Реферат по предмету "Астрономия"

Узнать цену реферата по вашей теме


Шляхи оптимізації взаємодії школи та сім ї у навчанні та вихованні учнів молодшого шкільного вік

Міністерство освіти та науки України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича


Кафедра педагогіки

Шляхи оптимізації взаємодії школи та сім’ї у навчанні

та вихованні учнів молодшого шкільного віку

(дипломна робота)

Середюк Наталії Василівни

студентки V курсу

початкового відділення

педагогічного факультету


Науковий керівник –

доцент Мафтин Л.В.


Чернівці

2001


Зміст Вступ
Розділ І. Сім’я і школа як головні осередки навчання і виховання дитини.

І.1. Основні народно-педагогічні традиції родинного виховання.

І.2. Українська виховна традиція та тенденції розвитку сучасної національної школи.


Розділ ІІ. Взаємодія школи та сім’ї як запорука ефективності навчально-виховного процесу сучасної початкової школи.

ІІ.1. Творче співробітництво педагогів та батьків у досягненні освітньо-виховних цілей.

ІІ.2. Форми роботи вчителя початкових класів із батьками.


Висновки


Список використаної літератури


Додатки

Вступ

Визнаючи школу провідною ланкою виховання молоді, треба зазначити, що без єдності зусиль з сім’єю, ефективність виховання буде низькою. Адже саме в сім’ї найбільше виховується людина укладом спільного життя: побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім’ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку грунтується педагогічний досвід народу.

Сім’я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей та підлітків, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Єдність сім’ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку особистості та у вихованні школяра. Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та позашкільної системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно зважати, що вихованість наших учнів результат копіткої щоденної роботи, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Дані досліджень засвідчують, що виховує не сам виховний процес як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших з них відносять вміння належно організувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні проблеми і встановлювати правильні стосунки з дітьми.

Надзвичайно важливого значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки саме вони відображають загальні тенденції сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності родини, її морального фону.

Дуже важливим для виховання дитини є вміння батьків бачити в її друзях, близьких знайомих та в сторонніх людях передусім позитивні сторони. Необхідно формувати в них критичне ставлення до тих, хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі.

Сьогодення вплинуло на зміст взаємодії батьків з дітьми. Ринкові відносини, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті та професійному самовизначенні. З огляду на це загострюється увага та зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей. Саме позашкільна освіта на сучасному етапі розвитку суспільства вирішує завдання всебічного розвитку особистості дитини, кардинально змінюючи зміст, форми та методи діяльності позашкільних закладів як ланки в безперервній системі освіти дітей та юнацтва.

Актуальною проблемою на сучасному етапі розбудови національної системи освіти є питання, пов’язані з визначенням методологічних орієнтирів, єдності в діяльності батьків та школи у навчально-виховному процесі учнів початкової школи.

Об’єктом є навчально-виховний процес початкової школи.

Предмет дослідження – шляхи оптимізації взаємодії школи та батьків в навчанні та вихованні молодших школярів.

Мета: дослідити шляхи оптимізації взаємодії школи та сім’ї у навчанні та вихованні молодших школярів.

Виходячи з мети ставимо такі завдання:

- дослідити педагогічну спадщину відомих українських вчених та вчителів-новаторів; необхідність практичної реалізації принципу інтегративності в навчанні та вихованні дітей;

- розкрити значення батьківського авторитету в становленні особистості дитини;

- показати роль позашкільної системи освіти навчання та виховання для розвитку учнів молодшого шкільного віку.

Методи дослідження: аналіз, спостереження, бесіда.

Структура роботи складається: з вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури. Також пропонуються додатки, які підтверджують положення про те, що єдність в діяльності школи та батьків відіграє важливу роль не тільки в навчанні школярів, а й у вихованні та становленні особистості дитини.

Розділ І. Сім’я і школа як головні осередки навчання і виховання дитини
1.1. Основні народно-педагогічні традиції родинного виховання.

Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно зважати, що вихованість наших дітей, підлітків – результат копіткої щоденної роботи, а ще більше – результат тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Виховує не тільки і стільки сам виховний процес як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає в себе і активно переосмислює людські цінності, орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.

Щоправда, сім’я з точки зору соціальної психології за структурою, функціями та іншими ознаками є специфічною виховною інституцією. Сім’я – це спільність рідних і близьких людей, зайнятих різноманітними видами діяльності і спілкування, які переважно спрямовані на вироблення суспільно необхідних цінностей. Як усякий колектив, сім’я може успішно функціонувати, розвиватися лише за наявності у її членів спільних інтересів, усвідомлюваних цілей.

Причиною нечесних вчинків у молодшому шкільному віці часто буває надмірна вимогливість батьків до дітей. Якщо батьки не зіставляють свої вимоги з можливостями дитини, то в неї може виникнути реакція самозахисту – брехня, яка на якийсь час відверне незадоволення чи гнів батьків. Брехня – це свідоме викривлення дітьми дійсності, ухилення від істини з прихованою метою. вона може набути стійкої форми, і тоді вже стає рисою характеру. Однак не всі випадки викривлення дійсності вважаються брехнею. Наприклад, якщо правда приховується задля того, щоб зробити сюрприз батькам чи комусь іншому.

Добре, коли дитина відчуває до себе увагу батьків, контроль за найменшою обіцянкою, доти, доки не звикне бути точною та обов’язковою.

Регулярне виконання вимог батьків щодо сумлінного ставлення до справи сприяє нагромадженню дитиною необхідного досвіду поведінки, формуванню міцних звичок, хоча повне, глибоке розуміння необхідності подібних дій з’явиться значно пізніше. Важливо, щоб вимоги були обґрунтованими, висловлювалися у доброзичливій формі, ґрунтувалися на довір’ї. Нагадування і контроль з боку батьків мають бути тактовні, не перетворюватися на дрібну опіку. Найкраще, коли дитина відчуває, що близькі їй люди впевненій в ній, повністю їй довіряють. Якщо дитину батьки заохотять, похвалять за те, що вона дотримується даного слова, виявляє порядність, чесність, то у неї з’явиться і закріпиться позитивне ставлення до такої поведінки.

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших із них варто мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми. “Взаємини батьків між собою та їх ставлення до дітей – незамінима практична школа батьківства й материнства для підростаючого покоління” [29, с. 152] – зазначав М.Г. Стельмахович у своїй праці “Теорія і практика українського національного виховання”.

Не менш важливим і добре відомим є принцип єдності вимог до дитини з боку дорослих: матері, батьки, бабусі, дідуся, старших дітей стосовно молодших. Нехтування цього принципу в практиці сімейного виховання, як правило, відразу ж дає очевидний негативний результат.

“Родина відіграє у вихованні дітей колосальну роль. У сім’ї відбувається формування характеру кожної людини, її особистісних рис і національної свідомості. Саме тут з молоком матері закладаються основи становлення особистості. Оптимальне досягнення реалізації навчальних і освітніх завдань початкової школи прийде через забезпечення гармонії родинно-шкільного виховання молодших школярів” [29, с. 154].

Добре відомо, що саме у своїй виховній діяльності дорослі можуть зазнавати невдач. Досить часто можна зустріти батьків, учителів, вихователів, які скаржаться на дітей, онуків, учнів, котрі, мовляв, не піддаються жодним впливам.

“Дуже важливим для виховання власної дитини є вміння батьків бачити в її друзях, близьких знайомих, у зовсім сторонніх людях передусім позитивні сторони. Та, на жаль, дехто вважає за потрібне фіксувати увагу дітей на недоліках людей. Предметом обговорення в сім’ї надто часто бувають вияви егоїзму, кар’єризму, жорстокості, лицемірства, безвідповідальності. Надмірна фіксація уваги дітей на негативному в людях поступово формує в них думку, що взагалі абсолютна більшість людей – погані, безсердечні, нечесні. У старшому віці у них може виникнути спотворене уявлення про людей та їх взаємини” [3, с. 4]. На основі такої неправильності і заниженої оцінки в дитини розвивається недовірливе й підозріле ставлення до інших. А це, відповідно, може спричинити грубість, цинізм, презирливе ставлення до людей.

Формуючи у дитини сумлінність, совісність, батьки мають не тільки контролювати виконання нею своїх обов’язків, доручень, а й допомагати віднаходити найраціональніші засоби дій у кожному конкретному випадку. Слід домагатися, щоб не до ладу зроблена справа була виправлена, доведена до кінця, водночас у дитини не має виникати почуття озлоблення, провини.

“Сім’я – первинний різновіковий колектив, де починається формування якостей колективіста, підготовка дитини до спілкування та співжиття з іншими людьми. Чим краще діти підготовлені до цього, тим менше відбувається їхня соціальна адаптація – виявляються загальноприйняті у суспільстві моральні норми, форми поведінки. Коли діти є свідками турботливості батьків, їхнього піклування один про одного, допомоги рідним і близьким, то вони наслідують такий приклад” [13, с.7].

Звичайно, дітей треба вчити розрізняти добро і зло, формувати в них критичне, непримиренне ставлення до тих, хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі. Однак формування у дитини правильної життєвої позиції, активної протидії злу можливе на основі виховання у неї передусім поваги до людей, вміння самостійно зрозуміти добо, відрізнити його від злого, негідного. “Джерелом людського життя є родина. З прадавніх часів люди усвідомлювали значущість родини для всебічного розвитку особистості” [37, с. 88].

Нині, на порозі третього тисячоліття, коли Україна стала незалежною країною, стало надто очевидним, що освіта наших дітей потребує докорінної орієнтації. “Незалежна Україна прагне увійти в світове співтовариство. Зробити це можливо за умови дбайливого ставлення до покоління, якому будувати завтрашнє життя”[10, с. 24].

В.О. Сухомлинський вказував на те, що дитина йде до 1 класу в сім років, але бажано, щоб вона вже з п’ятирічного віку перебувала у сфері виховного впливу школи. “Педагогічний колектив школи надає великого значення моральній, інтелектуальній, естетичній обстановці, в якій перебуває дитина віком, від двох до семи років, оскільки перші роки життя в розвитку дитини вирішальну роль відіграють люди, що оточують її, з усім багатством і багатогранністю” [13, с. 19].

Створення побутової бази не є першоосновою, подібно до того, як створення навчально-матеріальної бази у школі ще не є єдиною запорукою успішного навчально-виховного процесу. Головне полягає в якості викладання і виховання, в педагогічній майстерності вчителів, а в сім’ї – у стимулюванні до навчання дитини на повну силу її здібностей.

У батьків має скластися своя система виховання самостійного, відповідального ставлення сина або доньки до виконання домашніх завдань, а за потреби контролю і допомоги. Батькам слід знати зміст програм і підручників, щоб мати змогу вчасно допомогти дитині. Однак при цьому потрібно запобігати формуванню у неї утриманського настрою (“ось прийде батько з роботи і розв’яже мені задачу”), а привчати до наполегливого обдумування складного завдання, намагання будь-що розв’язати його самостійно.

