою професією й спеціальністю, що відбивається у кваліфікаційних (тарифних) розрядах і категоріях.

На промислових підприємствах України діють єдині 18 і 16 - розрядні сітки для різних категорій працюючих, по першим 8 розрядам тарифікуються робітники.

Професійно-кваліфікаційна структура підприємства, що служить, знаходить висвітлення в штатному розкладі - документі, щорічно затверджуваним керівником підприємства і представляє собою перелік згрупованих по відділах і службам посад службовців з указівкою розряду робіт і посадового окладу. Перегляд штатного розкладу здійснюється в плині року шляхом внесення в нього змін відповідно до наказу керівника підприємства.

Отже, щодо кадрової ситуації на ТОВ «Карамболь» можна зробити наступні пропозиції:

1. Збільшити мотивацію до праці (премії) в першу чергу для того персоналу, який відрізняється плинністю - маркерів та барменів. Це буде сприяти більш відповідальному ставленню до роботи, покращенню ставлення до клієнта (більша виручка - більше премія).

2. Перехід оплати праці агентів з продажу з переважно фіксованої оплати (ставки) до переважно відсоткової від отриманих контрактів складової. Це також збільшить мотивацію до праці. Для введення змагального аспекту у їх діяльність можна розробити систему преміювання кращих.

3. Провести пошук нових спеціалістів, залучаючи для цього засоби масової інформації (газети «Данкор», «Ваш Шанс») та кадрові агенції, службу зайнятості населення.

4. Створити позитивний імідж підприємства - шляхом вироблення корпоративного стилю, рекламних матеріалів у пресі.

РОЗДІЛ4. Аналіз чисельності складу і структури кадрів фірми «КАРАМБОЛЬ»

4.1 Техніко-економічна характеристика ТОВ «КАРАМБОЛЬ»

Місія ТОВ “КАРАМБОЛЬ” визначається його основними завданнями:

здійснення комерційної діяльності за угодами;

здійснення послуг юридичним особам;

упровадження у виробничі процеси прогресивних технологій, нової техніки і передового досвіду;

здійснення контролю та проведення документальних ревізій та перевірок;

здійснення інших видів діяльності, не заборонених чинним законодавством при одержанні відповідних ліцензій.

Загальна структура підприємства створюється або проектується в першу чергу, а потім уже формулюються завдання, визначається вплив економічних обставин, політика й тактика організації та взаємовідносини влади.

Задача - це те, що потребує виконання. Для того щоб задача була виконана, необхідно чітко визначити обєм засобів, необхідних для досягнення результату, якого хоче досягти організація в процесі реалізації своїх цілей до певного періоду.

Наприклад, ціль ТОВ ”КАРАМБОЛЬ” можна сформулювати так: “завоювання організацією лідируючих позицій на ринку в найближчій перспективі”, для задачі подібне визначення не можливе. Задачі визначаються таким чином, щоб їх легко можна було дезінтегрувати в групи і поставити перед різними підрозділами, закласти в самостійні проекти й програми.

Фонд заробітної плати визначається по посадових окладах шляхом множення місячного окладу кожної групи службовців на число місяців у році і на число службовців у групі.

ФЗП = 12*Ч*О, де

12 - число місяців у році;

Ч - чисельність службовців, що мають однаковий посадовий оклад, чіл.;

О - місячний оклад даної групи службовців, грн.

Розглянемо фонд заробітної плати бухгалтерів, агентів, економіста, секретаря-референта:

Фзпб = 12*5*150 = 9000 грн.

Фзпи = 12*7*200 = 16800 грн.

Фзпа = 12*5*140 = 8400 грн.

Середньорічна заробітна плата визначається по формулі:

СЗП = ФЗП/Чсп, де

ФЗП - фонд заробітної плати, грн.;

Чсп - середньосписочне число службовців визначеної групи в розрахунковому періоді.

Розглянемо середньорічну заробітну плату працівників Підприємство:

Сзпб = 9000/5 = 1800 грн.

Сзпи = 16800/7 = 2400 грн.

Сзпа = 8400/5 = 1680 грн.

З розрахунків видно, що ФЗП у бухгалтерів дорівнює 9000 гривень, в інженерів 16800 гривень, в агентів 8400 гривень. Середньорічна заробітна плата у бухгалтерів дорівнює 1800 гривень, в інженерів дорівнює 2400 гривень, в агентів 1680 гривень.

4.2 Аналіз складу і структури персоналу ТОВ «КАРАМБОЛЬ»

Проаналізуємо зміни складу в підприємстві за 3 роки, з 2002 по 2005 рік. На початку 2002 року середньосписочна чисельність складу склала 5 чоловік.

Директор фірми, інженер по ремонту, бухгалтер, два робітники.

Один інженер звільнився за власним бажанням. Прийнято на роботу було одного інженера.

Розглянемо плинність кадрів за 2002 рік. Плинність кадрів характеризується кількістю службовців, що звільнилися за власним бажанням чи звільнених за прогул, чи інші порушення трудової дисципліни. Відношення цієї кількості до середньосписочного числа дозволяє визначити її відносний рівень. Як правило, він обчислюється у відсотках:

Кп = 100 * (Чсвб + Чстд) / Чс, де

Кп - коефіцієнт плинності, %;

Чсвб - число службовців, що звільнилися за власним бажанням;

Чстд - число службовців, звільнених за прогул і інші порушення трудової дисципліни;

Чс - середньосписочне число службовців.

Кп = 100 * (1 / 5) = 20 %

Коефіцієнт плинності кадрів за 2002 рік склав 20 %.

Загальний коефіцієнт обороту визначається відношенням суми прийнятих і звільнених до середньосписочного числа службовців:

Ко = 100 * (Чп + Чз) / Чс, де

Ко - загальний коефіцієнт обороту;

Чп - число прийнятих;

Чз - число звільнених;

Чс - середньосписочне число.

Ко = 100 * (1 + 1) / 5 = 40 %

Загальний коефіцієнт обороту до кінця 2002 року склав 40 %.

На початку 2005 року середньосписочна чисельність складу підприємства склала 11 чоловік. Директор фірми, три бармени, два бухгалтери, 3 маркери, економіст.

Прийняли на роботу 2 маркера, бухгалтера, агента по продажу послуг і економіста.

Коефіцієнт плинності дорівнює:

Кп = 100*(0 + 0) / 11 = 0 %

Загальний коефіцієнт обороту під кінець року дорівнює:

Ко = 100*(5 + 0) / 11 = 45,5 %

На початку 2004 року середньосписочна чисельність складу підприємства склала 19 чоловік. Директор фірми, шість маркерів, три бухгалтери, три бармени, два агенти по продажу послуг, економіст, секретар-референт, інженер по охороні праці та техніці безпеки, інспектор по кадрах.

