Планування доходів та витрат в комерційному банку

92

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретико-методологічні основи регулювання доходів та витрат комерційного банку.

1.1 Характеристика джерел формування валового доходу

1.1. Управління умовно-постійними і змінними витратами

1.2. Методика обліку результатів комерційної діяльності

1.3. Узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду створення банківських резервів

Розділ ІІ. Планування доходів та витрат в акціонерному банку соціального розвитку ” Укрсоцбанк ”.

2.1.Виявлення наявних фінансових можливостей ” Укрсоцбанку

2.2.Оцінка ефективності діяльності ” Укрсоцбанку ” за 2004-2006 р. р

2.3.Обгрунтування вартості банківських послуг ( 2007 рік)

з урахуванням структури витрат

Розділ ІІІ. Розробка заходів із підвищення рейтингу банківських установ

3.1.Пошук оптимальної методики рейтингового оцінювання

3.2.Шляхи покращення конкурентоздатності вітчизняних банків

Висновки

Список літератури

Додатки

ВСТУП

Ринкова економіка вимагає від українських комерційних банків підвищення ефективності управління банківською діяльністю. Важлива роль у реалізації цієї задачі відводиться аналізу банківської діяльності.

З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку банку, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності проведення активних і пасивних операцій, оцінюються результати діяльності банку, його окремих підрозділів. Таким чином, успішний розвиток і надійність банківської системи України в сформованих економічних умовах багато в чому залежить від постановки в комерційних банках аналітичної роботи, що дозволяє давати реальну і всебічну оцінку досягнутим результатам діяльності банків, виявляти їхні сильні і слабкі сторони, визначати конкретні шляхи вирішення виникаючих проблем. Аналіз банківської діяльності є основою ефективного управління банком, вихідною базою прийняття управлінських рішень на всіх рівнях банківського менеджменту.

Відомо, що, коли в банку будуть клієнти, то й банк у такому разі буде процвітати, і навпаки. Але у той же час, якщо банк переживатиме скрутне фінансове становище і не зможе вчасно і повністю виконувати свої зобовязання, то клієнти такого банку так само можуть істотно постраждати, бо вони зберігають свої кошти на різних банківських рахунках. Варто також окремо виділити населення країни, чиї заощадження є одним із самих зручних видів банківських ресурсів (тому що це ресурси довгострокового характеру і порівняно недорогі, що сприяє одержанню банком порівняно високого прибутку). Тому держава, будучи за Конституцією України гарантом стабільності в країні (зокрема й у грошово-кредитній сфері), піклується про міць банківської системи. На це спрямовано діяльність такого державного органу як Національний банк України (НБУ), однією з функцій якого і є забезпечення стабільності банківської системи країни.

Економічна криза, що відбувається в країні, з граничною ясністю показала роль банків як опорних пунктів платіжного обороту народного господарства. Однак на даному етапі розвитку банківської системи комерційні банки переживають важкі часи становлення. Багато з них цікавляться не прибутком, а яким чином вистояти та не поповнити ряди банкрутів. Це звязано не тільки з економічною нестабільністю в Україні, але й з тим, що діяльність банків повязана з великим ризиком, яким необхідно вміло управляти.

Банк можна назвати “лакмусовим папірцем” функціонування народного господарства в цілому. При сприятливих умовах та нормальних темпах розвитку народногосподарського комплексу в цілому добре розвиваються і банківські установи; а у випадку погіршення фінансового стану підприємств, дефіциту фінансів держави, в сфері фінансово-кредитних установ зявляються проблеми з вільними грошовими коштами, збільшується контроль з боку Національного банку та інших дежавних органів, що зменшує ініціативу і в кінцевому результаті впливає на наслідки роботи банківської установи, тобто прибуток. Тому проблеми розвитку банківської системи -- це в першу чергу проблеми розвитку економіки в цілому.

Вибір даної теми обумовлюється тим, що в сучасних умовах питання планування доходів та витрат комерційних банків і забезпечення їх стабільності набувають особливої гостроти та потребують серйозного вивчення.

Метою даної роботи є дослідження сучасного стану процесів планування та формування доходів банку, управління витратами і використання результатів діяльності комерційних банків України, виявлення основних проблем та недоліків в діяльності банків та пошук шляхів їх усунення.

Таким чином, обєктом дослідження даної роботи є доходи і витрати, а предметом -- особливості його планування в комерційних банках.

Згідно з метою роботи, була визначена наступна структура даної роботи:

· Розділ І - розкриває особливості діяльності банку як субєкта підприємницької діяльності, визначає теоретико-методологічні основи регулювання доходів та витрат комерційного банку.

· Розділ ІІ - Розкриває механізм здійснення планування доходів та витрат комерційного банку на прикладі акціонерного банку соціального розвитку ”Укрсоцбанку”. Виявляє наявні фінансові можливості банку, розглядається ефективність діяльності ”Укрсоцбанку” в період з 2004-2006 роки та аналізує вартість послуг з урахуванням структури витрат банку.