Концепції виховної роботи стверджують: “Нам потрібно виховати особистість дійову, з високою громадянською свідомістю почуттям національної гідності, інтелектуальну, творчу, благородну, фізично здорову, естетично повноцінну, працелюбну, порядну, гуманну” [15, с. 16].

Великий педагог К.Д. Ушинський писав, що слід зробити неможливим таке проводження часу, коли людина залишається без роботи в руках, без думок в голові, оскільки саме в цей час псується голова, серце, моральність.

“У важких матеріальних умовах педагогічні колективи позашкільних закладів залучають до туристсько - краєзнавчої та гурткової роботи, до технічної творчості, юнацько-біологічної діяльності, художньої творчості та до інших видів діяльності” [10, с. 25].

Для успішного будівництва демократичної, правової і цивілізованої Української держави необхідно, щоб підростаючі покоління мали високу національну свідомість і самосвідомість. Особлива відповідальність покладається на українські педагогічні кадри, високе покликання яких виховувати національно свідомих, палких патріотів, стійких громадян незалежної України, які працю рук і зусилля мозку будуть присвячувати підвищенню добробуту, розвитку науки і культури рідного народу.

“Національна свідомість і самосвідомість є тим фундаментальним феноменом, який сприяє розвитку всіх потенцій, можливостей особистості, ушляхетненню мети, смислу і змісту її життя та діяльності” [25, с. 3].

Відомо, що сім’я – природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.

Згадаймо деякі золоті перлини народної мудрості, в яких закодовано погляди попередніх поколінь, поціновано значення сім’ї у житті суспільства: Яка вода, такий млин, який батько, такий син; Який батько, такі й діти; Які мамка й татко, таке й дитятко; Який дід, такий його плід; Дурна мати – дурні діти; Якого породила ненька, такого й приймає земелька; Живемо не батьками – помремо не людьми і т.п.

Педагогічна діяльність учителя початкових класів і класного керівник є завжди творчою і здійснюється в педагогічному колективі школи. Здоровий, дружний колектив є школою педагогічної майстерності.

“А.С. Макаренко вказував, що ні один вихователь не має права діяти на одинці, на свій особистий риск і на свою особисту відповідальність. Там, де вихователі не з’єднані в колектив і колектив не має єдиного плану роботи, єдиного точного підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу. Справжній педагогічний колектив школи характеризується цілеспрямованістю, відповідальністю за результати своєї праці.

В.О. Сухомлинський в своїй практичній діяльності надавав більше значення колективу вихователів. Він писав про колектив Павлиської школи, що це – “творча співдружність однодумців, в якій кожен вносить свій індивідуальний внесок в колективну творчість, кожен, збагачуючись духовно дякуючи творчості колективу, в той час духовно збагачує своїх колег”. В педагогічному колективі не може бути рівних учителів по своїй педагогічній майстерності. Але всі вони повинні мати спільний стиль роботи, бути об’єднаними спільною думкою, поважати один одного. Тільки в такому педагогічному колективі, де вихователі працюють співдружно, при взаємній підтримці, можна чекати високих результатів навчання і виховання школярів”[1, с. 331].

В педагогічному колективі повинна приділятися увага організації характеру педагога, вихованню його поведінки. Якщо учитель сам не вихований, то він буде заважати роботі школи.

“Атмосфера доброзичливості і взаємної поваги в колективі позитивно відбивається на загальному рівні навчально-виховної робот з учнями. Через різні порушення педагогічної етики виникають суперечки в колективі” [1, с. 332].

В.Сухомлинський вважав, що най благороднішою роботою кожної сім’ї є творення людини. Характерною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим незрівнянне щастя. Адже, продовжуючи рід людський, батько та мати повторюють у дитині самих себе, і від того, наскільки свідоме це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за її майбутнє.

Звертаючись до батьків, В.Сухомлинський нагадував: “Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо ви мрієте залишити після себе глибокий слід на землі – не обов’язково бути видатним письменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для своїх дітей. Творення людини – найвище напруження всіх ваших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти – не тільки і не стільки джерело радості. Діти – це щастя, створене вашою працею [46, с.189].


1.2. Українська виховна традиція та тенденції розвитку сучасної національної школи.

Школа повинна розвиватись і крокувати в ногу з поступом життя, вона має забезпечувати своїм вихованцям можливості розширення особистісних перспектив відповідно до демократичних та плюралістичних тенденцій розвитку суспільства. Проте її потенціал обмежується матеріальними, організаційними, культурними, технологічними, ідеологічними та іншими суспільними обставинами. Подолати цю обмеженість можна лише шляхом налагодження взаємодії школи з іншими елементами соціалізації - сім’єю, громадою, церквою, засобами масової інформації, виробничими структурами.

Співробітництво між учителями та батьками є просто необхідним, якщо ми хочемо позбавити дітей конфліктних ситуацій із симптомами, що їх супроводжують: фобіями, відразою до навчання, неуспішністю, почуттям неповновартості тощо. Маючи перевагу первинного впливу, сімейне виховання має свої особливості. Дитина розцінює його як норму, доки не зіткнеться з іншим виховним середовищем, особливо з таким, де панують зовсім інші закони.

“Роки й роки ідуть на те. – писав відомий педагог В.О. Сухомлинський, щоб навчати і вчителів і батьків бути чутливими до переживання дітей. Зрозуміти дитячі почуття – значить підійти до дитини по-людському, принести їй спокій, розсіяти тривогу, навчити її бути доброю й чуйною. Дитина, відчувши, що старші зрозуміли її душевний стан, стає м’якою, чутливою до добра. Те, що я називаю виховуваністю, є відповіддю дитини на наше вміння зрозуміти її стан. Якщо є старші, не розуміючи дитини, байдужі до її душевних порухів, часом бур і ураганів, - дитина стає жорстокою, озлоблюється, вона може навмисне робити зло” [33, с. 255].

Сухомлинського все життя хвилювали проблеми сімейного виховання, батьківської педагогіки, тієї найменшої соціальної клітинки де закладаються характер молодої людини, моральні почуття, поведінка, громадянська зрілість. Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тільки спільними зусиллями сім’ї, школи, громадськості. “Всі шкільні проблеми стоять і перед сім’єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім’ю” [32, с. 86].

Розробка теорії сімейної педагогіки в 70-80-х роках була пов’язана в основному з проблемою “Школа і сім’я”. Здебільшого теоретично обґрунтовувалися розділи педагогічної пропаганди серед батьків – ідейно-політичне виховання в сім’ї, патріотичне та інтернаціональне виховання, моральне виховання, статеве виховання, трудове виховання в сім’ї, естетичне, фізичне виховання. Концепція нібито полягала в тому, що нормальна, морально здорова сім’я має переймати і доносити зі школи державний вплив. І навпаки, учень через сім’ю мав зрости передовим школярем. Однак у теорії сімейної педагогіки, яка ґрунтується винятково на особистому прикладі батьків, на їхньому індивідуальному підході до своєї дитини, на взаємодії педологів і батьків, саме ці методи майже не враховувалися.

Головний осередок, де розквітає справжня людська потреба, - наша сім’я. “У сім’ї шліфуються найтонші грані людини – громадянина, людини – трудівника, людини – культурної особистості.

Із сім’ї починається суспільне виховання. І сім’ї, образно кажучи, закладаються коріння, з якого виростають потім і гілки і квітки, і плоди. Сім’я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров’ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи”[31, с. 5].

І в індивідуальних бесідах, і на заняттях батьківської школи найгострішим найжагучішим питанням, яке ставлять батьки є проблема виховання дітей. Нема складнішої мудрості, ніж батьківська і материнська мудрість вихователя людини.

“Добитися того, щоб батьки оволоділи мудрістю батьківської і материнської любові – одне з найважливіших завдань навчально-виховного процесу” [31, с. 22].

Наш батько і наша мати уповноважені суспільством виховати майбутнього громадянина нашої батьківщини, вони відповідають перед суспільством. На цьому й грунтуються батьківська влада та їх авторитет в очах дітей.

“Самий смисл авторитету полягає в тому, що він не потребує ніяких доказів, що він приймається як безумовне достоїнство старшого, як його сила і цінність, яка видна, так би мовити, простим дитячим оком.”[31, с. 268].

Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Ті батьки, в яких діти “не слухаються”, схильні іноді думати, що авторитет дається з природи, що це – особливий талант. Якщо таланту нема, то нічого і зробити не можна, залишається тільки позаздрити тому, в кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований в кожній сім’ї, і це навіть не дуже важка справа.

“Головною основою батьківського авторитету тільки й може бути життя і робота батьків, їх поведінка. Сім’я є велика й відповідальна справа де батьки керують цією справою і відповідають за неї перед суспільством, перед своїм щастям і перед життям дітей” [31, с. 273].

Як тільки діти починають підростати, вони завжди цікавляться, де працює батько або мати, який їх громадський стан.

“Справжній авторитет грунтується на громадянській діяльності, на громадянському почутті, на знанні життя дитини, на допомозі їй та на відповідальності за її виховання”[21, с. 273].

Батьківщина починається із сім’ї і найважливіші риси та якості громадянина зароджуються в сімейному вихованні, діти – продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства. От чому в світі йде така запекла непримиренна боротьба за оволодіння умами й серцями молодого покоління, за його світоглядну та ідейно-політичну орієнтацію.

Виховання громадянина-патріота починається із сім’ї. “Сім’я – це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі відображається все життя нашої країни. І тим сильніший виховний вплив робить сім’я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, чим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень”[31. с. 7].

Без батьківської мудрості нема виховуючої сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадянському обов’язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері самі стають величезною виховуючою силою. Але ця сила йде від батьків, у них – її коріння і джерела.

Деякі батьки вважають, що слухняність дітей визначається рівнем їхньої свідомості. Коли дитина підросте, вона почне розуміти, що батькам треба коритися, і тоді її легко буде дисциплінувати. А поки що ці батьки надають дітям – дошкільнятам повну свободу виявлення своїх примх.

У сім’ї, де є діти , повинна здійснюватися батьківська влада. “Батьківська влада – це право і можливість батька і матері підкоряти своїй волі дітей, право встановлювати свої, зумовлені життям конкретної сім’ї, вимоги. [31, с. 154]. Це право закріплене законодавством, що покладає на батьків відповідальність за виховання дітей.

Помиляються ті батьки, які вважають, що спочатку діти повинні зрозуміти необхідність покори а потім уже вони самі будуть коритися. Насправді буває якраз навпаки: звичка до покори, слухняності, вироблена з раннього дитинства, пізніше знаходить своє відбиття і в свідомості, в розумінні необхідності коритися.

