Реферат по предмету "Зарубежная литература"

Узнать цену реферата по вашей теме


Тема Коліївщини у художній літературі України

План. Вступ. 1. Основні джерела літератури про Коліївщину. 2. Рецепції Коліївщини у творах Т. Шевченка та С. Гощинського. 3. Художня інтерпретація Коліївщини в українській літературі XIX - XX століть. Висновок. Список використаних джерел. Вступ. Перші літературні твори про гайдамаччину з'явилися вже наприк


інці ХVIIІ століття. Буквально слідами подій Коліївщини виникає чимало віршів і пісень громадсько-політичного змісту, осердям яких було осмислення всенародного повстання проти польської шляхти. Чимало творів про гайдамаччину, козаччину, опришківство (близькоспоріднені форми державницьких змагань українців) було написано впродовж XIX ст коли значно активізувався інтерес до вивчення історії та етнографії України, на хвилі піднесення українського національно-культу


рного руху, розвитку і становлення романтизму, спроб осмислення дійсності з позицій історизму, національних ознак і народності. Твори Т. Шевченка і П. Морачевського, В. Наріжного і В.Радича, О.Стороженка і Марка Вовчка, іншіх митців органічно вписуються в контекст формування романтичного ореолу слави України, козаків і гайдамаків, що, звичайно, стимулювало інтерес до історичного минулого, активізувало розвиток історично


ї тематики в національному письменстві. У творах українського романтизму вражає насамперед гіперболізований образ гайдамаки-рятівника. У художньому світі того чи іншого твору такий "укрупнений" герой посідає якесь особливе, неординарне місце, виступаючи репрезентантом цілого соціального прошарку. Наприкінці XIX – на початку XX ст. українство опинилося в цілковитій залежності від політики Російської імперії. Закономірно, що в таких умовах дещо призупиняється розвиток історично


го письменства. Тогочасна література займається здебільшого осмисленням сьогодення і, орієнтуючись на європейську культуру, у кращих своїх зразках прагне вписатися в її контекст. Та все ж у пошуках відповідей на наболілі питання сучасності письменники знову звертаються до осмислення героїки національної минувшини. Справді етапними в ряду аналогічних творів є історична трагедія І. Карпенка-Карого "Сава Чалий" та роман


М. Старицького "Останні орли", де події гайдамаччини художньо оцінюються крізь призму романтичного, неоромантичного та реалістичного світобачення. Широко представлена гайдамаччина в літературі XX століття. Звернення до цієї теми стало свого роду закономірністю розвитку історичного письменства (особливо великих прозових форм). У жорстких умовах ідеологічного тиску, зумовленого пануванням комуністичного режиму, українські письменники через змалювання подій гайдамаччини прагнули осмислити національно своєрід


ні та історично зумовлені шляхи народу до волі і розкріпачення. У творах цього ряду (романи Ю. Мушкетика, М. Глухенького, В. Кулаковського, Г. Колісника, Р. Іваничука, В. Гонти та інших письменників) віддзеркалилася потреба суспільної свідомості в осмисленні здійснюваних народом державницьких перетворень у співвідношенн


і з багатовіковим досвідом життя етносу. Історія гайдамаччини відкривається тут найчастіше у своєму сучасному значенні, у новаторському вирішенні проблеми історичної особи і народу. Особистість в історії втілюється, зокрема, в концепції гайдамацьких ватажків та їхньої діяльності. Сприйняття подій другої половини XVIII ст. (особливо Коліївщини) новітнім письменством є загалом вдалою спробою відтворення історії народу


і взаємозв'язків історично прогресивної, неординарної особистості з устремліннями широких народних мас. Історизм художнього мислення визначив глибину розуміння письменниками складних перипетій гайдамацької боротьби, спрямованої на відновлення державності України. У світлі історично зумовленої необхідності вирішення цього загальнонаціонального питання характери гайдамаків у новітньому письменстві виписуються здебільшого сміливо, різко, у їх людськ


