Система соціального захисту в Україні

119

Міністерство освіти та науки України

Львівський національний університет імені Іванв Франка

Дипломна робота

на тему:

«Система соціального захисту населення в Україні»

План:

ВСТУП

РОЗДІЛ. 1. Теоретико - методологічні основи дослідження системи соціального захисту населення

1.1. Суть, необхідність та інструментарій соціального захисту населення

1.2. Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту··

1.3. Проблема соціального захисту в концепціях провідних економічних

шкіл.

1.4. Моделі соціального захисту населення зарубіжних країн.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

населення В УКРАЇНІ

2.1. Еволюція системи соціального захисту у відчизняній економіці.

2.2. Аналіз нормативно правової бази здійснення соціального захисту

2.3. Особливості соціального захисту в Україні на сучасному етапі

РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО

ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ та світі·

3.1. Основні проблеми соціальної політики України та шляхи їх подолання.··

3.2. Світові тенденції соціального захисту населення та їх вплив на

побудову моделі соціального забезпечення в Україні3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

Актуальність теми. В умовах трансформації економіки України - переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Прагнення України увійти в Європейську співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення системи правових, економічних, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

Процес поглиблення інтеграції в світове економічне співтовариство передбачає багато істотних змін в системі управління державою, складовою якої є соціально-економічна система, на основі ідеї сполучення економічної ефективності як результату дієвості ринкових сил та соціального компромісу. Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту - це свідоцтво рівня розвитку держави, його відповідності вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, тим більш розвинутим може вважатися суспільство.

Стратегічна мета інтеграції України до складу Європейського співтовариства потребує серйозної роботи щодо удосконалення захисту прав і свобод людини, демократизації всіх складових суспільного життя, економічного зростання та забезпечення механізмів і умов для створення матеріального та духовного добробуту населення. Найважливішим аспектом цієї проблеми, віддзеркаленням місця людини в системі державної політики є стан її соціального захисту та надання соціальних гарантій.

Як уже зазначалось, однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної системи соціального захисту в Україні.

Обєктом дослідження є система соціального захисту населення, суть, її структура, обєкти, субєкти та інструменти реалізації.

Предметом є особливості соціального захисту населення в Україні.

Метою роботи є дослідження сучасної структури системи соціального захисту населення і політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.

Завдання даної дипломної роботи є:

- визначення теоретичних аспектів здійснення системи соціального захисту:

- аналіз сучасної політики соціального захисту в Україні;

- оцінка ефективності політики соціального захисту та висування пропозиції щодо її покращення.

Методологія дослідження. Серед методів обробки і аналізу економічної інформації основними були такі: історико-хронологічний та системний аналіз, порівняльний економічний аналіз тощо. А також використання історико-парадигмального підходу до періодизації еволюції системи соціального захисту.

Структура роботи. Дипломна робота включає вступ, 3-и розділи, що поділяються на підрозділи, висновок, список використаної літератури та додатки.

Джерельна база. Нормативною базою для написання дипломної роботи стали наступні нормативні акти: Конституція України, Закони України “Основи законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування”(14.01.1998), “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”(05.10.2000), та інші нормативні акти згідно списку використаної літератури. Крім нормативної бази в роботі використані підручники з економіки за редакцією Панчишина С.М, Борецької Н.П. та ін., статті українських науковців, розміщені у вітчизняних періодичних виданнях, INTERNET.

Розділ 1. Теоретико - методологічні основи дослідження системи соціального захисту населення

1.1. Суть, необхідність та інструментарій

соціального захисту населення

Конституцією України нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою Конституція України, Ст.1. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0.. Проголошення України соціальною державою - великий крок у розвитку української державності, однак це не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її політики на соціальний захист населення.

Державу, що забезпечує своїм громадянам і особам, що знаходяться на її території на законних підставах, достойний рівень життя і вільний розвиток, називають соціальною. Така держава створює систему соціального захисту, що охоплює систему соціального страхування, соціальні гарантії, соціальну допомогу, систему фінансування пенсій, допомог, компенсацій, медичних і інших соціальних послуг. Окремі функції держава в соціальній сфері делеговані окремим юридичним особам: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування населення, Фонд соціального розвитку, Фонд зайнятості, фонди створені при підприємствах, тощо.

Основним законом нашої країни визначено, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека. Згідно з Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави Конституція України, Ст.3. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0.. Із змісту зазначених положень витікає, що держава не є пасивним спостерігачем при реалізації прав і свобод громадян, а активним учасником забезпечення їх реалізації. Зокрема, наша держава зобовязується забезпечувати: право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості, та в інших випадках, передбачених законом Конституція України, Ст.46. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0.; право на достатній життєвий рівень Конституція України, Ст.48. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0., тощо. Це, безперечно, свідчить про її соціальну орієнтацію.

Як вже зазначалося, право громадян на соціальний захист закріплене в Основному Законі України Конституції. Згідно ст.46, воно гарантується і забезпечується загальнообовязковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування Конституція України, Ст.46. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0. Зі змісту цієї статті Конституції України випливає, що в нашій країні розвиватиметься тристороння схема фінансування соціального захисту населення. Така схема сьогодні діє практично у всіх промислово розвинутих країнах. Відповідно до неї сторони, що беруть участь у фінансуванні соціального захисту, - це: по-перше, кожен працездатний працюючий громадянин, потенційний отримувач пенсії, допомоги, і т. д., по-друге, роботодавець і, по-третє, держава. Варто відзначити, що від колишнього Союзу РСР нам у спадок дісталася державна адміністративно-розподільча (бюджетна) система асигнувань соціального захисту, де основним субєктом фінансових ресурсів виступала держава. Із змісту ст. 46 Конституції України випливає, що держава не залишається осторонь від участі у фінансуванні соціального захисту своїх громадян, хоч вагоміший вклад в нього повинні вносити роботодавці, а також самі громадяни.

Універсальним методом фінансування соціального захисту визнається соціальне страхування робітників. Побудоване на принципах солідарності поколінь, паритетності і перерозподілі засобів від працездатних - непрацездатним, соціальне страхування є матеріальною основою реалізації права громадян на соціальний захист. Воно нерозривно повязане з трудовою діяльністю людини в різних сферах народного господарства.

Справедливою є думка, що людство, на будь-якому етапі свого розвитку не могло б нормально існувати не тільки без праці - головної умови людського життя, а й без врахування потреб непрацездатних в засобах існування Иванова Р.И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР. - М.: 1986.- С.9..

Вперше термін “соціальний захист” чи “соціальна безпека” появився в США у 1935 і поступово розповсюдився на всі західні країни для позначення системи заходів, що захищають будь-якого громадянина і будь-якого жителя країни від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи різкого скорочення прибутку, хвороби, народження дитини, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника та ін. Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник.-X.: «Одиссей», 2000.-С.4.

Теоретичне обґрунтування необхідності соціального забезпечення непрацездатних громадян розробляється в багатьох країнах в кінці XIX- на початку XX століття Мачульская Е.Е. Практикум по праву социального обеспечения . Для юридических вузов и факультетов.- М. : Издательская группа Норма-Инфра., 1998.-С.1-2..

Термін “соціальне забезпечення”, що означає одну з форм соціального захисту громадян, офіційно закріплений у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року Сирота І. М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій.- К.: Юрінком Інтер, 1998.-С.4.. В ст. 9 цього документу йдеться про те, що “держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права,// Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи./ Упоряд. Ю. К. Качуренко-2-е вид.- К.: Юрінформ, 1992.-С.28..”

Цей термін застосовується і в Концепції соціального забезпечення населення України, схваленою Верховною Радою України від 21 грудня 1993 р. Концепція соціального забезпечення населення України від 21 грудня 1993 р.// Голос України. -19 січня 1994 р.-№10. Проте, у Конституції України у ст.46 вживається вже згадуваний термін - “соціальний захист”. Із змісту цієї статті випливає, що “соціальний захист” - ширше поняття і включає в себе поняття “соціальне забезпечення Конституція України. - К. - 1996.-Ст.46..” На думку автора навчальних посібників “Право пенсійного забезпечення в Україні” та “Право соціального забезпечення в Україні” І.М. Сироти, ці терміни - слова-синоніми Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник.-X.: «Одиссей», 2000.-С.8. .

Проте, ряд економістів розглядають “соціальний захист” як ширше поняття, яке включає в себе поняття “соціальне забезпечення Конституція України, Ст.46. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0..” На думку автора навчального посібника “Порівняльна соціальна політика” Т.В. Симигіна “соціальний захист - термін, який активно вживали у радянські часи і яких охоплює соціальне забезпечення, а також часткове регулювання трудових відносин та інших сфер”. Симигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005.-С.273.

Разом з тим, вона зазначає, що термін “соціальний захист - означає сукупність соціальних і юридичних гарантій, метою яких є забезпечення державою для кожного члена суспільства реалізації його основних соціально - економічних прав, передовсім права на рівень життя, необхідний для нормального відтворення та розвитку особистості”. Там же, С. 274.

На сьогоднішній день, багато вчених пропонують різні підходи що до визначення терміна “соціальний захист”. Наприклад, у термінологічно-понятійному словнику за редакцією М.Ф. Головатого подано 2 підходи до визначення соціального захисту як:

ь “систему принципів, методів, законодавче встанов-лених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оп-тимальні умови життя, задоволення по-треб населення. Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціаль-них ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хво-роба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, мігра-ція та ін. Охоплює соціальне забез-печення, соціальне страхування і соці-альну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз (у цьому значенні також вживають термін "соціальне забезпечення")”;

ь “певні види колективного забезпечення, мета яких -- підтримання добробуту людей, а також безпосередня допомога особам у складних життєвих ситуаціях, запровадження превентивних механізмів, спрямованих на запобігання виникненню таких ситуацій. Наприклад, захист працюючих здійснюється завдяки державному регулюванню мінімальної заробітної плати таким чином, щоб особа, яка працює, не опинилася за межею бідності. Для того, щоб необачлива людина, яка не дбала про свою старість упродовж трудового активного життя, не лишилася без засобів існування, необхідний механізм перерозподілу дохо-дів особи протягом її життя. Державний соціальний захист має будуватися таким чином, щоб, окрім розвязання індивідуальних проблем кожної людини, забезпечувати й інтереси всього суспільства (навряд чи можна очікувати від країни з низьким рівнем освіти її громадян високого рівня розвитку). Отже, у широкому сенсі охоплює: соціальну допомогу; соціальне страхування; соціальні гарантії. Громадяни мають право на соціальний захист -- забезпечення їх у разі часткової або повної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших передбачених законом випадках. Це право гарантується загальнообовязковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Конституцією України (Ст. 46) передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від встановленого законом прожиткового мінімуму”. Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 401-402.

Як бачимо, Головатий М.Ф. пропонує вживати соціальний захист як ширше поняття ніж соціальне забезпечення.

В енциклопедичній літературі економічного спрямування соціальний захист розглядається як два взаємоповязаних поняття, з одного боку, - надання всім громадянам рівних можливостей у забезпеченні своєю працею гідного життя собі, з іншого, - державну підтримку непрацездатних і соціально-вразливих громадян Большой экономический словарь./ Под ред. А. Н. Азрилияна.-М.- 1994.-С.384.; або передбачає тільки турботу держави про громадян, які потребують допомоги та сприяння у звязку з віком, станом здоровя, соціальним станом, недостатнім забезпеченням у наданні засобів існування Райзберг Б. А., Лозовский А. Ш., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь.-М.- 1997.-С.317. .

Що ж до поняття “соціальне забезпечення”, то слід зазначити, що воно відноситься до числа найбільш багатогранних категорій. В правовій і економічній літературі це поняття вживається в різних значеннях, серед яких, на думку правознавця Р.І. Іванової: суспільно-історичний тип матеріального забезпечення людей у старості і непрацездатних; особлива форма розподільчих відносин; предмет соціальної політики; самостійна функція держави; правова форма матеріального забезпечення осіб, що мають соціально-правові підстави для такого забезпечення; форма опосередкованого стимулювання активної участі громадян у соціально-економічному житті суспільства; важливе соціально-економічне право громадян; галузь права та ін. Разом з тим, звертає увагу Р. І. Іванова, не можна не помітити, що при всій різноманітності проявів, в кожному з них так чи інакше відображаються загальні риси вихідного розуміння соціального забезпечення, що надається суспільством особливому контингенту осіб в особливих випадках особливими способами Иванова Р. И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР.- М.: Изд-во Моск.ин-та, 1986.-С.3-4..

