Реферат по предмету "Лингвистика"

Узнать цену реферата по вашей теме


Мова як символ соціальної солідарності

ПЛАН 1. Поняття соціальної солідарності. 2. Мовна стратифікація суспільства 3. Сім’я – перший осередок соціальної єдності. 4. Соціально-групова мовна консолідація. 5. Використана література 1. Поняття соціальної солідарності. Соціальна солідарність — поняття, яке служить для позначення соціальної згуртованості. Уперше його застосував французький філософ і соціолог


Огюст Конт (1798—1857). Використовувалось воно далі головним чином у французькій соціології. Особливу увагу приді¬лив дослідженню соціальної солідарності засновник французької соціологічної школи Еміль Дюркгейм (1858—1917). У його концепції — це одне з централь¬них понять, якому була присвячена, по суті, вся його наукова творчість. Для Дюркгейма соціальна солідар¬ність рівнозначна суспільному стану, а її відсутність — соціальній патології. Термін соціальна солідарність має синоніми соціальна


згуртованість і соціаль¬на згода (див.: [Современная западная социология 1990: 314]). Соціальний символізм визначається як один із ви¬явів взаємозв'язку між соціальною структурою суспіль¬ства і його культурою, як регуляція соціальних стосун¬ків за допомогою культурних засобів [Васин, Краснов 1971: 167]. Розрізняють невербальний і вербальний символізм. Прикладами невербального символізму мо¬жуть служити одяг (військова


і шкільна форми, одяг священиків і монахів, одяг льотчиків, залізничників; кітель-сталінка, який носили в сталінську епоху ті, хто демонстрував своє захоплення «вождем усіх часів і на¬родів» та його політикою; будьоннівка як символ рево¬люційності в часи громадянської війни), а також різні види колекціонування, комплектація певних книг, му¬зичних записів, спосіб проведення відпустки тощо. Вербальний символізм — це мовний словесний симво¬лізм.


Певні слова, звороти, особливості вимови можуть набувати властивостей символу належності мовця до певної соціальної групи. Це пов'язано з одним із моти¬вів, яким керується мовець у своїй внутрішньогрупо-вій поведінці: показати своїм мовленням, що він на¬лежить до цієї групи, що він «свій» [Беликов, Крысин 2001: 252]. Як переконливо показав американський со-ціолінгвіст В. Лабов, люди, які не оволоділи символами належності до групи, не можуть претендувати на місце в цій


групі, стають ізгоями [Labov 1972]. Вступаючи в спілкування, комуніканти творять у своїй уяві образ співбесідника і шукають у його пове¬дінці символічні елементи для підтвердження або спростування своїх припущень, демонструють симво¬ли свого соціального статусу [Тарасов, Школьник 1977: 174—191]. При першому спілкуванні незнайом¬ці хочуть дізнатися, хто їх співбесідник за соціаль¬ним рівнем, для того щоб виявити, що


є спільного і відмінного в них — мова, соціальний жаргон, профе¬сійний жаргон, життєвий досвід, рольовий репертуар (національність, професія, стать, сімейне становище тощо). Знання соціальних ролей співбесідника дає можливість змоделювати подальшу мовленнєву по¬ведінку. Питання соціального символізму в мовленнєвій по¬ведінці є частиною проблеми управління поведінкою людини. Взагалі мова як засіб свідомої регуляції лю¬диною


поведінки інших людей може виконувати дві функції — інструментальну і символічну. У першому випадку поведінка регулюється за допомогою мовних знаків (експліцитно) у вигляді інструкцій, наказів, за¬конів, заборонних написів тощо. У другому випадку в мовних знаках нема прямих вказівок, вони осмислю¬ються символічно (наприклад, звернення на ти чи Ви, вокативи Ваше преосвященство, пане, товаришу, друже тощо).