На пенсію пішов один інженер по ремонту. Звільнився по власному бажанню агент по продажу послуг та бармен. Прийняли на роботу чотири бармена, бухгалтера, два маркера, два агенти по продажу послуг, інженера по охороні праці та техніки безпеки, інспектора по кадрах.

Коефіцієнт плинності за 2004 рік склав:

Кп = 100*(3 + 0) / 19 = 15,8 %

Загальний коефіцієнт обороту до кінця 2004 року склав:

Ко = 100*(11 + 3) / 19 = 73,7 %

Звідси видно, що за три роки з підприємства звільнилося 4 чоловіка, із них один пішов на пенсію і троє звільнилось за власним бажанням. Прийнято на роботу було чотирнадцять чоловік. Найвищі коефіцієнти обороту були за 2004 рік, найнижчі в 2002 році. Це повязано з розширенням фірми, що відбулось в 2004 році. Діаграма динаміки структури кадрів підприємства приведена на рисунку 3.1.

4.3 Система підготовки і перепідготовки кадрів ТОВ «КАРАМБОЛЬ»

Навчання кадрів

Організації мають постійну потребу в підвищенні продуктивності праці своїх працівників. Багато організацій при цьому піклуються і про загальну якість трудових ресурсів. Одним із способів досягнення цієї мети є набір і добір найбільш кваліфікованих і здатних нових працівників. Однак цього недостатньо. Керівництво повинне також проводити програми систематичного навчання й підготовки працівників, допомагаючи повному розкриттю їхніх можливостей в організації.

Підготовка являє собою навчання працівників навичкам, що дозволяють підняти продуктивність їхньої праці. Кінцева мета навчання полягає в забезпеченні своєї організації достатньою кількістю людей з навичками й здібностями, необхідними для досягнення цілей організації.

Значення навчання широко визнано. На жаль, багато керівників не усвідомлюють усіх звязаних із цим складностей.

Навчання корисне і потрібно в трьох основних випадках.

По-перше, коли людина робить в організації.

По-друге, коли службовця призначають на нову посаду чи коли йому доручають нову роботу.

По-третє, коли перевірка установить, що в людини не вистачає визначених навичок для ефективного виконання своєї роботи.

Навчання -- це велика, спеціалізована область. Специфічні методи навчання дуже численні, причому їх потрібно пристосовувати до вимог професії й організації. Деякі основні вимоги, що забезпечують ефективність програм навчання, зводяться до наступного:

1) Для навчання потрібна мотивація. Персонал повинен розуміти мети програми, яким образом навчання підвищить його продуктивність і, тим са мим, його власне задоволення своєю роботою.

2) Керівництво повинне створити клімат, що сприяє навчанню. Це має на увазі заохочення учнів, їхня активна участь у процесі навчання, підтримку з боку викладачів, бажання відповідати на питання. Важливим моментом може виявитися і створення визначеного фізичного середовища. Деякі організації воліють проводити навчання в спеціальних центрах, а не в приміщеннях своєї організації.

3) Якщо навички, що здобуваються за допомогою навчання, є складними, то процес навчання варто розбити на послідовні етапи. Учасник програми повинний мати можливість відробити на практиці навички, придбані на кожнім етапі навчання, і вже тільки потім рухатися далі.

4) Учні повинні відчути зворотний звязок стосовно результатів навчання, необхідно забезпечити позитивне закріплення пройденого матеріалу. Це може відбуватися у формі похвали або визнання успіхів із боку викладача, або, у випадку компютеризованих сучасних систем навчання, у виді безпосереднього зворотного звязку при правильному рішенні задач, запропонованих програмою.

Підготовка здійснюється в системі, що дозволяє фахівцю, насамперед, придбати знання, необхідні для майбутнього виконання необхідного завдання. Придбані знання використовуються для формування уміння. Уміння розглядається як процес ефективної організації тимчасових звязків на основі раніше отриманих знань. Чім ширше обсяг знань, тим різноманітніше уміння. Уміння дозволяє виробити у виконавця важливі виробничі якості: організованість, здатність правильного вибору прийомів і методів, а також оцінки результатів своєї діяльності. Воно може бути придбаним різними засобами, у тому числі інструктажем, наслідуванням кращим зразкам трудової діяльності, особистим пошуком. Тому різноманітні й уміння: пізнавальні, загально трудові, конструктивно - технічні, організаційно - технологічні, операційно-контрольні. Високим за рівнем варто вважати уміння, що вимагає великих знань і використовує різноманітні прийоми й методи праці. Уміння відрізняються від знань тим, що завжди звязані з практикою. Є знання, що не супроводжуються уміннями (наприклад, можна добре знати пристрій автомобіля і не вміти його відремонтувати). Однак жодне уміння не може бути реалізоване без знання. Його ціль - підготувати виконавця до придбання навичок.

Професійне уміння в процесі свого формування проходить ряд етапів, представлених у таблиці 3.1. Професійні уміння, що здобуваються людиною, не тільки визначають якість його трудової діяльності, збагачують досвід, але і стають якостями особистості, умілістю.

Таблиця 3.1 - Етапи формування умінь

Етапи	Критерії визначення
1. Первісне уміння	Усвідомлення мети дії й пошук способів її виконання, що спираються на раніше придбані знання й навички. Діяльність методом проб і помилок
2. Недостатньо вміла діяльність	Наявність знань про способи виконання дії й використання й використання раніше придбаних, не специфічних для даної діяльності навичок
3. Окремі загальні уміння	Ряд високорозвинених, але вузьких умінь, необхідних у різних видах діяльності
4. Високо розвите уміння	Творче використання знань і навичок даної діяльності зі свідомістю не тільки мети, але і мотивів вибору, способів досягнення мети
5. Майстерність	Творче використання різних умінь

Закріплення умінь у навичку - складний процес, що вимагає часу й умов. У фазі уміння кожна операція здійснюється повільно, із супутніми статистичними елементами, порушенням ритму, додатком більшої сили, чим вимагає дана операція. Ті ж дії на стадії навички виконуються не тільки швидше й точніше, але і впевненіше. Звідси випливає, що навичка - це закріплене вправою уміння кваліфіковано виконувати визначену професійну дію у встановлену одиницю часу.

Процес внутріорганізаційного навчання є безпосередньою задачею лінійного керівництва і невідємною частиною стратегії розвитку потенціалу кадрів, що вимагає створення ефективної системи підготовки й перепідготовки персоналу. Для кожної категорії працівників необхідно розробити власну підсистему підготовки й перепідготовки.

Визначення потреби в навчанні залежить від результатів освоєння нової роботи, перекладу на іншу роботу, просування по службі, внесення змін у законодавство, при реорганізації, атестації і т.п.

Заключним етапом є оцінка результатів навчання, на якому підводиться його підсумки, виявляється ступінь досягнення мети, економічна ефективність навчання, строки окупності витрат. Так на підприємстві один раз у квартал здають заліки інженери по ремонту та агенти по автосервісу, тим самим підтверджуючи та підвищуючи свій клас, у залежності від отриманого результату.

