Реферат по предмету "Физкультура и спорт"

Узнать цену реферата по вашей теме


Культурно-історичні об’єкти рекреації

Культурно-історичніоб’єкти рекреації

Середкультурно-історичних об'єктів провідна роль належить пам'яткам історії ікультури, які мають найбільшу привабливість і на цій основі слугують головнимзасобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації.
У даний час найбільшвживаною є типізація пам'яток, яка відбиває порядок і форми їх державногообліку, потреби господарської практики, враховує специфіку кожного окремоговиду. В залежності від набору провідних ознак пам'ятки історії і культуриподіляються на п'ять типів: історичні, археологічні, архітектурні (ут.ч. містобудівні), мистецькі, документальні. Наведемо приклади найбільштипових об'єктів.
Так, до історичнихпам'яток можуть бути віднесеними будинки, споруди або предмети, пов'язанііз важливими історичними подіями у житті народів, розвитку суспільства ідержави, розвитку науки і техніки, а також пов'язані із життям видатнихполітичних, державних, військових діячів, народних героїв, відомих постатейнауки, літератури і мистецтва.
У цивілізованихсуспільствах зберігаються традиції спадковості культури поколінь, тому йзберігаються пам'ятки різних століть — королям та імператорам, видатним церковнимі політичним діячам, хоч відомо, що не всі вони відіграли в історії прогресивнуабо гуманістичну роль. Наприклад, в Литві один із фермерів створив музейтоталітаризму, скупивши за безцінь скульптури ідеологів комунізму, лідерівРадянського Союзу та інших держав соціалістичної співдружності, деякі предметиі документи тієї епохи.
Історія нашої країнитеж складна і суперечлива. її окремі факти слід вивчати, пояснювати, можназасуджувати, але в жодному разі не виправляти і не переписувати. Нерозуміння цієїістини завжди завдає тільки шкоду (згадаймо, як у 30-40-х роках XXстоліття під гаслами будівництва «нового світу» були знищені Успенський соборКиєво-Печерської Лаври, Михайлівський золотоверхий собор та інші святині нашогонароду).
Навіть назва кожногосела або міста — це унікальне явище. Ці назви обросли переказами й легендами,стали своєрідним корінням, яке тримає кожне поселення на землі. А як легко,іноді навіть бездумно в офіційному порядку змінювалися ці найменування!Фактично ж перейменовувалися історичні назви, які дав своїм поселенням самнарод.
В результаті насьогодні загублено сотні топонімів — пам'яток історії народу України. Новіназви, як правило, давалися не корінними мешканцями, а чиновниками — людьмисторонніми і байдужими до історії того чи іншого населеного пункту. З цієїпричини маємо багато топонімів-неологізмів, які не лише не вписалися в місцевутопонімічну систему, але й виявилися в мовній ізоляції, не даючи можливостінавіть утворити прикметники і назви жителів населеного пункту (Дружба, Райдужнета ін.).
Як бачимо, топонімитісно пов'язані із соціально-економічною історією України, окремого регіону, зприродним середовищем, багатющою культурою та історією мови. Назви частослугують своєрідними доповненнями свідчень, що їх дають нам архівні документи іпам'ятки матеріальної культури. Існує наука про власні імена — ономастика, якаскладається з антропоніміки — науки про власні імена (прізвища, прізвиська)людей, і топоніміки — науки, що вивчає географічні назви, їх походження, смисловезначення, лексичний склад, граматичне оформлення і фонетику, їх написання тапереклад з однієї мови на іншу (як бачити з цього визначення, топонімікавиникла на стикові мовознавства, історії та географії).
Археологічні пам'ятки — це городища, кургани, залишки давніх поселень, укріплень, каналів, доріг, давнімісця поховань, кам'яні статуї, наскальний розпис, старовинні предмети побутута інше.
Різноманітніархеологічні матеріали {артефакти) відносяться до найстаріших речових джереллюдської історії, тому вони характеризуються наочністю і загадковістю далекогоминулого, що викликає найбільшу зацікавленість у туристів. Використовуючинаукові відомості і уявлення про той історичний період, до якого належатьархеологічні матеріали, можна отримати закладену в них певну історико-культурнуінформацію.
