Краса рідної природи в ліриці С.О.Єсеніна “Відгомоніла золота діброва”

8

План-конспект уроку

з методики викладання російської літератури

Краса рідної природи в ліриці С.О. Єсеніна

“Відгомоніла золота діброва”

Мета уроку: познайомити учнів із життям та літературною діяльністю С. Єсеніна; дати аналіз вірша "Відгомоніла золота діброва"; працювати над розвитком навичок виразного читання з елементами коментаря; формувати навички аргументованого, з опорою на текст, доведення власної точки зору; розвивати усне мовлення, творчу уяву учнів і сприяти розвитку образного мислення; виховувати всебічно розвинену людину, особистість, любов до природи, рідного дому, батьків та рідних, до Батьківщини.

Обладнання: портрет С. Єсеніна, картини І. Левітана "Золота осінь", А. Куїнджі "Березова діброва", виставка творів поета, аудіозаписи.

Тип уроку: комбінований (виступи учнів; коментоване читання з елементами бесіди, евристична бесіда).

В душе каждого человека есть клапан,

отворяющийся только поэзией.

А. Блок

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Вступне слово вчителя

- Мабуть, немає людини, яка б була байдужою до поезії С. Єсеніна. Читаючи вірші поета, я пригадую пахучий запах сіна, тихі заводі з білими ліліями і жовтим лататтям... Але особливо подобалась Єсеніну біла береза. Цей образ невіддільний від російського пейзажу: вони стоять, як великі свічки, віддзеркалюючись у воді, в "лунных перьях серебра". У вірші "С добрым утром! " Єсенін створив новий образ берізки - уособлення юної, красивої дівчини. (Звучить аудіо-запис "Белая береза")

У поезії Єсеніна ми бачимо природу у всі пори року: зимою в пуховому срібному наряді; весною і літом "в зеленой прическе"; восени - в золоті падаючого листя.

Як символ життя, краси, дівочої чистоти і вірності залишиться в нашій памяті берізка у вірші "Ты запой мне ту песню, что прежде", присвяченому сестрі Шурі. Образи сестри і берізки зливаються в ньому.

Я навек за туманы и росы

Полюбил у березки стан

И ее золотистые косы,

И холщовый ее сарафан.

Оголошення теми та мети уроку

Робота над темою уроку

1. Слово учителя з виступом "біографа"

- Сьогодні у нас урок - поетичний ринг. Ми будемо говорити про красу рідної природи в ліриці Єсеніна. Мета уроку - дати аналіз вірша "Відгомоніла золота діброва" і на основі цього аналізу спробувати осмислити всю поетичну систему видатного поета, а також збагатити знання про поетичні засоби художньої виразності, удосконалювати навички щодо виразного читання поезій.

Учні записують у зошит тему, епіграф уроку.

Звучить аудіозапис "Расеюшка моя".

"Біограф". С.Єсенін народився 3 жовтня 1895 р. в с. Костянтиново Рязанської губернії в сімї селянина.

Навчався Єсенін у сільській церковно-учительській школі (1909 - 1912 рр) і в Московському університеті Шанявського (1913 - 1914 рр), який не закінчив через матеріальні нестатки. Потрапивши в Петербург, він знайомиться з О. Блоком, С. Городецьким і М. Клюєвим. Поезії С. Єсеніна охоче друкують журнали, 1915р. виходить його перша збірка "Радуниця".

О. Блок був першим поетом, якого побачив девятнадцятирічний Єсенін, і першим поетом, який справді сприяв творчому зростанню юнака. Єсеніна з Блоком ріднила велика любов до Вітчизни, до рідної природи, безмежна правдивість, щирість почуттів, відвертість сповідальних віршів.

Російська природа і селянський побут - основна тематика віршів С. Єсеніна.

Природа, село, батьківщина втілювали для нього почуття прекрасного, тому й називали Єсеніна співцем землі рязанської.

Єсенін майже не писав віршів для дітей, але його твори доступні всім: і дорослим, і дітям.

Помер Сергій Єсенін 27 грудня 1925 р.

Учитель виразно читає вірш "Відгомоніла золота діброва" (на кожній парті повинен бути текст).