ій індивідуальності, розвиваються як характери національні, що виражають у своїй головній діяльності інтереси повсталої нації. 1. Основні джерела літератури про Коліївщину. Характерною ознакою української літературної Коліївщини є історизм. Він проходить через усі твори на цю тему - від 30-40-х рр. ХІХ ст. до наших днів. Художнє осмислення закономірностей історичного розвитку, долі на


роду і особистостей, яких народ підніс до рівня національних ватажків, морально-етичні підходи до з'ясування національних, соціальних і психологічних передумов державницьких змагань, проблем вибору шляхів розвитку в минулому – це чи не основні проблеми, які розв'язуються у літературі про Коліївщину. Залізняк, Гонта, Бондаренко, Неживий, Швачка та інші герої постають перед читачем як цільне відтворення конкретної історичної особи


. Життя їх найчастіше змальовується у хронологічній послідовності і здебільшого в такому порядку: період становлення характеру народного ватажка; енергійна діяльність у межах відповідного біографічного часу; духовно-психічний розвиток особистості; її інтимне (родинне) життя. У зв'язку з літературною гайдамакіаною можемо говорити і про з'яву так званого роману "зв'язку часів" ("Прийдімо, вклонімося ", де природними стають різні форми зміще


ння й чергування часових площин, використання історичних ретроспекцій, інших прийомів "дистанціювання". Другим важливим джерелом літературної Коліївщини є українська народнопоетична творчість про рух – кількісно великий і чітко окреслений пласт вітчизняного фольклору. Його громадянська вага виявляється, зокрема, в тому, що він слугував і слугує матеріалом для письменників при художньому моделюванні минулого. Вплив народної поезі


ї про гайдамаччину на літературу, в якій віддзеркалюються аналогічні події, простежується впродовж ось уже понад двох століть: від історичних віршів другої половини XVIII ст. до сучасних епічних полотен. Однак цей вплив в усі часи побутування літератури не був ідентичним чи сталим. Багато залежало від особливостей мистецького і культурного розвитку доби загалом, характеру літератури певного періоду


, історичних обставин, що складалися, тощо. Вплив усної словесності на літературу або збільшувався (кінець XVIII, усе XIX, перше десятиріччя і середина XX ст.), або був загалом нестійким (20 – 30-ті рр. і кінець XX ст.). У творах про Коліївщину неважко помітити поглиблення фольклорних традицій. Це виявляється, насамперед, у свідомому відстороненні літераторів від емпіричного відтворення мистецької практики усної словесності, зокрема, стилізацій, імітації тощо.


Натомість спостерігається прагнення до більш розлогих узагальнень, заґрунтованих на спостережливому осягненні філософських, морально-етичних аспектів як минулого, так і сучасного життя. Завдяки цьому література ставала ніби особливого роду моральною, духовною опозицією тій зверхній, уніфікованій ідеологізації, політизації всіх сфер життя, намаганням денаціоналізувати культуру, короткозорому оптимізму, що активно культивувалися впродовж багатьох десятиріч. Не перебільшуючи ролі усної с


ловесності в літературному процесі, зауважимо, що переважна більшість письменників творчо підходить до народнопоетичної концепції Коліївщини. Із скарбниці фольклорної поезії й прози митці вибирають саме ті зразки, мотиви яких найповніше відповідають ідейно-тематичній спрямованості їхніх творів. Фольклорна стихія тут відчувається на різних рівнях – тематичному, словниковому, стилістичному, жанрово-типологічному і, головне, концептуальному. І це зрозум


іло, адже народ оспівував трагічні події не з позицій замовної офіційної історичної науки, а так, як розумів їх, сподіваючись бути господарем у власному домі. Письменство спирається на усну народну творчість передусім як на глибинну поетико-етичну традицію, повсякчас переосмислюючи її. Саме в такому енергійному сприйнятті традиції продовжується поступування самої національної культури. Злиття з поетичним мисленням етносу і в той же час акцентація на сьогочасност