У згадовоному вже економічному термінологічно-понятійному словнику соціальне забезпечення формулюється як “держав-на система допомоги громадянам, які че-рез соціально значимі причини не мають самостійних засобів існування у вигляді винагороди за працю або отримують їх в обсязі, недостатньому для задоволення життєвих потреб. Категорії громадян, яких необхідно охопити, визнача-ються чинним законодавством. До них відносять: осіб, які перебувають за межа-ми юридичне встановленого працездат-ного віку (діти і підлітки до 14-16 років, люди пенсійного віку); осіб, які не мо-жуть бути повноцінними учасниками суспільного виробництва за станом здо-ровя (мають вади фізичного або психіч-ного розвитку, тимчасово непрацездат-ні); жінок у період вагітності і догляду за дитиною; осіб, які виконують у сімї функції, що не можуть поєднуватися з роботою (догляд за малолітніми дітьми, інвалідами, людьми похилого віку). Система соціального забезпечення охоплює: пенсії, допомоги працюючим (за тимча-сової непрацездатності, вагітності і по-логів), одиноким матерям, багатодітним і малозабезпеченим сімям та ін. Здійс-нюється за рахунок державного бюджету і страхових внесків, що акумулюються в Пенсійному фонді України, фондах соціа-льної підтримки населення.” Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 398..

На думку авторів цього видання, соціальне забезпечення “реалізовує конституційне право грома-дян на матеріальне забезпечення у старо-сті, у випадку захворювання, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника.” Там же, С. 398.

В універсальному словнику-енциклопедії подається стисле визначення соціального забезпечення як “системи заходів, покликаних застрахувати робітників та їхні родини від негативних наслідків втрати або обмеження змоги працювати, втрати годувальника, серйозних домашніх клопотів (хвороба, материнство, інвалідність, старість, смерть)” Універсальний словник-енциклопедія./ За ред. М. Поповича.-К..-1999.-С. . З наведених вище визначень випливає, що обєктивними підставами соціального забезпечення можуть бути різні фактори, як наприклад, хвороба, старість, втрата годувальника, смерть та ін. Разом з тим не можна не помітити, що за своїми наслідками для людини вони однотипні: ними обумовлюється потреба в отриманні джерел життєзабезпечення не в обмін на нову затрачену працю. Тому цілком справедливо, що соціальне забезпечення розглядається як форма розподілу матеріальних благ не в обмін на затрачену працю для забезпечення життєво необхідних потреб людей у випадках і на умовах встановлених законом.

Особливістю соціального забезпечення є те, що воно підрозуміває поєднання двох аспектів - економічного і правового. Під кутом зору економіки соціальне забезпечення - це організаційні заходи держави зі створення соціальних фондів і використання їх за цільовим призначенням. З погляду права відносини із соціального забезпечення є обєктом впливу правових норм Сирота І. М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій.- К.: Юрінком Інтер, 1998.-С.6-7. , що означає, що в державно організованому суспільстві соціальне забезпечення здійснюється в межах правових форм на тих умовах і в порядку, які закріплені в правових нормах.

Перелік найважливіших видів соціального забезпечення визначений Конституцією України у ст.46 і ст.92 Конституція України, Ст.46, 92. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0.. Під видами соціального забезпечення слід розуміти соціальні виплати, пільги, послуги, що надаються непрацездатним громадянам безкоштовно чи на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування.

Соціальні виплати здійснюються у вигляді пенсій, допомог, в натуральній формі (отримання харчування, технічних засобів пересування, протезування, працевлаштування громадян, які частково втратили працездатність, утримання непрацездатних в будинках перестарілих та інвалідів і т.д.)

За більш ніж столітню історію існування в різних країнах світу соціальне забезпечення неодноразово змінювало свої функції, форми і схеми фінансування залежно від державного ладу, економічного потенціалу держави, участі громадян у його фінансуванні, розвитку законодавства в даній галузі і багатьох інших чинників. Проте, мета соціального забезпечення завжди залишалася незмінною - покращення рівня життя людей.

Загальна декларація прав людини закріпила право кожної людини, члена суспільства, на соціальне забезпечення, і проголосила право кожного на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідний для підтримання здоровя і добробуту її самої та її сімї Загальна декларація прав людини (ООН, 1948).// Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. - К..-1992.-С.22-23. . В Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права крім того вказується й на право кожної людини на неухильне поліпшення умов життя Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.// Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. - К.-1992.-С.29. .

Конституція України розшифровує зміст права громадян України на соціальне забезпечення і визначає мету його здійснення: “пенсії, інші види соціальних виплат мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.” Конституція України, Ст.46-49, Ст.51-52. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0.

Борецька Н.П. у своїй монографії наводить оцінку існуючих понять «соціальний захист населення». Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.17-19.

Таблиця 1.1.

Оцінка деяких існуючих понять «соціальний захист населення»

Джерело: Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.17-19

Отже, хоча термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

Соціальний захист -- це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуанії. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні -- формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист -- це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального за-хисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в нату-ральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах -- будинках-інтернатах і вдома).

Будь-яке суспільство прагне створити якнайкращі умови для життєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Передумовами реалізації соціального захисту - рівність чи нерівність доходів.

Чинники існування нерівності: 1) диференціація зарплати залежно від здібностей, освіти, професійного досвіду; 2) нерівномірний розподіл власності на цінні папери і нерухоме майно; 3) везіння, удача, ризик, особисті звязки.

Для визначення нерівності доходів у макроекономіці використовують криву Лоренца -- графік, який ілюструє ступінь нерівності (рис. 1.4). Автор -- Макс Лоренц, американський економіст, статистик Панчишин С.М. Макроекономіка: Навчальний посібник. - К.: «Либідь». - 2001. - С. 88..

Рис. 1.1. Крива Лоренца

Ще один показник нерівності доходів -- коефіцієнт Джині -- відношення площ фігур S1, що утворюються між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, та площі S, яка утворюється лінією абсолютної рівності ОС та координатною віссю (рис. 1.5).

Коефіцієнт Джині = S1 / (S1 + S2) = S1 / S. Чим більший коефіцієнт Джині, тим більша нерівність. Ще один показник вимірювання нерівності -- децильний коефіцієнт. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навчальний посібник. - К.: «Либідь». - 2001. - С. 86-92.

Рис. 1.2. Коефіцієнт Джині

Зменшення нерівності у розподілі доходів, або перерозподіл доходів, здійснює державна влада за допомогою податкової системи та трансфертів. Цьому сприяє система оподаткування. Майже в усіх країнах існують програми соціального страхування і державної допомоги бідним, які передбачають страхування за віком, у разі непрацездатності, втрати роботи, програми додаткової допомоги: медичне страхування, допомога багатодітним родинам, надання різних пільг. Політика перерозподілу доходів виправдана у довгостроковій перспективі, оскільки дає можливість бідним одержати освіту та досягти певних успіхів.

Для розвинутих країн належність до бідних, середніх та багатих верств не є зафіксованою. Причинами нерівності доходів є: розбіжності в оплаті праці; різний склад родин; різні доходи від приросту капіталу та володіння власністю (акції, облігації, нерухомість); відмінності у фізичних та розумових здібностях людей; відмінності в освіті й професійній підготовці.

Існують проблеми кількісного визначення ступеня нерівності:

1. Показники розподілу доходів та рівень бідності грунтуються на грошовому доході родини. Однак різні урядові програми допомоги бідним надають товари та послуги в натуральній формі: талони на харчування, проживання та медичне обслуговування. Державні допомоги найбіднішим родинам, які надаються у формі товарів та послуг, називають трансфертами в натуральній формі. Стандартні показники не враховують трансферти в натуральній формі.

2. Економічний життєвий цикл. Протягом життя доходи людини змінюються досить передбачено. Молодий працівник має низький дохід. Із віком, з набуттям досвіду доходи зростають і досягають максимуму у віці 50 років, а потім різко спадають, коли працівник іде на пенсію. Таку стереотипну зміну доходів особи називають життєвим циклом. Оскільки індивіди мають можливість компенсувати зміни життєвого циклу доходу за допомогою займів або заощаджень, рівень життя у будь-якому віці суттєво залежить від доходів, одержаних протягом усього життя, а не одного року. Найвищий рівень заощаджень у людей середнього віку. Економічний життєвий цикл утруднює оцінку дійсної нерівності в рівні життя.

3. Тимчасовий і постійний доходи. Доходи протягом життя людей змінюються також під впливом випадкових або тимчасових подій.

Постійний дохід -- звичайний дохід індивіда. Обєктивна оцінка рівня життя передбачає аналіз розподілу постійного, а не річного доходу.

Економіка США характеризується високою економічною мобільністю, коли індивіди переходять з групи з одним рівнем доходів в групу з іншим. Високий рівень мобільності означає, що більшість із тих, хто перебуває нижче межі бідності, потрапили туди тимчасово.

Інший спосіб оцінки економічної мобільності -- стійкий економічний успіх. Одним із наслідків високої економічної мобільності є велика кількість мільйонерів, які накопичили багатство виключно завдяки особистим старанням (не менша кількість спадкоємців “пустила за вітром” своє багатство).

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет.

Після затвердження, Державний бюджет набуває сили закону. Бюджети всіх рівнів складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація -- це єдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками; вона забезпечує можливість порівнювати бюджетні дані різних бюджетів, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючих дій держави по надходженню дохідних джерел і напрямах використання одержаних коштів.

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообовязкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників - роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

З переходом до ринкових відносин дедалі очевидною стає необхідність участі працівників у фінансуванні фондів соціального страхування, що дає їм можливість самим впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.

Перехід від фінансування загальнообовязкового державного соціального страхування через систему податків до системи внесків має принципове значення, оскільки поняття “соціальний податок” та “страхові внески” різняться як за соціально-економічною природою, так і за роллю і призначенням у соціальному захисті. Страхові внески - це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам в разі настання страхового випадку.

Розміри внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Кошти загальнообовязкового державного соціального страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, спрямовуються на фінансування:

1) допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

2) допомоги по вагітності та пологах;

3) допомоги при народженні дитини;

4) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5) допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, часткове утримання санаторіїв- профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми). Малиш Н. А. Макроекономіка: Навч. посіб. -- 2-ге вид., випр. -- К.: МАУП, 2004. -- С. 63.

1.2. Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту

Вирішення проблем, повязаних із функціонуванням соціаль-ного захисту, є прерогативою держави.

Система соціального захисту -- підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та обєкти, які повязані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів. Це систему принципів, методів, законодавче встанов-лених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оп-тимальні умови життя, задоволення по-треб населення.

Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціаль-них ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хво-роба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, мігра-ція та ін. Охоплює соціальне забез-печення, соціальне страхування і соці-альну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

Соціальна політика:

ь діяльність держави щодо створення та регулювання соці-ально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справед-ливості та соціально-політичної стабільності у країні;

ь система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характе-ру із цілями економічного зростання.

ь це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знеціненя трудових заощаджень Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 386-391..

ь

Джерело: Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 386-387.

Рис.1.3. Обєкти соціальної політики

Державне регулювання соціальних процесів -- вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

Ё регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламен-тацію умов взаємодії субєктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

Ё вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефектив-ної зайнятості;

Ё розподіл і перерозподіл доходів населення;

Ё формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній час-тині населення;

Ё створення системи соціального захисту населення;

Ё забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструкту-ри (закладів освіти, охорони здоровя, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

Ё захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюєть-ся тим, що соціальна політика виступає елементом: -- життєздатності суспільства; стабілізації та розвитку суспільства; консолідації суспільства. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.47-64.

Джерело: Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 386-387.

Рис. 1.4. Завдання та принципи соціальної політики

Модель соціальної політики Української держави має пред-ставляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Пер-ший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабез-печення економічних субєктів. Друга складова передбачає фор-мування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних рин-ковим вимогам засадах.

Соціальні амортизатори -- це механізми соціального захисту. Їх призначення:

Ё нівелювання дестабілізуючих наслідків ринкової економіки;

Ё помякшення соціальної напруги;

Ё забезпечення мякої адаптації суспільних структур.

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

ь системної, соціально-економічної трансформації;

ь структурної перебудови;

ь виходу на новий щабель економічного розвитку;

ь переходу до нового рівня цивілізації. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2004. - С. 187.

ь

Джерело: Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - С. 33.

Рис. 1.5. Етапи формування та реалізації соціальної політики

Цілі соціальної політики перехідного періоду:

ь наповнення реформ соціальним змістом;

ь розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формуван-ня громадянського суспільства;

ь активізація соціальної ролі держави, відпрацювання меха-нізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

ь забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зро-стання добробуту громадян;

ь створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, ком-петентності, таланту;

ь стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

ь забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

ь гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності.

1.3. Проблема соціального захисту

в концепціях провідних економічних школах.

Економічна наука має глибокі історичні корені. Система соціального захисту населення розглядалася з давніх давен і мала вагомий вплив на розвиток держави.

У різні часи в різних країнах по-різному визначали роль держави у забезпеченні добробуту її громадян, тобто у забезпечені соціальної функції держави. Центральною постатю старокитайської економічної суспільної і філософської думки є Конфуцій (551-479 pp. до н. е.) У своїх поглядах обґрунтував необхідність державного захисту благополуччя родової знаті всіх «Вищестоящих».

