Система управління витратами на підприємстві

101

АНОТАЦІЯ

Актуальність даної теми полягає в тому, що від ефективності системи управління витратами залежать фінансові результати діяльності підприємства в цілому. Саме тому на сьогоднішній день цьому питанню повинна приділятись значна увага та здійснюватися розробка заходів з підвищення ефективності управління витратами.

Мета роботи - теоретичне обґрунтування системи управління витратами на підприємстві та розробка заходів з підвищення її ефективності.

Відповідно до поставленої мети в роботі вирішені наступні задачі:

- теоретичне обґрунтування системи управління витратами на сучасному підприємстві;

- проведено аналіз впливу обсягу надання послуг, основних виробничих фондів, трудових показників на розмір витрат;

- проведено аналіз собівартості виготовлених послуг;

- виконано аналіз впливу розміру витрат на фінансові результати діяльності підприємства;

- проаналізована система управління витратами;

- розроблено рекомендації з підвищення рівня ефективності системи управління витратами.

База дослідження - Філія ВАТ ДХК “Павлоградвугілля” “Павлоградське енергопідприємство”.

Предмет дослідження - методи аналізу управління витратами на підприємстві.

Обєкт дослідження - процес управління витратами на підприємстві.

Періоди дослідження - 2005 - 2006 роки.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА СУЧАСНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

1.1. Економічна сутність витрат та їх класифікація

1.2. Характеристика системи управління витратами

1.3. Значення ефективності системи управління витратами для успішного функціонування підприємства у сучасних умовах

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА “ПАВЛОГРАДСЬКОМУ ЕНЕРГОПІДПРИЄМСТВІ”

2.1. Загальна характеристика підприємства

2.2. Характеристика технологічного процесу виробництва продукції

2.3. Аналіз обсягу надання послуг

2.4. Аналіз основних виробничих фондів підприємства

2.5. Аналіз трудових показників

2.6. Аналіз витрат за елементами

2.7. Аналіз собівартості продукції

2.8 Аналіз фінансових результатів

2.9 Аналіз системи управління витратами у Філії ВАТ «Палоградвугілля» «Павлоградське енергопідприємство»

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА ЗАХОДІВ З ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Прогноз ринків збуту

3.2 Розробка технологічного заходу, спрямованого на зниження витрат підприємства

3.3 Розробка організаційного заходу з забезпечення зниження рівня витрат

3.4 Планування обсягу надання послуг

3.5 Планування матеріальних та трудових ресурсів

3.6 Планування витрат підприємства

3.7 Планування фінансових результатів діяльності підприємства

3.8 Охорона праці

3.9 Оцінка ефективності запропонованих заходів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Діяльність будь-якого підприємства повязана з використанням тих чи інших ресурсів: предметів праці, засобів виробництва, підприємницьких здібностей, інформації, що й призводить до виникнення витрат. Виробивши певний продукт або послугу, підприємство реалізує їх і, як правило, одержує прибуток. Чим більший розмір цього прибутку, тим, звичайно, краще. Саме на цьому етапі виникає потреба у зниженні рівня витрат з метою збільшення прибутку господарюючим субєктом. Тут на перший план виходить питання, повязане зі створенням ефективної системи управління витратами. Основним завданням управління витратами є пошук шляхів найефективнішого використання наявних обмежених ресурсів за допомогою планування, калькулювання, обліку і контролю витрат внутрішньовиробничої діяльності.

Одержання бажаного результату залежить від трьох складових: витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації продукції. Таким чином необхідно здійснювати постійний аналіз цих складових та визначати залежність між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також здійснювати пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат. Це входить до складу функцій процесу управління витратами.

Управління витратами - це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що для аналізуємого підприємства проблема зниження рівня витрат на сьогоднішній день постає дуже гостро. Підприємство на даний момент є збитковим, тому проведення досліджень сучасного стану системи управління витратами та розробка переліку заходів з її удосконалення є доцільними та своєчасними, бо можуть сприяти поліпшенню існуючої ситуації та сприяти розвитку підприємства в подальшому.

У науковій літературі цьому питанню присвячено багато публікацій, проблема активно вивчається багатьма вченими.

Основною метою дослідження є обґрунтування системи управління витратами на підприємстві та розробка заходів з підвищення її ефективності.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити перелік задач, серед яких можна виділити наступні:

- розробити теоретичне обґрунтування системи управління витратами на аналізуємому підприємстві;

- проаналізувати вплив обсягу послуг, що надаються підприємством, на розмір витрат;

- провести аналіз залежності стану основних виробничих фондів підприємства, його трудових показників на розмір витрат;

- проаналізувати рівень собівартості виготовлених послуг за 2005-2006 роки;

- виконати аналіз впливу розміру витрат на фінансові результати діяльності підприємства;

- проаналізувати існуючу на підприємстві систему управління витратами;

- розробити рекомендації з підвищення рівня ефективності системи управління витратами;

- провести аналіз ефективності запропонованих заходів.

Обєктом дослідження виступає процес управління витратами на підприємстві.

Усі запропоновані у роботі заходи носять рекомендований характер та можуть бути застосовані на практиці.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА СУЧАСНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

1.1. Економічна сутність витрат та їх класифікація

Витрати - це економічний показник роботи підприємства, фірми тощо, який характеризує суму витрат, понесених у процесі господарчої діяльності [46].

Витрати - це вартість ресурсів, що використовуються в подальшому для отримання прибутку або досягнення інших цілей організації. До складу витрат належать вартість матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для виробництва тієї чи іншої продукції чи послуг. Економія витрат є одним з критеріїв підвищення ефективності діяльності підприємства. Методологічні основи формування у бухгалтерському обліку інформації про видатки підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, визнання видатків та їх склад регламентуються стандартом бухгалтерського обліку № 16 (додаток А).

Діяльність підприємства пов`язана із певними витратами, які за їх економічною суттю на базі діючого бухгалтерського обліку розподіляють на поточні та капітальні [12]. До поточних витрат відносять витрати виробничих ресурсів, які споживаються протягом одного виробничого циклу. До капітальних - витрати на придбання поза оборотних активів, що використовуються у декількох циклах виробництва та вартість яких включається до поточних витрат виробництва (оборотних) шляхом нарахування зносу. Залежно від сфери діяльності поточні витрати мають назву: на підприємствах, що здійснюють матеріально - технічний збут, торговельну, посередницьку діяльність - витрати обігу, на підприємствах виробничого профілю - витрати виробництва чи собівартості. Відповідно до типового положення про калькулювання собівартості продукції у промисловості, собівартість - це викладені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво та реалізацію [12]. Витрати на виробництво мають назву виробничо-заводської собівартості, а витрати на виробництво та реалізації - повної собівартості промислової продукції. Зміни у податковому законодавстві, що відбулися у 1997 році, призвели до появи поняття валові витрати [2]. Склад валових витрат регулюється законодавством з метою визначення оподаткованого прибутку. Відмінність між валовими витратами та собівартістю полягає в тому, що вони характеризують витрати підприємства, пов`язані з усіма видами діяльності підприємства, а собівартість - з виробничою діяльністю. Таким чином, поява поняття валових витрат не відміняє поняття собівартості та необхідність її визначення, бо без розрахунку собівартості продукції неможливо оцінити ефективність виробничої діяльності і розробити цінову політику підприємства. Крім того, розрахунок собівартості потрібен для оцінки ефективності та обсягу використання ресурсів підприємства. Бо собівартість являє собою вартісну оцінку ресурсів, що були застосовані на виробництво та реалізацію продукції.

Ресурси, що використовуються підприємством, є різноманітними за характером та строком оновлення. Відповідно до цього витрати підприємства мають неоднорідний характер, вимагають їх класифікації. Класифікація - це один з методів пізнання та вивчення об`єктів. Її суть у розподілі об`єктів на класи на базі визначення загальних властивостей об`єктів та закономірних зв`язків між ними. Чим більше виділено ознак класифікації, тим вищий ступінь пізнання об`єктів та можливостей управління ними.

Витрати на виробництво як об`єкт пізнання добре вивчені в теорії обміну та аналізу виробничої діяльності. Класифікація витрат має практичне значення. Групування витрат за окремими ознаками є основою обліку, аналізу та калькулювання собівартості продукції. До того ж , групування витрат допомагає знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, у нових сферах діяльності. Класифікація витрат на виробництво на базі різних ознак наводиться у табл. 1.1 [25].

Таблиця 1.1Класифікація витрат

Розглянемо класифікацію витрат більш детально.

Під час групування витрат за їх економічним елементом до кожного елементу включають витрати на конкретний вид ресурсів. При цьому не має значення, на які цілі витрачені ресурси, закінчено виробництво продукції чи ні тощо. У типовому положенні з планування, обліку та калькулювання собівартості у промисловості наводяться п`ять економічних елементів:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні потреби;

- амортизація основних фондів;

- інші витрати.

