Реферат по предмету "Астрономия"

Узнать цену реферата по вашей теме


Україна в системі сучасних міжнародних відносин 2

Реферат на тему:

“Україна в системі сучасних міжнародних відносин”


Жодна сучасна держава, яка прагне відноситися до цивілізованої, не може відокремитися від інших країн і відсторонитися від міжнародних відносин. Україна також не є винятком і посідає в світовому співтоваристві і міжнародних зв’язках своє, нехай на сьогодні і скромне, місце.

Найбільш тісними міжнародними стосунками України зі світом є стосунки у сторону цивілізованої Західної Європи.

Вступаючи в ХХІ століття і в нове тисячоліття європейці перегортають нову сторінку своєї історії. Яким буде Європа майбутнього: континент, пронизаний протиріччями між двома-трьома «Європами», чи справді «Спільний Європейський Дім»? Яку роль в загальноєвропейському процесі буде відігравати Україна? Якими будуть взаємини України з Європейським Союзом у новому столітті?

Авторитет країни на міжнародній арені залежить головним чином від результатів її зовнішньої політики. Виважена, прагматична, раціональна і далекоглядна зовнішня політика створює передумови для прискорення політичного, економічного і соціального розвитку країни. "Багатовекторність" лежить в основі зовнішньої політики України, оскільки українська держава має інтереси і на Заході і на Сході. Скільки б не було противників такого курсу, він просто необхідний для України на даному етапі, оскільки дозволяє підтримувати добросусідські відносини з усіма державами, гарантує державну безпеку та забезпечує розуміння і підтримку збоку світового співтовариства. При цьому, виходячи з національних інтересів на міжнародній арені, беручи до уваги історичну традицію, географічну та цивілізаційну близькість з Європою та враховуючи ряд інших факторів, Україна зробила свій "європейський вибір". За будь-яких умов - "європейський вектор" української дипломатії є пріоритетним.

Наша держава займає геостратегічну роль в Центрально-Східній Європі. За досить короткий період часу, що пройшов з часу проголошення незалежності України в 1991 році, країна, завдяки активній участі у вирішенні загальноєвропейських проблем не тільки утвердилась на міжнародній арені, але й стала одним із регіональних лідерів. Україна - повноправний учасник таких міжнародних організацій і регіональних утворень як ООН, ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ, організація ЧЕС, СНД, ГУУАМ та ін. Можемо впевнено сказати що Україна є невід’ємною складовою побудови нової Європи ХХІ століття. Американський президент Білл Клінтон під час мадридського саміту країн НАТО в 1997 році назвав Україну серцем Європи, - нової, демократичної [4]. Таким чином, беручи до уваги довготермінові національні інтереси України, інтеграція до європейських структур буде головним чинником, що визначатиме зовнішню політику держави у майбутньому. В Постанові Верховної Ради України Про "Основні напрямки зовнішньої політики України", прийнятою Верховною Радою України в 1993 році, підкреслюються, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство у Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах.

Визначна роль у процесі "повернення України до Європи" належить Президентам України: Леонідові Кравчуку (1991-1994) і Леонідові Кучмі (1994-1999; 1999-). Відповідно до Конституції України(стаття 106, пункт 3): "Президент України: представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України". Леонід Кравчук був першим українським лідером, який після проголошення незалежності України в 1991 році, "прорубав вікно" в Європу. "Європейський вектор" української дипломатії був скерований головним чином в бік співпраці з Європейським Союзом. Безумовно, найважливішою сторінкою діалогу Україна-ЄС було підписання 16 червня 1994 року Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом і Україною (УПС). Україна була першою республікою колишнього СРСР, яка підписала УПС. Цей документ заклав основи для стабільного політичного, економічного і культурного діалогу між двома сторонами, а також відкрив Україні шлях до набуття асоційованого членства в ЄС. Важливим досягненням першого Президента України було й те, що Україна заявила про себе як про суверенну, незалежну державу, самостійний суб’єкт міжнародних відносин.