Авторитет батьків залежить від багатьох умов. Однією з таких неодмінних і важливих умов є правильне, уміле використання батьківської влади. Батьківська влада – це не тільки право, а й мистецтво, яке може правильно здійснюватися тільки тоді, коли вимоги матері і батька будуть спрямовані на виховання майбутнього громадянина української держави.

“Батьки повинні зрозуміти, що фундамент майбутнього щастя або нещастя своєї дитини вони закладають до того, як вона стане дорослою”. А підготовити до життя – це означає виховати любов до праці, навчити розуміти високу моральну цінність трудової діяльності в житті людини” [19, с. 16].

Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство. К.Д. Ушинський писав, що кращим наслідством, яке залишають родичі дітям є: не гроші, не освіта, а виховане з дитинства працелюбство, яке є важливою умовою щастя.

Сім’я, життєдіяльність якої будується відповідно до провідних принципів суспільної моралі, відзначається рівноправністю усіх її членів, незалежно від їхнього віку і статі, від істотних відмінностей у обов’язках, що зумовлюються можливостями кожного, а також конкретною роллю і статутом, які випливають із організаційної структури сім’ї.

Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності сім’ї, її моральна сфера.

Сучасним батькам, навіть якщо вони не мають спеціальної педагогічної освіти, добре відомий ряд принципів, яких слід неухильно дотримуватись у вихованні дітей, хоч скільки б їх було в сім’ї, незалежно від їхнього віку, треба ставитись однаково справедливо. Це, звичайно, важливий принцип виховання і порушення його завдає часто непоправної шкоди.

У сім’ї дитина пізнає навколишній світ, тут у неї формуються характер, світогляд, естетичні смаки. Саме в сім’ї є великі можливості для естетичного виховання дітей засобами природи, мистецтва, виховання на народних традиціях і звичаях.

Отже, батьки – найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім’ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

Розділ ІІ. Взаємодія школи та сім’ї як запорука ефективності навчально-виховного процесу сучасної початкової школи.
ІІ.1. Творче співробітництво педагогів та батьків у досягненні освітньо-виховних цілей.

Відомо, що сім’я – той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив сім’ї на дитину домінуючий унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім’ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут – найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. “Саме в сім’ї беруть початок світогляд, ідейні й моральні переконання, етичні й естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, дитина вперше прилучається до рідної мови, історії та культури свого народу, його традицій, звичаїв, обрядів, усього укладу життя” [6, с. 54].

Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об’єднання, які носять різні назви – батьківські комітети, конгреси, асоціації, асамблеї, президіями, комісії, клуби і т.п. Кожен з них має свої план, положення, напрями діяльності.

Особливий тягар по забезпеченню реальних зв’язків з сім’єю лягає на плечі класовода. Свою діяльність він організовує через класний батьківський комітет, батьківські збори, а також через вчителів, які працюють в даному класі. Важливою частиною практичної діяльності класовода є відвідування учнів вдома, вивчення умов, в яких вони проживають, передбачення небажаних результатів. Традиційною функцією класовода залишається просвітницька: багато сімей потребують педагогічної поради, професійної підтримки.

Не раз можна почути про особливу важкість виховання. Насправді ж, якщо діяти педагогічно доцільно, то й якихось особливих труднощів не уде, адже виховувати дитину значно легше та приємніше, ніж перевиховувати. Тому батьки завжди повинні пам’ятати про це, постійно прагнути виховувати так, щоб потім не довелось переробляти, тобто, щоб з самого початку все робилось правильно.

“Робити правильно все означає не що інше, як уникати педагогічних промахів. А для того, щоб не допускати хиб у домашньому вихованні, треба їх досконально знати. Тому спинимося на характеристиці деяких з них – найтиповіших і найпоширеніших.

Раніше йшлося про ту шкоду, яку завдала вихованню дисгармонія між родинним і офіційним вихованням, породжена відступами від народної педагогіки, ігноруванням національною культурою, тобто зумовлена причинами соціального характеру. Але ж хиби можуть бути й чисто суб’єктивні” [27, с. 48].

З таких невинних жартів і починається хибність у домашньому вихованні. А найчастіше це має місце тоді, коли батько й мати не навчились дивитися на свою дитину як на особу, хоч ще маленьку, але вже людину, яка потребує уваги та поваги, душевної ласки, допомоги й захисту, а звикли бачити в ній щось таке аморфне, зайву мороку, а то й живу іграшку чи забавлянку, або живу ляльку для власної втіхи та розваги. В таких випадках поняття “гарна дитина” часто-густо підмінюється поняттям “зручна дитина”. Та й робиться лише те, що зручно батькам, а не самій дитині, на основі авторитарності, тобто насильстві, побудованому на безумовному підкоренні дитини дорослій людині. В такій домашній атмосфері виростають затуркані й безвільні діти, з яких згодом виходять або нікчемні люди або самодури, які все своє життя местяться за придушене дитинство.

М.Г. Стельмахович визначав: “Хибною є думка, ніби виявлення любові та ніжності псує дітей, що головний засіб виховання - суворість, окрик, покарання. Така установка батька чи матері відчужує дітей, робить їх відьлюдькуватими, черствими і навіть жорстокими.

Розумна любов до дітей проявляється в ніжності без заласкування, у піклуванні без потурань, у батьківській і материнській вимогливості, що завжди органічно зливається з повагою до особистості дитини”.[27, c.48]

Варто нагадати, що педагогічна наука теж категорично виступає проти фізичних покарань. Рукоприкладство можна сміло віднести до найогиднішої рабської звички, коли покарання приносить якусь користь.

Кажуть, що недаремно прожив життя той, хто збудував хату, викопав криницю, посадив і виростив дерево, народив і добре виховав дітей. Три нещастя є у людини: старість, смерть і погані діти.

“Майбутнє нашого народу, нації, а значить, і кожного з нас - у наших дітях. Однак спадкоємність поколінь базується не тільки на непорушності генетичного коду, а й на невтомній праці, на вироблених віками прогресивних звичаях і традиціях народної педагогіки, які треба добре знати, шанувати та щоденно використовувати в родинному вихованні сьогодні, завтра, завжди!”[27, c.49]

Виховання дітей - найважливіша галузь нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це - не все: наші діти - це наша старість. Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною.

У складний час існування нашого суспільства з особливою силою виявляється об’єднуюча роль міцної сім’ї для повноцінного виховання дітей. Міцність сім’ї, навіть за несприятливих умов, компенсує багато вад у громадському середовищі. Відчуття любові батьків і дітей, навіть у кризовий підлітковий вік, коли вони прагнуть бути самостійними, залишається, хоч для більшості типовим виявом самостійності є “автономна моральність”, яка нерідко призводить до педагогічної занедбаності, відчуженості від батьків.

“Дуже багато помилок у сімейній роботі виходить через те, що батьки немов забувають, в який час вони живуть.

Батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім’ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком - ось перший і найголовніший метод виховання”. [20, c.260]

В.О. Сухомлинський був справжнім знавцем і дослідником психології людини, він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття, прагнення і сподівання, досконало знав психологію взаємин батьків і дітей, молодшого і старшого поколінь, міжособових стосунків у дитячих колективах, психологічний клімат у соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють. З цього приводу він писав: “Виховання громадянина - патріота починається із сім’ї. Сім’я - це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої держави. І тим сильніший виховний вплив робить сім’я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, чим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень. [31, c.6]

Школа має багатющий арсенал засобів, щоб належним чином організувати повноцінне спілкування і спільну діяльність батьків і дітей. “Доцільно реалізувати такі домашні завдання батькам:

1. Розкажіть дитині про свою сім’ю, родичів. Намалюйте разом родовідне дерево.

2. У бесіді з сином (донькою) з’ясуйте, які з навчальних предметів викликають інтерес, які ні. Порадьтеся з учителем, як розвинути здібності, стимулювати нахили, інтереси.

3. Виявіть нахили, улюблені заняття, здібності вашої дитини. Порадьтеся з учителем, як розвинути здібності, стимулювати нахили, інтереси.

4. Передплатіть для дитини дитячу газету, журнал. Регулярно просіть дитину переказувати прочитані матеріали, обговорюйте їх.” [6, c.55]

Подібних завдань може бути безліч. Вони стимулюють спілкування і спільну діяльність батьків і дітей, сприяють встановленню між ними дружніх, довірливих стосунків, що позитивно позначаються на розвитку й вихованні дітей.

У створеній В. Сухомлинським системі виховання стосунків між собою і колективом важливе місце займає спільна діяльність сім’ї та школи. Зокрема, у своїй праці “Павлиська середня школа” педагог зазначає: “Найбільш повноцінне суспільне виховання - це, як відомо, шкільно-сімейне. Сім’я з її взаєминами між дітьми і батьками - перша школа інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання. Батько, мати, старші брати і сестри, дідусь і бабуся - перші вихователі дітей у дошкільному віці і лишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя - найголовніша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі.” [34, c.12]

На думку В. Сухомлинського, шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховати молоде покоління, а й одночасно дуже важлива умова вдосконалювання морального обличчя сім’ї, батька і матері. “Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий прогрес суспільства”.

Класний керівник відвідує сім’ї своїх вихованців, вивчаючи на місці не тільки побутові умови, але й характер організації сімейного виховання. Досвідченому наставнику багато будуть говорити сама атмосфера дому, відношення між членами сім’ї. Винятково важливо дотримуватись при відвідуванні учня дома наступні правила:

не йдіть непрошеним, постарайтеся різними шляхами отримати запрошення батьків;

проявляйте високий такт в розмові з батьками, завжди починайте з похвали і компліментів;

виключіть скарги на учня, говоріть про проблеми, підказуйте шляхи їх вирішення;

розмовляйте в присутності учня, тільки у виняткових випадках вимагайте конфіденційної зустрічі;

підкреслюйте свою зацікавленість долею вихованця;

поради і рекомендації давайте не нав’язуючи, передбачайте рівень свої вимог і можливостей сім’ї;

висувайте спільні проекти, домовтесь про конкретні спільні справи;

не давайте безгрунтовних обіцянок, будьте стримані в складних ситуаціях.

На жаль, саме непрофесійна робота з батьками частіше підриває авторитет педагога і школи. Батьки будуть добиватися співпраці тоді, коли будуть бачити зацікавленість класовода долею їхніх дітей.

Вчений наголошував, що проблема ця також належить до найскладніших і найважчих. Оскільки взаємозалежності педагогічних явищ у наші дні дедалі ускладнюються, завдання, які висуває життя перед школою, стають настільки складними, що без високої педагогічної культури всього суспільства і, насамперед, сім’ї зусилля вчителів, якими б значними вони не були, виявляється недостатньо ефективними. Всі шкільні проблеми стоять і перед сім’єю, всі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, вкорінюються у сім’ю особливо на тлі сучасних суспільно-економічних контрастів; виховання правильних взаємин і розвиток особистості залежить насамперед від того, якими людьми постають перед дитиною мати й батько, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків.