Основні типиархеологічних пам'яток — це поселення і поховання. Поселення буваютьнеукріпленими (селища, стоянки) та укріпленими (городища). Розкопки поселеньдають велику кількість знахідок, серед яких особливий інтерес становлятьзалишки житла. Дослідження типів житлових будівель за археологічнимиматеріалами дають можливість робити висновки про рівень соціального розвиткусуспільства на той період.
Поховання поділяють надві основні групи: з надмогильними спорудами (гробниці, кургани) і звичайні ґрунтовіпоховання. Перші кургани в степах Північного Причорномор'я з'явилися близько 5тис. років тому. Грандіозності в них не менше, ніж у відомих єгипетськихпірамідах. Так, курган Чортомлик (скіфського часу) має висоту понад 20 м ідіаметр до 350 м. У 1971 році в кургані Товста Могила (Дніпропетровськаобласть) була знайдена знаменита золота пектораль — нагрудна прикрасаскіфського царя. Тепер цей шедевр стародавніх ювелірів зберігається в Музеїкоштовностей України.
Схожість типівпоховань, речових знахідок та інших ознак дає можливість говорити про певнуєдність — археологічну культуру, яка полегшує дослідження етногенезу різнихнародів, дозволяє археологам систематизувати, узагальнювати свої спостереження.
Архітектурні тамістобудівні пам'ятки — це: архітектурніансамблі та комплекси, історичні центри, квартали, майдани, вулиці, залишкидавньої забудови населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової,культової архітектури, народного зодчества, а також пов'язані з ними витворимонументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-парковогомистецтва, природні ландшафти.
Об'єктами спостереженняможуть бути як загальновідома пам'ятка архітектури, так і невідома сільськацерква або забута дворянська садиба. Головне — відповідним чином подати їххудожню та історичну цінність. Сила естетичного впливу пам'ятки — вдосконалості її пропорцій, закінченості силуету, адже будь-яка детальконструкції — це зразок вміло підібраної відповідності між формою та змістом.
У багатьох дерев'яних ікам'яних архітектурних пам'ятках України та інших країн виражена майстерністьремісників, їх здатність, незважаючи на прості інструменти, досить точновідчувати матеріал. Важливо побачити, як у цих пам'ятках виявився талантпростого народу, його споконвічний потяг до духовності і краси.
До мистецькихпам'яток відносяться твори монументального, образотворчого,декоративно-прикладного та інших видів мистецтва.
Документальні пам'ятки — це акти органів державної влади, офіційна переписка чиновників, статистичнізвіти, інші письмові і графічні документи, кінофотодокументи та звукозаписи,давні рукописи та архіви, записи фольклору та музики, рідкісні друкованівидання тощо.
Писемні документи,старі довідники, путівники, раритетні карти й фотографії дають можливістьпростежити історичні події і зафіксувати обсяг знань, погляди та образи людейтого чи іншого історичного періоду.
Одне з найбільших вУкраїні зібрань рукописів та стародруків зберігається у Дніпропетровськомуобласному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького. Накопичене воно зусиллямивеликих ентузіастів — О.М. Поля та Д.І. Яворницького. Справді унікальними євидання Івана Федорова «Апостол» (Львів, 1574) та Біблія (Острог, 1581), низкарелігійних та світських книжок таких авторів як Петро Могила, Лазар Баранович,Антоній Радзивиловський.
До культурно-історичнихпередумов рекреаційної галузі можна віднести й інші об'єкти, пов'язані зісторією, культурою та сучасною діяльністю людей: оригінальні підприємствапромисловості, сільського господарства, транспорту, наукові установи, вищіосвітні заклади, театри, спортивні споруди, ботанічні сади, зоопарки,океанарії, етнографічні і фольклорні пам'ятки, кустарні промисли, народнізвичаї та обряди тощо.
Всі об'єкти, щовикористовуються у пізнавально-культурній рекреації, поділяються на дві групи: нерухоміі рухомі.
Першу групу складаютьпам'ятки історії, містобудування та архітектури, археології і монументальногомистецтва, а також інші споруди, у тому числі й ті пам'ятки мистецтва, щостановлять невід'ємну частину архітектури. З позицій пізнавально-культурноїрекреації важливою є та обставина, що об'єкти цієї групи являють собоюсамостійні одиночні або групові утворення.