· Розділ ІІІ - Розглядає сучасний стан банківської системи та українських комерційних банків зокрема з висвітленням проблем, що безпосередньо стосуються діяльності комерційних банків на Україні. Також пропонує заходи з підвищення рейтингу банківських установ, ефективності діяльності та їх фінансової стійкості.

По завершенні роботи зроблені висновки в процесі дослідження питання плануваня доходів та витрат комерційних банків.

При виконанні дипломної роботи були використані різні методи економічних досліджень як загальнонаукові, так і специфічні. До перших відносяться методи формальної та діалектичної логіки, до других -- статистичні методи.

Теоретична частина дослідження даної теми здійснювалась на підставі наукових робіт таких вчених як Гладких Д.М., Давидова Л.В., Вовчак О.Д., Донченко Л.В., Кириченко О.І., Заруба Ю.О., Стоян В.М., Раевський К.Є. та ін., а практична - на основі фактичних даних, представлених Департаментом банківського нагляду та Департаментом бухгалтерського обліку та розрахунків в акціонерному банку соціального розвитку ”Укрсоцбанк”, планово-економічним управлінням, управлінням ресурсної діяльності, департаментом інформаційно-комунікаційних систем, кредитним відділом.

РОЗДІЛ І Теоретико-методологічні основи регулювання доходів та витрат комерційного банку

1.1. Характеристика джерел формування валового доходу

Джерелами доходів комерційного банку є різні види бізнесу. До елементів банківського бізнесу можна віднести: позичковий бізнес, дисконт-бізнес, охоронний бізнес, гарантійну діяльність банку, бізнес з цінними паперами, бізнес, заснований на прийомі внесків і здійсненні операцій з доручення вкладників, на кореспондентських відносинах з іншими банками, на наданні нетрадиційних банківських послуг.

Позичковий бізнес включає два складених елементи - надання позичок клієнтам (юридичним і фізичним особам) і передача в тимчасове користування вільних ресурсів іншим комерційним банкам за процентну винагороду. Друга частина позичкового бізнесу може мати форму міжбанківського кредиту або термінового депозиту в іншому банку. Умовою розвитку позичкового бізнесу у виді продажу вільних ресурсів є наявність ліній оперативного звязку між кредитними установами, поява надійних посередників, що спеціалізуються на перерозподілі ресурсів на банківському ринку, а також розумне керування коррахунком. Доход від позичкового бізнесу виступає у формі відсотка.

Дисконт-бізнес заснован на операціях по покупці банком неоплачених векселів, чеків і вимог з визначеною знижкою - дисконтом. Різновидом бізнесу є факторингові операції банку. Останні можуть бути двох видів: із правом регресу (з оборотом ) і без права регресу (без обороту ). У першому випадку банк має право стягнути непогашене платником зобовязання з одержувача засобів (постачальника). В другому випадку такого права в банку немає і він тому ризикує більше, вимагаючи і більш солідну винагороду. Винагорода банку за факторинговую операцію зменшує доход постачальника від проданої продукції, представляє знижку з її вартості.

Його розмір складається з двох елементів: 1) відсотка за використання кредитних ресурсів банку за період від покупки їм неоплаченої вимоги до надходження платежу і 2) комісійні винагороди за послугу, величина якого коливається в залежності від ризику, звязаного з видом факторингової операції. Оскільки комісія при факторингових операціях сполучена з процентними платежами за вартість ресурсів, і розмір дисконту встановлюється у відсотку від вартості вимоги, доход від факторингових операцій звичайно відносять до процентних доходів банку [11, с.21-27].

Охоронний бізнес заснований на трастових (довірчих) і агентських послугах, яким відповідають і банківські операції. Цей бізнес дає банкові доход у формі комісії за керування майном клієнта (нерухомістю, цінними паперами, засобами на рахунку) або за виконання окремих конкретних операцій з доручення, звязаних з цим майном. Наприклад, на основі трастового договору банк бере на себе зобовязання по розміщенню коштів клієнта, зобовязуючи забезпечити останньому визначений рівень доходу. При агентських послугах клієнт чітко обмовляє зміст операції по розміщенню його засобів.

При трастових операціях ризик більше в звязку з тим, що доход клієнта, обумовлений договором, може бути менше доходу банку. Відповідно і комісія за трастові послуги вища, ніж по агентських операціях. Ця особливість визначає і структуру комісійної винагороди за трастові послуги. Воно включає звичайно фіксовану винагороду за керування майном і винагорода за результатами роботи, якщо доход від трастової операції вище, ніж договірний доход клієнта і фіксована винагорода банку.

Бізнес з цінними паперами складається з таких складених елементів, як випуск самим банком цінних паперів і реалізація їх на ринку, операції на вторинному ринку з цінними паперами інших емітентів, послуги, звязані з приватизацією підприємств. Доход банку від цього виду комерції складається з курсової різниці при продажі своїх цінних паперів і паперів інших емітентів, комісії за послуги по приватизації (доведення до необхідних стандартів звітності приватизованого підприємства, оцінка його вартості, випуск і розміщення акцій, ведення реєстру).