Держава, на думку Конфуція, повинна копіювати сімю. Розглядав сімю як модель держави. Керівник, правитель -- «бать-ко народу»; підлеглі, народ - «його діти». Він зобовязаний піклуватися про їх добробут, наставляти та виховувати (у китайській мові слово "держава" склада-ється з двох ієрогліфів: "го" -- держава і "цзя" -- сімя, держава-сімя) Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2002. - С.17-19..

Але вже в IV-III ст. до н. е. в Китаї виникла проти-лежна течія політичної думки -- легізм, представники якої обстоювали ідею, що держава повинна забезпечувати інтереси пр авителя, а не його підданих. Народ -- засіб у руках правителя, а не мета його політики. Засновник легізму Шан Яна (390-338 pp. до н. е.) стверджував: "Слаб-кий народ-- міцна держава, міцна дер-жава -- слабкий народ. Ослаблення на-роду-- головне завдання держави".

У Давній Греції основною формою соці-ально-економічної і політичної організа-ції суспільного життя був поліс (polis) -- місто-держава. Державні й суспільні справи в ньому називали "політикою" (від грец. politika-- справи держави, су-спільства). Термін "політика" повязу-ють з назвою трактату Аристотеля (384-322 pp. до н. е.) "Політика", в якому він розглядав основи організації та діяльно-сті держави і політичної влади. Аристо-тель вважав, що мета політики -- забез-печення "найбільшого добробуту" гро-мадян поліса.

Окремі види соціальних програм, що реалізовувалися церквою і місцевими урядами, існували в різні часи у багатьох країнах. У Київській Русі князь Володимир Статутом (996) дору-чив духовенству громадську опіку, об-єктами якої були "старі жінки, удовиці... прочанки, старці... лікарні і їхні лікарі, пустельники, богомільниці". Статутом було визначено обовязок сплачувати де-сятину доходу на утримання монастирів, церков, богаділень, лікарень і будинків для подорожніх. Окрім того, засновува-лися училища для дітей шляхетних, серед-нього стану та бідних, богадільні та бу-динки для подорожніх. Ці перші кроки державної регламентації були повязані з християнськими уявленнями про Існуван-ня людини в громаді. Тому увага переду-сім зверталася на сирітство, бідність, ін-валідність. У XIII ст. у м. Дубровнику було проголошено програму страхуван-ня здоровя способом внесків.

Кінець XVII -- початок XVIII ст. позначений виникненням класичного ліберально-де-мократичного напряму політичної дум-ки, біля витоків якого стояв англієць Джон Локк (1631-1740). Основні ідеї цьо-го напряму такі: мета держави -- захи-щати та зберігати власність членів сус-пільства, їх безпеку, захищати основні права людини, її особисті інтереси та ін-дивідуальні свободи. Що за своєю суттю є близьктм до теперішнього поняття соціального захисту населення. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2002. - С.34-43.

В Україні у козаків на початку XVIII ст. існувала форма компенсації за виробничі травми, церкви протягом багатьох століть підтримували школи для дітей бідняків. У Росії напри-кінці XVIII ст. починає оформлюватися державна структура допомоги. У бага-тьох губерніях було видано накази про громадську опіку здійснювану місцеви-ми закладами підтримки та захисту, роз-вивалося світське законодавство у сфері громадської опіки та приватної благо-дійності. Місцеві уряди в країнах Євро-пи та їх колоніях організовували програ-ми допомоги бідним та елементарного догляду за здоровям.

У XIX -- на почат-ку XX ст. на території Російської імперії хоч і здійснювалися певні державні захо-ди стосовно окремих категорій громадян або окремих випадків, зокрема стосовно сімей, що постраждали внаслідок війни 1812 року або пожежі, це більше скида-лося на державну благодійність, оскіль-ки в чинному законодавстві того часу, зокрема у Статуті про громадську опіку (Устав общественного призрения), не ви-значалися ні категорії осіб, над якими повинна встановлюватися громадська опіка, ні її межі. Соціальна допомога переважно організовувалася за територі-альним принципом. Основні інститути громадської опіки знаходилися при зем-ських, сільських, міських, церковнопара-фіяльних територіальних одиницях. Це були автономні системи допомоги, знач-ною мірою відмінні в різних губерніях. Напр., у Чернігівському губернському земстві обовязкова громадська опіка здійснювалася стосовно: 1) душевнохво-рих; 2) нужденних, які не мали змоги прогодувати себе заробітком через ма-лолітство, старість або хворобу і були покинуті родичами (підкидьків, сиріт, хворих, калік, хроніків і престарілих); 3) сімей, які потерпали внаслідок хворо-би годувальника; 4) алкоголіків.

Одеське міське громадське управління наполяга-ло на заснуванні робітних будинків з примусовою працею для жебраків і не-роб, які прямували у великі міста, але водночас визнавало за необхідне опіку розумово неповноцінних та епілептиків.

Київське губернське земство висловлю-валося проти обовязкової опіки, поси-лаючись на брак земських коштів і нате, що встановлення таких обовязків галь-муватиме діяльність органів громадської опіки.

У Німеччині та Великобританії у XIX ст. прикладами державного втру-чання були заходи з охорони здоровя, державні освітні заходи, прийняття зако-ну про бідність. Намір створити у другій половині XIX ст. соціальний захист чимало авторів приписують Бісмарку. Багато інших країн Європи, в т. ч. скандинавських, звернули на цю проблему пильну увагу. На межі ХІХ-ХХ ст. виник-ли перші теоретичні концепції соціального захисту. А поступово було обґрунтовано теоретично, що соціальна політики - його складова. Було створено Союз соціальної політики (м. Ейзенах, Німеччина), члени якого виступали за соціальні реформи, проголошуючи основними ціля-ми соціальної політики поліпшення умов життя людей і запобігання революцій- ним потрясінням. У літературі наголошується, що формування соціальної по-літики було зумовлене необхідністю до- лати соціальні наслідки проблем, які супроводжували пізню стадію промисло- вої революції та розвиток економіки: тривалі економічні спади, голод, популя-ційні переміщення, етнічні та національ-ні конфлікти, існування дитячої праці, неконтрольовані спалахи інфекційних хвороб, а також війни, жертви і вдови яких потребували організованого догля- ду і компенсації за втрачене здоровя, економічної підтримки. На початку XX ст. безробіття, спричинене економіч-ними спадами, виробничий травматизм прискорили створення робітничих орга- нізацій для самозахисту від загрози без-робіття, хвороб і експлуатації. Серед перших форм соціального захисту і про-грам, запроваджених у першій половині XX ст., -- пільги для травмованих працівників, удів і старих людей, базові рівні захисту умов праці та колективні про-грами компенсації травмованим робіт-никам або їхнім сімям. Нерідко програми соціального страхування робітників впроваджувалися з ініціативи працедав-ців, які під час судових розглядів прагну-ли зменшити свою відповідальність за поранення чи смерть робітника на робо-чому місці. Однак ці програми були обмежені й значною мірою відмінні в різних країнах і професійних групах.

Розвиток соціальної політики повязаний з переходом від окремих актів дер-жавної та громадської благодійної допо-моги нижчим прошаркам населення до вироблення загальнодержавних і місце-вих систем соціальної допомоги. Більшість дослідників соціальної політики часом її виникнення вважає XX ст. -- початок більш-менш регулярної діяльнос-ті уряду щодо забезпечення захисту своїх громадян і створення системи соціально-го захисту, яка б охоплювала програми захисту різноманітних груп населення від різних ризиків. Кардинальними поді-ями в історії соціальної політики стали Велика депресія 1930-х і Друга світова війна. Депресія показала недосконалість тогочасних обмежених програм страху-вання від безробіття. Місцеві програми соціальної допомоги також не забезпечу-вали гарантії прибутків. До кінця 30-х країни, які не мали програм страхування безробіття, розглянули можливість їх за-провадження або включення до програм соціального захисту. Поширювалися по-гляди щодо підвищення ролі уряду в за-безпеченні соціального захисту. Популяр-ним був соціальний захист як концепція, що охоплює всі програми гарантії при-бутків, так само, як і страхування здо-ровя. Одні із перших прикладів його застосування -- Акт про соціальний за-хист (1935) у США, законодавство про соціальний захист у Новій Зеландії (1938). Істотний внесок у становлення та розви-ток державної соціальної політики вніс В. Беверідж. Симигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005. - С. 67.

У 1942р. він, як Голова Комітету соціального страхування та со-юзних служб, запропонував запровадити у Великобританії систему соціального захисту, яка б передбачала страхування безробіття, непрацездатності, пенсій піс-ля виходу у відставку, медичної допомо-ги, видатків на поховання, грошової до-помоги матерям, удовам і розлученим, а також дітям. Йшлося про те, що внески на соціальне страхування повинні спла-чувати працівники, працедавці, самозайняті особи і безробітні, а допомога на ді-тей має виплачуватись із загальних річних доходів, що означатиме визнання суспільної відповідальності за їх добробут. Рекомендації також охоплювали на-ціональну службу здоровя і програми реабілітації. Протягом трьох повоєнних років ці пропозиції було закріплено законодавче, попри те, що рівень виплат не досягав рекомендованої суми, визна-ченої як прожитковий мінімум. Самі пропозиції Беверіджа було покладено в основу ідеї "держави загального добро-буту" (Welfare State), згідно з якою "над людиною має бути встановлена опіка від колиски до труни". "Держава загально-го добробуту" -- не лише термін, який визначає спосіб організації системи, а й нормативне поняття. Це ідеал, де отри-мання послуг є правом кожного грома-дянина. У Великобританії розуміння цього прийшло через контраст із Зако-ном про бідність (1834), який надавав підтримку тільки найбіднішим. Симигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005. - С. 71-72.

Такий же принцип діяв і в США та Австралії. Симигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005. - С. 118-119. "Держава загального добробуту" ґрун-тувалася, на відміну від Закону про бід-ність, на принципі, що передбачав соці-альний захист усіх громадян, а не лише найбідніших. По закінченні війни такі західноєвропейські країни, як Бельгія, Франція, Ірландія, Італія, Норвегія, Шве-ція та Югославія, а пізніше -- Канада та Австралія, значно вдосконалили свої си-стеми соціального страхування, хоча від-мінності між до- і повоєнним періодами в них були менші, ніж у Великобританії.

Німецька модель соціального захисту сформувалася на ідеях Бісмарка Кульчицький Б.В. Сучасні економічні системи. Навчальний посібник. - Львів: Афіша, 2004. - С. 154., що пе-редбачали тісний звязок соціального страхування та ринку праці, активну участь в економічних процесах як шлях до заможності. У Франції головна мета політики визначалась як суттєве поши-рення солідарності. Французька страте-гія нині домінує в концепціях Європейсь-кого Союзу. Таким чином, сучасні систе-ми соціального захисту сформувались у 40-і XX ст. Після Другої світової війни прийшло й розуміння того, що міжнарод-не співтовариство не може залишатися байдужим, якщо в якійсь країні правам людини загрожує небезпека. Широке ви-знання здобула необхідність оформлен-ня норм міжнародної поведінки у форму прав. У 1948 було прийнято Загальну де-кларацію прав людини. У цьому докумен-ті вперше зведено ідеї, які є спільними для багатьох політичних, культурних та релігійних традицій. Декларація обєдна-ла основні права та свободи всіх людей, у т. ч. громадянські, політичні, економіч-ні, соціальні, культурні. Наступний важ-ливий етап -- прийняття у 1966 Міжна-родного пакту про соціальні та економіч-ні права, який набирав чинності через 10 років (1976). Друга половина XX ст. ознаменувалася швидкою зміною погля-дів на роль держави у наданні соціальної допомоги. У тезах це можна викласти та-ким чином: концепція "держави загаль-ного добробуту"; зневіра у "державі за-гального добробуту" -- у спроможності бюрократичних організацій розвязува-ти соціальні проблеми; поява недер-жавних (неприбуткових, некомерційних, волонтерських організацій), їхніми пере-вагами проголошувалося те, що вони гнучкіші, дешеві, спеціалізовані та не-формальні; ідеологія "правого крила" (М. Тетчер, Р. Рейган)-- роль уряду в соціальній політиці повинна постійно зменшуватися, це повязано не з кошта-ми, а з переконаннями, що коли весь час допомагати людям, вони стануть залеж-ними; комунікаційні ідеї (американський соціолог Е. Еціоні) -- люди повинні обєднувати зусилля у відродженні гро-мади; антипрофесіоналізм -- ніхто кра-ще за вас не знає, як розвязати вашу проблему; волонтерські організації, гру-пи самодопомоги -- найкращі представ-ники від вас. Хоча розвиток поглядів на роль держави у забезпеченні соціального захисту в різних країнах був дещо від мінним, однак можна твердити про спільні тенденції в розвитку державних систем соціального захисту. Напр., П. Спі-кер у своїй книзі "Соціальна політика: теми і підходи" поєднує ці погляди і про-понує пояснення спільних тенденцій на двох теоріях: теорії конвергенції і теорії криз. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С. 11.

