Формування в молодших школярів знань про людину на уроках природознавства

55

ФОРМУВАННЯ В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗНАНЬ ПРО ЛЮДИНУ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА

Зміст

Вступ

Розділ І. Проблема формування в молодших школярів природничих знань в теорії і практиці початкової школи

1.1 Теоретичні основи формування природничих знань

1.2 Вікові особливості молодших школярів та урахування їх під час формування природничих знань

1.3 Стан формування в молодших школярів знань про людину на уроках природознавства в практиці початкової школи

Розділ ІІ. Методика формування знань про людину у молодших школярів на уроках природознавства у 3 класі

2.1 Аналіз змісту знань про людину, які формуються у курсі природознавства у 3 класі

2.3 Результати експериментальної роботи

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Сучасний рівень вимог суспільства до початкової школи обумовлює необхідність якісного покращення навчально-виховного процесу, спрямованого на формування особистості молодшого школяра. Неабияку роль у розвязанні даного завдання відіграє курс " Природознавство", у якому інтегруються природничі знання.

Важливе значення серед природничих знань, які включені до курсу "Природознавство", відіграють знання про людину як живий організм. У процесі вивчення організму людини у молодшого школяра формується потреба до пізнання людини як складного організму, як невідємної частини природи; уявлень про цілісність організму, його органи та взаємозвязки між ними; розуміння взаємодії і взаємовпливу людського організму і природи, залежності здоровя людини від стану навколишнього середовища; ціннісного ставлення до свого організму; навичок гігієнічно доцільної поведінки.

Значне місце у системі знань про людину як живий організм мають гігієнічні і медичні уявлення, які озброюють дитину знаннями в галузі збереження свого здоровя. У процесі засвоєння даних знань в школярів формується переконання в необхідності дотримання гігієнічних норм поведінки.

У звязку з цим, зусилля вчителя спрямовані на те, щоб впливати на учня, спираючись на відповідні дидактичні принципи, і за допомогою певних методів та засобів навчання забезпечити засвоєння школярами природничих знань.

Проблемі формування природничих знань в учнів початкової школи присвячені дослідження Т. Байбари, О. Біди, О. Варакути, І. Жаркової, Ф.Кисельова, Л. Нарочної та інших вчених.

Актуальність проблеми формування природничих знань зумовила вибір теми дипломної роботи "Формування в молодших школярів знань про людину на уроках природознавства".

Обєктом дослідження є навчання учнів природознавству в початковій школі.

Предмет дослідження - зміст, методи і засоби формування знань про людину на уроках природознавства.

Мета дослідження полягає в розробці методики формування знань про людину на уроках природознавства у 3 класі.

У процесі дослідження ми виходили з такої гіпотези: процес формування знань про людину на уроках природознавства буде ефективнішим за такої методики навчання, яка б враховувала умови та етапи формування природничих знань, зміст знань про людину, передбачала б оптимальний вибір і поєднання методів та засобів навчання.

Завдання дослідження:

1) вивчити стан розробки досліджуваної проблеми за літературними джерелами та в практиці роботи шкіл;

2) схарактеризувати вікові особливості молодших школярів та їх урахування під час формування природничих знань;

3) проаналізувати програми, підручники з шкільного курсу "Природознавство" з метою визначення знань про людину;

4) розробити методику формування знань про людину на уроках природознавства у 3 класі і експериментально перевірити її ефективність.

З метою реалізації поставлених завдань застосовувались такі методи дослідження:

1) теоретичний аналіз методичної літератури, навчальних програм, підручників;

2) спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи;

3) моделювання в процесі розробки методики формування знань про людину;

4) педагогічний експеримент (констатувальний та формувальний);

5) математичний у процесі аналізу експериментальних даних.

Дослідження виконувалось протягом 2007-2008 років. Умовно його можна поділити на три етапи.

На першому етапі, констатуючому, проводився теоретичний аналіз проблеми. Вивчалась психолого-педагогічна, методична і навчальна література з даного питання, аналізувався досвід роботи вчителів початкових класів, формувалися мета й завдання дослідження, розроблялись шляхи реалізації мети й завдань дослідження, матеріали експериментального дослідження.

На другому етапі проводився формуючий експеримент.

Третій етап дослідження був спрямований на обробку й узагальнення результатів формуючого експерименту, оформлення роботи.

Практичне значення дипломної роботи полягає в розробці методики формування в учнів знань про людину на уроках природознавства у 3 класі, яка може бути використана в практичній діяльності вчителів.

Експериментальна база дослідження. Педагогічне дослідження проводилось на базі загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня с. Колосова та Кременецького району Тернопільської області протягом 2007-2008 н.р. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 41 учень, 5 вчителів початкової школи. У формуючому експерименті взяли участь 20 учнів третього класу даної школи.

Робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел, додатків. Дипломна робота викладена на 77 сторінках.

Розділ І.

Проблема формування в молодших школярів природничих знань в теорії і практиці початкової школи

1.1 Теоретичні основи формування природничих знань

Знання про людину як живий організм належать до природничо-наукових знань.

У педагогічній енциклопедії [43, 331] зазначається, що знання - це перевірений практикою результат пізнання, відображення в свідомості людини навколишньої дійсності, що обєктивно існує поза нею. Відображення відбувається у формі фактів, уявлень, понять, закономірностей, законів, теорій, що передаються мовою.

Т. Байбара, О. Біда, Ф. Кисельов, В. Пакулова, О. Савченко стверджують, що природничо-наукові знання засвоюються учнями початкової школи у формі таких видів знань - конкретних фактів, уявлень, понять [4; 8;25;38;44].

Пізнання навколишнього світу починається з відчуття, на базі яких виникає сприйняття. Сприйняття відображають предмет як ціле з усіма його властивостями, а відчуття - тільки окремі властивості або ознаки предметів і явищ. Так, пізнаючи за допомогою різних органів чуття той чи інший обєкт навколишнього світу, учні відчувають його окремі властивості - форму, розміри, колір, запах та інші. Сприймають же обєкт як ціле з усіма його властивостями. У процесі сприймання беруть участь увага, спостережливість, память, мислення, обєднуючи всі властивості обєкта в цілісний образ.

На основі відчуттів і сприймання як результат усвідомлення, запамятовування і відтворення в памяті людини виникають уявлення.

Уявлення - це чуттєво-наочний, узагальнений образ, в якому відображені зовнішні ознаки, властивості, звязки раніше сприйнятого обєкта чи групи обєктів. [4, 64].

Кожне уявлення має зміст, тобто зовнішні ознаки, властивості і звязки чуттєво-наочного образу, які були сприйняті різними органами чуття і створили цей образ.

Уявлення створюються в памяті людини головним чином на основі безпосереднього сприймання нею предметів і явищ навколишньої дійсності.

Але на думку Ф. Кисельова, уявлення -- не завжди звичайний образ раніше сприйнятого предмета або явища. Воно може включати в себе деякі узагальнення, може бути осмисленим, певною мірою узагальненим образом ряду предметів і явищ. Як стверджують вчені, уявлення -- це не тільки образи предметів, які ми колись сприймали. Можна мати уявлення і про такі предмети, яких ми ніколи не бачили. Вони створюються на основі осмислення ряду уявлень про навколишні предмети або явища [25].

Ф. Кисельов стверджує, що уявлення - це найперші, елементарні узагальнення. Без чуттєвих сприйнять і уявлень неможливе мислення, неможливий процес пізнання. Тому нагромадження достатнього запасу яскравих і точних уявлень про предмети і явища - одне з найважливіших завдань вивчення навколишнього світу [25, 26].

Роль уявлень у процесі вивчення природи дуже велика: чим багатші у дітей уявлення, чим вони повніші за обсягом і точніші за змістом, тим краще розвиваються у дітей память і мислення. Уявлення є також необхідною умовою формування понять, розуміння учнями слів учителя, а також засвоєння матеріалу підручника.

У методичній літературі [ 8;12;15 та ін.] зазначається, щоб сформувати в свідомості учнів чітке уявлення про незнайомий предмет, треба показати їм його, дати можливість доторкнутися до нього, а іноді понюхати і попробувати на смак. Якщо предмет як певний комплекс подразників діє на ряд аналізаторів, у корі великих півкуль утворюються тимчасові звязки, внаслідок чого організм реагує на предмет як єдине ціле. Отже, одночасна робота різних аналізаторів є найважливішою умовою переходу від окремих відчуттів до сприйняття предмета в цілому.

Так, діти, знайомлячись шкірою, за допомогою зорового аналізатора сприймають особливості кольору шкіри ; органами дотику -- її пружність, характер поверхні (гладенька), температуру; органами нюху -- відсутність запаху та ін.

Уявлення формуються на основі спостережень. А для того, щоб в учнів утворилися чіткі і правильні уявлення необхідне систематичне керівництво з боку вчителя процесом сприймання учнями предметів і явищ [8].

Діти сприймають тільки ті особливості предмета, які відразу впадають в око, хоч вони можуть бути й неістотні.

Мало чути -- треба вміти слухати, мало дивитися--треба вміти бачити. І вчитель керує цим процесом. Наприклад, спочатку учні розглядають всю шкіру як орган, схоплюючи її загальний образ. Поступово вчитель підводить учнів до різнобічного ознайомлення з обєктом. Діти дають його словесний опис, встановлюють причинно-наслідкові звязки.

З меншою ефективністю, але все ж можна створити цілісне уявлення про той чи інший предмет і за допомогою наочних посібників: картин, діапозитивів, діафільмів та ін.

Уявлення про предмет можуть утворитися і під час його опису, але з обовязковим посиланням на наявні вже в дітей уявлення, набуті шляхом безпосереднього чуттєвого сприймання предметів.

Отже, вчитель, застосовуючи різноманітні засоби наочності, організовуючи спостереження дітей, постійно повинен керувати процесом сприймання учнями явищ і обєктів, утворення в їхній свідомості яскравих уявлень. Таке керування проводиться спрямуванням уваги дітей на істотні ознаки обєкта, розкриттям взаємозвязків окремих предметів або явищ. Увага стимулюється за допомогою різноманітних запитань і завдань, а також виконанням дітьми цілеспрямованої роботи з предметом.

Такими чином, на підставі вищесказаного, ми вважаємо, що у процесі формування уявлень у школярів вчитель повинен дотримуватись таких педагогічних умов:

- вміло формулювати питання і завдання, які потребують відтворення відчуттів;

- організовувати вправи на впізнавання і розрізнення обєктів;

- використовувати різноманітні наочні засоби навчання;

- вміло керувати процесом спостереження.

Аналіз педагогічної літератури [4;8;38] показав, що виділяють такі етапи у формуванні уявлення в молодших школярів:

1. Організація цілеспрямованого відчуття і сприймання ознак, властивостей природних обєктів, їх зовнішніх взаємозвязків.

