Реферат по предмету "Международные отношения и мировая экономика"

Узнать цену реферата по вашей теме


Міжнародна економічна інтеграція


9

План

  • Вступ
    • 1. Важке народження вітчизняної теорії інтеграції
    • 2. Сутність і особливості міжнародної економічної інтеграції
    • 2.1 Основні форми міжнародної економічної інтеграції
    • 3. Європейський Союз
    • 3.1 Північноамериканська угода про вільну торгівлю
    • 3.2 Основні інтеграційні обєднання в інших регіонах світу
    • Висновок
    • Список літератури

Вступ

Наприкінці минулого - на початку нинішнього століть на фоні наростаючої глобалізації різко активувалися процеси економічної інтеграції як у розвинених, так і в регіонах планети, що розвиваються. Світове господарство не тільки росте кількісно, але змінюється і якісно. На наших очах формується його новий образ, який потребував осмислення та прогнозування.

А почалося все це в 50-х роках ХХ ст., коли на світовій економічній та політичній арені зявилося нове, раніш невідоме явище - регіональні між державні союзи інтеграційної направленості. В Західній Європі - Європейське обєднання вугілля та сталі (1951 р), Європейське економічне співтовариство та Євроатом (1957 р), Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 р). В Африці - Західно-африканський валютний союз (1959 р), в Західній півкулі - Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі та Центральноамериканський спільний ринок (1960 р), в Азії - Організація економічного співробітництва у складі Ірану, Пакистану та Терції (1964 р). виникла необхідність зрозуміти причини, природу та значення цього феномену.

1. Важке народження вітчизняної теорії інтеграції

Ці нові світові господарські явища, на жаль, співпали з піком розвитку холодної війни. Тому в радянському керівництві основну увагу звернули на західноєвропейські інтеграційні альянси, які були сприйняті як спроба “американського імперіалізму” посилити свої геостратегічні позиції або в кращому випадку як захисні заходи історично нестабільного капіталізму перед обличчям переможної ходи “світового соціалізму”. Це і визначало ідеологічні рамки будь-яких досліджень інтеграції в Радянському Союзі, в тому числі і в новонародженому ІМЕМВ РАН.

Природно, що опубліковані в найпершому номері “МЕіМВ” (липень 1957р) тези “Про створення “спільного ринку" та Євроатома" стверджували, начебто під виглядом обєднання Європи імперіалісти створюють агресивний воєнний блок проти СРСР, а західноєвропейські монополії утворили певний суперкартель для подальшого наступу на трудящих, для боротьби за переділ світових ринків та протидії світовому соціалізму та національно-визвольному руху. Що ж стосується проголошених ЄЕС та Євроатом економічних цілей, то “абсолютно без сумніву, що повне виконання передбачених заходів (саме по собі малоймовірне) не може забезпечити створення єдиної економічної системи". А якщо їх вдасться частково реалізувати, то вони будуть “реакційні в своїй основі”. Це був переспів старої ленінської догми: Сполучені Штати Європи або неможливі, або реакційні. Словом, інтеграційні обєднання в Західній Європі трактувалися як породження чисто політичні, що не мають ні обєктивної основи, ні перспектив. Довгий час саме слово “інтеграція", яке примінялося до цих обєднань, писалося в СРСР не інакше як в іронічних лапках.

Сьогодні важко уявити, як важко було побороти цю стіну офіційного твердолобства. Тим не менше здоровомислячі вчені, нехай обережно та в надійно камуфльованому ідеологічному пакунку, намагалися її пробити. “Цей процес, - писав А. Арзуманян в 1959 р., - представляє собою капіталістичну реакцію на обєктивні закономірності розвитку світових виробничих сил, які потребують переходу до більш високої суспільно-економічної формації - соціалізму. “Інтеграція" - це спроба “помирити" приватнокапіталістичну форму господарювання з перерослими національні кордони виробничими силами”. Ще ближче до реальності підійшов Е. Варга. В умовах гострої нестачі в Західній Європі доларів, високої інфляції та руйнування валютної сфери, він вважав, у держави залишалося два варіанта стратегії: або інтегрувати під жорстким контролем наднаціональних інститутів окремі галузі національних економік, як це зроблено в ЄОВС та Євроатомі, або, навпаки, послабити звязок між країною та приватним капіталом, надавши останньому більшу свободу дій, але на обширному ринковому просторі з єдиними правилами для бізнесу, як це намічалося в ЄЕС.

Однак ці спроби зрозуміти сутність нового феномена були одразу ж пригнічені керівною та направляючою силою. В Програмі КПРС (жовтень 1961р) однозначно постулювалося, що “міжнародні державно-капіталістичні організації, що виникають під лозунгом “обєднання", помякшення проблеми ринку, на ділі представляють собою нові форми переділу світового капіталістичного ринку, перетворюються в очами гострих конфліктів". Більш жорстко у травні 1962 р. заявив М. Хрущов: “На ділі “спільний ринок" - це державно-монополістичне погодження фінансової олігархії Західної Європи, яке погрожує життєвим інтересам всіх народів, справі всезагального миру, оскільки агресивні кола імперіалізму використовують його з метою укріплення НАТО та форсування гонки озброєння ”. Тому нові тези, які підготувало ІМЕМВ влітку цього ж року, про західноєвропейську інтеграцію прийшлося терміново підганяти під лінію партії, назвати її “імперіалістичною інтеграцією" та розкрити її злощасні наміри. Лише мимохідь визнавалося, що “навіть в своїх виродливих капіталістичних формах економічна “інтеграція" може дати поштовх збільшенню обємів виробництва, внутрішньої та зовнішньої торгівлі".

Але таке примітивне охаювання нового світогосподарського феномену ставало все більш безглуздим на фоні появи в регіонах світу, що розвиваються, нових міждержавних обєднань інтеграційного типу за зразком та подобою західноєвропейських. До середини 1968 р. їх число досягло десяти. Але ж ці регіони вважалися союзниками СРСР у конфронтації двох світових систем. Таким чином можна і відштовхнути від себе цих союзників. Необхідно було терміново коректувати ідеологічні штампи та спробувати вивести інтеграційні проекти в регіонах, що розвиваються, з-під дурного впливу західних зразків. Потребувався більш серйозний підхід до інтеграції як нової тенденції у світовій економіці.