Як бачимо, питання соціального захисту населення хвилює людей. На сьогоднішній день вагомий внесок до розробки провідних проблем соціаль-ної політики та економічних основ соціального захисту на-селення, удосконалення його механізмів здійснили вчені дальнього зарубіжжя: Людвиг Ерхард, Ламперт Хайнц, Аксель Зіденберг, Лутц Хоффман (Німеччина), які запропо-нували засади соціальне орієнтованої моделі розвитку сус-пільства, соціальної ринкової економіки та узагальнили міжнародний досвід економічних реформ. Шведським фа-хівцем Гунаром Мюрдалем обґрунтовані провідні напрям-ки діяльності держави стосовно створення дійової ефектив-ної системи соціального захисту населення.

Вченими деяких зарубіжних країн досліджені пріори-тети і принципи соціального захисту населення (А.Рай-кевич -- Польща, А.Фокслі, Е.Денісон -- США, П.А.Самюельсон, В.Д.Нортгауз, І.Глесон -- Велика Британія). Дослідження проблем соціального забезпечення здійсни-ли Оллі Кантас, Велі Маті Рітакаліо (Фінляндія), а ме-тодичних аспектів соціального захисту -- Д.Лаусон (Ав-стралія) та багато інших. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С. 8.

1.4. Моделі соціального захисту населення зарубіжних країн.

Незважаючи на істотні відмінності в соціально-економічній та політичній ситуації в країнах розвиненої ринкової та перехідної економіки, зарубіжний досвід соціальної політики має певне значення у формуванні ефективної моделі соціального захисту населення України. Цінність цього досвіду полягає у наступних положеннях:

ь приділеній великої уваги питанням соціальної політики та відпрацюванню оптимальних форм, методів і механізму соціального захисту різних верств населення;

ь профілактичній спрямованості підходів боротьби з бідністю та реальності діючих систем соціального захисту населення;

ь побудові механізму соціального захисту населення з урахуванням системоутворюючого фактора, втіленого у сукупності суспільних цілей та інтересів громадян;

ь реалізації соціальних програм на основі застосування їх належного наукового забезпечення, соціальної експертизи і моніторингу;

ь перенесенні акцентів у вирішенні проблем соціального захисту з центральних державних структур на регіональні, підвищенні ролі недержавних громадських організацій у реформуванні системи соціального захисту населення;

ь використанні в системі соціального захисту найбільш ефективних його форм та методів, раціонального співвідношення адресності і безадресності з урахуванням матеріального становища особи, сімї, окремих соціальних груп населення.

У сучасний період соціальна орієнтація ринку передбачає включення у його механізм спеціальної системи соціального захисту населення. В залежності від критеріїв побудови сис-теми соціального захисту шведським дослідником Еспрінгом-Андерсеном усі промислове розвинені країни розподілені на Декілька типів.

Для першого -- ліберального типу характерне те, що соціальний захист відокремлений від вільного ринку і обмежується захистом осіб, які позбавлені певних доходів. Друга -- консервативна модель соціального захисту розглядається як класичний варіант соціального страхування, який враховує трудовий внесок людини. Для третьої моделі характерний зрівняльний підхід, коли допомога населенню надається не-залежно від наявності інших доходів.

Слід зазначити, що результативність моделей соціально-го захисту населення визначається, перш за все, здійснюваною державою соціальною політикою. На думку вченого, політика, колишнього канцлера ФРН Людвіга Ерхарда, соціальна політика -- це політика не для мільйонерів, а політика для мільйонів Социальный менеджмент: Ученик / Под ред.. Д.В. Валового. - Москва, 1999. - С. 356.. В умовах соціальної орієнтації рин-ку -- це посилення державного регулювання всіх сфер сус-пільства, і перш за все його економічної основи. Саме при Ерхарді у широкий науковий обіг увійшов термін «соціальна держава» у протилежність державі монетаристського типу. На відміну від монетаризму соціальна держава регулює суспільні процеси, у тому числі й ринок, здійснює соціальну політику в інтересах більшості народу. Отже, при такій мо-делі підсилюється вплив держави на механізм функціонуван-ня ринку шляхом різнобокої та взаємоповязаної соціально-економічпої, валютно-фінансової, науково-технічної, інвес-тиційної та екологічної політики, що забезпечує необхідний розвиток виробництва та вирішення соціальних проблем сус-пільства. Стосовно такої моделі перевага віддається так зва-ному індикативному плануванню, що передбачає встановлен-ня замість директивних показників певних індикативних показників і параметрів. Але держава не має право обіцяти населенню неможливого. Прийняття соціальної програми базується на проектах фінансового, матеріального, організа-ційного, кадрового забезпечення Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.24-25..

«Німецьке чудо» було досягнуто, перш за все, завдяки вірному відбору соціально-економічної моделі розвитку сус-пільства, відповідності певних витрат (одна третина) від за-гального бюджету на соціальне забезпечення населення. Для охорони здоровя здійснюється страхування на випадок хво-роби. Так, усі працюючі з найму безробітні та пенсіонери відповідно до Закону про страхування підлягають страхуванню на випадок хвороби. З метою раннього виявлення певних хво-роб передбачені профілактичні догляди різних груп застрахованих: дітей у віці до 4 років, жінок у віці від ЗО років та чо-ловіків у віці від 45 років.

Німецький варіант соціального захисту, який отримав на-зву соціальної ринкової економіки, викликає особливий інте-рес, оскільки він поєднує високу економічну ефективність з розвинутою системою соціального захисту, яка заснована на певних принципах. Основним з них є надання економічної свободи, що служить стимулом високої продуктивності праці. Сам принцип складається з таких елементів: свобода споживання, відповідно до якої споживачі можуть вибирати будь-які товари чи послуги на свій розсуд; свобода вироб-ництва і торгівлі (підприємства можуть виробляти ті товари і послуги, які потрібні споживачам); свобода вибору робочо-го місця; володіння і розпорядження приватною власністю. На принципі економічної свободи засноване децентралізо-ване економічне планування діяльності виробничих підприємств. Координація децентралізованого економічно-го планування в ринковій економіці виконується за допомо-гою ринкового механізму взаємодії попиту і пропозиції. Саме в цьому і полягає основна ідея ринкової економіки, а еконо-мічна свобода є руйнівною силою цієї економічної системи. Забезпечення дійсної конкуренції стало одним з важливих завдань держави. Якщо результати дії ринкового механізму стають неприйнятними з соціальної точки зору, то важливо забезпечити контроль з боку держави. За цих умов принцип економічної свободи доповнюється іншими принципами, характерними для соціальної держави.

У Німеччині існують різні елементи соціальної ринкової економіки, які дозволяють державі корегувати результати дій ринкових механізмів і колективних переговорів. Розподіл прибутків відбувається за допомогою податків. Громадяни з низькими прибутками звільняються від сплати прибутково-го податку.

Цінним у німецькій моделі є те, що тут передбачені заходи з охорони праці, зокрема:

ь захист від незаконних звільнень з роботи;

ь охорона праці жінок (заборона жіночої праці в гірничо-видобувній і будівельній галузях, охорона праці матерів і ва-гітних жінок);

ь охорона праці молоді (заборона праці до 15 років, диференціація робочого часу і часу відпусток у залежності від пільг
на отримання професійної освіти);

ь захист працівників від виробничих і професійних небез-пек (травм, надмірного шуму, отруєнь тощо);

ь регулювання робочого часу, заборона працювати у
вихідні і святкові дні.

Німецька модель заснована на змішаному державно-приватному розвязанні соціальних проблем, де відпові-дальність окремого підприємця замінена системою «обо-вязкової» колективної відповідальності під контролем держави.

Стосовно застосування окремих положень німецької мо-делі в системі соціального захисту населення України мог-ли б бути втілені принципи активної державної політики повної зайнятості. Досягненню цього сприяє і високий рівень професійної підготовки молоді, 75 % якої у віці від 16 до 19 років здійснює професійну підготовку у професійно-навчальних закладах Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.26..

Концепція «соціального ринкового господарства» Л.Ерхарда має багато спільного з поглядом іншого вченого, лау-реата Нобелівської премії у 1974 р. - Г. Мюрдаля, засновника так зва-ної шведської моделі соціалізму, який був прихильником соціальної орієнтації ринку, соціальне регульованої еконо-міки, теорії соціальної держави та соціального партнерства. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2002. - С. 486. Особлива модель соціальної держави у Швеції засновува-лась на складній системі прямих та непрямих податків, які вилучаються у населення Там же, С. 438..

На думку Мюрдаля, головне у «державі добробуту» -- це соціальний захист населення. Створення соціального захисту передбачає такі напрями діяльності держави:

ь забезпечення членів суспільства високим прожитковим мінімумом і надання матеріальної допомоги тим, кому внаслідок обєктивних чинників вона необхідна; зупинення дії при-вілеїв стосовно тих, хто ріс має в них потреби;

ь створення умов, які дозволяють громадянам заробляти кошти для повноцінного життя будь-якими засобами, що не суперечать закону;

ь забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

ь створення умов, що забезпечують задоволення високого рівня потреб громадян у освіті, медичній допомозі тощо;

ь забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативного впливу ринкової економіки;

ь захист громадян від злочинних намагань;

ь захист громадянських та політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової, соціальної держави;

ь захист від політичного переслідування та адміністративного свавілля;

ь забезпечення свободи духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

ь створення сприятливого соціально-психологічного клімату як в цілому у суспільстві, так і в окремих осередках та структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

ь забезпечення максимальної стабільності громадського життя.

Для реалізації цих заходів соціального захисту необхідно вивчати, формувати і враховувати намагання людей, які, за оцінками Г. Мюрдаля, «дійсно належать до числа найбільш важливих соціальних явищ та у величезній мірі визначають історію». Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2002. - С. 439

Соціальний захист у Швеції забезпечується у відповідності з соціальним стандартом. Це значить, що при будь-яких життєвих негараздах кожна сімя може розраховувати на життєвий рівень, який був у цій сімї до появи цих негараздів. Ця модель передбачає:

ь високий відсоток національного прибутку, акумульованого у держави, місцевих органів влади чи спеціальних інститутів, які займаються соціальним захистом населення;

ь високий рівень ефективності національної економіки;

ь високий рівень зайнятості та інвестицій, спрямованих на одночасне забезпечення певної зайнятості і стабілізації цін.

У Фінляндії згідно діючій Конституції цієї країни (ст. 19) кожен, хто не в змозі забезпечити собі існування, яке відповідає нормам людського достоїнства, має право на необхідне утримання та забезпечення. Законом гарантується кожному право на основне соціальне забезпечення під час безробіття, хвороби, непрацездатності, а також у випадку народження дитини та втрати годувальника. Органи громадської влади зобовязані згідно закону гарантувати кожному достатнє соціальне і медичне забезпечення, а також сприяти зміцненню здоровя населення, підтримувати можливості сімї та інших осіб, які відповідають за опікунство дітей, забезпечують благополуччя та розвиток особистості дитини Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.27..

Фундаментальною ознакою соціальної політики в Польщі та Чехії є принципова спрямованість на допомогу суспільства тільки в тих випадках, коли особа чи родина, які на неї пре-тендують, не мають власних можливостей подолати економі-чну й фінансову скруту Там же, С. 28..

У Чехії діють три взаємодоповнюючі системи соціального захисту населення:

ь система соціального страхування (охоплює практично все населення країни і становить 10 % ВВП);

ь система державної соціальної допомоги (60 % населення і 2 % ВВП), що спрямована на попередження зниження доходів, у першу чергу сімей із дітьми;

ь система соціальної підтримки (4 % населення і 4 % ВВП), за якої держава гарантує мінімальний рівень підтримки соціальне вразливим прошаркам населення.

Приблизно 0,5 % населення цієї країни належать до маргінальних груп (безпритульні, біженці, бродяги тощо), які випали з суспільного життя. Таким категоріям надається відповідна допомога як державними, так і недержавними ус-тановами й організаціями.

Якщо в Чехії та Польщі в основу діючих систем соціаль-ного захисту закладають диференційований рівень прожит-кового мінімуму з урахуванням складу сімї, то у такій високорозвиненій країні, як Нідерланди, ще з 1965 року відмо-вились від практичного використання прожиткового мінімуму. Мінімальний рівень державних гарантій у цій країні встановлюється ви-ходячи з рівня мінімальної заробітної плати, яка визначаєть-ся раз на рік, ґрунтуючись на механізмах соціального парт-нерства Ліанова Е., Івашкевич В., Бевз В. досвід соціальної політики в країнах розвиненої ринкової та перехідної економіки і можливості його використання в Україні. // Україна: аспекти праці. - 1997. - №1. - С 36-37. .