Класифікація за економічними елементами є єдиною для всіх галузей промисловості. Вона має практичне значення. На її основі складається форма звітності підприємства. Таке групування дозволяє визначати та аналізувати структуру витрат підприємства, аналізувати її динаміку. Залежно від питомої ваги того чи іншого елемента в собівартості виробництва виділяють: матеріаломісткі (висока питома вага матеріальних витрат), трудомісткі (значне частка витрат на оплату праці), фондомісткі галузі (головне місце займає амортизація основних фондів).

Витрати за статтями калькуляції - це витрати на окремі види продукції, а також витрати на основне і допоміжне виробництво.

Типова структура статей калькуляції:

- сировина та матеріали;

- придбання комплектуючих, напівфабрикатів, робіт та послуг виробничого; характеру сторонніх підприємств і організацій;

- паливо та енергія на технологічні цілі;

- зворотні відходи (віднімаються);

- основна заробітна плата;

- додаткова заробітна плата;

- відрахування на соціальне страхування;

- витрати, що пов`язані із підготовкою та освоєннями виробництва продукції;

- відшкодування зносу спеціальних інструментів та пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати;

- витрати на утримання та експлуатацію обладнання;

- загально виробничі витрати;

- загальногосподарські витрати;

- витрати у разі технічно виправданого браку;

- супутня продукція (віднімається);

- інші виробничі витрати;

- комерційні (поза виробничі).

Класифікація витрат на прямі та непрямі залежить від характеру, об`єкту калькулювання, собівартість якого необхідно обчислити - виду продукції (робіт, послуг), виду діяльності.

Прямі витрати - це витрати, які в момент їх виникнення можуть бути безпосередньо віднесені на об`єкт калькулювання (на базі первинної документації). До прямих витрат належать витрати на сировину та матеріали, комплектувальні, на заробітну плату та інші.

Непрямі витрати пов`язані з роботою підприємства чи його підрозділів загалом або з виробництвом декількох видів продукції, їх не можна безпосередньо віднести на собівартість конкретного виду продукції. До непрямих витрат відносять: опалення та освітлення, оплату праці менеджерів, амортизацію та інші.

Залежно від ступеня впливу обсягів виробництва на рівень витрат вони поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні. Умовно-постійні - це витрати, що змінюються зі зростанням чи зменшенням обсягів виробництва. До них відносять витрати на утримання будов, споруд управління виробничою діяльністю цехів, витрати на забезпечення господарських потреб виробництва. До умовно-змінних відносять матеріальні витрати, витрати на оплату праці робітників, зайнятих у процесі виробництва, інші витрати.

До змінних витрат відносять витрати, обсяг яких змінюється залежно від рівня навантаження виробничих потужностей. До них відносять витрати на сировину, матеріали, технологічні витрати енергії.

До постійних витрат відносять витрати, обсяги яких не змінюється із збільшенням (чи зменшенням) рівня навантаження виробничих потужностей. Це орендна плата, відсотки на запозичений капітал, окремі види заробітки керівників фірми.

Розподіл витрат за критерієм доцільності їх здійснення виділяє ефективні та неефективні витрати. Неефективні витрати підприємство може мати не лише як результат недоцільної виробничої діяльності (брак, значні відходи), але і як результат неповного завантаження обладнання.

Місце виникнення витрат - це структурні одиниці та підрозділи, у яких здійснюється первісне споживання виробничих ресурсів. Це робочі місця, бригади, цехи, дільниці, служби. Розрізняють центри виникнення витрат за виробами та центри витрат за послугами, які обслуговують центри витрат за виробами. Групування витрат за місцями виникнення дозволяє деталізувати облік витрат, здійснювати контроль за витратами та збільшити точність калькулювання.

Виділяють також центри відповідальності. Це структурні елементи підприємства, в рамках якого менеджер несе відповідальність за доцільність здійснення витрат.

За періодами здійснення виділяють поточні та одноразові витрати. Поточні витрати - це звичайні витрати, в яких періодичність складає менше місяця. Одноразові витрати - це витрати, періодичність виникнення яких перевищує місячний термін.

За характером зв`язку витрат з процесом виробництва виділяють основні витрати та витрати по управлінню виробництвом (накладні витрати). Основні витрати безпосередньо пов`язані із процесом виготовлення тих чи інших видів продукції. Це витрати сировини, матеріалів, зарплатня виробничого персоналу та інші. До накладних витрат належать витрати, пов`язані із необхідністю обслуговування виробничого процесу на підприємстві та управління ним. Це витрати на утримання цехової, заводської адміністрації, конторські витрати та інші.

Також витрати поділяються на:

- релевантні та не релевантні;

- маржинальні (граничні);

- диференціальні (прирості);

- альтернативні.

Нерелевантні витрати - це витрати підприємства незалежно від прийняття управлінського рішення.

Релевантні - витрати, які залежать від прийняття управлінського рішення.

Маржинальні - це витрати на виготовлення кожної подальшої додаткової одиниці продукції.

Диференціальні - це витрати, які становлять різницю між альтернативними рішеннями.

Альтернативні витрати - це втрачена вигода, коли вибір або прийняття одного рішення вимагає відмовитися від іншого (альтернативного) рішення.

Також існує і наступна класифікація витрат :

- контрольовані витрати;

- неконтрольовані витрати.

Контрольовані - це витрати, які управлінці на підприємстві можуть проконтролювати або суттєво вплинути на них.

Неконтрольовані - це витрати, на які управлінці не можуть впливати і не можуть контролювати їх [34].

Також існує розподіл витрат на економічні та бухгалтерські.

Бухгалтерські витрати - це фактичні витрати факторів виробництва, придбаних по ринковим цінам.

Економічні витрати - “витрати втрачених можливостей”, тобто сума грошей, яку можна отримати за найбільш вигідного з усіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

Поняття економічних витрат обумовлено обмеженістю ресурсів, порівняно з кількістю варіантів їх використання.

1.2. Характеристика системи управління витратами

Будь-яке підприємство представляє собою складне поєднання різноманітних ресурсів, організованих та скоординованих з метою виробництва товарів та послуг. Підприємство орієнтується на досягнення високого або постійно зростаючого прибутку від реалізації. Одержання бажаного результату залежить від трьох складових: витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації продукції. Таким чином необхідно здійснювати постійний аналіз цих складових та визначати залежність між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також здійснювати пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат. Це входить до складу функцій процесу управління витратами.

Основним завданням управління витратами є пошук шляхів найефективнішого використання наявних обмежених ресурсів за допомогою планування, калькулювання, обліку і контролю витрат внутрішньовиробничої діяльності.

Управління витратами - це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.

Управління витратами - це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Існує ряд концептуальних основ управління витратами. До них належать [50]:

1. Концепція ланцюжка цінностей, що була сформульована М. Портером. Вона базується на необхідності виходу за межі підприємництва з метою ефективного управління витратами і переносить акцент в аналізі витрат на процеси, що відбуваються за межами підприємства. Тобто концепція ланцюжка цінностей ґрунтується на розширеному підході до формування й управління витратами та пропонує враховувати усі механізми, що приводять до витрат, по всьому ланцюжку цінностей в рамках усього набору видів діяльності підприємства.

2. Концепція трансакційних витрат. Ця концепція зявилася у 90-х роках ХХ століття. Основою цієї концепції є те, що існує два види витрат: виробничі та трансакційні. Трансакційні витрати включають у себе:

- витрати пошуку інформації;

- витрати ведення переговорів;

- витрати специфікації і захисту прав власності.

3. Концепція АВС. Вона формалізує облік і аналіз витрат за видами діяльності у частині розподілу накладних витрат на конкретні товари, роботи, послуги. В основі концепції - не стільки рутинне бухгалтерське формування витрат, скільки економічний розрахунок реальної собівартості товарів, робіт, послуг.

4. Концепції стратегічного позиціонування. Їх основна ідея полягає у тому, що до сфери управлінського обліку та аналізу витрат буде додаватися докладна інформація про витрати. І це буде відбуватися ще до початку розробки стратегії компанії, галузі, економіки в цілому.

Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат; планування витрат; облік і аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат [31].

Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділі, бюро, окремі виконавці).

Переваги ефективного управління витратами є наступними:

- виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і , відповідно, цін;

- наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку, порівняно з продуктами інших виробників;

- можливість застосування гнучкого ціноутворення;

- надання об`єктивних даних для складання бюджету підприємства;

- можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

- прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.

Планування (бюджетування) витрат здійснюється за допомогою складання кошторису витрат на виробництво. Розробка кошторису витрат визначає розмір витрат за їх видами та місцями витрачення, необхідний для досягнення бажаних результатів. Складання кошторису витрат на виробництво потребує знань методів оцінки тих чи інших видів ресурсів, що використовуються при виробництві продукції. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

Установлені норми витрат - це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Порівняння фактичних витрат з плановими дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з`ясовувати причини відхилень фактичних витрат від планових і

Так, для розрахунку матеріальних витрат існує три найбільш розповсюджених методи розрахунку:

- FIFO (першим прийшов - першим пішов);

- LIFO (останнім прийшов - першим у виробництво);

- оцінки за середньозваженою вартістю.