Серед значного різноманіття методів навчання доцільно виділити наступні: самовдосконалення, наставництво, навчання на робочих місцях, введення в посадові обовязки, ротація робіт, планові курси удосконалювання, активне навчання, дистанційне навчання, консультування. Керівництво організації повинне вирішити, який з методів навчання найбільш прийнятний для тієї чи іншої категорії працівників або навіть окремого працівника.

Таблиця 3.2. Критерії вмінь та навичок персоналу

Категорії працюючих	Вимоги до робітника
1	2
інженери по ремонту	Повинні орієнтуватися в електроніці гральних автоматів, вміти своєчасно відремонтувати обладнання не допускаючи його простоїв
Маркери	Ввічливі та коректні, елегантно вдягнені, повинні володіти ситуацією та стежити за ходом гри клієнтів, досконало знати правила більярду
бухгалтер	Знання бухгалтерського та податкового обліку, досвід роботи у гральних або харчових підприємствах
секретар-референт	Знання документообігу, діловодства, вміння спілкуватися як особисто, так і по телефону, пунктуальність, відповідальність
економіст	Знання ринку послуг, ґрунтовні знання економіки підприємств, вміння розраховувати наслідки господарських рішень
інженер по охороні праці й техніці безпеки	Знання трудового та ін. законодавства, вміння роботи з персоналом, технічні знання.
Бармени	Вміння спілкуватися з клієнтом, доброзичливість, чесність, зовнішні дані. Вміння роботи з касовим апаратом, наявність санітарної книжки.

Керівники служб по управлінню персоналом обовязково повинні оцінювати результати навчання, використовуючи кількісну шкалу для оцінки по ряду питань: наскільки сподобався учням зміст навчального курсу, чи була програма цікавою.

Пріоритетними якісними показниками є професіоналізм, комунікації, технічні навички. Якщо розглядати професійне утворення як систему, то в ній необхідно виділити два етапи. Перший - власне професійна підготовка. Другий - наступні зусилля, що починаються для поглиблення, розширення й доповнення раніше придбаної кваліфікації.

Підвищення кваліфікації - навчання, обумовлене зміною характеру й змістом праці фахівців на займаній посаді, моральним старінням знань. При цьому в залежності від цілей придбана раніше кваліфікація повинна бути збережена, приведена у відповідність з обстановкою, що змінилася, чи використана для професійного просування по службі. Даний підхід до підвищення кваліфікації безпосередньо випливає з концепції безупинного утворення, в основі якої лежить принцип організації східчастого організаційного навчання персоналу.

Перепідготовка - це придбання базових знань, властивих інший спеціальності, професії, а також розвиток навичок їхнього застосування у виробничій діяльності. Необхідність такого навчання звязана зі зміною професійної діяльності.

Види професійної підготовки дуже різноманітні. Типовими є: спрямована передача досвіду, планомірна й систематична зміна робочого місця, проведення нових перекладів на нову посаду, що часто повязано з виконанням задач керівництва, проведення дискусій по актуальних трудових питаннях і ін., тобто організована форма підвищення кваліфікації. Поряд із нею велике значення має неорганізована чи самостійна форма, коли необхідні знання одержують із спеціальних журналів, лекцій, засідань, семінарів, бесід, дискусій по обміні досвідом, відвідувань виставок і ін.

Умови підготовки керівних кадрів. Підготовка зводиться до розвитку навичок і умінь, необхідних службовцям для ефективного виконання своїх посадових обовязків. На практиці систематичні програми підготовки найбільше часто використовують для того, щоб готувати керівників до просування по службі. Для успішної підготовки керівних кадрів, як і для навчання взагалі, необхідні ретельний аналіз і планування.

За допомогою оцінки результатів діяльності організація, насамперед, повинна визначити здатності своїх кадрів. Потім, на основі аналізу змісту роботи, керівництво повинне установити -- які здібності й навички вимагаються для виконання обовязків на всіх лінійних і штабних посадах в організації. Це дозволяє організації зясувати, хто з керівників має найбільше придатну кваліфікацію для заняття тих чи інших посад, а хто має потребу в навчанні й перепідготовці. Вирішивши всі ці питання, керівництво може розробити графік підготовки конкретних облич, намічуваних до можливого просування по чи службі перекладу на інші посади.

Підготовка керівних кадрів в основному ведеться для того, щоб керівники опанували уміннями й навичками, що вимагаються для реалізації цілей організації. Іншим розумінням, невіддільним від попереднього, є необхідність задоволення потреб більш високого рівня: професійного росту, успіху, іспиту своїх сил. На жаль, багато організацій не надають достатніх можливостей для задоволення таких потреб шляхом підвищення відповідальності й просування по службі. Дослідження показали, що випускники курсів навчання відзначали велику розбіжність між їхніми особистими чеканнями на ріст і просування по службі і тим, що їм змогли надати в дійсності. Якщо ці чекання мають для людини велике значення, то вона, звичайно, звільняється з такої роботи. Немає необхідності говорити про небажаність плинності управлінських кадрів у силу високої вартості їхнього наймання й адаптації в організації. Заміна такого службовця може обходитися в декілька його місячних окладів.

4.4 Стратегія розвитку виробничого процесу ТОВ «КАРАМБОЛЬ»

Основною проблемою підприємства сьогодні є необхідність розширення спектра наданих послуг і кількості клієнтів, що потребують надання послуг, і, як наслідок, потреба в оборотному капіталі для фінансування маркетингу.

Галузь застосування

Надання послуг по задовольнянню потреб населення та надання послуг.

Основними представниками є вітчизняні фірми, однак жодна з фірм, що є присутнім на ринку, поки не займає домінуючого положення. Таким чином, існує потенційна можливість за рахунок розширення ринку, зайняти лідируючи позиції щодо надання послуг.

План маркетингу

Задачі компанії:

- розвиток і просування на ринку розширеного спектра наданих послуг для різних його сегментів;

- розвиток сервісної служби для надання комплексних послуг

- розвиток дистрибюторської мережі для просування систем обслуговування в регіонах;

Аналіз ринку

Сегменти ринку на який працює компанія:

- престижні ресторани й салони, готелі;

- малі виробничі підприємства;

- офіси компаній;

- банки, фінансові компанії;

Таблиця 4.1 Результати SWOT - аналізу (для сегментів ринку)

№	Ключові фактори успіху	Вага КФУ, %
1	Розмаїтість наданих послуг	30
2	Якість обслуговування	25
3	Привабливість цінової політики	25
4	Репутація	20
	Усього:	100

Таблиця 4.2 Результати SWOT - аналізу (сильні та слабкі сторони)