Для США характерна ліберальна модель соціального за-хисту населення, яка відокремлює соціальний захист від вільного ринку та обмежується захистом лише тих, хто позбавлений інших доходів. Згідно цієї моделі проблема соці-ального захисту розвязується переважно на рівні підприємств і найманих робітників в особі профспілок. Ра-зом з тим держава також направляє значну частину коштів на забезпечення соціального захисту населення. В числі за-ходів з соціальної підтримки населення США слід відзна-чити розробку програм професійної підготовки та пере-підготовки кадрів: охоплення системою соціального захис-ту широких верств населення; надання допомоги тим, хто її потребує, у тому числі в натуральній формі (талони на без-коштовне отримання продовольчих товарів, субсидії па житло, безкоштовна медична допомога). До речі, у США людина обирає додаткову медичну послугу залежно від своїх прибутків.

Модель соціального захисту населення Японії базується на ефективних варіантах сучасного управління з «людським обличчям». У цій країні культивується мораль «Наше багат-ство -- людські ресурси», тому тут створюються належні умо-ви для найбільш ефективного їх використання. Одне з важли-вих завдань -- встановлення нормальних відносин з працівниками, створення відношення до корпорації як однієї сімї. Фірми використовують відчутні виплати співробітникам на соціальні цілі та інші матеріальні і духовні стимули. Важли-вою складовою соціального захисту працівників є система довгострокового нежиттєвого найму та трудового стажу. Про-фесійно-кваліфікаційне просунення по службі залежить перш за все від віку та стажу, потім враховуються всі інші показни-ки. Чим більше людина працює в компанії, тим вища її заро-бітна плата, посада, пільги та пенсії, надбавки на утримання сімї, медичне обслуговування, соціальне страхування, опла-ту проїзду на роботу та інші.

Велика увага в Японії приділяється особам старшого віку та довголітнім (90 та більше років). Зокрема, кожна людина, яка досягає віку довголіття, отримує поздоровлення та цінний подарунок від імператора Японії.

Економічною основою моделі соціального захисту населен-ня Японії є досягнення науково-технічного прогресу, який набув самопідтримуючого і самодостатнього характеру і став ключовим фактором економічного розвитку Социальный менеджмент: Ученик / Под ред.. Д.В. Валового. - Москва, 1999. - С. 47..

Систематизовані та узагальнені дані з характеристик різних моделей соціального захисту населення деяких зару-біжних країн світу наведено у табл. 1.10.

Слід зазначити, що реалізація моделі соціально орієнтова-ної економіки в Україні повинна передбачати підвищення рівня та ефективності соціального захисту населення, перехід до адресної соціальної допомоги, яка має бути диференційо-ваною для різних верств населення. Блок-схема механізму реалізації моделі соціально орієнтованої ринкової економіки наведена на рис. 1.9.

Рис. 1.9. Блок-схема механізму реалізації моделі соціально орієнтованої ринкової економікиТаблиця 1.10.

Характеристика різних моделей соціального захисту населення деяких країн світу

Отже, забезпечення реалізації стратегічного курсу реформ повинно бути повязано з соціальне орієнтованою економікою. З одного боку, їй мають бути притаманні плюралізм форм влас-ності та розвинута система ринкових відносин, з іншого -- пев-ний ступінь участі держави у забезпеченні ефективності еко-номіки, регулюванні доходів населення та зайнятості, форму-ванні умов, що забезпечують задоволення соціальне значущих потреб усього населення Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.33-34..

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

населення В УКРАЇНІ

2.1. Еволюція системи соціального захисту у вітчизняній економіці.

В історичному минулому соціальний захист немічних, хворих і старих було покладено на найближчу родину. Ті, хто залишився безпомічним поза сімєю, або ціла сімя, яка опинилася у скрутному становищі, могли розрахову-вати на допомогу громади. Захист нужденних здійснювався у формі особистої та громадської доброчинності тоді, коли йшлося про ви-живання людини або сімї. Роик В.Д. Основы социального страхувания. Монография. - Москва: Анкил, 2005. - С. 43.

Поява християнства, як нової ідеології суспільства, мала величезний вплив на формування сус-пільної моралі, ставлення до убогих. Адже любов до ближнього є основною засадою християнської моралі. Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - С. 95.

Питаннями соціального захисту з розвитком християнства займалися не тільки родина, а також громадські організації - церкви, професійні заклади тощо.

Громадська благодійність була поширена ще за часів Київської Русі. Церква була благодійницькою організацією, за посередницт-вом якої подавалась допомога нужденним з боку глави держави -- князя. Перші уроки та перші регламентації були тісно повязані з християнським світобаченням потреб і проблем окремої людини. Сирітство, жебрацтво, інвалідність -- ось коло проблем, що відобра-жені в перших законодавчих нормах. Уставом князя Володимира його піддані зобовязані були віддавати десяту частину свого доходу на утримання монастирів, церков, богаділень, лікарень і мандрів-них нужденних. У Заповіті Володимира Мономаха (1053-1125), зок-рема, ідеться: "всього ж паче убогих не забувайте, поскільки вам по силі своїй можливо годуйте". Виходячи з доброчинності з етично-релігійних міркувань, князі були схильні ставити її під опіку церкви і доручати цю справу представникам церковних кіл. Особливою щедрістю вирізнялися ченці Києво-Печерського монастиря. Феодосій Печерський побудував поблизу монастиря спеціальний буди-нок, де утримувались убогі та каліки. У Церковному уставі 996 р. згадується про обовязок духовенства турбуватися про бідних, при-чому на утримання церков, монастирів, богаділень і мандрівних нужденних було визначено десятину. Цю добу щодо уваги суспільства до справ благодійності та пожертв слід поставити у тисячо-літній історії на перше місце. Відмітною рисою благодійності цього періоду було "сліпе" роздавання милостині; жебраків ні про що не розпитували, бо це заборонялося вченням святих отців. Святий Іоанн Златоуст казав: "Ти не повинен дізнавати в бідних, що вони за люди, тому що приймаєш їх в імя Христа". Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - С . 96.

Зрозуміло, що допомога подавалася здебільшого у вигляді життє-во важливих продуктів, тому що грошовий обіг був дуже слабо роз-винений. Але це все ж таки була турбота про населення, що не мали засобів для існування чи не могли їх собі забезпечити. Отже, незважаючи на відсутність "розслідування" нужди прохача, милостиня досягала своєї мети. Голодний не брав будівель-них матеріалів, а погорілець, якщо не був голодний, не просив хліба. Допомога була різноманітною і відповідала справжній нужді.

Повчання митрополита Київського і Галицького Петра Могили (1597-1647): «Повідала нам братія святої лаври Печерської Київської, що до архімандрита Єлисея Плетенецького якось прийшов келар і сказав йому, що много-множество хлібів видається на всяк день. Той же по-дивувався такому спожителю і пішов до келарні подивитися, хто це так багато хлібів поїдає. І побачив багато жебраків там, і ще більше вразився (не тому, що багато їх було, а що здорові й сильні з неду-жими брали хліб). І почав сам здорових голодних проганяти (повелів їм не дармового хліба їсти, а працювати). Недужим таки сліпим, кри-вим і їм подібним повелів дати.

Коли ж повернувся у свою келію, тоді, о чудо! Град такий вели-кий випав, що всі жита монастирські окрест побив і з землею змішав. Нікому ж іншому град той жита не потовк. Побачив це старець-архімандрит і повелів усім, хто просить, дати хліба. І коли супроти того говорив келар: нема цього чи того в келарні, не маю звідки дати, сказав йому старець: "Давай усім, хто просить: ти не убудеш, оби-тель же свята ніколи не збідніє". Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - С. 96.

З розвитком грошового обігу стало можливим накопичувати і обмінювати отриману милостиню, тоді жебрацтво перетворилося на професійну справу. Водночас на теренах Росії й України утиски на-роду панівними класами породили велику кількість мандрівних жеб-раків, які втікали від своїх хазяїв-поміщиків, тинялися просторами Російської імперії і жили з жебрацтва та розбоїв.

Таке становище почало загрожувати соціальній безпеці, тому в 1712р. Петро І видав указ, що забороняв жебрацтво. Здорових працездатних жебраків били нагаями і повертали господарям або відда-вали в робітні будинки, а старих і хворих -- до богаділень. Немов-лят, яких матері не могли прогодувати й кидали, віддавали на вихо-вання до 10 років, а потім -- у солдати. Опіку над богадільнями здійснювали Святий Синод і міські магістрати.

Безперечно, російсь-кий цар скористався досвідом Західної Європи. Зокрема, в Англії у 1601 р. королева Єлизавета видала закон про бідних, згідно з яким обовязок полегшувати долю бідних покладався на церковні парафії. У США допомога бідним у XVII-XVIII ст. наслідувала основні риси зазначеного закону про бідних. Зубожілі отримували невелику до-помогу, а через це мусили терпіти погане ставлення, за найменше порушення правил їх карали. Лише у XIX ст. дістали поширення робітні будинки й богадільні. Раніше бідні продавалися з аукціону біддерам (покупникам), які отримували за догляд певні суми грошей. Роик В.Д. Основы социального страхувания. Монография. - Москва: Анкил, 2005. - С. 44.

Дещо з історії соціального захисту в Україні дізнаємося з праці С. Верхратського "Історія медицини". На думку вченого, насампе-ред потрібно розглянути братство -- релігійно-національну органі-зацію українського заможного міщанства, що в ХУ-ХУІІІ ст. віді-гравало важливу роль у житті українського народу, у його боротьбі проти національного гноблення польськими панами, проти спроб окатоличування, їх обовязком було здійснення релігійно-благодій-них заходів; крім того, вони мали забезпечувати церкву людьми, які могли правити службу, тобто вміли читати і писати, допомагати збіднілим і хворим членам своєї парафії. Освіта у братських школах передбачала лише навчання читати і писати, але для тих часів це була справа велика й важлива. Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - С. 97.

Щодо цього в Україні в XVI, а особливо в XVII ст. було досягну-то певних успіхів. В описі Павла Алеппського, який з антіохійським патріархом Макарієм подорожував Україною до Москви в 1654 р., читаємо: "Починаючи з цього міста Рашків на Дністрі по всій землі козацькій, у кожному місті, у кожному селі для убогих, не-мічних і сиріт збудовано по краю чи всередині населеного місця бу-динки, в яких вони мають притулок". Ці примітивні братські при-тулки, де, зрозуміло, медичного догляду не було, у XVI ст. назива-ли шпиталями Там же, С. 98..

У 1522 р. при Онуфріївському монастирі братство влаштувало шпиталь, для якого отримувало значну матеріальну допомогу від московського царя Федора Івановича (1592 р.). У передмістях Львова при українських церквах було відкрито ще чотири невеликих шпиталі.

Братські шпиталі утримувалися коштами парафіян. У містах ве-ликі ремісничі цехи утримували власні шпиталі, менші обєднува-лись і мали спільний шпиталь. У деяких містах шпиталі існували на гроші, отримувані за користування міськими вагами, за переїзд че-рез мости, переправу поромом. Крім шпиталів, що утримувалися на громадські кошти, в Україні були шпиталі, існування яких забезпе-чувалося завдяки заповітам заможних осіб, які відписували для цьо-го села, млини й навіть шинки.

Про кількість шпиталів в Україні в XVII - XVIII ст. можна дізна-тися з відомостей ревізьких книг Лівобережної України архіву Ма-лоросійської колегії. Так, у 1732 р. у Чернігівському полку налічува-лось 118 шпиталів, Лубенському -- 107, Миргородському -- 29, Ніжинському -- 138, Полтавському -- 42, Переяславському -- 52. Ці шпиталі мали опікувальну мету. Київське братство, яке було засно-вано в 1615 р., мало школу й шпиталь "для людей убогих, старих, уломних та духовних, яко і свецьких і людей рицерських", як зазна-чається в його засновній грамоті. Мигович І. Історичні корені й традиції благодійництва. // Соціальний захист.- 1996. - № 4. - С.80.

Коли Запорізька Січ стала місцем скупчення тисяч людей, коли після походів запорізьких козаків було багато поранених, частина з яких назавжди залишалася інвалідами, Січ змушена була збудувати власний шпиталь при Трахтемирівському монастирі над Дніпром. Завдяки великим коштам, які надавала Січ, цей монастир став од-ним з найвідоміших в Україні. Трахтемирівський монастир з козаць-ким шпиталем не раз грабували й руйнували, але Січ його швидко відбудовувала. Проте в 1678 р. поляки зруйнували його вщент і на-завжди.