відповідно стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження.

Для розрахунку основної заробітної плати зазвичай використовується система відрядної та погодинної оплати праці. Основою нарахування заробітної плати в цьому випадку виступає кількість вироблених одиниць продукції або відпрацьований час та розцінки на одиницю продукції чи одиницю відпрацьованого часу. Витрати, пов`язані з соціальними виплатами, зазвичай нараховуються у відсотках до основної заробітної плати і прямо відносяться на собівартість продукції.

Відображення у кошторисі витрат на виробництво знецінення основного капіталу здійснюється через систему амортизаційних відрахувань. Знецінення здійснюється під впливом матеріального та морального зносу. Існують наступні методи нарахування амортизаційних нарахувань:

- лінійний метод;

- нарахування амортизаційних відрахувань пропорційно використанню обладнання;

- геометрично-дегресивний метод (метод зменшення амортизаційних відрахувань у геометричній прогресії);

- арифметично-дегресивний метод.

Калькулювання на відміну від кошторису витрат на виробництво відображає собівартість конкретних видів продукції чи послуг.

Калькулювання - це процес віднесення тих чи інших видів витрат безпосередньо на носії цих витрат. Існують такі види калькуляцій:

- попередні (планові, кошторисні, проектні калькуляції);

- послідуючі (звітна калькуляція, що складається на базі фактичних витрат, та калькуляція, що необхідна для контролю та управління, де витрати, що залежать від діяльності керівництва підрозділу, приймаються на фактичному рівні, а незалежні - на плановому рівні).

Існують наступні методи калькулювання собівартості продукції:

- попереробний (використовується на тих виробництвах, які можна поділити на окремі відокремлені перероби, по яким можна буде організувати облік витрат (хімія, металургія, енергетика та інші);

- позамовлений (використовується тоді, коли виготовляється складна продукція з довгим циклом виробництва, при цьому більша частина витрат прямо списується на замовлення, а непрямі витрати розподіляються згідно ставок цих витрат. Ставки непрямих витрат визначаються як відношення суми цих витрат до вартості їх придбання);

Аналіз витрат поділяється на:

- аналіз витрат упри прийнятті короткострокових управлінських рішень. Тут розраховується рівень беззбитковості, який дозволяє визначити, за якого обсягу виробництва підприємство не буде мати ні прибутку, ні збитку, а яка додатково виготовлена одиниця продукції буде приносити прибуток. Рівень беззбитковості розраховується за формулою:

РБ = Впост. / (Ц - Взмін.), (1.1)

де РБ - рівень беззбитковості;

Впост. - постійні витрати;

Ц - ціна продукції;

Взмін. - змінні витрати.

Аналіз витрат при прийнятті рішень з капіталовкладень. Існують такі методи обґрунтування інвестицій:

- статичні (використовуються тоді, коли розглядається лише один період, інвестиційні витрати здійснюються на початку періоду, а корисні результати - в кінці);

- динамічні (використовуються у тому випадку, коли проект має довгостроковий характер, а прибутки та видатки інвестора при здійсненні цього проекту істотно змінюються протягом цього періоду. До основних методів динамічних інвестиційних розрахунків можна віднести метод капіталізованої (теперішньої) вартості (NPV) та метод внутрішньої процентної ставки (IRR). Метод капіталізованої вартості базується на сумі очікуваного в майбутньому доходу або платежу за мінусом відсотка на капітал як “компенсація за очікування”. А під внутрішнім відсотком розуміють такий відсоток, за якого розмір капіталізованої вартості проекту дорівнює нулю.

Що стосується контролю витрат, то тут має місце внутрішній контроль. Це комплекс бухгалтерського та управлінського контролю, що допомагає забезпечити відповідність рішень, що приймаються в організації, реалізації їх на практиці. Найбільш розповсюдженою технікою контролю витрат є затверджений статичний бюджет. Бюджетні суми встановлюються згідно з досвідом минулого періоду та результатів його виконання. Також існує пріоритетний бюджет, який передбачає не лише використання інформації про минулі витрати на подібні заходи в майбутньому, але й факторний аналіз, що обґрунтовує введені зміни.

Третім способом розробки бюджетів для здійснення витрат робиться знизу до верху та передбачає наступні кроки:

- визначення цільових витратних показників у сфері компетентності менеджера;

- оцінка альтернативних способів проведення кожної операції, спрямованої на досягнення поставлених цілей;

- оцінка витрат для різноманітних рівнів зусиль по кожному показнику;

- ранжирування усіх показників за ступенем значущості для організації.

Процес контролю за витратами виконує наступні цілі:

- забезпечення зворотного припливу інформації у напрямку відповідального менеджера, що показуватиме йому наслідки минулих дій і вказуватиме на ті ділянки, що у майбутньому повинні бути взяті до уваги.

- надання змоги вищому керівництву оцінювати роботу окремих осіб і вчасно вживати заходів у разі непередбаченого розвитку ситуації.

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов`язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів.

В управлінні витратами на підприємстві можна виділити такі основні функції [50]:

- планування;

- організація;

- мотивація;

- координація;

- облік;

- калькулювання;

- аналіз;

- контроль.

Усі вище перераховані функції взаємоповязані між собою. Через це можна затверджувати те, що для успішного функціонування підприємства необхідно здійснювати усі ці основні функції.

Кожна окрема господарююча структура на підприємстві виконує ті чи інші функції управління витратами. Так, функцію організації та мотивації виконує директор з фінансів. Він реалізує його за допомогою управлінського обліку. Тут предметом управління виступають витрати на управління. Функцію обліку та калькулювання виконує бухгалтерія. Це реалізується за допомогою бухгалтерського обліку. Функцію поточного планування виконують центри витрат за допомогою нормування. Аналізом та контролем займається центр контролінгу. Він реалізує ці функції за допомогою виконання порівняльного аналізу. Координацією як функцією управління витратами займається виробничий відділ. Вони реалізують цю функцію, що на них покладена, за допомогою такого методу, як системний підхід. Плануванням як однією з основних функцій управління витратами на підприємстві займається планово - економічний відділ. Вони для реалізації цієї функції використовують такий метод, як складання цільових програм. При цьому, обєктом управління виступає процес виробництво та безпосередньо підприємство в цілому. Предметом управління в даному випадку є:

- витрати на управління;

- витрати на техніку та технологію;

- енергетичні витрати;

- витрати на сировину та матеріали;

- транспортні витрати.

І перед усіма структурами управління витратами на підприємстві стоїть одне завдання - мінімізація витрат.

Розглянемо шляхи вдосконалення системи управління витратами.

Так як значну частку в структурі витрат підприємства займає оплата праці, то актуальною задачею є зниження трудомісткості послуг, що надаються, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності адміністративно - обслуговуючого персоналу. Зниження трудомісткості послуг, зростання продуктивності праці можна досягти різноманітними способами. Найважливіші з них :

- механізація та автоматизація виробництва

- розробка і використання прогресивних технологій

- зміна і модернізація застарілого обладнання.

Також важливе значення для підвищення продуктивності праці має належна її організація: підготовка робочого місця, повне його завантаження, використання передових методів і прийомів праці.

До шляхів зниження витрат за рахунок економії сировини, матеріалів, палива та енергії можна віднести наступні:

- використання ресурсозберігаючих технологічних процесів;

- підвищення вимогливості і повсюдне використання вхідного контролю за якістю сировини і матеріалів, що поступають від постачальників, а також комплектуючих виробів та напівфабрикатів;

- запровадження науково обґрунтованих норм використання матеріалів;

- зменшення витрат і відходів;

- вторинне використання матеріалів;

- зменшення заготівельно-складських витрат;

- скорочення транспортних витрат шляхом зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства;

- вирішення питання про те, чи проводити самим чи закупляти в інших виробників окремі компоненти або комплектуючі вироби.

Використання основних фондів впливає на розмір витрат через розмір амортизаційних відрахувань.

Поліпшити використання основних виробничих фондів можна за рахунок:

- підвищення коефіцієнту змінності обладнання;

- ліквідації нерегламентованих простоїв;

- зниження витрат на ремонт шляхом подовження міжремонтного періоду;

- збільшення терміну служби машин;

- поліпшення якості ремонтів;

- підвищення надійності і довговічності обладнання;

- вдосконалення системи планова - запобіжного ремонту;

- централізації і запровадження індустріальних методів ремонту.

Також необхідно вжити заходи зі скорочення адміністративно - управлінських витрат. На даному підприємстві апарат управління є досить громіздким, складним та багатоступінчастим, а це , в свою чергу, збільшує витрати на виробництво. Таким чином, треба переглянути організаційну структуру аналізуюємого підприємства та розробити заходи по скороченню чисельності адміністративного апарату. Можливо, необхідно буде змінити лінійну організаційну структуру на іншу, більш прогресивну на сьогоднішній день, можливо на матричну організаційну структуру.