2. Бесіда за текстом

Учитель. Замислимося над художнім змістом вірша. Зверніть увагу на перший рядок. Адже ви знаєте, що в будь-якому вірші перший рядок одразу ж налаштовує на певний лад.

Які особливості ви тут побачили?

Учень. Образ діброви. Дерева - це ніби втілення душі самого поета, тим більше, що тут діброва "відгомоніла" - як людина.

Колір. Діброва золота - це свідчить, що листя на деревах вже зівяло, і все ж це святковий колір, адже діброва не жовта, а золота.

Інверсія. Прямий порядок слів був би не таким поетичним.

Учитель. Ми вже з вами з перших слів відчули, що перед нами не просто діброва, а поетичний опис стану самого поета. На це вказує і образ діброви, і метафора, й емоційно забарвлений колір, і поетичність мови та інший порядок слів. Слова-антоніми "веселым и печально" прямо виражають емоцію.

А весь вірш веселий чи сумний?

Учень. Звичайно сумний, про веселе тільки згадується.

Учитель. Але невже це минуле згинуло? І Можна сказати, ці два слова при всій їх протилежності служать емоційним ключем.

Перечитайте другу строфу.

Які ви тут бачите ключові образи?

Пригадайте вірші Єсеніна. Де вони зустрічаються?

Учень. Образ домівки. Дім - це батьківщина, згадка про дитинство, матір, це те, що людина залишає, а потім за цим сумує.

Можна пригадати багато віршів С. Єсеніна, де є образ дому. "Низкий дом с голубыми ставнями... " - там теж згадується дім, куди поспішає поет. І там є слова: "Полюбил я седых журавлей, их курлыканье в тощие дали". І загальний, настрій вірша подібний.

Учениця. "Письмо матери". Там мати сумує за сином, який залишив рідну домівку.

У Єсеніна часто зустрічається й образ подорожнього, "дух бродяжий", як назвав його поет у вірші "Не жалею, не зову, не плачу". Ось послухайте його.

Звучить грамзапис "Не жалею, не зову, не плачу".

Учениця. Є іще: "Брошу все. Отпущу себе бороду и бродягой пойду по Руси". Але я не памятаю, з якого вірша ці рядки.

Учитель. Цей вірш називається "Не ругайтесь. Такое дело... ". А памятаєте це: "Не вернусь я в отчий дом, вечно странствующий странник. Об ушедшем над прудом пусть тоскует коноплянник"? Отже, можна сказати, цей образ є наскрізним для багатьох віршів Єсеніна, в яких поет висловлює свої думки про життя, про долю людини на землі.

Учень. Поет усвідомлює, що життя дуже коротке, що людина тільки подорожній у світі. Але жаліти її не потрібно, тому що так повинно бути, це закон життя.

Дім - це щось міцне, адже людина помирає, а дім залишається.

Життя ж - це дорога, а людина - мандрівник.

Учитель. Ви правильно зрозуміли головне. Тут мова йде про гармонію світу, про його красу. Попри те, що життя дуже коротке, поет любить життя і Батьківщину, гостро відчуває красу природи. До речі, відчуття гармонії виникає не тільки з того, що тут прямо говориться про взаємозвязки людини і природи, але й із того, як намальована картина.

Образи складають єдність протилежностей.

Голуба річка і широкий місяць над нею - картина спокійна, врівноважена.

Колір тут контрастний - голубий і золотий, красивий і яскравий. Це складає враження міцного, вічного. А поруч - динаміка і образ подорожнього, дороги, часу... І все це разом дуже красиво.

А зараз розкажіть, як описано в третій - четвертій строфах минуле й сучасне.

Учні зачитують третю - четверту строфи.

- Які образи допомагають їх побачити, яку роль відіграє колір?

Учениця. Минуле й сучасне протиставлені одне одному. Про минуле говориться так: "души сиреневую цветь". А ми знаємо, що бузок - це весняні квіти, тож душа в юності цвіте, як бузок.

Минуле - зелена, світла, весела березова діброва.

Сучасне - гола рівнина, самотність, сумні журавлі.

Сучасне намальовано золотим і червоним кольорами (вянучими). Вони навіюють сумний настрій, нагадують про страждання.

Ґрона горобини багряніють, як вогнище.

Учень читає вірш "О красном вечере задумалась дорога".

