Реферат по предмету "Психология"

Узнать цену реферата по вашей теме


Психологічна діагностика особистості з девіаціями поведінки

Психологічна допомога особистості з девіантною поведінкою передбачає,насамперед, її психологічну діагностику, що має на меті встановитияк різновид девіантної поведінки особистості, так і чинники, що зумовили такий станречей. Слід зауважити, що традиційно причини девіантної поведінки шукають, виявляючиособливості сімейного оточення, роботи школи чи трудового колективу, впливу неформальногооточення. Не заперечуючи важливості аналізу цих чинників, у психологічній діагностиціслід, насамперед, зосередити ся на власне психологічних проявах девіантної поведінки.Наприклад, не просто лише зафіксувати участь особистості в певному неформальномуугрупованні, а й виявити, які саме потреби вона задовольняє при цьому (прагненнясамоствердитися або відчути захищеність в групі), виявити шлях, що призвів до цієїгрупи, суб'єктивне ставлення до себе, до своєї поведінки, довкілля, чіткість і реалістичністьусвідомлення себе і свого оточення тощо. Якщо, скажімо, зафіксовано зловживанняалкоголем, то обов'язково слід визначити, наскільки вживання спиртного пов'язанез особливостями виховання, проблемами соціальної адаптації і мотивами поведінки;встановити, з якого віку людина почала вживати спиртні напої і за яких обставин, чи виявляєвона власну ініціативу у вживанні напоїв, який з психологічних компонентів сп'янінняприваблює людину, які по треби вона при цьому задовольняє, чи існує фізична і психічназалежність від алкоголю тощо.
Отже, психологічна діагностика передбачає всебічний і поглиблений аналізособистості, виявлення недоліків у її поведінці та їх причин, позитивних аспектіві спрямована на розв'язання практичних завдань — гармонізацію розвитку особистості,сприяння її особистісному зростанню.
При цьому обстеження особистості з девіаціями поведінки має проводитисяна основі прийняття досліджуваного, гуманного ставлення до нього, співпраці з нимі відзначатися:
• цілеспрямованістю, чітким визначенням, що саме буде предметомі метою спостереження;
• системним підходом, що дозволить вірогідно відрізнити випадковевід типового, закономірного, врахувати всі ознаки девіантної поведінки, розглядативсі чинники девіантної поведінки в їхньому взаємозв'язку;
• планомірністю і аналітичністю, що передбачає наявність чіткови значеної мети, засобів, послідовності дій, не тільки з констатацією фактів, ай їхнім поясненням, виявленням психологічної природи;
• реєстрацією результатів, що дозволяє виключити помилки пам'яті,зменшити тим самим суб'єктивізм висновків і узагальнень;
« оперуванням системою однозначних понять, спеціальних термінів,що сприяють чіткому, недвозначному позначенню матеріалу, який спостерігається, атакож забезпеченню єдиного підходу до інтерпретації результатів;
• прогностичним характером, що дозволить визначити умови і засобинадання психологічної допомоги особистості тощо. Виокремлюють такі стадіїпсихологічної діагностики:
• попередня стадія (виявлення зовнішніх особливостей девіантноїповедінки, попереднє формулювання гіпотези щодо можливих причин відхилень у поведінціособистості);
• стадія уточнення (аналіз соціально-психологічних, педагогічнихта індивідуально-психологічних чинників девіантної поведінки, уточнення гіпотези);
• заключна стадія (вивчення індивідуально-психологічних якостейособистості, її фізичного і психічного здоров'я для уточнення при чин відхиленьу поведінці й прогнозування тенденцій особистішого розвитку).
Для визначення особливостей девіантної поведінки використовується низка,методів, серед яких слід відзначити, насамперед, спостереження. Як відомо, спостереженняв психології полягає у фіксації проявів психічних явищ у поведінці на основіїхнього безпосереднього сприйняття.
Предметом спостереження є вербальні і невербальні акти поведінкиу певних ситуаціях. Це, насамперед, мовна діяльність (зміст, послідовність,тривалість, частота, спрямованість, інтенсивність), експресивні реакції(виразнірухи обличчя, тіла), положення тіла у просторі (переміщення, нерухомість,відстань, швидкість, напрямок руху), фізичні контакти (торкання, поштовхи,удари, передачі, спільні зусилля). Саме ці акти поведінки, будучи відокремлені ізареєстровані належним чином, стають характеристиками інтелектуального йособистісного розвитку, динаміки досягнень, виразності психічних станів тощо.
