Реферат по предмету "Журналистика"

Узнать цену реферата по вашей теме


Кореспонденція як жанр журналістської творчості

Содержание
Вступ
Розділ 1. Кореспонденція як жанржурналістської творчості
1.1 Кореспонденція як жанр. Основні підходи до визначення
1.2 Жанрові модифікації кореспонденції (різновидикореспонденцій та взаємозв’язок з іншими жанрами)
Висновки
Список використаних джерел/>
Вступ
У сучасній журналістській практиці існує величезнерізноманіття жанрів.
Провідними вченими у вітчизняній та зарубіжнійнауці про журналістику на сучасному етапі активно провадяться дослідження жанрово-стилістичнихособливостей різних жанрів журналістської творчості. Вагомий внесок у розкриттяцього питання зробили такі дослідники, як І. Михайлин, Б. Стрельцов, В. Здоровегата інші.
У сьогоднішньому різноманітті друкованих засобівмасової інформації окреме місце посідають багатотиражні видання. Вони задовольняютьпотребу окремих корпорацій, підприємств, організацій та установ в локальній інформації,яка має досить специфічний, як правило, виробничий характер. Це зумовлює вибір певнихжанрів у написанні матеріалів. Одним із найпродуктивніших жанрів, що найповнішевідповідає особливостям корпоративної тематики і дає змогу висвітити проблематику,є кореспонденція.
Фрагментарні дослідження та теоретичний опис особливостейкореспонденції містять наукові розробки таких авторів, як В. Пельт, Д. Бекасов,В. Ла Рош та інші.
Та ні узагальненого монографічного дослідження,ні детального огляду кореспонденцій певних видань, що могло б продемонструвати всіжанрово-стилістичні можливості кореспонденцій, немає. У сучасній науці про журналістикуназріла гостра потреба в детальному вивченні окремих жанрів, зокрема і кореспонденції,з погляду їх жанрово-стилістичних особливостей в умовах практичного функціонуванняв засобах масової інформації.
Методологічну і теоретичну основу дослідженняскладають праці таких дослідників, як Д. Бекасов, О. Богуславський,В. Вакуров, М. Василенко, В. Горбачук, В. Здоровега, Є. Іванчикова, Л. Кайда, В.Карпенко, М. Кім, М. Кожина, В. Коньков, В. Костомаров, О. Кузнецова, Ла рош Вальтерфон, І. Лисакова, Л. Майданова, Мгана Фаряль, І. Михайлин, А. Москаленко, С. Ожегов,В. Пельт, Є. Прохоров, А. Сковородніков, С. Станчев, Б. Стрельцов, А. Тертичний,Т. Хітрова.
Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані в спеціалізованихкурсах із журналістики, практичних заняттях ряду журналістських дисциплін і у подальшихнаукових дослідженнях із аналізованої тематики.
Розділ 1. Кореспонденція як жанржурналістської творчості
Будь-який журналістський задум здобуває втілення у формі певногожанру. Щодня розкриваючи газету, читач зустрічається в ній не просто з текстами,а замітками, статтями, нарисами, інтерв'ю, есе та іншими жанрами журналістики. Неправильнопов'язувати жанр лише з формою журналістського твору, хоча б і такою, що склаласяв глибинах історії і стабілізувалася в своїх структурних ознаках. Жанр — це певнимчином окреслений зміст, що «відшукав» найбільш зручну форму для своговтілення. Жанр — це змістовно-формальна єдність [25, с.8].
А відтак, журналіст мусить навчитися бачити дійсність очима жанру,оскільки зрозуміти цю саму дійсність можна лише у зв'язку з певними способами їївираження. Адже журналіст не втискує матеріал у готову площину твору, а жанровийпогляд служить йому для відкриття, бачення, розуміння й відбору життєвого матеріалу.
