Реферат по предмету "Финансовые науки"

Узнать цену реферата по вашей теме


Суть і основи організації фінансів підприємства

СУТЬІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
 
1) Сутьі функції фінансів підприємств.
2) Фінансовіресурси підприємств.
3) Фінансовадіяльність та зміст фінансової роботи.
4) Змістта завдання управління фінансами підприємств.
СУТЬ І ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВПІДПРИЄМСТВ
 
Фінанси підприємств — це система економічнихвідносин, які виникають у процесі формування, розподілу і використання фондівгрошових ресурсів підприємства.
Фінанси підприємствобслуговують формування і кругообіг коштів у процесі підготовки виробництва, виготовленняі реалізації продукції, при утворенні і розподілі доходів і коштівматеріального заохочення й інших коштів.
Основне призначенняфінансової системи підприємств – створення фінансових ресурсів, необхідних дляпоточної виробничої діяльності та подальшого виробничого і соціальногорозвитку.
Функції фінансів підприємств:
— формування фінансовихресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;
— розподіл та використанняфінансових ресурсів для забезпечення операційної, фінансової та інвестиційноїдіяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками,суб'єктами господарювання;
— контроль за формуванням тавикористанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.
До фінансів належать такігрупи грошових відносин:
— пов'язані з формуваннямстатутного фонду суб'єктів господарювання;
— пов'язані з формуванням тарозподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку,грошових фондів підприємств;
— ті, що виникають упідприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет тацільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;
— які виникають міжсуб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери таодержанням з ними доходів, здійсненням пайових внесків та участю в розподіліприбутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;
— які формуються впідприємств з банками, страховими компаніями у зв'язку з одержанням тапогашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг,одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зістраховими платежами та відшкодуванням й за різними видами страхування;
— ті, що формуються впідприємств у зв'язку з внутрішньогосподарським розподілом доходів.
Об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини,пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів.
Суб'єктами фінансовихвідносин єпідприємства, його робітники, власники та акціонери, інвестори, держава,фінансово-кредитні установи (банківські установи, страхові компанії,позабюджетні фонди, інвестиційні фонди тощо), інші підприємства.
Фінансові відносинипідприємства:
1. зовнішні:
- міжпідприємством і державою щодо платежів до бюджету та позабюджетних фондів йасигнувань з бюджету;
- міжпідприємством та його акціонерами щодо використання отриманого прибутку,нарахування та виплати дивідендів, напрямів вкладення капіталу тощо;
- міжпідприємством і його постачальниками та покупцями щодо виконання господарськихдоговорів та зобов’язань, реалізації продукції, отримання виручки, здійсненняплатіжних розрахунків тощо;
- міжпідприємством та фінансово-кредитними установами з приводу обслуговування своїхплатежів, отримання і повернення кредитів тощо.
2. внутрішні:
- міжпідприємствомі його засновниками (власниками) — з приводу формуванняСтатутного капіталу, його використання, отримання частини прибутку на вкладенийкапітал тощо;
- міжпідприємством і його структурними підрозділами — з приводу розподілу фінансовихресурсів на фінансування формування необоротних і оборотних активів;
- усерединісамого підприємства — з приводу розподілу прибутку, що залишається в йогорозпорядженні, напрямків його використання;
- міжпідприємством і його працівниками — з приводу формування фонду оплати праці,матеріального заохочення та стимулювання, використання частини фінансовихресурсів на виплату матеріальної допомоги, фінансування соціально-культурнихзаходів тощо.
В умовах ринку з'явилисьпринципово нова група фінансових відносин:
- відносини,що пов'язані з банкрутством підприємства та призупиненням його поточнихплатежів;
- відносини,що виникають при злитті та поглинанні, а також розподілі самого підприємства.
Умови ефективногофункціонування фінансів підприємств:
— різноманітність формвласності;
— свобода підприємництва тасамостійність у прийнятті рішень;
— вільне ринковеціноутворення та конкуренція;
— самофінансуванняпідприємництва;
— правове забезпечення правилекономічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;
— обмеження і регламентаціядержавного втручання в діяльність підприємств.
 
ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВ
Матеріальним носієм фінансових відносинвиступають фінансові ресурси.
Фінансові ресурсипідприємства– це грошові нагромадження та доходи, які є в розпорядженні підприємства,створюються у процесі розподілу і перерозподілу виручки та прибутку ізосереджують ся у відповідних фондах для забезпечення безперервностірозширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб.
Фінансові ресурсипідприємства складаються з грошових фондів та частини грошових коштів, якавикористовується в нефондовій формі.
Грошові фонди — це відокремлена частинагрошових коштів, які мають цільове спрямування.
До грошових фондів належать:
— статутний фонд (капітал) –основне початкове джерело власних коштів, використовується підприємством дляінвестування коштів в оборотні та основні засоби;
— резервний (страховий) фонд– використовується для покриття збитків, подолання тимчасових фінансовихускладнень;
— фонд оплати праці — длявиплати основної та додаткової заробітної плати працівникам, матеріальногозаохочення працівників;
— інвестиційний фонд (фондрозвитку виробництва) – включає амортизаційні відрахування і кошти на розвитоквиробництва та ін..
Кошти підприємствавикористовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємствомкоштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетнимифондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. Унефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорськівнески.
Класифікація фінансовихресурсів підприємства
1. За джерелами формуванняфінансові ресурси підприємств поділяються:
— власні кошти — статутний фонд,амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток
— залучені кошти: позичковийкапітал –передані підприємству у тимчасове користування кредити банків, кошти іншихпідприємств; бюджетні асигнування – гроші які виділяються з бюджету зацільовим призначенням
2. За участю у кругообігуфінансові ресурси поділяються:
— початкові: статутний фонд
— прирощені: прибуток
3. За використанням
— матеріалізовані: основні засоби
— в обігу: обігові кошти
Фінансові ресурси підприємствформуються:
1) під часзаснування підприємств (внески засновників)
2) зарахунок власних та прирівнених до них коштів:
- надходження(амортизаційні відрахування, цільові надходження, стійкі пасиви, цільові внескитрудового колективу тощо)
- доходи(валовий і чистий дохід, прибуток від основної діяльності, від іншоїопераційної діяльності, від фінансових операцій, від іншої звичайної діяльностіі надзвичайних подій)
3) мобілізуютьсяна фінансовому ринку (надходження коштів від емісії акцій, облігацій та іншихвидів цінних паперів; кредитні інвестиції)
4) надходятьу порядку розподілу грошових надходжень (фінансові ресурси які надійшли відгалузевих структур; страхові відшкодування; бюджетні субсидії тощо)
Обсяг виробництва, йогоефективність визначають розмір, склад та структуру фінансових ресурсівпідприємства. Від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництвата соціально-економічний розвиток підприємства. Від ефективного їх використаннязалежить фінансовий стан підприємства: платоспроможність, ліквідність,фінансова стійкість.
Пошук фінансових джерелрозвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансовихресурсів набувають важливого значення в роботі фінансових служб підприємства заумов ринкової економіки.
У процесі формуванняфінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальноїструктури їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивновпливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залученихкоштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додатковихвитрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів за акціями,доходів за облігаціями, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищуєфінансовий ризик.
Загальна сума фінансовихресурсів складається у кожного підприємства з таких елементів: статутнийкапітал; додатковий капітал (у тому числі капітальний дохід у вигляді фондуіндексації основних засобів і нематеріальних активів); резервний капітал;централізовані кошти для фінансування капітальних вкладень; спеціальні фонди іцільове фінансування; фонд зносу необоротних матеріальних і нематеріальних активів;відстрочена податкова заборгованість; резерви наступних виплат і платежів;нерозподілений (тимчасово не використаний) прибуток у господарському обігу; довготерміновій короткотермінові кредити комерційних банків; позикові кошти від реалізаціївласних цінних паперів (облігацій та інших, крім акцій, бо виручка від їхпродажу включається до статутних капіталів акціонерних товариств); кредиторськазаборгованість усіх видів, включаючи заборгованість із бюджетних платежів, ізвідрахувань на соціальні заходи держави, на оплату праці, за виданимивекселями, за одержаними авансами; інші кошти, які знаходять відображення впасиві бухгалтерського сальдового балансу підприємства.
 
ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬПІДПРИЄМСТВ. ФІНАНСОВА РОБОТА НА ПІДПРИЄМСТВІ
 
Фінансова діяльність — це система форм і методів, які використовуються дляфінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення нимипоставлених цілей, тобто це практична фінансова робота, що забезпечуєжиттєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.
Фінансовудіяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:
— фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності таплатоспроможності;
— виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом,банками;
— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансуваннявиробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансовихресурсів.
Фінансова робота – це діяльність з управлінняфінансами підприємства, яка включає:
- плануванняі організацію фінансів;
- облікфінансових ресурсів;
- контрольі аналіз ефективності їх використання;
- регулюваннядоходів і видатків;
- стимулюваннякінцевих результатів виробництва.
Ефективність роботипідприємства залежить від правильної організації фінансів. Основні принципифінансової роботи підприємства:
— фінансова незалежність –підприємство має право самостійно визначати предмет своєї діяльності та всінапрями використання й розподілу коштів;
— самооплатність – повна,реальна самооплатність витрат на виробництво і реалізацію продукції, витрат нарозвиток, розширення або відновлення виробництва за рахунок власних тазалучених коштів;
— економічна відповідальність– відповідальність за своїми зобов’язаннями перед усіма суб’єктами за веденнявиробничо-господарської діяльності та її фінансові результати;
— зацікавленість підприємствав результатах своєї діяльності (одержання максимального прибутку);
— формування системифінансових фондів і резервів.
Напрями здійснення фінансовоїроботи на підприємстві:
- фінансовепрогнозування та планування;
- аналіз таконтроль виробничо-господарської діяльності;
- оперативна,поточна фінансово-економічна робота.
Здійснюючи фінансовепрогнозування та планування на підприємстві визначається загальнапотреба в грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарськоїдіяльності та можливість одержання таких коштів.
Метою складання фінансовогоплану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставіпрогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів,амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.
Аналіз та контроль фінансовоїдіяльності підприємства — це діагноз його фінансового стану, що дає можливістьвизначити недоліки та прорахунки, виявити та мобілізувативнутрішньогосподарські резерви, збільшити доходи та прибутки, зменшити витративиробництва, підвищити рентабельність. Матеріали аналізу використовуються впроцесі фінансового прогнозування, планування та управління.
Аналітичну роботупідприємства можна поділити на два блоки:
1) аналіз фінансовихрезультатів підприємства та рентабельності здійснюється за такими основниминапрямками:
- аналіз таоцінка рівня і динаміки показників прибутковості;
- факторнийаналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;
- аналізфінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансовоїінвестиційної діяльності;
- аналіз таоцінка використання чистого прибутку;
- аналізвзаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;
- аналізвзаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;
- аналіз таоцінка впливу інфляції на фінансові результати;
- факторнийаналіз показників рентабельності.
2) аналіз фінансовогостану підприємства проводиться за такими напрямками:
- аналіз таоцінка складу та динаміки майна;
- аналізфінансової стійкості підприємства;
- аналізліквідності балансу;
- комплекснийаналіз і рейтингова оцінка підприємства.
Сутністьфінансового контролю зводиться до процесу вивчення, порівняння,виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарськихоперацій та вжиття заходів для їх розв'язання, усунення порушень, попередженняв подальшому.
Поточна та оперативнафінансова робота на підприємстві спрямовується на постійне підтримуванняплатоспроможності на належному рівні.
Зміст поточної оперативноїфінансової роботи на підприємстві полягає в такому:
- постійнаробота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи,послуги;
- своєчаснірозрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги зпостачальниками;
- забезпеченнясвоєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільовіфонди;
- своєчаснепроведення розрахунків із заробітної плати;
- своєчаснепогашення банківських кредитів та сплата відсотків;
- здійсненняплатежів за фінансовими операціями.
 
УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИПІДПРИЄМСТВ
Зміступравління фінансами (фінансового менеджменту) полягає в ефективномувикористанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичнихцілей виробництва.
Фінансовий механізм — це система управління фінансами, призначена дляорганізації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів із метоюоптимізації їхнього впливу на кінцеві результати виробництва.
Предметомфінансового управління є регулювання фінансових потоків.
Об'єктомуправління фінансами є фінансові відносини у сфері грошового обігу, фонди фінансовихресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланкахфінансово-господарської роботи підприємства.
Суб'єктомуправління фінансами підприємств є керівний та фінансовий апарат системи органів управлінняна підприємстві.
Головними завданнями управління фінансами є:
• виявленняфінансових джерел розвитку виробництва;
• визначенняефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів;
• раціоналізаціяоперацій з цінними паперами;
•налагодження оптимальних відносин із фінансово-кредитною системою, суб'єктамигосподарювання.
Значенняуправління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансовихслужб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигіднішихумовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції нафінансовому ринку.
Побудоваефективної системи управління фінансами підприємства передбачає створеннявідповідної фінансової служби підприємства. Враховуючи обсяги і складністьзавдань, що вирішуються на підприємстві, його фінансова служба може бутипредставлена:
— фінансовим управлінням — на великих підприємствах;
— фінансовим відділом — на середніх підприємствах;
— фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається не тількипитаннями бухгалтерського обліку, а й питаннями фінансової стратегії, — намалих підприємствах.
Структура фінансової служби підприємства:
— бухгалтерія- веде бухгалтерський облік підприємства та формує його відкриту фінансовузвітність відповідно до встановлених вимог і положень;
— аналітичнийвідділ зобов'язаний аналізувати й оцінювати фінансовий стан підприємства,виконання планових завдань щодо прибутку, обсягів виробництва та реалізації,підтримувати ліквідність та рентабельність підприємства.
— відділфінансового планування розробляє плани та бюджети підприємства (балансдоходів і видатків, бюджет руху грошових коштів, баланс активів і пасивівтощо).
— оперативнийвідділ збирає рахунки, накладні, простежує їх оплату, забезпечує ефективнівзаємовідносини з банками з приводу безготівкових розрахунків та отриманняготівкових коштів; з контрагентами — з приводу оплати товарів, послуг,вирішення спірних питань; з державою — з приводу сплати податків, обов'язковихплатежів, штрафів, пені та інших заходів економічного впливу на підприємство.
— відділроботи з цінними паперами займається формуванням й управлінням портфелемцінних паперів, забезпечує його ефективність з позиції дохідності і ризику.
Начальник фінансовоговідділу, чи фінансовий директор, чи фінансовий менеджер підпорядковуютьсякерівнику фірми чи заступнику з економічних питань і несуть відповідальністьза:
— збереження власнихоборотних засобів підприємства;
— виконання планів реалізаціїі прибутку;
— забезпечення ресурсамивитрат, передбачених фінансовим планом;
— використання коштів зацільовим призначенням;
— дотримання фінансової ікредитної дисципліни.
Фінансовий відділпідприємства має право:
— контролювати інші відділи впитаннях, пов'язаних з виконанням покладених на нього обов'язків;
— вимагати від інших відділівматеріали, необхідні для виконання обов'язків;
— вибирати в бухгалтерії,плановому відділі, відділі маркетингу, технічному, капітального будівництванеобхідні документи і матеріали для роботи.
Працівники фінансовихвідділів мають право вимагати:
— звіти і баланси;
— плани випуску і реалізаціїпродукції;
— плани рухутоварно-матеріальних цінностей;
— розрахунки економічноїефективності капітальних вкладень;
— кошториси.
Завданнями фінансової службипідприємства є:
— фінансування витрат навиробництво, капітальних вкладень і інших витрат;
— виконання фінансовихзобов'язань перед бюджетом, банками, постачальниками, працівниками,засновниками;
— пошуки шляхів збільшеннягрошових надходжень;
— забезпечення збереження іоборотності оборотних засобів;
— контроль за ефективністювикористання основних фондів (ОФ);
— організація і вдосконаленняформ грошових розрахунків.
ОРГАНІЗАЦІЯГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВ
1) Суть і види грошовихрозрахунків підприємств.
2) Види банківських рахунківі порядок їх відкриття.
3) Форми безготівковихрозрахунків.
4) Готівково-грошовірозрахунки на підприємстві.
СУТЬ І ВИДИ ГРОШОВИХРОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВ
Основним способом здійсненнярозрахунків між контрагентами є переказ грошей. Переказ грошей у законодавствіУкраїни визначається як рух певної суми грошей з метою їх зарахування нарахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі.
Розрахунки підприємств таорганізацій між собою, а також з органами фінансово-кредитної системиздійснюються готівкою та в безготівковому порядку.
Готівкова форма розрахунків застосовується дляобслуговування населення: виплата заробітної плати, матеріального заохочення,дивідендів, пенсії, грошової допомоги.
Безготівкові розрахунки — це платежі, які здійснюються шляхомпереказу коштів із рахунку платника в банку на рахунок одержувача, тобто шляхомпроведення відповідних записів за рахунками учасників розрахунків.
Можливі також безготівковірозрахунки через залік взаємних вимог контрагентів, у тому числі за бартернимиугодами. На відміну від готівкових розрахунків, коли платник зобов'язанийпередати належну суму готівки безпосередньо одержувачу, безготівкові розрахункиздійснюються без реальної готівки.
Безготівкові розрахунки даютьможливість значно зменшити витрати обігу, пов'язані з грошовими розрахунками вгосподарстві, звести до мінімуму суму грошей, яка перебуває в обігу.
Весь платіжний оборотпідприємств (безготівковий і готівковий) поділяється на дві частини:
1) розрахунки затоварними операціями — це взаємні розрахунки підприємств затоварно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Відбезперебійності та планомірності організації розрахунків за товарнимиопераціями залежить фінансовий стан підприємства.
2) розрахунки занетоварними операціями пов’язані з виконанням фінансових зобов'язаньпідприємств. Такі платежі бувають між:
- підприємствомта органами загальнодержавних фінансів (платежі до бюджету, платежі дозагальнодержавних цільових грошових фондів, інші податкові та неподатковіплатежі на користь держави);
- підприємствомі комерційними банками (одержання та повернення кредитів, сплата процентів закористування ними, оплата інших банківських послуг);
- підприємствомі його вищим органом або його засновниками — юридичними особами (платежі коштівна створення централізованих фондів, одержання коштів із цих фондів,перерозподіл фінансових ресурсів, одержання та повернення тимчасової фінансовоїдопомоги та ін.).
Розрахунки нетоварногохарактеру можуть бути також між підприємствами та організаціями (наприкладсплата та одержання штрафів за порушення господарських угод, за порушенняправил транспортних перевезень, пожежної безпеки, санітарного контролю тощо).
Принципи організаціїрозрахунків в Україні:
1. Грошові коштигосподарюючих суб'єктів підлягають обов'язковому зберіганню на поточних,депозитних та інших рахунках у банківських закладах.
2. Всі розрахунки і платежіпідприємства здійснюють переважно через банки у безготівковому порядку задокументами, які передбачені правилами розрахунків. Ці документи можуть бутивиготовлені на паперових носіях (паперовий документ) або в електронномувигляді. Електронний документ — документ, інформація в якому представлена уформі електронних даних, включаючи електронний цифровий підпис, переданий,збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму чи на папері.
Сторони вільно обирають формирозрахунків з визначених НБУ; банківські установи не втручаються у договірнівідносини контрагентів щодо форм розрахунків.
При здійсненні розрахунківпідприємства можуть застосовувати електронну систему «клієнт-банк»,яка забезпечує передачу повідомлень між клієнтом і банком у зашифрованомувигляді з використанням сертифікованих засобів захисту та автоматичного веденняобліку виконання розрахункових документів як у банку, так і в автоматизованеробоче місце клієнта. Юридичною підставою для входження клієнта в системуелектронних платежів «клієнт-банк» та опрацювання його електроннихдокументів є окремий договір між ним і банком, а програмне забезпечення системиповинно мати спеціальний дозвіл (сертифікат) Національного банку України.
3. Платежі затоварно-матеріальні цінності та послуги здійснюються після відвантаження(відпуску) товарів чи надання послуг, одночасно з ними або в порядкупопередньої оплати.
4. Розрахунки за товари тапослуги відбуваються за згодою платника після перевірки ним виконанняпостачальником договірних умов і лише за наявності достатніх коштів на рахункуплатника. Якщо умови договору порушені, платник може відмовитися від оплатирозрахункових документів, про що інформує безпосередньо одержувача у терміни,передбачені договором. Лише щодо документів за платежами у зв'язку ізнезаперечним стягненням коштів банкам дано право списувати кошти з рахунківплатників у примусовому порядку. У такий спосіб стягуються кошти за виконавчимидокументами судів і арбітражних судів іншими виконавчими документами,визначеними чинним законодавством, у тому числі за розпорядженнями податковихорганів. При цьому банки здійснюють подібні стягнення лише в межах коштів, якіє у залишку на відповідних банківських рахунках боржників.
5. Контрагенти самостійно,без участі банківських установ контролюють виконання зобов'язань щодосвоєчасності розрахунків. У разі затримки платежів платник повинен вобов'язковому порядку сплатити пеню в розмірі законодавче встановлених (абозакріплених в угодах сторін) процентів від суми простроченого платежу накористь одержувача коштів за кожен день прострочення. Сума пені перераховуєтьсяплатником на користь свого контрагента платіжним дорученням, яке приймаєтьсябанком до виконання за наявності у платника коштів на розрахунковому рахунку. ВИДИРАХУНКІВ ТА ПОРЯДОК ЇХ ВІДКРИТТЯ У БАНКАХ
 
Суб'єктипідприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів іздійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках навласний вибір і за згодою цих банків.
Кожнепідприємство може відкривати безліч поточних рахунків у національній валюті тарахунки в іноземній валюті.
Відкриваючирахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган замісцем реєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьохробочих днів із дня відкриття рахунка. Форма і зміст такого повідомленнявстановлюються центральним податковим органом України. Операції за рахункамиздійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу провзяття цих рахунків на облік.
Власникрахунків протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожногонаступного рахунка визначає один із них як основний (для обліку заборгованості,яка стягується в безспірному порядку) і повідомляє його номер податковомуоргану за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито додаткові рахунки внаціональній та рахунки в іноземній валютах. У свою чергу, банки, що в нихвідкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземній валютах, такожпротягом трьох робочих днів повідомляють про це банк, яркому відкрито основнийрахунок.
Суб’єкти підприємницькоїдіяльності незалежно від форми власності, а також їх відокремлені підрозділи,мають право відкривати наступні рахунки:
— поточні рахунки — відкриваються длязберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;
— бюджетні — відкриваютьсяпідприємствам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевогобюджетів для цільового їх використання;
— кредитні — відкриваються в будь-якійустанові банку, котра має право видавати кредити (ці рахунки призначено дляобліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказукоштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);
— депозитні — відкриваються на підставіукладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку навизначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки переказуються зпоточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на нього ж.Відсотки на депозитні вклади перераховуються на поточний рахунок абозараховуються на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій тавидача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.
Для відкриття поточних рахунків до установи банкуподають:
— заявуна відкриття рахунка, підписану керівником та головним бухгалтером;
— копіюсвідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державноївиконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;
— копіюстатуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом реєстрації. Установабанку, яка відкриває поточний рахунок, робить позначку про відкриття рахунка натому примірнику статуту (положення) де стоїть позначка про взяття підприємствана облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власникурахунка;
— копіюдокумента, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;
— картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком тапідпису розрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства;
— копіюдокумента про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідченунотаріально або органом, що видав відповідний документ.
Довказаного переліку додаються інші документи (копії ліцензій, договорів оренди,протоколів загальних зборів тощо), якщо діяльність підприємства маєособливості, що регулюються чинним законодавством.
Якщопідприємець здійснює свою діяльність без створення юридичної особи, поточний таінші рахунки відкриваються на його ім’я.
Длявідкриття рахунка підприємець подає в установу банку:
- заяву про відкриття рахунка за своїм підписом;
- копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктапідприємницької діяльності;
- картку із зразком підпису, засвідчену нотаріально.
Право першого підписугрошових документів належить і керівникові підприємства, а також посадовимособам, уповноваженим керівником. Право другого підпису належить головному(старшому) бухгалтеру.
Банківськірахунки в іноземній валюті поділяються на:
поточні;депозитні (вкладні); кредитні.
Поточний рахунок в іноземнійвалюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у безготівковій таготівковій іноземній валюті у разі здійснення поточних операцій.
Длявідкриття поточного рахунка в іноземній валюті підприємство подає в банк тісамі документи, що і для відкриття поточного рахунка в національній валюті.Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому самому банку, девідкрито поточний рахунок у національній валюті, підприємство подає тільки заявупро відкриття рахунка та картки зі зразками підписів і відбитком печатки.
ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХРОЗРАХУНКІВ
Підприємствав залежності від форми розрахункового документа використовують такі формибезготівкових розрахунків:
- платіжнідоручення;       
- - платіжнавимога доручення;
- чеки;
- -акредитиви;
- векселі;
- інкасовідоручення (розпорядження)
Платіжнедоручення — розрахунковий документ, що міститьписьмове доручення платника банку, котрий його обслуговує, про списання зісвого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.
Дорученняподається в банк не менше ніж у двох примірниках. Банк, що обслуговуєотримувача, зобов'язаний зарахувати кошти на рахунок отримувача в операційнийдень, дата якого збігається з датою валютування.
Дорученняприймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки.День оформлення платіжного доручення не враховується.Платіжнідоручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварногохарактеру.
/>
Рис.Розрахунки платіжними дорученнями
1- постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги);
2- постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги;
3- покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення;
4- банк покупця списує з його рахунка кошти;
5- банк покупця повідомляє покупця про списання коштів;
6- банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення навідповідну суму до банку постачальника;
7- банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;
8- банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів нарозрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.
Платіжна вимога-доручення- це комбінований розрахунковийдокумент, який складається з двох частин.
Верхня частина — вимогапідприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару,виконаних робіт чи послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошовихкоштів) банку, який його обслуговує, перерахувати належну суму коштів з йогорахунка на рахунок постачальника.
Цей розрахунковий документзаповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві(платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар(роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його усвій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми нарозрахунковий рахунок постачальника.
Платіжні вимоги-дорученнявикористовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантаженітоварно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги.