2. Поєднання чуттєвої суті сприйнятого із словесним позначенням.

3. Організація усвідомлення змісту уявлення.

4. Організація запамятовування чуттєво-наочного образу обєкта чи групи обєктів.

5. Організація закріплення сформованого уявлення шляхом репродуктивного відтворення його змісту без наявності обєкту.

6. Організація застосування сформованого уявлення при розвязанні задач за зразком, у подібній і новій ситуаціях.

Сприймання та уявлення забезпечують чуттєве пізнання предметів і явищ, але не дозволяють проникнути в їх сутність, розкрити внутрішні звязки і взаємозалежності між ними, а також закономірності обєктивної реальності. Рух пізнання від явища до суті повязаний з переходом від конкретного сприймання до абстрактного, логічного мислення, в результаті чого встановлюються і розкриваються внутрішні звязки й закономірності. Такий перехід здійснюється шляхом утворення наукових понять.

В. Пакулова стверджує, що в системі знань про обєкти і явища навколишнього світу поняття відіграють важливу роль, оскільки вони служать опорним моментом в пізнанні реальної дійсності і є своєрідним наслідком її пізнання [38,57].

За Т. Байбарою, поняття - це знання загальних, суттєвих властивостей класу предметів або явищ дійсності та суттєвих звязків та відношень між ними. Вони становлять фундамент змісту навчального курсу і виступають як основна форма знань та мислення учнів. [4, 68].

В. Горощенко, К. Нарочна підкреслюють, що поняття -- це узагальнена форма відображення у свідомості людини навколишньої дійсності. У цьому розкривається сутність речей, істотні ознаки, властивості предметів і явищ, внутрішні звязки і відношення між ними та їхні внутрішні протиріччя [15; 35].

Ознакою називається те, чим відрізняються або чим схожі між собою предмети і явища. Ознаки поділяють на істотні й неістотні. Істотні ознаки -- це такі, які належать предметам певної групи і відрізняють їх від предметів іншої групи. Так, у понятті "людина" маються на увазі такі істотні ознаки, як свідомість, мова і праця.

Вивчення педагогічної літератури [ 8; 12; 19 та ін.] показало, що у кожному понятті розрізняють дві його взаємоповязані і взаємопротилежні сторони: зміст і обсяг.

Зміст поняття - це -- сукупність істотних ознак, взаємозвязки між якими утворюють структуру поняття. Так, у зміст поняття "жива природа" поряд з іншими входять такі ознаки, як властивість дихання, народження, живлення, ріст, рух. Обсягом поняття називають сукупність обєктів, що мають спільні ознаки. Обсяг характеризує кількість предметів і явищ, які відображаються поняттям. Так, поняття "жива природа" обєднує тварин, рослин, людину.

Поняття поділяють на:

- одиничні, що стосуються окремих предметів, явищ (річка Дніпро, ромашка лікарська, ведмідь бурий, ластівка міська та ін.);

- загальні, які охоплюють групу обєктів (річка, місто, звір, птах та ін.). Категорії -- це поняття найвищого рівня узагальнення (тварина, рослина, природа та інші).

- конкретні, що стосуються предметів, явищ;

- абстрактні, які стосуються властивостей предметів і явищ, узятих як самостійний обєкт думки (погода, клімат тощо);

- прості - включають один елемент знань;

- складні - включають кілька елементів знань.

Поняття завжди існує в слові і виражається словом або групою слів.

Зміст понять розкривається в судженнях, які виражаються в словесній формі. Судження відображає звязки між предметами і явищами навколишнього світу або між властивостями й ознаками одного обєкта. Утворення суджень відбувається:

- безпосередньо при відображенні чуттєво існуючих обєктів, їх ознак і звязків;

- опосередковано -- шляхом умовиводів і міркувань.

Умовивід -- це форма мислення, внаслідок якого із кількох суджень, через їх зіставлення та аналіз, виводиться нове судження. Можливі два види умовиводів: індуктивні і дедуктивні.

Індуктивний умовивід -- це спосіб міркування від часткових суджень до загального. Формується він шляхом накопичення та аналізу конкретних даних, їх порівняння, виділення істотного, яке узагальнюється у визначенні.

Наприклад, судження:

людина живиться;

людина росте;

людина дихає;

людина рухається.

Умовивід: людина живиться, росте, рухається, дихає, отже належить до живої природи.

Дедуктивний умовивід -- це спосіб міркування від загального до конкретного.

Наприклад, судження:

усі предмети живої природи живляться, дихають, ростуть, рухаються;

людина - дихає, росте, рухається, живиться.

Умовивід: людина належить до живої природи.

Умовиводи є основною формою опосередкованого пізнання навколишньої дійсності, тобто пізнання шляхом абстрактного мислення.

Як стверджують Т. Байбара, О. Біда, О. Скрипниченко, Н. Казанський та інші вчені усі логічні форми мислення: поняття, судження, умовивід -- взаємоповязані між собою і в процесі пізнання переходять одна в одну. Але поняття серед них є найбільш сталим і постійним, оскільки воно відображає не будь-які ознаки, звязки і відношення, а тільки істотні та загальні [4;8;13;24].

Як відзначав видатний психолог Л. С. Виготський: "Мислення завжди рухається у піраміді понять". В основі будь-якої думки лежить процес оперування поняттями. Тому всі поняття повинні бути не формально засвоєними (запамятовування термінів, визначень), а осмисленими у процесі активної пізнавальної діяльності. Адже поняття, судження, умовиводи -- це результати мислительної діяльності, що складається з операцій аналізу і синтезу, порівняння і протиставлення, абстрагування і узагальнення, якими цілеспрямовано повинні оволодіти учні [13].

У свідомості людини знання (поняття) здатні поглиблювати свій зміст і розширювати обєм, вони знаходяться у постійному розвитку. Але перш, чим знання (поняття) почне розвиватися, воно повинно бути утвореним, сформованим.

Утворення і розвиток знань (понять) може відбуватися стихійно або під керівництвом. Стихійний процес іде повільніше і може призвести до того, що у людини сформуються невірні знання.

Від чуттєвих сприймань і уявлень за допомогою мислення людина піднімається до розкриття суті предметів і явищ, тобто на вищий ступінь пізнання - до створення понять. В основі формування понять лежить шлях наукового пізнання - від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього - до практики.

Згідного такого підходу необхідно формувати у дітей загальні знання через конкретні, поодинокі. Такий підхід важливий стосовно молодших школярів, для яких характерне конкретне, образне мислення. "Такий хід навчання, - писав К. Ушинський, - від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки є природнім і ґрунтується на психологічних законах..." [49].

Поняття, як форма знань, відображає обєктивний хід діяльності, внаслідок якої воно утворюється в свідомості людини, а саме:

чуттєве сприймання;

засвоєння або актуалізація уявлень про окремі обєкти чи їх групи;

розумова діяльність , спрямована на виявлення істотних ознак;

узагальнення і словесне вираження сутності поняття;

введення терміну, яким позначається поняття.

Відповідно до алгоритму діяльності щодо засвоєння понять, враховуючи вікові особливості молодших школярів, у педагогічній літературі [8, 12, 48 ] виділяють такі етапи у формуванні понять у молодших школярів:

1. Мотиваційна і змістова підготовка до засвоєння природничого
поняття. Актуалізація опорних знань.

2. Організація чуттєвого сприймання ознак, властивостей, властивостей предметів або явищ, формування уявлень про них або актуалізація раніше сформованих уявлень.

3. Організація розумової діяльності, спрямованої на виділення істотних ознак.

4. Забезпечення узагальнення і словесного визначення суті поняття, позначення його відповідним терміном.

5. Організація закріплення сформованого поняття шляхом репродуктивного відтворення його змісту.

6. Організація застосування засвоєного поняття у подібних і нових ситуаціях.

На першому етапі процесу формування природничих понять важливим є мотиваційна підготовка до засвоєння природничих знань. Навчально-пізнавальні (внутрішні) мотиви повязані з короткочасною зацікавленістю змістом поняття. Щоб діти активно включилися в роботу, їм варто усвідомити, для чого необхідно засвоїти це поняття, тобто мотив своєї діяльності. Реалізація мотиву здійснюється через визначення цілей. Однак цілі без мотиву не можуть визначити навчальну діяльність, оскільки мотив створює настанову до дії. Цьому сприятиме перетворення зовнішніх (суспільно-особистісних) мотивів у внутрішні (навчально-пізнавальні) та формування безпосередньо внутрішніх шляхом добору конкретних обєктів, які викликають інтерес та позитивні емоції своєю новизною, незвичністю, доступністю для сприйняття.

Однак зауважимо, що мотиваційна діяльність не закінчується на першому етапі, а здійснюється протягом усього процесу формування природничого поняття.

На цьому етапі учитель також виявляє опорні знання учнів, які будуть використані на наступних етапах. Під час формування в учнів нових знань важливим є виявлення в учнів опорних знань. Якщо учитель не виявив в учнів опорні знання, то нове поняття, яке формується, завчається учнем. Будь -яка думка може бути засвоєна або зрозуміла лише тією людиною, у якої вона входить в склад її власного досвіду.

Оскільки обєкти, що сприймаються, становлять чуттєвий досвід дитини, без якого неможливе теоретичне засвоєння знань, то другий етап є обовязковим. Його завдання полягає в тому, щоб забезпечити свідоме сприймання учнями обєктів і явищ природи (впізнати і назвати їх).

Це здійснюється шляхом попереднього добору і демонстрування обєктів природи, які за змістом відповідають змістові того поняття, що формується. Їхні істотні ознаки незмінні, а всі інші контрастно відрізняються. У разі відсутності безпосередніх обєктів сприймання використовується опосередковане сприймання їх ознак.

Коли у свідомості дитини є достатня кількість конкретних фактів, уявлень, то відбувається осмислення цього матеріалу в процесі розумової діяльності. Це проходить на третьому етапі. Його завдання -- виділити істотні ознаки обєкта природи, встановити взаємозвязки і взаємозалежності між ними. Реалізацію завдання забезпечує виконання учнями пізнавальних завдань, в основі типології яких лежать прийоми розумової діяльності.

Сутність четвертого етапу полягає в тому, що в процесі осмислення істотних ознак поняття відбувається їх узагальнення, яке призводить до утворення поняття. При цьому здійснюється словесне визначення його суті та позначення відповідним терміном. Термін -- це слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя. Термін виконує дві функції: називає поняття і відображає його зміст. Без осмислення змісту поняття термін залишається для учня словом. Зауважимо, що в практичній діяльності вчителями дуже часто недооцінюється залучення дітей до формування визначення поняття, а також не проводиться робота над терміном як мовним обєктом та його заучуванням молодшими школярами.