і загальної тональності літературних творів про Коліївщину свідчить не про архаїзацію народної культури, а про її художню актуалізацію. Отже, двома основними джерелами української літературної Коліївщини є історіографія про гайдамаччину і усна словесність, де віддзеркалилися практично всі основні події гайдамацьких рухів та діяльність їх учасників. Спираючись на історичні та фольклорні матеріали, літератори здійснили широкомасштабне художнє осмислення розвою нації в період


її бездержавності. Це ще важливіше, коли брати до уваги той факт, що переважна більшість літературних творів про Коліївщину з'явилася тоді, коли національне закорінення не було характерним для українських письменників. 2. Рецепції Коліївщини у творах Т. Шевченка та С. Гощинського. Центральне місце у творах про Коліївщину належить творчості Т. Шевченка, а саме його поемі "Гайдамаки" (1841). Оскільки про цей тв


ір українськими літературознавцями написано чимало, зупинемося лише на окремих моментах. Примітно, що поет виступив творцем національної свідомості, а тому у ставленні українців до своїх національних ворогів бачив лише "кров за кров" і "муки за муки". І про це сьогодні слід говорити відверто. Особливості Шевченківської концепції Коліївщини висвітлено у творах "


Холодний яр", "Великий льох", "Швачка", "Прогулка с удовольствием и не без морали". У «Епілозі» до поеми «Гайдамаки» поет спеціально розглянув облудні погляди на гайдамаків як на розбійників і пристрасно заперечив їх. У поемі гайдамаки змальовані як справжні герої, сини народу, патріоти, гайдамаччина – як героїчна сторінка визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гноблення. Отже, романтики практично п


озбавляються традицій класицизму у художньому потрактуванні проблем масових народних рухів. На зміну провідному конфлікту революційного класицизму – колізії тираноборства – прийшла колізія зіткнення з деспотизмом широких мас народу. Це зумовило народження нової жанрової форми поезії, яку можна визначити як поезію національно-героїчну. У такій поезії розкривається новий тип героя. Коли раніше служіння його вітчизні витлумачувалося передусім як служіння духовне, то картини нац


іонально-героїчної поезії були покликані розкрити героїчну визвольницьку діяльність особистості. Однієї з найяскравіших постатей радикального крила польських поетів-романтиків 20-40-х років ХІХ ст. є особа Северина Гощинського, життя і творчість якого були підпорядковані одній благородній меті - дати свободу не лише Польщі, а й Україні, на землі якої він народився, виріс, проникся її болем і прагненням волі. У 1


828 році Северин Гощинський видав поему "Канівський замок". В центрі твору - один з епізодів 1768 року - повстання в м. Каневі під керівництвом Бондаренка (Швачки), яке закінчилось зруйнуванням замку. До поеми автор додав передмову, яка є ніби короткою історією Коліївщини. В ній детально розповідається про хід повстання (в такій же послідовності, до реч


і, як це зроблено в "Гайдамаках" Тараса Шевченка) - від освячення ножів біля Мотронівського монастиря і аж до подій в Умані, де учнів - католиків живцем повкидали до криниці. Але на думку поета, пізніша розправа над повстанцями "була доповненням жорстокостей, які чинили гайдамаки над поляками. Тих нещасних розвозили в різн


і місцевості і мордували найрізноманітнішими способами". І окремо про страту Гонти: "згідно з переказами, він з надзвичайною стійкістю переніс усі муки. З нього дерли пасма, четвертували живцем, знімали шкіру з голови, а він увесь той час палив люльку і читав книжку, аж поки не відтяли йому голову". "Канівський замок" сповнений почуття пошани, а не тільки співчуття до українського народу, що підкреслює С.Г


ощинський, має свій власний погляд на світ і прагне незалежно від будь-якого культуртрегерства влаштувати свою долю. Поет захоплений героїзмом українського народу і щиро йому симпатизує. Позитивним героєм у поемі виступає не староста, не комендант замку, не перевдягнений в кобзаря польський шпигун, а козак Небаба (деякі дослідники вважають його реальною особою - ватажком повсталих Неживим, загін якого діяв на Канівщині. Хоча Небаба, а, отже, і С.Гощинський, не розум