Учитель. А яке ставлення поета до минулого і сучасного?

Ось він декілька разів повторює "не жаль". Чи він насправді не шкодує за минулим? Згадайте вірш "Не жалею, не зову, не плачу". Там теж виникає це почуття.

Учень. Мабуть, це почуття виникає тому, що коли людина говорить спокійно, трагедія відчувається ще сильніше.

Читання вірша "Закружилась листва золотая".

Учитель. А хіба тон вірша спокійний? Якраз тон і говорить нам: не вірте словам! Слова промовляють: "Не жаль", - але вся музика вірша, контрасти образів передають сум і жаль за минулим.

Визначте розмір вірша. Ми вже бачимо, що трагізм наростає від першої до четвертої строфи. Порівняйте їх звучання. Скільки реальних наголосів у рядку? Чи є цезура (постійна пауза) ?

Учень. У першій строфі немає цезури, а в четвертій є.

В першій строфі три наголоси, а в четвертій - чотири.

Тому перша строфа звучить більш плавно, а четверта напружено.

В першій строфі фрази займають по два рядки, а в четвертій кожний рядок - окреме речення.

Вірш написаний пятистопним ямбом.

Учитель. Всі спостереження ваші правильні. Кожний новий рядок у четвертій строфі читається з більшим напруженням. А це посилює трагізм, який виражений у змісті поезії. Трагізм посилюється поступово, і кульмінація його - в четвертій і на початку пятої строфи. Останній рядок третьої строфи закінчується словами "не жаль", а в четвертій - перші два рядки починаються з цих слів. Поет ніби заклинає себе не піддатися почуттям, не дати їм оволодіти собою.

Рядок "не жаль мне лет растраченных напрасно" і синтаксична, і цезурою ділиться на дві половини. Порівняйте їх значення і звучання.

Учень. Ці частини контрастні за значенням. Друга заперечує те, що сказано в першій. Коли "напрасно", то значить вже "жаль". Звучать вони по-різному, у другій частині переважає звук р, якого не було в першій частині.

3. Словникова робота

Діброва - невеликий, частіше листяний, ліс.

Епітет - художнє означення, яке надає виразу образності та емоційності.

Метафора - перенесення ознаки живого предмета на неживий.

Цезура - постійна пауза.

Ландшафт - загальний вигляд місцевості, картина, яка відображає природу (пейзаж).

Гіпербола - перебільшення певних рис людини, властивостей предметів і явищ.

4. Робота з текстом

Завдання: виписати епітети, метафори, гіперболи.

Епітети: роща золотая, широким месяцем, голубым прудом, юности веселой.

Метафори: отговорила роща, веселым языком, равнины голой, души сиреневую цветь, милым языком, журавли не жалеют, грезит коноплянник.

Гіперболи: горит костер рябины, не обгорят кисти.

Учитель. Епітети, метафори і гіперболи допомагають поетові красиво описати осінній пейзаж, прощання журавлів з рідними краями.

Звучить грамзапис "Отговорила роща золотая".

Учитель. Ми знаємо, що природу у своїх творах описували не лише письменники, поети, а також і художники. Кого із художників ви можете назвати?

Учень. Левітан, Куїнджі, Саврасов, Шишкін, Полєнов.

Учитель. Ось перед вами картина Левітана "Золота осінь". Хто із вас може усно описати, цю картину?.

Учитель. А тепер подивіться на картину нашого відомого українського художника Архипа Івановича Куїнджі, яка має назву "Березова діброва".

Опишіть усно цю картину...

Учитель. Дивовижна річ: суто російський, рязанський парубок, який, здавалося б, далеченько стоїть від української ментальності, все ж дуже гармонійно входить у наше світосприйняття. Маючи на увазі і сучасників Єсеніна і поетів наступних поколінь, Павло Тичина писав: "Сергій Єсенін! Кого поставити мені в один ряд з ним - таким високообдарованим, самобутнім співцем Росії? Тогочасна поетична думка України відчувала на собі його воістину земний, сонячний вплив. На підтвердження цього я назву співзвучне імя нашого улюбленого українського поета Володимира Сосюри. Проминули літа, але й у наші дні не згасла ваблива сила дзвінкого єсенінського слова. А сила ця не лише лірична. Нехай же наше молоде покоління вчиться в нього чистої, ясної любові до своєї Батьківщини.