Для журналіста є важливим як оволодіння конкретними інформаційними,аналітичними та художньо-публіцистичними жанрами, висвітлення структури й особливостейяких передбачене в спеціальних курсах, так і розуміння загальних жанрологічних питань[25, с.8-9].1.1 Кореспонденція як жанр. Основні підходидо визначення
На практиці журналісти досить часто, бажаючи висвітлитипевну подію чи явище, звертаються до такого жанру, як кореспонденція. Такий твірдає можливість оперативно і доцільно передати інформацію читачам, слухачам тощо.Проте чіткого й одностайного визначення поняття «кореспонденція» у науковихколах й досі немає. Це призводить до певних колізій і плутанини у називанні творукореспонденцією чи іншим жанром.
С. Ожегов подає три тлумачення слова«жанр»: «1. Вид творів у галузі якогось мистецтва, які характеризуютьсятими чи іншими сюжетними і стилістичними ознаками.2. Живопис на побутові сюжети.3.Манера, стиль.» [29, с.163]. У «Літературознавчому словнику-довіднику»літературний жанр трактується як «один з головних елементів систематизаціїлітературного матеріалу, що „класифікує літературні твори за типами їх поетичноїструктури“, розрізняючи при цьому літературний рід (загальне), літературнийвид (особливе), різновид (жанр) [21, с.417]. Навіть відкинувши суто мистецьке трактуванняжанру як картини на побутові сюжети (так званий жанровий живопис), трояке значеннятерміна зберігається. В одному випадку жанром називають відповідний рід (лірика,драма), у другому — вид (роман, поема), у третьому — різновид (детективний, історичний,науково-фантастичний, соціально-побутовий роман). Трапляються ще складніші ситуації,коли поняття „жанр“ має або надто широке, або завузьке значення. У літературнійпрактиці про публіцистику, скажімо, говорять і пишуть, як про жанр. Водночас мизнаємо, що для публіцистики характерна жанрова багатоманітність. Бо ж публіцистика- це не тільки стаття, а й нарис, есе, відкритий лист, фейлетон, памфлет тощо [10,с.142-143].
Доктор Фаряль Мгана так визначає жанрижурналістики: „Існують різноманітні способи передавання інформації, як і літературніта мистецькі стилі. Література представлена традиційною та сучасною поезією, проза- оповіданням, повістю, епопеєю і т.д. А оцінювання — літературною критикою всіхформ. Мистецтво виражається через театр, кінематограф, малюнок, мелодію тощо. Щодоінформації, то вона виражається через новину, коментар, репортаж, доповідь іт.д., використовуючи слово і світлину, задній план картини, музику і т.д. Без сумніву,поява і розвиток жанрів інформації пов'язані зі змінами у суспільстві та його потребами,що спричиняє зміни в інформації та способах її подання“ [26, с.149-150].
Болгарський вчений Ст.К. Станчев назвавсім основних елементів, які, на його думку, характеризують журналістські твори івизначають жанр. Це — тема; характер опису фактів; кількість, якість і масштаб суджень;літературна форма і якість матеріалу; характер спостережень і спосіб вивчення матеріалу;теоретичне охоплення; обсяг матеріалу [33, с.323-326]. Колишній головний редакторгазети „Вечірній Київ“, нині професор Інституту журналістики Київськогонаціонального університету імені Тараса Шевченка, заслужений журналіст України В.Карпенко вважає, що поділ журналістських матеріалів на жанри трохи умовний,»має скоріше не практичний, а теоретичний характер. Жанрові особливості напрактиці певною мірою розмиваються, в матеріалі одного жанру подибуємо елементиіншого" [13, с. 205].
У цьому дослідженні за основу беремо широко вживанев журналістиці визначення жанру В. Здоровеги: «усталений тип твору, який склавсяісторично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризуєтьсячіткими ознаками структури» [9, с.157].
У сучасній журналістській практиці розрізняютьсяінформаційні, аналітичні, інформаційно-аналітичні та художньо-публіцистичні жанри.
Родовими ознаками аналітичних жанрів,за визначенням І. Михайлина, є:
1) встановлення журналістом однотипностіфактів і явищ і об’єднання їх в логічний ряд;
2) узагальнення їх, співставлення з іншими,встановлення зв’язку між ними;
3) оцінка ситуації і явища;
4) постановка проблеми і виявлення всіхїї аспектів;
5) висловлення пропозицій про своє баченнярозв’язання проблеми [27, с.219].
