Національно-культурний компонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП "Зовнішність людини" в німецькій і українській мовах

2

Тернопільський національний педагогічний університет

ім. В. Гнатюка

Кафедра німецької мови

Дипломна робота

на тему:

«Національно-культурний компонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій і українській мовах»

Тернопіль 2006

Зміст

Вступ

1. Контрастивна лінгвістика як галузь мовознавства

1.1 Становлення та розвиток контрастивної лінгвістики

1.2 Проблеми і методика дослідження контрактивної лексикології

2. Зіставлення на лексико-семантичному рівні

2.1 Дослідження національно-культурного компоненту в зіставній лексичній семантиці

2.2 Аналіз структурних відмінностей ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах

3. Порівняння як обєкт дослідження контрактивної лексикології

3.1 Визначення структурних елементів порівняння

3.2 Національно-культурна специфіка семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Обґрунтування актуальності проблеми. Незважаючи на те, що контрастивна лінгвістика є однією з наймолодших галузей мовознавства (початки формування припадають на 30 - 40 рр. ХХ ст.), нею зроблено значний внесок у теоретичне і прикладне мовознавство. Метою контрастивної лінгвістики було і залишається виявлення подібностей і відмінностей двох чи більше мов на всіх рівнях їх структури. Зіставне вивчення мов важливе не тільки для типологічних досліджень, але й для внутрішньомовних студій, оскільки сприяє виявленню того, що може бути непоміченим при суто внутрішньомовному аналізі.

До мовознавців, які працювали і працюють у галузі контрастивістики, слід віднести насамперед І. Бодуена де Кортуне, В. Матезіуса, Ч. Фріза, А. Потебні, Ф. Корша, Є. Поліванова, Ю. Жлуктенка, А. Райхштейна, В. Манакіна, М. Кочергана та ін.

Контрастивістика намагається вирішити основне питання - що порівнювати і як порівнювати. На даний час дослідники прийшли до висновку, що зіставленню повинні підлягати не окремі слова-кореляти, а їх системні угруповання - лексико-семантичні поля, бо саме в них найяскравіше відображено специфіку національного світосприйняття. Особливо національно-культурний компонент виявили вони в реакціях-порівняннях. Слід звернути увагу на те, що у мовознавстві ще не розроблено жодної методики для зіставлення семантики порівнянь лексико-семантичних полів двох чи більше мов, не визначені ще й критерії, за якими слід такі дослідження проводити. Актуальність теми дипломної роботи зумовлена необхідністю провести зіставне дослідження національно-культурного компоненту семантики порівнянь елементів лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» в українській і німецькій мовах та виявити і порівняти специфіку їх значень у кожній із досліджуваних мов.

Обєкт дослідження. Лексико-семантична система мови як відображення національного світосприйняття.

Предмет дослідження. Національно-культурний компонент семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» як структурний елемент зіставлення української і німецької мов.

Мета дослідження полягає у зіставленні національно-культурного компоненту семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в українській та німецькій мовах та у виявленні головних ізо - та аломорфних рис.

Метою дослідження визначенні і його завдання:

1) простежити історію становлення, проблематику та основні завдання контрастивної лінгвістики;

2) дослідити національно-культурний компонент в зіставній лексичній семантиці;

3) проаналізувати структурні відмінності ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій і українській мовах;

4) розкрити національно-культурну специфіку семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.

Методи дослідження, які були використані нами при написанні роботи:

­ порівняльно-історичний метод;

­ наукове спостереження;

­ зіставлення структурних одиниць;

­ порівняльний експеримент.

Наукова новизна дослідження полягає в зіставленні семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» у німецькій та українській мовах і розкритті суті національно-культурного компоненту порівнянь двох мов.

Практична цінність роботи полягає в порівняльному аналізі семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах. Результати дослідження можна буде використати при викладанні лексикології, типології мов, методиці викладання іноземних мов, практичного курсу німецької мови та ін.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури.

У вступі ми розглядаємо такі питання як актуальність теми, обєкт і предмет дослідження, мета дослідження, завдання і методи дослідження, наукова новизна і практична цінність дослідження.

Перший розділ складається з двох параграфів, в яких ми коротко аналізуємо теоретичні положення контрастивної лінгвістики, а саме: становлення і розвиток контрастивістики, а також її проблематику, завдання і методику дослідження.

У другому розділі ми досліджуємо національно-культурний компонент у зіставній лексичній семантиці і аналізуємо структурні відмінності ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.

У третьому розділі ми визначаємо структурні елементи порівняння, зіставляємо національно-культурну специфіку семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.

На захист виносяться такі положення:

Ш лексико-семантична система мови є основою для дослідження національно-культурного компоненту;

Ш лексико-семантичне поле «Зовнішність людини» в німецькій і українській мовах характеризуються цілою низкою ізо - та аломорфних рис з точки зору структури та семантики лексичних одиниць;

Ш порівнювані поняття лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» в німецькій і українській мові асоціюються з різними поняттями, предметами і явищами;

Ш кількісне і якісне співвідношення порівнянь показує, що в українських художніх текстах зустрічається більша кількість порівнянь, ніж в німецьких.

1. Контрастивна лінгвістика як галузь мовознавства

1.1 Становлення і розвиток контрастивної лінгвістики

На кінець ХХ століття припадає формування нових наукових галузей, у тому числі і в лінгвістиці, що повязується з «необхідністю поступового наближення до якісно нових наукових вимірів сприйняття світу» [17, с. 50]. Однією з таких галузей можна вважати контрастивну лінгвістику.