Так, Н. Максимова пропонує під час спостереження фіксувати такі особливостіповедінки і зовнішнього вигляду досліджуваного з девіантною поведінкою [11]:
• загальний зовнішній вигляд (загальний соматотип, фізичні особливості,наявність фізичних недоліків або диспропорцій, постава, міміка і жестикуляція, тримаєтьсяскуто чи вільно, адекватно чи ні, охайність в одязі, зачісці, чистота тіла, ступіньзагальної рухливості тощо);
• особливості мовлення (інтенсивність і тембр голосу, темп мовлення,чіткість вимови, словарний запас, наявність жаргону, брутальних виразів, специфікавираження думок — ступінь послідовності, логічності, чіткості, швидкості словесноїреакції);
• соціальна поведінка (особливості встановлення контактів, ступіньневимушеності при цьому, товариськість, наявність соціальних навичок, вихованість,специфіка поведінки за ступенем домінування, агресивності, підлеглості та довірливостітощо);
• настрій (ейфорія, безтурботність, врівноваженість, серйозність,відсутність гумору, поганий настрій, тривога тощо);
• ставлення до обстеження (ступінь зацікавленості: від активногоне бажання або недовіри, байдужості до надмірної зацікавленості);
• особливості діяльності під час обстеження (ступінь уважності,швидкість вирішення поставлених завдань, особливості орієнтувальної основи дій —намагання знайти загальний спосіб вирішення завдання або дії методом спроб і помилок,темп роботи — ступінь рівномірності, швидкості, сумлінність і охайність при ви конаннізавдань, реакція на невдачі — агресивна, звинувачення себе, відмова від діяльності,байдужість та ін.). Слід зауважити, що спостереження здійснюється за певною схемою,в якій традиційно виділяють такі етапи:
1. Визначення мети спостереження (для чого, навіщо воно здійснюється?).
2. Вибір об'єкта дослідження (який індивід чи якого роду група підлягають вивченню?).
3. Уточнення предмета дослідження (які саме прояви поведінки розкриваютьзміст досліджуваних психічних феноменів?).
4. Планування ситуацій спостереження (у яких випадках чи за яких умовпредмет дослідження виявляє себе найчіткіше?).
5. Підбор способу спостереження, що найменше впливає на об'єкт і забезпечуєзбирання необхідної інформації (як спостерігати?).
6. Установлення тривалості загального часу: досліджень і числа спостережень(скільки спостерігати?).
7. Вибір способів реєстрації досліджуваного матеріалу (як вести записи?).
8. Прогнозування можливих помилок спостереження і пошук можливостейїхнього запобігання.
9. Здійснення попереднього, пілотажного спостереження, необхідногодля уточнення дій попередніх етапів і виявлення організацій них недоробок.
10. Уточнення програми спостереження.
11. Проведення спостереження.
12. Обробка й інтерпретація отриманої інформації [4].
Крім того, вважається доцільним проведення спостереження де кількомаспостерігачами протягом досить тривалого часу в різноманітних умовах життєдіяльностідосліджуваних. При цьому важливо, щоби попередньо виділені категорії поведінки,що фіксуються у спостереженні, оцінювалися за частотою їх прояву. Наприклад:5 балів, якщо даний вид поведінки виявляється практично завжди; 4 бали, коли часто;3 бали, якщо важко сказати, чи частіше виявляється чи ні; 2 бали, якщо іноді; 1бал, коли практично не виявляється.
Це дасть можливість отримати результати спостереження за шкалоюрейтингу і тим самим полегшити їх обробку та інтерпретацію.
Так, відомою методикою спостереження є карта спостережень Д. Стотта[17], яка дозволяє не тільки фіксувати характер поведінки «важких дітей»у школі, але й виявити характер дезадаптації поведінки дитини (див. додаток 1).Карта спостереження містить 198 фрагментів фіксованих форм поведінки, що згрупованів 16 синдромів. Наявність чи відсутність цих форм фіксується у спеціальному реєстраційномубланку, в якому закреслюються цифри, якими позначені відповідні форми поведінки.При підрахунку балів симптом, що знаходиться в колонці «Порушення», оцінюєтьсяв один бал, а в колонці «Непристосованість» — в 2 бали. Далі підраховуютьсясума балів по кожному синдрому окремо і загальний «коефіцієнт дезадаптованості»— за сумою балів по всіх симптомах.
Цю карту може заповнювати як психолог, так і педагоги або, за окремимисимптомами, батьки, що дасть можливість знайти їм «спільну мову» при постановці«діагнозу», а також при складанні ко-рекційно-розвиваючих програм, хочазмістова інтерпретація результатів дається тільки психологом, оскільки передбачаєґрунтовне знання психологічних особливостей особистості і закономірностей її розвитку.