На пятому і шостому етапах відбувається введення сформованого поняття в систему природничих знань шляхом встановлення звязків і відношень між її елементами, їх реалізація забезпечується виконанням пізнавальних завдань типу: заповнення таблиць, виконання схематичних малюнків, побудова образно -- символічних схем, складання планів.

Поняття, яке утворилось, обовязково розвивається, збагачуючись новими характеристиками. Керівництво процесом розвитку знань здійснюється через систему повторення, застосування все більш складних питань і завдань, серед яких основне місце займають завдання на виявлення логічних звязків між окремими засвоєними поняттями.

Методисти Т. Байбара, О. Біда, О. Варакута, В. Горощенко, Ф. Кисельов та інші стверджують, що складний процес руху мислення учнів від незнання до знання, від явища до сутності речей відбувається в тісному звязку, в єдності з розвитком мови учнів. Без словесного вираження і відповідності роботи над ним, без формулювання учнями висновків, узагальнень, визначень неможливий ні сам процес мислення, ні керівництво його розвитком. Природничий матеріал, що вивчається в початкових класах відкриває перед учителем великі можливості для керівництва розвитком мислення і мови учнів. Найбільше таких можливостей там, де пізнавальний процес не зупиняється на утворенні уявлень, а доводиться до його логічного кінця - до утворення в свідомості учнів наукових (хоч і елементарних) понять та формулювання самими учнями чітких визначень, узагальнень, висновків [4;8;12;15].

Важливими складовими процесу формування природничих понять є дидактичні умови, які в органічній єдності та взаємозвязку забезпечують ефективність засвоєння понять учнями. Під дидактичними умовами, О.Біда, О. Варакута, В. Пакулова розуміють змістову характеристику компонентів, які утворюють систему навчання. До них належать:

- здійснення системно-структурного аналізу змісту природничого матеріалу;

- дотримання поетапності формування природничих понять;

- використання міжпредметних звязків у формуванні природничих понять;

- конструювання системи пізнавальних завдань для формування природничих понять.

Здійснення системно-структурного аналізу змісту природничого матеріалу полягає, насамперед, у зясуванні вчителем системної, структурної організації навчального матеріалу в підручниках, оптимального співвідношення в ньому фактів, уявлень, понять, логіки розгортання змісту.

Засвоєння понять - це складний процес, який включає сприймання, осмислення, закріплення і застосування.

Системне засвоєння природничих понять потребує застосування певних прийомів навчальної діяльності:

відтворення опорних знань на основі різних джерел (підручник, слово вчителя, схема, карта). Його важливість обумовлена тим, що системність знань характеризується, насамперед, встановленням звязків між сформованими елементами знань і новими поняттями;

виявлення причинної залежності між ознаками одного і того ж поняття й іншими елементами знань;

виявлення родо-видових, логіко-змістових, причинно-наслідкових звязків між поняттями;

структурування понять (воно підводить учнів до ієрархії понять);

введення опорних понять у нову систему понять;

систематизацію понять у схемах, картах, таблицях;

усний переказ змісту схем, карт, таблиць;

характеристику обєктів за певним планом;

- узагальнення (цей прийом відіграє особливу роль у систематизації навчального матеріалу. За його допомогою вчителі навчають учнів робити необхідні висновки).

Оволодіння цими прийомами готує школярів до засвоєння складнішого прийому. Суть його в тому, що учень, отримавши знання з підручника чи від учителя, або з інших джерел, може передати їх у вигляді логіко-структурних схем, картосхем, таблиць, а потім знову відтворити у вигляді усного викладу в новій системі звязків і відношень між елементами знань. Це свідчитиме про розуміння учнем внутрішньої логіки того, що вивчається, його усвідомлення і глибину засвоєння, і є показником системного засвоєння навчального матеріалу. Прийоми системного засвоєння полегшують формування загальних природничих понять, зменшують навантаження на память учнів, сприяють повнішому і глибшому засвоєнню понять. Вони значно підвищують активність учнів, формують особливий тип мислення, що характеризується системною орієнтацією.

Важливою дидактичною умовою формування природничих понять в учнів початкових класів є міжпредметні звязки. Вони орієнтують вчителя у процесі формування понять на активізацію і застосування знань, умінь та навичок з різних предметів, а також на організацію переносу сформованих понять у нові педагогічні ситуації.

Учитель початкових класів, готуючись до формування певних природничих знань. має чітко проаналізувати:

що дітям уже відомо про обєкт чи явище природи з власного досвіду або попередніх уроків у школі;

- що вони повинні засвоїти про цей обєкт чи явище на уроці;

як ці знання з часом будуть ускладнюватися в початковій школі і який рівень знань про нього школярі повинні мати, закінчивши початкову школу.

Такий аналіз змісту навчальних дисциплін початкової школи дає можливість учителеві формувати в учнів початкових класів природничі знання, враховуючи принцип наступності, допоможе правильно активізувати попередні знання, визначити новизну у поясненні, коли і як це нове слід ускладнити, розкриє пропедевтичні можливості навчального матеріалу.

Результативність процесу формування природничого поняття забезпечує система пізнавальних завдань, зміст кожного з яких добирається таким чином, щоб розвязання наступного ґрунтувалося на результатах попереднього, задовольняючи вимоги кожного етапу та не порушуючи при цьому цілісності системи. Така послідовність пізнавальних завдань спонукає учнів мислити від первинного сприймання обєкта аж до формування поняття та введення його в систему знань.

О. Варакута, І. Жаркова та інші вчені під пізнавальними завданнями розуміють такі завдання, які призводять до набуття учнями нових знань про обєкт, спосіб діяльності [11;19].Формування природничих понять забезпечують пізнавальні завдання, в основу типології яких покладено прийоми розумової діяльності. Це завдання:

на порівняння як засіб відкриття нових ознак предметів і явищ природи,

на виділення істотних ознак, їх узагальнення,

на класифікацію обєктів природи,

на встановлення функціональних, причинно-наслідкових, просторових, родо-видових звязків,

на доведення правильності власного судження і судження вчителя.

Для реалізації спеціально організованого процесу формування природничих понять, який забезпечується схарактеризованими дидактичними умовами, вчитель під час алгоритмізованої спільної діяльності з учнями здійснює сукупність дій, операцій та процедур, використовуючи при цьому оптимальні методи, прийоми і засоби навчання.

Таким чином, у процесі дослідження виявлено сутність, види, етапи та умови формування природничих знань.

1.2. Вікові особливості молодших школярів та урахування їх під час формування природничих знань

Організація формування природничих знань у молодших школярів, яка спрямована на те, щоб дитина могла вільно і міцно засвоювати знання, оперувати ними, вимагає від учителя урахування їхніх індивідуальних психологічних і вікових особливостей розумової діяльності, пізнавальних можливостей сприймання, памяті, мислення, уваги та ін.

У психологічних дослідженнях [13;22;23;33] зазначається, що істотною особливістю розумової діяльності учнів молодшого шкільного віку є, з одного боку, інтенсивне зростання їхніх пізнавальних потреб, а з другого - недостатня зрілість логічного мислення, обмеженість пізнавальних можливостей.

Пізнання здійснюється за допомогою психічних процесів -- мислення, памяті, уваги та ін., починаючись із відчуттів і сприймань.

У молодшому шкільному віці сприймання набуває рис цілеспрямованої діяльності: дитина спроможна виділити предмет із ряду інших предметів, зосередити увагу на ньому і визначити його специфічні якості [33]. У першу чергу школярі сприймають яскраві, обємні обєкти, що викликають емоційну реакцію, причому характерним є поверхневе сприймання і не завжди адекватне виділення суттєвих ознак. Ці особливості сприймання виявляються у навчальному процесі. Зокрема, учні плутають схожі графічні зображення і звуки, помиляються у врахуванні кількісного і просторового розміщення предметів при конструюванні та аплікації, порушують пропорції при малюванні та ліпленні. Недоліки сприймання утруднюють засвоєння дітьми понять, стримують перенесення дії у внутрішній план.

У процесі навчання сприймання учня молодшого шкільного віку розвивається як цілеспрямована й раціонально організована діяльність чуттєвого пізнання. Вчитель повинен забезпечити:

– по-перше, достатню точність і повноту у сприйманні дитиною обєкта, явища;

– по-друге, збагачення сенсорного досвіду учнів;

– по-третє, виховання якостей спостерігача -- умінь спостерігати і бачити приховані закономірності;

– по-четверте, оволодіння сенсорними еталонами (загальноприйня-тими зразками предметів та властивостей);

– по-пяте, організацію зовнішнього сприймання обєктів у поєднанні з осмисленням даного матеріалу [34].

Організовуючи процес сприймання обєкта, учням слід дотримуватися певної послідовності дій для його розгляду, а саме:

– цілісне сприйняття предмета, формування загального враження про нього;

– виділення основних частин предмета та його особливостей (форма, розміри, колір);

– визначення просторового розміщення одних частин предмета відносно інших (вище, нижче, праворуч, попереду тощо);

– характеристика додаткових дрібних частин, їх просторового розміщення відносно основи;

– повторне цілісне сприйняття предмета, закріплення його образу в свідомості [22].

Розвиток сприймання у молодших школярів нерозривно повязаний із засвоєнням слів, що фіксують властивості предметів та узагальнюють чуттєві уявлення дитини.

Сприймання є основою для мислення, що спрямоване на виявлення відношень і закономірних звязків між предметами і явищами обєктивної дійсності. Розумовий процес реалізується через різні операції: аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, конкретизація. Розумова діяльність проявляється у дитини в різноманітних формах -- як наочно-дійове, наочно-образне і логічне мислення. Наочно-дійове мислення вплітається у практичну діяльність: школяр реально оперує предметами. При наочно-образному мисленні він спирається на образи предметів чи уявлення. Логічне мислення ґрунтується на перетворенні понять і побудованих на їх основі суджень [13, 160].

Дитина може розвязувати завдання, застосовуючи всі форми мислення, однак домінуючим у цьому віці є наочно-образне мислення, а при зіткненні з труднощами активізується дійове мислення. Ця форма мислення є важливим резервом для засвоєння знань дітьми. Ефект у розумовому розвитку визначається взаємодією трьох форм мислення. Повноцінний розвиток образного мислення і вправляння в розвязанні завдань на рівні логічних міркувань сприяють розвитку логічного мислення як підґрунтя для засвоєння наукових знань.

Навчальний матеріал із різних предметів ставить дітей перед необхідністю виділяти суттєві ознаки, притаманні як одному явищу, так і їх сукупності, формулювати необхідні висновки. Істотні властивості предмета проявляються через включення його у звязки з іншими предметами і порівняння їх. Таке включення С.Л. Рубінштейн розглядав як основний спосіб мислення, формування якого дає змогу пізнавати предмет у його взаємозвязку з іншими обєктами [34].