Гарантійна діяльність банку дає доход у прямій грошовій формі або звязана з опосередкованою вигодою. За видачу в різних формах гарантій і порук своїм клієнтам для здійснення ними розрахунків і одержання кредиту, банк може одержувати комісійну винагороду в грошовій формі. Можлива і безкоштовна гарантійна діяльність, коли клієнт вигідний для банку з погляду підтримки іміджу, одержання вигідних послуг і т.д.

Бізнес, звязаний із залученням внесків і здійсненням операцій з доручення вкладників, дає можливість одержувати доход у наступних формах:

· комісійна винагорода за:

а) відкриття рахунка;

б) ведення рахунка;

· фіксована комісія за період (у грошових одиницях);

· комісія з обороту (% від обороту );

в) надання виписок про операції по рахунку :

г) закриття рахунок;

д) здійснення операцій по видачі готівки або розрахункового характеру.

Доходи банку можуть складатися з усіх або частини перерахованих форм винагород. Джерелом доходу можуть бути кореспондентські відносини, коли банк одержує відсоток від кредитового сальдо на коррахунку в іншому банку або банківському обєднанні. Доход залежить від рівня процентної ставки, порядку нарахування проспівана, розміру і тривалості кредитового сальдо.

Доход від нетрадиційних послуг банку складається з доходу від лізингових, інформаційних, консультаційних послуг, послуг по обміну валюти, навчанню клієнтів та інших. Доход від лізингових операцій включають лізингові платежі, процентні платежі і комісію за послуги.

Доходи неординарного (непередбаченого ) характеру, звязані з разовими угодами по реалізації майна банку. Доход утворюється у випадку перевищення ринкової ціни над балансовою оцінкою. У противному випадку операції звязані з витратою, що утворить прямий збиток банку.

Таким чином, усі види доходів комерційного банку за формою можна розділити на три групи:

1) процентний доход ;

2) доход у формі комісій від послуг банку;

3) інші види (доходи від операцій на ринку у виді курсових різниць, різниці між балансовою і ринковою ціною проданого майна, переоцінка номіналу цінних паперів і інших активів, отримані штрафи, пені, неустойки.

Процентний доход може сполучитися з комісією. Наприклад, при кредитних і факторингових операціях банк може одержувати одночасно процентні платежі і комісію. Комісії за різні послуги можуть поєднуватися . Наприклад, комісійні за організацію позики або розміщення облігацій можуть включати плату за консультування. Остання буде отримана банком тільки в тому випадку, якщо угода відбудеться ( Додаток В ).

Доходи від послуг у всіх перерахованих формах повинні відшкодовувати витрати банку, покривати ризики і створювати прибуток. Іншою загальною рисою усіх форм доходу є їхній ціннісної характер. Ціна на банківському ринку, як і на будь-якому іншому, формується під впливом попиту та пропозиції. У той же час кожна з форм доходу має свою специфіку.

Позичковий відсоток є своєрідною ціною вартості, що позичається в тимчасове користування. Класифікація видів позичкового відсотка ґрунтується на формах кредиту (комерційний відсоток, банківський, споживчий і т.д.), видах кредитних установ (обліковий відсоток Центрального банку, банківський, ломбардний), термінах позичок (по позичках короткостроковим або ставки грошового ринку, по довгострокових позичках або ставки по облігаційних позиках), видах позичок (відсоток по позичках в оборотні кошти по овердрафті , по обліку векселів, по цільових позичках і т.д.), видах операцій (відсоток по позичках, по міжбанківських кредитах, депозитний), по способі нарахування (прості і складні відсотки, звичайні і точні і т.д.).

Незалежно від виду договірний позичковий відсоток формується на основі ціни кредитних ресурсів і маржі, необхідної для даного комерційного банку. При цьому ціна кредитних ресурсів повинна враховуватися не ринкова (ціна залучення ресурсів), а реальна. Відхилення реальної ціни ресурсів від ринкової відбувається під впливом норми обовязкових резервів, порядку віднесення процентної витрати банку на собівартість і діючу систему оподатковування. Достатня для банку процентна маржа повинна покривати загальнобанківські витрати і створювати прибуток. Крім того, договірний повинний враховувати темпи інфляції і банківські ризики [25, с.43-44].

Комісія - назва винагороди за банківські операції (послуги), що походить від латинського слова "comіssіo" (доручення). В основі визначення її розміру лежить собівартість послуги і необхідний прибуток. Але в залежності від попиту та пропозиції на ринку даного виду банківських послуг комісія (тариф) може бути вище і нижче собівартості. Необхідний регулярний контроль за фактичною собівартістю послуг і відхиленням цієї собівартості від ринкової ціни. На цій основі вирішується питання про заходи, але зниженню собівартості послуг, по напрямку розвитку послуг і т.д.

По способі обліку всі доходи можна розділити на двох груп:

1) доходи, що враховуються на дохідних рахунках.

2) доходи, які відносяться на рахунок "Прибутки та збитки звітного року".

Джерела доходу поділяються на стабільні і нестабільні. До відносно стабільних джерел доходу відносять процентний доход і безпроцентний доход від банківських послуг, нестабільним - доходи від операцій з цінними паперами на вторинному ринку, від непередбачених (неординарних) операцій.