З одного боку, контрастивна лінгвістика базується на загальних підходах до аналітичного порівняння мов у плані наявних в них подібностей і розбіжностей, а з іншого боку - включає пошук міжмовних співвідношень в конкретних мовах, які являються обєктом зіставлення [5, с. 59].

Лінгвісти схиляються до думки, що саме порівняння лежить в основі порівняльно-історичного мовознавства, яке займало провідне місце в науці про мову у минулому столітті і зберігає свої позиції на сучасному етапі. Проте цей науковий напрямок є не лише порівняльним, а й історичним, і вже цим воно відрізняється від контрастивної лінгвістики, яка вивчає мови не в історичному плані, а на сучасному етапі їх розвитку. Тобто, контрастивна лінгвістика є синхронічною, а не діахронічною. Контрастивні дослідження в синхронії розглядаються як попередній етап узагальнень типологічного характеру. Вони служать меті виявлення міжмовних подібностей і відмінностей, їх опис і систематизацію, а також їх прикладне застосування, зокрема у практиці викладання та перекладі. Тому часто такі дослідження називають прикладними контраcтивними дослідженнями. До суттєвих відмінностей відносять також те, що порівняльно-історичне мовознавство обмежує сферу своїх досліджень лише генетично спорідненими мовами, а контрастивна лінгвістика може порівнювати будь-яку мову з іншою будь-якою мовою чи групою мов і, виявляючи відмінності між ними, не шукає історичного пояснення цих відмінностей [25, с. 10].

Ідеї контрастивної лінгвістики не нові. Зіставні дослідження двох мов відбувалися вже в далекому минулому. До ранніх джерел контрастивної лінгвістики можна віднести лексичні зіставленя шумерського та аккадського діалекту у Вавилоні, зіставлення санскриту з ведійською мовою в Паніні, спроби граматичних зіставлень різних мов з латинською та давньогрецькою вченими пізнього Середньовіччя та Відродження та ін. Під порівняльною граматикою (vergleichende Grammatik) А.В. фон Шлегель мав на увазі фактично зіставне мовознавсто [10, с. 2]. До перших досліджень контрастивістики слід віднести праці І. А. Бодуена де Куртене, які стосуються порівняння словянських мов з іншими індоєвропейськими мовами, де власне і висувається принцип зіставного аналізу мов незалежно від їх спорідненості. Ця традиція була продовжена вченими Празького лінгвістичного гуртка, у першу чергу В. Матезіусом, який підкреслював, що «до правильного розуміння мови можна прийти, лише зіставляючи її з мовами інших типів». Іншим джерелом контрастивної лінгвістики є цікаві дослідження Ч. Фріза, присвячені питанням викладання іноземних мов. У значній мірі ідеї Ч. Фріза знайшли своє втілення у книзі Р. Ладо «Linguistics across cultures» (1957), яка ознаменувала собою появу контрастивної лінгвістики як самостійного розділу мовознавства. В працях російських мовознавців кінця 19 - початку 20 ст. А.А. Потебні, Ф. Є. Корша, пізніше Є. Д. Поліванова (всі - з нахилом у типологію), праці В.О. Богородицького, І. О. Бодуена де Куртене, Л.В. Щерби вміщували не лише багатий матеріал із зіставного вивчення мов, а й положення про використання контрастивної лінгвістики з викладенням теоретичних основ для порівняння рідної та іноземної мови.

Виокремленню контрастивної лінгвістики у самостійну галузь мовознавства сприяло проведення спеціалізованих конференцій, присвячених контрастивним дослідженням (перша в Джорджтауні, США, 1968 рік), а також включення контрастивної лінгвістики у програму міжнародних лінгвістичних конгресів (з 1972 року) [30, с. 239].

За останні три десятиліття зявилося чимало так званих контрастивних проектів, які обєднали лінгвістів для системного зіставлення тих чи інших пар мов. Вони покликані дати практичні рекомендації, які б сприяли прискоренню та вдосконаленню викладання іноземних мов. Перші спроби розробок такого роду були здійснені в Центрі прикладної лінгвістики в США, де ще в 1959 році почалась робота над серією контрастивних досліджень мовних структур. Англійська мова зіставлялася з пятьма найбільш поширеним в навчальній практиці США мовами: французькою, німецькою, італійською, російською та іспанською. Пізніше контрастивні проекти почали створюватися в Європі. До числа найбільш відомих з них належать німецько-англійський (керівник - Г. Нікель), югославський (Р. Філіпович), польсько-англійський (Я. Фішяк), угорсько-англійський (Л. Деже) і румунсько-англійський (Д. Чіторан).

Солідним внеском у розвиток контрастивної лінгвістики в Україні є колективні праці, що вийшли за редакцією професора Ю.О. Жлуктенка: «Нариси з контрастивної лінгвістики», «Порівняльні дослідження з граматики англійської, української, російської мов» та «Німецько-українські мовні паралелі» [8, с. 9].

М.Б. Гвішіані зробив також великий внесок у розвиток цієї галузі мовознавства. Він виділяє такі головні ознаки контрастивного дослідження:

· характер обєкта дослідження (споріднені, неспоріднені і близькоспоріднені мови, національні варіанти, діалекти, професіональні мови та ін.);

· мета порівняння (аналіз ступеня спорідненості мов, пошук універсалій, встановлення еквівалентності і міжмовних співвідношень);

· напрям порівняння (синхронія, діахронія);

· теорія як система науково доведених характеристик обєкта дослідження;

· метод як система прийомів порівняльного аналізу [5, с. 60].