Перехід від зовнішньої дії до внутрішньої (від реальної до мовної) відбувається з великим напруженням і потребує ретельної роботи на кожному етапі. Час затримки на певному рівні визначається складністю навчального матеріалу і ступенем його новизни для учнів. Якщо у внутрішній план переходить недостатньо засвоєна дія, вона й уявно виконуватиметься повільно, нераціонально, із значною кількістю помилок. Тому вчитель у кожному окремому випадку визначає підготовленість дитини до переходу на вищий етап осмислення нового матеріалу [13, 124].

Пізнавальна діяльність вміщує також процеси памяті. Як зазначають учені-психологи, зокрема Г. Костюк, память у молодших школярів переважно мимовільна, наочно-образного характеру [34]. Вони добре запамятовують матеріал, що викликає інтерес чи має істотне значення для дитини. Учні мають певний досвід довільного запамятовування і відтворення, набутий у життєвих ситуаціях та іграх. Але володіти своєю памяттю, підпорядковувати мнемічні процеси свідомо поставленій меті діти починають лише в навчальній діяльності.

За умови правильної організації навчання відбувається посилений розвиток і якісна перебудова памяті. Тенденція якісних змін полягає у переході до переважно довільного запамятовування і відтворення на основі логічної обробки матеріалу. Мимовільне запамятовування стає побічним продуктом, але ним також слід керувати.

Особливістю навчання у початковій школі спочатку є переважно мимовільне запамятовування, що дає змогу запамятати досить абстрактний матеріал без спеціального орієнтування і додаткових зусиль. Формі мимовільного запамятовування відповідають навчальні ситуації з ігровим мотивуванням. Розвиток довільної памяті передбачає постановку свідомої мнемічної мети та використання певних способів і прийомів запамятовувати. Не слід зловживати заучуванням напамять, доки діти не привчаться до попереднього усвідомлення матеріалу. Ефективний розвиток памяті на початковому етапі навчання значно підвищує загальну культуру розумової діяльності молодших школярів, вважає Р. Петросова [39].

Що стосується емоційної сфери молодших школярів, то цей період характеризується імпульсивністю дитячої поведінки (схильністю діяти за першим спонуканням, під дією зовнішніх обставин чи емоцій) [22]. Емоції переважають над усіма сторонами психічного життя; вони швидко виникають і яскраво проявляються. Безпосередність дітей, зовнішні виразні рухи (міміка, поза, жести), мовленнєва інтонація дають можливість учителеві швидко виявляти характер емоцій учнів та відповідно реагувати на них.

У процесі навчальної діяльності учень одержує багато описових відомостей, і це вимагає від нього постійного відтворення образів, без яких неможливо зрозуміти навчальний матеріал і засвоїти його, тобто відтворюючу уяву молодшого школяра з самого початку навчання включено в цілеспрямовану діяльність, що сприяє психічному розвитку.

На основі різних уявлень, накопичуваних досвідом людської діяльності, у людини формується уява. Тому важливим напрямом діяльності вчителя є накопичення системи уявлень у дітей. В результаті постійних зусиль педагога в цьому напрямі в розвитку уяви молодшого школяра відбуваються зміни: спочатку образи уяви у дітей розпливчаті, неясні, але потім вони стають точнішими і визначеними; спочатку в образі відображаються тільки декілька ознак, причому серед них переважають неістотні, а до 3- 4 класу число ознак, що відображаються, значно зростає, причому серед них переважають істотні; переробка образів накопичених уявлень спочатку незначна, а до 4 класу, коли учень набуває набагато більше знань, образи стають більш узагальненні і яскравіші; на початку навчання для виникнення образу потрібен конкретний предмет (при читанні і розповіді, наприклад, опора на малюнок), а далі розвивається опора на слово, оскільки саме воно дозволяє дитині створити в думках новий образ [22, 20].

Із розвитком у дитини здатності керувати своєю розумовою діяльністю уява стає все більш керованим процесом, і її образи виникають у руслі завдань, які ставить перед нею зміст учбової діяльності. Ці особливості створюють базу для розвитку процесу творчої уяви, в якій велику роль відіграють спеціальні знання учнів. Такі знання складають основу для розвитку творчої уяви і процесу творчості в подальші їхні вікові періоди життя.

У засвоєнні учнями початкових класів наукових знань велику роль відіграє вміння спостерігати явища світу і правильно сприймати їх. Перші навички спостереження дитина набуває ще до вступу в школу під час гри і самодіяльних розваг. Але досвід цей недостатній для засвоєння наукових знань. Саме в молодшому шкільному віці відбувається якісна перебудова пізнавальних процесів у дитини -- спостереження, сприймання, мислення, запамятовування, які набувають довільного характеру і прискореного розвитку. Дитина думає спостерігаючи і спостерігає думаючи, -- це винятково важлива умова вияву, вираження талановитості дитини, - підкреслював В.О.Сухомлинський [45, с.98].

Тому розвиткові пізнавальних здібностей учнів початкових класів учитель повинен приділяти постійну увагу: вчити дітей уміння спостерігати й правильно сприймати обєкти, бачити в них основні якості і свідомо засвоювати їх.

В учнів 3-4 класів значно більше, ніж у першокласників та другокласників розвинена здатність до узагальнення, абстрагування, проте і в їхній психіці значне місце посідає образний елемент, що викликає необхідність будувати навчання на наочності.

Розвиткові спостережливості сприяють екскурсії в природу, на виробництво, відвідування музеїв, робота на шкільній ділянці, різні види самодіяльності.

У дітей молодшого шкільного віку активно розвивається довільна уява, дедалі набуваючи творчого характеру. Молодші школярі схильні до фантазування, перебільшення. Напрям творчої уяви учнів змінюється залежно від поставленого перед ними завдання.

Нових якостей набуває увага молодших школярів в процесі навчання в школі. З надто рухливої, нестійкої, мимовільної у дошкільному віці, вона поступово стає стійкою, зосередженою, цілеспрямованою, довільною. Значною мірою підтримує увагу учнів на уроці вміло підібране унаочнення. Наочні матеріали повинні звертати увагу дітей на основний обєкт сприймання, підкреслювати найголовніше.

Розвиток мислення дитини молодшого шкільного віку здійснюється в процесі навчання. Засвоюючи знання, діти вчаться спостерігати явища в природі і суспільстві, помічати в них найістотніше, аналізувати ці явища, групувати їх за схожими і відмінними ознаками, пояснювати ці ознаки, виявляючи до них так чи інакше своє ставлення?

Дослідження вчених Т. В. Косми [33], Л. В. Занкова та інших вчених довели, що саме в процесі засвоєння знань у дітей молодшого шкільного віку формуються розумові операції, розвиваються пізнавальні здібності. Завдання учителя полягає в тому, щоб виявити ці можливості і використати їх для подальшого розумового розвитку дитини.

Під керівництвом учителя в процесі засвоєння знань в учнів поступово формується здатність міркувати, робити умовисновки, їхнє мислення стає мисленням за допомогою відношень. Учні 3 та 4 класів вже можуть оперувати проблемними судженнями, яких розкривають внутрішні логічні звязки між органічно повязаним: явищами, аналізують і узагальнюють схожі й відмінні якості обєктів, тобто користуються індуктивним і дедуктивним способами мислення. У свої судженнях вони йдуть від поодиноких фактів до їх узагальнення, до визначення понять і зведення цих понять у цілісну характеристику явищ, дають оцінку їх практичної значимості.

У засвоєнні нових знань учнями початкових класів велику роль відіграє правильна постановка учителем навчальних завдань, які б спрямовували думку дітей, загострювали їхню увагу, підсилювали інтерес, орієнтували на глибоке осмислення сутності питань. Не треба полегшувати процес розумової діяльності учнів, не слід також допускати штучного утруднення мислення дитини, яка внаслідок цього може зневіритися у своїх силах тут потрібні почуття міри і такт учителя.

У розвитку мислення учнів велику роль відіграє правильна організація навчання і вміле керування розумовою діяльністю школярів з боку вчителя. Щоб навчити дитину мислити, треба навчити її спочатку умінню спостерігати явища в природі і в житті суспільства.

Для розвитку мислення молодших школярів важливо, щоб вони розуміли доступні їм теоретичні положення, правила, формулювання, узагальнення. Проте помилковим було б вважати, що самостійність і посилення активності учнів на уроці забезпечують успішний розвиток їхнього мислення. Важливу роль у розвитку мислення учнів відіграє учитель. наслідуючи його дії, додержуючись настанов і вимог, учні у спілкуванні з ним не лише набувають нових знань, а й розвивають свої пізнавальні здібності, вчаться уміння вчитися. Це звичайно, не означає, що самостійна розумова діяльність учнів початкових класів ще не під силу їм, що вона не можу відігравати позитивної ролі у розвитку їхнього мислення. Практика активізації методів навчання включає як одну з основних вимог - підвищення самостійної розумової діяльності молодших школярів.

У молодшому шкільному віці зароджуються елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. На думку А. Запорожець [23], учні за цими ознаками поділяються на дві групи. Перші становлять групу школярів, які загалом правильно оцінюють себе і взірець для наслідування. Ці діти мають нахил до самовдосконалення, намагаються виробити у собі моральні якості, зокрема чесність, працьовитість тощо. У їхній поведінці зримо проступає прагнення самостійно або ж за допомогою дорослих знаходити і використовувати відомі їм прийоми самоосвіти. Типовим для багатьох учнів другої групи є неадекватна оцінка себе і взірців для наслідування. Такі діти мають або занижену оцінку взірця, або ж ідеалізацію людини. Неадекватність самооцінки у цих дітей частково пояснюється тим, що учні не аналізують власні дії та якості і не порівнюють їх зі взірцем.

В учнів молодшого шкільного віку починає формуватися самостійність як риса особистості, що виявляється в його незалежності (вмінні без прямого керівництва і допомоги ззовні, власними силами досягти поставленої мети), творчій ініціативі (схильності реалізувати своє починання, виявляючи винахідливість, оригінальність) і критичності (здатності аналізувати ситуації або наслідок праці, щоб дати їм оцінку, виділити достоїнства й вади)" [13].

Про характер активності кожного учня можна робити висновок на підставі того, за допомогою яких пошукових дій він просувається до мети: раціональних (вони супроводжуються міркуванням), керується доцільністю, чи використовує лише продуктивні засоби. Або навпаки, ці пошуки набувають форми одноманітних, непродуктивних маніпуляцій.

Особливої уваги вчителя заслуговує аналіз поведінки молодшого школяра під час його зіткнення з труднощами: "Як здебільшого поводиться той чи інший учень? Робить спроби продовжити самостійний пошук? Звертається до дорослого за допомогою? Залишає роботу незакінченою? Переключається на інше заняття?". Знати відповіді на ці питання важливо тому, що дитина, як правило, і вимагає допомоги або користується нею лише в разі крайньої потреби [22, 63].