Більшість вітчизняних дослідників відносятькореспонденцію саме до аналітичних жанрів. У сучасній науці про журналістику немаєєдиного визначення кореспонденції як жанру. Натомість кожен дослідник пропонує своєбачення цього типу журналістських матеріалів.
Розглянемо деякі з них.
Кореспонденція — жанр, у якому на обмеженомуконкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема тапропонується її розв'язання. Цей жанр хіба трохи молодший за жанр замітки. Йогоназва походить від латинського слова «correspondeo», що в перекладі українськоюмовою означає «повідомляю». Кореспонденціями первісно називалися повідомленідописувачами новини з місць. А кореспондентами стали називати повідомлювачів новин.Зараз це слово використовується для найменування важливої рольової спеціалізаціїв журналістиці. Кореспондент — той, хто повідомляє новини. Внутрішньожанрова типологіякореспонденції включає в себе інформаційну, аналітичну й проблемну кореспонденцію[30, с.6].
І. Михайлин вважає, що кореспонденція- жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певнатема, ставиться проблема та пропонується її розв’язання. Цей жанр хіба що трохимолодший за жанр замітки. Його назва походить від латинського слова correspondeo,що в перекладі українською мовою означає «повідомляю». Кореспонденціямиспочатку називалися повідомлені дописувачами новини з місць. А кореспондентами сталиназивати повідомлювачів новин. Зараз це слово використовується для найменуванняважливої рольової спеціалізації в журналістиці. Кореспондент — той, хто повідомляєновини. Внутрішньожанрова типологія кореспонденцій включає в себе інформаційну,аналітичну й проблемну кореспонденцію. [27, с.220]
Д. Бекасов під кореспонденцією розумієжанр з такими особливостями:
1) виходить за межі простого викладення фактів;
2) пояснює події в контексті;
3) дає спрямування, ґрунтуючись на фактах;
4) повинна бути інформативною і збалансованою[3, с.33-34].
Об’єктивність і збалансованість реалізуються івтілюються за допомогою таких чинників:
1) особиста думка відсутня;
2) мова іде про факти;
3) факти повинні бути передані джерелами;
4) аналіз спирається на ці факти [3, с.33-34].
Якщо цитується джерело, що висловлює певну думку,необхідно подати і думку опонента.
Складовими кореспондування можна назвати такі складовіпобудови, як:
1) важливість вказування часу: скажіть відразу, у першомучи другому абзаці, коли відбувається подія, що описується;
2) розповідь ведеться від третьої особи;
3) використовуються короткі речення й абзаци. Часто абзацскладається з одного речення, максимум двадцять п’ять слів у реченні (двадцять слівдля вступної частини);
4) одна ідея в одному абзаці;
5) розповідь не категорична (це полегшує читання);
6) точні дати (не «в останній тиждень», наприклад,а «п’ятнадцятого липня»);
7) найважливіші факти подаються на початку статті, меншважливі — наприкінці (принцип «перевернутої піраміди»).
Такі матеріали — найбільш популярний жанрпублікацій [3, с.33-34].
Б. Стрельцов пропонує таке визначення:«кореспонденція» (лат. сorrespondentia, від correspondeo — відповідаю,повідомляю) — жанр журналістики, предметом якого виступає конкретна соціальна ситуація(«шматочок життя»), обмежена місцем і часом. Кореспонденція має два основнихвиди — інформаційний і аналітичний. Аналітична кореспонденція розглядає суму суспільно-значущихфактів, під кутом зору класово-партійних інтересів і призводить до висновків, щомають актуально-практичне значення. Кореспонденції властива стійка єдність змістуі форми, яка забезпечує її публіцистичну ефективність [35, с.167-168].
В. Пельт називає кореспонденцію одниміз найважливіших аналітичних жанрів, найбільш широко представлених у газеті. У нійфакти не просто повідомляються, як в інформаційних жанрах, а глибоко аналізуються,узагальнюються. На основі фактів роблять висновки, розробляють рекомендації.
Кореспонденція — це газетний жанр, у якомуна конкретному фактичному матеріалі, у порівняно вузьких часових рамках, у неширокомумасштабі аналітично, аргументовано розробляється актуальна тема [1, с.4].