Тоді ж і зародилася думка, що господарські звязки між країнами створеної ще в 1949 р. Ради економічної взаємодопомоги, напевне, також вписуються в цю тенденцію. У другій половині 60-х років ряд відомих економістів Угорщини, ГДР, Польщі та Чехословаччини стали розглядати взаємодію країн СЕВ як різновид цього явища. Народився термін “соціалістична інтеграція", а іронічні лапки були непомітно відправлені до архіву.

До того часу в ІМЕМВ почалося поглиблене вивчення світової економіки, в тому числі інтеграційних процесів. В 1969 р. була опублікована стаття М.М. Максимової, яка узагальнили та систематизувала раніше виказані здорові судження про економічні основи інтеграції, про важливу організуючу роль національних держав, про діалектичну єдність обєктивного та субєктивного в цьому процесі. При цьому, розуміється, підкреслювався класовий характер інтеграції: оскільки вона “так або інакше зачіпає виробничі відносини, положення класів, - саме тому інтеграція можлива лише в рамках групи держав з однорідною соціально-економічною системою, з єдиним способом виробництва. Тим самим стверджувалося, що інтеграція країн, які належать до різних систем, неможлива. Вперше було надано визначення інтеграції як “регульованого на міжнародній основі процесу зближення, поступового обєднання в розширені економічні комплекси національних господарств двох або більше країн з однорідною соціально-економічною основою. В ході цього процесу проходить взаємне пристосування та оптимізація економічних структур інтегруючих країн у відповідності з вимогами науково-технічної революції, що приводить у кінцевому результаті до скорочення суспільних витрат виробництва, економії часу, підвищенню продуктивності праці та ефективності суспільного виробництва". Пізніше ця концепція отримала подальший розвиток та обґрунтування в її книзі.

В кінці 60-х років в ІМЕМВ почалося систематичне вивчення природі та механізмів регіональної інтеграції. При цьому виникло плодотворне спів робітництво зі спорідненими науковими центрами Болгарії, Угорщини, ГДР, Польщі та Чехословаччини. На щорічних міжнародних симпозіумах обговорювались актуальні проблеми західноєвропейської інтеграції. Наші підходи від самого початку відрізнялися від досліджень її на Заході не лише вартої співчуття ідеологічної зашореності, але і по суті.

Західні дослідники під інтеграцією розуміли головним чином поетапне знищення дискримінації господарюючих субєктів-нерезидентів та нівелювання економічної ролі державних кордонів. “Розглянута як процес, - писав відомий американський теоретик інтеграції Б. Бласса, - вона визначає заходи, покликані знищити дискримінацію між господарчими одиницями, що відносяться до різних держав”. ООН, Всесвітній банк, Всесвітня торгова організація йдуть далі, редукуючи інтеграцію до юридичного факту заснування зони вільної торгівлі або митного союзу. Варто двом або більше країнам заключити відповідний договір, як вони автоматично потрапляють в розряд інтегрованих, або по меншій мірі країн, що інтегруються. Таке трактування по суті означає, що інтеграція - це не реальний процес зростаючої господарської взаємодії країн, а підписи їх представників під відповідними погодженнями або в кращому випадку - його ратифікація.

На відміну від цього у вітчизняній теорії інтеграції від самого її зародження натиск робився на змістову сторону: на закономірності міжгалузевого та внутрішньогалузевого поділу праці, на процеси міжнародного переплетіння капіталу та виробництва або ще ширше - на взаємопроникнення та переплетіння національних виробничих процесів в цілому. При цьому не пропускалися, зрозуміло, і торгово-політичні та інші субєктивні аспекти міжнародних відносин, які, однак, трактувалися як похідні від перших. Інтеграція у повній відповідності з реаліями розглядалася як складний, багатоаспектний історичний феномен, який спочатку зароджується в більш розвинених з техніко-економічної та соціально-політичної точки зору регіонах світу та крок за кроком втягує до цього процесу нові країни в міру дозрівання їх до необхідних економічних, політичних та правових кондицій. Такий підхід значно складніший, ніж виявлення ступеня дискримінації нерезидентів в межах того чи іншого торгово-економічного обєднання.

Чим глибше дослідники ІМЕМВ проникали в цю проблематику, тим більше виникало питань, що потребували осмислення. Наперед всього треба було зрозуміти, чим інтеграція відрізняється від глобального процесу інтернаціоналізації господарчого життя, яке теж представляє собою результат взаємодії обєктивних та субєктивних рухаючи сил, в якійсь мірі регулюється державами та міждержавними інститутами, супроводжується оптимізацією виробництва та експорту національних економік та взаємодіє підвищенню їх ефективності. Необхідно було вияснити, де пролягає грань між інтеграцією та доінтеграційними стадіями інтернаціоналізації.