У наших умовах багато банків можуть включати в групу нестабільних джерел доходи від валютних операцій. Бажаним напрямком розвитку банку є зростання доходів за рахунок стабільних джерел, відсутності значного впливу нестабільних джерел доходу на зростання чистого прибутку.

1.2. Управління умовно-постійними і змінними витратами

Витрати комерційного банку можна класифікувати за формою і способом обліку. За формою розрізняються змінними витратами (процентні витрати), відносно постійними (безпроцентні) та інші витрати.

Змінні витрати складаються з відсотків, сплачених клієнтам по вкладах до запитання і термінових депозитів, депозитам інших банків, за кредитні ресурси, куплені в інших банків, випущеним цінним паперам.

Відносно постійними витрати включають частина загальбанківських операційних витрат і усі витрати на зміст апарата керування .

Інші витрати звязані зі створенням резервів, які відносяться на собівартість банківських операцій, сплатою податків, збитками від спекулятивних операцій на ринку цінних паперів, валютному ринку , від продажу майна банку і т.д.

По способі обліку виділяють три групи витрат:

1) операційні і різні витрати банку;

2) витрати на зміст апарата керування;

3) штрафи, пені і неустойки, сплачені банком.

До операційних і різних витрат банку відноситься частина податків, що сплачуються банком, що сплачуються відсотки за притягнуті ресурси, амортизація основних фондів, знос МБП і нематеріальних активів, витрати по оренді, на рекламу, оплату послуг обчислювальних центрів, поштові і телеграфні витрати, плата за навчання, за бланки, магнітні носії інформації, пакувальні матеріали і деякі інші витрати некапітального характеру. Як видно з цього переліку, операційні витрати поділяються на процентні, безпроцентні та інші. До операційних витрат банку відноситься тільки частина податків банку: податок на майно, податок на користувачів автомобільних доріг , податок із власників транспортних засобів, податок на придбання автотранспортних засобів, податок на землю, податок на додану вартість, спеціальний податок у фонди фінансової підтримки найважливіших галузей народного господарства. Усе це - податки, які відносяться на собівартість банківських операцій. Податок на прибуток на відміну від перерахованих операцій сплачується з балансового прибутку банку, тобто є одним з напрямків її розподілу.

До другої групи - витрати на зміст апарата керування - відносилася зарплата, премія й інші виплати стимулюючого і характеру, що компенсує, перерахування у фонди соціального призначення, витрати по змісту будинків, устаткування і легкових автомобілів, на охорону, представницькі, командировочні і канцелярські витрати та ін. По характеру ця група витрат відноситься до безпроцентних витрат [16, с.39- 42].

Деякі витрати можуть відноситися на видаткові рахунки банку, тобто на собівартість його операцій, у межах законодавчих норм. Це - витрати на відрядження, компенсації за службові поїздки на особистих автомобілях, представницькі витрати, витрати на рекламу, процентні витрати на оплату міжбанківського кредиту.

Виділяється також група витрат, що відноситься безпосередньо на рахунок "Прибутки та збитки звітного року": збитки від розкрадань, прорахунки і нестачі по касових операціях, збитки від прийняття неплатоспроможних і фальшивих грошових знаків і монети. Усі ці витрати по змісту представляють прямі збитки банку.

Відносно постійними витратами комерційного банку є:

· заробітна плата;

· придбання або виготовлення бланків і канцелярських товарів;

· утримання приміщень, охорони та протипожежної сигналізації

· амортизаційні відрахування та інші.

Змінними витратами банку є:

· виплата процентів по вкладах, депозитах і міжбанківському кредиту;

· плата за послуги регіональної розрахункової палати і регіонального розрахунково-касового центру;

· витрати на рекламу;

· витрати на відрядження;

· поштово-телеграфні витрати та інші

У останні роки спостерігається зріст питомої ваги видатків на виплату відсотків по вкладах клієнтів. Це пояснюється, по-перше, підвищенням рівня процентних ставок по депозитах у результаті посилення конкурентної боротьби і по-друге, збільшенням питомої ваги депозитних рахунків у загальній сумі притягнутих коштів.

Банки, що виконують міжнародні розрахункові операції, сплачують комісійні банку, що виконує доручення на здійснення операцій (акредитивних, інкасових і ін.). Але кінцевим платником виступає клієнт банку, із доручення якого проведена операція. Банк у повному обсязі списує з його рахунку сплачену їм комісію. Видатки банку на утримання й експлуатацію будинків і устаткування, оплату персоналу і соціальні посібники носять щодо постійний характер. Їхня питома вага в загальній сумі видатків банку дуже значний.

Визначена частина коштів банка витрачається на створення резервів. Інші видатки в рахунку прибутків і збитків банку показуються по статті «Інші операційні видатки». Це внески, видатки на рекламу, інвентар і матеріали, на оплату послуг аудиторських фірм, судові і транспортні витрати, а також деякі види податків. Зріст операційних видатків не тільки відбиває несприятливий стан конюнктури ринку, на якому банк залучає ресурси, але і може свідчити про погіршення менеджменту [29, с.716-745].