Своє бачення аналізованого жанру пропонуєО. Кузнецова. Кореспонденція — один з основних аналітичних жанрів періодики. Народившисьіз розгорнутого, детального листа в редакцію, кореспонденція незабаром виділиласьу самостійний газетний жанр. У кореспонденції адресність виявляється у невидимомузвертанні до осіб, організацій, установ, про які йдеться в матеріалі. Кореспонденціявже немає прямого звертання, як відкритий лист, воно у підтексті. У кореспонденціїжурналісти використовують оперативний аналіз повідомлених, або вже відомих фактіві подій. На відміну від замітки, кореспонденція не тільки відображає дійсність задопомогою методу інформування, описуючи подію, місце, час, учасників, виділяє їхособливості, а й осмислює, аналізує, узагальнює їх.
Пишучи кореспонденції, журналісти використовуютьтрадиційні, непрямі, гіпотетичні методи. Зокрема кількісний і якісний аналіз, прогнозуваннята інші види. Все залежить від професійної підготовки журналіста, вміння дібратифакти, їх осмислити, а також від специфіки, періодичності видання, жанрової форми.
Основне завдання кореспондування — нестизнання про поточні події, давати їх оперативний аналіз, осмислення, щоб виявитиїхні взаємозв’язки, причини, тенденції, наслідки. Кореспонденція містить не простоопис фактів, подій, а певну систему суджень, міркувань для підтвердження думок,ідеї автора, базуючись на аргументації.
Кореспонденція має пізнавальне значення,вона подає новину, популяризує, рекламує товари і послуги. Водночас кореспонденціяспонукає, пробуджує ініціативу людей, мобілізує їх до певних вчинків і дій. Кореспонденціямає також виховне й освітнє значення, вчить спостерігати життя й осмислювати бачене.
Для написання кореспонденції повинен бутиоперативний привід — важлива суспільна подія, проблемна ситуація тощо.
Таким чином, «кореспонденція — цежанр аналітичного типу, що індуктивним методом відтворює систему поточних фактіві подій, обмежених місцем і часом, дає їм різнобічну оцінку й аналіз, з’ясовує причиниі перспективи розвитку» [19, с.37-38].
Німецький дослідник Вальтер фон Ла Рошвідносить кореспонденцію до інформаційних жанрів: "Інформація в ній переважаєнастільки, що я без особливих сумнівів зараховую її до інформаційних жанрів"[20, с.62].
Він схильний називати кореспонденцію повідомленнямі розглядає її як «сестру новини» (замітки), проте «сестрою старшоюта більш зрілою» [20, с.123]. У повідомленні може братися до уваги контекстподій, попередня історія та багато інших важливих аспектів теми. Принцип побудовиновини (принцип зменшення важливості) для повідомлення зберігає свою чинність дляабзаців, а не для речень. Всередині окремого абзацу немає потреби жорстко дотримуватисясхеми побудови новини, отже, можна подати якусь подію, або чийсь дискусійний виступу хронологічній послідовності [20, с.123].
Таким чином, можна зробити висновок, щонезважаючи на велику кількість підходів до визначення кореспонденції як жанру, всівони вказують на такі неодмінні риси: обмеженість часом і місцем, актуальність іоперативність, аналітичність, аргументованість. Також можна сказати, що кореспонденціямає ознаки, притаманні як аналітичним, так і інформаційним жанрам.
кореспонденція журналістика жанр висвітлення
1.2 Жанрові модифікації кореспонденції(різновиди кореспонденцій та взаємозв’язок з іншими жанрами)
Кореспонденцію прийнято умовно розподіляти на двівеликі групи: інформаційні і аналітичні [1, с.4].
На думку В. Пельта для аналітичних характерні з’ясуванняпричинних зв’язків між явищами, аргументована постановка певної проблеми і її всебічнеобґрунтування.
В. Костомаров говорить, що «аналітична кореспонденціямістить у собі повідомлення про подію, явище. Це повідомлення може включати в себеяк „живе“ спостереження, фрагменти якихось виступів, так і стислий переказтого, що відбувається» [18, с.223-224].