/>
Рис.Розрахунок платіжною вимогою-дорученням
1 — постачальник відвантажуєпродукцію покупцеві;
2 — разом з документами навідвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення наоплату;
3 — покупець передає платіжнувимогу-доручення й банк, який його обслуговує, для переказу коштів;
4 — банк покупця списує зрахунка покупця кошти;
5 — банк покупця сповіщаєвипискою покупця про списання коштів з його рахунка;
6 — банк покупця направляє вбанк постачальника платіжну вимогу-доручення;
7 — банк постачальниказараховує кошти на рахунок постачальника;
8 — банк постачальникасповіщає постачальника (власника рахунка) про надходження коштів на рахунок(випискою з рахунка).
Форма безготівковихрозрахунків є малопоширеною. Недоліком розрахунків із застосування платіжнихвимог-доручень є неможливість гарантії платежу. Несвоєчасна оплата рахунківплатниками, відмова від акцепту сповільнює рух грошових коштів.
Чек — письмоверозпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред'явнику чекавідповідну грошову суму.
Розрахунковийчек — цедокумент стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказатикошти на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як іплатіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чекпередається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під часздійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк дляоплати.
Грошовічекизастосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківськихустановах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів,коштів на відрядження, на господарські витрати.
Розрахункові чеки (чековікнижки) виготовляються на спеціальному папері Розрахункові чеки, брошурують учекову книжку по 10,20,25 аркушів, є бланками суворого обліку.
Для гарантованої оплатирозрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому рахунку «Розрахункичеками» у банку-емітенті. Для цього разом із заявою на видачу чекової книжкичекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для перерахування коштівна аналітичний рахунок «Розрахунки чеками». Банк-емітент видає чекову книжку наім'я чекодавця на суму, що не перевищує залишку коштів на рахунку чекодавця.
Строк дії чекової книжки — один рік. Строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжено запогодженням з банком-емітентом.
Розрахунковий чек із чековоїкнижки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарнихднів (день виписки не враховується). Підприємствам не дозволяється обмінюватирозрахунковий чек на готівку та отримувати решту з суми чека готівкою.
Банк-емітент може відмовитисявід оплати розрахункового чека, якщо він заповнений з порушеннями вимог чивиписаний чекодавцем на суму більшу, ніж заброньована на рахунку «Розрахункичеками».
Невикористані розрахунковічеки після закінчення строку дії чекової книжки або вичерпання лімітупідлягають поверненню до банку-емітента, який їх погашає. Банк може продовжитистрок дії чекової книжки або поповнити її ліміт.
У разі припинення клієнтомрозрахунків користування чеками до закінчення строку дії чекової книжки тавичерпання ліміту чекодавець звертається до банку з платіжним дорученням длязарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого бронювалиськошти.
/>
Рис.Розрахунок чеком
1 — постачальник передаєтовар покупцеві;
2 — покупець передає чекпостачальнику;
3 — постачальник передає чеку свій банк;
4 — банк постачальниканаправляє чек для оплати в банк покупця;
5 — банк платника списуєкошти з рахунка покупця товару;
6 — банк платника повідомляєплатника про списання коштів;
7 — банк платника переказуєбанку постачальника відповідні кошти;
8 — банк постачальниказараховує кошти на рахунок постачальника;
9 — банк постачальникаповідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.
Чекова форма розрахунків маєпереваги: відносне прискорення термінів розрахунків і надходження коштів нарахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.Недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки нарахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунківчеками на велику суму; складність оформлення чека.
Акредитив — це розрахунковий документіз дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціальнозадепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантаженийтовар.
Акредитив — це договір, що міститьзобов'язання банку-емітента, за яким цей банк з доручення клієнта зобов'язанийвиконати платіж на користь бенефіціара або доручити іншому (виконуючому) банкуздійснити цей платіж.
Умови та порядок проведеннярозрахунків за акредитивами обумовлюються в договорі між бенефіціаром ізаявником акредитива.
Види акредитивів:
Покритий – акредитив, який передбачаєпопереднє депонування коштів. Банк платника списує кошти з поточного рахункуплатника і перераховує ці кошти в банк постачальника на окремий аналітичнийрахунок
Непокритий — це акредитив, оплата заяким у разі тимчасового браку коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентомнаданням банківського кредиту.
Відкличний акредитив може бути зміненийабо анульований банком-емітентом будь-коли без попереднього повідомленнябеніфіціара.
Безвідкличний акредитив може бутианульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згоди бенефіціара, накористь якого він був відкритий, і банку-емітента. Такий акредитив слідрозглядати як тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та встроки, визначені умовами акредитива.
Вид акредитива (відкличний чибезвідкличний) зазначається на кожному акредитиві. Коли такої позначки нема,акредитив вважають безвідкличним.
Для відкриття акредитива добанку-емітента подається заява за відповідною формою. Для відкриття покритогоакредитива, депонованого у виконуючому банку (коли він не є банком-емітентом),крім заяви подається платіжне доручення на перерахування коштів для бронюванняїх у виконуючому банку.
Акредитивуважають відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи зарахунками та надіслано повідомлення про відкриття й умови акредитива.
Банк-емітентінформує виконуючий банк про відкриття акредитива електронним повідомленням(електронною поштою), а останній повідомляє про це бенефіціара протягом 10робочих днів.
Післявідвантаження продукції (ви конання робіт, надання послуг) бенефіціар подаєвиконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива. Післяретельної перевірки дотримання всіх умов банк списує кошти з аналітичногорахунка «Розрахунки за акредитивами» і перераховує їх на рахунок бенефіціара.
Увсіх акредитивах передбачається зазначення дати закінчення строку і місцяподання документів для платежу. Банки здійснюють контроль за строком діїакредитива. Після закінчення строку дії акредитива кошти з аналітичного рахунка«Розрахунки за акредитивами» переказуються банкові емітенту і зараховуються натой самий рахунок, з якого вони надійшли.
1- покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив;
2- банк покупця відкриває акредитив;
3- банк покупця повідомляє покупця про відкриття акредитива;
4- банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитивапостачальнику на конкретну суму;
/>
Рис.Розрахунок з використанням акредитиву
5- банк постачальника повідомляє постачальника про відкриття акредитива;
6- відвантаження товару;
7- покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ нарозкриття акредитива;
8- банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива;
9- банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;
10- банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.
Вексель- це письмове безумовне зобов'язання, боргова розпискастандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної увекселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і увідповідному місці.Види векселів
— Простийвексель — це письмове зобов'язання, яке позичальник видає кредитору просплату визначеної суми грошей після настання строку. Прості векселі буваютьіменними та на пред'явника. У простому іменному векселі буде вказано, кому самевекселедавець зобов'язується виплатити гроші. У простому векселі на пред'явникаім'я векселедержателя не вказується.
— Переказний вексель єписьмовим наказом кредитора позичальникові про сплату йому або тому, кого вінукаже, певної суми грошей після настання строку. Цей вексель набуває силизобов'язання лише після того, як позичальник акцептує його.
Забезпечений вексель — це вексель, гарантованийзаставою, яка передається кредиторові, банку або продавцю до моменту сплатиборгу. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінніпапери, основні виробничі засоби, обладнання.
Товарний (комерційний)вексельвикористовується для кредитування торговельних операцій.

/>
Рис.Механізм здійснення розрахунків із використанням векселя
1- постачання товару;
2- акцепт векселя в банку, який обслуговує покупця;
3- передача векселя;
4- платіжне доручення банку, який обслуговує постачальника, на оплату цьоговекселя;
5- облік векселя (може бути наданий кредит) постачальника у межах обліковоїставки;
6- пред'явлення векселя до оплати у встановлений строк;
7- отримання платежу.
 
Інкасове доручення (розпорядження) застосовується у випадках стягнення вбезспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет із податків,штрафів, нарахованих державними податковими органами.
 
ГОТІВКОВО-ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИНА ПІДПРИЄМСТВІ
Касовіоперації на підприємстві пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки.Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ та поширюється на всіпідприємства незалежно від форм власності, виду діяльності, а також на фізичнихосіб.
Підприємства,що мають поточні рахунки в банку, зобов'язані саме там зберігати свої гроші.
Отриманняготівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового чека. Прийого оформленні не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнівйого достовірність.
Розрахункиготівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться зоформленням таких документів: податкових накладних; прибуткових і видатковихкасових ордерів; касового або товарного чека; квитанції; договорукупівлі-продажу; актів про закупівлю товарів, надання послуг або іншихдокументів, що засвідчують факти діяльності, які підлягають оплаті.
Готівкові розрахунки можутьпроводитися як за рахунок коштів, одержаних із кас комерційних банків, так і зарахунок виручки, що надходить підприємствам від реалізації товарів (робіт,послуг), інших надходжень у готівковій формі.
Але обсяг готівковихрозрахунків в Україні законодавче обмежується. Так, сума готівкових розрахунківпідприємства з іншою юридичною особою протягом одного дня не повинна перевищувати10 000 гривень (незалежно від кількості платіжних документів, які є підставоюдля розрахунків). Кількість підприємств, організацій, установ, з якими ведутьсяготівкові розрахунки протягом дня, не обмежується.
При проведенні готівковихрозрахунків підприємства-одержувачі зобов'язані подаватипідприємствам-платникам обліковий розрахунковий документ (рахунок-фактуру,товарний чек, акт про виконані роботи, надані послуги та ін.), якийпідтверджував би здійснення платежу готівкою.
Обмеження суми готівковихрозрахунків не стосується: розрахунків з фізичними особами; розрахунків з бюджетом таіншими державними цільовими фондами; розрахунків за спожиту електроенергію.
Усімпідприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції зготівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Підприємства маютьправо мати в своїх касах готівку в межах ліміту. До встановлення ліміту каси напоточний рік діє ліміт попереднього року.
Ліміт залишку готівки в касі(на кінець дня) встановлюється обслуговуючим банком кожному підприємству і єобов'язковим для нього. Розмір ліміту обчислюється виходячи з обсягу касовихоборотів підприємств, режиму та специфіки діяльності підприємств, їхвіддаленості від банківської установи, графіка заїзду інкасаторів тощо. Усюготівку понад встановлені ліміти залишку готівки в касі підприємствазобов'язані здавати в банк для зарахування на їхні рахунки. За перевищеннялімітів, що вважається порушенням касової дисципліни, підприємства несутьвідповідальність, у тому числі у вигляді штрафів, які за поданням банківськихустанов накладаються податковими органами.
Виручку належить здавати вбанк, як правило, у день її надходження, а якщо в населеному пункті дислокаціїпідприємства немає установи банку, здачу виручки в банк слід здійснювати нерідше, ніж один раз за 5 днів.
Готівкові кошти можутьздаватися підприємствами в денні та вечірні каси установ банків, інкасаторамНаціонального банку або установ комерційних банків, підприємствам поштовогозв'язку для переказів на їх поточні рахунки в установах банків.
За рахунок виручкипідприємства мають право здійснювати готівкові розрахунки з урахуваннямустановлених обмежень, інші виплати, пов'язані з господарською діяльністю, навиплату заробітної плати лише за умови відсутності податкових боргів.
Для проведення розрахунківпідприємства можуть за грошовими чеками одержувати готівку зі свого поточногорахунку в банку без будь-яких обмежень. У чеку вказується сума готівки й мета,з якою беруться гроші. При використанні одержаних у банку грошей не за цільовимпризначенням законодавство передбачає стягнення штрафів.
Підприємства мають правозберігати готівку в своїй касі, що одержана в установі банку для виплат,пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понадустановлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержанняготівки в установі банку. Готівка, що одержана в установі банку на іншівиплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Сумиготівки, що одержані в установі банку і не використані за призначенням протягомустановлених вище строків, повертаються підприємством в установу банку непізніше наступного робочого дня установи банку та підприємства або можутьзалишатися в його касі (у межах установленого ліміту) і видаватися на ті саміцілі.
Для своєчасного одержання вустанові банку потрібної суми готівки підприємства у встановлені банком строкимають попередити (письмово або усно) установу банку про необхідну суму коштів убанкнотах та розмінній монеті.
Видача готівки під звітпроводиться з кас підприємств за умови повного звіту конкретної підзвітноїособи за раніше виданими під звіт сумами, тобто в разі подання до бухгалтеріїавансового звіту про витрачені (частково витрачені) кошти та одночасногоповернення до каси підприємства залишку готівки, виданої під звіт.
Підзвітні особи зобов'язаніподати до бухгалтерії підприємства разом із невикористаним залишком готівкиавансовий звіт про витрачання одержаних у касі сум у такі строки:
- завідрядженнями — протягом 3 робочих днів після повернення з відрядження;
- назакупівлю сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки та заготівлювторинної сировини, крім металобрухту — протягом 10 робочих днів з дня видачіготівки під звіт;
- нагосподарські потреби — наступного робочого дня після видачі готівки під звіт.
Прийманняготівки касами підприємств проводиться за відповідно оформленими (підписанимиголовним бухгалтером) прибутковими касовими ордерами. Видача готівки касамипідприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або за належнооформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями. Усі надходження й видачі готівки внаціональній валюті підприємства реєструють у касовій книзі.
Прийманнята облік готівки підприємствами сфери торгівлі проводиться з застосуваннямкасових апаратів або товарно-касових книг. Кожне підприємство, що має касу,веде тільки одну касову книгу. Записи до касової книги проводяться касиромпісля одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером івидатковим документом. Щоденно, наприкінці робочого дня, виводиться залишокгрошей у касі на наступне число і передається до бухгалтерії як звіт. Контрольза правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтерапідприємства.
Накожному підприємстві встановлено строки (не рідше одного разу в квартал)проведення ревізії каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку закасовою книгою. Перевірка касової дисципліниздійснюється органами ДПА, ДКРУ, фінансовими органами та установами банків.
Відповідальністьза дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств,головного бухгалтера, касирів.
Допідприємств можуть застосовуватися штрафні санкції згідно з чиннимзаконодавством України:
— заперевищення встановлених лімітів каси;
• неоприбуткування(неповне оприбуткування) у касах готівки;
• перевищеннявстановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за їївидачу під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів;
• витрачанняготівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці, за наявностіподаткового боргу;
• використанняодержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням;
• проведенняготівкових розрахунків без платіжного документа, який підтверджував би сплатупокупцем готівки.

ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯПІДПРИЄМСТВ
 
1. Характеристикаі склад грошових надходжень підприємств.
2. Доходивід реалізації продукції.
3. Витратигосподарської діяльності. Виробнича собівартість
4. Грошовінадходження від фінансово-інвестиційної та іншої діяльності.
 
ХАРАКТЕРИСТИКА І СКЛАДГРОШОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ПІДПРИЄМСТВ
У процесівиробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюєтьсякругооборот коштів. Кошти вкладаються у виробництво з метою виготовленняпродукції і отримання виручки від її продажу.
Найважливішою стороною діяльності підприємств єзабезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витратвиробництва й обороту, своєчасного виконання фінансових зобов'язань переддержавою, банками та іншими підприємствами, формуванням доходів і прибутку.
Грошові надходження — це кошти, які надходятьна поточні та інші рахунки підприємства у банках та в касу підприємств.
Вхідні грошові потоки підприємств за джереламинадходження можна поділити на:
1) внутрішні — кошти надходять з будь-якихджерел на самому підприємстві:
— виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг. Вона залежить відосновної діяльності підприємства, тому на неї припадає найбільша часткавнутрішніх грошових надходжень;
— виручку від іншої реалізації. Підприємства можуть реалізовувати продукціюдопоміжного виробництва, підсобного сільського господарства, непотрібну йнадлишкову сировину, напівфабрикати та інші матеріали, основні засоби, щовибули з виробництва, та інше майно;
— доходи від позареалізаційних операцій. Вони формуються за рахунок штрафів іпені, прибутку минулих років, виявленому у звітному році, списаної ранішедебіторської заборгованості, що вважалася безнадійною, але яку було погашено узвітному періоді.
2) зовнішні – кошти надходять на поточнийрахунок підприємства в банку, які мобілізуються на фінансовому ринку.
— доходи від фінансових інвестицій — купівлі і продажу цінних паперів, вкладаннятимчасово вільних коштів на депозитні рахунки, лізинг, надання майна в оренду,валютних та інших операцій.
Структура вхідних грошовихпотоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової формипідприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60 — 70 % фінансовихресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.
Структура грошових надходженьзалежить від сфери діяльності, виробничого напряму та організаційно-правовоїформи суб’єкта підприємницької діяльності.
Згідно з національнимиположеннями (стандартами) бухгалтерського обліку підприємства здійснюютьопераційну (основну), фінансову та інвестиційну діяльність.
Операційна діяльність — це основна діяльністьпідприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової.
Основна діяльність — операції, пов'язані звиробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головноюметою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.
Інвестиційна діяльність - це сукупність операцій зпридбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а такожкороткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентамигрошових коштів.
Фінансова діяльність - це сукупність операцій, якіпризводять до зміни величини та (або) складу власного і позикового капіталу.
Операційна, інвестиційна тафінансова діяльність підприємства — це звичайна діяльність.
Звичайна діяльність — це будь-яка основнадіяльність підприємства, а також операції, що забезпечують основну діяльністьабо виникають унаслідок її здійснення.
Крім звичайної діяльності,виділяють надзвичайні події.
Надзвичайна подія — це подія або операція, якане входить у звичайну діяльність підприємства та настання якої не очікуєтьсяперіодично або в кожному наступному звітному періоді. Надзвичайними подіямивважають стихійне лихо (землетрус, зсув ґрунту, повінь тощо), експропріаціювласності підприємства за кордоном.
Угрошовихнадходженнях підприємств найбільша питома вага належить доходам від операційноїдіяльності та іншим операційним доходам.
Грошові надходженняпідприємств:
1) доходи від звичайноїдіяльності:
а) доходи від операційноїдіяльності:
— доходи від основної діяльності: виручка відреалізації продукції, товарів, робіт, послуг;
— доходи від іншоїопераційної діяльності – реалізація оборотних активів; іноземної валюти; відопераційної оренди; операційних курсових різниць; одержані пеня, штрафи; відсписання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи;
б) доходи від фінансовихоперацій –від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства,одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи;
в) доходи від іншої звичайноїдіяльності –реалізація фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів,інших необоротних активів, ліквідації необоротних активів, неопераційнихкурсових різниць, безоплатно отриманих оборотних активів, уцінки необоротнихактивів і фінансових інвестицій;
2) доходи від надзвичайнихподій –відшкодування збитків від надзвичайних подій, інші надзвичайні доходи.
Грошові надходження підприємств значно перевищуютьотримувані підприємством доходи від різних видів його діяльності.
Грошові надходженняпідприємств відіграють значну роль у процесі кругообороту коштів. Відшкодовуючиавансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вонистворюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції,удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власногокапіталу.
ДОХОДИ(ВИРУЧКА) ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
Основнимджерелом грошових надходжень на підприємство є виручка від звичайноїдіяльності, яка залежить від галузі функціонування підприємства, обсягів йогодіяльності, впровадження науково-технічних розробок, а отже, підвищенняпродуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції.
Основнамаса грошових надходжень суб’єкти підприємницької діяльності одержують відреалізації продукції, товарів, робіт, послуг.
Реалізаціяпродукції — це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства. Вона свідчить про завершенняпроцесу виробництва та доведення продукції до споживача.
Дляпідприємства-виробника реалізація продукції є свідченням того, що вона заспоживчими властивостями, за якістю та асортиментом відповідає суспільномупопиту і потребам покупців. Несвоєчасне надходження виручки від реалізаціїпаралізує роботу підприємства: воно не може своєчасно розраховуватися зпостачальниками, затримує виплату заробітної плати, розрахунки з бюджетом.
Виручкавід реалізації продукції – це вартість реалізованих товарів, робіт, послуг, це сумакоштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона єосновним джерелом доходів і фінансових ресурсів підприємств.
Напрактиці використовуються два методи визначення моменту реалізаціїпродукції:
1)метод нарахування (продукцію відвантажено або відпущено споживачу);
2)касовий метод (одержано кошти на рахунок постачальника за реалізованупродукцію).
Фактори,які впливають на розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт,послуг):
— у сфері виробництва: обсяг виробництва, кількість продукції, асортиментпродукції, ритмічність випуску, інші;
— у сфері обігу: ритмічність відвантаження, своєчасне оформлення транспортних ірозрахункових документів, строки документообігу, форми розрахунків, рівень цін;
— не залежать від діяльності: порушення строків договорів постачальниками,недоліки в роботі транспорту, несвоєчасна оплата продукції покупцями.
Плануваннявиручки від реалізації необхідне для визначення валового доходу, прибутку, атакож для складання оперативних, фінансових і касових планів. Якщо планреалізації є економічно обґрунтованим та успішно виконується, підприємство маєв своєму розпорядженні грошові кошти, достатні для господарської діяльності.Несвоєчасне і неповне надходження виручки призводить до фінансових ускладненьта порушує нормальну діяльність підприємства.
Методи визначення планової виручки:
1)метод прямого рахунку: множенням кількості реалізованих виробів на їхнюреалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою:

В= Р * Ц,
деВ – виручка, Р – кількість реалізованих виробів, Ц – ціна реалізації кожноговиробу
У натуральномувиразі обсяг реалізованої продукції (РП) визначається за формулою
Р= Зн + ТП — Зк,
деР — обсяг реалізації у плановому періоді;
Зн- залишки готової продукції на початок планового періоду;
ТП- випуск товарної продукції у плановому періоді;
Зк- залишки готової продукції на кінець планового періоду.
Колиасортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснюватикомбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукціївизначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізаціївиробів іншого асортименту використовують укрупнений метод.
Методпрямого рахунку ґрунтується на гарантованому попиті, коли весь обсяг виробленоїпродукції припадає на попередньо оформлений пакет замовлень.
2)В умовах ринкової економіки, коли підприємство не має гарантованого попиту насвою продукцію, для планування виторгу застосовується розрахунковий метод,основою якого є обсяг реалізованої продукції, коригований на вхідні й вихіднізалишки. Виторг від реалізації (ВРпл) визначається за формулою
Врпл= (Зн * Кпер + ТП – Зк) * Цпл
Кпер= Цпр * Спр