За час свого існування контрастивна лінгвістика зібрала чималий досвід зіставлення мов різних типів і створила теоретичну базу для досліджень такого типу. А.Д. Райхштейн виділяє наступні принципи міжмовного зіставного аналізу, які можуть застосовуватися до будь-яких пар чи груп мов та будь-яких рівнів зіставлення:

1. Первинність внутрішньомовного опису по відношенню до міжмовного.

2. Примат спільностей над відмінностями у дослідженні.

3. Відповідність внутрішньомовних описів.

4. Одностороннє та двостороннє зіставлення.

5. Зіставний аналіз може проходити від мовної форми до змісту або, навпаки, від змісту до способу його вираження у мовах.

6. Зіставні дослідження можуть бути синхронічно-зіставними чи діахронічно-зіставними.

7. Джерела зіставного аналізу: зіставлювані явища можуть вивчатися незалежно в кожній окремій мові і мовленнєвих творах цією мовою або в мовленнєвих творах, які перебувають у відношеннях перекодування [23, с. 11].

Методи, які використовуються у контрастивних дослідженнях, з одного боку повязані з розвитком теорії в різних напрямках сучасного загального мовознавства, а з іншого - залежать від цілей та орієнтації тієї чи іншої роботи з контрастивного аналізу.

Зіставна лінгвістика диференціюється за зіставлюваними мовами (дві і більше; споріднені, віддалено споріднені, неспоріднені), за субсистемами мови (зіставна лексикологія, граматика, фразеологія і т. п.), а також за напрямками аналізу (типологічні, трансляційні та ін.) [23, с. 8].

Зіставленню повинні підлягати одиниці, які є аналогічними у функціональному і в формальному планах. Таким чином, зіставлювані одиниці повинні мати однаковий «рівневий статус» [23, с. 12]. Мови можна зіставляти на рівні системи (структури), норми і узусу (норми мовлення). Мова як загальнолюдський засіб мовлення ґрунтується на відмінностях (опозиціях) у плані вираження і в плані змісту. Будь-яка мова використовує лише деякі із всіх можливих опозицій. Сукупність подібних опозицій складає систему даної мови [3, с. 3].

Як правило порівняльні дослідження проводяться як з метою виявлення певних загальних закономірностей, так і з метою порівняльного практичного вивчення двох конкретних мов. Дані зіставного розгляду мов можуть використовуватися для вирішення різних теоретичних і практичних завдань. У процесі зіставного вивчення мов визначаються їх структурні особливості. Оскільки визначення структурних особливостей мов та їх класифікація на основі цих особливостей складають зміст типологічного напрямку у вивченні мов, саме цей напрямок потребує результатів зіставлення мовних структур у цілому та окремих мовних рівнів (морфологічного, фонологічного та ін.).

Крім того, у процесі зіставлення мов встановлюються спільні для них риси, що призводить до виявлення лінгвістичних універсалій, які тепер досить активно вивчаються, і займають значне місце у розробці загальної теорії мови [23, с. 11].

Виходячи із вищезазначеного, можна стверджувати, що контрактивна лінгвістика посідає одне із чільних місць у мовознавчих студіях. Це повязано:

1) із зростаючою роллю міжмовної комунікації у всіх її проявах (інтернаціоналізація європейських стандартів освіти, потреби для перекладу у різних областях діяльності);

2) із відходом від структуралізму і ранньої генеративної граматики;

3) із виникненням корпусної лінгвістики, яка вперше відкрила перед мовознавцями можливість повного аналізу матеріалу, виявлення кількісних закономірностей вживання слів і експеримент.

1.2 Проблеми і методика дослідження контрастивної лексикології

Найпомітніші результати зіставна лексична семантика отримала, як уже зазначалося раніше, в другій половині ХХ століття у період панування структурної лінгвістики, для якої характерні принцип системності і структурно-функціональний підхід до вивчення мовних явищ. Мовознавці прийшли до висновку, що семантичної тотожності слів у двох мовах майже немає і що це стосується не тільки багатозначних, але й однозначних слів, а значення слова зумовлюється його місцем у лексико-семантичній системі мови. Варто закцентувати увагу на тому, що лексико-семантична система для кожної мови є своєрідною і неповторною. Цей факт спричинився до того, що обєктом зіставного аналізу стали не окремі слова-кореляти, а їх системні угруповання - лексико-семантичні поля, синонімічні ряди тощо, що дозволило виявити спільне й відмінне у порівнюваних лексико-семантичних системах [14, с. 29]. Дослідження цієї проблеми і стало основним завданням такого розділу контрастивної лінгвістики як контрастивна лексикологія (зіставна лексична семантика).

Контрастивна лексикологія досліджує лексико-семантичні відмінності у різних мовах методом синхронно-зіставного аналізу. Лексика дає можливість різноаспектного вивчення мов як вияву національно-культурного багатства народів, їхньої ментальності та способу бачення світу. Витоки такого підходу до порівняльного аналізу мов містяться у лінгвістичній спадщині В. фон Гумбольдта, який, зокрема, зазначав, що «різні мови - це зовсім не різні позначення однієї і тієї самої речі, а різні бачення її» і що мовні відмінності «повинні розглядатися як сила, що пронизує всю історію людства» [16, с. 29].