В.Сухомлинський вважав: ”Напрочуд важливим завданням сім’ї і школи є формування у вихованців моральної готовності до батьківства і материнства. Без цієї готовності неможливо уявити всебічний розвиток людини”. [35, c.87]

В Законі України “Про освіту” в статтях 53 і 54 вказано на основі права і обов’язків батьків у вихованні дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Обов’язками батьків є:

1. Постійно дбати про фізичне здоров’я і психічний стан дитини, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей.

2. Поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до Вітчизни, рідної мови, культури, сім’ї.

3. Сприяти здобуттю освіти в загальноосвітніх навчально-виховних закладах або здобувати домашню освіту.

Основними правами батьків є: вибрати навчально-виховний заклад або забезпечувати домашню повноцінну освіту. Навчально-виховний процес у закладах освіти є вільним від втручання політичних партій, громадських релігійних організацій, тому залучення учнів, студентів до участі в політичних акціях і релігійних заходах під час навчально-виховного процесу не допускається. [11, c.10]

“Навчання в новій школі має відбуватися у спілкуванні з природою, в різноманітній праці, в опануванні різних галузей науки й видів мистецтва.

Батьки також повинні бути активними духовними співпрацівниками вчителів. Педагоги від самого початку орієнтують батьків на відродження здорової психосфери родини, бо в ній зростає дитина.

Бажані результати може дати лише синтез духовного виховання й навчальних програм, з наближенням знань до реального життя. І це можливо здійснити на засаді традиції національної культури, живої етики свого народу”. [12, c.7]

Якість уроку не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини.

“Для якісного оновлення уроку в початкових класах у центрі уваги вчителя має бути організація навчальної діяльності учнів залежно від її змісту і готовності дітей”. [26, c.31]

Одна з найголовніших проблем, пов’язаних зі створенням і розбудовою самостійної, соборної, демократичної держави України, - освітня. Суть розбудови національної освіти полягає у відшукуванні форм і способів втілення у життя реальних здобутків сучасної цивілізації у своєрідних суспільно-історичних і раціональних умовах творення української державності.

“Розбудовуючи національну школу, необхідно враховувати надбання освіти інших країн, насамперед наш великий національний скарб – етнопедагогічну, педагогічну спадщину В.Сухомлинського, Г.Ващенка, М.Стельмаховича.

Складність у розбудові національної школи в Україні – то не лише створення і забезпечення нового типу навчального осередку, а й реорганізація, трансформація середньої держави кінця тисячоліття”. [12, с.8]

Українська національна школа застосовує раніше напрацьовані й новітні методи удосконалення, засвоєння, систематизації знань, розвитку особистості. Проте, основне її спрямування – осмислення функціонування в етнонаціональному, культурно-інформаційному, еколого-валеологічному просторі сучасного світу, пошуки шляхів виживання особистості, нації через освіту.

Людство шукає порятунку в родині, а не в штучно створених соціальних структурах. Отож і прагнемо створити школу-родину, де дитина не лише набуватиме певних знань, умінь, а де проходитиме її дитинство

Отже, поживні сили для всього дерева учіння ідуть насамперед від почуттів маленького школяра, від того, як його зустрічають школа і перший вчитель. Якщо справдилися надії малюка на радість від шкільного життя, тоді змінюється допитливість, виникає інтерес, який і є сильним мотивом учіння.

Щоб опанувати на творчому рівні нові методики, потрібно аби на окремому уроці й у системі уроків класовод досягав взаємозв’язку навчального, розвивального й мотиваційного компонентів навчальної діяльності, утверджував гуманні взаємовідносини в класі, активно використовував різні форми співробітництва.


ІІ.2. Форми роботи вчителя початкових класів із батьками.


Сам характер позакласної роботи створює найсприятливіші умови для заняття школярів різноманітними видами діяльності: пізнавальною, естетичною, спортивною, ігровою тощо. “Сталі пізнавальні інтереси, жадоба наукового пізнання дають змогу педагогам висунути перед учнями складні проблеми, поглибити їх, сприяти розвитку технічної творчості, формуванню художніх здібностей. Саме внаслідок наукових пошуків школярі пізнають радість власного відкриття”. [2, c.40]

“Під час виховного процесу вчитель і батьки традиційно перебувають у різних ситуаціях, хоча відомо: для того, щоб допомогти учневі, необхідно забезпечити єдність дій школи і сім’ї. Адже сім’я, як єдиний організм з притаманним йому мікрокліматом, має винятково важливий вплив на дитину. Але тут є певний парадокс: батьки, будучи, здавалося б, не менш ніж учитель зацікавлені в результативності навчання і виховання, можуть, за бажанням, проявляти чи не проявляти ініціативу щодо контакту з учителем, а от для вчителя постійна співпраця з батьками є професійним обов’язком”. [11, с.71]

Вважається, що в учителя є суттєва перевага перед батьками – його професійні знання, які дають йому право давати настанови і дітям, і їхнім батькам. Педвузи й сьогодні вчать майбутнього педагога переконувати батьків, впливати на них, вимагати від них, пропонувати їм типові підходи при розв’язанні типових виховних ситуацій.

У процесі безпосереднього спілкування між людьми, чи це в педагогічному колективі, чи між вчителями і батьками або вчителями і учнями, іноді виникають протиріччя, які часом загострюються і перетворюються у конфлікти.

Щоб уникнути непорозуміння між учителем і батьками внаслідок неадекватного інформування дітьми своїх батьків про взаємовідносини між педагогами і школярами, вчителю потрібно самому підтримувати довірливий контакт з батьками, що сприятиме правильному взаєморозумінню.

Педагог ніколи не повинен забувати свій професійний обов’язок – робити все можливе для повноцінного виховання й розвитку дітей, яких йому довірила держава й батьки.

Сьогодення вплинуло на зміст позашкільної роботи з дітьми і підлітками. Ринкові відносини, конкуренція, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті, ранньому професійному самовизначенні. І головне - посилюється увага й зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей, зростає попит на додаткові освітні послуги.

“Позашкільна додаткова освіта стає необхідною і набуває практику в нашому суспільстві. А це кардинально змінює вимоги до змісту, форм і методів діяльності позашкільних закладів як ланки в безперервній системі освіти дітей та юнацтва.

Реформуючи систему позашкільного навчання і виховання. Міністерство освіти України вбачає головне завдання в розвиткові функцій позашкільних навчально-виховних закладів як центрів, що надають додаткову освіту дітям і підліткам за їх інтересами з наукових, технічних, художніх, еколого-натуралістичних , туристсько-краєзнавчих, фізкультурно-оздоровчих та інших видів діяльності”. [10, c.25]

Перехід до ринкових відносин сприяв активізації інтересу і діяльності підлітків щодо заробітку власних грошей. За даними соціологічних обстежень, так чи інакше заробляють або заробляли гроші самостійно близько 42 відсотків опитаних старшокласників, а бажають заробляти всі 100 відсотків. На думку вчених, надання підліткам можливості мати заробіток позитивно впливає на запобігання правопорушенням. Тому серед тих справ, форм роботи, яким віддають перевагу, школи підприємців, школи бізнесу, бізнес-класи, навчання на комп’ютерах, організація малих підприємств, ділові бізнесові ігри. Відповідно до цих уподобань необхідно будувати роботу з підлітками старшого віку й позашкільним закладам.

“Донедавна значна частина позашкільних закладів була ідеологічною структурою , виховний процес у них був заполітизований і заідеологізований. Це не так дало очікуваних результатів. Відповідно до чинного законодавства позашкільний заклад не є базою всіляких політичних, громадських організацій і рухів, ним керує їхньою діяльністю.

Сьогодні звичними стали судження про кризу української системи освіти, педагогічної науки. Все це так. Але, констатуючи цей факт, необхідно об’єктивно аналізувати відповідні практичні завдання, за допомогою науки шукати шляхи й засоби їх ефективного вирішення”. [30, c.28]

Саму назву юних натуралістів - юннатів - встигли призабути, а сучасні першокласники її просто не знають. Однак не в назві справа. Велика робота - виховання дітей, котрі люблять свій край, його природу, охоронців зеленого багатства, річок, озер, добрих серцем до братів наших менших - вся велика робота, яку протягом десятиліть ведуть станції юних натуралістів, триває. Вона збагачується новими напрямами, розширюється, охоплюючи нові покоління школярів.

“Привчання дітей до активного відпочинку - важливе завдання педагогів і вихователів. Тому вчителі мають допомагати учням раціонально використовувати свій час, щоб він був використаний з користю для відпочинку, занять цікавими справами, подальшого удосконалення розумових, моральних, фізичних і естетичних якостей”.[5, c.30]

Співробітництво педагогів школи з організаторами позашкільного педагогічного процесу – надзвичайно важливий момент. Педагоги шкіл вступають у безпосередні контакти з вихователями позашкільних закладів з метою реалізації однієї спільної мети – всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини. На цій основі взаємні зв’язки здійснюються в різних педагогічних ситуаціях за умови спільного вирішення виховних проблем, упорядкування, корекції і координації зусиль з метою стимулювання розвитку дитячих обдаровань та інтересів, забезпечення матеріальної бази для розвитку творчих здібностей, збагачення досвіду соціальних дій.

Спільна діяльність школи і позашкільних закладів з батьками має на меті розкрити необмежені можливості більш раннього і плідного розвитку дітей у позаурочний час, грамотно показати батькам методику домашньої педагогічної роботи щодо закріплення особистих здібностей та інтересів дітей: домашні вернісажі, вікторини, знайомство з науково-популярною літературою, поїздки в музеї, бібліотеки, відвідування виставок тощо.

Така спільна робота вчителів і педагогів позашкільних закладів з батьками надзвичайно важлива, надто тоді, коли діти переживають складні періоди в житті. В цей час відбувається своєрідний “пік” якісних змін дитини, коли вона природно самостверджується, замислюється над своїм “завтра”. Саме в цей відповідальний період все залежить від того, чи можуть батьки разом із рештою виховних інститутів якомога ближче підійти до дитини, щоб повести в потрібному напрямку розвиток її внутрішніх сил.

Головна турбота такої спільної роботи – зробити все для того, щоб дитина і в сім’ї, і в позашкільному закладі, і в школі ні на хвилину не залишалася в ізоляції, не допустити того, щоб вона втратила самоповагу.

Оскільки позашкільна робота – це освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва, перед нею стоять такі завдання:

а) закріплення і поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці;

б) розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування у них наукового світогляду, вироблення умінь і навичок самоосвіти;

в) формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів;

г) організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумових розваг;

д) поширення виховного впливу на учнів у різних напрямках виконання.