Цю задачу спробував у середині 70-х років вирішити автор справжньої статті, виходячи з того, що будь-який поділ праці та опосередкований його обмін ведуть до заглиблення та посилення звязків і взаємозалежносте й між краї-нами-учасницями. Причому стається це на всіх “поверхах" соціуму: у виробничо-технічній, економічній та політико-правовій сферах. Усі ці аспекти тісно взаємодіють, доповнюючи та посилюючи один одного. Таке розуміння сутності інтеграційного процесу логічно виводило на його трактування як взаємопроникнення та зрощування національних процесів відтворення у самому широкому їх розумінні. Звідси слідувало, що “грань, яка відділяє інтеграцію від більш низьких стадій інтернаціоналізації господарського життя, а інтеграційний комплекс - від іншої сукупності між господарчих звязків, проходить там, де виробничо-технічна, економічна та політико-правова взаємозалежність національних господарств переходить у взаємопроникнення та переплетіння національних процесів відтворення". Раніше самостійні та автономні монодержавні соціуми трансформуються у цілісний полідержавний організм. Причому таке зрощування національних відтворювальних процесів скоро стає безповоротнім. Як образно помітив колись бельгійський премєр П.А. Спаак, утворюється певний “омлет”, який вже неможливо перетворити в початкові сирі яйця. Кількісні оцінки взаємозалежності національних економік в межах ЄС показали, що різні сфери відтворення мають різну “схильність до інтеграції". Чим вище сприйняття даної сфери до економічних процесів в інших країнах, тим сильніше взаємозалежність в цьому зрізі, тим визначеніша тенденція до інтеграції, тим ширше її територіальні масштаби. Наприклад, кредитно-грошова сфера відрізняється більш високою “схильністю" такого роду, ніж товарна торгівля, яка в свою чергу, перебільшує у цьому відношенні виробничу сферу. Тому географічні рамки реальної інтеграції на різних її “поверхах" не співпадають один з одним, а всі разом ці інтеграційні процеси не співпадають з офіційними кордонами тієї міжнародної організації, яка покликана їм допомагати. Інакше кажучи, в умовах ринкової економіки просторові масштаби реальної інтеграції і територіальний простір таких організацій різні. Перші можуть бути ширше других, як би переливаючись через офіційні рубежі, але можуть бути і вже. Цей висновок пізніше підтвердила практика Євросоюзу, де деякі інтеграційні процеси (потрапляння де-факто у грошово-кредитну та валютну політику ЄС, шенгенський візовий режим ті ін.) охопили ряд країн за межами ЄС, але, з іншого боку, Англія, Данія і Швеція не ввійшли у євро зону, а Англія і Ірландія не беруть участі і в шенгенський договорах.

2. Сутність і особливості міжнародної економічної інтеграції

2.1 Основні форми міжнародної економічної інтеграції

Міжнародна економічна інтеграція - це вища форма прояву інтернаціоналізації господарського життя світової спільноти. В загальному вигляді економічну інтеграцію можна визначити як обєктивний процес розвитку глибоких стійких взаємозвязків і поділу праці між національними господарствами і виникнення міжнародних господарських комплексів як в рамках груп держав, так і в глобальному масштабі.

Міжнародна економічна інтеграція являє собою комплексний феномен, що охоплює не тільки економіку, але й весь соціум. Вона пронизує різні сфери суспільного життя країн, які інтегруються, і створює діалектичну єдність обєктивних і субєктивних процесів. Про інтеграцію можна говорити тоді, коли взаємозвязки між національними економіками стають досить тісними, а окремі відтворювальні процеси змикаються. Не випадково ця тема розглядається не тільки з позицій хронологічного (поетапного) утвердження, але і з позицій логіки налагодження тісних функціональних взаємозвязків. Виходячи з цього можна стверджувати, що єдністю історичного і логічного в процесі міжнародної економічної інтеграції є поетапність його розвитку. Ця поетапність проявляється у таких формах:

Створення зони вільної торгівлі зі скасуванням тарифів та інших обмежень;

Створення митного союзу із встановленням єдиних тарифів у торгівлі і в русі праці та капіталу;

Економічний союз без будь-якої дискримінації з узгодженням економічної політики країн-учасниць;

Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, загальною валютою і органами наднаціонального регулювання.

Виходячи з викладеного вище, можна сформулювати ознаки міжнародної економічної інтеграції.

По-перше, інтеграція - це процес розвитку глибоких звязків між національними економіками, створення міжнародних господарських комплексів, які охоплюють близькі з рівнем розвитку держави.

По-друге, інтеграція - це процес свідомого регулювання економічних звязків між національними економіками. По-третє, в процесі інтеграції структурні зрушення в охоплених нею державах мають тенденцію виникнення більш ефективних пропорцій.

Навіть поверхового погляду досить, щоб констатувати, що міжнародна інтеграція існує переважно у вигляді регіональної та міжнародної. Проблема глобальної інтеграції поки що дискусійна. Процес розвитку регіональної інтеграції свідчить про нову якість світового господарства. Особливості його такі:

динамізація розвитку;

подолання глибоких диспропорцій;

усунення загрози екологічної катастрофи.

Виявлені цікаві тенденції у розвитку процесу економічної інтеграції. Світова економіка вступила в перше десятиріччя ХХІ ст. Процеси інтеграції в окремих регіонах світу підсилюються. В Європі створюється економічний і політичний союз. На американському континенті теж відбувається прискорення процесу інтеграції розвинених країн - США, Канади і Мексики. Аналогічні, хоча й менш інтенсивні, процеси протікають в Латинській Америці, Африці і Азії.

Процес регіональної і міжрегіональної інтеграції, що посилюється, свідчить про нову якість світового господарства, про бажання всієї світової спільноти здійснити перехід до нових форм суспільного буття.

Зміст сучасного науково-технічного прогресу визначають високі технології. У виробництві поширюється орієнтація на індивідуальні запити споживачів, все більшого розмаху набуває так звана, “костомізація", або випуск товарів на замовлення. В економіці розробляються сценарії “мякої посадки" - поступового зниження бюджетного і торговельного дефіциту. Оволодіння високими тех. - онтологіями дає країнам більш високі шанси в конкурентній боротьбі, яка переходить в нову площину інтелектуальної змагальності.

Центр інноваційно-економічного процесу зміщується в Азійсько-Тихо-океанський регіон (США, Канада, Японія, Китай, чотири “Азійські тигри”). Тут спостерігаються однакові підходи до структурної політики і вибору галузевих пріоритетів щодо перспектив міжнародної інтеграції.

У звязку зі згаданими новими явищами та напрямками в інтеграційних процесах інтерес викликають західні концепції про пять циклів розвитку світової економіки і про країни-лідери, котрі визначають напрямки, вибір і зміст науково-технічної революції або інновацій кожного циклу (табл.11.1). Розглянемо їх сутність.

Таблиця. Цикл розвитку світової економіки і промислових пріоритетів.

