Лізинговий кредит

56

Дипломна робота

на тему:

„Лізинговий кредит”

Зміст

Вступ…………………………………………………………………….…………3

Розділ 1. Теоретичні основи лізингового кредитування……………………..…6

1.1 Економічна сутність і функції лізингу…………………………………........6

1.2 Класифікація та основні види лізингових відносин…………………….....11

1.3 Народногосподарське значення лізингового кредиту…………………….18

Розділ 2. Характеристика лізингового кредиту в Україні…………………….21

2.1 Інституційно-правове забезпечення лізингу в Україні………………....…21

2.2 Стан ринку лізингових послуг в Україні.……………………………...…...25

2.3 Механізм надання лізингового кредиту.………………………………..….31

Розділ 3. Перспективи розвитку лізингових відносин в Україні……….…….42

3.1 Особливості лізингового кредитування у зарубіжних країнах….………..42

3.2 Напрями вдосконалення системи лізингових відносин в Україні……..…47

Висновки……………………………………...…………………………….…....51

Список використаних джерел…………………………………………………..54

Вступ

Непослідовність і суперечливість інвестиційної політики стала однією з причин кризового стану господарської системи України. Тому, з огляду на обєктивні закономірності розширеного відтворення стабілізація економіки значною мірою залежить від кардинальної зміни інвестиційної політики, модифікації функцій інвесторів та інших учасників інвестиційного процесу.

Усі галузі економіки України (в тому числі найважливіші базові галузі включно з машинобудуванням) потребують якнайшвидшого здійснення технічного переозброєння і реконструкції. Виходячи з цього, пошук нових форм і методів фінансово-кредитного їх забезпечення за обмеженості фінансових ресурсів та недостатності власних фінансових коштів промислових підприємств набуває глибокої значущості. Формування фінансових ресурсів на оновлення машин та обладнання на нинішньому етапі розвитку стає складною проблемою. Традиційна система фінансування і кредитування витрат на придбання обладнання виявилася неефективною, оскільки вона не змогла істотно вплинути на стан наднормативних запасів обладнання. Це негативно відбивалося на кінцевих результатах діяльності підприємств і знижувало ефективність функціонування всього народного господарства в цілому. В умовах становлення ринкових відносин не виправдало себе також і використання довгострокового кредиту.

За наявного дефіциту державного бюджету, враховуючи повсюдну тенденцію нагромадження машин та обладнання, технічний рівень яких часто значно відстає від світових стандартів і не може забезпечити випуску продукції високої якості, конкурентоспроможної на світовому ринку, стає необхідним пошук нетрадиційних форм вирішення цієї проблеми. Однією з форм вирішення цієї проблеми є використання інституту лізингового кредиту, спроможного значно пожвавити процес оновлення виробництва та інтегрування економіки України у структуру світового ринку.

Концептуальні основи здійснення лізингу, методики розрахунку лізингових платежів, дослідження світового досвіду розвитку лізингу одержали висвітлення в роботах вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких Човнюк Ю, Рязанова Н., Різник В., Горобець Л., Мороз А. М., Савлук М. І., Пуховкіна М. Ф., Меренгс Е., Лагутін В.Д., Шумелда Я. П., Шевчук Ю., Лещенка М. Теоретичні питання відносин нагромадження в системі ринкових трансформацій досліджувалися в роботах українських і російських економістів: В. Гейця, А. Гальчинського, І. Лукінова, Р. Нурєєва, С. Мочерного, А. Чухна, А. Куліша та інших.

Хоча дослідженню методологічних, методичних та прикладних проблем і питань доцільності та ефективності використання лізингу приділяли увагу багато вчених-економістів, проте на сьогоднішній день і в чисельних вітчизняних публікаціях, і в законодавчих актах України подаються суперечливі тлумачення як самого поняття „лізинг”, так і його форм та видів. Немає загальноприйнятої методики оцінки ефективності лізингу інноваційної продукції. Практично відсутні напрацювання, за допомогою яких можна було б вирішити питання зменшення лізингових ризиків в сучасних умовах господарювання при наявності кризових процесів, недостатності фінансових ресурсів, невирішеності ряду нормативно-правових питань. Усе це зумовило вибір теми дослідження та її актуальність, визначило мету та завдання дипломної роботи.

При написанні даної роботи було поставлено наступні завдання:

визначити роль і місце лізингу в системі фінансування діяльності підприємства;

дослідити теоретичну сутність лізингу як особливого інструмента у системі кредитування, визначити його види, форми здійснення;

розробити економічний механізм лізингового кредитування;

визначити та проаналізувати світові тенденції розвитку лізингових відносин;

дослідити сучасний стан ринку лізингового ринку в Україні, виявити певні недоліки та запропонувати подальші шляхи розвитку лізингового кредитування.

Метою дослідження є розробка теоретичних підходів і практичних рекомендацій щодо вдосконалення процесу лізингового кредитування в умовах ринкових перетворень економіки України.

Обєктом дослідження даної роботи є система організації лізингового кредиту. Предметом дослідження є сукупність економічних відносин, що виникають в процесі фінансового забезпечення діяльності підприємства на засадах лізингу.

Відповідно до поставлених завдань побудовано структуру даної дипломної роботи, яка включає вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури та додатки.

Інформаційну базу роботи включають законодавчі та нормативні акти України, вітчизняні та закордонні навчальні та методичні видання з даної теми, матеріали періодичної літератури, статистичні дані, матеріали всесвітньої мережі Internet.

Розділ 1. Теоретичні основи лізингового кредитування

1.1 Економічна сутність і функції лізингу

Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери виробництва та обігу, глибокі зміни економічних умов господарювання викликають необхідність пошуку та впровадження нетрадиційних для господарства методів оновлення матеріально-технічної бази та модифікації основних фондів субєктів різноманітних форм власності. Одним з таких методів інвестування виступає лізинг.

В українській мові немає аналога терміну "лізинг". Корінь "ліз" в перекладі з грецької означає розчинення, а з англійської - орендувати, здавати в найм. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще за далеких часів Аристотеля (384/383 - 322 рр. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в "Риториці": "Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності". Іншими словами, не обовязково для отримання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати доход [8, с. 42].

Перше відоме вживання терміну "лізинг" відноситься до 1877 року, коли телефонна компанія "Белл" прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку чи офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція справила сильний вплив не тільки на розвиток звязку. Багато компаній високо оцінили оренду устаткування, що дозволяла їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання "ноу-хау". Аналогічно "Белл", компанія Hughes, яка виготовляла інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи свій спеціалізований одинадцяти граний бур тільки на умовах оренди. Компанія "U.S. Shoe Machinery", яка виробляла устаткування для виготовлення взуття, використовувала угоди, що повязували клієнтів виключно з її власною продукцією. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і змусило виробників виставити устаткування на вільний продаж [9, с. 36].

Загальновживаним визначенням лізингу є наступне: «лізинг - це комплекс майнових відносин, в яких одна сторона (лізингодавець) надає майно в користування іншій стороні (лізингоодержувачу) на визначений термін і за певну плату» [9, с. 13]. Це спосіб реалізації відносин власності, що виражає певний стан виробничих сил та виробничих стосунків, з якими він знаходиться в тісному взаємозвязку.

У широкому розумінні лізинг виступає як організаційна форма підприємницької діяльності, яка виражає відносини власності і інвестування, особливу систему господарювання, як і будь-яке самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст і різноманітні форми прояву, які можна уявити з різним ступенем конкретності. Лізингова форма підприємництва базується на системі принципів (правил, положень), які визначають єдність і звязки загальних, власних і особливих її властивостей і зовнішніх проявів, зокрема: платність, терміновість, добровільність відносин, інноваційність, економічність, цілеспрямованість і конкретність, майнова відповідальність тощо [37].

Особливість лізингової діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з іншого - веде до її подолання, зміні власника та розпорядника.

Якщо порівнювати оренду і лізинг, то останній вирізняється вищою формою організації бізнесу, яка передбачає наявність ґрунтовних знань та навичок у фінансовій сфері, сфері маркетингу й виробництва, нерухомості, обладнання. Тобто лізинг передбачає поєднання таких форм організаційно-оперативних відносин, як орендні, кредитні та торговельні. Для розмежування понять «лізинг» і «оренда» пропонуємо таблицю лізингових та орендних відносин.

Проте найдоцільнішим прийнято вважати, що за своєю сутністю лізингові операції є кредитними угодами. Одержання лізингоотримувачем у тимчасове користування на умовах повернення і платності вартості, втіленої в машинах і обладнанні, свідчить про присутність тих конструктивних ознак, які властиві кредиту [31].

Таблиця 1.1.

Порівняльна характеристика лізингових та орендних відносин [22с. 108]

З точки зору змісту кредитних відносин лізинг дещо схожий із банківським кредитом, який надається на придбання основних фондів. Кредитні та лізингові відносини між позичальником (лізингоодержувачем) та кредитором (лізингодавцем) будуються на умовах терміновості, оплати, повернення, матеріального забезпечення (застави). Разом з тим між банківським кредитом та лізингом є певні відмінності (таблиця 1.2.).

Узагальнюючи різні підходи до визначення сутності лізингових відносин, можна виокремити те, що обєктом (предметом) лізингу є будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, будинки споруди, системи телекомунікацій тощо, не заборонене законодавством до вільного обігу на ринку.[14, c. 111]

Таблиця 1.2.