Вирішальною умовою зниження собівартості послуг служить безперервний технічний прогрес. Запровадження нової техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, вдосконалення технології, запровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість послуг. Також можна запропонувати на підприємстві провести розширення спеціалізації та кооперації. Для цього підприємству потрібно встановити найраціональніші кооперативні звязки між підприємствами в тих галузях, які прямим чином повязані з основною діяльністю аналізуємого підприємства.

1.3. Значення ефективності системи управління витратами для успішного функціонування підприємства у сучасних умовах

Підприємство - це самостійний господарюючий суб`єкт, створений підприємцем або об`єднанням підприємців для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою задоволення загальних потреб та отримання прибутку [53]. Таким чином, головний мотив діяльності будь-якого підприємства - це максимізація прибутку. Прибуток підприємства залежить від багатьох чинників, головними з яких є витрати виробництва та попит на продукцію, що виготовляється. Таким чином, якщо витрати являють собою один з найважливіших факторів, які обмежують розмір прибутку, то керівництву любого підприємства необхідно здійснювати постійний аналіз витрат та планування їх величини на майбутнє. Серед величезної кількості підприємств України можна виділити три їх групи в залежності від того, як вони ставляться до управління витратами [50]:

1. Підприємства, які не рахують своїх витрат. На сьогоднішній день це невелика за чисельністю група.

2. Підприємства, головна ціль управління витратами для яких полягає у зниженні рівня витрат. Підприємства потрапляють до цієї групи через посилення конкурентної боротьби на ринку, через зменшення прибутку, через виникнення збитків. Ця група в Україні на сьогоднішній день є найчисельнішою.

3. Підприємства, мета яких - це збільшення обсягів продажу. Сюди потрапляють підприємства, які стурбовані проблемою собівартості. Вони , пройшовши через первинну стадію оптимізації витрат, підходять до зниження і планування собівартості професійно, тобто вони застосовують для цих цілей спеціальні методики. Однією з таких методик є розрахунок рівня беззбитковості. На сьогоднішній день ця група підприємств є найменшою за чисельністю.

Таким чином, необхідно прагнути до того стану, коли більшість українських підприємств буде належати до останньої, тобто третьої групи підприємств. Бо відомо, що навіть незначне на перший погляд зниження витрат може призвести до збільшення прибутку підприємства в декілька разів. Але збільшення прибутку можна досягти не лише за рахунок зниження витрат. Це можливо і за умови їх більш ефективного використання, тобто тоді, коли буде збільшена віддача від цих витрат, зокрема з кожного їх виду.

На короткій дистанції найдоступніший спосіб управління витратами - це їх зниження. У середньостроковій перспективі для управління витратами використовується механізм мотивації, який полягає у прив`язанні оплати праці менеджерів до результатів роботи підрозділу. Завдяки цьому можна підвищити ефективність їхньої роботи.

Роль менеджменту витрат полягає в тому, щоб знайти та впровадити найефективніший спосіб виробництва продукції і не лише зараз, а й з урахуванням перспективи. Власнику підприємства небайдуже, за допомогою якої величини витрат виготовляється продукція чи надається послуга. Навпаки, це питання його турбує в першу чергу, бо це головний чинник, від якого залежить розмір прибутку, який дане підприємство отримає в кінцевому рахунку.

Оцінка ролі витрат поступово змінюється в бік визначення ключової ролі управління витратами в забезпеченні ефективного розвитку будь-якого підприємства. Можна говорити про те, що управління витратами стає одним з найважливіших сегментів виробничого менеджменту. Також коло задач, що стоять перед фахівцями в даній області, постійно зростає.

Практика господарювання на українських підприємствах свідчить, що витрати сьогодні є суто об`єктом обліку, тоді як ринкові умови господарювання вимагають обов`язкового розгляду їх як об`єкта управління. Оптимізація рівня виробничих витрат повинна розглядатись як основа їхнього успішного функціонування, яка буде здатна забезпечити:

- рентабельність та прибутковість виробництва;

- високу конкурентоспроможність продукції, що виготовляється.

Визначення шляхів управління виробничими витратами - це багатоаспектна проблема, яка може мати безліч напрямів. Визначення пріоритетних напрямів у цій сфері зумовлене сучасними тенденціями розвитку і функціонування виробництва. Сьогодні такими тенденціями є:

- підвищення складності та якості продукції, що виготовляється;

- розширення та ускладнення процесів виробництва та робіт з обслуговування і управління виробництвом;

- автоматизація і механізація процесів;

- зниження трудомісткості виробництва;

- диверсифікація видів діяльності підприємств.

У результаті впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, тотальної автоматизації і механізації виробництва частка прямих витрат у собівартості продукції постійно знижується. Отже, актуальним питанням стає пошук шляхів управління не прямими, а накладними витратами.

Характерними рисами сучасного підприємницького середовища є його складність, багатогранність, динамізм, дедалі більший рівень конкуренції та глобалізації. Забезпечення ефективності підприємницької діяльності за таких умов потребує постійного вдосконалення методів і техніки управління бізнесом. В першу чергу це стосується витрат. Саме від рівня й динаміки витрат залежать не лише фінансові результати окремих підприємств та їхніх структурних підрозділів, а й ефективність формування національного доходу на рівні держави загалом.

Особливо актуальна проблема управління витратами на сьогодні для вітчизняних підприємств. Статистичні дані за 1994-2001 роки підтверджують значне зростання рівня витрат та, відповідно, зниження рентабельності діяльності як за основними галузями економіки України, так і за окремими галузями промисловості. Загалом за галузями економіки України рівень прибутку на 1 грн. витрат знизився більше ніж у 5 разів (з 25,6 % у 1996 році до 4,5% у 2001 році), а в таких галузях промисловості, як електроенергетика, хімічна й нафтохімічна пром исловість, машинобудування та металообробна, легка промисловість, рентабельність їхньої діяльності зменшилася більше ніж у 10 разів [10]. Але в останні роки ситуація дещо покращилася. Прибутки підприємств різних галузей економіки почали зростати з року в рік. Це говорить про те, що управління витратами стало більш ефективним, що цьому питанню на підприємствах приділяється значна увага. Так, за даними державного комітету статистики України, валовий прибуток підприємств у 2004 році значно збільшився порівняно з 2003 роком [28]. Але у 2005 році прибутки підприємств дещо знизилися, порівняно з 2004 роки. Причиною цього була політична нестабільність у країні, та як наслідок цього - економічний спад [29].

Спеціалісти й менеджери з обліку витрат несуть велику відповідальність з забезпечення такої системи управління витратами , яка б мала точні облікові дані, що необхідні для управлінських цілей, для визначення показників ефективності, прийняття стратегічних рішень щодо ціноутворення, складу продукції, технологічних процесів і розроблення нових виробів.

Нині одним з найефективніших методів економічних досліджень у науці управління є системний підхід, який розглядає об`єкт вивчення як частку цілого, і дає змогу краще уявити складні явища, а керівникам - зрозуміти організацію та ефективніше досягати цілей діяльності. Застосування системного підходу допомагає також глибше вивчити об`єкт, одержати повніше уявлення про нього, визначити причинно-наслідкові зв`язки між окремими частинами обєкта. Головною ознакою системного підходу є динамічність, взаємодія і взаємозвязок елементів, комплексність і цілісність. Зважаючи на те, яку роль відіграють витрати у розвитку підприємства і в забезпеченні інтересів цього власників, постає потреба побудови ефективної системи управління витратами підприємства, що є процесом розроблення і прийняття управлінських рішень за всіма аспектами їхнього формування й розподілу на підприємстві. При цьому важливо зазначити, що витрати є основною складовою показника ефективності діяльності підприємства - прибутку, тому побудову системи управління витратами слід розглядати як комплексну систему управління чинниками, що прямо або опосередковано впливають на розмір прибутку.

Система управління витратами підприємства має ґрунтуватися на найдосконаліших формах і методах контролю й управління витратами. Метою контролю є виявлення стану, а метою управління - забезпечення роботи, яка відповідає первісним планам. На сьогоднішній день досвід підприємств в організації системи управління витратами зводиться переважно до перевірок виробничих показників, фінансових результатів, стану майна. Але за умови економічної зацікавленості у кінцевих результатах необхідна така система управління, функції якої зумовлені ефективністю використання ресурсів.

Що ж до економіки вітчизняних підприємств, то створення систем управління витратами перебуває на тому рівні, коли менеджери вже усвідомили її цінність, але ще не мають достатніх знань у цій сфері. На жаль, в Україні сьогодні бракує публікацій про проблеми створення ефективних систем управління, котрі враховують характерні риси вітчизняних підприємств і умови їхньої діяльності. Тому досить важко організувати налагоджену систему, яка б забезпечувала ефективну роботу підприємства шляхом формування інформації про витрати й доходи як основи для прийняття оптимальних управлінських рішень.