Параметри оцінки	Сильні сторони	Слабкі сторони
1. Організація	Високий рівень кваліфікації й заповзятливість керівника
2. Виробництво	- Собівартість послуг нижче, ніж у регіональних конкурентів, на 10%	- Задовільна якість послуг; - Рівень спрацювання грального інвентарю - до 70% за окремими групами
3. Фінанси	- Стабільне надходження коштів	- Малий попит на послуги внаслідок конкуренції
4. Інновації	- Закупівля гральних автоматів
5. Маркетинг		- Відсутність відділу маркетингу на підприємстві

Таблиця 4.3 Результати SWOT - аналізу (ринкові можливості та загрози)

Параметри оцінки	Можливості	Загрози
1. Конкуренція	- Розширити асортимент послуг	- Велика кількість конкурентів
2. Збут	- Розширення підприємства за рахунок літньої площадки («Парасольок»)	- Вкладення в оренду площі
3. Попит	Зі зростанням доходів населення збільшується попит на якісний відпочинок
4. Природні й екологічні фактори	Влітку кількість клієнтів збільшується
5. Економічні фактори		- Падіння попиту через зниження доходів населення

Таблиця 4.4 Матриця SWOT - аналізу

	Можливості - Розширити асортимент послуг - Розширення підприємства за рахунок літньої площадки («Парасольок») Зі зростанням доходів населення збільшується попит на якісний відпочинок Влітку кількість клієнтів збільшується	Загрози - Велика кількість конкурентів - Вкладення в оренду площі - Падіння попиту через зниження доходів населення
Сильні сторони Високий рівень кваліфікації й заповзятливість керівника - Собівартість послуг нижче, ніж у регіональних конкурентів, на 10% - Стабільне надходження коштів - Закупівля гральних автоматів	1. Як скористатися можливостями, що відкриваються, використовуючи сильні сторони? Торгівля на вулиці. Розширення асортименту послуг. Збільшення доходів за рахунок подання послуг, орієнтованих для споживчих груп з різним рівнем доходів. Розробка рекламної кампанії.	2. За рахунок яких сильних сторін можна нейтралізувати існуючі погрози 1. Стримати наших клієнтів від переходу до конкурента, за рахунок збільшення кількості послуг. 2. Зниження собівартості напоїв та закусок за рахунок пошуку нових постачальників
Слабкі сторони - Задовільна якість послуг; - Рівень спрацювання грального інвентарю - до 70% за окремими групами - Малий попит на послуги внаслідок конкуренції - Відсутність відділу маркетингу на підприємстві	3. Які слабкі сторони підприємства можуть перешкодити скористатися можливостями. 1. У результаті змін законодавства можуть виникнути труднощі з розширенням грального бізнесу. 2. Неефективність продажів через літню площадку у результаті відсутності довіри продавцеві, відсутність рекламної кампанії.	4. Яких загроз, збільшених слабими сторонами, потрібно найбільше побоюватися? 1. Конкурент, який зявляється, може запропонувати ринку послуги, аналогічні нашим, за нижчими цінами. 2. Відсутність ринку для нових видів послуг. 3. Втрата клієнтів в результаті проблем економіки.

На всіх сегментах ринку продажу послуг по обслуговуванню населення фірма має тих самих двох найсильніших конкурентів фірми - “Піраміда” і “Інтеграл”.

Тактичний план маркетингу

З огляду на специфіку продукту і, ґрунтуючись на проведеному аналізі, прийняте рішення зосередити основні зусилля на прямому маркетингу.

Такий маркетинг не вимагає великих фінансових ресурсів, однак має потребу в гарній координації робіт.

Реклама

Основний упор буде робитися на пряме поштове розсилання пропозицій потенційним клієнтам. Крім цього, співробітники компанії будуть регулярно відвідувати підприємства і пропонувати потенційним клієнтам ознайомитися із системою обслуговування.

Розвиток маркетингу

Поетапний розвиток проекту й створення дистрибюторської мережі в обсязі продажів послуг буде зростати кількість клієнтів, які будуть користуватись даними послугами. Це поставить вимогу переходу на більш широку й агресивну рекламу в різних засобах масової інформації.

4.6 Концепція розвитку трудових ресурсів ТОВ «КАРАМБОЛЬ»

Навчання, перепідготовка, підвищення кваліфікації

Існує постійна потреба підприємства в підвищенні продуктивності праці, для цього, в першу чергу, необхідна якісна робоча сила. Тому найважливішим фактором ефективної роботи підприємства є безупинна перепідготовка персоналу. Між кваліфікацією працівника й ефективністю його праці існує пряма залежність: чим вище його розряд, тим вище продуктивність його праці. На виконання однієї і тієї ж роботи у кваліфікованих працівників іде значно менше часу, чим у менш кваліфікованих. Більш кваліфіковані працівники швидше й ефективніше освоюють нову техніку, технологію, методи організації праці. Завдяки своїй вищій освітній і професійній підготовці, такі працівники одержують можливість технологічно «бачити» значно більше своєї безпосередньої обовязки в процесі виробництва. Саме це багато в чому визначає більш високий ступінь задоволення своєю працею.

Підготовка персоналу являє собою процес придбання працівниками теоретичних знань і практичних навичок в обсязі кваліфікаційної характеристики, що вимагає початкового рівня кваліфікації.

Перепідготовка персоналу - означає навчання кваліфікаційних працівників із метою зміни їхнього професійного профілю для досягнення відповідності кваліфікації кадрів вимогам.

Підвищення кваліфікації персоналу - це процес удосконалювання теоретичних знань і практичних навичок з метою підвищення професійної майстерності працівників, освоєння передової техніки й технології, орієнтації праці, виробництва й керування.

Перепідготовка кадрів у багатьох випадках носила формальний характер, тому що підвищувати кваліфікацію працівники посилалися часто тому, що за планом треба було побувати на курсах один раз у 5 років.

Значення навчання й перепідготовки кадрів на підприємстві широко визнано в усьому діловому світі. Існує цілий ряд причин, що викликають необхідність навчання, перепідготовки. Головними з них є:

- збільшення вартості робочої сили як виробничого ресурсу;

- тиск конкурентів вимагає скорочення витрат, а отже, більшого ефективного використання трудових ресурсів;

- технічні зміни, що вимагають оволодіння новітніми знаннями;

- недостача досить кваліфікованих працівників на національному рівні;

- підготовка працівників до заняття більш високої посади;

- розвиток потенціалу працівників, задоволення потреб вищих рівнів;

- соціальна відповідальність підприємства за своїх працівників;

- поява нових виробничих працівників.

Навчання також потрібно й корисно в наступних трьох основних випадках:

- коли працівник надходить на підприємство;

- коли працівника призначають на нову посаду чи він одержує нову роботу;

- коли перевіркою встановлено, що в працівника не вистачає визначених навичок для ефективного виконання своєї роботи.

Підготовка кадрів на підприємстві обумовлена наступними причинами:

1) недостатній кількості курсів по навчанню якісному обслуговуванню та наданню послуг;

2) порівняно короткими термінами навчання, що дозволяє підприємству без відчутних витрат заповнити недолік у робітників;

3) можливості використання для навчання робітників сучасного обладнання, що мається на підприємстві.