Д. Павличко назвав Єсеніна "метеором російської поезії". "Здавалося, - писав він, - ніколи не промине лоскотне опяніння, яке залишали в серці інтимні вірші цього найвидатнішого російського лірика. Єсенін проходив через нашу душу, як нещасливе, але незабутнє перше кохання. Він зворушував безпощадною правдою своїх почувань, за якими видно було трагедію скривдженої любові", "і особливо дороге нам те, - визначає Д. Павличко, - що твори Єсеніна оспівували єдність людини з природою, нам дороге виховання людини в дусі пошани до природи, виховання, яке має так само патріотичний сенс".

Вірші Єсеніна перекладав нашою "соловїною мовою" Володимир Сосюра, гарні переклади зробили згодом Володимир Коломієць, Василь Юхимович, Леонід Вишеславський, Костянтин Житник.

Учні читають переклади К. Житника та В. Коломійця (див. додаток).

Учитель. Дмитро Павличко порівнював єсенінські фарби із сучасною природною бідою, повязаною із забрудненням повітря, води.

Трагедія природи обертається і трагедією людських душ, які теж забруднені і потребують єсенінської "блакиті".

Учень читає вірш Д. Павличка "У хаті Єсеніна".

V. Конкурс на кращого читця віршів С. Єсеніна

VI. Оцінювання та висновок

Учитель. З роками дедалі глибше розуміємо ми єсенінську любов до отчого краю, його вболівання за долю рідної природи, турботу за збереження її краси. Про це гарно сказав Д. Павличко у вірші "У Сергія Єсеніна":

Тільки нині ми відкрили рису,

Де заліг твій невимовний біль,

Коли людство, як твою актрису,

Шарфом диму стис автомобіль.

Струпям нафти вкрились океани,

Трутизняним хмарям - небеса...

Лиш твоя береза рано встане,

Вмиє світ лише її роса.

Море знов зеленим листям бризне,

І поллється в душі нам блакить,

У твоїй любові до Вітчизни

Сто віків є чим на світі жить.

Додаток

***

Відгомоніла золота діброва

Беріз веселих словом шелестким.

І журавлі у небі вечоровім

Вже не жаліють більше ні за ким.

Кого жаліть? Та кожен - подорожній

В цім світі: зайде і полишить дім.

Про всіх, що зникли, марить дика рожа

З широким місяцем над ставом голубим.

Стою самотній на рівнині голій,

А журавлів односить вітер вдаль.

Я повен дум про юність смагночолу,

Хоча нічого, що пройшло, не жаль.

Не жаль тих літ, які на вітер кинув,

Не жаль душі бузкову рясновіть.

В саду пала багаття горобини.

Та не снага когось йому зігріть.

Не обгорять у горобини грона,

Від смаготи не пропаде трава.

Як дерево ласкаво листя ронить,

Так я роню смутні мої слова.

І якщо час із вітровієм в змові

Згребе у жмуток їх, як зайвий біль...

Скажіть ви так..., що золотій діброві

Відгомонілось любо серед піль.

(Переклад з російської

Володимира-Коломійця)

***

Відгомоніла золота діброва

Веселою говіркою беріз.

І журавлі в годину вечорову

Летять у вирій без жалю і сліз.

Кого жаліть? Усякий подорожній:

Прийшов, зайшов і знов полишив дім.

І вже за ним сумує дика рожа

З широким місяцем над ставом голубим.

Стою, дивлюсь на скошену рівнину,

А журавлів несе вітрами вдаль,

Я повен дум про юність чарівливу;

Хоча мені минулого не жаль.

Не жаль тих літ, що я на вітер кинув.

Не жаль душі бузкової суцвіть.

В саду горять багаття горобини.

Та їх вогнем нікого не зігріть.

Не обгорять на горобині грона,

Не пропаде від пожовті трава.

Як дерево тихенько листя ронить,

Так я роню сумні мої слова.

І вже як час розвіє, мов полову,

Оті слова, що людям я приніс,

Скажіть тоді, що золота діброва

Відгомоніла мовою беріз.

(Переклад з російської

Костянтина Житника)