Другу групу складаютьпам'ятки мистецтва, археологічні знахідки, мінералогічні, ботанічні йзоологічні колекції, документальні пам'ятки та інші речі, які можна легкопересувати у просторі. Споживання рекреаційних ресурсів цієї групи пов'язано звідвідуванням музеїв, бібліотек та архівів, де вони зазвичай концентруються.
Аналіз значноїкількості різнорідних об'єктів, які складають культурно-історичні рекреаційніресурси, з позицій рекреаційної галузі національної економіки повинен включатиїх облік, характеристику і типологію. Облік та характеристикакультурно-історичних об'єктів передбачає вказівку на назву об'єкта, йогомісцеположення, маркування, власника, літературні та інші джерела по цьомуоб'єкту та ін.
Наступним етапом оцінкикультурно-історичних об'єктів є їх типологія за рекреаційною значущістю. Заоснову типології приймається інформаційна сутність культурно-історичнихоб'єктів: унікальність, типовість серед об'єктів даного виду, пізнавальне івиховне значення, зовнішня привабливість (аттрактивність).
Інформативністькультурно-історичних об'єктів для рекреаційної мети може (бути вимірянатривалістю необхідного і достатнього часу на їх огляд. Для визначення часуогляду об'єкта необхідна типізація за основою, яка би відбивала тривалістьогляду. Для такої типізації можна вибрати наступні ознаки:
1)ступіньорганізації об'єкта для показу;
2)місцерозташування екскурсантів по відношенню до об'єкту огляду.
За ступенем організаціїоб'єкти поділяються на спеціально організовані (музеї, монументи та ін.) та неорганізованідля показу (панорама міста, перспектива вулиці та ін.). Організовані об'єктивимагають більше часу для огляду, тому що вони є метою огляду та складаютьоснову екскурсії. Неорганізовані об'єкти слугують супутнім по відношенню доекскурсії загальним фоном, який охоплюється одним поглядом без деталізації.
За місцем розташуванняекскурсантів об'єкти поділяються на інтер'єрні (екскурсанти знаходятьсявсередині об'єкту) та екстер'єрні (екскурсанти знаходяться зовні об'єкту).Досвід свідчить, що сумарний час огляду екстер'єрних об'єктів майже завждибільше часу огляду інтер'єрних об'єктів.
В залежності від темиекскурсії в ній завжди будуть присутні цільові, додаткові та супутні об'єкти.На огляд цільових об'єктів зазвичай витрачається не менше 50% екскурсійногочасу, на огляд додаткових — не більше 30%, супутніх — не більше 20%.
При проведенні економічноїоцінки культурно-історичних об'єктів (пам'яток історії і культури)необхідно мати на увазі ту обставину, що внаслідок надзвичайного суспільногозначення цих утворень диференційна рента до територій під такими пам'ятками неможе використовуватися. Вона фактично дорівнює нескінченості, тому виключаєтьсяіз звичайних розрахунків. У якості показника економічної оцінки приймаєтьсяпрямий ефект від експлуатації пам'яток (плата за вхід, за екскурсійнеобслуговування та ін.) та прихований економічний ефект від їх пізнавальної тавиховної інформативності.
Сучасний туристичнийринок широко використовує культурно-історичні ресурси для створення новоготуристичного продукту, що сприяє його урізноманітненню та збільшенню вартості.У багатьох державах туризм став найважливішим спонсором збереженняісторико-культурної спадщини (Італія, Іспанія, Греція, Франція та ін.).
Разом з тим, зарадиоб'єктивності, слід визнати, що туризм на базі використання культурногосередовища, особливо при надмірній його експлуатації, можу супроводжуватися інегативними явищами. Зокрема, перенаселення туристичних центрів у періодмаксимального розгортання існуючої мережі туристичних об'єктів. Воно можесупроводжуватися зростанням соціальної напруги, зокрема, зниженням утуристичному центрі моральних, релігійних і навіть національних засад, що частоспричиняє небажані наслідки. Наприклад, зниження моральних цінностей призводитьдо збільшення рівня злочинності. «Надлишок» туризму може мати дуже руйнівну силу.Це відбувається внаслідок трансформації віками складеної традиційноїгостинності, яка з часом переростає у комерційну практику, де економічнічинники часто підміняють звичні людські стосунки.