Наступний господар Маріїнського палацу - Леонід Кучма, не тільки не змінив стратегію зовнішньополітичної діяльності України, не дивлячись на відчутну опозицію збоку лівих сил у Верховній Раді, але й надав процесові європейської інтеграції України нових обертів. Саме завдяки рішучим діям Президента України Леоніда Кучми, темпи інтеграції України до загальноєвропейських структур значно активізувались. Стратегічною метою України проголошено повноправне членство в Європейському Союзі. Діалог України з ЄС поглибився в усіх напрямках. Стало очевидним, що Україна буде докладати всіх зусиль на шляху повернення у європейську сім’ю. Серед цілої низки заходів, проведених адміністрацією Президента, виділимо найголовніші.

Так, 7 лютого 1995 року Президентом затверджено Указ "Про заходи щодо вдосконалення співробітництва України з Європейським Союзом".

30 листопада 1995 року Л. Кучма своїм Указом Тимчасову Угоду про торгівлю та питання пов’язані з торгівлею між Україною і ЄС, підписану в Брюсселі 1 червня 1995 року. Ця Угода надала Україні режим найбільшого сприяння в розвитку торгово-економічних зв’язків з ЄС до набуття чинності УПС між Україною та ЄС.

Необхідно зауважити, що ЄС приймає активну участь у макрофінансовій підтримці України. Лише за програмою ТАСІS з 1996 по 1999 рp. Україна отримала допомогу від ЄС у сумі більше ECU 500 млн.

Затвердженя 20 грудня 1996 року в Брюсселі "Плану дій ЄС щодо України" та прийняття Меморандуму про порозуміння між Україною і ЄС були важливими кроками двосторонньої співпраці. Ці документи визначили стратегію подальших двосторонніх взаємин, умови надання транш кредитів Україні, параметри лібералізації української торгівлі, реформи у фінансовому секторі, подальша приватизація та ін.

Із відкриттям в березні 1997 року у Києві Документаційного Центру ЄС, українці "відчули" безпосередню присутність цієї структури у власній державі.

21 квітня 1997 року Л. Кучма видав ще один важливий документ - Указ "Про заходи щодо вдосконалення механізму взаємодії з ЄС та його виконавчими органами".

5 вересня 1997 року у Києві проходив перший саміт Україна - ЄС, на якому сторони наголосили на важливості ратифікації УПС між Україною і ЄС всіма країнами Євросоюзу, обговорили шляхи подолання наслідків аварії на ЧАЕС, співпрацю в торговельно-економічній, фінансовій та інших сферах двосторонніх відносин.

Продуктивними у взаємовідносинах України з Євросоюзом були 1998 і 1999 роки. 24 лютого 1998 року Президент підписав Указ "Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС і вдосконалення механізму співробітництва з ЄС". 1 березня 1998 року УПС вступила в дію, після її ратифікації усіма парламентами країн-членів ЄС. Принагідно слід зазначити, що Верховна Рада України ратифікувала УПС ще 10 лютого 1994 року. Україні, в силу тих чи інших причин, довелось чекати аж чотири роки на імплементацію в дію цього важливого документу. Це яскравий приклад складного і довготривалого процесу "повернення України до Європи". Угодою передбачено створення Ради Співпраці і Парламентської Комісії Україна - ЄС, а також введення виконавчого Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС. Крім вже зазначених переваг УПС дала поштовх двосторонній співпраці у торговельно-економічній сфері.

8-9 червня 1998 року у Люксембурзі відбулося інавгураційне засідання Ради з питань співробітництва України з ЄС, на якому Прем’єр-міністр України зробив політичну заяву щодо прагнення України набути асоційованого статусу в ЄС. Зрозуміло, що ні ЄС, ні Україна ще не були достатньо готовими до такого кроку.

11 червня 1998 року, відповідно до Указу Президента, була затверджена "Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу" [10]. Наступним кроком в цьому напрямі стало створення Національного агентства з реконструкції та європейської інтеграції.