Порівняльна характеристика банківського та лізингового кредиту [24, c. 261]

На ряду з цим, субєктами лізингу виступають сторони, які мають безпосереднє відношення до обєкта лізингу. При цьому їх можна умовно поділити на прямих і непрямих учасників.

Безпосередніми учасниками лізингової угоди можуть бути:

лізингодавець, тобто субєкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який преді в користування обєкти лізингу;

лізингоодержувач, тобто субєкт підприємницької діяльності, котрий одержує в користування обєкти лізингу за договором лізингу;

продавець лізингового майна (постачальник) - субєкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно та/або продає власне майно, як обєкт лізингу.

Непрямими учасниками лізингової угоди можуть бути, наприклад, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми, які кредитують лізингодавця і є гарантами угод [19, с. 344].

Як складне економічне явище, лізинг виконує важливі функції у формуванні багаторівневої економіки і активізації виробничої діяльності. Серед різноманітних функцій лізингу, можна виділити такі, які якнайширше розкривають його природу, зокрема: фінансову, виробничу та збутову.

Фінансова функція полягає:

у звільненні підприємства від одномоментної повної оплати придбаних

повної оплати основних фондів та наданні їх на умовах довгострокового кредиту

у використанні підприємством податкових та адміністративних пільг.

Оскільки орендну плату зараховують до складу валових витрат, то відповідним чином зменшується оподаткований прибуток підприємства. Застосування механізму прискореної амортизації сприяє не тільки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а й прискоренню технічного оновлення виробництва.

Виробнича функція полягає в оперативному розвязанні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій і техніки

Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно [24, c. 262].

Отже, у результаті лізинг сприяє диверсифікації пропозицій спектру товарів та послуг, залучає нові обєкти у свою сферу, тим самим розвиваючи і диференціюючи ринок засобів виробництва.

1.2 Класифікація та основні види лізингових відносин

Світова практика протягом понад тридцяти століть напрацювала багаточисельні варіанти лізингових угод. При розгляді видів лізингу виходять перш за все із ознак їх класифікації. Характер і склад лізингових відносин, з нашої точки зору, є дуже важливою насамперед для лізингодавця, бо саме він повинен аналізувати попит лізингоодержувачів, займатися маркетингом. За допомогою класифікації лізингових угод лізингодавець може вирішити таке коло завдань:

Упорядкування існуючих лізингових угод

Визначення питомої ваги угод фінансового та оперативного лізингу в сукупності лізингових угод; визначення пріоритетності попиту з боку лізингоодержувачів на ту чи іншу техніку або обладнання; визначення питомої ваги банківського капіталу у фінансування лізингових угод; визначення рівня зацікавленості та можливості участі в лізингових операціях іноземних лізингодавців; визначення рівня та спектра послуг, що надаються лізингоодержувачем при здійсненні лізингових операцій;

Визначення негативних наслідків чи позитивних тенденцій, напрямків роботи; можлива переорієнтація в роботі, розширення чи звуження асортименту техніки та обладнання, що пропонується в лізинг, введення у свою діяльність попутних послуг;

Підвищення ефективності роботи; підвищення рівня функціонування економічного механізму лізингових відносин [12, c. 30-31].

Отже, до ознак класифікації лізингових угод, як правило, відносять: склад учасників угоди, обєкт лізингу, термін використання і повязана з ним амортизація майна, обсяг обслуговування, рівень окупності, кількість учасників угоди, сектор ринку, де здійснюються операції, характер лізингових платежів та інші.

1) Так, відповідно до складу учасників лізинг поділяють на:

прямий лізинг, при якому виробник або власник певного майна одночасно є його лізингодавцем. В такому випадку має місце двохстороння угода. Слід зазначити, що в світі це переважно угоди оперативного лізингу. Майно, яке є власністю лізингодавця, надається в лізинг неодноразово. Двосторонні угоди фінансового лізингу не набули такої широкої популярності. Як для виробника, так і, наприклад, для банку при збільшенні лізингових операцій доцільніше створити власну лізингову компанію, та надавати послуги непрямого фінансового лізингу через таку компанію.

Зворотній лізинг, ідея якого полягає в тому, що юридична особа (майбутній лізингоодержувач) має обладнання, але потребує оборотних коштів для ведення свого бізнесу. В такому випадку ця особа пропонує лізинговій компаній купити в неї обладнання та надає його в лізинг цій юридичній особі. У юридичної особи зявляються грошові кошти, та, як правило, договір лізингу укладається таким чином, що після закінчення строку його дії особа має право викупити обладнання і тим самим повертає собі право власності.

Левередж-лізинг, або лізинг з додатковим залученням фінансових ресурсів. В світовій практиці це найбільш складний різновид лізингу, оскільки повязаний з багатоканальним фінансуванням та використовується для реалізації лише значних проектів. Лізингодавець при придбанні обладнання виплачує постачальнику із своїх коштів не всю суму, а тільки його частину. Решту коштів він залучає від декількох кредиторів.

Ще однією особливістю левередж-лізингу в світі є те, що лізингодавець запозичує ресурси на певних умов, які не є характерними для вітчизняних фінансово-кредитних установ. При цьому позичальник-лізингодавець не відповідає перед кредиторами за повернення позики, оскільки вона погашається за рахунок лізингових платежів. Тому, як правило, лізингодавець не тільки заставляє на користь кредиторів майно, яке є предметом лізингу, але й уступає їм права на отримання частини лізингових платежів в рахунок погашення позики. Таким чином, основні ризики по угоді перекладаються на кредиторів - банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та інші фінансові установи, які фінансують лізингові операції. На Заході більше 85% лізингових угод побудовано за основі такого виду лізингу.

Левередж-лізинг в свою чергу поділяється на роздільний (при якому відбувається обєднання декількох кредиторів для фінансування лізингового проекту) та груповий (коли в якості лізингодавця виступає група учасників) [35, c. 5-6].

2) у залежності від типу майна розрізняють:

лізинг рухомого майна - лізинг транспортних засобів, що не мають жорсткої привязки до нерухомих обєктів (автомобілів, тракторів, комбайнів, літаків та інші), і майна, що легко переміщується;

лізинг нерухомості - лізинг будівель, споруд, залізничного транспорту та іншого майна, що має жорстку територіальну привязку;

великомасштабний лізинг, або «біг-тікет-лізинг» застосовується при оренді майнових комплексів або дорогого майна (заводів, бурових платформ, літаків, суден) і є різновидом лізингу нерухомості.

лізинг обладнання - лізинг окремих машин і механізмів або їх груп, що не є замкнутим виробничим циклом.

лізинг «секонд-хенд», або лізинг майна, що вже було в експлуатації - лізинг машин і обладнання, що вже були у використанні або морально застаріли за час зберігання.

Лізинг обладнання, що вже було в експлуатації, на внутрішньому ринку країни може мати перспективи у звязку із скороченням платоспроможного попиту на певні товарно-матеріальні цінності, із розбалансованої роздрібної торгівлі засобами виробництва, з відносно невеликими масштабами діяльності товарних бірж. У цьому випадку обєкт лізингу передається у використання не по первісній, а по оціночній вартості. Звернення до цього виду лізингу вигідно як постачальникові, так і користувачеві [18, с. 22].

3) відповідно до обсягу майна, що передається в лізинг:

чистий лізинг (net leasing) - це відносини, при яких все обслуговування предмету лізингу бере на себе лізингоодержувач. В такому випадку витрати по обслуговуванню предмету лізингу не включаються в лізингові платежі.

"мокрий" лізинг (wet leasing) - це лізинг, з повним набором послуг, який передбачає обовязкове технічне обслуговування лізингодавцем предмету лізингу, його ремонт, страхування, а також послуги з підготовки кадрів, консультаційні послуги тощо.

лізинг з частковим набором послуг, при якому на лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна.

4) за способом фінансування виокремлюють:

лізинг за рахунок власних коштів (передбачає використання власного капіталу для фінансування придбання обєкта лізингу, який будуть здавати в лізинг;

лізинг за рахунок залучених коштів означає, що лізингодавець для фінансування придбання обєкта лізингу одержує кредити від одного або декількох кредиторів;

роздільний, або пайовий лізинг передбачає укладення участі субєктів лізингу багатостороннього договору та залучення одного або декількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При пайовому лізингу сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80% вартості набутого для лізингу майна. Решта суми виплачується у міру отримання лізингових платежів протягом усього строку лізингу. В цьому випадку лізингодавець несе відповідальність перед постачальником за посне і своєчасне погашення раніше не оплаченої ним частини вартості обєкта лізингу [19, c. 347].

5) відповідно до сектора ринку, де здійснюється лізинг, розрізняють внутрішній (національний) і зовнішній (міжнародний) лізинг.

За внутрішнього лізингу субєкти угоди перебувають під юрисдикцією однієї країни, за зовнішнього - різних країн або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

У свою чергу, міжнародний лізинг поділяється на:

експортний лізинг - угода, за якою постачальник і лізингова компанія знаходяться в одній країні, а орендарем є зарубіжна компанія. Така угода називається експортним лізингом, оскільки стосовно свого постачальника лізингова фірма виконує функцію стимулювання експортного збуту.

транзитний лізинг - угода, всі учасники якої перебувають у різних країнах. Це найбільш складна операція для лізингових компаній. Вона потребує знань правових податкових та інших особливостей обох іноземних ринків.