За постановою військової ради Запорізької Січі було вирішено створити шпиталь при Межигірському монастирі поблизу Києва. У 1680 р. кошовий Іван Сірко передав у підлеглість Межигірському монастиреві Самаро-Миколаївський Січовий монастир, розташова-ний на острові між річками Самарою і Самарчиком. При цьому мо-настирі також був військовий шпиталь, як і при Лебединському по-близу Чигирина і Левківському поблизу Овруча. Монастирі охоче перебирали на себе піклування про запорізьких козаків, оскільки мали від цього матеріальний прибуток у вигляді коштовного оздоб-лення церков і великих внесків.

Під час визвольної війни Січ розподіляла своїх поранених та ін-валідів в інші шпиталі при монастирях і церквах, виділяла на лікування і догляд певні кошти із загальновійськового скарбу. Лікували та доглядали хворих у шпиталях ченці.

Із загибеллю Січі шпиталь запорожців при Межигірському мона-стирі передбачалося перетворити на інвалідний громадський буди-нок. Проте останній було влаштовано в Кирилівському монастирі в Києві, а в Межигірї було відкрито військовий госпіталь. У 1787 р. у день наміченого відвідання Межигіря царицею Катериною II шпи-таль запорізьких козаків з невідомих причин згорів. Архів монасти-ря згорів ще раніше -- у 1764 р. Цим і пояснюється, чому фактично нічого не відомо про організацію і роботу цього шпиталю Солоненко І.М., Жаліло Л.І. та ін. Державне регулювання охорони здоровя: Навч. прогр. та метод. рекоменд. - К., 2002. - С.153-163..

За часів Катерини II згідно з "Приказом общественного призрения" (1775 р.) було створено народні школи, будинки для сиріт, лі-карні, аптеки, богадільні, лепрозорії Лепрозорія - лікувальний заклад, колонія для хворих проказою (лепра). Сучасний тлумачний словник української мови: 65000слів / За заг. ред. В.В.Дубічинського. - Х.: ВД «Школа», 20006. - С. 444., божевільні, робітні будинки. Наприкінці XVIII ст. сформувалася державна структура соціальної допомоги населенню. У багатьох губерніях так само було запроваджено "прикази общественного призрения" з відповідними заклада-ми підтримки та захисту населення, сформовано світське законодав-ство у сфері суспільної опіки і приватної благодійності. Почала розвиватися громадська благодійність. В Україні у 1812 р. було створено Харківське товариство благодійництва. У 1822-1824 рр. було складено атлас богоугодних закладів і запроваджено норми їх забезпечення ліжками тощо. Ініціаторами створення благодійних фондів були члени імператорської родини.

З бурхливим розвитком промисловості у другій пол. XIX ст. справа соціального захисту переходить поступово до рук держави, яка заходами соціального законодавства втручається у приватні стосунки праці й вимагає соціальної охорони робітників і службовців на випадок хвороби, інвалідности, на старість тощо. Твориться окреме законодавство обовязкового соціального страхування працівників.

Перші закони для охорони промислових робітників були застосовані на українських землях під Австрією у 1854р., проте тільки в гірничій промисловості, а її на землях України майже не було. У 1902р. подібну охорону передбачено для залізничників.

Окремі закони передбачали охоронні заходи при працевлаштуванні жінок і дітей. Для всіх цих справ були створенні так звані промислові інспекторати (1883р.). Перші закони для організації посередництва у влаштуванні на працю були ухвалені у 1907р. А у 1867р. була вперше створена «організація для представництва професійних інтересів робітників і службовців» (профспілки). Законом 1887р. введено обовязкове страхування робітників від нещасних випадків при праці (внески сплачували працедавці). А з 1888р. -- на випадкові хвороби. 1906р. - обовязкова охорона службовців (пенсійне й інвалідне). Сільське населення та робітники села ніяким страхуванням не користувалися.

Російська Імперія у справі соціального захисту була відсталою країною. Щойно 1912 створено фабричні каси хворих для обовязкового страхування на випадок недуги. На Україні ці каси були створені тільки на Донбасі і в деяких більших містах.

Під Польщею законом 1924р. поширено австрійське страхування від нешасних випадків і на ті українські землі під Польщею, що до 1914р. належали до Російської Імперії. У 1927р. видано закон про пенсійне і інвалідне страхуання службовців (також у разі безробіття). 1933р. було уніфіковано закон про соціальне страхування як робітників, так і службовців.

На українських землях під Румунією було чинне румунське. соціальне законодавство з 1912р. Найпоступовішим було соціальне законодавство в Чехо-Словаччині. На Закарпатті до 1924р. був чинний угорський закон 1907 про обовязкове страхування робітників від хвороби, інвалідности й на старість. 1924р. введено уніфікаційний закон для всієї Чехо-Словаччини, який пізніше кіль ка разів змінювано й доповнювано. 1929р. введено закон про пенсійне забезпечення для службовців.

В усіх цих державах, крім обовязкового соціального захисту, існувало також не обовязкове забезпечення різних родів порядком угод з приватними товариствами. Обовязкове - ґрунтувалося на співдії застрахованих робітників і службовців у вигляді сплачування внесків у визначеній законом висоті. У деяких випадках ці внески сплачували працедавці (при страхуванні від хвороби і від нещасних випадків при праці). У творенні фондів безробіття брала участь також держава бюджетними дотаціями.

В СРСР відкинено концепцію співдії застрахованих, а на її місце введено державне соціальне забезпечення. Варто відзначити, що поняття «соціальний захист» не вживалось на перенах СРСР, замість нього використовувалось поняття «соціальне забезпечення».

Соціальне забезпечення в СРСР - це система державної та громадської допомоги особам, які втратили працездатність і не мають джерел для існування. Включає різні види забезпечення- пенсії та допомоги, безплатне утримання громадая у будинках - інтернатах для пристарілих та інвалідів, забезпечення інвалідів автотранспортом, протезуванням, санітарно - курортним лікуванням тощо. Право на матеріальне забезпеченняв старості, а також у разі хвороби й втрати працездатності гарантувалося ст.. 120 Конституції СРСР Конституція СРСР від 07.10.1977р. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1076.564.0.

Фонд соціального забезпечення твориться з забезпеченевих відрахувань з прибутків підприємств і організацій у встановленому законом розмірі і прямих асигнувань з державного бюджету. Але реально, соціальне забезпечення творилось за рахунок коштів з бюджетів усіх рівнів. Державне соціальне забезпечення складається з соціального забезпечення у вужчому розумінні і з соціального страхування робітників і службовців. Але у дійсності воно не є страховим, бо робітники не вплачують жадних страхових внесків. З фонду соціального забезпечення виплачуються допомоги для тимчасово непрацездатних робітників і службовців, вагітним жінкам, а також пенсії. Існують пенсії на старість, інвалідність і в разі втрати годувальника (їх отримують непрацездатні члени родини, що були на утриманні померлого робітника, службовця, військового). Крім цього, існують ще пенсії за вислугу років; їх отримують учителі, лікарі, ветеринари, аґрономи, військові, робітники культури та ін. державні службовці, які відслужили передбачену законом кількість років. Вікіпедія - вільна енциклопедія. Стаття - Соціальне забезпечення. - http://uk.wikipedia.org/

Пенсійне забезпечення декляративно введено в СРСР негайно після революції, а насправді ж, поступово в поодиноких галузях народного господарства. Так що лише від 1937р. охоплено пенсійним забезпеченням усіх робітників і службовців. Законну основу соціального забезпечення творить Закон «Про державні пенсії» № 760-XI від 14.07.1956р. Закон СРСР «Про державні пенсії» від 14.07.1956р - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1076.889.0, Конституція СРСР від 07.10.1977р. Конституція СРСР від 07.10.1977р. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1076.564.0 та Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» № 1480 від 15.05.1990р. Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» № 1480 від 15.05.1990р. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1076.185.0 та ряд інших нормативно-правових актів, що регулюють питання соціального забезпечення: конституції республік СРСР, кодекси законів союзних республік про соціальне забезпечення, закони про працю та подальшого поліпшення пенсійного забезпечення тощо.

Для військових включно з функціонерами Комітету Державної Безпеки і для робітників науки пенсійне забезпечення вреґульоване окремими законами. Найнижчий розмір пенсії 30 карб., найвищий -- 120 карб. Існували в СРСР ще так званні персональні пенсії, які встановлюються для осіб, які мають особливі заслуги перед СРСР, що є своєрідним привілеєм і тому не належать до соціального забезпечення. Найвищий розмір персональної пенсії -- 200 карб. на місяць.

Соціального забезпечення колгоспників до 1964р. не існувало. Було прийнято Закон СРСР «Про пенсії і допомогу членам колгоспів» № 804-VI від 15.08.1964р. Закон СРСР «Про пенсії і допомогу членам колгоспів» № 804-VI від 15.08.1964р. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1073.878.0 Передбачені колгоспними статутами допомогові каси колгоспів як правило не існували. Цим законом введено державну систему матеріального забезпечення колгоспників: створено так званий централізований союзний фонд соціального забезпечення колгоспників з відрахувань з прибутків колгоспів, з якого виплачують пенсії на старість, інвалідність тощо. Ці пенсії були значно нижчі, ніж пенсії робітників і службовців.

Технічно, адміністрація соціального забузпечення (облік пенсій і допомог тощо) була децентралізована. На Україні керувало Міністерство соціального забезпечення УРСР (всесоюзного Міністерства небуло). В областях існували обласні, в районах -- районні відділи соціального захисту. Право на пенсію на старість мали чоловіки від 60, а жінки від 55 років життя. Однак, пенсії середньостатистичного робітника були такі низькі, що кожний з пенсіонерів мусив додатково заробляти на прожиток.

У СРСР не було соціального захисту на випадок безробіття. Також там не практикувалось використання державних гарантів, таких як мінімальна заробітна плата, мінімальний прожитковий мінімум тощо Економічний словник/ За ред.. П.І. Багрія, С.І.Дорогунцова. - Головна редакція Української радянської енциклопедії Академії наук Української РСР. - Київ. - 1973. - С. 520-522..

2.2. Аналіз законодавчої бази здійснення соціального захисту.

Як уже зазначалось, відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Конституція України. - Ст.46. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0 .

Це право гарантується загальнообовязковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Закон України від 15 липня 1999 року "Про прожитковий мінімум" дає визначення прожиткового мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії на достатній життєвий рівень. Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року N 966-XIV - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1087.258.0 .

Пенсійна система охоплює непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та інвалідам.

Законодавством передбачено впровадження трирівневої пенсійної системи, яка розширить можливості для підвищення добробуту людей та економічного зростання в Україні.

Перший рівень - солідарна система загальнообовязкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності і субсидування і здійснення виплати пенсій та надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообовязкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах накопичення коштів у Накопичувальному фонді, які обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках застрахованих осіб.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх обєднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, що буде доповненням до пенсійних виплат з І та ІІ рівнів. Пенсійна система - 3-й рівень: чужому навчайтесь і свого не цурайтесь - http://pension.ukrinform.com.ua/analyt-voskoboinikov.htm.

З 1 січня 2004 року в Україні запроваджено реформовану солідарну пенсійну систему та добровільну накопичувальну систему через недержавне пенсійне забезпечення. Губін С. Стан пенсійного забезпечення та пенсійного страхування в Україні // Український освітній світ реформ. - http://www.cure.org.ua/?info=177.

З 12 січня 2005 року, згідно із внесеними змінами до статті 28 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”, забезпечено виплату мінімальної пенсії за віком, за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок - 20 років страхового стажу, у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність (332 грн.). А згідно Закону Укорїни «Про внесення змін до закониу України «Про державний Бюджет України на 2007р» від 15 березня 2007 № 749-V становить 410,06 грн [див. Додаток 1].

За кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам, пенсія за віком збільшена на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленого відповідно до базового пенсійного Закону, але не більше ніж на 1 відсоток від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. З зазначеної дати до певної міри відновлено диференціацію пенсії в залежності від страхового стажу і від статусу особи, оскільки з цієї дати надбавки та підвищення до пенсії встановлюються понад прожитковий мінімум. До питання використання прожиткового мінімуму у якості базового соціального стандарту. Відділ регіональної політики Інституту Стратегічних досліджень - http://www.niss.gov.ua/Monitor/Monitor16/02.htm#a1 .

Пенсійна система доповнюється системою пільг, компенсацій, гарантій, програмою житлових субсидій та іншими видами державної соціальної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сімям з дітьми тощо. Міністерство праці та соціальної політики України. Законодавча база - http://mlsp.kmu.gov.ua/

З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування, Закони України “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV, “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р. № 1533-III, “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 р. № 2240-III, “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV. Законодавча база - http://www.nau.kiev.ua/

Але законодавча база системи соціального захисту населення охоплює не лише пенсійне забезпечення, але й медичне, соціальне стахування, сферу зайнятості, соціальну політику, тощо.

Аналізуючи питання соціальної політики, варто приділиту увагу основним нормативно-правовим актам, що регулюють це питання.