16 жовтня 1998 року у Відні відбувся другий саміт Україна - ЄС, що став ключовою подією двосторонніх відносин. Президент України та керівництво ЄС досягли домовленості щодо вивчення ЄС можливості початку консультацій про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. ЄС підтримав український варіант транзиту каспійської нафти до Західної Європи. На саміті сторони також підтвердили намір щодо виконання Меморандуму про взаєморозуміння від 1995 року про надання ЄС кредиту для фінансування завершення 4-го та 2-го енергоблоків Рівненської і Хмельницької АЕС та продовжили обговорення питань щодо збільшення інвестицій в Україну та усунення перешкод і обмежень для українських виробників на ринках ЄС . За результатами саміту, у спільному комюніке для преси, сьогоднішній стан двосторонніх відносин між Україною та ЄС було охарактеризовано як "унікальне і стратегічне партнерство".

5 листопада 1998 року відбулося перше засідання спільного Комітету з питань співробітництва Україна - ЄС.

26 квітня 1999 року у Люксембурзі відбулося друге засідання Ради з питань співробітництва України з ЄС.

VI саміт Президентів країн Центральної і Східної Європи, що проходив 14-15 травня 1999 року у Львові був визначною подією у новітній історії України. Розбудова співробітництва з країнами членами або кандидатами на членство в ЄС - важливий елемент зовнішньої політики України. З часів короля Данила Галицького у Галичині не відбувалося заходів такого масштабу. Схоже Галичина знову отримала можливість відігравати роль "вікна на захід"". Лідери 8 держав зосередили свою увагу на темі "Людський вимір Європейської і регіональної інтеграції та його роль у будівництві нової Європи". Важливим виявилось спільне бачення центрально європейського континенту, - заявив Леонід Кучма, - а також наміри інтегруватися до Європейського Союзу, інших європейських і трансатлантичних структур, що дає мені повне право не сумніватися в успішності партнерства між нашими країнами і народами".

Головною проблемою третьго саміті "Україна-ЄС", який проходив у липні 1999 року в столиці України, було обговорення довготермінової Стратегії ЄС щодо України, яку Євросоюз запланував прийняти в грудні.

Неначе подарунком до Дня Незалежності був перший транш-кредит від ЄС в сумі 58 млн. євро, який Україна, відповідно до попередніх домовленостей, отримала 30 липня 1999 року.

Регулярно проходять зустрічі Україна - Трійка ЄС на різних рівнях, де обговорюються актуальні питання двосторонніх відносин і міжнародного життя та погоджуються спільні підходи до вирішення окремих проблем.

Керівництво держави, враховуючи геостратегічне і геоекономічне становище України, багато уваги приділяє розвиткові субрегіонального співробітництва - невід’ємної складової євроінтеграції. Показовою, в цьому плані, є політика України в регіоні Чорного моря. Саме цей регіон виступає для України тим ключем, яким можна відчинити двері як до Європи так і до Азії і скористатися перевагами двох цивілізацій. Перспективною для України буде також активізація діяльності в рамках організації ЧЕС та об’єднанні ГУУАМ. Прикладом може слугувати Міжнародна конференція "Балто-Чорноморське співробітництво: до інтегрованої Європи ХХІ століття без розподільчих ліній", проведена 10-11 вересня 1999 року в м. Ялта, за ініціативою Президента України. В конференції взяли участь представники 21-ї країни балто-чорноморського регіону, а також гості із країн Західної Європи, США, ЄС, ОБСЄ, ЧЕС інших міжнарожних організацій. В спільній заяві, прийнятій за результатами конференції учасники наголосили на необхідності побудови об’єднаної Європи ХХІ століття без розділювальних ліній, поглиблення співпраці у політичній, економічній, гуманітарній та безпековій сферах країн континенту [15].

Великим успіхом української дипломатії було обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН на 2000-2001 рр. Ця подія підкреслила важливу роль нашої держави у підтриманні безпеки і стабільності не тільки в Європі, але й на нашій планеті.

Всі зазначені вище кроки свідчать про серйозність намірів України щодо подальшої інтеграції "в Європу". Наша держава все сильніше стукає в двері ЄС.

Зовнішня політика повинна втілювати прагнення і настанови своїх громадян, тому наведення соціологічних даних щодо зовнішнополітичної орієнтації громадян України, дає змогу порівняти дії керівництва держави на міжнародній арені із сподіваннями її населення.