Цикли

Роки

Домінуюча галузь

та інновації

Енергетична

революція

Революція

в галузі

комунікацій

Країна-лідер

І

1830

Текстильна промисловість, прядильна машина, 1770 р.

Вугілля, паровий двигун, 1769 р.

Перша залізниця

Велика Британія

ІІ

1880

Металургія, залізниці

Двигун внутрішнього згорання, 1860 р.

Телефон, 1876 р. Телеграф

Німеччина, період піднесення США

ІІІ

1930

Електрика, хімія, машинобудування, телебачення, 1929 р.

Нафта

Літак, автомобіль

США

IV

1980

Електроніка, нафтохімія, нейлон, 1935 р., компютер, 1946р., поліестер, 1968р

Атомна енергія, атомна енергетика, 1954 р.

Авіатранспорт

Піднесення Японії

V

2000

Мегатроніка, біотехнологія, нові матеріали, космічна промисловість, нові космічні апарати “Шатл", 1982 р.

Нова енергія

Інформатика, цифровий звязок

Лідер невідомий (?)

Нова економічна історія може бути поділена на цикли тривалістю 50 років. Для будь-якого з цих циклів характерною є група домінуючих галузей, які розвиваються прискореними темпами на базі використання визначних наукових відкриттів і винаходів, що впливають на зростання в інших сферах економіки.

Держава, яка найкращим чином використовує переваги, повязані з розвитком домінуючої для даного періоду групи галузей, стає домінуючою

країною і головним експортером.

Цикли промислового розвитку і вибір галузевих пріоритетів починаються з кінця XVIII ст., коли розпочався нечуваний до цього розвиток текстильної промисловості на основі таких технічних новинок, як прядильна машина та ткацький станок.

Революція в галузях енергетики та транспорту повязувалась виключно з традиційними видами палива. В цей час винайшли паровий двигун, зявилось залізничне сполучення. В першому циклі лідирувала Велика Британія, потім - Німеччина, США, Японія.

Виходячи з даних таблиці, слід визначити, що відбулося звужування періоду переходу від одної промислової хвилі до іншої. І ще одне, західні дослідники циклів промислової революції поставили знак питання (?) у визначенні країни-лідера нинішнього, пятого циклу. Але беручи до уваги реалії останніх років, слід визначити, що тепер формуються міждержавні угрупування, і лідерство, очевидно, перейде до якогось із союзів.

В північній півкулі Землі формується великий географічний пояс (США, Канада, Західна та Східна Європа, нові незалежні держави колишнього СССР та Японія). В цьому поясі закладаються основи майбутнього суспільства, відкритого для вільного обміну людьми, ідеями та товарами. Ця нова соціально-економічна система спирається на загальнолюдські цінності, на реальну цілісність світу і його регіонів, на обєктивний характер дії економічних законів. Він має загальні орієнтири науково-технічного і духовного прогресу. В центрі цієї спільноти без сумніву буде Європа.

Безумовно, інтеграційні процеси в міжнародній економіці мають низку позитивних наслідків.

По-перше, є можливість вирішити проблеми торговельної політики. Інтеграційні обєднання дають змогу створити більш стабільне і передбачуване середовище для взаємної торгівлі та взаємодії у рамках таких інституцій, як

Світова організація торгівлі.

По-друге, зявляються передумови використання переваг економіки масштабу. Це досягається завдяки розширенню ринку, зменшенню трансакційних витрат тощо.

По-третє, виникає обмін досвідом структурної перебудови економіки в трансформаційні періоди. Більш розвинені країни підключають своїх сусідів до здійснення глибоких економічних реформ.

По-четверте, стає можливою підтримка молодих галузей виробництва, оскільки інтеграційні обєднання є водночас і широким регіональним ринком, на якому можуть знайти попит товари цих галузей.

Міжнародна економічна інтеграція суттєво відрізняється від звичайного економічного співробітництва країн тим, що на її основі:

формується міжнародний господарський комплекс з власною структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються як усередині кожної країни, так і на між народному рівні;

зростає можливість обєднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

основою інтеграційної діяльності є не лише зовнішньоторговельний обмін, а й взаємодія в галузі виробництва і науки на пільгових, порівняно з іншими країнами, умовах;

інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Основними передумовами міжнародної економічної інтеграції є такі:

соціально-економічна однорідність національних господарств, близькість рівнів їх економічного розвитку;

сучасна науково-технічна революція, яка спричинила якісні зміни в продуктивних силах;

спільність проблем соціально-економічного характеру, які стоять перед країнами, що інтегруються;

тривалий період взаємного економічного співробітництва групи країн;

географічна близькість країн, що інтегруються;

цілеспрямована політика держав, зацікавлених у розвитку інтеграційних процесів.

Процес інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн обєднуються разом для створення широкого економічного простору. Для цього країни укладають між собою інтеграційні угоди, сподіваючись при цьому на економічну вигоду. Іноді вони можуть переслідувати політичні та інші цілі.

Нині інтеграційні процеси носять переважно регіональних характер. Вони реалізуються через формування таких міжнародних регіональних інтеграційних угруповань як: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз.

Зона преференційної торгівлі є початковою стадією регіональної інтеграції, країни-учасниці якої скасовують між собою торговельні обмеження для певних видів товарів (часто її називають іще промисловою зоною вільної торгівлі, оскільки здебільшого йдеться про промислові товари). На цій стадії полегшуються умови для руху економічних ресурсів. Сьогодні на ній перебуває переважна більшість регіональних інтеграційних обєднань світу.

Зона вільної торгівлі - основною її відмінністю є те, що кожна країна такого обєднання продовжує проводити свою власну політику стосовно країн, що не є членами даного торговельного простору. А що стосується країн - учасниць такої інтеграції, то між ними не допускаються ніякі торговельні барєри. Найвідомішою зоною вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Вона була створена у 1960 р. на основі угоди семи західноєвропейських країн: Великої Британії, Австрії, Данії, Норвегії, Швеції, Швейцарії і Португалії. У звязку х більш високим рівнем інтеграції у Європейському Союзі сьогодні ЄАВТ втратила своє значення в цьому регіоні. Іншими відомими прикладами такої інтеграції, які нині успішно функціонують у світі, є Північно-Американські угода про вільну торгівлю (НАФТА), Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН).