Доповідь Президента України "Про основні засади економічної та соціальної політики. Національна етрюаиія децентралізації надання соціальних послуг." Верховна Рада України. Постанова «Про доповідь Президента України «Про основні засади економічної та соціальної політики» ві;д 19.10.1994 № 216/94-ВР - http://www.nau.kiev.ua/

Це перший стратегічний документ, в якому піднімалося питання реформи системи соціального обслуговування. Доповідь Президента Л. Кучми, затверджена постановою Верховної Ради України № 216/94-ВР 10 жовтня 1994 р. В документі, присвяченому соціальному захисту населення, сформульовано думку про необхідність проведення реформ таким чином, щоби створити умови для зростання добробуту кожного працівника, В основу такої стратегії соціального захисту покладено підвищення рівня доходів громадян та запровадження адресних програм соціального забезпечення, що передбачають грошові виплати, допомогу натурою та соціальні послуги сімям з низьким рівнем доходів, пенсіонерам та інвалідам. Стратегія декларує надання адресній соціальній допомозі і соціальним послугам статусу головного пріоритету і передачу повноважень надання послуг місцевим органам самоврядування. До таких послуг, зокрема, віднесено медичне обслуговування, комунальні та побутові послуги, догляд вдома та грошову допомогу. Стратегія містить зобовязання створити фінансові стимули для заохочення діяльності місцевих фондів соціального обслуговування І розвитку благодійних організацій,

Указ Президента України "Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки". Наступний стратегічний документ, розроблений Кабінетом Міністрів та оформлений указом Президента України № 1166/97 від 18 жовтня 1997 р. Декларує розвиток недержавних форм соціального захисту як ключову передумову забезпечення реформи соціальної *політики, успадкованої від часів соціалістичного ладу. Указ Президента України "Про Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки" від 18.10.1997р. № 1166/97. - http://www.nau.kiev.ua/

Указ Президента України "Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 реки". Підкреслено необхідніет реформи сектору соціального захисту і розробки відповідної соціальної інфраструктури. У сфері демографічне- та сімейно-орієнтованих заходів передбачено розвиток як державних, так і недержавних сімейно-орієнтованих соціальних послуг. Підкреслено також необхідність розвивати державні та недержавні дитячі заклади для залучення до реабілітації дітей з малозабезпечених сімей. У сфері реформи системи соціального обслуговування наголошено на необхідності впроваджувати альтернативу домінуючим інтернатним формам соціальних закладів та розвивати соціальну допомогу в громаді. Звертає на себе увагу підкреслення значення державних масових громадських організацій, за часів соціалістичного ладу державних утворень і надання їм особливих юридичних та фінансових привілеїв.

Указ Президента України "Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року" Указ Президента України "Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року" від 24.05.2000р. № 717/2000 - http://www.nau.kiev.ua/

. Указ наслідує головним тенденціям, проголошеним на період 1997-2000 рр., але приділяє значно більше уваги формулюванню заходів допомоги сімям, дітям та молоді, а також підтримці благодійних організацій-обєктів соціальної політики. Критично проаналізовано пріоритетні напрями державної політики та реформи соціальних послуг у попередні роки. Підкреслено необхідність розвивати та змщккшашм законодавче га фінансове забезпечення послуг в громаді [в домашніх умовах]; як і в попередньому викладі стратегії на 1997-2000 роки, підкреслено: 1) необхідність підвищення якості послуг, що надаються територіальними центрами; 2) необхідність розвитку взаємодії міждержавними установами та недержавними постачальниками соціальних послуг малозабезпеченим громадянам; 3) важливе значення фінансової підтримки державою організацій інвалідів шляхом звільнення від сплати податків, а також підтримки підприємств, що працевлаштовують інвалідів; 4) створення мережі центрів медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Програма діяльності Кабінету Міністрів "Назустріч людям" (2005р.) Кабінет Міністрів України. Назустріч людям: Програма діяльності Кабінету Міністрів України. Київ, 2005 р.. Проголошена урядом Президента В. Ющенко. У Програмі в цілому підтримане раніше проголошені загальні напрями державної політики. Разом з тим, головною метою вдосконалення системи соціального захисту населення, згідно з Програмою, є "розвязання проблеми бідності, підвищення якості соціальних послуг для наближенння їх до європейського рівня та розширення кола надавачів таких послуг. Перевагу матимуть соціальна незахищені громадяни похилого віку, малозабезпечені сімї, інваліди та сімї з дітьми." Варто відзначити, що сформульовані у Програмі діяльності Кабміну завдання не зазнали перетворення на стратегічний документ, який би скеровував діяльність уряду. В цьому відношенні Програма діяльності Кабінету Міністрів лишається тільки декларацією про наміри, а не придатною для реалізації програмою.

Загалом, аналізуючи питання законодавчої бази у сфері соціального захисту, варто відзначити, про значну кількість нормативно-правових актів. Вони регулюють спільні питання державних гарантій, соціальних допомог, пенсійного забезпечення та соціального страхування. Але поруч з тим є ряд питань, що не охоплює повністя законодавство. Це в першу чергу медичне страхування та допомога, реалізація соціальних прав, що задекларовані, але не виконуються.

2.3. Особливості соціального захисту в Україні на сучасному етапі.

Урядом послідовно вживаються заходи щодо пріоритетного наближення соціальних гарантій до прожиткового мінімуму саме тим категоріям населення, які мають найбільший ризик бідності.

Пенсія виплачується громадянам похилого віку, інвалідам, особам, які втратили годувальника. Мінімальна пенсія за віком встановлюється за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок - 20 років страхового стажу, у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність (з 01.04.2007р.- 406 грн.)[див. Додаток 1].

Законом забезпечені рівні умови надання застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності та господарювання. Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованій особі за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з шостого дня непрацездатності. Перші пять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця, що сприяло посиленню контролю за виданням листків непрацездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі настання інших страхових випадків (необхідності догляду за хворою дитиною віком до 14 років, хворим членом сімї, догляду за дитиною віком до 3-х років або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною, тощо) виплачується застрахованій особі з першого дня за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованим особам в залежності від розміру заробітної плати (доходу) і страхового стажу.

З 1 січня 2006 року змінився механізм призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Зазначена допомога надається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 %ми прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сімї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень. Тобто максимальний розмір такої допомоги на 2007р з 1 січня становить - 262,5 грн., з 1 квітня - 280,5 грн., з 1 жовтня - 284 грн. Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 N 489-V - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1131.102.0.

Одноразова допомога при народженні дитини надається у розмірі 8 500 гривень. Розмір доплати при народженні дитини - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1046.198.0.

Одинокі матері, вдови та вдівці з дітьми, мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію отримують допомогу в розмірі, що дорівнює різниці між 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сімї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 10 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Тобто, максимальний розмір такої допомоги становить: на дитину до 6 років - з 1 січня 217 грн., з 1 квітня - 231,5 грн., з 1 жовтня - 235 грн. На дитину від 6 до 18 років - відповідно 279 грн., 297,5 грн. та 302 грн.

Мінімальний розмір такої допомоги на 2007 р. становить 10 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (на дитину до 6 років - з 1 січня 43,4 грн., з 1 квітня - 46,3 грн., з 1 жовтня - 47,0 гривень; на дитину віком від 6 до 18 років відповідно 55,8 грн., 59,5 грн., 60,4 грн.) Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 N 489-V - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1131.102.0.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, виплачується у розмірі, що дорівнює різниці між встановленим прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів і пенсії за попередні шість календарних місяців. Якщо опікун отримує аліменти чи пенсію на дитину, то розмір дорівнюватиме різниці між встановленим прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів (пенсії). Якщо опікун не отримує на дитину аліменти чи пенсію, розмір дорівнюватиме прожитковому мінімуму для дитини відповідного віку. У 2007 р. на дітей віком до 6 років - з 1 січня 434 грн., з 1 квітня - 463 грн., з 1 жовтня - 470 гривень. На дітей віком від 6 до 18 років - з 1 січня 558 грн., з 1 квітня - 595 грн., з 1 жовтня - 604 гривень.

З початку 2006 р. введені нові види допомоги: державна соціальна допомога дітям - сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сімях, яка надається у розмірі двох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку (постанова Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2006 року №106) та тимчасова допомога на дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину (постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 189). Розмір цієї допомоги становить 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Кабінет Міністрів України. Нормативно-правова база. - http://www.kmu.gov.ua/control/npd/

При призначенні допомоги сімям, які з поважних та незалежних від них причин є бідними відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сімям” встановлено диференційовані рівні забезпечення прожиткового мінімуму для окремих категорій населення.

З 1 січня 2007 року для працездатних осіб такий рівень складає 121 гривень, непрацездатних осіб - 170,5 гривень, інвалідів - 181,5 гривень. Крім цього, на кожну дитину цей рівень збільшується на 10 %, а для кожної дитини, яка утримується матірю (батьком, усиновителем), що не перебуває в шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька), та для кожної дитини, в якої один або обоє батьків є інвалідами I або II групи, а також для кожної дитини в малозабезпеченій багатодітній сімї, в якій виховуються троє або більше дітей віком до 16 років (до 18 років, якщо дитина навчається), - на 20 %. Завдяки вдосконаленню механізму адресного надання допомоги малозабезпеченим сімям у 2005 році середній розмір допомоги становив 219,81 грн. При цьому для сімей, які складаються лише з працездатних осіб, - 148,78 грн., а для сімей, до складу яких входять непрацездатні особи та діти - 228,15 гривень. Соціально-економічна захищеність населення України, за матеріалами вибіркового обстеження // Держкомстат України - http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/sz/dop/zahust.htm

З метою обґрунтованості призначення допомоги малозабезпеченим сімям та житлових субсидій за 2005 рік було здійснено 630,1 тис. обстежень матеріально-побутових умов сімей, що звернулися за її призначенням, або 22,3 % загальної кількості одержувачів допомоги. За підсумками обстеження у призначенні допомоги відмовлено 94,8 тис. сімей, або 15,1 % загальної кількості обстежених сімей. Перевірками достовірності інформації про доходи та майновий стан шляхом запитів до відповідних організацій було охоплено 589,0 тис. осіб, що становить 20,8 % загальної кількості одержувачів допомоги. З відвідуванням місця роботи одержувачів допомоги відповідно - 409,7 тис. осіб, або 14,5 %.

Соціальними інспекторами було виявлено 27,4 тис. випадків надання недостовірної інформації про доходи та майновий стан, в тому числі 1,5 % - шляхом запиту до Державної податкової адміністрації, а 2,9 % загальної кількості перевірок - з відвідуванням місця роботи одержувачів соціальної допомоги. Одночасно місцеві органи виконавчої влади мають можливість щодо поглибленого захисту вразливих верств населення, з урахуванням конкретних обставин, що склалися у сімї.

У 2005 році за їх рішеннями житлову субсидію було призначено 277,7 тис. сімей, державну соціальну допомогу - 223,5 тис. сімей. Зокрема, 150,3 тис. сімей було призначено субсидію на збільшену площу житла; одержали допомогу 109,9 тис. малозабезпечених сімей, у власності чи володінні яких є земельна ділянка площею понад 0,6 гектара тощо.

Соціальна стабільність в суспільстві - необхідна умова сталого розвитку. Економічне зростання значною мірою залежить від стратегії і тактики державного регулювання, від визначення пріоритетів і напрямів соціальної політики адекватних ринковим відносинам, спрямованих на забезпечення соціального захисту та безпеки населення. Від ефективності соціальної політики, дія якої спрямована на захист індивідуума у суспільстві від різноманітних форм соціальних та економічних ризиків, залежить ставлення громадян до впроваджуваних реформ.

За даними Державного комітету статистики України у 2005 році значно зменшується кількість одержувачів з 1823,6 тис. у 2002 році до 1020,5 тис. (табл.. 2.1).

Таблиця 2.1

Кількість одержувачів державної допомоги сімей з дітьми (тис. чол.)

¹ Статистичне спостереження запроваджено зі звіту за 2005 рік

² У звязку з приняттям Закону України від 22 березня 2001 року № 2334 - ІІІ “Про внесення змін до Закону України “Про державну допомогу сімям з дітьми”, починаючи з 1 січня 2002 року всі жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообовязкового державного соціального страхування, мають право на державну допомогу у звязку з вагітністю та пологами. Функції призначення та виплати допомоги особі, яка застрахована в системі загальнообовязкового державного соціального страхування, здійснюється за місцем роботи.

Джерело: Державний комітет статистики України - http://www.ukrstat.gov.ua/

Кількість пенсіонерів зменшується у поточному році, середній розмір місячної пенсії зростає (табл. 2.2). З однієї сторони зростання пенсій свідчить про підвищення рівня соціального захисту в Україні. Але за цими даними не видно з яких причин скорочується чисельність пенсіонерів. А одже невідомо чи це не спричинено погіршенням рівня та доступу до медичного захисту незахищеним верствам населення.