2. Мовна стратифікація суспільства. Соціальний символізм у мовленні виявляється в різ¬них за обсягом соціальних групах: від сім'ї до цілого етносу. Кожна така група характеризується притаман¬ним їй особливим варіантом мови — соціолектом. Хоч у мовознавстві про соціальну диференціацію мови йдеться давно, однак це питання трактується по¬верхово: на практиці воно зводиться до відмінності «манер» вираження (арго, змішані мови тощо); подібні різновиди мови інтерпретуються як проміжні, нестійкі, «забавні» стани,


як якісь екзотичні причуди її соціаль¬ного побутування. Насправді, проблема значно серйоз¬ніша. Розшарування мов — всеохопне явище, яке тор¬кається самих основ економічного ладу, культури, побуту, навіть історії. Хоч надто прямолінійним, спро¬щеним було б твердження, що основні відмінності між економічно неоднорідними соціальними групами ма¬ють пряме відображення в системі соціальних мовних різновидів, бо насправді мовна


стратифікація є відобра¬женням радше систем соціальних цінностей, ніж сис¬тем соціального існування [Bierwisch 1976: 420; Бели¬ков, Крысин 2001: 114]. Однак не зважати на цей фа¬ктор й інтерпретувати соціальне розшарування мов лише як наслідок людського прагнення, почасти соці¬ального, почасти психологічного, до піднесення себе в чиїхось очах, до самозвеличення не можна. Тим біль¬ше не можна це явище розглядати як моду [Варт 1989: 525—527].


Ідеться про соціальне й психологіч¬не розшарування суспільства. Недаремно саме таке потрактування отримав цей феномен у художній літе¬ратурі задовго до того, як привернув увагу соціологів, в тому числі й українській, зокрема у творах І. Котля¬ревського, Т. ІПевченка, А. Свидницького, М. Стариць-кого, С. Руданського, У. Самчука, В. Винниченка,


Г. Ко¬синки, О. Гаврилюка, І. Багряного та ін. Соціальний поділ мов, на думку Р. Варта, з якою не можна не погодитися, має місце не на рівні мовної системи, яка зрозуміла всім, а на рівні дискурсу та його різновидів; іншими словами, нестикування соціо-лектів має, власне, не інформативний, а інтерлокутив-ний характер — мови нецікаві, байдужі одна до одної; в нашому суспільстві ми обходимось мовою собі подіб¬них, не маючи життєвої потреби в мові


іншого — для кожного самодостатньою є його мова. Ми тримаємося у межах мови своєї соціальної і професійної зони, і таке самообмеження дозволяє нам якось пристосовуватися до роздрібленості нашого суспільства [Варт 1989: 524]. Своїм носіям соціолект є вигідним перш за все тим, що «надає їм захист; мовна огорожа, як і будь-яка інша, укріплює, зміцнює і підбадьорює тих, хто всередині неї, відкидає


і принижує тих, хто ззовні» [Варт 1989: 531]. Зазначене вище простежується уже на рівні най¬меншого соціального об'єднання — сім'ї, на що свого часу звернув увагу Л. Толстой у повісті «Юність»: «Для полегшення [ ] однакового розуміння між людьми од¬ного кола або родини встановлюється своя мова, свої звороти мови, навіть слова, що визначають ті відтінки понять, які для інших не існують». 3. Сім’я – перший осередок соціальної


єдності. Сім'ї, як і будь-якому іншому малому соціальному об'єднанню, можуть бути властиві й особливі риси по¬ведінки та мовлення, які мають для її членів спільну символічну функцію: вказують на належність мовців до однієї соціальної групи, маніфестують відношення «ми — свої». Цю функцію виконують певні мовні засо¬би, а саме мовні одиниці, характерні для членів певної родини, а також манера спілкування, інтонація тощо. У ролі сімейних слів


і виразів можуть виступати емо-тиви (пасочка, ягідка, вишенька, котик, лапа, масюся, свинтусячка, хрюндель), іншомовні слова, нерідко де¬формовані (сенька з англ. thank you, пардон, чао, аріве-дерче), загальновідомі слова в незвичному (сімейному) значенні (крокодил «виріб із крокодилячої шкіри», на¬ука «працівник сфери науки»), різні модифіковані фор¬ми загальновживаних слів унаслідок метатези звуків (дуркувати «друкувати», фаршик «шарфик», рос. лопо-тенце «полотенце»),