Контрастивна лексикологія охоплює багато підходів, а саме: лексичні універсалії, теорія мовної відносності, лексична типологія і контрастивний лексичний аналіз.

Слід звернути увагу й на дослідження В.М. Лейчіка, який говорить, що «кожна лексикологічна проблема повинна спочатку розглядатися на матеріалі і тенденціях, які характерні для однієї мови, потім - на матеріалі і тенденціях іншої мови, і на кінець, повинні бути виявленні подібності і розбіжності між лексичними явищами зіставлюваних мов» [5, с. 62].

Одним із засновників сучасної зіставної лексичної семантики вважають визначного українського мовознавця Ю.О. Жлуктенка, який у 1989 р. у своїй програмній статті «Аспекти контрастивної лінгвістики» визначив перспективи розвитку цієї багато в чому нової галузі. Він у своїх дослідженнях започаткував синхронно-порівняльне дослідження структур української та англійської мов («Порівняльна граматика англійської та української мов» і «Українсько-англійські міжмовні відносини. Українська мова у США і Канаді»). У даних роботах проводиться контрастивний аналіз головних особливостей обох мов на фонетичному, морфологічному й синтаксичному рівнях. В. Березинський, О. Бровченко, В. Вовк, Ю. Жлуктенко та ін. досліджували проблеми контрастивного аналізу фонологічних систем української та англійської мов, зіставного аналізу граматичних форм і конструкцій.

Цікавими є дослідження В.М. Манакіна, який розглядає принципи й параметри контрастивної лексикології. До даних принципів він зараховує принцип системності, принцип однорівневого зіставлення і принцип ієрархічного зіставлення диференційних ознак. Важливою є також ідея вченого, що фоном для зіставлення повинна виступати третя незалежна суперсистема - когнітивно-семантична сфера вселюдської мови.

Л.В. Бублейник слідом за В.Г. Гаком висунула пропозицію врахування функціональних розбіжностей («мови різняться не тільки тим, що в них є, але тим, як використовується те, що вони мають») [14, с. 3-4].

Словянському мовознавству належить взагалі окрема сторінка зіставного дослідження лексичного складу мов. Великий і науковий пізнавальний інтерес у цьому відношенні виявляли майже всі видатні славісти, починаючи з О.Х. Востокова. А в працях О.О. Потебні чи не вперше у словянському мовознавстві прозвучала ідея виявлення національної самобутності шляхом зіставлення з іншими мовами. «Ми можемо сказати, - писав О.О. Потебня, - що той, хто розмовляє однією мовою, за допомогою даного слова розглядає різноманітні в кожній з них змісти цього слова під одним кутом, з однієї і тієї ж самої точки. При перекладі іншою мовою процес ускладнюється, бо тут не лише зміст, а й уявлення інші». Спільність національних уявлень, на думку О.О. Потебні, зростає в процесі історичного розвитку, оскільки «народу з кожним роком складніше вийти з колії, що проривається до нього своєю мовою, саме настільки, наскільки поглиблюється ця колія» [16, с. 29].

Однак незважаючи на серйозний прогрес у контрактивних дослідженнях, зокрема у зіставному описі таких відносно замкнутих і стабільних підсистемах як фонетична і граматична, зіставна лексична семантика залишається все-таки найменш опрацьованою. Проблематика цього питання повязана з тим, що сам обєкт є більш складним, оскільки йому притаманна неоднорідність багатоярусної структури. Додає складності дослідженню і той факт, що різні елементи даної структури перебувають у різноманітно-переплетених звязках і відношеннях. Типологічні особливості в такому складному структурному утворенні не завжди виявляються на поверхні. Розкрити їх можна лише внаслідок поглибленого аналізу внутрішньої будови лексико-семантичної систем, а для цього потрібно розробити задовільну методику контрастивного вивчення лексичної семантики. Вона повинна відповідати сучасному рівневі лінгвістичних досліджень. У звязку з цим, на нашу думку, необхідно звернути увагу на те, що на відмінно від фонетики і граматики лексична семантика ще досі користується методами і прийомами, які допускають значну частку субєктивізму. Не випадково найважливішим і найактуальнішим для лексичної семантики залишається, на думку М.П. Кочергана, первинне і найголовніше завдання - визначити найбільш задовільним способом значення лексичної одиниці [14, с. 3]. Саме тому ми прийшли до висновку, що слід погодитися із сентенцією Г. Мунена, що «семантика ще чекає на свого Сосюра або Трубецького» [12, с. 3].

Питання методики зіставного аналізу обговорювалося і досліджувалося багатьма мовознавцями. Зокрема М.П. Кочерган, якому в цьому плані належить особлива заслуга, пропонує таку послідовність етапів контрастивного аналізу лексичної семантики:

Ш виділення лексико-семантичних полів і міжмовне зіставлення їх структури, яка відбиває різну дискретизацію (mapping, семантичне картування) світу речей і явищ у зіставлюваних мовах;

Ш вивчення внутрішньопольових (синонімічних, антонімічних, гіперо-гіпонімічних і міжпольових звязків);

Ш дослідження структури лексико-семантичних варіантів;

Ш встановлення внутрішньої форми слова та й узагалі способів номінації і їх впливу на значення слова в кожному конкретному випадку;

Ш виявлення стилістичних розбіжностей і асоціативних відмінностей лексико-семантичних варіантів-відповідників [14, с. 4].