Таблиця 2.2

Середній розмір місячної пенсії та кількість пенсіонерів (на початок року)

¹ З урахуванням компенсаційних виплат

² З урахуванням цільової грошової допомоги

³ З урахуванням цільової грошової допомоги та індексації

⁴ З урахуванням цільової грошової допомоги, індексації, державної адресної допомоги до пенсії (дотації), а також надбавки за особливі заслуги перед Україною.

Джерело: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/sz/sz_u/srp_rik_u.html

На формування та відтворення людського капіталу, який на сучасному етапі є найважливішим чинником економічного, науково-технічного та соціального прогресу впливає рівень доступності для людини основних матеріальних і соціальних благ, задоволення її матеріальних, соціальних і духовних потреб.

Важливими та необхідними умовами відтворення людського капіталу є якісне медичне обслуговування, що забезпечує збереження та поліпшення здоровя людини, якісна освіта, що формує її інтелектуальний і творчий потенціал. Покращання здоровя нації, сприяння доступу до якісної освіти та знань - неодмінні складові підвищення добробуту громадян.

Можливість отримувати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування та освіту є важливою складовою соціальної безпеки окремої особи, регіону та держави в цілому.

Доходи населення - один з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного та соціального стану та захищеності суспільства. Сенс цього поняття полягає в тому, що працюючим та членам їх сімей повинно бути гарантовано право на отримання достатнього мінімального доходу як на сьогоднішній день, так і в майбутньому для задоволення матеріальних потреб, доступності до якісної освіти, медичних послуг та відпочинку, що забезпечує нормальну життєдіяльність та можливості розвитку людини.

Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення визначено прожитковий мінімум, який затверджується законом і на основі якого визначаються розміри мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги, виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, розміри інших видів соціальних виплат. Прожитковий мінімум застосовується також для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення державних соціальних програм. Солдатенко М.О. Соціальний захист за державними стандартами. // Соціальний захист. - 2006. - №10. - С.30 - 32.

Одним із перших базових соціальних стандартів, який був затверджений в Україні, стала мінімальна заробітна плата [див. Додаток 2].

Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» був підписаний Президентом 5 жовтня 2000 року і визначив мінімальну заробітну плату як головний соціальний стандарт, який затверджується виключно Верховною Радою України.

У 2000 році мінімальна зарплата затверджувалася окремим законом. Так, Закон України «Про встановлення розміру мінімальної зарплати на 2000 рік» передбачав розмір мінімальної зарплати у розмірі 118 грн. Крім того, цим же законом вносилися зміни до Кодексу законів про працю України та Закону України “Про оплату праці” щодо регулювання встановлення та застосування цього стандарту. Передбачалося не включати до розміру мінімальної заробітної плати доплати за роботу в надурочний час, у важких та шкідливих умовах, премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, а також матеріальну допомогу. Це положення замінило попереднє, яке передбачало не включати до мінімальної зарплати всі види доплат та заохочувальних платежів. Така зміна дещо погіршила соціальне значення мінімальної зарплати, оскільки вона не охоплює усіх можливих видів доплат, які, будучи включеними до мінімальної зарплати, зменшували реальні доходи працівника від заробітної плати. Інше положення цього закону забезпечувало гарантовану оплату праці на рівні мінімальної зарплати для працівників, які виконали місячний чи погодинний норматив праці. Підприємство зобовязується у будь-якому випадку здійснювати доплату до розміру мінімальної зарплати.

Питання мінімальної зарплати стало причиною політичної боротьби в парламенті у 2002 році. Як вже зазначалося, відповідно до Основних напрямків соціальної політики на 1997--2000 роки, затверджена Указом Президента в 2002 році мінімальна заробітна плата повинна була складати 60 % середньої заробітної плати. Відповідно, опозиційні депутати з фракції «Наша Україна» на цій підставі почали вносити законопроекти, які передбачали встановлення мінімальної зарплати у розмірі 270 грн/міс. на 2003 рік, відповідно до прогнозованого показника середньої заробітної плати у розмірі 454 грн/міс. Це означало, що цей соціальний стандарт стрімко збільшується на 105 грн, враховуючи, що у 2002 році була встановлена мінімальна зарплата у розмірі 165 грн/міс. Однозначним недоліком пропозицій щодо стрімкого підвищення мінімальної зарплати до «президентського» плану стала відсутність належного обґрунтування можливостей державного бюджету забезпечити виплату заробітної плати відповідно до зазначеного розміру. Це стало основним аргументом уряду, парламентської більшості та Президента у боротьбі за зменшення розміру мінімальної заробітної плати та забезпечення збалансованості дохідної та видаткової частин держбюджету.

Політична боротьба за мінімальну заробітну плату на 2003 рік завершилася компромісним рішенням про встановлення її у розмірі 185 грн/міс. на перше півріччя та 237 грн/міс. на друге півріччя 2003 року. Проте і цей компроміс не влаштовував уряд, і впродовж 2003 року було прийнято рішення про встановлення мінімальної зарплати у розмірі 237 грн з 1 грудня 2003 року. Однак і це рішення не було виконано, оскільки за ініціативою проурядових фракцій було прийнято закон про встановлення на 2004 рік мінімальної зарплати у розмірі 205 грн/міс. з подальшим підвищенням до 237 грн/міс. з 1 листопада 2004 року та до 262 грн/міс. з 1 січня 2005 року. До питання використання прожиткового мінімуму у якості базового соціального стандарту. Відділ регіональної політики Інституту Стратегічних досліджень - http://www.niss.gov.ua/Monitor/Monitor16/02.htm#a1

В ході президентської кампанії 2004 року уряд пішов на деякі поступки щодо мінімальної зарплати. Підвищення її до розміру 237 грн/міс. відбулося не з 1 листопада, а з 1 вересня 2004 року. Відповідно до Послання Президента України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2003 році», урядом було заплановано підвищити мінімальну заробітну плату до рівня прожиткового мінімуму тільки у 2007 році. Але, нажаль, це не реалізовано й досі.

19 жовтня 2005 року парламентом була ратифікована Конвенція Міжнародної організації праці № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються. Конвенція визначає фактори, які впливають на визначення розміру мінімальної заробітної плати:

- потреби працівників та їх сімей з врахуванням загального розміру зарплати по країні, вартості життя, соціальної допомоги та відносного рівня життя інших країн;

- економічні міркування щодо вимоги економічного розвитку, рівня продуктивності праці і бажаність досягнення й підтримання високого рівня зайнятості.

Іншими словами, Конвенція дозволяє країнам, що розвиваються, обмежувати розмір заробітної плати в інтересах розвитку виробництва та збільшення зайнятості.

Для уряду ратифікація цієї конвенції має принципове значення, оскільки він може в ручному порядку (застосовуючи не правову основу, а економічну аргументацію) обмежувати розмір мінімальної зарплати. На практиці це означає можливість встановлення мінімальної заробітної плати нижче прожиткового мінімуму всупереч конституційним нормам.

Незважаючи на сумнівне соціальне значення згаданої конвенції для України, депутати досить жваво підтримали ратифікацію. Практично повним складом ратифікацію підтримали КПУ та СПУ. Більшістю складу фракцій підтримали проект БЮТ -- 29 (з 36), НП (Литвина) -- 37 (з 46), РУ -- 33 (з 50), ПРП -- 10 (з 15), НУ -- 25 (з 42). Не підтримала ратифікацію СДПУ(о).

В контексті результатів політичної дискусії 2002--2004 років навколо мінімальної заробітної плати варто нагадати, що найбільш активними поборниками збільшення мінімальної заробітної плати були представники опозиційних на той час фракцій -- СПУ та «Нашої України». В.Ющенко та В.Кириленко наполягали та тому, що з 1 січня 2005 року мінімальна заробітна плата повинна становити 100 % прожиткового мінімуму (законопроект № 4421). Така позиція, власне, і очікувалася від зміненого у березні 2005 року бюджету. Проте в держбюджеті-2005 було передбачене поетапне підвищення мінімальної заробітної плати, яка тільки з 1 вересня 2005 року досягла рівня прожиткового мінімуму для непрацездатних -- 332 грн. Проте, цей показник прожиткового мінімуму застосовується для виплати соціальної допомоги непрацездатним. Мінімальна заробітна плата може зіставлятися тільки із прожитковим мінімумом для працездатних осіб. У такому випадку вона становила тільки 73 % від прожиткового мінімуму для працездатних. Те, що у 2006 році урядовим проектом бюджету було запропоновано збільшення мінімальної заробітної плати до 79 % прожиткового мінімуму, є, безперечно, суттєвим досягненням. Однак тут варто також враховувати, що такі показники досягаються при суттєвому тиску на економіку в період скорочення темпів розвитку.

Таким чином, мінімальна заробітна плата всупереч законодавству встановлюється без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у меншому розмірі. Як і раніше, мінімальна заробітна плата не виступає у ролі соціального стандарту оплати праці, а залишається технічним нормативом для розрахунку зарплати у бюджетній сфері відповідно до можливостей видаткової частини бюджету.

До 2000 року в Україні був чинний соціальний стандарт для надання соціальної допомоги малозабезпеченим та непрацездатним -- межа малозабезпеченості. Закон України «Про межу малозабезпеченості» від 4 жовтня 1994 року визначав цей стандарт як величину мінімального рівня споживання непрацездатного громадянина. За таким визначенням межа малозабезпеченості відповідає сучасному стандарту межі бідності. Набір продовольчих, непродовольчих товарів та послуг, які враховуються для визначення межі малозабезпеченості, встановлюється урядом за участю профспілок. Малозабезпечені сімї мали право на державну допомогу у вигляді доплат до рівня межі малозабезпеченості. Інше застосування цього стандарту не передбачалося.

Запровадження нової системи соціальних стандартів та прожиткового мінімуму передбачалося Конституцією України та Указом Президента про затвердження Основних напрямків соціальної політики на 1997--2000 роки. Стаття 46 Конституції визначає, що пенсії та інші соціальні виплати повинні забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законодавством.

В ході президентської кампанії 1999 року, 15 липня 1999 року президент підписав Закон «Про прожитковий мінімум», який визначив правові основи встановлення та застосування цього соціального стандарту. За цим Законом, прожитковий мінімум -- це вартісна величина набору продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоровя, задоволення соціальних та культурних потреб особистості. На відміну від межі малозабезпеченості, прожитковий мінімум розраховується для основних соціальних та демографічних груп населення: працездатних осіб, осіб, які втратили працездатність, дітей віком до 6 років та від 6 до 18 років.

Показник прожиткового мінімуму використовується для оцінки рівня життя в Україні, встановлення мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, соціальної допомоги, допомоги сімям з дітьми, допомоги по безробіттю, визначення права на соціальну допомогу.

Порядок визначення прожиткового мінімуму передбачає наступне. Набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг визначають, відповідно, Міністерство охорони здоровя, Мінекономіки та інші компетентні відомства. Розмір прожиткового мінімуму встановлює Кабмін після проведення науково-громадської експертизи складових прожиткового мінімуму. Експертиза здійснюється на основі соціального партнерства представниками профспілок та організацій роботодавців у порядку, затвердженому КМУ. Затверджує прожитковий мінімум парламент. Цей розмір може переглядатись протягом року із врахуванням рівня інфляції.

Із застосуванням соціального стандарту прожиткового мінімуму виникли численні проблеми в ході бюджетного процесу-2006. Насамперед це стосується новації уряду поетапно збільшувати прожитковим мінімум протягом року. Так, законом про держбюджет на 2006 рік встановлено такі розміри прожиткового мінімуму: з 1 січня -- 453 грн, з 1 квітня -- 465 грн, з 1 жовтня -- 472 грн., а на 2007 рік встановлено відповідно 492 грн., 525 грн., 532 грн.

За законом «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум може переглядатись протягом року з урахуванням поточного рівня інфляції та індексу цін, тобто його розмір можна переглядати протягом бюджетного року у визначених випадках. Крім того, цей стандарт розраховано на основі застарілої структури споживчого кошика, яка повинна була переглядатись саме у 2005 році. Фахівці Федерації профспілок України підготували для уряду новий порядок розрахунку прожиткового мінімуму, а також сам розрахунок, за яким прожитковий мінімум повинен складати 1008 грн. Проте урядом ця пропозиція була проігнорована, і прожитковий мінімум було встановлено вдвічі менший. Комітет з питань соціальної політики та праці за результатами розгляду урядового проекту бюджету на 2006 рік запропонував затвердити прожитковий мінімум у розмірі 662 грн. Однак і ця пропозиція не була врахована, й розмір прожиткового мінімуму законодавчо був встановлений у запропонованому урядом розмірі.

Таблиця 2.4

Прожитковий мінімум за період 2000-2007 рр. (грн.)