субституції звуків (пумадор «помі¬дор», мюню «меню», прювіт «привіт»), а також ужи¬вання усічених (буля «бабуля», б у ся «бабуся») і конта-мінованих (накладання основ)4 форм (мучень «учень», рос. списателъ «писатель» тощо) [Кузнецова 1999]. На¬решті, можна говорити й про сімейну фразеологію. Джерелом сімейної (камерної) фразеології є телепере¬дачі, кіно, твори художньої літератури, а також певні соціально-побутові ситуації: трясти животом «сміяти¬ся», слухати подушку «спати», душити диван


«довго спати», все пучком «гарні справи, все гаразд», точнісінь¬ко як у нашому садку (про ситуацію, коли багато бігани¬ни, метушні й галасу), щас спою «не витримаю, не стри¬маюся», привет от мартышки (вживається в ситуації, коли хтось зрозумів буквально те, що було сказано в пе¬реносному значенні), индейская национальная изба — фиг-вам называется (жартівлива форма відмови), а в по¬пугаях я больше «про щось, що в малих одиницях виміру здається більшим» та


ін. Конкретна ситуація, представ¬лена в соціально-побутовій сфері, в якомусь фільмі, ре¬кламному ролику, шоу, узагальнюється, абстрагується від джерела й пізніше включається до образно-номіна¬тивної системи камерного мовлення, що складає своєрід¬ний соціолект родинного кола [Смерчко 1997]. На особливу увагу заслуговує дослідження білінг-вальних сімей в аспекті родинної солідарності. Прик¬лади з художньої літератури (Мася в романі А.


Свид-ницького «Люборацькі», Проня Прокопівна в комедії М. Старицького «За двома зайцями» та ін.), а також спостереження за сім'ями, де батьки розмовляють од¬нією мовою, а діти іншою, засвідчують, що в таких ро¬динах сімейна солідарність втрачається (діти нерідко соромились батьків, які розмовляли українською мо¬вою, а інколи їх за це навіть зневажали). Подібні си¬туації стимулюють послаблення взаєморозуміння між членами


родини, призводять, як справедливо зазначив О. Потебня, «до послаблення зв'язку підростаючих по¬колінь з дорослими, який замінюється лише слабким зв'язком із чужими» [Потебня 1976: 23]. Цю думку видатного українського філолога прекрасно ілюструє такий епізод із роману А. Свидницького «Любораць¬кі». Давній знайомий запитує ополячену Масю, чи не жаль


їй за померлим батьком. — Мпіе? — озвалась Мася. — Nie miala bym za kim ubolewac!1 — To ж ваш отець. — Та coz z tego?2 — Та й не жаль? — A nie3. «Як таки можна, — подумав богослов, — щоб дочці та не жаль було за татом!» і. K3,JK0. — То, може, хоч коли жаль було? — Nigdy4. [ ] Далі, завваживши, що Мася й не заікнеться на рідну мову, каже: —


Чи ви смієтесь з мене, чи що, що тоді он як бала¬кали, а тепер ось як? — Bylam glupia5,— відказала Мася. Значно інтенсивніше, ніж у мовленні сім'ї, соціаль¬но-символічний характер виявляється в мовленні со¬ціальних груп, об'єднаних на основі майнових, стано¬вих, професійних, культурних ознак. Прагнення таких груп сформувати своє мовлення продиктоване бажан¬ням створити додаткову ідентифікуючу ознаку, яка б виконувала роль соціального символу


і на основі якої можна було б здійснювати поділ на «своїх» (хто воло¬діє певним сленгом) і «чужих» (чиє мовлення різнить¬ся від мовлення тієї чи іншої групи). Нерідко ця при¬чина супроводжується іншою причиною — психологі¬єю протесту (бажанням розірвати зв'язки з традицією й таким чином виразити своє відмінне світосприйнят¬тя за допомогою мовних засобів). Досліджуючи мову двох груп «металістів» (львівсь¬кої