Головним напрямом виховної роботи у позашкільному середовищі є забезпечення процесі інтеграції цілеспрямованих і неорганізованих виховних впливів на особистість, а також стимулювання розвитку суб’єктної позиції дитини у цьому процесі, регулювання оптимальних взаємин у системі “особистість - сім’я – школа – позашкільні виховні інститути – суспільство” .[39, с.38]

У зв’язку з цим попередньо можна визначити ті особливі соціальні дії позашкільного педагога, які обумовлені специфікою відкритого позашкільного мікро середовища, його широким соціальним характером: забезпечення доцільного соціально-педагогічного втручання в процес соціалізації дітей, підлітків, молоді, допомога іншим інститутам виховання.

Багатоплановість і багатоваріантність цих завдань, ситуацій, в яких він (позашкільний педагог) працює, передбачають для нього своєрідну роль “третьої” людини, посередника, сполучної ланки між цими інститутами і середовищем, між особистістю і суспільством, а тому вимагають таких можливих якостей, як:

уміння впливати не лише на вихованців, а й на їхніх батьків, друзів, сусідів, на загальну педагогічну ситуацію в мікросоціумі, на групове спілкування дітей і підлітків, що передбачає відповідну професійну оснащеність, широкий профіль підготовки позашкільного педагога, а також чітку власну громадянську позицію;

уміння працювати в умовах неформального спілкування з позиції неофіційного лідера;

уміння бути учасником спільної творчої діяльності, не відділяти себе від вихованців, залишаючись їхнім керівником;

здатність будувати свої взаємини з вихованцями на основі діалогу; мати свою концепцію виховання з урахуванням власного характеру і власних можливостей впливу на духовний розвиток дітей.

“У зміст позашкільної системи освіти входять: естетичне, моральне, правове та інші напрямки виховання; освітньо-пізнавальна діяльність; заняття з праці і техніки та профорієнтаційної роботи; заняття різними видами мистецтва; спортивно-масова робота; ігри та розваги; виховні заходи” [30, c.83]

Виховання учнів не обмежується формами, які використовуються в школі. Традиційний шкільний колектив, основним компонентом якого є клас, не може забезпечити умов для засвоєння учнями всього багатства соціального досвіду, усунути ізоляцію між класами і різними віковими групами, позбавити внутрішньо колективні відносини одноманітності й обмеженості.

Коли ж батьки бачать дружелюбність вчителя і відчувають, що вчитель також турбується про благополуччя дитини, психологічний захист стає непотрібний. Тут уже можна переходити до співробітництва, використовуючи його різноманітні форми. Традиційно, це участь батьків у роботі шкільного батьківського комітету, керування секціями та гуртками. Цим практично вичерпується діяльність батьків у школі. Але ж існує немало інших форм співробітництва вчителя і батьків. Наприклад, можна запропонувати одному з батьків самому провести батьківські збори і розповісти, які проблеми він бачить у вихованні дитини, яким чином намагається їх вирішити. Надзвичайно повчальним був би також виступ батька, у якого були складні взаємини з власною дитиною та як він їх подолав. Дати змогу цій людині відверто поділитися своїм досвідом у вихованні сина чи доньки.

Отже, привчання дітей до активного відпочинку - важливе завдання педагогів і вихователів. Тому вчителі мають допомагати учням раціонально використовувати свій час, щоб він був використаний з користю для відпочинку, занять цікавими справами, подальшого удосконалення розумових, моральних, фізичних і естетичних якостей. Очевидно, що творче використання допоможе вчителям збагатити власний досвід позакласної навчально-виховної роботи.


Висновки

Сім’я і школа – це берег і море. На березі дитина робить свої перші кроки, отримує перші уроки життя, а потім перед нею відкривається непізнане море знань, і шлях в цьому морі прокладає школа. Це не означає, що дитина повинна зовсім відірватися від берега – бо ж навіть моряки дальнього плавання завжди повертаються на берег.

Сім’я дає дитині первинну підготовку до життя, яку школа все-таки не може дати, тому що необхідний безпосередній дотик до світу близьких, які оточують дитину, світом дуже рідним, дуже потрібним, світом, до якого дитина з перших років привикає і з яким рахується. А вже потім народжується невідоме почуття самостійності, яке школа повинна підтримувати.

Соціально-економічні зміни, які відбуваються у житті нашої країни, потребують термінового перегляду засвоєних поглядів, установок не лише в області виховання підростаючого покоління, а й у взаємовідносинах усіх ланок системи соціального розвитку особистості. Насамперед це стосується взаємовідносин школи і сім’ї. Аналіз стану цих взаємин свідчить, що традиційний підхід до виховання підростаючих поколінь, через систему взаємовідносин спільних зусиль школи і сім’ї та педагогічного керівництва сімейним вихованням є надзвичайно малоефективним.

Відомо, що сім’я – природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.

Виховати дитину здоровою, працелюбною, справжнім громадянином – справа нелегка. Батько і мати несуть відповідальність перед суспільством за виховання дітей, за формування майбутнього громадянина. Процес виховання дітей в сім’ї знаходиться в тісному зв’язку з процесом виховання та навчання підростаючого покоління в школі. Керівна роль, при чому, належить школі, яка повинна функціонувати виховні функції і сім’ї в суспільстві.

В сім’ї дитина вперше засвоює норми моралі, навики спільної праці, формуються життєві плани дітей, естетичні ідеали, виховується любов до України.

Батьківщина починається з сім’ї і найважливіші риси та якості громадянина зароджуються в сімейному вихованні, діти – продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства.

Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство.

Батьки – найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім’ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

Сьогодення вплинуло на зміст позашкільної роботи з дітьми і підлітками. Ринкові відносини, конкуренція, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті, ранньому професійному самовизначенні. І головне – посилюється увага й зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей, зростає попит на додаткові освітні послуги.

Визнаючи усе віковічне значення школи, шкільної освіти для найкращого розвитку дітей, не можна не бачити, що найкраща школа без позашкільної освіти і її допомоги не дасть великих корисних наслідків. Позашкільна освіта потрібна для культурного поступу країни як найкращий засіб до виховання гармонійно розвинутої особи – індивідуальності, а не того одноманітного гурту, який не здатен ні захистити свою волю, ні направити її на загальне добро.

Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності і сім’ї, її моральна сфера.

Сім’я і школа ставить перед собою основне головне завдання – виховання всесторонньо, гармонійно розвинено, реалізувати себе в професійному, громадянському і сімейному аспектах.

Потреба в здоровому способі життя, розвинений інтелект і широкий всебічний розвиток, інтелігентність у спілкуванні, естетичне сприйняття світу – ось кінцевий результат спільної виховної діяльності сім’ї і школи. Принципи і підходи, які повинні працювати на кінцевий результат, реалізуються в школі, але необхідно, щоб все життя учня, виховуючи і розвиваюче, будувалося на єдиній основі і в стінах навчального закладу та дому.

Протиріччя у виховних підходах сім’ї і школи відтворюються на ефективності виховного процесу. Результат, на який розраховує школа і якого звичайно, повинні прагнути і ми, батьки, щоб добитися тільки нашими спільними зусиллями.

Щоб не було нещасливий дітей, перед органами освіти і молодими батьками, як і завжди, є потреба підвищити культуру сімейного й громадського виховання дітей. То ж давайте усі разом, не тільки про це говорити й писати, а й діяти.


Список використаної літератури


Баранов С.П., Болотна Л.Р., Сластенин В.А. Педагогика.-М.: Просвещение, 1987.- 566 с.


Бондар Л. Позакласна робота з учнями в педагогічній спадщині Сухомлинського // Початкова школа.-№11. - 1997.- С.40 – 47.


Боришевський М.Й. Сімейне виховання як гарант морального становлення особистості // Початкова школа.-№4. - 1995.- С.4 – 9.


Ващенко Г. Виховний ідеал.- Полтава, 1992. - 234 с.


Ващенко Г.В Виховний ідеал: Підручник для вихователів, учителів та українських родин. – Брюссель – Торонто – Нью-Йьорк – Лондон – Мюнхен: Видавництво Центральної управи Спілки Української Молоді. – 1976. – 376с.


Вербицький В.В. Шляхи залучення школярів до позашкільної юннатської роботи // Початкова школа.-№1, 1995.- С.30 – 34.


Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – Львів, 1996. – 238с.


Вугрич В.П. Домашні завдання батькам // Початкова школа.-№4, 1993.- С.54 – 56.


Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – Рівне, 1996. – 236с.


Гнатюк В.М. Позакласна робота та проблеми національного виховання // Директор школи. – 1999. - №5 (52).


Горбач І. Підготовка майбутнього вчителя до роботи з батьками // Рідна школа. - №2. – 2000. – С.71 – 73.


Державні стандарти загальної середньої освіти в Україні.- К., 1997.- 27 с.


Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття”).-К., 1994. - 17 с.


Докуніна О. Виховання молодших школярів у сучасній українській сім’ї // Початкова школа. - №6. – 1997. – С.6-12.


Журавлев В.И. Педагогика.-М.: Рос. пед. агентство, 1996.- 602 с.


Зайчук В.О. Завдання педагогічних колективів навчально-виховних закладів України у реформуванні позашкільної роботи // Початкова школа.-№1, 1995.- С.21-26.


Закон України “Про освіту”.-Київ, 1997.-16с.


Зубко О., Зубко-Добровольська Н. Родина - школа майбутнього. -Київ, 1995.- 74 с.


Імідж школи на порозі ХХІ століття / За ред. І.Г.Єрмакова. – Київ, 1997. – Ч.1. – 382с.


Імідж школи на порозі ХХІ століття / За ред. І.Г.Єрмакова. – Київ, 1998. – Ч.2. – 391с.


Ісатенко Т. Українська національна школа-родина – ціннісний орієнтир суспільства // Початкова школа. - №5. – 1997. – С.8 – 9.


Історія педагогіки / За ред. М.С.Грищенка. – К.: Вища школа, 1973. – 468 с.


Калениченко Н. проблема сім’ї та сімейного виховання в Україні: 20-ті роки ХХ ст. // Шлях освіти. – 1997. - №4. – С.47 – 50.


Калмиков Г. Про діяльність сім’ї та школи. //Початкова школа.-№9, 1998.- С.18 – 22.


Клименко В. Психічний розвиток дитини: родинне виховання; вихователям і батькам: обдарованість, здібність, талант; що визначає життєвий шлях людини; прикрощі родинного виховання; ключі до спільності; дзеркало для вихователів і батьків. – К.: Навч. посібник, 1994. – 320с.


Концепція безперервної системи національного виховання. – К., 1990. – 47с.


Концепція національного виховання. – К., 1994.- 22с.


Концепція середньої загальноосвітньої школи України.-К., 1994 – 56с.


Концепція позакласної виховної роботи в загальноосвітній школі.-К., 1991. - 32 с.


Кравець В.П. Психологія сімейного життя. - Тернопіль, 1995.- 421 с.


Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчик З.О. Основи національного виховання. - Умань, 1993. - 510 с.