деЦпр – ціна реалізації продукції минулого періоду;
Спр- собівартість реалізованої продукції минулого періоду;
Зн- нереалізовані залишки готової продукції на початок планового періоду;
ТП- обсяг товарної продукції на плановий період;
Зк- заплановані залишки готової продукції на кінець планового періоду;
Цпл- планова ціна реалізації продукції.
Усіскладові розрахунку виторгу від реалізації продукції, виражені в цінахреалізації: залишки на початок року в цінах, що діяли на період, попереднійплановому; товарна продукція й залишки нереалізованої продукції — в цінахпланового періоду.
Воснові визначення вартості товарного випуску в діючих цінах реалізації лежитьобсяг виробничої програми, яка складається на основі отриманих підприємствомдержавних замовлень, укладених господарських договорів на постачання продукціїі заявки споживачів.
Приформуванні фактичного виторгу від реалізації продукції необхідно враховувати, щов суму грошових надходжень входить податок на додану вартість та акцизний збір
В= ∑(Рі * Ці) + ПДВ + АЗ
Надходженнявиручки на поточні рахунки підприємства являє собою завершення кругооборотукоштів, то її використання є як початком нового кругообороту, так і стадієюрозподільних процесів.
Виручка,що надходить на поточний рахунок підприємства, відразу ж використовується наоплату рахунків постачальників сировини, матеріалів, напівфабрикатів, запаснихчастин, палива, енергії. З виручки здійснюються відрахування податків у бюджет,відрахування в позабюджетні фонди, виплата заробітної плати у встановленийтермін, відшкодовується знос основних виробничих фондів, фінансуються витрати,передбачені фінансовим планом і не включені в собівартість продукції.
ВИТРАТИГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ВИРОБНИЧА СОБІВАРТІСТЬ
Впроцесі господарської діяльності підприємства здійснюють матеріальні і грошовізатрати.
Виробництвопродукції (робіт, послуг) пов'язане з витратами виробництва.
Витративиробництва — це спожиті у процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собіминулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працюробітників, зайнятих у процесі виробництва).
Витративиробництва прямі витрати на виготовлення продукції та загальновиробничі(накладні) витрати.
Прямі витрати:
— матеріальнівитрати — вартість сировини та основних матеріалів, що є основою длявиготовлення продукції і які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретнийоб'єкт витрат (сировина і матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби,допоміжні матеріали);
— витратина оплату праці — заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим увиробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретнийоб'єкт витрат.
— іншіпрямі витрати — всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньовіднесені на конкретний об'єкт витрат (відрахування на соціальні заходи, платаза оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку тощо).
Загальновиробничі (накладні) витрати:
— витрати на управління виробництвом (оплата праці та відрахування на соціальнізаходи і медичне страхування персоналу апарату управління виробничимипідрозділами, оплата службових відряджень працівників виробничих підрозділів);
— амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничогопризначення;
— витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну орендуосновних засобів та інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
— витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці тавідрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленнямтехнології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції);
— витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші витратина утримання виробничих приміщень;
— витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничогоперсоналу, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників тапрацівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічногоконтролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт і послуг);
— витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природногосередовища;
— інші витрати (внутрішньогосподарське переміщення матеріалів, продукції наскладах; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей; оплата простоївтощо).
Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, одноразові ідовгострокові.
Поточнівитратизв'язані безпосередньо з одним циклом виробництва.
Одноразовівитрати — цевитрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше місяця) інаправляються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого періоду.
Довгостроковівитрати — цевитрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту, якийпланується закінчити не раніше ніж через 9 місяців з моменту здійснення першихвитрат або отримання авансу чи передоплати).
За рівнем впливу обсягу виробництва на рівень витрат останні поділяються назмінні і постійні.
Зміннівитрати — цевитрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням випуску продукції ізменшується з його зниженням. До таких витрат належать витрати на сировину таматеріали, покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливота енергію, на оплату праці працівників, зайнятих на виробництві продукції(робіт, послуг) з відрахуваннями на соціальні заходи тощо.
Постійні — це витрати, абсолютнавеличина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції суттєво незмінюються. До постійних витрат належать витрати, що пов'язані зобслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю виробничих підрозділів, атакож витрати на забезпечення господарських потреб виробництва в цілому.
За доцільністю проведення витрати поділяються на продуктивні інепродуктивні.
Продуктивнівитратипередбачені технологією та організацією виробництва.
Непродуктивнівитративиникають в результаті певних недоліків в організації і технології виробництва.
Витрати,що включаються в собівартість виробленої продукції (проведення робіт, надання послуг),- це витрати, що пов'язані з їх виробництвом (проведенням) та включаються всобівартість.
Собівартістьреалізованої продукції (робіт, послуг) складається з їх виробничої собівартості,яка була реалізована протягом звітного (планового) періоду, нерозподіленихпостійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
Витрати,пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартостіпродукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати,витрати на збут та інші операційні витрати. Вони покриваються прибутком відреалізації продукції, робіт і послуг. При нестачі або відсутності прибутку дляїх покриття збільшується збиток від операційної діяльності.
Доадміністративних витрат належать такі загальногосподарські витрати, що спрямовані наобслуговування та управління виробництвом:
— загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведеннярічних зборів, представницькі витрати тощо);
— витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством таіншого загальногосподарського персоналу;
— витрати на утримання основних засобів та інших матеріальних необоротних активівзагальногосподарського призначення (операційна оренда, страхування майна,амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення,охорона);
— винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
— витрати на зв'язок (поштові, телефонні, телеграфні тощо);
— податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крімподатків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничоїсобівартості продукції, робіт, послуг);
— плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.
Витратина збутвключають витрати, що пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів,робіт, послуг), які не відшкодовуються покупцями:
— витрати на пакувальні матеріали і тару для готової продукції, призначеної дляреалізації;
— витрати на ремонт тари;
— оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникампідрозділів, що забезпечують збут;
— витрати на рекламу та дослідження ринку;
— витрати на передпродажну підготовку товарів;
— витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
— витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів,пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда,страхування, амортизація, ремонт, опалення, охорона складів готової продукціїта магазинів);
— витрати на транспортування та страхування готової продукції (товарів),транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуваннямпродукції (товарів) відповідно до умов договорів поставки;
— інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт і послуг.
Доскладу інших операційних витрат входять:
— собівартість реалізованої іноземної валюти з додаванням витрат, пов'язаних з їїпродажем;
— сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резервусумнівних боргів;
— втрати від операційної курсової різниці, тобто від зміни курсу валюти заопераціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністюпідприємства; втрати від знецінення запасів;
— нестачі і втрати від псування цінностей; визнані штрафи пені, неустойки;
— витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення; інші витратиопераційної діяльності.
Витратиопераційної діяльності групуються за такими економічними елементами:
1)матеріальні затрати — вартість витрачених у виробництві (крім продуктів власноговиробництва): сировини та основних матеріалів; купівельних матеріалів такомплектуючих виробів; палива та енергії; будівельних матеріалів, витрачених напоточні ремонти; запасних частин; тари і тарних матеріалів.
2)витрати на оплату праці — заробітна плата за окладами і тарифами, премії та заохочення,матеріальна допомога, компенсаційні виплати, доплата відпусток та іншогоневідпрацьованого часу, а також інші витрати на оплату праці.
3)відрахувань на соціальні заходи — відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування насоціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування наіндивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на іншісоціальні заходи.
4)амортизація — сума нарахованої амортизації на основні засоби та нематеріальні активи
5)інші операційні витрати — витрати діяльності, які не увійшли до складу вище переліченихвитрат, зокрема, витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата зарозрахункове-касове обслуговування тощо.
Впроцесі функціонування суб'єкти підприємницької діяльності несуть відповідні фінансовівитрати, до складу яких входять витрати на сплату процентів за користуваннякредитами, за випущеними облігаціями, витрати, пов'язані з фінансовою орендоюта інші витрати, що пов'язані із залученням позикового капіталу.
Втративід участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні абоспільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.
Доскладу інших витрат включаються витрати, які виникають в результаті звичайної діяльності(крім фінансових витрат), та не пов'язані безпосередньо з виробництвом іреалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До них належать:
— собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова їх вартість тавитрати, пов'язані з їх реалізацією);
— собівартість реалізованих фінансових активів (залишкова їх вартість та витрати,пов'язані з їх реалізацією);
— собівартість реалізованих майнових комплексів;
— втрати від неопераційних курсових різниць;
— сума уцінки необоротних активів та фінансових інвестицій;
— витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);
— інші витрати звичайної діяльності.
Податкина прибутоктакож визнаються витратами у відповідності з П(С)БО 17 „Податок наприбуток".
Надзвичайнівитративключаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшуєтьсяподаток на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків віднадзвичайних подій.
ГРОШОВІНАДХОДЖЕННЯ ВІД ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА ІНШОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Зпереходом на ринкові умови господарювання зростає роль фінансової діяльностіпідприємств щодо пошуку найефективніших напрямків інвестування фінансовихресурсів.
Важливимнапрямком фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки єраціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективнихнапрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток.Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.
Підприємстваотримують доходи від таких видів фінансової діяльності:
— купівлею і продажем акцій, облігацій та інших цінних паперів;
— вкладанням тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки;
— проведенням валютних операцій;
— участю у вигляді пайових внесків у діяльність інших підприємств;
— наданням майна в оренду;
— проведенням лізингових операцій.
Приздійсненні фінансово-інвестиційної діяльності необхідно виходити з того, щоінвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому у підприємствамають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка можебути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквіднихцінних паперах.
Привирішенні питання про придбання акцій та облігацій інших підприємств необхіднопроаналізувати їх діяльність з точки зору їх прибутковості. Цінність акцій(облігацій) визначається тими доходами, котрі очікується отримати підприємствому майбутньому у вигляді дивідендів (відсотків), тому стан справ підприємства,до цінних паперів якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальноюситуацією у відповідній галузі економіки. Підприємствам не рекомендується відмовлятисявід придбання цінних паперів через невисокі дивіденди у випадках, колизабезпечується стабільність і тривалість їх отримання.
Сумадивідендів визначається фінансовими результатами роботи акціонерноготовариства, а також часткою прибутку, що розподіляється на цінні папери, тому,вкладаючи відповідну суму коштів в цінні папери, необхідно мати достовірнуінформацію про діяльність даного товариства. Не рекомендується вкладати грошовікошти, маючи не перевірену інформацію про діяльність акціонерного товариства,цінні папери якого планується придбати. Необхідно враховувати і те, щоакціонерні товариства повинні публікувати баланси і звіти про свої доходи, томуне рекомендується купувати цінні папери фірм, які відповідним чином неоприлюднили даних про свою фінансово-господарську діяльність.
Тимчасововільні грошові кошти підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки вкомерційних банках. На грошові вклади вкладникам нараховуються відсотки.Відсотки на депозит знаходяться у прямій залежності від суми депозиту,процентної ставки і терміну зберігання. Сума грошових коштів, одержаних відпроведення депозитних операцій, визначається як різниця між майбутньою іпочатковою вартістю депозиту.
Підприємствоможе здавати в оренду рухоме і нерухоме майно (землю, будівлі, споруди,обладнання, техніку) і від цих операцій одержувати відповідні грошовінадходження. Оренда базується на договірному строковому володінні відповідниммайном за відповідну плату.
Оренднаплата може включати:
— прибуток від оренди майна згідно з договором оренди, але не нижче банківськоговідсотка;
— амортизаційні відрахування, нараховані від вартості орендованого майна (їхрозмір залежить від встановленого розподілу обоє 'язків з відтворенняорендованого майна);
— кошти, що передаються орендатором орендодавцю для ремонту об'єктів післязакінчення терміну оренди.
Лізингпередбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницькоїдіяльності на платній основі і на визначений термін. Лізингова плата залежитьвід виду майна, терміну лізингу, процентної ставки банку та інших умовдоговору. Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковимичастками протягом усього терміну дії договору. Проте в договорі можепередбачатися можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.
Улізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник,лізингова фірма (орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно ікористується ним протягом визначеного часу.
Видилізингу: фінансовий і оперативний.
Фінансовийлізингпередбачає виплату лізинговій фірмі вартості обладнання, яке замовленеорендатором, і передачу його в оренду. При фінансовому лізингу термін орендимайна відповідає терміну його амортизації. Це означає, що лізингодавецьпротягом чинності договору оренди повертає собі всю вартість майна і отримуєприбуток від лізингової операції. Після закінчення терміну дії договоруорендатор може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю; повернути йоголізингодавцеві: укласти новий контракт на оренду.
Оперативнийлізингукладається в більшості випадків на термін, менший за амортизаційний періодмайна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві абознову здається в оренду.
Вумовах платіжної кризи в суб'єктів підприємницької діяльності часто виникаєдебіторська заборгованість за продай і товарно-матеріальні цінності, виконаніроботи та надані послуги. В цій ситуації постачальник може оформляти товарнийкредит. В такому випадку грошовим надходженням продавця виступає позичковийпроцент. Величина позичкового процента залежить від розміру банківськогопроцента, терміну позики.
Підприємстваможуть одержувати курсову різницю при проведенні операцій з іноземною валютою.
Упроцесі взаємовідносин між суб'єктами господарської діяльності порушуютьсяумови виконання господарських договорів, фінансових зобов'язань, за що допорушників застосовуються фінансові санкції у вигляді: штрафу, пені, неустойки,відшкодовуються збитки, завдані підприємству при невиконані або неналежномувиконанні відповідних договірних зобов'язань.
Неустойка — це визначена законом абодоговором грошова сума, яку одна сторона повинна сплатити іншій стороні в разіневиконання або неналежного виконання нею зобов'язань. Різновидами неустойки єпеня і штраф.
Пеня — це встановлене законом абодоговором грошове стягнення за порушення виконання зобов'язань при сплатівідповідних платежів і внесків за кожний день такого невиконання. Розмір пенівизначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.
Штраф — це грошове стягнення, щойого накладає суд або відповідний уповноважений на це адміністративний орган увипадках і межах, встановлених законом.
Підприємствамможуть надходити грошові кошти, що надаються у вигляді відповідних бюджетнихасигнувань як на його розвиток, так і на виконання відповідних цільовихпрограм. Такі асигнування надаються у вигляді дотацій, субсидій та субвенцій.

ФОРМУВАННЯІ ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ
1) Формуванняприбутку.
2) Розподілі використання прибутку.
3) Сутьі методи обчислення рентабельності.
ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ
Кінцевою метою діяльностіпідприємства є отримання прибутку.
Прибуток – це частину чистогодоходу, створеного працею робітників.
Прибуток також можнарозглядати як плату за працю підприємця по управлінню та організації виробництваабо як плату підприємцю за ризик.
Прибуток– цекінцевий фінансовий результат діяльності підприємства становить собою різницюміж загальною сумою доходів і витратами на виробництво й реалізацію продукції.
Функції прибутку:
1. Оціночна функція — через абсолютний розмірприбутку оцінюється робота підприємства. Недоліком цієї функції є те, що розмірприбутку залежить від рівня цін.
2. Стимулююча функція — прибуток є основним джереломформування фондів економічного стимулювання на підприємстві. За рахунок прибуткупідприємство фінансує витрати на розвиток і вдосконалення виробництва, поліпшуєумови праці, здійснює матеріальне стимулювання працюючих.
Прибутокє основним узагальнюючим показником фінансових результатіввиробничо-господарської діяльності підприємства.
Розрахунокфінансових результатів від реалізації продукції, робіт, послуг проводиться якза видами продукції, робіт та послуг, так і за галузями виробництва та і вцілому в господарстві.
Кінцевийфінансовий результат господарської діяльності за способом розрахункувиражається у вигляді:
- валовогоприбутку;
- прибутку(збитку) від операційної діяльності;
- прибутку(збитку) від звичайної діяльності до обкладання податком;
- прибутку(збитку) від звичайної діяльності;
- чистогоприбутку (збитку).
Валовийприбуток – це прибуток, розрахований по реалізованій продукції у виглядірізниці між чистим доходом (виручкою без ПДВ, акцизів тощо) від реалізаціїпродукції і собівартістю реалізованої продукції.
Валовийприбуток = Виручка – ПДВ – Акциз – Собівартість
Фінансовийрезультат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валовогоприбутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витратна збут та інших операційних витрат.
Прибутоквід операційної діяльності = Валовий прибуток + Інші операційні доходи –Адміністративні витрати – Витрати на збут – Інші операційні витрати
Фінансовийрезультат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчнасума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів,фінансових та інших витрат.
Прибутоквід звичайної діяльності до обкладання податком = Прибуток від операційноїдіяльності + Доходи від участі в капіталі + Інші фінансові доходи + Інші доходи– Фінансові витрати – Витрати від участі в капіталі – Інші витрати
Різницяміж прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку наприбуток дає кінцевий фінансовий результат — прибуток від звичайної діяльності.
Окремовід фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно:невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха,пожеж, техногенних аварій тощо).
Остаточнийфінансовий результат діяльності підприємства за П(С)БО розраховується якалгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайногоприбутку, надзвичайного збитку і податків з надзвичайного прибутку.
Чистийприбуток = Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – Податок наприбуток + Надзвичайні доходи – Надзвичайні витрати — Податок з надзвичайного прибутку
Формуванняприбутку підприємства відповідно до стандартів бухгалтерського облікуПрибуток підприємства Прибуток (збиток) від звичайної діяльності Прибуток (збиток) від надзвичайних подій Операційної діяльності Фінансових операцій Іншої звичайної діяльності Основної діяльності Іншої операційної діяльності реалізації продукції, товарів, робіт, послуг реалізація оборотних активів; іноземної валюти; доходи від операційної оренди; операційних курсових різниць; одержані пеня, штрафи; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи доходи (втрати) від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціям, інші доходи реалізація фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів, ліквідації необоротних активів, неопераційних курсових різниць, безоплатно отриманих оборотних активів, уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій Втрати від стихійного лиха, від технічних катастроф і аварій, відшкодування збитків від надзвичайних подій, інші надзвичайні доходи і витрати
Дляпідвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявленнярезервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартостіпродукції, зростання прибутку.

РОЗПОДІЛ І ВИКОРИСТАННЯПРИБУТКУ
Прибуток є важливимпоказником ефективності виробничо-господарської діяльності.
Об'єктом розподілу є прибутокпідприємства. Під його розподілом розуміють направлення прибутку в бюджет івикористання на підприємстві та за його межами.
Розподіл прибуткувідбувається в два етапи:
1 етап — це розподілзагального прибутку. Учасниками розподілу є держава й підприємство. У результатірозподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілуприбутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпеченнядержавних потреб і потреб підприємств. Важливе значення при розподілі прибуткумає податкова політика держави. Ця політика реалізується в кількості податків,що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставокоподаткування, у порядку надання податкових пільг.
2 етап — це розподіл івикористання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств післяздійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибуткуцільові фонди для фінансування відповідних витрат.
Законодавчорозподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка надходить до бюджетіврізних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Визначеннянапрямків витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства,структури статей його використання знаходиться в компетенції підприємства.
Принципи розподілу прибутку:
- прибуток,отриманий підприємством в результаті здійснення виробничо-господарської тафінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством;
- прибутокдля держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов'язковихплатежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків,порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюється законодавче;
- величинаприбутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплатиподатків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні обсягіввиробництва та покращення результатів виробничо-господарської і фінансовоїдіяльності;
- прибуток,що залишається в розпорядженні підприємства, в першу чергу, направляється назаощадження, забезпечення його подальшого розвитку, і тільки в іншій частині напотреби споживання.
Чистий прибуток, одержаний після сплати податків,залишається у повному розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчихдокументів визначає напрями його використання.
Головні принципи розподілучистого прибутку закріплені статутом підприємства. Фактично розподілздійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначаєтьсяпідприємством.
Напрями використання чистогоприбутку:
- Відрахуванняна благодійні цілі (в межах від 2% до 5% оподатковуваного прибутку попередньогозвітного періоду звільняється від оподаткування)
- Сплаташтрафних санкцій
- Фондвиплати дивідендів
- Поповненнястатутного капіталу
- Фондинакопичення: резервний фонд, фонд розвитку виробництва (технічне переозброєння,вдосконалення виробництва, розширення та оновлення виробництва, придбаннянерухомості, приріст власних обігових коштів, витрати на проведеннянауково-дослідницьких робіт, підготовка і освоєння нових технологій, видівпродукції, фінансові інвестиції тощо)
— Фонди споживання: фонд соціальної сфери, фонд матеріального заохочення(будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об'єктівсоціально-культурної сфери; утримання закладів, об'єктів соціально-культурноїсфери (дитячих дошкільних, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів, іпалаців культури тощо); проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, утому числі придбання путівок на відпочинок і лікування; виплата винагороди зазагальні результати роботи за підсумком року, одноразове преміювання окремихпрацівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплата премійза інші досягнення в роботі, надання одноразової матеріальної допомогипрацівникам).
Нерозподіленийприбуток, невикористаний на збільшення капіталу, визнається фінансовим резервом і може використовуватисяв майбутньому для покриття збитків, фінансування інвестиційних проектів та ін..
 
СУТЬ І МЕТОДИ ОБЧИСЛЕННЯРЕНТАБЕЛЬНОСТІ
Абсолютна сума прибутку,отримана підприємством, не може характеризувати рівень ефективностігосподарювання.
Щоб зробити висновок прорівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівнятизі здійсненими витратами.
Витрати можна розглядати якпоточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт,послуг). Витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал)для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства.
Співвідношення прибутку завансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність.
Рентабельність– це прибутковість або дохідністьвиробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її;дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктівгосподарської діяльності; прибутковістьрізних галузей економіки.
Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманнямприбутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманогоприбутку. Рентабельність — це відносний показник, тобто рівеньприбутковості, що вимірюється у відсотках.
Різні варіанти обчислень прибутку,поточних витрат, авансованої вартості зумовлюють наявність значної кількостіпоказників рентабельності.
Класифікація показниківрентабельності:
— рентабельність окремихвидів продукції (робіт, послуг)
= прибуток від реалізації /собівартість * 100%
= прибуток від реалізації/(собівартість – матеріальні витрати)*100%
= прибуток від реалізації /вартість за цінами виробника * 100%
— рентабельність підприємств
= загальний прибуток /авансована вартість * 100%
= прибуток від основноїопераційної діяльності / поточні витрати (собівартість) * 100%
= прибуток від основноїопераційної діяльності / обсяг реалізації за цінами виробника * 100%
— рентабельність галузі
= прибуток галузі /авансована вартість * 100%
= прибуток галузі / поточнівитрати * 100%
= прибуток галузі / обсягреалізації * 100%
Показникирентабельності є важливими обов'язковими елементами порівняльного аналізу йоцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показникирентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики йціноутворення.
Основні показники рентабельності можна об'єднати в такі групи:
1)показники рентабельності продукції дана група показників формується наоснові розрахунку рівнів рентабельності (прибутковості) за показниками прибутку(доходу), що відображалися у звітності підприємства (у відсотках):
Рп= Балансовий прибуток / Обсяг продажу * 100%
Рп= Оподатковуваний прибуток / Обсяг продажу * 100%
Рп= Прибуток від реалізації / Обсяг продажу * 100%
Рп= Чистий прибуток / Обсяг продажу * 100%
2)показники рентабельності капіталу (активів) дана група показниківформується на основі розрахунку рівня рентабельності залежно від розміру іхарактеру авансованих коштів:
Рк= Балансовий прибуток / (Власні кошти + Довгострокові зобов'язання(інвестиційний капітал)) * 100%
Рк= Чистий прибуток / Акціонерний капітал * 100%
Рк= Чистий прибуток / Усі активи * 100%
3)показники, розраховані на основі потоків наявних коштів дана групапоказників формується на базі розрахунків рівнів рентабельності, аналогічно показникампершої і другої груп, але замість прибутку до розрахунку береться чистий потікгрошових коштів (ЧПГК):
Р= ЧПГК / Усі активи * 100%
Р= ЧПГК / Інвестиційний капітал * 100%
Р= ЧПГК / Акціонерний капітал * 100%
ОПОДАТКУВАННЯПІДПРИЄМСТВ
1) Загальнасистема оподаткування:
- податокна прибуток
- податокз доходів фізичних осіб
- податкина майно
- ресурсніплатежі
- податокна додану вартість
2) Спрощенасистема оподаткування
ЗАГАЛЬНА СИСТЕМАОПОДАТКУВАННЯ
Система оподаткування вУкраїні складається з двох підсистем:
— загальнодержавних податків і зборів;
— місцевих податків і зборів.
До загальнодержавних податківі зборів належать:
- податок на додану вартість;
- акцизний збір;
- податок на прибуток підприємств;
- податок з доходів фізичних осіб;
— мито;
- державне мито;
- плата за землю;
- рентні платежі;
- податок на промисел;
- плата за торговий патент;
- податок з власників транспортнихзасобів та інших самохідних машин і механізмів;
- збір за геологорозвідувальні роботи,що проводяться за рахунок Державного бюджету;
- збір за спеціальне використанняприродних ресурсів;
- збір за забруднення навколишньогосередовища;
- збір на загальнообов'язкове державнесоціальне страхування;
- збір на обов'язкове державнепенсійне страхування;
- збір на розвиток виноградарства,садівництва і хмелярства;
- фіксований сільськогосподарськийподаток;
- єдиний податок для суб'єктів малогобізнесу та інші.
Місцевими податками є:
- податок з реклами;
- комунальний податок.
До місцевих зборів належать:
- збір за припаркуванняавтотранспорту;
- ринковий збір;
- збір за видачу ордера на квартиру;
- курортний збір;
- збір за участь у бігах на іподромі;
— збір за виграш у бігахнаіподромі;
— збір з осіб, які берутьучасть у грі на тоталізаторі на іподромі;
- збір за право використання місцевоїсимволіки;
— збір за право проведеннякіно- та телезйомок;
— збір за проведеннямісцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
— збір за видачу дозволу нарозміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
- збір з власників собак.
ПОДАТОК НА ПРИБУТОК
 