іли далеких перспектив повстання так добре, як Шевченків Галайда, хоч він і діє в ім'я особистої помсти, проте втілює народні уявлення про справжню велич народного героя. Він мужній, його фізична краса доповнюється красою духовною, він вміє відстояти свою гідність. Звертаючись до козаків Швачки, Небаба прагне повести в бій за собою всіх тих, В кого батько забитий різками Вс


іх в кого жінка сподобалась пану, В кого згвалтована донька панами, В кого відібрано паном кохану Йменням батьків та їх суму і болю, Йменням дитячого горя й недолі Всіх закликаю я, всіх викликаю: Вийдіть вперед і - рушайте за мною Отже, не жадоба грабунку й крові, як твердили консервативні письменники, а справедлива, благородна ненависть і відстоювання своїх людських прав керують вчинками гайдамаків. Соціальні, релігійні і національні суперечності спл


ітаються тут в один клубок, примирення між паном і рабом - неможливе. Проте, на відміну від Шевченкових "Гайдамаків", Коліївщина в Гощинського має суто локальний характер і якихось ширших перспектив повстання Небаба не бачить. Своїм твором Северин Гощинський стверджує: "країна не може бути вільною, якщо в ній панує насильство і гніт". В той же час з'являється цілий ряд революційно-патріотичних творів Гощинського "Бе


нкет помсти", "Корабель свободи", "Молитва вільного" та ін. В роки повстання 1830-31 рр. Северин Гощинський взяв у ньому активну участь. Після його поразки змушений був оселитись в Галичині. Тут він знову повністю віддається конспіратівній діяльності, стає одним з організаторів "Товариства польського народу", сприяє активізації літературного життя в


Галичині: поема "Собутка", "Вечір напередодні Івана Купайла", літературно-критична стаття "Нова епоха польської поезії" тощо. Таким чином, у центрі творчості С. Гощинського лежала українська тема, яка започаткувала і продовжила демократичні традиції висвітлення історії та культури України в польській літературі. За висловом І.Франка, головною рисою "української шко


ли" є "демократизм, любов до реально існуючого чи навіть зідеалізованого народу, любов, яка за допомогою творів школи вперше проникла в польську суспільність." 3. Художня інтерпретація Коліївщини в українській літературі ХІХ - ХХ століть. Основним художнім напрямом у літературі останніх десятиріч ХІХ ст. стає реалізм нового типу, який сп


івіснує з просвітительським та романтичним типами творчості. Саме у цей період народжуються риси, що були провісниками оновлення письменства ХХ ст. "Оновлення реалізму зазначає П. Хропко стало можливим на загальному тлі модернізму як сукупності літературно-мистецьких тенденцій, що заперечували оголено-натуралістичне письмо, яке заявило про себе в останні десятиріччя ХІХ ст. не тільки в західних літературах а й в укра


їнській Сьогодні літературознавці вбачають становлення новореалізму як еволюцію реалізму ХІХ ст. через натуралізм та експресіонізм. Орієнтуючись на кращі європейські зразки, українська література кінця ХІХ – початку ХХ ст. розробляла в основному теми з сучасного життя, однак історична тематика не обминалася. Тема Коліївщини в українській літературі кінця XIX – початку XX ст. не посіла чільного місця. Вона перебувала, сказати б, на маргіналіях історичного письменства. Між тим


, твори, що з'явилися на зламі століть, є етапними в художньому осмисленні подій XVIII ст. Маємо на увазі, передусім, трагедію "Сава Чалий" І. Карпенка-Карого та роман М. Старицького "Останні орли". Порубіжжя двох століть було тим періодом в історії української культури, коли вона активно "європеїзувалася", переживаючи процес оновлення художнього мислення загалом.