Лавриненко Н.М. Педагогіка соціалізму: європейські абриси. – Київ, 2000. – 430с.


Лавриненко Н.В., Небоженко В.С. Роль сім’ї в трудовому вихованні. - К.: Наукова думка, 1988. - 168 с.


Макаренко А.С. Книга для батьків. Лекції про виховання дітей.-К.: Рад. школа, 1972.- 427 с.


Макаренко А.С. Книга для батьків. Про батьківський авторитет. - К.: Рад. школа, 1972.- 673 с.


Матюша І.К. Гуманізація виховання і навчання в загальноосвітній школі.-К., 1996. – 372 с.


Мацейків Т. Українські народні традиції: виховання дітей і молоді // Людина і світ. – 1995. – Вересень. – С.26-30.


Мойсеюк М.Є. Педагогіка.-К.: Навч. посібник. 1996. – 348 с.


Педагогіка / За ред. М.Д.Ярмаченка. – К.: Вища школа. Головне вид-во, 1986. – 471с.


Подласый И.П. Педагогика. Процесы воспитания. – Москва, 1999. – 252с.


Постовий В.Г. Сучасна сім’я та її педагогіка.- К., 1994. - 284 с.


Руденко Ю. Концепція формування національної свідомості особистості // Газета “Освіта”. - 4-11 листопада, 1998. - С.3 – 4.


Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. - Київ, 1997.- 254с.


Скуті на В.І. За традиціями народної педагогіки // Початкова школа. – 1993. - №7. – С.24 – 26.


Стельмахович М.Г. Запобігання хибам у родинному вихованні // Все для вчителя.-№8, 1998.- С.48 – 50.


Стельмахович М.Г. Народна педагогіка.- К., 1975.- 416 с.


Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. - Івано-Франківськ, 1996, - 354 с.


Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. – К., 1997. – 231с.


Сухомлинська О. Ідеї громадянськості й школа в Украхні // Шляхи освіти. – Київ, 1999. - №4. – С.20 – 25.


Сухомлинська О.В. Теоретичні проблеми виховання і діяльність позашкільних закладів // Початкова школа.-№1, 1995.- С.28 – 31.


Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К.: Рад. школа, 1978.-376с.


Сухомлинський В.О. Вибрані твори: у 5 т.-К.: Рад. школа, 1976.


Сухомлинський В.О. Вибрані твори: у 5 т.-К.: Рад. школа, 1977.


Сущенко Т.І. Фактори позашкільного виховання // Початкова школа. - №1. – 1995. – С.36 – 39.


Ушинський К. Про сімейне виховання. – К.: Рад. школа, 1974. – 149с. - /Б-ка для батьків/.


Фіцула М.М. Теорія виховання // Педагогіка. - Тернопіль, 1997.- С.37-39.


Яценко Т.О. Родинне виховання на засадах народної педагогіки // Педагогіка і психологія.-№2, 1997.- С.88 – 94.


Додаток 1.

“І буде син, і буде мати,

і будуть люди на землі”


Матеріали до сценарію тематичного вечора, присвяченого вшануванню жінки-матері.

Вечір відбувається у клубному закладі. Грає притишно музика. Сцена прикрашена квітами, рушниками. У правому кутку сцени погойдується колиска (кріпиться до стелі). На столі на вишитій скатертині - хліб, кетяг калини.

На стінах плакати, написи з висловлюваннями:

“...Хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.”

Т.Г.Шевченко.

Народне прислів’я: “Нема цвіту кращого від маківочки, нема роду

милішого від матіночки.”


В залі гасне світло, сцена яскраво освітлена. У глибині сцени на заднику велика ікона із зображенням Божої матері з немовлям.


Звучить мелодія...

Юнак. В прозорості небесних барв, з очима мрії голубої

Спинилась ти із немовлям і дивишся на шлях, що тоне в імлі.

У тебе на обличчі - терпіння й щастя,

Що у стражданні ждуть тієї миті,

коли дитя прокаже їм раптово,

Ії першій перше своє слово.

Дівчина. Як гордо їй!

Мала життя зернинка, яку вона,

Щаслива мати-жінка, для світу народила,

Світиться мов промінь, новий народжуючи день.

А той, хто може на долоні зважити піщинку,

У пісках невидну, той відчуває всю планету,

І мати так: тримаючи дитину, всю землю держить

На своїх руках, здаєшся ти мені такою.

І тільки через те ми матір називаємо святою.

Диктор. У нашім краю на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим...

Ведуча. Мама, найпрекрасніше слово на землі, яке народжується разом з

нами, супроводжує нас ціле життя. Мама – це те слово, яке

найчастіше повторює людина в хвилини страждання і горя. Воно

звучить на всіх мовах світу одинаково ніжно.

Пам’ятаймо, допоки живуть наші матері, ми завжди будемо

почувати себе дітьми.

Ведучий. Материнство. Святе і прекрасне, оспіване постами, увіковічене

художниками на полотнах.

Ведуча.Сьогодні на цьому святковому вечері; ми вдячним словом вшано-

вуємо наших матерів. У всіх народів, у всі віки жінка – мати була

охоронницею, добрим ангелом домашнього вогнища. ЇЇ мудрість

поважали в сім’ї , в її розрадах знаходило спокій зранене і зболіле

синівське серце.У святковому залі зібралися жінки-матері, дорогі і

шановані трудівниці нашого села. Вітаємо всіх із святом Матері,

бажаємо добра й здійснення сонних материнських мрій і надій.

Радості вам без меж за успіхи дітей, синівського тепла і доброти!

Юнак. Скільки б не судилося страждати я благословлятиму завжди День,

коли мене родила мати для життя, для щастя, для біди.

Дівчина. День, коли мої маленьки губи

Вперше груди мамині знайшли,

День, що мене вперше приголубив

Ласкою проміння із імли.

Юнак. Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми!

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми!

Ведучий. Перші поняття про щастя, добро і ласку нерозривно пов’язані у

нас з образом найдорощої для нас людини - образом матері. А ма-

мина колискова звучить найніжнішою музикою і тоді, коли

посрібляться наші скроні.

Ведуча. З колискової пісніпочинається світ людини до добротворчості і снаги...

(На сцену виходить мати і сідає біля колиски. Виконує колискову пісню.)

Юнак. Я - син, я - мамине крило,

Гільце, що в світ широкий проросло,

Я народився вдачею веселий,

Таким і виріс, так мені й рости...

Я хлопець звідти, де співають села,

Де танцями розгойдані мости.

Я з тих країв, де люди люблять сонце,

І сміх такий, що шкіру пробива,

Де жайвір в полі служить охоронцем,

Лелека у дворі гніздо звива...

Я - син. Я - мамино крило.

Гільце, що в світ широкий проросло.

Ведучий. Скільки ніжності в очах матері, скільки радості і тривоги за

майбутнє малюка... Ореолом святості і вічної таємниці оповите її

чоло. У нашому залі сьогодні чимало молодих мам, які з любов’ю

пестять своїх первістків. Хай ця радість ніколи не затмарюється

бідою і лихоліттям.

Нехай множиться наш славний рід!

Юнак. Чуєте? Хто там? - з дороги!

Мати іде молода

Сонячні очі вологі,

Горда і рівна хода.

Гляньте, яка величава,

Скільки надії в очах!

Сина, як щастя, як славу,

В люди несе на руках.

Ні, їй немає зупину,

Їй поступається все.

Знайте майбутню людину

Радісна мати несе.

Дівчина. Скільки у серці любові!

Квітне для неї земля.

Друзі, тихіше розмови -

Спить на руках немовля!

Чуєте, хто там? - з дороги!

Гляньте, краса - не хода!

Кидайте квіти під ноги,

Мати іде молода!

Ведуча.Ми возвеличуєм святу і безкорисливу материнську любов

напружені мамині руки, які гладили нас по голівці, і пригортали нас

у холод і голод, які знімали жар з чола, які випікали духм’яний хліб.

О, ці святі материнські руки, в неоплатному боргу ми перед ними!

( Учасники художньої самодіяльності виконують пісню А.Малишка “Рідна мати моя”).

Ведучий. Мати... Материнське серце здатне перейматись болем дитини

на відстані, журиться долею своїх дітей усе життя. Якби могла, сонечко прихилила б ...

(Виконується українська народна пісня “Летіла зозуля, та й стала кувати.”)

( Звучить мелодія пісні “Степом, степом” А.Пашковича.)

Ведучий. Війна... Топче фашистський чобіт рідну землю. У чорній вдовиній

хустині, пов’язаній по самісінькі брови, мати бігла за сином, що

йшов у солдатському строю і душила в собі крик.

Не одна мати втратила сина, багато жінок втратили своїх

чоловіків, дівчата - коханих. Але не мали права впадати в розпач,

мусили взяти на свої худенькі плечі тягар війни.

(Ведучий на сцену запрошує одну із солдатських вдов і вона ділиться спогадами про нелегкі часи війни).

(Звучить мелодія “Ave Maria”. Діти виходять на сцену із запаленими свічками.)

Ведуча. Посивіли від горя матері. Ніякою мірою не виміряти втрат, нічим

не вилікувати незагоєних ран материнської душі. Та до її щедрот

тягнеться все живе. Мати - це вічність життя.

(Для всіх солдатських вдов хор виконує пісню в.Симоненка “Виростеш ти, сину.”).

Ведучий. Мати і земля... Земля і мати... Це їх роботящі руки, моєї і твоєї

матерів, з попелу війни підняли до життя цю землю, вмили

гіркою сльозою, засіяли молодим життям. Заквітла перед хатою

мамина вишня, розцвіла в саду матіола, защебетав соловейко,

усміхнулася мати...

Ведуча. Її руки ніколи не знали спочинку. Вони невпинно сіють

хліб,колишуть немовля, навчають дітей, садять квітучі сади...

Ведучий. Дивлюся в зал і бачу ваші славні обличчя, милі наші трудівниці.

Кожна із вас заслужила похвалу і дяку. Я хочу запросити на сцену жінку-трудівницю, ветерана праці..........................................................

...............................................................................................................................

(Іде інтерв’ю про її трудову діяльність)

(Всім трудівницям дарують пісню учасники художньої самодіяльності).

Ведуча.Кажіть своїм ненькам ласкаві слова щоднини і щогодини, бо хто ж

боронить нас від усіх бід та й від самого себе? Недарма в народі

мовиться: “Болить у дитини пальчик, у матері - серце...”

Ведучий.Афганістан... Чужа земля... Незнайомі чужі гори. Не наші

карпатські, а якісь похмурі, насторожені, а із-за кожної щілини дихає

смерть.

(пісня “Рушив поїзд в далеку дорогу”.)

Ведуча. Зловісним смерчем пролетіла звістка. Стиснулося від болю

материнське серце. Добра і ніжна дружина провела за ворота

свого сокола. Буде довго ждати, виглядати, молитися тихо.