імпортний лізинг - операція, за якої лізингова фірма і орендар належать до однієї країни, а постачальником є закордонна компанія. Така угода називається імпортним лізингом, оскілки щодо орендаря лізингова компанія виконує функцію стимулювання імпорту [11, c. 358-359].

6) за цільовим призначенням лізинг може бути:

дійсний, якщо лізингодавець має право на податкові та амортизаційні пільги, а лізингоодержувач може зменшувати на суму лізингових платежів доходи, які оподатковуються податком;

фіктивний (спекулятивний) лізинг, якщо угода має за мету виключно одержання високого прибутку за рахунок необґрунтованих податкових та амортизаційних пільг.

7) за характером лізингових платежів існує:

лізинг з грошовими платежами, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;

лізинг з компенсаційними платежами, коли всі платежі здійснюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізинговому обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг;

лізинг із змішаними платежами, коли поєднуються перелічені вище дві форми платежів [19, c. 346]

8) у залежності до умов амортизації виокремлюють:

лізинг з повною амортизацією;

лізинг з неповною амортизацією.

9) у залежності від тривалості:

короткостроковий - до 1 року;

середньостроковий - від 1 до 3 років;

довгостроковий - більше 3 років.

Основними видами лізингу, визнаними у всьому світі, є оперативний та фінансовий лізинг, а правовими критеріями для такого розмежування визнаються строк використання майна та обсяг обовязків лізингодавця. Основні розмежування в сутності фінансового і оперативного лізингу подано в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3.

Порівняльна характеристика основних видів лізингу [13, c. 73]

Так, оперативний лізинг характеризується тим, що строк лізингу набагато коротший, ніж строк служби майна, та лізингові платежі не покривають повної вартості майна, яке є предметом лізингу. У звязку з цим лізингодавець вимушений його здавати в тимчасове користування декілька разів, оскільки для нього зростає ризик по відшкодуванню залишкової вартості предмету лізингу. В таких випадках лізингові платежі при оперативному лізингу вищі, ніж при фінансовому лізингу [28, c. 11]

Навпаки, при фінансовому лізингу строк користування майном наближується до строку експлуатації та амортизації всієї чи більшої частини вартості майна. При цьому лізингоодержувач практично повністю сплачує вартість майна лізингодавцю. Як правило, обовязок по технічному обслуговуванню та страхуванню предмету лізингу покладається на лізингоодержувача [35, c. 5].

Безперечно, вищезазначеними термінами галузь лізингу не обмежується. Проте знання про базові поняття та терміни лізингу неодмінно сприятимуть плідному та взаємовигідного діалогу та порозумінню сторін лізингової угоди, особливо якщо участь в них бере іноземний учасник.

1.3 Народногосподарське значення лізингового кредиту

Народногосподарське значення лізингового кредиту полягає в тому, що він є особливою фінансово-кредитною формою розвитку технологічного базису виробничого процесу. Лізинг дозволяє проводити якісне технічне переозброєння виробництва в умовах дефіциту капіталу у товаровиробників, що особливо важливо за умов кризової економіки.

Кожен із субєктів лізингового кредитування має у ньому свої переваги.

Так, підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що:

з його допомогою підтримується тісний звязок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки у використовуваному устаткуванні находить до підприємства-виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентоспроможність своєї продукції, та розширює можливість її збуту;

збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище;

створюються передумови для скорочення витрат на рекламу, аналіз ринку, пошук споживачів. Тут за виробника все це робить лізингова компанія, а він може сконцентрувати свої зусилля, в тому числі фінансові, на вирішенні виробничих завдань щодо зниження собівартості продукції;

в особі лізингової компанії виробник знаходить постійного оптового споживача, який готовий оплатити 100-відсоткову вартість замовлення зразу, тому виробник може надати знижку у звязку з відсутністю ризику неплатежу;

збільшуються обсяги продажу за рахунок підвищення попиту на допоміжне обладнання, оснащення, інструмент, що використовується під час експлуатації обєктів лізингової угоди. [18, c. 606].

З погляду лізингоодержувача переваги лізингового кредиту такі:

лізинг припускає 100% фінансування придбання основних фондів на відміну від банківського кредитування, де грошовими ресурсами забезпечується тільки частина їхньої вартості;

він дає можливість використовувати нове обладнання та інше майно, що може бути обєктом лізингу, без значних одноразових витрат власного капіталу;

зменшується ризик морального старіння обєкта лізингу, тому що лізингоодержувач бере його не у власність, а в лізинг;

підприємству простіше отримати майно в кредит, ніж кредит на його придбання, тому що обєкт лізингового кредиту є заставою і право власності на нього належить лізингодавцю;

лізинговий кредит створює лізингоодержувачу більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються, як правило, після отримання виручки від реалізації продукції, виробленої на взятому в лізинг обладнанні;

лізингові платежі входять до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток лізингоодержувача;

лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує його ліквідність;

надається право придбання лізингоодержувачем майна за залишковою вартістю після закінчення строку договору;

лізингоодержувач, укладаючи договір лізингового кредиту, може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових послуг, зокрема інформаційних, консультативних та юридичних [19, c. 353].

Щодо лізингодавця, то нині доцільність створення лізингових компаній банками пояснюється тим, що для проведення лізингових операцій потрібні великі кошти для закупівлі сучасної техніки і устаткування. Комерційні банки мають необхідні ресурси, тому лізинговий бізнес міг би стати вигідною сферою вкладення капіталів і одержання додаткового прибутку.

Так, у лізингових операціях можна виділити наступні переваги для комерційного банку:

вигідне вкладення коштів шляхом фактичного кредитування прибуткових інвестиційних проектів;

упровадження на внутрішньому ринку банківських технологій нового зручного інструменту, підвищення своєї конкурентоспроможності;

розширення сфери активних операцій і залучення додаткової кількості фінансово забезпечених клієнтів;

посилення контролю за цільовим використанням коштів; мінімізацію кредитних та інших ризиків [33, c. 83-85].

Отже, можемо дійти висновку, що лізинг має позитивний вплив на економіку будь-якої країни, оскільки він дозволяє прискорити розвиток малого та середнього бізнесу, підприємств аграрно-промислового комплексу, підвищити обсяги реалізації нового обладнання, збільшити обсяги інвестицій у національну економіку, поліпшити конкурентне середовище на фінансовому ринку, здійснити технічне та технологічне переоснащення підприємств, підвищити конкурентоспроможність економіки держави.

Розділ 2. Характеристика лізингового кредиту в Україні

2.1 Інституційно-правове забезпечення лізингу в Україні

На сьогодні в законодавстві України визначення лізингу містяться на рівні цивільного, господарського та податкового законодавства України.

У ч. 1 статті 806 ЦК України встановлено визначення лізингу як різновид орендного (найманого) договірного типу, згідно якого за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було ним набуте без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) [5].

Аналіз зазначеного визначення вказує на те, що договір кваліфікуватиметься як договір лізингу, якщо домовленість між лізингодавцем та лізингоодержувачем свідчить про те, що:

а) лізингоодержувач передає чи зобовязується передати лізингоодержувачу майно (предмет договору лізингу) у користування;

б) предмет договору лізингу належить лізингодавцю на праві власності та придбаний ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем або спеціально придбаний лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов;

в) лізингоодержувач зобовязується сплачувати лізингодавцю за користування предметом договору лізингу протягом певного строку визначені платежі (лізингові платежі) [27, c. 11].

Схоже за суттю визначення лізингу як господарської діяльності міститься у ч. 1 статті 292 ГК України, згідно якої лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна за умови плати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [4].

Дане визначення лізингу, в цілому повторюючи ознаки лізингу, що визначені у ЦК України, вводить ще декілька його додаткових критеріїв, а саме:

а) лізингодавець інвестує у придбання обєкта лізингу власні чи залучені фінансові кошти;

б) обєкт лізингу передається лізингоодержувачу у виключне користування.

Слід мати на увазі, що зазначені визначення лізингу розроблялися із урахуванням положень Закону України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 року. Згідно ч. 1 та 2 статті 1 цього Закону, лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [1]. Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між субєктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів - фінансовий чи оперативний, визначення яких були наведені у статті 4 даного Закону.

Як вже зазначалося, в світовій практиці існує два основних види лізингу: оперативний та фінансовий. До 2004 року в Україні існував Закон «Про лізинг», згідно статті 1 якого лізинг також поділявся на оперативний та фінансовий. Зазначений Закон був замінений новим Законом «Про фінансовий лізинг», норми якого регулюють питання тільки фінансового лізингу [41].

Під фінансовим лізингом згідно статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» розуміється вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, «згідно якого лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)» [2].

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Наведене визначення фінансового лізингу в певній мірі повторює ознаки непрямого лізингу, що містяться у ч. 1 статті 806 ЦК України.

Із цього визначення також можемо зробити висновок, що домовленість між лізингодавцем, лізингоодержувачем та/або продавцем (постачальником) має містити у сукупності такі ознаки:

а) спочатку лізингоодержувач зобовязується перед лізингооодержувачем набути право власності на річ, визначену останнім, у продавця (постачальника);

б) потім лізингодавець зобовязується передати річ у володіння та користування лізингоодержувачу на визначений строк та за сплату визначених лізингових платежів;

в) строк володіння та користування лізингоодержувача предметом лізингу має становити не менше одного року.