Митний союз, як і попередня форма інтеграційного обєднання, усуває барєри в торгівлі товарами серед країн - учасниць цього союзу. Але, крім цього, митний союз передбачає спільну торговельну політику стосовно тих країн, що не входять до митного союзу. Як правило, це проявляється при узгодженні мита, за допомогою якого імпорт країн, що не входять у митний союз, обкладається однаковим розміром мита на території країн митного союзу. Прикладами такої форми інтеграції можна назвати Європейське економічне співтовариство, яке пізніше переросло у Європейський Союз, та обєднання країн Карибського басейну (CARICOM).

Спільний ринок не має торговельних барєрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Така форма інтеграційного обєднання передбачає на його території не лише вільний рух товарів і послуг, а й вільне переміщення капіталів, робочої сили і технологій. При такій формі інтеграції починається співробітництво країн-учасниць не лише безпосередньо у сфері виробництва, а й у правовій і податковій політиці та у сфері зайнятості. Прикладом успішного функціонування спільного ринку може бути Європейське економічне співтовариство (нині ЄС).

Економічний союз - це таке інтеграційне обєднання, яке включає функції попередніх і передбачає узгодження та гармонізацію внутрішньої і зовнішньої політики країн-учасниць у економічній, соціально-культурній, військовій та екологічній сферах. Держави, що є членами економічного союзу, погоджують між собою грошово-кредитну, податкову політику та державні витрати. Крім того, учасники цієї інтеграції повинні використовувати на своїй території спільну валюту. Функціонування економічного союзу вимагає створення міжнаціональних керівних органів по управлінню такою формою інтеграційного обєднання.

3. Європейський Союз

Сьогодні у межах світового господарства налічується близько 100 інтеграційних угруповань. Найбільш розвиненим серед них є Європейський Союз (ЄС). До свого нинішнього рівня розвитку ЄС пройшов складний і тривалий період.

Свій початок західноєвропейська інтеграція бере з 1951 року, коли була підписана угода про утворення Європейського обєднання вугілля та сталі (ЄОВС) - зони преференційної торгівлі, до якої увійшли шість країн: Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург. У 1957 році вони підписали “римський договір" про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке хоча й було митним союзом, але мало також деякі риси спільного ринку. У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Велика Британія, Данія, Ірландія, у 1981р. - Греція, а у 1986 р. - Португалія та Іспанія. На сесії ЄЕС у 1991 р. було підписано угоду між ЄЕС та Європейською асоціацією вільної торгівлі (заснована 1960 р. - нараховувала тоді сім країн) про створення Європейського економічного простору.

Згідно з Маастрихтським договором 1991 р. на базі ЄЕС було створено Європейський Союз, який набув чинності з 1 листопада 1993 р. Після приєднання у 1995 р. до ЄС ще чотирьох країн - Австрії, Норвегії, Швеції та Фінляндії кількість членів ЄС збільшилася до пятнадцяти. Упродовж усього часу свого існування ЄС виступає центром, що стимулює загальноєвропейський інтеграційний процес. З 1 травня 2004 р. ЄС поповнили ще 10 членів - Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Мальта, Кіпр, Латвія, Литва і Естонія. Кандидатами на вступ до ЄС нині є Болгарія, Румунія, Сербія, Хорватія. Про своє бажання інтегруватися у ЄС заявили Україна і Туреччина. Але ці дві країни у найближчі 10 років можуть отримати лише статус асоційованих членів ЄС.

Отже, нині до складу ЄС входять 25 держав Західної, Північної та Центральної Європи. Загальна чисельність населення цього інтеграційного обєднання перевищує 450 млн. На долю ЄС припадає більше 30% світового експорту, тоді як у США - 12, а у Японії - 9%.

Інтеграційні процеси у ЄС продовжують поглиблюватись. Завершено утворення єдиної валютної системи, що дало змогу 12 державам альянсу ввести в обіг з 1 січня 2002 р. на своїй території спільну валюту “євро", яка замінила національні валюти. Інші країни ЄС поки що продовжують використовувати в себе власну валюту - з різних причин. А саме - Велика Британія, Данія і Швеція на проведеному у себе референдумі з цього питання проголосували проти єдиної валюти, а 10 нових членів ЄС ще не готові на такий перехід через певні економічні причини: рівень інфляції та бюджетного дефіциту перевищує у них 2%, рівень безробіття складає у Польщі 19%, Словаччині - 16,6, Литві - 11,7, Латвії - 10,5%, тоді як до розширення ЄС у 2004 р. він дорівнював у середньому 8% серед пятнадцяти членів Співтовариства.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають міждержавні, наднаціональні органи. До головних із них належать Європейська комісія, Європейська Рада, Європейський парламент, Рада Міністрів, Суд ЄС, Економічний в Соціальний комітет, Комітет регіонів та Лічильна палата.

Європейська комісія є виконавчим органом Європейського Союзу, який подає на затвердження Ради Міністрів проекти законів, здійснює нагляд за виконанням угод, дотриманням митного режиму, контролює податкову політику, здійснює фінансування своїх фондів, самостійно веде переговори з третіми країнами, розпоряджається спільним бюджетом. Цей орган, що складається з 20 членів, призначається національними урядами терміном на 5 років. Члени комісії діють в інтересах розвитку всього ЄС і формально незалежні від урядів своїх країн. Комісія є колегіальним органом, усі її рішення приймаються простою більшістю голосів.

Рада Міністрів - це законодавчий орган ЄС, до якого входять представники 25 країн-членів на рівні міністрів. Він ухвалює рішення щодо реалізації єдиної політики Співтовариства, які є обовязковими для виконання цими країнами. Рішення Ради Міністрів ухвалюється більшістю голосів. А кількість голосів кожної країни ЄС залежить від її розмірів.