ІІІ вибори Президента України підтвердили європейський вибір України. Фактично, Україна вибрала не тільки Президента, а той шлях, яким йтиме держава у новому столітті. У разі перемоги лідера українських комуністів Петра Симоненка були всі підстави очікувати зміну "європейського вибору" нашої держави "білоруським". Президент Л. Кучма зазначив, що вибори 14 листопада 1999 року і перемога над комуністом П. Симоненком підтвердили "демократичний, європейський і ринковий шлях розвитку України". Про те, що Президент і надалі дотримуватимесь обраного стратегічного курсу зовнішньої політики наочно свідчить його інавгураційна промова, в якій "новий" Леонід Кучма наголосив на європейському виборі України та стратегічній меті країни - вступу до Європейського Союзу. У своєму Посланні до Верховної Ради України - "Україна: поступ у ХХІ століття: Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки" Президент України, серед стратегічних пріоритетів держави 2000-2000 рр., вкотре наголосив на європейському виборі України. Аналізуючи перші заходи Президента, очевидно, що перед нами постав авторитетний європейський лідер, готовий до рішучих дій для змін на краще.

Враховуючи ці та інші обставини, в України були вагомі підстави очікувати на "позитивний сигнал про можливе членство" збоку ЄС. Але вже згадуваний грудневий саміт Європейського Союзу у Гельсінкі для України, на жаль, історичним не став. Дві хвилі нового розширення ЄС до України не докотяться. За результатами саміту, до Польщі, Угорщини, Чехії, Естонії, Словенії і Кіпру, з якими вже ведуться офіційні переговори про вступ, приєднались Болгарія, Румунія, Латвія, Литва, Словаччина і Мальта. Статус офіційного кандидата на вступ до ЄС отримала Туреччина. А Україну в чергу до ЄС поки що не записали. Натомість, 10 грудня була прийнята Стратегія ЄС щодо України, в якій ЄС визнає європейські прагнення України і вітає її європейський вибір. Перший етап Стратегії ЄС розрахований на найближчі чотири роки і передбачає "повне реформування і демократизацію українського суспільства". Офіційний Брюссель поклав перед Україною низку досить жорстких умов, виконання яких обіцяє нам додаткові гранти і відновлення діалогу про можливе приєднаня України до цієї організації. Голова представництва Європейської комісії в Україні Андре Ванавербек пояснив, яких дій очікує ЄС від України в найближчому майбутньому.

Попри всі успіхи української дипломатії Україна значно "запізнюється" у розвитку відносин з ЄС, порівняно із іншими країнами Центральної і Східної Європи, взагалі, і з своїми західними сусідами зокрема, які вже можуть "замовляти квитки на потяг до Брюсселя". Більшість причин повільних темпів євроінтеграції України мають "український характер". До того ж Україні додають проблем її сусіди. Незабаром в нас будуть кордони з ЄС і, слід вже сьогодні подбати про режим перетину цих кордонів громадянами України, адже всі обіцянки Польщі, Угорщини Словачини і Чехії не запроваджувати візовий режим для громадян України лише до пори до часу. Вже сама необхідність приведення законодавства майбутніх членів ЄС у відповідність із нормативними актами Євросоюзу створює реальну загрозу побудови "паперової стіни" для українців, а відтак, виступає суттєвою перешкодою для співробітництва. Тож в новому столітті Україна має багато простору, щоби довести ЄС, що українці не менші європейці, ніж поляки, чехи чи угорці.

Хоча інтеграція до європейських та євроатлантичних структур є пріоритетом нашої дипломатії, водночас, Україна, як одна із засновниць СНД, виступає за розвиток найширших зв’язків між країнами-учасницями на засадах рівноправності і взаємовигоди. Якщо для Росії і Білорусі СНД стала інструментом інтеграції, то для України це лише засіб цивілізованого розлучення. Для характеристики стосунків України з СНД доречне гасло "Співробітництво з СНД, але інтеграція з ЄС". Серед двосторонніх відносин у рамках країн-учасниць СНД пріоритетними для України є взаємини із Російською Федерацією. На важливості багатовекторності зовнішньої політики, де європейський вибір України поєднується із зміцненням всебічних зв’язків з Росією, Президент України ще раз наголосив на VI Нараді керівників закордонних установ України, що відбулась у Києві у липні 1999 року . А у своєму виступі перед керівниками дипломатичних місій 18 січня 2000 року Л. Д. Кучма, поряд із стратегічною метою України на міжнародній арені - вступу до ЄС, зазначив: "наше європейське майбутнє невіддільне від стратегічного партнерства з Росією" [26]. Україно-російські відносини визначають безпеку на всьому континенті. Росія також є найбільшим торговим партнером України. Таким чином, інтеграція з Європою, не означає дезінтеграцію з Росією.