і київської), студентів-менеджерів Національного аграрного університету і студентів-філологів українсь¬кого відділення Київського національного університе¬ту імені Тараса Шевченка, Н. О. Шовгун виявила, що в тих групах інтенсивно як соціальний символ виступає номінація і реномінація [Шовгун 2000]. Так, зокрема, у групах металістів широко використовуються лексич¬ні запозичення


як без змін, тобто з характерним для мови — джерела запозичення звучанням (У нас сього¬дні party; цікавий question), так і в транслітерованому, іноді навіть в українізованому оформленні (окейно «добре», хаєр «довге волосся», драйв «енергія»), власні новотвори (карнати «розмовляти», карни «розмови», бер-ляти «їсти», хаватися «подобатися»), вживання відо¬мих слів у специфічному значенні (пасажир «поку¬пець музичних інструментів», лажа «музична фальш», лапша «брехня»


і «торочки на одязі», завалити «за¬йти», увалити «голосно заграти», косити (під кого) «удавати з себе»). У досліджуваних групах символами соціальної солідарності виступають також кліше і штампи, компресія у фразеології (чого ти від мене, як чорт від ладану; нема касети, як корова язиком; діс¬тавати <— діставати до живих печінок; підставити <— підставити під удар; лапшати <— вішати лапшу на вуха). 4. Соціально-групова мовна консолідація.


У соціальних групах за соціально-майновими, поса¬довими, віковими характеристиками чи не найвиразні¬шими засобами символічного означення більшої чи мен¬шої близькості комунікантів, а значить, більшої чи мен¬шої спільності інтересів у психологічному плані в усіх мовах виступають іменні й займенникові вокативи. Во¬ни відображають певний ступінь солідарності й готов¬ності до співпраці й взаєморозуміння або, навпаки, від¬чуженості й ворожості.


Вибір вокативів регулюється залежно від усвідомлення стосунків рівності / нерівнос¬ті між комунікантами, при цьому на першому місці є посада, а не вік [Пименов 1977: 250—251]. Якщо ж підлеглий у своєму мовленні не дотримується правил соціальних рангів, то його ставлять на місце. Р. Броун і М. Форд з цього приводу наводять такий приклад: наступного дня після спільної гулянки молодий клерк голосно звертається до начальника «Morning, Jack!» й отримує у відповідь холодне: «Good morning,


Mr Jones» [Brown, Ford 1961: 382]. Член групи вищого посадового рангу має можли¬вість завдяки більшій свободі вибору вокативів довіль¬но встановлювати психологічний тон спілкування з підлеглим, виражаючи свої позитивні чи негативні по¬чуття до нього символічно. У той самий час члени гру¬пи підлеглих позбавлені можливості виражати своє ставлення таким чином. Вокативи дуже чітко виражають опозицію «свій — чужий».


Нерідко вокатив, звичайний для однієї соціа¬льної групи, в іншій (протилежній) групі використову¬ється в образливому чи іронічному значеннях. Пор. використання вокативів пан і товариш (часто в росій¬ській орфоепічній формі таваріщ) представниками рі¬зних фракцій Верховної Ради України і ЗМІ різного політичного спрямування.


Вибір мовцями вокативів символічно виражає відношення, які існують між представниками різних соціальних класів з неідентич¬ними соціальними нормами поведінки, що ґрунтують¬ся на спільності інтересів, життєвих цілей та ідеалів. Як бачимо, мовні варіанти на рівні дискурсу здатні як встановлювати соціальні зв'язки, так і створювати пе¬решкоди між людьми, підкреслювати внутрішню


єд¬ність групи, виключаючи в той же час не-членів групи [Блакар 1987: 87—126]. Як свідчать наведені приклади, мовними засоба¬ми соціального символізму переважно виступають лексико-фразеологічні одиниці. Тому на них акцен¬тується увага в соціолінгвістичних дослідженнях. Зокрема питання вербальної соціальної символіки торкалися І. О. Бодуен де Куртене, А. Мейє, А. Сеше, ПІ. Баллі,