Ведучий. І не було меж радості всіх рідних, коли повернувся додому

щасливо. Усміхнена мати, очима обмацувала тіло сина, прикрите

військовою формою. Плакала з радості, раділа вся сім’я, щаслива

була вся родина.

Ведуча. То скількох синів не діждалися наші матері. Скільки їх згорьованих

по всій країні. Ми розділяємо горе матерів чиї сини загинули в

Афганістані.

(Якщо є такі - називають їх імена. Об’являється хвилина мовчання).

(Звучить молитва “Отче наш...”).

Ведучий. На святковий вечір прийшли привітати своїх мам їхні дочки і сини.

І. В твоїх очах - моя надія,

А ніжність, ніби два крила,

Я все здолаю, все зумію,

Щоб ти щасливою була.

ІІ. Візьму усі твої печалі

І не пущу до тебе зла,

Щоб ти в задумі не мовчала,

Щоб ти щасливою була.

ІІІ. Я засвічуся серед ночі

Вікном одним серед села,

Розвидню темінь, як захочеш...

Щоб ти щасливою була.

ІV. Зберу нектар з найкращих квітів,

Як та турботлива бджола,

Щоб медом губи обігріти,

Щоб ти щасливою була.

V. З небес зорину вечорову

Спущу до ніжного чола,

Щоб ти мені всміхнулась знову,

Щоб ти щасливою була.

Ведуча. Незвичайне, величне у нас сьогодні свято. Ще до війни у нашому краї в другу неділю травня відзначали свято Матері. Це було символічне свято. Його вшановували наші краяни, як свято матері, як свято Божої Матері, Свято Матері-України.

Ведучий. Очищаються нарешті замулені джерела. То й радіймо, що разом із приходом весни повертаються до нас споконвічні звичаї, свята , трдиції

Ведуча. Спасибі вам, люди добрі, за вашу щирість, за участь у нашому святі.

Ведучий. З нами радості ясної два крила

Аби вам калина довго ще цвіла

На многії і благії літа!

(Звучить пісня “Многая літа”. Виконують усі учасники свята.)


Додаток 2.

Нашому роду нема переводу”

/Родинне свято відбувається в класній кімнаті, яка прибрана як світлиця (гуцульський килим, образ Божої матері, вишиті рушники)/

Учень. Шановні друзі! Мами і тати! Ми дуже раді нині вітати на

нашому святі, на землі нашій. Але, щоб розпочати це ро-

динне свято, послухайте що ми вміємо, яким ремеслом

володіємо.

(Пісня “Козацький марш”)

Учень. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром!

Учениця. Прийміть коровай наш з жита-пшениці,

Ласкаво запрошуємо всіх до світлиці.

(учень і учениця вручають батькам коровай).

Гість. Спасибі за хліб, за сіль у вашій оселі.

Прийміть же ви наші побажанні на святі веселім.

Хай вам радість усміхнеться зіркою ясною

Хай вінчається вам пісня славою гучною.

Учень. В цей радісний і святковий час

Прийміть щонайкращі вітання від нас!

Хай сповняться всі ваші мрії,

А пісня душевна - теплі згадки навіє.

Учениця. Тепер, коли вже зібрано врожай,

Іще заможнішим став рідний край.

Отож, на радощах, ми всі завзято.

Зійшлись на це родинне свято.

Учень. Ми дню оцьому дуже-дуже раді

І поважаємо його за те,

Що нас зібрав так дружно і завзято

На це родинне свято дороге.

Учениця. Заспіваймо, друзі, в цім домі веселім

На щастя, на здоров’я, на добру годину

Заспіваймо дружно про нашу родину.

(Пісня “Зелене жито”.)

Ведуча. Шановна родино! Сьогоднішнє наше свято - це ще одна схо-

динка до нашого зближення, до родинного єднання.

Ведучий. Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій,

багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди. Тут живуть батьки наші - тут корінь роду нашого, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі. Хвилюємося аж до сліз, зачувши рідну українську пісню, рідне слово.

( Пісня “У карпатськім ріднім краї”)

Дідусь. Дорогі мої, рідні мої. Кажу “рідні” бо тут зійшлася вся

родина. А що ж таке родина? Це ніби велике дерево. Корінь дерева - це корінь роду - це наші прародичі. Стовбур дерева - це наші дідусі і бабусі. Гілки дерева - це ваші тати і мами. А листочки на дереві - це ви любі діти. Але родина - це і ваш клас, і школа, і весь наш український народ. Родина до родини - народ. Ми з вами всі і є український народ, що складається з великих і малих родин. Як велика могутня ріка бере початок з маленьких джерел, так і наша українська культура збагачується маленькими родинами.

Тож, любі мої, вивчайте своє родовідне дерево. Оформляйте

альбоми, в вчайте історію роду свого. Це вам наш дідівський

наках.


Шануйте свій народ, його мову, землю свою, бо ви - частина народу нашого і вам доведеться думати про майбутнє.

Мати.

Із знанням свого родоводу починається кожна оюдина. А корені кожного з нас починаються з батьківської домівки, з берегині.

Учень.

- Матусю! А що означає слово “Берегиня”.

Мати.

Берегиня - це наша оселя. Усе, що в ній є, що ми нажили, що приберегли від батьків своїх, від дідусів, чим збагатилися й освятилися - хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом.

Усе це, щою ви знали, і є Берегиня. Але ж хтось мусить і оберігати нашу осель, нашу Берегиню. Добрі охоронці нашої домівки, всього, що в ній є, за народною символікою - є обереги. “Обереги” - значить охоронці, хранителі, тобто ті, хто оберігає Берегиню, оселю.

До оберегів ми відносимо:

- виивки

- ткані вироби

- рукоділля.

Піч, що хліб дає - основу життя дає. Саме в цих печах наявні символи - охорона і продовження роду, історії, народу.

Батько.

Нелегка історична доля випала нашому далекому роду, предкам нашим, що упродовж століть славиться мужністю і звитягою. На їхню долю випала боротьба проти татарських, турецьких, йогайських орд, польської шляхти і кайзерівшини.

Наші предки зберегли для нащадків свій героїчний дух, і своє істиричне коріння, свої традиції і звичаї.

Мати.

Берегиня! Обереги! Наші давні й любі символи.

Маючи такі прекрасні символи, народ зумів уберегти від забуття нами рідне слово, нашу пісню, наші ремесла - нашу провідну пом’ять і волелюбний дух!

Учитель.

То що означає слово “Берегиня”.

Діти.

Це наша оселя.

Учениця.

Я люблю свою хату

У подвір’я і садок.

Де і сонця багато,

І в жару - холодок.

Учень.

Все для мене тут рідне:

Стіни білі, як сніг.

І віконце привітне,

І дубовий поріг.

Учениця.

Рідна казка про гнома

Рідна стежка і сад...

Всюди добре, а вдома -

Краще кажуть стократ.



( Пісня “Любіть свою хату”)

Бабуся.

Мені дуже приємно бути присутньою на цьому святі, на яке запросила мене онучка.

Я рада, що діти вчаться шанувати свій рід, свою оселю. Нашу оселю підстерігає, як добро, так і нещастя.

...Три нещастя є в людини - смерть, старість і лихі діти. Старість - невідворотна, смерть - невмилима. Перед цими нещастями ніхто не може зачинити двері свого дому. А від лихих дітей дім можна вберегти, як від вогню. І це залежить від нас. Тож плануйте, дітки, рід свій, школу свою. Будьте чемні, чесні, розумні, ввічливі.

Ведуча.

Від сивої давнини й до наших днів, на протязі сторіч, виробились прекрасні звичаї, нгорми поведінки -шанобливе ставлення до засновників роду - це батька і матері, до рідних і близьких, до старших за віком у родині.

З цим пов’язано звертання до батьків на “ви”.


Учень.

Бо хто матір забуває

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

веселого дому.

Учитель

Святе письмо заповідає: шануй отця свого і матір свою, -

добре тобі буде і довго житемеш на землі.

Ведучий

Віками вважається, що найдорожче і найсвітліше у житті еожного із нас - це мати - головна берегиня роду. від неї бере початок життя кожен рід. Безмежно щедра, безкорислива, безмірно велика материнська любов до своїх дітей.
( пісня “Кувала зозуля”)

Учениця.

У гніздечку у рідненьким

Тепленько пташині,

При батеньку і при неньці,

Весело дитині.

Учень.

Рідний батько, рідна мати,

Хоч би й умлівали,

Ще б дитині хліб добули.

Зірку б з неба зняли.

Учениця

Всюди гарно, всюди славно,

Всюди добрі люди, -

Ліпше, як у батька й неньки,

Вам ніде не буде.

Учень.

Любо нам у рідній хаті

Там, де рідний батько, ненька,

Там, де братчик і сестричка,

І бабусенька старенька.

Учениця.

Там у світі тим просторім

Добра научайтесь,

А рідної при тім мови

Й пісні не цурайтесь

(Пісня “Ой сопілко”).

Учень.

Мамою називають рідну землю,

Мамою називають рідну мову,

Мамою називають рідну Україну.

Бабуся.

Ви згадали про маму, а в мене аж серце защеміло. Бо воно дійсно так є “ В дитини пальчик заболить, а в мами серце”. Кожна мати хоче бачити своїх дітей щасливими.Заради щастя своєї дитини - мати здатна на любу самопожертву. Але не всі діти це знають, не всі діти це знають. Є і погані діти, які не цінують своїх матерів. Але думаю, що ви всі будете лише хорошими дітьми.


(Пісня “Летіла зозуля”)

Ведучий


Любов до свого народу, до рідних починається з маминої мови, з маминої пісні.

Ведуча.

Народні колискові пісні зачаровують всіх, хто їх чує, надзвичайною ніжністю і простотою.

В цих колискових піснях розкривається світ добра, справедливості, щира віра в магічну віру слова.

(Пісня “Колискова”)

Ведучий.

Народна пісня. Наш міцний оберег. Вона як цілюще джерело живить кожного з нас. Пісня здружувала людей у найтяжчі часи, ділила радість і смуток, робила нас духовно багатими. була, є і буде нашим надійним оберегом. багатством і розміїтістю позначені жанрова тематика і природа української пісні.

Ведуча.

Пісні діляться на:

1. Календарні

2. Обрядові

3. Історичні і козацькі

4. Соціально-побутові

5. Ліричні

6. Родинно-побутові.

Вчитель.

Отже найдорожча нашому роду була пісня, мова і ремесло.

Учениця.

Міцна хай буде вся наша родина.

Своє коріння і плекаймо й бережім.

Хай українська мова солов’їна

Підніметься і зазвучить, як гімн.

(Пісня “Ой у лузі червона калина”)

Учень.

Навік збережем ми і пісню, і мову,

Обряди і звичаї наших дідів.

даємо тверде батькам своїм слово,

Бо час для прозріння наспів.