А. Сковородников наполягає на тому, що в аналітичнійкореспонденції мова йде про якусь одну подію. Вона всебічно обговорюється, виявляютьсяїї якості, їй виноситься оцінка, прогнозується її розвиток, вказуються її причини.Таким чином, центральним предметом аналітичної кореспонденції він називає один значнийфакт, усі інші деталі, приклади, судження служать «допоміжним» матеріаломдля його всебічного висвітлення [32, с.112].
На думку О. Кузнецової, аналітична кореспонденціявирішує складні завдання, розкриває суть фактів і подій, їх причини, зв’язки і наслідки.Якщо мета журналіста донести проблему до відома громадськості, він вдається до постановочногочи проблемного кореспондування. Якщо журналіст має намір викрити негативні фактита недоліки, він використовує критичне. Є ще рекламні кореспонденції, якщо потрібнопопуляризувати щось позитивне [19, с.38].
Для всіх жанрових різновидів аналітичного кореспондуванняхарактерна перевага аналітичних методів відтворення над інформаційними.
Приводом до написання аналітичної кореспонденціїможуть бути не тільки нові, а й вже відомі факти. Головне в ній нове, оригінальнебачення, осмислення, тлумачення.
Характерні риси аналітичних кореспонденцій:
1) активне втручання в життя;
2) порушення актуальних проблем з прагматичною метою їхрозв’язання;
3) живий аналіз фактів і подій;
4) їхня всебічна оцінка, осмислення, коментування.
Отже, аналітична кореспонденція, підсумовує О.Кузнецова, це «аналітичний, синтетичний жанр публіцистики, що через аналізсистеми обмежених часом і простором фактів і подій виявляє їх зв’язки, причини,наслідки, апелює до осіб, відтворює актуальну проблему» [19, с.38-40].
Інформаційними називаються ті кореспонденції, якіповідомляють про нові, тематично організовані факти, привертають увагу до новихявищ життя [1, с.4].
Інформаційна кореспонденція, на думку А. Сковородникова,відрізняється від аналітичної детальним і більш широким висвітленням предмета. Такимпредметом, як правило, виступає певна подія, явище, дія. До того ж публікація такогожанру може включати в себе не тільки фактологічний опис предмета, а й деякі елементиоцінки, припису, прогнозу тощо. Разом з тим автор інформаційної кореспонденції неставить перед собою завдання виявити взаємозв’язки предмета, що описується, заглибитисяв його сутність. Основне для нього — повідомити деякі параметри відображуваногоявища, які знаходяться на поверхні [32, с.112].
Дослідниця О. Кузнецова визначає інформаційну кореспонденціюяк синтетичний інформаційно-аналітичний жанр публіцистики, що повідомляє про обмеженічасом і простором нові факти та події через їх тлумачення, коментування, оцінку,переконує читачів в істинності авторських думок шляхом аргументації індуктивнимметодом [19, с.38-40].
Інформаційну кореспонденцію ще називають подієвоютому, що в її основі завжди полягає подія.
Інформаційну кореспонденцію порівнюють із розгорнутоюзаміткою. У цих двох жанрових формах спільні методи відтворення:
1) хронікальні;
2) репортерські;
3) інтерв’ю [19, с.38-40].
Отже, розрізняються такі жанрові різновиди кореспонденції:інформаційні та аналітичні. Це дає підстави вважати її «жанром-гібридом»,адже вона має всі риси, притаманні цим двом жанровим групам.
Детальної уваги вимагає до себе взаємозв’язок кореспонденціїз іншими жанрами.
«Включаючись у творчий процес зі створенняжурналістського твору, автор, як художник, у своєму розпорядженні має цілу палітружанрів, яка дозволяє йому складати жанрову кольорову гаму» [14, с.8]. Самезавдяки цьому будь-який жанр можна збагатити елементами інших жанрів, створившитаким чином оригінальний твір. У цьому випадку журналісту необхідно знати можливостіжанрового взаємопроникнення і взаємовпливу, закономірності процесу перебудови жанровоїсистеми, причини жанрових трансформацій, проблеми жанрової спадкоємності, нарештітипологічну структуру жанрів, бо без системного погляду на жанр важко розібратисяу всіх його видозмінах, а отже, і в тих нових можливостях, які у нього з’являються[14, с.8].