Ж. Вандрієс, Є. Д. Поливанов, А. М. Селі-щев, В. М. Жирмунський, а в українському мовознав¬стві — О. Горбач, Й. О. Дзендзелівський та ін. У ціло¬му використання лексики в соціально-символічній функції зводиться до: вживання різного роду лексичних і семантичних новотворів. Кожна соціальна група прагне сформувати своє слововживання, яке б виконувало роль соціально¬го символу,


а як відзначає Н. Еліас, важко уявити собі явище, яке могло б забезпечити такий же високий рі¬вень соціальної диференціації, як той простий факт, що один і той самий об'єкт по-різному представлений сло¬вами в різних суспільствах [Elias 1992: 17]; 1) відбору стилістичних синонімів; 2) вживання іншомовних слів; 3) вживання грубих слів. Крім лексики як найпотужнішого засобу виражен¬ня соціального символізму, цю


функцію здатні викону¬вати одиниці всіх інших рівнів мови — фонетичного, граматичного. Так, за допомогою звукової характерис¬тики можна виразити належність до певної вікової групи, суспільного класу, стать, рівень освіти, похо¬дження, про що в свій час писав М. С. Трубецькой. Так, для радянської партноменклатури було характер¬ним пом'якшення приголосних перед [є] (пролетарі¬ат, література, бібліотека), м'який [з'] в суфіксі -


ізм (комуні[з'м], Інтернаціоналі[з'м] тощо). Тверда вимо¬ва приголосних перед [і], що походить із давнього [о] ([ніс] <— нога) і м'яка вимова перед [і] з етимологічних [є] та [ъ] ([н'іс] <— неслъ) притаманні мовленню людей старшого віку. У соціолекті моряків слово компас вимовляється з наголосом на другому складі [компас], тоді як нормативним є наголос на першому складі. У російському соціумі вимова [шы]ги, [жы]ра, бою[с] характерна для старшого покоління москвичів, вжи¬вання


форм [что], коне[чно] властиве мовленню пе¬тербуржців, вимова напівм'яких [ж], [ш] в іншомов¬них словах типу жюри, брошюра притаманна деяким представникам старої російської інтелігенції [Крысин 2000]. Нині почала формуватись особлива галузь у ви¬вченні фонетики — соціофонетика (розділ під такою назвою знаходимо в підручнику М. В. Панова [Панов 1979]). Символами належності мовця до певної соціальної групи в синтаксисі виступають


ускладнені і складні речення (вони надають мові книжності і «вченості»). Серед інших символів соціальної солідарності — навмисне недотримання мовних норм. Наприклад, академік І. П. Бардін на засіданні Президії АН СРСР говорив километр, а на Новотульському заводі —километр [Основы теории речевой деятельности 1974: 307]. Заслуговує уваги такий засіб соціальної солідарності, як вибір мови в білінгвальний ситуації.


Це чи не най¬яскравіша ознака, що засвідчує соціальну диференціацію суспільства. Так, російська панівна верхівка XVIII— XIX ст. користувалася французькою мовою (точніше, «смесью французского с нижегородским», як дотепно зауважив О.С.Грибоедов). Українська партійна номенк¬латура радянського періоду переходила на «панську» російську мову, таким чином дистанціюючись від «колхозного языка», як і частина сполонізованої вер¬хівки в роки польського


панування на західноукраїн¬ських землях перейшла на польську мову, знехтував¬ши «хлопською мовою». В українській літературі, як класичній, так і сучасній, використання різних мов для соціально-політичної і моральної характеристики пер¬сонажів стало вже традиційним. Це один із найбільш влучних прийомів експлікації опозиції «свій — чу¬жий». Так, скажімо, поліцаї в повісті «Береза» О. Гав-рилюка, знущаючись над політичними в'язнями-укра-


їнцями, вигукують польською мовою: «Збюрка-а! Вшис-ці падній! Чолгайсєн!» (Збірка! Всі лягайте! Повзай!). Енкаведисти в романі І. Багряного «Сад Гетсимансь-кий» віддають команди російською: «Заключонниє! Садітесь!»; «Грязнов, з вєщамі!». Сучасний письменник В. Шкляр у романі «Кров кажана», метафорично зма¬льовуючи теперішнє життя-пекло в