Платниками податку є:
— із числа резидентів — суб'єкти господарської діяльності,бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, якіздійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України,так і за її межами, а також Їх філії, відділення та інші відокремленіпідрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на територіїіншій, ніж платник податків, територіальної громади.
— із числа нерезидентів — фізичні або юридичніособи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходиіз джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, щомають дипломатичний статус або Імунітет згідно з міжнародними договорамиУкраїни або законом.
— постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи ізджерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функціїщодо таких нерезидентів або їх засновників    Оподатковуваний прибуток, якийрозраховується шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітногоперіоду на суму скоригованих валових витрат платника податків на сумускоригованих амортизаційних відрахувань       
Термін сплати податку за підсумками кварталу –на протязі 10-ти календарних днів наступних за граничним строком подання декларації.Платіжні доручення подаються до банку до настання терміну платежу
Декларація про прибуток підприємства ідодатки до неї — протягом 40 календарних днів, що настають за останнімкалендарним днем звітного (податкового) кварталу.
Ставка податку на прибутокпідприємства (загальна) 25%
Прибуток = валовий доход –валові витрати – амортизаційні відрахування
Валовий дохід — цезагальна сума доходу підприємства від усіх видів діяльності, отриманого(нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній абонематеріальній формах як на території України, так і за її межами.
Дата збільшення валовогодоходу (першаподія):
- датазарахування коштів від покупця на поточний рахунок підприємства в оплатутоварів (робіт, послуг); дата оприбуткування готівки у касу підприємства;
- Датавідвантаження продукції (товарів); Дата фактичного надання результатів робіт(послуг)
Валовий дохідвключає доходи від:
— продажутоварів (робіт та послуг), у томі числі допоміжних та обслуговуючих виробництв,що не має статусу юридичної особи, цінних паперів (крім їх випуску тапогашення)
— здійсненнябанківських, страхових операцій, торгівлі валютними цінностями, ціннимипаперами, борговими зобов’язаннями та вимогами
— товарообміннихоперацій
— спільноїдіяльності та у вигляді дивідендів від нерезидентів, процентів, рояльті,володіння борговими вимогами, а також від здійснення операцій лізингу (оренди)
— доходи, невраховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, тавиявлені у звітному періоді
— доходи від інших джерел(суми безповоротної фінансової допомоги; суми штрафів, пені,неустойки, одержаних за рішенням сторін або суду, арбітражного чи третейськогосуду; сума коштів страхового резерву, який використаний не за призначенням).
Валові витрати- це сума будь-яких витрат підприємства угрошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюють як компенсаціювартості товарів (робіт, послуг), які купують для використання у власнійгосподарській діяльності.
Дата збільшення валовихвитрат (перша подія):
- датасписання коштів з поточного рахунку підприємства на оплату товарів (робіт,послуг); дата видачі готівки з каси підприємства;
- датаоприбуткування продукції (товарів); дата фактичного отримання результатів робіт(послуг).
Валові витрати включають витрати:
— суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній абонематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які купуються, виготовляються для їх наступного використання у власнійгосподарській діяльності;
— суми будь-яких витрат, сплачених або нарахованих протягом звітного періоду узв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції(робіт, послуг), охороною праці;
— витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічнепереоснащення та інші види поліпшення основних фондів, у сумі, що не перевищує10 % сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітногороку. Витрати, що перевищують вказану суму, відносять на збільшують балансову вартістьгруп основних фондів пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп напочаток розрахункового кварталу;
— суми внесених або нарахованих податків, зборів (загальнодержавних і місцевих),установлених Законом України «Про систему оподаткування»;
— суму перевищення балансової вартості запасів покупних товарів, матеріалів,сировини, комплектувальних виробів та напівфабрикатів на складах, унезавершеному виробництві та залишках готової продукції на початок звітногокварталу над їхню балансову вартість на кінець того самого звітного кварталу;
— суми витрат, не включених до складу валових витрат минулих звітних податковихперіодів у зв'язку з утратою або псуванням документів чи з допущенням помилок урозрахунках податкового зобов'язання, виявлених у звітному податковому періоді;
— інші витрати.
На дозволяється включати до складу валових витрат платника податку таківитрати не пов'язані з веденням господарської діяльності
Амортизація основних фондів і нематеріальних активів — це поступове віднесення витрат на їхпридбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибуткуплатника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.
ЗаконУкраїни «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачив поділ основнихфондів на чотири групи:
1- будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, вартістькапітального поліпшення землі;
2-автомобільний транспорт та запасні частини до нього; меблі; побутові,електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторськеобладнання та офісне устаткування;
3- будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 та 4;
4- електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного обробленняінформації, їх програмне забезпечення, телефони, мікрофони і рації, вартість якихперевищує вартість малоцінних товарів.
Длярозрахунку амортизаційних відрахувань необхідно знати балансову вартість групосновних фондів і норму амортизації.
Сумуамортизаційних відрахувань розрахункового кварталу визначають шляхом множеннябалансової вартості груп основних фондів на початок розрахункового кварталу нанорму амортизації.
Балансовавартість груп основних фондів на початок розрахункового кварталу розраховуютьза такою формулою:       Б 1 = Б0 + П0 – В0 – А0, де Б1,Б0 — балансова вартість групи відповідно на початок розрахункового кварталу іна початок кварталу, що передував розрахунковому; П0 — сума витрат на придбанняОФ, здійснення капремонту та інших поліпшень ОФ, що підлягають амортизаціїпротягом кварталу, що передував розрахунковому; В0 — сума виведених зексплуатації Оф протягом кварталу, що передував розрахунковому; А0 — сумаамортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передуваврозрахунковому.
Згідно з чиннимзаконодавством норми амортизації встановлюються у відсотках до балансовоївартості кожної з груп основних засобів.
по основним засобамвиготовленим до 1.01.04. (на квартал)
1 група – 1,25 %; 2 група –6,25 %; 3 група – 3,75 %;      4 група – 15 %
по основним засобам виготовленим з1.01.04. (на квартал)
1 група – 2 %;    2 група –10 %; 3 група – 6 %;   4 група – 15 %
 
ПОДАТОК З ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХОСІБ
Платниками податку є фізичніособи
— резиденти, які єгромадянами України, або особами без громадянства, які постійно проживають вУкраїні й отримують доходи як із джерел походженням з території України, так із-за кордону,
— неризиденти — громадяниінших держав, але одержують доходи з джерел їх походження з території України.
Об'єктом оподаткування резидента є: загальниймісячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, якийвизначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу насуму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походженняз України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземнідоходи.
Ставка податку15% від об'єкта оподаткування.
Податковасоціальна пільга — це економічна категорія, яка дозволяє зменшити щомісячнийоподатковуваний дохід на встановлену законодавством суму.
Податкова соціальна пільга застосовується до доходу(заробітна плата) розмір якого не перевищує суми місячного прожитковогомінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податковогороку, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 грн. Податкова соціальнапільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір.
Розмірсоціальних пільг:
а) у розмірімінімальній заробітній плати, встановленій на 1 січня звітного податкового рокудля будь-якого платника податку, що має право на соціальну пільгу;
б) у розмірі 150% мінімальноїзаробітної плати — для самотній матирі (батька) — у розрахунку на кожну дитинувіком до 18 років; для батьків, які утримує дитину-інваліда — у розрахунку накожну дитину віком до 18 років; для батьків, які мають трьох чи більше дітейвіком до 18 років — у розрахунку на кожну дитину; є вдівцем або вдовою; єчорнобильцем 1 або 2 категорії; є учнем, студентом, аспірантом, ординатором,військовослужбовцем строкової служби; є інвалідом І або II групи, у тому числіз дитинства.
в) у розмірі 200% мінімальноїзаробітної плати — для Героїв України, Героїв, учасників бойових дій під часДругої світової війни; колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місцьпримусового утримання під час Другої світової війни; особою, яка перебувала наблокаді території колишнього Ленінграда.
Прожитковий мінімум працездатних осіб на 2008р.:
з 1 січня – 633грн., з 1 квітня – 647 грн., з 1 липня – 649 грн., з 1 жовтня – 669 грн.
Розмірмінімальної заробітної плати на 2008р.:
з 1 січня — 515грн., з 1 квітня – 525 грн., з 1 жовтня – 545 грн., з 1 грудня – 605 грн.
В впродовж 2008року податкова соціальна пільга застосовується до заробітної плати, якщо граничнийрозмір такої місячної нарахованої заробітної плати неперевищує 890 грн.
633 грн. * 1,4 =886,2 ≈ 890
Розмір податковоїсоціальної пільги на протязі всього 2008 року:
100% — 257 грн. 50 коп.        150% — 386 грн. 25 коп., 200% — 515 грн.
Податковийкредит — сума чи вартість витрат, понесених платником податку-резидентом у зв'язку зпридбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів-фізичних або юридичних осібпротягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість таакцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загальногорічного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року.
При нарахуванні доходів убудь-яких негрошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартістьтакого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт,який розраховується за такою формулою: К = 100: (100 — Сп), де К — коефіцієнт; Сп — ставка податку,встановлена для таких доходів на момент такого нарахування.
ПОДАТКИ НА МАЙНО
 
Земельний податок
Суб'єктом плати (податку) заземлю (платником)є власник земельної ділянки або землекористувач, утому числі орендар.
Об'єктом плати(податку) за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яказнаходиться у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Підставоюнарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.
Сплата земельного податкупочинається з дня виникнення права власності або права користування земельноюділянкою. Виробники сільськогосподарської та рибної продукції і громадянисплачують земельний податок рівними частинами у два строки — до 15 серпня та до15 листопада, а всі інші платники – щомісячно до 30 числа наступного за звітниммісяця.
Податкова звітність щодо земельного податкускладається за формами та в порядку, що регулюється законодавством. До складузазначених звітних форм входять: зведений розрахунок суми земельного податку;шість додатків, що розшифровують узагальнені показники Зведеного розрахункущодо окремих земельних ділянок кожної категорії земель.
а) земельний податок, поземлям грошову оцінку яких проведено
Сума податку = Пз * Го * Ст *Кц
Нз – площа земельної ділянки,м2, га.
Го – грошова оцінка земельноїділянки, грн. / м2, грн. / га
Ст – ставка податку увідсотках до грошової оцінки, %
Кц – коефіцієнт, якийвикористовується залежно від цільового призначення земельної ділянки
б) земельний податок, поземлям грошову оцінку яких не проведено
Сума податку = Пз * Ст * Кц *Кб * Кк * Км / 100
Нз – площа земельної ділянки,м2
Ст – ставка податку, коп. / м2,
Кц – коефіцієнт, якийвикористовується залежно від цільового призначення земельної ділянки
Кб – коефіцієнт індексаціїставок земельного податку, який встановлюється Законом “Про державний бюджет”на 2008 р. 3,1
Кк – коефіцієнт індексаціїставок земельного податку, для населених пунктів віднесених до курортних
Км — коефіцієнт індексаціїставок земельного податку, який встановлюється місцевими органами влади
Податок звласників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів
Платниками податку з власників транспортнихзасобів є підприємстві установи та організації, які є юридичними особами,іноземні юридичні особи, і також фізичні особи, які мають зареєстровані вУкраїні власні наземні і водні транспортні засоби.
Об'єктамиоподаткування податком з власників транспортних засобів є наземній транспортні засоби, крім залізничного і трамвайного рухомого потягу та їх частині обладнання, та невелика кількість позицій водних транспортних засобів,зазначені в товарних групах 87 та 89 Гармонізованої системи опису та кодуваннятоварів.
Юридичні особи сплачують податокз власників транспортних засобів щоквартально рівними частинами до 15 числамісяця, наступного за звітним кварталом.
Платники податку подають Розрахуноксуми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин імеханізмів до органу державної податкової служби за формою, затвердженоюцентральним податковим органом України, за місцезнаходженням та за місцемпостійного базування транспортних засобів протягом 60 календарних днівпісля останнього календарного дня звітного року, тобто не пізніше 1 березня(а у високосний рік — не пізніше 29 лютого) звітного періоду.
За придбані протягомроку транспортні засоби Розрахунок подається до органу державноїподаткової служби у 10-денний термін після їх реєстрації у відповіднихорганах.
Платником податку з власниківтранспортних засобів Розрахунок може бути надісланий до органу державноїподаткової служби поштою з повідомленням про вручення не пізніше ніж за 10 днів(дата відправлення на поштовому штемпелі) до закінчення граничного терміну,встановленого для подання Розрахунку.
Сумаподатку, що підлягає сплаті, округляється до 1 грн. (менше 50 коп.відкидається, а 50 копійок і більше — округляється до 1 грн.) і розбиваєтьсяплатником податку на 4 рівні частини (кожна по 25 відсотків від загальної сумиподатку підсумкового рядка) та відображається в Розрахунку за поквартальнимитермінами сплати.
Сума податку = Об дв *Ст / 100
Об дв — об’єм двигуна(довжина корпусу водного транспортного засобу)
Ст — ставка податку в грн. за100 см3 об’єму двигуна чи 1 см довжини корпуса

РЕСУРСНІ ПЛАТЕЖІ
 
Збір за використання водних ресурсів
Платники збору — підприємства, установи таорганізації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, іншівідокремлені підрозділи, а також громадяни — суб'єкти підприємницькоїдіяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потребгідроенергетики і водного транспорту
За спеціальневикористання водних ресурсів стягується за використання води з водних об'єктів,що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв, і скидання в нихзворотних вод; за користування водами для потреб гідроенергетики; закористування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій; дляпідприємств водного транспорту — за користування водою під час експлуатаціїводних шляхів
Обсяг використаної води визначається на підставі спеціальнихдозволів, виданих органами державної влади; первинних документів, якіпідтверджують використання води; документів оперативного обліку, в якихзафіксовані показники вимірювальних приладів; договір на поставку води;нормативних документів, які визначають нормативи збору; затвердженими лімітамивикористання водних ресурсів
Сума збору = Об в * Нз / 100
Об в – обсяг використаноїводи
Нз — норматив збору в коп. за1 м3 використаних водних ресурсів
За понадлімітне використанняводних ресурсів плата береться в п’ятикратному розмірі.
Збір за забруднення навколишнього середовища:
Платники збору — суб'єкти підприємницькоїдіяльності, незалежно від форм власності; бюджетні, громадські та іншіпідприємства, установи та організації; постійні представництва нерезидентів,які отримують доходи в Україні: громадяни, які здійснюють на території Україниі в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зонивикиди та скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище тарозміщення відходів
Об’єктомоподаткування є: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовинстаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовинбезпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів
Для стаціонарних джерел забруднення- обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря абоскидаються безпосередньо у водний об'єкт, та обсяги відходів, що розміщуються успеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах; для пересувних джерелзабруднення — обсяги фактично використаних видів пального, в результатіспалення яких утворюються забруднюючі речовини
Первинні документи, якіпідтверджують кількість фактично використаного палива, скидів, відходів,нормативні документи, які визначають нормативи збору та коригуючи коефіцієнти,довідка про встановлені ліміти органом державної влади за місцем реєстраціїплатника збору, матеріально-сировинні баланси виробництва
Коефіцієнти переводу
— літрів пального вкілограми: бензин — 0,74 кг/ л; дизпалива — 0,82 кг/ л
— м3 побутовихвідходів (відходів 4 класу) в тонни  — 0,21 т/ м3
а) за викиди пересувнимиджерелами забруднення
Сума збору = О п * Нз * Кнас* Кф
Оп – обсяг використанопального, тонни.
Нз – норматив збору за тонну,грн./т.
Кнас – коригуючий коефіцієнт,який враховує чисельність жителів населеного пункту
Кф – коригуючий коефіцієнт,який враховує народногосподарське значення населеного пункту
б) за розміщення відходів
Сума збору = О в * Нз * Кр *Ко
Ов – обсяг розміщенихвідходів, тонни
Нз – норматив збору за тоннувідходів, грн./ т.
Кр — коригуючий коефіцієнт,який враховує розташування місця розміщення відходів
Ко — коригуючий коефіцієнт,який враховує характер місця розміщення відходів
За понадлімітне розміщеннявідходів плата береться в п’ятикратному розмірі.
Норматив збору починаючі з 2006 року індексується, обчислюєтьсяшляхом добутку базових нормативів збору, затверджених додатком 1 до Порядку, зурахуванням коефіцієнту 2,373, на коефіцієнт індексу споживчих цін (індексінфляції) за 2006 рік — 1,116 та на коефіцієнт індексу споживчих цін (індексінфляції) за 2007 рік — 116,6%. 2.373 * 1,116 * 1,166 = 3,088/>
 
ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ
 
Звітний(податковий) період – період, в якому платник податку зобов’язанийвиконати розрахунки податку і сплатити його в бюджет.
Податковезобов’язання– загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітномуперіоді.
Податковийкредит– сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язаннязвітного періоду. Податковий кредит звітного періоду складається з сумподатків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку зпридбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валовихвитрат виробництва і основних фондів, або нематеріальних активів, що підлягаютьамортизації.
Бюджетневідшкодування– сума, яка повинна бути повернена платнику податку з бюджету у зв’язку злишком сплати податку.
Податкованакладна– документ, який дає право покупцю, зареєстрованому як платник ПДВ, навключення до податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ.
Платникиподатку
1.Особи, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) яких протягом будь-якого періоду з останніх 12календарних місяців перевищував 300 тис. грн.
2. Особи, які відповідають за внесення податкудо бюджету за об'єктами оподаткування на залізничному транспорті, що визначеніу порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
3. Особи, які надають послуги зв'язку іздійснюють консолідований облік доходів і витрат, пов'язаних з наданням такихпослуг та отриманих (понесених) іншими особами, які знаходяться в їхпідпорядкуванні.
4.Особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України абоотримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживанняна митній території України, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих якплатники податку, у випадку коли вони ввозять (пересилають) товари (предмети) вобсягах, що не підлягають оподаткуванню згідно із законодавством.
Об’єкт оподаткування:
1. Операції зпродажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числіоперації з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) таоперації з передачі права власності на об'єкти застави позичальникові(кредиторові) для погашення кредиторської заборгованості заставника.
2. Операції з увезення (пересилання) товарівна митну територію України й отримання робіт (послуг), що надають нерезиденти,для їх використання або споживання на митній території України, у тому числіоперації з увезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), заставита іпотеки.
3. Операції з вивезення (пересилання) товарівза межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їхспоживання за межами митної території України        
Ставки податку 20% — 0%
Строки сплати: на протязі 10-ти календарних днів наступних за граничнимстроком подання декларації; під час митного оформлення (за винятком випадківвидачі податкового векселя)
Строки подачі податкової декларації зподатку на додану вартість і додатки до неї – протягом 20 або 40 календарнихднів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяцяабо кварталу.
Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарiв (робiт, послуг)вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого вiдбуваєтьсябудь-яка з подiй, що сталася ранiше:
— дата зарахування коштiв вiд покупця (замовника) на банкiвський рахунок платникаподатку як оплата товарiв (робiт, послуг), що пiдлягають поставцi, а в разiпоставки товарiв (робiт, послуг) за готiвковi грошовi кошти — дата їхоприбуткування в касi платника податку, а при вiдсутностi такої — датаiнкасацiї готiвкових коштiв у банкiвськiй установi, що обслуговує платникаподатку;
— дата вiдвантаження товарiв, а для робiт (послуг) — дата оформлення документа,що засвiдчує факт виконання робiт (послуг) платником податку.
Право на податковий кредитвиникає при дотриманні таких вимог: особа зареєстрована як платник ПДВ; вартістьпридбаних товарів, робіт, послуг включається до складу валових витрат абопідлягає амортизації; придбані товари, роботи, послуги використовуються вопераціях, що оподатковуються ПДВ; є податкова накладна або вантажна митнадекларація, що підтверджують факт сплати ПДВ.
Датоювиникнення права платника на податковий кредитє перша дата з двох подій:
- дата списання коштів із банківськогорахунку платника податків на оплату товарів;
— дата одержання податковоїнакладної, що засвідчує факт придбання платником товарів.
ПДВ = Податкове зобов'язання- Податковий кредит
СПРОЩЕНА СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ
 
Cпрощенасистема оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малогопідприємництва:
— фізичнихосіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичноїособи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом рокуперебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції(товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;
— юридичнихосіб — суб'єктів підприємницької діяльності будь-якоїорганізаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньообліковачисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізаціїпродукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Середньообліковачисельність працюючих для суб'єктів малого підприємництва визначається заметодикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх йогопрацівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, атакож працівників представництв, філіалів, відділень та інших відособлених підрозділів.
Виручкоювід реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактичноотримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та)в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Уразі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою від реалізаціївважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їхзалишковою вартістю на момент продажу.
Суб'єктималого підприємництва — фізичні особи мають право самостійно обрати спосібоподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплатуєдиного податку.
Якщофізична особа — суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видівпідприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку,нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищуєвстановленої максимальної ставки.
Якщоплатник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використаннямнайманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї,ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу.
Суб'єктпідприємницької діяльності — фізична особа, яка сплачує єдиний податок,звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування додержавних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної платипрацівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів йогосім'ї.
Длясуб'єктів малого бізнесу — юридичних осіб можливе застосування двох системоподаткування:
— загальна система оподаткування;
— спрощена система оподаткування (за єдиним податком).
Загальнасистемаоподаткування, яку використовують без будь-яких застережень, включає сплатуподатку на прибуток, податку на додану вартість, акцизного збору та іншихподатків і зборів.
Суб'єкт підприємницької діяльності — юридична особа, яка перейшла на спрощенусистему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступнихставок єдиного податку:
— 6%суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахуванняакцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із ЗакономУкраїни «Про податок на додану вартість»;
-10% суми виручки від реалізаціїпродукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разівключення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Підприємства,які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не маютьправа застосовувати інший спосіб розрахунків за операціями з реалізації, крімготівкового та безготівкового розрахунків коштами.
ВідділенняДержавного казначейства України наступного дня після надходження коштівперераховують суми єдиного податку у таких розмірах:
— до Державного бюджету України – 20%;
— до місцевого бюджету – 23%;
— до Пенсійного фонду України – 42%;
— на обов'язкове соціальне страхування – 15% (у тому числі до Державного фондусприяння зайнятості населення – 4%) для відшкодування витрат, які здійснюютьсявідповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, атакож витрат, зумовлених народженням та похованням.
Дляпереходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малогопідприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби замісцем державної реєстрації. Заява подається не пізніше ніж за 15 днів допочатку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умовисплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попереднійзвітний (податковий) період.
Рішенняпро перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бутиприйняте не більше одного раза за календарний рік.
Органдержавної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих дніввидати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надатиписьмову мотивовану відмову.
Суб'єктмалого підприємництва — юридична особа зобов'язана вести Реєстр виданих таотриманих податкових накладних.
Суб'єктмалого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видівподатків і зборів (обов'язкових платежів): податку на додану вартість, крімвипадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдинимподатком за ставкою 6 відсотків; податку на прибуток підприємств; податку надоходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб'єктів малого підприємництва);плати (податку) за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів;збору на обов'язкове соціальне страхування; комунального податку; податку напромисел; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору за видачудозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; внесків до Державногофонду сприяння зайнятості населення; плати за патенти.
Не можуть бути платниками єдиного податку:
— суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України«Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» в частиніпридбання спеціального патенту;
— довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні танебанківські фінансові установи;
— суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, щоналежать юридичним особам — учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не єсуб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;
— фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які займаютьсяпідприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлюлікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;
— спільну діяльність.
Відповіднодо чинного законодавства, існує три системи оподаткування приватнихпідприємців:
- спрощенасистема оподаткування приватних підприємців (єдиний податок);
- оподаткуванняза фіксованим податком;
- традиційнасистема оподаткування.
 
Порівняльна характеристика систем оподаткування приватних підприємцівПоказники Єдиний податок Фіксований податок Традиційна система оподаткування
Сфера
застосування Будь-які види діяльності, крім торгівлі лікеро-горілчаними і тютю-новими виробами і пально-мастильним матеріалами, підприємницької діяльності у сфері грального бізнесу Діяльність із продажу товарів надання супутніх такому продажу послуг на ринках, крім торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами
Необмежена
  Розмір податку  Від 20 до 200 грн. на місяць. Розмір єдиного податку збільшують на 50% за кожного най-маного працівника, який бере участь у підприєм-ницькій діяльності Від 20 до 100 грн. на місяць. Розмір фіксованого податку збільшують на 50% за кожного найманого працівника, який бере участь у підприємницькій діяльності 15% від суми сукупного чистого доходу
Умови застосування
 
1. Кількість осіб, які перебувають з приватним підприємцем у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, не повинна перевищувати 10.
2. Розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не повинен перевищувати 500 тис. грн.
1. Кількість осіб, які перебувають із приватним підприємцем у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, не повинна перевищувати 5.
2. Приватний підприємець здійснює діяльність із продажу товарів, послуг на ринках і є платником ринкового збору.
3. Валовий доход приватного підприємця від самостійного здійснення підприємницької діяльності чи з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує 7000
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (7000 * 17 = 119000) Ніяких умов законодавством не передбачено Мінімальний термін роботи за обраною системою оподаткування Квартал Місяць не встановлено
Облік дохо
дів і витрат
 
Книга обліку доходів
і витрат за формою
№10
Книга обліку доходів і
витрат за формою
№10 не ведеться
Облік доходів і витрат обов'язково
повинні вести у
Книзі обліку доходів і витрат за формою №10
Податки і
збори, від
сплати яких
звільняють
приватного
підприємця
Звільнені від сплати:
податок з доходів фізик-них осіб; плати на землю; внеску до Фонду соціального страхування у зв'язку з тирчасомвою втратою працездатності; внеску до Фонду загально-обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;- внеску до Фонду соці-ального страхування від нещасних випадків на виробництві та про-фесійних захворювань
України; внесків до Фонду соціального захисту інвалідів; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг
Звільнені від сплати: податку на промисел; збору до Пенсійного фонду; внеску до Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; внеску до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; внеску до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України; плати за торговельний патент; збору за видачу дозволів на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; плати за патенти Не звільняють
Використання РРО
 
РРО
не використовують
 
РРО
не використовують
 
Зобов'язані вико-
ристовувати РРО
на загальних під-
ставах
Використання
КОРО і РК
 
Не використовують
КОРО і РК, крім
випадків реалізації
підакцизних товарів
Не використовують
КОРО і РК, крім
випадків реалізації
підакцизних товарів
Використовують
КОРО і РК, на загальних підставах
ПДВ
  Якщо обсяг оподатко-вуваних операцій до 300 тис. грн. на рік – не є платником ПДВ, якщо обсяг – більше 300 тис. грн. є платниками ПДВ
Не є платниками ПДВ
 