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА “ПАВЛОГРАДСЬКОМУ ЕНЕРГОПІДПРИЄМСТВІ”

2.1. Загальна характеристика підприємства

В травні 1965 року було створене Павлоградське управління тресту «Павлоградвугілля», а у 1975 році Павлоградське єнергоуправління увійшло до складу виробничого обєднання з виробітку вугілля «Павлоградвугілля»

У 1996 році законом України «Про підприємство», Наказом Президента України № 224 від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, які створюються в процесі корпоратизації та приватизації», а також №116 від 07.02.1996 р. «Про структурну перебудову вугільної промисловості» згідно приказу Мінвуглепрому України від 16.09.1996 р. №463 «Про створення ГВАТ шляхом перебудови державних підприємств Мінвуглепрому в державні відкриті товариства» державне підприємство «Павлоградське енергопідприємство» перебудоване в державне відкрите акціонерне товариство «Павлоградське енергопідприємство» - дочірнє підприємство ВАТ «Павлоградвугілля». Філія ВАТ «Павлоградвугілля» «Павлоградське енергопідприємство» створена Наказом Фонду держмайна України від 28.11.2003 р. № 2145 «Питання реорганізації ВАТ «ДХК» «Павлоградвугілля».

Основним видом діяльності Павлоградського енргопідприємства є виробництво теплової енергії котельними підприємства, а також передача електроенергії.

Основною сировиною для виробництва теплової енергії є вугілля, яке надається шахтами ВАТ «Павлоградвугілля». Виробництво теплоенергії здійснюється котельними підприємства, які працюють на твердому паливі, що розташовані на шахтах ВАТ «Павлоградвугілля». Вони ж і є головними споживачами продукції енергопідприємства.

На балансі енергопідприємства знаходяться:

котельні - для виробітку теплової енергії для шахт та підприємств ВАТ «Павлоградвугілля» , а також котельні для виробітку теплової енергії для міст Тернівка та Першотравенськ.

Середньорічний обсяг теплоенергії складає 400 тис. ГКал.

- підстанції шахт ВАТ «Павлоградвугілля» для передачі електроенергії з обсягом послуг на суму більш ніж 2 млн. грн.

- повітряні та кабельні мережі для передачі електроенергії.

- виробнича та електротехнічна лабораторії, які надають спеціалізовані послуги шахтам та підприємствам ВАТ «Павлоградвугілля».

Основний персонал Павлоградського енергопідприємства:

- машиніст (кочегар) котельної

- апаратник ХВО

- оператор теплового пункту

- слюсар-ремонтник

- електромонтер з ремонту та обслуговування електрообладнання

- електромонтер з обслуговування підстанцій

- електромонтер ОБВ

Статутний капітал підприємства у сумі 5542,5 тис. грн. згідно передавального балансу станом на 01.07.1996 р. та актом оцінки цілісного майнового комплексу від 17 вересня 1996 р. , затвердженого Міністерством вугільної промисловості.

Статутний капітал підприємства поділений на 22170000 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 грн. кожна.

Так як Павлоградське енергопідприємство надає свої послуги підприємствам та шахтам ВАТ «Павлоградвугілля» , то конкурентів у нього з надання аналогічних послуг немає.

Павлоградське енергопідприємство належить до Міністерства палива та енергетики України та є підприємством, що обслуговує вугільну промисловість, тому його функціонування в певній мірі залежить від стану розвитку вугільної промисловості. До проблем, які впливають на діяльність підприємства можна віднести відсутність передової технології, відсутність належної ремонтної бази, тривалий термін експлуатації обладнання.

Повна адреса Філії ВАТ «Павлоградвугілля» «Павлоградське енергопідприємство» - 51400, м. Павлоград Дніпропетровської області, вул. Степового Фронту, 9.

2.2. Характеристика технологічного процесу виробництва продукції

Технологічний процес - це процес переробки сировини та інших виробничих ресурсів з використанням певної технології в готову продукцію (послуги).

Технологія виробництва має велике значення в процесі виробництва. Від неї залежить сам результат виробництва та характеристики кінцевого продукту. Дотримання технології виробництва забезпечить якісний результат, а порушення технологічних умов негативно позначиться не лише на якостях кінцевого продукту, а й може спричинити виникнення небезпечної або навіть аварійної ситуації для працівників.

На підприємстві для здійснення технологічного процесу використовується тверде паливо (камяне вугілля), що поділяється на марки, кожна з яких має свої якісні характеристики.

Кожна котельня філії ВАТ ДХК “Павлоградвугілля” ” Павлоградське енергопідприємство“ працює на вугіллі різних марок. Розглянемо якість вугілля на котельних підприємства (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

ДГр та Гр - це рядове вугілля, а к-т 13-25 - це концентрат вугілля, тобто це збагачене вугілля.

Видаток палива розраховується за формулою:

В = (Q х b) / k , (2.1.)

де В - видаток палива;б

Q - кількість виробленої теплової енергії;

b - питомий видаток палива на 1 Гкал;

k - коефіцієнт переводу в умовне паливо (тепловий коефіцієнт).

Питомі витрати палива при споживанні вугілля приймаються у відповідності до “Розрахункових питомих витрат палива на випуск тепло енергії котельними ВАТ ”Павлоградвугілля” від 10.02.2004 р.” з експертним висновком державної інспекції з енергозбереження № 04.В18 - 05.01024.75.11.3.-Н12 та згідно режимних карт.

Тепловий коефіцієнт переводу натурального палива в умовне паливо для вугілля (k) складає:

ДГ 13-25, k = 0,84 ДГр (Терн.), k = 0,61

Гр. (Ювіл.), k = 0,61 Гр (Сам.), k = 0,60

Гр. (Степ.), k = 0,69 ДГр (Дніп.), k = 0,60

Гр. (Павл.), k = 0,60 ДГр (Г-к), k = 0,58

Гр. (З-Д), k = 0,63 гр. (Сташ.), k = 0,61

ДгР (Благ.), k = 0,54

У 2006 році на котельних енергопідприємства фактична питома вага видатку палива склала 200,6 кг. у. п. / Гкал, замість запланованої 185,6 кг. у. п. / Гкал. Збільшення питомого видатку палива на виробіток теплової енергії котельними підприємства порівняно з нормованим обумовлено наступними причинами:

1. Для котельних, що використовують концентрат фракції 0-13, він поставлявся з підвищеною зольністю до 25,9 % (при нормі 16%).

2. Згідно ДСТУ 8183 - 86 “Вугілля кам яне й антроцит Донецького басейну для шарового зпалювання” у котельних повинне зпалюватися вугілля з зольністю 25 - 30%, а фактична зольність вугілля сягає 40%. Це призводить до зниження ККД котлів на 6 - 10%.

3. Значна частка вугілля дрібної фракції збільшила просипання вугілля на решітці. Так, за плановими втратами від механічного недорогу для топок прямого ходу у 11 % фактичне просипання сягає 15 - 16 %.

4. Через відсутність критих складів вугілля фактична вологість сягає 15% при нормі у 10%.

5. Нормована величина питомого видатку палива та еквівалентний коефіцієнт, що вказаний у розрахунковому балансі, прийняті на базі теоретичних розрахунків і планової характеристики палива. Для визначення фактичних ККД котлів, норм розходування палива, еквівалентних коефіцієнтів необхідна наладка кожного котла спеціалізованою організацією. Подібні наладки на підприємстві через відсутність коштів фінансування не здійснюються протягом останніх трьох років.

Що стосується готової продукції, то вона представлена у вигляді теплової енергії. Опалювальний сезон розпочинається тоді, коли температура повітря протягом трьох діб становить + 8 С. Теплова енергія, що виробляється котельними підприємства, є різною для кожного споживача за своєю температурою. Ця температура залежить від температурного графіку по кожному зі споживачів. Також вона залежить і від температури зовнішнього повітря. Так, кожне підприємство на початку опалювального сезону подає заявку на енергопідприємство, де вказує ту температуру, яка повинна бути в опалювальних мережах. Ця температура різна для кожного споживача. Також у заявці вказується обсяг тепломережі для кожної окремої котельної, видаток води, тиск у трубопроводі, що подає воду (пар), тиск у зворотньому трубопроводі , норму втрати. Також підприємство - споживач вказує по кожному місяцю окремо кількість теплової енергії, що споживається у Гкал та загальну кількість теплової енергії на весь опалювальний сезон. Замовник обовязково вказує тип водонагрівального котла та кількість теплової енергії та вугілля тієї чи іншої марки для гарячого водопостачання підприємства по кварталам. Приклад заявки можна знайти у додатку Б. Потім на базі існуючого на підприємстві температурного графіку, який враховує температуру зовнішнього повітря, необхідну споживачеві температуру, температуру в трубопроводі, що подає воду (пару) та температуру в зворотньому трубопроводі розраховується температура, з якою буде подаватися вода споживачеві. Температурного графіку представлений у додатку В.