Це позначилося і на літературних творах про Коліївщину. Прикметно, що герої І. Карпенка-Карого, М. Старицького, В. Будзиновського та М. Левицького вже не наділяються якоюсь трафаретною однозначністю чи "монументальністю". Вони, передусім звичайні люди, спроможні переживати хвилини відчаю, зневіри. Вони кохають і вагаються, можуть виявляти силу чи навпаки слабкість тощо. Проте життєві обставини переносять


їх у центр поворотних історичних подій, а їхні вчинки віддзеркалюються в долях мільйонів людей, нерозривно пов'язуючи усі часові мірила – минуле, нинішнє, прийдешнє. Більше того: історизм художньої думки дав змогу митцям висвітлити не тільки особистість через епоху, а й навпаки. Час, що назавжди відійшов у минуле, нерідко аналізується очима конкретної людини. Це свідчить про те, що у літературі рубежу століть створено загалом концентрований та


історично адекватний образ гайдамацької доби. Аналізуючи роман М. Старицького "Останні орли" (1901), слід зазначити, що у другій половині ХІХ ст. історичний жанр зазнає відчутного занепаду. Великі жанрові утворення, наприклад, часто трансформуються у художні нариси або пригодницькі сюжетні твори істориків-професіоналів і "легких" белетристів. В історичній прозі превалює нешир


окість тематики, натуралізм, тісне переплетіння авантюрних та історичних конфліктів тощо. Загальна ситуація тогочасного розвитку жанру якоюсь мірою позначилася і на внутрішній організації "Останніх орлів". Між тим, можемо твердити, що цей роман є найбільшим і найдосконалішим у художньому плані твором класичної української прози про гайдамаччину. Уже його назвою М. Старицький спростовує псевдоісторичне розуміння Коліївщини, що характеризувало офіційні то


гочасні історичні документи та праці "дворянських" істориків різних національностей. Колії для Старицького – не профанні грабіжники і вбивці, а національні герої, покликані історією звільнити український народ з-під польської кормиги. Зберігаючи у назві роману Шевченків образ-символ, концептуально спираючись на нього, М. Старицький кваліфікує гайдамаків як "останніх орлів України". Автор ставив перед собою цілком конкретне завдання – озна


йомити широкий загал з героїчною сторінкою національної історії, яка чи то замовчувалась, чи то трактувалася вкрай викривлено, неадекватно. Письменнику вдалося зобразити історично правдиві, художньо переконливі картини життя українського народу у 60-ті рр. XVIII ст. і обґрунтовано відтворити ті соціально-політичні передумови, що породили Коліївщину. Роман характеризується панорамністю зображення вікопомного повстання, він насичений духом істор


изму і народності. Визначальними рисами твору є: уміло вибудувана сюжетна канва; наявність чітких характеристик персонажів; насиченість чималою кількістю історично достовірних фактів, фольклорними мотивами, пишнобарвними пейзажними замальовками; розлогість історичної проблематики поєднується тут із сучасною авторові реальністю. Поєднуючи романтичні, реалістичні та просвітницькі тенденції у зображенні історичних подій, М. Старицький написав високохудожній твір про геро


їчну боротьбу українського народу за національне визволення, за об'єднання українських етнічних територій у єдину соборну Державу. До інтерпретації теми Коліївщини, у свій час звертався і такий український письменник, як М. Сиротюк. Критика була стриманою щодо оцінки творчого доробку М. Сиротюка, письменника і вченого (доктор філологічних наук). З одного боку, через історичну тематику його твор


ів (це саме по собі становило небезпеку для письменника) і, по-друге, тому, що твори цього автора не піднімалися до епічних висот у художньому осмисленні історії, хоча й становили собою "добротно" опрацьований матеріал. Синтез документальності й ліризму, пильна увага до відтворення побутового тла і поглиблене зацікавлення соціальними, політичними, національними питаннями, що особливо гостро постали перед українцями у другій


половині ХVIII ст ось ті риси, що характеризують романи М.Сиротюка про Коліївщину. Ці твори позначені стильовими пошуками, але в них, однак, неважко помітити стереотипи, копіювання, самоповторення. Зміст романів переконує у глибокому знанні автором історичного матеріалу, його вміння проникати у сферу суспільних взаємин, у світ національних проблем тощо. Водночас, їм притаманна споглядальн