Формування споживацькоїповедінки супроводжується послабленням моральних засад і проявом такихнегативних явищ як жебракування, проституція, втрата гідності, вживаннянаркотиків, пияцтво, розчарування від невідповідності новим потребам часу тощо.Разом з тим, більшість дослідників сходяться на думці, що розвиток туризму сампо собі не слід вважати причиною негативних соціальних явищ, які мають місце врайонах інтенсивного розвитку рекреаційно-туристичної діяльності, а лише одниміз чинників їх прискорення.
Соціокультурні аспектирізних видів туризму теж проявляються дуже по-різному. Так, міжнародний туризмбільше ніж внутрішній має тенденцію до обмеження, а не до інтегрування уприймаючій країні. Іноземні туристи є тимчасовими відвідувачами, томузалишаються у власних рамках культури та стилю поведінки. Звичайно, вони незацікавлені змінювати сформовані стереотипи культури під час короткотерміновогоперебування за межами своєї країни, при цьому не підозрюючи, що їхні нормиповедінки часом не прийнятні для приймаючої сторони. Обмежуючим чинником можевиступати і мовний бар'єр, що стоїть на шляху повноцінного сприйняттяприймаючої сторони.
При організаціїміжнародних турів менеджери повинні враховувати не лише економічні можливостісвоїх клієнтів, але й їх здатність сприймати чи не сприймати місцеву культуру вусіх її проявах. Практика організації міжнародних туристичних поїздокзасвідчує, що зацікавленість культурною спадщиною у вигляді місцевих традицій,звичаїв та ін. зменшується у групах, які сформовані з туристів із нижчим рівнемдоходів. Врахування таких особливостей вимагає гнучкої програми обслуговуванняприймаючою стороною.
Подоланнясоціокультурних бар'єрів, які стоять на шляху взаємопізнання тавзаємозбагачення туристів, неможливе без організації належної освіти як дляподорожуючих, так і для господарів, що приймають туристів. Якщо перші повинніволодіти інформацією про країну або регіон відвідування, а саме про манериповедінки, особливості вбрання, тип харчування, віросповідання, очікувануввічливість тощо, то для приймаючої сторони освіта повинна спрямовуватисяпередусім на створення належного комфорту, як у спеціальних туристичнихзакладах, так і в районі перебування туристичних груп.
У зарубіжній літературіщодо використання культурного середовища з рекреаційною метою обґрунтовуєтьсяконцепція «розвитку туризму як зустрічі культуру). Суть цієї концепціїзводиться до того, що туризм є місцем зустрічі представників різних культур,носіями яких є приїждже та місцеве населення. У результаті такої «зустрічі» втуристичному регіоні можуть зазнати змін поведінка як мандрівників, так імісцевого населення.
Врахуваннясоціокультурних особливостей туризму певної території розширює географіюпослуг, пом'якшує контакти між відпочиваючими та місцевим населенням, заохочуєкультурний обмін та потребу у взаємотурах між країнами і регіонами, що вкінцевому підсумку сприятиме збереженню унікальних культурно-історичнихресурсів, відродженню місцевих традицій, відбудові архітектурних ансамблів,врешті-решт — взаємопорозумінню культур і народів.
 
Рекреаційнерайонування
Зростання обсягіврекреаційної діяльності, яке супроводжується поглиблення територіального поділупраці в рекреаційній галузі, веде до спеціалізації територій на виконанні тихчи інших рекреаційних функцій.
Поняття рекреаційногорайону в рекреаційній географії, як суспільно-географічній науці, базується натеорії географічного (територіального) поділу праці. Отже, рекреаційний район — це соціально-економічна категорія, у більшості робіт українських авторів вінрозуміється як територіальна система обслуговування рекреантів.