Розрізняють три форми підготовки робітників на підприємстві:

індивідуальна;

групова;

---

курсова.

При індивідуальній формі кожному, що навчається, прикріплюється висококваліфікований робітник або майстер, що і ведуть навчання.

Групова форма застосовується на великих підприємствах. Теоретичні знання ця група одержує або самостійним вивченням, або за допомогою інженерів відділу виробничого навчання. З цією метою створюються спеціальні навчальні кабінети.

Курсова форма також застосовується на великих підприємствах і навчання проходить у 2 етапи:

- у навчальних групах на спеціально створених для цього курсах стажування;

- на робочих місцях у діючих підприємствах.

Підвищення кваліфікації робітників може здійснюватися:

- на виробничо-технічних курсах;

- на курсах по вивченню передових методів праці;

- на курсах цільового призначення.

Підвищення кваліфікації керівників і фахівців здійснюється шляхом стажування на інших підприємствах.

Час навчання керівників і фахівців зараховується їм у загальний стаж, за цей час їм виплачується середній заробіток, інші винагороди. Будь-яка форма навчання, перепідготовки й підвищення кваліфікації повинні у своїй основі мати які-небудь мотивуючі фактори і тільки в цьому випадку буде ефективно.

Постійна потреба підприємства в підвищенні продуктивності праці, у підвищенні теоретичних знань змушує планомірно вести підготовку кадрів і підвищувати їхню кваліфікацію. Між кваліфікацією працівника й ефективністю його праці існує пряма залежність.

Навчання:

Для придбання початкового рівня кваліфікації проводиться навчання працівників. Найчастіше це індивідуальні заняття. Кожен новий працівник підприємства має наставника, що навчає його теоретично й практично. Крім цього начальники відділів один раз у 2 місяці проводять заняття з підлеглими для підвищення їхньої кваліфікації.

У січні 2005 р. підприємство придбало новий комплект імпортного обладнання. Для ефективного використання цієї техніки і її обслуговування на тримісячні курси в м. Київ були відправлені чотири працівники підприємства. Після курсів трьом робітникам по обслуговуванню підвищили розряд.

Перепідготовка:

Тиск конкурентів вимагає скорочення витрат, а отже, і більш ефективного використання трудових ресурсів. З цією метою на підприємстві пройшли перепідготовку багато працівників. У звязку з новими технологіями обслуговування, появою нових конкурентів, появою нових стандартів у бухгалтерії в 2004 р., і т.д., підприємство мало потребу у кваліфікованих працівниках. Тому в 2004 р. перепідготовку пройшли 5 працівників у м. Києві. Після перепідготовки двом із них був привласнений вищий розряд (стаж роботи 18 років і 21 рік), а іншим був підвищений розряд.

Технічні зміни, що вимагають оволодіння новітніми знаннями й недостача досить кваліфікованих працівників жадають від підприємства подальшого планування по перепідготовці кадрів. У 2005 р., у звязку з придбанням нового імпортного обладнання, планується відправити на курси двох працівників. У березні 2005 р. десятиденні курси по маркетингу пройшли два агенти в справах продажу послуг.

Підвищення кваліфікації:

Виробництво потребує від працівника постійного удосконалювання теоретичних і практичних знань, підвищення професійної майстерності, освоєння нових технологій, орієнтації праці. Підвищення кваліфікації працівників проводиться один раз у 5 років. За останній рік такі курси пройшли 11 працівників. Вони були організовані в навчальних групах на спеціально створеному для цього навчальному центрі в м. Києві. У липні 2006 р. планується провести такі курси для бухгалтерів і економіста. Планується проходження практичних курсів цільового призначення для агентів обслуговуванню.

Фінансові й економічні труднощі не дозволяють підприємству приймати на роботу нових працівників і збільшувати штат. Тому дирекція підприємства намагається створити умови, сприятливі для навчання всіх працівників, тому що від цього залежить продуктивність праці, якість послуг, економія матеріальних ресурсів. Тому своєчасна й високоякісна підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації персоналу є найважливішим чинником ефективної роботи ТОВ «КАРАМБОЛЬ».

Підготовка керівних кадрів. Підготовці керівних кадрів на підприємстві додається генеральне значення. Її ціль - розвиток навичок і умінь, необхідних службовцем для ефективного виконання своїх посадових обовязків і цілей. Для успішної підготовки керівних кадрів потрібні ретельний аналіз і планування.

На підприємстві планування підготовки керівних кадрів виконувалося за допомогою оцінки результатів діяльності кожного з керівників. Відповідно до цього для начальників відділів було проведено три семінари: грудень 2004 р., червень 2005 р., листопад 2005 р. На цих семінарах начальники відділів підвищують свій кваліфікаційний рівень, уміння працювати з людьми, знайомляться з новими технологіями. Для більш ефектної роботи на підприємстві з метою підвищення умінь і навичок, що вимагаються для досягнення задач і цілей підприємства проведений семінар у лютому 2005 р. для інженерного складу підприємства. На серпень 2005 р. плануються курси підвищення кваліфікації для начальника відділу послуг і головного бухгалтера.

З метою ознайомлення з новими технологіями по установці, діагностиці й роботі директор у березні 2004 р. пройшов місячні курси підвищення кваліфікації у м. Києві. На вересень 2005 р. сплановані місячні курси для інженера по охороні праці та техніки безпеки.

За останні 2 роки на підприємстві кілька разів проводилося переміщення кадрів. В основному переміщалися керівники низової ланки з відділу у відділ на термін від трьох місяців до одного року. Це було звязано з метою ознайомлення керівників із багатьма сторонами діяльності. Такі знання потрібні для більш успішної роботи і для підготовки на більш високі посади.

Планомірна й систематична робота з виконання професійного рівня проводиться і з керівниками вищої ланки. Усі працівники ІТП систематично проходять курси в м. Києві. Директор підприємства працює в цій посаді 4 роки (загальний стаж роботи 14 років). За цей час він систематично проходив курси підвищення кваліфікації, брав участь у семінарах республіканського рівня, дискусіях, ділових переговорах. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що керівні кадри підприємства планомірно, систематично й безупинно підвищують свої знання, уміння й навички.

Але підприємство зіштовхується і з деякими фінансовими проблемами: не завжди підприємство може оплатити курси, командировочні чи заняття на семінарах. Найчастіше це залежить не стільки від даного підприємства, скільки від зовнішніх факторів, що впливають на прибуток і витрати.