Важливим методом дослідження девіантної поведінки особистості є такийрізновид опитування, як вільне інтерв'ю або бесіда, який маєна меті визначити ставлення респондента до певних проблем, його ціннісні орієнтації,з'ясувати факти з його біографії, плани на майбутнє тощо під час усного безпосередньогоспілкування. Передбачає реєстрацію й аналіз відповідей на запитання, а також вивченняособливостей невербальної поведінки опитуваних.
Як правило, у бесіді виявляються можливі чинники, що спричини лидевіантнуповедінку особистості, насамперед, у її мікросоціальному оточенні (характер стосунківз батьками, з однолітками, з іншими людьми, ставлення до людей, до навчання, праці,успішність у навчанні, праці тощо). Далі напрям бесіди змінюється залежно від ситуаціїі може торкатися самопочуття досліджуваного, його ставлення до себе, задоволеностіжиттям.
У бесіді дослідник має можливість самостійно змінювати спрямованість,порядок і структуру запитань через використання гнучкої тактики побудови діалогув межах заданої теми, максимальне врахування індивідуальних особливостей респондентів,домагаючись не обхідної ефективності процедури.
Існує ряд вимог до бесіди як методу. Перше — невимушеність. Не можнаперетворювати бесіду на допит. Найбільший результат при носить бесіда у випадкувстановлення особистого контакту дослідника з досліджуваною людиною. Важливо прицьому ретельно продумати бесіду, подати її у формі конкретного плану, завдань, проблем,що підлягають з'ясуванню. Метод бесіди припускає поряд з відповідями і постановкузапитань досліджуваними. Така двостороння бесіда дає більше інформації з проблеми,що вивчається, ніж тільки відповіді досліджуваних на поставлені запитання.
Доцільно передбачити можливість одержувати в ході бесіди не обхіднівідомості й непрямими прийомами. Наприклад, можна застосовувати такі формулюваннязапитань [11]:
• «Деякі люди думають, що...., а що думаєте ви?» (даємо зрозуміти,що є й інші особи, подібні до даної).
• «Якщо хтось порушуватиме порядок у громадських місцях, ви самізакличете його до порядку або викличете представників закону?» (припускаємоможливість двох альтернативних рішень).
• «Чи зможете ви це зробити?» (замість категоричного «Зробітьце!», щоби воно виглядало прийнятнішим для людини).
• «Через що ви посварилися з...?» (замість «Чи сварилисяви з...?», щоби не ставити людину в ситуацію, коли через феномен «соціальноїбажаності» чи острах вона заперечуватиме неправильну поведінку).
• «Що вам подобається..., а що ні?» (даємо можливість знайтипозитив, а не тільки негатив).
При цьому важливо фіксувати не тільки відповідь, але й поведінку досліджуваного:особливості його мови, жестів, міміки, емоційне ставлення до конкретних явищ.
Істотним у ході проведення такого опитування є вміння дослідника уточнитифакти, що цікавлять його під час безпосередньої бесіди, не вдаючись до її протоколювання.Запис найчастіше позбавляє бесіду невимушеності, насторожує людину, робить її відповідіштучними, надуманими, тому вони зазвичай фіксуються по проведенні бесіди.
Безумовно, у дослідженні особистості з девіантною поведінкою застосовуютьсяй тести.
Слід зазначити, що тестування як психологічний метод передбачає визначеннянаявності, особливостей і рівня розвитку певних психічних властивостей досліджуваного,його статусу в міжособистісних стосунках на основі виконання ним певних завдань.Як відомо, тестування провадиться за допомогою власне тестів (передбачаютьвикористання стандартизованих запитань і завдань, що мають певну шкалу значень), опитувальників,проективних методик, соціоліетричної методики тощо.
Так, наприклад, для визначення рівня домагань досліджуваногозастосовується методика Хоппе, що наближена до експериментальної. За цієюметодикою досліджуваному пропонується вирішувати завдання різного ступеня складності,при цьому завдання вибирає сам досліджуваний. Після вирішування завдання дослідникповідомляє про успішність його розв'язання і пропонує вибрати нове завдання. Особистістьіз завищеним рівнем домагань прагне навіть у ситуації неуспіху вибрати завданняскладніше за попереднє. Людина із заниженим рівнем домагань у ситуації успіху, зазвичай,вибирає зав дання простіше (хоча мала б вибрати складніше).