Вчителю доцільно звернути увагу на наявність у дитини намагання спростити кінцеву мету діяльності, підмінити її проміжною, або ж іншою. Самостійний школяр завжди виявляє цілеспрямованість, докладає зусиль для того, щоб точно виконати завдання учителя. Учень із недостатнім рівнем розвитку цієї якості часто схильний задовольнитися тим, що в нього вийшло, відповідно спрощуючи кінцеву мету діяльності. Деколи ці діти користуються обхідними шляхам и, хитрують, вдаються до недозволених прийомів. Важливим показником самостійності молодшого школяра є форми вияву його творчої ініціативи. Чим самостійнішою є дитина, тим менше вона задовольняється роллю виконавця чужого задуму.

Таким чином, у різноманітних виявах названих якостей молодшого школяра практично розкривається його вміння діяти самостійно. Щоб одержати відомості про кожну з них, вчителеві передусім треба визначити характер активності учня, його ставлення до труднощів, наявність або відсутність намагання спростити кінцеву мету діяльності, форми вияву творчої ініціативи, ставлення до своєї роботи та оцінювання її результатів.

Інтенсивно розвивається і мовлення молодших школярів, зростає їх словниковий запас. Третьокласники здатні правильно вживати слова у різних словосполученнях, розуміти їх пряме і переносне значення. Це створює широкі можливості для поглибленого засвоєння учнями знань із різних предметів.

Словниковий запас учнів 3 класу значно розширюється за рахунок поповнення їх лексики науковою термінологією на уроках природознавства, родовими назвами. Мовлення дітей стає помітно змістовнішим і виразнішим, і це створює нові можливості для розвитку мислення, поступового переходу від мислення конкретно-образного до абстрактно-понятійного. Вищою стає і культура мовлення учнів 3 класу, чому сприяє свідоме опанування граматичної будови мови.

На розвиткові мовлення дітей особливо позначається їх розумова діяльність, на що вказував і К. Д. Ушинський. "Збуджуйте думку у дітей, -- говорив він, -- і будьте певні, вона сама виробить собі мовну форму. Лише та мова добра, яка безпосередньо виробилась з думки. Дитина, яка не звикла доходити змісту слова, не ясно розуміє або зовсім не розуміє його справжнього значення і не набула навички розпоряджатися ним вільно в усній і письмовій мові, завжди терпітиме від цієї корінної вади при вивченні всякого іншого предмета" [49].

У процесі навчання у початковій школі відбувається формування особистості молодшого школяра, яке характеризується розвитком психологічних властивостей - відчуттів, сприймання, уявлення, мислення, памяті, почуттів, інтересів і прагнень, вольових рис характеру. У цьому віці в дитини формуються нові культурні потреби -- у набуванні знань, читанні книжок, перегляді пізнавальних телепередач.

1.3 Стан формування в молодших школярів знань про людину на уроках природознавства в практиці початкової школи

Для зясування стану формування знань про людину в учнів на уроках природознавства у шкільній практиці проводився констатуючий експеримент. Він передбачав вивчення досвіду вчителів щодо організації процесу формування знань про людину у практиці початкової школи.

Констатуючим експериментом було охоплено 5 вчителів загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня с. Колосова Кременецького району Тернопільської області. Основним методом дослідження була бесіда з вчителями.

У процесі бесіди ми намагались отримати відповіді на такі запитання:

1. Які методи ви використовуєте для формування в молодших школярів знань про людину на уроках природознавства?

Учителі зазначили, що під час формування знань про людину як живий організм використовують переважно такі методи навчання, як бесіду, розповідь, практичну роботу.

2. Які засоби ви використовуєте для формування в молодших школярів знань про людину на уроках природознавства?

Відповідаючи на дане запитання учителі зазначили, що в основному використовують малюнки підручника і дидактичні матеріали, виготовлені ними.

3. Які труднощі відчуваєте у процесі формування в учнів знань про людину на уроках природознавства?

Учителі вважають, що матеріал про будову людини є складним, тому учні часто засвоюють терміни без розуміння їх сутності. Зокрема, вони вважають важкими є терміни -артерії, капіляри, травлення, молекули та інші. Досить часто діти не можуть зрозуміти, як відбуваються процеси травлення в організмі людини, як їжа розщеплюється на дрібні молекули.

Важко сприймають вони матеріал і про те, як відбувається газообмін в легенях. Вони не можуть зрозуміти, чому кисень з повітря надходить до капілярів, де в крові береться вуглекислий газ, як сигнали по нервах надходять від головного мозку до органів. Складним є для розуміння і процес руху крові по судинах.

4. Які практичні роботи ви виконуєте на уроках у процесі формування знань про людину?

Вчителі зазначили, що не всі практичні роботи, які є обовязковими для виконання, вони виконують на уроці. Деякі вони пропонують виконати учням вдома. Переважно виконують лише ті роботи, які повязані із розгляданням малюнків.

5. Чи завжди дотримуєтесь етапів та умов формування природничих знань?

Учителі зазначили, що не завжди дотримуються етапів та умов формування природничих знань.

Таким чином, вивчення стану формування в молодших школярів знань про людину на уроках природознавства в практиці початкової школи засвідчило про потребу вдосконалення даного процесу.

Розділ ІІ. Методика формування знань про людину у молодших школярів на уроках природознавства у 3 класі

2.1 Аналіз змісту знань про людину, які формуються у курсі природознавства у 3 класі

Щоб зясувати, які знання про людину формуються у курсі природознавства у 3 класі, ми здійснили аналіз програми.

Аналіз програми курсу показав, що "Природознавство" як навчальний предмет має інтегрований характер, оскільки його зміст утворює система уявлень і понять, відібраних із різних природничих наук на основі ідеї цілісності природи з урахуванням міжпредметних звязків у початковій ланці освіти і перспективних звязків із природничими курсами, що вивчатимуться в наступних класах. У процесі його вивчення в учнів формуються початкові поняття, які забезпечують розуміння молодшими школярами закономірностей навколишнього світу.

Головною метою курсу "Природознавство" в 3 класі є формування в учнів уявлення про цілісність природи, виховання гуманної, творчої, соціально активної особистості, здатної екологічно мислити, дбайливо ставитися до природи, розуміти значення життя як найвищої цінності. Вона досягається шляхом постановки й реалізації освітніх, розвивальних і виховних цілей[2].

Аналіз програми з курсу природознавства [41] показав, що розділ "Жива природа" в 3 класі включає тему "Людина - живий організм".

Ми визначили освітні цілі курсу даної теми: а) формування конкретних елементів природничих знань: уявлень і понять про органи тіла людини, процеси, що відбуваються в організмі, взаємозвязки залежності між ними; б) формування предметних умінь, тобто умінь застосовувати знання; в) формування уявлень про спеціальні методи дослідження людини (спостереження, дослід ).

Учитель повинен сформувати у третьокласників анатомічні та гігієнічні знання про людину як живий організм:

- уявлення про ознаки людини як живого організму; про відмінні ознаки людини від інших живих організмів; про орган як частину тіла людини і системи органів; організм людини як єдине ціле;

- про шкіру (будова, властивості, значення), гігієну шкіри,

- уявлення про скелет і мязи людини; про роботу мязів (розслаблення і скорочення), тренування мязів, правильну поставу;

- уявлення про травлення, органи травлення, про рослинну та тваринну їжу, перетворення їжі в організмі людини;

- уявлення про органи дихання; газообмін у легенях, значення кисню в організмі людини, взаємозвязок між органами дихання; про необхідність чистого повітря для дихання, про звички, які шкодять органам дихання, про шляхи збереження органів дихання здоровими;

- уявлення про органи кровообігу (судини, серце, їх значення в організмі); про пульс, кругообіг крові в організмі і його значення; про взаємозвязок між органами кругообігу, між кровоносною системою і системами органів травлення та дихання;

- уявлення про нервову систему (головний і спинний мозок, нерви, їх значення в організмі), органи чуття людини (зір, слух, нюх, смак, дотик, подразники, що сприймаються кожним органом); про роботу нервової системи і органів чуття, про шляхи збереження нервової системи і правила збереження органів чуття.

У процесі вивчення змісту теми третьокласники повинні вміти:

а) розкривати звязки між: органами однієї системи (травлення, дихання, кровообігу); органами кожної із систем( скелета і мязів, травлення і кровообігу і т.п.); між системами органів в організмі;

б) доводити: організм людини є єдине ціле, здоровя - найбільша цінність людини;

в) розпізнавати органи у своєму організмі;

г) надавати першу допомогу при невеликих ушкодженнях шкіри, додержувати правил гігієни, загартовувати шкіру;

г) висловлювати оцінні судження про стан власного організму; залежність здоровя від міри дотримання правил гігієни, загартовування та ін.;

д) досліджувати свій організм; виконувати практичні завдання, робити висновки.

Учні повинні не лише знати, а і дотримуватись правил гігієни та збереження здоровя.

Виховні і розвиваючі цілі курсу даної теми, на нашу думку такі: виховання спостережливості, допитливості, пізнавального інтересу до власного організму, прагнення берегти власне здоровя, розуміння його цінності для людини, залежності життя людини від стану здоровя; розвиток мислення, уяви молодших школярів.

Аналіз програми показав, що у процесі вивчення теми "Людини як живого організму" пропонується для виконання такі практичні роботи:

1. Вивчення будови шкіри.

2. Вивчення роботи мязів.

3. Вивчення обєму легень.

4. Вивчення роботи серця за частотою пульсу залежно від фізичного навантаження.

5. Вивчення функцій органів чуття.

Зміст теми "Людина - живий організм" реалізована в підручнику "Я і Україна" для 3 класу (автори Байбара Т.М., Бібік Н.М.) [6].

Методичний апарат підручника для 3 класу виконує різні функції: а) актуалізації опорних знань і вмінь; б) закріплення засвоєного змісту; в) застосування засвоєних знань і вмінь в нових ситуаціях, тобто творче використання; г) спонукання до висловлення передбачень про шляхи пошуку нових знань і способів діяльності.

Якщо завдання і запитання розташовані перед текстом статті, їх мета -- актуалізувати (репродуктивні) знання. Це завдання рубрики "Пригадай".

Запитання у тексті статті спонукають до висловлення передбачень (творчі). Після тексту статті у рубриці "Перевір себе" завдання репродуктивного характеру застосовуються для закріплення знань. Завдання у рубриках "Поміркуй" і " Практичне завдання" передбачають - це завдання конструктивного і творчого характеру, вони передбачають практичне застосування засвоєних знань і вмінь, встановлення звязків і залежностей. Це завдання: здійснити аналіз, встановити подібність і відмінність між обєктами, узагальнити результати порівняння, встановити причинно-наслідкові звязки, довести свою думку, висловити свою думку щодо поводження у певних ситуаціях, практичні завдання тощо.