Сутність технологічного процесу полягає в виробництві котельною установою, що працює на твердому паливі, теплової енергії.

Технологічний процес здійснюється за наступною технологічною схемою.

Повітря, необхідне для горіння, подається у топку котла за допомогою вентилятора (В13), а вода потрапляє до котла за допомогою живильного насосу (Н18). Димові гази з котла потрапляють в атмосферу через димову трубу (Т11) димососом (Д12).

Тверде паливо конвеєрами вуглеподачі (В1) потрапляє в бункера котлів (20). після цього тверде паливо закидувачами (З15) передається на решітку котлів (К17) та згорає у топці котлів. Після цього згорівши паливо у вигляді шлаку через бункер (Б14) потрапляє у ванну золовидалення (З23), потім транспортується в бункер (Б24) і, потрапляючи на конвеєр золовидалення (З22), видаляється з котельної.

Повітря, необхідне для горіння, по повітряводу (П25) забирається з котельної або вулиці вентилятором (В13) та подається до повітронагрівача (П9), де воно підігріває повітря, яке подається у топку.

Потім димові гази за рахунок розрідження, яке створюється димососом (Д12), подається до батарейного циклону (Ц10). Там димові гази очищуються від золи та залишків палива, що не згоріло, і вже очищеними подаються димососом до димової труби та потрапляють до атмосфери.

З батарейного циклону (Ц10) зола видаляється конвеєрами (К21). Сира вода потрапляє на фільтри ЖВО (Ф16), помякшується, а вже потім знекиснюється в деаераторі (Д19). Після цього вода за допомогою живильного насосу (Н18) потрапляє до барабану котла №2. Тут вода нагрівається, у котлі вода перетворюється на пару на радіаційних (Р8) та конвективних (К5) поверхнях нагріву та потрапляє до пароперегрівника (П6) через колектори (К4). Тут вода перегрівається та направляється до споживачів.

Для сепарації вологи з пари у верхньому барабані встановлені сепаратори пари (С23). На верхньому барабані встановлений монометр, водовимірні колонки та протизастережні клапани.

Що стосується живильної води, яка використовується під час технологічного процесу, то вона має наступні норми якості (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

До основного устаткування підприємства належать:

- котлоагрегати;

- економайзери;

- повітронагрівачі.

Котлоагрегати використовуються двох видів:

- Парові котли з тиском до 0,07 КГС / см² та з тиском до 13 КГС / см². Це пристрої, що мають топку для спалювання палива та виробітку пари.

- Водогрійні котли з температурою до 115 С та вище 115С. Це пристрої, які мають топку для зпалювання палива та виробітку гарячої води.

Найбільш поширеними на підприємстві є котлоагрегати серії КЕ, а саме КЕ- 10-14С та котлоагрегати КВ - ТС, а саме КВ-ТСВ-10. Котлоагрегати серії КЕ - це котли низького тиску, з виробітком від 2,5 до 25 т / ч. Ці котли призначені для зпалювання твердого палива. Ці котлоагрегати двохбарабанні, вертикально - водотрубні з екранною топочною камерою та розвиненим конвективною сукупністю труб. Котлоагрегати цієї серії комплектуються шаровими механічними топками з пневмомеханічними закидувачами та решітками зворотнього ходу, призначеними для зпалювання камяного та бурого вугілля та працюючими за завищених напругах дзеркалу горіння. Топочні камери створені боковими екранами, фронтовою та задніми стінками з вогнеупорної цегли.

Котлоагрегати серії КВ -ТС розроблені з урахуванням максимального рівня заводської блочності та уніфікації деталей, елементів та вузлів котлоагрегатів, працюючих на різних видах палива. Для цих котлоагрегатів прийняті обмеження з виду та якості палива: не підлягають спаленню високозольне, високовологе буре вугілля , відходи вуглезбагачення , вугілля з теплотою згорання < 2800 Ккал / кг, а також сланці, торф та інші види твердого палива з великим вмістом сірки. Ці котлоагрегати призначені для шарового спалювання твердого палива з повітронагрівачем. Топочна камера має горизонтальний вигляд. Конвективна поверхня нагріву розташована у вертикальній шахті з підйомним рухом газів. Повітронагрівач котлоагрегату розташований за межами конвективної шахти. Схема циркуляції у даних котлоагрегатах наступна: поступовий рух води по поверхні нагріву, вхід - у нижчий колектор лівого бокового топочного екрану, вихід - з нижнього лівого колектору конвективного блоку. Обмурівка натрубна, каркасу немає. Топочний та конвективний блоки мають опори, приварені до нижніх колекторів котлоагрегату.

Розглянемо основні технічні характеристики котлоагрегатів КЕ - 10- 14С та котлоагрегатів марки КВ-ТСВ-10.

Усі дані представимо у вигляді табл. 2.3 та табл.2.4.

Таблиця 2.4Технічні характеристики водогрійниого котлоагрегату КВ-ТС-10

Економайзер - це пристрій, призначений для нагріву живильної води, що потрапляє у паровий котел. Для нагріву використовуються димові гази, які виходять з котла.

Повітрепідігрівач - це пристрій, призначений для підігріву повітря після вентилятора. Використовує тепло димових газів.

На підприємстві використовується монометр для виміру тиску, при чому вони поділяються на такі види:

- технічні;

- електроконтактні (ЕКМ);

- кисневі;

- ацетиленові;

- пропанові.

Кожний з видів монометрів має свої характеристики. Розглянемо ці характеристики, що наведені у табл. 2.5.

Таблиця 2.5.

Ліміти виміру регламентовані ДСТУ і коливаються у наступних межах (ГКС /см²):

0-0,6 0-10

0-1 0-16

0-1,6 0-25

0-2,5 0-40

0-4 0-60

0-6

Таким чином слабким місцем у технології виробництва є те, що велика кількість тепла, яке могло б бути використано в процесі виробництва готової продукції, втрачається. Саме цей момент потрібно вирішити, бо це призводить до додаткових витрат підприємства.

2.3. Аналіз обсягу надання послуг

Аналіз обсягу надання послуг значною мірою впливає на розмір витрат, які несе підприємство. Проаналізуємо обсяг наданих підприємством послуг за 2005 та 2006 роки у вартісному та натуральному виглядах (табл.2.6.).

Таблиця 2.6.

Таким чином, з табл. 2.6 видно, що у 2005 році послуги були надані у більшому обсязі, ніж було заплановано. Це повязане з тим, що опалювальний сезон у 2005 році був довшим, ніж очікувалося. А у 2006 році послуг надано менше, ніж це планувалося, що повязане зі скороченням опалювального сезону.

Таким чином, можна казати, що ні у 2005 році, ні у 2006 році план з обсягу послуг не був виконаний, але можна стверджувати, що у 2006 році, порівняно з 2005 роком відхилення від плану значно скоротилося, ніж у попередньому році. А це свідчить про позитивну тенденцію на підприємстві. Але, що стосується обсягу послуг взагалі, то він скорочується. Тобто у 2005 році було заплановано надати послуг на 26187 тис. грн., а уже у 2006 році у плані була закладена цифра у 25119 тис. грн. Це свідчить про те, що обсяги реалізації скорочуються. Це негативний момент для підприємства, бо знижує його прибуток.

2.4. Аналіз основних виробничих фондів підприємства

Основні виробничі фонди (ОВФ) представляють собою засоби виробництва, які приймають участь в декількох виробничих циклах та переносять свою вартість на готову продукцію частково у вигляді амортизаційних відрахувань [42].

ОВФ впливають на розмір витрат, які несе підприємство в процесі здійснення своєї виробничо - господарської діяльності, шляхом перенесення частини вартості у вигляді амортизаційних відрахувань на собівартість послуг.

Розглянемо рух виробничих фондів «Павлоградського енергопідприємства». Для цього заповнимо табл. 2.7 та табл. 2.8.

Таблиця 2.7

Проаналізуємо рух основних фондів підприємства за допомогою розрахунку нижченаведених показників.

, (2.2)

де ОВЗ_сг - середнерічна вартість ОВЗ, тис. грн.;

ОВЗ_нг -вартість ОВЗ на початок року , тис. грн.;

ОВЗ_нг -вартість ОВЗ на початок року , тис. грн.;

ОВЗ_нг -вартість ОВЗ на початок року , тис. грн.;

ОВЗ_нг -вартість ОВЗ на початок року , тис. грн.;

ОВЗ_нг -вартість ОВЗ на початок року , тис. грн.;

ОВЗ_вв - вартість введених ОВЗ, тис. грн.;

ОВЗ_виб - вартість вибувших ОВЗ, тис. грн.;

М_д -кількість цілих місяців дії введених ОВЗ;

М_бд кількість цілих місяців бездії вибувших ОВЗ

ОВЗ 2005 сг = 44381 + 19458 + 353 = 63486 (тис.грн.)