З огляду на те, що згідно статті 19 Закону України “Про фінансовий лізинг”, закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить чинному законодавству.

Ще одне визначення фінансового лізингу передбачено у підпункті 1.18.2 пункту 1.18. статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Згідно нього, фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, повязаних з правом користування та володіння обєктом лізингу [3].

У цьому ж законі наводяться критерії, яким має відповідати договір лізингу, щоб у цілях оподаткування певні правовідносини кваліфікувалися як лізинг. При цьому, для того, щоб правовідносини вважалися лізингом, достатньо щоб у договорі лізингу містилася б хоча б одна із таких умов:

- обєкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобовязаний придбати обєкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

- сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість обєкта лізингу;

- якщо у лізинг передається обєкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий обєкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

- майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоодержувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик [27, c. 12].

Ці критерії законодавець не змінює, а лише уточнює загальне визначення фінансового лізингу, що встановлено цим Законом.

Поняття «оперативний лізинг (оренда)» залишилось тільки в податковому законодавстві, а його суть співпадає із суттю понять «найм (оренда)» (стаття 759) та «прямий лізинг» (стаття 806) Цивільного кодексу.

Таким чином, міжнародне поняття «оперативний лізинг» ідентичне українським термінам «найм (оренда)», «прямий лізинг» та «оперативний лізинг (оренда)». Міжнародному поняттю «фінансовий лізинг» відповідає український термін «фінансовий лізинг», який є різновидом «непрямого лізингу» [41].

Нове законодавство є позитивним з точки зору створення дієвого правового механізму для функціонування лізингу у державі, оскільки в ньому задекларована свобода договірних відносин, більш чітко окреслені права й обовязки учасників договору фінансового лізингу та його основні умови, закріплена можливість сублізингу, прописані норми захисту прав лізингодавця у випадку недобросовісності лізингоодержувача тощо.

Однак, незважаючи на прогресивність прийнятих норм, в цілому законодавство в сфері лізингу не є досконалим.

2.2 Стан ринку лізингових послуг в Україні

За часи незалежності економіка України пройшла через роки нестабільності, що була обумовлена високими темпами інфляційного зростання, знеціненням національної грошової одиниці та значним падінням обсягів виробництва. У 2000 році ситуація кардинально змінилася і відтоді українська економіка набула чіткої тенденції зростання.

Сьогодні стратегічними завданнями держави є сталий розвиток національної економіки шляхом значного збільшення обсягів інвестицій, оновлення техніки та технологій на вітчизняних підприємствах, забезпечення конкурентноздатності їх продукції, створення нових робочих місць, підвищення матеріального забезпечення та рівня життя населення. Зокрема, необхідні такі структурні зміни в економіці, що надали б змогу розвиватися підприємствам приватного сектору та проводити оновлення основних засобів підприємств усіх форм власності.

Упродовж останнього десятиріччя показник ступеню зносу основних засобів підприємств в Україні в цілому та у розрізі окремих видів економічної діяльності постійно зростав і станом на 1 січня 2005 року досяг майже 50 відсотків. При цьому, у таких видах діяльності, як рибне господарство, обробна промисловість, виробництво та розподіл електроенергії, газу та води, будівництво, водний транспорт, освіта - зношеність основних засобів складає майже 60 відсотків (додаток А). За експертними оцінками зношеність активних елементів основних засобів, тобто машин, обладнання та транспортних засобів, досягає 80-90 відсотків.

Одну з головних ролей тут може відігравати лізинг, що є дієвим механізмом оновлення основних фондів підприємств і розвитку малого та середнього бізнесу.

Стартувавши з дуже низького рівня, за останні роки лізинг в Україні значно розвинувся. Так, на виконання Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2004 року №2664-ІІІ Указом Президента України від 11.12.2002 №1153/2002 року в Укр аїні було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг як спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг [22, c. 111-112].

Реєстраційна статистика Комісії являє собою гарне джерело інформації про український сектор лізингу. Станом на 1 липня 2005 року в Комісії було зареєстровано 74 лізингові компанії, однак, тільки близько 40 з цих компаній дійсно проваджують лізингові операції. Потенційний попит на послуги лізингу в Україні складає щонайменше 85 млрд. грн. Разом із тим, на початок 2005 року обсяг ринку лізингу в Україні досяг трохи більше 1 млрд. грн. [7].

Зростання ринку лізингу в Україні можна проілюструвати, використавши різні показники зростання, наприклад:

загальну вартість лізингових активів протягом року;

загальну вартість договорів лізингу, укладених протягом року;

обсяг портфелю договорів лізингу.

Загальна вартість лізингових активів в Україні збільшилася майже на 90% у порівнянні з 2003 роком. За той же самий період загальна вартість договорів лізингу збільшилася на 120% та загальний портфель договорів лізингу (як зазначено вище) збільшився на 135%. Незважаючи на збільшення деяких показників, український ринок лізингу перебуває на початковій стадії розвитку. [16, c. 3].

Базуючись на типовому для ринкової економіки співвідношенні рівня ВВП та обсягів ринку лізингу та, враховуючи частку лізингового ринку у загальному обсязі інвестицій у основні фонди підприємств, можна можна спрогнозувати, що загальна вартість укладених договорів лізингу досягне 395 млн. дол. США у 2005 р. та 452 млн. дол. США у 2006 р., зокрема на рис. 2.1 наведена динаміку вартості укладених договорів з фінансового лізингу за 2004-2006 роки.

Інтерес фінансових установ до цього ринку пояснюється просто: фінансовий лізинг зазвичай дорожчий за кредит. Лізингова схема відрізняється від кредитної -- лізингові компанії оперують таким поняттям, як подорожчання предмета лізингу. Це подорожчання в різних компаніях коливається від 5 до 15% на рік. Якщо перевести його у звичайні банківські відсотки, то вийде, що навіть у деяких лідерів ринку вартість лізингу становить понад 30% річних. Водночас кредит на придбання автомобіля обійдеться у 17-25% річних у гривні.

Аналіз структури портфелю договорів лізингу у розрізі вартості лізингових активів демонструє, що на 1 січня 2005 р. літаки складають найбільшу частку лізингового портфеля (майже 29% або трохи більш ніж 68 млн. дол. США) (рис. 2.2). Це пояснюється великою вартістю таких активів. Другу за розміром частку в структурі лізингового портфелю складають вантажні автомобілі (трохи більш ніж 24% або 57 млн. дол. США), в той час як легкові автомобілі займають третє місце (трохи більш ніж 21% або 50 млн. дол. США). Однак, слід зазначити, що легкові автомобілі присутні в портфелях лізингових активів 67,7% українських лізингових компаній [39].

Серед невеликої кількості діючих лізингових компаній наявний суттєвий ступінь концентрації. Приблизно 75% нових лізингових угод у 2004 році уклали сім провідних компаній. 79% українських лізингових компаній розташовані в Києві, 6% - в Одесі, ще 6% - в Донецьку та 9% - у Львові. Існує великий потенціал для розширення лізингової діяльності в регіонах.

На даний момент є лише шість лізингових компаній, які працюють в областях країни через створені ними агентські мережі.

Очікується, що упродовж найближчих років все більше лізингових компаній зявлятимуться в регіонах, оскільки потреба в придбанні нової техніки та технологій особливо гостро відчувається саме тут.

Розглянувши склад засновників лізингових компаній, ми можемо визначити таку закономірність: у 16,1% компаній серед засновників переважають банки та інші фінансові установи, у 3,2% - державні лізингові компанії, та у 80,7% - фізичні або юридичні особи. В той же час, у 23% лізингових компаній, що взяли участь у дослідженні, повністю володіють іноземні юридичні особи, та ще в 9% компаній присутній іноземний капітал.

Згідно з результатами дослідження 29% лізингових компаній створені при банках; це надає можливість цим компаніям використовувати кредитні ресурси банку. Лише 19% компаній, що взяли участь у дослідженні, створені при продавцях або виробниках. Ці компанії, в основному, активно працюють в галузі легкових автомобілів [16, с. 1-4].

Цікавим є той факт, що до сьогоднішнього дня банківський сектор був порівняно незначним гравцем на ринку лізингу. Зараз же ця ситуація швидко змінюється, беручи до уваги кількість банків, які нещодавно запровадили лізингові операції або проявили інтерес до запровадження лізингових операцій.

Найактивнішими іноземними гравцями ринку лізингових послуг передбачаються французький Societe Generale (придбав найбільшу компанію з лізингу автотранспорту), BNP Paribas (придбав УкрСиббанк з лізинговою компанією), австрійський Raiffeisen International (купивши Аваль, вирішив створити дочірню лізингову структуру), скандинавська фінансова група SEB (придбала банк «Ажіо» і заснувала лізингову компанію «Ажіо-лізинг»). Охоче долучаються до лізингових схем і виробники обладнання й транспорту. Багатьом з них саме співпраця з лізингодавцями дозволяє суттєво збільшити обсяги продажу. Peugeot та Scania реалізують авто в Україні через дочірні лізингові компанії «Ілта» та «Сканія Україна», а лізингова компанія «Дуац» є офіційним постачальником в Україні автомобілів Volkswagen та Audi [21, с. 7].