Зусилля України на шляху інтеграції до ЄС були б марними без розуміння та підтримки з боку США. Більше того, досить часто саме позиція США скеровує Україну йти шляхом реформ та інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. Держсектретар США Мадлен Олбрайт назвала Україну в числі пріоритетних країн, яким США мають приділяти особливу увагу й допомогу. Олбрайт не назвала об’єм допомоги, який адміністрація президента США планує виділити. Минулого року Україна отримала $ 195 мільйонів. Одним із головних завдань україно-американської міждержавної комісії "Кучма-Гор" є прискорення вступу України до Європейського Союзу, Світової Організації Торгівлі та інших європейських і трансатлантичних структур. Спільна заява ЄС та США щодо України, ухвалена у Бонні 21 червня 1999 року, сприйнята в Україні позитивно. Усвідомлення повідними світовими державами стратегічної ролі, яку відіграє Україна в системі безпеки і стабільності та висловлене у заяві спільне прагнення до сприяння реалізації євроінтеграційних прагнень України позитивно вплине на вироблення більш певної політики стосовно України, говориться у заяві прес-служби МЗС України [28].

Не можна обминути при розгляді теми "повернення України до Європи" взаємини України із НАТО та його "європейським стовпом" - ЗЄС. В цілому, відносини розвиваються доволі еволюційно. Міжнародна безпека залишається одним із головних елементів співпраці. Участь України у програмі "Партнерство заради миру", спільні військові навчання, миротворчі рятувальні операції, надання гуманітарної та рятувальної допомоги сприяють ефективному діалогові. Східне розширення Альянсу Київ розцінює як крок до стабільності на європейському континенті. Позитивно висловився про взаємини України і НАТО новий Генсек найпотужнішого військового блоку світу лорд Джордж Робертсон, під час свого першого офіційного візиту до України як країни-учасниці програми НАТО "Партнерство заради миру", 27-28 січня 2000 року [29]. На даному етапі Україну влаштовує таке партнерство і питання вступу України в НАТО на сьогоднішній день не стоїть. Щодо стосунків із ЗЄС, то в цілому, ідея набуття Україною асоційованого статусу у військовій структурі Євросоюзу позитивно сприймається обома сторонами. На жаль, без отримання Україною асоційованого статусу в ЄС, сподіватися на асоціацію в ЗЄС марно. Фундаментом для майбутнього розвитку відносин України із цими військовими структурами повинні слугувати власні інтереси. Навіть "позаблоковий" статус України не дискваліфіковує її від вступу до будь-якої воєнно-політичної структури, яка виступає важливим елементом національної, європейської чи трансатлантичної безпеки. Цікаві в цьому контексті результати всеукраїнського репрезентативного опитування, проведеного центром СОЦІС, членом GALLUP International, у лютому 2000 року. Опитано 1200 респондентів, які могли зазначити не більше трьох варіантів відповідей. Відповіді на запитання "Від яких країн, на ваш погляд може бути загроза для України розподілились таким чином: Росія - 24%, США - 21 %, Туреччина - 10%, Німеччина - 7 %, Білорусь - 3 %, Румунія - 3 %, Польща - 2 %, Угорщина - 1 %, Молдова - 1 % [30]. Отже, наголошуючи на "багатовекторності" своєї зовнішньої політики Україні вже найближчим часом слід розкласти акценти. Далекоглядність і передбачуваність зовнішньої політики вимагають реалії сьогодення. "Україно-НАТОвський" кордон вже реальність. На сьогоднішній день заявки на вступ до Північноатлантичного Альянсу подали: Албанія, Болгарія, Латвія, Литва, Естонія, Македонія, Словаччина, Румунія і Словенія. Не має потреби зазначати, що стрижнем зовнішньої політики цих держав є вступ до ЄС. Більше того, беручи до уваги тенденцію до створення нових військово-політичних блоків світу: "західного" (США, ЄС - за підтримки НАТО) і "східного" (Союз Росії і Білорусі, Сербія, Китай, Індія, Близький та Середній Схід), "багатовекторність" може зіграти Україні не на руку. Зберігається ризик перетворення України на буфер.