ОВЗ 2006 сг = 42434 + 2156 + 209 = 44381 (тис. грн.)

Для аналізу й оцінки ефективності використання ОВЗ використовують такі показники як: фондовіддача, фондомісткість та фондоозброєнність.

Фондовіддача (ФВ) - це відношення обсягу послуг до вартості ОВЗ підприємства. Вона показує, скільки послуг (в грн.) підприємство надає на 1 грн. ОВЗ.

Фондомісткість (ФМ) - це показник, який є оберненим фондовіддачі. Він показує, скільки грн. ОВЗ приходиться на 1 грн. наданих підприємством послуг.

Фондоозброєнність (ФО) - це відношення вартості ОВЗ до середньосписочної чисельності промислово-виробничого персоналу, тобто того, що безпосередньо приймає участь в процессі виробництва.

Розрахуємо вище перераховані показники. Результати розрахунків представимо у вигляді табл. 2.9.

Таблиця 2.9

Таким чином, видно, що показник фондовіддачі як у 2005, так і в 2006 роках є досить низьким. Причиною цьому може бути те, що виробничі фонди підприємства є застарілими. Також у 2006 році обсяг послуг, що надаються підприємством, знизився на 6,87%, що й знижує даний показник.

Що стосується фондомісткості послуг, то даний показник є досить високим. Це виникає з причини того, що надання послуг підприємством є досить складним процесом з використанням складної технології. Тобто виробництво послуг на підприємстві є досить фондомістким. Але у 2006 році, порівняно з 2005 роком, цей показник знизився на 25%. Це відбулося через те, що у 2006 році не проводилася до оцінка основних засобів, що значно занизило їх реальну вартість на той час. Фондоозброєність праці на підприємстві є досить високою. Це позитивний момент в діяльності підприємства, бо говорить про достатній рівень забезпеченості обладнанням працівників. Але у 2006 році цей показник значно знизився у порівнянні з 2005 роком (на 21,91%). Це відбулося, головним чином, за рахунок того, що у 2006 році не була проведена дооцінка вартості основних засобів.

Далі розрахуємо показники руху ОВФ. Це такі коефіцієнти: коефіцієнт оновлення, коєфіцієнт вибуття та коєфіцієнт приросту. Розрахуємо вищеперераховані показники:

Кон = ОВЗ вв/ ОВЗ кр; (2.3)

Квиб = ОВЗ виб/ ОВЗ пр; (2.4)

Кприр = (ОВЗ вв - ОВЗ виб) / ОВЗ кр, (2.5)

де Кон - коефіцієнт оновлення

Квиб - коєфіцієнт вибуття

Кприр - коєфіцієнт приросту

ОВЗ вв - ОВЗ , введені у виробництво, тис. грн.

ОВЗ кр - ОВЗ на кінець року, тис.грн.

ОВЗ пр - ОВЗ на початок року, тис.грн.

ОВЗ виб - ОВЗ, вибувші з виробництва, тис. грн.

Розрахуємо також коефіцієнт зносу обладнання.

КЗ = А / ОВЗ_СГ, (2.6)

де А - сума нарахованої амортизації.

Представимо результати розрахунків у вигляді табл. 2.10.

Таблиця 2.10

Як бачимо, у 2006 році, порівняно з 2005 роком, коефіцієнт оновлення є вищим. Це позитивна тенденція, бо говорить про оновлення та забезпечення технічної бази підприємства. Коефіцієнт вибуття знизився у 2006 році, порівняно з 2005 роком. Це відбулося за рахунок зменшення кількості вибувших з виробництва основних засобів. Що стосується коефіцієнту приросту, то він збільшився у порівнянні з попереднім роком на 69,23%. Це відбулося за рахунок введення значної кількості нового обладнання, та зменшення кількості ви бувшого з виробництва обладнання. Коефіцієнт зносу у 2006 році знизився, порівняно з 2005 році. Це є позитивною тенденцією, яка відбулася за рахунок того, що надійшли нові інструменти, інвентар, інші основні засоби та нематеріальні активи.

2.5. Аналіз трудових показників

Персонал - це особистий склад будь - якого закладу, підприємства.

Персонал - це сукупність постійних працівників підприємства, що мають певну професійну підготовку або досвід практичної діяльності.

Тобто персонал - це трудовий ресурс підприємства, який він використовує в процесі виробництва.

Основним показником ефективності використання трудових ресурсів є продуктивність праці.

Продуктивність праці - це показник, що характеризує міру ефективності праці окремого працівника в середньому на підприємстві. Він розраховується як відношення обсягу наданих послуг до середньоспискової чисельності працівників підприємства [42].

На підприємстві використовуються два методи виміру продукивності праці:

- натуральний, тобто за якого обсяг послуг вимірюється в натуральному вираженні.

- вартісний, за якого обсяг послуг вимірюється в вартісному вираженні.

Фопд оплати праці (ФОП) - це сума усіх грошових коштів підприємства, призначених для виплати заробітної плати працівникам.

ФОП включає [24]:

- основну заробітну плату - це заробітна плата відрядна та погодинна, а також оплата відряджень.

- додаткова заробітна плата - це доплати за поверхнормативний робочий час, роботу в нічний час, поєднання профессій, профессіональну майстерність, роботу в святкові та вихідні дні.

- інші компенсаційні виплати - це матеріальна допомога, соціаьні пільги, юбілейні премії, доплати за особливо важливі доручення.

Аналіз трудових показників «Павлоградського енергопідприємства» представлений у табл. 2.11.

Таблиця 2.11

З табл. 2.11 видно, що ФОП у 2006 році, порівняно з 2005 роком значно збільшився, точніше на 39,64%. Це відбулося за рахунок того, що у 2006 році відбулося підвищення рівня мінімальної заробітної плати. ФОП виріс у 2006 році, незважаючи на те, що середньосписочна чисельність персоналу знизилася на 11,7%. Із даних табл. 2.11 видно, що через підвищення рівня мінімальної заробітної плати середня заробітна плата робітників зросла у 2006 році, порівняно з 2005 роком, на 74,84%, а середній рівень заробітної плати ІТР зріс на 51,02%. Чисельність персоналу знизилася за рахунок скорочення штатів через застосування компьютерної техніки на підприємстві, що дало змогу вивільнити частину персоналу.

На основі вищенаведених даних розрахуємо продуктивність праці пероналу за категоріями у натуральному та вартісному показниках:

ПП вар= Vвир.вар / Чсередн., (2.7)

де ПП вар - продуктивність праці у вартісному вираженні;

Vвир.вар - обсяг виробництва у вартісному вираженні, тис. грн.;

Чсередн - середньосписочна чисельність персоналу, чол.

Тепер розрахуємо продуктивність праці у натуральному виражкенні:

ПП нат = V вир.нат / Чсередн. (2.8)

де ПП нат - продуктивність праці у натуральному вираженні;

Vвир.нат - обсяг виробництва у натуральному вираженні, Гкал.

Результати розрахунків представлено у табл. 2.12.

Таким чином, видно, що продуктивність праці робітників у 2006 році збільшилась як у вартісному вираженні, так і у натуральному. Причиною цьому є те, що за умови скорочення чисельності персоналу у 2006 році на 10,48%, обсяг послуг, що надається аналізуємим підприємством, знизився лише на 6,87%. Це позитивна тенденція і свідчить вона про якісну організацію трудового процессу на підприємстві.

2.6. Аналіз витрат за елементами

Аналіз витрат за елементами дасть змогу проаналізувати виробничу собівартість послуг підприємства за 2005 та 2006 роки, а також проаналізувати динаміку змін за основними статтями (табл. 2.13).

Проаналізувавши табл. 2.13, можна зробити висновок про те, що у 2006 році, порівняно з попереднім, тобто 2005 роком, витрати виробництва послуг збільшилися на 10,2%. Це відбулося, головним чином, за рахунок збільшення витрат за статтею «Фонд оплати праці» та «Нарахування на ФОП», які зросли відповідно на 39,6% та 31%. Це відбулося через збільшення рівня мінімальної заробітної плати. Але у 2006 році спостеріггається зменшення витрат за статтею «Матеріальні витрати» на 20%. Це сталося тому, що у 2006 році підприємством було надано менший обсяг послуг ніж у 2005 році. Але Збільшення витрат за статтею «Амортизація » на 67,7% відбулося за рахунок того, що у 2006 році було введено частину ОВЗ, а також була здійсненна переоцінка основних виробничих засобів підприємства. Збільшення розміру витрат за сиаттею «Інші витрати» на 8,12% відбулося за рахунок того, що у 2006 році були підвищені ставки деяких податків. Зокрема, податку на воду.

2.7. Аналіз собівартості продукції

Собівартість - це грошове вираження витрат підприємства на виробництво, реалізацію продукції (робіт, послуг).