Розбивка лізингових операцій за видами (рис. 2.3 і додаток Б) демонструє, що більшість лізингових компаній (61%) займаються як фінансовим, так і оперативним лізингом. Із загальної кількості лізингових компаній тільки 29% займаються виключно фінансовим лізингом та тільки 10% - виключно оперативним. 26% лізингових компаній зазначили, що вони здійснюють операції зворотного лізингу. Щодо міжнародного лізингу, то лише 3% компаній зазначили, що займаються такими угодами.

Рис. 2.3. Розподіл лізингових компаній за видами операцій у 2005 році [39]

Щодо клієнтів лізингових послуг, то згідно з результатами дослідження Комісії (рис. 2.4), 73% лізингових компаній пропонують лізингові послуги підприємствам малого бізнесу (рівень продажів до 0,6 млн. дол. США), 83% лізингових компаній пропонують лізингові послуги підприємствам середнього бізнесу (рівень продажів - 0,6-6 млн. дол. США) та 60% лізингових компаній пропонують лізингові послуги великим підприємствам (рівень продажів більш ніж 6 млн. дол. США). Лише 37% компаній - респондентів укладали угоди з фізичними особами.

Рис.2.4. Клієнти лізингових компаній станом на 1 січня 2005 року [39]

Сьогодні економіка України перебуває у стані ринкової трансформації і потребує величезних фінансових ресурсів з метою придбання існуючими та новостворюваними підприємствами необхідної техніки, новітніх технологій. Розвиток лізингу має стати надійним альтернативним механізмом фінансування інвестицій в основний капітал.

2.3 Механізм надання лізингового кредиту

Економічний механізм взагалі розглядається як сукупність економіко-організаційних і правових форм і методів управління у всіх сферах економічної діяльності. Економічний механізм лізингового кредитування - це система організаційних і правових форм і методів управління та взаємодії між елементами лізингових відносин. Останні являють собою комплекс відносин, що виникають у звязку з передачею обєкта лізингу лізингодавцем у тимчасове користування лізингоодержувачу з метою отримання прибутку.

Враховуючи їх, можна виділити такі основні етапи лізингового кредитування (рис. 2.5):

56

Рис. 2.5. Механізм лізингового кредитування [14,c. 118].

Ці чотири етапи є ключовими. Проте на практиці операція лізингу є складнішою, та її можна поділити на більшу кількість етапів, кожен з яких має певні особливості.

1. Прийняття рішення про отримання обладнання в лізинг

Спочатку клієнт (потенційний лізингоодержувач) зясовує свою потребу в обладнанні. При наявності цієї інформації він повинен визначити, чи є лізинг найкращим механізмом та найкращим рішенням його ситуації. Якщо відповідь на ці питання позитивна, необхідно розібратись, яка компанія та на яких умовах змогла б виконати таке замовлення.

2. Заявка на лізинг

В якості першого кроку співробітництва більшість лізингових компаній пропонує клієнту заповнити заявку на лізинг.

Заявка складається в довільній формі, але обовязково має містити назву підприємства, технічні характеристики, кількість одиниць обладнання, його економічні параметри, назву підприємства-виробника (постачальника) обєкта лізингу, пропозиції щодо сплати та інш.

До заяви додаються:

Копії установчих документів.

Бізнес план.

Довідка з банку (про гривневі та валютні рахунки, виписка з історії руху коштів на рахунку підприємства).

Баланс підприємств (Ф1) та розшифровка статей балансу.

Звіт про фінансові результати та їх використання (Ф2).

Звіт про фінансово-майновий стан підприємства (Ф3).

Довідка державної податкової інспекції про взяття на облік.

Декларація про прибуток підприємства на останню звітну дату.

Техніко-економічне обґрунтування і аналіз ефективності угоди.

Стисла характеристика складу і кваліфікації персоналу [18, c. 612].

Однак, не всі компанії розробляють та ведуть облік таких заявок. Належною є практика існування та реєстрації таких заявок лізингодавцем, оскільки аналіз інформації, яку містять заявки, надасть відповідь на питання, чи допоможе обладнання клієнту генерувати грошовий потік, необхідний для сплати лізингових платежів, та чи можна такому клієнту взагалі надати обладнання.

3. Належна оцінка інформації, що міститься в заявці

Належна оцінка інформації, що міститься в заявці, є корисною як для лізингодавця, так і для лізингоодержувача. На основі заявки спеціалісти лізингодавця зроблять попередній розрахунок лізингових платежів по майбутньому договору та мінімізують ризики неналежного виконання зобовязань лізингоодержувачем, побудувавши графік сплати лізингових платежів в залежності від фінансових можливостей клієнта. Лізингоодержувач зможе збалансувати свої потреби в обладнанні зі своїми можливостями сплати коштів за користуванням ним.

4. Укладення договору лізингу

За умови, що заявка на лізинг схвалена лізингодавцем, останній може запропонувати клієнту укладення лізингового договору.

Договір між субєктами лізингу укладається в письмовій формі або як багатостороння угода за участі лізингодавця, лізингоодержувача та продавця майна. Загальні умови типового лізингового договору наведені у додатку В.

У статті 6 Закону «Про фінансовий лізинг» міститься перелік істотних умов договору лізингу, якими є:

предмет лізингу;

строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

розмір лізингових платежів;

інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Слід зазначити, що на відміну від законодавства інших країн, Закон України в частині визначення істотних умов договору лізингу є прогресивним та містить лише перелік тих умов, які вважаються обовязковими для даного виду договору [41]. Відсутність будь-якої з таких умов в договорі тягне визнання договору недійcним.

Оскільки для реалізації комплексу майнових відносин між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем (постачальником) необхідне укладання щонайменше двох договорів (крім договору лізингу, договір купівлі-продажу предмета лізингу), то спірним є питання про те, який із цих договорів потрібно укласти насамперед. На нашу думку, слід обрати такий варіант, коли насамперед укладається договір лізингу між лізингоодержувачем і лізингодавцем. На підставі цього в останнього виникає зобовязання, яке він виконує шляхом укладення договору купівлі продажу предмета лізингу з відповідним продавцем.

Цей варіант цілком кореспондує з положенням законодавства України про лізинг і є класичним для практики оформлення договірних відносин між учасниками лізингових відносин [26, c. 30-31].

Важливим є те, що лізингоодержувач цілком усвідомлює свої права та обовязки за договором до його підписання.

5. Авансовий платіж

Переважна більшість лізингодавців вимагає сплати авансового платежу під час підписання лізингового договору. Такий платіж є своєрідною гарантією лізингодавцю щодо отримання обладнання в лізинг. Чим вищий розмір авансового внеску, тим менший розмір коштів необхідно залучити лізингодавцю, та тим швидше лізингоодержувач відшкодує вартість обладнання. Таким чином, прибуток лізингодавця залежить не тільки від суми лізингових платежів, але й від терміну їх отримання. Як правило, розмір авансового платежу складає від 10 до 30% вартості обладнання, що надається в лізинг [34, c. 14].

6. Замовлення і поставка обладнання

Як тільки лізингоодержувач здійснив сплату авансового платежу, лізингодавець зможе замовити обладнання у постачальника. Під час здійснення такого замовлення важливим є інформування лізингодавцем постачальника про те, що обладнання необхідно доставити лізингоодержувачу.

За загальним правилом придбання обладнання здійснюється на імя лізингодавця, а поставляється безпосередньо лізингоодержувачу. Є гарною практикою присутність представників лізингодавця під час здійснення перевірки та приймання обладнання лізингоодержувачем. Така присутність представників лізингодавця в майбутньому зменшить ризики скарг на погану якість та пошкодження обладнання тощо [34, c. 14].

7. Реєстрація та страхування обладнання

Придбання майна, як правило, не потребує державної реєстрації. Проте таке майно, як нерухомість та автомобілі, повинно бути обовязково зареєстровано на імя нового власника, яким у випадку операції лізингу є лізингодавець.

Деякі з лізингових компаній під час укладення договору фінансового лізингу вже реєструють предмет лізингу та імя лізингоодержувача, щоб уникнути повторної реєстрації майна в майбутньому під час переходу до останнього права власності на таке майно.

Загальноприйнятою практикою є страхування лізингових відносин. Майно, передане в лізинг, страхується на випадок знищення або пошкодження внаслідок пожежних ризиків або стихійних явищ, а також на випадок знищення, пошкодження або втрати (викрадення), заподіяних третіми особами.

Під час здійснення операції лізингу можливим є страхування не тільки самого предмету лізингу, але й страхування ризиків несплати лізингоодержувачем лізингових платежів, страхування відповідальності перед третіми особами, страхування життя тощо

Найчастіше механізм лізингового кредитування здійснюється за участі як прямих, так і непрямих учасників відносин. (рис. 2.6). Так, лізингодавець згідно із замовленням лізингоотримувача знаходить виробника або продавця продукції, а також банк, який видасть кредити для її купівлі. На підставі договору купівлі-продажу власником продукції стає лізингодавець, який тепер на підставі договору лізингу передає її лізингоотримувачу. Страхова компанія страхує лізингову угоду: страхувальником стає лізингодавець, а застрахованою особою - банк. Останнє означає, що договір страхування укладається на його користь й у випадку несплати лізингових платежів страхова компанія сплачує їх банку замість лізингоотримувача [36, c. 131].

Зазвичай пошук страхової компанії та страхування здійснюється безпосередньо лізингодавцем, а лізингоодержувач компенсує лізингодавцю витрати, повязані зі страхуванням, у складі лізингових платежів. Після настання страхового випадку та виплати страховою компанією лізингодавцю визначених сум, останній вирішує, чи буде вигідніше замінити обладнання, чи досить просто здійснити його ремонт.