Тому подальший комплексний "рух на Захід" політичної, економічної, соціальної і культурної сфер українського суспільства забезпечить утвердження "європейської" України, та дозволить подолати упереджене ставлення до українців збоку "європейців". Необхідно також переймати досвід інтеграції до ЄС країн Вишеградської групи.

Стосовно "вогника надії", який спалахнув у лівих сил після створення Союзної держави Республікою Білорусь і Російською Федерацією, то набуття Україною асоційованого статусу в ЄС остаточно його загасить. Національно свідомим громадянам України зрзуміло, що об’єднуватись із "старшим братом", беручи до уваги власну історію та реалії сьогодення, Україні просто смішно і грішно. Як бачимо, альтернативи європейській інтеграції в України, при всьому багатстві вибору, немає.

Проголосивши свій європейський вибір Україна, попри всі перешкоди, прагне якнайшвидше влитися до сім’ї цивілізованих народів Європи та світу. Однак цей процес потребує політичної і економічної злагоди, терпіння і часу. За тверженням автора комунікптивної концепції інтеграції американського дослідника Карла Дойча, інтеграційний рух у своєму розвитку проходить три етапи: 1) "етап інтелектуалів", коли його підтримують лише деякі представники інтелігенції; 2) "етап великих політиків", коли до нього приєднуються більш широкі політичні кола; 3) "етап масового руху" [31].

Зробивши навіть поверхневий аналіз сучасної ситуації на Україні, можна стверджувати, що Україна вступила у третій, завершальний етап. Скільки він триватиме і коли перейде у площину вирішення формальних процедур необхідних для вступу в ЄС залежить головним чином від громадян України. Одночасно, хотілось би бачити більше сприяння Україні збоку центрів європейської інтеграції. Отже, для прискорення темпів європейської інтеграції Україні необхідно продовжувати політичні, економічні і суспільні перетворення в державі. Серед найважливіших завдань, виділемо наступні:

- забезпечення економічної і політичної стабільності країни;

- зменшення показників безробіття та злочинності;

- приділення більшої уваги захисту прав людини;

- покращення інвестиційного клімату;

- гармонізація чинного українського законодавств до стандартів ЄС;

- створення ЗВТ між Україною та ЄС;

- позбавлення українців від залишків радянської ідеології, яка наклала руйнівний відбиток їхній менталітет та формування європейської свідомості громадян України (одним із прикладів можуть слугувати Євроклуби України - рух за інтеграцію до ЄС);

- відродження духовності, української культури і мови;

- забезпечення широкої народної підтримки обраногo курсу.

В цілому, Україні і не потрібно форсувати процес набуття асоційованого, а згодом і повноправного членства в ЄС. Вирішення внутрішніх проблем дозволить Україні заявити про себе, як про сильну європейську країну, та природньо наблизить її до європейських структур, водночас, відсуваючи поняття "багатовекторності" на задній план. А це, в свою чергу, дозволить спрямувати левову частку зусиль держави на подолання перешкод для повноправного членства в ЄС. Очевидно, що й запитання "Коли і як вступить Україна до ЄС ?" більше не викликатиме посмішки на обличчях представників Європейської комісії.


Використана література

Тімоті Гартон Еш. Модель - Європейський Союз // Міжнародний світ. - 1999. - № 5. - С. 17.

Європа. Україна. Львів. Саміт. 1999. - Львів, 1999. - С. 154.

Про "Основні напрямки зовнішньої політики України". Постанова Верховної Ради України // Голос України. - 24 липня 1993 р. - № 139. - С. 3.



Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Доработать Узнать цену написания по вашей теме
Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме:

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.