Тексти підручника з даної теми невеликі, інформаційно насичені, містять велику кількість наукових термінів.

У статтях підручника зустрічаються неточності. Зокрема, рух крові в організмі називається кровообігом, а не кругообігом. Тому для засвоєння учнями знань про людину важливим є наявність ілюстративного матеріалу: малюнків, схем. Ілюстрації в підручнику органічно поєднуються з текстовим матеріалом. Без них текст буде незрозумілим, так само будуть незрозумілими й ілюстрації без тексту.

Організація оволодіння змістом знань про людину у підручнику здійснюється шляхом використання спеціальних методів пізнання природи: спостережень, дослідів, практичних робіт. Способи їх виконання описані у відповідних статтях. Такий підхід забезпечує розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів, викликає у них пізнавальний інтерес, бажання пізнавати свій організм.

Аналіз практичних робіт підручника показав, що, більшість з них передбачає роботу учнів з малюнками підручника, що виступають джерелом нових знань. На нашу думку деякі завдання є некоректними. Зокрема, при виконанні практичної роботи "Органи травлення" учням пропонується завдання знайти на своєму тілі місця, де розміщені дані органи ( с.162 підручника). Практична робота "Як людина дихає" передбачає виконання такого завдання : "Зроби вдих і виміряй обєм грудної клітки". Не вказано, чим саме учень і як повинен зробити виміри.

На с. 157 підручника учням пропонується завдання потренуватися надавати першу допомогу собі й іншим людям при різних ушкодженнях шкіри, а в тексті підручника немає такої інформації.

На с. 168 пропонується дати відповідь на запитання: Де в організмі очищається кров? А в статті нічого про це не сказано.

Таким чином, аналіз програми і підручника з природознавства показали, що знання про людину учні засвоюють у вигляді уявлень.

2.2 Результати експериментальної роботи

Гіпотезу дослідження, суть якої полягає у тому, що процес формування знань про людину на уроках природознавства буде ефективнішим за такої методики навчання, яка б враховувала умови та етапи формування природничих знань, зміст знань про людину, передбачала б оптимальний добір і поєднання методів та засобів навчання.

Формуючий експеримент проводився року на базі ЗОШ І-ІІІ ступенів на базі загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня с. Колосова та Кременецького району Тернопільської області протягом 2007-2008 н.р. У педагогічному експерименті взяли участь 41 учень третіх класів даної школи. Серед них визначено контрольний клас 3-А - 21 учень та експериментальний клас 3-Б - 20 учнів.

У контрольному класі навчальний процес здійснювався за методикою вчителя. В експериментальному класі ми навчальний процес побудували таким чином, щоб реалізувати власну методику навчання учнів природознавству, яка була спрямована на ефективне формування в молодших школярів знань про людину на уроках.

Показником ефективного формування знань про людину у третьокласників був рівень навчальних досягнень учнів.

Упродовж експериментального дослідження проводили індивідуальне опитування учнів на уроках, контрольний зріз знань у формі письмового завдання.

Змістову основу завдань для контрольної роботи становив програмовий матеріал із курсу природознавства у 3 класі з розділу "Людина - живий організм."

Критеріями оцінювання результатів контрольних робіт були якість виконання учнями завдань ( правильність та повнота відповіді).

Підсумкова письмова контрольна робота

1. Встав пропущені слова. Органом слуху є__________. За допомогою них ми розрізняємо____________________.

2. Підкресли органи дихання.

Мязи, нерви, легені, артерії, скелет, бронхи.

3. Впиши у схему шлях, який проходить їжа в органах травлення.

4. Встанови відповідність між частинами скелету та їх функціями

5. Чому шкіра завжди має бути чистою?

Результати досягнень учнями рівня знань відображені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Результати досягнень учнями рівня знань про рослини

Порівняння результатів формування у молодших школярів знань про людину в експериментальному і контрольному класах показало, що в експериментальному класі кількість учнів із високим і достатнім рівнем знань вища. Кількість учнів, що виявили середній рівень знань у експериментальному класі менша, ніж у контрольному.

Кількісний та якісний аналіз результатів проведеного дослідження свідчить про те, що розроблена нами методика формування в молодших школярів знань про людину на уроках природознавства у третьому класі сприяє ефективному засвоєнню учнями знань.

Висновки

Проведене дослідження дає підстави зробити такі висновки:

1. У процесі вивчення педагогічної літератури виявлено, що природничі знання, як відображення в свідомості людини навколишньої дійсності, засвоюються учнями початкових класів у формі таких видів знань - конкретних фактів, уявлень, понять.

2. Зясовано, що вихідним пунктом у формуванні природничих знань є відчуття, як найпростіша форму відображення обєктивного світу. З відчуттів виникає сприйняття - складний процес приймання і перетворення інформації, який забезпечує відображення обєктивної реальності й орієнтацію у навколишньому світі. Завдяки сприйманню виникає уявлення як образ раніше сприйнятого предмета або явища, а також образ, створений обєктивною уявою. Від чуттєвих сприймань і уявлень за допомогою мислення людина піднімається до розкриття суті предметів і явищ, тобто на вищий ступінь пізнання - до створення понять. В основі формування понять лежить шлях наукового пізнання - від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього - до практики.

3. Виявлено, що знання про людину третьокласники засвоюють у формі уявлень. Уявлення - це чуттєво-наочний, узагальнений образ, в якому відображені зовнішні ознаки, властивості, звязки раніше сприйнятого обєкта чи групи обєктів. Вони виникають на основі відчуттів і сприймання як результат усвідомлення, запамятовування і відтворення. Основні етапи у формуванні уявлення в молодших школярів полягають в організації:

- цілеспрямованого відчуття і сприймання ознак, властивостей природних обєктів, їх зовнішніх взаємозвязків;

- поєднанні чуттєвої суті сприйнятого із словесним позначенням;

- усвідомлення змісту уявлення;

- запамятовування чуттєво-наочного образу обєкта чи групи обєктів;

- закріплення сформованого уявлення шляхом репродуктивного відтворення його змісту без наявності обєкту;

- застосування сформованого уявлення при розвязанні задач за зразком, у подібній і новій ситуаціях.

4. Зясовано, що у процесі формування у школярів уявлень необхідно дотримуватись таких педагогічних умов:

- вміло формулювати питання і завдання, які потребують відтворення відчуттів;

- організовувати вправи на впізнавання і розрізнення обєктів;

- використовувати різноманітні наочні засоби навчання;

- вміло керувати процесом спостереження.

Сприймання та уявлення забезпечують чуттєве пізнання предметів і явищ, але не дозволяють проникнути в їх сутність, розкрити внутрішні звязки і взаємозалежності між ними, а також закономірності обєктивної реальності. Рух пізнання від явища до суті повязаний з переходом від конкретного сприймання до абстрактного, логічного мислення, в результаті чого встановлюються і розкриваються внутрішні звязки й закономірності. Такий перехід здійснюється шляхом утворення наукових понять - узагальненої форми відображення у свідомості людини навколишньої дійсності. У понятті розкривається сутність речей, істотні ознаки, властивості предметів і явищ, внутрішні звязки і відношення між ними та їхні внутрішні протиріччя.

5. Зясовано, що організація формування природничих знань у молодших школярів, яка спрямована на те, щоб дитина могла вільно і міцно засвоювати знання, оперувати ними, вимагає від учителя урахування їхніх індивідуальних психологічних і вікових особливостей розумової діяльності, пізнавальних можливостей сприймання, памяті, мислення, уваги та ін. Істотною особливістю розумової діяльності учнів молодшого шкільного віку є, з одного боку, інтенсивне зростання їхніх пізнавальних потреб, а з другого - недостатня зрілість логічного мислення, обмеженість пізнавальних можливостей (поверхневе сприймання, домінування наочно-образного мислення, переважно мимовільне запамятовування, довільна уява, нестійка увага, зростання словникового запасу тощо).

6. На основі аналізу чинних програми з курсу " Природознавство" та підручника визначено, які знання про людину як живий організм необхідно сформувати у третьокласників ( відмінність людини від інших живих організмів; органи тіла людини, системи органів; шкіра, її значення, гігієна; скелет і мязи, їх значення, зміцнення скелету і мязів; органи травлення, їх значення; гігієна харчування; органи дихання, їх значення; органи кровообігу, їх значення; зміцнення серця; нервова система, її значення; органи чуття ( зір, слух, нюх, смак, дотик); організм людини як єдине ціле).

7. Зясовано, що ефективними методами формування знань про людину як живий організм у молодших школярів є бесіда, розповідь, спостереження, практична робота і засоби навчання - підручник, малюнки, муляжі, моделі.

8. Розроблено методику формування знань про людину, яка ґрунтувалася на визначенні змісту знань, дотриманні етапів та умов формування уявлень, виборі і оптимальному поєднання методів і засобів навчання. Вибір методів й засобів навчання здійснювався на основі критеріїв відповідності методів: меті і завданням уроку і змісту навчальної теми; віковим особливостям і рівню підготовленості школярів; можливостям самого вчителя, матеріально-технічної бази школи; можливостям поєднання різноманітних методів навчання, що сприятиме всебічному і осмисленому сприйманню і засвоєнню учнями навчального матеріалу.

9. У педагогічному експерименті доведено ефективність розробленої методики формування знань про людину у молодших школярів на уроках природознавства .

Список використаної літератури

1. Аквилева Г.Н., Клепина З.А. Методика преподавания естествознания в начальной школе: Учеб. для студ. учреж. сред. проф. образования пед. профиля.- М: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2004 - 240 с.

2. Байбара Т. Спостереження у процесі навчання природознавства // Початкова школа, 2000. - №6.-с.11-15.

3. Байбара Т.М. Бесіда в процесі навчання природознавства // Початкова школа, 1999. - №3.-с.17-19

4. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: Навчальний посібник.- К.: Веселка, 1998.- 334с.

5. Байбара Т.М. Природознавство в 3 класі // Початкова школа, 2003. - №9.-с.41-46.

6. Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна: Підручник для 3 кл. - К. Форум, 2003. - 176 с.

7. Біда О.А. Природознавства і сільськогосподарська праця: Методика викладання: Навч. посібник для студентів пед. ф-тів вищих навч. закладів та класоводів-Київ; Ірпінь: ВТФ „Перун", 2000. - 400с.

8. Біда О. Формування природничих понять//Початкова школа, 2000. - №7. - с.23-25.

9. Борисенко Н. Моделі як засіб формування уявлень про явища природи // Початкова школа. -2007. - № 3. - С. 32-34.