Україні, де правля¬чим класом є колишня партноменклатура, також уда¬ється до цього традиційного прийому: — Ідьомтє, — сказав він [Пек]. Я должен вас где-то опрєдєліть. Пагаварім по дороге. — Ви поведете мене у вогонь? Пек якось загадково посміхнувся і спитав: — Ви со Львова? — Ні, чому раптом? — Ну Разгаваріваєтє на мовє. Як зауважив


Е. Сепір, «надзвичайна важливість найменших мовних відмінностей для символізації та¬ких психологічно реальних груп, протиставлених полі¬тично й соціологічно офіційним групам, інстинктивно відчувається більшістю людей. «Він говорить як ми» рівнозначне твердженню «Він один із наших» [Сепир 1993: 232]. Щоб не виникло психологічних труднощів, щоб стати «своїм» (не відокремленим від певного соці- ального страту), люди змушені пристосовуватись до йо¬го мовних норм, а у разі належності


до кількох соціа¬льних груп «переключатися» з одного мовного субкоду на інший. Мова завжди сприймається як найбільш очевидна і легко розпізнавана ознака етнічної належності. Так, за результатами етносоціологічних досліджень (1989 р.) серед росіян, 24 % москвичів назвали мову як етноін-тегральний чинник. У Таллінні таких було вже 39 %, у Ташкенті — 44 % [Арутюнян 1990: 44].


Як свідчать соціолінгвістичні дослідження мовної поведінки іммігрантів, навіть коли більшість із них не володіє рідною мовою, вони зберігають як символ гру¬пової належності окремі слова, вирази, формули фатич-ної комунікації (привітання тощо), іменник (антропо-німікон) та інші релікти цієї мови [Арутюнов 1985: 40—41]. Правда, своєрідність мови може сприйматися по-різному залежно від характеру стосунків між спільно¬тами


— байдуже або акцентовано, з гордістю або як тавро. Якщо етнічна група усвідомлює свою мовну єд¬ність та своєрідність і пов'язує з тим усвідомленням позитивні емоції, мова буде прищеплювати її носіям почуття патріотизму. Вона стає недоторканною сутніс¬тю, що протиставляється іншим мовам, займає високе становище на шкалі цінностей. «У відповідь на загро¬зливе мові зрушення це


почуття вірності мові приво¬дить у дію сили, спрямовані на збереження мови, яка опинилася під загрозою; [ ] воно перетворює мову на символ віри і святиню» [Вайнрайх 1972: 57]. В анало¬гічних випадках, але якщо своєрідність сприймається негативно, часто спостерігається явище «мовного нігі¬лізму» — небажання оволодіти «рідною» мовою через її непрестижність. Використана література 1. Беликов


В. И Крысин Л. П. Социолингвистика. — М 2001. 2. Бондалетов В. Д. Социальная лингвистика. — М 1987. 3. Белл Р. Т. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы. — М 1980. 4. Швейцер А. Д Никольский Л. Б. Введение в социолингвистику. — М 1978.



Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Доработать Узнать цену написания по вашей теме
Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме:

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.

Сейчас смотрят :

Реферат Расчет сопротивлений на пути движения газов Выбор тягодутьевых средств
Реферат Разработка технологического процесса изготовления шкафа для документации
Реферат Разработка технологического процесса изготовления детали Основа излучателя
Реферат Ракетный двигатель РД-583 РН Зенит-3
Реферат Разработка технологического процесса производства женских туфель с открытой носочной частью клеевого
Реферат Расчет охлаждаемой камеры для магазина продовольственных товаров
Реферат Расч т основных технико экономических показателей механического цеха
Реферат Разработка комплекса мер по техническому контролю производства лечебно-столовых минеральных вод
Реферат Бизнес-план аптеки
Реферат Разработка базовой конструкции женского платья
Реферат Разработка маршрутно-операционного технологического процесса изготовления детали Фланец кулака
Реферат Ракета-носитель Энергия
Реферат Расчет и проектирование автоматической системы технологического оборудования
Реферат Расчет котла
Реферат Расчет электропривода