РОЗДІЛ 5. Охорона праці

5.1 Характеристика приміщення

Відповідно до досліджуваної теми при проходженні виробничої практики необхідні дані були отримані у економічному відділі ТОВ "Карамболь", тому для аналізу стану умов охорони праці беремо приміщення відділу. Воно розташовано на 1 поверсі одноповерхового цегельного будинку. Довжина приміщення складає 6,5 метрів, ширина - 4,0 метри, а загальна площа приміщення складає 26 м2, висота стель - 2,9 м. У приміщенні працює 4 чоловік і на кожний з них приходиться 6,5 м2, що відповідає вимогам СниП 2.09.04.-87, відповідно до якого на одного працівника в управлінських приміщеннях повинно приходитися не менш 4 м2, а висота приміщення від підлоги до стелі повинна бути не менш 2,5 метрів [43].

Схема розташування меблів і устаткування в приміщенні приведена на мал. 4.1. У своїй трудовій діяльності працівники відділу використовують 4 компютери і 1 принтер. У звязку з цим місця можливого впливу небезпечних факторів - місця підключення електроприладів до мережі і металевий корпус обігрівача. Однак у приміщенні використовуються устаткування нових конструкцій. Компютер і периферійні пристрої підключені до мережі 220 В. В обігрівачі вбудовані захисні пристрої (запобіжники), що спрацьовують при відхиленні заданих параметрів від номінальних. Такі ж захисні пристрої маються на електричному щиті, що винесений із приміщення. У звязку з цим приміщення по небезпеці впливу електричним струмом на працівників можна віднести до категорії приміщень без підвищеної небезпеки.

Габаритні розміри компютерів: системного блоку - 45 х 40 х 17 см; монітору - 41 х 42 х 37 см; клавіатури - 44 х 18,5 х 1,8 см; миші - 5 х 12 х 3 см, розміри принтеру - 60 х 44 х 52 см.

Організаційні заходи із попередження травматизму: лекції по техніці безпеки із використання оргтехніки.

Стан підлоги задовільний, спосіб прибирання підлоги вологий, двічі на день.

Працюючі забезпечені санітарно-побутовими приміщеннями.

Позначення: 1 - столи; 2 - стільці; 3 - шафи; 4 - компютери; 5 - принтер; 6 - вікна; 7 - двері.

Рис.4.1 - Схема планування приміщення

5.2. Аналіз стану охорони праці

Стан охорони праці в приміщенні відділу характеризується наступними факторами: параметри мікроклімату, освітлення і пожежна безпека.

Промислова санітарія.

Система вентиляції, опалення і кондиціонування виконані у відповідності зі СниП 2.04.05-91, відповідно до якого в холодний період року температура повітря, швидкість його руху і вологість складають відповідно: 22 -24 С; 0,1 м/с; 40-60%; у теплий період відповідно: 25 -27 С; 0,1-0,2 м/с, 40-60% [42].

У приміщенні відсутній безпосереднє джерело пилевиділення. Щодня проводиться вологе вбирання приміщення.

Джерелами шуму наступні: компютерне устаткування, відвідувачі і телефон.

Побутові приміщення відсутні. Співробітники переодягаються безпосередньо на робочому місці, тому що в кабінеті знаходиться шафа для одягу.

Освітлення.

Природне освітлення приміщення здійснюється через 2 вікна, розміри яких складають: висота - 1,9 і ширина - 1,2 метри.

Природне освітлення в будь-якому місці приміщення характеризується коефіцієнтом природного освітлення (К.П.О.).

Згідно зі СниП - 4.79 нормоване значення К.П.О. для четвертого світлового пояса України, еНIV визначається по формулі:

енIV = енIII m c,

де енIII-- нормоване значення КПО для ІІІ світлового пояса зі СниП ІІ-4-79 [43 ]. Для ЕВ, у якому виконуються роботи ІІІ розряду (середньої точності) для бокового освітлення енIII=1,5%;

m-- коефіцієнт світлового клімату (для України m=0,9);

c-- коефіцієнт сонячності, залежить від географічного розташування й орієнтації вікон за сторонами горизонту. Так як вікна виходять на захід, то с=0,8.

енIV=1,50,90,8=1,08%.

Фактичне значення К.Е.Про можна виразити з формули:

де Sвік-- площа усіх вікон у приміщенні,м2; S0 = 1,9м*1,2м*2окна=4,56м2 ;

Sn-- площа статі в приміщенні,м2; Sn = 6,5м*4м=26 м2;

ф0-- загальний коефіцієнт світлопропускання віконного прорізу. Для віконних прорізів суспільних будинків, не обладнаних сонцезахисними пристроями ф0=0,5;

r1-- коефіцієнт, що враховує відображення світла від внутрішніх поверхонь приміщення. Приймається зі СниП ІІ-4-79 і залежить від наступних факторів: відношення глибини приміщення до висоти від рівня умовної робочої поверхні до верха вікна 6,5/(1,9+0,9)-0,8=3,25; відношення відстані розрахункової точки від зовнішньої стіни до глибини приміщення 4/6,5=0,62; відношення довжини приміщення до його глибини 6,5/6,5=1; коефіцієнт відображення світла сср=0,5 (рис. 4.2) [44];

Виходить, виходячи з таблиці r1 = 1,84

- світлова характеристика вікна (з таблиці 0=18,75);

Кбуд-- коефіцієнт, що враховує затемнення вікон конфронтуючими будинками, Кзд=1;

Кз-- коефіцієнт запасу, приймаємо Кз = 1,3.

еф = 100?4,56?1,84?0,5/26?18,75?1?1,3 = 0,66%.

Порівнюючи нормативне значення коефіцієнт природного освітлення з фактичним (1,08% і 0,66%), можна зробити висновок, що природне освітлення у відділі неефективно.

Рис. 4.2 - Схема природного освітлення

Розрахунок штучного освітлення

Рис. 4.3 - Схема розташування світильників у приміщенні ЕВ.

Нормоване значення освітленості для адміністративно-управлінських приміщень при загальному висвітленні по СниП ІІ-4-79 складає при використанні ламп накалювання-200 лк [44].

Для розрахунку фактичної освітленості скористаємося методом коефіцієнта використання світлового потоку:;

Звідси:

де: - світловий потік однієї лампи, лм. У ЕВ для освітлення використовуються лампи накалювання 150 Вт (2000 лм).

- мінімальна освітленість по СниП ІІ-4-79, лк;

S - площа приміщення, м2; S = 26 м2;

k - коефіцієнт запасу, k=1,5;

Z - коефіцієнт нерівномірної освітленості, для ламп накалювання

Z = 1,15;

N - число світильників, N = 4 шт;

n- число ламп у світильнику, n = 4шт;

- коефіцієнт використання світлового потоку, = 0,5.

Звідси фактична освітленість:

Ефакт = 2000?0,5?4?4/26?1,5?1,15 = 356,7 (лк)

Для ефективного освітлення необхідно щоб Ен<ЕФ, у такий спосіб 200лк < 356,7 лк. Значить для відділу досить 4 світильники по 4 лампи потужністю в 150 Вт.