У найбільш загальномуплану до рекреаційного району може бути віднесена територія, на якійрекреаційна діяльність виступає як галузь спеціалізації. Всоціально-економічній географії найчастіше територіальна спеціалізаціязнаходить вираз у міжрайонному обміні товарною продукцією. Аналогічно врекреаційній галузі надання послуг рекреантам можна розцінювати як «вивіз»(експорт — у випадку міжнародного туризму) із даного району. Масові переміщеннянаселення з рекреаційною метою ведуть до територіального перерозподілуфінансових, матеріальних і трудових ресурсів. Кількісний вираз цьогоперерозподілу демонструє включеність рекреаційного району у територіальнийподіл праці в економічному сенсі.
Помилковою є уява проте, що рекреаційним районом може бути лише така територія, на якій туризм маєдомінуюче значення у господарському комплексі. Хоча такі райони й існують, алеїх дуже мало.
Виходячи з теоріїрайонування рекреаційний район відноситься до класу галузевих районів.Визначити рекреаційний район можна як територіальну сукупністьекономічно пов'язаних рекреаційних підприємств, які спеціалізуються наобслуговуванні рекреантів, що дозволяє найкращим чином задовольняти їх потреби,використовуючи існуючі природні й культурно-історичні комплекси території та їїекономічні умови.
Рекреаційні районимають декілька змістовних рис:
1.Рекреаційнийрайон — соціальне за своїм характером і кінцевим продуктом утворення. Йогопродукція — рекреаційні послуги, які забезпечують розширене відтворенняфізичних і духовних сил населення.
2.Навідміну від інших галузевих районів, де процеси відтворення протікають вокремих стадіях, рекреаційним районам властивий єдиний процес суспільноговідтворення: виробництво, обмін, розподіл та споживання. В рекреаційних районахміж крайніми фазами — виробництвом і споживанням — немає часового розриву. Цевідноситься до головної продукції — рекреаційних послуг, які не можутьнакопичуватися «про запас».
3.Длярозміщення рекреаційних районів, які виконують функції тривалого (щорічного)відпочинку, характерна яскрава орієнтація на ресурси (цим вони схожі згалузевими районами гірничо-видобувної, рибної, лісової промисловості,сільського господарства тощо). На відміну від приміських рекреаційних районів,формування яких детермінується транспортною доступністю, рекреаційні районидержавного і міжнародного значення виникають на базі унікальних поєднаньрекреаційних ресурсів.
4. Багатьомрекреаційним районам властива сезонність функціонування, обумовлена якприродною ритмікою, так і особливостями організації суспільного життя.
Рекреаційне районуванняявляє собою один із видів галузевого соціально-економічного районування.Подібно до того, як у процесі територіального поділу праці в сферіматеріального виробництва під впливом певних умов і факторів розвитку ірозміщення окремих його галузей складаються галузеві райони, так точно у сферівідпочинку й туризму під впливом специфічних умов і факторів формуються рекреаційнірайони.
Під умовамирекреаційного районотворення слід розуміти природне і соціально-економічнесередовище, в якому відбувається формування і функціонування рекреаційнихрайонів. Природне середовище рекреаційного районотворення, як територіальнепоєднання природних рекреаційних ресурсів та природних умов їх освоєння, поручіз диверсифікацією рекреаційних потреб визначає потенційну рекреаційнуспеціалізацію території. Вона впливає на зовнішні контури району, на напрямки,види й комплексність рекреаційного обслуговування, на розміщення йогоматеріально-технічної бази, на розвиток і розміщення галузей матеріальноговиробництва, тісно пов'язаних із рекреаційних сервісом, на місце і рольтериторії в системі рекреаційних районів країни.
Більш складнимкомпонентом умов рекреаційного районотворення є соціально-економічнесередовище. Останнє в процесі районотворення і функціонування рекреаційнихоб'єктів має дві іпостасі. З одного боку, група його складових частинвідноситься до рекреаційних ресурсів соціально-економічного походження. У ційякості виступають археологічні, історичні, архітектурні, містобудівні ікультурні пам'ятки та визначні місця, унікальні виробничі об'єкти.
З іншого боку, окреміелементи соціально-економічного середовища складають зовнішні та внутрішніумови утворення й розвитку рекреаційних районів як системних утворень.


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Доработать Узнать цену написания по вашей теме
Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.