Велике значення при цьому має аналіз поведінки досліджуваного під частестових проб, зокрема, його емоцій, наполегливості в подоланні труднощів.
Опитувальники являють собою стандартизовані самозвіти і мають наметі визначення рис розвитку особистості, мотивів, інтересів, ціннісних орієнтацій,настановлень тощо.
У контексті дослідження девіантної поведінки часто використовують опитувальникБасса-Дарки, призначений для діагностики агресивних та ворожих реакцій людини(див. додаток 2). В адаптованому варіанті міститься 75 запитань, на які досліджуваниймає відповідати «Так» або «Ні». При цьому відповіді розподіляютьсяза такими шкалами:
• фізична агресія (застосування фізичної сили проти інших осіб);
• непряма агресія (агресія, спрямована через обхідні шляхи наіншу особу (плітки), або взагалі не спрямована ні на кого конкретно, скажімо, вибухлюті — крик, тупотіння ногами та ін.);
• роздратування (готовність до гарячкування, прояву брутальностіпри найменшому збудженні);
• негативізм (опір авторитету, встановленим звичаям і законаміз пасивним опором аж до активної боротьби проти них);
• образа (заздрість та ненависть до інших людей, зумовлені справжнімиабо, зазвичай, вигаданими стражданнями);
• підозрілість (недовіра і обережність у ставленні до людей,що ґрунтується на переконанні в їх готовності заподіяти шкоду певній особі);
• вербальна агресія (вираження негативного ставлення до людиничерез форму (крик) і зміст (прокльони, погрози) словесних відповідей);
• почуття провини (переживання докорів сумління через проявипо поведінки, які зазвичай забороняються нормами суспільства, і через це — переконаннялюдини в тому, що вона погана, бо вчиняє зле). За результатами відповідей вираховуютьсяіндекси ворожості і агресивності. При цьому слід урахувати, що даний опитувальникчерез ефект «соціальної бажаності» відповідей слід використовувати спільноз іншими методиками, зокрема, проективними.
Стандартизовані самозвіти, які, власне, являють собоюопитувальники, зазвичай використовуються для прямої самооцінки досліджуваним власнихпсихічних станів.
Проективні методики передбачають створення длядосліджуваного досить невизначеної ситуації, коли в її тлумаченні головним виявляєтьсяне об'єктивний, а суб'єктивний зміст — те ставлення, яке дана ситуація викликаєв досліджуваного.
Так, зокрема, можна використовувати набір малюнків, за якими досліджуваниймає скласти певну розповідь. При її аналізі враховується як логічність у викладенніподій, так і те, який особистісний смисл вкладає досліджуваний в пояснення сюжету.
Широко також використовуються проективні методики, в яких слід намалюватипевні зображення, вони називаються «Неіснуюча тварина», «Дім, дерево,будинок», «Намалюй людину», «Малюнок сім Т» тощо, що дозволяютьсудити не тільки про ставлення людини до себе загалом, але й про окремі прояви їїособистості (див. додаток 5). Особливості емоційного реагування під час взаємодіїз іншими людьми в ситуації перешкод на шляху досягнення мети, задоволення потребможна дослідити за методикою вивчення фрустрації, розробленої С. Розенцвейгом [2;13]. На основі цієї методики, що має дитя чий і дорослий варіанти, можна виявититакі типи реакцій досліджуваного: з фіксацією «на перешкоді» із фіксацією «на самозахисті», а також спрямованість реакції— інтропунітивну(коли реакція спрямована на самого себе, через що суб'єкт або бере на себе відповідальністьза виправлення даної ситуації, або звинувачує себе), екстрапунітивну (колиреакція спрямована на живе чи неживе оточення, а роз в'язання ситуації перекладаєтьсяна іншу особу чи зовнішні обставини взагалі), імпунітиену (коли ситуаціяфрустрації розглядається досліджуваним як малозначуща, як дещо таке, що може бутивиправлено само собою, варто лише зачекати).
Аналіз типу і спрямованості реакцій дає можливість визначити ступіньадаптованості досліджуваного до власного соціального оточення.
Перевагою проективних методик є можливість дослідити неусвідомлюванусферу особистості. Разом з тим тлумачення результатів є досить суб'єктивним, дотого ж існує ймовірність, що дослідник може зосередитися насамперед на даних, щомають особливу значущість не для досліджуваного, а для нього особисто (через існуваннявласних неусвідомлюваних проблем).
За допомогою соціометричноїметодики можна визначити статусособистості в малих групах.