ість, нахил до самодостатнього мікроаналізу, який не дає підстав для більш широких і переконливих мистецьких висновків. Зрештою, у час крутої ідеологічної цензури та самоцензури і не могло бути інакше. Незважаючи на дещо спрощену сюжетну канву, уповільнений перебіг подій, відсутність викінчених своєрідних характерів, у романі "На крутозламі" (1978) заслуговує на увагу намагання письменника психологічно вмотивувати поведінку зрадника Сави Чалого. Образ його вийшов у М.Сиротюка якимось прямолінійно-спрощени


м. Захопившись відтворенням зовнішніх подій, окремих малозначущих обставин, прозаїк багато втрачає на глибині і яскравості художнього виявлення людського характеру. Романіст, очевидно, звернув мало уваги на дотримання необхідного контекстно-історичного осмислення цієї постаті, а тому значною мірою ідеологізував її. Романи М. Сиротюка "Побратався сокіл" (1964), "На уманських високих кручах", "Слава переможеним" (обидва вийшли 1


983 р. під назвою "Великий благовіст") становлять трилогію, осердям якої є різнопланове віддзеркалення українського, польського й російського суспільно-політичного життя напередодні й під час Коліївщини. Кожен з романів (особливо перший) становить відносну самостійність, але зінтегровані вони єдиним замислом. Історично зумовлена потреба звільнення України з-під польсько-шляхетського й московського ярма – це та теза, на


якій ґрунтується ідейно-художня концепція трилогії. З одного боку, у романах послідовно обґрунтовується думка про закономірність одвічного потягу українця до вільного хліборобського життя і його нездійсненність через перманентні зазіхання на українські землі сусідніх держав. З другого ж боку, в трилогії утверджується глибоко патріотична ідея звільнення, розкріпачення нації, створення умов для того,


щоб українці врешті-решт стали господарями у своїй незалежній державі. Впадає в око, що у романах М. Сиротюка, як і у багатьох творах про гайдамаччину інших авторів, змальовані події, процес поступування характерів героїв іноді не отримують логічного завершення у межах сюжету, тому читач має змогу домислювати їх. Таким чином виникає можливість відтворення художньої перспективи, що дає змогу уявити майбутн


є героїв і подальший розвиток подій. Художня перспектива віддзеркалює реальну історичну перспективу, закономірності історичного розвитку загалом. У структурі твору художня перспектива значно розгалужує межі конфлікту, увиразнює композиційне оформлення, сприяє більш раціональній організації художнього часу. При уважному прочитанні всіх частин трилогії можна припустити, що письменник вдався до часто повторюваних алюзій, властивих більше інтелектуальній поезії, ні


ж розлогим епічним полотнам. Очевидно, при змалюванні центральних (і не тільки!) персонажів він спирався на хрестоматійні літературні, історичні відомості, фольклорні образи ватажків гайдамацьких загонів. Автор, мабуть, розраховував на те, що й читач володіє запасом знань про ці постаті, тому й не прагнув подавати їх в еволюції, у становленні характерів, не створив психологічної умотивованості їх діянь. Насамперед це стосується зображення Залізняка і Гонти. М. Сиротюк – традиціоналіст, стійкий визнавець узвичаєни


х, взятих на озброєння від літератури класичної, схем структурної організації роману, розвитку сюжету, окреслення характерів персонажів. Розповідь посувається неквапливо, без добре помітних стрибків чи перебоїв, герої вимальовуються детально і ступенево, з багатьма подробицями, що часто шкодить динаміці сюжетного поступування. Штучно уповільнюють рух сюжету повтори окремих епізодів, введення нових персонажів, які практично н