М.П. Кочерган у статті: «Зіставна лексична семантика: проблеми і методи дослідження» приходить до висновку, що «принцип системності повинен стати основним у контрастивних лексико-семантичних студіях. Без урахування системних звязків та ієрархічних відношень на всіх рівнях аналізу (семному, семемному, лексемному, лексико-семантичних груп і лексико-семантичних полів) не може бути адекватного опису лексико-семантичної системи зіставлюваних мов. Значеннєвість мовної одиниці є основною категорією контрастивних досліджень і тільки через неї визначається місце мовної одиниці у певній системі.» М.П. Кочерган приходить до висновку, що тільки зіставлення лексичних систем у цілому може дати обєктивну картину [14, с. 4].

Зіставлення лексико-семантичних полів визначає значимість кожного лексико-семантичного варіанта, синонімічні, антонімічні, гіпонімічні звязки між ними, тобто структуру поля. Дана структура має також у кожній з мов свої відмінності. М.П. Кочерган вважає, що вивчення лексико-семантичних систем мов передбачає встановлення звязків між полями. Ці звязки визначають місце кожного лексико-семантичного поля в лексико-семантичній системі мови і найбільшою мірою характеризують типологію лексико-семантичної системи [14, с. 5].

Дедалі більшого значення у контрастивістиці набуває когнітивна лінгвістика, яка пожвавила контрастивні дослідження і особливо вплинула на принципи й методику дослідження контрастивної лексикології.

Для когнітивної лінгвістики характерні такі методологічні принципи: експансіонізм, антропоцентризм, експланаторність, функціоналізм, універсалізм і етноцентризм. Серед них заслуговує на особливу увагу принцип антропоцентризму, бо мова, як стверджує Н.Д. Арютонова, «наскрізь антропоцентрична. Присутність людини дає про себе знати на всьому просторі мови, але найбільше позначається на лексиці і синтаксисі - семантиці слів, структурі речення й організації дискурсу» [12, с. 5].

Лексичне значення, на думку когнітивістів, - це інтерпретація фрагменту світу людини, тобто воно є антропоцентричним за своєю природою і не стільки відображає обєктивні ознаки предмета, скільки фіксує властивості, з погляду того чи іншого етносу. Це положення підтверджується багатьма мовними фактами. Серед них у першу чергу виділяються так звані номінальні слова - імена, які позначають сферу сконструйованих тим чи іншим етносом прагматичних понять. Вони позначають філософські й етичні поняття, специфічні для певного етносу. Так, наприклад, у європейських мовах немає слів, які хоча б приблизно наближалися за смислом до таких санскритських ключових термінів, як нірвана, карма тощо. Та й номінальні слова, що мають відповідники в різних мовах, як правило не повністю збігаються за змістом. Так, японське слово кокоро (приблизно серце / розум) має дещо інше значення, ніж його німецький відповідник der Verstand.

Крім номінальних слів, особливе бачення світу створюють такі розряди слів, як експресивна й модальна лексика, перифрази й метафори та ін. Зокрема, антропоцентричність метафори виражається в тому, «що саме вибір тієї чи іншої основи для неї повязаний зі здатністю людини порівнювати все нове для неї за своїм образом і подобою або ж за просторово сприйманими обєктами, з якими людина має справу в практичній діяльності» [14, с. 5-6].

Слід зауважити, що говорити про те, що когнітивна лінгвістика стане основним методом контрастивного дослідження, передчасно. Когнітивісти у своїх дослідженнях приходять до субєктивних висновків, на які вже так багата контрастивна лексикологія.

У зіставній лексичній семантиці існує ще одна проблема - проблема основної одиниці контрастивної лексикології. Одні дослідники приходять до висновку, що такою одиницею є сема; інші заперечують цю думку. Слід зазначити, що як би дослідникам не хотілося знехтувати словом, все ж вони змушені апелювати до нього. В слові «органічно переплилися всі види й аспекти значення» [12, с. 5]. Якщо не відштовхуватися від слова, то пошук еквівалентних значень буде позбавлений будь-якого обєктивного критерію. Кожне значення (сема) з певною мірою повноти передається іншою мовою як не словом, то словосполученням чи описово цілим реченням.

Ми погоджуємося з думкою А. Гудавічюса і В.М. Манакіна про те, що для обєктивного зіставлення лексико-семантичних систем жодна реальна мова не може бути вибрана за основу. В результаті такого дослідження матимемо образ другої мови в дзеркалі першої. Такий опис, на нашу думку, доцільний у лінгводидактиці, тобто для практичних потреб навчання іноземної мови. Основою, еталоном зіставлення повинна бути третя система, яка є однаково незалежна від зіставлюваних мов. Такою системою, на думку вищеназваних лінгвістів, є інтернаціональна за своєю природою когнітивна система - сукупність знань про дійсність. У сучасній контрастивній лексикології така система ще не описана, тому А. Гудавічюс і В.М. Манакін прийшли до висновку, що її певною мірою компенсує семний аналіз. На нашу думку, слід погодитися з їх підходом, тому що семи є справді універсальними і незалежними від конкретних мов мисленнєвими утвореннями. Необхідно, однак, закцентувати увагу на тому, що семи в жодному разі не можуть служити третьою системою для порівняння, оскільки не становлять системи. Це ті атоми, з яких по-різному комбінуються в різних мовах значення. Однак, на сучасному етапі розвитку контрастивістики не існує іншого способу здійснювати контрастивні дослідження, як брати за еталон одну із зіставлювальних мов або в кожному окремому випадку на основі наявних знань моделювати певну систему, яка б служила еталоном для зіставлення [12, с. 5].