Особлива увага заслуговує оцінка двох груп статей: видатки, повязані з забезпеченням функціонування банку (особливо адміністративно-господарські) і видатки, повязані з підвищенням ризикованості банківської діяльності (створення обовязкових і інших страхових резервів).

Управління витратами -- це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат істимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства. Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти.

Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці). Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обовязком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів [30, с. 30 - 34].

Організаційна структура банку схожа з іншими підприємницькими структурами і регламентується Законами України "Про господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність" і т. д.

Безпосередньо діяльністю комерційного банку керує правління, що несе відповідальність перед загальними зборами акціонерів і радою банку (рис.1.1)

Кредитну стратегію та кредитну політику банку формує кредитний комітет. Він виконує такі функції: затверджує організаційну структуру процесу кредитування, встановлює напрямки диверсифікації кредитного портфеля, аналізує кредитний ризик портфеля та інших суттєвих ризиків, що повязані з кредитуванням, оцінює адекватність резервів на можливі втрати за позиками, приймає рішення щодо надання "великих" кредитів та періодичне списання безнадійних позик. Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійснює ревізійний комітет. Без його висновку загальні збори акціонерів не правомочні затвердити баланс.

Рис.1.1 Організаційна структура банку

Розподіл на управління та служби, а також підрозділу їхньої підтримки, проведено по всій системі банку. Управління витратами в банку передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат -- це місце їхнього формування (управління, служба, підрозділ). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками.

У першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, матеріально-технічне забезпечення,технічне обслуговування управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи банку (відділи, філіали), які відокремлені просторово. За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати.

Це уможливлює ефективний контроль за витрачанням ресурсів. При цьому важливе значення має поділ витрат стосовно кожного центру відповідальності на прямі й непрямі, змінні та постійні. Перший поділ має істотне значення для визначення собівартості окремих банківських продуктів (калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі -- формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Поділ витрат на змінні та постійні стосовно центрів відповідальності (місць витрат) важливий для складання так званих гнучких кошторисів та оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу ефективності діяльності, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу та оцінки роботи підрозділів.

Оцінку діяльності центрів дискреційних витрат здійснюють на підставі результатів виконання бюджетів цих центрів. Розробку стандартів витрат здійснюють підрозділи, які відповідають за ті чи інші статті витрат.

Основою обліку за центрами відповідальності є закріплення витрат і доходів за керівниками різних рівнів і систематичний контроль за виконанням ними затверджених бюджетів [42, с.74-79].

У звязку з цим, першим кроком організації такого обліку є виділення відповідних центрів з метою закріплення відповідальності. Для виділення центрів відповідальності насамперед беруть до уваги організаційну структуру банку, посадові інструкції, які встановлюють права і обовязки конкретних працівників.

Більшість підрозділів банку є центрами витрат. Центр витрат -- центр відповідальності, керівник якого контролює установлені норми витрат.

Установлені норми витрат - це граничні витрати на окремі операції за даних організаційно-технічних умов функціонування. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності банку.

У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по банку (кошториси). Фактичний рівень витрат обчислюється заданими поточного обліку. Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, зясовувати причини відхилень фактичних витрат, від планових і відповідно стимулювати працівників банку до їхнього зниження.

1.3. Методика обліку результатів комерційної діяльності

Бухгалтерський (фінансовий) облік в банках України - це складова системи обліку, що включає сукупність правил, методик та процедур обліку для виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передавання інформації про операції банку зовнішнім користувачам, а також внутрішнім користувачам для прийняття управлінських рішень.

Бухгалтерський облік банку є складовою інформаційної системи банку та включає:

- облік операцій за відповідними рахунками на підставі автоматизованих та ручних проводок. Операція банку - дія або подія, яка викликає зміни в фінансовому стані банку;

- складання агрегованих та детальних звітів.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність у банках України ґрунтуються на таких принципах: повнота бухгалтерського обліку; дата операції; превалювання сутності над формою; автономність; окреме відображення активів та пасивів; оцінка; обачливість; безперервність; нарахування та відповідність доходів і витрат; прийнятність вхідного балансу; суттєвість; відкритість; консолідація; сталість.

Зміна методів обліку потребує додаткового обгрунтування і розкриття у фінансових звітах [39, с.111].

Регулювання бухгалтерського обліку і звітності в банках здійснює Національний банк України, який відповідно до Закону ”Про банки та банківську діяльність” та Положення ”Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України” та з урахуванням загальноприйнятої у міжнародній практиці системи обліку розробляє та затверджує План рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України, План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України та інші нормативні документи щодо ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, які є обовязковими для виконання всіма банківськими установами на території України.

Фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, розмір і динаміка, якого в основному залежить від його доходів та видатків.

Прибуток банку - це різниця між його валовими доходами та валовими витратами. Для комерційних банків забезпечення прибутковості - це першорядна задача, яку ставить перед собою вище керівництво. Іноді як цільовий показник вибирається абсолютний показник прибутку, але частіше всього використовують відносні показники, на зразок доходу на одну акцію, або прибутки на акціонерний капітал. Цільові показники розраховуються, як правило, на основі результатів колишньої діяльності і в зіставленні з показниками інших банків.