Європейський парламент - це орган, що контролює діяльність Європейської комісії і затверджує бюджет ЄС. Парламент обирають шляхом прямого загального голосування за виборчими процедурами країн - членів Співтовариства. Депутати національних парламентів одночасно можуть бути і членами Європейського парламенту. До складу Європарламенту обирають 626 депутатів, які займаються законотворчою діяльністю. Цей орган ЄС є переважно консультативним, оскільки він консультує Раду і Комісію з найбільш важливих питань ще до прийняття рішень. Пропозиції Парламенту не є для Ради і Комісії обовязковими.

Європейська Рада утворена у 1974 р. За своїм статусом вона розробляє загальну політику Співтовариства. До її складу входять глави держав і урядів країн - членів ЄС. Робота цього органу проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейська Рада визначає головні напрямки економічного і політичного співробітництва у Європі.

Європейський Суд забезпечує дотримання законності через виконання прийнятих договорів. Це вищий судовий орган ЄС, де діє принцип верховенства закону Співтовариства над законом країн спільноти. За Маастрихтською угодою Європейський суд має право застосовувати штрафні санкції щодо країн, які порушують законодавчі акти ЄС. Проте до 1992 р. практичне застосування цього законодавства мало в основному декларативний характер.

Крім цих основних органів ЄС, у ньому функціонують ще різні комітети, комісії, фонди. До них належить Економічний і соціальний комітет, Контроль-но-ревізійна палата, Комітет регіонів, Євроатом та деякі інші. Їхня діяльність, на відміну від фондів, носить в основному консультативний характер.

Майже 50-річний досвід існування Європейського співтовариства свідчить про високі результати розвитку цього інтеграційного угрупування. За цей час у ЄС спостерігалися швидкі темпи економічного зростання майже всіх країн Спільноти, низький рівень інфляції, безробіття, високі платоспроможність і рівень споживання населення. Країни ЄС володіють нині новими технологіями, високими стандартами виробництва, охорони довкілля, значними ринками капіталів. Тому сьогодні більшість країн Європи, що не є членами ЄС, хочуть найближчим часом вступити до цього інтеграційного обєднання.

Серед країн - претендентів на вступ до ЄС є і Україна. Але вона дуже відстає за рівнем свого економічного розвитку від країн-членів ЄС. Тому її вступ до ЄС не може бути швидким. Для цього Україні потрібно вступити до Світової організації торгівлі, підвищити щорічні темпи економічного зростання до 6 - 7%, привести своє законодавство у відповідність із вимогами законодавства ЄС в усіх сферах, знизити рівень інфляції до 3 - 4%, а рівень безробіття - до 8%.

Основними документами, що визначають стратегію інтеграції України до ЄС, є Угода про партнерство і співробітництво, яка була підписана в Люксембурзі 14 червня 1994 року і вступила в дію з 1 березня 1998 року, та План дій у рамках європейської політики суспільства. Уже 2007 року Україна може провести переговори про створення митного союзу з ЄС для поступового усунення барєрів у цій сфері. Це дасть змогу Україні отримати статус асоційованого члена ЄС, брати участь у переговорах стосовно різних питань співробітництва зі Співтовариством, сприяє полегшеному доступу до фінансових ресурсів ЄС. У період з 2007 по 2011 роки можливе повне виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яке створить реальні передумови для вступу нашої держави у це інтеграційне обєднання.

3.1 Північноамериканська угода про вільну торгівлю

Одним із найбільших інтеграційних обєднань країн світу є Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), яка включає США, Канаду і Мексику. На це угрупування з населенням понад 370 млн. осіб припадає 20% від усієї світової торгівлі. Обсяг ВВП цих трьох країн складає більше 10 трлн. дол.

Передумови виникнення Північноамериканської зони вільної торгівлі склалися у звязку з проникненням у Мексику американських ТНК, які отримали там значні пільгові умови у виробничій і торговельній діяльності. Одночасно з цим американський капітал проник в основні галузі канадської економіки. Безпосередньому утворенню НАФТА у вересні 1992 року передувала зона вільної торгівлі між США і Канадою за угодою, укладеною між ними у 1988 р.

Основними положеннями створеного інтеграційного обєднання НАФТА є наступні:

усунення митного барєру на товари країн-членів НАФТА у торгівлі між собою;

захист ринку США, Канади і Мексики від експансії європейських та азійських компаній;

полегшення умов взаємних капіталовкладень;

порядок врегулювання торговельних конфліктів між учасниками НАФТА;

створення спільних комісій для вирішення проблем, повязаних із захистом довкілля.

Економіки США і Канади тісно повязані між собою - американські монополії контролюють майже половину обробної та гірничо видобувної промисловості Канади, тоді як США є залежними від сировини з Канади. Що ж до Мексики, то очікувалося, що вона внаслідок цієї інтеграції скоротить свій перехід до економічно розвинених країн з 50 до 15 років. За планами організаторів НАФТА повноцінний спільний ринок цих трьох країн може бути створений до 2010 року.

Північноамериканське інтеграційне обєднання НАФТА за основними економічними показниками перевищує ЄС, а з поширенням у майбутньому зони вільної торгівлі на Латинську Америку підводить базу під створення міжконтинентального ринку товарів і послуг. Специфічність цього тристороннього угрупування визначається характеристикою певних особливостей, які значною мірою відрізняють його як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції.

По-перше, країни, що обєдналися у північноамериканське інтеграційне угрупування НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку. А саме: рівень США і Канади набагато вищий від рівня розвитку Мексики.

По-друге, США є центром цього інтеграційного обєднання, оскільки володіють величезним науково-технічним потенціалом і конкурентоспроможною економікою. Основні інвестиційні та торгові потоки в межах НАФТА спрямовані з США або до США. Так, більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади (72%) і Мексики (63%) припадає на торгівлю із США. Що ж стосується мексикансько-канадських торговельних та інвестиційних звязків, то вони є надто слабкими.