На мал. 4.3 приведена схема розміщення світильників у приміщенні економічного відділу. Дана схема задовольняє умові розміщення світильників по сторонах квадрата зі стороною L=1,4HP,

де HP - відстань від освітлюваної площини до висоти підвісу світильників (висота освітлюваної поверхні - 0,8 м, відстань від світильника до стелі - 0,4 м).

HP=2,9 - 0,8 - 0,4=1,7 (м);

L=1,41,7=2,38 (м).

Аналіз і розрахунок вентиляції

У відповідності зі СниП 2.09.04-87 обсяг виробничого приміщення, що приходиться на кожного працюючого, повинний складати не менше 40 м³. У противному випадку для нормальної роботи в приміщенні необхідно забезпечити постійний повітрообмін за допомогою вентиляції не менш L¹=30м³/ година на кожного працюючого [43].

Обсяг робочого приміщення дорівнює:

V = L •B • H = 6,5•4•2,9 = 75,4 м³

Обсяг робочого приміщення на кожного працюючого:

V_{на 1 раб} = 75,4/4 = 18,85м³ < 40 м³

Т.ч. необхідний повітрообмін, м3/година, розраховується:

L_Н = L¹ • n = 30 •4 = 120 м³/час,

де n - найбільша кількість працюючих у приміщенні.

Необхідно нормативний повітрообмін порівняти з фактичним.

Рис. 4.4 - Схема для розрахунку природної вентиляції в приміщенні ЕВ.

Визначимо фактичний повітряний потік для нормальної вентиляції приміщення по формулі:, (м³/ч)

де - коефіцієнт витрати повітря;=0,55;

F - площа кватирки (F = 1,2·0,6 = 0,72 м²);

V - швидкість виходу повітря з кватирки, м/с.

де g - прискорення вільного падіння, g = 9,8 м/с;

Н₂ - тепловий напір, під дією якого буде здійснюватися вихід повітря з кватирки.

Н₂ = h₂ (г_{зовнішн.} - г_внутр.),

де h₂ - висота від площини рівних тисків до центра кватирки (мал.4.4).h₂ знаходимо зі співвідношення: ;

;

;

1,2025h₂=1,5; h₂=1,25 (м);

Г_{зовнішн.,} г_внутр. - обємна вага повітря зсередини й зовні приміщення, кгc/м³.

У загальному випадку обємна вага повітря визначається по формулі:

,

де Р_б=750 мм.рт.ст - барометричний тиск;

Т - температура повітря в К.

Для відділу, де виконуються легкі роботи, згідно ДСТУ 12.1.005-88 для теплого періоду року температура повинна бути не більш 28?С (301 К), а для холодного 17?С (290 К). Для зовнішнього повітря влітку 24?С (297 К), зима -11 ?С (262 К) [42]. Відповідно розрахуємо:

для літа: г_внут. = 0,465х750/301 = 1,159 (кгc/м³);

г_{зовнішн.} = 0,465х750/297 = 1,174 (кгc/м³);

для зими: г_внутр = 0,465х750/290 = 1,203 (кгc/м³);

г_{зовнішн.} = 0,465х750/262 = 1,331 (кгc/м³);

літом: = 1,25*(1,174 - 1,159) = 0,019 (кгc/м²);

взимку: = 1,25*(1,331 - 1,203) = 0,160 (кгc/м²);

V_л = м/с;

V_з = м/с;

L_фл = 0,55*0,72*0,567*3600 =808,3 м³/ч;

L_фз = 0,55*0,72*1,615*3600 = 2302,3 м³/ч;

Порівнюючи фактичний повітрообмін з нормативним показником, робимо такий висновок, що вентиляція неефективна, тому що L_ф >>L_н.

Аналіз протипожежних мір

Відповідно до ОНТП 24-86 будинок відноситься до категорії В (пожежонебезпечна, тому що в приміщенні маються важкогорючі речовини і пальні речовини (папір, лінолеум) [41 ]. Згідно СниП 2.01.02-85 будинок можна віднести до 3 ступені вогнестійкості, тому що будинок побудований з цегли й всередині оштукатурено.

Мінімальні межі вогнестійкості, в годинах, нормовані в СниП 2.01.02-85 фактично дотримуються [41].

У будинку мається запасний вихід.

З засобів пожежегасіння в коридорі знаходяться 2 пожежні рукава і 2 повітряно-пінних вогнегасники.

Параметри, що характеризують стан промсанітарії зведені в таблицю 4.1.

Таблиця 4.1

Підсумкова таблиця санітарно-гігієнічних умов праці.

№	Параметр	Значення параметру	Примітка
		Факт	Норма
1	2	3	4	5
1	Освітленість, лк	356,7	200	СниП II-4-79
2	Значення КПО, %	0,66	1,08	СниП II-4-79
3	Температура, : Взимку Влітку	22 28	21-24 22-25	ДСТУ 12.1.005.88 ДСТУ 12.1.005.88
1	2	3	4	5
4	Відносна вологість, %	50	40-60	ДСТУ 12.1.005.88
5	Швидкість руху повітря, м/с	0,1-0,15	0,1-0,2	ДСТУ 12.1.005.88
6	Шум, дБА	50	50	ДСТУ 12.1.009.83

5.3 Рекомендації з поліпшення умов праці

1. У відповідності з СниП II-4-79 для кабінетів і робочих кімнат [44], коефіцієнт природної освітленості повинний складати 1,08%, тоді як у приміщенні відділу ми маємо 0,66. Для відповідності даного параметра нормам ми пропонуємо наступні міри:

Збільшити ступінь світлопропускання віконного прорізу: =0,9

;

Для теплого періоду року середня температура в приміщенні складає 28 градусів, що є припустимим, але не оптимальним. У звязку з цим у приміщенні варто застосувати додаткові заходи для забезпечення комфортних умов роботи. Наприклад, можна установити кондиціонер.

2. Порівнюючи необхідний і фактичний повітрообмін у приміщенні ЕВ можна зробити висновок про те, що як в влітку, так і узимку фактичний повітрообмін значно перевищує необхідний.

Для усунення цього необхідно скоротити час, на яке відкрив ається кватирка. Час, на яке необхідно відкривати влітку знаходиться зі співвідношення:

808,3 м3/год -- 60 хв.

120 м3/год -- Х хв.;

(хв.);

З розрахунків видно, що влітку кватирку необхідно відкривати на 9 хвилин в годину.

Зробимо розрахунки для холодного періоду часу:2302,3 м3/ч -- 60 хв.

120 м3/ч -- х хв.

(хв.);

Узимку для забезпечення нормального повітрообміну в приміщенні ЕВ відділу кватирку необхідно відкривати на 3 хвилини.

Висновки

Прогнозування кваліфікації кадрів має велике значення в процесі здійснення організаційних заходів, що стосуються персоналу. Заздалегідь проведений прогноз дозволяє вирішити виникаючі проблеми і дати очікуваний ефект.