До методів дослідження девіантної поведінки особистості можна такожвіднести метод незалежних характеристик, що дозволяє виявити особливостіповедінки та психічні якості досліджуваних в різ них ситуаціях через сприйманнярізних осіб. Так, наприклад, на ос нові цього методу Р. Овчарова розробила комплекснуекспрес-діагностику соціально-педагогічної занедбаності дітей, що передбачає наданнянезалежних характеристик психологом і педагогом [12]. У розробці методики дослідницяспиралася на те, що ознаками педагогічної занедбаності дітей є:
• порушення Я-образу, виражене в неадекватній самооцінці та рівні домагань;
• низький соціальний статус, що проявляється через неприйняття однолітків,«відкидання» батьками і обструкцію педагогів;
• труднощі і неуспішність у навчанні, пов'язані з дисгармонією розвитку в соціально-педагогічному середовищі, зокрема, через гіперсоціалізованістьі авторитарність педагогів і батьків;
• неадекватна поведінка у соціальних ситуаціях тощо.
У результаті були відокремлені відповідні шкали — властивості самосвідомості,особливості спілкування, навчальної діяльності та інші, які дозволяють подати характеристикуна дитину в контексті важливих характеристик, що можуть свідчити про ступінь їїпедагогічної занедбаності. У цій методиці використані матеріали спостереження, аналізупродуктів діяльності дитини, бесіди з батьками, застосовано також медичну картутощо.
девіантнийповедінка девіація агресія
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Антонова-ТурченкоА. Г. и др. Психологическая диагностикаи коррекция трудновоспитуемых детей и подростков: Учеб. пособие.—К., 1997.— 312с.
2. Бурлачук Л. Ф. Словарь-справочник по психодиагностике.— СПб.: Питер, 2000. — 538 с.
3. Гаджиева Н. М., Никитина Н.Н., Каслинская Н. В. Основы раз вития самосознания. Тренинг самосовершенствования. — Екатеринбург: Деловая книга,1998.— 144 с.
4. Горбатов Д. С. Практикум по психологическомуисследованию личности. — М.: БАХРАХ, 2002.
5. Диагностика педагогической запущенностиучащихся / Под ред. А. С. Белкина. — Свердловск, 1979. — 108 с.
6. Змановская Е. В. Девиантология (Психологияотклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб, заведений. — М.: Изд. центр «Академия»,2003.— 288 с..
7. Клейберг Ю. А. Психология девиантного поведения.— М.: ТЦ «Сфера»,2003.— С. 99-154.
8. Козубовська I. В., Товканець Г. В. Соціальна профілактикадевіантної поведінки: корекція відхилень у поведінці важковиховуваних дітей у процесіпрофесійного педагогічного спілкування. — Ужго род: Патент, 1998. — 195 с.
9. Кочетов А. Й., ВерцинскаяН. Н. Работас трудными детьми. — M.: Просвещение, 1986. — 160 с.
10. Личко А. Е. Психопатия и акцентуация характерау подростков. — 2-е изд. — Л.: Медицина, 1983.
11. Максимова Н. Ю. Виховна робота з соціальне дезадаптованимишколярами: Метод,реком. — К.: ІЗМН, 1997. — 136 с.
12. Овчарова Р. В. Практическая психология вначальной школе. — М.: ТЦ Сфера, 1998. — 240 с.
13. Практикум по психологии личности / О.П. Елисеев. — 2-е изд., испр. и перераб. — СПб.: Питер, 2003. — 512с.
14. Протасова Н. И. Психологическая диагностикадевиантного по ведения несовершеннолетних: Метод, реком. — Астрахань, Изд-во АГПУ, 2000. — 26 с.
15. Психологическая профилактика недисциплинированногоповедения учащихся / Под ред. Л.Н. Проколиенко, В.А. Татенко. — К.: Вищашк., 1989.— 254с.
16. РеанА. А., КоломинскийЯ. Л.Социальная педагогическаяпсихология. — СПб.: Питер, 1999. — 416 с.
17. Рабочая книга школьного психолога/ Под ред. И. В. Дубровиной.— М.: Просвещение, 1991. — 303 с.
18. Семья в психологической консультации/ Под ред. А. А. Бодалева, В.В. Столина. — М.: Педагогика, 1989. — 208 с.
19. Степанов В. Г. Психология трудных школьников:Учеб. пособие для учителей и родителей. — М.: Издат. центр «Академия», 1998.— 320 с.
20. Эйдемиллер Э., Юстицкис В.Психология ипсихотерапия семьи. — 2-е изд., расш. и доп. — СПб.: Питер, 2000. — 656 с.


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Доработать Узнать цену написания по вашей теме
Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.