По-третє, північноамериканська зона вільної торгівлі обєднує лише три країни, які досить великі за територією, населенням та економічним потенціалом.

По-четверте, НАФТА не має, на відміну від ЄС, національних органів управління, які б регулювали тристоронні відносини між цими країнами, хоча ця угода про зону вільної торгівлі має досить широкомасштабний характер. Вона охоплює не лише торгівлю, але й виробничу сферу, інвестиційну діяльність, фінансові відносини, міграцію робочої сили та інше.

Кожна з трьох країн - учасниць північноамериканської угоди має свої економічні інтереси у цьому міжнародному інтеграційному обєднанні. Так, США хоче перемістити до Мексики, де є дешева робоча сила, свої трудомісткі виробництва. Це дасть їм змогу скоротити витрати і підняти конкурентоздатність своєї продукції на світовому ринку, розширити доступ до мексиканських та канадських економічних ресурсів. Що ж стосується Канади, то вона через інтеграцію зі США позбулася з їхнього боку протекціонізму і в такий спосіб може підвищити конкурентоздатність своїх товарів на ринках США. Інтеграція з Мексикою може суттєво збільшити її товарооборот, який раніше був незначним.

Головною причиною, яка обумовила інтеграцію Мексики із США та Канадою, є необхідність збільшення темпів розвитку її національної економіки. Впровадження реформ, які б сприяли доступу Мексики до досягнень науково-технічного прогресу і модернізації на основі власного виробництва, забезпечили б значне збільшення кількості робочих місць, підвищили конкурентноздатність її товарів та послуг.

В основі інтеграційних звязків цих трьох країн є їх порівняльні переваги, якими вони володіють у торгівлі між собою. Так, США мають перевагу в торгівлі продукцією машинобудування, сільського господарства, хімічної галузі. Канада експортує у США нафту, газ, залізну руду, продукцію чорної металургії, целюлозно-паперової промисловості. У Мексиці порівняльні переваги мають товари нафтової та видобувної промисловості, комплектуючі для автомобільної галузі, телекомунікаційна продукція та промислове обладнання.

Учасники північноамериканської угоди НАФТА визначили своєю основною метою створення не спільного ринку зразка ЄС, а зони вільної торгівлі, яка б дала можливість кожній країні цього угрупування без перешкод і обмежень розвивати економічні відносини з іншими державами.

3.2 Основні інтеграційні обєднання в інших регіонах світу

Крім двох найбільш розвинених міжнародних інтеграційних обєднань - ЄС та НАФТА, які розглядалися вище, у різних регіонах світу функціонують ще й інші інтеграційні угрупування держав. До них можна віднести АСЕАН, МЕРКОСУР, КАРІКОМ, АТЕС, Андський пакт та деякі інші.

На Азійському континенті основними інтеграційними обєднаннями є Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС).

АСЕАН - це інтеграційне угрупування держав, що утворилося в 1967 році. Воно включає в себе девять країн Південно-Східної Азії - Бруней, Вєтнам, Індонезію, Камбоджу, Лаос, Малайзію, Сінгапур, Таїланд та Філіппіни. Невисокий ступінь зрілості інтеграційних процесів цього обєднання свідчить, що воно лише формувалося впродовж перших 15 років. Нарешті у 1992 р. його учасники поставили перед собою мету утворити протягом наступних 15 років (до 2007 р) повноцінну зону вільної торгівлі шляхом поетапного зниження тарифів усередині неї.

Слід відзначити, що за 30-річну історію свого існування країнам-учасницям АСЕАН майже вдалося реалізувати поставлену мету. Сьогодні тут інтеграційні процеси надійно охоплюють мікрорівень на основі діяльності багатонаціональних компаній. Одночасно кожна з країн АСЕАН тісно повязана з економікою США, Японії, Південної Кореї, Гонконгу, Тайваню. Значна частина їхньої зовнішньої торгівлі припадає на торгівлю місцевих філій з ТНК цих країн. Найбільшого успіху у цій торгівлі досягла Японія, яка не є учасницею АСЕАН. Вона використовує сировину цих країн для виробництва готових товарів, що потім експортуються назад у ці ж країни. Цьому сприяють пільгові митні тарифи для спільних підприємств, які створила Японія та інші держави з країнами АСЕАН.

Зовсім інша ситуація має місце у питанні зближення національних господарств країн АСЕАН. Ці процеси ще не набули тут достатнього розвитку. Відсутність міжнаціональних органів управління зазначеного інтеграційного обєднання і пояснює в основному таку ситуацію.

Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) утворилося у 1989 році внаслідок підписання угоди про співпрацю між 12 країнами цього регіону, а саме - США, Канадою, Японією, Австралією, Південною Кореєю, Брунеєм, Малайзією, Індонезією, Новою Зеландією, Сінгапуром, Таїландом, Філіппінами. Пізніше до них приєдналися поступово ще 9 країн: Китай, Гонконг, Тайвань (у 1991 р), Мексика та Папуа-Нова Гвінея (у 1993 р), Чилі (у 1994 р), Росія, Вєтнам та Перу (у 1997 р).

Це інтеграційне обєднання є найбільшим у світі як за територією і населенням, так і за економічними показниками. Зокрема, частка країн АТЕС у світовому ВВП становить 54%, у міжнародній торгівлі - 41,5%, у золото валютних резервах - 80%. АТЕС являє собою міждержавне обєднання, що має консультативний характер. Головною метою цього угрупування є узгодження політики у галузі торгівлі та інвестицій, співробітництво в таких галузях, як енергетика, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля. У 1993 році в межах угоди по АТЕС утворено Комітет з торгівлі та інвестицій. Згідно з планами АТЕС до 2020 р. передбачається створення зони вільної торгівлі.

Іншим великим інтеграційним обєднанням у світі є МЕРКОСУР. Це спільний ринок чотирьох країн Латинської Америки (Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю), які заснували у 1991 р. це економічне співтовариство, котре почало функціонувати з 1 січня 1995 р. МЕРКОСУР є великим регіональним торговельно-економічним угрупуванням, що обєднує ці держави, загальна чисельність яких становить близько 220 млн. осіб, а сукупний ВВП складає понад 560 млрд. дол.