Успішна програма по розвитку кадрів сприяє створенню робочої сили, що володіє більш високими здібностями і сильною мотивацією до виконання задач, що коштують перед організацією. Таким чином, як для блага самої організації, так і для блага особового складу організації, керівництво повинне постійно працювати всіляким підвищенням потенціалу кадрів. У підприємства присутні такі методи навчання як: наставництво; навчання на робочому місці; планові курси удосконалювання; активне навчання.

Характерно і те, що керівництво веде контроль про одержання необхідних знань.

Параметри організаційної програми й організаційна структура організації визначають необхідну кількість робочої сили і її якість. За допомогою кадрового прогнозування можна зменшити плинність кадрів, оцінюючи можливості карєри фахівців у межах організації.

Суть прогнозування в тім, що оцінка приймає вид постійного відстеження, а не періодичних заходів. Незалежно від використовуваного методу, прогнози являють собою визначені наближення і не повинні розглядатися як абсолютно вірний результат. Надійність прогнозу визначається ймовірністю настання прогнозованої події, тобто реалізації відповідної прогностичної оцінки. Чим вони вище, тим і вище надійність.

Точність і надійність прогнозів є значною мірою умовними показниками. Прогнози спираються на цілу систему методів, серед яких, статистичні методи прогнозування займають важливе місце. Важливу роль при статистичному підході до прогнозування визначають числові параметри, що стають безпосереднім інструментом прогнозування. Розташовуючи статистичними даними, можна одержати варіанти прогнозу, що відповідають визначеним умовам і гіпотезам. Статистична модель переслідує одну мету - не замінити судження й досвід фахівця, а дати йому в руки інструмент, що дозволяє більш глибоко проникнути в істину досліджуваних явищ, інструментом у яких є узагальнена і приведена в систему, різноманітна статистична інформація.

Одержувані прогнози мають сенс тільки в рамках тих умов, гіпотез і пропозицій, що були враховані при їхньому застосуванні для прогнозування.

Зробивши оцінку чисельності персоналу неважко помітити, що чисельність персоналу підприємства за останні три роки сильно змінилася в позитивну сторону. Причому значне збільшення чисельності відбулося в середині 2004 року.

Як би там не було, але успіх організації безсумнівно залежить від наявності необхідних службовців, у необхідний час на правильно обраних посадах.

Успіхи прогнозування значною мірою залежать від особливостей і ступеня дослідження обєкта прогнозу. Не можна успішно прогнозувати динаміку того обєкта, сутність і особливості якого вивчені недостатньо, не зясовані його звязки з іншими економічними категоріями. Тому важливою умовою успішного прогнозування динаміки потреб у засобах виробництва є попереднє рішення ряду методологічних і теоретичних питань: співвідношення прогнозу й плану; виявлення сутності потреб і їхня класифікація; установлення факторів, що визначають обсяг і структуру потреб у засобах виробництва.

Розроблена концепція розвитку трудових ресурсів ТОВ “КАРАМБОЛЬ”, яка гарантує стабільний розвиток на ринку надання послуг у галузі розваг; прибутковість і функціонування підприємства ТОВ “КАРАМБОЛЬ”, безперервний розвиток персоналу підприємства.

Література

Конституція України від 21 червня 1998 р.

Кодекс законів про працю.

Закон України «Про оплату праці».

Закон України «Про підприємства».

Закон України « Про зайнятість».

В.Р. Веснин «Практический менеджмент персонала»; пособие по кадровой работе; Москва 1998.

Волгин А. П. Управление персонал в условиях рыночной экономики: Учебник - М: 1992 г.

Генкин Б.М. Основы управления персоналом: Учебник - М: 1996 г.

Гончарук В.А. Развитие предприятия. - М.:Дело, 2000. - 208 с.

Горелова В.Л. Мельникова Е.Н. Основы прогнозирования: Учебное пособие - И: Высш. шк., 1986 г.

Громова Н.Н. Кадровое прогнозирование: Учебник - М: 1993 г.

В.А. Дятлов, А.Я. Кибанов, В.Т. Пихало «Управление персоналом»; учебное пособие для вузов; Москва 1998.

Жан Марк ле Галль «Управление людскими ресурсами»; Москва 1995.

Кибанов К.И. «Управление персоналом организации»

Костин Л.А. «Справочник по трудовым ресурсам».

М. Мескон, М. Альберт «Основы менеджмента»;Москва 1995.

Новицкий А.Г. Население и трудовые ресурсы. Справочник. Москва: Мысль. 1991 год.

Одегов Ю.Г. Журавлев П.В. Управление персоналом.- М: Учебник 1997г.

Поляков И.А., Ремизов К.С. «Справочник экономиста по труду».

Прогнозирование-планирование - М: Крылья, 1997 г.

Половников В.А. Попова Н.В. Обобщенные и комплексные модели прогнозирования - М: Учебное пособие 1985 г.

Сергеевский В.Н. Прогнозирование производственных потребностей - М: 1986 г.

Смирнов А.Д. Планирование социального развития коллектива, производственного объединения - М: Экономика, 1987 г.

Синяев Д.М. Прогнозирование развития коллектива - М: Экономика, 1994г.

Травин В.В. Дятлов В.А. Основы кадрового менеджмента - М: Дело, 1995г.

Травин В.В. Дятлов В.А. Менеджмент персонала предприятия - М: Учебник, 1998 г.

Управление организацией/Под ред. А.Г. Порнева, З.П. Румянцевой, Н.А. Саломатина. - М.:ИНФРА-М,1999. - 669 с.

Четыркин Е.М. Статистические методы прогнозирования - М: Статистика 1986 г.

Черныш Е.М. Молчанова Н.П. Новикова А.А. Салтыкова Т.А. Прогнозирование и планирование в условиях рынка - М: Учебное пособие, Приор., 1999 г.

Г.В. Щекин «Теория и практика и практика управления персоналом»; учебно-методическое пособие; Киев 1998.

Г.В, Щекин «Основы кадрового менеджмента»; учебник; Киев 1999.

Г.В. Щекин «Как эффективно управлять людьми: психология кадрового менеджмента; Киев -1999.

ДСТУ 12.1.005-88 ССБТ. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони.

ОНТП 24-86. Указівки по визначенню категорій приміщень і будинків по вибухопожежній і пожежної небезпеки.

Положення про ЕВ.

Посадова інструкція заступника начальника відділу з планово-економічної роботи.

Посадова інструкція економіста з праці.

Посадова інструкція економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності.

Посадова інструкція економіста з матеріально-технічного забезпечення.

Посадова інструкція економіста із збуту.

СНіП 2.01.02-85. Протипожежні норми.

СНіП 2.04.05-91. Опалення, вентиляція і кондиціонування.

СНіП 2.09.04-87 Адміністративні і побутові будинки і спорудження.

СНіП II-4-79. Природне і штучне oсвітлення.