Основна відмінність між фінансовим обліком у банках та в інших обєктах господарської діяльності полягає в джерелі доходів і структурі витрат. Склад доходів і витрат обумовлений фінансовою природою банківської справи, яка і визначає обєкти обліку.

При класифікації доходів і витрат банку виходять із загальноприйнятих критеріїв:

-- доходи групують за джерелами отримання і впливом на фінансовий результат;

-- витрати за елементами і характером затрат.

У складі доходів і витрат перш за все виділяють групу доходів і витрат від виконання банками своїх функцій як посередників на фінансових ринках. У нормативних документах Національного банку України для позначення таких доходів і витрат використовується термін операційні доходи і витрати.

Інакше кажучи, це доходи і витрати. одержані банками від операцій, на виконання яких видані ліцензії Національним банком України і які передбачені законодавством з банківської справи.

Згадані доходи і витрати підрозділяються на наступні підгрупи:

-- відсоткові доходи і витрати;

-- комісійні доходи і витрати;

-- результат від торгових операцій банку;

-- інші операційні доходи і витрати від надання банківських послуг.

До відсоткових доходів належать: відсотки, одержані від розміщення депозитів у інших банках і небанківських фінансових інститутах; від надання кредитів за державними цінними паперами та іншими інвестиціями.

До відсоткових витрат належать відсотки, що виплачені за депозитами, залученими кредитами, субординованому боргу, облігаціями, емітованими банком [14, с. 20 - 27].

При визначенні суми відсоткових платежів у банківській практиці можуть використовуватись три методи визначення кількості днів, які приймаються в розрахунок при нарахуванні відсотків:

1) метод “факт/факт” -- при нарахуванні відсотків виходять з фактичної кількості днів у році та місяці;

2) метод “факт/360” -- при розрахунку виходять з фактичної кількості днів у місяці, а кількість днів у році приймають умовно за 360;

3) метод “30/360” -- при розрахунку суми відсотків умовно приймають кількість днів у місяці за 30, а в році -- за 360.

Незалежно від методу розрахунку суми відсотків при розрахунку кількості днів ураховують перший день і не зараховують останній день за контрактом. Дата початку і закінчення комерційної угоди за контрактом при цьому визначається як дата валютування.

На прикладі визначення кількості днів при використанні різних методів і суми відсотків до виплати визначимо суму відсоткових платежів за терміновим депозитом у сумі 200 грн., який розміщений на строк з 21 серпня до 10 жовтня під відсоткову ставку 12 % річних ( Таблиця 1.1)

Розрахунок суми відсоткових платежів (доходів) за різними методами

Таблиця 1.1. Розрахунок суми відсоткових платежів (доходів) за різними методами

Під відсотковими доходами і витратами розуміють такі доходи і витрати, які розраховуються пропорційно часу і сумі активу або зобовязання. До відсоткового доходу за борговими цінними паперами в портфелі банку належать тільки відсотки, що нараховані за цими паперами після їх придбання.

Чистий відсотковий дохід розраховується як різниця між відсотковими доходами і відсотковими витратами. Комісійні доходи і витрати -- це такі грошові кошти, що встановлюються фіксовано у вигляді тарифів за падання банківських послуг або розраховуються пропорційно сумі активу або зобовязань незалежно від часу.

До комісійних доходів і витрат належать: суми грошових коштів, які одержані у виплачені банками за розрахунково-касове обслуговування; за послуги кредитного характеру, а саме: видача і одержання гарантій, поручительств, відкриття кредитних ліній, акцептні операції; комісії, одержані і сплачені за операції з конвертації -- обслуговування валютних рахунків, купівлі-продажу інвалюти, виконання трастових операцій і деякі інші. До торгових операцій комерційного банку належать: операції з купівлі-продажу цінних паперів, придбаних на строк до одного календарного року з метою перепродажу; операції з купівлі-продажу іноземної валюти, яка є власністю банку, а також торгові операції з іншими фінансовими інструментами. Так, наприклад, при продажу облігацій за ціною, що перевищує їх балансову вартість, банк одержує прибуток. І навпаки, якщо ціна продажу нижче балансової вартості, у банку утворюється збиток. Сума збитку зменшується на суму резерву під знецінення цінних паперів, якщо такий резерв нарахований за конкретним видом цінних паперів. Одержаний результат від торгової операції у вигляді прибутку збільшує суму доходів банку, а у вигляді збитку - зараховується на зменшення доходів від торговельних операцій. Аналогічно визначається результат від інших торгових операцій банку.

До інших операційних доходів і витрат відносять: доходи від діяльності інкасаторської служби, проданих платіжних засобів, консультаційних послуг, а також витрати на утримання служби інкасації, на аудит, витрати на службові відрядження тощо. Особливе місце у складі операційних витрат належить адміністративним витратам. Адміністративні витрати -- це витрати, що повязані із забезпеченням діяльності банківської установи. До них відносять: витрати на утримання персоналу; на утримання основних засобів та нематеріальних активів; на обслуговування телекомунікацій; амортизаційні відрахування; експлуатаційні та господарські витрати; витрати на маркетинг та рекламу, орендні платежі та деякі інші.