Таким чином, підсумовуючи викладений вище матеріал, ми можемо зробити наступні висновки, що для зіставної лексичної семантики найактуальнішою є проблема - визначити точно значення лексичних відповідників у зіставлюваних мовах. Розвязання цього здавалося б, суто лексичного завдання має вихід на ряд інших, притому дуже вагомих проблем, таких як способи передачі емоційних значень, роль семантичних переносів у процесах номінації, залежність полісемії й омонімії від структури мови тощо, а все це в кінцевому результаті проектується на проблеми національно-мовної картини світу.

2. Зіставлення на лексико-семантичному рівні

2.1 Дослідження національно-культурного компоненту в зіставній лексичній семантиці

Культура - це сукупність досягнень суспільства в галузі науки, освіти, мистецтва та інших сферах духовного життя. Мова і культура взаємоповязані. Загальновживаним є твердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова, в свою чергу, впливає на культуру.

Складним є питання, на що саме в мові може впливати культура. Американський вчений Е. Сепір зазначав: «Не можу я визнати і справжньої причинної залежності між культурою і мовою. Культуру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають. Важко визначити, яких особливих причинних залежностей між відібраним інвентарем досвіду (культура як ціннісний вибір суспільства) і тим особливим прийомом, за допомогою якого суспільство виражає різний свій досвід, можна очікувати… Зрозуміло, що зміст мови нерозривно повязаний з культурою… Мова у своїй лексиці більш-менш точно відображає культуру, якої не обслуговує; цілком справедливим є те, що історія мови розвивається паралельно із історією культури» [11, c. 171].

Отже, можна стверджувати лише те, що культура визначає план змісту знакової системи мови. У семантиці мови відображаються загальні, універсальні компоненти загальнолюдської культури і своєрідність культури даного конкретного народу.

Кожна мова не тільки і не стільки відображає обєктивний світ, як стверджувалося раніше, скільки по своєму інтерпретує його. Цікавим є той факт, що про мовну картину світу вперше заговорили саме ті мовознавці, які знали багато різноструктурних мов і мали справу з їх зіставленням (В. фон Гумбольдт, Е. Сепір, Б. Уорф та ін.). Зіставне мовознавство має значні напрацювання, які проливають світло на проблему мовних картин світу. Їх необхідно узагальнити й інтерпретувати в аспекті мовних картин світу. Як зазначив Е. Косеріу, контрастивна лінгвістика повинна розглядати одну з порівнюваних мов як систему позначень («картин світу») і порівнювати з нею інші мови - як оформлення того самого світу за допомогою інших значень.

Досліджувати з цією метою можна лише ті рівні мови, які є двосторонніми, тобто мають план вираження і план змісту [13, с. 12]. Лексико-семантичний рівень кожної мови дає найбільше матеріалу для розвязання цієї проблеми, бо саме в лексиці найяскравіше відображається специфіка національного світосприйняття і саме він безпосередньо повязаний з позамовною дійсністю, а, як відомо, називання предметів, явищ, реалій позамовної дійсності має чітко виражений «культурний характер». Дослідження національно-культурного компонента в лексичній семантиці - одне з важливих завдань контрастивної семасіології [11, с. 266].

Головною причиною відмінності лексико-семантичних систем різних мов є своєрідність дискретизації дійсності, що відбиває неоднаковий спосіб його пізнання і є найпершою ознакою самобутності лексико-семантичної системи мови [12, с. 7]. Продуктивним у цьому плані є зіставлення структур лексико-семантичних полів і повязаних із ними внутрішньо-польових і міжпольових відношень. Ідея про зіставне дослідження різних мов шляхом членування одного поля на їх складові семантичні елементи йде ще від Й. Тріра, який одній із своїх статей про мовні поля писав, що «членування поля однієї окремої мови є попередньою роботою, для порівняння двох мов, узятих у цілому», але теоретичні принципи зіставного дослідження семантичних полів у різних мовах були опрацьовані О. Духачеком [13, с. 13].

М.П. Кочерган дає визначення лексико-семантичного поля як сукупності лексичних одиниць, які обєднані спільністю змісту і відображають поняттєву, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, повязані з одним і тим самим фрагментом дійсності [11, с. 121]. Кожне поле - це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має певне місце в лексико-семантичному просторі. Ця мозаїка не збігається в різних мовах, бо кожна мова по своєму членує обєктивний світ [11, с. 266]. Поля матимуть різну кількість клітинок, не всі клітинки в зіставлюваних мовах будуть заповненими і те, що в одній міститься в одній клітинці, в іншій може бути розподілене між двома чи декількома меншими клітинками [13, с. 13]. Справа в тому, що в одній мові передається необовязково та відмінність, яка в іншій мові повинна бути обовязково вираженою. Так, наприклад, німецьке слово traumen відповідає українським словам снитися і мріяти.

Із структурою лексико-семантичного поля повязані явища гіперо-гіпонімії, синонімії й антонімії [13, с. 13]. На основі гіпонімії лексичні одиниці обєднуються в тематичні й лексико-семантичні групи й поля [11, с. 265]. Ще С. Ульман відзначив, що «одні мови надзвичайно багаті словами конкретного значення, в той час як інші використовують слова із загальними значеннями і не прагнуть передати всі деталі» [13, с. 13]. Це явище спостерігається в тих випадках, коли в одній мові використовується родове поняття, а в іншій видові. Цікаво відзначити той факт, що українська мова і німецька мова надають перевагу видовим назвам (гіпонімам), в той час, коли англійська і французька - родовим назвам (гіперонімам). Наприклад, укр. стілець і крісло, нім. Stuhl und Sessel - англ. chair; нім. gehen, reiten, fahren - фр. aller.