Є платниками ПДВ
на загальних підставах Строки сплати До 20 числа місяця що передує звітному До 20 числа місяця що передує звітному Авансові внески сплачуються до 15.03, 15.05, 15.08, 15.11 Строки подачі звіту До 5 числа місяця наступного за звітним кварталом Декларація протягом 40 календарних днів наступних за звітним кварталом
Встановленодва способи визначення сукупного чистого доходу приватного підприємця, з якогосплачують прибутковий податок:
СД= Дв — Зд;
СД= Дв – Зн
деСД — сукупний чистий доход;
Дв- валовий доход (виручка у грошовому і натуральному вираженні);
Зд- документально підтверджені витрати, безпосередньо пов'язані з одержаннямдоходу;
Зн- витрати, визначені за нормами, передбаченими Інструкцією про прибутковийподаток з громадян.
Підприємецьсамостійно приймає рішення про використання одного з двох способів визначеннясукупного чистого доходу.
Валовимидоходамипідприємця вважаються доходи, які він отримує від здійснення будь-якоїпідприємницької діяльності, пов'язаної з виробництвом, реалізацією товарів,наданням послуг, а також доходи з інших джерел.
Витратами, які зменшують валовийдохід, визнаються витрати, які документально підтверджені та безпосередньопов'язані з отриманням доходу.
Підприємець- фізична особа формує витрати за переліком статті «Валові витрати»,«Амортизація». До декларації про доходи, отримані за звітний період, відносятьсялише прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідаютьфактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі відвизначеного виду діяльності та підтверджені документально.
Лишефакт отримання доходу може бути підставою для включення до валових витратзвітного періоду не всіх видатків, а тільки тієї їх частини, яка прямо цьомудоходу відповідає.
Якщофізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності зареєстрований платникомподатку на додану вартість, то до складу валових витрат такого підприємцявідноситься сума податку на додану вартість, внесена до бюджету (різниця міжсумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту). Якщо витрати, пов'язані з отриманнямдоходу, не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуютьсяподатковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами увідсотках до валового доходу. У разі зміни протягом року доходу підприємця в межах 50% і більшепорівняно з очікуваними, податкові органи здійснюють перерахунок сум податку затермінами сплати, що не настали.
Приостаточному розрахунку суми податку враховують суми плати за патент і сумиавансованих платежів податку, сплачених протягом року.
ОБІГОВІКОШТИ
1. Економічна сутністьобігових коштів
2. Класифікація і принципиорганізації обігових коштів
3. Необхідність і способивизначення потреби в обігових коштах
4. Показники стану оборотнихкоштів
5. Показники ефективностівикористання оборотних коштів
ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ОБІГОВИХКОШТІВ
Дляздійснення власної фінансово-господарської діяльності підприємство повинно матив своєму розпорядженні відповідні виробничі фонди. За характером своєї участі впроцесі виробництва вони поділяються на основні і оборотні.
Оборотніфондиспоживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситьсяна вартість виготовленої продукції.
Оборотні (обігові) активи — це грошові кошти та їх еквіваленти, що необмежені увикористанні, а також інші активи підприємства, призначені для реалізації чиспоживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців із датискладання балансу.
Обігові кошти (оборотний капітал) — це кошти, витрачені на придбаннячи виготовлення оборотних активів підприємства, які необхідні для забезпеченняна підприємства безперервності процесу виробництва і реалізації продукції таотримання прибутку.
Узарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал якоборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань.
Оборотнийкапітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. Напершій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадженнянеобхідних виробничих запасів.
Увиробничій сфері оборотний капітал (обігові кошти) авансується в оборотнівиробничі фонди і фонди обігу.
/>
Рис.1. Склад і розміщення обігових коштів
Функції оборотних активів:
— виробнича — забезпечує безперервність процесу виробництва при постійному процесіформування на підприємстві запасів матеріальних ресурсів;
— платіжно-розрахункова — впливає безпосередньо на стан розрахунків і в цілому на грошовий обіг.
Складоборотних активів — це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондівобігу.
Структураоборотних активів це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів іфондів обігу в загальній сумі оборотних активів.
Накожному конкретному підприємстві склад і структура оборотних активів є різнимиі залежать від типу виробництва, складу витрат на виробництво продукції, щовиготовляється, матеріально-технічного постачання тощо.
КЛАСИФІКАЦІЯ І ПРИНЦИПИОРГАНІЗАЦІЇ ОБІГОВИХ КОШТІВ
Класифікаціяобігових коштів:
1) залежно від участі їх укругообігу коштів:
— оборотні кошти, авансованів оборотні виробничі фонди;
— оборотні кошти, авансованіу фонди обігу.
Такий розподіл оборотнихкоштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер — сферивиробництва і сфери обігу. Що більша питома вага оборотних коштів, розміщених усфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал.
2) за методами планування,принципами організації та регулювання:
— нормовані – визначаються нормативи, щодає можливість забезпечити нормальний процес виробництва та ефективневикористання обігових коштів. До відносяться оборотні кошти у виробничихзапасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишкахготової продукції на складах підприємств;
— ненормовані — за якими нормативи необчислюються (грошові кошти в касі та на рахунках у банку, кредиторськазаборгованість та ін.).
3) залежно від ліквідності:
— абсолютно ліквідні кошти;
— швидко реалізовані оборотні кошти (середньоліквідні);
— повільно реалізовані оборотні кошти (низьколіквідні).
4) залежно від ступеня ризику вкладення капіталу:
— оборотний капітал з мінімальним ризиком вкладення;
— з середнім ризиком вкладення;
— з високим ризиком вкладення.
/>
Рис. 2. Класифікаціяоборотних коштів щодо ступеня ліквідності та ризику вкладення
Практика господарюванняпідтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, нарозрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.
Менш ліквідною частиною зпевним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторськазаборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більшліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованостіщодо відвантаженої продукції.
Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладенняє оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; увиробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Ця частинаоборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягаєвпливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідністьпоточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладанняоборотних коштів.
Ступінь ліквідності в ціломуоборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідноїчастки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.
5) залежно від матеріально-речового утримання:
— предмети праці;
— готова продукція і товари;
— гроші і кошти в розрахунках.
6) за джерелами формування:
— власнікошти — це кошти що постійно знаходяться у підприємстві та строккористування ними не встановлюється;
Мінімальнапотреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власнихджерел:
— статутний фонд (пайові внески членів-засновників, внески іноземних учасників,надходження від емісії цінних паперів);
— відрахування від прибутку;
— цільове фінансування та цільові надходження (з бюджету, галузевих іміжгалузевих позабюджетних фондів);
— приріст сталих пасивів (мінімальна заборгованість із заробітної платипрацівникам, відрахування на обов'язкове пенсійне страхування, на соціальнестрахування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців).
Сталіпасиви — це залучені підприємством кошти, що формально йому не належать, але заприйнятою системою розрахунків постійно перебувають у розпорядженніпідприємства. До сталих пасивів належать: перехідна заборгованість іззаробітної плати, відрахувань у страхові фонди, до бюджету (у межахвстановлених термінів їх сплати), забезпечення майбутніх витрат і платежівтощо.
— залученікошти — це кошти, що надаються підприємствам на визначений строк, післязакінчення якого повинні бути повернені банку.
Напідприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів завідвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готовоїпродукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язаньпостачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додатковихкоштах.
Покритицю проблему практично неможливо та економічно недоцільно, тому підприємствовимушене залучати фінансові ресурси у вигляді короткострокових кредитів банкута інших кредитів, комерційного кредиту.
Призначеннябанківських кредитів — фінансування витрат, пов'язаних із придбанням основних іпоточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшеннямвиробничих запасів, із збільшенням дебіторської заборгованості, податковимиплатежами та іншими зобов'язаннями.
Кредитибанку дають змогу органічно поєднати всі джерела оборотних коштів і справляютьактивний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готовоїпродукції та інших видів матеріальних цінностей.
Комерційнийкредит. Використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупцяі неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідністьвідстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу запродукцію і від споживача замість грошей одержує вексель або інше борговезобов'язання.
Порядокформування джерел створення оборотних активів на підприємствах залежить відформи власності, специфіки організаційної побудови підприємства та іншихфакторів.
Фактичнанаявність власних та прирівнюваних до них джерел формування оборотних активіввизначається за балансом річного звіту підприємства як різниця між підсумкомпершого розділу пасиву балансу та підсумком першого розділу активу балансу.
Організація обігових коштів включає:
- визначенняскладу і структури обігових коштів;
- визначенняпотреби підприємства в обігових коштах;
- визначенняджерел формування обігових коштів;
- розпорядженнята маневрування обіговими коштами;
- відповідальністьза зберігання та ефективне використання обігових коштів.
Принципи організаціїоборотних коштів:
— оперативна самостійність увикористанні оборотних коштів — надання підприємствам самостійності щодорозпорядження, управління оборотними коштами;
— визначення планової потреби тарозміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами — розрахунокоптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервністьпроцесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробканорм тривалої дії та щорічних нормативів).
— коригування розрахованих і чиннихнормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягіввиробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; формзастосовуваних розрахунків.
— раціональна система фінансуванняоборотних коштів — формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів ізалучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий станпідприємства.
— контроль за раціональним розміщеннямі використанням оборотних коштів — проведення аналізу ефективності кругооборотукоштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.

НЕОБХІДНІСТЬ І СПОСОБИВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ В ОБІГОВИХ КОШТАХ
Напрактиці використовується два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий;економічний.
Визначенняпотреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків длякожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщораптово не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умовипостачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого розрахунку нормативщорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми ішвидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічнийметод розрахунку.
Визначенняпотреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування.
Нормуванняоборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають нагосподарську діяльність підприємств. Це:
— умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями (кількістьпостачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількістьнайменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності);
— організація процесу виробництва (тривалість виробничого циклу, характеррозподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції);
— умови реалізації продукції (кількість споживачів готової продукції, їхвіддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, формирозрахунків за відвантажену продукцію).
Нормуванняоборотних активів на кожному підприємстві відбувається відповідно до кошторисівзатрат на виробництво і невиробничих потреб, бізнес-плану, який відображає всісторони комерційної діяльності.
Нормаоборотних коштів — це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях.
Нормативоборотних активів — це мінімально необхідна сума грошових коштів, що забезпечуєпідприємницьку діяльність підприємства.
Нормування оборотних коштів здійснюється в такому порядку.
1.Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.
2.Встановлення одноденного витрачення матеріальних цінностей, виходячи зкошторису витрат на виробництво.
3.Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею у грошовому вираженніпроводиться множенням одноденних витрат у грошовому вираженні на відповіднунорму запасу в днях.
4.Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, напідприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.
5.Визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів дляпідрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності тавиготовляється продукція.
У разі заниження розміруоборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі,зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів ізаборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.
Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадженнянадмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створенняумов для використання оборотних коштів не за призначенням.
Значення нормування оборотних коштів:
1)правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність ібезперебійність процесу виробництва;
2)нормування оборотних коштів дає змогу їх ефективного використання;
3)від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання планувиробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності;
4)обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії,мінімізації ризику підприємницької діяльності.
 
ПОКАЗНИКИ СТАНУ ОБОРОТНИХКОШТІВ
 
Стан оборотних коштівхарактеризується наявністю їх на певну дату.
Порівняння фактичноїнаявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишоквласних оборотних коштів.
Брак власних оборотних коштів означає перевищеннянормативу оборотних коштів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути звини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умовгосподарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчаснефінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихота з інших причин.
Основними причинами бракувласних оборотних коштів можуть бути: погана робота маркетингової служби;невиконання планів прибутку; слабка відповідальність підприємств за формуванняі збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання; несвоєчаснефінансування приросту нормативу оборотних коштів; наявність дебіторськоїзаборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.
Брак власних оборотних коштівможе виникати у зв'язку зі значним підвищенням цін у результаті інфляційнихпроцесів.
Надлишок власних оборотнихкоштівстворюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів понадвизначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потребвиробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плануприбутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження(отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповноговикористання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.
Перевищення нормативуоборотних коштів може бути виправданим у разі перевиконання плану випускупродукції, але темпи зростання нормативних запасів не повинні випереджатитемпів зростання обсягу виробництва.
За сучасних умовгосподарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичноїнаявності власних оборотних коштів над нормативом — явище в господарськійдіяльності підприємств досить рідкісне.
Порівнюючи на певну датурізних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів, можна судити проабсолютну зміну їхніх величин.
Показник, що характеризуєстан оборотних коштів — коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів умайні підприємства (Кр.в.) — визначається як відношення вартостіоборотних коштів до вартості майна підприємства:
/>,
де Фн — фактична наявність(вартість оборотних коштів, грн.);
М — вартість майнапідприємства, грн.
Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштівпоказує, яку частку у майні підприємства вони займають. Залежно від типувиробництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Алебажано, щоб вона забезпечувала можливість ритмічного, безперебійноговиробництва і, у разі необхідності, швидкої ліквідності оборотних активів.
Наявність власних оборотнихкоштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф.1та рядка 330 і підсумком І розділу активу балансу Ф.1 та рядка 300.

ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ
Для характеристикиефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітніпоказники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюєтьсяв днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємстваздійснюють один оборот.
О = С * Д / Р,
де О — термін обертанняоборотних коштів, днів;
С — середні залишкинормованих оборотних коштів, грн.;
Д — тривалість періоду, заякий обчислюється обертання, днів;
Р — обсяг реалізаціїпродукції, грн.
Тривалість обертання коштів — це синтетичний показник, здатний відображати одночасно результат процесуматеріального відтворення — обсяг реалізації створених товарів і наданих послугза даний період — і ефективність використаних у цьому процесі матеріальнихзасобів і коштів. За сучасних умов він може використовуватись на рівніпідприємств і на макрорівні для розробки комплексних економічних програм.
Обертання оборотних коштівобчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання зплановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіхнормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їх статей.
Унаслідок прискоренняобертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, щообраховується множенням фактичного одноденного обсягу реалізації продукції надні прискорення обертання оборотних коштів.
Для характеристикиефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнтобертання, що визначається за формулою:

Ко = Р / С,
де Ко — коефіцієнт обертанняоборотних коштів;
Р — обсяг реалізованоїпродукції, грн.;
С — середні залишкинормованих оборотних коштів, грн.
Цей показник характеризуєкількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Що більше оборотівздійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.
Коефіцієнт завантаження оборотних коштівобчислюється за такого формулою:
Кз = С / Р,
де Кз — коефіцієнтзавантаження оборотних коштів, коп.
Він характеризує величинуоборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштівприпадає на 1 грн. реалізованої продукції, тим ліпше вони використовуються.
Для характеристики ефективностівикористання оборотних коштів може використовуватися коефіцієнт ефективності.Він обчислюється за формулою:
Ке = П / С,
де Ке — коефіцієнтефективності оборотних коштів, коп.;
П — прибуток від реалізаціїтоварної продукції, грн.
Цей показник характеризує,скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів. Що більший він, тоефективніше використовуються оборотні кошти.
Поліпшення використанняоборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можнадосягти через:
1) скорочення виробничихзапасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлюта прямі економічні зв'язки з постачальниками;
2) прискорення обертанняоборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалихтоварно-матеріальних цінностей.
Поліпшення використанняоборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.
Абсолютне вивільненняоборотних коштів — це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попередньогоперіоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації)..
Відносне вивільненняоборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство зтією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановомуроці збільшує обсяг виробництва.
За нинішніх умов господарюваннячерез інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотнихкоштів.
фінанси грошовий прибутокоподаткування обіговий

КРЕДИТУВАННЯПІДПРИЄМСТВ
 
1. Необхідність і сутькредитування підприємств
2. Функції кредиту.
3. Форми та види кредитів.
4. Принципи банківського кредитування.
5. Умови і порядок отриманнябанківського кредиту.
6. Порядок погашення банківськогокредиту.
7. Суть факторингових операцій, їхкласифікація.
 
НЕОБХІДНІСТЬ І СУТЬКРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ
 
Кредитні відносинипередбачають наявність, з одного боку, тимчасово вільних грошових капіталів,власники яких готові позичити їх на відповідний термін під процент, а з другогобоку – підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничійдіяльності.
Кредит виник спочатку якявище випадкове, зумовлене особливими відносинами між товаровиробниками: колипродавцеві потрібно було продавати товар, а у покупця не було грошей, щоб йогокупити.
Економічні відносини міжсторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування неюта її повернення. У цих відносинах беруть участь дві сторони (суб’єкти):позичальник і кредитор. Грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти,стосовно яких укладається угода позички, є об’єктом кредиту.
Кредит — це економічні відносини між юридичнимита фізичними особами, а також державами з приводу отримання позики в грошовійабо товарній формі на засадах повернення, строковості, платності.
Виникнення і функціонуваннякредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесувідтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появоюпотреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється несамим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням міжсуб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладаннякредитної угод.
Об’єктивна необхідністькредитуобумовлена особливостями кругообігу капіталу:
— постійне створення грошових резервіві виникнення тимчасових додаткових потреб в них;
— різна тривалість обороту коштів врізних господарства;
— тісне переплетіння готівкового ібезготівкового обігу коштів;
— відокремлення капіталу в рамкахекономічних суб’єктів.
В процесі кругообігу капіталувільні ресурси, що вивільняються в одних господарських ланках, можуть бутивикористані в інших. Різниця в тривалості циклу виробництва і реалізаціїпродукції, в швидкості обороту вимагає залучення кредитів для забезпеченнябезперервного процесу виробництва.
За браком власних оборотнихкоштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів такомерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати обороткоштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створеннязайвих запасів сировини й матеріалів.
Важлива роль кредиту ворганізації оборотного капіталу підприємств, що мають сезонні умови постачання,виробництва та реалізації. Кредит їм потрібен для формування тимчасовихзапасів.
Величина виробничих запасівпідприємств постійно коливається в залежності від строків надходження сировиниі матеріалів. Величина залишків готової продукції і необхідних підприємствугрошових коштів також залежить від умов поставки, строків отримання платежіввід покупців і оплати рахунків постачальників, строків виплати, заробітноїплати тощо. Тому, незважаючи на рівномірний процес виробництва, у підприємствнесезонних галузей в процесі господарської діяльності виникають потреби вдодаткових коштах. ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ
 
Перерозподільча функція. Кредитвиступає в ролі стихійного регулятора економіки, забезпечуючи задоволенняпотреб господарюючих суб’єктів в додаткових фінансових ресурсах.
Економія витрат обігу. Розривв часі між надходженням і витрачанням грошових коштів суб’єктів господарюванняможе визначити не тільки надлишок, а й нестачу фінансових ресурсів. Саме томушироке розповсюдження отримали позики на поповнення тимчасової нестачіоборотних коштів, які забезпечують істотне прискорення обігу капіталу, а отже,економію загальних витрат обігу.
Прискорення концентрації капіталу.Процес концентрації капіталу є необхідною умовою стабільності розвиткуекономіки і метою будь-якого господарюючого суб’єкта. Реальну допомогу в цьомуздійснюють позикові кошти, які дозволяють істотно розширити масштаб виробництваі таким чином забезпечити додаткову масу прибутку.
Обслуговування товарообороту. Кредитактивно впливає на прискорення товарного і грошового обігу витісняючи з ньогоготівкові гроші… Використання безготівкових розрахунків спрощує і прискорюємеханізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках.
Прискорення науково-технічного прогресу.За рахунок фінансових ресурсів відбувається фінансування діяльностінауково-технічних організацій, наукових центрів, що сприяє ефективностіінноваційних процесів.

ФОРМИ ТА ВИДИ КРЕДИТІВ
 
Форми кредиту:
- грошова — гроші єзагальним еквівалентом при обміні товарних вартостей, універсальним засобомобігу і платежу;
- товарна— використовується коли покупціодержують товари чи послуги з відстрочкою платежу, при оренду майна, прокатіречей;
- змішана — кредит бувнаданий в формі товару, а повернений – грошима, або навпаки (наданий грошима, аповернений в формі товару).
Кредитор, що надав товар звідстрочкою платежу, потребує повернення кредиту в грошовій формі.
Види кредиту:
Комерційний кредит – це товарна форма кредиту,яка оформлюється за допомогою векселів. Об’єктом комерційного кредиту можутьбути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцемнадається відстрочка платежу.
Погашення комерційного кредитуможе здійснюватись шляхом:
- сплатиборжником за векселем;
- передачівекселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банківта інших кредитних установ);
- переоформленнякомерційного кредиту на банківській.
Лізинговий кредит – це відносини міжюридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуютьсяукладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту при цьомуоб’єктом лізингу є різне рухоме та нерухоме майно. Суб’єктами лізингу можутьбути лізингодатель (суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу іздає його в оренду), користувач (суб’єкт, що домовляється з лізингодателем пронабуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановленихлізинговою угодою межах), виробник (підприємство, які здійснюють виробництвоабо реалізацію товарно-матеріальних цінностей).
Іпотечний кредит – це кредитів під заставунерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки абоспеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можутьбути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки, абомають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користьпозичальника.
Споживчий кредит – кредит, який надаєтьсятільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України напридбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і якійповертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитногодоговору. Строк кредиту встановлюється в залежності від цілей об’єкта кредитування,розміру позики, платоспроможності позичальника.
Бланковий кредит надається комерційнимибанками тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видівзабезпечення – тільки під зобов’язання повернути кредит) із застосуванням підвищеноїпроцентної ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашеннякредиту і перевірений авторитет у банківських колах.
Консорціумний кредит – може надаватисяпозичальнику банківським консорціумом, коли необхідна сума кредиту не може бутизабезпечена одним кредитором, такими способами:
- шляхомакумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданнямкредитів суб’єктам господарської діяльності;
- шляхомгарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків(кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті);
- шляхомзміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунокзалучення інших банків для участі в консорціумній операції.
Державний кредит – вид кредиту, при якому одниміз суб'єктів кредитних відносин (як правило, позичальником) виступає держава.
Міжнароднийкредит – вид кредиту, що обслуговуєрух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.
Банківський кредит надається суб’єктамкредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах,передбачених кредитним договором. Основними з них є: забезпеченість,повернення, строковість, платність та цільова направленість.
Класифікація банківськихкредитів:
1. Застроками користування:
-  короткострокові (до одногороку);
-  середньострокові (до трьохроків);
-  довгострокові (понад трьохроків)
2. Зазабезпеченням:
-  забезпечені заставою (майном,майновими правами, цінними паперами);
-  гарантовані (банками,фінансами чи майном третьої особи);
-  з іншим забезпеченням(поручительство, свідоцтво страхової організації);
-  незабезпечені (бланкові).
3. Заступенем ризику:
-  стандартні кредити;
-  кредити з підвищеним ризиком.
4. Заметодами надання:
-  у разовому порядку;
-  відповідно до відкритої кредитноїлінії;
-  гарантовані (заздалегідьобумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання).
5. Застроками погашення:
-  водночас;
-  у розстрочку;
-  достроково (за вимогоюкредитора, або за заявою позичальника);
-  з регресією платежів;
-  після закінчення обумовленогоперіоду (місяця, кварталу).
6. Завідсотковою ставкою:
-  кредити з плаваючоювідсотковою ставкою;
-  кредити з фіксованоювідсотковою ставкою.
7. Завалютою кредитування:
-  кредити національній валюті;
-  кредити в іноземній валюті.
8. Задотриманням строків погашення:
— кредити стандартні – кредитинезалежні від виду забезпечення, строк погашення яких не настав; кредити, заякими своєчасно і в повному обсязі погашається основний борг, включаючикредити, пролонговані у встановленому порядку, але не більше двох разів, іззагальним строком пролонгації не більше 6 місяців.
— кредити нестандартні – кредити,пролонговані більш як 2 рази або з загальним строком пролонгації понад 6місяців; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30днів недостатньо забезпечені кредити.
— кредити сумнівні – простроченідо 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 30 до 60 днів недостатньозабезпечені кредити, а також прострочені від 60 до 180 днів забезпеченікредити.
— кредити небезпечні –прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 180днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені понад 180 днівзабезпечені кредити.
— кредити безнадійні –прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпеченікредити, прострочені понад 180 днів.