Результатом обєднання Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю є те, що 90% взаємної торгівлі цих країн звільняється від будь-яких тарифних барєрів, що ж до імпорту з третіх країн, то стосовно них запроваджуються єдині тарифи та митні правила.

Для управління процесом інтеграції в 1994 р. були створені такі інституції:

Рада спільного ринку (у складі міністрів закордонних справ цих країн);

Група спільного ринку, яка є виконавчим органом МЕРКОСУР;

Технічні комісії, які підпорядковані Групі спільного ринку і займаються питанням торгівлі, митного регулювання, технічних норм, валютно-фінансової політики, транспорту, сільського господарства, енергетики та технології.

Незважаючи на те, що всі чотири країни відчули реальні економічні вигоди від членства в МЕРКОСУР, наприкінці ХХ та на початку ХХІ ст. у них виникли серйозні труднощі, повязані з величезними зовнішніми боргами цих держав. До виникнення такої ситуації призвели високі темпи інфляції в Аргентині і Бразилії, а також те, що економіка Парагваю і особливо Уругваю не є достатньо відкритими, що не дозволяє зблизити господарські структури і модернізувати промисловість цих країн, яка сьогодні не може конкурувати з партнерами по МЕРКОСУР. Існує також небезпека, що розрив в економічному розвитку країн цього інтеграційного обєднання може поставити Уругвай і Парагвай у залежність від Аргентини і Бразилії, які, впоравшись з фінансовою кризою у себе, знову нарощують темпи економічного зростання.

У цілому перспективи МЕРКОСУР оцінюються як сприятливі, і навіть можлива його інтеграція в майбутньому в Північноамериканське угрупування НАФТА.

До інших інтеграційних угрупувань, які є у світовому господарстві, можна віднести Андську групу, КАРІКОМ, ЦАСР, АФЕС. Але якщо перші три названі обєднання країн вже функціонують, то Африканське економічне співтовариство (АФЕС) лише створюється на основі вже діючих субрегіональних угрупувань країн цього континенту.

Андська група створена в 1969 р. деякими колишніми членами Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ) - Болівією, Венесуелою, Еквадором та Перу. Це інтеграційне обєднання є типовим прикладом спільного ринку, в якому діють єдині зовнішні тарифи, обмеження на приплив іноземних інвестицій та узгоджена інтеграційна політика в економічній та соціальній сферах.

Іншим регіональним прикладом інтеграційного обєднання у формі спільного ринку виступає КАРІКОМ. Воно створене у 1973 р. і включає 14 країн Карибського басейну, які мають домовленість між собою про вільну торгівлю та єдиний зовнішній митний тариф стосовно третіх країн.

У 1960 році пять країн Центральної Америки (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа і Сальвадор) утворили інтеграційне обєднання у вигляді Центральноамериканського спільного ринку (ЦАСР). Вже у перший рік його існування країнам-учасницям цього угрупування вдалося усунути майже 80% торговельних обмежень. Але політич ні проблеми, які мають місце всередині регіону, перешкоджають подальшому розвитку цього інтеграційного обєднання. Серйозною причиною труднощів тут є те, що вигоди від інтеграції отримали в основному більш багаті і економічно розвиненіші країни-учасниці.

Аналіз розглянутих вище регіональних інтеграційних обєднань дає можливість зробити висновок, що при утворенні таких угрупувань географічна близькість часто є однією із основних їх складових. Вона сприяє зменшенню транспортних витрат, легшому впровадженню єдиних норм і стандартів через близькість культур, мов, традицій, які формують їхні спільні інтереси.

Висновок

У майбутньому необхідно зрозуміти, як в умовах підвищення інтеграційної зрілості країн Латинської Америки, Азії та Африки будуть розвиватися існуючі регіональні торговельно-економічні блоки; наскільки успішною може стати занедбана у Західній Європі і вже частково апробована модель крупної інтеграційної “галактики"; чи приживеться у найближчому майбутньому мережева модель інтеграції як альтернатива регіональної її моделі.

На фоні цих завдань, можливо, по-новому буде висвітлена і проблема не інтегрованості пострадянських країн. Варто, наприклад, подумати: чи може при сприятливих обставинах четвірка найбільш розвинених країн СНД (Росія, Україна, Білорусія та, можливо, Казахстан) створити з часом інтеграційне ядро, більш-менш привабливе для інших країн СНД, або до того часу, коли складеться таке ядро, вони розійдуться в різні сторони, як це сталося з колишніми колоніями і домініонами Британської імперії?

Список літератури

1. Журнал “Світова економіка та міжнародні відносини", №4, 2006

2. “Міжнародна економіка" - навчальний посібник під заг. ред. О.Г. Гупала, К: “Хай-Тек Прес", 2007

3. “Міжнародна економіка" - навчальний посібник, Б.М. Одягайло, К: “Знання", 2006



Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Доработать Узнать цену написания по вашей теме
Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме:

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.

Сейчас смотрят :

Реферат О гражданине. Т. Гоббс
Реферат Основные особенности античной философии
Реферат Наука и антинаука
Реферат Особенности религиозного сознания
Реферат Особенности русской философии 19-20вв.
Реферат Н.Я. Данилевский. Россия и Европа
Реферат О соотношении философии и науки в мировоззрении русских философов
Реферат Направления и проблемы западной философии ХХ века
Реферат Основные понятия философии даосизма
Реферат Н. Бердяев Новое средневековье
Реферат Никколло Макиовелли
Реферат Наши дети будут бессмертными, но, возможно, станут наполовину роботами
Реферат Необходимость и возможность как реальные модальности онтологии в философском наследии Б. Спинозы
Реферат Н.Бердяев о человеке («Экзистенциальная диалектика божественного и чело-веческого»)
Реферат Некоторые аспекты жизни и философии В.В. Розанова