Особливою конкретністю значень характеризується українська мова. Це ми можемо побачити, порівнявши її із близькоспорідненою російською мовою: рос. закрыть (дверь, собрание, зонт) - укр. зачинити двері, закрити збори, згорнути парасольку.

Рідше трапляється зворотне явище: укр. піна, нім. Schaum - англ. foam «піна», froth «піна в роті», scum «піна в каструлі під час готування їжі», head «піна в бокалі пива». Ці приклади вказують на той факт, що слово в одній мові закріплює в своєму значенні такі аспекти денотата, які в іншій мові розподілені між кількома словами [13, с. 14].

Існує й інша відмінність, коли у мовах не збігаються межі певного семантичного континуума. Насамперед це стосується часових відрізків, наприклад, членування доби на її частини. Німецьке Morgen «ранок» охоплює час від девятої до десятої години, англ. morning - від першої до дванадцятої. Те, що для українця є другим поверхом будинку, для німця є першим поверхом

(erster Stock).

Досить яскраво специфічні властивості мови, а отже, і мовна картина світу виявляють в синонімії. Багатство синонімії та повязана з нею різноманітність внутрішньої форми слів-синонімів засвідчують своєрідність образного сприймання тих чи інших явищ дійсності різними етносами [13, с. 15]. Слід наголосити на тому, що для української і німецької мов характерне надзвичайне багатство синонімії.

Крім внутрішньопольових звязків, важливим для виявлення національної мовної картини світу є зіставлення міжпольових звязків. Вони ґрунтуються на полісемії, тобто на переносних значеннях слів. Перенесення, особливо метафоричні, не збігаються в різних мовах і яскраво засвідчують своєрідність мовних картин світу. Порівняємо: нім. «Schlange» і укр. «змія» і «черга».

У контрастивних дослідженнях нерідко констатується і такий факт, що значення слів-відповідників у двох мовах збігаються, але й в цьому випадку ми не можемо говорити про їхню повну семантичну відповідність. Г-В._Ф Гегель з цього приводу зазначав, що «природі речей суперечить вимога, щоб слово мови якогось народу передавалось таким словом нашої, яке б відповідало його повній визначеності. Слово нашої мови дає нам наше певне уявлення про відповідний предмет, а не уявлення іншого народу з іншою мовою» [4, с. 63].

Отже, уже сама внутрішня форма номінативних одиниць відбиває національний спосіб обєктивації результатів пізнавальної діяльності, національну ментальність. Порівняємо, як по-різному передається одна й та сама дія трансформації тексту з однієї мови на іншу: українці перекладають, росіяни переводять (переводить), німці пересаджують (ubersetzen), англійці передають (to translate). Саме надзвичайною національною самобутністю слів можна пояснити те, що всі дослідники, які цікавилися проблемою «мова і народ», зверталися до внутрішньої форми, яка засвідчує специфічне національне бачення світу [12, с. 9].

Таким чином, що слово живе в контексті культури, тому в різних мовах слова-відповідники можуть мати неоднакові семантичні асоціації. Особливо це стосується національних асоціацій, які для кожної мови є неповторними, однак ніколи не фіксуються у тлумачних та перекладних словниках. Їх поділяють на асоціації, повязані з внутрішньомовними чинниками, такими як внутрішня форма слова, вплив переносних значень, входження слова в певні словотвірні парадигми, звукові зближення тощо (умовно назвемо їх мотиваційними асоціаціями), та асоціації, повязані з національно-культурним контекстом. Хоч вони належать до периферії семантичної структури значення слова, однак є дуже важливими для міжкультурного спілкування, оскільки породжують комунікативні перешкоди [12, с. 10].

Слід наголосити, що специфічні національні асоціації властиві не тільки лексиці, у значенні якої наявний національно-культурний компонент, а й звичайним нейтральним загальновживаним словам на означення речей і понять, поширених у всіх культурах. Психолінгвістичний експеримент з українцями, росіянами й американцями виявив, що навіть слова на означення частин людини викликали в кожній групі специфічні асоціації. Українці й росіяни, як правило, наводили слова, що вказували на розмір, форму, колір, естетичну оцінку, тоді як американці, крім зорових, наводили ще й дотикові реакції. Порівняємо до прикладу реакції до слів «таз» і «ніготь»:

укр. таз - великий, широкий, круглий, вузький, коло, фундамент;

рос. таз - широкий, маленький, большой, штаны;

амер. pelvis - крім подібних до наведених, firm - «пружний», handfull - «такий, що приємно доторкнутися»;

укр. ніготь - гострий, довгий, круглий, червоний, блискучий, красивий;

рос. ноготь - длинный, острый, крашенный, красивый, овальный, гладкий, лакированный;

американці, крім цього, навели ще cracked «зламаний», fragile «крихкий».

Національна специфіка виявилася також і в порівняннях:

укр. очі - як волошки, терен, вишні, озера, небо;

рос. глаза - как бусы, искры, звезды, небо, шары, как у совы;

амер. eyes - like pools «ковбані», coins «монети», marble balls «мармурові кулі», ocean «океан» [11, с. 10].