Сучасна система жанрів журналістики — це структура,яка динамічно розвивається, всередині якої існують свої внутрішні і зовнішні зв’язки[14, с.9].
Процес перебудови жанрової системи відбуваєтьсяна сучасному етапі завдяки зміщенню одних жанрів іншими. У системі жанрів журналістикина периферію відійшли такі великомасштабні жанри, як нарис, а в центрі опинилисьінформаційні жанри. Проміжне становище займає група аналітичних жанрів.
Процес розмивання жанрових меж призводить не тількидо утворення гібридних жанрових форм, а й до постійного жанрового взаємозбагачення.
Змінюючись і трансформуючись, жанри в своєму розвиткузберігають свою спадкоємність, основні типологічні ознаки, які виявляються в різноманіттіокремих жанрів [14, с.12].
Процес розмивання жанрових меж властивий і такомужанру, як кореспонденція.
Предметом аналітичної кореспонденції можуть бутибудь-які події, явища, феномени. У цьому відношенні вона близька таким, наприклад,жанрам, як репортаж, звіт, інформаційна кореспонденція [18, с.221].
Репортаж — це жанр, який передбачає оперативну і яскраву розповідьпро подію, ситуацію, явище. Репортаж — це розповідь очевидця або учасника події.Новина тут обростає суб'єктивними враженнями спостерігача та його співпереживаннями.Репортаж може бути коротким або значним за розміром. Різноманітність репортажівнаштовхує на думку про те, що цей жанр мусить мати внутрішньожанрові різновиди,але вони ще недостатньо вивчені нашим журналістикознавством. [1, с.3].
Звіт — це інформаційне повідомлення про роботу та перебіг заходу,у якому брала участь певна група людей, що вирішували суспільне важливі питання.Таким заходом може бути сесія парламенту чи місцевого органу самоуправління, конференціятрудового колективу, збори громадської організації, спортивні змагання, художнівиставки. Звіт уже включає в себе елементи коментаря журналіста. Поруч з точнимповідомленням про промови, репліки та інші виступи, у його тексті можуть міститисяелементи аналізу, оцінки [1, с.3].
Інформаційна кореспонденція — це синтетичний інформаційно-аналітичнийжанр публіцистики, що повідомляє про обмежені часом і простором нові факти та подіїчерез їх тлумачення, коментування, оцінку, переконує читачів в істинності авторськихдумок шляхом аргументації індуктивним методом [19, с.38-40].
Як зазначає В. Костомаров, аналітична кореспонденціявідрізняється від названих жанрів ступенем «присутності» у тексті іншихжанротворчих факторів. Наприклад, мета репортажу — дати наочне, «живе»відображення «предметної» події (тому репортер використовує переважнопри збиранні матеріалу метод особистого спостереження; немає спостереження — немаєрепортажу). Мета звіту — точно відобразити "інформаційну подію" (виступи,доповіді, звіти), виклавши все, що відбувається в точній послідовності (або навітьпроаналізувавши), використовуючи при цьому фрагменти виступів або повідомлень. Метаінформаційної кореспонденції — повідомити дещо про «предметну» подію,використовуючи при цьому (на відміну від репортажу) не стільки «живе»спостереження, скільки стислий переказ того, що відбувається [18, с.221].
Усі ці завдання досить дотичні до тієї мети, якапостає перед кореспонденцією. Адже за визначенням того ж В. Костомарова, вона можевключати в себе як «живе» спостереження, фрагменти якихось виступів, такі стислий переказ того, що відбувається [18, с.223-224]. А ці характеристики, якзазначено вище, властиві й іншим жанрам і дозволяють говорити про нечіткість межміж ними.
На розмитість жанрових меж кореспонденції з репортажемвказує А. Сковородников: «у практичній журналістиці живо та яскраво написанікореспонденції нерідко публікують під рубрикою „репортаж“ [32, с.117-118].