8. Гарантійне обслуговування та підтримка обладнання в належному технічному стані

У випадку, коли постачальник може запропонувати лізингоодержувачі сервісні послуги, між ними окремо укладається договір про технічне забезпечення переданого в лізинг майна [17, c. 68].

56

Рис. 2.6. Схема лізингової операції та її страхування за участі чотирьох учасників [36, c. 130-131]

На практиці лізингодавець сам піклується про належне використання обладнання. Більше того, він дуже зацікавлений в його підтримці в належному технічному стані, оскільки обладнання повинно постійно зберігати ринкову вартість, яка в свою чергу повинна залишатись вищою за вартість несплачених лізингових платежів. Неналежне використання обладнання зменшує його ринкову вартість.

У звязку з цим поширеною є практика включення до обовязків лізингодавця обовязку щодо догляду за обладнанням, за його технічним станом, заміни мастил тощо. Можливою є розробка додатку до договору лізингу з характеристикою обладнання та графіком догляду за ним.

9. Контроль за операцією лізингу

Належною є практика, коли лізингодавець здійснює регулярний контроль (моніторинг) за обладнанням, яке він надав у лізинг. Невідємною частиною такого контролю є регулярні візити до лізингоодержувача, навіть якщо останній справно сплачує лізингові платежі. Під час моніторингу лізингодавець повинен впевнитись, що бізнес лізингоодержувача продовжується та стан обладнання є задовільним.

10. Сплата лізингових платежів

Аналіз зарубіжних і вітчизняних методик визначення лізингових платежів свідчить, що їх основні складові - вартість обладнання й комісійна винагорода лізингодавця - є незмінними. Змінюються компоненти комісійної винагороди: процентна ставка за користування кредитом банку, розмір прибутку, який закладається лізинговою компанією, і накладних витрат орендодавця (транспортування, оформлення документів, зберігання, податки і відрахування, затрати на утримання лізингової компанії і додаткових послуг лізингодавця [30, c. 5-8].

Суму лізингових платежів пропонуємо встановлювати, спираючись на визначений Законом України «Про фінансовий лізинг» перелік складових лізингових платежів, до яких належать:

сума, якою відшкодовується частина вартості предмета лізингу;

платіж як винагорода за отримане у лізинг майно;

компенсація відсотків за кредитом;

інші витрати лізингодавця, повязані з виконанням договору лізингу

Амортизаційні відрахування мають істотну питому вагу в лізингових платежах, впливаючи на дохід користувача. Розрахунок величини амортизаційних відрахувань при рівномірній амортизації за i-рік угоди (Аi) проводиться за формулою:

Аi = Бi Ч Hi / 100

де Бі - балансова вартість майна на початок і-року угоду;

На - норма амортизаційних відрахувань згідно із законодавством, %.

Плата за користування кредитними ресурсами за і-рік договору (Пкі) визначається шляхом перемножування процентної ставки за користування кредитними ресурсами на залишкову суму кредитної заборгованості на початок

Пкі = Зкi Ч Ск / 100

де Зкі - залишкова сума заборгованості за кредит на початок і-року, грн.;

Ск - ставка за користування кредитними ресурсами, %.

Величина процентної винагороди лізингодавця за кожен і-рік угоди (Плі) визначатиметься за формулою:

Плі = Цп Ч Сві / 100

де Цп - первісна ціна майна, грн.;

Сві - договірна ставка комісійної винагороди, встановлена на і-рік угоди, %.

Слід підкреслити, що стимулом для розвитку лізингового кредитування в країні є саме розмір процентної винагороди лізингодавця. Саме від цього показника залежить зацікавленість лізингової компанії в укладанні лізингової угоди.

Страхування обєкта є необовязковим при фінансовому лізингу, Ала є необхідним при лізингу оперативним. Витрати на страхування за і-рік (Всі) можна розрахувати як:

Всі = Цз Ч Сс / 100

де Цз - залишкова ціна майна, грн.;

Сві - ставка за користування страховими послугами, %.

До додаткових витрат (Вді) лізингодавця входять передбачені договором лізингові послуги й витрати на утримання лізингової компанії:

Вді = (В1 + В2 + В3) / t

де В1 - сервісні витрати, грн.;

В2 - витрати на утримання лізингової компанії, грн.;

В3 - інші, не враховані у формулі, види витрат, грн.;

t - кількість років угоди.

Отже, враховуючи всі платежі користувача, формула лізингового платежу матиме такий вигляд [c. 56-58]:

Л і= Аі + Пкі + Плі + Всі + Вді

де Лі - лізингова плата за і-рік угоди, грн.;

Аі - амортизаційні відрахування за і-рік угоди, грн.;

Пкі - плата за користування кредитними ресурсами за і-рік угоди, грн.;

Плі - винагорода лізингодавця за і-рік угоди, грн.;

Всі - страхові платежі за і-рік угоди, грн.;

Вді - додаткові витрати лізингової компанії та інших субєктів угоди за і-рік, грн. [32, c. 57-58].

Доцільним також є складення графіку сплати таких платежів, щоб як для лізингодавця, так і для лізингоодержувача було очевидним, коли та які суми повинні бути сплачені.

11. Закінчення дії лізингового договору

Дія лізингової угоди припиняється по закінченню строку лізингової операції або у випадках порушення її умов. По закінченню строку лізингового договору лізингоодержувач перераховує банку суму лізингових платежів, що не були сплачені, та придбаває лізингове майно за залишковою вартістю, після перерахування якої в банк документально оформлюється перехід прав власності на майно лізингоодержувача [18, c. 614].

Визначення механізму лізингового кредитування дозволить не тільки визначити прийоми і методи, за допомогою яких здійснюються лізингові операції, а й побудувати уявлення про звязки, що виникають між його учасниками.

Розділ 3. Перспективи розвитку лізингових відносин в Україні

3.1 Особливості лізингового кредитування. у зарубіжних країнах

Сучасна лізингова індустрія зародилась на початку 50-х років ХХ ст. у США і послідовно поширювалася на всі континенти, так, що у 80-ті роки охопив більшість країн світу (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Структура світового ринку лізингових послуг у 1989 р. [17, с. 40]

За ці роки світовий ринок лізингових послуг пережив багато потрясінь, зокрема, роки бурхливого розвитку (80-ті роки), роки спаду (перша половина 90-х років). Сучасний лізинг - це проста та ефективна фінансова схема, яка поєднує інтереси власників капіталу і виробників.

Головною причиною стрімкою розвитку лізингу у США стали податкові пільги: пришвидшена амортизація та інвестиційна податкова пільга (до 10% вартості нових інвестицій вираховувалося із суми податку). У період стабілізації економіки, у 80-х роках податкові пільги не розглядалися більше я інструмент стимулювання капіталовкладень. Реформа податкової системи у США обмежила використання податкових пільг (скасування інвестиційної пільги та зміна профілю амортизації). Зі зниженням прибутковості лізингу його розвиток не призупинився, що пояснюється більшою гнучкістю лізингових угод порівняно з банківською позикою. Лізингові компанії є операторами ринку вищої кваліфікації, ніж банківські установи в сенсі ефективного використання обладнання - обєкта лізингу, оскільки є спеціалізованими установами. Останніми роками в США помітне збільшення частки угод зворотного лізингу. Найбільшими американськими компаніями є Bank Amerilase Group, Golodefz Trading Corp., Security Pacific Consider Corp. [22, c. 109-110].

Лізинговий бізнес у Великобританії став розвиватися завдяки створенню в 1960 році за ініціативою американської лізингової фірми «Юнайтед Стейтс лізинг корпорейшн» на основі англійської компанії «Макентайл кредит К» (80% капіталу) першої лізингової компанії. За десять років було створено 14 лізингових фірм, які обєдналися в британську асоціацію лізингу устаткування [20, c. 10]. Розвиткові лізингу сприяли розпочаті в економіці Великобританії процеси оновлення промисловості, і, перш за все, на денаціоналізованих підприємствах. Але бурхливого розвитку цей бізнес набув після 1970 року, коли були введені податкові пільги, за якими компанії могли вираховувати 100% інвестицій із оподатковуваного прибутку за рік, протягом якого вони здійснювалися.

Надані пільги поступово зменшувалися, і зараз початкова знижка при купівлі машин і устаткування складає 25%. Крім того, було здійснено зниження корпоративного податку з 52% до 35%. Тому англійські економісти вважають, що приріст обсягу лізингових контрактів найближчим часом становитиме приблизно 15% щорічно [17, c. 46-47].

У Франції великого поширення набув такий вид лізингу, як «креди-бай». У 1967 році було засновано першу французьку лізингову компанію «Локафранс». Прийнятий у 1967 році закон, який регулює лізингові відносини, надав істотні податкові пільги лізинговим компаніям СІКОМІ (товариства операцій з нерухомості у сфері промисловості та торгівлі) на 85% зниження податку на прибуток, пришвидшена амортизація тощо [22, c. 110]. Сьогодні французькі фірми в преважній більшості спеціалізуються на таких видах діяльності, як лізинг окремих видів машин і устаткування, лізинг нерухомості та лізинг на замовлення державних установ Франції.