Як бачимо, близькість національних культур можна оцінити через подібність семантичних асоціацій. Асоціативні звязки є надзвичайно важливими й для відтворення мовної картини світу, хоч виявити їх дуже важко, оскільки вони не знаходяться на поверхні мови, а приховані в глибинах національної ментальності.

Слід наголосити на тому, що повну мовну картину світу можна відтворити лише за наявності ґрунтовних словників асоціативних норм, створених на якомога ширшому охопленні мовців психолінгвістичним експериментом. Врахування національних особливостей асоціювання важливе для повноцінного оволодіння іноземною мовою.

У контрастивній семантиці на даний час все більшого поширення набуває соціо-семіотичний підхід. Завданням такого підходу є вивчення лексичної семантики мов у звязку з пізнавальною діяльністю народів - носіїв цих мов, когнітивними процесами та поняттями [13, с. 11].

Отже, контрастивні дослідження дозволяють констатувати, що лексико-семантичні поля двох мов ніколи не збігаються, оскільки зафіксовані елементи діяльності в одній мові не повторюються в такій самій формі в іншій мові. Розбіжності і близькість між співвідносними полями різних мов спричинені способом життя народів - носіїв цих мов, характером їх мислення, відмінностями культури тощо.

2.2 Аналіз структурних відмінностей лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» у німецькій і українській мові

«Порівняння, - як зауважив видатний український педагог К. Ушинський, - є основою будь-якого розуміння і будь-якого мислення. Про все в світі ми дізнаємося не інакше, як через порівняння». Тому закономірним є той факт, що порівняння (зіставлення) є універсальним прийомом у теоретичному і практичному мовознавстві. Міжмовне зіставлення є, на нашу думку, найефективнішим способом дослідження своєрідності концептуалізації світу в різних мовах [13, с. 12].

Важливим є питання про те, що потрібно зіставляти при контрастивному вивченні лексичної семантики. Виходячи з принципу системності, слід зазначити, що зіставлення ізольованих лексем не може бути продуктивним. Оскільки значення слова зумовлюється певною мірою його місцем у лексико-семантичній системі, то зіставлятися повинні парадигматичні обєднання - синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні, а також лексико-семантичні групи й поля. Зіставляючи лексико-семантичні парадигми, можна виявити квантитативні відмінності їх складових елементів, що завжди сигналізує про якісні відмінності між цими лексичними обєднаннями [12, с. 5].

Найбільшим парадигматичним обєднанням є лексико-семантичне поле. Лексико-семантичне поле - це сукупність лексичних одиниць, які обєднані спільністю змісту і відображають поняттєву, предметну або функціональних подібність позначуваних явищ [11, с. 265].

Національна специфіка лексико-семантичних полів виявляється як у кількості наявних у полі слів, так і в характері опозиції між компонентами поля [11, с. 266]. Проілюструємо це положення на прикладі лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» у німецькій і українській мовах.

Українська мова Німецька мова

голова der Kopf das Haupt

обличчя das Gesicht

зморшка die Runzel die Falte

чоло die Stirn

ніс die Nase

око das Auge

брови die Augenbrauen

вії die Wimpern

очне яблуко der Augapfel

повіки die Lider

щоки dieWange

вухо das Ohr

рот der Mund

губи die Lippen

підборіддя das Kinn

борода der Bart

вуса der Schnurrbart

шкіра die Haut

волосся das Haar

шия горло der Hals

рука der Arm die Hand

нога das Bein der Fu?

лікоть der Ellbogen

палець der Finger die Zehe

ніготь der Nagel

долоня die Handflache

спина der Rucken

плече die Schulter

груди die Brust

ріст der Wuchs

статура der Korperbau

тулуб der Rumpf

тіло der Korper

постава die Haltung

Хоч позначувані тут явища є універсальними, але деякі із них в українській і німецькій мові неоднаково розподілені між словами. Справа в тому, що в одній мові не обовязково передається та відмінність, яка в іншій мові повинна бути обовязково вираженою. Це явище спостерігається в тих випадках, коли в одній мові використовується родове поняття, а в іншій - видове. Хоч німецька й українська мова надають перевагу видовим поняттям, але й тут є істотні відмінності. Коли ми проаналізуємо структурні елементи лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» в українській і німецькій мовах, ми побачимо, що в одному випадку німецька мова надає перевагу гіперонімам, а в іншому - гіпонімам. Те ж саме стосується і української мови.

Порівняємо:

Ш нім. Arm i Hand (гіпоніми) із укр. рука (гіперонім);

Ш нім. Bein i Fu? (гіпоніми) із укр. нога (гіперонім);

Ш нім. Hals (гіперонім) із укр. горло і шия (гіпоніми);

Ш нім. Finger i Zehe (гіпоніми) із укр. палець (гіперонім);

Ш нім. Kopf і Haupt (гіпоніми) із укр. голова (гіперонім);

Ш нім. Runzel і Falte (гіпоніми) із укр. зморшка (гіперонім).

Слід звернути увагу на те, що тенденція німецької мови до утворення складених слів є наявною також і в лексико-семантичному полі «Зовнішність людини», в той час, коли для української мови характерні прості слова.

Зіставимо:

v укр. брови із нім. Augenbrauen,

v укр. вуса із нім. Schnurrbart,

v укр. лікоть із нім. Ellbogen,

v укр. долоня із нім. Handflache,