10. Варакута О. Дидактичні умови формування природничих понять// Початкова школа, 2000. - №8. - с.46-47.

11. Варакута О. Технологія формування природничих понять у молодших школярів// Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка, 2001.-№5.- с.81-88.

12. Варакута О. Формування природничих понять в учнів початкової школи// Початкова школа. - 1999. - №5. - с.20-23.

13. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник /О.В. Скрипниченко, Л.В. Долинська, 3. В. Огороднійчук та ін.- К.: Просвіта, 2001. - 416 с.

14. Герд О.Я. Избранные педагогические труды. - М.: Изд-во АПН РСФСР,1953. - 192с.

15. Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природоведения. - М.: Просвещение, 1984. - 158с.

16. Грюцева Н.И. Познавательные задания на применение природоведческих знаний в новой учебной ситуации //Начальная школа, 1991.-№5.-С.28-32.

17. Державний стандарт початкової загальної освіти//Початкова школа. - 2001.-№1.-С. 28-30.

18. Дидактика современной школы: Пособие для учителей / Б.С. Кобзарь, Г.Ф. Кумарина, Ю.А. Кусый и др. Под ред. В.А. Онищука. - К.: Рад.шк., 1987 .-351 с.

19. Жаркова І, Мечник Л. Керівництво процесом формування у молодших школярів природничих знань дієво практичного характеру// Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка, 2004. - №2. - с. 45-50.

20. Жаркова І, Мечник Л. Уроки з курсу "Я і Україна. Я і природа" природознавства в 3 класі. - К.: Грамота, 2006. - 200с.

21. Жаркова І. Передумови ефективності сприймання природничих знань молодшими школярами// Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка, 2001.-№5.- с.77-81.

22. Задесенець М.П. Вікові особливості розвитку та виховання дітей. - К.: Радянська школа, 1973. - 150 с.

23. Запорожець А.В. Значение ранних периодов детства для формирования детской личности. // Принцип развития в психологи. -М.: 1978., - С.243 - 267.

24. Казанский Н.Г., Назарова Г.С. Дидактика (начальные классы). - М.: Просвещение, 1978. - 222 с.

25. Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах. - К.: Вища шк., 1975. - 176 с.

26. Князева Т, Створення проблемних ситуацій на уроках з природознавства/ Початкова школа. - 2000. - №3. - С.18-19.

27. Коваль Н., Волощук В. Картки з природознавства для учнів 3(2)класу //Початкова школа. - 2000. - №2. - с.31-34.

28. Коваль Н.С. Самостійна робота учнів на уроках природознавства. Посібник для вчителів. - К.: Рад.школа, 1982.- 96 с.

29. Коваль Н.С. Пошукові завдання для самостійної роботи з природознавства // Початкова школа. -- 1977. -- № 9. -- С. 57-62.

30. Кодлюк Я.П. Підручник для початкової школи: Теорія і практика. -- Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. -- 288 с.

31. Козина Е.Ф. Методика преподавания естествознания: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений.- М.: Изд. центр "Академия", 2004. - 496 с.

32. Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения в 2-х т. Т.1.- М.,1982.-477с.

33. Косма Т.В. Особливості розвитку мислення учнів молодшого шкільного віку. - К.: Радянська школа, 1986. - 168 с.

34. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / За ред. Л.М. Проколієнко. - К.: Рад.школа, 1989. - 680с.

35. Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарова К.Д. Методика викладання природознавчства: Навч.посібник. - 2-е вид., перероб. і допов.- К.: Вища шк., 1990. - 302 с.

36. Нарочна Л.К., Онищук В.О. Уроки природознавства в 3 класі. - К.: Радянська школа, 1976. - 143с.

37. Неведомська Є. Формування біологічних понять на різних ступенях пізнання // Рідна школа. - 2003. -№9. - СІ5-18 особистості /За ред. Л.М.Проколієнко. - К.: Рад. Школа, 1989. - 608 с.

38. Пакулова В.М., Кузнецова В.Л. Методика преподавания природоведения: Учеб. для студентов пед. ин-тов по спец. 2121"Педагогика и методика начального обучения".- М.: Просвещение, 1990. - 192 с.

39. Петросова Р.А., Голов В.П., Сивоглазов В.И. Методика обучения естествознанию и экологическое воспитание в начальной школе: Учеб.пособие для студ. сред. пед. учеб.завдений.- М.: Изд. центр "Академия", 2000.-176 с.

40. Постникова Е.А. Роль опорных схем в формировании природоведческих понятий// Начальная школа, 1991. - №2.- С.44-47.

41. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. - К.: Початкова школа. - 2006. - 432 с.

42. Редкина Е.И. Развивающие задания на уроках природоведения //Начальная школа, 2000. - №4 - С.75-78.

43. Российская педагогическая энциклопедия в 2 т. Т.2/Гл.ред. В.В. Давыдов.- М.:Большая Российская энциклопедия,1999.- 672 с.

44. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. - К.: Генеза, 1999.-366 с.

45. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти т.- Т.З.- К.: Рад.школа Д977.- 670с.

46. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. - К.: Рад.школа, 1988.-310с.

47. Титова В.В. Опыты и практические работы при изучении курса природоведения и методика их проведения //Начальная школа. - 1990.- №2. - С. 42-45.

48. Усова А.В. Формирование у школьников научных понятий в процессе обучения. - М.: Педагогика, 1986. - 176 с.

49. Ушинський К.Д. Твори в 6-ти томах. - Т.2 .- К.,1954. - 500с.

50. Ягодовський К.П. Практичні заняття з природознавства в початковій школі. Методичний посібник для вчителів. - К.: Рад. школа, 1939.-336 с.

Додатки

Урок

Тема: "Скелет і мязи. Постава. Зміцнення скелета і мязів".

Мета: формувати уявлення про будову і значення скелета людини, про значення мязів та їх роботу, про запобігання викривленню кісток і правила вироблення правильної постави та зміцнення мязів; розвивати спостережливість, допитливість, уміння робити висновки; Виховувати бажання стежити за поставою та зміцнювати мязи, займатись посильною фізичною працею і фізичними вправами.

Обладнання: муляж скелета людини, внутрішніх органів людини, таблиці "Скелет людини", " Мязи людини" хустинка, склянка, деревяна і пластмасова лінійки, сантиметрові стрічки.

І. Організація класу до уроку.

II. Підсумок спостережень за змінами в природі.

III. Перевірка знань, умінь і навичок учнів.

1. Індивідуальне усне опитування.

Користуючись таблицею, розповісти про будову шкіри.

Які властивості шкіри? Яке вони мають значення?

Яке значення для організму людини має шкіра?

Яке значення мають піт і жир, які виділяє шкіра?

Чим забруднюється шкіра? Чим це загрожує? Що слід робити, щоб шкіра була чистою?

--Чому шкіру треба берегти від пошкоджень? Яку першу допомогу слід надати під час незначних пошкоджень шкіри? Що треба робити під час значних пошкоджень шкіри ?

IV. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

--Що вам відомо про скелет і мязи?

Сьогодні на уроці ви дізнаєтесь, що таке скелет і мязи, як побудований скелет, яке значення для організму людини мають скелет та мязи, що потрібно робити. Щоб бути стрункими і мати міцні мязи.

V. Вивчення нового матеріалу.

1. Практична робота.

-- Поглянете на муляж скелета людини.(Вчитель розповідає і одночасно усе показує на муляжі).

Зєднуючись між собою, кістки утворюють скелет. Скелет людини налічує понад 200 різних за формою і розмірами кісток. Основою скелета людини є хребет, який складається із зєднаних напіврухомо між собою маленьких кісточок -- хребців. У верхній частині хребет зєднаний із черепом. У середній частині до хребта кріпляться ребра. Спереду частина хребта разом із ребрами і грудиною утворюють грудну клітку. До грудної клітки кріпляться кістки верхніх кінцівок. До нижньої частини хребта кріпляться кістки нижніх кінцівок.

Таким чином, скелет складається з трьох основних частин: черепа, тулуба і кінцівок.

2. Бесіда з виконанням практичної роботи з метою формування уявлень про значення скелету для організму людини.

Шкіра і внутрішні органи є м якими. Виконаємо практичну роботу. Візьмемо хустинку, яка зроблена з мякої тканини.

-- Чи можна надати хустинці певної форми, яка б залишалась без змін? Чому? (Хустинка мяка і не може підтримувати певної сталої форми. Якби ми її не поставили, вона падає.)

Яким чином можна надати хустинці певної форми? (Хустинку потрібно накинути на тверде тіло, яке буде для неї опорою, наприклад на склянку. Тоді хустинка набере форми склянки.)

Поміркуйте, чим є скелет для шкіри і внутрішніх органів. (Скелет є опорою тіла людини, він надає тілу певної форми.)

Що знаходитися у черепі людини? (У черепі знаходяться життєво

важливий орган -- головний мозок, він мякий, його дуже легко пошкодити.)

-- Помацайте голову і скажіть, яким є череп? (Діти по черзі мацають череп муляжу). (Череп є дуже твердим і міцним.)

Поміркуйте, яке значення має череп в організмі людини. (Череп надійно захищає головний мозок від пошкоджень.)

Які органи знаходяться у грудній клітці? (У грудній клітці знаходяться дуже важливі органи -- серце, легені, печінка.)

Поміркуйте, яке значення грудної клітки в організмі людини. (Серце, легені і печінка перебувають у грудній клітці як у справжній клітці, яка за своїми кістками як ґратами захищає їх.)

Захисне значення має також хребет. У хребцях є отвори, які утворюють канал. У цьому каналі міститься спинний мозок.

Отже, скелет людини має таке значення: є опорою організму людини і захищає життєво важливі органи від пошкоджень

3. Розповідь з елементами бесіди і практичної роботи з метою формування уявлень про заходи їх запобіганням викривлення кісток скелета та причини їх виникнення.

Кістки людини дуже міцні. Міцність кісток залежить від речовин, з яких вони складаються. Одні речовини надають кісткам гнучкості і пружності, а інші -- твердості. З віком склад кісток у людини змінюється. Зокрема, у дітей кістки мають багато речовин, які надають твердості. У дорослому віці навпаки кістки тверді, але не гнучкі.

Для того, щоб переконатися, як це впливає на організм людини, виконаємо практичну роботу. Візьмемо пластмасову та деревяну лінійки і спробуємо їх зігнути.

Що станеться, коли згинати ці лінійки? (Пластмасова лінійка гнучка, тому її легко зігнути, і вона не ламається. Деревяна лінійка тверда, її важче зігнути, а при надмірному згинанні вона може зламатися.)

Який висновок можна зробити із проведеного досліду стосовно кісток дітей і дорослих? (У дітей кістки гнучкі, тому їх легко викривити. У дорослих кістки тверді, тому вони частіше ламаються.)