ПРИНЦИПИ БАНКІВСЬКОГОКРЕДИТУВАННЯ
 
1. поверненість — необхідність своєчасногоповернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використанняпозичальником;
2. строковість–необхідність повернення кредиту в точно визначений строк, зафіксований вкредитній угоді, або документі, якій її замінює. Якщо підприємство порушуєстроки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовитив повторній видачі кредиту.
3. платність–необхідність повернення не тільки отриманих позикових ресурсів, а й плати (увигляді процента) за право їх використання. Витрати підприємств на оплатувідсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обігу, щозменшує суму оподатковуваного прибутку.
4. забезпеченість–необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при імовірномупорушенні позичальником прийнятих на себе зобов’язань;
5. цільовийхарактер – цільовевикористання коштів отриманих від кредитора.
6. диференційованийхарактер кредиту – диференційований підхід з боку кредитної установи до різних категорійпотенційних позичальників
УМОВИ І ПОРЯДОК ОТРИМАННЯБАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВидибанківського обслуговування підприємства:
1. кредити:
-  позика на строк — це кредит, який надаєтьсяповністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він абоперіодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.
-  кредитна лінія — це згода банку надатикредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідьобумовленої суми. Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, алеїї можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогуоплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені укредитній угоді, що укладається між підприємством та банком.
-  контокорентний кредит (овердрафт)- короткостроковийкредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів напоточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування йогорахунку.
-  кредит під облік векселів — це короткостроковий кредит,який банківська установа надає пред'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи)їх до настання строку виконання зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явникуномінальну вартість векселів за мінусом дисконту.
2. кредитно-гарантійніпослуги:
-  акцептний кредит — це позика, яка передбачаєакцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, щопідприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати.
-  авальний кредит — це позика, коли банк бере насебе відповідальність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства абогарантії
3. послуги кредитногохарактеру:
— факторинг
Виникненнякредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов.
1. Учасникикредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципахкомерційного розрахунку.
2. Підприємство(позичальник) або має бути власником майна, або володіти правом на користуваннята розпорядження ним.
3. Необхіднанаявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певногостроку.
4. Кредитормає бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство — в йогоотриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб'єктівгосподарювання.
Процедура отримання кредитупідприємством:
1 етап — попередні переговори підприємство і банк ведутьпереговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивнихнаслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства до розгляду.
2етап -подання в банк заяви та іншихдокументів на отримання кредиту.
Підприємство подає до банкутакі документи:
1. Заяву пронадання кредиту
2. Статутпідприємства (нотаріально засвідчений).
3. Установчийдоговір (нотаріально засвідчений).
4. Реєстраційнепосвідчення (свідоцтво) або патент (нотаріально засвідчені).
5. Фінансовузвітність: форму № 1 Баланс підприємства"; форму № 2 «Звіт профінансові результати і їх використання»; форму № 5 «Звіт про станмайна підприємства» за попередні 3 роки.
6. Техніко-економічнеобґрунтування кредиту. Бізнес-план.
7. Документи,що підтверджують право власності на заставлене майно.
8. Іншідокументи на вимогу банку:
- ліцензіюна проект, який кредитується (якщо така потрібна);
- підтвердженняМіністерства зовнішньоекономічних зв'язків України про наявність квоти;
- підтвердженнянаявності складських приміщень;
- підтвердженнянаявності виробничих площ і потужностей;
- підтвердженнянаявності застави або поручительство чи гарантію (один із цих документів);
- договіроренди або інші документи щодо права власності на землю або права тимчасовогокористування земельною ділянкою (нотаріально засвідчені);
- контракти(договори) між продавцем і покупцем, замовником і підрядчиком на виконаннябудівельно-монтажних робіт;
- довідку збанку про розмір сплаченого статутного фонду, а також витяги з поточного івалютного рахунків підприємства (позичальника);
- висновокаудиторської фірми щодо фінансового стану підприємства.
3 етап— оцінка банкомефективності кредитної угоди – банк вивчає формальну й неформальну інформацію пропідприємство; оцінює його ділову репутацію та імідж; аналізуєкредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансовогостану і визначає міру ризику; визначає перспективи розвитку підприємства;перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.
Комерційний банк здійснюєоцінку фінансового стану підприємства перед наданням йому позики, а далі — щоквартально. Для оцінки фінансового стану підприємства — юридичної особивраховуються такі об'єктивні показники його діяльності: обсяг реалізації;прибутки і збитки; рентабельність; ліквідність; грошові потоки (рух коштів нарахунках клієнтів), склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.
На основі проведеного аналізусистеми основних показників діяльності комерційним банком визначається класнадійності підприємства-позичальника.
На підставі оцінкикредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту)банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає зним кредитний договір.
Неодмінною умовою укладаннябанком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддаєтьсязаставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається міжпідприємством-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі іпередбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов'язаньз повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартістьзаставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавцяабо передається у володіння заставодержателя), місце знаходження предмета застави,зобов'язання зі страхування заставленого майна тощо.
Такі форми забезпечення, якпоручительство або гарантії юридичних осіб, використовуються лише за наданнякредиту надійним підприємствам або в разі прийняття у забезпечення гарантійУряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпечення,підприємство подає в банк до отримання кредиту.
4 етап — згода банку нанадання кредиту
5 етап — підписаннякредитного договору
Зміст кредитного договору визначається підприємствомі банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядокнадання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки закредит, права і відповідальність сторін та інші умови. Відповідно до договорубанк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошовихкоштів у обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати отриманікошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатитивідсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, атакож його забезпечення.
6 етап -надання кредиту
Після укладення кредитноїугоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховуєтьсявідповідна сума кредиту. Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі- оплатою платіжних документів з позикового рахунку як у національній, так і віноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, уготівковій формі для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.
7 етап— контроль за виконаннямпідприємством умов кредитної угоди.

ПОРЯДОК ПОГАШЕННЯБАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ
 
Порядок погашення кредиту — це спосіб погашенняосновної його суми і нарахованих відсотків.
Кредит погашають повністю після закінчення термінукредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на сумунепогашеного кредиту.
За способом погашення позики:
- дозапитаннястрок повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається навимогу банку.
- зпогашенням у відповідний термін
- здовгостроковим погашенням (на вимогу кредитора або на бажання підприємства).
За характером погашення кредити поділяються на такі види:
- дисконтні передбачає утриманняпозикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту;
- позики,які погашаються поступово — щомісячно, щоквартально, раз на півроку, щорічно;
- періодичнимивнесками –певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягомтерміну дії кредитної угоди, а більша частина його – після закінчення термінукредиту
- позики,які погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позики, тобто підприємствоодночасно сплачує банку суму основного боргу та нарахованих відсотків;
- амортизаційні — здійснюється поступовавиплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками. Погашенняоднаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж менший за попередній,оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.
Можуть бути й інші способипогашення, які зазначаються у кредитному договорі (надання підприємствупільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту):
- порядокпогашення може бути пов'язаний з доходами від заходу, що кредитується(погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим періодом, а регулярні внескидля погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає давати дохід);
- внескидля погашення основної суми кредиту здійснюються нерегулярно й неоднаковимисумами.
Джереламипогашення кредит:
- виручкавід реалізації продукції, що її отримає підприємство в процесі реалізаціїпроекту кредитування;
- виручкавід реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектомкредитування;
- іншінадходження від господарської діяльності.
Умови погашення кредитуобумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з:цільового спрямування кредиту; обсягів та терміну позики; порядку та строківнадходження коштів на рахунок підприємства; сезонності та циклічностівиробництва; рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпеченняпідприємства тощо.
Відсотки за користуваннякредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором.Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою.
Підприємство може звернутисьдо банківської установи з проханням переглянути графік погашення заборгованостіта нарахування відсотків.
Банк може зважити наклопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну неможливість отриманняпередбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позики.За згодою банку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну угоду, абокоригує лише графік зміни термінів часткових платежів.
Дострокове стягнення суми основного боргу танарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не зацільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєвінедоліки у веденні бухгалтерського обліку.
За несвоєчасне погашенняборгу банк може стягнути з підприємства штраф.
 
СУТЬ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ,ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ
 
Факторинг — система фінансування, за умовами якоїпідприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги заторговельними операціями комерційному банку.
Факторингові операціївключають:
- кредитуванняу формі попередньої оплати боргових вимог;
- веденнябухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції;
- інкасаціюзаборгованості клієнту;
- страхуванняйого від кредитного ризику.
В основу факторинговоїоперації покладено принцип придбання банком рахунків-фактурпідприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банкупостачальником права вимагати платежі з покупця продукції.
Підприємству відкриваєтьсяфакторинговий рахунок, де здійснюється облік усіх операцій з факторингу.Факторингом більше користуються малі та середні підприємства, оскільки їмчастіше бракує оборотних коштів.Класифікаціяфакторингових операцій
1. За місцезнаходженнясуб'єктів факторингових операцій:
- Внутрішнійфакторинг — постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самій країні.
- Зовнішнійфакторинг — одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.
2. За ступенем охопленняфакторингом продукції, що реалізується
- Оплатавсієї реалізованої продукції.
- Оплатачастини реалізованої продукції
3. За способом повідомленнядебіторів підприємства
- Відкритийфакторинг —це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляєпідприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплатипереуступлені банку або факторинговій компанії.
- Закритийфакторингпередбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку нимправ на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.
4. За формою взаємовідносинпідприємства і банку
- Факторингз правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернутипідприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовивсяпокупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів.
- Факторингбез права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодоплатежу.
5. За повнотою надання послуг
- Повнийфакторингвключає, крім суто факторингових послуг, і надання ряду. інших: аудиторських, облікудебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов'язаннями тощо.
- Частковийфакторинг — це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.
6. За порядком оплатирозрахункових документів постачальника
- Факторингз попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документівпостачальника, як тільки їх буде надано банку (факторинговій компанії).
- Факторингбез попередньої оплати — це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія)зобов'язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документилише в день, оплати документів боржником.
Факторингові послуги банк ненадає:
- заплатіжними зобов'язаннями бюджетних організацій;
- заплатіжними зобов'язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;
- заплатіжними зобов'язаннями господарських організацій. оголошенихнекредитоспроможними;
- закомпенсаційними або бартерними угодами;
- задоговорами, умови яких застерігають право покупця повернути товар протягомпевного часу, а також за договорами, які вимагають від продавця здійсненняпісляпродажного обслуговування;
- підприємствам,що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких є незначною.
Суть факторингу — банк купує упідприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованостіпокупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 70-90% сумикоштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх необхідних документів.Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок коштів(30-10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди.
Перед укладенням факторингової угоди банк вивчаєпідприємство-постачальника з погляду відповідності таким вимогам.
1. Продукція має бути високоїякості і користуватись попитом на ринку.
2. Постачальник повинен матистійкі темпи зростання виробництва і дотримувати чітко встановлених умовпродажу продукції.
3. Підприємство має бутифінансове стійким та мати добру репутацію.
Для здійснення факторинговихоперацій постачальник подає в банк такі документи:
1) заяву;
2) баланс на останню звітнудату;
3) копії розрахунковихдокументів, виданих на покупця;
4) інші документи на вимогубанку.
Укладаючи факторингову угоду,підприємство повідомляє банку (факторинговій фірмі) такі дані:
- найменування,адресу кожного платника та умови торгівлі з ним;
- сумуборгових вимог, що переуступаються;
- сумуборгу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками фактурами, сумнедоплат);
- дані проумови платежів для кожного платника або стосовно різних видів рахунків;
- іншуінформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тім числі листування зплатником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум.
Плата за факторингскладається із плати за кредит та комісійної винагороди.
Фінансове забезпечення відтворення основних засобів
1. Основні засоби: суть,групи.
2. Показники стану йефективності використання основних засобів.
3. Знос і амортизаціяосновних засобів.
4. Суть і склад капітальнихвкладень.
5. Джерела і порядок фінансуваннякапітальних вкладень.
ОСНОВНІ ЗАСОБИ: СУТЬ, ГРУПИ
 
Основні засоби — це матеріальні цінності,що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарнийрік з початку введення їх в експлуатацію.
Основні засоби – це частина майнапідприємства, що переносить свою вартість на новостворений продукт частинами задекілька виробничих циклів.
До основних засобів належать: земельні ділянки,капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальніпристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади,інвентар, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження, інші основнізасоби.
Класифікація основних засобів:В залежності відучасті в процесі виробництва:
- виробничі– це частина основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалийчас, зберігаючи при цьому натуральну форму;
- невиробничі– це житлові будинки та інші соціально-культурного й побутового обслуговування,які не користуються в господарській діяльності, але перебувають на балансіпідприємства. Невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництваі не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тількиза рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.
За роллю у виробництвіпродукції
- активні –безпосередньо беруть участь в переміщенні і переробці сировини, матеріалів,напівфабрикатів, комплектуючих;
- пасивні –не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, але створюють необхіднідля його існування умови (будівлі, споруди тощо).
За місцем у виробничомупроцесі (обладнання)
- основнеобладнання – в процесі виробництва створюються матеріальні цінності;
- допоміжнеобладнання – призначено для здійснення різних операцій, що забезпечують процесвиробництва.
Не належать до основнихзасобів:
1) предмети терміном службименше одного року незалежно від їх вартості;
2) предмети вартістю до 1000гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьомугранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, можезмінюватися Міністерством фінансів України;
3) спеціальні інструменти іспеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певнихвиробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;
4) спеціальний одяг,спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості ітерміну служби;
5) формений одяг, призначенийдля видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.
Основні виробничі засоби з урахуваннямспецифіки їх виробничого призначення поділяються на такі групи:
1. Будівлі і споруди.
2. Передавальні пристрої.
3. Машини й устаткування(робочі машини й устаткування; вимірювальні й регулюючі прилади; лабораторнеустаткування; обчислювальна техніка; транспортні засоби.
4. Виробничий і господарськийінвентар.
5. Інші основні засоби.
Співвідношення окремих групосновних виробничих засобів становить їх структуру. Поліпшення структуриосновних виробничих засобів: підвищення питомої ваги активної їх частини,сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшеннюгрошових нагромаджень підприємства.
Для обчислення амортизаційнихвідрахувань, відповідно до закону України “Про оподаткування прибуткупідприємств” основні засоби поділяють на такі групи:
Група 1 — будівлі, споруди,їхні структурні компоненти, передавальні пристрої, вартість капітальногополіпшення землі;
Група 2 — автомобільнийтранспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні,оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, різне конторське обладнання,устаткування та приладдя;
Група 3 — інші основнізасоби, не включені до груп 1, 2 і 4.
Група 4 — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробкиінформації їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування абодруку інформації інші інформаційні системи; телефони, мікрофони та раціївартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.
Відтворення основнихвиробничих засобів — це процес безперервного їх поновлення.
Просте відтворення основних засобівздійснюється в одних і тих самих масштабах, коли відбувається заміна окремихзношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне,тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.
Розширене відтворення передбачає кількісне таякісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів,які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.
Процес відтворення основнихвиробничих засобів має характерні ознаки:
1) основні виробничі засобипоступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;
2) у процесі відтворенняосновних виробничих засобів одночасно відбувається рух їх споживної вартості тавартості;
3) нарахуваннямамортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частковоперенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;
4) основні виробничі засобипоновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливістьманеврувати коштами амортизаційного фонду.
Просте відтворення основнихвиробничих засобів здійснюється у двох формах:
1) заміна зношених абозастарілих основних виробничих засобів;
2) капітальний ремонт діючихосновних засобів.
За простого відтворення укожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів упопередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношенихосновних засобів є нарахована сума амортизації.
За розширеного відтвореннякожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основнихвиробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання частиниствореного додаткового продукту.

ПОКАЗНИКИ СТАНУ ЙЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
Показники стану йефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, якіхарактеризують:
1) забезпеченняпідприємства основними фондами;
2) станосновних засобів;
3) ефективністьвикористання основних засобів.
До показників, які характеризують забезпеченістьпідприємства основними фондами, належать:
1. Фондомісткість (Фм)даєможливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленоїпродукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. Занормальних умов фондомісткість повинна мати тенденцію до зменшення.
 
Фм = Фк ÷ Вп
Фк — балансова вартістьосновних виробничих засобів;
Вп — вартість виробленоїпродукції;
2. Забезпеченість підприємстваосновними виробничими фондами визначається рівнем фондоозброєності праці(Фоз). Фондоозброєність розраховують як відношення вартості основнихвиробничих засобів до чисельності працівників підприємства.
 
Фоз = Фк ÷ Ч
Збільшення рівняфондоозброєності є позитивним фактором.
3. Коефіцієнт реальноївартості основних виробничих засобів у майні підприємства (Крв) визначається як відношеннявартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) довартості майна підприємства.Крв= Фз ÷ М
Якщо коефіцієнт реальноївартості основних виробничих засобів у майні підприємства сягає критичноїпозначки (0,2 — 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буденизьким і треба терміново шукати кошти для поліпшення становища.
Стан основних виробничих засобів характеризуютьчерез такі коефіцієнти:
1. Коефіцієнт зносу (Кз)характеризує частку вартості основних засобів, що списано на витративиробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношеннямсуми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.Кз = Зо ÷Фк
Зо — сума зносу основнихзасобів;
Показник зносу основнихзасобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітногоперіоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.
2. Коефіцієнт придатностіосновних засобів (Кп) розраховується за формулами:Кп = 1 — Кз, абоКп = 100% — Кз
Коефіцієнт придатностіпоказує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесігосподарської діяльності.
3. Коефіцієнти оновлення(Ко) та вибуття (Кв) розраховуються за формулами:
Ко = Фв ÷Фк Кв = Фу ÷ Фк
Фу — вартість уведенихосновних засобів за звітний період;
Фв — вартість виведенихосновних засобів за звітний період.
Коефіцієнт оновлення основнихзасобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Вінпоказує частку введених основних засобів за визначений період у загальнійвартості основних засобів на кінець звітного періоду.
Коефіцієнт вибуття показуєінтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основнихзасобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшоговикористання.
4. Позитивною в діяльності підприємстває ситуація, коли вартість уведених в дію основних засобів перевищує вартістьвибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приростуосновних засобів.Кр = (Фу – Фв)÷ Фк
До показників, які характеризують ефективністьвикористання основних засобів, належать:
1. Фондовіддача (Фв).
 
Фв = Вп ÷ Фк Фв = 1÷ Фм
Фондовіддача є величиноюзворотною до фондомісткості.
За нормальних умовфондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення.
2. Відносним показникомефективності використання основних засобів є рентабельність (Рф).Рф = Пб ÷Фк * 100%

Пб — балансовий прибуток зазвітний період;
3. Абсолютним показникомефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривнюосновних засобів.
4. До показників ефективностівикористання основних засобів можна також віднести показник питомої вагиактивної частини основних засобів у їх загальній сумі.
 
ЗНОС І АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХЗАСОБІВ
У процесі виробництва основнізасоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основнихзасобів визначається в процесі нарахування амортизації.
Фізичний знос — це поступова втратаосновними фондами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто сутоматеріальний знос їх окремих елементів.
Фізичний знос залежить відбагатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якостіобслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставленнядо основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їхвикористання.
Розрізняють повний і частковийзнос основних засобів. Повний знос передбачає повну заміну зношених основнихзасобів через нове капітальне будівництво або придбання нових основних засобів.Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.
Моральний знос — це знос основних засобівунаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин таустаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністюробить економічно доцільною заміну діючих основних засобів іще до їх фізичногозносу.
Несвоєчасна заміна моральнозастарілих основних виробничих засобів призводить до того, що собівартістьпідвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою надосконаліших машинах та устаткуванні.
Амортизація — це процес поступовогоперенесення вартості основних виробничих засобів і нематеріальних активів зурахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно знормами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами.
Амортизаційні відрахуваннязменшують оподаткований прибуток.
За рахунок амортизаційнихвідрахувань фінансуються витрати:
- напридбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничоговикористання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власнихвиробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам,які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);
- наздійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способівполіпшення основних засобів.
Розмір амортизаційнихвідрахуваньзалежить від балансової вартості основних засобів і норм амортизації та методівїї нарахування.
Суми амортизаційнихвідрахувань звітного періоду визначаються множенням норм амортизації набалансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду.А = Б * Н÷ 100%
А – сума амортизаційнихвідрахувань, грн.;
Б – балансова вартістьвідповідної групи основних засобів на початок звітного періоду, грн.;
Н – норма амортизаційнихвідрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.
Згідно з чиннимзаконодавством норми амортизації встановлюються у відсотках до балансовоївартості кожної з груп основних засобів.
по основним засобамвиготовленим до 1.01.04. (на квартал)
1 група – 1,25 %; 2 група –6,25 %; 3 група – 3,75 %;      4 група – 15 %
по основним засобам виготовленим з 1.01.04. (наквартал)
1 група – 2 %;    2 група –10 %; 3 група – 6 %;   4 група – 15 %
Балансова вартість групосновних засобів на початок звітного періоду розраховується за формулою:Б = Б0 + П – В –А
Бо — балансова вартістьвідповідної групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному,грн.;
П – сума витрат, понесених напридбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкції таінші поліпшення основних засобів протягом періоду, що передував звітному;
В – вартість виведених зексплуатації основних засобів протягом періоду, що передував звітному;
А – сума амортизаційнихвідрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.
Підприємства всіх форм власностімають право проводити щорічну індексацію балансової вартості груп основнихзасобів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначаєтьсяза формулою:Кі = (Іі — 10%) ÷100%
Кі — коефіцієнт індексації балансової вартостіосновних засобів на початок звітного року;
Іі — індекс інфляції року, зарезультатами якого проводиться індексація.
Якщо значення Кі
З метою створення фінансовихумов для прискорення впровадження у виробництво науково-технічних досягнень тапідвищення заінтересованості підприємств у поновленні активної частини основнихзасобів підприємства мають право самостійно застосовувати прискоренуамортизацію основних засобів. Норми прискореної амортизації застосовуютьсятільки до групи 3 основних засобів (до цієї групи включається активна частинаосновних засобів, яка безпосередньо бере участь у процесі виробництва ізношується інтенсивніше, ніж інші основні засоби).
 
СУТЬ І СКЛАД КАПІТАЛЬНИХВКЛАДЕНЬ
 
Капітальні вкладення— це витрати на створення нових,реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів.
За допомогою капітальнихвкладень здійснюється просте і розширене відтворення основних засобів.
Для визначення розмірукапітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат,тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення.
Бюджет капітальних витратвключає такі дані:
- первіснувартість усіх основних засобів на початок планового періоду;
- наявністьневикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;
- сумуамортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;
- орієнтовнийпідрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягомпланового періоду;
- орієнтовнусуму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом плановогоперіоду;
- вартістьосновних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства накінець планового періоду.
На підставі бюджетукапітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень.
При складання бюджетукапітальних витрат і здійснення капітальних вкладень, потрібно враховуватиструктуру капітальних вкладень. Виділяють технологічну та відтворювальнуструктури капітальних вкладень.
Технологічна структуракапітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат:
- будівельніроботи;
- придбанняустаткування, інструментів та інвентарю;
- монтажустаткування;
- проектно-дослідніроботи;
- іншівитрати.
Важливе значення дляпідвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структурикапітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбанняактивної частини основних виробничих засобів.
Відтворювальна структуракапітальних вкладень включає такі напрямки витрат:
- новебудівництво;
- технічнепереозброєння та реконструкція діючих підприємств;
- розширеннядіючих підприємств;
- витратина окремі об'єкти діючих підприємств.
Відтворювальна структуракапітальних вкладень оцінюється як прогресивна, коли в її складі збільшуєтьсяпитома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючихпідприємств.
ДЖЕРЕЛА І ПОРЯДОКФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
За ринкових відносин маєважливе значення вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальнихвкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних ізалучених коштів.
Структура джерел фінансуваннякапітальних вкладень підприємства залежить від наступних факторів:оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарноїпродукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринкукапіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовимиресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішеньпідприємства тощо.
Найприйнятнішим для підприємстває комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень.
Основною передумовоювизначення оптимальної структури джерел капітальних вкладень бути детальнийаналіз:
- можливогообсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;
- можливогообсягу залучення додаткових коштів для фінансування капітальних вкладень.
Порушення оптимальногоспіввідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальнихвкладень може привести до погіршення фінансового стану підприємства. Фінансовийменеджер повинен визначити граничний розмір капітальних вкладень виходячи зрозміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити дляфінансування капітальних вкладень.
Джерела фінансуваннякапітальних вкладень:
1) власніфінансові ресурси: внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; кошти відпродажу власного майна; кошти від здавання власного майна в оренду, заставу;прибуток; використання внутрішніх ресурсів у будівництві.
2)  централізованіфінансові ресурси: кошти державного та місцевих бюджетів; кошти державних позабюджетнихзасобів; кошти благодійних засобів.
3) залученіта позичені фінансові ресурси: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств;кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії тареалізації цінних паперів, які належать підприємству; іноземні інвестиції.
За рахунок державного бюджетуфінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаютьсяпідприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексноїпрограми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Позичені та залучені коштивикористовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів накапітальні вкладення.
Порядок фінансуваннякапітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт:
1. підрядний спосіббудівництва будівництвооб'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями.
Підрядна організація добираєпотрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здаєоб'єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будовуустаткування, конструкції та деталі. Відповідальність за об'єкт будівництвапокладається на генерального підрядчика, який виконує основні будівельніроботи, а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні,санітарно-технічні) залучає за окремим договором спеціалізовані підрядніорганізації.
Підприємство-замовник іпідрядчик укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків;договірної вартості будівництва; об'єктів будівництва із вказівкою на наявністьпроекту й кошторису для кожного об'єкта; джерел фінансування будівництва;обсягів незавершеного будівництва, які є на день укладання договору;інвентарної вартості об'єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та іншихнеобхідних даних.
Фінансування будівництва йрозрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконаніелементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об'єкті будівництва.
2. господарський спосіббудівництва застосовуєтьсяза будівництва невеликих об'єктів, реконструкції та розширення діючихпідприємств.
Підприємство самостійно,власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об'єднує функції ізамовника, і підрядчика.
Розрахунки здійснюються зафактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятихорганізацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначаєінвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об'єктабудівництва.
Коли капітальне будівництвоздійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічніджерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать:мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження відвиконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія відзниження їх собівартості.
ОЦІНЮВАННЯФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ
1. Фінансовийстан підприємства, методи його оцінки.
2. Показникиоцінки фінансового стану підприємства.
 ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА,МЕТОДИ ЙОГО ОЦІНКИ
 
Фінансовий стан підприємства— є результатом взаємодії всіхелементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністювиробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, щовідображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Фінансовий стан підприємствазалежить від результатів його виробничої, комерційної тафінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці видидіяльності підприємства. На фінансовому стані підприємства позитивнопозначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з їїреалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства,в результаті чого погіршується його платоспроможність.
Фінансова діяльністьпідприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження йефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової ікредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних ізалучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонуванняпідприємства.
Метою оцінки фінансовогостану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва ізміцнення комерційного розрахунку.
Неефективність використання фінансових ресурсівпризводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, доможливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; доневиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрозиекономічних санкцій.
Основнимизавданнями аналізу фінансового стану є:
- дослідження рентабельності та фінансовоїстійкості підприємства;
- дослідження ефективності використаннямайна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотнимикоштами;
- об'єктивна оцінка динаміки та стануліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;
- оцінка становища суб'єкта господарюванняна фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;
- визначення ефективності використанняфінансових ресурсів.
Аналізфінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів іпрогнозів фінансового оздоровлення підприємств.
Кредитори та інвесторианалізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики запозиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсотковихставок.
У результаті фінансовогоаналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативнихпараметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового станупідприємства.
При цьому в ході аналізуменеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансовогостану або оцінку фінансової перспективи підприємства.
Аналіз фінансового стану— це частина загальногоаналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двохвзаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.
За організаційними формамипроведення виділяють два основних види фінансового аналізу: внутрішній тазовнішній
Особливостямизовнішнього фінансового аналізу є: орієнтаціяаналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства; множинністьоб'єктів-користувачів; різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.
Основнимзмістом зовнішнього фінансового аналізу,який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основіданих публічної фінансової звітності, є: аналіз абсолютних показників прибутку;аналіз показників рентабельності; аналіз фінансового стану, фінансовоїстабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу.
Основнимзмістом внутрішнього аналізу фінансового стану підприємстває: аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що наних впливають; аналіз кредитоспроможності підприємства; оцінка використаннямайна та вкладеного капіталу; аналіз власних фінансових ресурсів; аналізліквідності та платоспроможності підприємства; аналіз самоокупностіпідприємства.
Прийоми аналізу:
1) горизонтальний(часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднімперіодом;
2) вертикальний(структурний) аналіз — визначення структури фінансових показників з оцінкоювпливу різних факторів на кінцевий результат;
3) трендовий аналіз —порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначеннятренду, тобто основної тенденції динаміки показників
5) порівняльний аналіз —внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремимипоказниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а такожміжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показникамиконкурентів або із середньогалузевими і а середніми показниками;
6) факторний аналіз —визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показникдетермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певногопорядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим(власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові,так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальнийрезультативний показник.
Предметом фінансового аналізупідприємства є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання.
Інформаційною базою дляоцінювання фінансового стану підприємства є дані:
- балансу(форма № 1);
- звіту профінансові результати (форма № 2);
- звіту прорух грошових коштів (форма № 3);
- звіту провласний капітал (форма № 4);
- даністатистичної звітності та оперативні дані.
Інформацію, якавикористовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністюможна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерськійта статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.
Звіт про фінансові результативідображає ефективність (або неефективність) діяльності підприємства за певнийперіод. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату,то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів завідповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).
Дані фінансової звітності єпідставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їхпрогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльностічасто використовується як підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану.

ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГОСТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
 
Показники оцінюванняфінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний зпідприємством економічними відносинами, могли одержати відповіді на запитання,наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отжеприйняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення такихвідносин з підприємством.
Існує досить велика кількістьпоказників, які характеризують фінансовий стан підприємства.
Виділяють таки групипоказників:
- прибутковості;
- оцінюваннямайнового стану підприємства;
- оцінюванняджерел формування капіталу;
- ліквідностіта платоспроможності;
- фінансовоїстійкості та стабільності підприємства;
- рентабельностіпідприємства;
- діловоїактивності.
Необхідна кількість та видипоказників обираються залежно від конкретної мети аналізу.Аналізплатоспроможності та ліквідності підприємства:
Оцінку та аналізліквідності можна проводити з використанням абсолютних і відносних показників.
Сутність аналізуліквідності за допомогою абсолютних показників – перевірити, які джерела коштіві в якому обсязі використовуються для покриття зобов’язань. Для цього необхідноперегрупувати статті балансу: активи по зменшенню ліквідності, пасиви попідвищенню терміновості зобов’язань.
Розрахунок коефіцієнтівліквідності доцільно визначати з врахуванням здійсненої оцінки окремих активівза можливою сумою доходу. Коефіцієнти ліквідності визначаються відношеннямвеличини ліквідного майна, тобто засобів, які можуть бути використані дляоплати боргів до поточних зобов’язань. Ліквідність підприємства – целіквідність його активів. Ліквідність визначається мірою покриття зобов’язаньпідприємства його активами, строк для перетворення яких в гроші відповідаєстроку погашення зобов’язань. В залежності від того, якими платіжними засобами(активами) підприємство має можливість здійснити оплату своїх зобов’язань,розраховують три рівні платоспроможності.
Коефіцієнт абсолютноїліквідності розраховується за формулою:
Кал = грошові кошти та їхеквіваленти / поточні зобов’язання = (ряд.230 + ряд.240) / ряд.620   
Коефіцієнт показує наскількикороткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашені високоліквіднимикоштами. Теоретичне значення показника становить від 0,2 до 0,35.
Коефіцієнт поточної(проміжної) ліквідності розраховується за формулою:
К пл = (оборотні активи – запаси) /поточні зобов’язання = (ряд.260-ряд.(100-140)) / ряд.620
Теоретичне значення показника повиннобути не меншим 0,7 – 0,8. відповідно до міжнародних стандартів його значенняповинно бути більшим від 1.
Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) розраховується за формулою:
Кп = поточні активи / поточнізобов’язання = ряд.260 / ряд.620       
Коефіцієнт виражаєплатоспроможність підприємства не лише за умов своєчасних розрахунків здебіторами і реалізації готової продукції, але також за умов продажу (якщо цепотрібно) інших матеріальних оборотних засобів. Загальний коефіцієнт покриттяпоказує скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошовуодиницю поточних зобов’язань. Критичне значення коефіцієнта 1. При коефіцієнтіпокриття меншому за 1 підприємство має неліквідний баланс. Значення коефіцієнтапокриття у межах 1 – 1,5 свідчить про те, що підприємство може своєчасноліквідувати борги. Зростання показника вище 2 свідчить про неефективнеуправління грошовими коштами, що може негативно позначитись на доходності.
Аналіз платоспроможностіпідприємства передбачає також вивчення причин фінансових ускладнень. Такимипричинами бувають: невиконання плану випуску та реалізації продукції (робіт,послуг); недостача власних джерел фінансування; високий рівень оподаткування;відвернення коштів у наднормативні запаси, готову продукцію і затрати.
Важливим показником, щохарактеризує рівень платоспроможності та ліквідності підприємства є рівень власногооборотного капіталу (ВОК).
ВОК = Пр1 + Пр2 + Пр 5 –Ар1
де, Ар1 – підсумокпершого розділу активу балансу
Пр 1, Пр 2, Пр 5 –підсумок першого, другого, п’ятого розділу пасиву балансу відповідно
ВОК характеризують тучастину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточнихактивів підприємства. У зв’язку з цим варто визначити, яку частку ВОКпідприємство фінансує за допомогою власного капіталу. Для цього розраховуютькоефіцієнт маневреності власного капіталу, який показує, яка доля власногокапіталу використовується для фінансування поточної діяльності.Аналізфінансової стійкість підприємства:
Фінансова стійкістьпідприємства пов’язана із перспективною його платоспроможністю, її аналіз даєзмогу визначити фінансову можливість підприємства на відповідну перспективу.
Фінансова стійкістьпідприємства залежить від розміщення його активів та джерел їх формування.Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналізвеличини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основіміри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідальностіфінансово-господарської діяльності.
Від оптимізаціїспіввідношення власних і залучених активів залежить фінансовий станпідприємства.
Фінансова стійкістьпідприємства характеризується:
- достатньоюфінансовою забезпеченістю безперервності основних видів діяльності;
- фінансовоюнезалежністю від зовнішніх джерел фінансування;
- здатністюманеврувати власними коштами;
- достатнімзабезпеченням матеріальних оборотних активів власними джерелами покриття;
- станомвиробничого потенціалу.
Фінансово стійким можна вважати таке підприємство,яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, недопустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватисьза своїми обов’язками.
Узагальнюючим показникомфінансової стійкості є надлишок чи нестача джерел коштів для формування запасіві витрат, що визначається у вигляді різниці величини джерел коштів і величинизапасів і витрат.
За допомогою цих показниківвизначається трикомпонентний показник типу фінансової ситуації
/>
Можливе виділення 4-х типівфінансових ситуацій:/>
1. Абсолютна фінансова стійкість — цекрайній тип фінансової стійкості і відповідає наступним умовам: Фв ³0; Фт ³0; Фо ³ 0;тобто S= (1,1,1) власні оборотні активи повністю забезпечують запасипідприємства;
2. Нормальна фінансовастійкість гарантує платоспроможність: Фв
3. Нестійкий фінансовий станхарактеризується порушенням платоспроможності, але зберігається можливістьвідновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів, за рахунокскорочення дебіторської заборгованості, прискорення оборотності запасів: Фв
4. Кризовий фінансовий стан,при якому підприємство на грані банкрутства, оскільки в даній ситуації кошти,короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навітьйого кредиторської заборгованості: Фс
Визначеннятипу фінансового стану 1. Власні оборотні кошти (ВОК) ВОК = Пр1 + Пр2 + Пр5 – Ар1 2. Власні, довгострокові позикові кошти в обороті (Вк1) Вк1 = ВОК + Пр3 3. Власні, довгострокові, короткострокові позикові кошти в обороті (Вк2) Вк2 = Вк1 + ряд.530 4. Запаси і затрати (З) З = ряд.100 + ряд.110 + ряд.120 + ряд.130 + ряд.140 5. Надлишок або нестача власних оборотних коштів у запасах (Фв) Фв = ВОК — З 6. Надлишок або нестача власних оборотних коштів та довгострокових запозичених джерел формування (Фт) Фт = Вк1 – З 7. Надлишок або нестача загальної величини основних джерел формування запасів (Фо) Фо = Вк2 — З
Фінансова стійкістьпідприємства характеризується такими коефіцієнтами:
— коефіцієнт фінансовоїнезалежності (автономії) характеризує ринкову стійкість підприємства. Вінхарактеризується відношенням власних джерел до їх загальної суми
Кфн = власний капітал /валюта балансу = (Пр1 + Пр2) / ряд.640
Для підприємств, які працюютьв умовах ринкових відносин, нормальним явищем, що забезпечує достатньостабільний стан для інвесторів і кредиторів, вважається відношення на рівні0,6%. У даному випадку ризик кредиторів зводиться до мінімуму, адже продавшимайно, сформоване за рахунок власного капіталу, підприємство зможе погаситисвої боргові зобов'язання. Теоретичне значення коефіцієнта фінансовоїнезалежності повинно бути не менше 0,5. Збільшення показника свідчить прозростання фінансової незалежності та підвищення підприємством гарантіїпогашення своїх зобов'язань.
— коефіцієнт фінансовоїстійкості показує питому вагу в загальній вартості майна всіх джерелкоштів, які підприємство може використати без втрат для кредиторів, івизначається додаванням до власного капіталу довготермінових позик за мінусомвикористаних позикових коштів і діленням цієї суми на валюту балансу
Кфс = (власний капітал +довготермінові позикові кошти — використання позикових коштів ) / валютабалансу
— коефіцієнт фінансовоїзалежності характеризує залежність діяльності підприємства від позикового капіталуі розраховується шляхом ділення суми позикового капіталу на валюту балансу
Кфз = позиковий капітал /валюта балансу = (Пр 3 + Пр4) / ряд.640
Оптимальне значення цьогопоказника дорівнює 0,4. Його збільшення негативно впливає на фінансовий стан підприємства.
— коефіцієнт фінансовогоризику (Кфр)(коефіцієнт співвідношення позикового і власного капіталу) показує фінансовунезалежність підприємства від залучення позикових коштів і визначаєтьсявідношенням суми позикових коштів до власного капіталу
Кфр = позиковий капітал /власний капітал = (ряд.430 + ряд.480) / (ряд.380 + ряд.620)
Оптимальне значеннякоефіцієнта фінансового ризику визначено в межах 0,3-0,5. Критичним значеннямцього показника вважається 1.
— коефіцієнткороткотермінової заборгованості характеризує частку короткотермінових зобов'язань взагальній сумі зобов'язань і обчислюється:
Ккз = (заборгованість закороткотерміновими кредитами + кредиторська заборгованість за розрахунками +поточні зобов'язання за розрахунками) / загальна сума зобов'язань
- коефіцієнтманевреності власних коштів (Км) розраховується за формулою:
Км = ВОК / власний капітал,        
Коефіцієнт маневреностівласного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансуванняпоточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка — капіталізована.Даний показник може коливатись в залежності від структури капіталу та галузевоїналежності підприємства.
Для визначення фінансовоїстійкості в залежності від конкретної ситуації можуть розраховуватися такожінші показники.Аналізприбутковості підприємства:
Економічна доцільністьфункціонування будь-якого підприємства, результативність його фінансовоїдіяльності багато в чому оцінюється станом формування та використання прибутку.
Кінцевий результат роботипідприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності:загальним обсягом одержаного прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів.
Дохідність підприємствахарактеризується абсолютними і відносними показниками. Абсолютний показникдохідності — це сума прибутку або доходів. Прибуток та відносний показникприбутку — рентабельність є основними показниками ефективності роботипідприємства, які характеризують інтенсивність господарювання. Життєдіяльністьпідприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою забезпеченафінансова віддача ресурсів та наскільки досягається рівень прибутковості впроцесі формування витрат. Співвідносити витрати і доходи є головне завданнякожного учасника господарської діяльності.
Абсолютна сума прибутку нехарактеризує рівень ефективності господарської діяльності. Щоб зробити висновокпро рівень ефективності господарювання, отриманий прибуток необхідно порівнятиз понесеними витратами або активами, які забезпечують підприємницьку діяльність.
Прибуток підприємства длярозрахунку показників ефективності його господарської діяльності можевизначатися за величиною:
а) чистого прибутку — прибуток, що залишається підприємству для самостійного використання йоговласниками (ф. 2 ряд. 220 або 225);
б) прибутку за наслідкамигосподарської (звичайної та надзвичайної) діяльності (ф. 2 ряд. 170 або 175 /ряд. 200 — ряд. 205).
Оцінку прибутковостіпідприємства доцільно проводити в два етапи. Спочатку необхідно провестидетальний аналіз фінансових результатів підприємства, а потім розрахувати іпроаналізувати відносні показники ефективності – показники рентабельності.
Відносні показники:
— рентабельністьреалізованої продукції (рентабельність продажу) (Рпр):
Рпр = Прибуток від реалізації/ Чистий дохід х 100% = ф.2 ряд.050 / ф.2 ряд.035 х 100%
Рентабельність продажу щеназивають маржею прибутку. Вона показує, скільки прибутку приносить кожнагривня обсягів реалізації, її, як правило, визначають окремо за кожним видомдіяльності або за кожною групою реалізованої продукції.
— рівень рентабельності підприємств(Рп):
Рп = Прибуток від реалізації/ Собівартість х 100% = ф.2 ряд.050 ф. / ф.2 ряд.040 х 100%
— загальна рентабельністьвиробництва (рентабельність фондів) (Рф):
Рф = Фінансовий результат відзвичайної діяльності / Вартість основних засобів виробничого характеру х 100% =ф.2 ряд. 170 / ф.№2 + ф.1 ряд.030 х 100% (2.19)
- рентабельністьактивів (Ра)
Ра = Чистий прибуток / Валютабалансу х 100% = ф.2 ряд.220 / ф.1 ряд.280 х 100%
- рентабельністьвласного капіталу (Рвк)
Рвк = Чистий прибуток /Власний капітал х 100% = ф.2 ряд.220 / ф.1 ряд.380 х 100%
- рентабельністьдіяльності (Рд)
Рд = Чистий прибуток / Чистийдохід х 100% = ф.2 ряд.220 / ф.2 ряд.035 х 100%
За умов інфляції важливозабезпечити об'єктивність показників фінансового стану та запобігти їхвикривленню через постійну зміну цін. Аналіз проводиться за даними роботи зарік. Показники минулого року приводяться у відповідність із показникамизвітного року за допомогою індексації цін.Аналізділової активності підприємства:
Оцінка ділової активності –це та основа, на якій ґрунтуються раціональні й розумні рішення про обсяги таоб’єкти витрачання майна (активів).
Ділова активність підприємства у фінансовому аспектіпроявляється передусім у швидкості обороту його засобів. Аналіз її полягає удосліджуванні рівнів і динаміки різнобічних фінансових коефіцієнтівоберненості, які є відносними показники фінансових результатів діяльностігосподарюючого суб’єкта.
Ділова активність може характеризуватись динамікоюпоказників ефективності виробничо-господарської діяльності в цілому. Позитивнадинаміка цих показників сприятиме зміцненню фінансового стану підприємства.
Загальна оберненість усіхзасобів складається з часткових показників оберненості окремих елементів цихзасобів.
Коефіцієнт загальноїоберненості капіталу (Коз) обчислюється як відношення виручки від реалізації довартості загального капіталу за певний період
Коз = чистий доход / вартістькапіталу = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд.640
Коефіцієнт оберненостімобільних засобів, коефіцієнт оборотності оборотних активів (Ком) обчислюється яквідношення виручки від реалізації до величини мобільних засобів (запаси ізатрати, грошові кошти, розрахунки, інші оборотні активи)
Ком = чистий дохід / оборотніактиви = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд.260
Коефіцієнт оборотностізапасів(Коз) обчислюється як відношення виручки від реалізації до вартості запасів ізатрат по балансу
Коз = чистий дохід / запаси =ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд. (100 – 140)
Коефіцієнт оберненостідебіторської заборгованості (Кодз) визначається як відношення виручки від реалізації досуми дебіторської заборгованості
Кодз = чистий дохід /дебіторська заборгованість = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд.(150-210)
Термін обороту дебіторськоїзаборгованості (строк погашення дебіторської заборгованості) — тривалість періоду оборотув днях (Тобд) визначається як відношення календарного фонду часу за певнийперіод до коефіцієнту оберненості дебіторської заборгованості
Тобд = тривалість періоду /коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості
Коефіцієнт оберненостікредиторської заборгованості (Кокз) як відношення виручки від реалізації до сумикредиторської заборгованості
Кокз = чистий дохід /кредиторська заборгованість = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд. (530-600)
Строк погашення кредиторськоїзаборгованості (Тобк) як відношення календарного фонду часу за певний період докоефіцієнта оберненості кредиторської заборгованості за цей період
Тобк = тривалість періоду /коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості
Коефіцієнти оберненості дебіторської такредиторської заборгованості свідчать про розширення або зниження комерційногокредиту, що надає підприємство і надається підприємству.
Коефіцієнт оборотностіосновних засобів (фондовіддача) (Фв) як відношення виручки від реалізації до величиниосновних засобів
Фв = чистий дохід / основнізасоби = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд. 031
Коефіцієнт оборотностівласного капіталу (Ковк) як відношення виручки від реалізації до вартості власногокапіталу
Ковк = чистий дохід / власнийкапітал = ф.2 ряд.035 / ф.1 ряд.380
Аналіз ділової активностіхарактеризується і якісними показниками. До них можна віднести широту ринкузбуту продукції, репутацію підприємства, яка виражається, наприклад, впопулярності користувачів його продукції або послуг.
Залежновід мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальнийсаме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансовоїстійкості підприємства.
Характеристика основнихпоказників, які використовуються в процесі оцінки фінансової стійкостіпідприємства:
- коефіцієнтфінансової незалежності (автономії) характеризує частку власного капіталу взагальній сумі активів, авансованих у його діяльність, це коефіцієнтконцентрації власного капіталу, чим вищий цей коефіцієнт, тим більш фінансовостійким і незалежним від кредиторів є підприємство; критичне значеннякоефіцієнта становить 0,5, але в умовах кризи даний показник може становити 0,8- 0,9, тому що в кризовій ситуації залучати кредити дуже дорого;
- коефіцієнтконцентрації залученого капіталу характеризує частку залученого (позиченого)капіталу в загальній сумі активів, він є доповненням до коефіцієнту фінансовоїнезалежності, сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%);
- коефіцієнтфінансової залежності є оберненим до попереднього коефіцієнту, коли йогозначення наближається до 1 (чи 100%), то це означає, що власник повністюфінансує своє підприємство;
- коефіцієнт маневреності власногокапіталу показує, яка частина власного капіталу використовується дляфінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано;
- коефіцієнт довгострокових вкладеньпоказує, яку частину основних коштів та інших необоротних активівпрофінансовано зовнішнім інвестором, тобто яка частина належить їм, а невласникам підприємства;
- коефіцієнт довгострокового залученняпозикових коштів характеризує структуру капіталу, зростання цього показника –негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежитьвід зовнішніх інвесторів;
— коефіцієнт співвідношенняпозикових та власних коштів аналізується в динаміці — зростання цього показникасвідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто прозниження його фінансової стійкості, і навпаки;
— коефіцієнт покриття загальний,характеризує співвідношення поточних активів і поточних зобов'язань, длянормального функціонування підприємства цей показник має бути більше заодиницю; зростання його — позитивна тенденція, орієнтовне значення показникавстановлює підприємство самостійно, воно залежатиме від щоденної потребипідприємства у вільних грошових ресурсах;
— коефіцієнт швидкоїліквідності обчислюється за вужчим колом поточних активів ніж коефіцієнтупокриття, з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину — виробничізапаси; кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничихзапасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання;
— коефіцієнт абсолютноїліквідності (платоспроможності) є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємстваі показує, яку частину короткострокових зобов'язань може бути за необхідностіпогашено негайно;
— частина власних оборотнихкоштів у покритті запасів — це вартість запасів, яка покривається власнимиоборотними коштами, має велике значення для підприємств торгівлі;
- коефіцієнтпокриття запасів, розраховується як співвідношення величини стабільних джерелпокриття запасів і суми запасів, якщо значення цього показника менше заодиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким;
Показники оцінки фінансовоїстійкості підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний ізпідприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання,наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже,прийняти рішення про економічну доцільність установлення таких відносин зпідприємством.
В доброму фінансовому станізацікавлене саме підприємство, а так як добрий фінансовий стан будь-якогопідприємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками,покупцями, акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами, то безпосередньовід підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цихосіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможнимизадовольнити той самий економічний інтерес.
Тому необхідно систематично,детально і в динаміці аналізувати фінансовий стан підприємства, оскільки відйого поліпшення підприємства залежить економічна перспектива діяльностіпідприємства.
Порядок розрахунку основнихпоказників оцінки фінансової стійкості та стабільності підприємства№ п/п Показники оцінки Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних Нормативні значення показника 1 Коефіцієнт автономії (незалежності) Власний капітал ÷ Активи > 0,5 2 Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів Позикові кошти ÷ Власний капітал 0,3 5 Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства (Вартість основних засобів + Запаси) ÷ Активи  0,5 – 0,8 6 Коефіцієнт фінансової залежності Активи ÷ Власний капітал 1 13 Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними оборотними коштами Власні оборотні кошти ÷ Запаси і витрати  > 0,6 – 0,8 14 Коефіцієнт критичної оцінки (Гроші + ринкові цінні папери + дебіторська заборгованість) ÷ Поточні пасиви > 0,7 15 Коефіцієнт швидкої ліквідності (Грошові засоби, розрахунки та інші активи) ÷ Поточні зобов'язання > 1 16 Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможність) Грошові засоби ÷ Поточні зобов'язання  > 0,2 17 Частка виробничих запасів у поточних активах Запаси та витрати ÷ Поточні активи 0,8 -1 19 Коефіцієнт покриття запасів Стабільні джерела покриття ÷ Запаси та витрати  > 1 20 Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості Чиста виручка ÷ Середньорічна дебіторська заборгованість за планом 21 Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості Чиста виручка ÷ Середньорічна кредиторська заборгованість за планом 22 Коефіцієнт мобільності всіх коштів підприємства Оборотні кошти ÷ Активи  > 0,3 – 0,5 23 Коефіцієнт мобільності оборотних коштів Грошові засоби ÷ Оборотні кошти  > 0,2 24 Коефіцієнт чистої виручки (Сума зносу + Чистий прибуток ) ÷ Чиста виручка ≥ нормальному рівневню рентабельності 25 Коефіцієнт фінансової стабільності Власний капітал ÷ Залучений капітал  > 1

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НАПІДПРИЄМСТВАХ
 
1. Зміст та задачіфінансового планування.
2. Принципи і методифінансового планування.
3. Зміст фінансового плану тапорядок його складання.
4. Зміст і значенняоперативного фінансового плану.
ЗМІСТ ТА ЗАДАЧІ ФІНАНСОВОГОПЛАНУВАННЯ
В умовах ранкової економікишироко використовується бізнес-планування для обґрунтування процесів освоєннянових сфер діяльності підприємства, створення нових видів продукції тощо. Длябільшості українських підприємств пошук нових сфер діяльності є необхідним длявиживання і подальшого розвитку. Саме тому зросло значення фінансовогопланування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищенняефективності діяльності підприємства.
Фінансове плануванням – це процес розробки системифінансових планів і планових показників, що забезпечують розвиток підприємстванеобхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності фінансовоїдіяльності в наступному періоді.
Предметом фінансовогопланування є джерела грошових надходжень і основні напрями використання фінансовихресурсів, а також встановлення оптимальних співвідношень в розподілі прибутку.
Розробка фінансових планів єодним із засобів організації контактів із зовнішнім середовищем: постачальниками,споживачами, кредиторами, інвесторами. Від їх довіри залежить ефективністьдіяльності господарюючих суб'єктів в майбутньому. Тому фінансовий план повиненбути добре продуманим і обґрунтованим.
Від рівня обґрунтованостіфінансових планів значною мірою залежать можливості досягнення плановихпоказників господарської діяльності, кожен з яких потребує забезпеченняфінансовими ресурсами.
Завдання фінансовогопланування на рівні підприємства:
- забезпеченнянормального відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування, їхформування та використання;
- дотриманняінтересів акціонерів та інших інвесторів;
- гарантіявиконання зобов’язань підприємства перед бюджетом та позабюджетними фондами,банками та іншими кредиторами;
- виявленнярезервів та мобілізація ресурсів з метою ефективного використання прибутку таінших доходів, враховуючи й позареалізаційні;
- контрольза фінансовим станом, плато- і кредитоспроможністю підприємства.
Процес фінансового плануваннявключає такі основні етапи:
- аналіз іоцінка фінансових показників за попередній період;
- розробкабагатоваріантних прогнозів подальшого розвитку;
- аналіз іоцінка розроблених прогнозів;
- вибір іприйняття остаточного варіанту фінансового плану.
Система фінансовогопланування на рівні підприємства включає три основні підсистеми:
- перспективне(стратегічне) фінансове планування – розробка фінансової стратегії і фінансової політикиза основними напрямками фінансової діяльності підприємства. період планування до3 років;
- поточнефінансове планування – розробка фінансових планів за окремим аспектами фінансовоїдіяльності. Період планування 1 рік;
- оперативнефінансове планування (бюджетування) – розробка бюджетів, платіжних календарів та іншихформ оперативних планових завдань з усіх основних питань фінансової діяльності.Період планування – місяць, квартал
Розпочинається фінансовепланування у визначення фінансової політика за основними напрямками фінансовоїдіяльності, зміст якої конкретизується в поточних планах, а закінчується — розробкою оперативних фінансових документів як засобів контролю за дотриманнямплатоспроможності і оптимізації вхідних і вихідних грошових потоків.
Фінансове планування – це процес визначенняобсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільовоговикористання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства вплановому періоді.
 
ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ФІНАНСОВОГОПЛАНУВАННЯ
Методологія фінансовогопланування включає в себе організацію планування фінансів, що будується нанаступних принципах:
- повноти — розробленіплани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності,реалізується у зведеному плані (бюджеті);
- обґрунтованості — орієнтація на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічнізадачі й потреби ринку;
- реальності — врахування всіхлімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, навикористанні прогресивних методів їх розробки;
- інтегрованості — існуєвзаємозв'язок між різними видами планів (бюджетів), щоб виконання планівнижчого рівня сприяло виконанню планів вищого рівня. Кожний наступний планрозробляється, виходячи із завдань попереднього плану;
- гнучкості — розроблена система планів може корегуватися при зміні фінансово-економічнихумов у суспільстві;
- економічності — витрати на планування(бюджетування) повинні раціонально співвідноситись з отриманими результатами.
Головним інструментомфінансового планування є кошторисне планування (бюджетування).
Кошторис (бюджет) — це форма плановогорозрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутнійперіод.
Останнім часом підприємстванайчастіше застосовують систему бюджетного планування, яка впроваджується зметою економії фінансових ресурсів, скорочення невиробничих витрат, більшоїгнучкості в управлінні і контролі за собівартістю продукції, а також дляпідвищення точності планових показників.
При розробці фінансовогоплану підприємства складаються наступні кошториси (бюджети): кошторис продажу;кошторис виробництва; кошторис прямих матеріальних витрат; кошторис витрат наоплату праці; кошторис непрямих загальновиробничих витрат; кошториссобівартості проданої продукції; кошторис поточних періодичнихзагальногосподарських витрат; кошторис прибутків та збитків; кошторискапітальних витрат; кошторис руху грошових коштів; кошторис статей активу іпасиву і т.д,
Крім того, кошториси поділяютьсяна два види: кошториси основної діяльності підприємства і кошториси неосновнихвидів діяльності.
Методи планування:
— нормативний – принаявності норми (нормативу) і об'ємного показника, розраховують плановийпоказник, шляхом їх перемноження.
- розрахунково-аналітичнийметод — розраховується обсяг витрат і потреба в ресурсах шляхом множення середніхвитрат на індекс їх зміни у запланованому періоді. В основі цього, методулежить використання експертної оцінки.
- балансовий — узгодження обсягувитрат і джерел розширення ресурсів (доходів), застосовується при плануваннірозподілу прибутку та інших фінансових ресурсів, плануванні потреби внадходженні коштів до фондунакопичення, фонду споживання тощо.
- методоптимізації — при складанні кошторису є багатоваріантність. З декількох кошторисівобирається найкращий з точки зору мінімальних затратчи максимальногоодержаного ефекту (результату). В розрахунках використовується критеріймаксимуму приведеного прибутку
- П –Ен * К → mах
де: П — прибуток, грн.; К — капіталовкладення, грн.; Ен — нормативний коефіцієнт ефективностікапіталовкладень (Ен = 0,15).
— метод моделювання — аналіз функціональних зв'язків між різними елементами процесу виробництва.Наприклад, моделюється залежність прибутку від рівня витрат і обсягу реалізаціїпродукції (виручки).
 
ЗМІСТ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ ТАПОРЯДОК ЙОГО СКЛАДАННЯ
 
Фінансовий план — це заключна частинабізнес-плану, яка узагальнює всі попередні розділи у вартісному вигляді.
В фінансовому планівідображені дані про обсяг продажу і загальний прибуток, обсяг інвестицій,джерела фінансування, використання власних коштів, а також позикових (із зазначеннямстроків і джерел погашення заборгованості), строки окупності капіталовкладень,витрати виробництва та обігу, відсоткове співвідношення доходів та витрат,строки виплати дивідендів (якщо акціонерне товариство).
Фінансовий план складаєтьсяз:
- прогнозуобсягів реалізації;
- балансугрошових надходжень та витрат;
- таблицідоходів та витрат;
- прогнозованогобалансу активів та пасивів підприємства;
- розрахункуточки беззбитковості.
Складання фінансового планупочинають з прогнозу обсягу продажу. Прогноз обсягу продажу складаєтьсяза кожним видом продукції, як правило, на 3 роки: для 1 – го року – щомісячно,для 2 – го – щоквартально, для 3 – го – на рік в цілому.
Для досягнення синхронізаціїнадходжень та видатків складають баланс доходів та видатків, вінскладається у формі таблиці, в якій відображають дані про наявність грошовихкоштів на початок періоду, їх надходження і витрачання в самому періоді танаявність коштів на кінець періоду.
Баланс активів та пасивів підприємства складають зметою оцінки тих видів активів, в які спрямовуються грошові кошти та тих видівпасивів, за рахунок яких планується фінансувати придбання чи створення цих активів.
При складанні фінансовогоплану також проводиться аналіз беззбитковості підприємства. Визначення точкибеззбитковості здійснюється розрахунковим і графічним способами.
Тб = Зп ÷ (ВД – Ззмо –ПДВ)
Тб     — точка беззбитковості
Зп     — сума постійнихвитрат
ВД    — дохід від реалізаціїодиниці продукції
Зимо — сума змінних витрат наодиницю продукції
ПДВ — сума податку на доданувартість з одиниці продукції
Підприємства самостійноскладають фінансовий план в
будь-якій довільній формі, яку вони вважають для себе найбільш
прийнятною.
Мета складання фінансовогоплануполягає у взаємоузгодженні
доходів та витрат. За перевищення доходів над витратами сума перевищення моженаправлятися в резервний фонд. Коли витрати перевищують доходи, визначаєтьсясума фінансових ресурсів, якої бракує. Додаткові фінансові ресурси можнаодержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо.
 
ОПЕРАТИВНЕ ФІНАНСОВЕПЛАНУВАННЯ
Управління виробничимипроцесами та регулювання розрахунків з покупцями, постачальниками, працівникамипідприємства, фінансовою системою, кредитними установами, забезпеченняплатоспроможності підприємства залежать від організації оперативногофінансового планування.
Оперативне фінансовепланування включає складання платіжного календаря, касового плану і розрахунок потреби вкороткостроковому кредиті.
Розробка платіжногокалендаря заключається у визначенні конкретної послідовності та строківздійснення всіх розрахунків, що дозволяє своєчасно перерахувати платежі додержавного бюджету і позабюджетних фондів та забезпечити фінансуваннянормальної господарської діяльності підприємства.
Платіжний календар складаєтьсяна короткі проміжки часу (місяць, 15 днів, декаду). Строк визначається,виходячи з періодичності основних платежів підприємства. Найбільш доцільним єскладання місячних планів з щодекадною розбивкою. Платіжний календар охоплюєвсі видатки і надходження коштів як в безготівковій, так і в готівковій формах,включаючи відносини з бюджетом та банками.
Платіжний календар дозволяєспостерігати за станом власних коштів, а також вказує на необхідністьвикористання коштів у вигляді залученого капіталу.
Для розробки платіжногокалендаря використовується наступна інформація:
- планреалізації на квартал чи місяць з відповідним ступенем деталізації (декада,п'ятиденка);
- поточнівитрати в розрізі основних видів;
- допущенняпро строки сплати дебіторської і кредиторської заборгованості;
- інформаціяпро строки виплати заробітної плати, премій тощо;
- інформаціяпро обсяги й строки сплати основних податків, податкових зборів і платежів;
- інформаціяпро суми і строки отримання банківських кредитів, а також їх погашення і сплатавідсотків за користування ними;
- виписки збанківських рахунків для визначення вхідного залишку грошових коштів на початкупланового періоду.
Схема платіжного календаря:Залишки грошових коштів на початок періоду + Надходження грошових коштів - Виплати грошових коштів = Залишок грошових коштів на кінець періоду
В процесі розробки платіжногокалендаря можна виділити три основних етапи:
1) розрахунок надходженьгрошових коштів;
2) розрахунок поточних іодноразових виплат;
3) балансування притоку йвідтоку грошових коштів.
На основі інформації, щоміститься в платіжному календарі, можна визначити майбутні потреби підприємствав готівці і здійснювати тим самим дієвий контроль за платоспроможністю іліквідність підприємства.
Підприємство складає касовийплан — план обороту наявних коштів, в якому відображаються їх надходження івитрачання. Упорядкування і виконання касового плану забезпечують суворийконтроль за спрямуванням наявних коштів, своєчасне їх одержання й ефективневикористання.
Касовий план — це план обігу готівкипідприємства, який необхідний для контролю за її надходженням і витрачанням.Він розробляється на квартал і у встановлений строк представляється докомерційного банку, з яким підприємство уклало договір про розрахунково-касовеобслуговування.
Касовий план складається затиповою формою і міститьчотири розділи:
1 — надходження готівки (крімгрошей, отриманих в банку) на підприємство в плановому кварталі за конкретнимиджерелами надходження (торгова виручка, виручка залізничного, повітряноготранспорту, комунальні платежі, квартплата, виручка підприємств побутовогообслуговування, інші надходження). Із загальної суми надходжень необхіднозазначити суми, які витрачаються на місці з виручки і здаються до каси банку.
2 — види видатківпідприємства готівкою (на заробітну плату, стипендії, постійні надбавки та іншівиди оплати праці, на виплату пенсій і допомоги по соціальному страхуванню, нагосподарські витрати та витрати на відрядження).
3 — розрахунок виплатзаробітної плати та інших видів оплати праці на плановий квартал з врахуваннямвсіх можливих утримань (податків, платежів за спецодяг, погашення позик тощо).Якщо заробітна плата працівників перераховується до банків платіжнимдорученням, то ці види перерахувань також відображаються у третьому розділі.Всі види утримань і перерахувань, вартість натуральних видач і пільг, цюобліковуються у фонді оплати праці, вираховуються із загального фонду оплатипраці.
4 — календар видач заробітноїплати працівникам і службовцям, де у встановлені строки (конкретні числамісяця) вказуються суми виплат підприємству готівкою. Ці суми відповідно додоговору розрахунково-касового обслуговування банк видає підприємству завстановлену в договорі плату. Якщо фактично касова заявка в конкретні місяціперевищує суму, вказану в касовому плані, то банк, як правило, стягуєпідвищений відсоток за видачу готівки, що заздалегідь фіксується у договорірозрахунково-касового обслуговування.
Касовий план необхіднийпідприємству, щоб представити розмір зобов'язань перед працівникамипідприємства по заробітній плати і розмір інших виплат. Банку, що обслуговуєпідприємство, також необхідний касовий план, щоб скласти зведений касовий планна обслуговування своїх клієнтів у встановлені строки.
Якщо підприємство має потребув короткостроковому кредиті, то необхідні документи представляють в банк увідповідності до його вимог, в результаті чого і укладається договір прокредитне обслуговування. Однак потрібно, щоб цьому передував обґрунтованийрозрахунок розміру кредиту, а також тієї суми, яку необхідно повернути банку.Ефективність заходу, що кредитується, чи очікувана виручка від реалізаціїпродукції повинна забезпечити своєчасне повернення кредиту і виключити штрафнісанкції.
ФІНАНСОВАСАНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ
 
1. Фінансова санація, порядокїї проведення.
2. Санаційний аудит.
3. Банкрутство підприємств.
ФІНАНСОВА САНАЦІЯ, ПОРЯДОК ЇЇПРОВЕДЕННЯ
 
Санація — це систему заходів, що здійснюютьсядля запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських монополій.
Cанація — це комплекс послідовних,взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного,організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єктагосподарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості таконкурентоспроможності в довгостроковому періоді.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитківта усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності таплатоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшенняструктури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів,необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Санація може відбуватися:
- злиттямпідприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією;
- випускомнових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;
- збільшеннямбанківських кредитів і наданням урядових субсидій;
- перетвореннямкороткострокової заборгованості на довгострокову;
- повноюабо частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межібанкрутства.
Рішення про проведеннясанації приймають у таких випадках:
1. З ініціативи суб'єктагосподарювання, що перебуває в кризі, коли існує реальна загрозанеплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому.Рішення про санацію приймається перед зверненням кредиторів до господарськогосуду із вимогою визнати це підприємство банкрутом.
2. Після того, як боржник звласної ініціативи звернувся до господарського суду із заявою про порушеннясправи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним абоіснує реальна загроза такої неспроможності). Право вибору умов санації(реорганізації) при цьому залишається за боржником. Одночасно з поданням заявиборжник повинен подати до господарського суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс,іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а такожвибрані ним умови проведення санації. Після закінчення місячного терміну з дняопублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи КабінетуМіністрів України оголошення щодо порушення справи про банкрутство даногопідприємства в тому разі, коли надійшли пропозиції від фізичних чи юридичнихосіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подалиакцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції стосовносанації (реорганізації) неспроможного підприємства, арбітражний суд приймаєрішення про припинення процедури оголошення банкрутства та про проведенняфінансової санації юридичної особи.
3. З ініціативифінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України «Про банки табанківську діяльність», банківська установа має право до клієнта, оголошеногонеплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передатиоперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку;реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; направити на погашеннякредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.
4. З ініціативизаставодержателя у разі невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою,заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи дляоздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїхпредставників у керівні органи підприємства, обмеження права цього суб'єктагосподарювання розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном. Якщосанаційні заходи не привели до відновлення платоспроможності підприємства, тозаставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою простягнення заставленого майна.
5. З ініціативи Агентства зпитань запобігання банкрутствам підприємств, якщо йдеться про державніпідприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємствАгентство вповноважене здійснювати управління його майном та розроблятипропозиції щодо проведення фінансової санації.
6. З ініціативи Національногобанку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку.Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк передзастосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки та банківськудіяльність».
За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють:
— автономнасанація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунокйого власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (беззалучення в санаційний процес сторонніх осіб).
— гетерономна(зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб,зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.
Згідно з класичною моделлюпроцес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення та аналізупричин фінансової кризи. На основі первинної інформації (первинні бухгалтерськідокументи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаютьсязовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан фірми.
У рамках внутрішнього аналізупоглиблено досліджується фінансовий стан на основі розрахунку рядукоефіцієнтів. Основними з них є показники платоспроможності, ліквідності,фінансового лівериджу, прибутковості тощо. Коли отримано необхідні дані щодофінансового стану підприємства та причин фінансової кризи, згідно з класичноюмоделлю санації роблять висновок про можливість або недоцільність санаціїданої господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємствазруйновано, капітал втрачено, структура балансу незадовільна, то приймаютьрішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідацію можебути здійснено на добровільній основі (злиття, продаж об'єкта цілком абочастинами) та в примусовому порядку.
Коли підприємство має реальнуможливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, маєдостатньо кваліфікований управлінський персонал, ринки збуту товарів, авиробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни,приймається рішення про проведення санації.
Окремим аналітичним блоком укласичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації. Стратегія є узагальненоюмоделлю дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію тарозподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненнідовготривалих конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високурентабельність. Суть її — у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та воптимізації політики капіталовкладень.
Відповідно до вибраноїстратегії розробляють програму санації — систему спрогнозованих,взаємозв'язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Вонаформується на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізувнутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу тастратегічних завдань санації.
Наступним елементом класичноїмоделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційноїпрограми і містить:
- техніко-економічнеобґрунтування санації;
- розрахунокобсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей;
- конкретніграфіки та методи мобілізації фінансового капіталу;
- строкиосвоєння інвестицій та їхньої окупності;
- оцінкуефективності санаційних заходів;
- прогнозованірезультати виконання проекту.
Розробка проекту фінансовогооздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговими службамипідприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційногосанатора, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами.
Проект санації складається зівступу та двох розділів.
У вступі відображаються:фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації,величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності,ліквідності, фінансового лівериджу тощо); аналіз причин кризової ситуації;характеристика ринків збуту продукції; кадровий потенціал та інші вихідніпараметри. Крім того, формулюються стратегічні цілі санації і стислий прогнозрезультатів проведення фінансового оздоровлення підприємства.
Перший розділ містить конкретний планфінансового оздоровлення, складовими частинами якого є:
а) план маркетингу таоцінка ринків збуту продукції. У цьому
підрозділі визначають умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжнихтоварних ринках, дається перелік можливих конкурентів, їхні переваги танедоліки, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації тапропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості.Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольногозаконодавства;
б) план виробництва такапіталовкладень, який містить дані про використання обладнання, його знос,витрати, пов'язані з відновленням можливості оренди чи лізингу,характеризується виробничий процес, комерційні зв'язки з постачальникамисировини;
в) організаційний план,що в ньому відображають організаційну структуру підприємства, можливостіреструктуризації, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичнукількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, можливості злиття,приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства;
г) фінансовий план, вякому треба подати прогноз обсягів випуску та реалізації продукції, балансгрошових надходжень та витрат, зведений баланс активів і пасивів (на початок такінець поточного року), аналіз шляхів досягнення беззбитковості підприємства,оцінку потреб в інвестиціях, форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів,графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх булозалучено на поворотній основі).
У другому розділіпроекту санації деталізують очікувані результати виконання проекту, дають оцінкуефективності запропонованої форми оздоровлення, а також прогнозуютьможливий ризик та збитки. Основою для вибору тієї чи іншої форми санації єрозрахунок її ефективності (Е), яку можна визначити за такою формулою:
Е = Прогнозований обсяг     ÷Розмір вкладень додаткового прибутку       на проведення санації
Результати санації можнаоцінити через додатковий прибуток підприємства (різницю між сумою прибутківпісля санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення).
Мета санації вважаєтьсядосягнутою, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведенняорганізаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить зкризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутом знаступною ліквідацією) і забезпечує свою прибутковість таконкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

САНАЦІЙНИЙ АУДИТ
Рішення про проведеннясанації підприємства чи його ліквідацію приймається на основі висновків санаційногоаудиту.
Мета санаційного аудиту — оцінювання санаційної спроможності підприємства, щодосягається через вирішення таких завдань:
— проводиться причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської діяльностіпідприємства;
— визначається глибина фінансової кризи;
— робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства;
— здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підприємства санаційноїконцепції;
— робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єктагосподарювання.
Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовійкризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, яківизначають його здатність до успішного проведення фінансової санації.
Джерелаінформації для проведення санаційного аудиту діляться на:
-  внутрішні (баланси підприємства, звітипро фінансові результати, звіти про фінансово-майновий стан підприємства, проінвентаризацію, звіт про рух основних фондів, амортизацію, дані про наявністьгрошових коштів на банківських рахунках, кадровий склад підприємства, рівеньзаробітної плати та інше);
-  зовнішні (статистичні дані, щохарактеризують діяльність галузі в цілому, висновки незалежних експертів,нормативні документи, аналіз ринків збуту, фінансові плани та інші прогнознірозрахунки).
Складові санаційного аудиту:
1.Аудит фінансової сфери включає: оцінювання динаміки і структури валютибалансу, аналіз джерел власних коштів, аналіз структури дебіторської(кредиторської) заборгованості та структуру активів, аналіз формування тавикористання прибутку.
2.Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарськоїдіяльності підприємства та виявлення «слабких» місць у цій сфері,для чого проводиться така робота:
— вивчається загальна виробнича структура підприємства;
— оцінюється рівень існуючої технології виробництва;
— проводиться аналіз виробничих витрат;
— аналізується рух основних фондів та амортизаційних відрахувань;
— оцінюються показники праці.
Особливаувага приділяється аналізу витрат, що входять у собівартість продукції і непов'язані з виробничою діяльністю. Аналізується також фактична наявністьсировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, інших товарно-матеріальнихцінностей, які не мають відношення до виробничого процесу. На цій основірозробляються рекомендації до їх подальшого використання, вт. ч. продажу.
3.Дослідження ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збутуготової продукції включає:
— визначенняпопиту на продукцію та його прогнозування;
— вивченняконкурентоспроможності товарів;
— забезпеченнявідповідності рівня якості товарів вимогам ринку;
— розробка концепції життєвого циклу товарів (на стадіях запровадження,зростання, зрілості та спаду);
— управління товарним асортиментом (розроблення нових видів, модифікаціяіснуючих, зняття з виробництва застарілих моделей);
— розрахунок прогнозних обсягів виробництва та визначення номенклатури продукції;
— розширення інноваційної діяльності, спрямованої на розроблення нових продуктівіз урахуванням ринкових вимог та стратегії підприємства.

БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ
 
Банкрутство — це пов'язана з недостатністюактивів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити вустановлений термін пред'явлені до неї з боку кредиторів вимоги і виконатизобов'язання перед бюджетом.
Справа про банкрутствопорушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржникасукупно складають не менше 300 мінімальних заробітних плат, які не булизадоволені боржником протягом 3-х місяців після встановленого для їх погашеннястроку.
До боржника господарський судможе застосовувати такі типи процедур:
1) реорганізаційні (зовнішнєуправління майном, санація та реорганізація);
2) ліквідаційні (добровільначи примусова ліквідація підприємства);
3) мирову угоду (міжборжником та кредиторами).
Господарський суд визнаєборжника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації абонезгоди кредиторів з її умовами.
У постанові про визнанняборжника банкрутом господарський суд призначає також ліквідаційну комісію(представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів та Фондудержавного майна — для державних підприємств), яка оцінює майно боржника,проводить роботу по стягненню дебіторської заборгованості, розраховується зкредиторами та складає ліквідаційний баланс.
З моменту визнання боржникабанкрутом:
— припиняється підприємницькадіяльність боржника;
— до ліквідаційної комісіїпереходить право розпорядження майном банкрута;
— строки всіх борговихзобов'язань банкрута вважаються такими, що минули, і припиняється нарахуванняпені та відсотків на усі види заборгованості банкрута.
Види банкрутства:
Реальне банкрутство         .
Умисне банкрутство — це навмисне доведеннясуб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможностічерез здійснення власником або посадовою особою підприємства з корисливихмотивів протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання службовихобов'язків, що завдає істотної шкоди державним чи громадським інтересам абозаконним правам власників та кредиторів.
Навмисне доведення до банкрутствакарається штрафом з позбавленням права посідати певні посади або здійснюватипевну діяльність, позбавленням волі.
Фіктивне банкрутство – підприємство фактичноне має ознак банкрутства, однак подає інформацію, яка свідчить про йогофінансову неспроможність.
Цілі повідомлення неправдивоїінформації:
- намаганнязапобігти ліквідації підприємства в рамках провадження справи про банкрутство;
- намаганняпровести ліквідацію, реорганізацію чи приватизацію підприємства з метоюприховання незаконного витрачання коштів;
- наданнянедостовірних даних аудитору з метою одержання помилкового висновку профінансовий стан підприємства.
Для запобігання вказанимнегативним явищам законодавство встановлює покарання для підприємців чивідповідальних службових осіб державних підприємств.
Приховане банкрутство- навмисне прихованняфакту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщоце завдало матеріальних збитків кредиторам. Карається позбавленням волі абоштрафними санкціями.
Мотиви та цілі приховуваннябанкрутства:
- надіяна поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язаньособами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи,
- спробаодержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласненняодержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства,
- прагненняотримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави,інших замовників і т. д.
Кошти, виручені від продажумайна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів у такійпослідовності:
1 задовольняються вимоги,забезпечені заставою; виплата вихідної допомоги звільненим працівникам;витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в господарському судіта роботою ліквідаційної комісії;
2 задовольняються вимоги щодовиплат працівникам підприємства (за винятком повернення внесків членівтрудового колективу до статутного капіталу підприємства);
3 задовольняються вимоги щодосплати податків і зборів;
4 задовольняються вимогикредиторів, не забезпечені заставою;
5 задовольняються вимоги щодоповернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу;
6 задовольняються іншівимоги.
Вимоги кожної наступної чергизадовольняються після повного задоволення вимог попередньої. За недостатностікоштів для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензіїзадовольняються пропорційно належній сумі кожному кредиторові.
У разі реорганізаціїпідприємства його права і обов’язки переходять до правонаступників.
Якщо майна банкрутавистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважаєтьсявільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність.


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Доработать Узнать цену написания по вашей теме
Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме:

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.

Сейчас смотрят :

Реферат Метрологические испытания измерительного микроскопа ТМ-500
Реферат Методика расчётов режимов резания
Реферат Место измерительных информационных систем в современной измерительной технике и в информационных технологиях
Реферат Методы кинематического исследования механизмов
Реферат Механические свойства конструкционных пластмасс
Реферат Методы и технологические схемы улучшения качества воды
Реферат Металлургия цинка - выщелачивание цинкового огарка
Реферат Механические цеха
Реферат Методы и средства электрических измерений
Реферат Механизм привода поворотной части робота
Реферат Метрология расчет типовых соединений
Реферат Механізм приводу поршневого насосу
Реферат Механізм приводу щокової дробарки
Реферат Модернізація приводу головного руху зі ступеневим регулюванням свердлильного верстата
Реферат Модернізація механізму товаровідтягування побутової трикотажної машини "Українка-2"