ічого не дають для усвідомлення ідейного спрямування твору, бо ті дійові особи, які повинні перебувати на першому плані (наприклад, Гаркуша, Пугачов), опиняються ніби в "затінку". Загалом же, романи М. Сиротюка про гайдамаччину - це пам'ятники вікопомним часам, це його головні твори. А життя письменника, як відомо, продовжується в його книжках. Висновок. На завершення опрацювання теми Коліївщини в художній літературі, звернемо увагу на ті найпо


казовіші властивості художніх творів про гайдамаччину, які сформувалися впродовж усього часу побутування українського письменства: - літературна гайдамакіана насамперед є відбиттям національно-визвольного протиборства, державницьких змагань українського народу. При цьому соціальні та інші мотиви є супровідними, цілком підпорядкованими головному спрямуванню; - фольклоризм як один з основних способ


ів збагачення літературного твору національним аспектом. Уснопоетичне підґрунтя, численні фольклорні ремінісценції і трасформації, притаманні більшості творів про гайдамаччину, сприймаються як свідчення національного характеру самого явища літературної гайдамакіани; - чітка періодизація, пов'язана з періодизацією усього літературного процессу; - від давнини до сучасності. Літературна гайдамакіана є вираженням характерних ознак кожного конкретного етапу розвитку п


исьменства і одним із показників провідних тенденцій загальнокультурного розвитку того чи іншого періоду; - художня зумовленість співвідношення та взаємодії романтичних, неоромантичних і реалістичних тенденцій у підходах до відтворення історичних подій, пов'язаних з гайдамаччиною, на відповідних етапах розвитку літературного процесу; - твори про гайдамаччину представлені в усіх жанрах, що дає можливість простежити взаємопроникнення і вза


ємодії між окремими жанровими утвореннями, а також зробити переконливі висновки про розвиток і збагачення літературних жанрів загалом; - у кращих зразках літературної гайдамакіани підноситься на вищий щабель художня концепція людини, що зримо матеріалізується в акцентації на з'ясуванні потретно-психологічних рис історичного образу, на його національній природі та зображенні його в еволюції; - у більшості творів про гайдамаччину помітні оригінальні трансформаці


ї історичної правди у правду художню; - твори літературної гайдамакіани типологічно споріднені з творами про козаччину і опришківство. Окрім того, літературній гайдамакіані - виразно окресленому материкові національного письменства – притаманна велика ідейна сила, висока художня майстерність, виняткове історико-пізнавальне і виховне значення. Список використаних джерел. 1. Відлуння далекої доби:


Гайдамаччина в українській літературі. – К.: Логос, 2000 520 с. 2. До глибин національного світу (тема гайдамаччини в українській драматургії доби романтизму) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2001 № 3. – С. 35 – 55. 3. Художня концепція гайдамаччини у польській літературі ХІХ століття // Всесвітня література в середн


іх навчальних закладах України. – 2001 № 5. – С. 42 – 45.






Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Доработать Узнать цену написания по вашей теме
Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме:

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.

Сейчас смотрят :

Реферат 4 Часто ли распределение результатов наблюдений является нормальным
Реферат 4 Информатизация образования как веление времени Вопросы и задания
Реферат Xviii. Історична необхідність
Реферат Iii rok JiKR, st niestacjonarne: wykaz lektur 2011/2012 В. Брюсов, я (стихотворение) К. Бальмонт, Песня без слов, Камыши (стихотворения) А.
Реферат 4 разработки по теме: "О вреде куренья и алкоголизма"
Реферат 4. Чистота сушильного помещения Сушка различных групп лекарственного сырья имеет свои особенности
Реферат 4 Розничный товарооборот, как объект изучения
Реферат 4 Требования к функциям оборудования лвс в офисе на ул
Реферат 4. Мероприятие по технике безопасности
Реферат 4. маркетинговая среда
Реферат 4. Создание творческих работ различной техники и из всевозможных материалов
Реферат 4 марта в нашей школе произошло знаменательное событие
Реферат 4-ричная матрица Новой Эпохи 10. 2011)
Реферат 4, Вересень 2010
Реферат 4 підсумки вступної кампанії 2011 р