Учениця.

А тепер протягнем до ремесел руки.

Відродим і традиції й пісні.

Мистецтв народних хай наука

Освятить наші душі й наші дні.

Учитель

(Розповідь про ремесла).

Мати.

Пригадайте хату, де минуло ваше дитинство. Стіни кожної хати були завішані безліччю фотографій маленьких і великих. І дитина змалку бачила їх, тицяла пальчиком і запитувала “Хто це?”

Усі відповідали і так вона вивчала свій родовід. А наші діти сьогодні не знають не тільки історію свого роду, але навіть, як звати по батькові дідуся, бабусі, коли в їхніх батьків день народження. Ніби дрібниці, але ж із них складається наше життя.

Благодійну місію у вихованні дітей, народу нашого відіграє народна символіка...

Кожний народний символ означає добре, світле і супроводжує людину протягом усього життя.

Звичайно магічну силу слова чи чарівний вплив речей сьогодні ніхто не вірить.

Однак, якщо газдівський і порядний господар біля своєї оселі висаджує явір чи калину, а на дереві кладе колесо від воза, щоб гніздилися птахи - то цим самим він символічно перед родом своїм заявляє, що робить все для того, аби мати міцну згуртовану сім’ю, не осоромити роду свого.

Вчитель.

З роду в рід кладе життя мости,

Без коріння саду не цвісти!

То ж за народною традицією хочеться всіх вас повіншувати.

Учень.

З роси і з води вам

Щастя, здоров’я

Віку довгого, розуму доброго,

Долі щасливої,

В добрий час!

На довгий вік! На щастя!

Учениця.

Даруємо Вам павука,

Щоб Ваша доля була світла і легка.

І яблучко червоненьке,

Щоб були ви рум’яненькі.

Учень

І качечку з каченятами

І гусочку з гусенятами

І гілочку карпатської сосни,

Щоб в злагоді й любові ви жили

Учениця

А я вам дарую віночок з барвінку,

І жменьку васильку

Щоб в новому році ви не сумували

й на хвильку.

А ще квіточку маківочку

І ще одну щедрівочку.

(Щедрівка. В річці вода студененька.”)

Тато.

Учися мій сину!

Відмінником будь!

Люби і поля і діброви!

І де б ти не жив

І де б ти не був.

Не забудь своєї української мови.

Мати.

І знай, твої предки були, як дуби!

Не гнув їх запеклий чужинець.

Люби Україну! Всім серцем люби

Будь гордим, що ти українець.

(Пісня “А я дівчинка маленька”)

Ведучий.

Хай же гараздів усім нам прибуде

Миру і щастя усім навіки,

Щастя, здоров’я вам добрвї люди

Хліб вам і сіль вам - наші земляки.

Ведуча.

Пошли нам Боже, маленьким дітям

Щастя, здоров’я на довгії літа!

Щоб виростали розумні, сильні

Думою чисті і серцем вільні!

Щоб нам світила зіронька волі,

Щоб ми не знали лиха ніколи.

Учень

Благослови добрий Боже

Нашу землю пребагату

Кожну сонячну оселю

Кожну нашу рідну хату.

Учениця.

Благослови у тій хаті

Кожну вірну людину

Благослови добрий Боже

Нашу рідну Україну.

(Пісня “О, Україно”)

Ведучий

Ми любим вас, кохані мами й тати,

Ми вам бажаємо здоров’ячка багато,

Ми хочемо, щоб завжди ви раділи,

І щоб в житті ніколи не хворіли

Ведуча.

Хоч часом ми буваємо нечемні,

І дуже ви хвилюєтесь за нас,

Але у серці знаємо напевно:

Ми більше радуємо вас.

Ведучий.

Хай Бог охороняє вас від злого,

Хай світить сонце і колосяться жита,

Щоб були ви щасливі і здорові,

На многії і многії літа!

(Пісня “Многії літа”).



Додаток 3

Свято бабусь

(На середину класу виходять хлопчик і дівчинка. На вишитому рушнику тримають хліб і сіль).

Учень.

Добрий вечір, люди добрі,

Що сидять в нашій господі,

Раді з святом вас вітати,

Щастя і добра бажати.


Учениця.

Красиво і світло у нашій світлиці,

Примули на вікнах стоять вогняні.

Сьогодні у класі бабусине свято,

І хочеться всіх привітати мені.

(Кланяються гостям, кладуть хліб та сіль на стіл і сідають разом зі всіма дітьми класу).


Вчитель.

Діти, сьогодні особливе свято. В гості до нас прийшли найулюбленіші для кожного з вас люди - ваші бабусі. Вони - невтомні трудівниці, скарбниці мудрості нашого народу, хранительки звичаїв та обрядів, цікаві казкарі. Ось вслухайтесь, діти, у саме слово: бабуся, бабусенька, бабуня, бабунечка, бабця, бабусенька. Правда, яке воно ніжне, красиве, лагідне, питливе. А чому? Подумайте і скажіть. Адже ми з вами говорили про це, готуючись до свята.

(Відповіді дітей).


Вчитель.

Дорогі бабусі! Ми знаємо, що в житті вам було нелегко. Ви нечасто отримували подяки, нагороди за свою роботу, подарунки. А сьогодні ваші онуки підготували для вас сюрприз. Просимо вас на хвилинку заплющити очі, а коли розплющите - то побачите біля себе ваше онуча з сюрпризом.

(Діти вручають бабусям подарунки).


Учень.

Любі бабусі! Ми старанно готувалися до свята, підготували пісні, вірші, малюни, щоб потішити вас і розвеселити.

(Пісня “Смерекова хата”, “Ой, зелене жито”, “Коршівський вальс”.


Вчитель.

бабуся! Чи є в світі краща людина? Ні! Скільки вона пережила, але яка ніжна, щира! Скільки вона недоспала ночей, голублячи онучат! Подивімось, діти, у бабусині очі. Які вони щирі! У них не побачиш ні лукавства, ні хитрощів. Це погляд добра й любові. І хоч горе не обходило бабусиної хати, особливим блиском світилися очі бабусі тоді, коли приїжджали до неї онучата. У кожної бабусі своє життя, своя доля. Її доля! А яка вона? ..

Учениця.

Бабусина доля - як ота тополя,

Що посеред степу в небо порина.

Вітер гне тополі, заметілі в полі,

Так біліє в бабусі сивина.

Наткали їй горя, як два чорних моря, -

То роки голодні, то шляхи війни...

Тільки і світало, як пшеницю жала

Та як повертались доньки і сини.

А іще світало, як защебетали

У дворі онуки, наче ластівки

Бабусина доля - як в степу тополя,

А над нею небо - як віки.


Учень

Бабуся, бабусенька - невтомна бджілка. Заради онуків вона віддасть усе, останньою краплиною води поділиться. кажуть, що бабусі люблять онуків більше, ніж власних дітей. Правду кажуть у народі: “Діти - це діти, а справжні діти - це онуки”.

Вчитель.

У народі є багато різних приказок, прислів’їв про бабусь. Ось вони у нас написані (плакат на стіні): ”Хто бабусю має, той потіху знає”, “Бабуся скаже, як зав’яже”, “Там бабусині руки - де онуки,” “Бабусіне слівце - плідне деревце”.

Уже став крилатим вислів: “Є бабуся - є і діти”.


Учениця.

Веселий ранок з підвіконня

Пускає зайчики на стелю.

Протерла Оля очі сонні,

Бабусю кличе до постелі.

На шию кинулась, шепоче:

- Ти найдорожча, бабусю, в світі!


(діти виконують пісню “ Про млинці для бабусі” (сл. В.Полинюк, муз. О.Родянкіна)

Учень

Моя бабуля знає секрет випікання дуже смачного хліба. Люба бабусю, розкажіть нашим учням, хто вас навчав такий смачний хліб пекти.

(Бабуся розповідає про випікання хліба і пригощає ним всіх присутніх).


Учениця.

А моя бабуся найкраще за всіх вишиває та мережить. бабусенько, розкажіть нам, будь ласка, про своє захоплення.

(Бабуся демонструє свої вироби).


Вчитель

Погляньте, діти, як сивина вибілила коси наших бабусь. Сивина... Одним бабусям вона припорошила скроні, іншим зовсім вибілила коси. Пам’ятайте, що кожна сива волосинка говорить про те, що не завжди слухали бабусь діти та онуки. І боліло у них серце за вас, за ваших мам і тат, а волосинки все сивіли і сивіли...

Учень.

дай, бабусю, поцілую

Сивину твого волосся,

Теплим диханням зігрію

Снігом вибілені коси.

Може і на них розтане

Лоскотливий іній срібний,

Мов химерні візерунки

На замерзлій з ночі шибі.


Вчитель.

Діти, немає на землі нічого вічного... Не вічні і наші рідні...Приходить час, і ми прощаємося з ними. “На все Божа воля”-кажуть у народі. Але як часто не вистачає онукам ніжної, теплої бабусиної руки. Як не вистачає їхнім матерям мудрої поради. І не гоїться в серці рана. Лише притуплюється біль. Є у нашому класі діти, бабусі яких уже померли. Діти принесли з собою їх фотографії. Поглянемо всі на ці фотографії і пом’янемо покійних добрим словом.

Учень.

В серці не гоїться рана,

Душу біда напекла.

Бабцю, чого ж ти так рано

З дому навіки пішла?


Учениця.

Йду за село, де калина

В ноги вклонилась тобі.

Спогад за спогадом лине,

Я коло тебе в журбі.


Учень.

Ти ж мене, бабцю, любила,

Більш, ніж себе берегла,

Словом, слізьми освятила

Шлях мій в життя від села.


Учениця.

Ласкою серце усіла,

Гріла і душу мою,

І в узголов’ї сиділа

Тихо, поки не засну.


Учень.

Все забулося погане,

Кличуть нас дні і діла,

Бабцю, чого ж ти так рано

З дому навіки пішла?


Вчитель.

Пом’янімо покійних бабусь хвилиною мовчання... Але життя подовжується, і, як говорять у народі, “Живі думають про живе”, отож повертаємося до ваших любимих внучат.

За щоденними турботами ми не маємо часу подякувати за добро, яке ви зробили для дітей, онуків, правнуків. Ніжні і щирі слова вам говорили онуки. А зараз надаю слово дітям.

(Виступає мама учня класу).

(Діти дарують бабусям квіти і цілують їм руки. Батьки виконують пісню “Приїжджайте частіше до дому” М. Луків.)


Учениця.

Побажаєм вам сто років жити

Без горя і без журби!

Хай з вами буде щастя і здоров

На многі літа, назавжди!


Учень.

Хай в житті вам радість буде,

Процвітайте, як той цвіт.

Дай же, Боже, любим бабцям

Многих, добрих, щасних літ!

(Учасники свята співають пісню “Многії літа”).





Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Доработать Узнать цену написания по вашей теме
Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.