Сума чистого операційного прибутку розраховується як різниця між операційними доходами за вирахуванням операційних витрат.

До особливої групи витрат належать витрати на формування резервів на покриття збитків від активних операцій. Це резерви під знецінення цінних паперів, на покриття кредитних ризиків, покриття збитків за сумнівною дебіторською заборгованістю.

Особливість цієї групи витрат полягає в тому, що це не грошові витрати. Максимальна межа таких витрат регламентується податковим законодавством. Суми резервів відображають оцінку якості активів з боку керівництва банку. До цієї групи відносять також прямі відрахування на покриття збитків від сумнівних активів, наприклад: списання з балансу сумнівної заборгованості за кредитами. Оцінка чистого операційного прибутку повинна проводитись із урахуванням витрат за сумнівними активами.

До наступної групи відносять непередбачені доходи і витрати. Вони носять випадковий, разовий характер і тому мають особливий вплив на фінансовий результат, одержаний банком. Отже, вони є результатом подій, які можуть істотно вплинути на дохід банку, але не мають відношення до звичайної його діяльності. До непередбачених належать: доходи, одержані від разового продажу приміщень філіалів банку, або доходи, поява яких повязана зі змінами правил бухгалтерського обліку.

З чистого прибутку сплачується податок на прибуток. Чистий прибуток після сплати податку на прибуток розподіляється на виплату дивідендів власниками і на капіталізацію банку. Суму чистого прибутку, що залишається для розвитку банківського бізнесу, називають нерозподіленим прибутком.

При обліку доходів і витрат послуговуються наступними правилами:

· Правило перше

При класифікації витрат за елементами затрат і цільовим призначенням виділяють капітальні затрати і поточні витрати.

Капітальні затрати використовуються на придбання і покращення основних засобів (фіксованих активів) і, таким чином, розраховані на тривалий час. Капітальні затрати проводяться по капітальному ремонту, модернізації і реконструкції існуючих власних основних засобів або взятих в оренду; скеровуються на будівництво нових приміщень, придбання компютерної техніки тощо, виходячи з потреб розширення банківського бізнесу. Джерелом покриття капітальних затрат служить накопичений нерозподілений прибуток минулих років і одержаний в поточному році. Капітальні затрати при відображенні їх у балансі сприяють збільшенню активів.

Поточні витрати виникають при здійсненні банківських операцій, а також використовуються для виплати заробітної плати і премій співробітникам банку, на експлуатацію приміщень, на виплату орендної плати, сплату аудиторських послуг тощо, тобто на те, що приносить користь протягом короткого часу (з фінансової точки зору). Джерелом покриття поточних витрат є валовий операційний дохід. Поточні витрати списуються одразу або розглядаються як витрати майбутнього, якщо вигода від їх здійснення виявиться в наступному звітному періоді. Якщо капітальні затрати помилково заносяться до розряду поточних витрат, прибуток буде заниженим. Це призводить також до заниження вартості активів у балансі.

· Правило друге.

На практиці надання (отримання) послуги нерідко не збігається у часі з надходженням (сплатою) грошових коштів. Для обєктивного визначення фінансового результату, виникає необхідність здійснювати облік доходів і поточних витрат банку згідно з принципами нарахування, відповідності та обережності. Відповідно до принципу нарахування дохід визнається одержаним у момент, коли він зароблений, а не коли поступили відповідні кошти, тобто в момент продажу активів або надання послуг. Витрати визначаються в момент, коли вони понесені, а не коли сплачені гроші.

Нарахованим є дохід, який одержаний, але ще не набув грошової форми. Нараховані витрати -- це витрати (від яких одержана певна вигода), але ще не сплачені в грошовій формі.

Зіставлення доходів і витрат відбувається на підставі принципу відповідності. Витрати і доходи, одержання яких повязано з даними витратами, повинні відображатись у бухгалтерському обліку в один і той же звітний період. Базуючись на цих принципах, можна класифікувати доходи і витрати за такими групами:

1) доходи, зароблені та отримані водночас; витрати, понесені та сплачені водночас;

2) доходи, отримані наперед, але ще не зароблені (дохід майбутніх періодів, або відкладений дохід); витрати сплачені наперед, але ще не понесені (витрати майбутніх періодів, або відкладені витрати);

3) доходи зароблені, але ще не отримані (нарахований дохід);

витрати понесені, але ще не сплачені (нараховані витрати).

Однак реалізація принципів нарахування і відповідності не повинна спричинювати як переоцінку активів або доходів банку, так і недооцінку зобовязань і витрат банку.

Таким чином, керуючись принципом обережності, банк повинен:

-- враховувати доходи від наданих послуг, тільки якщо є впевненість в одержанні цих доходів; -- якщо немає впевненості в одержанні доходів, ураховуються тільки витрати. Доходи за такими операціями відображаються в бухгалтерському обліку тільки після їх фактичного одержання. Одержання доходів уважається сумнівним, якщо існують документи, які підтверджують наявність у клієнта прострочених платежів більше, ніж на 30 днів.