Законодавством Німеччини передбачен опціон, який призводить лізинг до угоди купівлі-продажу у розстрочку особливого типу, коли у випадку лізингу володарем майна залишається лізингодавець, а у випадку купівлі-продажу у розстрочку право володіння переходить до лізингодавця у момент оформлення угоди. [15, c. 176]. У Німеччині існує велика кількість лізингових компаній, 57 з яких входять до німецької лізингової асоціації. Серед них з найбільшим статутним капіталом слід виділити «Мітфінанц Гмбх» та «Гефа-лізинг Гмбх».

Цікавим є досвід Японії. Лізинг у цій країні зявився як джерело кредитування і був спрямований в найпередовіші галузі: електроніку, виробництво розмножувальних апаратів, робототехніку. Першою спеціалізованою компанією в Японії стала «Міжнародна лізингова компанія», теперішня «Японська лізингова компанія», створена на кошти американського бізнесу в 1968 році. З 1961 по 1969 роки створені основні лізингові компанії, котрі обєднали торгівельні підприємства, банки, виробників, юридичні служби, які зразу включилися в процес інвестування японського бізнесу. Допомогу в їх створенні надали фінансові центри США і Західної Європи. Лізингове фінансування відіграло значну роль у появі « японського економічного чуда», коли країна зайняла перше місце в світі за темпами приросту ВВП.

Нині в Японії діє Японська лізингова асоціація - JLA, створена в 1971 році, кілька сот фірм, для яких лізингова діяльність є однією з основних (на них припадає приблизно 80% всіх лізингових операцій в країні), але крім них лізингом займаються ще майже 2000 компаній [23, c. 54-56]. Найбільшою лізинговою компанією залишається - “Gentury leasing system”, яка має філії в Гонконгу, Сінгапурі, Великобританії.

Сьогодні лізинговий кредит відіграє важливу роль у економічному зростанні світової економіки (таблиця 3.1). Завдяки своїй зручності, у багатьох країнах лізинг поступово стає одним із найпопулярніших видів фінансування.

Таблиця 3.1

Співвідношення річних обсягів лізингових операцій та валового внутрішнього продукту (%) [42]

Так, у розвинених країнах за допомогою лізингу капітальні інвестиції у виробництво здійснюються значною мірою. У країнах ЄС, за даними Світового банку, через лізинг здійснюється 15-30% інвестицій в основні фонди, а в країнах, що розвиваються - до 15%.

Упродовж останніх 25 років компанія «London Financial Group Ltd» регулярно проводить дослідження стану розвитку світового ринку лізингу. Здійснює цю дослідницьку роботу спеціальний підрозділ компанії -- «Global Leasing Report». Результати аналізу свідчать, що обсяги ринку лізингу та відносні показники його розвитку постійно зростають.

Зокрема, за період з 1985-2004 років річний обсяг лізингових угод в цілому у світі зріс більше, ніж у чотири рази -- зі 138,1 млрд. дол. США до 579,1 млрд. дол. США.

Global Leasing Report розраховує два відносні показники, які характеризують, так би мовити, глибину проникнення інвестиційного механізму лізингу в економіку тієї чи іншої країни (leasing penetration rate): частка лізингу в інвестиціях в основний капітал (машини, обладнання. транспортні засоби тощо) i співвідношення річного обсягу лізингу та валового внутрішнього продукту (ВВП).

Перший з цих показників певним чином засвідчує наскільки лізинг є результативнішим у порівнянні з іншими формами фінансування основного капіталу. Другий показник є макроекономічним і, відображаючи економічну активність в країні в цілому, свідчить про те, (таблиця 3.2) які з країн є більш зрілими щодо лізингу,

Таблиця 3.2

Динаміка лізингових угод (млрд. дол. США) [42]

або (таблиця 3.3) в яких країнах інвестиційний механізм лізингу є складовою державної стратегії фінансування інвестицій. Там, де цей показник вище, можна з впевненістю говорити, що лізинг має підтримку з боку держави і позитивно впливає на темпи економічного зростання країни в цілому [40].

Таблиця 3.3

Частка лізингу в інвестиціях в машини, обладнання та транспортні засоби [42]

Таким чином, аналіз світового досвіду показав, що вирішальну роль для більшості країн світу у системі лізингових відносин відіграє нормативно-правова база і державне регулювання, які покликані на забезпечення розвитку лізингового кредитування в умовах глобалізації і інтеграції національної економіки.

3.2 Напрями вдосконалення системи лізингових відносин в Україні

Головним стимулом для розвитку лізингового кредиту є існування в країні стабільного правового поля та сприятливого податкового середовища, які дозволяють мінімізувати ризики інвесторів. Лише за цих умов будь-яка країна може очікувати на стрімкий розвиток національного ринку лізингових послуг побудованого на засадах здорової конкуренції [10].

Так, успішному формуванню лізингових відносин в Україні перешкоджає низка проблем, зокрема:

несформованість на загальнодержавному рівні політики щодо перспектив розвитку лізингового кредиту;

запровадження з 01.01.2004 року Закону України «Про фінансовий лізинг» визначило лише правові рамки для операцій з фінансового лізингу. Угоди з оперативного лізингу нині трактується як оренда, що не відповідає природі лізингу та призводить до певних ускладнень у податковому обліку.

надто жорстка система оподаткування лізингових операцій, наприклад, передача майна у фінансовий лізинг для цілей оподаткування тепер прирівнюється до його продажу в момент передачі;

низький попит на товари вітчизняного товаровиробництва;

низька платоспроможність усіх категорій споживачів при імпорті споживчих товарів;

нотаріальна реєстрація договорів лізингу, з одного боку, захищає права лізингодавців, а з іншого - зазнає фінансового навантаження - вартість нотаріальної послуги (державне мито) сьогодні становить 5 % від суми операцій за договором [22, c. 112-113].

Розвиток ринку лізингових послуг в Україні може стати доступним фінансовим механізмом та каталізатором розвитку капіталомістких галузей економіки, особливо машинобудування, а також малого та середнього бізнесу.

З цією метою, Українським союзом промисловців і підприємців за участі фахівців - представників промисловості та експертів з питань лізингу розроблено та внесено на розгляд Верховної Ради проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення необхідних передумов використання лізингу" від 16.02.06 № 9118 (проект внесено народним депутатом України IV скликання - членом Фракції Партії промисловців і підприємців України В. Гуреєвим) [25, c.7-8].

Проект Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про фінансовий лізинг” та деяких інших законодавчих актів” розроблено з метою усунення існуючих у чинному законодавстві розбіжностей у визначенні поняття “лізинг”, удосконалення механізмів здійснення операцій лізингу, створення необхідних умов для залучення через механізм лізингу інвестицій в оновлення техніки та технології. Основні зміни викладено у додатку Г.

На думку депутата, розвиток ринку лізингу через прийняття запропонованого законопроекту дозволить:

здійснити технічне та технологічне переоснащення підприємств, підвищити конкурентоспроможність економіки держави;

прискорити розвиток малого та середнього бізнесу, в тому числі підприємств аграрно-промислового комплексу;

збільшити обсяги інвестицій у національну економіку;

підвищити обсяги реалізації нового обладнання;

поліпшити конкурентне середовище на фінансовому ринку [6].

Іншим кроком до регулювання лізингових відносин стала запропонована Ю. Єхануровим Програма розвитку лізингу в Україні на період 2006-2010 років, яку було розглянуто та схвалено 15 червня 2006 р. у Держфінпослуг на засідання членів Комісії. Зміни, що пропонуються Законопроектом, торкаються значного кола питань. Це не тільки усунення протиріч між Законами України, але й покращення вже існуючих норм. Наприклад, пропонується:

визначити роль та місце продавця (постачальника) в лізинговій операції шляхом внесення відповідних змін до Закону України "Про фінансовий лізинг";

покращити саме визначення поняття "фінансового лізингу";

надати можливість здійснення вторинного лізингу, під яким розуміється випадок, коли предмет договору лізингу, що залишається у власності лізингодавця у випадку припинення або розірвання договору лізингу, передається у володіння та користування лізингоодержувачу;

запровадження механізму використання лізингодавцем судового наказу для прискореного повернення предмету лізингу у разі неплатежів лізингоодержувача та інші зміни.

У Програмі велика увага приділяється і ролі держави. Політика держави щодо формування та розвитку ринку лізингу в Україні має бути спрямована на: дотримання учасниками ринку лізингу вимог законодавства, забезпечення захисту прав учасників ринку лізингу і створення умов для розвитку добросовісної конкуренції на ринку лізингу, забезпечення рівних можливостей для доступу до ринку лізингових послуг, сприяння інтеграції лізингу в європейський та світовий ринки.

З боку державних органів влади має бути активізовані такі заходи, як:

ведення державного реєстру фінансових установ та ведення обліку юридичних осіб, які не є фінансовими установами й мають можливість за законом надавати фінансові послуги;

розробки та затвердження нормативно-правових актів, обовязкових для виконання учасниками ринку лізингу, контролю за їх виконанням;

здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку лізингу;

нагляду за діяльністю лізингодавців;

застосування уповноваженими державними органами заходів впливу за порушення чинного законодавства з питань лізингу [7].

Таким чином, запропоновані проекти позитивно вплинуть на розвиток ринку лізингу та сферу виробництва, усуваючи існуючі у чинному законодавстві суперечності. Прийняття їх посилить роль виробників на ринку фінансового лізингу, сприятиме створенню для них умов оподаткування стимулюючого характеру, зниженню вартості лізингових послуг, наданню можливості підприємствам оновити свої основні фонди, а також реконструювати старі та створити нові виробничі потужності.