-- Що може стати причиною викривлення кісток у дітей? (Найчастіше причиною викривлення кісток у дітей, особливо хребта і грудної клітки, є неправильне сидіння за столом чи партою в школі і вдома.)

Крім того, хребет викривлюється якщо: піднімати важкі предмети; постійно носити в одній і тій самій руці або на одному і тому ж плечі портфель; спати на нерівному ліжку; ходити згорбившись, з опущеними плечима і головою.

Пригадайте, яких правил слід дотримуватись, сидячи за столом чи партою у школі та в дома. (Стіл і стілець повинні відповідати зросту; сидіти за столом потрібно прямо, трохи нахилившись уперед; руки треба класти на стіл вільно, не спираючись на них; відстань між грудьми і столом повинна дорівнювати ширині долоні; ноги повинні стояти на підлозі і всією ступнею; коли відчули, що втомилися, потрібно поміняти положення тіла, відхилитися і спертися на спинку стільця.)

Що потрібно робити, щоб запобігти викривленню хребта? (Не піднімати дуже важкі речі; підручники і шкільне приладдя краще носити у ранці або рюкзаку; спати на рівному не дуже мякому ліжку; не сутулитись під час ходьби; ходити тримаючи спину рівною, плечі розправленими, а голову піднятою; вживати в їжу продукти, які містять речовини, що роблять кістки твердими: сир, молоко, овочі і фрукти.)

4. Розповідь з елементами бесіди і практичної роботи з метою формування уявлень про значення м язів та їх роботу.

-- Що забезпечує певне положення нашого тіла в просторі, що приводить у рух тіло людини, які органи працюють, коли людина усміхається, сердиться, дивується ?

Помацайте свої руки і ноги. Що знаходиться під шкірою, крім кісток? (Під шкірою знаходяться мязи).

Все життя людина рухається, вона встає, сідає, ходить, нахиляється і випростовується, повертає голову, піднімає і опускає руки та ноги. Всі ці рухи людина виконує завдяки роботі мязів, адже самі кістки рухатись не можуть. Мязи кріпляться до кісток, до шкіри і до внутрішніх органів. Показуючи мязи на таблиці, муляжі, вчитель вказує, що кожна частина тіла людини має свої мязи. Головна особливість мязів -- здатність скорочуватися й розслаблюватися. При цьому змінюється товщина і довжина мяза. Це і є їхня робота. До кісток мязи прикріплюються сухожиллям.

Всього у тілі людини нараховується понад 600 мязів, які поділяються на мязи живота, спини, голови, шиї, рук та ніг.

-- Виконайте практичну роботу, описану на с. 159 у підручнику. Зверніть увагу на різноманітність форм і розмірів мязів людини.

Розглянувши малюнок, ви переконалися, що мязи людини дуже різноманітні. Проте, як би вони не відрізнялися, спільними для них є те, що вони можуть працювати: скорочуватися і розслаблятися.

Коли мязи скорочуються, вони стають коротшими і товстішими

Коли мязи розслабляються, вони стають довшими і тоншими.

Під час скорочення мяз тягне до себе кістку. До якої він прикріплений.

Внаслідок розслаблення мяза, кістка повертається у попереднє положення.

-- Виконайте практичну роботу в парах. Визначте, хто із вас буде проводити вимірювання, а хто демонструватиме роботу мязів.

1. Опустіть руку вниз і виміряйте сантиметровою стрічкою товщину руки вище ліктя, у тому ж місці.

2. Сильно зігніть руку в лікті і знову виміряйте товщину руки вище ліктя.

3. Порівняйте результати, отримані під час першого і другого вимірювання.

4. У якому положенні рука тонша, а в якому товща? Чому? (Коли рука опущена, мяз тонший, тому він розслаблений. Коли рука зігнута, мяз товщай, тому він скоротився.)

5. Встаньте навшпиньки, а потім нахиліться і промацайте мяз литки. Що ви відчули? А тепер розслабте мяз і знову промацайте його. Як змінився мяз? 6. Який можна зробити висновок про роботу мязів?

Виконуючи різні рухи. Ми з вами не задумаємося над тим, коли і який мяз має скорочуватися чи розслаблятися. Це відбувається за командою, яку дає мязам мозок. Це він керує роботою мязів. Під час ходіння у тілі людини працює до 200 мязів, 43 -- коли людина зморщує чоло, 17 -- коли людина посміхається. Як це відбувається ви дізнаєтеся на наступних уроках. 5. Бесіда з елементами розповіді з метою формування уявлень про заходи, що сприяють зміцненню м язів і їх вплив на здоров я людини.

Мязи, скорочуючись, приводять в рух кістки нашого тіла. Вони сприяють різноманітним рухам нашого тіла, а також підтриманню його в певному положенні. Ви на дослідах переконалися в тому, що мязи -- активний орган руху. Праця людини повязана з рухами її мязів.

-- Поміркуйте, чи може бути стрункою людина, у якої слабкі нерозвинені мязи. Чому? (Людина, у якої слабкі нерозвинені мязи, ніколи не буде стрункою. Адже саме мязи підтримують випрямленими спину і плечі. Тримають голову.)

-- У кого міцні і добре розвинуті мязи? (Мязи міцні і добре розвинуті у людей, які займаються фізичною працею, фізкультурою і спортом. Ці види діяльності тренують мязи, завдяки чому людина стає сильною, спритною, витривалою. Людина з тренованими мязами не втомлюється швидко.)

Запамятайте, що головний ворог мязів -- це нерухомість, а найкращий товариш -- рух, тому рухайтеся якомога більше і ви будете стрункими й здоровими.

-- Поміркуйте, у людей яких професій міцні і добре розвинені мязи. Чому? (Мязи добре розвинуті у спортсменів, у людей, професії яких повязані з фізичною працею, тому що спорт і фізична праця сприяють зміцненню мязів.)

Робота з підручником.

Прочитайте статтю „ Чому треба тренувати мязи” і дайте відповідь на запитання:

1. Як усунути втому мязів.

2. Чому під час ігор оголошують перерви?

VI. Закріплення засвоєних знань, умінь і навичок учнів

1. Бесіда

1. Яке значення для людини має скелет?

2. З яких частин складається скелет людини?

3. З яких кісток складається скелет тулуба?

4. З чого складається хребет?

5. Знайдіть і покажіть мязи на таблиці.

6. Які зміни відбуваються в організмі під час роботи того чи іншого мяза?

2. Робота з малюнками на дошці.

Розглянь малюнки. Хто з дітей правильно вибрав місце для роботи, а хто неправильно?

3. Робота в зошиті з друкованою основою.

Перевір себе. Постав у стовпчику «+», якщо ти виконуєш написане.

Запиши, скільки у тебе «+».

Якщо вийшло менше 8 «+», то твої мязи і скелет не будуть міцними. Поміркуй, що слід зробити, щоб їх зміцнити.

4. Завдання для застосування знань

-- Позначити «+» у таблиці функції частини скелета і дати відповіді на запитання:

1. Які функції є спільними для всіх частин скелету?

2. За якими функціями вони відрізняються

3. Чому у сутулих людей погано працюють серце і легені?

4. Які мязи розвиваються, коли займатися бігом? Плаванням? Грою у волейбол? Тенісом?

5. Розкажіть, що ви робите для того, щоб розвивати свої мязи?

6. У чому полягає робота мязів? Покажіть на одному із прикладів роботу мяза.

7. Що треба робити під час фізичної праці, щоб довше забезпечити роботу мязів?

VII. Підсумок уроку

1. Який орган є опорою тіла людини?

2. Завдяки яким органам людина рухається?

VIII. Завдання додому

Опрацювати статті на с. 157-161 у підручнику. Дати відповіді на запитання після них.

Додаток Б

Завдання для самостійних робіт

Тема «Людина - живий організм»

1. Які органи тіла людини ти знаєш?

2. Як ти дбаєш про чистоту шкіри?

3. У статті «Шкіра - захисник організму» (с. 56) прочитай третій абзац. Чому шкіра не заважає нам рухатися?

4. Яке значення для організму людини має шкіра?

5. На с. 159 прочитай поради, як бути струнким. Додержуй їх.

6. Яке значення для організму людини має скелет?

7. Чи однакову форму мають твої зуби? Пригадай, якими зубами ти відкушуєш їжу, а якими її пережовуєш.

8. Серед перелічених продуктів харчування: мясо, молоко, риба, яйця, сир, хліб, картопля, квасоля, горох, каша гречана, капуста, морква, буряк, виноград, масло, чай, кава -- назви спочатку продукти рослинного походження, потім -- тваринного.

9. Чому треба доглядати зуби?

10. Чому необхідно харчуватися різноманітною їжею?

11. Чому перед тим як сідати за стіл, ти повинен помити руки?

12. Яке значення для організму людини мають органи травлення?

13. Грудна клітка весь час опускається і піднімається. Простеж, коли вона піднімається, а коли опускається.

14. У статті «Для чого і як людина дихає» на с. 164-165 прочитай третій абзац. Що ти р обиш для розвитку легень?

15. Довідайся, як турбуються про чистоту повітря, води на підприємствах, де працюють ваші батьки.

16. Як ти розумієш вислів: «Ліс -- це здоровя людини»?

17. У статті «Бережи органи дихання» на с. 165-166 прочитай другий абзац. Чому регулярно треба провітрювати класну кімнату? Чи додержуєте ви цього правила?

18. Для чого люди в містах і селах висаджують дерева, кущі, вирощують сади, розбивають квітники?

19. Чи могла б людина жити без повітря? Чому?

20. У статті «Для чого людина органи кровообігу» на с. 166-167 прочитай другий абзац. Що таке пульс?

21. У цій же статті на с. 167 прочитай останній абзац. Що ти робиш для зміцнення свого серця?

22. Вийди із-за парти, присядь кілька разів, потім сядь за парту і полічи свій пульс. Чому він став частішим?

23. У статті «Мозок і нерви» прочитай останній абзац. Що сприяє зміцненню нервової системи? Як ти дбаєш про зміцнення своєї нервової системи?

24. Чому нервову систему треба оберігати від перевтоми і захворювань?

25. У статті «Як людина сприймає довкілля» на с. 169-170 прочитай другий абзац. Про які правила охорони органу зору тут йдеться? Додержуй їх завжди.

26. У статті «Вухо - орган слуху» на с. 170-171 прочитай другий абзац. Про які правила охорони органу слуху тут йдеться? Чи додержуєш ти цих правил?

27. Чому, коли у тебе нежить, треба користуватися хусточкою?

28. Які органи чуттів ти знаєш? Яке значення для людини вони мають?

29. Чому в усіх місцях, де ми буваємо, треба додержувати чистоти?