Німецький дослідник Вальтер фон Ла Рош зауважує,що навіть серед колег деякі поняття залишаються не розмежованими. „Про мітингзробимо репортаж на шістдесят рядків“, — каже редактор, а сам очікує отриматиповідомлення (так Ла Рош називає кореспонденцію) [20, с.61]. Він стверджує, що повідомлення(кореспонденція) може включати в себе елементи репортажу тоді, коли репортер нетільки детально розповідає про подію, а й ознайомлюється з місцем події та розповідаєпро свої враження. Такі повідомлення (кореспонденції) розвиваються за власною драматургією,яка, наприклад, може мати оповідальний характер [20, с.125-126].
Певною мірою розмежувати кореспонденцію від вищезазначенихжанрів (звіт, репортаж, інформаційна кореспонденція) дозволяє тлумачення повідомлення,яке вона містить. Це тлумачення представляє собою з’ясування причин події, явища,визначення його значущості, цінності, прогнозування його розвитку тощо.
Але двоскладовість сучасної аналітичної кореспонденції(повідомлення про явище плюс його витлумачення), продовжує свою думку В. Костомаров,зближує її з іншим жанром — коментарем [18, с.223-224].
Ще один дослідник Б. Стрельцов звертає увагу нате, що в творчій практиці спостерігається постійна видозміна, взаємодія жанрів одинз одним. Він говорить про те, що на порубіжжі традиційних жанрів виникають новітипи газетних текстів. Тому в класифікаціях з’являються “жанри-гібриди» [35,с. 206].
Таким чином, можна стверджувати, що кореспонденціївластивий процес розмивання жанрових меж. І у журналістській практиці нерідко кореспонденціяподається у вигляді близьких до неї жанрів, зокрема репортажу, звіту тощо.
/>Висновки
Розглянувши погляди провідних вітчизняних і зарубіжнихдослідників, систематизувавши та узагальнивши різноманітні жанрові тлумачення, можнаокреслити поняття кореспонденції в журналістській творчості таким чином.
По-перше, незважаючи на велику кількість підходівдо визначення кореспонденції як жанру, всі вони вказують на такі неодмінні риси:обмеженість часом і місцем, актуальність і оперативність, аналітичність, аргументованість.Також можна сказати, що кореспонденція має ознаки, притаманні як аналітичним, такі інформаційним жанрам.
По-друге, розрізняються такі жанрові різновидикореспонденції: інформаційні та аналітичні.
По-третє, можна стверджувати, що кореспонденціївластивий процес розмивання жанрових меж. І у журналістській практиці нерідко кореспонденціяподається у вигляді споріднених з нею жанрів, зокрема репортажу, звіту тощо.
Нерідко на шпальтах газети зустрічаються публікації,які знаходяться на межі між кореспонденцією і репортажем. Розмитість меж викликаназастосуванням автором прийомів, властивих обом жанрам: з одного боку, журналістза основу матеріалу бере факти та події, безпосереднім свідком яких він став, тобто- особисте спостереження (репортаж), а з іншого боку, аналізує, спирається на думкуінших осіб, дає оцінку, робить прогноз (кореспонденція).
/>Список використаних джерел
1. Аналитические жанры газеты. Хрестоматия. — М.: ИздательствоМГУ, 1989. — 437 с.
2. Аргументация в публицистическом тексте (жанрово-стилистическийаспект) Учебное пособие. — Свердловск: Издательство Уральского университета, 1992.- 244 с.
3. Бекасов Д. Корреспонденция, статья — жанры публицистики.- М.: Издательство МГУ, 1972. — С.18-38.
4. Богуславський О.В. Газетна журналістика: Навчально-методичнийпосібник. — Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ, 2003. — 106 с.
5. Вакуров В.Н., Кохтев Н.Н., Солганик Г.Я. Стилистикагазетных жанров.М., 1978. — 183 с.
6. Василенко М.К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичнихжанрів в українській пресі. — К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2006. — 236 с.
7. Горбачук В., Зоц І., Романько В. Основи журналістики:Навчальний посібник. — Слов’янськ: СДПІ, 2008. — 108 с.
8. Жанри радянської газети: Посіб. для студ. фак. журналістикиуніверситетів. Пер. з рос. Я.Д. Клименка. — К.: Вища школа, 1974. — 295 с.
9. Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості:Навчальний посібник. — Львів: ПАІС, 2000. — 180 с.
10. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості:Підруч. — 2-ге вид., перероб. і доповн. — Л.: ПАІС, 2004. — 268 с.
11. Иванчикова Е. О дифференциации жанрових форм речи// Структура лингвостилистики и ее основные категории. — Пермь: Пермский университет,1983. — С 10-15.
12. Кайда Л. Эффективность публицистического текста /Под редакцией Я.Н. Засурского. — М.: Издательство МГУ, 1989. — 182 с.
13. Карпенко В. Журналістика: основи професіональної комунікації.- К.: Нора-Прінт, 2002. — 348 с.
14. Ким М. Жанры современной журналистики. — СПб.: ИздательствоВ.А. Михайлова, 2004. — 336 с.
15. Ким М. Журналистика: Методология профессиональноготворчества. — СПб: Издательство В.А. Михайлова, 2004. — 496 с.
16. Кожина М.Н. Стилистика русского языка. — М.: Просвещение,1983 — 234 с.
17. Коньков В.И. Речевая структура газетного текста.- М.: Издательство МГУ — 1997. — С.11-12.
18. Костомаров В. Русский язык на газетной полосе. — М.:Издательство Московского университета, 1971. — 268 с.
19. Кузнецова О. Аналітичні методи в журналістиці: Навчальнийпосібник. — Львів: ЛНУ ім. І Франка, 2002. — 120 с.
20. Ла Рош Вальтер фон. Вступ до практичної журналістики:Навчальний посібник / За загальною редакцією В.Ф. Іванова та А. Коль. — К.: АкадеміяУкраїнської преси, 2005. — 229 с.
21. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Гром’якаР., Коваліва Ю., Теремка В. — К.: Академія, 1997. — 752 с.
22. Лысакова И. Тип газеты и стиль публикации: Опыт социолингвистическогоисследования. — Л.: Издательство Ленинградского университета, 1989. — 184 с.
23. Лысакова И. Язык газеты: социолингвистический аспект.- Л.: Издательство Ленинградского университета, 1981. — 103 с.
24. Майданова Л.М. Стилистические особенности газетныхжанров. — Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1987. — 65 с.
25. Мастерство журналиста. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977.- 263 с.
26. Мгана Фаряль. Сучасна інформаційна риторика. — Вид-воДамаського університету. — Ч.1. — 2003-2004. (Переклад з арабської Камірана Шейхо).- 243 с.
27. Михайлин І. Основи журналістики: Підручник. Виданнятретє, доповнене і поліпшене — К.: ЦУЛ, 2003. — 284 с.
28. Москаленко А. Теорія журналістики: Навчальний посібник.- К.: ЕксОб, — 2002. — 335 с.
29. Ожегов С. Словарь русского языка / Под ред.Д. Розенталя- М.: ГИИНС, 1985. — 797 с.
30. Пельт В., Тузова М. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия.- М.: Издательство МГУ, 1989. — 236 с.
31. Прохоров Е. Введение в теорию журналистики. Учебник.- М.: Издательство Аспект-Пресс, 2007. — 351 с.
32. Сковородников А. Экспрессивные синтаксические конструкциисовременного русского литературного языка. — Томск: Издательство Томского университета,1981. — 255 с.
33. Станчев С. Теория и практика печати. — София: Наукаи искуство, 1964. — 465 с.
34. Стилистика газетных жанров / Под ред.Д.Э. Розенталя.- М.: Издательство Московского университета, 1981. — 230 с.
35. Стрельцов Б. Основы публицистики. Жанры: Учебное пособие.- Минск: Университетское издательство, 1990. — 240 с.
36. Тертычный А.А. Аналитический инструментарий журналиста// Деловая пресса России: настоящее и будущее. — М.: Аспект Пресс, 1999. — С.160-185.
37. Хітрова Т.В. Вступ до спеціальності: Навчально-методичнийпосібник. — Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ, 2007. — 104 с.
38. Язык и стиль средств массовой информации и пропаганды.- М.: Издательство МГУ. — 1980. — 256 с.


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Доработать Узнать цену написания по вашей теме
Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.