Висновки

Таким чином, лізинговий кредит за своєю сутністю є синтезом відомих форм фінансування капіталовкладень, перспективним інструментом активізації інвестиційного процесу країни. Класичний лізинговий кредит є універсальною та гнучкою формою угод, здатною використовувати пільги в оподаткуванні, механізм страхування та інвестицій.

Класичними субєктами лізингових відносин залишаються виробник, лізингодавець і лізингоодержувач, проте можливою є участь і фінансових посередників. Найпоширенішими видами лізингу є фінансовий та оперативний, різниця між якими головним чином полягає в сумі нарахованої амортизації та праві одержати обєкт лізингу у власність при фінансовому лізингу.

В Україні лізингові відносини регулюються на рівні цивільного, господарського та податкового законодавства України, зокрема важливим кроком у визначенні поняття лізингового кредиту став Закон України «Про фінансовий лізинг», в якому задекларована свобода договірних відносин, більш чітко окреслені права й обовязки учасників договору фінансового лізингу та його основні умови.

Механізм надання лізингового кредиту проходить складний шлях від звернення лізингоодержувача до лізингодавця з проханням придбати необхідне йому обладнання у постачальника до припинення дії лізингової угоди у разі отримання обєкта лізингу у користування лізингоодержувачем. Важливими етапами є подання заявки лізингоодержувача до лізингової компанії та оформлення акту купівлі-продажу, здійснення платежів, забезпечення гарантійним обслуговуванням та страхуванням обєкта лізингу від ризиків.

В Україні підприємства майже всіх галузей економіки невідкладно потребують оновлення технологічного парку. Середній рівень зносу обладнання в країні складає майже 50 відсотків. Лише за умов широкого застосування ефективних фінансових механізмів, одним з яких є лізинг, можна очікувати зростання конкурентоспроможності національної економіки України. Проте на сьогоднішній день процес активізації лізингових послуг знаходиться на початковому рівні.

Світовий досвід показав, що механізм лізингу відіграє важливу роль у стимулюванні залучення інвестицій для придбання нових та оновлення існуючих виробничих фондів підприємств. В країнах-учасницях Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) лізинг складає 15-30% всіх інвестицій в основні фонди, а в країнах, що розвиваються, - до 15%. Зазвичай підприємства у країнах, що розвиваються, та в країнах з перехідною економікою не мають достатньо коштів для придбання необхідного обладнання, а одержання довгострокових банківських кредитів є проблематичним. Завдяки своїй зручності, у цих країнах лізинг поступово стає одним із найпопулярніших видів фінансування.

Так, вирішальну роль для більшості країн у системі лізингових відносин відіграє нормативно-правова база і державне регулювання, які покликані на забезпечення розвитку лізингового кредитування в умовах глобалізації і інтеграції національної економіки.

В Україні на шляху розвитку системи лізингового кредитування стоїть низка проблем, се ред яких надто жорстка система оподаткування лізингових операцій, наприклад, низький попит на товари вітчизняного товаровиробництва, низька платоспроможність усіх категорій споживачів при імпорті споживчих товарів тощо.

Запропоновані Програма розвитку лізингу в Україні на період 2006-2010 років і проект Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про фінансовий лізинг” та деяких інших законодавчих актів” мають позитивно вплинути на розвиток ринку лізингу та сферу виробництва, усуваючи існуючі у чинному законодавстві суперечності. Прийняття їх посилить роль виробників на ринку фінансового лізингу, сприятиме створенню для них умов оподаткування стимулюючого характеру, зниженню вартості лізингових послуг, наданню можливості підприємствам оновити свої основні фонди, реконструювати старі та створити нові виробничі потужності.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р. № 723/97 - ВР.

2. Закон України “Про фінансовий лізинг” від 11 грудня 2003 р. № 1381-IV.

3. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. №283/97 - ВР.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. N 436-IV.

5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.

6. Проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення необхідних передумов використання лізингу" від 16.02.06 № 9118.

7. Програми розвитку лізингу в Україні на період 2006-2010 років.

8. Газман В.Д. «Лизинг: теория, практика, комментарии». - М.: ЮНИТИ. - 1997 г. - 328 с.

9. Василенко Д., Капроні Р. та інші. Лізинг в Україні. // Підготовлений проектом з розвитку лізингу МФК за фінансової підтримки Агентства Міжнародного Розвитку. - К. - 2004 р. - 142 с.

10. Днєпров В. Лізинг по-українськи - гроші без повернення? // Дзеркало тижня. - 2002 р. - 37 (412)

11. Івасів Б. С., Савлук М. І., Ющенко В. А. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б. С. Івасіва. - Тернопіль. Карт-бланш, 2000. - 510 с.

12. Коваленко Н. И., Човнюк Ю. Тенденції розвитку лізингу: світовий досвід і реалії в Україні // Банківська справа. - 2000 р. - № 6 (36).

13. Кузьмінський В. Формування інвестиційних ресурсів фінансово-промислових груп на засадах фінансового лізингу // Банківська справа. - 2003 р. - № 3. - с. 72-73.

14. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посібн. - 2-ге вид., стер. - К.: Т-во "Знання" -2001. -215с.

15. Лещенко М. И. Основы лизинга: Учеб. Пособие. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 336 с.: ил.

16. Меренгс Е. Стан лізингу в Україні // Лізинг в Україні. - 2006 г. - №1. - с. 1-4.

17. Міщенко В. І., Лубянський О. Г., Славянська Н. Г. Основи лізингу: Навчальний посібник / Серія «Бібліотечка банкіра». - К.: Товариство «Знання», КОО, 1997. - 138 с.

18. Міщенко В. І. Славянська Н.Г. Банківські операції: Підручник / За ред. В. І. Міщенка. - К.: Знання, 2006. - 727. - (Вища освіта ХХІ століття).

19. Мороз А. М., Савлук М. І., Пуховкіна М. Ф. Банківські операції: Підручник. - 2ге вид., випр. і доп. / За ред.. д-ра екон. наук, проф.. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002 р. - 476 с.

20. Мосійчук В. М. Світова практика проведення лізингових операцій та проблеми її впровадження в Україні //Економіка України. - 1995 р. - №3. - с. 10.

21. Наумець І. Життя напрокат // Контракти. - 2006. - №13 - с. 6-8.

22. Онищук Я. В. Розвиток лізингу в Україні // Фінанси України. - 2005 р. - № 7. - с. 106-113.

23. Оробець Л. Лізингові асоціації - переваги від обєднання // Лізинг в Україні. - 2005 р. - №2. - с. 16-17.

24. Поддєрьогін А. М., Білик М. Д., Буряк Л. Д. Фінанси підприємств: Підручник / Кер. кол. авт. і наук. ред. проф.. А. М. Поддєрьогін. - 5-те вид., перероб. та допов. - К.: КНЕУ, 2004. - 546 с.

25. Пономаренко Т. Через системне регулювання лізингових операцій до створення високотехнологічних виробництв // Лізинг в Україні. - 2006. - 3. - с. 7-8.

26. Різник В. Загальні положення укладення договорів лізингу у сфері банківської діяльності // Вісник НБУ. - 2006 р. - квітень. - 28-31.

27. Різник В. Поняття лізингу в законодавстві України // Лізинг в Україні. - 2005 р. - № 2. - с. 11 - 12.

28. Рязанова Н. Податок на прибуток підприємств та лізинг в Україні // Лізинг в Україні. - 2006. - 2. - с. 11-15.

29. Столяров В. И. Экономические аспекты составления банковских договоров // Донецкий Кряж. - 2001 г. - №7. - с. 14-17.

30. Сурнина Е.С. Лизинг - нюансы законодательства //Налоги и бухгалтерский учет. - № 20. - 2002г. - с. 5-8

31. Черваньов Д. М., Рейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. - К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. - С. 284]

32. Черемисові Т. Розрахунок складових елементів лізингового платежу з урахуванням інфляції та попиту на лізингові послуги в Україні // Вісник НБУ. - 2006 р. - серпень. - 56-58.

33. Човнюк Ю. В. Мужук Н. І. Створення лізингових компаній комерційними банками // Фінанси України. - 2004. - 1. - с. 83-90.

34. Шевчук Ю. Операція лізингу та практичні аспекти її здійснення // Лізинг в Україні. - 2005 р. - № 2. - с. 13 - 15.

35. Шевчук Ю. Термінологія та класифікація лізингу //Лізинг в Україні - № 5. - 2006 г. - с. 5-6.

36. Шумелда Я. П, Білик І. В., Федірко М. М. Страхування лізингових операцій // Фінанси України. - 2000 р. - № 5. - с. 129 - 133.

37. www.dfp.gov.ua - за даними МФК

38. www.cfin.ru - Принципы построения лизинговых отношений / Малявина А.В., Попов С.А., Пашина.

39. www.leasing.org.ua - Публікації / Огляд ринків / Загальні відомості про лізингові компанії.

40. www.leasing.org.ua - Публікації / Огляд ринків / Показники розвитку лізингу в інших країнах.

41. www.leasing.org.ua - Публікації / Огляд ринків / Цивільно-правове регулювання лізингу.

42. www.leasing.org.ua - за даними World Leasing Yearbook 2006.