В залежності від складу витрат розрізняють собівартість [46]:

- індивідуальну (витрати на виготовлення конкретного виду виробу);

- технологічну ( сума витрат на організацію технологічного процесу виготовлення продукції);

- цехову ( складається з технологічної собівартості);

- виробничу ( сума витрат підприємства, що включає цехові та загальногосподарські витрати на виробництво продукції);

- повну ( складається з виробничої собівартості та витрат, повязаних з реалізацією продукції та іншими невиробничими витратами);

- середньогалузеву (основа встановлення оптової ціни на продукцію).

Собівартість - це фактор росту прибутку підприємства, джерело його виробничого та соціального розвитку [46].

Проаналізуємо собівартість продукції по філії ВАТ “Павлоградське Енергопідприємство” за 2005 рік та 2006 рік. Усі дані зведемо у табл. 2.14 та табл. 2.15.

Таблиця 2.14

Таблиця 2.15

Таким чином, видно, що у 2005 році було перевищено плановий рівень витрат на виробництво більш ніж у два з половиною рази. Це повязане зі значним подорожчанням матеріалів, які купуються у фірми - постачальника та незапланованими витратами, повзаними з ремонтами застарілого обладнання, подорожчанням покупних ТМЦ та іншими. Теж саме спостерігається у 2006 році. Через це гостро стоїть питання про перехід до давальницької схеми постачання сировини. Хоча спостерігається тенденція незначного скорочення рівня матеріальних витрат у 2006 році у порівнянні з попереднім роком. Це відбулося за рахунок того, що знизився обсяг наданих послуг у 2006 році порівняно з 2005 роком. Також у 2005 році перерозходування палива становить 19%, ніж було заплановано. Це повязане з неекономним використанням паливо - мастильних матеріалів, використанням їх не за призначенням. У 2006 році ситуація значно покращилася. Це повязане з встановленням суворого контролю за використанням паливо - мастильних матеріалів. Але з дизпаливом ситуація залишається незмінною та перевищує запланований розмір майже удвічі як у 2005, так і у 2006 році. У 2005 році спостерігається відхилення фактичного розміру розходування вугілля від планового на 17,96%. Це повязане з невідповідністю якості вугілля. Вугілля, що постачалося підприємство, мало меншу тепло утворюючу здатність, ніж повинна бути у вугілля даної марки. Але ситуація покращилася у 2006 році. У 2005 році у порівнянні з 2006 роком спостерігається економічне використання бензину. Це повязано з меншою кількістю відряджень та контролем за несанкціонованим використанням. А у 2005 році перевищення плану з використання бензину знаходиться на рівні 53,2%. У 2006 році собівартість продукції фактична вища ніж у 2005 році. У 2006 році значно збільшилися витрати на електроенергію. Це повязане з використанням її на невиробничі цілі та з підвищенням тарифів. У 2006 році значно зросли витрати на послуги виробничого характеру. Сюди включаються послуги організацій, які не входять до складу ВАТ “Павлоградвугілля”. Причиною цього стало підвищення вартості послуг, порівняно з минулим 2005 роком. У 2006 році витрати на оплату праці значно перевищують ті, що були у 2005 році. Це відбулося за рахунок того, що у 2006 році відбулося підвищення рівня мінімальної заробітної плати. Також це спричинило збільшення рівня відрахувань на соціальні заходи. Хоча і у 2005 році, і у 2006 році не було досягнуто того рівня соціальних виплат, які були заплановані. Також у 2006 році зросли амортизаційні відрахування. Це свідчить про те, що у 2006 році відбулося покращення ситуації з устаткуванням підприємства, а саме відбулося оновлення технічної бази підприємства, що є позитивним моментом у діяльності підприємства. Що стосується інших грошових витрат підприємства, то вони у 2006 році залишилися майже на тому ж рівні, що і у 2005 році. Це говорить про те, що ставки налогів з підприємства за ведення господарської діяльності у 2006 році залишилися майже без змін щодо 2005 року. У 2006 році зросли адміністративні витрати підприємства. Це повязано з підвищенням оплати праці працівників управлінського апарату, ростом витрат на звязок через впровадження корпоративного мобільного звязку та збільшенням канцелярських витрат, порівняно з 2005 роком.

2.8 Аналіз фінансових результатів

До основних фінансових показників діяльності будь - якого підприємства можна віднести наступні: виручка, отримана від реалізації послуг, валовий прибуток, чистий прибуток, рентабельність продаж, рентабельність чистого прибутку, рентабельність валового прибутку та інші.

Розглянемо та проаналізуємо основні фінансові показники діяльності «Павлоградського енергопідприємства» ( табл. 2.16).

Як видно з табл. 2.16, і у 2005 році, і у 2006 році підприємство несе збитки від своєї діяльності. Це негативний момент, але у 2006 році розмір збитків зменшився у порівнянні з 2005 роком. Причиною виникнення збитків на підприємстві є великий рівень витрат. Зокрема, у 2005 році собіватрість послуг значно перевищувала чистий дохід від реалізації послуг. Саме це є основною причиною того, що підприємство несе збитки. Через це необхідно на підприємстві розробити та вжити ряд заходів зі зниження собівартості послуг, що надаються.

Таким чином діяльність підприємства є збитковою, тому розрахунок рентабельності виробництва не має сенсу. Ця ситуація потребує негайного її вирішення.

2.9 Аналіз системи управління витратами у Філії ВАТ «Палоградвугілля» «Павлоградське енергопідприємство»

Управління витратами на підприємстві здійснюється з метою пошуку резервів зниження витрат, і відповідно, максимізації прибутку.

Управлінням витратами на аналізуємому підприємстві займається планово - економічним відділом, який виконує наступні завдання:

- формування планових витрат за усіми видами діяльності підприємства;

- здійснення аналізу у розрізі кожного елементу на базі понесених фактичних витрат;

- визначення відсотку виконання плану з витрат;

- аналіз чинників, що спричинили відхилення фактичного розміру витрат від запланованого;

- формування бюджету руху грошових коштів та бюджету прибутку та видатків;

- оптимізація та корегування витрат у розрізі кожного елементу витрат.

Проаналізувавши систему управління витратами на Палоградському енергопідприємстві, можна зробити висновок, що вона є неефективною. Про це свідчить те, що планово - економічним відділом не закладаються до планових витрат непередбачувані витрати, які на підприємстві є досить великими з наступних причин:

- розмір фактичних матеріальних витрат значно перевищує запланований через те, що виникає потреба у частих незапланованих ремонтах у звязку з використанням застарілого обладнання, не враховується індекс інфляції та збільшення цін на покупні ТМЦ та комплектуючі, не передбачається збільшення тарифів на комунальні послуги, не враховується можливість виникнення аварій та витрат на їх усунення;

- фактичний рівень амортизаційних витрат значно перевищує запланований через те, що на підприємстві використовується обладнання з нульовою залишковою вартістю. Керівники дуже часто не бачать потреби у придбанні нового обладнання після закінчення строку експлуатації старого, на яке вже не нараховуються амортизаційні відрахування але яке ще працює. Через це виникає потреба у визначенні вартості цього обладнання. Запрошується незалежний експерт, який оцінює обладнання. Все це потребує додаткових витрат на оплату праці експерта та на нові амортизаційні відрахування на це обладнання, які не плануються.

Таким чином основними недоліками в системі управління витратами є те, що планування витрат здійснюється по факту, тобто від досягнутого, а не на перспективу. Також на підприємстві не розраховуються основні фінансові показники діяльності.

Необхідно удосконалити систему управління витратами, а саме розробити ряд заходів з її зниження. В першу чергу це стосується зниження матеріальних витрат та амортизаційних відрахувань. Також необхідно переглянути ФОП як працівників, так і адміністративного аппарату, бо він збільшився у 2006 році більш ніж удвічі, порівняно з 2005 роком. Звісно на це вплинуло законодавче збільшення розміру мінімальної заробітної плати, але все ж таки необхідно розробити заходи зі зменшення ФОП. Також, праналізувавши використання трудового потенціалу підприємства, можна сказати, що необхідно розробити заходи з підвищення продуктивності праці та зі зниження трудомісткості продукції. Бо продуктивність праці персоналу хоч і підвищилась у 2006 році, порівняно з 2005 роком, та все ж таки залишається не на бажаному рівні. А що стосується трудомісткості продукції, то цей показник на підприємстві є досить високим і потребує регулювання в бік зменшення. Такж необхідно зменшувати рівень непродуктивних витрат.

Що стосується системи управління основними фондами на підприємстві, то вона є також неефективною та потребує змін.

Такж необхідно переглянути адміністративні витрати, бо вони є дуже високими і значно збільшують загальні витрати підприємства.

РОЗДІЛ 3 РОЗРОБКА ЗАХОДІВ З ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Прогноз ринків збуту

Розглянемо основних споживачів теплової енергії, виготовляємої котельними підприємства, та обсяг послуг, що були спожиті ними у 2006 році.

Таблиця 3.1