Після визнання дебіторської заборгованості за нарахованими доходами сумнівною банк зменшує свої доходи на суму такої заборгованості. У бухгалтерському обліку це відображається записом: Д-т -- “Доходи”;

К-т -- “Нарощені доходи”. Наступний облік сумнівної заборгованості виконується за балансом на рахунку “Несплачені в строк доходи” до закінчення терміну давності позову.

· Правило третє

Облік доходів і витрат здійснюється наростаючим підсумком з початку року. Залишки за рахунками доходів і витрат закриваються після закінчення календарного року.

Синтетичні рахунки для обліку доходів згруповані у шостому класі балансу, а для обліку витрат - у сьомому класі. В основу побудови синтетичних рахунків покладено ті ж ознаки, з урахуванням яких здійснена класифікація доходів та витрат і виділені обєкти обліку. Це дозволяє забезпечити деталізований облік доходів і витрат у балансі, що дає можливість накопичувати і одержувати інформацію для оцінки фінансового стану банку і ефективності окремих напрямків його діяльності.

Рахунки з обліку прострочених доходів включені в групи з обліку пасивів, що приносять доходи, як парні до рахунків з обліку нарахованих доходів. Рахунки другого порядку (розділу) дозволяють одержати інформацію і порівняти доходи від основних видів банківських операцій і послуг з витратами, які повязані з їх здійсненням. Так, склавши відсоткові доходи з відсотковими витратами, можна розрахувати чистий відсотковий дохід.

Рахунки третього порядку (групи) дають інформацію про доходи і витрати за банківськими операціями щодо контрагентів (банківський сектор, підприємства, бюджетний сектор). Рахунки четвертого порядку деталізують інформацію щодо окремих фінансових інструментів, які застосовуються банком. Наприклад, окремо враховуються відсоткові доходи за кредитами, векселями, цінними паперами, факторинговими операціями тощо. Рахунки з обліку доходів за своїм характером пасивні, витрат -- активні [40, с. 530-536].

Рахунок “Нараховані відсотки за борговими цінними паперами” до моменту їх продажу чи погашення закривається при зарахуванні відсотків на кореспондентський рахунок банку. В разі неперерахування відсотків сума переноситься на рахунок “Прострочені нараховані відсотки за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж”.

При непогашенні заборгованості протягом 30 календарних днів сума прострочених відсотків списується з балансу.

Доходи і витрати майбутніх періодів враховуються в третьому класі, в складі інших пасивів та інших активів. Класифікація рахунків для обліку доходів і витрат наведена на рис.1.2

Рис.1.2 Класифікація рахунків для обліку доходів і витрат

Облік відсоткових доходів.

До відсоткових доходів відносять відсотки за користування банківськими позиками, відсотки за придбаними цінними паперами і прирівнені до відсотків комісії (які обраховуються аналогічно відсоткам, тобто пропорційно часу і сумі активу).Відсотки комісії підлягають щомісячному відображенню в банківському обліку, незалежно від періодичності розрахунків за ними, які зазначені в угоді з контрагентом.

Облік комісійних доходів.

У складі комісій, які банк одержує за надані послуги, виділяють: комісії за одноразові послуги; комісії за послуги, які надаються протягом періоду, що обумовлений в угоді; комісії за послуги з обовязковим результатом.

Комісії за одноразові послуги.

До комісії за одноразову послугу відносять комісії за послуги з обміну валют, за видачу готівкових коштів, за видачу поручительства тощо.

Облік комісії за послуги постійного характеру.

До них належать комісії за розрахунково-касове обслуговування, інкасаторські послуги, орендні платежі тощо.

Облік дивідендного доходу.

Дивіденди, які підлягають одержанню банком за інвестиціями, відображаються в банківському обліку після їх оголошення на загальних зборах акціонерів: Д-т “Нараховані дивіденди”; К-т “Дивідендний доход за акціями і іншими вкладеннями”. Надходження дивідендів на кореспондентський рахунок у банку: Д-т “Кореспондентський рахунок”; К-т “Нараховані дивіденди”.

Облік відсоткових витрат.

Більша частина відсотків до виплати припадає на депозитні операції і за борговими цінними паперами, випущеними банком (векселі, заощаджувальні і депозитні сертифікати). Нарахування відсоткових витрат провадиться щомісячно: Д-т “Відсоткові витрати”; К-т “Нараховані витрати”.

При перерахуванні відсотків на користь клієнтів: Д-т “Нараховані витрати”;

К-т “Поточний рахунок клієнта або Коррахунок банку”.

Облік комісійний витрат.

При сплаті комісій в момент отримання послуги банком: Д-т “Комісійні витрати”; К-т “Коррахунок банку”. При сплаті послуг авансом: Д-т “Витрати майбутніх періодів”; К-т “Коррахунок банку”. При отриманні послуги банком:

Д-т “Комісійні витрати”; К-т “Витрати майбутніх періодів”.

Облік негрошових витрат.</ i>

Негрошові витрати повязані з нарахуванням резервів (провізій) під знецінення активів з метою хеджування ризиків за операціями з цінними паперами, кредитними та валютними.